Між двома картотеками

Розсипана картотека

(Це почалося 28 вересня 1992 року)

ГЕРОЙ (перед завісою):

Від завтра я змінюся

так! від завтра

отож від завтра

це рішення

до якого треба підготовитись

підготуватися... ну! ні! бо так не можна

жити далі

а також ближче

отож це рішення

до якого я і справді готовий підготовитись

і звісно підготуюся

не підготуюся а підготовляюся

уже багато років — навіть приготовлююсь

і нині я урешті остаточно

вирішив

що змінюся від завтра

отак я вирішив собі сьогодні

вночі

коли прокинувся

перш ніж заснути я читав

у книжці — не пам’ятаю назви —

а може навіть Книга це була —

що можна йти в двох напрямках

хороший: правий бік гора й перед

поганий: лівий бік низ і зад

але сьогодні вже занадто пізно

щоби міняти лівий бік на правий

зад на перед нелегко буде також

ще можна від біди змінити низ на гору

навіть якщо лежати в ліжку

мені це легше вдасться

ніж за столом чи столиком

чи «при свічках»

на поетичнім вечорі —

я падаю зі сміху

і ще я прочитав у Книзі тій

інші слова:

добро зло

світло темрява

мудрість глупота

краса потворність

високий низький

тепло холод

сила слабкість

можливо автор цей філософ або й пророк

не пам’ятаю бо заснув

він напускав оці слова на себе

цькував на себе

з його високомовної балаканини

виникало

що я мушу змінити зло на добро

темряву на світло

глупоту на мудрість

потворність на красу

низьке на високе

холод на тепло

слабкість на силу

якщо я не зроблю цього

то вже не змінюся ніколи

на краще

але й не можу

цього зробити в ліжку

коли я засинаю

ця зміна

мусила б відбутись не лише в мені

інакше цього просто не помітять

а як не помітять

то я не знатиму що вже змінився

і навіть сам я можу

не помітити

що я змінився

з гіршого на краще

як далеко я відходжу

від теми

повернімося до наших баранів

оце повертаюся

до своїх баранів

до чорних баранів

і до білих баранів

і до первісного тексту

від 28 вересня 1992 року

я встав і сів на стілець

біля столу

«тут розпочинається нове життя»

Vita Nuova

це почалося 28 вересня 1992 року

(а нині в нас субота, 7 листопада)

а почалося так:

я сказав (собі)

«від завтра я змінюся»

і справді «якийсь Голос»

мовив

«чому від завтра

змінися нині»

завжди є дві можливості

можна змінитися на краще

або на гірше

звичайно я хотів

змінитися на краще

але я не змінився

замість щоб читати «Короля-Духа»

переглядав «Династію»

замість щоб мислити про спасіння душі

читав газети

мені здається

що я вже не змінюся

до кінця життя

бо вже перші дні

літа 1993 року

а я... (але це вже моя таємниця)

На сцені лікарняний візок. У візку сидить Герой І, уже дуже старий, у нього довга борода. Біля візка — переносна крапельниця, Герой може брати її із собою, коли підводиться. На відстані півтора метра від візка стоїть ліжко. В ліжку лежить Герой ІІ, накритий ковдрою, лише висунув одну руку, біля його голови жіноча нога (боса, з нігтями, покритими червоним лаком.) З-під другого кінця ковдри вистає нога Героя ІІ й деколи з’являється жіноча долоня (рука) — на ній можуть бути персні.

На сцені стоять опудала псів, які гавкотять. Пси беруть участь у всіх (майже) сценах.

Обабіч візка стоять батьки. Перемовляються над головою Героя І.

Біля ліжка Героя ІІ також стоять батьки. Батько «в головах», Мати — «в ногах» Героя ІІ. Пси перестають гавкотіти. Тихо, але виразно лунає пісня Фоґґа «Перший сивий волос».

ГЕРОЙ І: Це моя рука. Я ворушу рукою. Моя рука. Мої пальці. Мій палець! (Розглядає палець). Ага, як воно там було?.. Моя жива рука така слухняна. Робить усе, що стрілить мені до голови (чухається). Це в нас великий палець, а це вказівний, а це середній, але як називається отой, менший від середнього, біля мізинця... не пригадую... моя голова... Ага! Сердечний, сердечний... мій сердечний палець...

ОНУКА (в джинсах і спортивній куртці): Дідусю! Розкажи мені про війну, дідусю. Бо ми мусимо написати твір про те, як орден хрестоносців блукав по коліно в крові північного язичництва.

ГЕРОЙ ІІ (гладить жіночу ногу): Це моя рука... моя нога, моя ніжка... мої пальчики на ніжці.

Мати й Батько розмовляють «театральними», штучними голосами, «проживають текст».

МАТИ ІІ: Не тримай руки під ковдрою, це негарно й нездорово.

БАТЬКО ІІ: І що з нього виросте, коли він буде так довго вилежуватися. Вставай! Хлопче!

МАТИ ІІ: Йому сорок років, а він усього лишень депутат Сейму...

БАТЬКО ІІ: Дупутат!

Тут батьки розмовляють звичайними голосами. Мати бере «пестливий» тон.

У ногах Героя І сидить Онука.

ОНУКА: Дідусю...

ГЕРОЙ І: Що?

ОНУКА: У мене, здається, СНІД.

ГЕРОЙ І: Ну то й що? У мене теж.

ОНУКА: Дідусю...

ГЕРОЙ І: Що?

ОНУКА: Може, ми з тобою закладемо фонд?

ГЕРОЙ І: Фонд?

ОНУКА: У мене вже є номер рахунка в Ощадкасі. Слухай уважно: 1, 2, 3, 8 дроб 2, 3, 4, 5, 7, 1, 8, 9, 12. Повтори.

ГЕРОЙ І: Що? 2, 3, 8, 1 дроб 12, 9, 7, 6, усе, що через дроб, я опускаю або заокруглюю.

З’являється Скін.

БАТЬКО І (до Матері І, «над головою» Героя І): Кажу тобі, він робить усяку гидоту під ковдрою. Сам із собою.

ОНУКА: Дідусю? Хто тобі більше подобається: скіни чи панки?

ГЕРОЙ І: Що? Що це таке? Оце?

ОНУКА: Він скін. Це мій Хлопець.

ГЕРОЙ І: Що-що? Так коротко підстрижений — це скін?

Скін забирає шапку в Героя І.

ГЕРОЙ І: Він забрав у мене шапку!

СКІН: Утю-тю! Біла раса не загине, зігу-зіг!

ГЕРОЙ І: Він що, захрип?

СКІН: Я хочу її... просити руки.

ГЕРОЙ І (Онуці): Покажи руку. Не ногу. Це зарано. Дай руку...

МАТИ І: Дурниці! Адже там ще хтось лежить під ковдрою. Здається, це Жінка.

БАТЬКО І: Ти здуріла! Семирічний хлопчик.. Вчора він поцупив у мене злотий... Я з нього шкуру здеру! А ще він виїдає цукор із цукорнички.

Ситуація між Героєм І, Онукою та Скіном.

МАТИ І: Таж у нього засідання. Доповідь і співдоповідь!

БАТЬКО І: Він украв у мене злотий. Якби він сказав: «Татусю, дай мені злотий, я хочу щось купити собі», — я дав би. Його варто покарати!

СКІН: Я хотів просити її руки. Благословення!

ОНУКА: У тебе було важке дитинство?

ГЕРОЙ І: Що?

МАТИ І: Тихше! Він спить.

БАТЬКО І: І в кого він удався?

МАТИ ІІ: Зігото моя! Золота моя! Люба Зіготко! Зігу-зігу, зіг!

Люляй-люляй, мій маленький,

Ти ж моя дрібното, Зігото...

Скільки ж це турботи... бідне серце матері!..

ГЕРОЙ ІІ (встає з ліжка): Дякую тобі, що виносила мене, мамо, дякую (цілує їй руки, стає навколішки.) Дякую, що не вбила мене якимсь потворним знаряддям, — спицями, якими ти плетеш шалі й панчохи, або коцюбою, (звертається до публіки) хто тепер знає, як виглядає коцюба, ну, хто?! (Грізно.) Хто? (Знову стає навколішки.) Дякую тобі, що не позбулася мене за допомогою щипців для горіхів... А цей (показує вказівним пальцем на Батька), цей Ірод! Цей убивця намовляв, щоб ти усунула мене, вишкребла... Егоїст. Сам хотів наминати сиров’ялені краківські й литовські ковбаси, пити наливку... й кошерне пиво...

БАТЬКО ІІ: Сину мій, хіба ти не розумієш, що був небажаною дитиною?

ГЕРОЙ ІІ: Зіг-зіг! Морквина! («Скребе моркву» Батькові під носом.) Ти хотів відібрати у мене життя! Убивце нерожденного... я не хочу такого татуся — і край...

Герой ІІ аплодує Мамі, носить її на руках і т. ін.

Завдяки тобі я можу милуватися сходами

й заходами сонця

Квіти сніг дівочі груди

Я такий щасливий мамо що я є

Бо щоби було якби мене не було

Батьки Героя І стоять над ліжком. Мати прикладає палець до губ. Батько зиркає на кишеньковий годинник.

БАТЬКО І: Так, це найліпший момент!

Мати І дивиться на Батька І по-змовницькому.

БАТЬКО І: Бачиш, Владику... ми мусимо поговорити про певні...

МАТИ І: Тадеку...

Онука реагує на репліки Батька І.

БАТЬКО І: Бачиш, Тадеку, я хочу поговорити з тобою сьогодні як чоловік із чоловіком. Що ж, роки летять... Ти, мабуть, помічав певні тривожні зміни в своєму організмі. Борода в тебе стає жорстка й густішає, волосся на голові випадає, голос грубшає... Деколи ти напевно бачиш... сни, а коли прокидаєшся, то думаєш про... гм... різні речі...

МАТИ І (зворушена, торкається до плеча Батька І.): Пам’ятаєш, Корнелю, ми ще не так давно показували йому віконце, через яке бузько вкинув його до нашої оселі?.. Бідні ми, матері...

ОНУКА: Дідусю, а що таке «бузько»?

ГЕРОЙ І: Птах.

ОНУКА: І що він вкидає до оселі?

ГЕРОЙ І: Дітей.

Онука видуває бульбашку з жуйки.

БАТЬКО І: Бачиш, дитино, метою життя є продовження роду. Найпервіснішим способом продовження роду є безстатеве розмноження. Розмноження відбувається через поділ або брунькування. Організм ділиться зазвичай на дві частини або на ньому розвивається щось схоже на бруньку, яка за деякий час відпадає, створюючи нового індивіда.

Тим часом Мати ІІ наближається до Батька ІІ, зайнятого собаками.

МАТИ І: Ти ніколи не розповідав мені про це...

БАТЬКО І: Широко відоме безстатеве розмноження в попелиць. Не менш цікавий партеногенез інфузорій.

ХОР СТАРИГАНІВ — ГЕРОЙ І:

Козел

козлик

козеріг

козодій

купа

купала

куприк

Онука знову видуває бульбашку.

Батько І дивиться на годинник і підходить ближче до Матері І, стає одразу між ліжком і візком, збоку.

БАТЬКО ІІ наближається до ліжка Героя ІІ, Мати ІІ лишається поміж псів.

БАТЬКО І (дивиться на годинник): Не варто чекати деталізованого опису зовнішньої любовної механіки в усіх видів тварин. Це забрало б купу часу і, зрештою, було б обтяжливо й нецікаво. У цвіркунів самець має звуковий апарат, натомість самицю обдаровано органом слуху, який міститься на задніх ногах. Так само в коників-стрибунців, — у них також лише самець може видавати звуки. Чи є ті звуки покликом кохання?

МАТИ І: Не знаю.

БАТЬКО І (дивиться на годинник): Кому в дорогу, то́му пора... Найкраще, Вацеку, щоб ти не думав про дурниці.

Батько І схиляється над сплячим Героєм І, цілує його в лоба.

Батьки виходять попідруч через браму Школи Краси, слідом за ними рушає Батько ІІ, Мати ІІ спостерігатиме за наступною сценою, стоячи в ногах ліжка.

ГЕРОЙ ІІ: Шкода, що ти спала. Батько розповідав тут цікаві речі.

СЕКРЕТАРКА: То в тебе є батько?! Як це дивно.

ГЕРОЙ ІІ: І мати.

СЕКРЕТАРКА: Ха-ха-ха-ха (тобто сміється).

ГЕРОЙ ІІ: З чого ти смієшся?

