Малиновий Клин

НА КУБАНЬ!

Доки запорозькі депутати в Петербурзі добували для війська нові землі та привілеї, чорноморці відправили на Кубань військового осавула Матвія Гулика з козаками, щоб той уважно дослідив майбутні козацькі землі.

Запорожцям, які були з Матвієм Гуликом, Кубань відразу нагадала центр колишніх запорозьких земель — Великий Луг (Батько). Такі ж як і на Дніпрі густі і широкі плавні, великі степи і ліси з ярами та байраками, і як у Дикому Полі скрізь по кубанських степах височіли могили.

Чорне море, Керченська протока, Азовське море від Тамані до Єйського Лиману, численні солодкі лимани по всьому побережжі, річка Кубань і безліч степових річок свідчили чорноморцям про багаті рибальські промисли. У плавнях навколо соляних озер водилося безліч птиці — диких качок, гусей, журавлів, куликів, лебедів. У лісах, гущавах і пролісках жили дрофи, тетереви, куріпки, фазани. Багато диких тварин — кіз, лисиць, зайців, вепрів, ведмедів — робили Кубанщину справжнім раєм для мисливців. У соляних озерах по Азовському узбережжю були поклади солі.

Теплий клімат, родючі грунти, не зачеплені ралом, і багаті вигони з високими травами давали змогу займатися землеробством і скотарством.

Зі сходу потроху заселялася пустельна Ставропольська губернія, з півночі прилягала Донщина, але ця частина володінь донських козаків була настільки слабо заселена, що переселенці жодної небезпеки тут не вбачали. Черкеси жили за Кубанню ближче до гір і не мали потреби в Кубанських степах.

Від Керчі експедиція Гулика пройшла по березі Чорного моря, козаки знайшли тут залишки древньогрецької Фанагорії, далі біля Цокуровського Лиману побачили покинуту ханську фортецю. Зустрічали й залишки будинків генуезьких факторій, татарських поселень, покинуті хати некрасівців. Декілька разів бачили козаки людей — це були солдати, котрі служили в російських укріпленнях, що зрідка були розсіяні по Кубані. Батальйоном єгерів обмежувалось все населення величезного краю.

Таким чином військовий осавул об'їхав усі майбутні землі чорноморців і повернувся у Кіш за Бугом.

Подаючи звіт про свою подорож, козацький осавул, запорожець Матвій Гулак розписав усе те природне багатство, яке отримають чорноморці, переселившись на Кубань. Він подав товариству перший статистичний опис Кубані, складений згідно з усіма європейськими стандартами статистичної науки. В Росії лише через шістнадцять років з'явилося перше дослідження зі статистики академіка Германда.

Чорноморці почали готуватися до нового переселення. Залишали нажите майно, хати.

Таку пісню склали чорноморці про своє сумне прощання з Бузькою Січчю, але попереду їх чекала Кубань. Першим відправився в путь славний козацький полковник Сава Білий. Вів він весь козацький флот — 50 байдаків і одну яхту з 3847 козаками і 53 гарматами. 25 серпня 1792 р. козацькі байдаки пристали до берегів Тамані, де й був закладений перший чорноморський курінь Таманський.

Розвантаживши свої човни, чорноморці відразу виставили сторожу й зайнялися будівництвом хат, запасом провіянту для козаків, які вирушали з-за Бугу. Так почалося заселення Кубані — козацького "Малинового клину".

Після флоту Білого суходолом через Крим відправилися на Кубань два піших полки під керівництвом полковника Кордовського і частина козацьких родин. Козаки дійшли до Темрюка і там почали готуватися до зимування.

2 вересня вирушила з-за Бугу головна частина чорноморців. Її тисяч кінних і піших козаків, військовий обоз і козацькі родини вів сам кошовий Захарій Чепіга. Всю осінь йшли козаки з отаманом під дощами, по бездоріжжю. Тяжкий це був шлях, з сумом залишали чорноморці Україну, але прагнення жити вільним життям було сильнішим за усе. Тільки наприкінці жовтня козаки прибули на річку Єя. Вже почалися холода, і переселенці розташувалися у ханській фортеці на Єйській косі.

З початком весни наступного року чорноморці вирушили далі і зупинилися на березі річки Кубань, куди зійшлися всі перші переселенці Білого і Кордовського.

Це місце — Карасунський кут — між річками Кубань і Карасун мало стати новим військовим центром — Катеринодаром.

