Карл – Король Підземель

Карл – Король Підземель

Метт Дінніман

Переклад з англійської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

телеграм канал ПОЛІГНОТ -- https://t.me/POLIGNOT

Рим існуватиме доти, допоки існуватиме Колізей; коли впаде Колізей, впаде Рим; коли впаде Рим, впаде весь світ.

-- Беда Преподобний

[1]

Трансформація відбулася десь о 2:23 ночі за Північноамериканським тихоокеанським часом. Наскільки я знаю, всі, хто був у приміщенні, коли це трапилося, відразу загинули. Якщо над тобою був якийсь дах, тобі наставав гаплик. Це включало людей в машинах, літаках, метро. Навіть в наметах і картонних коробках. Дідько, мабуть, під парасолями теж. Хоча на рахунок останнього я не впевнений.

Не буду брехати. Ви, народ, хто був у приміщеннях, спали в теплі й вам снилося якесь рандомне лайно? Я вам заздрю. Вам пощастило. Ви просто зникли. Перетворилися в пил під час трансформації.

Був вівторок, календар щойно перегорнули на третє січня. На Північну Америку налетів страхітливий зимовий шторм, половина країни опинилася під снігом і кригою. Тієї ночі в нас у Сіетлі снігу було небагато. Але температура опустилася набагато нижче нуля, було надзвичайно холодно, навіть як на січень.

Певен, що в інших частинах світу, де було тепліше і не була середина ночі, вижило набагато більше. Набагато більше.

Готовий посперечатися, коли трапився інцидент, більшість з них мали на собі більше одягу, ніж я. І тим засранцям вистачило розуму не йти на світло.

Я, в мене не було вибору. Як я вже казав, було нижче нуля. Я був на вулиці. І на мені були сімейні труси, шкірянка і замалі рожеві сандали.

А ще я тримав кішку, на ім‘я Принцеса Пончик, Пампушка Королеви Анни, яка жалібно нявкала, дряпалася, звивалася і шипіла. Це була перська, черепахова кішка, варта більше, ніж я заробляв за рік. Моя колишня дівчина називала її скорочено Принцесою Пончик. Я обмежився просто Пончиком.

Дозвольте мені повернутися на десять хвилин назад. Я не буду втомлювати вас якоюсь довгою передісторією, але деякі з цих подробиць можуть виявитися важливими.

Мене звати Карл. Мені двадцять сім років. Після служби в береговій охороні США, я почав працювати морським технарем, ремонтував електричні системи на яхтах багатих засранців. Ще кілька днів до того, як все почалося, я жив зі своєю дівчиною в нашій квартирі в Сіетлі.

Її звали Беатріс. Беа. Вона з компанією друзів поїхала на Багами, зустрічати Новий рік. Вона не сказала мені, що разом з ними поїхав її колишній хлопець. Я вияснив це доволі швидко, як тільки побачив на Інстаграмі фотку, де вона сиділа в нього на колінах.

Я не люблю сцен і не вмію їх влаштовувати. Не мало значення, зраджувала вона мене чи ні. Вона збрехала. Тож я подзвонив їй і повідомив, що між нами кінець. Я пообіцяв, що приготую всі її речі й вона зможе забрати їх, як тільки повернеться. Ніяких сцен. Ніякої метушні. Але між нами кінець.

Вона попросила батьків приїхати і забрати кицьку, але вони живуть з іншого боку Каскадів, а за цієї погоди було неможливо пробратися крізь перевали. Тож я пообіцяв, що догляну за нею, поки Беатріс не повернеться.

Отже, дозвольте мені розповісти вам про кішку Пончик. Як я вже згадував, вона одна з тих пухнастих котів з пласкою мордочкою, місце яких на колінах у лиходія у фільмі про Бонда. Ми з Беа жили в двокімнатній квартирі, й одна з цих кімнат була присвячена кішці, якщо це вам що-небудь говорить. А докладніше, кімната була присвячена її відзнакам “Переможниця виставки”, відзнакам “Найкращий родовід”, безлічі трофеїв і фотографій у рамці, де вона сидить на столі, вся така пухнаста і розлючена, в той час, як Беа і суддя стоять позад неї. У Беї було десь п’ятдесят таких фотографій. Практично кожного разу, коли Беатріс брала Пончик на якийсь захід, вона вигравала купу відзнак, трофеїв і фотографій. А Беа тягала ту кляту кицьку на виставку майже кожних вихідних.

Вся її родина вирощувала і виставляла перських котів. Я, особисто я, майже нічогісінько не знав про весь той світ виставок котів. Не хотів у це надто влізати. Як я вже згадував, не люблю сцен.

І хочу сказати вам дещо про любителів котів. А докладніше, про любителів виставок котів.

А взагалі-то, забудьте. Пішли вони на хуй. Головне, що Беа і Пончик були частиною всього того світу, з яким я не хотів мати нічого спільного.

Я ніколи не вважав себе великим любителем котів. Але, якщо говорити правду, Пончик мені подобалася. Цій кішці було насрати на всіх і на все, і це викликало в мене повагу. Якщо Пончик хотіла посидіти в мене на колінах, коли я рубався на PlayStation, то вона сідала на мої кляті коліна. Якщо я намагався зігнати її, вона шипіла, дряпала і вискакувала знов мені на коліна. А тоді дивилася на мене своєю сплющеною мордочкою, яка говорила, І що ти мені зробиш?

Мені кортіло, і то не раз, задушити скотину. Але я не засранець. До того ж впертість малого чудовиська викликала в мене повагу. Деякі мої приятелі діставали мене за те, що я проводив весь цей час з пухнастою кішкою, вартою більше, ніж я зароблю за рік, але мені подобалося. Мені подобалося, коли ця пухнаста кулька сиділа в мене на колінах.

Одним з непорушних, “це-не-обговорюється”, правил Беї, була заборона курити в квартирі. Тож після нашої суперечки і розриву, я взяв за правило курити якомога більше. Знаю, це по-дитячому. Але на вулиці був мороз. Пончику не дуже подобався дим, а запах приставав до її хутра. Тож як компроміс, коли я курив, то відхиляв трохи кватирку.

Отже, коли я прокинувся біля другої ночі, прокинувшись від сну, то вирішив, що мені потрібно покурити. Я витягнув пачку, прочинив кватирку і запалив цигарку.

Пончик, яка спала поряд зі мною на ліжку, саме в цю мить вирішила, що хоче – вперше за своє котяче життя – вийти на вулицю і дослідити околиці. Вона стрибнула мені на плече і вистрибнула з вікна на другому поверсі на дерево поряд з квартирою. Ось так просто. За останній рік я відчиняв вікно десятки разів і вона жодного разу навіть не глянула в його бік. Але сьогодні, в найхолоднішу ніч року, пухнаста засранка вирішила вирушити в експедицію, як якийсь Миклухо-Маклай.

Вона збігла вниз по дереву, кілька разів понюхала тротуар, а тоді швидко зрозуміла, що там йобаний дубак. Її пригоди закінчилися так само швидко, як почалися, вона помчала по дереву вгору і втупилася в мене з півтораметрової відстані між вікном і гілкою. Оскільки їй вже розхотілося пригод, Пончик вирішила не ризикувати і не стрибати назад. Замість цього вона а почала дертися на всю пащеку.

Наступних кілька хвилин я провів проклинаючи кицьку, намагаючись заманити її назад. Я розчинив вікно навстіж, впустивши потік крижаного повітря в до цього спекотливе помешкання. Пухнаста чорно-бежево-біла кицька просто сиділа собі на гілці, скиглила і дерлася так голосно, що я боявся, що прокинеться один з моїх сусідів і застрелить її.

Я залишив черевики в сушарці в підвалі будинку. І не знав, де в біса були мої кросівки. Тому я прийняв миттєве рішення, яке дуже швидко пошкодую, і запхав ноги в сандали своєї колишньої дівчини, натягнув важку шкірянку і помчав на вулицю за кішкою. Якась частина мене повторювала, Та ну на хуй. Це не твоя кішка. Хай пизда замерзає.

Але, як я вже згадував, я не настільки засранець. Як би сильно Беатріс не заслуговувала на це, вона все-таки любила цю кляту кішку. А бідолашна, дурненька Пончик не мала на морозі шансів. Не надовго.

До того ж кішка була буквально поруч, дерлася так, наче хтось в неї на очах пожирав її кошенят.

Я помчав вниз по сходах, вистрибнув на вулицю і побіг до дерева, що росло поміж тротуаром і будинком. І відразу пошкодував, що не знайшов часу, щоб нормально вдягнутися. Холодне, вітряне повітря запустило свої пазурі мені в ноги.

Пончик була на місці, сиділа на дереві поза досяжністю, дивилася то на мене, то на відчинене вікно в квартирі. Вона продовжувала дертися. В квартирі на першому поверсі загорілося світло. Я застогнав. Місіс Парсонс. Сварлива, я-люблю-скаржитися місіс Парсонс.

-- Пончик! – сказав я. – Ну ж бо, ти маленьке лайно!

Я простягнув руки.

Кішка вміла стрибати мені на руки. Я її цьому навчив. Я тряс упаковкою з котячими ласощами і вона відразу приходила. Я промовляв киц-киц-киц, і інколи вона стрибала мені на плече. Я вилаяв себе за те, що не взяв з собою котячих ласощів.

Вікно в квартирі на першому поверсі відчинилося.

-- Заради Господа, що тут коїться? – вигукнула місіс Парсонс, висунувши голову у вікно. Голова літньої жінки була обмотана якимось рушником, від чого вона виглядала як свамі. Її очі-намистинки сфокусувалися на мені. – Карле, це ти?

-- Так, місіс Парсонс, -- відповів я. – Пробачте. Моя кішка втекла, і я намагаюся дістати її перш ніж вона замерзне на смерть.

-- Здається, це ти замерзнеш на… -- місіс Парсонс не закінчила речення.

Бабах.

Все трапилося дуже швидко.

Будинок зрівнявся з землею. В мене на очах. В одну мить семиповерховий будинок стояв, в іншу – зник. Але він не зник безслідно. Я дивився на місіс Парсонс, коли він обвалився. Це виглядало так, наче будинок був велетенською бляшанкою, яку розчавив гігантський, космічний чобіт. Я побачив це, і почув це. На мене налетів вітер і на вулиці негайно потемніло. Зник вуличний ліхтар зліва від мене. Зникли будинки навколо мене. Також зникли машини на вулиці.

Зникло все крім дерев і велосипедів у велостійках і мопеда Марджорі Вільямс з заблокованими колесами за неправильну парковку.

Я озирнувся навколо себе, на якусь мить забувши про морозну погоду. В темну, захмарену ніч я мало що побачив. На відстані – відстані, яку я тепер міг бачити, через відсутність будинків – палав вогонь.

Панувала цілковита, абсолютна тиша.

-- Що за дідько? – запитав я, крутячись по колу.

Вціліло кілька випадкових предметів. Таких як велостійка. Світлофор був на місці, дорожній знак поряд з ним зник. Це все не мало сенсу. Там, де на дорозі були запарковані машини, з‘явилися заглиблення у формі машин, так наче пробивши асфальт, їх потягнули в центр землі.

Пончик стрибнула в мої досі простягнені руки. Я дивився на кішку, не знаючи, що робити чи що сказати.

-- Що за дідько? – повторив я.

Від мого будинку залишився тільки прямокутник змішаної землі й каміння.

А тоді я побачив її, прямо в себе під ногами.

Голову місіс Парсонс. В темряві було важко сказати. Але я відразу знав, що це.

В цю мить мене немов струмом вдарило. Одна справа раптове потрясіння від обвалених будинків. Але в будинках були люди. Майже всі в клятому місті. Дідько, навіть більшість безхатченків була в притулках. В новинах був цілий репортаж про те, як їх всіх збирають через сильні морози. І зараз була друга година клятого ранку в ніч на понеділок. Всі були в ліжках. А це означало, що всі були мертвими!

Я крутився по колу, як якийсь придурок, не знаючи, що робити. В мене похолонуло в животі. Вирішивши що з мене ніякої користі, Пончик почала вовтузитися. Вона дряпала мене, але я не відпускав її.

Тоді почувся голос. Чоловічий, механічний голос.

Він пролунав у мене в голові. Голос був немов щось реальне. Шип, який дряпав мені мізки. Він говорив не по-англійськи. Але я розумів слова. Коли він заговорив, в повітрі перед мною з‘явився також текст.

До уваги людей, що вижили.

-- Що? – промовив я вголос. – Що це? Хто тут?

Я копнув завислі в повітрі слова, і замалий сандал злетів мені з ноги. Я пострибав до нього на одній нозі й швидко натягнув його знову. Слова рухалися за мною, висіли десь за метр від мого обличчя.

Навіть букви були не англійськими. Вони повзли вниз, а не вбік екрану. Але я знав їх, розумів так, наче все життя читав цією мовою.

Згідно з правилами Синдикату, параграф 543 Кодексу про Запаси Дорогоцінних Елементів, оскільки ваша планета не подала належного звернення про права на мінерали та елементи протягом 50 Солярів від першого контакту, її було конфісковано і тепер призначений планетарний регент розробляє всі поклади елементів.

Всі надра вашого світу були подрібнені й уся сировина – органічна і нежива – перебуває в процесі видобутку бажаних елементів.

Згідно з актом про Рекламацію Видобутих Матеріалів разом з параграфом 35 Акту про Захист Тубільних Планетних Видів, людям, що вижили буде надано шанс повернути втрачені матеріали. Корпорація Борант, яку призначили регентом цієї сонячної системи, має право обирати спосіб цього повернення, і вони обрали опцію 3, відому також як 18-рівневий Світ Підземель. Корпорація Борант володіє всіма правами на трансляцію і рекламу, контролює всі аспекти Світу Підземель, і буде контролювати допоки дотримуватиметься правил Синдикату стосовно повернення планетарних ресурсів.

Після успішного завершення 18 рівня Світу Підземель право на володіння цією планетою повернеться до правонаступника.

Для догляду за створенням Світу Підземель і щоб запевнити дотримання всіх правил та інструкцій, Синдикатом було створено і відправлено на цю планету AI – мене – як нейтрального спостерігача.

Будь ласка, уважно вислухайте наступну інформацію, бо я не буду повторювати.

Згідно з Актом про Захист Тубільних Планетних Видів, всі матеріали, що залишилися – приблизно 99.999999% просіяних матеріалів – зараз перенаправляються на створення підземного Світу Підземель. Перший рівень цього підземелля відкриється приблизно через 18 секунд після закінчення цього повідомлення. Входи на перший рівень будуть відкриті рівно одну і тільки одну людську годину. Коли входи зачинять, ви більше не зможете увійти. Якщо ви увійдете, то не зможете вийти, допоки або не пройдете всі 18 рівнів Світу Підземель, або не виконаєте певні інші вимоги.

