На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Розділ двадцять п’ятийФедя знаходить спільника

Ось уже п’ятий день, як Кудряш дізнався про бунт, що його готували алхімік і Педро. Хлопчики по черзі пильно стежили за змовниками. Кілька разів на день Федя й Ніанг оглядали двері каюти Гуго, проте умовного знаку — кружечка з двома крапками посередині — не було. Та й самі Педро й Гуго поводились дуже обережно. Збоку здавалося, що вони до кінця віддані капітану.

Педро неначе підмінили. Він безвідмовно виконував будь-які накази не тільки Дієго, але й боцмана і стерничого, сам напрошувався на найтяжчу й найбруднішу роботу. Гуго ж став надміру ввічливим і люб’язним з усіма членами екіпажу.

Під час випадкових зустрічей із Федею, коли алхіміка під вартою виводили на прогулянку подихати свіжим повітрям, Гуго намагався посміхатися, вдаючи, що між ними нічого не сталося. Однак Кудряш був переконаний, що алхімік до глибини душі ненавидить його.

Цілі дні Гуго проводив у своїй каюті. Часом звідти долітав скрегіт, брязкання, грюкіт, шипіння, з щілин у дверях клубився їдкий, смердючий дим. До світанку в каюті Гуго не згасав світильник. Матроси, клянучи алхіміка, тягали відрами морську воду, з якої астролог нібито добував золото.

Федя не раз чув, як хазяїн каравели, самовдоволено посміхаючись, хвалився боцману й Франсіско, яку бурхливу діяльність розвинув Гуго і що він, Дієго, правильно зробив, настрахавши старого. Нарешті алхімік по-справжньому взявся за діло.

Щодня вранці і ввечері Дієго заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди. В суботу надвечір алхімік заявив капітанові, що робота наближається до кінця і ось-ось має завершитись. Астролог віртуозно, як справжній факусник, розіграв сцену одержання золота із морської води нібито за допомогою філософського каменя. Для цієї мети хитрий дідуган не поскупився власним шматочком золота завбільшки з горошину й заздалегідь кинув його в одну із колб.

Дієго так отетерів від радощів, що довго не міг отямитись. Потім поривчасто обняв шахрая й кілька разів поцілував. Хоч радість ущерть переповнювала серце капітана, він не забув одначе добутий шматочок золота покласти в кишеню свого камзола. Забачивши це, Гуго скривився, але змовчав.

Після цієї події Дієго наказав зняти варту біля каюти алхіміка, і той вільно став прогулюватися по каравелі.

Звістка про чудесне здобуття алхіміком золота блискавично облетіла корабель. Почув новину і Федя. Він, звичайно, ні на хвилину не мав сумніву, що астролог просто ошукав капітана, й спробував було натякнути йому про це, але той і слухати не захотів.

Хлопчиків бентежило, що досі їм не вдалося вистежити злочинців. І Федя й Ніанг добре розуміли, що ті не сидять склавши руки, а потихеньку діють і зовсім не збираються відмовлятися від свого підступного наміру.

Того дня, як і раніше, друзі прокинулись на світанку й передусім подалися на ніс корабля. Знаку на дверях каюти алхіміка не було.

— Можливо, ти не розчув, — пошепки спитав Ніанг, — і знак має з’явитися в іншому місці? — Він хвилинку подумав. — А може, вони вигадали щось нове, про що ми з тобою не знаємо?

Федя не встиг відповісти. За спинами у хлоп’ят почувся скрипучий солодкий голос:

— Мене розшукуєте, герцог?

Кудряш розгубився, не знаючи, що відповісти. Якусь мить він мовчки дивився на застиглі, як у сови, некліпаючі очі алхіміка, що, здавалося, пропікали його наскрізь. Тонкими пальцями Гуго гладив свою гостру борідку. Виручив Ніанг. З невинним виглядом хлопчик сказав:

— Герцог хоче попросити вас скласти його гороскоп…

Федя вдячно глянув на товариша й підхопив:

— Так, я давно збирався прохати вас про це. Я був би щиро вдячний, коли б ви ознайомили мене з астрологією.

Алхімік не приховував свого вдоволення. Нарешті цей гордий герцог визнав його перевагу. Більше того: сам напросився в учні!

