Житія Святих - Лютий

Страждання святої мучениці Агафії

Коли царював злочестивий Децій і від його імени Квінтіян у Сицилії воєводив, вийшов безбожний наказ по цілій країні усіх християн убивати. У той час була в Парномі-граді одна дівчина на ім'я Агафія, вельми гарна, донька батьків благородних і багатих, у християнському благочесті вихована. Чувши безбожний той катівський наказ, на убивство християн виданий, вона розпалилася ревністю за Христа, Господа свого, Йому ж чистим дівством уневістилася і, знехтувавши вотчиною своєю і честю благородства свого, — багатство ж минуще їй після батьків залишилося, — і всю славу світу цього ні за що не мавши, почала себе до страждання за Христа готувати. Квинтіян же ігемон, чувши про красу, благородство й багатство цієї святої дівчини, охоплений був нечистою думкою про неї і, пристрасно захотівши її, думав, як би побачити її і до нечистої своєї похоті прикликати, разом же і маєток її забрати. Довідавшися, що у Христа вірить, зразу послав воїнів із града Катані до Парноми взяти святу як християнку на суд. Посланці ж, до Агафії святої прийшовши, взяти її хотіли й обіцяли з честю вести її до воєводи свого, якщо лише дасть їм слово, що поклониться богам їхнім. Вона ж, звелівши слугам, щоб трохи зачекали її, увійшла у внутрішню кімнату дому свого і, замкнувшись у ній, піднесла руки свої вгору й молилася, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Ти знаєш серце моє і настанову душі моєї, любов і віру в Тебе, будь мені вождем і помічником на ворога, його ж з Тобою, Богом моїм, вже здолала й умертвила. І нині, Владико, молюся Тобі: не дай всескверному і всезлісному чоловікові тому, рабові бісівському, осквернити тіло моє, у якому чисто і чесно прожила до сьогодні, поспішай та поквапся перемогти диявола і слугу його Квинтіяна, щоб не казав: "Де Бог їхній?" Прийми як жертву і приношення сльози мої, як запах пахощів, бо Ти Бог один і Тобі належить слава навіки. Амінь". Так помолившися, вийшла із града з воїнами, відпроваджували її і деякі громадяни, сусіди і знайомі, коли йшла усім серцем і великою душею стати за Господа свого, як стіна непоборна. І говорила собі: "Спершу мала боротьбу з дияволом, намагаючися зберегти неосквернене дівство моє і перемогти пристрасть плоті моєї, яку й перемогла благодаттю Христа мого, і потоптала ворога, який воює і насолодою і похотями на людей; нині ж на другу іду боротьбу, на ній же маю покласти за Христа душу свою. Але, о дияволе! Не потішишся через мене, більше ж сам осоромишся, покладаюся-бо на Христа, Бога свого, що буде з висоти дивитися на подвиг мій із безліччю святих Своїх ангелів і помагати мені, немічній, буде". Так собі кажучи, гарячими сльозами омивала лице своє. Коли йшла вона, відв'язався ремінь сандаля її, вона ж поставила ногу на камінь, щоб зав'язати його, оглянулася і не побачила нікого із сусідів, які відпроваджували її: всі-бо, залишивши її, повернулися. Через те більше просльозилася і помолилася до Бога, кажучи: "Всемогутній Господи, задля співгородян моїх, які не повірили рабі Твоїй, що хочу за Ім'я Твоє святе страждати, покажи якесь чудо на місці цьому". І зразу виросла оливка дика безплідна, як образ диких умів панормитян. Коли ж увійшла вона у град Катанський, звелів воєвода вести її в дім одної багатої жінки на ім'я Афродисія, яка мала п'ятьох доньок юних, їм же заповідала, щоб улесливими своїми словами та манерами, змінили розум Агафіїн до любови тілесної і щоб умовляли її принести богам жертви. Вони ж то хвалили її і вшановували, і багато їй обіцяли, то погрожували, намагалися привести її до волі Квинтіянової. Проте нічого не досягли, не змогли її від любови Божої до любови світу схилити не лише словами, а й ділами. Прикрашали-бо її дорогоцінним одягом, давали дари, ставили перед нею дорогі різні солодкі наїдки і частування, влаштовували співи і танці під гру музик. І всілякі мирські безчинні дійства і глум перед очима її чинили — вона ж навіть поглянути на те не хотіла, кажучи: "Хай відомо вам буде, що розум мій і помисли збудовані на камені й не можуть ніколи відлучитися від любови Христової. Ваші ж слова улесливі на вітер подібні, мирські радощі — як дощ, а погрози ваші — як ріки, які якщо й приб'ються до моєї хатини, проте не зможуть розхитати її, стоїть-бо, збудована на камені, яким є Христос — Син Бога Живого". Те кажучи, струменями сліз поливала свої груди: як же бо олень прагне джерел водних, так її душа прагнула до страждань за Господа свого.