Якщо ви вирішите не заходити у Світ Підземель, вам доведеться самим виживати на поверхні вашої планети і швидше за все, це буде останнє повідомлення, яке ви отримаєте за час свого життя. Ви втрачаєте право на всі перероблені матеріали і елементи. Проте ви можете видобувати і використовувати для власного вжитку будь-які природні ресурси, що залишилися. Корпорація Борант бажає вам успіхів і дякує за співпрацю.

Ті, хто бажає скористатися своїм правом на повернення ресурсів, будь ласка, зверніть увагу.

В світі буде створено 150,000 входів на перший рівень. Всі входи будуть позначені, їх буде легко зауважити. Якщо ви вирішите увійти на перший рівень підземелля, у вас буде п‘ять обертів вашої планети на те, щоб знайти наступний рівень. На другий рівень буде 75,000 входів. На третій рівень буде 37,500 входів. На 4 -- 18,750. На 5 -- 9,375 входів, а на 6 рівень -- 4,688 входів. Кількість доступних входів на наступний нижчий рівень буде постійно зменшуватися наполовину, аж до 18 рівня, де буде тільки два входи і один вихід.

Волоцюги, які вирішать увійти в Світ Підземель, повинні знайти сходи і спуститися на наступний рівень, перш ніж закінчиться виділений на проходження даного рівня час. Коли час мине, рівень буде дезактивований, а права на всі матеріали, що залишаться на рівні, як органічні, так і неживі, буде втрачено. Не зібраний згенерований лут та інші матеріали можуть бути виставлені на ринку Синдикату.

Кожен нижчий рівень матиме довший період на відновлення. Коли якийсь з волоцюг спуститься до десятого рівня, в дію вступлять додаткові правила. Ці правила будуть пояснені коли і якщо якийсь волоцюга досягне цього рівня.

Якщо ви вирішите увійти в Світ Підземель, я наполегливо рекомендую негайно знайти і скористатися навчальними гільдіями. Чисельні навчальні гільдії будуть розкидані на рівнях від 1 до 3 підземель.

Якщо у вас є якісь додаткові запитання, або ви бажаєте подати апеляцію, таке подання потрібно робити в письмовій формі безпосередньо в найближчий офіс Синдикату.

Дякуємо вам за те, що ви частинка Синдикату. Гарного вам дня.

Я був настільки ошелешений всім тим, що щойно трапилося, що мій мозок був нездатний осмислити сказане голосом. Я перестав відчувати ноги. Я надто довго був на вулиці, існувала серйозна небезпека, що я замерзну до смерті, відморожу собі пальці на ногах. Мені потрібно було знайти якийсь притулок, і то негайно.

Але ніяких приміщень більше не було. Не було навіть машин. Я глянув на вогонь, що шаленів на відстані кількох кварталів. Мені потрібно було дістатися туди, і то швидко. Я повернувся і побіг підтюпцем.

Вітер – легенький бриз до того, як зникли всі будинки – перетворився в постійний, крижаний шквал з неприємним запахом океану. Пончик звивалася в мене в руках, дряпала мене, намагалася звільнитися. Вона вчепилася зубами мені в плече, але куртка захистила мене. Я стиснув кішку міцніше.

Чи це був сон? Чи я випадково отримав дозу якогось галюциногена?

Світ підземель? Що це в біса таке? Що це взагалі означає? В голові вихором мчали думки. На думку відразу спали Pathfinder, Dungeons and Dragons та інші ігри, в які я не грав відколи звільнився з армії. Навколо не було жодної, курва, живої душі. Мене оточував тільки шум вітру.

Заграв горн, щось схоже на сурми пролунало в нічному повітрі. Я став як вкопаний, озирнувся навколо. Що ще? Це відкривається підземелля, подумав я. Це відбувається. Чорт забирай, це дійсно відбувається.

Менше ніж за тридцять метрів зліва від мене, посеред місця де колись був дешевий магазинчик, в повітрі спалахнув прожектор. Я побачив, як десь за кілометр з’явився ще один прожектор. Я озирнувся і побачив ще кілька розкиданих по місту.

Навіть на цій відстані я відчував тепло, що виходило з яскраво освітленої діри в землі.

Я навіть не задумувався. В мене досі гуло в голові від потоку інформації, що звалився на мене. Рожеві сандали тиснули мені ноги. Далекий вогонь виявився дальше, ніж я гадав. Я на власні очі бачив, що гіпотермія робить з людьми.

Тож я повернувся до світла і побіг.

[Частина 1]

[2]

1 рівень підземелля

Час до колапсу рівня: 5 днів

Пишно оздоблені сходи вели вниз до світла. Здавалося, що кожна сходинка була зроблена з кованого заліза, а вся конструкція могла вмістити двадцять людей, що йдуть пліч-о-пліч. З діри виходило тепле проміння. Я зробив крок, опустився трохи нижче, ніж очікував. Звук моїх кроків відлунював у сяйві.

В місті жило майже мільйон людей, а я був тут зовсім сам.

Коли ми опускалися в напрямку яскравого світла, Пончик, яка перестала борсатися, вчепилася кігтями мені в плече і почала бурчати. Бажане, приємне тепло манило мене все глибше. Ноги і ступні, яких я досі не відчував, починали палати. Я не перебував на холоді настільки довго, щоб отримати якісь реальні пошкодження, але я був у біса сильно обморожений.

Здавалося, що сходи були нескінченні. Кожна залізна сходинка була вкрита дивними узорами, на яких було зображено щось схоже на рибу. Чи може демонів. Гравюри, що виглядали майже як азіатські, викликали в мене неприємні почуття. Ще кілька хвилин тому цих сходів тут не було. Всю цю штуковину зробили з будинків, машин і людей нашого світу. Хто зробив це? Як вони це зробили?

На той час коли я дійшов до підніжжя сходів, температура зросла до душних, теплих 25 градусів. Металеві сходи привели до мармурової підлоги і величезних дверей десь десять метрів висотою і стільки ж шириною. Як і на сходах, на дерев’яних арочних дверях була вирізьблена велетенська риба-демон.

Я глянув вгору на подвійні двері.

-- Що це в біса таке? – пробурмотів я.

Коли я вдивлявся в двері, над ними вигулькнуло інформаційне вікно. Вікно з‘явилося так раптово і неочікувано, що я відсахнувся. Я був наче в грі, або немов вставив особливі контактні лінзи, в яких вискакували інформаційні підказки. Воно навіть мало маленький Х в кутку, щоб закрити його.

Це зображення Куа-Тін, панівного виду в Системі Боранта і головних власників Корпорації Борант. Запам’ятайте як ці чуваки виглядають. Пізніше буде тест.

Останні два речення –- це якийсь жарт, чи що? Я зосередився на Х в кутку і подумки закрив вікно.

Гм, подумав я. Я глянув ще раз на зображення і відчув щось, майже як легеньке, тактильне поколювання в мізках. Знов вигулькнуло інформаційне вікно. Я закрив його.

Дивно. Я міг контролювати інформацію своїм розумом. Сфокусувавшись на певних предметах, я міг відкривати на них інформаційні вікна. Я міг закривати ці вікна, подумки клікнувши на Х в своїй голові.

Це означає, що вони в твоїй голові. Може це все так насправді не відбувається. Може ти спиш, а це все лише якась високотехнологічна симуляція. Як у фільмі Матриця.

Біль в ногах і ступнях, що потрохи відігрівалися, нагадав мені, що немає значення симуляція це чи ні. Яка різниця, якщо мене можна скривдити.

Однією вільною рукою я штовхнув двері. Вони легко прочинилися всередину, відкривши довгий коридор освітлений чисельними смолоскипами. Коридор був такої самої ширини і висоти, що й двері, швидше тунель для двополосного шосе, ніж прохід для однієї особи. На відстані я побачив кілька відгалужень від головного залу. Біля першого відгалуження почало блимати світло. Здавалося, це був якийсь знак, але звідси я не міг його розгледіти.

-- Ой, -- вигукнув я, бо Пончик вчепилася зубами мені в руку. Я випустив кішку і вона помчала по коридору. Десь через десять кроків вона зупинилася, озирнулася навколо зі збентеженим, переляканим виглядом на мордочці.

Я ступив за кішкою, і позад мене з грюкотом зачинилися двері. Світло з вестибюля зникло, його замінили сутінки.

Вітай, Волоцюго. Вітаємо на першому поверсі.

Це був новий голос. Чоловічий, він лунав надто екзальтовано, майже як у ведучого ігрового шоу. Це не була та сама особа, що зробила перше оголошення. Слова з‘явилися в повітрі перед мною і одночасно пролунали в мене в голові. На відміну від вікна з підказкою, я не міг їх закрити. Вони виглядали швидше як субтитри.

В правому верхньому кутку поля мого зору з‘явився таймер. На ньому було 4 дні, 23 години, 48 хвилин і йшов зворотний відлік. Я провів рукою по цифрах. Вони не зникли. Я закрив очі й інформація зникла. Це викликало в мене неприємне відчуття, в животі легенько занудило.

Пончик залишалася на своєму місці в кількох кроках поперед мене, але гладка кішка проводила лапою в повітрі перед собою.

Вона теж це бачить, подумав я. Хай йому чорт. Що б це не було, з кішкою відбувалося те саме, що й зі мною.

-- Пончик, — покликав я кішку. – Не відходь від мене.

Кішка, як то кішка, проігнорувала мене. Але коли я дивився на неї, то відчув те саме майже непомітне поколювання, яке відчував, коли дивився на двері. Я зосередився міцніше і над кішкою вигулькнуло інформаційне вікно.

Волоцюга #4,119,”Принцеса Пончик”

Рівень 1

Раса: Кішка

Клас: ще не визначений

Я зробив крок вперед, з болем усвідомлюючи, що на мені тісні сандали.

На мене налетів новий текст.

Вам призначено номер Волоцюги 4,122. Вам призначено ім‘я Волоцюги – “Карл”.

Вам призначено расу –- людина. Ваш теперішній рівень – 1. Ви зможете обрати нову расу та клас, коли спуститеся на третій поверх. Очки стати було розподілено на основі вашого теперішнього фізичного і душевного профілю. Докладніше – в меню стати.

Меню? Цікаво, як його викликати. Та перш ніж я навіть спробував розібратися, мене загородила стіна тексту.

Вітаємо! Ви отримали свою першу ачівку: Божевільна Бабуся -- Любителька Кішок.

Ви зайшли в світ Підземель в товаристві кішки. Яка милота!

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс Для Домашніх Улюбленців!

Нова ачівка! Піонерка Божевільна Бабуся -- Любителька Кішок.

Ви перший Волоцюга, який зайшов у світ Підземель в товаристві кішки. Мабуть, ви дуже любите цю істоту. Шкода, що будь-якої миті ви обоє помрете жахливою смертю. А може й ні. Тільки гляньте, яку нагороду ви отримали!

Нагорода: Ви отримали Легендарний Бокс Для Домашніх Улюбленців!

Нова ачівка! Моторний Парубок.

Ви один з перших 5000 Волоцюг, які увійшли в новий Світ Підземель. Лошара.

Нагорода: Ви отримали Срібний Бокс Шукача Пригод!

Нова ачівка! Порожні кишені.

Ви не взяли з собою жодних припасів. Жодних. Ви ж розумієте, що вам доведеться щось їсти?

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс Шукача Пригод!

Нова ачівка! Де твої штани?

Ви зайшли в підземелля без штанів. Чувак. Ти приколюєшся?

Нагорода: Ви отримали Золотий Бокс зі Шмотками!

Нова ачівка! Рукопашний бій.

Отже. Ти збираєшся припертися в щось, що називається “Світ Підземель” і не береш з собою жодної зброї? Ти або сміливіший, ніж здається на перший погляд, або просто дебіл. Прапор тобі в руки, Ван Дамме.

Нагорода: Ви отримали Бронзовий Бокс зі Зброєю!

Нова ачівка! Одинак.

Ви зайшли в підземелля без товаришів людей. Тебе що, не навчили, що сила в кількості?

Нагорода: Жодної. Ха-ха. Тобі гаплик.

Я втупився в останні слова, що повільно зникали.

Тобі гаплик.

Пончик знов проводила лапою по повітрю.

-- Меню, --промовив я вголос. Нічого не трапилося.

-- Стата. – Нічого.

Як мені в біса побачити інформацію про себе? Мені сказали, що я “отримав” чисельні… Що? Лут-бокси? Саме так це в біса пролунало. А це означало, що в мене був якийсь інвентар. Я пригадав дещо з першого оголошення, щось про те, щоб знайти навчальні гільдії. Я глянув на неоновий знак в темному тунелі за сотню метрів від мене. Це вона?

Я підтюпцем побіг тунелем в напрямку палаючого знаку. Я минув Пончик, що сиділа на землі, облизувала лапу і терла нею по чолу. Мені здалося, що за якусь мить кішка зітхнула і вирішила йти за мною.

На неоновому знаку було написано “Повчальна Гільдія” і стрілка вказувала у вузький, темний провулок. Я зупинився. Шарудіння моїх кроків відізвалося луною у великому, порожньому тунелі. Я зазирнув у темряву. Там була непроглядна чорнота.

Позад мене Пончик почала стривожено нявкати. Я зайшов у провулок.

Нова ачівка! Потрапив в очевидну пастку.

Нагорода: Якщо існує рай і ти не був повним засранцем, то може тебе туди впустять. Бо ти зараз зустрінешся зі своїм творцем.

Спалахнуло світло і засліпило мене. Я прикрив очі й зробив крок назад. Зашипіло щось механічне і судячи зі звуку, заревів паровий двигун. Я почув сміх, пискливий і пронизливий.

Я розвернувся і побіг. Обидва мої рожеві сандали злетіли, коли я завернув у головний тунель і помчав у протилежний бік від сходів, по яких спустився сюди. Пончик нявкнула і погнала за мною.

Я ризикнув і озирнувся через плече, побачив як з провулка вилітає якась штукенція, ледь не врізається в протилежну стіну, тоді повільно починає давати задню і повертати в моєму напрямку.

Машина була розміром з трактор і мала гусениці, як танк. Штукенція була збудована з заржавілих шматків металу, що не пасували один до одного, і здавалося, що вона будь-якої миті може розлетітися. Перед смертельної машини домінувало вкрите шипами колесо, що шалено крутилося. Зверху трактора стояло три зелених людиноподібних монстра, вони верещали і вказували в моєму напрямку. Кожен з цих монстрів мав десь метр двадцять росту і був одягнений в шкіряне лахміття. В одного на голові була каструля. Він зарохкав і заверещав, смикнув за важелі високої машини. З кількох труб вирвався чорний дим. Колесо спереду загуділо ще швидше, машина вирівнялася і рвонула до мене.

Вигулькнуло вікно.

Гоблінський Бульдозер Смерті. Пристрій.

Збудована гоблінами парова машина, призначена косити і мочити довірливих волоцюг в підземеллях. Сподіваюся, ти вакцинований від правця.

Над пасажирами вигулькнуло ще три вікна. У двох з них було написано:

Гоблін. Рівень 2.

Малий, зелений і розумний. Брак фізичної сили гоблін компенсує нахабством.

Третій гоблін, з каструлею на голові, який керував машиною, мав інший опис:

Гоблін-Інженер. Рівень 3.

