Крижана усмішка

ІЗ ЦИКЛУ “ЇДОКИ”

БЕРЕЗНЕВИЙ ІНЦИДЕНТ

У дружному і злагодженому колективі СУПу (Спеціалізоване управління прогресу) сталася неприємність. Молодий конструктор Денис Дідровський відірвався від колективу.

— Докотилися! — мовив старший експерт Базлай у колі чоловічого сектору СУПу. — Поскільки шеф відбув на інструктаж по виробленню інструкцій, а потім засідатиме у президії Свята жінок-трудівниць, пропоную розглянути поведінку Дідровського.

— До речі, де колега Дідровський? — спитав в. о. соціолога Нептуневич.

— Та швендяє, як завжди, по заводах, — буркнув економіст-прогнозист Жук.

— І це не грає роялі, що Дідровський у наявності відсутності! — рішуче заявив інженер-стиліст Уркаїнчук. — Давно пора розглянути його моральне обличчя, вкрите родимими плямами егоїзму, Згадайте напівавтоматичну лінію…

Згадали:

Денис прийшов до СУПу місяць тому, і його зразу ж кинули на трикляту лінію, яка виправдовувала звання напівавтомата лише в тому смислі, що давала напівбрак.

Колектив СУПу провів на агрегаті значну роботу.

Старший експерт Базлай підняв пульт управління на три метри, розширивши кругозір операторів, і подвоїв кількість робітників на проміжних операціях.

Безрезультатно…

В. о. соціолога Нептунович провів соціологічний пошук і виявив, що десять відсотків працівників не люблять начальника цеху, і до того ж їхні дружини — відьми. На жаль, ці десятеро були літуни та пляшкарі, і цінне дослідження згорнули…

Інженер-естет Яєчко спільно з економістом-прогнозистом Жуком втілили в життя цілий ряд заходів:

пофарбували агрегат в ультрамариновий колір;

надали пульту управління форму кабіни повітряного лайнера Іл-62;

облагородили кутки і закутки розаріями, що психологічно виключало перекури;

впровадили музичний супровід виробничого процесу (Білаш, Бах, Бюль-Бюль Огли, Бені Гудман).

Не допомогло…

Інженер-стиліст Уркаїнчук освіжив наочну агітацію віршованими закликами типу:

“Без производительности труда Не вытащишь рыбку из пруда”

Марно…

А Дідровський нахабно зупинив напівавтомат і разом з техніком по новій техніці Карпом Карповичем заліз у нутрощі агрегату — ніби без нього наладники не лазили!

Наприкінці зміни Денис схопив капелюха і почав з інтервалами у п’ять секунд затуляти ним роздаточний жолоб. Заготовки пішли, мов лялечки…

“Не спрацював фотоелемент виробництва однієї із загниваючих держав, — ділився по тому в СУПі Карпо Карпович. — Перевірили промінь тірольським брилем і поставили свій фотоелемент. Всього ділов… Козак наш Денис, їй-бо, інтелігентний хлопець!..”

— Констатую; ще тоді в моральному обличчі колеги Дідровського проглянуло лице індивідуаліста, — продовжив дебати Нептуневич.

— А наостанок Денис дійшов до того, що безнадійно зіпсував сабантуй з приводу березневого свята номер вісім! — вигукнув Яєчко.

— Прошу факти! — запалив сигару Базлай.

— Ви презентуєте на свято нашим жінкам проліски, так? — запитав Нептуневич.

— Так.

— Але ж Дідровський дарує дамам квіти ре-гу-ляр-но! Отже, елемент радісної несподіванки знівельований!

— Гм…

— Візьмемо колегу Жука. Він прийшов у науку, образно висловлюючись, від сохи, але під суворим відсохизмом б’ється чуйне серце. Колега Жук завжди звільняв дамам місце у службовому автобусі напередодні свята…

— А кому те ниньки тра, альма матері його трясця, коли цей волоцюга господарює в автобусі, як піп у власному приході. Ганяє мужиків, а бабів на посадочні місця тулить, — заголосив Жук.

