Був собі дід та баба. У діда був півник, а у баби — курочка. От дід і насипав проса під лавою. А півень начав клювати і почав рости: все росте, все росте. От півень каже:
— Зніми, діду, лаву!
Дід зняв; а він все росте; уже виріс аж під стелю.
— Знімай, діду, стелю!
Він зняв, а півень все росте; уже аж під кришу.
— Знімай, діду, кришу!
Зняв дід і кришу, а півень росте та й росте, та виріс аж під небо.
— Знімай, діду, небо!
Дід ізняв, а Бог узяв та й зрубав півня. А дід узяв та й пошов позивати Бога. Найшов він постоли золоті і срібні паволочі та з тим і вернувся додому.