СЕКРЕТАРКА: Не можу уявити тебе у вигляді ембріона. То ти був отакенький, як мій пальчик?!

ГЕРОЙ ІІ: Отакенький...

СЕКРЕТАРКА: А потім ссав грудь?

ГЕРОЙ ІІ: Мене годували з пляшки.

СЕКРЕТАРКА: І клав купки, маленькі жовті купочки, в пелюшки... А вуса? Коли в тебе виросли вуса, борода?...

Герой ІІ обмацує своє підборіддя.

ГЕРОЙ ІІ: У понеділок.

СЕКРЕТАРКА: О, яким грубим голосом говорить мій півник...

ГЕРОЙ ІІ. Бідолашний Батько...

СЕКРЕТАРКА: Бідолашний?! Розкажи мені про свого старого.

ГЕРОЙ ІІ: Якби мій батько

був капітаном корабля

єпископом

якби він мав шаблю зірку стрічку

престол корону

якби він відкрив Америку

підкорив вершину

якби він словом

відрізнявся б хоч трохи

від інших сірих людей...

СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!

ГЕРОЙ ІІ: ...якби він відрізнявся

від цих звичайних сірих людей

якби він був людожером

Мадонною

космонавтом.

Але він був дрібним службовцем

у провінційному містечку

таким як я

як ти

як ми усі.

Коротка пауза.

Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Ви вже забуваєте.

Секретарка бере в руку яблуко.

ГЕРОЙ ІІ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як я під час пожежі виношу з будинку знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (Герой розводить руки і гучить, як двигун), і тоді мені здавалося, що я літак і льотчик. А ще я був малим жереб’ятком... Коли почав ходити до школи, мої мрії змінились — я хотів бути мандрівником, мільйонером, поетом або святим.

СЕКРЕТАРКА: А тепер?

ГЕРОЙ ІІ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...

СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?

ГЕРОЙ ІІ: Нічого. Все назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... але все це лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий.

Пауза.

Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...

Секретарка коментує мовчанням.

ГЕРОЙ ІІ: Еге, так воно є...

СЕКРЕТАРКА (подає Героєві яблуко): З’їси... спокусися... Заснув... (Сама до себе.) Чоловіки страшенно дитинні. Постійно прагнуть до чогось, а коли досягнуть мети, впадають у розпач. Квапляться, нищать себе. У них ніколи не дозрів би плід. Вони неуважливі. Жоден із них не вбереже плід упродовж дев’яти місяців. Як добре, що це ми виношуємо й народжуємо життя... Вони природжені абстракціоністи. В цьому є смерть (усміхається, забирає яблуко з руки Героя ІІ).

ГЕРОЙ ІІ (несподівано прокидається): Стій! Стій! Хто іде? Стій! Стріляю! Хальт!

СЕКРЕТАРКА: Конференція лише за дві години, але треба підготуватись. Я зараз підготую вас до всього.

Постріл. Реагують обидва Герої.

ГЕРОЙ ІІ: Ідіоти. Знову війна?

СЕКРЕТАРКА: Ні, пане директор, це доньки княжни Монако народили трійню! Оце тому в Польщі геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр аж до синьої Балтики.

ГЕРОЙ ІІ: А чому в нас? Її доньки живуть у Монако!

СЕКРЕТАРКА: Це не має значення. Сто наших молодих діячів вибираються на гуляйногах вшановувати цю подію до Відня. Інші складають обітниці дошлюбної цноти!

ГЕРОЙ ІІ (дивиться в стелю): Придурки.

Пауза.

ГЕРОЙ: Ідіоти.

Пауза.

ГЕРОЙ ІІ (дедалі голосніше): Кретини, павіани, паршивці, злодії, шахраї, педерасти, космонавти, онаністи, спортсмени, фейлетоністи, моралісти, критики, бігамісти.

Пауза.

ГЕРОЙ ІІ: Я лежу. Лежу! Очільники урядів і командувачі штабів дозволили мені лежати й дивитись у стелю. Стеля. Чудова, чиста біла стеля. Обожнюю тих очільників. Можна спокійно провести неділю.

Секретарка щезає.

ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка...

ГЕРОЙ ІІ (начебто присоромлений. Говорить сам до себе): Ну так. Що там уже. Можна і так.

ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка.

ГЕРОЙ ІІ (до публіки): Коли я ще був живий... Вас справді обурить... знудить, розвеселить ця розповідь.

ДІВЧИНА: Будь ласка, еклер і половинку чорної.

Пси: їхнє гавкотіння то звучить, то змовкає в час діалогу.

ГЕРОЙ ІІ: Чому половинку?

ДІВЧИНА: Ви не розумієте, чи я погано говорю польською?

ГЕРОЙ ІІ: Ви не полька?..

ДІВЧИНА: Meine Hobbies: Reisen, Bücher, Theater, Kunstgewerbe... ich suche auf diesem Wege einen frohmütigen und charakterfesten Lebensgefährten... ich bin vollschlank, keine Modepuppe...

ГЕРОЙ ІІ: Ви німкеня?

ДІВЧИНА: Так.

ГЕРОЙ ІІ: Мені дуже приємно, розумієте, пані, я мушу пояснити вам, що сталася помилка.

ДІВЧИНА: Ах, счо?!

ГЕРОЙ ІІ: Це приватне помешкання. Я тут мешкаю... Звичайно, мені дуже приємно... будь ласка, не знічуйтеся. Мушу вам сказати... du bist wie eine Blume...[19]

ДІВЧИНА: Хіба це не «Крокодил»?

ГЕРОЙ ІІ: Ви, молоді, не усвідомлюєте... Скільки вам років?

ДІВЧИНА: Вісімнадцять... але тут було відчинено... я бачила якихось людей, чоловіків, жінок, — вони розмовляли, пили каву...

ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ (говорять водночас або навпереміну): Дуже вас прошу. Ви, молоді, вмієте висміяти усе... може, зрештою, це вас тільки так зображають дебільні журналісти... я відчуваю довіру до вас... не смійтеся, будь ласка. Маю до вас прохання. Прошу кілька хвилин... Хочу сказати вам... Я чув, що ви говорили німецькою. Ви німкеня? Так. Власне, я не можу сказати вам нічого цікавого. Не думайте, будь ласка, що я хочу спокусити вас, затягти до ліжка...

ДІВЧИНА: Ага, тут стоїть ліжко, даруйте, я справді, не помітила.

ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Боже! Хоч би ви лише зрозуміли мене. Це все так просто. Я відберу у вас кілька хвилин і піду, але мій обов’язок дещо сказати вам, а ваш обов’язок — вислухати мене. Я хочу сказати: це добре, що ви є. Що ви є на цьому нашому світі, саме така, що вам вісімнадцять років, що у вас такі очі, губи, волосся і що ви всміхаєтеся. Так і мусить бути. Саме так і мусить бути. Молода, з чистим, ясним обличчям, очима, які не бачили... не бачили. Я хочу сказати лиш одне: що не відчуваю до вас ненависті й бажаю вам щастя. Бажаю отак всміхатись і бути щасливою. Розумієте, я викачаний у багнюці, в крові... Ваш батько і я полювали в лісах.

ДІВЧИНА: Полювали? На кого?..

З’являються «німецькі» пси — на тлі собачого гавкотіння нерозбірливі вигуки: «Raus! Alles raus!».

ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Один на одного. З автоматами, з гвинтівками... ні, я не буду розповідати... тепер у лісах тихо, правда? В лісах тихо. Будь ласка, усміхніться... В тобі усі надії й радість світу. Ти мусиш бути добра, чиста, весела. Мусиш любити нас. Ми всі були в жахливій темряві під землею. Я хотів сказати ще раз: я, колишній польський партизан, (або:) онук польського партизана, бажаю вам щастя. Бажаю щастя вашій молоді, так само, як і нашій. Попрощайтеся зі мною, будь ласка. Ми вже не побачимося. Все це вийшло якось смішно. Як по-дурному, як страшенно безглуздо. Невже не можна нічого сказати, пояснити іншій людині? Не можна переказати того, що найважливіше... Я поведу вас до Центру польсько-німецької співдружності. А може, вам більше до вподоби Вестерплятте?

Хвилина тиші. Далі тиша. З мегафона лунає невиразний крик. На тлі гавкотіння — записаний текст. Потім — чіткіше — слова: «Ауфстеґен! Ауфстеґен! Фстати!». Герой І підводиться. Стоїть, наче за командою «струнко» біля стільця. Дівчина нібито й не чула того вереску, здивовано дивиться на Героїв.

Raus! Alles raus!

Maul halten Klappe zu Schnabel halten!

Willst du noch quastschen? Du hast aber Mist

gemacht? Du Arschloch, Schweinehund, du

Drecksack!

Дівчина виходить, тягнучи за собою пса.

Автор пропонує, щоб це виглядало не як конструкція з кубиків. Не будувати сцени одну за одною, нехай кожна органічно виростає з попередньої.

Чути німецьку мову: «торгівля органами...», потім російську: «торгівля водкою, плутонієм, підводними човнами, ракетами і чим завгодно...», чеську, румунську, польську...

На просценіумі сидить Мислитель у позі Роденової статуї. Може перераховувати курси валют. Базаром кружляє Журналістка, ставить запитання, у яких використовує фрагменти зі «Шпіґеля»...

МИСЛИТЕЛЬ. (Це може читати Мислитель. Може бути інтермедія.)

Герой І мовчить.

СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, Ви не впізнаєте мене?

ГЕРОЙ І: Ні.

СЕЛЯНИН: У партизанському загоні мене прозивали Ворона.

ГЕРОЙ І: Люди, лишіть мене в спокої з тим минулим.

СЕЛЯНИН: Ви гніваєтеся на людей?

ГЕРОЙ І: Не знаю, я не хочу балакати. Я тут, у театрі мушу балакати без кінця.

СЕЛЯНИН: Ви вже забули мене, пане підхорунжий.

ГЕРОЙ І: Облишмо ті старі історії.

СЕЛЯНИН: А, ну то я вже піду, чи нема у вас десь капки шнапсу?

ГЕРОЙ І: У шафі стоять пляшка і склянка.

Селянин наливає собі півсклянки горілки. Випиває. Бере з ліжка червоне яблуко.

ГЕРОЙ І: Був рольмопс, але його батько з’їв.

СЕЛЯНИН: Певно, що селедець то не ябко. То ви маєте батька?

ГЕРОЙ І: Саме так.

СЕЛЯНИН: То ви, пане підхорунжий, нині яку посаду маєте? Певно, високу якусь, га?

ГЕРОЙ І: Я заступник віце-директора національної оперети.

СЕЛЯНИН: Пам’ятаєте, пане підхорунжий, як ми співали? (Співає.)

Ні-ні-ні-німця маємо ми в носі,

Ми його не боїмося...

ГЕРОЙ І: Даруйте, Вороно, але я не маю часу. Мушу все це впорядкувати, перевірити, підсумувати, зробити висновки. Не час тепер на спогади.

СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, то ви вже не пам’ятаєте, як завалили мене?

ГЕРОЙ І: Я не маю часу на спогади, прийдете в середу. Найгірше, що мені вже нема чого залагоджувати. Немає важливих справ. Я дуже часто стою в черзі до віконечка, але в якийсь момент відходжу і йду собі. Чи стою на початку, чи в кінці черги — це не має великого значення. Все вже залагоджене. Звісно, я можу добиватися кращого купе чи поїзда, або подорожі... І я вже не відчуваю ненависті до людей.

СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий!

Герой І не дивиться на Селянина, мовчить.

СЕЛЯНИН: Ви нагнівалися на людей.

Герой І мовчить.

СЕЛЯНИН: Ви розізлилися на весь світ, певно.

ГЕРОЙ ІІ (не обертається від стіни): Вороно! Як твої справи?

СЕЛЯНИН: Помаленьку, пане підхорунжий. Скинув черевики. Шкода черевиків. Але ж ви, хлопці, тоді піддурили мене. Не треба так жартувати з людей. Стомився. (Сідає на ліжко.) Пане підхорунжий, ви нібито чистили тоді «парабелум». І не знали, що у стволі був набій?

ГЕРОЙ І: Старі історії. На що це ви натякаєте, Вороно?

СЕЛЯНИН: Того дня я мав піти із загону. Навіть дістав від кухаря кіло солонини і чвертку спирту на дорогу. А ви вистрелили мені в живіт.

ГЕРОЙ І: Я чистив пістолет.

