Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

Примушування українського населення до грошевих і особистих чинитьб для польської держави.

Як уже сказано, на скільки ходить о права, польське правительство ділить мешканців Східної Галичини на дві катеґорії: 1. Поляків, яких уважав громадянами польської держави; і 2. Українців, яких уважав ворожим населенням завойованої території.

Одначе на скільки ходить о несення тягарів для польської держави, польське правительство вважав всіх мешканців Східної Галичини громадянами польської держави і накладав на них тягарі, які держава накладав тільки на своїй території і на своїх громадян.

Накладання тих тягарів являється безправством супроти всіх мешканців Східної Галичини без ріжниці народности і віроісповідання. Та коли що-до Поляків польське правительство може закритися тим, що вони хочуть бути громадянами Польші, користуються громадянськими правами, отже повинні нести також обовязки гримадян, — то накладання тих тягарів на українське населення є безправним насильством, яке не дасться нічим закрити.

Ті грошеві й особисті чинитьби, які польське правительство вимушує на українськім народі в користь польської держави, є просто даниною, яку завойовник накладає на завойований край.

1. Примусова виміна австрійської корони на польську марку.

Таким грошевим тягаром, наложеним на все населення Східної Галичини, було заведення польської марки як законного середника заплати (польський закон а 15. січня 1920) і примусова виміна австрійської корони на польську марку (польський закон з 24. марта 1920).

В Східній Галичині, як відомо, законним середником заплати була австрійська корона. Закон з 15. січня 1920, заводячи як законний середник заплати польську марку, надав їй примусовий курс: 100 австрійських корон = 70 польських марок.

Закон з 24. марта 1920 пішов ще далі і зарядив примусову виміну австрійських корон на польські марки по тім самім курсі.

Перед виданням першого з наведених законів курс польської марки був ріпний або незначно висшчй від курсу австрійської корони. Опісля курс польської марьи став низший від курсу австрійської корони і на сім рівні остав й доси.

Коли отже га міжнароднім ринку за 100 польських марок платили 120 — 80 австрійських корон, мешканці Східної Галичини мусіли віддати польській державі австрійські корони, платячи ва 100 польських марок 142*86 австрійських корон.

Сі цифри свідчать, що в Формі примусової виміни австрійських корон на польські марки польське правительство наложило на населення Східної Галичини важку грошеву данину в користь польської держави.

Навіть Поляки Східної Галичини проти сеї данини різко протестували.

На скільки більш болюче відчули сю данину Українці, які своїм грошем мали скріпити Фінансову силу ворожої держави!

При дефінітивнім рішенню справи Східної Галичини правительство Західно-Української Народної Респ> блики поставить домагання, щоби Польща звернула Східній Галичині шкоду, яка повстала наслідком примусової виміни австрійських корон на польські марки.

2. Примушування Українців до підписування польської державної „Позички Відродження“.

Польські власти і ріжні польські комітети примушують Українців підписувати польську державну позичку, т. зв. „Позичку Відродження«.

Українським священникам польські власти наказують заохочувати з амвони українських селян до підписування позички, грозячи в противнім разі репресіями.

На українські громади накладають польські власти означені суми позички під загрозою відібрання приділу апровізації.

Урядникам української народности польські власти стягають означені суми на позичку при виплаті пенсій.

Скарбові власти розсилають до українських торговельних інституцій візвання до підписань я позички в означеній сумі, грозячи репресіями.

Крім властий вимушують на ^лкраїнцях підписування позички ріжні польські комітети.

Для ілюстрації наведемо письмо, яке в сій справі одержав український „Звязковий Банк“ в Станиславові:

„Do Dyrekcyi (Banku Związkowego) w Stanisławowie.

Jako współobywatele oceniliśmy, ze Wielm. Pan może subskrybować Pożyczkę Odrodzenia Mp. 965.000 i prosimy Wielm. Pana o wykonanie naszej jednomyślnej uchwały. Zwracamy uwagę, ze podpisanie długoterminowej Pożyczki Odrodzenia wpłynie korzystnie na wymiar Pożyczki przymusowej.

Subskrypcyę,której termin upływa z dniem 31. Х.19 20, przyjmuje Pan kierownik Starostwa.

Stan. 20. X. 1920.

Za Komitet obywatelski dla propagandy Państwowej Pożyczki Odrodzenia Przewodniczący:

Zenon Głaszewski Radca Namiestnictwa.

(Далі йде 12 підписів місцевих Поляків і Шидів.)“

Отже на невеликим провінціональний український банк польський „Громадянський Комітет“ під проводом високого адміністраційного урядника накладає майже міліон польських марок польської державної позички!

5. Примусова позичка.

В наведенім письмі згадується, що підписання позички Відродження „вплине корисно на вимір примусової позички“.

Отже перейдемо до представлення сеї нової данини, яку польське правительство думав наложити на український нарід в користь польської держави.

