Імператор Нерон. У вирі інтриг

7. Відставка Палланта. Агріпина Молодша намагається погрожувати синові, але зазнає невдачі. Отруєння Британніка

54 року найбільш могутнім із придворних був Паллант, позиції якого з приходом до влади Нерона, здавалося б, зміцніли.

Проте на початку 55 року Нерон усуває Палланта від завідування фінансовими справами й видаляє з палацу. Паллант був важливою фігурою в римській політиці, тому варто зупинитися на можливих причинах його відставки. Корнелій Тацит згадував про це двічі. Спершу він писав, що Паллант, фаворит Агріпини Молодшої, котрий забезпечив прихід Нерона й Агріпини до влади, не зрозумів, що Нерон - це не Клавдій, і поводився надміру самовпевнено, «але характер Нерона був не таким, щоб покорятися рабам, і Паллант нахабною зарозумілістю, перейшовши межі дозволеного для вільновідпущеника, викликав до себе його ворожість» («Аннали». Книга 13, розділ 2).

Одначе далі (у тих же «Анналах», у книзі 13, розділі 14) той самий Корнелій Тацит писав, що видалення Палланта сталося після того, як Агріпина Молодша відкинула подарунки сина, й «знайшлися такі, які поспішили передати її слова принцепсу, не забувши додати до них отрути». Саме після цього «Нерон, обрушивши свій гнів на тих, хто підтримував у його матері зарозумілість, відсторонив від завідування фінансовими справами Палланта», причому «Паллант заздалегідь домігся від принцепса обіцянки, що ніщо з його минулої діяльності ніколи не буде йому поставлено в провину та що його рахунки з державою визнаються завершеними».

Друга версія причини відставки Палланта, про яку каже Корнелій Тацит, є набагато переконливішою, аніж перша. Якби Паллант посмів нагрубіянити Нерону, його б просто вигнали, а то й стратили, адже, попри все своє багатство, Паллант був лише вільновідпущеником.

Паллант же зумів випрохати вигідні умови своєї відставки і «залишав палац у супроводі цілої юрби наближених».

Без Палланта Агріпина вже не мала можливості істотно впливати на державні справи, одначе ця неприборкана жінка не заспокоїлася.

За словами Корнелія Тацита, розлючена, вона стала погрожувати Нерону тим, що «Британнік уже підріс, що він кровний син Клавдія й гідний того, щоб успадкувати батьківську владу, якою користується, щоб кривдити матір, усиновлений нащадок чужого роду». Агріпина заявляла, що вирушить разом із Британніком у преторіанський табір, і ще невідомо, кого послухають солдати - її, дочку Германіка, чи якихось там Бурра й Сенеку.

Хтозна, як могли розвиватися події, якби Агріпина не діяла настільки прямолінійно, а спробувала зробити все несподівано.

Можливо, їй справді пощастило б відлучити від влади рідного сина й стати опікункою свого пасинка Британніка. Проте проказані завчасно слова позбавили її такої можливості, й цього не сталося.

Нерон зрозумів, що мати здатна на все, і не став чекати виконання її погроз. Він вирішив питання радикально. Британніка просто отруїли під час обіду у Нерона.

Оскільки всі страви й напої, що подаються до столу, спершу зобов’язаний був куштувати спеціально призначений для цього раб, вдалися до хитрощів. Під час обіду Британніку подали звичайний, перевірений напій, але настільки гарячий, що він відсунув свою чашу.

Тоді слуги долили до напою, нібито для охолодження, отруєну воду й знову подали його юнакові. Після першого ж ковтка Британнік знепритомнів і помер. Нерон при цьому зберігав цілковитий спокій і виявив рідкісне лицемірство, заявивши, що це падуча хвороба (епілепсія), на яку Британнік страждає з дитинства, і що незабаром він прийде до тями. Присутні були вражені. Як писав Корнелій Тацит, «на обличчі Агріпини майнув такий переляк і таке відверте потрясіння, попри її старання впоратися з ними, що було очевидно: для неї, як і для сестри Британніка Октавії, те, що сталося, було цілковитою несподіванкою». Тацит висловлює думку, що Агріпина побачила в цьому «прообраз долі, що її очікує», але, вочевидь, вона просто була приголомшена (зауважмо, що й тут поведінка Агріпини побічно спростовує версію про отруєння нею імператора Клавдія - адже Агріпина діяла в інтересах його спадкоємця, можливо, намагаючись виконати якесь дане Клавдію зобов’язання). Агріпина Молодша була вражена тим, що сталося, але висловити своїх здогадок, не наважилась. Сестра Британніка Октавія, попри свої юні роки, також зуміла приховати свої почуття.

Британнік був досить популярним у народі й армії, і щоб не викликати хвилювань, Нерон наказав поховати його тієї ж ночі без усяких почестей. Такий похорон сина колишнього імператора, названого брата чинного імператора свідчив про те, що Британнік не помер від епілепсії, а був отруєний. Римляни були вражені цим злочином, але і народ, і сенат мовчали.

Дату загибелі Британніка точно не зафіксовано, але Корнелій Тацит згадує про те, що наближався день його чотирнадцятиліття. Якщо це так, то Британніка було отруєно у першій половині лютого 55 року. І це було тільки початком. Поступово, одного за одним, Нерон до кінця свого правління знищив усіх, хто належав до династії Юліїв-Клавдіїв і міг би коли-небудь претендувати на престол.

Чому Британніка було отруєно привселюдно? Попри дотримувані Британніком запобіжні заходи, його охорону контролював Нерон, і знищити Британніка можна було значно простіше, наприклад, давши йому отруту повільної дії, адже «про те, щоб серед наближених Британніка не було нікого, для кого б чесність і совість щось важили, подбали раніше».

Проте в тому, що Британніка було отруєно майже відкрито, теж була своя логіка.

Очевидно, наважившись на привселюдне отруєння Британніка, Нерон попередив матір, а понад те, показав усім, що будь-чиє життя для нього ніщо. Таке попередження змусило мовчати й Агріпину, яка раніше погрожувала синові, й Октавію, й інших римлян. Вельмож і сенаторів спонукало до мовчання ще й те, що, як писав Тацит, після отруєння Британніка Нерон «щедро обдарував найвизначніших зі своїх наближених. Були люди, які засуджували тих, хто, виставляючи себе поборниками непохитної чесноти, втім розділили між собою, немов узяту на війні здобич, будинки й маєтки». Серед них, напевно, були й ті, хто брав ці подарунки через необхідність, побоюючись викликати гнів імператора, проте таких, хто б відмовився, не було.