— Ми з вами освічені люди, — посміхаючись мовив Гуго, — і я радий, невимовно радий, що всім непорозумінням між нами покладено край. Безперечно, я охоче передам вам свої знання. А вас попрошу, із свого боку, навчити мене медицини, як робити чарівні палички і завбачати погоду!

— Які там у мене знання медицини!.. — почав, було, Федя, та алхімік перебив його:

— Не приховуйте, герцог. Скромність у ваші роки — якість позитивна, але ваші знання, я мав нагоду переконатися в цьому, глибші за мої. — І тут же, спохопившись, додав: — 3 окремих питань, звичайно…

Не слухаючи Фединих заперечень, Гуго виніс карту зоряного неба і розгорнув її на перекинутому догори дном порожньому барилі. Карта, так само як і портулани стерничого, мала досить дивний вигляд. Її прикрашували яскраво розмальовані фігури чоловіків, жінок, левів, собак, ведмедів, вовків, чудернацьких риб.

Намагаючись набрати якомога поважнішого вигляду, Гуго кашлянув і повчальним тоном почав пояснювати:

— Перед вами, любий герцог, як ви самі бачите, карта небесного склепіння, що оточує нашу Землю. Хай це буде й не зовсім скромно, але мушу сказати, що карту виготовлено під моїм керівництвом у стінах Віденського університету… Так ось, переходжу до безпосереднього викладу основ астрології. Ця стародавня наука вчить, що доля всіх без винятку людей, навіть великих полководців і монархів, у тім числі, звичайно, й ваша, залежить від розміщення зірок на небосхилі. Кожен із нас народився під своєю зіркою, яка й визначає його подальшу путь. Зірки мають свої імена… Їх відтворено на карті у вигляді людей, звірів і птахів. Прошу звернути увагу, — астролог, тицьнув у карту жовтим від кислот пальцем, — на фігуру ведмедя, що відображає сузір’я Великої Ведмедиці… А це ось Полярна зірка… Крилатий кінь позначає групу зірок, що звуться Пегасом… Тут Сонце. Ви знаєте, безперечно, що воно з великою швидкістю рухається навколо Землі — центра всесвіту…

— Ви обмовились, — перебив астролога Федя, — не Сонце обертається навколо Землі, а Земля навколо Сонця.

Гуго єхидно посміхнувся. Його пташина голова якось дивно витягнулась, і він, з виглядом переваги, сухо сказав:

— При всій моїй повазі до вас, осмілюсь заперечити. Очевидно, ви не знайомі, — тут його губи насмішкувато пересмикнулися, — з працями славетного старогрецького вченого Птолемея. У своїх трактатах він довів, що в центрі всесвіту перебуває Земля, а навколо неї… — Гуго зробив багатозначну паузу і переможно закінчив: — Навколо неї рухаються Сонце, Місяць та інші планети.

Захоплені суперечкою, алхімік, Кудряш і Ніанг не помітили, як до них підійшов стерничий. Обпершись плечем об щоглу, він уже кілька хвилин уважно прислухався до лекції алхіміка. Коли ж Гуго став викладати вчення Птолемея, Франсіско не витримав і втрутився.

— Яка нісенітниця! — обурено вигукнув він. — Учення Птолемея, що його ви так вихваляєте, неправильне. Його розвінчав Микола Копернік. Земля є однією з планет Сонячної системи і так само, як Венера, Юпітер, Марс та інші, обертається по своїй орбіті навколо Сонця.

Астролог, наче його що вкусило, різко повернувся до Франсіска. Обличчя Гуго спалахнуло гнівом. Не стримуючи себе, він з обуренням накинувся на стерничого:

— Як ти смієш? — бризкаючи слиною, затупотів ногами Гуго. — Як смієш глузувати з великого Птолемеєвого вчення?! Ти нікчемний хробак порівняно з геніальним греком! Ти… ти…

Спостерігши вибачливу посмішку на губах стерничого, алхімік ще більше розлютився і, наступаючи на Франсіска, тремтячим голосом верескнув:

— Не чув я й чути не хочу про твого Коперніка! Та знаю одне: він пройдисвіт! Такий же вчений, як… як… — тут Гуго побачив конопатника, що йшов мимо, — як Луїс!

Зачувши своє ім’я, конопатник зупинився, зацікавлений, і підступив ближче.

