Квазіавтостоп

2

Дівчина й справді не любила під час їзди (молодик часто їхав, не зупиняючись по багато годин) просити його зупинитися на хвильку біля якогось лісочка. Коли він з грайливим подивом питав, чому власне повинен зупинятися, вона завжди сердилась, хоча й усвідомлювала, що її сором смішний і старомодний. Вона багато разів помічала, що колеґи по роботі підсміювалися над цією її делікатністю, іноді навмисне її провокуючи. Їй завжди наперед було соромно від того, що вона соромиться. Вона часто мріяла почувати себе у своєму тілі вільно, безтурботно й розкуто, так, як це вдавалося більшості жінкам довкола неї. Вигадала для себе навіть особливу виховну тезу: при народженні кожна людина отримує одне з мільйонів приготовлених тіл, мовби один з мільйонів номерів у велетенському готелі; отже, тіло є випадковим й неособистим, це ніби позичена або куплена в крамниці готового одягу річ. Знову й знову повторювала ці арґументи, та надаремно. Дуалізм тіла й душі був їй чужим. Надто великою мірою вона сама була своїм тілом, тому й ставилася до нього завжди сумлінно.

Ця сумлінність відчувалась і в її ставленні до молодика, з яким познайомилась рік тому й з яким була щаслива, мабуть, якраз через те, що він ніколи не поділяв її на тіло й душу, і вона мала віддаватися йому повністю. В цій неподільності було її щастя, та слідом за щастям з’являються підозри, і дівчина була певна ними. Часто їй спадало на думку, що інші жінки (ті, розкуті) привабливіші й спокусливіші, й що молодик, який не приховував, що добре знає цей тип, колись покине її заради такої жінки. (Правда, той запевняв, що пересичений ними на все життя, та дівчина знала, що він уявляє себе старшим, аніж є насправді.) Хотіла, щоб вони повністю належали одне одному, але часто їй здавалось, що чим більше вона прагне дати йому все, тим більше досягає зовсім іншого: саме того, що дає любов неглибока й поверхова, що дає флірт. Її гнітило невміння бути легковажною.

Та зараз її нічого не гнітило, й нічого такого не приходило в голову. Їй було добре. Був перший день їхньої відпустки (двотижневої відпустки, про яку мріяла цілий рік), небо було блакитним (весь рік вона з острахом думала, чи буде небо блакитним), і він був з нею. На його: «Куди це?» вона зашарілася й мовчки підбігла від машини. Обійшла довкола автозаправки, що самотою стояла на узбіччі шосе серед поля; десь за сто метрів звідти (у напрямку їхнього подальшого руху) починався ліс. Дівчина попрямувала туди і сховалася за кущиками, тішачись відчуттям спокою. (Навіть радість від присутності коханого найгостріше переживається на самоті. Якби ця присутність була безперервною, вона здавалася б надто плинною. Затримати її можна лише в хвилини усамітнення.)

Потім вона вийшла з лісу на шосе, звідти було видно автозаправку; автомобіль із цистерною вже від’їздив; легковик підповз до червоної башточки бензоколонки. Дівчина пішла по шосе далі, раз у раз оглядаючись, чи він не їде. Побачивши його, зупинилась і замахала рукою, як це роблять ті, що їздять автостопом. Водій загальмував, авто зупинилося біля неї впритул. Молодик нахилився до віконця, опустив шибку, всміхнувся й запитав:

— Куди вам, панно?

— Їдете до Бистриці? — кокетливо усміхнувшись, запитала дівчина.

— Прошу, сідайте.

Молодик відчинив дверцята, дівчина сіла, й авто зрушило з місця.