— Крім того — і я почув це із перевірених вуст! — Дідровський приготував сатиричний капусняк, що знічтожає ефект мого бойового жіночого листка! — виступив. Уркаїнчук. — Я вимагаю дезинфекції!

— Сатисфакції, — поправив Нептуневич. — Не гарячкуйте…

— А хто з дівчат, Іване Абрамовичу, слухатиме вашу декламацію “…и принял он смерть от кобылы своей”, ну, пісню про вищого Олега, коли Денис збирається бренькати на гітарі свої шансони? — піддав жару Яєчко.

— Тек-с, тек-с, — зморщився Нептуневич, — і ще снобізм..

— Щодня свіжа сорочка, галстук, начищені черевики і… поголений! Піжон — не вгамовувався Яєчко.

— Та чого ми тримаємось за нього, як воша за кожуха, га? За власним бажанням… і край! — гахнув кулаком Жук.

— Отже, підсумовую, — встав Базлай, — індивідуалізм, егоїзм, кар’єризм. Іване Абрамовичу, пишіть протокол; “Яскраво виражений індивідуалізм Дідровського приніс гіркі плоди, які…”

— Хлопці! — забіг у кімнату Карпо Карпович. — Від нас Денис іде, на патонівський завод, начальником цеху! Жалко, хлопці…

— Ох-ох-ох…

— Хо-хо-хо…

— О-го-го…

— А-га-га… Трохи підправте, Іване Абрамовичу, про-то… кгм… вітальну адресу:

“Яскраво виражена індивідуальність Дідровського принесла чудові плоди, які…”

СУД ЧЕСТІ

У дружному й злагодженому колективі ЕСКАЛОПу (експериментальна соціологічно-конструкторська аналітична лабораторія організації праці — реорганізований СУП) сталася прикра подія. Інженер-естет Яєчко зненацька впав на стіл референта по виробничій гімнастиці Мері Мусіївни.

Природне припущення — мікроінфаркт — не справдилось, бо Яєчко голосом кволим, проте досить противним, тут-таки на чужому столі зайшовся піснею:

Я сміюсь на повні груди, Радію, мов дитя. Завтра в кума на хрестинах Нап’юся, як свиня…

— Догралися! — мовив старший експерт Базлай, зібравши чоловічий сектор ЕСКАЛОПу. — Поскільки шеф відбув до президії Свята перелітних птахів, а потім засідатиме на секції по координації узгодження, нам наказано: розчехвостити занепадника в хвіст і в гриву, взад і вперед. Без усякого гнилого лібералізму. Запала тиша.

— Безпрецедентний інцидент. — порушив мовчання в. о. соціолога Нептуневич, поправляючи капроновий галстук життєстверджуючих кольорів, застебнутий назавжди. — Мабуть, від колеги Яєчка спливав певний… гм… аромат?

— Наша Марусина, чи то пак — Мері Мусіївна, хай їй легко гикнеться, квоктала в начальства, що від кума тхнуло кропом, — повідомив економіст-прогнозист Жук. — Звісно, баба…

— Ну, Яєчко, мабуть, ковтав зранку масло кропу, щоб не тхнуло перегаром! — прямолінійно зауважив технік Карпо Карпович.

— Слухайте, Карпо Карповичу, нащо таке припущення? — поморщився старший експерт Базлай, струшуючи попіл сигари на свій бездоганний костюм спортивного крою. Ви ж за посадою інтелігентна людина, працюєте в майже науковій кузні нового досвіду… Стосовно ж масла кропу, то є більш прогресивний метод: чашечка подвійної чорної кави зранку — і ніби знову на світ народився! Університетська звичка!