СЕЛЯНИН: Ви були освічений, але дурніший за мене хлоп. Хоч я мав лишень сім класів. Ви політично були дурніший. Вас підманули.

ГЕРОЙ І: Наказ є наказ...

СЕЛЯНИН: І тепер ви ще й повторюєте ті глупоти.

ГЕРОЙ І: А як я вам поясню? Нехай то все пропаде раз і назавжди!

СЕЛЯНИН: Пан підхорунжий мене випадково вбив. У лісі.

ГЕРОЙ І: З усіх шпарин виходять ображені, убиті... Але повернімося до справи! Я не розповідатиму про минуле чи про плани на майбутнє. Найважливіше те, що відбувається зі мною цієї миті.

МОЛОДИК: Здорово, старий. Розкажу тобі таку історію, що ти помреш зі сміху. Чекай або я тобі краще прочитаю. Врешті-решт... Слухай, маю для тебе такий роман... Скажи мені номер свого ідентифікаційного сертифіката, а я скажу, хто ти..

ГЕРОЙ ІІ: Триндиш.

МОЛОДИК: Позич мені сто лимонів, віддам наступного тижня.

ГЕРОЙ ІІ (обертається від стіни): Візьми собі сто тисяч, в гаманці на столі.

МОЛОДИК (шокований): Вибачте. Страшенно вас перепрошую. Це помилка. Я думав, що я в Ришарда. Вибачте мені. Я переплутав двері. (Сміється.) Знаєте, я в дурнуватій ситуації, моя теща хотіла приїхати до своєї доньки, і я обіцяв оплатити їй дорогу. Але перед першим... Страшенно вас перепрошую. Я посиджу трохи. Стомився. (Спирає голову на руки.) Знаєте, у мене всередині нічого нема. Трохи злості на Вацека, бо він учора доніс у податкову, що я отримав спадок по тітці. Вацек, ідіот, не знає, що я мусив позичити, аби купити вінок. А мої страждання вже нічого не варті? Гляньте на мою руку, на мої пальці!

ГЕРОЙ І (потужно позіхає): Мабуть, почнеться мартирологія.

СЕЛЯНИН: Що-що, пане підхорунжий?

ГЕРОЙ І: Базікання про муки й тортури.

СЕЛЯНИН: То я навіть не знав, що воно так називається... як це..?

ГЕРОЙ І: Мартирологія, мучеництво... розумієте, Чайко?

СЕЛЯНИН: Моє прізвисько було Ворона... Ви, пане підхорунжий, анітрохи не змінилися, завжди вигадаєте щось.

МОЛОДИК: Хвилинку. Елементарна порядність велить вислухати, хоч би й неуважливо, коли людина прагне розповісти про свої страждання.

ГЕРОЙ І: Розплодилося тут усяких нудьгарів. Якщо мова про мене, то рушієм моєї праці була любов до простої людини. Вивищити її, розкласти, змонтувати й вивищити, ушляхетнити через сльози або сміх. Здолати самотність.

СЕЛЯНИН: Я так гадаю, що ви були гіршим барахлом від мене, і що ви хочете вивищити просту людину... Ви красномовець, але боягуз. Не гнівайтеся на мене, пане підхорунжий, я знаю ще гірших від вас. Один такий постійно гомонить на радіо й пише. Ви, пане підхорунжий, не варнякали би про простих людей або читацькі маси. Простих людей у нашій країні уже нема.

ГЕРОЙ І: Дякую вам, Вороно! Але ви мусите зрозуміти, що я багато років обертаюся поміж людей певного сорту...

СЕЛЯНИН: Це в покару, пане підхорунжий, в покару.

ГЕРОЙ І: Ходіть сюди, Вороно, подайте мені руку.

Ворона підводиться зі стільця й підходить до візка, Герой І цілує йому руку.

МОЛОДИК: Отож це нікому вже не потрібно. Вони наказували мені вкладати руку в рукавичці в лещата. Й закручували ті лещата...

СЕЛЯНИН (махає рукою): Та заспокойтеся ви. Усі страждали, а ті, що не страждали, то ще будуть. Мусять страждати. Такий, що не страждав у наш час, то найгірше бидло в світі. Мені здається, що навіть якась там зірка Кім Новак теж мусила страждати... або ще буде страждати. Це лише за давніх часів щасливці жили поряд із нещасливими. У наш час мусять страждати усі. Всі водно.

МОЛОДИК: Гівно! (Виходить.)

ГЕРОЙ І: Я ношу в животі усю пустку, увесь страх сучасного людства. Ви гадаєте, шлунок нормальної людини витримує? Ні, в ньому стається розлад. Із К’єркеґором справа була по-дитячому проста...

Онука видуває бульбашку з гуми від повітряної кульки.

ГЕРОЙ І: Його батько, старий К’єркеґор, темний селюк із Ютландії, постійно лякав сина пеклом. Той старий дурень занапастив хлопцеві молодість. Нічого дивного, що К’єркеґор згадував потім із жалем про свою молодість, якої він ніколи не прожив. Потім ще якась Реґіна Ольсен піднесла гарбуза нашому мислителеві. Якби йому трапилася тоді якась хороша дівчина, все склалося б інакше. Вони переспали би. При цьому нашого філософа страшенно висміювали в якихось гумористичних журналах. І він занапастився. Через Реґіну Ольсен. Ви просили, Вороно, розповісти вам про Париж. Розумієте, Вороно, це складно отак, у двох словах. Місто велике, гарне. Темношкірі ходять в елегантних костюмах. Самі чорні. Але язики у них рожеві, язики й долоні.

СЕЛЯНИН (устає з ліжка, підходить до Героя І): Я вже піду, пане підхорунжий. То нібито в нас уже після революції?

ГЕРОЙ І: Так, Вороно, ти переміг.

СЕЛЯНИН: То та панянка, що спить, і той, що позичив сто тисяч злотих, — вони вже нові люди?

ГЕРОЙ І: Це складні речі.

СЕЛЯНИН: Ви, пане підхорунжий, завжди викручувалися.

ГЕРОЙ І: Власне кажучи, я не знаю, що його робити. Якщо вже живеш, то треба грати далі.

Тексту нової «Картотеки» не існує — деякі репетиції стали водночас «виставами». Наприклад, «Інформаційний шум» — основним елементом якого було читання газет. Уже на перших обговореннях я казав про «розростання» сцен, епізодів, діалогів, «послань» тощо. Відбулися репетиції, в яких брали участь різні люди (часом кілька — деколи більше учасників). Укладались — у процесі читання — спонтанно — розмаїті системи поміж цими людьми. Це зафіксовано камерою — я не можу описувати те, що вже реалізоване, постфактум — те, що існує на кіноплівці. Не в моєму «новому» тексті — хоча саме там треба шукати сцену «Інформаційний шум»... Заразом із сенсами, які там прочитуються, існують водночас «форми» — способи, якими читають текст різні люди... напр., не читають свої газети, натомість газети сусідів («через плече» — підглядаючи — деколи навіть перегортують сторінки «чужих» газет тощо).

Уся концепція полягає у постійному розсипанні тексту, сцен, діалогів... Потенційний постановник може розси́пати текст на свій розсуд і згідно з власною концепцією, але я не раджу робити цього, позаяк позиватимусь до суду. Дотримування якогось сталого літературного тексту позбавлене сенсу й суперечить моїй концепції, — хто не в змозі збагнути цього, нехай ставить «нормальну» «Картотеку», або нехай не ставить нічого.

Залучені тексти можна змінювати, кожен актор може читати ті, які (актуально) його цікавлять. Потік інформації перетворюється на ріку, а ріка — на повінь, яка заливає і знищує усе (з «інформацією», тобто текстом, включно). Подібне значення мають і тексти, пов’язані з «Пивом».

Може теж «виступати» телевізор або осучаснений Хохол із «Весілля» Виспянського, який гіпнотизує людей.

Дрібні оголошення — фрагменти статей зі щоденних газет (актуальні).

Ах, спробуй хоч раз зі мною

Протизламний захист дверей

Протизламні ролети

Протизламна віконна плівка

Брамофони, домофони

Додаткові двері до малолітражки абсолютні

Додаткові двері сертифіковані

Ремонт після вламування

Домофони Відеонагляд

Двері Аба довгонога

Двері АВС, ти не будеш розчарований

Двері абсолютна безпека

Двері абсолютні солідні постачаю

Двері протизламні сертифіковані

Ізраїльська кошерна продукція

Двері протизламні металеві

Сталеві ґрати замки гарантія

Двері сертифіковані, кошерні, щойно з Ізраїлю!

Західні технології

Двері металеві

Протизламна плівка

Ґрати For You

Ґрати балкон переборка

Ґрати переборки

Ґрати розсувні

Ґрати розсувні стаціонарні

Ролети протизламні

Вікна протизламні

Непробивні гейші

Замки сертифіковані

Врізаємо замки

Замки експрес

Замки після вламування

Довгонога моделька

Гарненькі вісімнадцятилітні дівчатка

Агенція Чарівна Бригада

Бізнес-клас

Ми не розчаруємо тебе

Анна як абсолютні ліки для стомленого

невдоволеного джентльмена

Випускниці Школи Краси

Ах, як буде приємно

Рай! Повний сервіс, масажі

цілодобово

Ах, спробуй хоч раз зі мною

Ти хоч уявляєш собі, скільки може дати тобі Діана?

Пампушка Беата чекає

Дуже солодка цукерочка

Вишукана молода мулатка

Магія жіночності

Масаж для дорослих цілодобово

Загальний масаж

Масаж карибський

Супер брюнетки блондинки

Мультимасаж

Люблю домінувати великий бюст

Для пань і панів

For You

Гейша

Еротомасаж Ґрати

Агенція Невситиме пекельце

Надомництво. Шукаєш роботу?

Муляр-штукатурник. Ти не розчаруєшся

Ідеальне прибирання. Солідна. Домінує.

Надомна робота без шиття

Домінування, красуня

Грайливі дівчатка-підлітки запрошують

Товариська агенція «Цариця»

Абсолютно вишукані блондинки

Малайський дует

Абсолютно неймовірна гра

Фулл розкоші

Гарячий листковий пиріг

Абсолютно вишукана іспанка

Абсолютно кожну малолітражку кородовану

Абсолютно кожної малолітражки охоче ремонт

Прокат відеокасет

Автосигналізації

Авторизовані автосигналізації професійні

Абсолютно кородований абсолют

Абсолютно кородовані протизламні ролети

Грайливі дівчатка-підлітки запрошують

Абсолютно на сертифіковані замки

Відеонагляд кородованого

Абсолютно малолітражки

Абсолютно Абсолютний Абсолют

Абсолютно з птиці курка фасована

Конкурентоздатні ціни

Абсолютно — Бланка

Застосовуємо водоспуск

Органи повна конфіденційність

Абсолютні двері після вламування

Газово-гідравличні

Масажі мегавишукані

Абсолютний Антикваріат

Абсолютні міні-пудельки в сауні

Абсолютна цегла можливість резервації салону

Абсолютного ройтвелера з родословною

і батьками-чемпіонами

Абсолютна сучка, чарівність краса шик

Абсолютний психіатр і дерев’яні панелі

Люк абсолютний до малолітражки абсолю

Вишукана дистриб’юція абсолюту кородованого

Домофон

Аптека запрошує на роботу вишуканих несвятенниць

Агентки охорони

Непробивне

Довгоногі ввечері

Коротконогі вранці

Автобуксирування лафету

Запрошує жінку для масажу

Абсолютно малолітражки стан байдужий

Там були ще написи на зразок: «Була тут, чекала, вшилася», «Не довіряй батькам, створи себе сам», «Міс на Місяці» і т. д., і т. д.

Газети читають усі. Хор Стариганів також.

Читання газет — це щось на зразок балету — «Танець з газетами».

Учитель запитує раз Старого Героя, раз Молодого, потім Гелю.

Учитель, Герой ІІ, Старигані, Онука.

До кімнати заходить Учитель з портфелем. Сідає при столі. Надягає окуляри. Не зважає ні на що й ні на кого. Говорить. Ставить запитання. Учителя може грати той самий актор, що був Дядьком. Замість вусів у нього окуляри. Герой ІІ лежить у ліжку, Старигань І, Онука стоять.

УЧИТЕЛЬ: Не хвилюйтеся, будь ласка. Подумайте, будь ласка.

СТАРИГАНЬ І: Що ви тут робите?

УЧИТЕЛЬ: У нього сьогодні випускний іспит. Екзамен на атестат зрілості.

