Король Буків або таємниця смарагдової книги

Петяку викрадено

Гаврик, Джульєтта, Шмигун, Понтій і Петяка поверталися до Міста. Їм так і не вдалося переконати драконів летіти з ними.

Особливо засмутилася Джульєтта. Вона так хотіла знайти Спарта, так вірила в нього, що навіть, так здалося її друзям, заочно встигла в нього закохатися. І ось тепер, коли відлетенців і Спарта було знайдено, вони летять до Міста ні з чим.

Що діяти далі, ніхто не знав.

Вирішили для початку сховатися в печері Понтія, думати, як дістати з дна Чорного озера Смарагдову Книгу й де шукати нового короля буків, про якого писав Крив.

Настрій у мандрівників був пригнічений. До того ж непокоїв Шмигун. Лепрехунові сили танули так само швидко, як роздувався печерний помідор на його нозі.

— Зажди, зажди, угіиряко, — злісно звернувся до паразита Шмигун, — я ще придумаю, як тебе здихатися. Захотів укоротити мені віку, квашена твоя душа! Клянуся своїм черевиком, я ще святкуватиму перемогу. Я тебе вколошкаю…

— Тримайтеся, приземляюсь! — оголосила Джульєтта.

Мандрівники нещодавно проминули Курячий вулкан і підлетіли до вже знайомої річечки. На її березі Джульєтта вирішила перепочити.

Обідали мовчки. На дорогу відлетенці дали їм удосталь медяників і перепічок власного приготування.

Джульєтта за звичкою хотіла була поперчити й посолити наїдки, та враз передумала.

— Що це я роблю? У мене ж більше немає печії. Тепер ці баночки можна викинути геть.

— Ти більше нічого не придумала? — схопився на ноги лепрехун. — Давай сюди, нема чого добром розкидатися.

— Забирай, — байдуже кинула Джульєтта й віддала йому перець та сіль.

— На самих медяниках я довго не протягну, — ховаючи свій новий скарб за пазуху, зітхнув Шмигун і взутою ногою копнув свого пасажира — помідора.

— Твоя правда, — глипнув очима Понтій, — шматочок м’ясця зараз би не завадив.

— М’ясця не м’ясця, проте минулого разу на цьому місці ми їли дещо поживніше, — зітхнув Шмигун.

Гаврик від слів лепрехуна аж закашлявся.

— Ти маєш на увазі гоґоль-моґоль? Ні, даруйте, я більше не хочу таких делікатесів. За якихось пів-ложки яйця мене ледь не перетворили на барбекю. Коли хочеш, цього разу сам кради яйця. Попроси он Джульєтту… Що скажеш, Джульєтто?

— Що я скажу?.. — раптом незрозуміло загорілися її очі. — Точно! Ми ж пили тут гоґоль-моґоль! Потрібно було розповісти про це Спартові. Що я скажу… — Вона обвела всіх загадковим збудженим поглядом. — Я скажу, що мушу роздобути кілька тих яєчок і повернутися в Долину Драконів!

Джульєтта блискавкою шугонула в небо.

— Я скоро повернуся! — гукнула вона вже з-під хмар. — Чекайте в Понтієвій печері! Ми скоро… — Останніх слів уже ніхто не почув.

Джульєтта віддалялася в напрямку вулкана.

Її друзі були просто збиті з пантелику.

— У неї точно вавка в голові, — за хвилю кинув Понтій. — Ото вже втріскалася в того Спарта.

— Вона що, вирішила вмовити драконів летіти з нами, розкривши їм рецепт приготування гоґоля-моґоля? — дивувався Шмигун.

— Я нічого не розумію, — мовив Гаврик, проводжаючи поглядом цятку в небі, що недавно ще була великою драконицею.

Раптом друзі почули писк Петяки:

— Рятуйте! Допоможіть, друзі!

Гаврик, Шмигун і Понтій поглянули на вільху, на гілці якої сидів горобчик, і побачили, що вона порожня. А з того боку річки давали драпака двоє крилунів.

Доки всі спостерігали за Джульєттою й намагалися збагнути її вчинок, летючі слуги Нарита підкралися тихцем і схопили Петяку.

Єдиною, хто міг би наздогнати й провчити викрадачів, була Джульєтта. Та вона в цей час уже спускалася на верхівку Курячого вулкана.