Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

Подяки

Роздуми у цій книжці — найважча робота, яку я коли-небудь виконувала. За тиждень до того, як вийшла книжка «Чому жінки досі не мають усього», я сказала своєму агенту, що я вирішила написати книжку про роботу та сім’ю за будь-яких обставин. Я також мала написати книжку про зовнішню політику (і я напишу). Через два тижні я підписала контракт. Мою думку змінив шквал відгуків на статтю, які переконали мене, що чимало голосів повинні бути почутими у цій розмові. Моя перша подяка адресована тисячам читачів, що прямо написали мені або коментували, дискутували та постили відгуки в он-лайн обговоренні після виходу статті. Серед вас є мої друзі та колишні студенти, але більшість — зовсім незнайомі мені люди. Мені ніколи не вдасться відповісти усім вам, про що я шкодую. Проте я прочитала все, що ви писали, і критику також. Усе це сформувало мою точку зору.

Ваш внесок буде роками проявлятися в тому, що я називаю «реакція та відповідь на дослідження». Я виголосила сотні промов для різноманітної жіночої аудиторії: для семидесятирічних з Сарасоти, інвестиційних банкірок, торгових представниць, студенток, дипломаток, юристок, керівниць відділу кадрів, підприємниць та представниць громадських організацій. Щоразу, вислуховуючи ваші запитання та коментарі, я записувала свої враження після того. Проте одна із зустрічей досі переслідує мене: тиха жінка, якій вдалося протиснутися крізь натовп людей, які скупчилися довкола мене після лекції. Вона відвела мене вбік, коли я збиралася вже йти геть, і розповіла, що двадцять з гаком років тому у неї народився син, який страждав від неповносправності. Вона залишила роботу та відмовилася від мрій, щоб доглядати за ним. Вона дякувала мені за статтю та доповідь, оскільки останні двадцять років почувала себе невдахою. Досі бачу її лице перед собою та пам’ятаю власне хвилювання при думці, що хтось, маючи стільки відваги та сили, мусить ще нести додатковий тягар соціальних очікувань. Вона — інший приклад, який американське суспільство могло б брати більше до уваги. Це ми маємо бути їй вдячними та мільйонам таких, як вона, які поставили сім’ї вище за кар’єри.

Коли я розпочала написання цієї книжки, то усвідомила себе у зовсім новому світі академічного дослідження, коментарів, звітів, суспільної точки зору, блогових постів та твітів. Раптово я стала членкинею унікальної групи жінок та чоловіків, які думали та писали про проблеми роботи та сім’ї роками, які так само, як і я, надсилали безперервний потік покликань на статті, книжки та погляди. Дякую моїм друзям із Twitter — Нанет Фондас, Калі Йост, Крістін Мащка, Патріку Фіцгібонсу та багатьом іншим, кого я знаю; журналістам Марії Шрівер, Лізі Белкін, Кей Джею Дел’Антоніо, Ананду Гірідхарадасу та Тіму Крейдеру; банкірці та філантропці Адріенні Аршт. Особлива подяка Деборі Феловс, авторці книжки «Мамина робота» (1985), яка випередила свій час на тридцять років і яку сьогодні ми обоє можемо назвати «Татовою роботою».

В академічному світі та світі найрозумніших людей я насамперед вдячна Джоан Вільямс, авторці класики «Незламна стать» та одній з перших осіб, якій я зателефонувала після реакції журналістів. Елен Галінскі з Інституту сім’ї та роботи, Марсі Піт-Кетсоупс зі Слоунського центру, який займається питаннями віку та роботи при Бостонському коледжі, Сарі МакЛанахан та її колегам у Бендхейм-Томас Центрі з дослідження дитячого благополуччя при Принстоні, Стюарту Фрідману та його проекту «Інтеграція роботи та життя» при Школі Уортона Пенсільванського університету, Робіну Елі з Гарвардської Бізнес-школи, Чай Фелдблуму та Кеті Коріган з юридичної школи Джорджтаунського університету, Джоан Барш і проекту, присвяченому лідерству, при компанії McKinsey, які зробили безцінний внесок та були дуже корисними. Уся ця громада в боргу перед Кетлін Крістенсен та Фундацією Альфреда П.Слоана, які вже протягом десятиліть систематично фінансують дослідження на теми жінок, роботи та сім’ї.

Чимало великих учених у галузях мікроекономіки, психології, соціології, політології та гендерних студій присвятили свої життя дослідженню та аналізу, а також складній концептуальній та теоретичній роботі, які розширили межі нашого мислення та знань про гендерну рівність. Як дослідниця з іншої сфери, мушу визнати, що я б не змогла зробити те, що зробили ви, але дозвольте принаймні висловити подяку та визнати, що я стою на ваших плечах: Клавдія Голдін, Сецилія Роуз, Лоуренс Катц, Кетлін Герсон, Памела Стоун, Ерлі Хощільд, Стефані Кунтц, Лоіз Хофман, Ліз Янгблейд, Франсін Блау, Джоан Тронто, Сара Рудік, Керол Гіліган, Девід Ей.Джей.Річардс, Мажарін Банаї, Леслі Перлоу, Сильвія Енн Хевлет та багато-багато інших.