СТАРИГАНЬ І: Добре, та чому сьогодні?

УЧИТЕЛЬ: Він спізнився вже на двадцять років. Я не можу чекати довше.

СТАРИГАНЬ І: Які у вас там запитання?

УЧИТЕЛЬ (весь час дивиться в папери): Усякі, різні. Сідайте. Підготуйтеся.

СТАРИГАНЬ І: Ви справді невчасно.

УЧИТЕЛЬ: Що ви можете сказати мені про приєднання Червоної Русі?

Старигань ІІ подає Героєві ІІ філіжанку кави.

СТАРИГАНЬ І: Після смерті короля Данила розпочався період занепаду Червоної Русі. Щоправда, один із його синів, Шварно, будучи зятем Міндовга, нетривалий час сидів на литовському троні, але про другого, Лева І, хроніки висловлюються несхвально. Після нього недовго панував його син, Юрій І, який об’єднав під своїм правлінням Володимирське й Галицьке князівства. Його сини, Андрій Володимирський і Лев ІІ Галицький, втратили Підляшшя й Полісся на користь Ґедиміна, але згодом уклали з ним союз, а один із синів Ґедиміна, Любарт, одружився з Бушею, донькою Андрія. Племінником обох князів був Болеслав, син Тройдена, мазовецького князя, який пошлюбив одну з дочок Ґедиміна, тобто сестру Альдони, дружини Казимира Великого...

УЧИТЕЛЬ (дивлячись у папери): Чудово, відмінно! Браво, юначе, ви досконало підготувалися до життя. Власне, ви склали свій екзамен на атестат зрілості, — але заради певності я мушу поставити вам іще кілька запитань, ви ж розумієте — суща формальність... Скажіть мені, що ви читали останнім часом?

СТАРИГАНЬ І: Газету.

ВЧИТЕЛЬ: А в тій газеті?

СТАРИГАНЬ І (читає назву газети й довільно обрану програму телепередач):

УЧИТЕЛЬ: Ви, молоді, усе ж таки налаштовані лише на споживання життя... факт, сумний факт... а хто ж буде страждати на цьому світі?..

СТАРИГАНЬ І: Саме так, пане вчитель.

УЧИТЕЛЬ: Які у вас плани на майбуття?

СТАРИГАНЬ І: Я готуюся вивчати китайську мову. Цінг-цянг-цьонг... час робити культурну революцію.

УЧИТЕЛЬ: Чудово... а скільки вам років?

СТАРИГАНЬ І: Вісімдесят...

УЧИТЕЛЬ: Чудово, юначе, пам’ятай: нагинай гілляку, доки молода. Більше запитань немає.

Старигань І займає своє місце поряд із товаришами. Хор Стариганів знову сидить під стіною у повному складі.

УЧИТЕЛЬ: Ага-а-а (пригадав), скажи мені ще, за що ти любиш Шопена.

СТАРИГАНЬ І: Шопен сховав гармати у квітах, пане вчитель, і вславив ім’я Польщі у світі.

УЧИТЕЛЬ: А ти береш участь у цьому конкурсі?

СТАРИГАНЬ І: Беру.

УЧИТЕЛЬ: А на якому інструменті граєш?

СТАРИГАНЬ І: На бабусі.

УЧИТЕЛЬ: На бабусі?

СТАРИГАНЬ І: На гребінці моєї бабусі, пане вчитель.

УЧИТЕЛЬ (хитає головою): Ну як можна говорити про те, що наша молодь цинічна й байдужа... Прошу, наступний...

Входить молода дівчина в купальнику (дуже сучасної моделі), на ній може бути стрічка і т. ін, наприклад, «Міс Кротошин» і т. ін., демонструє свої «параметри» і принади Учителеві й Хору Стариганів (який виконує також роль екзаменаційної комісії) — Старигані можуть ставити Гелі всілякі дурнуваті запитання). Поемка «Про Гелю» може бути «розбита» на голоси.

Члени комісії (Хор Стариганів) бігають, навіть літають сценою — наказують Гелі лягти на стілець — шмагають її пасками від штанів (штани спадають?), а також лінійкою і підручником (по сідничках)...

Чи показувати примусове — покаральне годування Ґомбровичем? Не знаю... Пімко використав із цією метою Словацького... сучасні нам пімки (з Кракова й Варшави) хочуть «у покарання» впихнути мо́лоді Ґомбровича... отак-от усякі «приколи» часто мстяться своїм авторам.

...а Геля взяла та й померла

Геля нічого не знала

про Цезаря

й померла

як Геля могла

утнути щось таке

усьому людству?

Що ця Геля думає собі?

в тому й то суть

що ми ніколи

про це не дізнаємося

піти з цього світу

без Цезаря

це так це так як

ніби

я не маю для цього слів.

Вона таким чином легко собі важить

не тільки Цезаря

а й Помпея Клеопатру

Антонія

і... і всю стародавню історію

якщо Геля не знала

що Цезар перейшов Рубікон

то Цезар не перейшов

Рубікону

і вся історія це дурничка

(тобто дурня)

Геля споневажила Історію

alea iakta estа[20]

отак ідучи за ниткою (до клубка)

ми викрили

що Геля не знала

хто такий

Деррида

Геля упослідила всіх

Геля збіднила своє життя

що Гелі Цезар?

Гелі Цезар

що й Цезареві Геля —

чорна сорокап’ятирічна діра — й по всьому

Учитель нишпорить по кишенях... витягає разом із носовичком вим’яту газету... це стаття з «Політики», де якийсь педагог бідкається, що студенти й учні не хочуть читати Ґомбровича — Учитель читає розлогі (або короткі) уривки зі статті:

ГОЛОС ВІДМІННИКА: Гірше! З Гелею усе ще гірше. Пане Вчих, Геля не читала Ґомбровича!

ВЧИХ: О! Ні! (Хапається за серце, ковтає таблетки.)

ГОЛОС ВІДМІННИКА: Геля каже, що не хоче читати Ґомбровича... що їй від нього ні холодно, ні тепло!

ВЧИХ: Га! Змусьте Гелю! Гей, кати, до мене — пси, поряд! — нехай рвуть Гелю на шматки.

ГЕЛЯ: А я краще почитаю детективчик.

ВЧИХ: Годуйте Гелю «Фердидурке» примусово, запихайте їй до рота й до голови... підтикайте і втикайте, куди лише вдасться! Га!

Гелю, ти можеш не читати Ружевича — Філіповича — Ленартовича — Сенкевича... можеш не читати... але мусиш прочитати... вислухати Ґомбровича... благаю!

Кати читають Гелі вголос «Фердидурке» (цілих півгодини).

ВЧИХ: Геля споневажила таким чином

польську літературу в країні й у еміграції!

Чорна сорокап’ятилітня діра — й по всьому!

Від початку сцени Герой І у візку, поряд Онука — займається фітнесом, періодично видуває бульбашку з жуйки.

ОЛЬГА (входить через браму Школи Краси, в капелюсі з вуалеткою, з сумочкою в руці, мугикає танго милонга, наближається до Героя І): Я проходила повз і почула, що ти кличеш мене...

ГЕРОЙ І (на інвалідному/лікарняному візку): Я? Тебе?

ОЛЬГА: Минуло п’ятнадцять років, відколи ти вийшов із дому. І я не знала, чи ти живий.

ГЕРОЙ І: Так.

ОЛЬГА (заглядає в сумочку): Ти не залишив адреси.

ГЕРОЙ І: Я не мав її.

ОЛЬГА: Ти казав, що йдеш по сигарети.

ГЕРОЙ І: Я купив сигарети.

Тим часом Онука займається фітнесом.

ОЛЬГА: Тебе не було п’ятнадцять років! Що в тебе? Що з тобою? Поясни щось, скажи щось.

ГЕРОЙ І: Я розповім тобі анекдот (розповідає анекдот про дівчину з поштового віконечка, яка штемпелює листи, або якийсь інший).

ОЛЬГА: Анекдот. У таку мить! Це жахливо. Він розповість мені анекдот опісля п’ятнадцяти років...

ГЕРОЙ І: Я випив би пива (п’є через трубочку з крапельниці).

ОЛЬГА: Пива в таку мить, коли я прагну звіту про все твоє життя! Я помилилась у тобі, Генрику!

ГЕРОЙ І: Мене звати Віктор!

ОЛЬГА: Вікторе, я помилилась у тобі. Ти свиня й шахрай.

ГЕРОЙ І (позіхає): Мені вже перехотілося балакати.

ОЛЬГА: Тихо там... Оце ще одне слово мені...

ГЕРОЙ І: Якщо ти створюєш такі умови, то я нічого не второпаю.

ОЛЬГА: Ти гладив мої груди, лащився мов змій, спокушав гарними слівцями. Казав, що в нас буде будиночок із садком, двійко дітей: хлопчик і дівчинка... Світ завалився, а ти брехав. Ти зламав мені...

ГЕРОЙ ІІ: Світ не завалився. Ми вижили... Ти не уявляєш, Олю, як я тішуся, що можу лежати. Можу лежати, стригти нігті, слухати музику. Начальство подарувало мені усю неділю. Може, ти прийдеш у ліжко? Поговоримо.

ОЛЬГА: Я кваплюся до оперети. Уже маю квиток... Я ніколи не пробачу тобі! (Виходить через браму Школи Краси.)

ГЕРОЙ (читає газету): «Пляшки перед розливом пива треба ретельно вимити. Працівники на розливі часто не переймаються тим, чи пляшки чисті. Унаслідок цього в наповнених пляшках трапляються «чужорідні тіла», буває навіть, що в пивці плавають мухи. Раніше ми вже писали про майже варварське ставлення працівників торгівлі до цього напою. Торгівля пивом припускає не одну нагоду для шахрайства. Яким чином, наприклад, зі столітрової бочки пива зробити стодвадцятилітрову?..».

ХОР СТАРИГАНІВ: Дуже просто.

ГЕРОЙ: «Треба наливати клієнтам, які п’ють пиво з кухлів, більшу порцію піни. Замість повного кухля пива вони дістають кухоль, наповнений лише на половину чи на третину. (Голос Героя набирає снаги, стає патетичним.) Авжеж, пиво мусить мати так звану пінну шапку. Ідеться, однак, про те, щоб місткість кухля відповідала нормі. Тому всі кухлі або склянки мусять мати позначки. Треба, щоб на них були мітки, які означають 250 або 500 кубічних сантиметрів рідини... На жаль, не миють старанно навіть пивні кухлі. Чимало кухлів вкриті всередині шаром жиру, тим часом жир — це ворог номер один золотистого напою. Ми спостерігаємо в торгівлі пивом злочинну безвідповідальність. З цим треба покінчити. Треба карати...».

На тлі короткий діалог: Герой І — Онука.

СПІКЕР СЕЙМУ (вдаряє молотком): Відкриваю сесію...

Секретарка виходить із-за трибуни, підтягає панчохи.

Спікер Сейму — подальший текст.

Секретаркою зацікавився один зі Стариганів, його перепиняє Мислитель. Мислитель повертається на свій табурет.

Старигані біля Героя ІІ.

Герой І — Онука.

Герой ІІ читає далі текст, що поряд.

Мислитель починає виголошувати текст «Пиво лилося рікою». До нього наближаються Старигані та Спікер Сейму. Поволі всі всідаються навколо Мислителя — заслухані — й засинають. Автор сподівався на те, що після півгодинного читання текстів про пиво публіка почне виходити із зали або засне.

МИСЛИТЕЛЬ.

___________________________________________________________

Хмільники’92

Пиво лилося рікою

(А) Найбільший цьогорічний пивний ярмарок, «Хмільники’92» завершився вчора в Красноставі (Холмське воєводство). Він тривав три дні. Свої вироби представили близько 30 пивоварень з усієї країни, не приїхав лише «Живець». Там демонстрували також обладнання для пивоваріння.

Як і щороку, відбувся конкурс на найкращі сорти пива. 29 дегустаторів оцінювали гірчинку і смак, запах, пінистість, прозорість, насиченість і барву. Найбільше нагород здобув «Окоцім».

Пиво оцінювали в чотирьох категоріях. Поміж світлого пива зі вмістом 11,3–12 % екстракту перемогло пиво «Брок» із Кошаліна, випередивши «Кристал» із Лежайська і «Specjal Pils» із Бранева.

У категорії світлого пива зі вмістом екстракту 12,5–13 % дегустатори визнали найкращим пиво «Експортне» з пивоварні «Окоцім». Одразу за ним опинилися «Кастелянське» зі Серпець і «Босман» зі Щецина.

