Король Буків або таємниця смарагдової книги

Гаряча яєчня

— От ти короста! — з ненавистю промовив Шмигун до печерного помідора, що таки домігся свого і вже другий день теліпався на нозі лепрехуна.

Овоч, звісно, нічого не відповідав на це. Він мовчки глипав налитими томатним соком очима на свою жертву. Час від часу в животі помідора протяжно бурчало.

Як Шмигун з Гавриком не старалися, та відірвати помідора від лепрехуна їм не вдавалося.

— Щоб ти луснув, ненажеро, — безнадійно махнув рукою Шмигун після чергової невдалої спроби звільнитися. — Може, нажерешся та сам відпадеш.

— Навряд чи, — цвірінькнув Петяка, — вони не відпадають, доки є чим поживитися.

— Ти хочеш сказати, доки я буду живий?

— Марнота! — вигукнув Понтій. — Я бачу вибух і тебе, Шмигуне, з вільною ногою.

— Ти маєш на увазі, що ми маємо закласти під помідор вибухівку? Це ж самогубство!

— Та ні, мусить же бути якийсь безпечніший спосіб позбутися цього кровососа, — сказав Гаврик.

— На жаль, шановні, — мовив Понтій, — поки що я нічого, крім вибуху, не бачу.

— Попереду вулкан! — раптом вигукнула Джульєтта.

Залишивши вчора зранку Співучий ліс, вся компанія Гаврика взяла курс на північ, до Курячого вулкана, де Петяка буцімто нещодавно бачив дракона. Надвечір другого дня на горизонті нарешті з’явилася височенна гора, вершина якої ховалася в густих бурих хмарах диму.

— Ого! — вигукнув Петяка. — Він часом не збирається вибухнути?

— Понтію, чи не вибух вулкана ти бачив у своєму видінні? — спитав Гаврик.

— Вулкана я не бачив, але… хтозна… хтозна…

— Давайте приземлимося й перепочинемо, — запропонував Шмигун. — Можливо, варто придивитися здалеку: чи не почнеться виверження. Он як він курить.

— На те він і Курячий, щоб куріти, — сказав Понтій. — Він, мабуть, постійно курить, тому так і називається.

— Справді, — погодилася Джульєтта. — Але я думаю, що потрібно летіти до вулкана негайно: раптом там десь є Спарт. Ще встигнемо відпочити. Та ви, певно, не дуже й натомилися, їдучи в мене на спині.

З кожним помахом Джульєттиних крил вулкан ближчав. Разом з ним наближалися й дивні звуки, що явно долинали від Курячого. Це був якийсь незрозумілий, хаотичний і пронизливий клекіт, схожий на…

— Не може бути! — голосом, сповненим подиву, вигукнув Гаврик, коли вони почали спускатися до вулкана. — Подивіться, це ж…

— Що вони тут роблять?! — з не меншим подивом вигукнула Джульєтта. — Це ж кури!!!

— Отакої! — писнув Петяка. — Он воно що! Курячий… І як ми зразу не здогадалися.

Мандрівники побачили під собою незвичайну картину.

Навколо широченного кратера, поміж камінням, було намощено сотні гнізд. Тут же, гребучись у вулканічній куряві, походжала незліченна кількість курей. Вони несамовито кудкудакали, сокотали, кричали і навіть кукурікали, хоча серед них начебто і не було жодного півня.

Деякі кури сиділи в гніздах, а деякі, раптом зіскочивши з них, сторчма пірнали у страхітливий отвір кратера. Вилітаючи звідти, ці дивні птахи поверталися до гнізд, у яких, до речі, були яйця, і випльовували на них… Це не могло бути правдою, але ж Гаврик, Джульєтта, Шмигун, Понтій і Петяка бачили на власні очі, що кури поливають свої яйця розжареною магмою, добутою з самого серця вулкана!

— Хтось може пояснити, навіщо вони це роблять? — спитала Джульєтта.

— Мабуть, таким чином вигрівають яйця, — припустив Понтій.

— Цікаво, — процвірінчав Петяка, — а їм у роті не пече?

