Квазіавтостоп

1

Стрілка на покажчику рівня пального наближалася до нуля, і молодий водій двомісного автомобіля невдоволено зауважив, що це авто жере бензин як скажене. «Диви щоб знову не стали», — сказала у відповідь дівчина (років двадцяти двох) і нагадала водієві про кілька місць на мапі вітчизни, де з ними таке уже трапилося. Молодик відповів, що це його не турбує, адже все, що їм доводиться переживати вдвох, для нього має чар пригоди. Дівчина заперечила; коли посеред дороги в них закінчувався бензин, то це було пригодою лиш для неї, бо молодик тоді ховався, а їй нічого не залишалось, як користатися своєю привабливістю: зупиняти якесь авто, їхати до найближчої заправки, знову проситися до когось у машину й вертатися назад із повною каністрою. Молодик запитав, чи водії, з якими вона їздила, були такі непривабливі, що вона говорить про своє завдання, немов про якусь прикрість. Вона кокетливо відповіла, що іноді траплялися дуже привабливі, та що з того, коли в руках у неї була каністра й треба було прощатися, не встигнувши нічого розпочати. «А ти добра хвойда», — кинув молодик. Дівчина відповіла, що це якраз про нього сказано — адже, мабуть, безліч дівчат зупиняє його, коли він їздить сам! Вільною рукою хлопець обняв дівчину за плечі, злегка поцілував у чоло. Знав, що вона кохає його і тому ревнує. Ревнощі загалом людину не прикрашають, та якщо ними не зловживати (поєднувати їх зі скромністю), то, крім недоречності, в них є й щось зворушливе. Принаймні молодикові так здавалося. Маючи лише двадцять вісім років, він вважав, що вже старий і пізнав усе, що тільки може пізнати чоловік у жінках. У дівчині, яка сиділа поруч, він цінував саме те, з чим, спілкуючись із жінками, досі зустрічався найменше — її соромливість.

Стрілка була вже на нулі, коли праворуч молодик побачив дорожній знак (чорний насос), який показував, що заправка за п’ятсот метрів. Дівчина ледве встигла сказати, що їй камінь з душі звалився, як молодик уже крутнув кермо ліворуч, заїжджаючи на майданчик перед бензоколонками. Та він мусив зупинитися скраю, бо перед колонками стояла здоровенна машина з цистерною, до якої тягся грубий шланг.

— Трохи зачекаємо, — сказав молодик до дівчини і вийшов з авта. — Скільки це триватиме? — запитав він, звертаючись до хлопця в комбінезоні.

— Хвилинку, — відповів той.

— Знаю я вашу хвилинку!

Він хотів знову сісти в машину, коли побачив, що дівчина теж вийшла.

— Я за той час збігаю, — промовила.

— Куди це? — навмисне спитав молодик, бо хотів бачити, як вона розгубиться.

Вони зналися вже цілий рік, та дівчина все ще соромилася цього, а він дуже любив ці моменти: по-перше, вони відрізняли її від жінок, з якими він зустрічався до неї, а по-друге, молодик уже трохи знав життя, в світлі якого сором’язливість його подруги здавалася йому чимось винятковим.