Кудряш зібрався було довести астрологу, що той сам розуміється на астрономії не більше за Луїса. Хлопчик хотів зіслатися на те, що Земля — піщинка порівняно з Сонцем, а Сонце, в свою чергу, звичайна зірка серед багатьох мільярдів зірок нашої Галактики. Він хотів розповісти про новітні досягнення астрономії, про дослідження людиною космічних просторів, фотографування зворотного боку Місяця, створення першої штучної планети, політ автоматичної станції до планети Венери, нарешті, про безприкладні подвиги радянських космонавтів Юрія Гагаріна й Германа Титова, якими розпочато нову еру в історії людства. Та… Федя стримався. Він побоювався, що присутні не зрозуміють його і розповідь про досягнення астронавтики прозвучить як арабська казка із “1001 ночі”.

На подив Кудряша стерничий запитав у алхіміка:

— Вам доводилось швидко мчати в кареті?

— Ще б пак, — з викликом вигукнув той, — більше, ніж тобі!

— Коли так, — не звертаючи уваги на грубощі Гуго, мовив Франсіско, — ви, напевно, помічали, що тоді здається, ніби карета стоїть на місці, а назустріч їй мчать будинки, стовпи, дерева, кущі.

— Хай так, — неохоче згодився Гуго.

— Авжеж, істинна правда, — додав і Луїс.

— Так ось це і є простий доказ того, що й у нас із вами створюється враження, ніби Земля стоїть на місці, а Сонце рухається навколо нас, — закінчив Франсіско.

— Ви чудово пояснили, — з вдячністю сказав Кудряш.

— Ну, годі, друзі, — примирливо проворкотів Гуго, — Не будемо сперечатися. В цьому питанні кожен із нас лишається при своїй думці…

Конопатник тільки кліпав очима, так і не зрозумівши, що було причиною суперечки й чому сваряться герцог, Франсіско і алхімік. Йому було цілком байдуже, що навколо чого обертається: Сонце круг Землі чи Земля круг Сонця.

— Вам здається, що має рацію Копернік, я ж певен, що він помиляється і правда на боці Птолемея. Та все ж гадаю, що ні ви; ні ви, — переводячи погляд з Феді на стерничого, мовив Гуго, — не станете заперечувати тієї безсумнівної істини, що кожен з відомих нам семи металів відповідає своїй планеті на небі.

— Що, що? — не зрозумів Федя.

Алхімік спокійно повторив і викладав далі вчення середньовічних астрологів про взаємозв’язок металів і планет:

— Залізо відповідає Марсу, олово — Юпітеру, срібло — Місяцю, мідь — Венері, золото — Сонцю, свинець — Сатурлу, ртуть — Меркурію.

— Цього ніхто й не збирається заперечувати, — зауважив стерничий.

Кудряш не витримав і розсміявся. Таку дурницю йому доводилось чути вперше.

“Чому Франсіско погоджується з Гуго? — подумав Федя. — Невже й він гадає, що існує тільки сім металів? А вольфрам? А нікель? Молібден? Магній? Алюміній? Титан? Хром? Платина? Марганець? Цинк?.. Та хіба всі згадаєш одразу… Може, розповісти їм про великого російського хіміка Менделєєва, про його знамениту періодичну систему елементів?.. Ні, не стану їх переконувати, зроблю інакше. Адже цьому старому невігласу словами нічого не доведеш. Його треба загнати на слизьке фактами, неспростовними доказами…”

Федя згадав про алюмінієвий гребінець, який носив у кишені. Хлопчик простяг його алхімікові й запитав:

— З якого, на вашу думку, металу зроблено цю річ?

Гуго нерішуче взяв гребінець, понюхав його, спробував на зуб, навіть кілька разів лизнув, але визначити метал так і не зміг.

— Може, вам допомогти? — посміхнувся Федя.

Він, звичайно, знав, що алхімік не міг дати правильної відповіді. Адже алюміній люди навчились витоплювати з бокситів лише після того, як поставили собі на службу електричну енергію. Ясна річ, що не знав про нього й Франсіско. Як і Гуго, він з подивом розглядав предмет, виготовлений з невідомого металу.

Нарешті астролог наважився.

— Срібло! — крикнув він і тут же поправив себе: — Ні, не срібло… Це, — він кинув геть гребінець, — це сатанинська вигадка! Такого металу немає на землі!

Франсіско нагнувся й підняв гребінець.