Складність роботи написання полягає в опрацюванні великої кількості матеріалу з різних джерел та об’єднанні всього у серію ідей та історій, які зможуть це оживити. Я вдячна невеликій армії студентів-волонтерів, які самоорганізувалися, щоб допомогти мені відстежувати всі імейли, які надходили на мою адресу: Брет Келер, Кет Муді, Александрі Утсі, Міці Бампус та Карлі Вестфал. Інша група визначних молодих жінок допомагали у проведенні досліджень. Серед них: Ханна Сефорд, Берта Бекуер, Ребека Гріндлі, Джулі Роус, Енн Френсіс Дарфі, Лілі Тімерман, Джойс Чжан та Джулія Тейлор Кенеді. Без вас ця книжка не змогла б бути написаною. Джесіка Гроус була незамінною як дослідниця, журналістка та універсальна людина. Грейд Роузен зіграв маленьку, але корисну роль, стеживши за зносками.

Особлива подяка моїй команді надійних читачів: Елісон Стенгер, Білу Букр-Вайту, Норі Джоф Еліш, Джені Бетл Річардс та Конору Вільяму. Том Хейл та Мішель Норіс-Джонсон прочитали критичні частини за дуже короткий термін, за що я їм вдячна. Нін Ендрюс дала цінну пораду щодо назви та обкладинки, Джуді Едершейм дозволила використати її життєву історію.

Боб та Нен Кохани зробили свій внесок у цю книжку, даючи мудрі поради. Їхня взаємна любов, підтримка та досягнення надихнули нас з Енді. Їхня дружба, вино та живі регулярні розмови посприяли процесу написання.

Я стала президентом та виконавчим керівником New America у вересні 2013 року. Хочу подякувати своїм колегам з команди керівників, які виявили терплячість та підтримку протягом багатьох місяців, коли я «завершувала» книжку. Особливо вдячна Лізі Гернсі та її команді з початкової освіти. Вони відкрили мені очі на неймовірний вплив турботи та освіти в період від о до 8 років. Також дякую Лізі Манді, Елізабет Вейнгартен та Бріджит Шультц за їхнє чудове дослідження та статті в рамках Програми годувальників та доглядальників, а також Девіду Грею, який був ще одним важливим чоловічим голосом у цьому просторі.

Я також хочу подякувати Девіду Бредлі та його чудовій команді з Atlantic: Корбі Камер, Дону Пеку, Скоту Стоселу та Джеймс Бенет — за те, що бачили й вірили в те, що в підсумку стало статтею «Чому жінки досі не мають усього», без них ця книжка б не відбулася. Дякую моїй команді читачів: Ширлі Тільгман, Марті Міноу, Ненсі Вейс Малкіл, Кейт Рейлі, Ребеці Брубейкер та Береці Стоун.

У книжці про піклування я повинна подякувати людям, які пік­лувалися про мене в різний спосіб протягом останніх трьох років: Даян Шпігель, Джойсу Хофману, Стіву Кенелі, Азіз ель-Бадаї, Джимі Ріду та моїм вашингтонським сусідам по квартирі та давнім друзям — Емі Макінтош та Джефу Тубіну.

Моя редакторська команда з Random House супроводжувала мене протягом усього шляху. Прекрасна, чуйна та чудова жінка, що переконала мене принести книжку до Random House, — Сьюзан Кеміл, сказавши на першій нашій зустрічі: «Розкажи мені про своїх бабусь», відкрила для мене іншу концепцію книжки, яку я хотіла написати. Зі своїм неповторним поєднанням похвали та переконанням вона наштовхнула мене вийти за рамки статті в Atlantic.

Джесіка Сіндлер та Сем Ніколсон працювали з Сьюзан та допомагали втілити багато цікавих ідей. Як єдина людина зі сфери бізнесу, Сем особливо був корисним. Ніколи не забуду його щиру лекцію про «мистецтво упущення», без сліду іронії, яка могла супроводжувати нещодавнього випускника Принстону, він пояснював колишній деканці школи Вудро Вілсона, як писати! Але в майбутньому я буду писати краще після його порад. Команда маркетингу та рекла­ми Random House теж заслуговує великої подяки: Тереза Зоро, Салі Марвін, Лондон Кінг, Пунам Манта, Лей Мерчант, Андреа ДіВерд та Макс Мінклер. Мої неймовірні літературні редакторки: Емі Раян та Бет Пірсон, коректорка — Ненсі Елгін, дизайнерка книжки — Сьюзан Тюрнер та дизайнер обкладинки — Бен Вайсман та менеджерка виробництва — Сандра Сьюрсен. А також безліч подяк усім іншим з Random House, від президентки та видавчині Джини Сентрело до її заступника Тома Перрі та усім, кого я ніколи не зустрічала, але які працювали з назвою, презентацією та продажем цієї книжки. Дякую теж Аманді Пенітч з Lippincott Massie McQuilkin, що була поруч у критичний момент.

