Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 104. Пред'явлення адміністративного позову

1. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

1. Провадження у справах в адміністративному суді організовано за загальними правилами судочинства та з особливостями, які випливають із принципів адміністративного судочинства та предмету розгляду. Ці правила відображають динаміку адміністративного процесу. У цьому розділі розглянуто правове регулювання проходження адміністративної справи в суді першої інстанції.

2. Переважно розділ побудовано відповідно до етапів адміністративного процесу в суді першої інстанції - звернення особи до адміністративного суду і вирішення судом питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі (глава 1), підготовче провадження (глава 2), судовий розгляд (глава 3). Окремою главою врегульовано дії суду у разі виникнення обставин, що перешкоджають провадженню в адміністративній справі (глава 4). Одна глава присвячена рішенням суду першої інстанції, порядку їх ухвалення, оформлення, проголошення чи доведення їх до відома осіб, які беруть участь у справі, в інший спосіб, порядок виправлення недоліків судових рішень, які не вимагають їх перегляду в суді вищої інстанції (глава 5). У деяких категоріях адміністративних справ визначено певну специфіку провадження, яка обумовлена особливістю спірних правовідносин (глава 6).

Більшість положень зазначених глав субсидіарно застосовується і під час провадження в судах вищих інстанцій з урахуванням специфіки, що визначена наступним розділом.

Рекомендована література

Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / За загальною редакцією О. М. Пасенюка. - К.: Істина, 2007. - С. 230 - 240.

Адміністративне процесуальне (судове) право України: Підручник / За заг. ред. Ківалова С. В. - Одеса: Юридична література, 2007. - С. 163 - 235.

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І. - К.: Старий світ, 2006. - С. 311 - 325.

Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики. - К.: Конус-Ю, 2007. - С. 93 - 123.

Стаття 105. Форма і зміст адміністративного позову

1. Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

2. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом.

3. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

4. Адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

5. Виключено.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 17.11.2009 р. N 1559-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає вимоги до оформлення і подання адміністративного позову до адміністративного суду, а також містить примірний, але невичерпний перелік позовних вимог. Положення статті покликані полегшити позивачеві складання позовної заяви і дають підказку щодо формулювання способу захисту його прав, свобод чи інтересів.

Оформлення позовної заяви і подання її до адміністративного суду

2. Згідно з частиною першою коментованої статті, адміністративний позов подається до адміністративного суду лише у формі письмової позовної заяви, виготовленої на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. "Адміністративний позов", "Позовна заява" - правильними будуть обидва найменування цього документа.

Елементи позовної заяви та додатки до неї визначено статтею 106 КАСУ.

3. Позивач може подати позовну заяву до адміністративного суду особисто через апарат суду (службовця, який приймає документи). Так само подати позовну заяву може і представник позивача. Якщо позовну заяву подає представник, то одночасно з нею він повинен подати довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника (частина п'ята статті 106 КАСУ).

Адміністративний суд, до якого подається позовна заява, належить обирати, керуючись правилами предметної, територіальної та інстанційної підсудності, що визначені статями 18, 19, 20 КАСУ. Позовну заяву може бути також надіслана до адміністративного суду поштою (частина перша коментованої статті).

4. На наш погляд, зважаючи на цілі статті і встановлені у ній засоби їх досягнення, позовну заяву може бути передано до адміністративного суду також кур'єром. Датою подання адміністративного позову в цьому випадку слід вважати дату реєстрації позовної заяви в апараті адміністративного суду. І вимагати довіреність у кур'єра у цьому випадку не потрібно (небезпека подання адміністративного позову від імені іншої особи без належних на те повноважень така сама, як і при надісланні позовної заяви поштою). Однак ця позиція може бути не сприйнята окремими судами.

Положення коментованої статті не перешкоджають звернутися до адміністративного суду з позовною заявою у формі електронного документа, скріпленого електронним цифровим підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Але для цього в адміністративному суді повинні бути створені відповідні технічні умови і про можливість прийняття адміністративним судом звернень у вигляді електронних цифрових документів має бути повідомлено громадськість.

5. За частиною другою коментованої статті службовець апарату адміністративного суду, який веде приймання документів у громадян, на прохання позивача надає допомогу в оформленні позовної заяви. Таку норму запроваджено задля зручності для звичайних громадян, які не вміють оформляти юридичні документи.

Службовець апарату може надати позивачеві допомогу лише технічного характеру. Така допомога може полягати у:

1) наданні зразка чи бланка позовної заяви;

2) ознайомленні позивача з правилами підсудності і вимогами КАСУ до позовної заяви та її оформлення;

3) наданні реквізитів для сплати судового збору, консультуванні щодо розміру і порядку оплати судових витрат тощо;

4) попередній перевірці правильності оформлення позовної заяви.

Однак він не має права консультувати позивача щодо суті спору та можливого рішення суду, не може сам складати позовну заяву.

Згідно з роз'ясненням Вищого адміністративного суду України (див. пункт 15 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2), допомога службовця апарату місцевого адміністративного суду може бути надана лише в частині роз'яснення вимог щодо відповідності позовної заяви положенням статей 105, 106 цього Кодексу, а не стосовно її змісту, обґрунтування чи виготовлення (друкування).

Зміст адміністративного позову

6. Зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частини третя і четверта коментованої статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.

Сучасна законотворча діяльність йде тим шляхом, що зазвичай спосіб захисту визначається у матеріальному праві (ЦКУ, СКУ, ЗКУ тощо). Але оскільки це поки що не характерно для адміністративного законодавства, орієнтовний перелік способів захисту в публічно-правових відносинах наведено у процесуальному законі - у коментованій статті, а також у співзвучній їй частині другій статті 162 КАСУ.

7. Адміністративний позов може містити, зокрема, такі вимоги:

1) скасувати певний правовий акт індивідуальної дії або визнати нечинним нормативно-правовий акт, прийнятий відповідачем - суб'єктом владних повноважень (повністю або окремі положення);

2) зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнути з відповідача - суб'єкта владних повноважень певну суму коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправним рішенням, дією або бездіяльністю (цю вимогу відповідно до частини другої статті 21 КАСУ може бути заявлено лише одночасно з вимогою визнати протиправними рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень);

5) присудити до виконання зупиненої чи невчиненої дії (фактично це охоплюється пунктом 3 цього переліку);

6) встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Про те, які рішення суд може прийняти за зазначеними вимогами, див. статтю 162 КАСУ і коментар до неї.

Зазначений перелік позовних вимог не є вичерпним. Особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Підказки щодо таких вимог можуть містити закони, які визначають порядок реалізації відповідних прав чи свобод. Приклади вимог, які може заявити суб'єкт владних повноважень, наведено в пункті 10 коментарю до статті 104 КАСУ.

8. Відповідно до частини першої статті 21 КАСУ позивач має право поєднати в одній позовній заяві декілька позовних вимог, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

Зарубіжний досвід

9. Положення частини другої коментованої статті про допомогу службовця апарату адміністративного суду в оформленні позовної заяви стало компромісним варіантом, який народився у членів робочої групи з підготовки проекту Кодексу адміністративного судочинства під час обговорення пропозиції запозичити німецький досвід з цього питання. Так, у Німеччині адміністративний позов може бути заявлений не лише у письмовій формі, а й усно - з письмовою фіксацією його керівним працівником канцелярії суду (§ 81 німецького Положення про адміністративні суди). Це сприяє доступності адміністративних судів для юридично непідкованих громадян.

Члени робочої групи остереглися переносити цей варіант в українські реалії, оскільки відразу постало питання про те, хто нестиме відповідальність за позовну заяву, яку службовець суду оформить з недоліками, а також питання про необхідність збільшення апаратів судів. Перше питання спонукало до того, щоб закріпити у КАСУ, що службовець надає лише допомогу в оформленні позовної заяви, але не оформлює її сам. Друге питання зумовило обрання м'якої формули: службовець не повинен, а може (за наявності часу, необхідних знань та інших можливостей) надати таку допомогу. На жаль, така формула не дає позивачеві права вимагати допомоги в оформленні заяви, а є лише добрим побажанням законодавця до організації роботи апарату в адміністративних судах.

Стаття 106. Вимоги до позовної заяви

1. У позовній заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;

2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

4) зміст позовних вимог згідно з частиною третьою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо;

6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

2. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

3. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

4. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.

5. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття стандартизує структуру позовної заяви - містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі. Суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.

Структура позовної заяви

2. У позовній заяві державною мовою (або з перекладом на державну мову) мають бути зазначені:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява (вказується відповідно до Указу Президента України "Про Мережу та кількісний склад суддів місцевих судів" від 20 серпня 2001 року (з наступними змінами), якщо як адміністративний суд діє місцевий загальний суд,

або відповідно до Указу Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року:

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим,

Вінницький окружний адміністративний суд,

Волинський окружний адміністративний суд,

Дніпропетровський окружний адміністративний суд,

Донецький окружний адміністративний суд,

Житомирський окружний адміністративний суд,

Закарпатський окружний адміністративний суд,

Запорізький окружний адміністративний суд,

Івано-Франківський окружний адміністративний суд,

Київський окружний адміністративний суд,

Кіровоградський окружний адміністративний суд,

Луганський окружний адміністративний суд,

Львівський окружний адміністративний суд,

Миколаївський окружний адміністративний суд,

Одеський окружний адміністративний суд,

Полтавський окружний адміністративний суд,

Рівненський окружний адміністративний суд,

Сумський окружний адміністративний суд,

Тернопільський окружний адміністративний суд,

Харківський окружний адміністративний суд,

Херсонський окружний адміністративний суд,

Хмельницький окружний адміністративний суд,

Черкаський окружний адміністративний суд,

Чернівецький окружний адміністративний суд,

Чернігівський окружний адміністративний суд,

Окружний адміністративний суд міста Києва,

Окружний адміністративний суд міста Севастополя;

або Вищий адміністративний суд України, якщо справа підсудна йому у першій інстанції);

2) прізвище, ім'я, по батькові позивача - фізичної особи або повне найменування позивача - юридичної особи чи органу, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є (ці реквізити необхідні суду для перевірки правильності визначення підсудності справи, для направлення позивачеві кореспонденції, а номери засобів зв'язку чи адреса електронної пошти можуть бути потрібні для здійснення термінових викликів чи повідомлень, з'ясування причин неприбуття до суду);

3) прізвище, ім'я, по батькові відповідача - фізичної особи або повне найменування відповідача - юридичної особи чи органу, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі відомі (ці реквізити необхідні суду для перевірки правильності визначення підсудності справи, направлення відповідачеві кореспонденції, а номери засобів зв'язку чи адреса електронної пошти можуть бути потрібні для здійснення термінових викликів чи повідомлень, з'ясування причин неприбуття до суду);

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (зазвичай позивач спочатку викладає обставини, за яких, на його думку, було порушено його права, свободи чи інтереси, з посиланням на докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом; за бажанням - дає свою правову оцінку цим обставинам; а потім - після слова "прошу" - формулює позовні вимоги з урахуванням частин третьої і четвертої статті 105 КАСУ);

5) у разі необхідності - клопотання до суду (це може бути клопотання про призначення судової експертизи, про витребування доказів, про виклик свідків, про забезпечення доказів чи позову, про звільнення від сплати судового збору, про невідкладне вирішення адміністративної справи тощо. Клопотання про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі в забезпеченні правової допомоги, відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ може бути заявлено лише після прийняття і набрання чинності законом про безоплатну правову допомогу. До цього часу клопотання про забезпечення безоплатної правової допомоги може бути заявлено у випадках, коли держава взяла на себе таке зобов'язання, - див. коментар до статті 16 КАСУ);

6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (наприклад, довіреність на представництво, квитанція про сплату судового збору, письмові докази, копії позовної заяви і доданих до неї документів та матеріалів для відповідача тощо).

3. Якщо позовну заяву подає представник, то у ній (як правило, після зазначення інформації про позивача) мають бути зазначені прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є.

4. Хоч закон цього і не вимагає, але позивач також може самостійно визначити третіх осіб, на права, свободи чи інтереси яких може вплинути судове рішення у справі. У цьому випадку доцільно після інформації про позивача і відповідача надати аналогічну інформацію про третю особу, щоб суд, у разі відкриття провадження в адміністративній справі, відразу міг залучити її до участі у справі.

5. Вкінці позовна заява має бути підписана позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.

6. Орієнтовний бланк позовної заяви у справі щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень наведено нижче.

Адміністративний позов

про оскарження рішення, дій, бездіяльності

суб'єкта владних повноважень (бланк)

_________________________________________________

найменування суду, до якого подається позов

Позивач _________________________________________

_________________________________________________

П. І. П. фізичної особи або найменування юридичної особи, поштова

адреса, номер телефону, факсу, адреса електронної пошти, якщо

такі є

Представник позивача

(якщо заяву подає представник)

________________________________________________

П. І. П., поштова адреса, номер телефону, факсу, адреса електронної

пошти, якщо такі є

Відповідач ______________________________________

________________________________________________

П. І. П. (найменування органу), посада і місце служби посадової чи

службової особи, поштова адреса, а також номер телефону,

факсу, адреса електронної пошти, якщо такі відомі

Третя особа на стороні ___________________________

позивача або відповідача

(якщо така є) _____________________________________

________________________________________________

П. І. П. фізичної особи або найменування юридичної особи, поштова

адреса, а також номер телефону, факсу, адреса електронної

пошти, якщо такі відомі

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про оскарження рішення/дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень

"___" ____________ 20__ року ___________________________________________________________

вказати найменування суб'єкта

_____________________________________________________________________________________

владних повноважень (П. І. П. посадової або службової особи)

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

вказати рішення (дію, бездіяльність), яке було прийнято (вчинено, допущено) суб'єктом владних повноважень

_____________________________________________________________________________________

і за яких обставин

_____________________________________________________________________________________

Вважаю таке рішення/дію/бездіяльність протиправним, оскільки ним порушено: ____________

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

вказати які права, свободи чи інтереси позивача було порушено та пояснити як саме і чому

На підставі викладеного прошу:

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

вказати зміст позовних вимог, наприклад:

визнати протиправними рішення/дію/бездіяльність суб'єкта владних повноважень чи окремі положення рішення,

а також скасувати рішення або визнати його нечинним (нормативно-правовий акт) чи окремі їх положення;

або зобов'язати відповідача прийняти певне рішення/вчинити певні дії, та стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди

Одночасно заявляю такі клопотання:

(відмітити необхідне)

витребувати у відповідача усі наявні у нього докази, що стосуються позовних вимог

для підтвердження _________________________________________________________________

вказати обставини, що може підтвердити свідок

викликати і допитати як свідка __________________________________________________________,

який проживає за адресою: _____________________________________________________________.

для забезпечення позову зупинити дію оскаржуваного рішення /

заборонити вчиняти такі дії: _____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________.

звільнити мене від сплати судового збору у зв'язку з малозабезпеченістю

(документи для підтвердження цього додаю):

_____________________________________________________________________________________.

вказати іншу причину або підставу для звільнення від сплати судового збору

розглянути справу колегіально (якщо справа підсудна окружному адміністративному суду)

До позовної заяви додаю:

1. Докази, що підтверджують позовні вимоги (на _____ аркушах).

2. Копії позовної заяви та всіх документів, що приєднуються до неї, у кількості ____, що відповідає кількості відповідачів у справі.

3. Документ, що підтверджує сплату судового збору/документ, що підтверджує наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

"___" ____________ 20__ року

__________________ (підпис)

Додатки до позовної заяви

7. До позовної заяви має бути доданий документ (квитанція, платіжне доручення) про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Відповідно до пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується в порядку, встановленому законодавством для державного мита (див. коментар до частини другої статті 87 КАСУ).

За подання адміністративного позову фізичною чи юридичною особою, суб'єктом владних повноважень судовий збір становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3 гривні 40 копійок (підпункт "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року126). Проте якщо одночасно заявлено майнові вимоги про стягнення грошових коштів, то розмір судового збору щодо таких вимог становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше ніж 1700 гривень (пункт 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ). При цьому судовий збір має бути сплачено як за позовні вимоги негрошового характеру, так і за позовні вимоги про стягнення грошових коштів. В адміністративному судочинстві при сплаті судового збору застосовуються пільги, надані на підставі статей 4 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Випадки звільнення від сплати судового збору (державного мита) при зверненні до суду, повністю або частково, визначаються КАСУ (стаття 88, частина дев'ята статті 172, частина третя статті 173, частина друга статті 239) та іншими законами (наприклад, підпунктом 20.4.4 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року). За обґрунтованим клопотанням (його може бути викладено у самій позовній заяві), вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату на підставі статті 88 КАСУ.

8. За наявності у позивача доказів бажано, щоб він додав їхні оригінали або копії до позовної заяви.

9. Якщо позовну заяву підписав чи подає представник, то одночасно з нею подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника і визначений статтею 58 КАСУ. На наш погляд, замість оригіналу такого документа до позовної заяви може бути додана і належним чином засвідчена копія.

10. Принцип змагальності передбачає можливість ознайомлення відповідача зі змістом та підставами позову. Тому частина третя коментованої статті вимагає від позивача додавати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що приєднані до неї, відповідно до кількості відповідачів - ці копії суд у разі відкриття провадження в адміністративній справі надсилає відповідачеві (відповідачам).

Наслідки недотримання вимог до позовної заяви

11. Якщо позивач не дотримав якоїсь із вимог до позовної заяви, зазначених у коментованій статті, і відсутність певної інформації не дає можливості суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі та виконати обов'язок з повідомлення про це осіб, які беруть участь у справі, суд залишає позовну заяву без руху і пропонує позивачеві виправити виявлені недоліки (див. частину першу статті 108 КАСУ).

Стаття 107. Відкриття провадження в адміністративній справі

1. Суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства;

5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення);

6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

2. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

3. Якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для її повернення, залишення без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву позивачу.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється у порядку, передбаченому статтею 39 цього Кодексу.

4. Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом трьох днів з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху та не пізніш наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

5. Про залишення позовної заяви без розгляду, відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження в адміністративній справі, номер справи;

2) ким і до кого пред'явлено адміністративний позов;

3) зміст позовних вимог;

4) дата, час і місце попереднього судового засідання, якщо суд вважає його проведення необхідним;

5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та докази, які у нього є (для суб'єкта владних повноважень - відповідача зазначається про його обов'язок надати у визначений судом строк у разі заперечення проти позову всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов);

6) яким складом суду розглядатиметься справа;

7) висновок суду про поновлення строку звернення до суду, якщо для цього є підстави.

6. Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі невідкладно після постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки, встановлені статтями 49, 51 цього Кодексу. Відповідачам та третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів.

7. Копія ухвали про залишення позовної заяви без розгляду невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

8. Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Коментована стаття, разом із статтями 108 - 109 КАСУ, закріплює алгоритм дій судді при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою, що надійшла до адміністративного суду. Стаття також встановлює порядок постановлення ухвали про відкриття провадження у справі та вимоги до неї.

2. Стаття спрямована на оперативне вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі. Особа, що подає позовну заяву, повинна враховувати положення цієї статті, щоб не створити підстав, які перешкоджатимуть відкриттю провадження у справі.

Алгоритм прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі

3. Виходячи з принципу диспозитивності, провадження в адміністративній справі може бути відкрито не інакше як за наявності належно оформленого адміністративного позову.

4. Частина перша коментованої статті закріплює орієнтовний алгоритм прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі. Зокрема, вона передбачає перевірку таких передумов для подання адміністративного позову, як адміністративну процесуальну дієздатність позивача (пункт 1), наявність повноважень на подання позову у представника, якщо позовну заяву подано представником (пункт 2), відповідність позовної заяви вимогам закону (пункт 3), належність спору до адміністративної юрисдикції і дотримання правил предметної, територіальної та інстанційної підсудності (пункт 4).

5. Рішення щодо відкриття провадження в адміністративній справі приймає суддя адміністративного суду, якому в порядку черговості передана позовна заява після її реєстрації в апараті адміністративного суду.

Питання розподілу справ між суддями першої інстанції залишається чітко не врегульованим. Згідно з пунктами 3.14 Інструкції з діловодства у місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року N 68, та Інструкцією з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 року N 155, після реєстрації всі справи і матеріали, що підлягають розгляду відповідно до процесуального законодавства, передаються суддям у порядку черговості з урахуванням їх спеціалізації та розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправочних до них коефіцієнтів. Спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ запроваджується наказом голови суду. Навантаження суддів визначається відповідно до розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправочних до них коефіцієнтів, що затверджуються Радою суддів України. Водночас пунктом 2.1 Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах передбачено, що усі адміністративні справи та кореспонденція, що надходять до суду, приймаються, опрацьовуються та за резолюцією керівництва суду передаються відповідними працівниками апарату суду визначеним виконавцям під підпис.

Таким чином, вплив голови суду на розподіл судових справ передбачено в окружних адміністративних судах, а не у місцевих загальних судах (хоча таку відмінність не можна пояснити логічними аргументами). Водночас на практиці розподіл справ між суддями найчастіше здійснює голова відповідного місцевого суду, керуючись пунктом першим частини першої статті 24 Закону України "Про судоустрій України", згідно з яким голова місцевого суду здійснює організаційне керівництво діяльністю суду. Чіткої ж вказівки на уповноваження голови суду на здійснення розподілу справ між суддями в законі немає.

6. Послідовність вирішення питань, визначена частиною першою коментованої статті, не має принципового значення. Зазвичай суддя, читаючи позовну заяву, звертає увагу на всі зазначені моменти одночасно.

Пропонуємо таку послідовність питань для прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі з урахуванням положень статей 108 - 109 КАСУ:

1) чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства (якщо відповідно до статті 17 КАСУ заявлені позовні вимоги не належать до компетенції адміністративних судів, то суд на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАСУ відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі);

2) чи немає у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав таких, що набрали законної сили: постанови суду чи ухвали суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін (якщо така постанова чи ухвала є, то суд на підставі пункту 2 частини першої статті 109 КАСУ відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі);

3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (якщо такі обставини з'ясовано, то суд на підставі пункту 3 частини першої статті 109 КАСУ відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі);

4) чи не подав позивач заяву про відкликання своєї позовної заяви (якщо позивач відкликав позовну заяву, то суд на підставі пункту 2 частини третьої статті 108 КАСУ повертає позовну заяву позивачеві);

5) чи має особа, яка подала позовну заяву, адміністративну процесуальну дієздатність (якщо позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності відповідно до частин другої і третьої статті 48 КАСУ, то суд на підставі пункту 3 частини третьої статті 108 КАСУ повертає позовну заяву позивачеві);

6) чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має належно оформлених повноважень на ведення справи, то суд на підставі пункту 4 частини третьої статті 108 КАСУ повертає позовну заяву особі, яка її подала);

7) чи немає у провадженні цього або іншого адміністративного суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (якщо така справа є, то суд на підставі пункту 5 частини третьої статті 108 КАСУ повертає позовну заяву позивачеві);

8) чи підсудна позовна заява цьому адміністративному суду (якщо вимоги за позовною заявою відповідно до правил предметної, територіальної чи інстанційної підсудності не підсудні адміністративному суду, до якого її подано, то суд на підставі пункту 6 частини третьої статті 108 КАСУ повертає позовну заяву позивачеві);

9) чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу (якщо позовна заява не відповідає таким вимогам, то суд на підставі частини першої статті 108 КАСУ залишає позовну заяву без руху).

Цей алгоритм складено виходячи з таких міркувань:

1) наявність хоча б однієї підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі виключає необхідність перевірки підстав щодо повернення позовної заяви;

2) наявність хоча б однієї підстави для повернення позовної заяви за відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі виключає необхідність перевірки позовної заяви на відповідність вимогам статті 106 КАСУ.

