Художниця

28

Ніжна мелодія Дмитрового дзвінка пробудила молоду жінку з якогось кошмару. Це що, довіку так буде - Дмитро мене витягуватиме з вічних депресій, поганих снів та інших жахів?

Неждана потягнулася за телефоном. Скасувала виклик.

Спершу потрібно дещо перевірити.

З острахом Неждана відкинула теплу ковдру, зсунула тремтячі ноги вбік. Простирадло ясніло теплим, свіжим, живим зеленкуватим кольором.

Жодної кровинки!!! Місячні так і не почалися!!!

Дев’ятий вал нескінченної радості окутав Неждану.

Усе навколо вимкнулось.

Був лише її живіт. Її дитя. І Дімка, так, так, Дімка!!! Усі сумні вечірні думки безслідно вилетіли з голови. Тепер вона почувалася любленою, люблячою, дружиною, дружиною!!! Майбутньою матір’ю… Жінка розплакалася.

І за що Бог мене так любить?

Вона сама набрала Дмитрів номер.

- Коханий, я повертаюся додому. Я вагітна.

Вагітність - це коли тобі все байдуже. Це коли ти любиш весь світ, і коли весь світ відповідає тобі взаємністю. Це коли ти погладжуєш свій живіт, ніби благословляєш усю земну кулю - ти всім бажаєш лише щастя, ти смієшся, ти постійно почуваєш ще ЧИЮСЬ присутність поруч із собою - ні, в собі, десь там під серцем.

І це тоді, коли чоловік виконує кожну твою захцянку з таким блаженним виглядом, ніби ти його ощасливила на мільйон доларів і золоту рибку в додачу.

І Неждана ніскілечки не шкодувала, що не залишилася в тому людному, шумному, такому самотньому Києві з надокучливою тіткою Галею працювати на якогось там біг боса - із тремтячими колінками, ледь не плазуючи перед ним і не поліруючи йому взуття язиком за ту величезну за провінційними мірками зарплатню - або й без неї, лише за те, що він удостоїв твої роботи своїм поглядом.

Їй було затишно вдома. Сваритися не хотілося. Пригод не хотілося. І працювати теж не хотілося.

Неждані було якось аж занадто добре. Стосунки з чоловіком більше нагадували ляльковий дім, ніж справжнє, здорове, відкрите сімейне спілкування - а ще й якщо врахувати історію хвороби їхнього кохання… Але Неждана намагалася відганяти від себе сумні думки - щоби вони не каламутили їй щастя. У цій боротьбі між сумнівами й радістю минали дні.

І те таке дещо патологічне, аномальне щастя набиралося в ній, як чиряк. Щось було нездорове в її радості, в її майже поганському преклонінні перед власною утробою. Але й ці думки Неждана відганяла від себе…

…Нарешті в неї знову знайшлося трішки часу для теревенів із Мартусею: хоча подруга була завантажена по вуха сімейним життям, курсовою і підробітками, для вагітної Неждани вона завжди знаходила час…

І попри те, що подруги познайомилися не так давно - Марта вийшла заміж за Нежданиного сусіда і декілька місяців пізнавала таємниці сімейні через стіну від кімнати, де схожі досліди проводили молоді Ярмолюки: Дмитро та Неждана. Але відтоді молоді жіночки постійно підтримували контакт.

Тепер Неждана частіше передзвонювалися з матусею. У них виникли нові цікаві теми для балачок.

Але все одно Дімка отримував більше, ніж інші, Нежданиної уваги, усмішок і всіляких ранкових скиглень.

Але він не заперечував. Тішився, як мала дитина. І щоранку та щовечора вголос, мало не на все горло, дякував Богові, що Той «так сильно благословляє його родину». Неждану це час від часу чомусь дуже дратувало. І вона не стримувала емоцій. «Вагітним все можна. Вони дуже запальні,» - виправдовувала вона себе.

Дімка завжди на це реагував сумним, зніченим поглядом, і ніколи не виправдовувався. Але й не припиняв своїх подяк.

Одного дня, коли черговий його вибух молитовності довів Неждану до істерики, він присів поруч із коханою, обійняв її за плечі й прошепотів на вушко: «Дівчинко моя, я ж не хочу зробити тобі неприємно. Я просто насправді дуже вдячний Богові, що Він дав мені тебе. Що він дав нам дитятко…» Дмитро лагідно торкнувся її живота, але вона різко відштовхувала чоловіка ліктем.

Якась нова істерична хвиля накочувалася на неї невідомо звідки.

Несподівано для самої себе Неждана почала плакати. Чого їй так раптово стало боляче? Чого їй так раптово стало сумно?

Змійка ревності, яка ніколи до того не під’їдала їй кістки та серце - шматок за шматком - почала вповзати в розум. І що це за нову моду він придумав собі? Чи він вважає себе ближчим до Бога, ніж усі решта? І для чого йому та Біблія? І заради кого він її читає? І хто його настановляє? І взагалі, чого він має бути вдячним ще комусь, крім неї?

Ну добре, не вконтролював він еякуляції. З ким не буває? Але це вона, вона, Неждана, відмовилася від роботи в столиці, передумала вступати до ВИШу, повернулася додому, накупила вітамінів - і навіть тести, цілу гору тестів на дві рисочки - купувала вона сама. І саме вона збиралася дев’ять місяців виношувати їхнє дитя, а згодом і народжувати - ну й хто вигадав стільки болю при тому благословенному процесі - хіба ж не Дмитрів коханий Бог? - їй потрібно було дякувати і на неї молитися. До чого тут ще хтось?

Про власну молитву в соборі молода жінка геть забула.

Неждана і не думала гамувати свої почуття. Вона стала на ноги, почала кричати на Дмитра - просто жбурляючи порціями негативу, що назбирався в ній за довгі роки (і де в голові чи серці є такі комори?), він намагався втамувати її порив - але вона лише кидала в нього всім, що потрапляло під руку. А потім знесилена, з незгасимим, палючим почуттям вини й незрозумілого страху - а може я психопатка? - заснула.