Поміж солодового темного карамельного пива перемогла «Чорна перлина», яку виготовляє познанська пивоварня. На другому місці — «Карамельне окоцімське», одразу за ним — «Карамельне» з Ельблаґа.

У категорії «міцне темне» переміг портер тиський, випередивши портер із Окоціма і портер лодзький.

Коментуючи відсутність «Живеця» на «Хмільниках’92», один із дегустаторів сказав: «Керівництво «Живеця» вважає, що їхнє пиво краще, ніж усі решта. Вони спам’ятаються, коли вже буде пізно, і їх випередять пивоварні «Лежайськ» та «Окоцім».

СПІКЕР СЕЙМУ (прокидається): Продовжуємо дебати...

СТАРИГАНЬ І: Від пива походять слова «пивниця» (місце, в якому зберігають пиво) й «напивок» (старосвітська назва чайових). Отож нічого дивного, що коли повсюдно заговорили про «попивок», чимало людей вважало, що це слово також пов’язане з пивом.

І я також піддався цій асоціації і тривалий час копирсався в енциклопедіях і словниках, щоб виявити етимологію або інше джерело цього дивного податку. Адже у нас є «подушне», «подимне» й інші історичні назви податків, отож, можливо, десь був і «попивок», бо поляк, як відомо, не від того, щоб залити за комір.

Я шукав, шукав, аж один учений муж сказав мені, що слово походить від назви «Податок на понаднормові витрати». Тобто це звичайне скорочення.

О свята Пива з Варки, благослови мене!

СТАРИГАНЬ ІІ:

___________________________________________________________

Зареєстровано Партію пиволюбів

Краще легкий хміль, аніж горілчаний чад

28 грудня Воєводським судом у Варшаві зареєстровано Партію пиволюбів. Програму Польської партії приятелів пива було презентовано в одному з останніх номерів журналу «Пан».

Уже після підписання реєстраційного документа представники установчого органу — Адам Гальбер, Анджей Колодзейський і Януш Ревінський, засвідчили: ПППП підтримуватиме всі акції на захист природи, адже без свіжої води й чистого повітря доброго пива не звариш.

Ми вийшли на політичну арену й намагатимемося змінити структуру споживання алкоголю в Польщі. Наше гасло: «Менше горілки, більше пива», — згідно з принципом, що краще входити до Європи в легкому підхмеленні, ніж вповзати в горілчаному чаді.

___________________________________________________________

Спікер Сейму ховається за трибуну.

Секретарка поволеньки виходить з-поза трибуни — сцена, як на початку — за якийсь час з’являється Спікер.

СПІКЕР СЕЙМУ: Закриваю сесійні дебати... відкриваю дебати...

Хор Стариганів розділяється.

СТАРИГАНЬ І (прикладає долоню, зібгану в трубку, до вуха): Про що він говорить?

СТАРИГАНЬ ІІ: Про пиво!

СТАРИГАНЬ ІІІ: Чи є в цьому пиві натяки на владу, підтексти, символи, алегорії? То наш герой ратоборець?

СТАРИГАНЬ І: Він говорить про пиво!

СТАРИГАНЬ ІІ: У цьому пиві мусить бути щось приховане!

СТАРИГАНЬ ІІІ: Він каже, що в пивці плавають мухи.

СТАРИГАНЬ ІІ: Мухи? Це вже щось.

СТАРИГАНЬ І: Дурня! У нього пиво означає пиво, муха це лише муха. Не більше.

СТАРИГАНЬ ІІІ: Змилуйтеся, це не Герой. Це просто барахло! Де поділися давні герої, орфеї, вої, пророки? Муха в пивці! Навіть не в пиві, а в пивці! Що це таке?

СТАРИГАНЬ ІІ (іронічно кривиться): Це театр, співмірний нашому величному часу.

СТАРИГАНЬ ІІІ: Час ніби величний, люди трохи замалі.

СТАРИГАНЬ І: Як завжди, все як завжди.

СТАРИГАНЬ ІІІ: У пивці плавають мухи? В цьому щось приховане!

Хор згідливо киває головами.

Тихо, ніби хтось маком засіяв. У цій тиші лунає пташиний спів.

ГЕРОЙ ІІ:

___________________________________________________________

О свята Пива!

Повсюдні скарги на попивок змусили мене замислитися про пиво як про мовну категорію. Пиво: те, що п’ється. Просто. Проте виявилося, що не зовсім.

За давніх часів пиво називали «ол», і воно було без хмелю, бо хміль почали додавати до нього лише близько ХІІІ століття. У слов’ян воно нерідко є темою багатьох кумедних бувальщин і віршиків («від пива голова крива», «наварити собі пива» — нажити собі клопоту, «йти до Аврама по пиво» — померти).

Відомий також анекдот про папу Климента VIII, якому так засмакувало пиво, коли він був нунцієм у Польщі, що згодом зітхав на смертному ложі (1605 р.): «О piva di Poloniaп! О biеra di Warka!» Прелати, які його оточували, гадаючи, що йдеться про якусь польську святу, котра є покровителькою Папи, почали молитися до святої Пиви.

Від пива походять слова «пивниця» (місце, в якому зберігають пиво) й «напивок» (старосвітська назва чайових). Отож нічого дивного, що коли повсюдно заговорили про «попивок», чимало людей вважало, що це слово також пов’язане з пивом.

І я також піддався цій асоціації і тривалий час копирсався в енциклопедіях і словниках, щоб виявити етимологію або інше джерело цього дивного податку. Адже у нас є «подушне», «подимне» й інші історичні назви податків, отож, можливо, десь був і «попивок», бо поляк, як відомо, не від того, щоб залити за комір.

Я шукав, шукав, аж один учений муж сказав мені, що слово походить від назви «Податок на понаднормові витрати». Тобто це звичайне скорочення.

О, свята Пива з Варки, благослови мене!

___________________________________________________________

ГЕРОЙ І:

Дощ, члени Кабміну Януш Зьолковський і Мечислав Ваховський, а також велике зацікавлення варшав’ян супроводжували вчора колишнього президента Чехословаччини Вацлава Гавела в пообідній прогулянці історичним центром Варшави. В пабі «Герби» на Вузькому Дунаї йому подали німецьке пиво «Варштайнер» у важких фаянсових літрових кухлях. У Чехії такі кухлі називають «тупляки» — подвійні.

Гавел і Ваховський без проблем здійняли їх задля того, щоб виголосити тости, натомість проф. Зьолковський мусив попросити для себе легший кухоль — півлітровий.

___________________________________________________________

ПИВНИЙ МЕНЕДЖЕР РОКУ

Богдана Спіжа — пивного магната і власника фірми «Леґполь» у Вроцлаві було обрано в четвер Менеджером року–1990. Його приватна фірма першою з-посеред країн Східної Європи почне в лютому 1992 випускати пиво «Окоцім» у бляшанках. 600 тис. бляшанок у день за ціною близько 2500 зл.

Лауреат отримав Кубок від віце-прем’єра Лешека Бальцеровича з побажаннями «подальшої стійкості й успіхів у економічній діяльності та створенні нового зразка й етики польського підприємця».

Першим Віце-менеджером Року став будівельний магнат із Кошаліна Генрик Рецлав.

Конкурс на титул Менеджера Року є щорічною, однією з найпрестижніших урочистостей, які об’єднують людей малого бізнесу. Цьогоріч нагороди спонсорувало шестеро міністрів економічних відомств.

«Ми почали від пива, тепер ідемо до продукування м’ясних виробів, а також інших споживчих товарів, — сказав «Газеті» Томаш Роля (він узяв слово замість лауреата, який захворів). — Фірма потужна. Річні обороти перевищують 50 мільярдів злотих, а увесь прибуток ми спрямовуємо на розвиток фірми».

___________________________________________________________

МИСЛИТЕЛЬ:

___________________________________________________________

Я ПИВ «Dr. Bier»

Якщо пиво, то неодмінно з бульбашками!

Я усвідомлюю, що після цієї публікації чимало читачів почнуть зневажати мене, а редакційні пивні ортодокси не подаватимуть мені руки. Та все ж кваплюся доповісти, що пив єдине в світі пиво з бульбашками — МІНЕРАЛЬНЕ ПИВО.

Його виробляють із води цілющого джерела В-3 і розливають лише у пляшки (гуртова ціна — 3,90 крони). Бочкового «Dr. Bier» не існує. Варто порадити його усім, що страждають на розлади шлунка, нирок, печінки, травної системи, а також дамам — як альтернативу трав’яним чаям. Найбільший успіх воно матиме, безсумнівно, у джентельменів, які «не виживуть» без пива і які зможуть поєднати таким чином приємне з корисним.

Тож і я спробував поєднати перше з другим, з величезною недовірою замовляючи в ресторані у Карлових Варах пляшку «мінерального». Понюхав. Узяв на язик. Випив.

Яке воно на смак?

Якщо коротко, то як пиво, до якого додали мінеральної води. Загалом не так погано, добре тамує спрагу, залишає в горлі легкий присмак солі. Проте смак «Dr. Bier» відчутно ушляхетнює усвідомлення того, що ми п’ємо його не заради того, аби потурати своїм грішним схильностям, а лише заради здоров’я. Тому я замовив другу пляшку, після якої ми з приятелем чимшвидше вирушили на бочковий «пільзнер».

___________________________________________________________

Дядько виходить з-за лівої куліси, він повертається з прощі до Ченстохової, на ньому смугаста сорочка, краї комірця видовжені, в руках — клейончастий портфель. Повільно йде до правої куліси — вздовж ліжка, на якому лежить Герой ІІ. Коли він уже на рівні голови Героя ІІ, лунає репліка:

ГЕРОЙ ІІ (спиною до публіки): Дядьку!

ДЯДЬКО: Я був на прощі в монастирі... Навідався дорогою до тебе: три дні лісом, два дні полем, а там уже й шапкою докинути можна. А що у тебе, Стасю?

ГЕРОЙ ІІ: Нічого, нічого, дядьку. Скільки літ, скільки зим! Ми не бачилися двадцять п’ять років, дядьку! (Сідає на ліжку.) У вас, дядьку, мабуть, ноги болять. Адже це сто кілометрів. Сідайте, дядьку. Як добре, що ви провідали мене. Зараз я приготую вам воду для ніг і закип’ячу води на чай. Лягайте, дядьку! Знаєте, дядьку, ви намочіть собі ноги. Ось, дядьку, будь ласка, дядьку... Зараз я вам, дядьку... (Герой ІІ з радістю упадає навколо Дядька.) Дядько... дядька... дядькові... дядька... дядьком... О! Дядьку... про дядька... (Пригортається до Дядька, щоб потім злегка відхилитися перед наступною реплікою.)

ДЯДЬКО: Славний хлопець! Дякую тобі, дитино, за такий розкішний прийом. А що у тебе, Владику?

ГЕРОЙ ІІ: Бачте, дядьку, я хотів написати до вас, але Зося сказала, що ви хворий, то я подумав, що ви померли. (Кладе руки на плечі Дядька.) Я страшенно радий вас бачити. Ви й не уявляєте, дядьку. Що у вас?

ДЯДЬКО: Якось пхаю той віз життя. Знайшов чому радіти!

ГЕРОЙ ІІ: Ви, дядьку, справжній! І капелюх справжній! (Знімає з Дядька капелюха.) І вуса справжні, й ноги справжні, й штани справжні, і серце справжнє, й почуття та думки справжні. Увесь дядько справжній. Навіть штиблети у вас, дядьку, справжні, й ґудзики, і слова. (Пауза.) Справжні слова!

Герой ІІ говорить дедалі зворушеніше й піднесеніше.

ДЯДЬКО (лізе до портфеля, виймає хліб, газету): А що у тебе, Владику? Геленка казала, ти був у Парижі.

ГЕРОЙ ІІ: Був.

ДЯДЬКО: Ну, і що там, як там, розповів би щось про той Париж. Я ж за життя його вже не побачу... І тітці цікаво. Розповіси щось?

ГЕРОЙ ІІ: З приємністю, дядьку.

ДЯДЬКО: Часу, мабуть, не гаяв, еге ж?

ГЕРОЙ ІІ: Мабуть.

ДЯДЬКО: А як там людиська живуть?

ГЕРОЙ ІІ: Якось живуть... по-різному. (Витягає сигарети.) Може, закурите, дядьку? Французькі.

ДЯДЬКО: Як французькі, то я візьму дві.