— Я не знаю, де їм пече, — сказав Гаврик, — а от мені пече в шлунку від голоду. Хтось хоче яєчні?

— Я сто років не їла яєчні! — з півслова зрозуміла буку Джульєтта й почала спускатися.

— Чекайте! Чекайте! — намагався спинити драконицю Шмигун. — Ми ж не знаємо, що в цих курей у голові! А може, вони небезпечні!

— Охолонь, — заспокоїв лепрехуна Гаврик, — що небезпечного може бути в курях?

— Те ж саме, що і в помідорах, — іронічно сказав лепрехун, з тугою подивившись на свою ногу.

— Не панікуй, зараз яєчок насмажимо. Чи ти любиш їх пити сирими?

— Я люблю, коли в мене на ногах обидва черевики і коли з мене ніхто не п’є кров.

— Джульєтто! Охайно приземляйся — не почави яйця! — застеріг подругу Гаврик.

Дракониця вибрала для посадки місце, найбільш вільне від курячих гнізд.

Тільки-но Джульєттині лапи торкнулися базальтової поверхні вулкана, кудкудакання, як за командою, обірвалося. Ніби хтось висмикнув з розетки штепсель радіоприймача, і той замовк. Кури, всі до одної, насторожено повернули голови в бік непроханих гостей. У кожній парі пташиних очей можна було прочитати запитання: ви самі заберетеся звідси чи вам допомогти?

— Друзі, — прошепотів Шмигун, — може, корисніше буде трохи поголодувати? Не подобаються мені їхні очі.

— І чого ти так боїшся? — легковажно кинула Джульєтта. — Що нам можуть зробити якісь там кури?

— А тобі, до речі, — додав Петяка, — в жодному разі не можна голодувати. Якщо ти не хочеш, щоб твої сили висмоктав помідор ще до світанку.

— Я думаю, — сказав Гаврик, зіскочивши на землю й прямуючи до найближчого гнізда з яйцями, — що коли ми візьмемо кілька яєчок, на нас ці милі курчатка не образяться. А якщо й образяться, то завдати нам якоїсь шкоди не зможуть. Вони ж, зрештою, не вогнедишні…

Гаврикові так сподобався власний дотеп, що він мимоволі засміявся, беручи з гнізда чимале яйце й оцінливо підкидаючи його на долоні.

Тієї ж миті бука відчув себе мисливською ковбаскою, яку смажать у самому пеклі багаття. За іронією долі кури з Курячого вулкана були саме вогнедишними!

— Трясця твоїй матері! — крикнув Понтій. — Вогнедишні кури!

— Гаврику! — Джульєтта кинулася до товариша. Помахом широких крил вона збила з буки полум’я й ухопила його пазурами за одяг.

Кури зустріли драконицю ще одним дружним вогняним подихом.

Джульєтта ухилилася від вогню й почала підніматися під хмари. Шмигун тягнув Гаврика до себе за лапсердак, що увесь димів.

За півгодини, відлетівши на безпечну відстань від Курячого вулкана, друзі сиділи колом на березі якоїсь річечки й усе ніяк не могли оговтатися від побаченого й пережитого.

— Хто б міг подумати, — бідкався Гаврик, усе ще тримаючи в руках два яйця, що він устиг викрасти, — вогнедишні кури! Хтось колись чув про таке?

— Мені так соромно, — мовила Джульєтта, — якісь нещасні кури, і ті можуть дихати вогнем, а я… Ет…

— Ви знаєте, мені вже перехотілося яєчні, — зітхнув бука й поклав свою здобич на землю.

— А давайте зробимо гоґоль-моґоль, — запропонував Петяка, — все одно двох яєць на всіх буде мало, а так — хоч потроху посьорбаємо.

Друзі пристали на пропозицію горобчика й невдовзі ласували смачним напоєм.

— Слухай, Гаврику, — звернувся до буки Шмигун, старанно луплячи печерного помідора чималеньким камінцем, — давно ми не читали щоденник Крива. Може, там є щось про цих ось ненажерливих потвор.

— Ай справді, давайте почитаємо, — погодився Гаврик і дістав із наплічника щоденник.