— В порядку обговорення, колего Базлай, — забрав слово Нептуневич, — дозволю собі контраргумент: останні закордонні дослідження свідчать, що кава лише закріплює певні… гм… пахощі. Моє кредо: лимон, цілий лимон без цукру…

— І не кажіть, свояки, і не балакайте, голуби мої сизі, про всі оті університети і закордони! — втрутився Жук. — Зранку, і поготів, коли пече від перевжитку… від пережитку минулого, тобто гаряченького треба! Борщу два полумиски ум’яти, картопельки з м’ясцем півказана вперти — і ніякий дідько лисий вас не вхопить і не поплутає. У моему селі, приміром, наш городський обід в зарплату — то закуска, і в дядьків спини, як ночви, шиї, хоч обіддя гни, і в кожного телевізор, пральна машинерія, а в повітці коли не мотоцикл, то кабаняка, як глобальна ракета, і ніхто ніколи не падає, навіть на храм. Ну, коли вже закрутить, як грішника на пательні, то гранчак можна хряснути… свого… без сплошної хімії, під гаряченьке… А кава, лимончик — то від лукавого, від загряничної темноти, що проникає.

Усі задумались.

— А єслі гаряче не йдьоть? — спитав інженер-стиліст Уркаїнчук.

— Розсіл, куме рідний, розсіл, на щастя, не перевівся на нашій землі. Ще пращури наші його пили, а вони не дурні були, і навіть про рак, до слова, ні сном, ні духом не відали.

— Пиво з раками — єто харашо, — зітхнув Уркаїнчук.

— Зранку? — іронічно підняв брову Базлай. — Це нокаут. Пиво, якщо брати ситуацію, що обговорюється, дає реакцію перманентної дії. І тоді працівник втрачений для друзів і суспільства на людино-день…

— Що й сталося з колегою Яєчком, який, певне, не з’їв сьогодні лимон, — повернув на своє Нептуневич.

— Хлопці, є такі духи “Пікова дама”, — підморгнув технік Карпо Карпович. — В автоматі, в дамському салоні. Монету кинеш — і підставляй рота. Деякі енциклопедисти лікуються і в такий спосіб…

Тут зайшов кур’єр, який супроводжував малотранспортабельного Яєчка до місця проживання.

— І ніяких пояснень вони не дали, — повідомив кур’єр. — Мимрили, що вчора разом з вами обмивали премію.

— Це був акт згуртування нашого молодого колективу! — проголосив, як з трибуни, Базлай. Колектив зашарівся.

— А після цього акту, — тягнув кур’єр, — вони ще стріли знайомого дитячого письменника.

— Фізкульт-привіт! — рубнув Карпо Карпович.

— Тут Яєчко і дійшов свого апопея! — підтримав Уркаїнчук.

— Апогея, — поправив Нептуневич.— А ранком він чим… гм… лікувався?

— Вони не доповіли. Вони трохи поспівали і заснули.

Проголосували за догану, але якось мляво. Кожен лишився при своїй думці щодо причини морального падіння колеги на стіл Мері Мусіївни.

…Грім ударив лише за полудень, коли дружний і злагоджений колектив ЕСКАЛОПу рушав на обід до найближчого кафе. Саме в цей момент і виявили зникнення реторти виробничого спирту з шафи загального користування. На обід, зрозуміло, ніхто не пішов. Натомість відбулися бурхливі збори, і в обстановці повної одностайності Яєчку вліпили сувору догану з останнім попередженням. “Треба нарешті повести нещадну боротьбу з цим мерзенним явищем! — писалося в резолюції. — Своїм ганебним вчинком громадянин Яєчко підвів кожного з нас і всіх разом”.

ВІК ВАКу

У дружному і злагодженому колективі ЕКЛЕРу (Експериментальна конструкторська лабораторія ефективності раціоналізації-реорганізований ЕСКАЛОП) сталася хвилююча подія: з ВАКу прийшла рознарядка на одну особу. Про це конспіративно повідомила всіх сама секретарка самого…

Колектив блискавично згуртувався навколо рознарядки.

— Поскільки шеф відбув до здравниці художньої інтелігенції… — почав Базлай.