Готувалися до переходу на Кубань і козаки, які залишалися за Бугом. Хазяйновитий Головатий продавав решту козацького майна, вирішував останні справи чорноморців.

У березні 1793 р. козаки розділилися на дві частини — першу очолив полковник Тиховський і вирушив у дорогу 18 березня, другу частину, розділивши на двадцять колон, з великим обозом повів сам Головатий. За місяць вони прибули на Кубань.

Чорноморці з-за Бугу були першими українцями, які обживали Кубанські землі. Вони лише заклали той грунт, початок тієї хвилі українських переселенців, які заселяли Кубань протягом цілого сторіччя, прямуючи до далекої Чорноморії і шукаючи втрачену під панами волю та землю. Йшли і йшли на Кубань козаки "из малороссийских губерний, без чего нездоровый сей край остался бы без людей, ибо в оном ежегодно гораздо более умирало, нежели рождалось, не говоря уже об убитых в почти беспрерывных боях с непримиримым неприятелем й умерших от ран", так тодішні події зафіксував талановитий чорноморський історик Іван Попко.

1794 р. на Кубані вже перебувало 12645 чоловіків і 5526 жінок. Звісно, це була тільки краплина для безмежної Кубанщини. Чорноморські отамани дбали про постійне поповнення війська новими переселенцями. Про цей бік діяльності Чепіги відомо з козацької пісні:

Військовий суддя Антін Головатий через вірних людей підмовляв козаків тікати на Кубань. Кому щастило добратися до річки Єя, тому видавали пашпорт із новим ім'ям, записуючи відразу до козацького куреня. Чорноморці говорили: "З Кубані видачі немає".

Про таких переселенців багато збереглося легенд та переказів в Україні: "Дід Мамрак (колишній запорожець. — Д. Б.) жив більше ста год. Як зігнали звідси запорожців (з Катеринославщини, — Д. Б,), він продав усе галсом (оптом) і перебрався в Чорноморію. В Романові остався його племінник і багато родичів, то було через год-два) і приїздять у гості. У племінника його було чотири сини. Раз приїхав і давай пробувать, котрий годиться в чорноморці. Посадив одного на лошака-неука — упав, посадив другого — упав, третього — і той упав... Посадив четвертого. Той взявся за гриву і пустився — тільки видно. Гасав, гасав на тому — юшакові, доки вморив і вернувся додому. Дід і каже: "Оцей годиться в козаки!". "Як маєте охоту — хай козакує", — каже батько. Посідали дід з онуком на коней і подались під Чорноморію".

Поступово заселення українцями Кубані і деяких районів Північного Кавказу набуло великих масштабів.

Ще у 1770 р. три тисячі українських козаків заснували Хоперський полк, пізніше поселений у Ставропольській губернії. Загалом на "стару лінію" на Кубань прибуло: з Слобожанщини (1802 р.) — 390 козаків, з Катерннослав-щяни (1803 р.) — 2277 українців, з Харківщини (1804 р.) — 378 козаків з родинами і з Катеринославщини (1805 р.) — 229 українців.

Але найбільш масова хвиля переселенців з України на Кубань розпочалася з 1809 р.

Кількість втікачів з України у Чорноморське військо до того часу зростала дуже швидко. Олександр І, розуміючи, що цей потік зупинити неможливо, особливим рескриптом від 10 серпня 1809 р. наказав малоросійському генерал-губернатору дозволити переселитися на Кубань ще 25 тисячам українців, головним чином з Полтавської та Чернігівської губерній, для зміцнення Чорноморського війська.

Ця величезна кількість людей переселялася у 1810— 1811 рр. Невеличкими партіями, завантаживши гарби і брички своїм майном, вирушали в далеку Чорноморію козаки. Кожною партією керував обраний отаман, котрий мав документ на переселення до війська Чорноморського. І зараз зберігаються у фондах Краснодарського державного архіву стародавні реєстри козаків, де вказані не тільки їхні імена і прізвища, а й ті села та губернії, звідкіля вони прибули.

Загалом до 1811 р. на Кубань переселилася 41 тисяча українців з Полтавщини і Чернігівщини.

Нова хвиля переселення на Кубань (1821—1825 рр.) привела більше 48 тисяч українців з Полтавщини, Слобожанщини, Київщини та Чернігівщини. При Чорноморському козацькому війську був заснований Переселенський комітет, який займався їхніми справами. Завдяки йому для майбутніх чорноморців заготовляли будівельний матеріал, харчі.