ГЕРОЙ ІІ: Я купив льодяники від кашлю в Парижі, листівку з Джокондою в Парижі...

Герой ІІ доповнює розповідь про нові — відповідно, сучасніші — покупки: напр., автомобіль і таке інше.

Хор Стариганів роздивляється якесь фото. Сміються, розповідають одне одному анекдоти, уривки з яких можна чути.

ДЯДЬКО: А що там у мистецтві, в літературі... в політиці?

ГЕРОЙ ІІ: Сяк і так, усе різне... Й не охопиш. Знаєте, дядьку, я бачив Наполеона в натуральну величину, Папу, англійську королеву — усі вони рожеві й з воску.

Пауза.

ГЕРОЙ ІІ: Їдять багато салату, сиру та п’ють вино, кухня, звісно, французька.

ДЯДЬКО: То ти трохи перевітрився й закупився.

ГЕРОЙ ІІ: Місто, знаєте, дядьку, в такій блакитній імлі, як у спирті.

ДЯДЬКО (по хвилині мовчання): Але... Щось ти видаєшся мені понурим. Гей, Казю-Казю! І чого ти мордуєшся?

ГЕРОЙ ІІ: Бо розумієте, дядьку... Шкода й казати... Я плескав. (Пауза.) Вигукував гасла.

ДЯДЬКО: Це як — «плескав»?

ГЕРОЙ ІІ: Саме, що плескав.

ДЯДЬКО: Усі плескали.

ГЕРОЙ ІІ: Та що мені до всіх. Я думаю про себе. Я плескав.

ДЯДЬКО: Ну ти як дітвак, Петрусю! Пікассо теж плескав.

ГЕРОЙ ІІ: Дядьку, дядьку...

ДЯДЬКО: Ну, що? Ну що?..

ГЕРОЙ ІІ (ритм): Я знаю, що багато людей плескали, але вони вже забули. Тепер вони перейняті марками автомобілів або розважаються на маскарадах, а я й надалі весь час складаю руки, й ці оплески лунають у мені. (Пауза.) У мені деколи гучать такі потужні оплески. (Пауза.) Я порожній, немов базиліка вночі. Оплески, дядьку... оплески.

Тиша.

ДЯДЬКО: А загалом, ви здохляки, слабаки. Небо чисте — а він туману напускає. А що мені казати? Що там ваші оплески. Я пам‘ятаю, як ми у час заворушок вкинули нашого командира до томатної юшки. Стривай... як же його звали?

ГЕРОЙ ІІ: До юшки?

ДЯДЬКО: В казані саме варилася томатна юшка... Час був неспокійний, усякі сутички, бунти, словом, булькотіло... Він прийшов із перевіркою до кухні. Юшка варилася для всієї компанії, то ми його вкинули туди й засунули казан накривкою. І він зварився разом із вусами. І шпори зварились, і ордени. Я ще й досі не можу стриматися від сміху, як згадую про це. (Дядько плескає Героя ІІ по плечі.) У тебе делікатне сумління. Я відпускаю тобі гріхи!

ГЕРОЙ ІІ: Мені сумно, дядьку. (Стає перед Дядьком навколішки, як малий хлопець, зміна інтонації в голосі.) Знаєте, коли я був малим хлопцем, то грався в коней. Перетворювався на коня і мчав із розмаяною гривою через подвір’я та вулицю. А тепер, дядьку, я не можу перетворитися на людину, хоч і став віце-директором Національної оперети. Я хотів би розкопати землю, вигребти кілька картоплин і спекти їх для вас, дядьку. Картоплини мають сіре, шкарубке лушпиння. Всередині білі, розсипчасті й гарячі. Я хотів би мати десь власну яблуньку з гілками, листочками, квіттям і яблуками... Я вже так давно не сидів у затінку. Яблуко вкрите прозорим шаром воску, відбитки пальців дуже чітко видно на такому яблуці. Яблука висять на гілках. Чекають моїх рук. Як дівчата...

ДЯДЬКО (лірично): Що, Казю, повернешся вже? Ми усі чекаємо на тебе. І мама, й сестри.

ГЕРОЙ ІІ: Не можу, дядьку.

ДЯДЬКО: Ти ще не хочеш повернутися зі світів додому?

ГЕРОЙ ІІ: Ні. (Повертається на ліжко, лягає за спиною у Дядька, який сидить на ліжку.)

ДЯДЬКО: Ще не наївся, не наглитався?

ГЕРОЙ ІІ (дедалі інтенсивніше): Ще, дядьку, й апетит росте, — як роззявлю рота, то ковтав би цілі міста й людей, і будинки, й картини, і бюсти, й телевізори, мотори, зірки, одалісок, шкарпетки, годинники, титули, медалі, грушки, пігулки, газети, банани, шедеври... (Пауза.)

ДЯДЬКО: А може, ти спакуєш манатки й підеш зі мною, завтра будемо на місці.

ГЕРОЙ ІІ: Ні, дядьку, я не можу повернутися.

ДЯДЬКО: Ходи-ходи, пташки співають, весна іде.

ГЕРОЙ ІІ: У мене багато незавершених справ, усякі справи, важко від цього відірватися, важко розібратися. Може, потім.

ДЯДЬКО (встає з ліжка, іде): Казю! То я вже піду собі. Зоставайся з Богом!

Герой ІІ мовчить. Лежить із заплющеними очима.

До кімнати входять двоє чоловіків. Один у кепі, другий у капелюсі. Вони одягнені в довгі демісезонні плащі (старомодного фасону), один із них витягає папери з течки, другий розкладає металевий метр. Починають обмірювати кімнату Героя І. Роблять це дуже скрупульозно. Гість У Кепі обмірює двері, потім ліжко, диктує дані. Гість У Капелюсі записує, додає, множить і ділить. Гість У Кепі підходить до Героя ІІ, обмірює його уздовж і вширш, ступні, об’єм голови й шиї, ширину плечей і т. ін. Гість У Кепі схиляється над Героєм ІІ.

ГІСТЬ У КЕПІ: Що це він стискає в руці?

ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Папір.

ГІСТЬ У КЕПІ: Треба розігнути йому пальці. (Поволі відгинає пальця за пальцем, виймає папери з руки Героя ІІ.)

ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Що там таке?

ГІСТЬ У КЕПІ: Якісь папери. Життєписи... (Читає вголос.) «Я народився 1920 року...».

Обидва «гостя» виконують пантоміму — порівнювання портфелів і їхнього вмісту. Один портфель чорний, другий червоний.

ГІСТЬ У КЕПІ: «...Опісля закінчення народної школи... призабув, що мав однокласника в народній школі, який пригощав мене сиром, бо той однокласник був із села. Після завершення... Отримавши атестат зрілості, я пробував вступити до магістратури. 1938 року, в готелі вичистив черевики накидкою з ліжка... Після закінчення початкової школи вступив до гімназії. Після закінчення середньої школи намагався... (Гість хитає головою, читає далі.) Люди, ходіть до мене усі!».

ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: А що, він спить? Може, вдає?

ГІСТЬ У КЕПІ (читає далі): «1938 року я вичистив у готелі черевики килимом і порізав рушник, витираючи бритву для гоління. Щойно мені сповнилося вісімнадцять років, я почав готуватися до екзамену на атестат зрілості. Одначе не встигнув закінчити, бо 1 вересня вибухнула світова війна... цей жахливий катаклізм, який поглинув...».

Герой ІІ не реагує на обшук, лежить на ліжку, відвернувшись до стіни. Музична ілюстрація: «Перший сивий волос», Мечислав Фоґґ — із якої виринає собаче гавкотіння, воно виходить на перший план, музика змовкає.

На сцені: ліжко, лікарняне крісло, крапельниця на стояку, пес за ліжком. Реквізит: газети, які тримають Старигані.

ХОР СТАРИГАНІВ: Роби щось, рухайся, мисли.

Він собі лежить, а час минає.

Герой ІІ накриває обличчя газетою.

ХОР СТАРИГАНІВ: Кажи щось, роби щось,

посувай дію,

принаймні длубайся у вусі!

Герой ІІ мовчить.

ХОР СТАРИГАНІВ: Нічого не відбувається.

Що це означає?

ГЕРОЙ ІІ: Лишіть мене в спокої.

ХОР СТАРИГАНІВ: Дякувати Богу, не спить.

ГЕРОЙ ІІ: Ви кажете, я мушу щось робити?

Не знаю (позіхає)... може, й так...

ХОР СТАРИГАНІВ: Він засинає, ви бачите, люде!

Адже без борошна хліба не буде.

В театрі треба грати

і дію посувати!

ГЕРОЙ ІІ: А досить того, що Герой ІІ чухає голову, дивиться у стіну?

ХОР СТАРИГАНІВ: Це вже щось.

ГЕРОЙ ІІ: Я нічого не хочу.

ХОР СТАРИГАНІВ: Таж навіть у Беккета

хтось говорить, чекає, страждає, снить,

хтось плаче, конає, падає, бздить.

Рухайся, інакше втратиш публіку.

ГЕРОЙ ІІ: Блошиний цирк ставить сьогодні «Гамлета»,

лишіть мене в спокої,

я йду...

ХОР СТАРИГАНІВ: Стій!

ГЕРОЙ ІІ: Я йду.

ХОР СТАРИГАНІВ: Куди?

ГЕРОЙ ІІ: На бокову.

ХОР СТАРИГАНІВ: Він напився.

ГЕРОЙ ІІ: Ду́рні, дайте мені поспати.

ХОР СТАРИГАНІВ: Ти знову засинаєш.

Що це означає?

Наростає «сеймовий» гамір. Спікер стукає молотком. Гамір будить Героя ІІ і Героя І, який саме повернувся на свій візок. Починає гарячково шукати щось біля візка, піднімає з підлоги скринечку з медалями.

Герой І тримає на колінах — під пледом — зачинену скринечку, зиркає під плед, обдивляється навколо — чи хтось, бува, не стежить за ним, але всі присутні поглинуті своїми «ролями», тобто нічого не роблять. Щось там говорять, але не завершують фрази, і навіть слова, роблять якісь «жести», які теж позбавлені мети, виразу, лише Онука з усе більшою цікавістю спостерігає за «Дідусем». Дідусь витягає урешті скринечку, тримає її на колінах, піднімає вічко, але негайно захряскує його...

У сеймі, осінь 1992

СПІКЕР СЕЙМУ.

Увага, шановні пані й панове депутати!

Автори проектів на літеру «А» пропонують —

хіба це треба пояснювати?

Поправка сенату до справи орденів і відзнак.

Пропозиція сенату стосується скасування медалі Перемоги і Свободи 1945 року — ухвалити скасування звань і почесних відзнак, а також вилучення орденів комітетами з присудження нагород.

Прошу підняти руки...

поправку законодавчого характеру зголосити в Статті І зміна два автора проекту...

вношу до Статті І виключення абзаців 3 і 4...

— викреслити «Шапку»...

прошу підняти руки й натиснути на кнопки...

щоб потім не було непорозумінь, чи можемо ми голосувати за поправку?..

Ні! У Статті І вилучити пункт 2...

Голосування мало б сенс у Статті І пункті 2 — отож ми в такій ситуації, що маємо абзац 5 положення 3 — тут є логічна цілісність — а саме, в пункті 1 абзацу 3...

викреслити весь абзац —

тобто голосуємо за поправку в пункті 1. Хто з депутатів за те, щоб ухвалити поправку — хто проти?

Пауза. Герой І відносить Спікеру медалі й ордени у скринечці, віддає йому різні ордени, залишає собі Орден Усмішки, який чіпляє на груди. Спікер веде далі.

У такому стані речей починаємо...

Заохочую підняти ногу, натиснути на педаль,

а також на кнопку,

а наших дам заохочую підняти

кнопки й опустити руки.

Я стверджую, що Сейм ухвалив

у справі зміни регламенту

Сейму Речі Посполитої. Редакції 484 і 487.

Натиснути кнопки й підняти руки...

Оскільки машина погано працює,

прошу

не тиснути на кнопки,

прошу підняти руки,

запрошую панів секретарів перейти

до підрахунку вручну...

