Імператор Нерон. У вирі інтриг

11. Новий конфлікт між Нероном і Агріпиною. У чому справжні причини? Убивство Агріпини Молодшої

За словами Корнелія Тацита, Поппея не давала спокою Нерону, «засипaла його докорами, а інколи і глузувала, називаючи знедоленим сиротою, покірним чужим велінням і позбавленим не тільки влади, а й свободи дій». Вона постійно запитувала його, «чому відкладається їхнє весілля. Не подобається її зовнішність та її уславлені тріумфами діди?»

Неронові це подобалося, але перешкод було багато. Однією з них було те, що проти його розлучення з Октавією та одруження з Поппеєю всіма силами боролася Агріпина (що знову побічно свідчить про можливу непричетність Агріпини Молодшої до отруєння імператора Клавдія і, навпаки, про її прагнення виконати дані Клавдію обіцянки). І так не найтепліші стосунки матері й сина, що почали було налагоджуватися, знову настільки псуються, що Нерон уже подумує про вбивство Агріпини. Одначе це відбувається не тільки через нову пасію сина.

Твердження Корнелія Тацита про те, що саме через протидію Агріпини Молодшої його шлюбові з Поппеєю Нерон вирішив покінчити з матір’ю, викликають великі сумніви, хоча це теж відіграло певну роль у прийнятті ним цього рішення. Корнелій Тацит стверджував, що Нерона підштовхували до вбивства матері, і звинувачує в цьому Поппею Сабіну, яка вимагала від Нерона, «коли вже Агріпина не може терпіти іншої невістки, окрім такої, яка відчуває ворожість до її сина, нехай дозволять їй, Поппеї, повернутися до чоловіка, Отона. Вона ладна піти куди завгодно, оскільки воліє чути звіддаля про завдані імператору образи, ніж бути свідком його ганьби й розділяти з ним небезпеки».

Такі вимоги могли лунати з вуст Поппеї Сабіни, але де ж тут підбурювання до вбивства? Тут радше знову звучить наполегливе прохання відпустити її до колишнього, палко коханого чоловіка, який, до речі, після розлучення й від’їзду в Лузітанію так і не одружився знову. Чи можна дорікати жінці за подібне прохання? А от слова Поппеї Сабіни, коли вона, звертаючись до Нерона, заявляла, що не бажає «бути свідком його ганьби й розділяти з ним небезпеки», надзвичайно цікаві. Вони свідчать не тільки про хистке становище Нерона й наявність у нього багатьох ворогів. Слова Поппеї Сабіни про те, що Агріпина Молодша «не може терпіти іншої невістки, окрім такої, яка відчуває ворожість до її сина», тобто крім Октавії, опосередковано підтверджують припущення, що винуватцем отруєння імператора Клавдія був саме Нерон, а не його мати Агріпина. Агріпина ж завзято намагалася виконати свої обіцянки Клавдію - забезпечити майбутнє його дітей.

Конфлікт матері з сином досяг свого апогею.

Можливо, тоді Нерон довідався, що Агріпина збирається оголосити преторіанській гвардії й народу про те, що він є отруйником імператора Клавдія та його сина Британніка? Якби таке сказав хтось інший, - йому б не повірили, і з ним легко можна було б розправитись як із наклепником. Однак, якби з таким звинуваченням виступила рідна мати Нерона, звинуваченню повірили б, і преторіанська гвардія цілком могла би збунтуватися. Якщо Агріпина Молодша зважилася на таке, то навіть у засланні вона становила б величезну небезпеку.

Можливо, саме тут варто шукати відповіді на те, чому Нерон зважився на вбивство матері? Хто знає?… Принаймні припущення Корнелія Тацита, що Нерон убив Агріпину через те, що вона не дозволяла йому одружитися з Поппеєю, - поза всякою критикою. Відмова Агріпини схвалити його розлучення з Октавією та шлюб із Поппеєю навряд чи змусила б Нерона вбити матір. По-перше, він міг одружитися й без її згоди, а по-друге, ще впродовж двох із половиною років після вбивства Агріпини Нерон не розривав свого шлюбу з Октавією. Ні, звісно ж, на вбивство матері імператора штовхнули інші причини, але які саме, ми можемо тільки здогадуватися.