У судовій практиці найчастіше трапляються такі підстави, що перешкоджають відкриттю провадження в адміністративній справі, як-от: неналежність справи до компетенції адміністративних судів; непідсудність справи адміністративному суду, до якого подано заяву; невідповідність позовної заяви вимогам статті 106 КАСУ.

Строк прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі

7. Для вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі частиною третьою коментованої статті для судді встановлено досить стислий процесуальний строк - не пізніше наступного (робочого) дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 108 КАСУ, при виявленні недоліків позовної заяви суддя залишає її без руху і встановлює строк, достатній для їх усунення. У цьому випадку питання щодо відкриття провадження в адміністративному суді повинно бути вирішене суддею не пізніше наступного (робочого) дня після закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви (частина третя коментованої статті). Однак на практиці необхідно враховувати, що позивач може усунути недоліки в останній день строку і надіслати виправлену позовну заяву поштою. Тому суддя, на наш погляд, може вирішувати це питання, витримавши після закінчення строку на усунення недоліків час, який є нормативом проходження кореспонденції, що встановлений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149, за умови, що виправлена позовна заява не надійде раніше.

Встановлено такі нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування дня відправки і вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):

1) місцевої - два дні;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Київ, Сімферополь та Севастополь) - три дні;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - чотири дні;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - п'ять днів.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені строки пересилання збільшуються на один день.

Ухвала про відкриття провадження у справі

8. У разі відсутності перешкод для відкриття провадження в адміністративній справі, визначених статтями 108 і 109 КАСУ, суддя на підставі позовної заяви постановляє ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі.

9. Частина четверта коментованої статті встановлює реквізити ухвали про відкриття провадження у справі.

В ухвалі повинно бути зазначено:

1) найменування адміністративного суду;

2) прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження в адміністративній справі, номер справи, присвоєний відповідно до правил діловодства (справочинства) в адміністративних судах;

3) ким і до кого пред'явлено адміністративний позов;

4) зміст позовних вимог;

5) дату, час і місце попереднього судового засідання (стаття 111 КАСУ), якщо суд вважає його проведення необхідним;

6) пропозицію відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та докази, які у нього є;

7) яким складом суду розглядатиметься справа (з урахуванням положень статей 23 - 24 КАСУ).

При зазначенні складу суду (професійний суддя чи колегія суддів) доцільно, щоб в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі відразу було зазначено прізвища та ініціали судді (суддів), щоб своєчасно забезпечити особам, які беруть участь у справі, право на відвід.

Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі викладається окремим документом (пункт 3 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ.

10. Оскаржити ухвалу про відкриття провадження у справі окремо від кінцевого судового рішення у справі не можна, оскільки постановлення такої ухвали не створює перешкод для провадження у справі і не порушує прав інших осіб щодо судового захисту.

Повідомлення про відкриття провадження в адміністративній справі

11. Після постановлення ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі її копія невідкладно надсилається особам, які беруть участь у справі (позивачеві і/або його представникові, відповідачеві, третім особам), разом з інформацією (пам'яткою) про їхні процесуальні права і обов'язки. Відповідачеві (відповідачам) надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Зарубіжний досвід

12. У Німеччині розподіл судових справ є принциповим питанням з огляду на забезпечення права кожного на "законного суддю". Тому річні плани розподілу справ складаються і затверджуються не головою суду, а президією суду, до якої входять голова суду і судді, обрані до президії суддями цього суду. До функцій президії входить і утворення колегій суддів. Таким регулюванням забезпечується, що ні державні установи, ні окремі посадові особи не можуть впливати на те, який суддя в конкретному випадку буде здійснювати правосуддя. Недотримання такого порядку може бути розцінене як порушення права на законного суддю.

Стаття 108. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви

1. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

2. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

3. Позовна заява повертається позивачеві, якщо:

1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху;

2) позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання;

3) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

4) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

5) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) справа не підсудна цьому адміністративному суду;

7) якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, передбаченого частиною третьою статті 99 цього Кодексу.

4. Копія ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

5. Ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви можуть бути оскаржені особою, яка подала позовну заяву.

6. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для залишення судом позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, які створюють перешкоди для відкриття провадження у справі. Якщо такі підстави відпадуть, тоді провадження у справі може бути відкрито.

2. Особа, що подає позовну заяву, повинна враховувати положення цієї статті, щоб не створити підстав, які перешкоджатимуть відкриттю провадження у справі. Водночас суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.

Підстави залишення позовної заяви без руху

3. Дотримання вимог статті 106 КАСУ до позовної заяви є обов'язковим. Якщо позивач не дотримав якоїсь із вимог до позовної заяви, зазначених у статті 106 КАСУ, суддя залишає позовну заяву без руху і пропонує позивачеві виправити виявлені недоліки (частина перша коментованої статті). Наприклад, такими недоліками можуть бути: відсутність документа, що підтверджує сплату судового збору; або сплата судового збору у меншому розмірі, ніж належить; відсутність контактної інформації про позивача чи відповідача; відсутність позовних вимог або їх формулювання у вигляді "прошу розібратися у даному питанні" чи "прошу вжити відповідних заходів"; неприєднання копій позовної заяви і доданих документів для відповідача (відповідачів) тощо.

Однак суд не повинен формально ставитися до виконання цього повноваження. Щоб ним скористатися, виявлені недоліки повинні бути такими, що перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі та виконати обов'язок з повідомлення про це осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, не можуть бути перешкодою для відкриття провадження у справі такі недоліки, як помилка в назві документа (наприклад, "скарга", а не "позовна заява" чи "адміністративний позов"), або помилка в найменуванні адміністративного суду (наприклад, "Адміністративний суд м. Вінниця" замість "Вінницький окружний адміністративний суд"), або відсутність у позовній заяві посилання на достатню кількість доказів, що можуть підтвердити обставини у справі тощо. Навіть відсутність поштової адреси відповідача - суб'єкта владних повноважень не повинна бути підставою для залишення позовної заяви без руху, якщо дізнатися її для суду не є проблемою.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху

4. Про залишення позовної заяви без руху суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху не лише зазначаються недоліки позовної заяви, а й визначається спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Вказівки на недоліки позовної заяви і спосіб їх усунення мають бути чіткими і зрозумілими.

Строк для усунення недоліків належить до процесуальних строків, тривалість яких встановлює суд. При цьому суддя має врахувати зміст конкретної дії, яку повинен вчинити позивач для усунення недоліку. У разі необхідності строк для усунення недоліків може бути продовжений.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху викладається окремим документом (пункт 1 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ.

5. За наявності підстав суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху у строк, встановлений для прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі, тобто не пізніше наступного (робочого) дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду (частина третя статті 107 КАСУ).

6. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направляється поштою на адресу особи, яка її подала. Оскільки така ухвала створює перешкоди для судового провадження у справі, то частина п'ята коментованої статті надає право оскаржити її у загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Слід також зазначити, що ухвала про залишення позовної заяви без руху, постановлена суддею Вищого адміністративного суду України (у випадках, коли Вищий адміністративний суд діє як суд першої інстанції), є остаточною і оскарженню не підлягає.

Наслідки залишення позовної заяви без руху

7. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суддя постановляє ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі, і позовна заява вважається поданою в день її первинного подання до адміністративного суду (частина друга коментованої статті). Це має значення тоді, коли позовну заяву подано в межах строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, але недоліки усунуто після закінчення цього строку. У цьому випадку строк для звернення з адміністративним позовом не вважається пропущеним.

Якщо позивач своєчасно не усунув недоліків позовної заяви, суддя своєю ухвалою повертає заяву особі, яка її подала (пункт 1 частини третьої коментованої статті).

8. Згідно з частиною шостою коментованої статті, залишення позовної заяви без руху не позбавляє особу навіть після закінчення строку для усунення недоліків права знову звернутися до адміністративного суду з тотожним адміністративним позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав), виправивши недоліки позовної заяви. Суддя вирішуватиме питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі як за новою позовною заявою.

Підстави повернення позовної заяви

9. Частина третя коментованої статті визначає перелік підстав для повернення позовної заяви. Ними є такі підстави:

1) позивач у встановлений строк не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху;

2) позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання (не плутати із заявою позивача про відмову від адміністративного позову відповідно до статті 51 КАСУ, оскільки відмова від позову можлива лише після відкриття провадження у справі і має наслідком закриття провадження у справі, що перешкоджає можливості звернутися з тотожним позовом пізніше. Відкликання позовної заяви можливе до і після відкриття провадження у справі і не є перешкодою для повторного подання позовної заяви з тими самими вимогами);

3) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності (відповідно до статті 48 КАСУ адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь; крім того, адміністративна процесуальна дієздатність належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам);

4) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (хто може бути представником і які документи можуть підтверджувати повноваження представника, визначено у статтях 56 - 58 КАСУ);

5) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (виявити тотожну справу у провадженні адміністративного суду можливо за умови повноцінного функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" - судді нескладно буде перевірити наявність ухвали про відкриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав);

6) справа не підсудна цьому адміністративному суду (для застосування цієї підстави достатньо, щоб при поданні позовної заяви було порушено хоча б одне правило предметної, територіальної чи інстанційної підсудності, що визначені статтями 18 - 20 цього Кодексу. В ухвалі про повернення позовної заяви суд повинен вказати адміністративний суд, якому підсудні вимоги позивача, або ж вказати, які саме правила підсудності необхідно врахувати при поданні позовної заяви. Якщо даному адміністративному суду не підсудна частина вимог позовної заяви, то суддя адміністративного суду (однією або двома ухвалами) відкриває провадження у справі у підсудній йому частині, а щодо решти вимог - постановляє повернути позовну заяву, щоправда, без фактичного повернення позовної заяви із додатками позивачеві. Якщо ж справа не лише не належить до підсудності цього адміністративного суду, а її взагалі не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, то зазначена підстава не застосовується, - суд повинен відмовити у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАСУ).

Перелік підстав для повернення позовної заяви є вичерпним.

Ухвала про повернення позовної заяви та її оскарження

10. За наявності хоча б однієї із зазначених підстав суддя постановляє ухвалу про повернення позовної заяви у строк, встановлений для прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі, тобто не пізніше наступного (робочого) дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду (частина третя статті 107 КАСУ).

Ухвала про повернення позовної заяви викладається окремим документом (пункт 2 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ, із зазначенням конкретної підстави для її постановлення.

11. Частина четверта коментованої статті передбачає, що копія ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї документами та іншими матеріалами.

Оскільки така ухвала створює перешкоди для судового провадження у справі, то частина п'ята коментованої статті надає право оскаржити її в загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Ухвала про повернення позовної заяви, постановлена суддею Вищого адміністративного суду України (у випадках, коли Вищий адміністративний суд діє як суд першої інстанції), є остаточною й оскарженню не підлягає.

Наслідки повернення позовної заяви

12. Жодна з підстав для повернення позовної заяви, що передбачені у коментованій статті, не позбавляє права повторного звернення з тотожним адміністративним позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав) до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина шоста коментованої статті). Суддя вирішуватиме питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі як за новою позовною заявою.

Стаття 109. Відмова у відкритті провадження в адміністративній справі

1. Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо:

1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін;

3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

4) виключено.

2. Про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.

3. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

4. Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву.

5. Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

6. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

(положення пункту 4 частини першої статті 109 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Особа, що подає позовну заяву, повинна враховувати положення цієї статті, щоб суд не відмовив у відкритті провадження у справі за її позовною заявою. Водночас суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.

Підстави відмови у відкритті провадження в адміністративній справі

3. Частина перша статті передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише у трьох випадках:

1) якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (на практиці це найпоширеніша підстава для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Застосовуючи її, адміністративний суд фактично вказує, що він не компетентний вирішувати вимоги заяви, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України він зобов'язаний діяти в межах повноважень, встановлених законом. Зазвичай заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо спірні правовідносини не є публічно-правовими, або у спорі відсутній суб'єкт владних повноважень, або взагалі відсутній спір, тобто справа за заявою не належить до компетенції адміністративних судів, визначеної статтею 17 з урахуванням пункту 1 статті 3, статей 4 і 21 КАСУ. Якщо в порядку адміністративного судочинства не належить розглядати лише частину вимог позовної заяви, то суддя адміністративного суду (однією або двома ухвалами) відкриває провадження у справі у підсудній йому частині, а щодо решти вимог - відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за такими вимогами);

2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін (ця підстава означає, що справу уже вирішено судом, і вдруге заявляти тотожний адміністративний позов не можна. Однак виявити вирішену судом тотожну справу можливо за умови повноцінного функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" - судді нескладно буде перевірити наявність відповідного судового рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав);

3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (відсутність однієї зі сторін у спорі і неможливість її заміни виключають провадження у справі. Однак встановити судді цей факт на етапі відкриття провадження у справі практично неможливо. Цю підставу не може бути застосовано у разі смерті посадової чи службової особи - суб'єкта владних повноважень або ліквідації органу - суб'єкта владних повноважень зі статусом юридичної особи, оскільки у цих випадках зазвичай будуть правонаступники).

Перелік цих підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. На це зайвий раз вказує слово "лише" у частині першій коментованої статті.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

4. За наявності хоча б однієї із зазначених підстав суддя постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Суддя повинен зробити це у строк, встановлений для прийняття рішення щодо відкриття провадження у справі, тобто не пізніше наступного (робочого) дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду (частина третя статті 107 КАСУ).

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі викладається окремим документом (пункт 3 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ, з посиланням на конкретну підставу для її постановлення.

5. Копія ухвали судді про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами та іншими матеріалами.

6. Як і ухвали про залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву, за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ, оскільки вона створює перешкоди для судового провадження у справі.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, постановлена суддею Вищого адміністративного суду України (у випадках, коли Вищий адміністративний суд діє як суд першої інстанції), є остаточною й оскарженню не підлягає.

Наслідки відмови у відкритті провадження в адміністративній справі

7. На відміну від ухвал про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви, постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі тягне за собою заборону повторного звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження.

Стаття 110. Підготовка справи до судового розгляду

1. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

2. Суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може:

1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача;

2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи;

3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів;

4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

3. За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає загальні правила підготовки адміністративної справи до судового розгляду. Стаття спрямована на створення необхідних умов для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку.

Поняття і завдання підготовки адміністративної справи до судового розгляду

2. Підготовка адміністративної справи до судового розгляду - це система процесуальних дій судді адміністративного суду, спрямованих на визначення спірних питань між сторонами, з'ясування можливостей щодо припинення спору, а за відсутності таких можливостей - зібрати весь доказовий матеріал у справі з тим, щоб дослідити його та вирішити справу в одному судовому засіданні протягом розумного строку.

Таким чином, завданнями підготовки адміністративної справи до судового розгляду є:

1) уточнення кола обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, а також інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; з'ясування, які з них необхідно доводити;

2) з'ясування можливостей щодо припинення спору на стадії підготовчого провадження: внаслідок примирення сторін, визнання адміністративного позову чи відмови від позову;

3) визначення можливих правових відносин між сторонами; вирішення питання про склад осіб, які беруть участь у справі; встановлення кола доказів, необхідних для вирішення справи, і забезпечення їх своєчасного одержання;

4) сприяння судом особам, які беруть участь у справі, у здійсненні їхніх процесуальних прав та обов'язків.

Порядок здійснення підготовки та підготовчі дії

3. Підготовка адміністративної справи до судового розгляду повинна починатися з часу відкриття провадження в адміністративній справі.

4. Підготовче провадження здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження у справі, одноособово. Цей суддя вже попередньо ознайомився з позовною заявою та викладеними у ній обставинами справи, тому цілком слушно, що саме він здійснює підготовку справи до судового розгляду. Хоча якщо такий суддя не може з об'єктивних причин далі вести провадження у справі (припинення його повноважень, тривале захворювання тощо), то її може бути передано іншому судді в порядку черговості і це не матиме наслідком проведення підготовки справи до судового розгляду спочатку.

5. Законом не визначено строку підготовки адміністративної справи до судового розгляду. Зважаючи на загальне правило, що адміністративна справа повинна бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (частина перша статті 122 КАСУ), суд повинен провести підготовку протягом такого часу, аби вирішити справу у зазначений строк.

6. Для досягнення завдань підготовки справи до судового розгляду суд уповноважений вчиняти різноманітні процесуальні дії, орієнтовний перелік яких передбачений у частині другій коментованої статті.

Усі ці процесуальні дії судді на стадії підготовчого провадження умовно можна звести до таких питань:

1) визначення обставин, що потребують доказування, з'ясування кола доказів та їх збір (для цього суд може: вирішити питання про забезпечення доказів за наявності відповідної заяви відповідно до статей 73 - 75 КАСУ; запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази відповідно до статті 114 КАСУ; витребувати документи та інші матеріали відповідно до частини другої статті 69 КАСУ; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; відповідно до статті 147 КАСУ; призначити експертизу відповідно до статті 81 КАСУ; дати судове доручення іншому адміністративному суду щодо збору доказів відповідно до статті 115 КАСУ тощо);

2) встановлення кола осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників адміністративного процесу (суд відповідно до статті 52 КАСУ може вирішити питання про заміну позивача чи відповідача, або залучення другого відповідача, про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, про вступ третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до статті 53 КАСУ; також суд може визнати обов'язковою особисту участь сторін чи третіх осіб у судовому розгляді відповідно до статті 120 КАСУ, викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів);

3) проведення попереднього судового засідання (у разі необхідності суд може прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання та провести його відповідно до статті 111 КАСУ);

4) визначення подальшої долі справи (зокрема, суд може об'єднати справи в одне провадження чи роз'єднати справу у самостійні провадження відповідно до статті 116 КАСУ; залишити позовну заяву без розгляду, зупинити провадження у справі чи закрити його відповідно до статей 155 - 157 КАСУ, за наявності підстав прийняти рішення про забезпечення адміністративного позову відповідно до статей 117 - 118 КАСУ, закінчити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду відповідно до частини другої статті 121 КАСУ).

7. Перелік процесуальних дій судді під час підготовки справи до судового розгляду, що наведений у коментованій статті, не є вичерпним. У разі необхідності суддя може вчиняти інші процесуальні дії, спрямовані на досягнення завдань підготовки справи до судового розгляду.

Невідкладний розгляд адміністративної справи

8. Згідно з частиною третьою коментованої статті, за обґрунтованим клопотанням позивача про невідкладне вирішення адміністративної справи суд під час підготовчого провадження повинен вжити заходи щодо якнайскорішого розгляду і вирішення справи з метою дотримання розумного для такої справи строку її вирішення. У такому разі судові виклики чи повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників адміністративного процесу суд здійснює за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу, який забезпечував би необхідну швидкість (стаття 38 КАСУ).

Стаття 111. Попереднє судове засідання

1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

2. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

4. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд:

1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову;

2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати;

4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання;

5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

5. За заявою однієї зі сторін про неможливість прибуття до суду попереднє судове засідання може бути відкладено, якщо причини неприбуття будуть визнані судом поважними.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає мету і порядок проведення попереднього судового засідання в адміністративній справі.

2. Положення статті спрямовані на врегулювання спору без доведення його до судового розгляду, а якщо цього зробити не вдалося - на створення умов для швидкого розгляду і вирішення адміністративної справи.

3. Незважаючи на те, що проведення попереднього судового засідання не є обов'язковим, не можна недооцінювати його потенціал для пришвидшення розгляду справи. За якісного проведення попереднього судового засідання провадження у справі може бути припинено вже на цій стадії або ж будуть створені умови для розгляду справи в одному засіданні без процесуальних несподіванок, без необхідності робити перерви чи відкладати судовий розгляд. Тому положення статті покликані також сприяти розвантаженню суду.

Поняття і мета попереднього судового засідання

4. Попереднє судове засідання - це засідання, що проводить суддя, який здійснює підготовку справи до судового розгляду за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з метою з'ясувати можливість врегулювати спір до судового розгляду справи, а якщо це неможливо - щоб забезпечити всебічне та об'єктивне вирішення справи протягом розумного строку.

Порядок проведення попереднього судового засідання

5. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який відкрив провадження в адміністративній справі і здійснює підготовку справи до судового розгляду.

6. Проведення попереднього судового засідання у кожній адміністративній справі не є обов'язковим. Попереднє судове засідання доцільно проводити у разі, якщо суддя оптимістично оцінює можливості щодо примирення сторін, або ж коли предмет доказування є складним (значне коло обставин, численні позовні вимоги тощо), коли відсутній логічний зв'язок між обставинами, на які посилається позивач, та змістом позовних вимог тощо.

7. Про попереднє судове засідання повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Інші учасники адміністративного процесу, такі як свідок, експерт, спеціаліст, участі у попередньому судовому засіданні не беруть, проте суд має право залучити до попереднього судового засідання секретаря судового засідання, судового розпорядника, перекладача.

Призначаючи попереднє судове засідання, суд не має права визнавати особисту участь сторін у засіданні обов'язковою. Таке судове рішення може ухвалюватися з метою забезпечення участі сторін лише у судовому засіданні, яке проводиться під час судового розгляду.

8. КАСУ не встановлює вимог до процедури проведення попереднього судового засідання. Керуючись аналогією закону, при проведенні попереднього судового засідання можуть бути застосовані правила розгляду справи у судовому засіданні. Однак, на наш погляд, зустріч судді з обома сторонами може мати менш формальний характер, тобто без повної фіксації технічними засобами, у вигляді звичайного спілкування, без дотримання якоїсь наперед визначеної схеми. Це має сприяти вільному обміну думками між сторонами і суддею щодо можливостей примирення чи інших способів припинення спору, щодо формування доказової бази тощо.

9. Суд не зобов'язаний фіксувати перебіг попереднього судового засідання технічними засобами або шляхом складення протоколу. Разом із тим протокол попереднього судового засідання чи фіксування його технічними засобами можуть вестися для закріплення окремих процесуальних дій, що вчиняються у його ході і мають значення для подальшого розгляду справи, зокрема, усної заяви сторони (третьої особи) про підтвердження повноважень свого представника, усних заяв сторін про досягнення примирення чи про визнання певних обставин. Альтернативним може бути варіант, коли суд схилятиме сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, до письмового оформлення таких заяв.

10. Частина п'ята коментованої статті визначає таку підставу відкладення попереднього судового засідання - якщо надійшла заява від однієї зі сторін про неможливість прибуття до суду і причини неприбуття визнані судом поважними. Тому підстави для відкладення судового розгляду справи, визначені статтею 128 КАСУ, не можуть бути застосовані за аналогією для відкладення попереднього судового засідання.

Врегулювання спору у попередньому судовому засіданні

11. Першим із завдань попереднього засідання є врегулювання спору. Для цього суд має з'ясувати: чи не відмовляється позивач від адміністративного позову; чи не визнає позов відповідач. Суд має також роз'яснити сторонам можливості щодо примирення. Суд має використати попереднє судове засідання для зближення присутніх на ньому сторін, налагодження конструктивного діалогу між ними, схиляння їх до примирення та обговорення його умов.

12. Зазвичай для сприяння врегулюванню спору недостатньо, щоб суддя процитував положення КАСУ про права сторін. Роль судді у цьому випадку має бути наближена до ролі медіатора - особи, що сприяє сторонам самостійно врегулювати конфлікт, пропонуючи різні варіанти узгодження інтересів. Суд повинен пояснювати сторонам можливості і переваги завершення справи на цьому етапі без активного втручання суду. Зокрема, перевагами примирення може бути названо те, що кожна сторона залишиться задоволеною результатом, хоч він і буде компромісним, умови примирення виконуватимуться добровільно, судові витрати залишаться мінімальними, а відносини перестануть бути конфліктними, після примирення сторони готові будуть далі співпрацювати.