у разі схвалення цієї пропозиції

депутатські фракції

вимагають її відкласти

я зараз починаю

оголошувати пропозиції

пропоную перенести

на пленарне засідання

проект бюджету

від депутатської фракції Незалежна Польща

згідно з регламентом

пропозиція уряду має важливе

значення для закону

проект вимагає окремого

аналізу

депутатська фракція

Союз Праці такої думки

оскільки це пропозиція

яка стосується викреслення

то ми приступаємо до викреслення пункту 7

заохочую підняти руки

й натиснути педаль або кнопку

хто утримався

дякую

хто за те щоб викреслити

дякую

у формальній справі пане депутате

я звертаюся до пані прем’єра

уряд може працювати без упину

сейм працювати без упину не може

(оплески)

є ще одна пропозиція

а саме:

це проект молодіжної

комісії культури і спорту

дослідження приводять

до висновку

що масштаби

захворюваності й структура

смертності 40 відсотків

не досягають норми розумового розвитку

у віці 15–18 років це означає

що 40 відсотків примножують

число безробітних

а близько 10–15 відсотків

перебувають у групі ризику

високий сейме

молодого покоління

я відкладаю членів президії

і пана депутата Зупу

запрошуємо усіх у кулуари

оголошую десятихвилинну

перерву

Після перерви.

Спікер відкриває засідання.

Спікер:

усе цілком навпаки

пропозиція номер 8 порядку дебатів

зауваження вносять за дванадцять годин

до засідання

Спікер:

ні це нічого високий сейме!

якщо ми так будемо вести дебати

то я справді не знаю що

з цього вийде

не стрибайте по залі

ви ж не в лісі

Спікер:

(плаксивим голосом)

це не підлягає він це переоцінює

за цю пропозицію не можна голосувати

будь ласка пане депутат

ваша пропозиція має яйця

але не старайтеся впихнути невпихуєме

(оплески)

отож ми розглянули

порядок

цього голосування

а тепер перейдімо

до голосування за проекти

даруйте але переголосування

цього правила вимагає певних

змін

депутатська фракція

Союз демократичних лівих сил

пропонує переадресувати

проект ухвали у справі

молодого покоління

пропозицію виголошує пан депутат із Яроцина

отож переходимо до Яроцина

розгляд окремих пропозицій

які стосуються порядку дебатів

саме про позбавлення мотивації

це законодавчі справи

передусім

аби ми не дискутували

чи плакати за волоссям зітнувши голову

кожну пропозицію можна

винести на конвент

не заперечує ті пункти

які могли б тут бути

Спікер:

високий сейме адже

я сказав про це

високий сейме

я за те щоб ми

ставилися серйозно

прошу підняти руки

й натиснути кнопки

«за» проголосувало

149 пропозицій

вибачте панове депутати

не натискайте будь ласка

тільки піднімайте

секретарів заохочую підрахувати

Онука — парламентська оглядачка. Сидить у навушниках перед мікрофоном. У миті хаосу бігає поміж депутатами, підносить мікрофона Спікерові. Говорить водночас, напр., про Супербюст.

й ухвалимо, що цей режим

уже ніколи не повернеться

(оплески)

Високий сейме — високий сейме окрім

пропозиції підбити підсумки

я хочу наголосити що коли Конвент

Спікер:

Гей ви, як вас там,

той, що в піджаку, я забув ваше прізвище...

вимкніть йому мікрофон у задньому проході

(крики в залі, сміх)

за три хвилини

оголошую десятихвилинну перерву

яка стосується підбиття підсумків цієї пропозиції

голосування заблоковано

(голосування за порядок дебатів триває 60 хвилин

тривалі процедурні дебати

Спікер не може вгамувати залу

звідси перерви — довші, коротші)

перерва

про діри у цьогорічному бюджеті

це процедурні справи

в зв’язку з новим регламентом

з яким депутати не зволіли ознайомитись

після перерви:

Спікер може висунути пропозицію

про підбиття підсумків голосування

за пропозицію пана депутата Рая

депутат:

я відкликаю свою попередню пропозицію

і висуваю суперечну пропозицію

натомість у світлі 114 ми маємо

вирішити чи буде підбиття підсумків

Священик Петро Скарґа — Герой І

Сцену затемнено, поволі, дуже повільно точковий прожектор знаходить Петра Скарґу, який стоїть позаду, за ліжком Героя І на підвищенні. Скарґа в костюмі й у гримі — як на картині Яна Матейка.

Жеби був я Ісаєю, ходив би босоніж і напівнагий, во­лаючи до вас, витворники і витворниці, переступники і переступниці Закону Божого: «За те, що ви нехтуєте оцим словом і надію кладете на тиск та крутійство, і на це опираєтеся, тому буде для вас ця провина, як вилім, що має впасти, що зяє на мурі високім, що нагло, раптовно приходить руїна його! І Він поруйнує його, як руйнується посуд ганчарський, розбиваючи без милосердя його, і в уламках його не знайдеться ані черепка, щоб із огнища взяти огню чи води зачерпнути з кринички...». Непохитні мури Речі Посполитої вашої порисовані, а ви повідаєте: «Ніц, ніц! Не зверхниками своїми стоїть Польща!». Аще не сподіваєтеся, впадуть і потовчуть вас усіх!

Пауза. Здіймає обидві руки вгору.

Жеби був я Єремією, то узяв би пута на ноги й окови та ланца на вию і волав би до вас, грішні, як він волав: «Так спутають вас пани й поженуть яко баранів в чужі сторони». І показав би зотлілу й заплюгавлену барму, яка, тріснувши, тиму в попіл розлетілася, казав би до вас: «Так зіпсується і обернеться внівець, і в дим, і в попіл піде слава ваша, і вшелкі добра, й маєтки ваші». Й узявши глиняний гарнець і скликавши вшиткіх, я вдарив би його моцно об стіну на очах ваших, примовляючи: «Так вас потовче, каже Пан Біг, як цей гарнець, череп’я якого скласти й направити не можна».

Світло поволі сповнює усю сцену. Скарґа переходить до трибуни.

Коли корабель тоне, а вітри перевертають його, дурний свої тлумочки та скриньки опатрює і лежить на них, а до борони корабля не йде і гадає, що сам себе рачить, а він сам себе губить. Бо коли корабель не має борони, і він із вшелкім-вшелкім, що зібрав, потонути мусить. А коли хто своїми скриньками та маєтністю, яку має на кораблі, взгардить, і з іншими до борони корабля стане, про вшелко своє забувши: допіру тоді своє оборонив і сам здоровля своє заховав. Той наймиліший корабель вітчизни нашої вшиткіх нас несе, вшитко в ньому маємо, що маємо. Коли з кораблем щось лихе коїться, коли в ньому утлин не затикаємо, коли воду з нього не вичерпуємо, коли про борону його не стараємося, коли для безпеки його вшелкім, що в домі є, не взгардимо, то потоне він, і з ним самі ми вигибнемо.

Відходить від трибуни, скидає сутану за лаштунками, повертається в білій сорочці, причіпає бороду, надягає шапку, всідається на візку.

З’являється також Онука, яка наливає пива Героєві І. Герой І читає.

ГЕРОЙ І: О Боже мій, які збитки в це королівство принесли, котрі витурлили вшелке милосердя! Почавши з малих аж до великих, вшиткі помірність святу і прості радості пропомнили й отим старопольським життям взгардили. Каждий хоче вино пити. Вже не лише вода, на яку ми приставали, а й пиво нездорове молодим і здоровим. Одна кварта вина в день до року сто золотих близько виносить. Леда хто панує без єдвабів, без шестиконного запрягу, без кільканадцяти пахолків і барви єдвабної, без колясок і оздобних пооббиваних карет їздити не хоче. Сідла вже для візників лишились. У запрягу кінь за кількасот злотих. З тої їзди шляхетської постали каретники, подушечники, перинники — з ліжками, з перинками їздять. Збройний і верховий пахолок пощезли, і міць чоловіча розкошами струхліла. Жони білоглові так в уборах і строях своїх перебрали, що кінця стратам не маєш. На єдваби, злотоглови, хвости і брамки, і карети втрат не перелічиш. На полумиски й лічбу незліченну страв мусить ставати, аби гоноритись, і тлінности, марноти і слави людської, які не варті ніц, набувати.

і далі дурнуватий сміх, теревені

перерва триває — обличчя депутатів, які сповзаються

розповзаються баряться отримують добові і так далі

Спікер відновив дебати

СПІКЕР:

що висунуто пропозиції підбити підсумки

голосування за загальне схвалення

додаткових пунктів ті що пан депутат

Анджей Рай — натомість спікер

виносив на голосування в час

конвенту сеньйорів

звертаю вашу увагу

на той факт що справа значно ширша

про підбиття підсумків які стосуються пропозицій

загального голосування

Тадеуш Зелінський від імені тридцяти депутатів

демократичних лівих сил висунув пропозицію

про часткове підбиття підсумків — це матиме

негативні відгуки про підбиття загальних підсумків

усіх пропозицій

МІККЕ:

пане спікер — сейм декларує

що кожен окремий пункт регламенту

ми маємо право закон цього типу

веде до маніпуляцій положеннями і я хотів би

привернути вашу увагу

вельмишановний депутате

ви не знаєте за що голосуєте

пан депутат запропонував

висока палато

щоб на загальне

щось там казав пан спікер

це було запропоновано паном

спікером усно

через це депутати не знали

є пропозиція пана депутата Новіни-Конопки

спікер щось там іще казав

(оплески)

президіум також має сумніви

хто з пань і панів депутатів

прошу підняти руки

підбити підсумки пана депутата Рая

(оплески)

оголошую результати

за підбиття проголосували

переходимо до голосування

пана депутата Зупу прошу ще

раз уточнити пропозицію

депутатів або фракції

стосовно пункту

будь ласка пане депутат

щодо пункту про благонадійність

радіо, телебачення і преси

(чхання, вигуки «браво», смішки, оплески)

на здоров’я!

фракція КНП просить півгодинної перерви

(сміх)

Несьоловський:

я розумію, що король Яґайло

замовляв три служби Божі — а КНП три перерви

це компромітація парламенту за

який ми стільки вистраждали

(оплески)

Пане спікер висока палато

у мене мали зустрітися п’ятеро директорів

хочу публічно заявити що багатопартійна система

розкладає Польщу —

пане депутат мені дуже прикро

Квасьнєвський:

пане спікер

висока палато

звертаюся до колег із КНП

і

У перервах фрагменти промов та інтерв’ю маршала Пілсудського про Сейм і депутатів.

ГОЛОС МАРШАЛА ПІЛСУДСЬКОГО ІЗ ЗАСВІТІВ:

Задля того, щоб уникнути якогось непорозуміння, додам, що я сам, особисто, як диктатор Польщі скликав цей сейм, що, маючи змогу роздавити, наче комах, цих сеймових хвойд після переможного завершення війни, я не зробив цього, позаяк, будучи прем’єром, діяв більш конституційно, ніж сам сейм, отож ніхто не може оскаржити мене у відсутності демократичних принципів, які закладені в моїй голові. І я дуже бажав би, щоби панове депутати не ідентифікували свій метод роботи з демократизмом. Їхня робота не робить честі демократизму.

Отож, коли третій сейм Речі Посполитої розпочав свою роботу, і я мав змогу, будучи прем’єром, спостерігати нові «тріумфи» у методах роботи сейму, такі суперечливі моїй душі, яка неспроможна працювати без очевидних наслідків, і так суперечливі моєму організмові, який ані на мить не може уподібнитися до цієї дрібної, ницої, напівдохлої мухи, я вирішив, що знову маю вибір — припинити будь-яку співпрацю із сеймом і бути в розпорядженні пана Президента, щоб октроювати в Польщі нові закони, або піти з посади голови польського Кабміну, який змушений співпрацювати із сеймом.

У цій аморальній атмосфері, в цій атмосфері «moral insanity», слабкі голови так просякають своєю нічим не обґрунтованою величчю, що спілкування з такими людьми стає доволі нестерпним, як, скажімо, вельми складним є спілкування навіть дуже чемних домашніх дітей із дітьми з виправних колоній. Ті панове, які одвічно конкурують із єдиним сувереном держави, позаяк самі почуваються суверенами, доходять у своїй поведінці — повторюю, часто маючи дуже слабкі голови — думки, що коли йому заболить живіт, і він у поганому гуморі з цього приводу, то це найважливіша подія для всієї держави. А коли такий пан, бува, обхезається, то кожен мусить бути в захваті від його обгидженої білизни, а якщо йому ще й трапиться нагода, і він набздить, то це вже закон для інших людей, а поготів для міністрів, які замість щоб працювати для держави, мусять обслуговувати й улещувати тих обхезаних істот.

