Квазіавтостоп

9

Все це була дивна гра. Дивизна, наприклад, була в тому, що молодик, який сам відмінно втілився в образ незнайомого водія, не переставав бачити в пасажирці свою дівчину. Саме це було найнестерпніше: дивитись, як його дівчина спокушає чужого чоловіка, мати гірку перевагу виступати свідком цього, зблизька бачити, як вона виглядає й що говорить, коли зраджує його (коли зраджувала його, коли зраджуватиме), мати парадоксальну честь бути тим, з ким вона йому невірна.

Це було тим гірше, що він більше обожнював її, ніж кохав; йому завжди здавалося, що її буття є справжнім лише в межах вірності й чистоти, а поза ними — просто не існує; що за цими межами вона вже не була б сама собою, так, як вода вже не вода, коли втрачає здатність кипіти. Дивлячись, як вона ще зараз невимушено й елеґантно переступає цю жахливу межу, він нетямився з гніву.

Дівчина повернулася з туалету й пожалілася:

— Щойно якийсь чоловік сказав мені: «Combien, mademoiselle?»

— Нічого дивного, — відказав молодик, — адже ви виглядаєте, як гуляща дівка.

— А ви знаєте, мене це зовсім не зачіпає.

— Треба вам було піти із тим паном.

— Але ж я маю тут вас.

— Можете піти до нього після мене. Домовтеся з ним.

— Він мені не подобається.

— Але в принципі ви ж не проти, щоб мати кількох чоловіків за ніч?

— Чом би й ні, якщо вони гарні.

— А як вам більше подобається, з кожним по черзі чи відразу з усіма?

— І так, і так, — сказала дівчина.

Розмова ставала все абсурднішою; дівчину це трохи шокувало, та протестувати вона не могла. Гра містить у собі неволю для людини; гра — це пастка для гравця; якби це була не гра. якби тут сиділи справді двоє чужих людей, пасажирка вже давно могла б образитись і піти геть; та з гри немає виходу; команда не може піти з майданчика перш, ніж закінчиться гра, шахові фігури нікуди не можуть подітися в шахівниці, кордони поля для гри порушити неможливо. Дівчина знала, що вона мусить прийняти будь-яку гру лише тому, що це гра. Вона знала, що чим екстремальнішою буде гра, тим більше вона буде власне грою й тим слухняніше треба грати. Марно було кликати на допомогу розум й нагадувати нерозважливій душі, що має залишати собі можливість вийти з гри, що не повинна ставитися до гри занадто серйозно. Якраз тому, що це була тільки гра, душа не боялася, не боронилась і впадала від неї в наркотичну залежність.

Молодик покликав офіціанта, щоб заплатити. Потім підвівся й сказав:

— А тепер ходімо.

— Куди? — вдала подив дівчина.

— Іди й не запитуй.

— Як ви зі мною розмовляєте?

— Як із гулящою дівкою, — сказав молодик.