13. Відмова від позову чи примирення сторін тягнуть за собою закриття провадження в адміністративній справі. Визнання відповідачем позовних вимог дає суду право під час підготовчого провадження прийняти постанову про задоволення позову. Ці дії вчиняються відповідно до статей 112 - 113 КАСУ. Проте якщо питання про закриття провадження суддя-доповідач може вирішити одноособово, то прийняти постанову про задоволення позову за наслідками підготовчого провадження суд може лише у складі, що визначений статтями 23 і 24 КАСУ.

Забезпечення своєчасного всебічного та об'єктивного вирішення справи

14. Якщо врегулювати спір між сторонами не вдалося, суд у попередньому судовому засіданні за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, повинен чітко визначити предмет доказування (обставини, щодо яких існує спір і які належить встановити під час судового розгляду) та коло необхідних доказів.

При потребі суд уточнює у позивача позовні вимоги, а у відповідача - його заперечення проти адміністративного позову, також з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, встановлює строк для подання доказів. Суд у попередньому судовому засіданні може вчинити будь-які інші процесуальні дії щодо підготовки справи до судового розгляду, метою яких є забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

Водночас потрібно пам'ятати, що попереднє судове засідання не призначене для дослідження доказів та встановлення обставин у справі. На цьому етапі сторони повинні бути обізнані з доказовою базою одна одної, що забезпечить змагальність під час судового розгляду.

15. Після того, як сторони з'ясують доказову базу одна одної і тверезо зважать свої шанси, на наш погляд, їм ще раз доцільно надати можливість самостійно врегулювати спір, не доводячи його до судового розгляду.

Перехід до судового розгляду

16. З метою процесуальної економії та для зручності сторін судовий розгляд може бути розпочато одразу після попереднього судового засідання у той самий день. Частина третя статті 121 КАСУ визначає необхідні умови для цього:

1) присутність на попередньому судовому засіданні усіх осіб, які беруть участь у справі;

2) попереднє з'ясування усіх необхідних для розгляду справи питань;

3) письмова згода на це усіх осіб, які беруть участь у справі.

При цьому обов'язковою умовою переходу до стадії судового розгляду справи є постановлення ухвали про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду. Як правило, найзручніше, якщо суд розпочне судовий розгляд невідкладно або з невеликою перервою після попереднього судового засідання. Судовий розгляд справи в такому випадку суд проводить з дотриманням вимог статей 23 і 24 КАСУ щодо одноособового чи колегіального складу суду.

Відмінність від цивільного судочинства

17. На відміну від цивільного судочинства, попереднє судове засідання може бути проведено не в кожній адміністративній справі, а лише у випадках, коли суддя вважає це доцільним. Найчастіше необхідність у попередньому судовому засіданні існує, якщо предмет і характер спору свідчить про те, що його може бути вичерпано вже на цій стадії. Попереднє судове засідання також потрібне, якщо у справі необхідно встановити чимало обставин, про які можуть свідчити найрізноманітніші докази.

Стаття 112. Відмова від адміністративного позову та визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження

1. Позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи.

2. Про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

3. У разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

4. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює процедуру відмови позивача від адміністративного позову та визнання відповідачем адміністративного позову у підготовчому провадженні, а також визначає поведінку суду у разі вчинення сторонами цих дій. Водночас зазначені дії можливо вчинити не лише під час підготовчого провадження, а й у будь-який час до закінчення розгляду справи.

2. Відмова від адміністративного позову та його визнання у підготовчому провадженні є способом врегулювання спору, не доводячи його до судового розгляду, зокрема, коли позивач переконується у судовій безперспективності своїх вимог, а відповідач - своїх заперечень проти позову. Можливість сторін припинити спір через відмову або визнання адміністративного позову випливає з принципу диспозитивності.

Відмова від адміністративного позову під час підготовчого провадження та її наслідки

3. Відмова від адміністративного позову означає, що позивач не підтримує своїх вимог до відповідача і бажає зняти їх з розгляду суду, що, як правило, тягне за собою закриття провадження в адміністративній справі. Позивач може відмовитися від своїх вимог повністю або частково.

4. Мотиви для відмови від позову можуть бути різними. Наприклад, позивач може втратити інтерес до справи або передбачити, що суд не задовольнить адміністративного позову, або відповідач добровільно задовольнив вимоги позивача тощо. Водночас позивач не зобов'язаний мотивувати своєї відмови від позову. Однак суд має право поцікавитися такими мотивами, щоб перевірити, чи відмова від позову не вчинена під примусом, погрозами відповідача, або щоб з'ясувати дійсну волю позивача - можливо, він, відмовляючись від позову, насправді просто бажає відкликати позовну заяву.

5. Від імені позивача відмовитися від адміністративного позову може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

6. Відмова від адміністративного позову під час підготовчого провадження обов'язково має бути викладена у формі письмової заяви, що адресована суду і приєднується до справи. Така заява може бути подана до суду у попередньому судовому засіданні або в будь-який інший час від моменту відкриття провадження у справі до постановлення судом ухвали про закінчення підготовчого провадження та призначення адміністративної справи до судового розгляду. Письмова форма заяви на стадії підготовчого провадження передбачена з тією метою, щоб ця дія від імені позивача мала процесуальне оформлення, оскільки закон не вимагає фіксації цієї стадії технічними засобами чи протоколом судового засідання.

7. Якщо заяву про відмову від позову подано під час попереднього судового засідання, то до прийняття рішення за заявою суд має пояснити наслідки задоволення цієї заяви, роз'яснити можливість відкликати позовну заяву та різницю у наслідках, а також переконатися, чи позивач і далі наполягає на задоволенні заяви. Якщо заява про відмову від позову надійшла до суду не у попередньому судовому засіданні, але на стадії підготовчого провадження, то закон не встановлює перешкод для того, щоб суд розглянув її без виклику чи повідомлення сторін за умови, що розгляд цього питання за відсутності сторін дає можливість дотримати вимоги частини четвертої коментованої статті.

При прийнятті рішення суд за заявою про відмову від позову суд повинен переконатися в тому, що така відмова не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 51 КАСУ). Зокрема, відмова від позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії. Якщо заяву про відмову від позову подав законний представник, наприклад, неповнолітньої особи, то суд повинен переконатися, що закриттям провадження у справі не буде порушено її прав, свобод чи інтересів.

Якщо заяву про відмову від позову подано органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то перед ухваленням рішення за заявою суд повинен з'ясувати, чи особа, в інтересах якої подано адміністративний позов, не вимагає розгляду справи і вирішення вимог адміністративного позову (див. частину другу статті 61 КАСУ).

8. Частина друга коментованої статті передбачає наслідки прийняття судом відмови позивача від адміністративного позову. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 95 КАСУ. Якщо така відмова є частковою, суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Повторне звернення такого позивача до суду з тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

9. Ухвалу суду про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову може бути оскаржено у загальному порядку (частина третя статті 157 КАСУ). Ухвала ж суду про неприйняття відмови позивача від адміністративного позову і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

Відмінність від відкликання позовної заяви

10. Відмову від адміністративного позову необхідно відрізняти від відкликання позивачем позовної заяви. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 155 КАСУ позивач має право заявити клопотання про відкликання позовної заяви. У цьому випадку суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, що не перешкоджає позивачеві звернутися в майбутньому з тотожним адміністративним позовом у загальному порядку. Це відрізняє відкликання позовної заяви від відмови від адміністративного позову і закриття провадження у справі, що є перешкодою для повторного звернення з тим самим позовом.

11. Інколи відкликання позовної заяви може бути для позивача вигіднішим, ніж відмова від адміністративного позову. Наприклад, відповідач після одержання позовної заяви пообіцяв добровільно виконати вимоги позивача, якщо він забере свій позов з адміністративного суду. У цьому випадку позивачу краще відкликати позовну заяву, а не відмовлятися від позову, оскільки якщо відповідач не виконає обіцянки, то позивач зможе знову звернутися з тим самим адміністративним позовом. Важливо лише не пропустити строку звернення до адміністративного суду, визначеного згідно зі статтею 99 КАСУ.

Визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження і його наслідки

12. Визнання адміністративного позову означає, що відповідач погоджується з вимогами позивача, їхньою законністю та обґрунтованістю і бажає уникнути у зв'язку з цим судового розгляду справи по суті, що, як правило, тягне за собою прийняття постанови в адміністративній справі. Відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково.

13. Від імені відповідача визнати адміністративний позов може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

14. Визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження повинно обов'язково бути викладено у формі письмової заяви, що адресована суду і приєднується до справи. Така заява може бути подана до суду у попередньому судовому засіданні або в будь-який інший час від моменту відкриття провадження у справі до постановлення судом ухвали про закінчення підготовчого провадження та призначення адміністративної справи до судового розгляду. Письмова форма заяви на стадії підготовчого провадження передбачена з тією метою, щоб ця дія від імені відповідача мала процесуальне оформлення, оскільки закон не вимагає фіксації цієї стадії технічними засобами чи протоколом судового засідання.

15. Якщо заяву про визнання адміністративного позову подано під час попереднього судового засідання, то до прийняття рішення за заявою суд має пояснити наслідки задоволення цієї заяви, а також переконатися, чи відповідач і далі наполягає на задоволенні заяви. Якщо заява про визнання адміністративного позову надійшла до суду не у попередньому судовому засіданні, але на стадії підготовчого провадження, то закон не встановлює перешкод для того, щоб суд розглянув її без виклику чи повідомлення сторін за умови, що розгляд цього питання за відсутності сторін дає можливість дотримати вимоги частини четвертої коментованої статті.

При прийнятті рішення за заявою про визнання адміністративного позову суд повинен переконатися в тому, що таке визнання не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 51 КАСУ). Зокрема, визнання адміністративного позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії, або якщо задоволення адміністративного позову у цій справі порушуватиме вимоги права.

Якщо задоволенням адміністративного позову у зв'язку з визнанням позову суд може зачепити права, свободи чи інтереси третьої особи, то суд повинен одержати згоду на те, щоб прийняти визнання адміністративного позову, від такої особи, інакше її буде позбавлено права відстоювати свою позицію в суді.

16. Частина третя коментованої статті передбачає наслідки прийняття судом визнання відповідачем адміністративного позову. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом суд приймає постанову про задоволення адміністративного позову із зазначенням способу судового захисту відповідно до частини другої статті 162 КАСУ. Якщо таке визнання є частковим, суд приймає часткову постанову у справі щодо визнаної відповідачем частини позовних вимог (стаття 164 КАСУ). Постанову суду може бути оскаржено у загальному порядку.

Ухвала суду про неприйняття визнання відповідачем адміністративного позову і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

17. Склад суду для прийняття постанови про задоволення позову у зв'язку з його визнанням відповідачем визначається статтями 23 і 24 КАСУ, оскільки своєю постановою суд вирішує справу по суті.

18. Постанову суду, прийняту у підготовчому провадженні у зв'язку з визнанням адміністративного позову, може бути оскаржено у загальному порядку.

Стаття 113. Примирення сторін під час підготовчого провадження

1. Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

2. За клопотанням сторін суд зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для примирення.

3. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

4. У разі невиконання умов примирення однією із сторін суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок реалізації диспозитивного права сторін на примирення у підготовчому провадженні, а також визначає поведінку суду у разі примирення сторін. Водночас сторони можуть примиритися не лише під час підготовчого провадження, а й у будь-який час до закінчення розгляду справи.

2. Примирення сторін у підготовчому провадженні належить до оптимальних способів урегулювання спору в адміністративному процесі на основі компромісу, не доводячи його до судового розгляду. Можливість сторін закінчити справу примиренням випливає з принципу диспозитивності. Суди повинні повною мірою використовувати потенціал інституту примирення, оскільки він дає можливість зменшити навантаження на суд.

Поняття примирення сторін

3. Примирення сторін є спільним волевиявленням сторін, яким врегульовується спір шляхом взаємних поступок.

4. Примирення може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмету адміністративного позову. Примирення є рішенням сторін, а не інших осіб, які беруть участь у справі, тобто воно не повинно зачіпати їхніх прав та обов'язків. Що ж стосується предмету адміністративного позову, то ним є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, що виникають зі спірних правовідносин та відносно яких суд повинен прийняти постанову.

Сторони у судовому процесі можуть домовитися про розмір відшкодування, належного позивачу. Умови примирення можуть бути виведені не лише в межах вимог, що мають кількісні ознаки. Так, сторони в адміністративній справі можуть домовитися не лише про розмір відшкодування позивачеві. Умови примирення можуть бути виведені в межах дискреції (розсуду), які закон допускає для суб'єкта владних повноважень. Наприклад, якщо в адміністративному суді оскаржено відмову органу місцевого самоврядування надати особі конкретну земельну ділянку, то сторони можуть зійтися на тому, що земельна ділянка буде виділена в іншому місці.

Можливий також інший випадок примирення: коли сторони не впевнені у своїй правоті. Якщо особа оскаржує правовий акт індивідуальної дії і одночасно вимагає відшкодування заподіяної йому шкоди, сторони можуть домовитися, що відповідач погоджується змінити цей акт на користь позивача, а позивач відмовляється від вимог щодо компенсації збитків.

5. Умови примирення сторін не повинні суперечити вимогам права і порушувати права, свободи та інтереси інших осіб. Зазвичай примирення сторін не може стосуватися нормативно-правових актів, оскільки дія цих актів зачіпає права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й значного кола інших осіб. Наприклад, якщо сторони погодяться на відшкодування шкоди, а позивач не наполягатиме на визнанні цього акта протиправним і нечинним, тоді є всі підстави відмовити у визнанні примирення на таких умовах. Але якщо відповідач погодиться змінити нормативно-правовий акт у законний спосіб чи визнати його таким, що втратив чинність, а позивач не буде наполягати на відшкодуванні завданої цим актом шкоди, тоді примирення на таких умовах буде допустимим.

Порядок примирення сторін у підготовчому провадженні

6. Сторони можуть досягнути примирення і виробити його умови за посередництва суду у попередньому судовому засіданні. Також сторони можуть примиритися без участі суду. Якщо спільну заяву сторін про примирення подано під час попереднього судового засідання, то до ухвалення рішення за заявою суд має пояснити правові і практичні наслідки задоволення цієї заяви.

Якщо заява про примирення сторін надійшла до суду не у попередньому судовому засіданні, але на стадії підготовчого провадження, то закон не встановлює перешкод для того, щоб суд розглянув її без виклику чи повідомлення сторін за умови, що розгляд цього питання за відсутності сторін дає можливість дотримати вимоги частини третьої коментованої статті.

7. Законом не врегульовано форми клопотання про примирення під час підготовчого провадження. Доцільно, щоб такі клопотання подавались суду у формі спільної письмової заяви, оскільки на цій стадії адміністративного процесу не передбачено обов'язкового ведення протоколу судового засідання або фіксування технічними засобами підготовчого провадження. У попередньому судовому засіданні суд може також організувати фіксацію засідання технічними засобами в частині, що стосується розгляду і вирішення судом питання про примирення та його умови.

8. Якщо сторонам необхідний час для узгодження умов примирення, суд за спільним клопотанням сторін має зупинити провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 156 КАСУ на час, достатній для примирення. Перебіг процесуальних строків у цьому разі зупиняється. Якщо сторони готові представити умови примирення найближчим часом, то суд за їхнім клопотанням може оголосити перерву в попередньому судовому засіданні.

Ухвала суду за результатами примирення сторін

9. У разі примирення сторін та визнання його умов судом, згідно з пунктом 3 частини першої статті 157 КАСУ, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 96 КАСУ.

За наявності такої ухвали повторне звернення того ж позивача до суду із тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

10. Ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з примиренням сторін може бути оскаржено у загальному порядку (частина третя статті 157 КАСУ).

11. Суд не може визнати умови примирення сторін, якщо внаслідок цього будуть порушені норми права або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Якщо у справі беруть участь також треті особи й умови примирення опосередковано стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб. Ухвала суду про невизнання умов примирення сторін і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

Наслідки примирення сторін

12. Обидві сторони зобов'язані дотримуватися умов примирення. Якщо умови примирення вимагають активної поведінки (наприклад, прийняти чи змінити правовий акт індивідуальної дії), то зобов'язана сторона повинна добровільно і своєчасно виконати такі умови.

13. Можливості примусового виконання умов примирення сторін в адміністративному процесі не передбачено.

Наслідки невиконання умов примирення сторін

14. У разі невиконання умов примирення однією зі сторін суд поновлює провадження у справі за клопотанням іншої сторони. Про поновлення провадження у справі суд, який закривав провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін, постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Відмінність від цивільного судочинства

15. У цивільному судочинстві наближеним аналогом примиренню сторін є інститут мирової угоди. Це суто термінологічна різниця непринципового характеру, якої могло б і не бути. Хоча ці інститути мають певні відмінності.

16. Відповідно до принципу диспозитивності в цивільному судочинстві вироблено два варіанти мирової угоди. За першого варіанта сторони укладають мирову угоду і просто повідомляють про це суд, який закриває провадження. У цьому випадку мирова угода є звичайним позасудовим правочином, спори з якого вирішуються у загальному судовому порядку. Якщо ж сторони бажають надати мировій угоді примусового характеру, вони клопочуть перед судом про її визнання. Лише тоді суд уповноважений перевірити її умови на предмет дотримання закону та непорушення інтересів інших осіб. Ухвала про визнання мирової угоди і закриття провадження у справі, у якій зафіксовано умови мирової угоди, підлягає примусовому виконанню, як і будь-яке інше судове рішення. В адміністративному процесі відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі перевірка судом умов примирення є обов'язковою.

На відміну від цивільного судочинства, де мирову угоду, яку визнав суд, можна виконати примусово, в адміністративному процесі невиконання умов примирення однією зі сторін може мати наслідком поновлення судом провадження у справі за клопотанням іншої сторони і розгляд її по суті.

Відмінність від попереднього регулювання

17. Концепція судового процесу, яку запровадив ЦПКУ 1963 року, заперечувала можливість укладення мирової угоди у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, оскільки у цій категорії справ не визнавалася наявність сторін і спору між ними. Це позбавляло учасників конфлікту можливості самостійно його врегулювати. Опоненти думки про доцільність примирення сторін в адміністративному процесі висували такий аргумент: відповідно до Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому учасникам спору немає про що домовлятись - законом усе заздалегідь визначено. Такий погляд не було сприйнято. Адже умови примирення можуть бути виведені також у межах дискреції (розсуду), які закон допускає для суб'єкта владних повноважень.

Заперечення проти мирової угоди в адміністративному процесі не перешкодили запровадити інститут примирення в адміністративних справах, але вплинули на його особливості в КАСУ.

Зарубіжний досвід

18. Найкращий досвід позасудового врегулювання спорів акумульовано в Рекомендації Rec (2001) 9 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно альтернатив судовому вирішенню спорів між адміністративними органами влади та приватними особами від 5 вересня 2001 року131. Деякі положення цієї рекомендації використано при розробці інституту примирення в адміністративному процесі України.

Інститут мирової угоди (аналог нашого примирення) притаманний адміністративному процесу багатьох європейських держав. Значна кількість адміністративних справ закінчується ще на початкових стадіях процесу шляхом укладення мирової угоди. Це найкращий спосіб завершення справи, оскільки у справі немає сторони, яка програла, обидві сторони задоволені результатом, немає й ображених на суд.

Стаття 114. Пропозиція суду про надання додаткових доказів та пояснень

1. Суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази у строк, встановлений судом.

2. Питання про прийняття доказів, наданих з порушенням строку, встановленого судом, вирішується судом з урахуванням поважності причин несвоєчасного надання доказів.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок одержання інформації від осіб, які беруть участь у справі, щодо обставин у справі за пропозицією суду. Стаття спрямована на активне забезпечення судом змагальності між сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, і сприяє добросовісному ставленню осіб, які беруть участь у справі, до ведення своєї справи.

Одержання інформації від осіб, які беруть участь у справі, щодо обставин у справі під час підготовчого провадження

2. Відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 11 КАСУ).

3. Якщо, виходячи з предмета доказування (див. коментар до статті 70 КАСУ), визначеного відповідно до закону, у суду бракує чіткої інформації про певні обставини, він уповноважений під час підготовчого провадження, зокрема під час проведення попереднього судового засідання, запропонувати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, у строк, встановлений судом:

1) доповнити інформацію про певні обставини, якщо вона відсутня у раніше повідомлених даних (зокрема у позовній заяві чи запереченні проти адміністративного позову);

2) пояснити певні обставини, якщо раніше подана інформація про обставини є нечіткою або суперечливою;

3) надати суду додаткові докази на підтвердження певних обставин у справі, про які заявила особа, яка бере участь у справі.

У такий спосіб суд сприяє сторонам у виконанні їхнього обов'язку щодо доказування у справі, який визначений частиною першою статті 71 КАСУ.

Встановлення строку для доповнення чи пояснення певних обставин, подання доказів і наслідки його порушення

4. Визначений у статті 102 КАСУ строк розгляду і вирішення адміністративної справи є невеликим - не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. До зазначеного строку входить також і строк підготовчого провадження. Тому суд встановлює строк для доповнень чи пояснень певних обставин, а також для надання додаткових доказів, виходячи із зазначених строків та часу, необхідного для виконання пропозиції суду.

5. Встановлений судом строк для виконання пропозиції суду є процесуальним строком і згідно зі статтею 102 КАСУ може бути продовжений судом за обґрунтованим клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про продовження зазначеного строку вирішується судом з урахуванням поважності причин несвоєчасного виконання пропозиції суду.

6. Звернутися з пропозицією, визначеною цією статтею, суд може під час підготовчого провадження, зокрема, до або під час попереднього судового засідання. Але немає перешкод для застосування цієї статті і на стадії судового розгляду, і навіть в апеляційному провадженні.

7. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть доказів на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (частина шоста статті 71 КАСУ). Відповідно до частини другої коментованої статті навіть у разі подання таких доказів, але з порушенням встановленого судом строку, суд повинен з'ясувати причини несвоєчасності подання доказів. Якщо це було пов'язано з недобросовісним ставленням особи, яка бере участь у справі, до ведення своєї справи, тобто за відсутності поважних причин пропуску строку, суд не приймає доказів і може визнати недоведеною певну обставину, на яку посилається недобросовісна особа, яка бере участь у справі.

Відмінність від витребування доказів

8. Пропозицію суду надати певні докази слід відрізняти від витребування судом доказів.

По-перше, пропозиція суду адресується особам, які заінтересовані її виконати, оскільки саме ці особи зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються. Зазвичай такого інтересу немає в осіб, у яких витребовується доказ.

По-друге, суд може запропонувати подати докази лише особам, які беруть участь у справі, тоді як витребувати докази - у суб'єкта владних повноважень, який зазвичай є відповідачем, або в інших осіб.

По-третє, ігнорування пропозиції суду надати докази тягне за собою вирішення справи на основі наявних у справі доказів, тоді як ненадання витребуваних доказів може бути підставою для застосування такого заходу процесуального примусу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (стаття 271 КАСУ).

Стаття 115. Судове доручення

1. Суд, який розглядає справу, у разі потреби збирання доказів за межами своєї територіальної підсудності доручає відповідному адміністративному суду провести певні процесуальні дії.

2. В ухвалі про судове доручення коротко зазначається зміст справи, що розглядається, вказуються обставини, що належить з'ясувати, та докази, які слід зібрати суду, що виконує доручення. Ухвала про судове доручення невідкладно надсилається до адміністративного суду, який буде її виконувати, та є обов'язковою для нього.

3. Судове доручення невідкладно виконується судом за правилами цього Кодексу, які встановлюють порядок вчинення відповідних процесуальних дій.

4. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає виконанню судового доручення.