Інженери. Незаймані задроти в світі гоблінів. Їм ніхто не дає, тому вони страшно люті. Якщо у вашій партії є якісь особи жіночої статі, вони нападуть на них в першу чергу.

В мене не було часу думати про тупість цих жартів, чи про факт, що я вперше у своєму житті дивися на групу справжніх, живих монстрів, що намагалися вбити мене. Я помчав коридором і добіг до ще одного перехрестя. Я міг піти в трьох напрямках: прямо, направо чи наліво. Справа був ще один напівтемний коридор, десь наполовину вужчий ніж попередній, та все одно достатньо великий, щоб пролізли гобліни. Лівий вів у вузький, темний прохід, в який бульдозеру було явно не проїхати.

Очевидним вибором було б втікати темним коридором. Я зупинився. Вибір був надто очевидним. Я відчув ще одну пастку. Прямо піти я не міг, бо наступне перехрестя було надто далеко, і машина мене обов‘язково наздогнала б.

Я повернув направо. Пончик за мною, вирішивши залишатися поряд зі мною, що було на неї зовсім не схоже.

Цей коридор був шириною тільки десь зі звичайну дорогу з гладкою стелею на висоті п‘ять метрів. На цегляних стінах і стелі росло щось зелене, схоже на лишай, придаючи тунелю дивне світіння. Позад мене верещали гобліни, намагаючись маневрувати Бульдозером Смерті. В цієї штуковини був широкий радіус повороту, і їм займе щонайменше хвилину, перш ніж вони зможуть переслідувати мене.

Попереду з‘явилося ще одне розгалуження. Але перед самим перехрестям я зауважив самотні, прості дерев‘яні двері вбудовані в стіну. На стіні над дверима висів простий знак. Слова були написані фарбою такого самого кольору, що й темно-червона цегла стіни, тож я ледь розібрав їх. Там було написано “Навчальна Гільдія.” Слова були тією самою дивною мовою.

Як тільки я прочитав знак, з‘явилася яскрава зелена рамка і виділила напис.

Нова ачівка! Ви виявили і прочитали офіційний знак в підземеллі.

Овва. Ти вмієш читати. Опаньки.

Нагорода: Всі знаки в підземеллі тепер будуть підсвічуватися і їх буде легше зауважити. Найближчі гільдії будуть з‘являтися на вашій мінімапі.

Мінімапі? Мені таки потрібно в цьому розібратися. Позад мене бульдозер смерті застряг на розі й один з гоблінів другого рівня викрикав щось і лупцював інженера по каструлі-шоломі чимось схожим на палицю. Третій дивився на мене і тряс кулаком.

Чи підуть вони за мною в гільдію? Я не знав. Я схопив мідну дверну ручку і спробував покрутити її.

Двері не відчинилися. Замкнено.

-- Що в біса? – сказав я. Я грюкнув у дерев‘яні двері.

-- Ей, -- вигукнув я. – Є там хтось?

Двом гоблінам другого рівня набридло чекати поки бульдозер впишеться у вузький поворот, вони зістрибнули і підтюпцем побігли до мене. На них не було лат, але обоє стискали щось схоже на дерев‘яні палиці з ананасом на кінчику. За якусь мить вони мене наздоженуть. Поряд зі мною Пончик почала нявкати і шипіти.

Я почув як за дверима скрегочуть ланцюги і прокручуються замки. Двері прочинилися, але тільки частково. Залишався ще один ланцюг, який не давав дверям відчинитися далі.

На порозі з’явилася бородата, схожа на щура істота. Я ледь міг розгледіти його риси, але він був на голову нижчим за мене. Отже, вищим за гоблінів, хоча й не набагато.

-- Чого тобі? – промовив голос. – Вам, мобам, сюди зась. Ти ж в курсі!

-- Ей, це ж навчальна гільдія, правильно? Та істота сказала, що я повинен прийти сюди.

Коли він придивився до мене, його очі розширилися.

-- Ти… ти – волоцюга. Зажди. – Щуроподібна істота зробила крок назад, щоб краще роздивитися мене. Мені на думку відразу спав Майстер Сплінтер, щур-сенсей з Черепашок-ніндзя. – Таки так! Присягаю на його ліву цицьку, ми вже відчинилися, а я навіть не зауважив! Мабуть, проспав оголошення. Старому Мордехаю ніхто нічого не каже! Раніше в нас був інформаційний бюлетень. Приходив кожних кілька циклів, надійно, як швейцарський годинник. А тоді просто перестав. Я так думаю – скоротили бюджет. Вони завжди зрізають кути. Я був певен, що до відкриття ще два роки!

-- Ей, впусти мене! – перебив я його. Я озирнувся на гоблінів, що підбігали до мене. Один заходив зліва, другий відрізав мені відступ.

-- Відчини кляті двері! – крикнув я.

Один з гоблінів сказав щось щуроподібній особі за дверима, яку вочевидь звали Мордехай. Я не розумів гоблінської мови. Вона складалася з рохкання і писків. Мордехай відповів гоблінською. Обоє засміялися.

-- Пробач, волоцюго. Ти забарився. – Промовив Мордехай крізь зачинені на ланцюг двері. – Я не можу відчинити, якщо поруч є моби. Правила – є правила.

-- Це я забарився? – сказав я. Я став у бойову стійку. Один з гоблінів зробив фальшивий випад, замахнувся на мене своїм дрючком. Коли він махнув ним, ананас на чубку палиці злетів і плюхнув на землю. Гоблін вилаявся і копняком відкинув його. Я зробив крок назад. Пончик стояла в мене між ногами, шипіла і фиркала.

-- Принаймні скажи, як мені відкрити ті кляті лут-бокси!

Якусь мить Мордехай мовчав, немов розмірковував сказати мені чи ні.

-- В меню інвентаря на вкладці Нагороди і Бокси, -- сказала щуроподібна істота. – Але в тебе ще немає доступу до нього, малий.

-- То як мені здобути доступ до меню інвентаря,

Другий гоблін – в якого ще був ананас на чубку палиці – завдав удар, схибив, і то значно. Зблизька гобліни виглядали дуже схоже на гоблінів з фільмів і відеоігор. Низькі, зелені, переважно лисі з гострими вухами, вугласті обличчя, гострі зуби. На якусь мить я задумався про це. Скидалося на те, що чужі, чи хто б там не був, непогано розбиралися в земній міфології та лорі.

Далеко позад нього бульдозер смерті нарешті дав як слід назад, вирівнявся. І погуркотів до нас.

-- Ага, тобі треба пройти туторіал.

Гоблін з ананасом замахнувся на мене ще раз. Я дочекався поки дрючок пройде вершину дуги і скоротив дистанцію. Коротким прямим ударом я вдарив гобліна прямісінько в ніс, тоді лівим хуком в праву скроню. Він звалився на землю як мішок картоплі. В ту мить коли я його вдарив, над його головою з‘явилася смужка. Індикатор здоров‘я, зрозумів я. Він з‘явився тільки коли я наніс йому пошкодження. Смужка зменшилася більше ніж наполовину, змінила колір з зеленого на червоний. Гоблін втратив більше ніж половину свого життя.

Я добряче лупнув його, але вже не аж настільки. Я немов вдарив десятилітню дитину.

Другий гоблін глянув на свого друга з відвислою щелепою, тоді розвернувся і побіг до бульдозера.

В мене боліли кулаки. Вже купу років я не брав участі в справжній бійці. Більшу частину служби в береговій охороні я провів на катері в ролі МТ – техніка. Я ніколи не мав справи зі справжньою правоохоронною діяльністю. Однак, більшість людей, яких я зустрічав, що не служили, навіть не уявляли собі, як багато ми тренували. Люди вважають нас переоціненими рятувальниками. Вони й гадки не мають, скільки часу ми тренували рукопашний бій.

-- Як я в біса це зроблю, якщо ти не відчиняєш двері! – заверещав я і копнув поваленого гобліна по ребрах. Я відчув приємне хрусь. – Може даси мені доступ негайно?

-- Це так не працює, малий, -- сказав Мордехай. – Розумієш, ми не можемо допустити, щоб волоцюги без підготовки швендяли по підземеллю. До того ж ти не можеш відкрити бокси, якщо ти не в безпечній зоні. І якщо ти не повний дебіл, то вже допетрав, що зараз ти точно не в безпечній зоні.

Індикатор здоров‘я гобліна ще більше почервонів, але він був ще живий. Якась частинка глибоко в моїй душі була шокована, що я планував вбити цю істоту. Не дивлячись на те, що він був озброєний, його було неймовірно легко скривдити. Але один погляд на бульдозер, що зупинився, щоб підібрати другого гобліна, позбавив мене від будь-яких потенційних докорів сумління. Я з двох боків схопив руками голову непритомного гобліна і тріснув об камінь. Я товк знову і знову, поки індикатор здоров‘я повністю не зник.

-- Ей, ей! – заверещав Мордехай. – Ей, зупинися!

-- Ти взагалі-то на чиєму боці? – запитав я, різко крутнувшись до істоти.

Але тоді я зрозумів, що щур розмовляв не зі мною.

-- Тобі не можна заходити сюди! – говорив він, повернувшись до мене спиною.

Пончик. Він говорив до клятої кицьки. Вона вирішила, що з неї досить цього коридору і забрела крізь прочинені двері в гільдію.

З’явилася ціла стіна повідомлень Нова ачівка!, разом з парою інших, нових повідомлень, але замість того, щоб відтворюватися автоматично, як це було раніше, вони з’явилися як невеличкі написи у верхньому лівому кутку екрана. Я відчував, що можу подумки клікати на них, але не зараз. АІ чи хто там в біса керував цим цирком, знав, що зараз не найкращий час, щоб вкривати половину мого зору якимось ігровим лайном. В той час як на мене мчала справжня небезпека.

-- Відчиняй йобані двері! – крикнув я.

-- Малий, забери свою тваринку! – сказав Мордехай, повертаючись до мене, в голосі щура – дивний натяк на паніку. – В мене будуть проблеми, якщо вони довідаються, що я проти правил дозволив волоцюзі пробратися всередину.

-- Відчини двері, -- повторив я. – Глянь. Тут нікого немає, але через п’ять секунд це зміниться. Впусти мене!

Двері гримнули, заскреготав останній ланцюг, а тоді вони відчинилися навстіж. Я застрибнув всередину в ту мить, коли бульдозер смерті промчав поряд, прокотившись прямо по закривавленому трупі їхнього товариша. Заскреготіло гальмо, але бульдозер за інерцією продовжував рухатися вперед, ковзав по тілу, розмазуючи його коридором. Два гобліни обернулися і зустріли мій погляд, я показав їм два середніх пальці. Вони люто заверещали, а я з грюкотом зачинив двері.

[ 3 ]

Як тільки двері зачинилися, з’явилося повідомлення.

Зал Навчальної Гільдії.

Це –- Безпечна Зона.

Увага: таймери рівня все одно активні.

-- Мені не слід було впускати тебе, -- сказав Мордехай, заламуючи свої пухнасті руки. Я оглянув щуроподібну істоту. Він був одягнений в чорну жилетку і блакитні штани. На ногах в нього були поношені сандали. Вигулькнуло інформаційне вікно.

Мордехай – Щур Хуліган. Рівень 50.

Майстер цієї гільдії.

Не бойовий НІП.

Хулігани – найрозумніші, найшвидші та найбридкіші в расі Щуроподібних. Хоча й не такі накачані, як Щурі Амбали, чи такі “Я підсмажу тобі сраку”, як Щурі Шамани, Щурі Хулігани поєднують в собі найкраще з обох світів. Вони фізично сильні й пристойно володіють магією.

Я закрив вікно. Крізь двері я досі чув скрегіт машини гоблінів.

Я подумки клікнув на перше з кількох інформаційних вікон, що закривали мені поле зору.

Помилка. В тебе немає доступу, поки ти не пройдеш туторіал.

Всі вікна зникли, залетіли в одну теку, яка почала блимати.

Я стояв у широкій кімнаті, розміром з клас. Один бік кімнати займали камін і ліжко. Стіни лівої половини кімнати були всіяні поличками, заповненими зібраними навмання предметами і фотографіями схожих на птахів істот. В другій половині кімнати не було нічого крім поношеного, овального сірого килима і порожнього стола. Навколо лежало пів десятка схожих на шкільні крісел. Я повернувся до дверей.

-- Це єдиний вихід звідси? – запитав я.

-- Що? – перепитав Мордехай. Щур не звертав на мене уваги. Він весь зосередився на кішці.

-- Йо, -- сказав я. – Морті. Це єдиний вихід?

-- Мене звати Мордехай, малий. І так, так. Звісно.

-- Ті зелені засранці будуть чекати на мене, коли я звідси вийду?

Пончик вистрибнула на високу поличку і перевернула вазу. Висипався попіл.

-- Мама! – вигукнув Мордехай, підбіг до полички, проганяючи кішку. Він потягнувся до полички, але не дістав. – До дідька це тіло.

Він повернувся до мене.

-- Можеш спіймати цю істоту? Забрати її звідси? — Мордехай пчихнув. – Здається в мене алергія.

Я думав, він пчихав не через кішку, а через хмару сірої пилюки, що здійнялася навколо висипаного попелу.

-- Чорт забирай, чувак, -- сказав я. Обережно, попередив я себе. Він не виглядає на крутого, але в нього 50 рівень. Це означає, що він могутній вилупок. – Можеш мені допомогти? Будуть вони на мене чекати чи ні?

-- Так. Ні. Може. Все дуже складно. Один може й чекатиме. Але один точно повернеться до свого клану і покличе інших. Ти розтовк тому бідолашному гобліну голову. Дай їм годину і за дверима буде вся його родина.

В іншому кінці кімнати Пончик побачила камін, що весело потріскував. Вона сіла перед ним, підняла ногу і почала облизувати себе.

Лайно.

-- Гаразд, -- сказав я. – Тільки не смій замкнути двері.

Я схопився за ручку і вийшов з кімнати.

Перш ніж я гримнув дверима, то ще почув, як щур промовив:

-- Ти розніс прах моєї матері по всій…

Гоблінський трактор заїхав метрів на десять далі за двері й зараз саме розвертався, намагаючись повернутися назад. Інженер заїхав трактором прямо в стіну. Від колеса попереду летіли іскри, в той час, як шипи крушили камінь. Мертвий гоблін далі залишався розмазаним по плитці. Його труп нагадував швидше велетенську піцу з сосисками і зеленим перцем, яку кілька раз переїхали.

Обоє живих гоблінів були повернуті до мене спиною. Я побіг до трактора.

Позаду в бульдозера смерті була невеличка драбина. Виглядала вона так, немов була зроблена з кісток зв‘язаних канатом. Один з гоблінів міг в будь-яку мить озирнутися, мені потрібно було негайно дістатися до них. Якщо один з них втече і попередить інших членів “клану” чи як це в них зветься, мені габелі. Я потребував цієї навчальної гільдії, тож в мене був тільки один вибір.