Моя асистентка Хана Песен почала працювати на мене з вересня 2012 року. Вона бачила мене в процесі написання кожної частини. Я називаю її моєю «асистенткою», але, насправді, вона моя життєва менеджерка, яка організовує усе та кожного: від команди асистентів дослідників до імпровізованих фокус-груп, які коментують назви та обкладинки. Вона також читала та коментувала декілька варіантів рукопису. Дякую!

Террі Мерфі є доказом того, що необхідно дозволяти людям, які з тобою працюють, ставити свої сім’ї на перше місце, тоді вони чудово виконують свою роботу та залишаються з тобою на все життя. Террі почала працювати зі мною у Гарвардській школі права наприкінці 1990-х. Коли вона привезла свого сина з Румунії, я домовилася, щоб вона могла працювати віддалено за необхідності. Через п’ятнадцять років вона здобула ступінь доктора філософії, стала професійною редакторкою, виростила сина та доньку та залишилася працювати зі мною. Вона вичитувала рукописи, давала цінні поради, стежила за джерелами та перевіряла зноски. Як мати, вона також жила цією книжкою.

Віл Ліпінкот з Lippincott Massie McQuilkin — найкращий агент у світі. Завдяки візитам, імейлам та телефонним дзвінкам він був завжди поруч. Я пишаюся тим, що він представляє мене і є моїм другом.

На цих сторінках я написала багато про мою сім’ю. Як завжди, коли були моєю найсильнішою групою підтримки, протягом трьох років вихідних та відпусток, запитуючи мене: «Як просувається книга?». Вони давали поради, редагували та затверджували фінальний рукопис. Один із моїх друзів якось сказав мені, що я «виграла у батьківській лотереї». Так і є. Моя мати, Енн Слотер, чия фізична та духовна краса у її вісімдесят досі сяє. Мій батько, Нед Слотер, який учив нас усіх, що таке характер та цілісність. Мої брати: Браян та Хоук Слотер та їхні дружини: Лаурель Бекет Слотер та Дженіфер Кіока Стафтер, скільки всього ми з вами пройшли! Особлива подяка Хоуку, який перечитував рукопис двічі, давав мені обережні поради та надсилав безліч імейлів з пропозиціями, через що моя команда з Random House вже знала його на ім’я. А також дякую моїй сім’ї зі сторони Енді: Франчесці Моравчік, яка підтвердила, що «третій етап» може містити виграш на чемпіонаті для старших атлетів, моїй невістці — Джулії, сильній та життєрадісній матері-одиначці, талановитому Едварду Флетчеру, який є кузеном та наставником в одній особі, а також Едіт Моравчік, яка піклується про нас усіх.

Дякую також усій моїй родині, яка відкрила для мене значення турботи: Александру Слотеру, Мері Піплес Слотер, Мері Хоук Слотер, Девіду та Джоді Слотерам, Джорджіані Кіоці, Джину-Майк­лу Лімбощу, Крістіан Леклір, Кароліні Лімбощ, Хенрі Ванді Вельде, Джину-Фредеріку Лімбощ, Мішель Вердель та Ратріку Лімбощ. А також моїм племінникам та племінницям: Джейн Слотер, Лібі Слотер, Кейт Слотер, Майклу Слотеру, Гвен Слотер та Сін Боудінг, — сподіваюся, ви прочитаєте цю книжку, коли підростете, і вона допоможе сформувати ваш вибір. Особливо пишаюся моєю найстаршою племінницею, Ліі Слотер, оскільки першою її роботою була посада асистентки вихователя у дитячому садку. Вона наповнювала любов’ю та всім, чого навчилася від батьків, своїх малих підопічних.

Вистачить. Я добре засвоїла мистецтво упущення. Але ця книжка присвячена моїм трьом чоловікам. Енді, багато в чому це не лише моя історія, але й твоя. Історія двох вольових людей із численними бажаннями та амбіціями, які пізнавали, як виглядає рівноправний шлюб та з великим джерелом любові та відданості пройшли довгий шлях разом. Ти був готовий слідувати за мною в Принстон, Китай, в уряд та назад, відкладаючи власні професійні успіхи, але також беручи роль головного батька так, як ніхто з нас не очікував. Більше, ніж будь-хто, ти зробив можливим те, що я роблю. Найкраще тобі вдається примусити мене сміятися, найчастіше з себе самої. Дякую тобі за все.

Через Едварда та Александра я відчувала, наче цю книжку пише найбільший лицемір у світі. Пишучи про моє рішення повернутися додому, щоб бути з вами, я прилипла до свого комп’ютера в намаганні це зробити! Ви знаєте краще за інших, моє визначення «бути вдома» має багато особливостей. «Наступні два тижні будуть непростими, але потім...» Усе одно, я горда й щаслива бути вашою матір’ю. І неважливо, що ви думаєте (або чого сподіваєтеся), справа виховання ніколи не завершиться.