5. Якщо особа, яка бере участь у справі, чи свідок, що дали пояснення або показання суду, який виконував окреме доручення, з'являться до суду, що розглядає справу, то вони дають пояснення і показання у загальному порядку.

6. Адміністративні суди України можуть звертатися з дорученням про проведення певних процесуальних дій до іноземних судів, а також виконувати доручення іноземних судів у порядку, встановленому законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок збору доказів за межами територіальної юрисдикції адміністративного суду, що розглядає справу, за участю іншого адміністративного суду. Стаття спрямована забезпечити ефективний збір доказів, які віддалені від адміністративного суду, за найменших витрат.

Поняття і значення судового доручення

2. При розгляді адміністративної справи може виникнути потреба зібрати докази за межами територіальної юрисдикції (підсудності) адміністративного суду, який розглядає справу. У цьому випадку суд відповідно до частини першої коментованої статті доручає відповідному адміністративному суду провести певні процесуальні дії щодо збору доказів. Однак це є правом, а не обов'язком суду. Суд, який розглядає справу, може вжити заходи щодо збору доказів і самостійно. Наприклад, витребувати письмовий чи речовий доказ, що знаходиться в іншому куточку України, він може самостійно, надіславши відповідну ухвалу суб'єкту, у якого він знаходиться.

У статті не визначено, про які саме форми збору доказів йдеться, а вжито узагальнюючий термін "збирання доказів". Найчастіше предметом судового доручення можуть бути допит свідків за місцем їхнього проживання (перебування) та огляд доказів на місці.

3. Оскільки збирання доказів відбувається переважно під час підготовчого провадження, то на цій стадії може даватися і судове доручення. Але судове доручення можливе й на інших стадіях розгляду справи в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції.

Оформлення судового доручення

4. Судове доручення оформлюється ухвалою суду, який здійснює розгляд адміністративної справи (частина друга коментованої статті). В ухвалі має коротко зазначатися зміст справи, що розглядається, вказуються обставини, що належить з'ясувати, та докази, які слід зібрати суду, що виконує доручення. Ухвала про судове доручення викладається окремим документом із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ.

5. Ухвала про судове доручення невідкладно надсилається до адміністративного суду, який буде її виконувати, - це може бути як окружний адміністративний суд, так і місцевий загальний суд як адміністративний. Зазначену ухвалу не може бути оскаржено окремо від постанови суду у справі.

Порядок виконання судового доручення

6. Ухвала про судове доручення є обов'язковою для адміністративного суду, який буде виконувати судове доручення. Він не може її повернути, посилаючись, наприклад, на завантаженість, непідсудність справи тощо.

7. Судове доручення виконується в судовому засіданні. Призначаючи судове засідання, адміністративний суд, який виконує доручення, повинен завчасно, не пізніше ніж за сім днів, повідомити осіб, які беруть участь у справі, про дату, час та місце судового засідання (стаття 35 КАСУ). Неприбуття цих осіб, які належним чином повідомлені про судове засідання, не перешкоджає виконанню судового доручення (частина четверта коментованої статті).

8. Судове доручення виконується за правилами КАСУ, які встановлюють порядок вчинення відповідної процесуальної дії. Наприклад, допит свідка здійснюється згідно з вимогами статей 78, 141, 142, огляд доказів на місці здійснюється відповідно до статті 147 КАСУ.

9. Під час виконання судового доручення складається протокол про вчинення відповідної процесуальної дії, а також можуть бути використані технічні засоби, наприклад, відеокамера при огляді доказу на місці або аудіозаписуючий пристрій при допиті свідка. Протокол, а також результати фіксування чи інші додатки суд, що виконував доручення, невідкладно повинен надіслати до суду, який розглядає справу (статті 45 - 46 КАСУ).

Міждержавні судові доручення

10. У разі необхідності адміністративні суди України можуть звертатися з дорученням про проведення певних процесуальних дій до іноземних судів, а також виконувати доручення іноземних судів на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зазвичай особливості надання і здійснення міждержавних судових доручень визначаються дво- або багатосторонніми міжнародними договорами про правову допомогу.

Стаття 115-1. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави

1. У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

(Доповнено статтею 115-1 згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 115-2. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

1. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.

2. У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження та інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, що виконуватиме доручення.

3. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

4. Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.

(Доповнено статтею 115-2 згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 115-3. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів

1. Суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами.

2. Судове доручення не приймається до виконання у разі, якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

4. У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.

5. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

6. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України в порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

(Доповнено статтею 115-3 згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 115-4. Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів

1. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

2. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

3. У повістці, що направляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 34 цього Кодексу, додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів згідно із частинами п'ятою і шостою цієї статті.

4. У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та невідкладно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.

5. У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.

6. У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи вважаються врученими.

7. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з'явилися до суду, - у день такого судового засідання.

8. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв'язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

(Доповнено статтею 115-4 згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. № 1837-VI)

Стаття 115-5. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України

1. Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

2. Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинено процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення.

3. Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

(Доповнено статтею 115-5 згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 116. Об'єднання і роз'єднання позовів

1. Суд може своєю ухвалою об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й того самого відповідача, а також роз'єднати одну чи декілька поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття надає право суду в межах підготовчого провадження об'єднати для спільного розгляду і вирішення кілька адміністративних справ або, навпаки, роз'єднати адміністративну справу у різні провадження.

2. Статтю спрямовано на забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи (справ) протягом розумного строку та пришвидшення провадження.

Об'єднання адміністративних справ і підстави для цього

3. Об'єднання адміністративних справ - це поєднання двох і більше пов'язаних між собою адміністративних позовів, що підсудні одному адміністративному суду, в одне провадження. Об'єднання справ сприяє досягненню процесуальної економії та перешкоджає ухваленню судом протилежних рішень у подібних справах. Сторони у справі зазвичай також зацікавлені в тому, щоб їхні вимоги були розглянуті якомога швидше одним і тим же судом.

4. Підставою для об'єднання адміністративних справ може бути:

1) наявність однорідних позовних заяв одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів;

2) наявність однорідних позовних заяв різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Однорідність позовних заяв може проявлятися у тому, що позовні вимоги, заявлені у цих заявах, випливають з одних і тих самих або подібних правовідносин, зокрема й у випадку, коли об'єкт оскарження один і той же.

5. Об'єднання адміністративних справ, як правило, може відбутися на стадії підготовчого провадження. Однак, на наш погляд, за наявності визначених цією статтею підстав можливе також об'єднання адміністративних позовів в одне провадження також на стадії вирішення питання про відкриття провадження, або навіть на стадії судового розгляду, якщо таке об'єднання сприятиме досягненню цілей цієї статті.

6. Якщо адміністративні справи, що належить об'єднати, перебувають у провадженні одного суду, то об'єднання здійснюється за його ухвалою, якщо ж у провадженні різних складів суду - тоді кожен склад суду (суддя, що здійснює підготовку справи до судового розгляду) повинен постановити ухвалу про об'єднання: один з них у цій ухвалі передає свою справу до провадження іншого складу суду, а інший склад суду бере об'єднану справу до свого провадження.

Ухвала про об'єднання адміністративних справ викладається окремим документом (пункт 4 частини четвертої статті 160 КАСУ) з урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Її не може бути оскаржено окремо від постанови суду у справі.

7. При вступі у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, інститут об'єднання адміністративних справ в одне провадження не застосовується, оскільки третя особа вступає в існуючу справу і самостійне провадження в справі за її позовом не відкривається.

Питання зустрічного позову в адміністративному процесі

8. КАСУ не передбачає інституту зустрічного позову, хоча в проекті положення про нього були. Однак на учасників робочої групи вплинув аргумент про те, що зустрічний позов у справах, коли особа просить захисту в адміністративному суді від органу влади, спотворював би ідею адміністративної юстиції. Тому більшість із них вирішила відмовитися від цього інституту взагалі.

Проте на практиці можуть зустрічатися правові ситуації, які обумовлюватимуть виникнення зустрічних вимог. Наприклад, суб'єкт владних повноважень після відмови надати статус біженця іноземцю, який незаконно перетнув державний кордон, звертається до суду за рішенням про примусове його видворення. Цілком логічно, щоб іноземець мав право у цьому ж процесі оскаржити відмову у наданні йому статусу біженця. Так само зустрічний позов можливий, наприклад, у спорах, які виникають з адміністративних договорів. Одна сторона договору звертається до адміністративного суду з вимогою зобов'язати іншу сторону виконати умови договору, а інша - оспорює дійсність самого адміністративного договору. Зустрічні вимоги можуть виникати й у спорах між суб'єктами владних повноважень. Очевидно, що ці вимоги є зустрічними й у різних провадженнях розглядатися не можуть, оскільки задоволення зустрічної вимоги однієї сторони усуває можливість задоволення первісної вимоги іншої сторони і навпаки. Тому, на наш погляд, інститут зустрічного позову, хоч в обмеженому вигляді, але має право на існування в адміністративному судочинстві.

Можливість адміністративного позову із зустрічними вимогами не суперечить КАСУ, але об'єднання адміністративних справ за первинним і зустрічним позовами в одне провадження Кодексом не передбачено. Тим більше це суперечитиме Кодексу, якщо, згідно з правилами підсудності, адміністративний позов із зустрічними вимогами належить подавати до іншого суду.

Якщо в судовій практиці все-таки виникнуть випадки, коли неприйняття зустрічного позову позбавить особу можливості належним чином захистити свої права, свободи чи інтереси, на нашу думку, було б справедливо прийняти його до одного провадження з первинним позовом, навіть якщо при цьому не буде дотримано правил територіальної підсудності. При надходженні зустрічного адміністративного позову суд може застосовувати аналогію закону: керуючись положенням частини сьомої статті 9 КАСУ, застосувати статтю 123 ЦПКУ, згідно з якою відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Водночас слід навести позицію Вищого адміністративного суду України, якій не відповідають наведені рекомендації: "Відсутність процесуального інституту зустрічного позову є особливістю адміністративного судочинства порівняно з цивільним та господарським процесами. Аналогія закону на підставі статей 123, 124 Цивільного процесуального кодексу України не може бути застосована в адміністративному процесі, оскільки КАС не передбачено об'єднання справ за участі одних і тих же сторін, які в одній справі мають статус позивача, а в іншій - відповідача. Відповідач у справі може заявити свої вимоги до позивача у формі окремого позову і таким чином реалізувати своє право на судовий захист"132.

Роз'єднання адміністративної справи і підстави для цього

9. Суд також може роз'єднати одну чи декілька позовних вимог, що поєднані в одне провадження, у самостійні провадження. Єдиною підставою для цього коментована стаття називає той випадок, коли спільний розгляд поєднаних позовних вимог ускладнює чи сповільнює вирішення справи. Найчастіше необхідність роз'єднати провадження в адміністративній справі у самостійні провадження може виникнути при множинності сторін - коли на стороні позивача та/або відповідача діють декілька суб'єктів. Наприклад, один зі співпозивачів перебуває у тривалому відрядженні, що тягне за собою зупинення провадження у справі. Суд у цьому випадку може виділити у самостійне провадження розгляд вимог такого позивача і зупинити його, що не перешкоджає продовженню розгляду і вирішенню справи за участю інших позивачів.

За відсутності множинності сторін необхідності у роз'єднанні адміністративної справи зазвичай не виникає, адже суд при потребі може використати інший процесуальний засіб - прийняти постанову щодо частини позовних вимог (стаття 164 КАСУ).

10. Роз'єднання адміністративної справи, як правило, може відбутися на стадії підготовчого провадження. Однак за наявності визначеної цією статтею підстави можливе роз'єднання адміністративної справи також на стадії судового розгляду, якщо таке роз'єднання сприятиме досягненню цілей цієї статті.

11. Ухвала про роз'єднання адміністративної справи викладається окремим документом (пункт 4 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Її не може бути оскаржено окремо від постанови суду у справі.

Стаття 117. Забезпечення адміністративного позову

1. Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

2. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

3. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

5. Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції та встановлення для них заборони вчиняти певні дії;

(положення пункту 1 частини п'ятої статті 117 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 р. N 5-рп/2011)

2) зупинення рішень Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

6. Повноваження суду, встановлені цією статтею, не можуть бути застосовані судами щодо спорів, які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

від 13.05.2010 р. N 2181-VI)

(положення частини шостої статті 117 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

Предмет регулювання та цілі статті

1. У коментованій статті, разом зі статтею 118 КАСУ, закріплено інститут забезпечення адміністративного позову (за європейською термінологією адміністративного права - інститут попереднього судового захисту). Ця стаття визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

2. Положення статті покликані гарантувати виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень (стаття 14 КАСУ).

Правова основа статті

3. Найкращий європейський досвід щодо забезпечення адміністративного позову в адміністративному судочинстві акумульовано у Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року. Положення Рекомендації враховані при розробці інституту забезпечення адміністративного позову в Україні.

Поняття забезпечення адміністративного позову

4. Можливі ситуації, коли зволікання з вирішенням адміністративної справи може завдати непоправної шкоди позивачеві. Наприклад, рішення органу місцевого самоврядування про знесення житлового будинку може позбавити особу права на житло. Під час оскарження цього рішення до адміністративного суду його може бути виконано. Якщо рішення про знесення будинку згодом адміністративний суд визнає незаконним, повноцінне поновлення права на житло буде утрудненим. У зв'язку з цим у адміністративному процесуальному законодавстві існує інститут забезпечення адміністративного позову, що дає можливість суду до прийняття постанови у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, зокрема, якщо існує небезпека неспіврозмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим.

5. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

6. Термін "забезпечення адміністративного позову" запозичений з цивільного судочинства, де є аналогічний інститут - забезпечення позову.

Підстави забезпечення адміністративного позову

7. За частиною першою коментованої статті підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;

4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Способи забезпечення адміністративного позову

8. Згідно з Кодексом, для забезпечення адміністративного позову суд може:

1) зупинити дію всього рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються;

2) заборонити вчиняти певні дії.

9. За концепцією КАСУ, подання адміністративного позову або відкриття провадження в адміністративній справі саме по собі не зупиняє дії рішення суб'єкта владних повноважень. Зупинити дію цього рішення чи окремих його положень на час провадження в адміністративній справі може лише суд у порядку забезпечення адміністративного позову. Зупиняючи дію рішення суб'єкта владних повноважень, суд може вказати на необхідність повернення ситуації, яка існувала до прийняття рішення суб'єктом владних повноважень або до початку його виконання чи виконання окремих його положень.

Таким чином, законодавець визначив, що основним способом забезпечення адміністративного позову є зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень. Але зупинення дії рішення, що оскаржується, не вичерпує всіх можливих способів забезпечення адміністративного позову. Так, у ситуації про знесення будинку, яку було наведено раніше, зупинення виконання рішення органу місцевого самоврядування може бути недостатнім, якщо, наприклад, цей орган уже уклав договір з будівельною організацією про знесення будинку. Тому виникає потреба тимчасово заборонити будівельній організації вчиняти будь-які дії щодо знесення будинку, що передбачені договором. У цьому випадку забезпечення адміністративного позову здійснюється судом через заборону вчиняти певні дії. При цьому заборона вчиняти певні дії може адресуватися не лише відповідачеві, а й будь-яким іншим особам.

10. Частина п'ята коментованої статті визначає виключний перелік рішень і дій, відносно яких не допускається забезпечення позову. Це:

1) рішення Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку - їхню дію не може бути зупинено в порядку забезпечення адміністративного позову;

2) дії тимчасового адміністратора, ліквідатора банку або Національного банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку - суд не може заборонити вчиняти їх у порядку забезпечення адміністративного позову.

Такий виняток пов'язаний з тим, що помилкове забезпечення адміністративного позову у справах, пов'язаних із встановленням тимчасової адміністрації в банку або ліквідацією банку, може призвести до непоправних наслідків і попередня судова практика засвідчила, що тут високою є ймовірність зловживань. Аналогічний виняток встановлено й у цивільному судочинстві.

Вищий адміністративний суд України розширив перелік винятків, що було обумовлено численними зловживаннями. Так, в адміністративних справах щодо скасування рішення про звільнення з посади та поновлення на посаді Вищий адміністративний суд України вважає недопустимим зупиняти дію рішення про звільнення з посади публічної служби, оскільки забезпечуючи у такий спосіб позов, "суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову" (див. пункт 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Порядок забезпечення адміністративного позову

11. Незважаючи на те, що коментована стаття міститься у главі про підготовче провадження, ухвала про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову може бути постановлена судом першої інстанції до ухвалення вирішення справи по суті, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції до вирішення справи в апеляційному порядку (частина друга коментованої статті, пункт 10 інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2007 року N 09.1-22/688).

Забезпечення адміністративного позову у касаційному провадженні не передбачено, оскільки вжиття заходів забезпечення адміністративного позову неможливе без оцінки доказів та попереднього встановлення обставин.

12. Заходи забезпечення адміністративного позову може бути вжито як за клопотанням позивача, так і з власної ініціативи суду (частина перша коментованої статті).

13. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, або до суб'єкта, якому заборонено вчиняти певні дії, та є обов'язковою для негайного виконання, незважаючи на те, чи набрала вона законної сили (частина третя коментованої статті, частина п'ята статті 118 КАСУ).

14. Більш детально процедура вжиття заходів щодо забезпечення адміністративного позову, їх зміни та скасування визначена статтею 118 КАСУ.

Небезпека зловживань

15. Забезпечення адміністративного позову може застосовуватися лише з підстав, визначених у коментованій статті. Ці підстави є оцінними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти. На жаль, у судовій практиці трапляються такі випадки, що у засобах масової інформації одержали назву "політичне рейдерство".

Якщо вимоги закону судом формально дотримані, але його положення застосовані всупереч його цілям, суди вищих інстанцій, а також дисциплінарні органи (кваліфікаційні комісії суддів, Вища рада юстиції) при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, на наш погляд, повинні оцінювати це як свідоме порушення закону.

Попереднє регулювання

16. За ЦПКУ 1963 року (стаття 2484) подання до суду скарги зупиняло виконання оскаржуваного рішення. Такий підхід не завжди міг бути правильним, оскільки не запобігав зловживанню такою можливістю через звернення до суду з єдиною метою - відтягнути реалізацію невигідного для особи управлінського рішення, що нерідко могло завдати значної шкоди суспільним відносинам та публічним інтересам. Впровадження інституту забезпечення адміністративного позову дало можливість зменшити можливості зловживань у цій сфері, оскільки без судового рішення зупинити дію правового акта стало неможливим.

Зарубіжний досвід

17. Питання про зупинення дії оскаржуваного рішення неоднаково вирішується у різних країнах. Звернення до суду, як правило, не тягне автоматичного зупинення дії оскаржуваного рішення. Акт із загального адміністративного права Нідерландів надає право голові суду вжити попередні засоби судового захисту, у тому числі заборонити виконання рішення за клопотанням сторони. Підстави для вжиття таких засобів Актом суворо не регламентовані.

18. Подібний підхід існує й у Німеччині: суд, що розглядає справу, за заявою сторони своїм тимчасовим розпорядженням може зупинити виконання рішення повністю чи в частині, якщо воно стосується стягнення податків, містить невідкладні розпорядження службовців виконавчих органів поліції та в інших передбачених законом випадках. Однак особливістю у Німеччині є те, що в усіх інших випадках позов про визнання адміністративного акта недійсним (так само, як і заперечення, подане в адміністративному порядку) має відкладальну дію, тобто подання позову автоматично зупиняє виконання адміністративного акта. Адміністрація повинна просити суд ухвалити рішення про негайне виконання, якщо для цього є особливий інтерес. Негайне виконання можливе також без дозволу адміністративного суду у надзвичайних ситуаціях, виходячи з публічного інтересу, якщо затримка виконання становить загрозу життю, здоров'ю або власності.

19. У Франції та Австрії, так само як і в Нідерландах, закон не передбачає відкладальної дії звернення до суду. Оскарження будь-якого адміністративного рішення не перешкоджає його виконанню. Це правило спрямоване на те, щоб забезпечити неухильне виконання адміністративних рішень, щоб запобігти перешкодам в управлінській діяльності внаслідок процесуальних дій. У Франції зупинення дії адміністративного рішення судом можливе за клопотанням позивача і за умови, що виконання рішення можуть спричинити серйозні негативні наслідки, або якщо шкода від нього може бути суттєвою чи навіть непоправною.

В Австрії Адміністративна судова палата може також за заявою скаржника зупинити дію акта, якщо це не буде порушувати важливих публічних інтересів і якщо виникає переконаність у тому, що виконання акта може мати для скаржника неспівставні негативні наслідки. Отож питання про зупинення дії оскаржуваного правового акта віднесено на розсуд суду.

20. У нормах КАСУ знайшов відображення досвід країн, законодавство яких не визнає за адміністративним позовом відкладальної дії.

Рекомендована література

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І. - К.: Старий світ, 2006. - С. 488 - 496.

Стаття 118. Порядок забезпечення адміністративного позову

1. Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Питання про забезпечення адміністративного позову, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених частинами першою і другою цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.

4. Якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

5. Виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно. Виконання ухвал про заборону вчиняти певні дії виконуються в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

6. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює процесуальний порядок забезпечення адміністративного позову, а також порядок заміни способу та скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

2. Процедура, визначена коментованою статтею, спрямована на оперативне вирішення питань щодо забезпечення адміністративного позову.

Порядок розгляду клопотання про забезпечення позову

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд у будь-якому випадку повинен розглянути клопотання позивача, третьої особи, або їхнього представника про забезпечення адміністративного позову не пізніше наступного дня після його надходження до адміністративного суду.

Якщо суд визнає клопотання обґрунтованим і обставини вимагатимуть термінового вжиття заходів забезпечення позову, суд негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про забезпечення цього позову (у цьому випадку суд може розглянути і вирішити це питання за участю особи, яка заявила клопотання). В інших випадках (коли клопотання є необґрунтованим або з ініціативи суду) питання про забезпечення адміністративного позову суд вирішує в судовому засіданні, яке проводиться в межах розумного строку з повідомленням осіб, які беруть участь у справі (частина третя коментованої статті). Питання про забезпечення адміністративного позову може бути вирішено також під час попереднього судового засідання або під час судового розгляду справи по суті. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові такого питання.

Порядок заміни способу або скасування заходів забезпечення адміністративного позову

4. Частина друга коментованої статті передбачає право відповідача, а також іншої особи, яка бере участь у справі (позивач, третя особа, представник сторони або третьої особи), заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Це право може бути реалізоване у будь-який час, поки діють заходи забезпечення адміністративного позову, навіть після прийняття постанови у справі - до набрання нею законної сили.

Суд повинен розглянути таке клопотання не пізніше наступного дня після його надходження до адміністративного суду.

Якщо суд визнає клопотання обґрунтованим і обставини вимагатимуть термінової зміни способу або скасування заходів забезпечення адміністративного позову, суд негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про заміну способу чи скасування заходів забезпечення цього позову (у цьому випадку суд може розглянути і вирішити це питання за участю особи, яка заявила відповідне клопотання). В інших випадках (коли клопотання є необґрунтованим або з ініціативи суду) питання про заміну способу або скасування заходів суд вирішує в судовому засіданні, яке проводиться в межах розумного строку з повідомленням осіб, які беруть участь у справі (частина третя коментованої статті). Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові такого питання.

Підставою для скасування заходів забезпечення адміністративного позову може бути спростування обставин, на підставі яких були вжиті ці заходи.

5. За частиною четвертою коментованої статті, якщо за результатами розгляду адміністративної справи у задоволенні адміністративного позову, що забезпечено в порядку цієї статті, буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили, якщо у ній не обумовлено інше. Після набрання постановою законної сили заходи забезпечення адміністративного позову втрачають свою силу автоматично.

Суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

Правило частини четвертої коментованої статті може бути застосовано, за аналогією, у разі залишення адміністративного позову без розгляду (стаття 155 КАСУ) або закриття провадження в адміністративній справі (стаття 157 КАСУ).

Ухвали з питань забезпечення адміністративного позову, їх виконання та оскарження

6. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову (про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про зміну способу забезпечення адміністративного позову, про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, а також про відмову у цьому) викладається окремим документом (пункт 9 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ.

7. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову (про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про зміну способу забезпечення адміністративного позову, про скасування заходів забезпечення адміністративного позову) є обов'язковою і має виконуватися негайно, не чекаючи набрання нею законної сили, в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Тобто ця ухвала забезпечена можливістю примусового виконання відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та відповідальністю, яка встановлена за невиконання судових рішень (див. коментар до статті 14 КАСУ). Оскарження ухвали не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

8. Відповідно до частини шостої коментованої статті ухвали з питань забезпечення адміністративного позову (про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про зміну способу забезпечення адміністративного позову, про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, а також про відмову у цьому) можуть бути оскаржені. Однак такі ухвали може бути оскаржено лише в апеляційному порядку. Оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі, їх не можна оскаржувати у касаційному порядку (частина друга статті 211 КАСУ).

Водночас касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, про відмову у відкритті апеляційного провадження у справах щодо перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції з питань забезпечення позову, оскільки такі ухвали перешкоджають перегляду в апеляційному порядку ухвал про забезпечення позову (пункт 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Ухвалу з питань забезпечення адміністративного позову можуть оскаржити як особа, яка звернулась із клопотанням, за яким розглядалося відповідне питання, так і інші особи, чиїх прав, свобод чи інтересів вона стосується.

У разі апеляційного оскарження ухвали з питань забезпечення адміністративного позову суд, який розглядає справу, направляє до адміністративного суду апеляційної інстанції засвідчені копії матеріалів справи, щоб мати можливість продовжувати її розгляд.

Стаття 119. Ознайомлення зі справою

1. Особи, які беруть участь у справі, під час підготовчого провадження можуть знайомитися з матеріалами адміністративної справи, робити з них виписки та копії.

2. Особи, які беруть участь у справі, під час підготовчого провадження можуть за власний рахунок замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок реалізації права особи, яка бере участь у справі, на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи під час підготовчого провадження.

2. Стаття спрямована на забезпечення принципу змагальності, оскільки дає можливість сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, належним чином підготуватися до судового розгляду справи.

Права щодо ознайомлення з адміністративною справою

3. Коментована стаття конкретизує право особи, яка бере участь у справі (сторони, третьої особи їх представника), на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, що закріплене у частині третій статті 49 КАСУ. Це право передбачає такі можливості:

1) знайомитися з матеріалами адміністративної справи;

2) робити виписки з матеріалів справи та їх копії за допомогою власних технічних засобів (фотоапарат, портативний копіювальний апарат тощо);

3) за власний рахунок замовити та отримати в адміністративному суді засвідчені печаткою цього суду копії документів зі справи та витяги з них.

4. Для здійснення цього права необхідно звернутися до апарату адміністративного суду, який зобов'язаний забезпечити його реалізацію.

5. Незважаючи на те, що коментована стаття і міститься у главі про підготовче провадження, це не означає, що право на ознайомлення зі справою може бути реалізоване лише на цій стадії адміністративного процесу. Хоч найбільшої актуальності для осіб, які беруть участь у справі, у зв'язку з підготовкою до судового розгляду це право набуває саме під час підготовчого провадження. Але право на ознайомлення зі справою може бути реалізованим також на будь-яких інших стадіях процесу у суді будь-якої інстанції, де перебуває справа.

Стаття 120. Обов'язковість особистої участі

1. Суд може постановити ухвалу про обов'язковість особистої участі сторін чи третіх осіб у судовому засіданні. Викликати сторону чи третю особу для особистих пояснень можна і тоді, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі, передбачає право суду визнати обов'язковою особисту участь сторони чи третьої особи у справі з метою заслуховування їхніх пояснень.

Обов'язок з'явитися до суду

2. За загальним правилом, взяти участь у судовому засіданні на стадії судового розгляду є змагальним правом, а не обов'язком сторони чи третьої особи (закон передбачає можливість розгляду справи за їхньої відсутності - див. статтю 128 КАСУ). Мало того, щоб самим не ходити до суду, вони мають право брати участь у справі через представника.

3. Але відповідно до частини четвертої статті 11 КАСУ суд повинен вжити визначені законом заходи для повного з'ясування усіх обставин у справі. Одним із засобів доказування в адміністративних справах є пояснення сторін та третіх осіб (стаття 76 КАСУ). Тому якщо суд вважає, що особиста участь позивача, відповідача або третіх осіб у судовому засіданні є необхідною для правильного встановлення усіх обставин у справі, він постановляє ухвалу, якою визнає обов'язковою участь сторони чи третьої особи у судовому розгляді. Участь представника сторони чи третьої особи у судовому розгляді не є перешкодою для постановлення такої ухвали.

У цьому випадку взяти участь у судовому засіданні стає обов'язком, а не правом сторони чи третьої особи. Водночас давати пояснення у справі все одно залишається правом особи, яка бере участь у справі.

4. Оскільки особиста участь сторони чи третьої особи може бути необхідною під час дослідження доказів, то суд може визнати таку участь обов'язковою лише у судовому засіданні під час судового (глава 3 розділу III КАСУ) чи апеляційного розгляду справи (стаття 196 КАСУ).

Зважаючи на цілі статті, її може також бути застосовано до законного представника сторони чи третьої особи.

5. Ухвала про обов'язковість особистої участі сторони чи третьої особи викладається окремим документом (пункт 17 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Окремо від постанови суду її не може бути оскаржено.

Забезпечення обов'язкової участі сторони чи третьої особи

6. Обов'язкова участь сторони чи третьої особи забезпечується відкладенням судового розгляду у справі у разі їхнього неприбуття (пункт 4 частини першої статті 128 КАСУ) та можливістю застосування до них такого заходу процесуального примусу, як привід до суду через органи внутрішніх справ (стаття 272 КАСУ).

Відмінність від цивільного судочинства

7. У цивільному судочинстві принцип офіційного з'ясування обставин у справі не діє, а тому у цивільній справі суд не може визнати обов'язковою участь сторони чи третьої особи у судовому розгляді і застосувати до них привід.

Стаття 121. Судові рішення за наслідками підготовчого провадження

1. За наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) зупинення провадження у справі;

3) закриття провадження у справі;

4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

2. В ухвалі про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду зазначається, які підготовчі дії проведені, і встановлюються дата, час та місце розгляду справи.

3. Якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її розгляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день.

4. Якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов, суд може прийняти постанову про задоволення адміністративного позову.

5. Копії судового рішення за наслідками підготовчого провадження надсилаються особам, які беруть участь у справі, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає варіанти судових рішень, які суд може ухвалити за результатами підготовчого провадження. Слід зазначити, що йдеться про кінцеві для цієї стадії судові рішення, але це не перешкоджає постановленню інших ухвал у процесі здійснення підготовчого провадження.

2. Стаття покликана впорядкувати правові наслідки такої стадії провадження в адміністративній справі, як підготовче провадження.

Завершення справи у підготовчому провадженні

3. Оптимальний варіант, якщо провадження в адміністративній справі завершиться уже на стадії підготовчого провадження врегулюванням спору між сторонами. У цьому випадку, а також у деяких інших випадках, визначених КАСУ, рух справи в суді першої інстанції закінчується у підготовчому провадженні.

Відповідно до частин першої і четвертої коментованої статті процесуально це оформлюється такими судовими рішеннями:

1) ухвала про залишення позовної заяви без розгляду, яку суд постановляє на підставах, що визначені статтею 155 КАСУ;

2) ухвала про закриття провадження у справі, яку суд постановляє на підставах, що визначені статтею 157 КАСУ;

3) постанову про задоволення адміністративного позову, яку може бути прийнято у разі визнання позову відповідачем під час підготовчого провадження.

Названі ухвали постановляє суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі та здійснював підготовче провадження, а постанову суд повинен прийняти у складі відповідно до статей 23 - 24 КАСУ.

Зазначені судові рішення викладаються окремим документом і можуть бути оскаржені у загальному порядку.

Призначення справи до судового розгляду

4. Якщо підготовче провадження завершено і справа готова до судового розгляду по суті, суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі та здійснював підготовче провадження, постановляє ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

5. Ухвала про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду повинна містити інформацію про те, які підготовчі дії проведені, і встановлювати дату, час та місце розгляду справи. Також вирішується питання про склад осіб, які беруть участь у справі і підлягають виклику в судове засідання чи повідомленню про нього. Якщо від усіх осіб, які беруть участь у справі, надійшло клопотання про судовий розгляд справи за їхньої відсутності, то на підставі частини третьої статті 122 КАСУ суд призначає справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

6. Ухвала про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду викладається окремим документом (пункт 17 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Окремо від постанови суду її не може бути оскаржено.

7. Частиною третьою коментованої статті передбачено правило, згідно з яким судовий розгляд може бути розпочатий у той же день, в який проводилось попереднє судове засідання. Необхідними умовами для цього встановлені:

1) присутність на попередньому судовому засіданні усіх осіб, які беруть участь у справі;

2) попереднє з'ясування усіх необхідних для розгляду справи питань;

3) письмова згода на це всіх осіб, які беруть участь у справі.

При цьому обов'язковою умовою переходу до стадії судового розгляду справи є постановлення ухвали про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду. Як правило, найзручніше, якщо суд розпочне судовий розгляд невідкладно або з невеликою перервою після попереднього судового засідання. Судовий розгляд справи в такому випадку суд проводить з дотриманням вимог статей 23 і 24 КАСУ щодо одноособового чи колегіального складу суду.

Зупинення провадження в адміністративній справі

8. За наявності підстав, визначених статтею 156 КАСУ, суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі та здійснював підготовче провадження, зупиняє провадження в адміністративній справі. Щоправда, з цією ухвалою підготовче провадження не закінчується - у разі поновлення провадження у справі її проходження у суді першої інстанції продовжиться з цієї ж стадії.

Ухвала про зупинення провадження в адміністративній справі викладається окремим документом (пункт 14 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Її може бути оскаржено у загальному порядку.

Повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про результати підготовчого провадження

9. Виходячи з принципу гласності, копії судових рішень, ухвалених за наслідками підготовчого провадження, невідкладно надсилаються особам, які беруть участь у справі, крім випадку, коли судовий розгляд розпочато того ж дня, коли відбулося попереднє судове засідання.

Стаття 122. Розгляд адміністративної справи у судовому засіданні

1. Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

2. Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

3. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.

4. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає загальний строк розгляду і вирішення адміністративної справи в суді першої інстанції, а також форми судового розгляду - усне та письмове провадження.

2. Стаття спрямована забезпечити вирішення адміністративної справи у розумний строк. Крім того, з метою всебічного дослідження доказів у справі і повного з'ясування обставин у справі стаття визначила основною формою судового розгляду усний розгляд справи в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі. Водночас з метою процесуальної економії допускається і письмове провадження без виклику і повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Правова основа статті

3. Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод справи мають бути розглянуті у суді протягом розумного строку. Незважаючи на те, що вимога цього пункту щодо розумного строку безпосередньо стосується далеко не всіх адміністративних справ, її слід дотримуватися відповідно до частини першої коментованої статті.

Строк розгляду і вирішення адміністративної справи

4. При визначенні строку розгляду і вирішення адміністративної справи у Кодексі поєдналися ідеї "розумного" і "конкретного" строку, що призвело до вживання формули "...протягом розумного строку, але не більше..." (частина перша коментованої статті, частина сьома статті 171 КАСУ).

5. Вимога про розумний строк покладає на суд обов'язок розглянути і вирішити справу без невиправданих зволікань, що дасть можливість надати особі своєчасний захист її прав, свобод та інтересів. Для кожної адміністративної справи цей строк є індивідуальним і залежить від складності справи, її важливості, а також від поведінки осіб, які беруть участь у справі.

Якщо законом і встановлені конкретні строки розгляду судової справи, їх дотримання не може вважатися єдиним критерієм для визначення розумності строку вирішення конкретної справи. Строк розгляду і вирішення справи може вважатися розумним, якщо судовий захист правам особи надано своєчасно. Зволікання з вирішенням справи затягує стан юридичної невизначеності у спірних правовідносинах, а інколи й може привести до заподіяння істотної шкоди інтересам особи. Суд повинен розглянути справу протягом якнайкоротшого часу, але з дотриманням усіх процесуальних прав учасників адміністративного процесу. Якщо суд мав можливість, але внаслідок недбалості не скористався нею для швидшого вирішення справи, тоді буде порушено вимогу про розумний строк судового розгляду. Саме це випливає з визначення розумного строку, що дано у пункті 11 статті 3 КАСУ (див. коментар до неї).

6. Однієї вимоги про розумний строк розгляду і вирішення справи в сучасних умовах виявилося недостатньо, а тому в Кодексі обмежено максимальні строки розгляду справ, які мають дисциплінувати суддів.

Загальний строк розгляду і вирішення адміністративних справ обмежено двома місяцями (частина перша коментованої статті). Разом з тим Кодекс встановлює і коротші максимальні строки розгляду та вирішення адміністративних справ:

1) за клопотанням позивача про невідкладне вирішення справи (частина третя статті 110);

2) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів (частина сьома статті 171);

3) у спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (частина одинадцята статті 172, частина четверта статті 173, частина п'ята статті 174, частина п'ята статті 175, частина друга статті 176);

4) у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (частина друга статті 180);

5) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (частина п'ята статті 181);

6) у справах щодо обмежень права у реалізації права на мирні зібрання (частина четверта статті 182, частина третя статті 183).

7. Строк розгляду і вирішення адміністративної справи починається з дня відкриття провадження у ній. Відповідно до частини третьої статті 107 КАСУ питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху.

Строк розгляду і вирішення адміністративної справи закінчується в день ухвалення судом рішення (постанови або ухвали), яким закінчується розгляд справи в суді першої інстанції. Тому у межах цього строку здійснюється підготовче провадження, судовий розгляд та ухвалення судового рішення.

У справах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (частина одинадцята статті 172, частина четверта статті 173, частина п'ята статті 174, частина п'ята статті 175, частина друга статті 176), строк розгляду і вирішення адміністративної справи починається з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду і закінчується в день ухвалення судом рішення (постанови або ухвали), яким закінчується розгляд справи в суді першої інстанції. Якщо ж строк розгляду і вирішення такої справи визначено годинами, то його перебіг закінчується в момент ухвалення кінцевого рішення.

Порядок обчислення строків визначено статтею 103 КАСУ, а особливості обчислення строків у справах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, - статтею 179 КАСУ.

8. Перебіг строку розгляду і вирішення адміністративної справи може бути зупинений у випадках, що передбачені статтею 156 цього Кодексу. Зупинення провадження у справі перериває перебіг строку розгляду і вирішення справи, після поновлення провадження перебіг строку продовжується (частина десята статті 103, частина п'ята статті 156 КАСУ).

9. Хоча строк розгляду і вирішення адміністративної справи є процесуальним строком, який встановлений законом (стаття 101 КАСУ), однак порушення цього строку не потребує його поновлення судом, а тому процесуальні дії, вчинені поза межами цього строку, мають таке саме юридичне значення, що й дії, вчинені в межах строку.

Порушення судом строку розгляду і вирішення справи не тягне за собою скасування судового рішення у справі, але може бути підставою для постановлення судами вищої інстанції окремої ухвали, а також для дисциплінарної відповідальності судді у випадку невиправданого зволікання розгляду і вирішення справи (при цьому належить оцінити "розумність" строку для конкретної справи, а не лише порушення максимального строку, встановленого законом).

Судовий розгляд справи у судовому засіданні

10. Після закінчення підготовчого провадження зазвичай суд переходить до стадії судового розгляду адміністративної справи, який здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі (частина друга коментованої статті).

Крім осіб, які беруть участь у справі, при потребі в судове засідання викликаються також такі учасники адміністративного процесу, як перекладачі, свідки, експерти.

11. Можливість участі осіб, які беруть участь у справі, в судовому засіданні є найважливішою гарантією реалізації їхніх процесуальних прав - як змагальних, так і диспозитивних. Така участь дозволяє суду повніше та ретельніше з'ясувати обставини у справі.

Безпосереднє спілкування суду з особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками адміністративного процесу обумовило другу назву судового розгляду справи в судовому засіданні - усне провадження, яка хоч і не вживається у КАСУ, але є певною протилежністю письмовому провадженню.

12. Стадія судового розгляду у судовому засіданні має такі складові:

1) відкриття судового засідання;

2) оголошення складу суду;

3) роз'яснення судом учасникам адміністративного процесу їхніх прав та обов'язків;

4) вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі;

5) розгляд суті адміністративної справи, тобто з'ясування обставин у справі та перевірка їх доказами (доповідь головуючого в судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст справи; розгляд можливостей щодо примирення; дослідження доказів, зокрема заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, показань свідків тощо);

6) судові дебати.

Врегулюванню процедури здійснення судового розгляду в судовому засіданні присвячено цю главу.

13. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань (частина четверта коментованої статті). Зала судових засідань має забезпечувати належне розміщення суддів, які розглядають справу, усіх учасників адміністративного процесу, а також зацікавленої громадськості. Вона повинна мати окремий вхід для складу суду, а також вихід до нарадчої кімнати. Також вона має бути обладнана технічними засобами фіксації судового розгляду.

У разі відсутності таких залів або коли вони зайняті внаслідок розгляду інших справ (а це в сучасних умовах, на жаль, явище поширене), на наш погляд, допустимо проводити судове засідання в інших кімнатах приміщення суду, якщо при цьому буде забезпечено основні вимоги щодо розгляду і вирішення адміністративної справи (гласність та відкритість судового розгляду, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду - це огляд доказів на місці, допит свідків, які не можуть прибути до суду, тощо.

Судовий розгляд справи у письмовому провадженні

14. Під час підготовчого провадження або після призначення адміністративної справи до судового розгляду особа, яка бере участь у справі (сторона, третя особа, їхній представник), має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження (частина третя коментованої статті).

Письмове провадження - це судовий розгляд адміністративної справи без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів (див. пункт 10 статті 3 КАСУ). Тобто в такому провадженні судове засідання не проводиться та не викликаються особи, які беруть участь у справі.

Отже, за суттю, письмове провадження полягає у дослідженні суддею (колегією суддів) матеріалів наявних у справі та ухваленні судового рішення у справі. Якщо справу розглядає колегія суддів, то підготовка судового рішення здійснюється шляхом вироблення проекту судового рішення, його обговорення з дослідженням матеріалів справи і ухвалення на нараді суддів.

У разі відсутності заяви однієї з осіб, яка бере участь у справі, про розгляд справи за її відсутності або виникнення необхідності витребувати інші докази, крім наявних у справі, допитати свідків, призначити експертизу тощо, що необхідно для вирішення спору, суд повинен призначити справу до судового розгляду у судовому засіданні.

15. Якщо суд у порядку статті 120 КАСУ вирішив питання про обов'язкову особисту участь сторін або третіх осіб у судовому засіданні, то клопотання про розгляд справи за їх відсутності відхиляються і судовий розгляд справи відбувається в порядку усного провадження.

Стаття 123. Головуючий у судовому засіданні

1. При розгляді справи судом першої інстанції головуючим у судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження.

2. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи.

3. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає, хто може бути головуючим у судовому засіданні, і закріплює основні завдання головуючого.

2. Стаття спрямована на забезпечення впорядкованого і цілеспрямованого перебігу судового розгляду з метою досягнення його мети - ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення на основі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі.

Визначення головуючого у судовому засіданні

3. Головуючий у судовому засіданні - це суддя, який головує при колегіальному розгляді справи або ж який розглядає справу одноособово. У КАСУ терміни "головуючий у судовому засіданні" і "головуючий" вживаються як тотожні.

4. За частиною першою коментованої статті у суді першої інстанції головуючим у судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження, оскільки йому найкраще відомі матеріали справи.

Незалежно від того, хто входить до складу суду при колегіальному розгляді справи, можливо, голова суду або його заступники, в усякому разі головуючим у судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження у справі. Як правило, він і робить вступну доповідь про суть справи на початку судового розгляду, хоча таку доповідь може зробити й інший суддя зі складу колегії - суддя-доповідач (див. частину першу статті 135 КАСУ).

5. Головуючий суддя має рівні права з іншими суддями щодо участі у розгляді і вирішенні справи, але на нього покладено низку додаткових завдань і повноважень.

Завдання і повноваження головуючого

6. Головуючий у судовому засіданні, згідно з частинами другою і третьою коментованої статті, виконує такі завдання:

1) керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій,

2) забезпечує здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків;

3) спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи;

4) вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

7. З метою виконання цих завдань на головуючого у судовому засіданні покладено, зокрема, такі повноваження. Він:

1) відкриває судове засідання та оголошує назву справи, яку суд буде розглядати;

2) оголошує склад суду, а також імена експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання, і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їхнє право заявляти відводи;

3) робить вступну доповідь про суть справи на початку судового розгляду;

4) роз'яснює перекладачеві, особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертові, спеціалісту, їхні права та обов'язки, встановлені КАСУ;

5) дає розпорядження про приведення до присяги перекладача, експерта, свідка;

6) надає слово в судовому засіданні учасникам адміністративного процесу;

7) публічно проголошує судові рішення (ухвали, постанову) у справі, роз'яснює їхній зміст, порядок і строк оскарження.

8. Завдання головуючого керувати ходом судового засідання та усувати із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи, дає йому право знімати питання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з'ясовані або вочевидь не стосуються предмету спору.

9. Головуючий також повинен забезпечити вільний виклад думок іншими суддями у нарадчій кімнаті при розгляді питань, які підлягають вирішенню при ухваленні судового рішення (постанови, ухвали). Головуючий у судовому засіданні відповідно до частини другої статті 25 КАСУ голосує останнім, аби своїм авторитетом не впливати на інших суддів.

10. З метою забезпечення належного порядку у залі судового засідання головуючий має право давати розпорядження особам, присутнім у судовому засіданні, а також судовому розпоряднику.

11. Головуючий здійснює свої повноваження від імені всього складу суду. Будь-які питання, що виникають у ході судового розгляду справи, вирішуються всім складом суду.

Повноваження головуючого поза судовим засіданням

12. Відповідно до частини першої статті 64 КАСУ перед судовим засіданням головуючий повинен вирішити питання щодо залучення до розгляду судового розпорядника. Це питання вирішується залежно від можливостей суду, від очікуваної кількості учасників адміністративного процесу та присутніх у судовому засіданні представників громадськості.

13. Відповідно до статті 43 КАСУ особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом і журналом судового засідання та подати до суду письмові зауваження щодо їхньої неповноти або неправильності. Розгляд таких зауважень і постановлення щодо них ухвали здійснює головуючий одноособово.

Головуючий також розпоряджається про повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за клопотанням особи, яка бере участь у справі (частина друга статті 44 КАСУ).

Зарубіжний досвід

14. Дуже влучно завдання головуючого в адміністративному процесі визначено у § 86 німецького Положення про адміністративні суди: "Головуючий повинен сприяти тому, щоб учасники процесу виправляли помилки, пояснювали незрозумілі заяви, подавали корисні для справи заяви, доповнювали недостатні фактичні дані, а також щоб заявляли усі клопотання, що важливі для з'ясування й оцінки обставин у справі".

Стаття 124. Відкриття судового засідання

1. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядається.

2. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.

3. Виключено.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає послідовність вчинення дій при відкритті судового засідання і спрямована на встановлення кола учасників адміністративного процесу, які прибули у судове засідання, з метою подальшого з'ясування можливостей щодо проведення судового розгляду.