— Після якої лікуватиметься у Карлових Варах, — продовжив Уркаїнчук…

— Маємо здійснити добір і влаштування, пардон — висування кадра! — підсумував Нептуневич.

— Пропоную кандидатуру конструктора Заремби. Марійка і темплан дає і кандмінімум здає, — вніс пропозицію технік Карпо Карпович.

Запала гнітюча тиша.

— Кгм… товариство… на мій погляд, таємне висування демократичніше…

— Приєднуюсь до думки колеги Базлая, — приєднався Нептуневич.

— Браво! Взнаємо, хто є з ким інкогніто! — зааплодувала Мері Мусіївна.

— Я теж за другу інтертрепацію, щоб не було реанімації — висловився Уркаїнчук.

— Інтерпретацію, щоб не було дискримінації, — пояснив Нептуневич.

— їй-право, хлопці, це по-нашому, бо інакше заплюємо один одного так, що до нових віників не відмиємось! — подав і свій голос Жук.

— Отже, товариші, кожен вносить до бюлетеня одну

кандидатуру, — закінчив дебати Базлай.

Проголосували у безрозмірний капелюх Жука. В результаті кожен дістав по голосу, а Марійка Заремба… два!

— То все ясно, як божий день, один голос дівчиськові підсунув дядько Карпо, а другий голос — то її власноручний, — загримкотів Жук.

Колектив набурмосився.

— Тиць-гриць, моя радість! Та Марійки поміж нас нема, вона ж нині на слябінгу крутиться! — вніс ясність Карпо Карпович.

— Ага! Тоді за неї молодша коиструкторка Безвідповідальна голосок кинула, бо подруги! Признавайся, мала! — скочив з місця Яєчко.

— Товариші, як ви можете!.. Голосування ж таємне, — зайшлася сльозами Безвідповідальна і вискочила з кімнати.

— Сором майте, люди добрі! — вступився Карпо Карпович.

— Майте самі! — вигукнув Уркаїнчук. — На обличчя — юриспруденція. Вимагаю галасування капітулювати!

— В наявності — корупція! — повторив думку інженера-стиліста Нептуневич. — Вимагаємо голосування анулювати. І можемо за це, не зиркаючи на лице, — заплутався він. — не взирая на обличчя, поставити вам, Карпе Карповичу, на вигляд!

— На вид, на вид! — допоміг Базлай. — І давайте без галасу, Обговоримо кандидатуру з відкритим забралом, як у закритих рецензіях.

— Я вважаю, що для ВАКу Марія замолода…

— Ха! Молода! Ззаду піонерка, спереду пенсіонерка! — звузила очі Мері Мусіївна. — Теж мені “Міс Наука”!

— Ну, почався бабський шарварок! — залементував Жук. — Та хіба можна, золоті мої, бабів до путящої справи пускати, оно вдома одна моя тигра взвод “зелених беретів” замінює, а ми тримаємось за них, як п’яний за тин, та ще у верхи відьомське плем’я тулимо, а Марійка, приміром, щойно заміж вискочила, того й диви під міні ще й максі випнеться…

— І в секретну відпустку піде! — здогадався Уркаїнчук.

— У декретну! — підніс пальця Нептуневич. — Цей варіант не виключений. — Тоді я — за Базлая! — сказала Мері Мусіївна.

— Хо, сподіваєшся заміж за нього вискочити? — під’юдив Яєчко. — Та Базлай собі у відрядженнях таких краль позаводив, що дивно, як іще хор циганчат по базарах не співає!

— Це наклеп! — спалахнув старший експерт.

— Але його треба спростувати, — тактовно включився Нептуневич.

— А може, ви, Іване Абрамовичу, до ВАКу хочете? —

переключився Яєчко.

— Я виправдаю честь…

— Багато честі! — зрізав Нептуневича Базлай.

— Не затирайте дам, — нагадала Мері Мусіївна. — Я, між іншим, теж закінчила вуз!

