Імператор Нерон. У вирі інтриг

8. Агріпина не здається. Нерон позбавляє матір охоронців і піддає опалі. Перші змови. Інтриги Юнії Сілани. Примирення Нерона й Агріпини. Нерон відкидає обвинувачення на адресу своєї матері, але його потенційний суперник Рубеллій Плавт відбуває до Азії. Нерон відкидає обвинувачення на адресу Фавста Корнелія Сулли, Афранія Бурра й Палланта. Становище Нерона зміцнюється

Після загибелі Британніка, як писав Корнелій Тацит, Агріпина Молодша присмирніла лише ненадовго, залишившись єдиною людиною, яку Нерону все-таки не вдалося повністю вгамувати, - «ніякою щедрістю він не міг заспокоїти гнів матері. Вона огортала турботою й ласкою Октавію, часто влаштовувала таємні наради з друзями і з жадібністю, що перевершувала її пристрасть до сутяжництва, де тільки могла, добувала гроші, ніби передбачаючи, що вони їй незабаром знадобляться; вона ласкаво приймала трибунів і центуріонів, оточувала шаною вцілілих представників старої знаті, звеличуючи їхні славні імена й доблесть так, ніби підшукувала вождя і залучала прихильників». Тут у історика знову має виникнути питання - чи не намагалася Агріпина виконати дані нею Клавдію зобов’язання, порушені Нероном? Адже її дії також побічно спростовують версію умисного отруєння імператора Клавдія Агріпиною - тепер вона діяла на користь його дочки! Агріпина навряд чи мала намір скинути сина, але вона вважала, що найкращою парою йому була б Октавія, а стосунки Октавії й Нерона явно не складалися.

Нерону, звісно ж, доповіли про дії матері. У відповідь він наказав позбавити її почесного лікторського ескорту, що належав їй як дружині покійного імператора й матері імператора чинного, а потім відібрав у неї і її особистих охоронців-германців. Усі миттю зрозуміли попередження принцепса. «Біля порога Агріпини відразу стало безлюдно: ніхто не приходив до неї втішати її, ніхто не приходив провідати її, окрім декількох жінок, спонукуваних до цього, можливо, любов’ю, а можливо, й ненавистю». Одна з таких жінок, Юнія Сілана, вирішила скористатися ситуацією, щоб помститися Агріпині за давні образи, й наказала своїм клієнтам Ітурію та Кальвізію звинуватити Агріпину в підготовці перевороту на користь Рубеллія Плавта, який за материнською лінією мав той самий ступінь спорідненості з Октавіаном Августом, що й Нерон (Рубеллій Плавт був сином Рубеллія Бланда і Юлії, онуки імператора Тіберія, дочки Друза Молодшого).

Для більшої переконливості Ітурій та Кальвізій повідомили про підготовку змови не прямо, а через вільновідпущеників тітки Нерона Доміції Лепіди (оскільки Агріпина Молодша ворогувала раніше з Доміцією Лепідою і була причетною до її загибелі, зробити це було нескладно). З огляду на ситуацію, обвинувачення було небезпечним і могло закінчитися стратою.

Була пізня ніч, коли вхожий до Нерона вільновідпущеник Доміції Лепіди Парід, згустивши барви, доповів Нерону, який бенкетував у себе в палаці, про нібито підготовану змову. Римський історик Фабій Рустік, праці якого не збереглися, але якого цитує Корнелій Тацит, повідомив, що, довідавшись про це, Нерон спершу хотів не тільки умертвити матір, а й навіть відсторонити від командування преторіанською гвардією вірного йому Афранія Бурра, який отримав свого часу цю посаду завдяки Агріпині. Лише завдяки втручанню й заступництву Сенеки посада префекта преторія залишилася за Афранієм Бурром.

Від надзвичайних заходів було вирішено утриматися. Вранці Агріпину сповістили про донос, який надійшов на неї. Вона з обуренням відкинула всі звинувачення, а потім зуміла домогтися побачення з сином і переконати його, що це була провокація. Кальвізія, Ітурія та Юнію Сілану відправили на заслання. Актор Парід, який доповів Нерону про змову, не постраждав, чи тому, що його визнали невинним, чи тому, що «посідав надто важливе місце в розвагах принцепса», натомість вільновідпущеника Атімета, який повідомив Паріду про змову, було наказано стратити. Після цієї розправи над донощиками між Нероном та його матір’ю на якийсь час настала видимість примирення, але колишнього впливу Агріпина вже не матиме ніколи.

Стривожений Нерон написав листа Рубеллію Плавту і наказав задля спокою Риму відбути до Азії, де той мав спадкоємні маєтки.

У перші роки правління Нерон намагався виглядати милосердним і саме тому обмежився тоді лише засланням потенційного суперника, який потрапив під підозру. Однак Нерон нічого не забув і нічого не простив - за кілька років він усе-таки розправиться з Рубеллієм Плавтом.

Не встиг ущухнути скандал зі змовою, що нібито готувалася на користь Рубеллія Плавта, як Нерону надійшов донос зі звинуваченням Палланта й Афранія Бурра у змові на користь Корнелія Сулли, чоловіка Антонії, старшої дочки імператора Клавдія. Нерон не був надто підозріливим і цьому обвинуваченню не повірив. Справа розглядалася у суді, але Афраній Бурр, хоча й значився підсудним, не тільки не був відсторонений від командування преторіанською гвардією, а й висловлював свою думку нарівні з суддями. Обвинувачення було визнано необґрунтованим, а обвинувача відправлено у вигнання.

Важливою обставиною було те, що обвинувачення зняли не тільки з Афранія Бурра, а й усуненого раніше з усіх посад Палланта. Здавалося, що палацові чвари дійшли кінця. Незабаром ослаблення ворожнечі придворних угруповань отримало ще один наочний прояв - як писав Корнелій Тацит, «наприкінці року (малося на увазі наприкінці 55 року. - Прим. В. Д.) у цирку скасовується варта, що у дні вистав зазвичай виставлялася преторіанською когортою; це було зроблено для того, аби створити видимість більшої свободи, відгородити воїнів від розбещення, породжуваного їхнім перебуванням серед театральної розгнузданості, й перевірити на практиці, чи зможе простий народ дотримуватися благопристойності після видалення сторожі».

Зниження рівня охорони свідчило про те, що Нерон міцно став біля керма державної машини.