Коли я дряпався вгору, гострі кістки драбини вгризалися мені в босі ноги. Я придушив крик. Стрибнув зверху на металеву конструкцію.

Бульдозер смерті ревів так голосно, що вони мене не зауважили. Весь верх трактора був лишень викладеною хутром запалою дірою з лавочками по всій довжині. Не дивлячись на хутро, поверхня була гарячою, ледь не обпікала мені ноги. Вона смерділа паленою смолою і тваринним мускусом. В машині могло вміститися десь п‘ятнадцять гоблінів, не враховуючи водія, чиє сидіння було попереду. З підлоги в районі кабіни стирчав десяток держаків, краників і вібруючих ручок. Всі важелі вібрували і підстрибували вгору-вниз. Гоблін з каструлею на голові сидів на сидінні, щось кричав і бурмотів, в той час, як крутив, вертів і сіпав різні ручки. З чисельних труб валив дим, шипіла пара. Вся машина вібрувала, як паровий казан, що от-от вибухне.

Гладка, скеляста стеля цього тунелю була значно нижчою ніж в довгому головному коридорі, що вів від сходів. Коли я стояв у повний ріст, то міг потягнутися і доторкнутися до неї. Ледь-ледь. Ідея, що може існувати цілий світ, який складається з таких коридорів і стежок, досі не вкладалася мені в голові.

Я кинувся вперед і схопив звичайного гобліна, який досі стискав у руці палицю без ананаса. Він майже нічого не важив, це застало мене зненацька. Я підняв його, він від несподіванки рохкнув. Марно спробував вдарити мене своєю палицею. З усіх сил я жбурнув гобліна вперед. Він вилетів з пасажирської зони бульдозера.

Монстр з криком пролетів прямо над головою інженера, який тільки тепер починав реагувати. Летючий гоблін лупнувся об стіну тунелю, відбився від неї і приземлився прямо на леза, що крутилися попереду бульдозера. Нас заляпали червоні бризки.

Останній гоблін гаркнув і блискавично вихопив з піхви на боці невеличкий, кривий ніж. Вистрибнув з крісла і помчав на мене.

Пиздець.

Монстр рухався набагато швидше, ніж я очікував, це застало мене зненацька. Я повинен був пам‘ятати, що це інший клас, ніж попередні гобліни, і він на рівень вищий. На два рівні вищий від мене.

Це була тупа ідея. Як там Беа завжди казала? “Ти кидаєшся у вир подій, не продумавши всього?”

Я копнув гобліна босою ногою. Оскільки трактором ніхто не керував, він продовжував завивати і крушити стіну підземелля. З кожною миттю вібрація посилювалася. Невдовзі вся та штукенція брикалася як пралка, в яку вкинули каменюку.

Гоблін верещав до мене щось своєю гортанною мовою.

-- Тепер ти в моєму світі! – закричав я у відповідь. – Ти повинен розмовляти моєю мовою, чудернацький ти, зелений шматок лайна.

На моє здивування, гоблін вишкірився. Я побачив, що він мене розуміє. Маленький монстр перекидав ніж з руки в руку.

-- Ти не розмовляєш своєю мовою, -- сказав він. – Ти розмовляєш Стандартною Синдикатською, тупий невільнику. Вони запрограмували її тобі в мізки. Невже ти дійсно думаєш, що тобі вдасться прожити більше ніж…

Гоблін так і не закінчив речення. Поки він був зосереджений на власному монолозі, я стрибнув вперед, схопив каструлю в нього з голови і тріснув його нею. Полетіли маленькі гострі зуби. Гоблін спіткнувся. Я лупнув його ще раз. Він перехилився і випав з трактора. Після того як я вдарив його вперше, з’явився індикатор здоров’я, але він був ще далеко в зеленій зоні. Він плюхнув на землю, застогнав. Ніж вилетів йому з руки.

Я виглянув через край. Гоблін лежав на спині. Трактор продовжував крутитися і брикатися, але повільно рухався в протилежному напрямку. Здоров’я гобліна було ще на ¾ повним, але в нього перехопило подих.

Гоблін почав сідати і я жбурнув у нього каструлю. На моє велике здивування, я вцілив йому прямісінько в чоло. Він закричав, руки потягнулися і схопилися за нову рану.

Я оцінив відстань. Було не дуже далеко. Десь два, два з половиною метри. В дитинстві я робив це купу разів.

Чорт з ним. Я стрибнув з бульдозера смерті, цілячи обома ногами прямо в груди і живіт гобліна, який досі не оговтався.

Не певен, що згадував про це раніше, але це дуже важлива інформація. В мене метр дев‘яносто росту. Важу я понад сто кілограмів, і хоча я навіть близько не був до такої фізичної форми як під час служби, я роками три рази в тиждень відвідував тренажерний зал, нарощував м'язову масу. Природа обдарувала мене одним з тих тіл, що добре утримують форму. Мій батько був півзахисником у футболі. Дідько, навіть моя мати мала метр вісімдесят. І її батько грав на центральній позиції в Орегонському Університеті перш ніж став наглядачем у в’язниці.

Тобто я хилю до того, що я здоровезний чувак. З нехилою такою масою. Гоблін був маленьким, маси в нього було, як кіт наплакав. Ефект від мого стрибка на нього з гори був таким, наче хтось ударив кувалдою по жирному пончику з джемом. В маленького чувака не було жодного шансу. З усіх отворів гобліна бризнув липкий слиз.

Бульдозер смерті почав завивати ще голосніше. Я глянув вниз, на те що натворив і мене ледь не знудило. На екрані з’явилися нові повідомлення. На краю мого поля зору вигулькнуло інформаційне вікно. Я обернувся, щоб глянути.

Неминучий прорив котла Гоблінського Бульдозера Смерті.

Під текстом з’явився таймер. На ньому було 12 секунд і вони зменшувалися.

Сучий син. Зараз вибухне.

Я повернувся в бік кімнати, якихось тридцять метрів по коридору. Невже заблизько? В мене не було часу думати про це. Ковзаючи по слизькій плитці, я помчав до кімнати. Ривком відчинив двері й застрибнув всередину. З грюкотом зачинив двері й приготувався до удару.

Бам! Світ затремтів. Двері смикнулися, кинувши мене на підлогу. У вухах в мене задзвеніло. Але двері витримали, і інших пошкоджень в мене не було. Пончик сиділа в кутку кімнати, наїжачилася і шипіла.

-- Що ти в клятого біса зробив, малий? – запитав Мордехай, дивлячись понад мене на двері. – Ці ворота здатні витримати кінетичний удар зоряного винищувача. Я ще не бачив, щоб їх так трусило.

-- Га, -- сказав я. У вухах продовжувало дзвеніти. – Та штукенція – гоблінський бульдозер – вперлася в стіну, а тоді вибухнула.

Мордехай повільно кивнув.

-- Прорив котла. Мабуть, місцевий шаман зачарував його на випадок, якщо він вибухне. Він сфокусував енергію вибуху на найближчому не-гобліні. Тобі пощастило, що ти був за цими дверима. Сфокусований вибух, навіть дрібний, має більше енергії, ніж ти собі можеш уявити.

Вирішивши, що переполох закінчився, Пончик вийшла з кутка і повернулася на своє місце біля вогнища. Її від природи пухнаста зовнішність залишалася особливо наїжаченою, і вона молотила хвостом вгору-вниз. Мені було ясно, що кицька розлючена.

-- Твоя тваринка насрала в прах моєї матері, -- сказав Мордехай, похитуючи головою. – Воно того не варте. Геть не варте.

-- Отже, пане Навчальна Гільдія, -- сказав я, спираючись на стіну. В мене боліли ноги. В грудях шалено калатало серце. Я був вкритий гоблінською кров’ю. Здавалося, що між пальці на ногах мені напхали сирого м‘яса для гамбургерів. Я здригнувся. Мені потрібні черевики. Черевики і штани. – Що в біса коїться? Що це за підземелля? Невже всі дійсно мертві? Що мені робити з цим лайном?

В моїй голові вихром промчало мільйон інших запитань. Я знав, що він може зламати мене надвоє, як хворостину, але мене переповнювало нестримне бажання схопити щуроподібну істоту за її дурнувату жилетку і трусити, поки з неї не вилетять всі відповіді.

-- І хто ти в біса такий? Чому ти тут? Що так насправді…

Мордехай підняв руки вгору.

-- Гаразд, гаразд, пригальмуй, малий. Знаю, ти спантеличений. Я був на твоєму місці. Все проясниться. Я тут саме для цього. Але перш ніж почати, я повинен вам обом дещо пояснити, -- щур глянув на кішку, яка люто глянула на нього у відповідь. – Я – Мордехай, так званий не бойовий НІП. Я такий як ви. Особа, чий світ було переміщено. Це було багато, багато солярів тому. Я, як і ви, був волоцюгою по підземеллях. Я спустився аж до 11 поверху і відчув, що далі мені не пробратися. Коли доходиш до 10 поверху, тобі пропонують кілька варіантів, як залишити підземелля. Чим нижче ти сходиш, тим кращі ці варіанти. – Він підійшов до полички з перевернутою вазою, взяв рамку з фотографією птахоподібної істоти. Передав мені. Вона виглядала як звичайнісінька рамка з фотографією. От тільки матеріал був специфічним, а сама фотографія мала дивну, овальну форму, з обрізаними краями.

-- Ось як я виглядаю насправді. Це фотографія мого брата. Я народився небесною птахою, але коли досягнув третього поверху підземелля, то став Перевертнем. Я змінюю форму кожного разу, коли гільдія переїжджає.

Мордехай продовжив.

-- Коли підземелля тільки відкривається, я працюю в гільдії такій як ця. Пізніше, коли обвалюється третій поверх, моя кімната переноситься на набагато нижчий рівень і моя форма знов змінюється. В основному я працюю в магічній гільдії, куди ти можеш прийти, щоб підібрати і потренувати магічні закляття, якщо обереш шлях мага. Хоча за всі ці роки тільки жменька людей дійшла так далеко. Більшість волоцюг не заходять далі за десятий поверх.

-- Отже, Перевертень змінює форму? – Я вивчав зображення. Було важко сказати, була це фотографія, картина чи ще щось. Здавалося, що очі з картини свердлили мене. Істота була схожа на беркута. Крила, немов у ангела, були складені в неї за спиною.

-- Так, -- сказав Мордехай. Він зітхнув. – Коли я вирішив стати майстром гільдії, вони відтворили для мене мій дім, з усім майном включно. В мене була тільки мить, щоб схопити щось, що я хотів, перш ніж вони все випарували. Тепер, кожного разу коли я переміщаюся в новий світ, вони змінюють мою форму. Кожного разу це щось інше, але завжди – різновид моба з даного поверху підземелля. Не знаю чому.

-- Я не вірю жодному твоєму слову, -- сказав я. – Отже, ви чужі? Ви всі з іншого світу? Тоді звідки гра, чи хай там хто, знає як ми говоримо? В деяких з останніх повідомлень згадувалися Жан Клод ван Дамм, незаймані задроти і стероїди!

Мордехай кивнув.

-- Не варто забігати наперед. Кожне підземелля будується конкретно під світ в якому знаходиться. І вони витрачають купу часу… купу… часу, щоб запевнити, щоб місцеві розуміли гру і їхні повідомлення. Вони роблять ставку на автентичність. Насправді я не повинен розповідати тобі це все, але гадаю, якщо ти блукатимеш там, то тобі варто знати, що відбувається.

-- Я далі не знаю, що відбувається, -- сказав я, моє роздратування зростало.

Мордехай похитав головою.

-- Ви, люди, всі однакові. Це сьомий чи восьмий засіяний людьми світ, і завжди одне й те саме. Ви завжди хочете знати чому. Чому ви просто не можете погодитися з новими обставинами і рухатися далі? Представники мого народу, небесних птах, переважно протягують довше за вас, людей. Знаєш чому? Бо ми пристосовуємося до змін.

Якийсь час я мовчав. Мені було про що поміркувати. “Засіяний людьми світ.” Невже той засранець на ТВ з божевільною зачіскою, що патякав про змову, мав рацію? Люди не були унікальними, а всього лиш худобою, яку залишили пастися без догляду, аж до… до цього?

Мордехай побачив мій збентежений погляд зітхнув.

-- Гаразд, гаразд. Розповім тобі коротку версію, -- сказав він. Підсунув стільчик і всівся. Вказав на інший стільчик, розташований посередині круглого килима. – Вмощуйся зручніше.

4

-- Існує шість основних початкових видів, які Синдикат використовує, щоб засіяти світи. Люди – один з них. Вони знаходять сумісний світ, розкидають по ньому людей, чекають пару тисяч років, тоді виявляють себе перед найбільшим поселенням. Переважно вони роблять це як тільки починає зароджуватися цивілізація, але задовго до індустріальної революції. Якщо тільки існує якийсь уряд, це рахується “Першим Контактом.” В юридичному сенсі, а це дає їм право почекати додаткових пару тисяч років, повернутися і обдерти планету до останньої нитки.

-- Як? – запитав я. – Все трапилося за одну мить!

Мордехай знизав плечима.

-- Технологія понад твоє розуміння здається магією. Тож для тебе все в цьому місці буде магією. Як у фільмі Чарівник країни Оз, тільки тобі не дадуть заглянути за шторку.

-- Ти бачив Чарівник країни Оз?

-- До кожного нового світу підземель майстри гільдії готуються роками. Малий, я готувався до цього довше, ніж ти прожив на цьому світі. Здається, передовий загін з‘явився у ваших 1930тих. Коли вийшла ота книжка, Хоббіт. Я залишив останню систему і увійшов у підготовчу фазу у вашому 1964тому. Я знаю цей світ і його звичаї так само добре як ти. Одного разу я навіть прийняв людську форму і вийшов у світ. Зайшов у Blockbuster Video і вкрав кілька касет з фільмами про Бонда. Яким я був щасливим, коли ви почали переводити все в цифру.

-- Як давно ти став майстром гільдії?

Мордехай похитав головою.

-- Тобі краще не знати. Так чи інакше, ваша планета не подала заявку, що Земля суверенна структура. У вас було 50 місцевих років після першого контакту, а перший контакт відбувся кілька тисяч років тому. Коли збудували оті штукенції – піраміди. В Корпорації Боранта величезний запас світів, які потрібно розробити, і ваш час настав тільки тепер.

Моя голова йшла обертом.

-- То вони забирають всі наші мінерали?

Мордехай кивнув.

-- В певному сенсі. Борант займається рідкісними елементами і тому подібним. Все, що вони видобудуть, поміститься в один транспортник. Про цю частину я мало що знаю. Вищезгадані елементи не мають великого значення. Всесвіт великий і в ньому купа місць, де їх можна видобувати. Насправді вони тут не для того. Хоча Борант і заробляє на видобуванні корисних копалин, справжні гроші – у грі. В підземеллях.

-- Яким чином?

-- Жартуєш собі? Синдикат складається з понад трьох мільярдів незалежних сонячних систем. Кожного сезону в неті дебютує новий Світ Волоцюг по Підземеллях. Квінтильйони громадян Синдикату шаленіють за Мандрівкою.

