III

Через півроку після відходу ГОЛЕМА в «Time» з’явилася стаття про доти нікому не відому гуситську групу. Назва походила від скорочення слів «Humanity Salvation Squad».[92] Гусити намірялися знищити ГОЛЕМА й HONEST ANNIE, аби врятувати людство від поневолення. Діяли в повній конспірації, відокремившись від усіх інших екстремістських груп. Їхній перший план передбачав висадити в повітря обидва будинки, в яких містились машини. Для цього вони хотіли загнати ваговоза з динамітом із під’їздної рампи інституту на підземну стоянку. Вибух обвалив би склепіння першого поверху, й електронні агрегати упали б. Реалізувати план здавалося неважко. Вся охорона будинків складалася зі сторожі, що мінялася на прохідній головного входу, а під’їзд до підземелля закривали сталеві жалюзі, які луснули б від удару ваговозом. Одначе кілька спроб замаху скінчилися нічим. Першого разу у ваговозі, який уже спрямували з міського шосе, заплішило гальма і їх довелося лагодити до світанку. Другого разу зіпсувався радіоприймач, який керував ваговозом, а потім мав підпалити вантаж. Потім заслабло двоє людей, що мали наглядати за нічною операцією, і замість дати сигнал до замаху вони закричали пробі. В лікарні у них виявили запалення мозкових оболонок. Наступного дня люди з резервної команди потрапили у вогонь: вибухла цистерна з бензином. Коли зрештою здублювали основні прилади й подвоїли кількість людей на всіх вирішальних точках, вибухнув динаміт, коли його вантажили на машину, і загинуло четверо гуситів.

Серед привідців був один молодий фізик, що ніби як гість часто навідувавсь до МІТу. Слухав ГОЛЕМОВІ лекції, досконало знав усю місцевість і звичаї самого ГОЛЕМА. Він з’ясував, що всі ці приключки, які унеможливили замах, не були звичайними випадками. Надто вже виразно проступала ескалація контратак. Спершу механічні аварії (заплішені гальма, поламане радіо) заступили нещастя з людьми: одні захворіли, другі попеклися, треті померли. Ескалація простежувалась не тільки в силі ударів, а й у зростанні відстані. Коли місце, де відбулась кожна подія, позначили на карті, з’ясувалось, що вони відбувались щораз далі від інституту. Ніби якась сила виходила все далі й далі назустріч гуситам.

Порадившись, від першого плану відмовилися. Новий план мав бути такий, аби ні ГОЛЕМ, ні HONEST ANNIE не могли йому перешкодити. Гусити вирішили самі зготувати атомну бомбу, сховати її в центрі якогось великого міста і домогтися, щоб федеральний уряд знищив ГОЛЕМА й HONEST ANNIE, інакше вони підірвуть бомбу і вибух у центрі великого міста мав би страшливі наслідки. План опрацьовували ретельно й довго. Потім унесли поправку й гадали підпалити бомбу зразу по тому, як пошлють листа до уряду, — на великій відстані від заселених місць, а саме на давньому атомному полігоні в штаті Невада. Вибух мав довести, що ультиматум аж ніяк не пуста нахвалка. Гусити були переконані, що президент не матиме вибору й накаже знищити обидві машини. Знали, що все робитиметься ґвалтом, може, бомбардуватимуть із повітря або обстріляють ракетами, адже, відтявши від електричної мережі HONEST ANNIE, її не можна було згасити, — отже, ймовірно, й ГОЛЕМА. Щоправда, зоставили урядові можливість самому вибрати засоби знищення. Запевнили, що вдавану ліквідацію зможуть викрити і тоді без будь-яких дальших пересторог виконають свою погрозу. Зважили й на те, що ГОЛЕМ, під’єднаний до федеральної комп’ютерної мережі, може отримувати інформацію про все, що входить до тієї мережі, починаючи від телефонних розмов і закінчуючи банківськими операціями та резервацією місць у літаках чи готелях. Тому й не вдавалися до жодних технічних засобів зв’язку, навіть до радіо, бо припускали можливість підслуховування і гадали, що нема такого шифру, якого не зміг би розкрити ГОЛЕМ. Обмежувались особистими контактами поза межами великих міст, а технічні проби проводили на території Йєллоустонського національного парку. Виготовлення бомби тривало значно довше, ніж гадали, — майже рік. Їм удалося здобути плутонію для складання лише однієї бомби. Попри це вирішили діяти, певні, що уряд піддасться натискові, бо не знатиме, що другої бомби не існує.