Відкриття судового засідання і оголошення справи

2. Судове засідання необхідно відкривати в день і час, які визначені судом в ухвалі про призначення справи до судового розгляду. Місце, дата та час початку судового розгляду справи обов'язково вказуються у судових повістках та оголошеннях, які вивішуються на дошці оголошень в приміщенні суду.

3. У призначений час, перед тим, як до зали судового засідання зайде суд, судовий розпорядник, а за його відсутності - секретар судового засідання запрошує всіх встати (наприклад, це можуть бути такі слова: "Прошу встати. Суд іде. Головуючий - його честь суддя (ім'я та прізвище судді)"). Такі слова і привітання суду стоячи повинні вселяти повагу до суду.

Після цього весь склад суду входить до зали судового засідання, головуючий (або судовий розпорядник, а за його відсутності - секретар судового засідання) пропонує всім присутнім в залі сісти.

4. Головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа буде розглядатися, тобто називає осіб, які беруть участь у справі (позивача, відповідача, третіх осіб), та предмет позову (зазвичай це відбувається такими словами: "Судове засідання оголошується відкритим. Окружний адміністративний суд (повне найменування суду) розглядає адміністративну справу за позовом (ім'я чи найменування позивача) до (найменування чи ім'я відповідача), третя особа - (ім'я чи найменування третьої особи, якщо така є у процесі), про (предмет позовних вимог)").

З'ясування прибуття учасників адміністративного процесу

5. Секретар судового засідання, після звернення до нього головуючого, доповідає суду про те:

1) хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання;

2) чи вручено належним чином судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.

Секретар судового засідання передає головуючому список викликаних та повідомлених осіб з відмітками про прибуття або причини неприбуття викликаних у судове засідання осіб.

6. Щоб зробити таку доповідь, перед відкриттям судового засідання секретар перевіряє прибуття викликаних і повідомлених осіб, чи вручені судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, та які є відомості про причини їх неявки. Для цього секретар повинен мати список всіх викликаних у судове засідання та повідомлених осіб, у якому робить відповідні відмітки про прибуття цих осіб або причини неприбуття.

Також секретар судового засідання перевіряє, чи вручені судові повістки тим особам, які не прибули, відповідно до вимог статті 35 КАСУ. Зокрема перевіряються повернені в суд розписки з відповідною відміткою або інші дані, що підтверджують вручення учасникам адміністративного процесу телеграми, телефонограми або іншого повідомлення про виклик у суд, наявність клопотань про розгляд справи за відсутності особи, яка бере участь у справі.

Якщо причини неприбуття осіб встановити не вдалося, то секретар судового засідання повідомляє про це головуючого ще до початку судового засідання і за його розпорядженням або самостійно вживає відповідні заходи для встановлення цих причин (зазвичай наводить телефонні довідки).

7. З'ясування справжньої причини неприбуття викликаних осіб має важливе значення для подальшого розгляду справи, оскільки суд повинен зробити правильний висновок про необхідність виконання тих чи інших процесуальних дій, зокрема відповідно до статей 128 - 129 КАСУ вирішити питання про можливість судового розгляду справи.

Встановлення особи учасників адміністративного процесу

8. Після доповіді секретаря суд встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання. Зазвичай для встановлення особи головуючий перевіряє паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

Крім того, суд перевіряє повноваження представників осіб, які беруть участь у справі, а також повноваження посадових і службових осіб (якщо вони беруть участь у спорі від свого імені як суб'єкти владних повноважень). Відповідно до статті 58 цього Кодексу вони повинні надати суду документи, які посвідчують їхні повноваження, - довіреність, договір про надання правової допомоги, а для службових та посадових осіб - службове посвідчення тощо. Довіреності чи інші документи, що підтверджують повноваження, або їхні копії (зокрема, якщо довіреність видана на ведення не лише цієї справи), засвідчені підписом головуючого, приєднуються до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 58 КАСУ повноваження представника в суді можуть бути підтверджені також усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання.

9. Після зазначених процесуальних дій головуючий пропонує свідкам, що прибули на судовий розгляд, вийти із зали судового засідання і почекати, доки їх суд викличе для допиту, доручивши судовому розпоряднику вжити заходи, щоб вони не могли між собою спілкуватися (див. частину другу статті 141 КАСУ).

Стаття 125. Роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків, присяга перекладача

1. Головуючий у судовому засіданні встановлює особу перекладача роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки, встановлені статтею 68 цього Кодексу, і попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить перекладача до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи усі свої професійні можливості".

3. Присяга проголошується перекладачем усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок вчинення необхідних процесуальних дій для того, щоб перекладач, якщо такий є у судовому засіданні, міг приступити до виконання своїх обов'язків.

2. Стаття покликана гарантувати якісне виконання перекладачем своїх обов'язків та запобігти випадкам недобросовісного ставлення перекладача до них.

Перекладач у судовому засіданні

3. Перекладач викликається в судове засідання у разі, якщо хтось зі сторін, третіх осіб, представників, свідків або експертів не володіють мовою, якою ведеться судочинство, є глухими, німими чи глухонімими, або ж у разі необхідності перекладу документів.

4. Встановлюючи особи тих учасників адміністративного процесу, які прибули у судове засідання, головуючий має переконатися у тому, що перекладач спроможний забезпечити правильний і професійний переклад, тобто з'ясувати освіту та спеціальність, наявність сертифіката (свідоцтва, довідки) про складання спеціальних мовних іспитів, досвід та місце роботи перекладача тощо (за умови, що цього не було зроблено під час підготовчого провадження).

5. Перекладача може бути запрошено до участі у справі вже після початку судового розгляду, зокрема, якщо виникне необхідність в усному чи письмовому перекладі документів, які складені іноземною мовою. У такому випадку суд вчиняє всі визначені цією статтею процесуальні дії з моменту долучення до судового розгляду перекладача.

Роз'яснення прав та обов'язків перекладача

6. Головуючий роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки відразу після вчинення дій, визначених у попередній статті, - тоді особи, які потребують перекладача, з самого початку судового розгляду справи зможуть розуміти все, що відбувається у судовому засіданні.

7. Головуючий повідомляє перекладачеві, що відповідно до статті 68 КАСУ він:

- має право:

1) відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу;

2) задавати питання з метою уточнення перекладу;

3) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду, згідно зі статтею 92 КАСУ.

- зобов'язаний:

1) з'являтися за викликом до суду;

2) здійснювати повний і правильний переклад;

3) своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

Крім того, перекладачу роз'яснюється його обов'язок заявити самовідвід (статті 27, 29, 30 КАСУ) у разі, якщо він:

1) брав участь у розгляді цієї або пов'язаної з нею справи як суддя, представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст;

2) є членом сім'ї або близьким родичем будь-кого з осіб, які беруть участь у справі;

3) прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Головуючий повинен переконатися у тому, що ці права і обов'язки перекладачу зрозумілі, а в разі необхідності - надати додаткові роз'яснення.

Попередження перекладача про кримінальну відповідальність

8. За завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем, або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків в суді перекладач несе кримінальну відповідальність відповідно до статей 384 і 385 ККУ. Головуючий попереджає перекладача про таку відповідальність і через судового розпорядника (а за його відсутності - секретаря судового засідання) пропонує йому підписати розписку про те, що перекладач попереджений.

Законодавець не навів тексту розписки, а тому вона може бути складена, наприклад, у такий спосіб:

Я, (прізвище, ім'я та по батькові перекладача), попереджений судом про те, що за завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на перекладача обов'язків встановлена кримінальна відповідальність відповідно до статей 384 і 385 Кримінального кодексу України.

"___" _____________ 2____ р. _________ (підпис)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання -

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Розписка приєднується до матеріалів справи.

Присяга перекладача

9. Після роз'яснення перекладачеві його прав і обов'язків та попередження про кримінальну відповідальність головуючий приводить перекладача до присяги, зміст якої визначений частиною другою коментованої статті. Для перекладача присяга має велике моральне значення, оскільки він публічно бере на себе зобов'язання виконувати свої обов'язки сумлінно.

10. Присягу перекладач проголошує усно - напам'ять або ж зачитує її текст, після цього він підписує текст присяги, наданий судовим розпорядником (а за його відсутності - секретарем судового засідання). Підписаний текст присяги приєднується до матеріалів справи.

Наслідки порушення вимог статті

11. Порушення судом вимог цієї статті (нероз'яснення перекладачеві його прав і обов'язків, непопередження його про кримінальну відповідальність, неприведення до присяги), якщо перекладач допустив помилки у перекладі і ці помилки вплинули на реалізацію особами, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків, чи призвели до неправильного встановлення обставин у справі, можуть мати наслідком скасування судового рішення за наслідками розгляду справи в суді вищої інстанції. У будь-якому випадку суд вищої інстанції повинен відреагувати на такі порушення окремою ухвалою.

Стаття 126. Повідомлення про повне фіксування судового процесу технічними засобами

1. Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового засідання, а також про умови фіксування судового засідання (розташування мікрофонів та необхідність промовця говорити в мікрофон, недопустимість одночасних виступів учасників адміністративного процесу, дотримання тиші в залі судового засідання).

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає обов'язок секретаря судового засідання повідомити осіб, присутніх у судовому засіданні, про здійснення фіксування судового засідання технічними засобами.

2. Повідомлення про здійснення фіксування налаштовує суд і учасників адміністративного процесу бути зосередженими у судовому засіданні, дотримуватися встановленої процедури і порядку під час судового розгляду справи, бути дисциплінованими.

Правова основа статті

3. Однією з конституційних засад судочинства (пункт 7 частини третьої статті 129 Конституції України) є його повне фіксування судового процесу технічними засобами, а тому кожне судове засідання під час судового розгляду адміністративної справи має фіксуватися технічними засобами.

Роз'яснення умов фіксування судового засідання

4. Відповідальною особою за фіксування судового процесу технічними засобами є секретар судового засідання, а тому він повідомляє всіх учасників судового розгляду про здійснення повного фіксування судового засідання, а також про умови фіксування судового засідання - роз'яснює всім учасникам судового розгляду про:

1) розташування мікрофонів і те, як правильно користуватися мікрофонами;

2) необхідність говорити в мікрофон (щоб якість запису була високою);

3) недопустимість одночасних виступів (щоб голоси не накладалися);

4) необхідність дотримання тиші в залі судового засідання.

Крім того, правильно було б, щоб секретар судового засідання роз'яснив порядок ознайомлення з технічним записом судового засідання, його відтворення, роздрукування, подання зауважень до журналу судового засідання.

5. Відповідно до місця розташування статті у цій главі секретар судового засідання здійснює зазначені вище дії після відкриття судового засідання і з'ясування особи тих, які з'явилися за викликом чи повідомленням суду, а якщо у справі є перекладач - після приведення його до присяги. При цьому судове засідання фіксується технічними засобами з моменту відкриття.

З метою процесуальної економії, вважаємо також за можливе, щоб секретар судового засідання робив визначене цією статтею повідомлення перед відкриттям судового засідання.

Стаття 127. Встановлення осіб, які прибули у судове засідання, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу

1. Суд встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників.

2. Головуючий у судовому засіданні оголошує склад суду, а також імена експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їхнє право заявляти відводи.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 128. Наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь у справі

1. Суд відкладає розгляд справи в разі:

1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

2) неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнав обов'язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула.

2. Неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

3. У разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. У разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

5. Наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї статті, застосовуються й у разі, якщо сторона без поважних причин залишить залу судового засідання.

6. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає наслідки неприбуття в судове засідання особи чи осіб, які беруть участь у справі, а також наслідки залишення ними зали під час судового засідання. Залежно від обставин неприбуття такими наслідками можуть бути: розгляд справи за відсутності таких осіб, обов'язкове відкладення розгляду справи, відкладення розгляду справи за розсудом суду, залишення позовної заяви без розгляду.

2. Стаття спрямована на забезпечення прав щодо участі у судовому розгляді осіб, які беруть участь у справі, у разі їх неприбуття з об'єктивних причин. Також з метою дисциплінування та виключення випадків умисного затягування розгляду справи стаття встановлює негативні для них наслідки у разі неприбуття у судове засідання через безвідповідальне ставлення до справи.

Умови і наслідки неприбуття особи, яка бере участь у справі

3. Алгоритм визначення наслідків неприбуття залежно від процесуального статусу особи, яка не прибула, та умов неприбуття наведено у таблиці.

Особа, що не прибула до суду

Умови неприбуття

Наслідки неприбуття

Позивач

відсутні відомості, що позивачеві вручено повістку чи в інший належний спосіб повідомлено про судове засідання

відкладення розгляду справи

1) неприбуття вперше незалежно від причин;

2) позивач належно повідомлений про судове засідання;

3) відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності

відкладення розгляду справи

1) неприбуття вперше незалежно від причин;

2) позивач належно повідомлений про судове засідання;

3) є заява позивача про розгляд справи за його відсутності

розгляд справи

1) неприбуття повторно, якщо воно не має поважних причин або про причини суд не повідомлено;

2) позивач належно повідомлений про судове засідання;

3) відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності

залишення позовної заяви без розгляду

1) неприбуття повторно, якщо суд визнав причини неприбуття поважними;

2) позивач належно повідомлений про судове засідання;

3) відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності

відкладення розгляду справи

1) неприбуття повторно незалежно від причин;

2) позивач належно повідомлений про судове засідання;

3) є заява позивача про розгляд справи за його відсутності

розгляд справи

суд визнав обов'язковою особисту участь позивача у судовому розгляді

відкладення розгляду справи

Положення цієї статті, які встановлюють наслідки неприбуття позивача, застосовуються також до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки за процесуальним статусом така третя особа прирівняна до позивача.

Положення цієї статті у разі неприбуття позивача не застосовуються, якщо у судове засідання прибув його представник, за умови, що суд не визнав обов'язковою особисту участь позивача у судовому розгляді.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень

відсутні відомості, що відповідачеві вручено повістку чи в інший належний спосіб повідомлено про судове засідання

відкладення розгляду справи

1) неприбуття без поважних причин або про без повідомлення про причини;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання

розгляд справи

1) неприбуття з поважних причин;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання

розгляд справи або відкладення розгляду, якщо наявних доказів недостатньо для вирішення справи

суд визнав обов'язковою особисту участь відповідача у судовому розгляді

відкладення розгляду справи

Положення цієї статті у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень не застосовуються, якщо у судове засідання прибув його представник, за умови, що суд не визнав обов'язковою особисту участь відповідача у судовому розгляді.

Відповідач, який не є суб'єктом владних повноважень

відсутні відомості, що відповідачеві вручено повістку чи в інший належний спосіб повідомлено про судове засідання

відкладення розгляду справи

1) неприбуття вперше незалежно від причин;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання;

3) відсутня заява відповідача про розгляд справи за його відсутності

відкладення розгляду справи

1) неприбуття вперше незалежно від причин;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання;

3) є заява відповідача про розгляд справи за його відсутності

розгляд справи

1) неприбуття повторно, якщо воно не має поважних причин або про причини суд не повідомлено;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання

розгляд справи

1) неприбуття повторно, якщо суд визнав причини неприбуття поважними;

2) відповідач належно повідомлений про судове засідання

відкладення розгляду справи

суд визнав обов'язковою особисту участь відповідача у судовому розгляді

відкладення розгляду справи

Положення цієї статті у разі неприбуття відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, не застосовуються, якщо у судове засідання прибув його представник, за умови, що суд не визнав обов'язковою особисту участь відповідача у судовому розгляді.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

Див. таблицю щодо позивача

Положення цієї статті у разі неприбуття третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не застосовуються, якщо у судове засідання прибув її представник, за умови, що суд не визнав обов'язковою особисту участь третьої особи у судовому розгляді.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

відсутні відомості, що третій особі вручено повістку чи в інший належний спосіб повідомлено про судове засідання

відкладення розгляду справи

1) неприбуття незалежно від причин;

2) третя особа належно повідомлена про судове засідання

розгляд справи

Положення цієї статті у разі неприбуття третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не застосовуються, якщо у судове засідання прибув її представник, за умови, що суд не визнав обов'язковою особисту участь третьої особи у судовому розгляді.

Представник сторони чи третьої особи

відсутні відомості, що стороні, третій особі чи їх представнику вручено повістку чи в інший належний спосіб повідомлено про судове засідання

відкладення розгляду справи

1) відсутня сторона чи третя особа, яку представляє представник і яка була належним чином повідомлена про судове засідання;

2) представник належно повідомлений про судове засідання

див. умови і наслідки неприбуття відповідної особи, яку представляє представник

1) неприбуття представника без поважних причин представника або без повідомлення ним про причини неприбуття;

2) прибуття особи, яку представляє представник

розгляд справи або ж відкладення судом розгляду за клопотанням сторони (чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) та з урахуванням обставин у справі

1) неприбуття представника з поважних причин;

2) прибуття особи, яку представляє представник

розгляд справи або ж відкладення судом розгляду за клопотанням сторони чи третьої особи

4. При вирішенні питання про те, чи була особа, яка бере участь у справі, належно повідомлена про судовий розгляд, суд повинен ретельно перевірити відомості про судові виклики та повідомлення осіб, зокрема, чи є розписки про одержання повісток. Особа може вважатися належно повідомленою про судовий розгляд, якщо дотримано вимоги глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Не слід забувати, що вручення повістки представникові сторони чи третьої особи вважається також врученням повістки відповідно стороні чи третій особі (частина десята статті 35 КАСУ). Якщо ж суд визнав обов'язковою особисту участь фізичної особи, яка бере участь у справі, то повістку має бути надіслано і їй (це випливає з частини четвертої статті 33 КАСУ).

5. Причини неприбуття слід визнавати неповажними, якщо за таких причин особа мала реальну можливість прибути в судове засідання або надіслати свого представника. Якщо ж прибуття в судове засідання могло потягнути за собою завдання шкоди цінностям вищим, ніж інтереси розгляду справи (наприклад, здоров'ю чи навіть життю особи), то причини неприбуття суд визнає поважними. Тож поважність причин неприбуття є оціночною категорією, яка залежить від конкретних обставин, тому про вирішення цього питання суд постановляє вмотивовану ухвалу (зазвичай в усній формі).

6. Неприбуття в судове засідання позивача чи відповідача, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, є повторним, коли ні позивач, ні його представник вдруге не прибули на розгляд справи і в суду є достовірні дані (докази) про те, що обидва рази позивача було належним чином повідомлено.

7. Не всі наслідки неприбуття визначено у коментованій статті достатньо чітко. Наприклад, стаття не визначає наслідків повторного неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень. Якщо керуватися пунктом 3 частини першої коментованої статті, то необхідно кожного разу відкладати розгляд справи. Ігнорування відповідачем судових викликів вело б до затягування процесу і суперечило б цілям цієї статті. Тому, за аналогією та виходячи з принципу рівності сторін, у разі повторного неприбуття відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, треба керуватися частиною третьою коментованої статті, але негативним для відповідача наслідком буде не залишення позовної заяви без розгляду, а розгляд справи за його відсутності.

У наведеній вище таблиці ми спробували заповнити виявлені прогалини, виходячи з цілей статті.

8. За частиною четвертою коментованої статті для відповідача - суб'єкта владних повноважень негативні наслідки можуть наступити у разі першого ж неприбуття без поважних причин або без повідомлення таких причин. Такі жорсткі вимоги обмовлені тим, що суб'єкти владних повноважень завжди мають можливість направити свого представника до суду, а тому повинні ставитися до суду з належною повагою та не ігнорувати його викликів.

9. Для деяких категорій справ (статті 172 - 176, 180 КАСУ) неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі і були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду. Зважаючи на стислі строки розгляду і цілі цієї статті, це правило також поширюється на розгляд справ, визначених статтями 182, 183 КАСУ, хоч вони такого правила не передбачають.

Наслідки залишення зали судового засідання

10. Відповідно до частини п'ятої коментованої статті наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї статті, застосовуються й у разі, якщо сторона без поважних причин залишить залу судового засідання.

Так, якщо позивач залишив без поважної причини залу судового засідання, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя коментованої статті і пункт 8 частини першої статті 155 КАСУ). Якщо ж позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності або присутній представник позивача, суд продовжує розгляд справи, але без позивача.

Якщо залу судового засідання залишив без поважних причин відповідач, суд може вирішити справу на підставі наявних доказів. У разі необхідності він може визнати особисту участь відповідача обов'язковою й у випадку наступного нез'явлення має право застосувати привід (стаття 272 КАСУ).

Залишення зали судового засідання представником сторони або третьої особи без поважної причини не є перешкодою для розгляду справи, якщо у засіданні присутня сама сторона чи третя особа (частина друга статті 128 КАСУ). Щоправда, за клопотанням сторони чи третьої особи суд може оголосити перерву для заміни представника.

Ухвалення рішення у разі неприбуття особи або залишення нею зали засідання

11. Перед ухваленням рішення у зв'язку з неприбуттям особи, яка бере участь у справі, або залишенням зали суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі і прибули в судове засідання.

12. Питання про залишення позовної заяви без розгляду вирішується судом у нарадчій кімнаті з постановленням вмотивованої ухвали, яка викладається окремим документом (пункт 16 частини четвертої статті 160 КАСУ) із урахуванням загальних вимог до ухвал суду, встановлених статтею 165 КАСУ. Відповідно до частини другої статті 155 КАСУ ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржено в загальному порядку. Але вона не перешкоджає позивачу знову звернутися до суду з таким самим позовом.

13. Відкладаючи розгляд справи, суд постановляє усну вмотивовану ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, яка заноситься секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Одночасно суд встановлює дату і час нового судового засідання. Ця ухвала окремо не оскаржується. Також суд вчиняє дії, визначені частинами третьою і четвертою статті 150 КАСУ.

Якщо в судове засідання не з'явилася особа, обов'язковість особистої участі якої визнана судом, то суд має право своєю ухвалою застосувати до неї такий захід процесуального примусу, як привід (стаття 272 КАСУ).

Оскільки неприбуття без поважних причин або без повідомлення причин законного представника особи шкодить інтересам особи, яку він повинен представляти, суд у цьому випадку має право залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати в суді права, свободи та інтереси інших осіб (див. частину сьому статті 59 КАСУ).

Наслідки відкладення розгляду справи визначено частиною п'ятою статті 150 КАСУ.

14. Якщо підстав для залишення позовної заяви або відкладення розгляду справи немає, суд постановляє усну ухвалу про продовження судового розгляду справи за відсутності особи, яка не з'явилася.

15. Якщо у судове засідання не з'явилося двоє і більше осіб, які беруть участь у справі і мають різний процесуальний статус, що відповідно до коментованої статті передбачає різні наслідки, то суд повинен виходити з такого. Якщо хоча б одним з наслідків є залишення позовної заяви без розгляду, то застосовується він. Якщо одним з наслідків передбачено відкладення розгляду справи, а іншим - розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи.

Наслідки порушення правил цієї статті

16. Положення цієї статті мають дуже важливе процесуальне значення, оскільки розгляд справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, з порушенням цих положень є підставою для оскарження і скасування судового рішення.

З іншого боку, безпідставне відкладення розгляду справи можна кваліфікувати як порушення судом розумного строку розгляду справи, оскільки в суду є можливості розглянути і вирішити справу швидше.

Адміністративна відповідальність за неприбуття

17. Особи, які беруть участь у справі, якщо суд визнав обов'язковою їхню особисту участь, у разі злісного ухилення від прибуття до суду можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за неповагу до суду відповідно до частини першої статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення (накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб).