За словами Тацита, Нерон, «вирішивши, що вона обтяжує його, де б не була», почав обговорювати зі своїми довіреними особами найприйнятніший спосіб убивства матері. Після того, як було вирішено, що отруєння й убивство за допомогою зброї не підходять, вільновідпущеник Анікет, який був колись одним із вихователів Нерона, а тепер обіймав посаду префекта мізенського флоту, «заявив, що може влаштувати так, щоб корабель, вийшовши в море, розпався на частини й потопив Агріпину, яка нічого не підозрюватиме: адже ніщо не є таким підступним і непередбачуваним, як море; і якщо вона загине під час морської подорожі, чи знайдеться хтось настільки підступний, щоб вважати злочином те, у чому винні вітер та хвилі?

А Цезар спорудить загиблій храм, жертовники і взагалі не пошкодує зусиль, щоб показати себе люблячим сином».

План було схвалено. Щорік від 19 до 23 березня римляни святкували Великі Квінкватри - свята на честь богині Мінерви. 59 року у цей час Нерон перебував у своєму палаці в Байях, на березі Неаполітан ської затоки. «Сюди, - як писав Тацит, - він і заманює матір, повторюючи, що слід терпляче зносити гнів батьків і придушувати в собі роздратування, і розраховуючи, що чутки про його готовність до примирення дійдуть до Агріпини, яка повірить йому з легкістю, властивою жінкам, коли йдеться про бажане для них. Отже, зустрівши її на березі, оскільки вона прибувала з Анція, він узяв її за руку, обійняв і повів у Бавли. Так називається вілла біля самого моря в тому місці, де воно утворює вигин між Мізенським мисом і Байським озером. Тут разом з іншими стояв корабель, який вирізнявся ошатним оздобленням, чим принцепс також ніби віддавав шану матері; слід сказати, що до цього вона постійно користувалася триремою з веслярами військового флоту.

Потім Нерон запросив її до вечері, сподіваючись, що ніч допоможе йому приписати її загибель випадковості. Добре відомо, що хтось видав його й попередив Агріпину про влаштовану їй пастку, і вона, не знаючи, чи вірити цьому, вирушила в Байї у кінних ношах. Там, одначе, ласкавість сина розвіяла її страхи; він прийняв її з особливою люб’язністю й розмістив за столом вище за себе». Будь-який історик зауважить, що все описано дуже правдоподібно, особливо якщо уявити, що Агріпина, погрожуючи викриттям, чогось вимагала, а Нерон боявся цього викриття - він удав, що йде на поступки й погоджується з вимогами матері.

Продовжуючи свою розповідь, Корнелій Тацит стверджує, що, спілкуючись тоді з матір’ю, Нерон зробив усе, щоб вона нічого не запідозрила, - «безупинно підтримуючи бесіду то з юнацькою невимушеністю й жвавістю, то із зосередженим виглядом, ніби повідомляв їй щось надзвичайно важливе, він затягнув бенкет; проводжаючи її, він довго, проникливо дивиться їй у вічі й гаряче притискає її до грудей, чи то щоб зберегти до кінця свою гру, чи, можливо, тому, що прощання з приреченою ним на смерть матір’ю зворушило його душу, якою б звірячою вона не була». Однак, попри всі можливі вагання, свого наказу Нерон не скасував. Замах відбувся, хоча все сталося зовсім не так, як було сплановано.

За словами Корнелія Тацита, «боги, немов для того, щоб злодіяння стало очевидним, послали ясну ніч із безтурботно спокійним морем.

Корабель не встиг далеко відійти; разом з Агріпиною на ньому перебували тільки двоє з її наближених - Креспей Галл, який стояв неподалік від стерна, та Аццеронія, яка присіла у неї в ногах на ложі і з радісним зворушенням говорила про каяття її сина і про те, що вона знову віднайшла колишній вплив. Раптом за поданим знаком обрушується обтяжена свинцем покрівля каюти, в якій вони були;