Афродисія ж, бачивши непорушне й нездоланне серце святої Агафії, пішла до воєводи Квинтіяна і мовила йому: "Легше камінь розм'якшити і залізо в олово перетворити, ніж дівчину ту вмовити й відвернути від Христа її. Я-бо і доньки мої чого ж і вдень, і вночі не робили: чи умовляли її ласкою і просьбами, чи ж погрозами, щоб була однодумною з нами; я і маргарити, і намисто розкішне, і ризи коштовні, золото ж і камінь коштовний перед лицем її клала, рабів і поля давала — вона ж усе те мала за землю, розтоптану ногами". Тоді розгніваний Квинтіян-воєвода звелів привести її у таємну свою палату і, сидячи на місці своєму, сповнений нечистих помислів, почав питати: "Якого ти роду?" Відповідала Агафія свята: "Благородною народилася і маю родичів шанованих і багатих". Казав же їй Квинтіян: "Якщо роду ти славного, то чому поганий одяг, як якась рабиня, носиш?" Відповідала свята: "Христовою рабинею я є і через те рабський ношу образ". Сказав же Квинтіян: "Чому називаєш себе рабинею, якщо вільною ти є, будучи донькою батьків благородних?" Відповідала свята: "Те благородство наше і свобода для того, щоб працювати для Христа". Сказав воєвода: "Що ж бо, хіба не є ми вільними, не працюючи для Христа вашого, ще ж і відкидаючи Його?" Відповідала Агафія: "У таке прийшли рабство і полон, що не лише стали рабами гріха, а й поклонниками мерзенних і бездушних ідолів, дерево і камінь шануєте, наче Бога". Квинтіян говорив: "Якщо так хулити будеш, то великі приймеш муки. Скажи ж мені, чому відкидаєш богів наших?" Відповідала Агафія: "Через те відвертаюся від них, що не є богами, але бісами, їх же подобу з міді і мармуру творите і лиця їм золотите". Сказав Квинтіян: "Послухай доброї ради, дівчино, і принеси жертви, щоб не підпала тим різним мукам і не навела безчестя та докір благородству своєму, потім, хоч і не хотячи, поклонишся богам, владикам вселенної". Відповідала Агафія свята: "Буде жінка твоя, як Афродита, богиня твоя, і ти сам будеш — як Зевс, бог твій". Коли те мовила свята, звелів Квинтіян ударити її по лиці, кажучи: "Не дошкуляй воєводі". Відповідала Агафія свята: "Де розум твій, воєводо? Я тобі бажаю, щоб був ти, як бог твій, а ти подібним на нього бути не хочеш і сам своїх богів соромишся, тоді разом зі мною почни відкидати їх". Сказав воєвода: "Багато мук заслужила ти, на них же віддам тебе, якщо не вчиниш те, що велю тобі". Відповідала дівчина: "Не боюся нічого: якщо-бо віддаси мене на поїдання звірам, вони, побачивши мене й Ім'я Христове почувши, упокоряться; якщо у вогонь вкинеш мене, ангели з неба росу принесуть мені для прохолоди; якщо рани і муки накладеш мені, маю помічника — Духа істинного, який вибавить мене з рук твоїх". Звелів воєвода відвести її в похмуру і смердючу темницю, і йшла свята, як на бенкет і веселощі, довірившися Господові своєму. Зранку ж Квинтіян-воєвода святу Агафію поставив перед судом своїм і питав її: "Чи добре вирішила щодо свого здоров'я?" Відповідала Агафія свята: "Здоров'я моє — Христос". Сказав воєвода: "Відречися Христа, щоб не загинути в юності своїй". Відповідала свята: "Відречися ти підступних своїх богів, які є камінням і деревом, і приступи до істинного Бога, Який створив тебе, щоб не впасти в муки безконечні". Тоді розгнівався кат, звелів повісити її нагою на дереві й бити. Коли ж били святу, говорив кат: "Виправи думку свою про поклоніння богам, щоб живою бути". Вона ж говорила: "Муки ті готують мені скарб веселощів, і радію в них, як же радіє кожен через віднайдення великих скарбів. Корисні для мене тимчасові ці муки: як же неможливо пшеницю сховати в житницю, не очистивши від полови, так не зможе душа моя увійти в Рай, якщо спершу тіло моє муками