Король Буків або таємниця смарагдової книги

"Ущипніть мене…"

Гаврик спав неспокійно. Цілу ніч йому снилося, нібито він — мисливська ковбаска і його смажать на рожні над кратером вулкана велетенські голодні вогнедишні кури. Йому страшенно пекло все тіло. Над ранок біль став нестерпним, і бука прокинувся.

Тіло й справді несамовито пекло. Вчора його гаки добряче підсмажили, і на шкірі буки поздималося чимало опікових пухирів.

— Кляті квочки, — бурчав Гаврик, дістаючи з наплічника настояну на травах спеціальну мазь.

Він сів понад самою водою й заходився мастити найболючіші місця.

— Доброго ранку, — підійшла до Гаврика Джульєтта, яка вже теж прокинулась.

— Спасибі, — кинув Гаврик, скрегочучи зубами від болю.

— Подмухати? — співчутливо запитала дракониця.

— Дмухни, дмухни — гірше не буде, — зітхнув бука.

Джульєтта дмухнула…

— Ой-ой-ой!!! — заволав Гаврик, обійнятий полум’ям, і стрибнув у річку. — Ти!.. Ти це зумисне зробила?! — накинувся бука на отетерілу драконицю, вилазячи з води. — Га?

— Це… це… не я, — не знала що й сказати Джульєтта. — Тобто… невже це я?

— Не придурюйся, я сам бачив. Курей тут, слава Книзі, немає, а з-поміж нас тільки ти одна — вогнедишна.

— Але ж я не вогнедишна! — опиралася Джульєтта.

— Не вогнедишна, — погодився Гаврик. — Чекай, то ти ввесь цей час приховувала, що вмієш вергати вогонь?

— Кажу ж тобі, — сердилася дракониця, — я-не-вмію-дихати-вогнем!

— По-твоєму, це не ти зараз хотіла мене підсмажити? Аякже! Вчора не досмажили Гаврика оті квочки, то сьогодні вірна подруга вирішила довести справу до кінця! Правильно, я ж учора не доготувався!..

— Що за гам без бійки? — бадьоро запитав Понтій, який щойно підійшов.

Гаврик з Джульєттою зчинили такий лемент, що спати неподалік було просто неможливо, тому всі почали поволі прокидатися.

— Це все вона, — мокрий як хлющ бука тицьнув пальцем у Джульєтту.

— Що, облила тебе водою, коли ти спав? — засміявся Понтій. — Молодця, Джульєтто, хвацький жарт.

— Нічого шкіритися, вона дихнула на мене вогнем.

— Пу-гу-гу-у-у!!! — аж зайшовся сміхом Понтій. — То у вас сьогодні ранок жартів! Ану, утніть іще щось.

— Я не жартую, — закипав Гаврик, — це правда!

— Шановний, хіба ти гадаєш, що провидець не здатен відрізнити жарт від брехні?

— А ти попроси Джульєтту, нехай дихне на тебе, — запропонував бука, — побачиш.

— І дихну, — рішуче сказала Джульєтта.

— Ну то дихни, — наполягав Гаврик.

— Думаєш, не дихну? Ще й як дихну!

— Тобі це сподобається, — запевнив пугача бука.

Джульєтта набрала повні груди повітря…

— Зажди-зажди, Джульєтточко, — злякано засокотав Понтій, — навіщо на мене дихати? Я щойно уклав пір’ячко, я ж буду геть скуйовдженим.

— Навряд чи, — кинув Гаврик, — швидше навпаки.

— Не треба на мене, дихни ось на цю вільху, — задкуючи, запропонував Джульєтті пугач.

— Ху-у-ух-х-х! — Дракониця випустила потужний струмінь повітря — і вільха вмить спалахнула.

— Некепсько… — присвиснув Шмигун, що разом із Петякою теж надійшов на гам суперечки.

— Ущипніть мене, мабуть, я сплю, — збентежено промовила Джульєтта й винувато прикрила рота лапою.

Усі були ошелешені новими можливостями Джульєтти: вони й не помітили, що на березі річки вони вже не самі.

— Ані руш!!! — почувся чийсь наказ. — Вас оточено! Опиратися безглуздо!

Справді, усю компанію щільним півколом притисли до води незнайомі дракони. їх було пащек із вісім.

Звісно, наші мандрівники могли б кинутися Джульєтті на спину й спробувати втекти, але ж… Кожен дракон був набагато кремезнішим за Джульєтту й мав крила більш дужі, ніж її. Та й навіщо було втікати? Вони ж самі шукали драконів.

— Підіймайтеся за нами в повітря, — наказав один дракон, вочевидь ватажок. — І не надумайте втікати: все одно нічого у вас не вийде. Гадаю, в долині ви розкажете кому треба про свої шпигунські витівки… Дракони, в небо!

Бука й Шмигун залізли Джульєтті на спину — і вона злетіла. За нею пурхнули Понтій з Петякою.

Чужі дракони оточили полонених і вирушили в долину, що розкинулася за Курячим вулканом.