Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

РОЗДІЛ 23

— Ні, будь ласка, — сказав Дірк, утримуючи руку пані Пірс від відкривання листа з податкової інспекції, — є небеса бурхливіші за ці.

Його похмурі роздуми в темному кабінеті завершилися, і наразі він був захоплено зосереджений. Для того, щоб умовити пані Пірс простити йому останнє екстравагантне придбання, з яким він повернувся до офісу, йому довелося поставити свій реальний підпис на реальному чекові з зарплатою, тому він мав почуття, що сидіти за столом і відкривати конверти з листами від податківців було неправильною реакцією на його великодушний жест.

Вона відклала конверт.

— Ходімо! — сказав він. — Я хочу вам дещо показати. Я з надзвичайною цікавістю спостерігатиму за вашою реакцією.

Він квапливо повернувся до свого кабінету та сів за стіл.

Вона терпляче зайшла за ним і сіла навпроти, підкреслено ігноруючи несподіваний екстравагантний предмет, що стояв посеред столу.

Блискуча латунна табличка на дверях дуже роздратувала її, але дурний телефон з великими червоними кнопками вона вважала не вартим навіть презирства. І вона, звісно, не збиралася робити нічого поспішного на кшталт усмішки, перш ніж не переконається, що чек приймуть у банку.

Останнього разу, коли він виписав їй чек, він скасував його того самого дня, пояснивши, що інакше той міг «потрапити не в ті руки». Не тими руками, судячи з усього, були руки представника її банка.

Він штовхнув уздовж столу аркуш паперу.

Вона взяла його в руки та подивилася. Потім розвернула догори ногами та знову подивилася. Потім подивилася на нього з іншого боку та поклала його на стіл.

— Ну? — запитав Дірк. — Що це, на вашу думку? Кажіть!

Пані Пірс зітхнула.

— Це багато безглуздих закарлючок, які зроблені на аркуші офісного паперу синім маркером, — сказала вона. — Схоже, їх зробили ви.

— Ні! — гримнув Дірк. — Тобто, так, — визнав він, — але лише тому, що я вважаю, що це рішення задачі.

— Якої задачі?

— Задачі про фокус! — ляснув Дірк по столу. — Я розповідав вам!

— Так, пане Джентлі, неодноразово. Думаю, це був просто фокус. Їх по телевізору багато показують.

— Але цей фокус відрізняється від тих тим, що був абсолютно неможливий!

— Якби він був неможливий, його б не виконали. Це очевидно.

— Ото ж бо! — схвильовано сказав Дірк. — Ото ж бо! Пані Пірс, ви жінка надзвичайного розуму та проникливості.

— Дякую, пане. Можна вже йти?

— Зачекайте! Я ще не закінчив! До кінця ще далеко, його ще навіть не видно! Ви продемонстрували мені рівень свого розуму та проникливості, а тепер дозвольте мені продемонструвати свій!

Пані Пірс терпляче опустилася на стілець.

— Думаю, вас це вразить, — сказав Дірк. — Подумайте ось над чим. Нерозв'язна проблема. Намагаючись її вирішити, мої думки ходили по колу, знову та знову оцінюючи одні й ті самі божевільні речі. Було очевидно, що доки я не отримаю відповідь, я не зможу думати про щось інше, але так само очевидно було й те, що я мав подумати про щось інше, якщо хотів отримати відповідь. Як розірвати це коло? Спитайте мене, як я це зробив.

— Як? — слухняно, але без ентузіазму запитала пані Пірс.

— Написавши, в чому полягає відповідь! — вигукнув Дірк. — Ось вона! — він тріумфально поклав на стіл аркуш паперу та з задоволеною усмішкою відкинувся на спинку крісла.

Пані Пірс мовчки подивилася на аркуш.

— Завдяки цьому, — продовжував Дірк, — тепер я маю можливість думати про нові захоплюючі задачі, наприклад…

Він узяв цей аркуш, вкритий безглуздими закарлючками та завитками, та простягнув його їй.

— Якою мовою, — тихим трагічним голосом спитав він, — це написано?

Пані Пірс продовжувала дивитися мовчки.

Дірк поклав аркуш, закинув ноги на стіл та відкивнув голову назад, склавши під нею руки.

— Ви розумієте, що я зробив? — звернувся він до стелі, яка мало не здригнулася від того, що її так несподівано залучили до розмови. — Я трансформував проблему. Надзвичайно складну, а можливо навіть нерозв'язну головоломку я перетворив на банальну задачу з лінгвістики. Втім, — пробурмотів він після довгих мовчазних роздумів, — ця лінгвістична задача надзвичайно складна, а можливо навіть нерозв'язна.

Він знову сів нормально, щоб пильно подивитися на Джаніс Пірс.

— Ну ж бо, — спонукав він, — скажіть, що це божевілля, але воно може спрацювати!

Джаніс Пірс кашлянула.

— Це божевілля, — сказала вона, — це точно.

Дірк відвернувся та розслаблено нахилився вбік, напевно, так само, як робив натурщик «Мислителя», коли Роден виходив до вітру. Його вигляд раптово став утомленим і пригніченим.

— Я знаю, — тихим, засмученим голосом сказав він, — що десь є щось надзвичайно неправильне. І я знаю, що для того, щоб виправити це, я мушу поїхати в Кембридж. Але мені було б не так страшно, якби я знав, у чому річ…

— Можна мені вже піти? — запитала пані Пірс.

Дірк похмуро подивився на неї.

— Так, — зітхнувши, сказав він, — лише тільки… просто скажіть мені, — він указав пальцем на аркуш паперу, — якої ви думки щодо цього?

— Як на мене, то ви поводитеся як дитина, — відверто сказала Дженіс Пірс.

— Але ж… але ж… але ж… — Дірк розчаровано стукав по столу. — Хіба ви не розумієте, що для того, щоб зрозуміти, іноді потрібно бути дитиною? Лише дитина бачить речі з бездоганною чіткістю, бо вона ще не створила всіх тих фільтрів, що заважають нам побачити те, що ми не очікуємо побачити?

— То чому б вам не звернутися до дитини?

— Дякую, пані Пірс! — сказав Дірк і простягнув руку до капелюха. — Ви знову зробили мені неоціниму послугу, за яку я вам невимовно вдячний.

Він швидко пішов.