Приїжджих розміщували по козацьких куренях або поселяли на нових незайманих землях.

У 1832 р. між Анапою і Сухум-Кале поселилось 200 родин українських козаків. Тоді ж з Полтавщини і Чернігівщини на Кавказ були перевезені два українські полки, які поселились на Тереку в районі Владикавказу. 1834 р. в Україні пройшов так знаний "дівочий набір": на Північний Кавказ привезли 500 кріпачок як жінок для неодружених козаків.

1843 р. у районах горішньої Кубані поселилися два чугуєвські козацькі полки з Харківщини.

Останній великий організованний потік переселенців з України відбувся у 1848-1849 рр. За ці два роки з Слобожанщини, Полтавщини, Катеринославщини, Чернігівщини і Київщини на Кубань відправилося близько 14 тисяч українців.

Таким чином, тільки за першу половину ХІХ століття на Кубань з України переселилося офіційно близько 130 тисяч осіб. Але окрім організованих переселень, на Кубань щорічно відправлялися ще й тисячі втікачів від панської неволі. Поповнювали Чорноморське козацьке військо і нащадки запорожців, які жили у Задунайській Січі. Ще на початку XIX століття на заклик чорноморського отамана Бурсака з-за Дунаю на Кубань перебралося 500 запорожців.

Коли 1828 р. задунайський отаман Гладкий перевів частину козаків під царську владу, вони були поселені між Маріуполем і Бердянськом, і утворили Азовське козацьке військо. Але задунайці прагнули приєднатися до чорноморців, і на початку 60-х років вони були переселені на Кубань, розселившись по чорноморському узбережжю.

Доля знову об'єднала колишніх вигнанців. Внаслідок цих переселень засновувались нові станиці й хутори. 1829 р. згідно з Андріанопольським миром вся земля за річкою Кубань до Чорного моря ввійшла до складу Російської імперії. Так почалася колонізація Закубання. Козаки-чорноморці заселяли нові місця, засновували станиці й хутори. Але тільки після закінчення війни з черкесами за бойовими козацькими підрозділами на закубанські землі вирушив масовий потік переселенців. Близько 500 тисяч черкесів виселялися в Туреччину, і козаки, хоч і примусово, обживали їхні колишні володіння. Незабаром всі землі по обох берегах річки Кубань були заселені козаками.

Тільки у 1896 році частину чорноморських земель відділили від земель козацького війська для заснування Новоросійської губернії.

Після Кавказької війни з горцями вільний доступ у козацьке військо був припинений, хоча інколи у деяких станичних громадах переселенців і записували козаками.

Але коли зникла небезпека постійної війни на Кубані, одночасно із скасуванням кріпацтва, коли мільйони селян отримали волю, на Північний Кавказ знову вирушили сотні тисяч нових переселенців. Так з'явилася нова велика група переселенців некозаків, — "новгородніх" або "городовиків". На 1913 р. "новгородці" Кубані становили вже 57% всього населення. За даними Кубанського статистичного комітету кількість українців серед "новгородніх" становила від 70% до 80%.

У матеріалах перепису 1897 р. зазначено, що на Кубані тоді прожинало 1911133 чоловік. Із них українців за рідною мовою було 49,1%, росіян — 41,17%. Згідно з переписом українців було більше у Єйському відділі — 81%, у Темрюцькому — 79% та Катеринодарському — 57%. В інших частинах Кубанщини українські компактні групи серед населення становили: у Кавказькому відділі — 47%, Майкопському — 31 %, Лабінському — 20%, Баталпашинському - 28 %.

Зважаючи на швидкий приріст населення, у 1913 р. чисельність жителів Кубанського краю вже становила 3050391 особу. Про кількість українського населення свідчать дані сільськогосподарського перепису 1917 р., згідно з яким українці становили 56% всієї кількості, а росіяни — 36%.

Згідно з дослідженнями деяких вчених, перед революцією українців було 60% серед усього населення Кубані — 1791000 чоловік.

Якщо враховувати масштабну кампанію з русифікації населення краю, яку наполегливо проводив царський уряд і внаслідок якої значна кількість українців Кубані втратила свою мову і національну свідомість, то кількість українського населення цього краю набагато перевищувала подані цифри.