не буде зруйноване". Намовляв же воєвода слуг, щоб дужче мучили її, тоді звелів кліщами залізними шарпати їй груди і відрізати їх. Коли це сталося, сказала мучениця до воєводи: "Безбожний і нелюдський кате, чи не соромишся жінці груди відрізати, які ти сам у матері своєї смоктав? Проте инші маю груди в душі моїй, їх же ти торкнутися не можеш: посвячена Богові з юности своєї". Після цього вкинено було святу до темниці. Коли північ настала, явився їй Святий апостол Петро, подобою старий і чесний, несучи в руках ліків багато. Йшов перед ним один юнак вродливий зі світлою свічею, і розуміла свята, що якийсь лікар прийшов. Сказав до неї явлений апостол: "Нечестивий кат такими тебе зранив ранами й не досягнув нічого — радше ж ти мужністю своєю перемогла його, тому й груди твої звелів окаянний не лише мучити, але і відрізати, через те душа його мучитися буде навіки. Я ж стояв, дивлячися на тебе в ту годину, коли муки терпіла ти, і зрозумів, що можна зцілити груди твої, через те і прийшов сюди". Свята ж мучениця Агафія відповідала: "Я ж для тіла свого ніколи не використовувала лікування жодного і нині думаю, що не годиться руйнувати звичай добрий, з юности збережений". Старець же мовив їй: "І я християнин, і, сподіваючись зцілити тебе, прийшов до тебе, не соромся-бо мене". Свята ж відповідала, говорячи: "Ти муж, а я дівчина, як-бо зможу без сорому оголити перед тобою тіло своє? Волію краще так терпіти біль ран моїх, аніж перед очима чоловіка оголитися. Дякую тобі, чесний отче, що задля мене сюди прийшов, хотівши зцілити рани мої, знай же, що лікування, яке люди влаштовують, не наблизиться до тіла мого ніколи". Казав їй старець: "Чому не хочеш, щоб я вилікував тебе?" Відповідала свята: "Маю Господа мого Ісуса Христа, Який все помахом зцілює і словом піднімає тих, що впали додолу. Він, якщо захоче, може мене зцілити, недостойну рабу Свою". Через таку велику віру мучениці святої утішився апостол, трохи усміхнувся і мовив: "Він послав мене до тебе, донько, я-бо Його апостол, бачиш-бо, що вже тебе зцілив". Те мовивши, невидимий став. Тоді свята мучениця Агафія, пізнавши, хто і був той, що явився їй, почала дякувати Богові, кажучи: "Дякую тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що згадав про мене і послав апостола Свого зцілити мене". Поглянула ж на тіло своє і бачила груди свої цілими і всі рани зціленими. Цілу ж ніч світло невимовне, наповнивши темницю, світило, через те, настрашившися, сторожа утекла й покинула темницю незамкненою. Були ж там инші в'язні, які, бачивши те, говорили святій: "Ось відчинені двері, і ніхто їх не стереже, виходь і втікай". Відповідала їм Агафія свята: "Не буде мені, щоб позбутися вінця страдницького і ввести сторожу в біду. Маючи ж Помічника — Господа мого Ісуса Христа, Сина Божого Живого, Який зцілив мене, — залишуся до кінця в Його ісповіданні". Коли ж минуло чотири дні, на п'ятий сів знову кат на судилищі і, поставивши перед собою Агафію святу, сказав до неї: "Доки противитися будеш царському наказові? Принеси жертву богам, бо инакше найлютішими буду карати тебе муками". Відповідала свята: "Усі слова твої суєтні, і наказ царя твого неправедний, який і саме повітря оскверняє. Скажи мені, о окаянний і безумче, хто шукає допомоги в дерева і каменя бездушного? Я приношу жертву хвали Тому, Хто зцілив груди мої і вилікував усе тіло моє". Звелів же кат відкрити їй груди і бачив їх цілими і здоровими, як же були й раніше, і спитав: "Хто тебе зцілив?" Відповіла мучениця: "Ісус Христос, Син Бога Живого". Говорив Квинтіян: "Знову Христа називаєш, про Якого ж я навіть слухати не хочу?" І звелів гостре й у вогні розжарене череп'я на землі розстелити, і