У поведінці таких людей, вихованих у «moral insanity», є щось безмежно нахабне й каламутне з погляду здорового глузду, коли навіть ідіотизм безкарний, — а горопашна Польща і це мусить шанувати, — коли кожна хоч скільки-небудь тямуща людина мусить терпіти це товариство, коли від неї вимагають шанувати глупоти, нехай би вона потім плювала сама собі у вічі, вона мусить мовчати, коли її упосліджують, і вилизувати їхнє обхезане вбрання.

До цього призвела відчайдушна боротьба за безкарність щодо будь-якого злочину, до цього призвело перетворення сейму на профспілку людей, хворих на обхезантіс депутатіс. І треба не мати сорому, геть його втратити, щоби вбачати в цьому обхезантіс депутатіс основний «престиж» сейму.

Одним із моїх численних проектів лікування цього раку на тілі польського життя була ідея приділити панам депутатам репетиторів перед тим, як вони вислуховуватимуть міністрів, — щоб їх навчили ставити путні запитання. Одначе я відкинув цю ідею, бо не сумнівався, що панове депутати відмовляться перераховувати частину свого окладу для оплати репетиторів і, в додачу, при діагнозі обхезантіс депутінім їм не можна надавати для навчання педагога без різки.

За таких умов праця тих, хто керує країною, і приділяє своїм відомствам стільки часу, що їхні зусилля зазвичай перевищують пересічні вимоги до людських можливостей, за таких умов — повторюю — спілкування таких міністрів із панами, хворими на обхезантіс депутінім, мусить бути нестерпною каторгою. Отож ніколи не забуду визначення одного з наших найтямущіших міністрів: по неухильній розмові з панами депутатами він зазнав враження, що вийшов зі звіринця, заповненого злобливими мавпами, які привселюдно вдовольняють усі свої потреби, і навіть не стараються бути подібними на людей. І справді, я ніколи не розумів, як шукати у таких обхезантіс депутатіс якогось «престижу» сейму, коли це лише приниження людства.

Природно, стаються такі випадки, коли великий Творець світу призабуде повісити комусь ліхтар у голові. І що ж із цим удієш! Хіба ж можна зазирати до Господа на його людську кухню? А може, великий Творець у своєму милосерді до нашої бідолашної і виснаженої вітчизни заміряв створити цього дурного бевзя як найяскравішу ілюстрацію того, наскільки обхезантіс депутатіс не лише нікчемні, а й ідіотичні? Достоту визначне польське прислів’я мовить, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Прислів’я слушне, й тому обхезантіс депутатіс, коли вони ще й невимовно дурні, є найогиднішим і найобридливішим явищем. Бо що ж його удієш, — ліхтаря в голові не повісили й можна вигадати прислів’я: «Дурний, як спікер», проте кожен міністр мусить слухати з повагою нісенітниці цього пана, його підлотні звинувачення та ще й облизувати білизну професійного ідіота, обхезану та пропітнілу від розумових зусиль.

ВАРШАВСЬКИЙ САЛОН

Чоловіки й жінки. Костюми довільні. Усі в безперервному русі. Навіть якщо вони стоять на місці, то крутяться навколо «своєї осі». Інші, крутячись навколо себе, водночас кружляють залою або міряють її кроками, дивлячись прямо перед собою, біжать кудись дрібним кроком, зупиняються, (ніби) нажахані, завертають назад, задкують, відвертають голови і крутять ними навсібіч, або розкланюються на всі боки. Старі люди, молоді й «у розквіті сил». Декотрі молодики без угаву підстрибують. Посеред натовпу видно Комбатанта З Довгою Бородою, Професора З Великими Вухами, Великого Рожевого Критика, який пищить, ставну Жінку В Чорному (Матрону?).

СКАРҐА (через салон може пройти Скарґа): Тамтої зайздрості теж повно поміж людей, з яких один другого щастя знести й зочити не ладен. Й огидить ближнього тим самим, що він має, чого другий неохоче бачить у нього, і рачить собі того бажати. І оте лихе око, яко Господь мовить, з щирої зайздрості показує незичливість до ближнього і миру з ним жодного мати не може, і згоди з ним не бажає. Така-от непозбувна бентега.

На кілька секунд усі завмирають, відтак оживають. Обличчя в них набурмосені, похмурі (нібито «ображені»), Професор З Великими Вухами порскає слиною надовкіл... Одні розглядають других, — іноді здалеку, деколи зблизька... Дуже уважно приглядаються один до одного, хитають головами — начебто з недовірою. Згірдливо міряються поглядами. Відскакують один від одного. Зизують один на одного (дивляться)... Деколи всміхаються, а власне, показують зуби, ошкірюють зуби... Жінки кисло всміхаються або затинають губи, деколи показують язика. Інші стоять нерухомо, склавши руки під животом, нібито притримують своє причандалля, інші сплели руки на плечах, ще інші — тримають їх у кишенях (штанів), хтось несподівано розкидає руки й біжить у напрямку... Але несподівано змінює напрямок, опускає руки і стоїть нерухомо, хтось піднімає руку, хтось до когось махає долонею, тримають у руках аркушики й хустинки. Той обертається, цей завертає, усі розминаються. У безперервному русі, нічого не мовлять, але ворушать губами, й уважний глядач може відчитувати з цих порухів губ якісь короткі непристойні слова, котрі починаються на літери «с...» або «б...» і «д...».

Нібито розмовляють між собою, а насправді лише дзижчать і сичать, і навіть свищуть.

У цей час молодики (з борідками) постійно підстрибують. Хтось витирає собі обличчя бородою. Професор порскає слиною навколо себе. Хтось протирає очі. Жінки деколи падають навколішки. Люди починають жертися між собою. Один кусає другого за вухо або за іншу частину тіла.

Вбігають пси — гавкотіння.

Чорне фортеп’яно, біля фортеп’яно сидить Жінка, одягнена в чорне (Матрона?). Грає, але звуків не чути.

Діалоги: «репліки» слід розділити між різними людьми.

Я йому не

я йому не подам о ні ні

Я тобі не подам

О ні — ніколи-преніколи

Це він на мене

1968 року на мене до

А ти на мене 1945-го і 1947-го

Я тричі так Ти тричі ні

Це був ре...

Це був ре...

референдум

Я двічі ні ти тричі так

сам собі плює в обличчя

ганьба ганьба о ганьба

одначе він змінився

він інший

отож подай йому

о ні

нехай краще вона всохне й відвалиться

якщо я подам йому руку мою

(він мені не хоче подати? ги-ги-ги

та це я йому не хочу подати)

о ганьба ганьба

ганьба тобі й тобі й тобі

То ти мені не подаси?

ні — адью — навіки!

Я цьому

не можу подати бо він

я йому теж

він теж свинею був

подайте одне одному принаймні ноги

о ні

о ні

Я йому не подам руки

тепер і завжди

і до кінця світу

ганьба

ганьба

о ганьба

через гортанний «г»

професор Булька (здіймає руки вгору):

Ця чорна діра

це польська культура

ця чорна діра

це польська література

44 (сорок чотири)

роки польської літератури —

діри немов амбразури

ганьбо ганьбо

о ганьбо і т. д.

Журналіст вилазить із-під ліжка.

ЖУРНАЛІСТ: Колего! Це я, це я!

Герой ІІ видає незрозумілі звуки.

ЖУРНАЛІСТ: Прокиньтеся, це я.

ГЕРОЙ ІІ (лежить на ліжку спиною до публіки і до Журналіста, який вилазить з-під ліжка): Що?! Хто?!

ЖУРНАЛІСТ: Це я, мушу поставити вам кілька запитань.

ГЕРОЙ ІІ: Ви? Мені?

ЖУРНАЛІСТ (витягає записник із кишені): Секретарка, мабуть, згадувала...

ГЕРОЙ ІІ: Ви з преси? Не бачили це яблуко?

ЖУРНАЛІСТ: Ні.

ГЕРОЙ ІІ: А може, ви з’їли це яблуко?.. З дерева пізнання добра та зла?

ЖУРНАЛІСТ (сміється): Ні, я не їв.

ГЕРОЙ ІІ (замислюється): Ви здатні й не на такі речі...

ЖУРНАЛІСТ: Я хочу порозмовляти з вами серйозно. З приводу новорічних свят наша агенція хоче опублікувати кілька інтерв’ю з усякими знаменитостями, а також зі звичайними...

ГЕРОЙ ІІ: ...простими.

ЖУРНАЛІСТ: ...авжеж, простими громадянами.

ГЕРОЙ ІІ: Ну?

ЖУРНАЛІСТ: Чи можна дізнатись, яка у вас мета у житті?

ГЕРОЙ ІІ: Я вже досягнув її і тепер мені складно сказати...

ЖУРНАЛІСТ: А ви задоволені тим, що живете?

ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... так... власне, так.

ЖУРНАЛІСТ: А чому?

ГЕРОЙ ІІ: Та хіба ж я знаю...

ЖУРНАЛІСТ (перелазить на другий бік ліжка, ближче до Героя ІІ, «ніс у ніс», «лицем у лице»): А хто може знати?

ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.

ЖУРНАЛІСТ: А чого ви ще хочете досягнути?

ГЕРОЙ І: Ну... у мене є всякі плани, я хотів би, звичайно... насправді...

ЖУРНАЛІСТ (записує. Розмірковує, несподівано кидає запитання): Які у вас політичні погляди?

ГЕРОЙ ІІ: У кого є політичні погляди о п’ятій ранку?

ГЕРОЙ І: Пісяти! Попісяти!

ГЕРОЙ ІІ: Він здурів. Хоче, щоб я мав погляди на світанку!

ГЕРОЙ І: Пісь-пісь!

ГЕРОЙ ІІ: Треба вмитись, одягнутися...

ГЕРОЙ І: Попісяти...

ГЕРОЙ ІІ: ...випорожнитися, почистити зуби, змінити сорочку, вдягти краватку, натягнути штани — й тоді вже погляди...

ЖУРНАЛІСТ: Розумію... Ви вірите у спасіння?

ГЕРОЙ І: Гм...

ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... радше... до якоїсь межі...

ЖУРНАЛІСТ: Якщо я не помиляюся, ви проста людина?

ГЕРОЙ ІІ: Так.

ЖУРНАЛІСТ: Ви знаєте, що у ваших руках доля світу?

ГЕРОЙ ІІ: До певної межі.

ЖУРНАЛІСТ: Що ви плануєте зробити, щоб зберегти мир на Землі?

ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.

ЖУРНАЛІСТ: Ви усвідомлюєте, що в разі ядерної війни людство загине?

ГЕРОЙ ІІ (майже весело): Звичайно, звичайно.

ЖУРНАЛІСТ: І що ви робите, щоб не допустити вибуху?

ГЕРОЙ ІІ (сміється): Нічого.

ЖУРНАЛІСТ: Але ви ж любите людство?

ГЕРОЙ ІІ: Звичайно.

ЖУРНАЛІСТ: А за що?

ГЕРОЙ ІІ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.

ЖУРНАЛІСТ (ховає записника до кишені): Небагато я тут довідався.

ГЕРОЙ ІІ: Ви запізно прийшли.

ГЕРОЙ І: Ви запізно прийшли.

Журналіст виходить.

СОН

У ніч з 17 на 18 жовтня 1992 року мені наснилася постановка «Картотеки». Репетиція відбувалася на відкритому просторі. Актори поводилися вільно, ходили скрізь, де хотіли. Раптом я чую голоси: «Граємо сцену з сирами...». Я не можу пригадати, де саме в «Картотеці» з’являються сири. Один із акторів запитує, чи потрібна мені волова шкіра. Каже, що йде на полювання... Молода акторка зустрічає знайомого й виходить, дехто з акторів корчать міни, включно з такими, які виражають зневагу до мене. Усі розмовляють. Прошу, щоб вони не ворушились якусь мить... Я прокинувся. Потім знову заснув. І дивився цей сон далі. Це доволі дивно, але таке трапляється. Бувають сни, які скидаються на серіал, розвиваються. Частина друга — хоч уві сні й нема частини другої — це якесь чудесне прийняття. У велетенському павільйоні на кондитерському ярмарку. Пироги й торти велетенських розмірів. Торти — кольорові й великі, наче автомобільне колесо, наполеони завбільшки з подушку, звалища білого й біло-лимонного крему. У час репетиції на просторі та згодом — на кондитерському ярмарку — здіймались і падали завіси, розсувалися вбік, опадали, заслоняючи частину сцени, накривали акторів, перетинали сцену навпіл або заслоняли тіла. Рухи завіси... На цьому сон скінчився. Навіщо я прочитав це вам? Коли інтенсивно мислиш про роботу, вона може наснитися.

1992