— Баба з вузу, кобилі легше! — вліз Жук.

— Но-но, без хамства! Мужлан!

— Не напинайся, сонечко моє задрипане, бо луснеш!

— Як можна… Сором… Стидайтеся…

— Ну, це вже ви загнули! — почервонів і собі Яєчко.

— І ти туди ж лізеш, — не вгамовувався Жук, — ремигайло малясне…

— Та йдіть ви хоч у ВАК, хоч під три чорти! — крикнув

Яєчко.

— І піду, у тебе не спитаю!

— Товариші, закликаю до порядку! — вигукнув Базлай.

— Наш колега Жук, звичайно, чудова людина… і гідний кандидат, — тихо сказав Нептуневич. — Але… само ДУР

— Уркаїнчук на черзі, — нагадав Карпо Карпович.

— Маю надєжду, — з гідністю сказав Уркаїнчук, — що ніхто не посягне на моє резюме…

— Реноме, — вставив Нептуневич.

— У мене за плечима дві вузи! — заканючив інженер-стиліст.

— А перед очима дуля з маком! — не втримався Яєчко.

— З хама не буде пана! —підтримав Яєчка Жук.

— Я не дозволю! — заверещав Уркаїнчук.

— Цитьте, бісові діти! — кинувся наводити порядок

Карпо Карпович.

— Брек, джентельмени, брек! — замахала руками Мері Мусіївна, — Ми забули про шефа!

— Е-ге-ге…

— Е-хе-хе…

— О-хо-хо…

— Друзі, може, ми справді… той… перевищили? — спитав по паузі Базлай.

— Розкривай бомагу, побачимо, — сказав Жук.

— Я акуратненько. — І Нептуневич пройшовся лезом по конверту.

— Так! — пенсне соціолога ковзнуло по документу. — Так-так-так-так-так…

— Не строчіть, як кулеметник! Що?

— Колеги! — заверещав Нептуневич. — Що таке ВАК?

— А то не знаєш…

— Вища Атестаційна Комісія!

— Олімп науки!

— Хе! А тут ВАК — Внутрішні академічні курси, — Нептуневич скорботно зняв пенсне, — без відриву… На місяць… І з семінарами…

Колектив одностайно поринув у службові папери.

Карпо Карпович посунув до виходу.

— Хвилинку, Карпе Карповичу, — зупинив його Базлай. — Здається, ви дали високу оцінку товаришці Зарембі?

— Згодні! За! Одноголосно! — залементував дружний і злагоджений колектив.

— Тим паче — молода, — закінчив Жук. — Туди їй і дорога…

ПРЕКРАСНЕ — ПОРУЧ

У дружному і злагодженому колективі ТОСТу (Тимчасове об’єднання соціології і техніки — реорганізований ЕКЛЕР) сталася малокультурна подія.

Все почалося з того, що колектив відмовився од семінару з економіки, пославшись на свої заслуги у цій галузі.

— Візьмемо якусь єрунду, — запропонував інженер-стиліст Уркаїнчук,

Зупинилися на естетиці.

Контрольний семінар цінителі прекрасного успішно провалили.

Кандидат мистецтвознавства, яка перевіряла колектив, пішла розлючена, мов королевська кобра. Вона заявила, що колектив впритул наблизився до інтелектуального рівня неодертальців.

Викрутилися лише Базлай та Нептуневич.

Старший експерт зокрема зумів перевести розмову на кінопроблеми, розправився з Антоніоні, потоптався по Брегману і кинув тінь на Фелліні та нашого режисера Леопардюка.

В. о. соціолога зупинив свою увагу на негативних відтінках у цілому пристойних понять “естет” та “інтелектуал”, а також інтуїтивно вгадав автора улюбленої картини колективу “Ведмеді на лісозаготіалях”. На превеликий подив усіх присутніх виявилось, що це полотно має невиразну назву “Ранок у лісі”.

