Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Як лисиця з вовком їла м’ясо та в монастирі висвячувалася

Бігла лисиця, зустріла вовка, а він і питає її:

— Де ти була?

— Я скрізь ходила. Я, — одказує, - отеє наїдалася м’яса, бо завтра п’ятниця.

Вовк і каже:

— А я б їв, хоч і п’ятниця.

— Ну, — обзивається лисиця, — ходім, я в одному місці знаю, то й наїсишся.

— Ходім, — каже вовк.

Приходять вони туди, де була пастка. Тільки вовк нагнув туди голову, а дубок (з пастки) і потяг його вгору. Лисиця прибігла, вхопила м’ясо з пастки, сіла та й їсть. Вовк тоді й каже їй:

— Ти ж казала, що п’ятниця, а тепер сидиш і їси?

— Е, тепер тобі п’ятниця, бо п’ятами землі не дістанеш!

Знялась лисиця й пішла лісом. Зайшла в монастир, де ченці живуть. Прийшла, роздивилась, кудою можна влізти. Потім задушила двоє гусей. А гуси й наробили крику. Вибіг чернець із сучковатою патерицею і почав нею лисицю висвячувати. Так висвятив, що й курці нема де носом клюнути.

Вирвалась вона звідти й побігла лісом. Зустріла другого вовка, а він і питає її:

— Де ти була, сестричко?

— У ченців. Я там присвятилась. Я тепер свята!

А той вовк і каже:

— Де ж воно? Піду й я, може, і я присвячусь.

— Йди, — каже. — Мені давав чернець дві гуски з’їсти, потім дав меду, а потім патерицею посвятив.

Приходить вовк до монастиря. Туди вліз, а назад і не може вилізти. Задушив одну чи дві гуски, а гуси й наробили крику.

Виходить чернець та як закричить! А вовк злякався та прожогом в дірку та й зачепився за гвіздок вухами. То він там вуха собі й поодтягував. І з того часу всі вовки вухаті.