— Але ж це метал, — запевнив він. — Я не маю жодного сумніву, що це метал. — І, звертаючись до Феді, запитав: — Як він зветься, герцог?

— Алюміній, — пояснив хлопчик. — Його добувають за допомогою…

— Єресь! — вигукнув Гуго. — Я був викладачем в усіх найбільших університетах Європи… Останні п’ятнадцять років я провів у Саламанкському університеті, де десять тисяч студентів слухали мене, боячись пропустити бодай слово! Я викладав там риторику, богослов’я, астрологію, керував обсерваторією і…

— Дозвольте, — перебив Франсіско, пильно дивлячись на алхіміка. — Як же це могло бути?

Суперечка скоро привернула увагу матросів. На палубі зібрався чималий натовп. Навіть кок прибіг із ополоником у руці.

— В ті роки, — обводячи поглядом присутніх, пояснив стерничий, — я був лиценціатом цього університету, протягом двох років читав курс риторики, але вас там не бачив…

— Я тебе теж там не бачив, — огризнувся Гуго.

Не кажучи ні слова, на здивування присутніх, Франсіско раптом кинувся у свою каюту.

— Бачили? — переможно вигукнув астролог і зареготав: — Ха-ха-ха! Злякався самозванець!

Та не минуло й хвилини, як Франсіско повернувся, тримаючи в руках білий аркуш паперу. В куточку його на червоному шовковому шнурку теліпалася воскова печать.

— Ось, будь ласка, грамота про те, що я лиценціат Саламанкського університету. Тепер прошу покажіть вашу грамоту.

— Я не зобов’язаний відчитуватись перед вами! — відрубав Гуго.

— Покажи, покажи! Чого там! — почулися крики звідусіль.

— Я… У мене… вкрали грамоту разом з усіма документами… Мене й без грамоти всі знають. Я доктор…

Останні слова алхіміка потонули в дружному реготі присутніх. Гуго, мов зацькований вовк, спочатку задкував, а потім під улюлюкання матросів затрюхикав до своєї каюти й, грюкнувши спересердя дверима, зачинився на засув. Матроси реготали, гупали кулаками в двері, але Гуго мовчав. Нарешті, переконавшись, що він не вийде, всі розбрелися. На носі корабля залишились тільки хлопчики і стерничий.

— Я дуже радий, що ви, дон Франсіско, і ти, Федю, перемогли алхіміка, — весело сказав Ніанг.

— Авжеж, здорово ми його сьогодні взяли на абордаж, — розсміявся стерничий. — Як не викручувався, а довелося вивісити білий прапор. Мовчатиме тепер старий пес… А зараз, любий герцог, я маю вільний час. Може, займемось латинню?

— Я б хотів поговорити з вами об одній дуже серйозній справі, — мовив Федя, пильно глянувши стерничому в вічі. Тепер він уже не мав сумніву, що Франсіско не однодумець алхіміка й Педро і нічого не знає про змову.

— Готовий вислухати вас.

— Федю, ти хочеш розповісти про Педро? — шепнув Ніанг. — Тут нас можуть підслухати. Краще в іншому місці;

— Ніанг має рацію, — згодився Кудряш. — Про це ліпше було б поговорити у вашій каюті.

— Тоді, будь ласка, прошу до мене, — вклонився Франсіско.

Опинившись у невеликій, заваленій книгами каюті стерничого, Федя розповів йому про змову. Франсіско зосереджено слухав і не перебивав. Обличчя його було серйозне. Коли Кудряш скінчив, стерничий глянув на хлопчика, стиха запитав:

— Але ж як ми з вами доведемо, що Педро й Гуго готують змову? Адже доказів у нас ніяких?

— Я сам усе чув, — вдаривши себе в груди, гарячкував Федя.

— Я вірю вам. Та чи повірить капітан?

— Гуго ошуканець, — обізвався Ніанг.

— І з цим згоден. Проте зараз капітан йому вірить, як ніколи.

— Що ж робити? — насупився Федя.

— Те, що ви робили й до цього, поки що тільки стежити, — порадив Франсіско й, спостерігши збентежені обличчя хлопчиків, додав: — Нічого іншого, на жаль, не придумаєш. Як тільки помітите знак, негайно ж повідомте мене. Ще побачимо, чия візьме. Я ваш вірний спільник.