вугілля гаряче висипати, і на тому нагу святу простягнути, пекти й мучити". Коли це діялося, раптом стався землетрус не лише на місці тому, але і у всьому граді, і розсілася земля, поглинула друга Квинтіянового Вултса і приятеля його Теофіла — за їх же радою Квинтіян чинив таке катування. Усі ж городяни, злякавшися землетрусу, кинулися в претор до Квинтіяна, кричачи на нього, щоб не мучив невинної дівчини, бо через неї був землетрус той. Квинтіян же настрашився землетрусу і бунту людського, звелів відвести святу до темниці. Коли ж туди мучениця увійшла, підняла руки свої вгору й мовила: "Дякую Тобі, Господи, що сподобив мене постраждати за Ім'я Твоє святе і, віднявши в мене бажання тимчасового життя, подав мені терпіння. Ти-бо, Господи, почуй мене в годину цю, благоволи мені покинути світ цей і перейти до багатої і великої Твоєї милости". Так помолившися, передала дух свій в руки Божі. Про те довідавшися, городяни швидко прийшли і, взявши святе її тіло, несли чесно до поховання. Прийшов же до чесного святої мучениці тіла один прекрасний юнак, якого не знав у граді тому ніхто, мав зі собою сто хлопців вродливих.

Він, провівши до гробу тіло святої, поклав у ковчег її дощечку кам'яну, на ній же написано було: "Розум преподобний, пошана Богові добровільна і вітчизни визволення". Такий на дощечці напис поклавши при голові мучениці святої, зразу невидимий став, і розуміли всі люди, що Ангел був Божий.

Після цього Квинтіян-воєвода, взявши воїнів своїх, пішов у град Парномський, щоб узяти багатство святої мучениці Агафії і присвоїти всі маєтки її. Коли дійшов до ріки, яка була там на шляху і називалася Псімиф, вийшов на пором з кіньми і переправлявся через ріку ту. Коні ж, раптом розлютившися, кинулися на нього: один зубами лице його вкусив і пошкодив його, другий же потоптав ногами і доти бив його, поки в ріку не вкинув, — й утопився окаянний, закінчивши погано погане своє життя. Тіла ж його, багато шукавши, ніхто не знайшов: загинуло-бо разом з душею. Відтоді ні один із володарів царських не посмів надокучати родичам святої Агафії. А її слава почала розходитися всюди, і створено було церкву над мощами її, і одяг, в якому свята ходила, поклали на гробі її на пам'ять смирення її. Коли ж минув рік після кончини святої, гора Етна, що розташована біля града Катанського, випустила, вогонь великий із себе, який, наче ріка велика, з отвору гори тої виходив, шумів вельми і каміння, як віск, розтоплюючи, зверху гори кидав. І були всі люди катанські у страху великому, боячися для града свого згуби, — поспішили до церкви святої мучениці Агафії, не лише християни, а й невірні, і, взявши одяг її, стали проти вогню, який на місто накинувся, і, наче щитом, тою її одежею від згубного і грізного полум'я захищалися — і зразу вогонь ніби засоромився одягу тої святої мучениці, назад повернув і погас. Те бачивши, люди утішилися радістю великою, і хвалили Бога, і святу і мученицю Агафію величали. Чудо ж це було в місяці лютому в 5-ий день, тоді, як постраждала свята за Христа, Господа свого, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день жтраждання святої мучениці Теодулії