З оголошення польського міністерства фінансів, поміщеного в польських дневниках, беремо про польську державну примусову позичку отсі відомости:

_г Міністерство фінансів подав до відомости, що на основі ухвали сойму з 16. липня 1920 воно е уповаж-нене перевести внутрішню примусову позичку в висоті 15 міліярдів польських марок. Ся позичка буде трипро-центовою рентою, позбавленою права льочбарду в Польській Краевій Позичковій Касі. До обовязку її поьриття будуть потягнені як особи фізичні так і правці. Обовязок покриття позички зачинається при маєтку, якого нинішня вартість виносить більше ніж 100.000 польських мар^к, і при річнім доході з заробіткової праці висшім ніж

36.000 польських марок. Позичка від вартости маєтку

ж

буде розложена по долученій тарифі А, позичка від доходу по залученій тарифі Б. Коли хто рівночасно має маєток і занимаеться заробітковою праною, яка приносить йому дохід незалежно від того маєтку, буде відповідно потягнений до позички на основі обох тариф.

„Міністерство Фінансів уже тепер оголошує висоту обтяження примусовою позичкою, щоби всі мешканці держави могли вчасно приготовитися до сповнення сього державного обовязку і відповідно до того уладити свою господарську діяльність. ІІри сій нагоді пригадується, що виказання посіданням довгоречинцевої позички, якої підписка буде замкнена 1 вересня с. р. (се відноситься до „Позички Відродження“), увільняє в части або в ці-лости від примусової позички.“

Дотеперішня практика польського правительства в Східній Галичині не оставляє ніякого сумніву, що воно буде стягати примусову позичку також з Українців. Буде се для польського правительстьа добра нагода зруйнувати до решти українські фінансові й господарські інституції.

4. Примусова данина для польського війська.

Польська Рада Оборони Держави видала розпорядок з 25 серпня 1920, оголошений в урядовій ґазеті „Монітор Польскі“, ч. 203 з 7. вересня 1920, яким наложила на населення польської держава і занятих областий одноразову примусову данину для польського війська, яка має складатися з обуви, біля, одіння і коців.

На бувшу австрійську провінцію Галичину наложено

75.000 пар чобіт або 150 000 пар черевиків, 75.000 вовняних або 150.000 бавовняних сподень, 150000 ком-плєтів біля (сорочки, штани і панчохи або онучі) і 75.000 вовняних коців.

Галицький „Тимчасовий Самоуправний Виділ“ має розложити сей контінґепт на повіти, а повітові виділе па громади.

Коли в повіті або громаді нема потрібної одіжи, має вона зложити означену грошеву суму. Сі суми для одної громади виносять від 30.000 — 100.000 польських марок, і висше; прим, село Горуцко, повіт Дрогобич, мав заплатити 110.000 польських марок.

Де данина не буде зложена добровільно, власти мають право її зареквірувати.

Треба зазначити, що континґент, який наложено на Галичину, непомірно великий.

Розуміється, що польські власти при розкладанню сеї данини на населення і при стяганню її постараються ввалити її як найбільше на українське населення Східної Галичини, щоби сим його до решти зруйнувати.

Що стягання данини на польське військо в Східній Галичині, яка не е частю польської держави, е безправне, се ясно. Коли-ж ходить о стягання сеї данини з українського населення, то е се безправство і насильство.

5. Примушування Українців до особистих воєнних чинитьб.

Підчас війни між Польщею і Совітською Росією й Радянською Україною польські військові власти покликали до особистих воєнних чинитьб українське населення Східної Галичини. Відповідне оголошення звучить:

Оголошення.

Для забезпечення Східної Малопольщі перед не-приятельським заливом покликано під оружя всіх мущин польської народности, уроджених в pp. 1895 —1902.

Коли одначе навала війни гровить однаково всім громадянам східної части краю, тому для рівномірного розложення тягару віини на всіх громадян Східної Малопольщі покликується частинно на основі закона з 25. липня 1919 р. Вдз. ч. 67 населення инших віроісповідань і народностей мужеського пола, уроджене в pp. 1895 —1902, а не підлягаюче примусовій бранці, — до особистих воєнних чинитьб.

Покликання наступає на областях повітових Доповняючих Команд: 1. Львів (в повітах: Львів, Жовква, Сокаль;, 2. Зол очі в (в повітах Камінка Струмілова, Радехів, Золочів, Броди). 3. Бережани (в повітах Бережани, Підгайці, Бібрка, Перемишляни, Рогатин). 4. Коломия (в повітах Коломия, Городенка, Синтин, Печеніжин, Косів). 5. Станиславів (в повітах Ста-ниславів, Товмач, Богородчани, Надвірна). 6. Стрий (в повітах Стрий, Жидачів, Сколе, Калуш, Долина).

Покликані мають до трьох днів зголоситися у начальників своїх громад (у Львові в комісаріятах діл-ниць), які їх зареєструють; дальші зарядження що-до речинця і місця відставлення покликаних до чинитьб видадуть повітові власти.

Покликані будуть ужиті до робіт для скріплення области Фронту на операційнім терені поза огневою СФерою і до робіт злучених з обороною на области Команди VI. армії і команди ґенерального округа.