-- Зажди, отже, це як телевізійне шоу? Як Останній Герой?

-- О, мені подобалося це шоу. Для тебе, так. Це шоу як Останній Герой. Але швидше це Людина, що біжить, а не Останній Герой.

Я відкинувся на спинку крісла. Я на телевізійному шоу чужих. Пиздець.

Беа завжди мріяла потрапити на телебачення. Пробувала чисельні реаліті-шоу. Я? Я волів би щоб мені встромили в око розпечену кочергу. На якусь мить мені стало цікаво де вона, чи вона ще жива. І вирішив, що швидше за все – ні. Коли це трапилося, на Багамах була 5 ранку, а це означало, що швидше за все вона спала в готелі. Швидше за все, в ліжку з тим засранцем. І якщо якимось чудом вона вижила, то нізащо не пішла б в один з тих тунелів.

-- І що, люди дивляться прямо зараз? – запитав я, озираючись навколо.

Мордехай склав руки докупи.

-- Зараз я до цього дійду. Здається, найближчим часом до нас ніхто не приєднається, тож давай почнемо навчання.

На якусь мить права рука Мордехая засяяла і я відчув у мізках сенсорний гул. В другому кінці кімнати Пончик зашипіла і вдарила лапою по повітрю.

У вас відкрився доступ до Меню Волоцюги.

Мій світ замерехтів і в полі зору з‘явилося кілька предметів. Справа вгорі з‘явилася довга зелена смужка – я так зрозумів – індикатор здоров‘я. Я трішки приспустив таймер. Зліва вгорі продовжувала мигати тека. Внизу справа з‘явилася маленька мінімапа.

-- Ти щойно отримав повідомлення, -- сказав Мордехай. – Вони називаються повідомлення для волоцюг. Їх є кілька видів, але такі можеш бачити тільки ти. Є ще системні повідомлення, які бачать всі, незалежно від того, на якому поверсі знаходяться. Вони можуть лунати різними голосами. Є ще повідомлення для конкретних поверхів і т. д.

-- Зліва вгорі в мене мигає тека, -- сказав я.

-- Це ігрові повідомлення і повідомлення про зміну статусу. Мабуть, після твоєї нещодавньої бійки назовні, -- сказав Мордехай. -- Ще не клікай на неї. Ми ще дійдемо до цього. Спочатку я хочу, щоб ти сфокусувався на мапі справа внизу. Дивися прямо на неї і постарайся думати, що ти на неї дивишся.

Я зробив так, як він сказав і мапа збільшилася, заповнила мені все поле зору. Це була проста блакитно-сіра мапа, яка показувала коридори і кілька випадкових дверей. Більша частина навколо нас була незаповнена. Вона показувала тільки пройдену нами зону, розширюючись десь метрів на двадцять у всіх напрямках. Посередині, прямо в гільдії, знаходилася зелена крапка. З‘явилися дві додаткових крапки, блакитна і біла. Я сфокусувався на блакитній крапці і над нею з‘явився напис:

Волоцюга Принцеса Пончик.

Над білою було написано:

Майстер Гільдії Мордехай.

Вся кімната була підсвічена жовтим, коли я сфокусувався на ній, то прочитав:

Навчальна Гільдія.

В коридорі назовні з‘явилися три Х. Я подумки клікнув на одному.

Труп – Гоблін 2 рівня.

Я подумки клікнув збоку і вся мапа зменшилася до нормальних розмірів.

-- Добре, добре, -- сказав Мордехай. – Отже, ти – зелена крапка, блакитні крапки – інші волоцюги, білі – НІПи, такі як я, моби – червоні. Є ще кілька видів, але з ними ти розберешся по дорозі сам. Між іншим, інші волоцюги і моби не бачать твоїх меню, але поки ти в гільдії, я бачу те, що в тебе на екрані. Ти вже майстерно відкриваєш і закриваєш їх, це добре. Тепер спробуй сфокусуватися на мапі ще раз. Подумки зменш її. Тепер пересунь її по екрану. Таким чином ти можеш кастомізувати свій HUD.

Це продовжувалося певний час, він пояснював як відкривати і закривати менюшки в мене на дисплеї. Варто мені було тільки подумати і вискакувала вся система менюшок, даючи мені доступ до кількох тек. Коли я звик до дивного факту, що це все відбувається в мене в голові, система була доволі інтуїтивною.

Першим меню була стата гравця. Як я вже згадував раніше за своє життя я зіграв немало комп’ютерних і настільних РПГ, тож там мене нічого не здивувало. Моя стата була:

Сила – 6

Інтелект – 3

Будова тіла – 5

Спритність – 5

Харизма – 4

Як пояснив Мордехай, я не міг напряму змінювати свою стату. Поки що. Я отримував три пункти кожного разу, коли піднімався на новий рівень, але не міг розподіляти їх, поки не оберу расу і клас. І я не міг зробити цього, поки не дійду до третього поверху. Наразі ці числа зростали і опускалися самі, на основі моїх природних, справжніх фізичних і розумових властивостей. А ще він додав, що типова доросла людина мала в середньому від трьох до п‘яти в цих перших п‘яти статах, тож моя шістка в силі була просто чудовою.

Я міг знайти предмети і зілля, які тимчасово чи назовсім змінять ці показники, але зараз я не міг вплинути на них.

-- Чому ми повинні чекати, поки доберемося до третього поверху, перш ніж зможемо обрати клас? – запитав я.

Він знизав плечима.

-- Щоб провернути таку операцію потрібно купу енергії. Вони вважають, що якщо тобі вдалося добратися до третього поверху, то варто вкластися в твою трансфігурацію. Клас – це просто. А щоб змінити расу, потрібно попотіти. Тебе фундаментально змінюють на клітинному рівні. Надто багато зусиль на когось, кого на першому поверсі з‘їсть мухоловка.

До цієї миті я про це не думав. Я можу змінитися в зовсім інше створіння. Якби це була комп‘ютерна гра, я зробив би це не замислюючись. Якщо в мене був такий вибір, я ніколи не грав за людей. Але назавжди змінитися в щось інше? Від цієї думки мені стало погано. Подумаю про це і розберуся з цим, коли дійду до цього.

Я понарікав трохи про трійку в інтелекті. Так, я ніколи не шарив у математиці, але і тупим дебілом я теж не був. Посидівши трохи, я міг відремонтувати будь-яку техніку. Мій друг, Біллі Малоні, був справжнім дебілом. Буквально минулого тижня він вийшов з бару і насцяв копу на велосипед, поки той виписував комусь штраф за хуліганство у п‘яному вигляді. Він заслуговував в інтелекті трійку, а може і двійку.

Біллі мертвий. Він був у в‘язниці. В нього був ордер за неявку в суд, тому його закрили. Він мертвий, як і всі у світі. Я прогнав від себе цю думку.

Після того як я поскаржився Мордехаю на свій показник інтелекту, використавши приклад Біллі, він сказав:

-- Інтелект підказав тобі, що велосипед належав поліціянтові. Розум підказав тобі не мочитися на нього. У всіх у нас є стата розуму, але вона не показується в списку. Раніше показувалася, але вони дійшли висновку, що змінивши чийсь розум, ви значно міняєте його особистість, тому він більше не регулюється. Не знаю який в твого Біллі інтелект, але гарантую, що розум в нього точно не 5. Не переймайся, що в тебе інтелект три, якщо тільки не збираєшся обрати клас оснований на магії. Твій найкращий варіант – щось що фокусується на силі.

Це заспокоїло мене і Мордехай перейшов до наступного меню.

-- Наступний екран – найголовніше меню в усій грі. Від цих цифр залежить твоє життя.

Воно називалося – рейтинги. Я клікнув на нього і список мене приголомшив.

Рейтинги

Переглядів – 0

Фоловерів – 0

Улюблених – 0

Патронів – 0

Вочевидь перший поверх підземелля був недоступним для перегляду наживо, тож ці цифри не зміняться, поки я не зійду на другий поверх.

Наразі глядачі не мали доступу до нічого, що відбувалося. Хоча приблизно через день Борант випустить кінохроніку зі змонтованими кращими моментами. Якщо мене покажуть під час “прем‘єри” шоу, або в будь-якій серії з регулярним обновленням, я немов виграю в лотереї. Показані волоцюги завжди отримували мільярди переглядів і мільйони фоловерів відразу після входу.

Взявши до уваги величезну кількість людей у світі, в мене були поважні сумніви, що мене покажуть, тож якщо я хотів вижити, то потребував, як називав це Мордехай, “зухвалості” і “ефекту вибуху бомби”.

-- Ти повинен виділятися. Ти не можеш просто вбити кислотного наштрикувача-шкандибайла і піти собі. Ти повинен вбити його стильно, з азартом. Придумай собі якусь коронну фразу. Під час моєї мандрівки мені вдалося зібрати 30 мільйонів фоловерів і чотирьох патронів. Тільки тому мені вдалося вижити.

-- Перепрошую, що за шкандибайла?

-- Кислотного наштрикувача-шкандибайла. Другий поверх буде кишіти ними. Зелені, волохаті, пересуваються на чотирьох ногах. Плюють в тебе дротиками, від яких в тебе плавиться шкіра. Жахливі створіння.

-- Господи, -- промовив я. В мене досі було відчуття, що це все тільки сон.

Мордехай клацнув пальцями.

-- Ей, малий. Будь уважним. Монстри не мають значення. Ну як, мають звісно. Але ця частина набагато важливіша.

-- Гаразд, гаразд, -- сказав я і махнув, щоб він продовжував. – Давай далі.

Він продовжив пояснювати, як працюють перегляди. Коли я зійду на другий поверх, глядачі з усього всесвіту матимуть змогу підключитися до будь-якого волоцюги, до якого тільки запрагнуть. Борант продовжить показувати кращі моменти. Тож, чим довше я виживу, тим більші в мене шанси, що мене покажуть. Кожного разу, коли хтось дивиться мене хоча б вісім секунд, зараховується як Перегляд. Ця стата не допомагає і не кривдить мене, але служить добрим індикатором, наскільки я “цікавий.”

-- Тобі це може не сподобатися, -- сказав Мордехай. – Але слухай уважно, коли я кажу тобі це. Роздобути Патронів – критично для виживання. В підземеллі купа чудового луту, який допоможе тобі вижити, але найкращий лут походить від благодійників. Патронів. Перегляди ведуть до фоловерів. Якщо тебе фоловлять, це означає, що глядач вніс ID твого волоцюги в свої закладки. Вони можуть глянути на тебе, коли їм тільки заманеться. Фоловери ведуть до улюблених. Якщо тебе внесли до улюблених, це добре. Це означає, що глядачі отримують наживо оновлення твоєї стати і стану. Вони отримують повідомлення, якщо ти б‘єшся. Якщо хтось вніс тебе в улюблені, він дійсно хоче бути в курсі, як в тебе справи. Глядачі мають тільки певну кількість улюблених, тож вважай це за честь.

-- Але, -- продовжив Мордехай. – В кінці все й так зводиться до патронів. Переважно патрони це організації, а не окремі особи. Вони бачать, що багато глядачів внесли когось в улюблені, і стають його спонсором. Це пов‘язано з рекламою. Вони спонсорують тебе купляючи тобі бокси. Є десятки різних видів боксів, і кожен вид боксу має шість класів якості. Бронзовий, тоді Срібний, тоді Золотий, тоді Платиновий, тоді Легендарний, тоді Божественний.

-- Ага, -- сказав я сухо. – Ти досі не дозволив мені відкрити бокси. Тепер можна?

-- Зажди, малий, – сказав Мордехай. – В нас тут процес. За мить ми дійдемо до цього.

Він продовжив.

-- Більшість патронів можуть дозволити собі, або готові відправити тобі срібні або золоті бокси. В бронзових боксах переважно лайно, в усьому вищому трапляється добрий шмот. Деякі з багатших патронів можуть навіть відправити тобі платинові бокси, хоча вони коштують астрономічні суми. До того ж тільки патрони можуть висилати так звані бокси Благодійників. В них найрідкісніші предмети. Тож навіть бронзовий бокс благодійника кращий ніж звичайний, золотий бокс шукача пригод. В боксі благодійника можуть бути предмети з рідної планети патрона. Ти ніколи не знайдеш лазерну гвинтівку чи автоматизовану силову броню в жодному боксі в світі підземель, але їх можна отримати від патронів. Тобі ясно?

-- Хрін мені що ясно, -- сказав я. – Але так, я розумію до чого ти хилиш. Я на міжгалактичному ігровому шоу, і я повинен вилазити зі шкіри, щоб привернути до себе увагу. І коли я приверну до себе увагу, то можливо отримаю лут-бокс з туалетним папером. Все так в загальних рисах?

Мордехай заплескав у долоні.

-- Так! Але туалетний папір безплатний. Туалети щедро розкидані по всій мапі. Це єдине місце, де за тобою не можуть слідкувати камери глядачів.

-- Ти це серйозно?

Мордехай кивнув.

-- О, абсолютно серйозно. Останнє підземелля, яким завідував Борант, не мало зон відпочинку і волоцюги сцяли і срали, де тільки бачили. Волоцюги втрачають глядачів, коли серуть посеред залу. Огида.

-- І що з цього має Борант?

Поведінка Мордехая змінилася. Ледь помітно, але він трохи напружився. Його голос набрав дивного офіційного тону.

-- Крім доходів з розробки корисних копалин, які ми вже обговорювали, Корпорація Борант отримує гроші за рекламу, стипендію від уряду Синдикату і комісійні за кожен кредит витрачений патронами, -- він почекав якусь мить, доволі довгу мить, перш ніж продовжувати. – Також потрібно відзначити, що кожного разу, коли волоцюга згадує ім’я міжпланетного уряду, або організації-спонсора даної мандрівки, системний АІ запише цю згадку для розгляду. Якщо буде виявлено, що волоцюга зневажливо висловлюється про будь-яку з цих двох організацій, особливо на камеру з глядачами наживо, пригоди такого волоцюги можуть бути “прискорені”.

Я кивнув.

-- Ясно. – В мене не було сумнівів, що “прискорені” не віщувало нічого доброго.

Наступних кілька хвилин ми обговорювали деякі інші менюшки. Як і в інших іграх, в мене було меню здоров‘я. Загалом здоров‘я показувала одна зелена смужка, але в меню це була кругова діаграма. Вона вказувала теперішній стан і дебафи, плюс я міг розглянути окремі зони. В підземеллі лікування було пришвидшеним. Мене недавно вилікували від кількох проблем, про які я навіть гадки не мав, таких як садна на ступнях і долонях, обмороження, і початок зараження від укусу Пончик. Здоров‘я само повільно зростало, базуючись на рівні будови мого тіла.

Також, якщо я зійду по сходах на другий поверх, моє здоров‘я само відразу повністю відновиться. Іншим способом лікуватися були закляття, зілля і звитки. Але відродження не було.

Смерть – це смерть.

