Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Когут із товаришами виганяє ведмедя з бабиної хати

Був когут, качка і кітка, та й ся радили. Каже когут до качки: «Ходім на службу, бо я не маю чого вдома бути». А качка каже: «Та й я также піду». А кітка каже: «Я теж ся не лишаю». Але йдуть вони, йдуть, разом зібралися, здибають также бабу; тота баба йде і плаче, і балакає: «Ой, в моїй хатці біда є, біда». А когут до тої баби каже: «Що ви так плачете?» — «Ой, у моїй хатці біда є, біда». — «Ходіть, — каже, — я вам вижену». А то ведмідь там був зайшов до тої хати, бабу випендив, а сам у ній хотів бути, замешкався. Але каже тота баба до когута: «Ой, паночку, паночку, не такі вже були та й не могли вигнати, та й ви не виженете». «Що ви питаєте, бабо, — каже когут, — я вам вижену».

Пустила баба того когута на ніч до хати. А качка каже: «Та й я ся не лишаю тебе». І кітка каже так само, жи й я ся не лишу. Йдуть всі троє до хати. Когут собі сів на банта, качка залізла під постіль, а кітка в піч. Приходить ведмідь до хати і насамперед береться до печі. А кіт з печі до ведмедя, зачав харчати і драпаки розпустив та й за варгу го злапав. А когут з бант кудкудакав, а ведмідь собі гадав, жи він все каже: «Подай-но го сюда, подай-но го сюда!» А качка під постелев квакала, а ведмідь на качку казав, що качка казала: «Так, так, так йому роби!» Його зібрав страх, того ведмедя, і зачав втікати. Втікнув з хати.

Переночували вони усі троє, і когут каже до тої баби рано: «Видите, бабуню, вже не маєте біди в хаті!» — «Що ви, паничу, кажете?» — «А ходіть до хати, подивитися». Баба входить до хати, обглядається — нема. Питається когута: «Що вам ся належить за тоє?» А він каже: «Ніц мені ся не належить, лиш аби-м був у вас, і то ми усі троє».

Тота баба до когута каже: «То добре, паночку, бо я була ся єднак сама не лишила, бо тота біда би ще напарила на мене». Когут до тої баби каже: «Як ми побудем, то будете мати спокій». — «Не сподівала-м ся, — каже тота баба до когута, — щоби ви вигнали тоту біду мені відси». — «А видите, мені тепер дуже добре буде, бо я єднак не мав мешкання нігде, ані моя сестра качка і моя сестра кітка!»

То з того вони сі найшли мешкання, а ведмідь не приходив більше.