Стаття 129. Наслідки неприбуття в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста

1. Якщо в судове засідання не прибули свідок, експерт, спеціаліст, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає наслідки неприбуття в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста. Залежно від обставин неприбуття такими наслідками можуть бути: продовження розгляду справи за відсутності таких осіб або оголошення перерви. За аналогією положення цієї статті можуть бути застосовані у разі неприбуття перекладача.

2. Стаття спрямована на забезпечення процесуальної економії, однак не повинна застосовуватися у спосіб, який би порушував права осіб, які беруть участь у справі, та позбавляв їх і суд необхідних доказів.

Продовження судового розгляду

3. На практиці неприбуття свідка, експерта чи спеціаліста зазвичай не перешкоджає початку судового розгляду справи. Лише коли суд дійде до дослідження доказів, то необхідність заслуховування свідка, експерта чи участі спеціаліста може стати підставою для оголошення перерви.

Водночас, якщо наявні у справі докази дають можливість з достатньою повнотою встановити обставини у справі, то потреба в заслуховуванні свідка чи експерта може відпасти. Наприклад, свідок був викликаний судом для підтвердження обставин, які знайшли підтвердження іншими доказами у справі. Або в матеріалах справи є письмовий висновок експерта з вичерпними відповідями на питання і сторони не наполягають на додаткових роз'ясненнях експерта в судовому засіданні.

Тож якщо суд, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дійде висновку, що справу можливо розглянути без свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули в судове засідання, то він постановляє ухвалу про продовження судового розгляду і при виконанні всіх процесуальних дій може закінчити розгляд справи.

Оголошення перерви

4. Якщо суд визнає неможливим розглянути справу за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули в судове засідання, то, попередньо заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про оголошення перерви.

Але зазвичай суд продовжує судовий розгляд справи і вже після проведення всіх необхідних процесуальних дій (зокрема дослідження інших доказів) оголошує перерву для нового виклику свідка, експерта чи спеціаліста, що не з'явився. Одночасно суд у порядку статті 272 КАСУ може вирішити питання про їх привід. Спеціаліста у разі необхідності може бути замінено. Якщо експертиза мала проводитися в суді, то замінити можна й експерта.

5. Оголошуючи перерву, суд повинен вчинити дії, визначені частиною третьою статті 150 КАСУ.

6. Якщо в розгляді справи було оголошено перерву, провадження у справі після закінчення перерви продовжується зі стадії, на якій воно було перервано.

Ухвалення рішення у разі неприбуття особи або залишення нею зали засідання

7. Ухвалу про продовження судового розгляду або ухвалу про оголошення перерви суд постановляє без виходу в нарадчу кімнату і проголошує усно із занесенням до журналу судового засідання секретарем судового засідання. Перед постановленням ухвали суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, щодо можливості розгляду справи за відсутності свідка, експерта чи спеціаліста.

Наслідки неприбуття перекладача в судове засідання

8. Положення коментованої статті за аналогією можуть бути застосовані у разі неприбуття в судове засідання перекладача. Якщо перекладач потрібен свідкові, то суд продовжує розгляд справи й оголошує перерву лише перед допитом свідка, якщо після дослідження інших доказів потреба допитати цього свідка не відпала.

Але якщо перекладач необхідний для особи, яка бере участь у справі і присутня в судовому засіданні, то суд повинен відкласти розгляд справи, оскільки за змістом ця ситуація тотожна неприбуттю особи, яка бере участь у справі, з поважних причин. Тому розгляд справи за відсутності перекладача для особи, яка бере участь у справі, не може розпочатися, інакше було би порушено принцип змагальності.

Адміністративна відповідальність за неприбуття

9. Експерт і перекладач за злісне ухилення від прибуття до суду несуть відповідальність за частиною другою статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення (накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а свідок і спеціаліст несуть за це відповідальність як за неповагу до суду відповідно до частини першої зазначеної статті (накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб).

Стаття 130. Роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, встановлені цим Кодексом. Одночасно особам, які беруть участь у справі, видається пам'ятка про їхні права та обов'язки, встановлені цим Кодексом.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття зобов'язує головуючого у судовому засіданні вжити заходів до ознайомлення осіб, які беруть участь у справі, з їхніми процесуальними правами та обов'язками у судовому засіданні. У такий спосіб суд сприяє змагальності сторін.

2. Правильність вирішення адміністративної справи залежить від належного використання особами, які беруть участь у справі, їхніх прав та виконання обов'язків. Ці права та обов'язки можуть бути реалізовані лише тоді, коли зазначені особи будуть про них знати.

Повідомлення про права і обов'язки, які належать усім особам, які беруть участь у справі

3. Головуючий у судовому засіданні повідомляє особам, які беруть участь у справі (сторонам, третім особам та їхнім представникам), що відповідно до статті 49 КАСУ кожен з них має право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити з матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень, за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Особи, які беруть участь у справі, відповідно до статей 49 і 134 КАСУ зобов'язані:

1) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, не зловживаючи ними;

2) давати пояснення, заявляти клопотання, відповідати на питання та задавати питання, звертатися до суду стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні; постанову суду заслуховувати стоячи;

3) додержуватися в судовому засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні;

4) звертатися до судді або суду "Ваша честь";

5) документи та інші матеріали передавати головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника (а в разі його відсутності - через секретаря судового засідання).

Повідомлення про права позивача

4. Звертаючись до позивача, головуючий повідомляє, що позивач, крім названих раніше прав, відповідно до статті 51 та інших статей КАСУ має право в будь-який час до закінчення судового розгляду:

1) змінити підставу або предмет адміністративного позову;

2) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

3) відмовитися від адміністративного позову;

4) відкликати позовну заяву;

5) досягнути примирення з відповідачем.

Повідомлення про права відповідача

5. Звертаючись до відповідача, головуючий повідомляє, що відповідач, крім названих раніше загальних прав, відповідно до статті 51 КАСУ має право в будь-який час до закінчення судового розгляду:

1) визнати адміністративний позов повністю або частково або не визнавати його;

2) подати заперечення проти адміністративного позову;

3) досягнути примирення з позивачем.

Повідомлення про права третіх осіб

6. Якщо у справі є третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, то головуючий повідомляє, що вона має всі права позивача за заявленими нею позовними вимогами, а саме такі права:

1) змінити підставу або предмет свого адміністративного позову;

2) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

3) відмовитися від адміністративного позову;

4) відкликати позовну заяву;

5) досягнути примирення з відповідачем за своїм позовом.

7. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають загальні права, якими наділені всі особи, які беруть участь у справі.

Повідомлення про права представників

8. Головуючий повідомляє представника про його право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Той представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, лише тоді, якщо право на вчинення кожної з цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності або в усній заяві довірителя про участь представника.

Представник, який діє на основі договору, має право відмовитися від наданих йому повноважень, про що повинен своєчасно повідомити довірителя та суд.

Представник зобов'язаний діяти в інтересах особи, яку він представляє, а представник, який діє на основі договору, зобов'язаний також дотримуватися розпоряджень довірителя.

Дії головуючого щодо роз'яснення прав і обов'язків та видача пам'ятки

9. Головуючий у судовому засіданні проголошує права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, напам'ять або зачитує їх. У разі необхідності залежно від обставин головуючий може розширити наведений вище перелік. Наприклад, якщо у справі є орган чи особа, якій відповідно до закону надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то головуючий повідомляє, що він чи вона не мають права закінчувати справу примиренням.

10. Після ознайомлення з переліком прав та обов'язків кожній особі, яка бере участь у справі, або всім цим особам головуючий обов'язково запитує, чи зрозумілі їм проголошені процесуальні права та обов'язки.

У разі нерозуміння особою, яка бере участь у справі, якогось процесуального права чи обов'язку головуючий зобов'язаний їх витлумачити та роз'яснити механізм і порядок реалізації цього права чи обов'язку.

11. Якщо серед осіб, які беруть участь у справі, є професійні юристи (адвокати), головуючий, за їхніми клопотаннями або згодою, може не роз'яснювати їхніх процесуальних прав та обов'язків. Такі клопотання чи згода означатимуть, що ці права та обов'язки їм відомі і роз'яснень не потребують. Це дозволятиме дещо пришвидшити розгляд справи без порушень цілей цієї статті.

12. Відомості про факт роз'яснення сторонам та особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків обов'язково відображаються в журналі (протоколі) судового засідання.

13. Одночасно з роз'ясненням прав та обов'язків судовий розпорядник, а за його відсутності - секретар судового засідання, видає особам, які беруть участь у справі, пам'ятку про їхні права та обов'язки (ця пам'ятка може мати форму, яка наведена у коментарі до статті 107 КАСУ).

Стаття 131. Роз'яснення прав і обов'язків експерта, присяга експерта

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює експерту його права та обов'язки, встановлені статтею 66 цього Кодексу, і попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить експерта до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості".

3. Присяга проголошується експертом усно, після чого він підписує текст присяги. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи.

4. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експерта та його відповідальність роз'яснюються головуючим одразу після залучення його до участі в адміністративному процесі.

5. Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта і про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків подаються на вимогу суду.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок вчинення необхідних процесуальних дій для того, щоб експерт, якщо такого залучено до справи, міг приступити до виконання своїх обов'язків.

2. Стаття покликана гарантувати якісне виконання експертом своїх обов'язків та запобігти випадкам недобросовісного ставлення експерта до них.

Експерт у судовому засіданні

3. Експерт викликається в судове засідання у разі необхідності проведення судової експертизи в суді або з метою роз'яснення і доповнення висновку експерта.

4. Експерта може бути запрошено до участі у справі і після початку судового розгляду, якщо необхідність в проведенні судової експертизи або в роз'ясненні чи доповненні висновку експерта виникне під час судового розгляду.

Роз'яснення прав та обов'язків експерта

5. Головуючий роз'яснює експертові його права та обов'язки відразу після вчинення дій, визначених у попередній статті, або після прибуття експерта у судове засідання, або перед дослідженням висновку експерта.

6. Головуючий повідомляє експертові, що відповідно до статті 66 КАСУ він:

- має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків, із наведенням відповідних мотивів;

4) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

5) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

6) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

7) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду, згідно зі статтею 92 КАСУ;

8) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

- зобов'язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні;

2) одержати дозвіл суду на повне або часткове знищення об'єкта експертизи або зміну його властивостей, якщо цього не можна уникнути при проведенні експертизи;

3) повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

4) невідкладно заявити суду клопотання щодо уточнення питань у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

Якщо експерт викликаний з метою роз'яснення і доповнення висновку експерта, то ті права і обов'язки, що пов'язані з проведенням експертизи, головуючий експерту не повідомляє.

Крім того, експертові роз'яснюється його обов'язок заявити самовідвід (статті 27, 29, 30 КАСУ) у разі, якщо він:

1) брав участь у розгляді цієї або пов'язаної з нею справи як суддя, представник, секретар судового засідання, свідок, спеціаліст, перекладач;

2) є членом сім'ї або близьким родичем будь-кого з осіб, які беруть участь у справі;

3) прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Головуючий повинен переконатися у тому, що ці права і обов'язки експертові зрозумілі, а в разі необхідності - надати додаткові роз'яснення.

Попередження експерта про кримінальну відповідальність

7. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність відповідно до статей 384 і 385 ККУ. Головуючий попереджає експерта про таку відповідальність і через судового розпорядника (а за його відсутності - секретаря судового засідання) пропонує йому підписати розписку про те, що експерт попереджений.

Законодавець не навів тексту розписки, а тому вона може бути складена, наприклад, у такий спосіб:

Я, (прізвище, ім'я та по батькові експерта), попереджений судом про те, що за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на мене обов'язків у суді встановлена кримінальна відповідальність відповідно до статей 384 і 385 Кримінального кодексу України.

"___" ____________ 2___ р. _________ (підпис)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання -

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Розписка приєднується до матеріалів справи.

Присяга експерта

8. Після роз'яснення експертові його прав і обов'язків та попередження про кримінальну відповідальність головуючий приводить експерта до присяги, зміст якої визначений частиною другою коментованої статті. Для експерта присяга має високе моральне значення, оскільки він публічно бере на себе зобов'язання виконувати свої обов'язки сумлінно. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення.

9. Присягу експерт проголошує усно - напам'ять або ж зачитує її текст, після цього він підписує текст присяги, наданий судовим розпорядником (а за його відсутності - секретарем судового засідання). Підписаний текст присяги приєднується до матеріалів справи.

Роз'яснення прав і обов'язків та приведення до присяги експерта, який працює у державній експертній установі

10. Роз'яснення прав і обов'язків експерта, який працює у державній експертній установі (науково-дослідній установі судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідній установі судових експертиз, судово-медичній чи судово-психіатричній установі Міністерства охорони здоров'я України; експертній службі Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України чи Державної прикордонної служби України), та приведення його до присяги здійснюється керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта.

11. У разі необхідності на вимогу суду в судове засідання подаються засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта і про кримінальну відповідальність. Така необхідність може бути при перевірці допустимості експертного висновку як доказу у справі.

Однак у разі виклику експерта в судове засідання головуючий роз'яснює йому права, обов'язки, попереджує про кримінальну відповідальність та приводить до присяги в загальному порядку, який визначений цією статтею.

Наслідки порушення вимог статті

12. Порушення судом вимог цієї статті (зокрема, непопередження експерта про кримінальну відповідальність, неприведення до присяги), оскільки це ставить під сумнів правильність висновку експерта та його допустимість, можуть мати наслідком скасування судового рішення за наслідками розгляду справи в суді вищої інстанції.

Водночас це порушення може усунути суд апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення шляхом попередження експерта про кримінальну відповідальність, приведення його до присяги та відібрання пояснень щодо правильності його висновків.

Стаття 132. Роз'яснення спеціалісту його прав і обов'язків

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює спеціалісту його права та обов'язки, встановлені статтею 67 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок вчинення необхідних процесуальних дій для того, щоб спеціаліст, якщо такого залучено до справи, міг приступити до виконання своїх обов'язків.

2. Стаття покликана гарантувати якісне виконання спеціалістом своїх обов'язків.

Спеціаліст у судовому засіданні

3. Спеціаліст викликається в судове засідання у разі необхідності у наданні суду технічної допомоги, консультацій, роз'яснень під час вчинення процесуальних дій щодо дослідження доказів. Наприклад, з метою відтворення аудіо- чи відеозаписів або електронних документів та роз'яснення особливостей їх створення та відтворення.

Спеціаліст виступає в адміністративному процесі як технічний помічник суду, тому результати його діяльності не можуть вважатися джерелом доказів.

4. Спеціаліста може бути запрошено до участі у справі і після початку судового розгляду, якщо необхідність в його допомозі з'ясується під час судового розгляду.

Роз'яснення прав та обов'язків спеціаліста

5. Головуючий роз'яснює спеціалістові його права та обов'язки відразу після вчинення дій, визначених у попередній статті, або після прибуття спеціаліста у судове засідання, або перед залученням його до процесу дослідження доказів (стаття 149 КАСУ).

6. Головуючий повідомляє спеціалістові, що відповідно до статті 67 КАСУ він:

- має право:

1) знати мету свого виклику до суду (суд про цю мету повинен зазначити в ухвалі про залучення спеціаліста та повістці, а головуючий повинен повідомити також під час роз'яснення його прав);

2) відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

3) з дозволу головуючого задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

5) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду, згідно зі статтею 92 КАСУ;

- зобов'язаний:

1) прибувати за викликом суду;

2) відповідати на задані судом питання;

3) давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу.

Крім того, спеціалістові роз'яснюється його обов'язок заявити самовідвід (статті 27, 29, 30 КАСУ) у разі, якщо він:

1) брав участь у розгляді цієї або пов'язаної з нею справи як суддя, представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, перекладач;

2) є членом сім'ї або близьким родичем будь-кого з осіб, які беруть участь у справі;

3) прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Головуючий повинен переконатися у тому, що ці права і обов'язки спеціалістові зрозумілі, а в разі необхідності - надати додаткові роз'яснення.

7. За невиконання спеціалістом своїх обов'язків кримінальна відповідальність не передбачена, однак у разі злісного ухилення від виконання вимог суду щодо здійснення покладених на спеціаліста обов'язків його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за неповагу до суду згідно з частиною першою статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення:

"Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, -

тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб".

Стаття 133. Вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі

1. Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок розгляду і вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі, з метою створення організаційних передумов для розгляду адміністративної справи по суті.

Клопотання та їх розгляд судом

2. Після роз'яснення процесуальних прав та обов'язків учасникам адміністративного процесу суд переходить до розгляду і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі.

Клопотання - це прохання особи, яка бере участь у справі, щодо вчинення судом певної процесуальної дії. Клопотання заявляються в усній формі та можуть бути продубльовані у письмовій формі, але їх обов'язково необхідно вмотивовувати.

3. Для того, щоб правильно вирішити клопотання, суд зобов'язаний заслухати думку інших осіб, які беруть участь у справі, присутніх у судовому засіданні.

Вчинення інших дій, які не пов'язані з розглядом та вирішенням заявленого клопотання, не допускається, оскільки клопотання повинно бути вирішене негайно.

4. Суд може припинити заслуховування, розгляд і вирішення клопотань або обмежити їх кількість у разі, якщо дійде висновку про зловживання з боку особи, яка бере участь у справі, зазначеним правом з метою затягнути розгляд справи. До такого висновку може підштовхнути велика кількість безглуздих або неважливих для розгляду справи клопотань.

5. Особи, які беруть участь у справі, можуть заявляти клопотання не лише на цьому етапі, а й на будь-якому етапі під час судового розгляду справи.

Вирішення клопотання

6. Залежно від характеру та складності заявленого клопотання суд вирішує його безпосередньо в залі судового засідання або в нарадчій кімнаті шляхом постановлення ухвали. У першому випадку (наприклад, про приєднання доказу до матеріалів справи, оголошення перерви тощо) суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє і проголошує усну ухвалу, що заноситься секретарем судового засідання до журналу (чи протоколу) судового засідання, а в другому (наприклад, про призначення експертизи, зупинення провадження у справі тощо) - ухвалу у вигляді окремого процесуального документу. Письмову ухвалу суд проголошує негайно після виходу з нарадчої кімнати.

7. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному заявленню клопотання протягом судового розгляду справи. Якщо клопотання заявлено повторно за тих самих обставин і з тих самих підстав, то суд відхиляє його у зв'язку з тим, що воно вже вирішене. Якщо ж під час судового розгляду справи обставини змінилися чи з'ясуються нові факти, то суд з власної ініціативи або за повторним клопотанням має право переглянути своє рішення про відмову в задоволенні клопотання та задовольнити це клопотання.

Стаття 134. Обов'язки присутніх у залі судового засідання

1. Особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні.

2. Учасники адміністративного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених в суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого у судовому засіданні із розгляду адміністративної справи оголошується перерва.

3. Учасники адміністративного процесу звертаються до судді "Ваша честь".

4. Документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає обов'язки осіб, які присутні у залі судового засідання, щодо дотримання порядку в суді. Правила статті сформульовані з урахуванням традицій, які склалися в судовій діяльності.

2. Стаття спрямована на утвердження авторитету суду і створення сприятливих умов для судового розгляду.

Правила поведінки в суді

3. Зовнішня форма здійснення адміністративного судочинства має важливе значення для нормальної роботи суду, для виховного впливу судового процесу, а також для зміцнення авторитету суду та поваги до нього.

4. Розгляд адміністративних справ у судовому засіданні проводиться в офіційній обстановці з суворим дотриманням порядку.

5. При вході складу суду до зали судового засідання, а також при виході суду з неї учасники адміністративного процесу та інші присутні особи повинні встати - про це оголошує судовий розпорядник, а за його відсутності - секретар судового засідання.

Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання, звертаються до суду із заявами та клопотаннями стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні.

Стоячи присутні в залі судового засідання заслуховують постанову суду або на розсуд головуючого ухвали, які викладаються окремим документом, постановлені у нарадчій кімнаті.

Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні за наявності поважних причин, зокрема, особам, яким тяжко стояти внаслідок каліцтва, хвороби, похилого віку.

6. Особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні порядку і безперечно підкорятися розпорядженням головуючого у судовому засіданні. Це стосується не лише учасників адміністративного процесу, а й будь-яких інших осіб, які присутні у залі судового засідання. За порушення цього обов'язку суд своєю ухвалою попереджує про недопустимість таких дій і можливість видалення із зали судового засідання, а якщо порушення продовжується або повторюється, то суд постановляє ухвалу про видалення із зали судового засідання порушника (стаття 270 КАСУ). Примусове видалення забезпечує судовий розпорядник.

Спілкування з судом

7. Частина третя коментованої статті зобов'язує учасників адміністративного процесу звертатися до судді (або суду) "Ваша честь". Таким зверненням засвідчується повага до суду.

8. Особи, які беруть участь у справі, або інші учасники адміністративного процесу передають документи та інші матеріали головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника, а за його відсутності - через секретаря судового засідання, оскільки тоді він виконує функції судового розпорядника.

Стаття 136. Відмова від адміністративного позову, визнання адміністративного позову, примирення сторін під час судового розгляду

1. Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

2. Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення.

3. Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливість відмови позивача від адміністративного позову та визнання відповідачем адміністративного позову, а також примирення сторін під час судового розгляду, а також визначає поведінку суду у разі вчинення сторонами цих дій.

2. Відмова від адміністративного позову, його визнання чи примирення сторін є способом врегулювання спору. Такі можливості у сторін випливають з принципу диспозитивності.

Відмова від адміністративного позову під час судового розгляду та її наслідки

3. Відмова від адміністративного позову означає, що позивач не підтримує своїх вимог до відповідача і бажає зняти їх з розгляду суду, що, як правило, тягне за собою закриття провадження в адміністративній справі. Позивач може відмовитися від своїх вимог повністю або частково.

4. Від імені позивача відмовитися від адміністративного позову може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

5. Відмова від адміністративного позову у судовому засіданні здійснюється у формі усної заяви позивача або його представника. Якщо відмова викладена у формі письмової заяви, то заява приєднується до справи. Заяву про відмову від позову може бути зроблено протягом усього часу судового розгляду.

6. До прийняття рішення за заявою суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити позивачу наслідки задоволення цієї заяви, роз'яснити можливість відкликати позовну заяву та різницю у наслідках (детальніше про це див. у коментарі до статті 112 КАСУ), а також переконатися, чи позивач і далі наполягає на задоволенні заяви про відмову.

При прийнятті рішення суд за заявою про відмову від позову повинен переконатися в тому, що така відмова не суперечить закону та не порушує чиїх-будь прав, свобод або інтересів (частина четверта статті 112, частина четверта статті 51 КАСУ). Зокрема, відмова від позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії. Якщо заяву про відмову від позову подав законний представник, наприклад, неповнолітньої особи, то суд повинен переконатися, що закриттям провадження у справі не буде порушено її прав, свобод чи інтересів.

Якщо заяву про відмову від позову подано органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то перед ухваленням рішення за заявою повинен з'ясувати, чи особа, в інтересах якої подано адміністративний позов, не вимагає розгляду справи і вирішення вимог адміністративного позову (див. частину другу статті 61 КАСУ).

7. Наслідки прийняття судом відмови позивача від адміністративного позову визначені статтею 112 КАСУ. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 95 КАСУ. Якщо така відмова є частковою, суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Повторне звернення такого позивача до суду із тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

8. Ухвалу суду про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову може бути оскаржено у загальному порядку (частина третя статті 157 КАСУ). Ухвала ж суду про неприйняття відмови позивача від адміністративного позову і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

Визнання адміністративного позову під час судового розгляду і його наслідки

9. Визнання адміністративного позову означає, що відповідач погоджується з вимогами позивача, їхньою законністю та обґрунтованістю і бажає уникнути у зв'язку з цим судового розгляду справи по суті, що, як правило, тягне за собою прийняття постанови в адміністративній справі. Відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково.