— Треба попередити неприємний резонанс у кабінегі нашого вельмишановного керівника, — вніс пропозицію Нептуневич.

— Але як? — застогнав Базлай. — Наше щастя, що шеф відбув на відкриття закритої вистави, а потім засідатиме в жюрі телеклубу “Для вас, жінки і дівчата!”

— Взяли з дурощів розумову тему, тому і вскочили в халепу, — подав голос інженер-прогнозист Жук.

— Помовчали б! — сказав Базлай. — Вас запитали про Кафку, а ви…

— Ну, одказав, що не відаю навіть, якої воно статі…

— Жах! Ви хоч одного письменника знаєте?

— Знаю! На відміну од вас я знайомий з живим класиком особисто!

— Ви кажете неправду! — виявив принциповість Нептуневич.

— Як на духу! Здибав його біля шинквасу в барі “Галушки”…

— Ну, ну, — зацікавився інженер-естет Яєчко.

— Ото сів, сказав буфетниці, щоб не змішувала, бо в мене нирки, коли обертається до мене якийсь миршавенький тип і белькоче;

— Ви знаєте, шановний, з ким маєте справу?

— Не знаю, кажу, і знати не хочу! — і про всяк випадок одсуваю свого стаканяку.

— І даремно! — гнівається він. — Я живий класик у царині дитячої сатири, лауреат премії імені Карлсона, який живе на дахові.

Ну, думаю, чокнутий, втік з дурдому. Ні! Тицьнув мені гарне посвідчення і… поставити не просить! — сам пре цілу пляшку…

— Що ж ви робите у цій забігайлівці? — питаю,

— Вивчаю життя, — мимрить. — Для прикладу, тут довідався що в широких масах “Сонцедар” називають “Сонцедур”, або “Сонячний удар”. Ітиз б’ютифул — це чудово! Вел?

— Не понімайт, — переходжу і собі на іноземний манер.

— Не раз виступав на міжнародних форумах! — гордо каже. — І двічі у міліції. Перший раз нагородили грамотою. А вчора повідомили на роботу, — зітхає. — Ще по банці? — запрошує.

— А прізвище його яке? — перебив розповідь Базлай.

— Черти його батька знають! Поки сиділи, він забув своє прізвище. Але культурний: при підтяжках, у галстуці, і пальто невиваляне. Додому попросив себе одвезти — за власні кошти, і у таксі все жалібно виспівував: “Червоне — то міцне, а чорне — то бальзам”, а також “Летять, ніби чарки,..”. Я притулив його до дверей, подзвонив, так він і повалився в хату по стійці “струнко”… Книгу обіцяв подарувати…

— М-да, змістовний літературний вечір, — зауважила референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна.

— Вам теж нічим хвалитися, — зупинив її Базлай. — Наплели: “гінекологічне дерево” замість “гносеологічного древа”.

Яєчко хихикнув.

— Нічого кувікати, — звернувся до нього Базлай, — йога-браміна назвали йогом-барменом…

— Таке не значиться в каналах історії, — вставив Уркаїнчук.

— Анналах історії, — поправив Нептуневич. — До речі, як ви назвали Японію?

— Страна исходящего солнца, — безстрашно повторив семінарський казус Уркаїнчук.

— Помовчали б краще, — накинувся на інженера-стиліста Базлай. — В легенди полізли! Чого варте ваше “Давид і Галіфе”!

— Хлопці! — сказав Жук. — Але ж та клята кандидатша ганяла нас не за програмою. Може, на цьому її зацуцаємо, га?

— А загальний культурний рівень? — запитав Базлай. — Дійде до перевірки, то виявиться, що ми жодного культпоходу не провели, не кажучи вже про лекції і таке інше! Зрозумійте, наш шеф постійно засідає з творцями прекрасного, і він не подарує нам невігластва в галузі естетики!

— Доведеться записатися в університет культури, — зітхнув Нептуневич.

— Є абонементи до філармонії, — повідомила Мері Мусіївна.