Покликані будуть влучені до замкнених робітничих відділів і будуть одержувати повне прохарчування і плату рядовиків, підлягають приписам, обовявуючим в польській армії, на випадок недуги, каліцтва або смерти при-слугують покликаним і їх родинам права до заосмо-трення на основі приписів, обовязуючих в польській армії.

По змозі що 14 днів буде наступати виміна покликаних.

В міру звільнювання від особистих чинитьб обо-вязують приписи арт 5 і 10 закона про воєнні чинитьби з 25. липня 1919, Вдз. ч. 67

у Львові, дня 1. серпня 1920.

І в а ш к е в і ч в. р.

ґенерал-порлчник, комендант VI. армії.

Лямезан-Саліюс в р.

ґенерал-поручник, комендант Генерального окрлга.

Таким чином в Східній Галичині, яка не е частю польської держави, польське правительство пришінює польські воєнні закони, і то не тільки до Поляків, але також до осіб „инших віроісповідань і народностий“, себто до Українців і Же дів.

6. Примушування Українців до військової служби в польській армії.

Як свідчить висше наведене оголошення, польські військові власти покликали Поляків Східної Галичини до військової служби в польській армії.

Підставою покликання служило звичайно віроіспові-дання. Тому, що загалом беручи Поляки б римо-католики, польські власти вважають кождого римо-католика Поляком і на сій основі покликають його до війська.

Одначе в Східній Галичині е також селяне української народности римо-католицького віроіепові-дання. Сих українських селян польські власти уважають ва Поляків і примушують їх до військової служби, а хто з них не сповнить сього обовязку, того карають за злочин дезерції.

Підчас війни між Польщею і Совітською Росією й Радянською Україною польські власти зробили пробу покликати до військової служби в польській армії також вагал українського населення.

Магістрат мігта Львова видав оголошення в 2. серпня 1920, ч. 69320/20/IV, яким, покликуючися на рескрипт міністерства внутрішних справ з 28. липня 1920, ч. 986/1. зарядив „спис всіх мущин уроджених в pp. 1889 —1880 включно.“ Що сей спис заряджено в ціли покликання до військової служби, про се свідчить отсей уступ оголошення: „Винні ухилення від сього зарядження спису будуть на основі австрійського військового закона 8 5 липня 1912, Вдз. ч. 123, потягнені до строгої відвічальнооти, евентуально відставлені до військового суду для строгого покарання.“

з

Се оголошення ріжниться від таких самих попередніх оголошень тим, що в попередних оголошеннях було зазначено, що вони відносяться тільки до осіб поль ської народности; тимчасові в наведенім оголошенню покли-куєть<*я до спису загалом „чсіх мущин“.

Українське населення міста Львова, знаючи, що туг ходить о військову службу, збойкотувало те оголошення. Одначе ті нечисленні одиниці, які зголосилися, були поставлені перед асентерункові комісії.

Далі наводимо Факт, що поліц^;я, захопивши на вулиці у Львові кількох молодих Українців (між иншими Михайла Заторського), відставила їх перед асентерун-кову комісію на цитаделі у Львові, не вважаючи на їх заяву, що вони як Українці не мають обовязку служити в польськім війську. Коли вони супротиьлялися влученню їх до польського війська, замкнено їх до арешту.

З подібних випадків на провінції наведемо асентеру-вання Українця Петра Струтинського, уродженого в Зарва-ниці, повіт Зилочів, замешкалого в Стрілках Долішних, повіт Ліско. Про сей випадок одержали ми отсі інформації:

„На підставі розпорядку Міністерства військових справ покликують в повіті Ліско (загальна мобілічаиіа) всіх до польського війська. Коли Петро Струтинський не зголосився добровільно, дня 29. липня 1920 примусово доставила його жандармерія зі Стрілиск дол. перед повітову команду доповнення II п. „стшельцув подгалянь-скіх«, в Сяноці, до військової асентерункової комісії. Мимо сього, що він заявив, що є української народности і тому польська влада не має права брати його до свого війська, жовніри розібрали його насильно і підставили під міру. Тільки завдяки тому, що він мав ревматизм в ногах ще з австрійської війни, повітова команда доповнень в Сяноці видала йому карту відрочення ч. 1237 на один рік на засаді арт. 56—3, тимчасових зак. про заг. обов. служ. війок. (40% нездібности). Коли він представляв, що не буде присягати, грожено йому замкненням до тюрми за те, що він сам не зголосився до асентерунку, засуджено на 5 днів арешту, а опісля замінено на 100 Мк кари.

Мимо сього, що в пов. Ліско мешкають самі Українці а тільки в місті Поляки, насильно беруть в повіті всіх до польського війська. Діється се в той спосіб: в селі оголошують мобілізацію (тепер до 35 літ), а коли люде не зголошуються, більші відділи війська і жандармерії окружають село, часть війська входить до села, йдуть від хати до хати і примусово забирають всіх навіть з поля, за втікачами стріляють; 4 вже убили, оден е тяжко ранений.“