Ніхто не сміятиметься

8

Це було в п’ятницю. А коли Клара прийшла з роботи в суботу, вона знову тремтіла. Ось що сталося:

Пані Затурецька вирушила зі своїм чоловіком до підприємства, куди вона дзвонила перед тим. Вона спершу зажадала, щоб управитель дозволив їй і її чоловікові відвідати робітню, щоб побачити обличчя кравчих. Таке домагання, правда, здивувало товариша управителя, але пані Затурецька виглядала так, що було неможливо відмовити. Вона сказала щось невиразне про образу, про зруйноване життя і про суд. Пан Затурецький стояв за нею насуплений і мовчазний.

Їх увели в робітню. Кравчихи байдуже попідводили голови, а Клара впізнала чоловічка; вона зблідла і з помітною непомітністю почала швидко працювати над своїм шитвом.

— Ну, ось! — гукнув управитель з іронічною ввічливістю до застиглої пари. Пані Затурецька побачила, що їй треба проявити ініціятиву і звеліла чоловікові: — Дивись добре! — Пан Затурецький прибрав сердитого вигляду й розглядався навколо.

— Чи є вона тут серед них? — прошепотіла пані Затурецька.

Навіть в окулярах пан Затурецький не міг добре роздивитися у великій робітні, яку й так не легко було оглянути з уваги на переповнення її всяким лахміттям і сукнями, що звисали з горизонтальних вішаків, з метушливими кравчихами, які не сиділи акуратно з обличчями, поверненими до дверей, а були в різних позах; вони вертілися, вставали й сідали, мимовільно відвертаючи обличчя. Тому пан Затурецький мусів приступати ближче й намагатися не пропустити нікого.

Коли жінки зрозуміли, що вони є об’єктами чийогось розглядання, до того ж когось такого осоружно непривабливого, вони відчули щось на зразок образи, серед них почулися насмішки і бурчання. Одна з них, здорова молода дівчина, зухвало випалила:

— Він шукає по всій Празі ту потвору, що зробила його вагітним!

На подружжя покотився голосний, грубий сміх жінок; вони стояли понурі, але вперті, з якимсь чудернацьким виразом самоповаги.

— Пані добродійко, — знову гукнула язиката дівка до пані Затурецької, — ви кепсько дивитеся за своїм синочком! Я б ніколи не випускала такого гарного хлопчика з дому.

— Дивися ще, — шепотіла пані Затурецька чоловікові, а він понуро й боязко йшов уперед крок за кроком, ніби стежкою ганьби й побиття, але й рішуче — не пропускаючи ні одного обличчя.

Увесь час управитель посміхався безсторонньо; він знав своїх жінок і знав, що не можна було робити з ними що завгодно; претендуючи однак, що не чує їхнього галасу, він спитав пана Затурецького: — Скажіть мені, будь ласка, як мала б виглядати та жінка?

Пан Затурецький повернувся до управителя й сказав повільно і серйозно:

— Була гарна... Була дуже гарна...

Тимчасом Клара пригнулася в кутку, відокремлюючись від усіх розвеселених жінок своєю схвильованістю, своєю схиленою головою, і своєю гарячковою працею. О, як кепсько розігрувала вона свою непомітність і незначущість. А пан Затурецький був уже зовсім недалеко від неї; за хвилину він дивитиметься їй в обличчя.

— Цього не досить, якщо ви пам’ятаєте тільки те, що вона була гарна, — сказав чемний управитель панові Затурецькому. — Є багато гарних жінок. Була вона низька чи висока?

— Висока, — сказав пан Затурецький.

— Була вона чорнява чи білява?

Пан Затурецький подумав хвилинку й сказав: — Вона була білява.

Ця частина події могла б служити за притчу про силу краси. Коли пан Затурецький бачив Клару перший раз у моїй кімнаті, він був такий засліплений, що справді він її не бачив. Краса створила перед нею свого роду прозорий екран. Екран світла, за яким вона ховалася, мов за вуалем.

Бо Клара ні висока, ні білява. Лише внутрішня велич краси надала їй в очах пана Затурецького враження великого фізичного розміру. І сяйво, що його випромінює краса, надало її волоссю вигляду золота.

І тому, коли чоловічок врешті підійшов до кутка, де Клара, в рудому спецодягу, згорбилася над сорочкою, він не впізнав її. Бо він її ніколи не бачив.