— Усі вечори пропадуть ні за цапову душу, — спохмурнів Жук.

— Товариші! — рішуче сказав Яєчко. — Є ідея! Сьогодні відкривається кафе-мюзікл. Посидимо півночі за столиком, наберемося культури…

— А до чого тут культура? — поцікавився Нептуневич.

— Як до чого? А танці-шманці, конферанс, музика-співи?

— Так, — задумливо сказав Базлай. — Мюзікл — синтетичний жанр.

— От-от. І запишемо собі в актив наперед відвідання балету, слухання оркестру, хору, читців-декламаторів, перегляд циркової програми… Все це входить у мюзікл.

— Дєвствітєльно… — зачудувався Уркаїнчук.

— Годиться, — підтримав Жук.

— Божественно! — зааплодувала Мері Мусіївна.

— Ну! — заяснів Яєчко, — Сьогодні ж і підемо! Бо в мене після вчорашнього в животі бурлеск, а в роті трагедія!

— Гм… А де він… цей мюзікл? — запитав Нептуневич.

— На вулиці Гегеля… Поруч!

— Прекрасно! — сказав Базлай. Прекрасне — воно завжди поруч…

З ВОЯЖУ

У дружному і злагодженому колективі СНОБу (Спеціалізоване науково-організаційне бюро — реорганізований ТОСТ) сталася приємна подія.

Старший експерт Базлай та економіст-прогнозист Жук повернулися з туристських мандрів по Англії.

— Із щасливим завершенням турне по туманному Альбіону! — пошепки суфлірував Іван Абрамович Нептуневич Уркаїнчуку, який вручав колективний букет.

— Може, мотнутися за чекушкою? — вигукнув інженер-естет Яєчко.

— Спасибі… Зворушені… Мерсікаєм… Але ж робочий день… І ось запальничка для шефа…

— Наш вельмишановний керівник відбув на семінар з проблем ефективності семінарів, а потім візьме активну участь у банкеті на честь відкриття базару дитячої книги, — доповів Нептуневич.

— Тоді пляшки на стіл, містер Жук! А ви, місіс та сери, розбирайте сувенірні авторучки… На жаль, валюти в нас було, як грошей перед получкою!

— На ті чортові фунти фунт лиха тільки й купиш, — загиготів Жук.

— Ах, джентльмени, чому ви не привезли пляшечку віскі? — кокетувала референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна, розливаючи кминну та зубрівку у пластмасові гранчаки.

— Рибонько моя мила, та ви знаєте, що таке віскі? — сплеснув руками Жук. — Натуральний самограй, та такий смердючий, як у баби Любки у моєму селі, бо жене вона з буряків, але ж і бере по-божому — копійки, А в Бірмінгемі, приміром, сулія віскі — це кохтина, я тільки й ухитрився синтетичний кобеняк на підкладці вторгувати, і ще набір конхвексьйона змикитив своїй тигрі, то вона мене ледь не згризла, бо не влізла у ті конхвексьйони, а як їй втовкмачиш, що на такі габарити не те що в Англії, в Америці, далебі, не видєлують…

— Хай живе!

— Будьмо! Колектив гекнув.

— А як функціонує британський політичний організм у поточний момент? — запитав Нептуневич, розправляючись з полтавським беконом.

— Безробіття, дорожнеча, барикади Ольстера, засилля капіталу, твердолобість торі, хіппі, песимізм, — відповів Базлай.

— О, ви справжній міжнародний оглядач! — пустила бісики Мері Мусіївна. — А екскурсії?

— Тауер, Вестмінське абатство, Грінвіч, Біг Бен, зміна караулу біля Королівського палацу, Гайд-парк, Сіті, — пояснив Базлай, безуспішно штрикаючи кроля виделкою, яка елегантно тремтіла у лівій руці.

— І магазин твіду, — доповнив колегу Жук, відриваючи півкроля впевненою правицею.

— А сервіс, сервіс!..

