Художниця

3

…Спогади ставали нестерпно пекучими. Тим паче Неждана пообіцяла собі щасливо прожити цей день.

Вона не втрималася і з гнівом затріснула щоденник. Як же вона ненавиділа свого тата! У більшості випадків їй було до нього просто байдуже. Але тільки не тоді, коли вона згадувала, на що він прирік їх із мамою, коли пішов із дому.

Какао вже майже вистигло, і Неждана повернулася на кухню, щоби його підігріти. Вона сполоснула жменю сухофруктів і виклала їх у блюдце. Лікар сказав, що їй потрібно з’їдати в день щонайменше триста грамів «засушених вітамінів», окрім, звісно, щоденної дози аптечних пігулок, і вона старалася сумлінно виконувати його рекомендації.

Жінка згадала, як Свєтка вперше принесла в школу фініки й курагу. Маленькій Нежданці так тоді хотілося ними поласувати! Але Свєтка з пихатим виглядом пригостила ними лише свою найкращу подругу, Оксанку. Мама теж відмовила доньці в її захцянці - їм тоді й так ледве вистачало грошей на хліб із маслом і якихось два-три види крупи для різноманітності - ковбаса на столі взагалі не появлялася, а шматок халви вважався розкішшю…

- Матусенько, коли я виросту, стану відомою художницею, буду малювати дорогі картини, то ми обов’язково, обов’язково викарабкаємося з отих злиднів, і будемо їздити за кордон на мої виставки, і їсти в ресторанах, і… - Неждана розчулено охопила втомлені мамині ноги й припала голівкою їй до живота. Як добре, що вона не бачила тоді матусиного обличчя…

- Тато мусив про мене піклуватися! - Неждана інстинктивно стиснула кулаки. Вона до сих пір ніяк не могла йому пробачити свого напівголодного дитинства, мамині недоспані ночі, одяг, що ніколи не зношувався, і стандартний літній відпочинок у рідному місті чи на його околицях.

На холодильнику, між купою інших фотографій, малюнків і списаних жовтих клейких листочків із написаними на них зізнаннями, нагадуваннями й пересторогами, висіла весела фотка Дімки з його чотири- й дворічним племінниками. Хлоп’ята повисли в нього на шиї, а він обіймав їх своїми красивими сильними руками. Він дуже дорожив цим знімком, адже його сестра разом із чоловіком і цими двома симпатичними карапузами ще два роки тому виїхала до Штатів. Можливо, тепер він зможе сфотографуватися з Ростиком і Владиком, аж коли вони самі будуть вищі за нього…

Та й узагалі, Дімка страшенно любив дітей. Як і вони його.

- Дімка буде класним татом, - усміхаючись до вух, подумала Неждана.

Вона поклала руку на живіт і почала розказувати донечці про її татка. Який він у неї красивий, розумний і добрий. І як сильно він її любить. А ще про те, що татко ніколи її не залишить…

Це було таке незвичне відчуття - з кожним днем потроху усвідомлювати, що чоловік, якого Неждана так сильно кохала, тепер уже належить не лише їй, і що свою любов до неї він тепер поєднує в серці з іще однією любов’ю… Неждана ніяк не могла повірити, що Дімка для неї тепер - не лише найрідніша в світі людина - тепер він ще й батько її майбутньої дитини!

Коли вона про це думала, їй ставало якось дуже терпко, тепло й солодко. Аж так, що вона мружила очі й потягалась, як кішечка, щоби розігнати по тілу ті дрібні голочки, що завжди розсипалися в неї по спині, коли Неждані було дуже добре.

Так, Дімка мав бути найкращим татом. Він же був таким дбайливим, таким люблячим, таким… Неждана ніколи не могла підібрати вдалого слова, щоб описати, яким же був її Дімка.

Але вона точно знала, що все те, що було в її серці для нього, можна було вкласти в слово «кохання»…

Неждана поснідала, допила своє какао й випила призначені лікарем вітаміни. їй помітно полегшало, як завжди після ситної їжі, й вона повернулася до свого старого щоденника на замочку…