У царювання Диоклитіяна і Максиміяна, царів римських, був у граді Аназаврійському воєвода один на ім'я Пелаґій. Він сказав слугам своїм: "Обійшовши всі володіння мої, шукайте християн і, взявши їх, приведіть на суд до мене, щоб, почувши веління цареве, поклонилися богам нашим". І йшли-бо слуги наказане робити, взяли одну жінку-християнку на ім'я Теодулія. Вона не так мук боялася, як того, щоб не бути оскверненою від невірних, дала їм золота багато, просила їх, щоб відпустили її. Вони ж не зважали на золото, вели її до воєводи свого і розповіли йому про неї, що хотіла золотом від них відкупитися. Воєвода ж похвалив слуг, які не зраділи золоту й не відпустили її, і за те вшанував їх дарами. Сам же, сівши на судищі і блаженну ту жінку-християнку перед собою поставивши, спитав про ім'я її. Вона ж відповіла: "Християнкою є". Воєвода ж Пелаґій мовив: "Перш ніж почну тебе мучити, скажи нам ім'я своє". Свята ж відповіла: "Раз мовила і не обдурила, що християнкою називаюся, це ім'я для мене чесне й вічне, а люди нарекли мене Теодулія, народилася ж від батьків-християн і в законі християнськім добре вихована". Воєвода ж мовив: "Бачу, що ти без розуму відповідаєш мені". Свята ж Теодулія відповіла: "Ви безумні є, що, покинувши Бога, каменю поклоняєтеся". Воєвода говорив: "Прошу тебе, як сестру, принеси жертву богам і прийди насолодитися в маєтку моєму й у великій шані будеш". Теодулія відповіла: "Хай насолоджуються в маєтку твоєму ти і батько твій сатана, і будьте разом спадкоємцями вічних мук". Сказав воєвода: "Знаю, що ви, жінки, вдачею злостиві і гнівливі й дошкуляєте владі, проте я не швидкий на гнів, але лагідно тобі наказую покоритися мені і принести богам жертву, щоб не згубити душі своєї". Відповіла свята: "Я душі своєї не гублю, а рятую її, перебуваючи в ісповіданні Божому, тіло ж моє в землю піде; не без розуму кажу тобі: муч тіло моє, як хочеш, Бог же, бачачи терпіння моє, подасть допомогу Свою мені, бо хочу за Нього постраждати ревно, як же і Він за нас постраждав на хресті, творячи спасення для людей Своїх". Пелаґій-воєвода сказав: "Думаєш, що тими своїми словами зрушиш мене на лють, щоб я швидше тебе згубив? Добре знай, що довго тебе мучити буду, ріжучи по одній частині тіла твого, поки згублю тебе". Свята ж відповіла: "Лукавий і хижий вовче, як можеш згубити вівцю, яка має доброго пастиря — Христа, Творця всіх, з Його ж рук хто мене вихопити може?" Тоді розгнівався кат, звелів оголити святу і за коси повісити її на кипарисі, і мучити її рожнами залізними розжареними, спалюючи груди їй. Свята ж в муках мовила: "Знай, воєводо, що я не відчуваю муки, більше того — тебе бачу мученого і переможеного". Відповів їй воєвода: "Боги наші милостиві і знають, що маєш до них навернутися, через те бережуть тебе від болю, щоб не чула ти муки". Свята ж каже: "Де є боги твої, які бережуть мене? Покажи мені їх, щоб я вшанувала їх". Почувши ж слово це, воєвода зрадів вельми і з поспіхом звелів, відв'язавши її, вести до храму Адріяна, бога їхнього, його ж мали за мудрого і прехвального. Увійшовши ж у храм той, свята бачила ідола Адріянового і, помолившися до істинного Бога, дмухнула на ідола — і зразу ідол упав, наче громом вражений, і переломився натроє. Вийшовши ж геть, свята мовила до воєводи: "Увійди і дай руку допомоги богові твоєму, бо впав і розбився". Увійшовши, воєвода бачив ідола, який на землі лежав, розбитий на три частини, і заридав за ним плачем великим. Дійшла ж чутка до царів про знищення Адріяна, і послали одного мужа в Аназаврійський град довідатися, чи правда те, і передати воєводу на поїдання звірам. Те довідавшися, воєвода припав до святої Теодулії з плачем, просячи її, щоб зробила бога їхнього цілим, й обіцяв християнином стати, якщо побачить бога того, що на місці своєму стоїть, де і був спершу. Свята ж, склавши належну Всесильному Богові молитву, звеліла ідолові зробитися цілим і стати на місці своєму. І зразу ідол став цілим і пішов став на місце, де ж раніше стояв. Посланий же від царів муж, прийшовши й побачивши ідола цілим, знову до царів повернувся, не вчинивши воєводі нічого злого. Після цього прийшов від царів лист до Пелаґія, який велів Теодулію різними муками мучити, смертю