Креспея нею придавило, й він одразу випустив дух, а Агріпину з Аццеронією захистили високі стінки ложа, які несподівано виявилися досить міцними, щоб витримати вагу покрівлі. Корабель також не розпався, оскільки після початкового загального сум’яття дуже багато непосвячених у таємний задум перешкодили тим, кому було доручено це виконати. Тоді веслярам дали наказ нахилити корабель на один бік і в такий спосіб його затопити; але й цього разу між ними не було необхідної єдності, і дехто намагався нахилити його в протилежний бік, так що обидві жінки впали в море не від раптового поштовху, а зісковзнувши з корабля. Аццеронію, яка через нерозумність кричала, що вона Агріпина, й закликала допомогти матері принцепса, забили на смерть баграми, веслами й іншими корабельними знаряддями, що потрапили під руку, тоді як Агріпина зберігала мовчання і завдяки цьому (втім, і її поранили в плече), спершу вплав, а потім на одному із зустрічних рибальських човнів дісталася до Лукрінського озера й була доправлена на свою віллу». Історія замаху на Агріпину Молодшу та її вбивства - одне з найяскравіших оповідань Корнелія Тацита і водночас таке, що викликало великі сумніви істориків, особливо істориків ХIХ-ХХ ст. Навіщо було користуватися кораблем, аби пропливти лише два кілометри? Адже треба було спуститися від вілли вниз, потім сісти в човен, щоб дістатися до корабля, - не міг же він підійти мілководдям до самого берега! Чи не простіше було піти суходолом, де був зручний шлях, тим паче що саме так Агріпина й прибула до палацу? Зовсім неймовірним є те, що Агріпину супроводжувало лише дві особи!

За римськими звичаями, це було б непристойно мало навіть для звичайної заможної римської матрони, а тут матір імператора, одна з найбагатших жінок імперії, і в супроводі лише двох осіб?! Не віриться…

Висловлювалося й багато інших аргументів, що піддавали сумніву достовірність розповіді Тацита. Із цими запереченнями, безумовно, варто було б погодитися, якби вбивство не було задумано імператором.

Об цей аргумент розбиваються всі інші. І з огляду на це розповідь Тацита виглядає вже цілком правдоподібною…

Так, суходолом дістатися назад було простіше. Проте Нерон спеціально для матері спорядив чудовий корабель. Коли справа йде до примирення, чи розумно сперечатися? Так, двох осіб для супроводу явно недостатньо. Однак Нерон надає в її розпорядження цілий корабель, усі люди на ньому - це теж її почет. Переглядати склад команди - значить висловити відкриту недовіру синові. За такої теплої зустрічі чи розумно це?

Критики Корнелія Тацита справедливо зауважували, що на великому кораблі з десятками веслярів та членів екіпажу не можна було втягнути в задумане всіх. Утім, і Тацит казав про те саме, - звісно, коли веслярам дали команду перевернути корабель, «серед них не було єдності». А те, що служниця Аццеронія «через нерозумність» кричала, що вона Агріпина, закликаючи допомогти матері принцепса, і зовсім зрозуміло. Римський історик Аппіан, описуючи проскрипції тріумвірів під час громадянської війни, наводить багато прикладів, коли слуги, раби або вільновідпущеники жертвували своїм життям, щоб урятувати занесеного до проскрипційних списків господаря, причому іноді видавали себе за нього. Зовсім не через нерозумність кричала Аццеронія, а збагнувши, в чому річ, намагалася видати себе за господиню, щоб дати тій шанс урятуватися. З тієї ж причини мовчала, відпливаючи від корабля, сама Агріпина Молодша. Все надзвичайно правдоподібно!!! Особливо якщо врахувати, що жінки могли бути приблизно одного віку й однієї комплекції, - тоді відрізнити їх уночі було непросто. Аццеронію забили баграми, але це дало можливість Агріпині доплисти до рибальського човна. Якби його не було, змовники, звісно ж, наздогнали і забили б жінку. Не допоміг би човен і якщо б корабель змовників залишився цілим. Але він перевернувся, і Агріпина змогла утекти.

Невідомо, чи не зі слів самої Агріпини Молодшої, записаних нею або розказаних своїм наближеним після того, як їй пощастило врятуватися, описав нам ці події Корнелій Тацит. Якщо це так, то цілком зрозумілою стає і його образність, і наявність такої великої кількості деталей.

Злочин зірвався лише випадково.

Чи зрозуміла Агріпина, що замах відбувся за наказом її власного сина? Можливо, у неї жевріла надія на те, що все це організував не він, а хтось із його наближених, а, можливо, вона тоді вже все зрозуміла.

Це була сильна, вольова жінка - згадаймо, що, рятуючись від погоні, вона, навіть отримавши рану в плече, зберігала мовчання й зуміла випливти. Якби вона була в Римі, Агріпина могла б звернутися до народу, до преторіанської гвардії, але вона була в Бавлах - у доглянутому, гарному, але маленькому курортному містечку…

Фактично єдине, що вона могла вдіяти, - це прикинутися, що вважає ці події не замахом, а безглуздим нещасним випадком, і повідомити синові про свій чудесний порятунок.