Шофер ваговоза, їдучи з бомбою в Неваду, почув по радіо вістку про смерть ГОЛЕМА й зупинивсь у придорожному мотелі, аби зв’язатись із привідцями операції. Тим часом той фізик, котрий планував її, подумав, що вістка про смерть ГОЛЕМА — лише його підступ, який мав спровокувати те, що, власне, й трапилося: міжміську телефонну розмову. Водієві наказали чекати на стоянці дальших інструкцій, а керівництво гуситів дебатувало, як багато міг дізнатися ГОЛЕМ про плани замаху з підслуханої розмови. За наступний тиждень спромоглися надолужити шкоду, яку, на їхню думку, заподіяв необережний шофер: посилали людей до різних далеких міст, аби звідти зумисне двозначними телефонними розмовами вони ввели ГОЛЕМА в оману. Водія ваговоза випхали з організації як непевну людину. Не зосталось по ньому ніякого сліду. Мабуть, його забили. Через місяць, коли фізик повернувся з МІТу, гарячкова діяльність змовників ослабла. Замах відсунули на осінь. Ваговоз із бомбою повернувся на базу, заряд, аби не трапилося якоїсь оказії, розібрали й сховали. Все ж і дальші чотири місяці гусити ще вважали, що ГОЛЕМОВА мовчанка була тактичним кроком. Серед керівництва розпочалися суперечки, бо одні по чотирьох місяцях марних очікувань хотіли розпустити організацію, натомість другі прагли пошвидшити радикальний розв’язок: треба примусити уряд демонтувати обидві машини, бо тільки це означатиме їхню певну смерть. Однак фізик не захотів удруге складати бомбу. Спробували його примусити. Тоді він зник. Бачили його в китайському посольстві у Вашінгтоні. Він запропонував китайцям свої послуги, підписав із ними контракт на п’ять років і вилетів до Пекіна. Знайшовся гусит, готовий сам скласти бомбу, але інший, противник замаху за нових обставин, зрадив цілий той план, написавши про нього до редакції «Time» і крім того віддавши в певні руки списки членів угруповання, які б оприлюднили в разі його смерті.

Справа набула гучного розголосу. Аби перевірити її правдивість, збиралися навіть скликати урядову комісію, але зрештою слідство перебрало на себе ФБР. Вдалося з’ясувати, що сьомого липня в невеликому містечку за сімдесят миль від інституту в колишній автомобільній майстерні вибухнув динаміт, унаслідок чого загинуло четверо осіб, і що в квітні наступного року в мотелі на кордоні Невади довго стояв ваговоз із цистерною сірчаної кислоти. Власник мотелю пам’ятав про це, бо водій, паркуючи цистерну, зачепив авто місцевого шерифа й мусив заплатити йому за шкоду.

«Time» не назвала прізвища фізика, який був гусистським шпигуном, але ми в інституті легко здогадалися, хто це. Я теж не називатиму його. Це був двадцятирічний, мовчазний, самотній чоловік. Здавався несміливим. Не знаю, чи він повернувся до Сполучених Штатів і що з ним потім сталося. Про нього я вже більше ніколи не чув. Обираючи напрям своїх студій, я наївно вірив, ніби входжу у світ, захищений від безумств доби. Ту віру я втратив швидко, через те й не здивувався тій оказії з Геростратом-невдахою. Для багатьох людей наука стала такою ж роботою, як інші. Її етичний кодекс уже вважають бознаколишнім рам’ям. А науковцями стають тільки в години праці. Та й то не завжди. Їхній ідеалізм, — якщо й мали його колись, легко стає поживою для дивацтв і сектантських навернень. Може, частково завинила в цьому завелика подрібненість науки. Чимдалі стає більше науковців, але все менше вчених. Але це теж не істотне.

Напевно ФБР таки визначило особу того фізика, але це сталося, мабуть, уже по тому, як я покинув МІТ. По суті, це було для мене дрібницею в порівнянні з відходом ГОЛЕМА, що аж ніяк не був пов’язаний із гуситським замахом. Та цю думку все ж треба пояснити. План замаху не вплинув би на ГОЛЕМОВЕ рішення, якби був ізольованим фактом. Не став він і краплею, що переповнила чашу. Я певен цього, хоча й не маю доказів. План був одним із фактів, які ГОЛЕМ уважав реакцією людей на свою присутність. Він не робив із того таємниці, що й засвідчила його остання лекція.

Загрузка...