погубити. Пелаґій же не лише обітниці своєї не виконав, коли християнином стати обіцяв, але і благодіяння святої Теодулії забув, знову на муки взяв її - звелів розжареними рожнами просвердлювати ноги її. І коли це було, приступив до Пелаґія один ідолопоклонник, коментарисій, говорячи: "Прошу світлість твою, пане воєводо, дай мені владу над нею, і я її вмовлю поклонитися богам. Якщо ж цього не зроблю, то голову мою відсічеш". І дав йому воєвода владу над святою. Він же, зробивши п'ять цвяхів довгих, встромив один у вухо її ліве, і пройшов цвях до вуха правого. Другий же цвях встромив у праве вухо, і пройшов кінець цвяха до вуха лівого. Третій же у чоло її встромив, і два — у груди її. Свята ж, звівши очі до Неба, помолилася Богові, щоб подав їй терпіння, і зразу допомогу Божу і зцілення прийняла: випали-бо цвяхи — і була здоровою. Коментарисій же, взявши святу в дім свій, умовляв її улесними словами, щоб поклонилася з ним богам їхнім: "Щоб і я, — казав, — прийняв шану від воєводи і ти від самих царів великої слави сподобилася". Свята ж мовила до нього: "Переконуйся ти сам і стань християнином, щоб не короткочасної, але вічної чести сподобитися в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його". Коментарисій же сказав: "Скажи мені всю правду, рабине Христова, розгорілося серце моє в мені від слів твоїх". Мовила ж йому Теодулія: "Світ цей, і багатства його, і вся слава — скоро мимо ідуть, майбутній же вік — безконечний, і якщо хто творитиме добро тут, прийме в тому віці добру винагороду. Ті, що чинять зло у світі цьому, мучені будуть там навіки, а найбільше ті, що поклоняються ідолам, як же і ви, нескінченним підпадуть мукам". Тими й більшими словами свята Теодулія привела коментарисія до пізнання істини, і, розчулившися серцем, сказав він: "Прошу тебе, пані Теодуліє, не пам'ятай зла, яке я зробив тобі, але моли за мене Бога свого, щоб і я християнином став". Коли ж ранок настав, став перед воєводою коментарисій зі святою Теодулією і сказав йому: "Не зміг рабу істинного Бога відвернути з праведного і блаженного шляху, більше ж — вона і мене на путь праведну наставила, вибавивши мене від пітьми небачення і привівши до Христа, істинного Бога, у Нього ж безсумнівно вірю, й ісповідую всесвяте Ім'я Його, і поклоняюся Йому всім серцем". Ті його слова чувши, воєвода звелів зразу мечем відсікти йому голову, а тіло його вкинути в море — і так сповнилися муки його у двадцять четвертий день січня-місяця. Святу ж Теодулію вкинули в піч, розжарену вельми, і перебувала в ній неушкоджена. Після цього віддали її під владу якогось Елладія, помічника воєводи, щоб до поклоніння богам переконував її, але й він, як же і коментарисій, богонатхненними святої Теодулії словами до Христа був приведений і, ставши перед воєводою, християнином себе ісповідав, і мечем посічений був. Блаженній же Теодулії сковороду кат розжарив, простягнув її на сковороді тій і вилив на неї киплячу смолу, і віск, і оливу. Розсілася ж сковорода від вогню, що ним її розпалювалися, і, випустивши великі іскри й вогненне полум'я, попалила багато люду, що там стояло, і до самого воєводи вогонь сягнув і, пошкодивши, гіркій передав смерті. А свята Теодулія перебувала без шкоди. Те чудо бачило багато людей — увірували у Христа, серед них же був і Макарій з Євагрієм, чесні громадяни. Потім же невірні знову піч розпалили, вкинули в неї святу Теодулію, а з нею і Макарія, і Євагрія, і багатьох тих, що повірили у Христа, у ту ж піч вкинули. І тут усі, помолившися, кінець прийняли і перейшли до нескінченного життя. У ньому ж вінцем перемоги вінчаються і торжествують зі всіма святими, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.