Саме так Агріпина й зробила, чи то сподіваючись, що син передумає, чи то намагаючись виграти час і дістатися Рима. Однак причини, що змусили Нерона піти на вбивство матері, були надто серйозними, і він не передумав. Як писав Светоній Транквілл, «коли її вільновідпущеник Луцій Агерм (Корнелій Тацит іменує його Агерин. - Прим. В. Д.) радісно приніс звістку, що вона жива й неушкоджена, тоді Нерон, не в змозі щось придумати, звелів непомітно підкинути Агерму кинджал, потім схопити його і зв’язати як підісланого до нього вбивцю, а матір умертвити, начебто вона, викрита у злочині, сама наклала на себе руки». Тацит повідомляє, що розправитися з Агріпиною було доручено все тому ж Анікету, який придумав спорудити корабель, що мав розвалитися.

Звістка про нещасний випадок з Агріпиною тим часом поширилася,

«і кожен, почувши про це, біг на берег. Одні піднімалися на укоси берегових дамб, інші стрибали у найближчі човни; дехто, наскільки дозволяв зріст, входив у воду, декотрі простягали уперед руки; бідканнями, молитовними вигуками, розгубленими питаннями й плутаними відповідями сповнювалося узбережжя; зібралася незліченна юрба зі смолоскипами…» За таких умов, якби в Агріпини ще було день-два, вона б могла здійняти бунт, але Анікет діє рішуче й швидко - «розставивши навколо вілли озброєну варту, виламує ворота й, розштовхуючи зустрічних рабів, підходить до дверей покою Агріпини». Побачивши Анікета, трієрарха Геркулея та флотського центуріона Обаріта, які увірвалися до неї, Агріпина й тут, зберігаючи колосальну витримку, заявила Анікету, що якщо він прийшов від сина, щоб провідати її, то нехай передасть, що вона одужала, а якщо «вчинити злодіяння», то вона не вірить, що такою є воля її сина. Розмовляти з нею не стали.

Трієрарх Геркулей ударив її ціпком по голові. Потім Анікет і Геркулей накинулися на неї з мечами…

Корнелій Тацит описав убивство Агріпини Молодшої з чужих слів, не називаючи імен оповідачів, - а ними могли бути й котрісь із очевидців, але вказав, що в них «у розповіді про це немає розбіжностей». І багато деталей - народ, що збігся, оточення вілли перед убивством, раби, які намагалися затримати нападників й відступили під їхнім натиском, а особливо одна малесенька деталь - те, що трієрарх ударив Агріпину ціпком, а інші діяли мечами, звучить дуже переконливо, змушуючи повірити в те, що приблизно так воно все й було.

Так у другій половині березня 59 року загинула Агріпина Молодша.

Рим, за легендою, було засновано Ромулом, який убив свого брата Рема. Величне місто знало випадки, коли чоловік убивав дружину чи дружина - чоловіка, бувало таке, що глава родини страчував своїх дітей, але щоб син убивав свою матір? Це був лише другий відомий в історії Риму випадок. Такого не траплялося вже більше півтораста років. Як повідомив Тит Лівій, 101 року до н. е., уперше за весь час існування Риму, убивство матері скоїв якийсь Публіцій Маллеол. Щоб покарати його, римляни спеціально придумали нову страту - його зашили у мішок і кинули в море. Проте від того часу устої римлян змінилися - ніхто тепер навіть не подумав не те, щоб покарати, але хоча б привселюдно засудити вбивцю матері, - адже він був імператором. Лише через дев’ять років, коли влада Нерона похитнеться й стане зрозуміло, що йому не втриматися на престолі, римляни згадають, як варто поводитися з убивцею матері. Й один «сміливець», уже нічим не ризикуючи, повісить на шию статуї Нерона шкіряний мішок із написом, що сам він «мішка не мине». Утім, це буде згодом, через дев’ять років. А тоді, відразу після вбивства Агріпини Молодшої, усі мовчали… Її останки спалили й поховали тієї ж ночі з виконанням лише найскромніших похоронних обрядів, і поки Нерон зберігав свою владу, над її могилою не було навіть могильного насипу. Лише з падінням Нерона вільновідпущеники Агріпини Молодшої спорудили їй гробницю біля мізенської вілли диктатора Гая Юлія Цезаря.