Настала черга меню моїх вмінь. Цей розділ тягнувся і тягнувся. Здавалося, в ньому була нескінченна кількість сторінок. Якщо в мене не було цього вміння, я не міг прочитати, що там написано. Вони все одно були в списку, але слова були розмиті. Прокручувалося буквально сотні сторінок, перш ніж я щось бачив. Мордехай сказав мені перемкнутися на вміння, які в мене були, і список виявився таким самим довгим. Я мав вміння такі як Дихання – 3, Ходьба – 4, Володіння Універсальним Дистанційним Sony Brand RMVLZ620 -- 1. Список був нескінченним. Він сказав, щоб я забрав галочку, і більшість вмінь зникло. Те, що залишилося, все одно тягнулося на кілька сторінок. Ще одна галочка і всі вміння на одиницю і двійку зникли. Залишилися тільки такі штуки, як Рукопашна – 3, Основи ремонту електроприладів – 6, Плавання – 4. Ніщо, крім ремонту електроприладів, не було вище п‘яти. Майже все було на трійку.

-- Непогано, як на початок, -- сказав Мордехай. – Малий, я вражений. Ти експерт з кількох видів земної зброї, до того ж вогнепальної. Але оскільки ти не взяв її з собою, тобі краще потренувати зі зброєю з підземель. Коли дійдемо до цього, то побачимо, чи є щось хороше в тих боксах.

-- І ти навчиш мене користуватися нею?

-- Ні, -- відповів Мордехай. – Не моя робота. Довкола розкидані гільдії, які допоможуть тобі розвинути вміння – особливо магічні. Але найкращий спосіб – це тренувати.

-- А є якийсь магазин? – запитав я. – АІ казав щось про магазин.

-- Це коли ти дійдеш до третього поверху, -- сказав Мордехай. – До третього поверху існує певна структура, а потім на мапі рандомно почнуть з‘являтися магазини. А ще ти можеш торгувати з іншими волоцюгами або дружніми мобами, якщо когось зустрінеш. Моби на другому поверсі почнуть дропати золото.

Наступним було меню магії, яке було пиздець яким складним. І як наразі, це було однією з найбільш сюрреалістичних частин моїх пригод. Мені дали просте лікувальне закляття і очки мани, які з‘явилися справа вгорі, відразу під індикатором здоров‘я. Оскільки мій інтелект був тільки три, в мене було три очки магії. Лікувальне закляття коштувало два. Очки магії відновлювалися самі собою – приблизно одно за годину.

Внизу вздовж екрану в мене було десять комірок, куди я міг додати зілля, закляття чи інші особливі предмети. Мордехай наказав мені поставити на перше місце лікувальне закляття. Щоб кинути його, я міг подумки клікнути на нього. Це було базове лікувальне закляття першого рівня, яке вилікує приблизно 20% мого здоров‘я.

Він змусив мене спробувати його, хоча моє здоров‘я було вже на макса. Я кинув закляття, все моє тіло засяяло червоним, індикатор магії зменшився на 2/3 і більше нічого не трапилося.

-- Якби ти був поранений чи хворий, після цього тобі стало б набагато краще, -- сказав Мордехай.

Почувся голос, який перервав навчання. Цим разом говорив хтось інший. Не ведучий ігрового шоу, який переважно звучав, а виразно жіночий голос. Вона говорила майже буденно, як менеджер, що звертається до працівників магазину за мить до відкриття.

Вітаємо, Волоцюги! Вхід в підземелля закрито. Цього сезону до нас долучилася різношерста компанія, і ми раді, що ви з нами. Через ворота в підземелля увійшло трохи менше ніж 13 мільйонів людей-волоцюг. Зараз в нас вже менше ніж 10 мільйонів. Коротенька примітка, входи на другий поверх не відкриються, поки не з‘явиться прем‘єрний епізод Світу Волоцюг по Підземеллях, що відбудеться приблизно через ваших 30 годин. Коли це трапиться, почнуть з‘являтися входи на другий поверх. Не буде жодної часової затримки перед тим, як з‘являться додаткові рівні. Від імені Корпорації Борант я хотіла б подякувати вам за те, що ви викликалися добровольцями і побажати всім удачі і гарної мандрівки.

Десять мільйонів людей. Більше ніж я очікував. Та все одно, додатково три мільйони мертвих людей за лічені хвилини. Число було настільки великим, що втратило будь-яке значення.

Оголошення змусило мене думати про те, як влаштоване підземелля. Відлік п‘яти днів продовжував цокати.

-- Нам дається п‘ять днів кожного разу, перш ніж вони знищать поверх?

Мордехай похитав головою.

-- Ні, -- відповів він. – Переважно з кожним поверхом – більше. Пізніше це залежатиме від багатьох факторів, таких як рейтинги, скільки волоцюг залишилося, і так далі. Але переважно вони кожного разу додають п‘ять днів. Отже, в тебе буде десять днів на другий поверх, а тоді п‘ятнадцять на третій. Відлік не починається, поки не завалиться попередній поверх.

-- Наскільки важко знайти сходи?

-- Може бути складно. На кількох перших рівнях не надто складно, але тобі варто зосередитися на тому, щоб знайти предмети і вміння, які допоможуть тобі знайти наступні входи. Як ти здогадуєшся, перший поверх велетенський. Він майже дорівнює розміру поверхні вашої планети. Вони цього не признають, але він не весь з‘єднаний. Під час своїх блукань ти не наткнешся на когось з Китаю. Це зміниться, коли ти дійдеш до третього поверху. Сам побачиш, якщо доживеш до цього. Починаючи з четвертого поверху, кожен рівень матиме рандомну тему і займатиме значно меншу ділянку. Входи перестануть з‘являтися в рандомних місцях. Їх будуть охороняти. Щоб добратися до них, тобі доведеться виконати квести або перемогти босів. Мені ледь вдалося дістатися до 11 рівня. А коли я побачив, хто охороняв входи на 12 рівень… Я вирішив, що воно того не варте.

-- Хто це був? – запитав я.

Він похитав головою.

-- Не має значення. Тут все буде інакше. Все кожного разу інакше.

Після цього ми повернулися до навчання. Ми розглянули меню Партія. Якби я прийшов у товаристві групи людей, то в цьому меню ми могли б керувати нашою партією. Члени партії ділили досвід і мали доступ до групового чату. Всі, хто зайшов у підземелля одночасно з кимось іншим, автоматично групувалися разом, і в результаті цього в моїй партії було двоє. Я і Пончик.

Кішка продовжувала лежати розкинувшись біля вогнища. Здавалося, вона заснула.

-- Отже, моя кішка, -- промовив я. – Система дала їй ім’я волоцюги і номер. Це означає, що вона теж отримує всі ці ачівки і лут-бокси?

-- Так. Будь-яка біологічна істота вище певної ваги, що заходить в підземелля отримує ID волоцюги. Але щоб отримати право на навчання, потрібно мати щонайменше інтелект – два, а якщо ти не пройдеш навчання, то не увімкнеться твій інвентар, який дає тобі доступ до боксів. Тоді вони проходять як домашні улюбленці. Всі інші, такі як дикі звірі, які випадково забрідають всередину, рідко доходять далі за перший поверх. Ми дійдемо до меню домашніх улюбленців після того, як відкриємо твій інвентар, а це наш наступний крок.

Тепер, коли минуло хвилин двадцять від моєї минулої згадки про Борант, я хотів продовжити нашу попередню розмову.

-- Перш ніж ми перейдемо до цього, в мене є кілька питань про людей, що завідують цим шоу.

Він зупинився.

-- Що за питання?

-- Вони завжди слухають?

-- Слухають, так. Прислухаються, не обов‘язково. Вони очікують певного… скреготіння зубами… серед волоцюг. А від нас, НІПів, купу разів вимагається вимовити ім’я організаторів під час навчання, тож нас в основному ігнорують. В основному. Тобі доведеться бути обережним по-справжньому, коли в тебе з‘являться фоловери. Вони знають, що вони садистичні засранці, але їм не подобається, коли ти це говориш на камеру. Вони дуже серйозно ставляться до свого іміджу.

-- Я не дуже сильний в математиці, але коли підземелля відкривалося, в моєму місті була купа сяючих входів. Вони сказали, що всього по світу розкидано тільки 150,000 таких воріт. Здається… забагато, як на мій район.

-- В них є певні критерії, яких вони намагаються досягти. АІ уважно моніторить запуск гри, але існують лазівки. Входи рідко коли розподіляються рівномірно. Десять мільйонів волоцюг на момент закриття входів у підземелля – доволі типова кількість. Тож, як би це не трапилося, це не була випадковість. Як я вже казав, вони витрачають купу часу на підготовку кожного підземелля.

-- Так, ти про це згадував, -- сказав я. – Ви були тут десятиліттями. Це шоу дійсно виходить в етер тільки раз на приблизно 90 років?

-- Зовсім ні, --відповів Мордехай. – Різні корпорації проводять різні сезони, які з‘являються приблизно кожних два з чвертю ваших роки. В будь-який момент часу мій роботодавець має п‘ять передових груп і його обирають проводити десь один з п‘ятнадцяти сезонів.

-- Якщо різні корпорації проводять різні сезони і гм… мандрівки по різних світах, то кожен сезон сильно відрізняється від інших?

-- О, так. Наприклад, Конгломерат Скім обирає цілком іншу гру. Це бійка в стилі королівської битви. Весь світ, і все зводиться до одного переможця. Дає добрі рейтинги, але наскільки я розумію, не приносить їм багато грошей. Моя компанія славиться тим, що робить найбільш детально опрацьовані, найцікавіші підземелля.

Чудово.

-- А ти? – запитав я. – Ти застряг тут до кінця свого життя?

-- Ні, -- відповів Мордехай, сумно посміхаючись. Глянув на фотографію схожої на орла істоти, яку я поклав на підлогу. – Це моя остання ходка. Коли цей жах закінчиться, я стану повноправним громадянином. Отримаю скромну винагороду і зможу пересуватися по всесвіту.

-- Повернешся на свою рідну планету?

-- Ні, -- сказав він. – Вона для мене закрита.

-- А що з людьми, які не зайшли в підземелля на твоїй планеті?

Він зупинився.

-- Нам пора повернутися до навчання.

-- Гаразд, але що якщо хтось виграв підземелля, пройшов усі 18 рівнів? В повідомленні говорилося, що якщо це трапиться, то вони виграють контроль над планетою. Може твоя планета під контролем когось з твоїх людей.

Щуроподібна істота фиркнула.

-- Пам‘ятаєш, я казав, що дійшов до 11 рівня?

-- Ага.

-- За століття тільки жменька волоцюг дійшла так далеко. Одного разу один дійшов до 13. Один. Він загинув менше ніж за пів години після того, як зайшов на рівень. Він, як і ти, був людиною. Але з іншої людської планети. Це найглибше, куди будь-хто, колись добирався, малий. 13 рівень.

[ 5 ]

-- Я активував твій інвентар, -- сказав Мордехай, махнувши рукою. – Цього сезону Борант пробує дещо трішки інше.

-- Інше в доброму чи інше в поганому сенсі? – запитав я, викликаючи меню.

Там була тільки жменька лут-боксів з написом Можна відкривати.

-- Минулого сезону це була система основана на слотах. Вона дозволяла тобі нести численні предмети, але мала обмеження по місткості й стандартні вагові обмеження. Цього сезону кожному волоцюзі надано просторовий інвентар та каталогову систему, якою керує АІ.

-- Що це означає?

-- Хороша штука. Фактично безмежний сховок. Якщо ти сам можеш фізично підняти щось з землі хоча б на чотири секунди, ти можеш покласти це собі в інвентар, яким великим воно б не було. Єдине правило – ти не можеш зберігати живих істот. Вони відразу загинуть. А ще в сховищі заблокований час, тому їжа не псується. Це поважна зміна. Минулого сезону в нас була проблема, коли волоцюги почали здихати з голоду. Спостерігати за тисячами нерухомих, млявих гравців, які чекають, коли закінчиться час… Так. Не дуже приємно, тому Борант все виправив. Хвороби і голод не надто привабливе видовище.

Він витягнув одну скляну пляшечку. Вона була невеличкою, десь одна третя розміру пляшки коли. Вона була червоною, з корком.

-- Підніми і поклади в інвентар. Мій подарунок для тебе.

Я підняв і вивчив його властивості.

Стандартне лікувальне зілля.

Збільшує твоє здоров‘я щонайменше на 50%. Не виліковує отруєння та інші хвороби, що поступово зменшують здоров‘я, такі як викликана сукубом гонорея. Пам‘ятай, герою, пий до дна.

Я викликав меню інвентаря, і з‘явилася кнопка Додати предмет до інвентаря. Я клікнув на неї і зілля зникло. Воно з‘явилося в списку інвентаря, де тепер були підменю Лікування і Зілля. Я подумки клікнув на нього, і зілля знов з‘явилося в мене в руці.

-- Добре, добре. Якщо ти додаси зілля до своїх закладок, то зможеш випити його, так насправді не п‘ючи. Пам‘ятай про це, бо деякі з цих мікстур смакують як лайно. Якщо ти витягнеш зілля напряму з нормального інвентаря, тобі доведеться відкрити корок і проковтнути його. Зілля та інші схожі предмети складуються до 999 в один слот, тому найкраще тримати їх в закладках. Загалом, це все. Є ще кілька хитрощів відносно інвентаря, але по ходу ти в них сам розберешся.

Я поклав зілля назад, а тоді додав його до закладок, поряд з лікувальним закляттям.

-- Гаразд, -- сказав Мордехай. – Давай глянемо на твої повідомлення… святі цицьки!

-- Що? Що? – запитав я стривожено, озираючись навколо. Пончик глянула зі свого місця біля вогню і позіхнула.

-- В тебе Легендарний Бокс для Домашніх Улюбленців! Чому ти відразу не сказав?

Я просто дивився на нього. До мене повернулося бажання врізати йому по пиці.

Мордехай похитав головою.

-- Не встиг зайти, а вже Легендарний, -- пробурчав він. – Гаразд. Так, так, в тебе дійсно ціла купа боксів. Гаразд, тепер, коли твій інвентар активний, ти можеш викликати пропущені повідомлення. Давай глянемо.

Нова ачівка! Ти наніс пошкодження мобу.

Будемо сподіватися він не вдарить у відповідь!

Нагорода: Швидше за все, таки вдарить.

Нова ачівка! Ти вбив моба!

Ти – вбивця! В нього ж була сім‘я!

Нагорода: Тепер ти можеш отримувати досвід. Збереш його достатньо і може навіть піднімешся на рівень.

Нова ачівка! Їбати! Ти прикінчив озброєного моба голими руками!

Пиздець, чувак. Йобнутися можна.

Нагорода: Ти отримав Бронзовий Бокс зі Зброєю!

Нова ачівка! Ти прикінчив вищого за себе рівнем моба!

Починаєш шарити. Але не дай, щоб це вдарило тобі в голову.

Нагорода: Ти отримав Бронзовий Бокс Шукача Пригод!

Нова ачівка! Ти зайшов у гільдію!