— Сервізів там, Мусіївно, повно, навіть макітри бачив. — Але дорогувато, — охоче пояснив економіст-прогнозист.

— А з промтоварами як? — писнула інженер-перекладач Ліда Гамлетон.

— Всього достобіса, мов на одеській товкучці! І приблизно в такій же ціні, — відгукнувся Жук, кінчаючи кроля.

— Хлопці, горілка кисне! — не витримав Яєчко. — Будьмо!

— Поїхали! Колектив ляснув.

— А стриптиз? — змовницьки підморгнула туристам Мері.

— Це потворне явище Заходу в такій ціні, що сам звідти без штанів повернешся, ха-ха! — зайшовся Жук, шматуючи в’яленого ляща. — Та й нащо ті кабаре, коли хіппі таке стриптизять на вулицяхі що, їй-бо, тільки з-за куща й можна дивитися…

— А як щоб ото перекусить черв’ячка? — спитав Уркаїнчук, наминаючи холодець з хріном.

— Заморити хробачка, — поправив Нептуневич.

— Посередньо! — сказав Базлай, і тут його знову підвів етикет: з виделки зірвався ласий шмат черкаського бройлера.

— Та кинь церемонитись, брате, бо залишишся без закуски, — закричав Жук. — Рибу, птицю й гарну молодицю треба брати голими руками! А з приводу їдла… Їдять там, як горобці. На прийомі в лорда-мера, приміром, усі стоять, а час іде, то питаю дядька з нашого посольства, скажи, куме, коли прийом почнеться, бо кишки марш грають, а він сміється, шуруй, каже, товаришечок, до лівого столика, там ще є пару сендвічів і сік лишився, та швиденько, бо прийом уже закінчується… Добре, що в Англію я добрячий шмат сала прихопив та дві грілки саморобної, так що обійшлось без дистрофії…

— Хряпнемо з цього приводу! — вигукнув Яєчко.

— На здоров’я!

— Ура! Колектив хряпнув.

— Хлопці, а як там робітники? — запитав технік Карпо Карпович.

— До робітників нас не дуже пускали, — сказав Базлай,

— Лишень двічі і вдалось переговорити, — продовжив Жук. — Працюють чорно, як воли, без перекурів, двадцять фунтів на тиждень кваліфікований роботяга має, а що з того, коли одна квартира сім фунтів тягне, та пообідати у півтора фунта не вкладешся… Одне слово, рідні мої, трудяг там тиснуть і ніякий профком не писне. Всі ми, братця, пропали б там ні за цапову душу…

— Робітників англійських, звичайно, жалко, — сказав Карпо Карпович. І чомусь додав: — А наш СНОБ розігнати варто…

— Як?! Та що ви…

— Бо трутні ми, їмо державні гроші, а користі з нас, як з козла кефіру! — зненацька розпалився Карпо Карпович.

— Але ж, шановний Карпе Карповичу, наш гуманізм виключає потогонну систему, — м’яко нагадав Нептуневич.

— Та де піт, самі гульки, мовляв, держава багата, то й нашу контору витримає…

— Ну, що ви, Карпе Карповичу! — вигукнув Базлай. — Ми ж ведемо науковий пошук!

— І взагалі! — підскочив Жук. — Ми свої права знаємо! І коли вам не до душі наука, при якій ми стоїмо, то паняйте на завод слідом за своїм Дідровським! Ми не такі дурні, як з виду!

— Товариші! Джентельмени! Облиште ваші виробничі суперечки, це всім набридло! Адже серед вас дами. Давайте ще по одній! Будьмо!

— Будьмо!

— Хай живе!

— На здоров’я!

— Ура!

— Віват!

— Прозіт!

— Банзай! Колектив врізав.

— Браво!

— Повторити!

— На біс!

— І все ж, будемо відверті, — зіп’явся на веселі ноги Базлай, — продуктивність праці у них поки вища. Ну, ще по одній і не гаймо часу, бо вже пора на обідню перерву…