Вітаємо. Ти вмієш відкривати двері.

Нагорода: Відчув задоволення від того, що ти щось можеш? Це найвища нагорода.

Нова ачівка! Подофілія!

Ти розчавив і прикінчив опонента голими ногами! Ей! Це мій фетиш! Я не жартую. Продовжуй в цьому дусі й отримаєш винагороду. Це допоможе.

Нагорода: Ти отримав Золотий Бокс з Взуттям!

Нова ачівка! Бум!

Ти спричинив вибух, від якого в підземеллі затремтіли стіни. Востаннє тут так тремтіли стіни, коли до нас в гості приходила твоя мама.

Нагорода: Ти отримав Срібний Гоблінський Бокс!

Нова ачівка! Рости, малюче!

Ти отримав достатньо досвіду, щоб підняти рівень.

Нагорода: Піднімати рівень – це твоя робота. За виконання роботи ніяких нагород тобі не належить.

Під цим було кілька додаткових повідомлень.

Ти отримав новий рівень вміння!

Кулачний Бій – 4 рівень.

Мистецтво пиздити своїх опонентів кулаками.

Кожен рівень цього вміння збільшує пошкодження, яке ти завдаєш голими кулаками на 25%.

Новий рівень! Тепер в тебе 2 рівень.

Отримано три очки стати.

Мигнуло і зникло ще кілька повідомлень пов‘язаних з вміннями, проте я не встиг їх прочитати, мабуть, через те, що лазив у меню раніше. Мій інвентар засяяв і я клікнув на нього. Тепер в списку з‘явилося кілька додаткових лут-боксів.

-- Бокси можна відкривати тільки в безпечних зонах, -- сказав Мордехай. – Всі гільдії – безпечні зони, але не всі безпечні зони – гільдії.

-- Їх важко знайти? Я про безпечні зони?

-- Безпечні кімнати будуть завжди з‘являтися в тебе на мапі, навіть коли вони в районі вкритому туманом війни.

-- Туман війни?

-- Якщо ти не відвідував якийсь район, він приховує особливості коридорів, навіть якщо вони в зоні досяжності мінімапи. Туман війни вкриває місця, які ти ще не відвідував. В безпечних кімнатах є туалети, кабінки для сну, в деяких навіть є їжа і фонтани з лікувальним зіллям. Дістатися до них може бути важко, але ти завжди знатимеш, де вони, якщо підійдеш достатньо близько.

-- Є якісь часові обмеження, скільки в них можна залишатися?

-- Ні. Але не забувай, що через певний період часу тобі на голову звалиться весь рівень. Єдиний спосіб вижити – рухатися глибше.

-- Гаразд, -- сказав я, потираючи руки. – Сподіваюся в одній з цих штуковин є штани. Давай почнемо їх відкривати.

-- Гаразд, -- сказав Мордехай. -- В тебе 10 лут-боксів. Багато, але не геть шалена кількість. Переважно люди приходять на навчання з двома чи трьома. Їх можна збирати, але коли вирішиш відкрити, ти не можеш вибирати, які відкривати. Тут або все, або нічого. Немає жодних тактичних причин тримати їх, бо ти не можеш продати чи передати невідкриті бокси. Також важливо підкреслити, що хоча можливо отримати нестабільний чи пошкоджений лут, з бокса ти ніколи не отримаєш проклятий лут. Але це не означає, що все цілком безпечно приміряти. Завжди читай опис, перш ніж щось одягнути чи активувати. Завжди, завжди. Жодних винятків. Гаразд, починаємо. Вони будуть відкриватися по наростаючій.

Десять боксів вигулькнули в мене з інвентаря і вервечкою зависли в повітрі перед мною. Перших кілька боксів були розміром десь з половину військової скрині. Над кожним в повітрі висіла етикетка. Перший був бронзового кольору і зверху на ньому був вибитий трафарет дивного, схожого на їжака звіра.

Бронзовий Бокс для Домашніх Улюбленців. (1/10)

Верхня кришка відкрилася сама по собі. Бокс зник у хмарці диму, а на землі з‘явився аркуш скрученого паперу і невеличка купка чогось, що виглядало як сухий котячий корм. Над кожним предметом з‘явився текст.

Звиток Лікування Тваринок.

Печиво для Домашніх Улюбленців X 10.

Предмети зникли і перейшли в інвентар. Перш ніж я встиг відкрити інвентар, щоб прочитати опис звитку, з‘явився новий бокс.

Бронзовий Бокс Шукача Пригод. (2/10)

Лікувальне Зілля X 2.

Звичайні Рукавички без Пальців.

Після цього був

Бронзовий Бокс зі Зброєю. (3/10)

Дрючок на Жаби.

“Дрючок на Жаби” був звичайною палицею. Вона мала десь 3/4 довжини стандартної бейсбольної бити, яку створив хтось, хто мав дуже далеке уявлення, що таке бейсбол.

Бронзовий Бокс зі Зброєю. (4/10)

Кочерга.

Не набагато краще. Це була справжня кочерга для вогнища. Палиця з кованого заліза з розплесканим загнутим кінцем.

Бронзовий Бокс Шукача Пригод. (5/10)

Лікувальне Зілля.

Зілля Мани.

Наступних два бокси були дещо більшими і зробленими зі срібла.

Срібний Бокс Шукача Пригод. (6/10)

Антидот від Отрути X 2

Печиво для Волоцюги X 100

Смолоскип X 20

Наступний срібний бокс значно відрізнявся від попереднього. Як гоблінський бульдозер смерті, його склепали докупи з різноманітних шматків металу срібного кольору. На кришці був вигравіюваний череп гобліна.

Срібний Гоблінський Бокс (7/10)

Динаміт X 5

Запальничка

Гоблінська Перепустка

Гоблінська Перепустка набрала форми того самого черепа гобліна з кришки бокса. Символ з‘явився в повітрі перед мною. Замість того щоб додатися мені в інвентар, він підлетів і ляснув мене з лівого внутрішнього боку передпліччя. Я був у шкірянці, проте відчув, як він обпалює мені шкіру, неначе мене таврували. Тавро також з‘явилося назовні куртки. Біль невдовзі відступив, а в інших відношеннях моя куртка була неушкодженою.

Настав час на круті цяцьки. Наступних два бокса були більшими і сяяли золотим світлом.

Золотий Бокс зі Шмотками (8/10)

Зачарований Плащ Відваги Нічного Страдника

Зачарована Сорочка Лупцювання зі Шкіри Троля

В ту мить коли з’явилися ці два предмети, поряд зі мною важко видихнув Мордехай. Я сподівався, що це добрий знак.

Золотий Бокс зі Взуттям (9/10)

Зачарований Перстень на Палець Ноги з Бризками Скунса

Перстень на палець ноги? Клятий перстень на палець ноги? Я потребував черевиків, хай йому дідько! А не перстень на палець ноги!

Я був настільки розлючений цією нагородою, що ледь не пропустив, коли відкрився останній бокс. На Легендарному Боксі Для Домашніх Улюбленців був вигравіюваний такий самий символ, як і на Бронзовому Боксі Для Домашніх Улюбленців, але він був в три рази більшим за розміром. Він був зроблений з вигадливо різьблених золотих і срібних узорів, що чергувалися. Закрутилися годинникові шестерні, клік-клік-клікаючи, в той час, як бокс відкривався. Заграли фанфари.

Легендарний Бокс Для Домашніх Улюбленців (10/10)

Печиво для Домашніх Улюбленців X 500

Зачароване Печиво для Домашніх Улюбленців

-- Оце все? – запитав я, коли останні нагороди зникли в моєму інвентарі. – Що в біса таке Зачароване Печиво для Домашніх Улюбленців?

Мордехай переводив погляд то на мене, то на Пончик.

-- Так, малий. Краще дати це печиво твоїй кішці негайно, поки ти ще в гільдії.

-- Що воно робить? – запитав я. Я витягнув його з інвентаря. Воно виглядало як смаколик для котів. Воно було маленьким, меншим за мій ніготь, коричневим, твердим і круглим, з крихкою консистенцією. Я сумнівався, що мені вдасться запхати його в Пончик. Кішка постійно напихалася їжею, але Беа наполягала на тому, щоб давати їй рідкі страви, хоча вона постійно мастила свою мордочку. Майже від всього іншого Пончик крутила носом.

Зачароване Печиво для Домашніх Улюбленців

Виглядає як звичайне Печиво для Домашніх Улюбленців. Але це не так.

Погодуй свого домашнього улюбленця на власний ризик. Ну що такого поганого може трапитися?

-- Гм, то що воно робить? – запитав я вдруге.

-- Ефекти варіюються, -- сказав він. – Звичайним печивом можна на цілий день нагодувати клас “домашній улюбленець.” Домашні улюбленці вважають їх страшно смачними. Як тільки вони відчувають їхній запах, то відразу накидаються на них, мов свині. Тому намагайся витягувати їх по одному. Зачароване печиво має понад 100 різноманітних можливих ефектів. Половина з них позитивні. Решта… нейтральні… або різко негативні. Але якщо результат негативний, твій домашній улюбленець не нападе на тебе, якщо ти даси йому смаколик, коли перебуваєш в безпечній зоні. Твого улюбленця телепортують в якесь рандомне місце, в межах двох з половиною квадратних кілометрів звідси. Якщо ти даси його йому під час мандрівки, і він перетвориться в скажімо зубатого різника плоті, то вважай тобі пизда. Тому тобі точно краще зробити це зараз. Або це, або прибережи, щоб продати пізніше. Воно вартує кілька тисяч золота.

Лайно. Я намагався не думати про це аж до цього часу, але що мені було робити? Пончик була клятою кицькою. Не мастифом, чи ще чимось, якоюсь твариною, що слугувала б мені охороною. Навіть якби мені взагалі вдалося змусити її ходити за мною, вона швидше заважала б мені.

Я мав перед нею певні зобов‘язання. В неї залишився тільки я. Знаю, в цьому не було логіки. Але якби мені вдалося продати цей маленький смаколик за купу грошей, я міг би купити по-справжньому корисні речі. Такі як черевики і штани.

Я катав котячий смаколик в пальцях. Як би це жахливо не було, найкраще буде…

-- Ей! – вигукнув я, коли Пончик підстрибнула і з’їла смаколик прямо мені з руки.

Плюх! В мить коли кішка доторкнулася землі, вона трансформувалася в мокру плутанину плоті. Вона плюснула як шматок волохатого, водянистого желе.

-- Пончик! – крикнув я. – Що в біса трапилося з моєю кішкою?

Очікування… Очікування… з‘явилося над тремтячою, кудлатою масою.

-- Гм, -- промовив Мордехай, підійшов і тицьнув кульку ногою. Вона загойдалася. – Трансформація. Твоя тваринка якимось чином змінюється. Її не телепортували куди подалі, отже, результат не вважається негативним. Здається, нам доведеться почекати. Я вже бачив таке кілька разів. Це недовго. П‘ять-десять хвилин.

[ 6 ]

Поки ми чекали, коли з кульки з‘явиться моя кішка-мутант, я оглянув інший лут. Рукавиці без пальців відправилися мені на руки. Щодо зброї, то дрючок мені подобався більше ніж кочерга, в мене було таке відчуття, що вона погнеться і зламається, як тільки я нею щось вдарю. Я вивчив властивості дрючка. АІ-ведучий ігрового шоу описав його голосом печерної людини.

Дрючок на Жаби

Велика палиця для лупцювання. Лупцювати жаби. Лупцювати мобів. Лупцювати дівчину і тягнути її за волосся в печеру.

Мені стало цікаво, чи металева каструля була ще на місці. Вона була б кращою, ніж це лайно.

Я поклав руку на символ витавруваний в мене на куртці. Вигулькнув інфобокс.

Гоблінська Перепустка.

Це – татуха! В тебе на плечі! Тепер тобі ніколи не отримати хорошої роботи!

Примітка: тату-перепустки неможливо приховати, якщо тільки не придбати захисний нарукавник. Її буде видно, які лати ти б не натягнув.

Усуває автоматичне вороже ставлення гоблінів. Дозволяє вільний прохід по контрольованих гоблінами територіях підземелля. Увага: володіння Гоблінською Перепусткою спричиняє, що природні вороги гоблінів, такі як істоти класу фея, завдають тобі на 20% більше пошкоджень. Зате виглядає круто.

Я пробурчав, що система не залишила мені вибору. Вона просто витаврувала її мені. В мене не було жодних татух, і я не мав наміру набивати їх собі. Майже всі, кого я знав, мали цілу купу, але мені вони ніколи не подобалися. Мій старий був весь вкритий ними, і це ніколи не асоціювалося в мене з чимось крутим.

Чорний, шкіряний плащ Нічного Страдника з каптуром був легшим за пір‘їнку. Скидалося на те, що його зробили з крила якоїсь демонічної істоти. Шкіра була натягнута між рядами довгих, розміром з тіло, кісток пальців. Коли я натягнув каптур, то побачив, що по боках у нього були загострені вуха.

Зачарований Плащ Відваги Нічного Страдника

Власник плаща отримує +4 до Будови Тіла і підвищену стійкість до отрути і атак основаних на кризі. До того ж плащ додає всім латам стійкість від пробивання броні. А ще ти виглядатимеш в ньому як Бетмен з секонд-хенду. Увага: якщо Нічні Страдники зустрінуть тебе в ньому, їм це не дуже сподобається.

-- Дуже цінний плащ, -- сказав Мордехай. – Але сорочка краща. Набагато краща.

Зачарована Сорочка Лупцювання зі Шкіри Троля.

Власник сорочки отримує +7 до вміння Регенерація. До того ж скасовуються всі негативні впливи від пошкоджень основаних на рукопашному бої, такі як Приголомшення, Відштовхування, Обеззброєння чи Збивання Дихання. А ще сорочка модняцька. Може аж надто модняцька. На відміну від більшості шмоток зі шкіри монстрів, ця сорочка не викличе негативної реакції серед тролів. Ба більше, якщо тебе в ній побачать дами-тролі, то в них може виникнути бажання затягнути тебе кудись на романтичне побачення.

-- Ця сорочка – один з найкращих предметів одягу під лати для танка, -- сказав Мордехай. – Вміння регенерації сьомого рівня означає, що ти доволі швидко будеш повертатися до повного здоров‘я після того, як отримаєш пошкодження. Лише за дві хвилини. Тобі пощастило, що ти знайшов її. Такі предмети трапляються в Платинових або Легендарних боксах.

-- Мені не треба повторювати двічі, -- сказав я. Я зняв куртку і натягнув сорочку з короткими рукавами. Вона була прохолодною на дотик і ідеально сиділа на мені. З’явилося кілька повідомлень. Я надів назад шкірянку і додав плащ. Я відчув приплив енергії, коли будова мого тіла зросла з п’яти до дев’яти.

Нова ачівка! Лут!

Ти надів щось, що знайшов у підземеллі.

Нагорода: ти тепер гарний сучий син. Це вже нагорода.

Нова ачівка! Овва, магія!

Ти вперше надів магічний шмот! Тепер ти справжній чарівник, Волоцюго!

Нагорода: ти отримав бронзовий Бокс Шукача Пригод!

В боксі був ще один смолоскип і дві пляшечки лікувального зілля, яких тепер в мене було шість. В мене досі не було штанів. Чи черевиків. На мені була куртка, плащ і сімейні труси. Я похитав головою. Оглянув останній предмет, перстень на палець ноги.

Зачарований Перстень на Палець Ноги з Бризками Скунса.

Наділяє власнику +3 Сили, дає +3 до вміння Потужний Удар. А ще це перстень на палець ноги. Його незручно носити і він робить тебе схожим на одного з тих засранців-хіпі, що весь день сидять у полі, й тільки жонглюють і крутять обручі.

-- Потужний Удар – корисне вміння, -- сказав Мордехай. – Кожен рівень помножує пошкодження, якщо ти не тримаєш якоїсь зброї. Тож на третьому рівні кожен удар рукою чи ногою завдає в три рази більше пошкоджень, ніж за нормальних умов. З твоїми вміннями Рукопашний Бій і Кулачний Бій, твої кулаки вже завдають набагато більше пошкоджень ніж ця зброя. Тобі варто подумати, чи не обрати клас “монах”, що ще більше покращило б це.

-- Я можу бути як ніндзя? – запитав я. Я сів і натягнув перстень на палець ноги. Він сам підлаштувався, легко сковзнувши на мій брудний, скривавлений вказівний палець на правій нозі. Як і попереджав опис, його було незручно носити. Я ніколи не був прихильником прикрас. Я підстрибнув кілька разів, намагаючись звикнути до нього. Відчув, як моя сила зросла на 50%.

-- Ось так просто ти став ледь не найсильнішою людиною в історії людства, -- сказав Мордехай.

Я отримав ще одну єхидну ачівку за те, що надів прикрасу, але без нагороди.

Я почав копирсатися в меню вмінь. Не дивлячись на поважні фільтри, в ньому була купа інформації. Там було буквально кожне вміння. В меню був пошуковий рядок. Чисто з цікавості я вбив Frogger. Коли я був маленьким, в мого старого був оригінальний ігровий автомат з відеогрою Frogger. Я годинами грав у неї, коли сидів у погребі. Моя мама частенько закривала мене там. Коли до мого тата приходили друзі, вони курили, пили і голосно лаялися, а мати не хотіла, щоб я потрапив під їхній “поганий вплив.” Тому я сидів у погребі без телевізора чи інтернету, а тільки з тим клятим автоматом.

На оригінальному автоматі можна було здобути максимум 99,990 очок. Гра ніколи не закінчувалася, тому можна було грати далі, очки просто рухалися по колу. Мій рекорд був 879,460.

Воно, звісно ж, вигулькнуло.

Frogger – відеогра 1981 року (аркадна версія) – результат приховано через застосовані фільтри.

Вміння : 8.

Побачивши це я широко посміхнувся. Цікаво, чому це вміння було приховане фільтром, а таке як Зав‘язування шнурків – Вміння: 3 – ні. Мабуть, він включав тільки вміння корисні в підземеллі. Сумнівно, що в одному з тих коридорів буде автомат з грою Frogger.

Але це було не так. Якщо його не викинули на сміття, то старий автомат з Frogger-ом був десь тут. Принаймні його атоми, чи щось таке. Це підземелля було буквально збудоване з предметів створених людською цивілізацією. Я зітхнув. Це не вкладалося в голові.

-- Серйозно, Карле, -- промовив новий голос. Жіночий, палкий, а одночасно зарозумілий. – Якщо ти твердо вирішив носити цей жахливий плащ на людях, то спочатку май якусь гідність і одягни штани. Я взагалі не можу уявити собі, чому міс Беатріс найняла тебе.

Я шалено роззирався в пошуках того, хто говорив, очікуючи побачити когось одягненого, як середньовічна принцеса. Натомість побачив тільки кішку.

[ 7 ]

-- Е… Пончик? – сказав я, дивлячись на кішку.

Мордехай стояв поряд зі мною з відвислою щелепою.

Не дивлячись на те, що кілька секунд тому вона була всього лиш купкою слизу, кішка була доладно такою самою як раніше. Може стала трішки більшою, але не набагато. В будь-якому разі вона явно залишалася кішкою.

Якщо не зважати на те, що вона вміла говорити.

-- По-перше, Карле, мене звати Велика Чемпіонка, Переможниця Регіональних Виставок, Переможниця Національних Виставок Принцеса Пончик, Пампушка Королеви Анни, і я наполягаю, щоб ти звертався до мене за повним титулом. Я не заперечуватиму проти просто Принцеса, чи навіть Принцеса Пончик, але тільки якщо ми не знаходимося серед достойного товариства. – Вона глянула на Мордехая так, наче він був чимось, що вона щойно виблюнула на підлогу. – Зараз можна просто Принцеса Пончик.

-- Я зрозумів, що трапилося, -- обізвався Мордехай за якусь мить. – Ти з нею в одній партії, тож можеш сам глянути.

Я клікнув на меню партії, тоді клікнув на стату Пончик.

Сила: 11

Інтелект: 11

Будова Тіла: 2

Спритність: 8

Харизма: 25

-- Що за дідько? – сказав я. Вона була сильнішою і розумнішою за мене. А харизма в неї була просто смішною. – Що трапилося?

-- Вся її стата була одиниці. За винятком спритності, яка мала вісімку і харизми, що мала п‘ять. Баф, який ти їй дав, залишив ту саму расу, але змінив стату. Гм… зараз гляну… Так, як я і думав. Глянь на її меню здоров’я. Воно показує її стан.

Я клікнув і прочитав у розділі Бафи.

Посилений Ріст

Після початкового рандомного підвищення чотирьох стат, кожен додатковий рівень буде автоматично додавати +1 до Сили і Інтелекту. З кожним рівнем харизма буде зростати на +2. При підвищенні рівня більше ніяких додаткових очок отримуватися не буде.

-- Зажди, -- сказав я. – Вона отримує чотири очки, а не три?

-- Так, -- відповів Мордехай. – І їй не потрібно чекати, поки вона обере клас перш, ніж вона зможе розподілити їх. Це посилення – палиця з двома кінцями. Вона назавжди залишиться з будовою тіла – 2 і спритністю – 8, якщо тільки не знайде якесь спорядження, яке підніме їх, або не обере клас, який це змінить. Але навіть тоді очки будуть розкидуватися так, як було “вказано”. – Він фиркнув. – З такою харизмою їй варто обрати клас “бард”. Два очки за кожен рівень будуть додаватися доволі швидко. На мене її харизма не діє. На тебе та інших волоцюг також. Але з іншими НІПами і мобами це не так. На перших кілька поверхів це число велетенське. Більше ніж ти собі можеш уявити.

-- Але як вона може розмовляти? Вона все одно всього лиш кішка!

-- Слухайте, я все чую, -- сказала Пончик. – Неввічливо говорити про мене так, наче мене немає в кімнаті. І якщо тобі вже так цікаво, Карле, я чую твою мову так, як і повинна. А ти чуєш мою, як огидне мавпяче рохкання, яке ви називаєте англійською мовою. Гадаю, оця істота чує її як писк і шипіння. Мушу признати, ця система перекладу просто чудова.

-- Доведеться розпочинати навчання заново, -- сказав Мордехай. – Вона вже не домашня тваринка. Тепер вона перейшла в розряд нормальних волоцюг.

-- Немає потреби. Я чула все, що ти казав моєму слузі, -- сказала Пончик. – Тепер махни рукою, надай мені доступ до боксів з нагородами і почнемо цей цирк.

-- Слузі? – запитав я.

-- Він трохи підгальмовує, -- сказала Пончик до Мордехая. – Інтелект тільки трійка. Сумна справа. Але він вже давно в родині і мені шкода розлучатися з ним.

-- Я активував твої менюшки, -- сказав Мордехай. – Овва.

Він глянув на мене.

-- Вона отримала Легендарний Бокс для Чотириногих, як перший кіт, який увійшов у підземелля.

Я спостерігав, як групка лут-босів вишикувалася перед нею, так як це було в мене. В неї було тільки п’ять. Три бронзових з парою пляшечок з зіллям і смолоскипами. Наступним був срібний бокс шукача пригод, в якому була книжка і купка печива для домашніх тваринок. Над книжкою був напис:

Том Магічної Стріли.

Наступним був легендарний бокс. Символом на передній панелі було щось схоже на лева. З нього з‘явився тільки один єдиний предмет. Маленька, вкрита коштовним камінням тіара. Корона розміром з кішку сяяла димчастими, темними самоцвітами. Всередині темно-фіолетового каменя кружляли хмари, так наче середина була рідкою.

Зачарована Корона Повії з Сепсисом

-- Звучить зловісно, -- обізвався я.

-- Зажди, поки прочитаєш опис, -- пробурмотів Мордехай. Предмет зник в її інвентарі. Кішка всілася і почала причепурюватися.

-- Бокси підганяються під власника? – запитав я, викликаючи меню партії. Я відразу побачив, що не міг оглядати предмети в інвентарі Пончик. Тільки предмети, які вона одягнула.

-- В певному сенсі, -- відповів Мордехай. – Ти будеш отримувати предмети, які може використовувати твоя раса, але не обов‘язково твій клас. Тож людина варвар може отримати жезл некроманта.

Пончик засяяла яскраво-червоним світлом.

Піднявши руку, Мордехай повернувся до кішки.

-- А… Принцесо Пончик, бачу ти вже вивчила закляття Магічна Стріла. Добре, добре. На випадок, якщо ти не знаєш, томи назавжди навчають тебе якомусь закляттю, а звитки кидають його тільки раз. Інший предмет, який ти отримала, дуже цінний і потужний. А ще це дуже небезпечний предмет. Перш ніж одягнути його, зверни особливу увагу на те…

Пуф! Чарівним чином корона з‘явилася в неї на голові.

Мордехай опустив руку, зітхнув.

-- Як вона в біса це зробила? – запитав я. Я мусив вручну надягнути плащ і сорочку.

-- Вона чотиринога, тож в неї не такий інтерфейс користувача як в тебе. Багато дій вона може виконувати прямо з меню.

Тепер, коли тіара була одягнена, я міг бачити її властивості.

Зачарована Корона Повії з Сепсисом

Хто погане дівчисько? Ти погане дівчисько!

Це нестабільний предмет!

Це унікальний * предмет!

Додає власникові +5 до Інтелекту, +5 до вміння Добре Перше Враження. Всі атаки, включно з магічними, тепер мають 15% шанс нанести дебаф Сепсис.

Увага! (Це не жарт, тому я повторю ще раз.

УВАГА! Перш ніж надіти її, прочитай це лайно. ) Надівши цю корону ти назавжди потрапиш в королівську лінію престолонаслідування Кривавого Султанату на дев‘ятому поверсі світу підземель. Знявши предмет, ти не зміниш цей статус. Членам королівської сім‘ї Кривавого Султанату потрібно буде вбити Султана і всіх інших членів королівської сім‘ї перш ніж вони зможуть зійти на десятий поверх. Надягай корону тільки якщо ти шалений, кровожерливий психопат.

-- Це… -- сказав я. – Не певен, що тобі було варто надівати її.

-- Вона пурпурна, -- сказала Пончик. – Пурпурний – мій колір. Знаєш, скільки пурпурних стрічок я виграла? Знаєш, як потрібно напрацюватися, щоб отримати пурпурну стрічку?

-- Що означає нестабільний? – запитав я Мордехая. – І чому біля слова “унікальний” зірочка?

За те що вивчила закляття і наділа тіару, Пончик отримала ще кілька боксів. Все низькорівневе зілля і смолоскипи. Вона перебирала предмети і невдоволено шипіла кожного разу, коли отримувала ще один смолоскип.

-- Нестабільний означає, що предмет розсиплеться в пил, як тільки вона його зніме. Якщо це трапиться, то десь в підземеллі буде генерована ще одна корона. Тепер, коли вона вже на ній, не дозволяй їй зняти корону. Якщо інший волоцюга отримає тіару, то буде на одну особу більше, яку тобі потрібно буде вбити, щоб мати змогу залишити той поверх.

Мені якось не спадало на думку, що доведеться битися зі справжніми людьми. Невже дійде до цього? Від цієї думки мені стало погано. Я глянув на Пончик.

-- Що мені тепер в біса робити? – запитав я, хитаючи головою. Навчання закінчилося і я знав це. Нам доведеться повертатися в підземелля.

-- Все доволі просто, -- сказала Пончик. – Ти повинен допомогти мені дійти до 18 рівня, щоб я покинула це пекельне місце і повернула свій законний титул королеви. Я так гадаю, ця щуроподібна істота не зможе подорожувати з нами, -- вона підняла лапу і вказала на мене. – Тож тебе підвищили зі слуги на охоронця. Втаю, Карле.

Принцеса Пончик назвала вашу партію Королівський Двір Принцеси Пончик.

Принцеса Пончик змінила твій титул на Королівський Охоронець.

Принцеса Пончик змінила свій титул на Велика Чемпіонка, Найкраща в Підземеллі.

-- Справді?

Мордехай засміявся.

-- В неї вища сума всіх стат, тому вона призначається лідером партії. І як лідер вона має більший контроль над меню партії. Не переймайся. Титули нічого не означають, -- Він замовк, раптово став серйозним. – Послухай мене, хлопче. Зараз вона значно потужніша за тебе, тому тобі краще триматися з нею. Принаймні, поки не дійдете до дев‘ятого поверху. Там… Там буде важко. Ти завжди можеш залишити партію. Корона в неї на голові, а не в тебе.

Пончик підійшла до дверей і пошкребла в них. Вони самі відчинилися.

[ 8 ]

Час до колапсу рівня: 4 дні, 20 годин.

Без зайвих фанфар ми залишили гільдію і заглибилися в підземелля.

-- Між іншим, -- сказав Мордехай, коли ми виходили. – Тепер, коли я вас обох успішно навчив, якщо ви зайдете в якусь додаткову навчальну гільдію, вас перенесе в мою кімнату. Мене призначено вашим провідником, тож заходьте, не соромтеся, якщо у вас будуть якісь додаткові питання. Ви втратите доступ до мене, коли дійдете до четвертого поверху.

-- Ну, тримайся, -- сказав я. – Хай щастить у всесвіті, коли це все закінчиться.

Мордехай глянув на мене сумно.

-- Ну, вам хай теж щастить.

Він схопив мене за куртку, зустрів мій погляд і прошепотів.

-- Воно того не варте, що б вони тобі не говорили. Аж до 12 поверху, і навіть тоді торгуйся до останнього. Не забудь.

Він грюкнув дверима і в мене голова пішла обертом. Що він хотів цим сказати? Що краще померти, ніж погодитися на вихід, який вони пропонували на 10 і 11 поверхах? Чи це взагалі мало якесь значення? 10 поверх. Кого Мордехай хотів обдурити? За першу годину тут загинуло три мільйони людей. Я не сподівався дожити до часу, коли відкриється наступний поверх…