10. Від імені відповідача визнати адміністративний позов може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

11. Визнання адміністративного позову здійснюється у формі усної заяви відповідача або його представника. Якщо воно викладене у формі письмової заяви, то заява приєднується до справи. Заяву про визнання позову може бути зроблено протягом усього часу судового розгляду.

12. До прийняття рішення за заявою суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, а також має пояснити відповідачеві наслідки задоволення цієї заяви і переконатися, чи продовжує відповідач наполягати на задоволенні заяви.

При прийнятті рішення за заявою про визнання адміністративного позову суд повинен переконатися в тому, що таке визнання не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів (частина четверта статті 112, частина четверта статті 51 КАСУ). Зокрема, визнання адміністративного позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії, або якщо задоволення адміністративного позову у цій справі порушуватиме вимоги права.

Якщо задоволенням адміністративного позову у зв'язку з визнанням позову суд може зачепити права, свободи чи інтереси третьої особи, то суд повинен одержати згоду на те, щоб прийняти визнання адміністративного позову, від такої особи.

13. Наслідки прийняття судом визнання відповідачем адміністративного позову визначені статтею 112 КАСУ. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом суд приймає постанову про задоволення адміністративного позову із зазначенням способу судового захисту відповідно до частини другої статті 162 КАСУ. Якщо таке визнання є частковим, суд приймає часткову постанову у справі щодо визнаної відповідачем частини позовних вимог (стаття 164 КАСУ). Постанову суду може бути оскаржено у загальному порядку.

Ухвала суду про неприйняття визнання відповідачем адміністративного позову і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

Примирення сторін під час судового розгляду і його наслідки

14. Примирення сторін є спільним волевиявленням сторін, яким врегульовується спір шляхом взаємних поступок. Примирення може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмету адміністративного позову.

15. Умови примирення сторін не повинні суперечити вимогам права і порушувати права, свободи та інтереси інших осіб. Зазвичай примирення сторін не може стосуватися нормативно-правових актів, оскільки дія цих актів зачіпає права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й значного кола інших осіб. Наприклад, якщо сторони погодяться на відшкодування шкоди, а позивач не наполягатиме на визнанні цього акта протиправним і нечинним, тоді є всі підстави відмовити у визнанні примирення на таких умовах. Але якщо відповідач погодиться змінити нормативно-правовий акт у законний спосіб чи визнати його таким, що втратив чинність, а позивач не буде наполягати на відшкодуванні завданої цим актом шкоди, тоді примирення на таких умовах буде допустимим.

16. Від імені сторони примиритися в адміністративній справі може її представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

17. Про примирення та його умови сторони повідомляють суд у формі усної або спільної письмової заяви. Якщо примирення викладено у формі письмової заяви, то така заява приєднується до справи. Заяву про примирення може бути зроблено протягом усього часу судового розгляду.

До прийняття рішення за заявою суд має пояснити сторонам правові і практичні наслідки задоволення цієї заяви.

18. Якщо сторонам необхідний час для узгодження умов примирення, суд за спільним клопотанням сторін має зупинити провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 156 КАСУ на час, достатній для примирення. Перебіг процесуальних строків у цьому разі зупиняється. Якщо сторони готові представити умови примирення найближчим часом, то суд за їхнім клопотанням може оголосити перерву у судовому розгляді.

19. У разі примирення сторін та визнання його умов судом, згідно з пунктом 3 частини першої статті 157 КАСУ, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 96 КАСУ.

За наявності такої ухвали повторне звернення того ж позивача до суду із тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

20. Ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з примиренням сторін може бути оскаржено у загальному порядку (частина третя статті 157 КАСУ).

21. Суд не може визнати умови примирення сторін, якщо внаслідок цього будуть порушені норми права або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Якщо у справі беруть участь також треті особи і умови примирення опосередковано стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб. Ухвала суду про невизнання умов примирення сторін і продовження розгляду справи не може бути оскаржена окремо від постанови у справі.

22. Обидві сторони зобов'язані дотримуватися умов примирення. У разі невиконання умов примирення однією зі сторін суд поновлює провадження у справі за клопотанням іншої сторони. Про поновлення провадження у справі суд, який закрив провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін, постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Стаття 137. Зміна позовних вимог

1. Позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

2. Суд за клопотанням відповідача оголошує перерву в судовому засіданні та надає відповідачу строк, достатній для його підготовки до справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок реалізації права позивача змінити позовні вимоги. Вимоги статті випливають із принципів диспозитивності та змагальності (див. статтю 11 КАСУ і коментар до неї).

Права щодо зміни адміністративного позову

2. Відповідно до першої частини статті 51 КАСУ в будь-який час до закінчення судового розгляду позивач має право:

1) змінити підставу адміністративного позову;

2) змінити предмет адміністративного позову;

3) збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

3. Підстава позову - обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача. Необхідність у зміні підстав позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між обставинами чи нормами права, якими обґрунтовано позов, і обставинами чи нормами, за якими вимога може бути задоволена.

Зміна підстави адміністративного позову можлива у такі способи:

1) заміна одних фактичних чи правових підстав позову іншими;

2) доповнення фактичних чи правових підстав новими;

3) вилучення деяких із зазначених фактичних чи правових підстав.

4. Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не дають йому можливості задовольнити свої інтереси.

Зміна предмету адміністративного позову можлива у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Таким чином, реалізація права на зміну предмету позову може мати наслідком заміну відповідача або залучення співвідповідача (співвідповідачів), а також третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Але в будь-якому разі зміна предмету адміністративного позову не повинна тягнути за собою порушення правил підсудності, інакше суд її не повинен приймати.

5. Збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

6. Зміна позову повинна стосуватися тих спірних правовідносин, які вже винесені на розгляд і вирішення суду. Нею не повинно підмінюватися подання нового адміністративного позову, що не пов'язаний зі справою.

7. Від імені позивача змінити адміністративний позов може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

8. Уточнення формулювання вимог адміністративного позову (з метою усунення двозначності, приведення формулювання позову у відповідність до формулювання закону тощо) не вважається зміною адміністративного позову, оскільки зміст і розмір вимог залишається тим самим.

Порядок реалізації права змінити адміністративний позов

9. Щоб змінити адміністративний позов у будь-який із зазначених вище способів, позивач повинен якнайшвидше подати до суду письмову заяву. Таку заяву може бути подано не пізніше, ніж до закінчення судового розгляду (тобто зміна адміністративного позову можлива не лише на стадії судового розгляду, а й під час підготовчого провадження).

Заява про зміну позовних вимог має відповідати вимогам статті 106 КАСУ.

10. Якщо зміна адміністративного позову тягне за собою зміну розміру судового збору, то у разі збільшення розміру судового збору позивач повинен доплатити різницю і додати до заяви про зміну позовних вимог квитанцію про сплату судового збору чи інший документ, що це підтверджує. Якщо розмір судового збору внаслідок зміни позову зменшується, позивач має право заявити клопотання про повернення різниці (частина друга статті 89 КАСУ).

11. Суд при вирішенні питання про задоволення клопотання про зміну позовних вимог повинен перевірити, чи така зміна підстав або предмету позову стосується спірних правовідносин у справі.

Якщо зміна позовних вимог виходить за межі спірних правовідносин, то суд вмотивованою ухвалою відмовляє в задоволенні клопотання, оскільки це не є зміною заявлених позовних вимог, а є поданням до суду нового позову. У такому разі позивач має право подати до адміністративного суду новий позов, який розглядатиметься в іншому провадженні.

Якщо зміна позовних вимог тягне необхідність доплатити судовий збір і позивач не надав підтвердження такої доплати, суд має право залишити заяву без руху і запропонувати доплатити у визначений строк судовий збір у необхідному розмірі.

Якщо зміна позовних вимог тягне за собою зміну підсудності справи, суд уповноважений передати справу до іншого суду відповідно до статті 22 КАСУ. При цьому, якщо така зміна позову відбулася після початку судового розгляду, то передача справи можлива лише у разі зміни предметної підсудності.

Оголошення перерви в судовому засіданні

12. За частиною другою коментованої статті, якщо відповідачу, який бере участь у судовому засіданні, необхідно підготовитися до розгляду справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог, то за його клопотанням суд зобов'язаний оголосити перерву в судовому засіданні та надати відповідачу строк, достатній для підготовки.

За аналогією, у разі, якщо суд розглядає справу за відсутності відповідача, а позивач під час судового розгляду змінив адміністративний позов, суд повинен оголосити перерву в судовому засіданні, направити відповідачеві копію заяви про зміну позовних вимог і запропонувати у встановлений судом строк надати заперечення у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог.

Зазначені питання суд вирішує ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати. Окремо від постанови суду таку ухвалу оскаржено бути не може.

Стаття 138. Дослідження доказів

1. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

2. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає обставини, які належить доказувати в адміністративній справі, та докази, які досліджуються під час судового розгляду з метою встановлення цих обставин.

2. Дослідження доказів становить основну частину процесуальної діяльності суду та осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду, що направлена на встановлення обставин, необхідних для правильного вирішення адміністративної справи та ухвалення обґрунтованого судового рішення. Адже обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідження доказів і предмет доказування

3. Дослідження доказів полягає в безпосередньому сприйнятті під час судового розгляду справи судом та особами, які беруть участь у справі, інформації про обставини, що міститься у передбачених законом носіях доказів (засобах доказування).

4. У судовому засіданні досліджуються докази, які стосуються предмету доказування, що попередньо визначається на стадії підготовчого провадження. Правильне визначення предмету доказування дозволяє суду правильно встановити спірні правовідносини між сторонами та визначити, які докази є належними (містять інформацію щодо предмету доказування).

Поняття предмету доказування, що визначене у частині першій цієї статті, роз'яснене у пункті 5 коментарів до статті 70 КАСУ. Підстави для звільнення від доказування обставин, що входять до предмету доказування, встановлені у статті 71 КАСУ.

Засоби доказування

5. Дослідження доказів має відбуватися послідовно. У частині другій коментованої статті перелічені джерела доказів (засоби доказування), які допомагають правильно встановити обставини. До таких джерел належать: пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів. Вони наведені у такому порядку, в якому законодавець рекомендує їх досліджувати, хоча після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, суд може встановити інший порядок дослідження доказів (стаття 140 КАСУ). Детальніше про засоби доказування див. пункт 8 коментарів до статті 69 КАСУ.

Стаття 139. Пояснення осіб, які беруть участь у справі

1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні позивача, пояснення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні відповідача, а також пояснення третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

2. Якщо поряд зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їхні представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їхніх представників, а за їхнім клопотанням пояснення може давати тільки представник.

3. Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, задають питання один одному у порядку, встановленому головуючим.

6. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

7. Суд може встановити регламент надання пояснень, який визначає їх тривалість.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює порядок (черговість) надання пояснень кожною з осіб, які беруть участь у справі. Ціль статті - забезпечити логічну послідовність з'ясування обставин у справі, починаючи з пояснень осіб, які беруть участь у справі.

Пояснення осіб, які беруть участь у справі, як засіб доказування

2. Про пояснення осіб, які беруть участь у справі, як засіб доказування див. статтю 76 КАСУ і коментар до неї. Особами, які беруть участь у справі, відповідно до статті 47 КАСУ, є сторони (позивач, відповідач), треті особи, а також представники сторін, третіх осіб.

3. Згідно з частиною першою статті 76 КАСУ, особи, які беруть участь у справі і дають пояснення про відомі їм особисто обставини у справі, аби посилити їх доказове значення, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки з урахуванням порядку, визначеного статтями 141 - 142 КАСУ.

З метою процесуальної економії доцільно, щоб суд з'ясовував, чи не бажає особа, яка бере участь у справі, надати пояснення як свідок, перед заслуховуванням її пояснень, а не в порядку дослідження інших доказів (статті 140 - 149 КАСУ). Перед допитом особи, яка бере участь у справі, як свідка суд не повинен попереджати її про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, оскільки давати пояснення як свідок є правом, а не обов'язком такої особи.

Черговість надання пояснень

4. Після розгляду питань, пов'язаних з реалізацією диспозитивних прав, суд переходить до заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі.

5. Зазвичай першому слово для пояснень головуючий надає позивачеві, після нього - відповідачеві.

Якщо у справі є треті особи, то головуючий надає слово для пояснень у такій послідовності:

1) позивач;

2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні позивача;

3) відповідач;

4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні відповідача;

5) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Оскільки третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, має права позивача, то доцільно після неї знову надати слово для пояснень відповідачеві за позовом третьої особи, а також третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні відповідача.

6. Якщо поряд зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їхні представники, суд після пояснень сторони заслуховує пояснення представника цієї сторони, а після пояснень третьої особи заслуховує пояснення представника цієї третьої особи. За клопотанням сторони або третьої особи пояснення може давати лише представник, але це не позбавляє їх права дати свої пояснення після пояснень представника.

Законному представнику, якщо він заявив адміністративний позов в інтересах особи, яка наділена адміністративною процесуальною дієздатністю (наприклад, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, прокурору тощо), слово доцільно надавати перед заслуховуванням пояснень особи, в інтересах якої заявлено позов, оскільки саме такий законний представник ініціював процес у справі.

Роль суду в процесі давання пояснень

7. Суд зобов'язаний створити рівні можливості всім особам, які беруть участь у справі і присутні у судовому засіданні, щодо надання пояснень у справі; відмова суду у реалізації такого права (даванні пояснень) зазначеним особам є недопустимою.

8. При заслуховуванні пояснень осіб, які беруть участь у справі, суд має можливості діяти активно:

1) головуючий встановлює порядок, за яким сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання один одному; про цьому цей порядок має забезпечувати рівні можливості щодо задавання питань. Якщо у сторони або осіб, які беруть участь у справі, після використання свого права і черговості задавати питання виникли нові або уточнюючі питання, то суд повинен надати можливість їх задати;

2) якщо сторона чи інша особа, яка бере участь у справі, висловлюється нечітко або з її слів не можна дійти висновку про те, чи визнає вона обставини, чи заперечує проти них, головуючий або інший суддя з колегії суддів може зажадати від цієї особи конкретної відповіді - "так" чи "ні";

3) з метою більш логічного і послідовного заслуховування пояснень суд, у разі заявлення декількох позовних вимог, може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, давати окремо пояснення щодо кожної з цих вимог з дотриманням черговості, що встановлена частиною першою коментованої статті. У такому ж порядку суд може встановити правило для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, задати питання один одному.

4) якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, то головуючий оголошує зміст цих пояснень. Зазвичай це робиться після заслуховування відповідної особи або замість такого заслуховування, якщо відповідна особа, яка бере участь у справі, не присутня у судовому засіданні. У разі невідповідності письмових пояснень і пояснень, даних у судовому засіданні, як особи, які беруть участь у справі, так і суд можуть задавати питання, щоб з'ясувати причини розбіжностей між письмовими і усними поясненнями.

Стаття 140. Встановлення порядку дослідження інших доказів

1. Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від характеру спірних правовідносин і в разі необхідності може бути змінений.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає спосіб визначення послідовності дослідження доказів у судовому засіданні з метою забезпечення кращого сприйняття інформації про обставини у справі.

Порядок дослідження доказів

2. У кожній адміністративній справі є ціла низка доказів. Суд за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, зобов'язаний дослідити кожен з цих доказів. Дослідження доказів починається з пояснень осіб, які беруть участь у справі, про обставини справи (див. статтю 139 КАСУ). Ці пояснення належить ретельно перевіряти та оцінювати поряд з іншими доказами у справі, оскільки пояснення виходять від осіб, які мають інтерес у певному правовому результаті вирішення справи, а тому можуть містити інформацію, що не відповідає дійсності.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд повинен встановити порядок дослідження інших доказів - показань свідків, речових і письмових доказів, висновку експерта, якщо такі є у справі.

3. Перед встановленням порядку дослідження доказів суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, з цього питання. З урахуванням цієї думки та залежно від характеру спірних правовідносин суд постановляє усну ухвалу про порядок дослідження доказів (без виходу до нарадчої кімнати).

Для цього суд може обрати, наприклад, один з таких варіантів:

1) спочатку досліджуються докази на підтвердження чи спростування однієї обставини, що необхідно з'ясувати, потім наступної і так далі;

2) спочатку досліджуються докази стосовно однієї позовної вимоги (наприклад, про скасування рішення суб'єкта владних повноважень), а потім - щодо іншої (наприклад, про відшкодування шкоди, завданої рішенням) і так далі;

3) спочатку досліджуються докази на користь позивача, потім - на користь відповідача;

4) спочатку суд допитує свідків, потім досліджуються письмові докази, речові докази, висновок експерта (тобто в порядку статей 141 - 148 КАСУ).

Найчастіше дослідження доказів бажано починати з допиту свідків, щоб не затримувати їх протягом усього судового розгляду справи. Спочатку можна допитати свідків, які викликані на вимогу позивача, а потім свідків, які викликані на вимогу відповідача.

Зміна порядку дослідження доказів

4. Залежно від обставин у справі або від перебігу судового розгляду суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може змінити порядок дослідження доказів своєю усною ухвалою.

Стаття 141. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд не допитав.

3. Перед допитом свідка головуючий у судовому засіданні встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та обов'язки, встановлені статтею 65 цього Кодексу, з'ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань, і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань.

4. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

5. Присяга проголошується свідком усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

6. Допит свідка починається з пропозиції головуючого в судовому засіданні розповісти все, що йому відомо у цій справі, після чого першою йому задає питання особа, за клопотанням якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

7. Свідок, даючи показання, може користуватися записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Після допиту ці записи показуються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

8. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати свідкові питання в будь-який час його допиту.

9. Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити такому свідку залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи.

10. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть задавати питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також суд.

11. Суд може призначити одночасний допит двох чи більше свідків для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях.

12. Показання свідків, зібраних за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, при відкладенні розгляду справи або надані ними у судовому засіданні, в якому було прийнято скасоване рішення, повинні бути відтворені і досліджені в судовому засіданні, в якому постановлено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні виявилась неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру одержання показань свідка під час судового розгляду як одного із засобів доказування. Положення статті покликані забезпечити, щоб показання свідка були правдивими.

Свідок і його показання

2. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом будь-яка особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Процесуальний статус свідка визначено статтею 65, а можливість використання його показань як засобу доказування в адміністративній справі - статтею 77 КАСУ.

3. Допит свідка відбувається у судовому засіданні на стадії судового розгляду. У виняткових випадках, відповідно до статті 78 КАСУ, свідка може бути допитано не в суді, а у місці його проживання (перебування). Як виняток, допит свідка може відбуватися також у підготовчому провадженні в порядку забезпечення доказів (статті 73 - 75), у тому числі і в порядку судового доручення (стаття 115 КАСУ).

4. Особливості допиту малолітнього та неповнолітнього свідка визначено статтею 142 КАСУ.

5. Згідно з частиною першою статті 76 КАСУ, особи, які беруть участь у справі і дають пояснення про відомі їм особисто обставини у справі, мають право бути допитані як свідки за процедурою, визначеною коментованою статтею. Але таких осіб суд не попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, оскільки бути допитаними як свідок є їхнім правом, а не обов'язком. Положення цієї статті щодо видалення свідка до початку допиту до таких осіб не застосовують.

Свідок перед допитом

6. Свідок перед його допитом не повинен перебувати у залі судового засідання, щоб на його пам'ять, у якій закарбувалися певні обставини у справі, не вплинула інформація про справу головуючого чи судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання інших свідків (частина друга коментованої статті). З цих же мотивів свідок не повинен спілкуватися з іншими свідками під час очікування запрошення до зали судового засідання. Особливо важливо, щоб не було спілкування свідка, якого суд не допитав, з допитаним свідком, щоб допитаний свідок не повідомив про те, на які запитання довелося відповідати і як саме. Щоб такого спілкування не відбулося, про це повинен подбати судовий розпорядник, зокрема, запропонувавши свідкам різні місця для очікування.

7. В окремих випадках особа, яка не викликалася до суду як свідок, але була присутня в залі судового засідання при розгляді справи, також може бути допитана судом як свідок на загальних підставах, незалежно від її присутності при дослідженні інших доказів. Але цю обставину суд повинен враховувати при оцінці показань такого свідка.

Підготовка до допиту свідка

8. Суд допитує кожного свідка окремо й у відсутності ще не допитаних свідків.

9. Суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право видалити із зали судового засідання уже допитаного свідка, який може впливати своєю присутністю на свідка, якого необхідно допитати. Останній також може заявити таке клопотання.

10. Щоб мати можливість оцінити надалі об'єктивність показань свідка, перед допитом головуючий відповідно до положень третьої частини коментованої статті зобов'язаний:

1) встановити особу свідка (суд перевіряє паспорт чи інший документ, що посвідчує його особу), вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2) роз'яснити його права та обов'язки, встановлені статтею 65 КАСУ;

3) з'ясувати, чи не відмовляється він з підстав, встановлених частинами другою і третьою статті 65 КАСУ, від давання показань;

4) якщо таких підстав немає, то під розписку попередити свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань;

5) привести свідка до присяги.

11. Головуючий повідомляє свідкові, що відповідно до статті 65 КАСУ він:

- має право:

1) відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб);

2) давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє;

3) користуватися письмовими записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті;

4) на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду;

- зобов'язаний дати правдиві показання про відомі йому обставини, якщо немає обставин, які звільняють його від обов'язку давати показання.

Головуючий також повинен повідомити, що особу не може бути допитано як свідка, якщо вона:

1) є недієздатною або перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатна через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) була представником у судовому процесі, захисником у кримінальних справах - щодо обставин, які стали їй відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) була священнослужителем - щодо відомостей, одержаних нею на сповіді віруючих;

4) була професійним суддею, народним засідателем та присяжним - щодо обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5) якщо є інші обставини, які згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, виключають допит особи як свідка.

Усі зазначені підстави, які виключають допит особи як свідка, не потрібно повідомляти, якщо під час встановлення особи свідка та інших обставин, що його характеризують, буде з'ясовано, що таких підстав нема. Якщо будуть з'ясовані підстави, що виключають допит особи як свідка, суд не проводить допиту такої особи.

Головуючий повинен переконатися у тому, що ці права і обов'язки свідкові зрозумілі, а в разі необхідності - надати додаткові роз'яснення.

12. За завідомо неправдиве показання, відмову від давання показань свідок несе кримінальну відповідальність відповідно до статей 384 і 385 ККУ. Головуючий попереджає свідка про таку відповідальність і через судового розпорядника (а за його відсутності - секретаря судового засідання) пропонує йому підписати розписку про те, що свідок попереджений.

Якщо ж є підстави, встановлені законом, за яких свідок має право відмовитися від давання показань, але він не відмовляється, а погоджується давати показання, то головуючий під розписку попереджує такого свідка про кримінальну відповідальність лише за завідомо неправдиве показання. Такий свідок може скористатися своїм правом на відмову від давання показань у будь-який час.

Законодавець не навів тексту розписки, а тому вона може бути складена, наприклад, у такий спосіб:

Я, (прізвище, ім'я та по батькові свідка), попереджений судом про те, що за завідомо неправдиве показання, відмову від давання показань з непередбачених законом підстав встановлена кримінальна відповідальність відповідно до статей 384 і 385 Кримінального кодексу України.

"___" _____________ 2___ р. _________ (підпис)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання -

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Розписка приєднується до матеріалів справи.

13. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, після роз'яснення свідкові його прав і обов'язків та попередження про кримінальну відповідальність головуючий приводить свідка до присяги, зміст якої визначений частиною четвертою коментованої статті. Для свідка присяга має високе моральне значення, оскільки він публічно бере на себе зобов'язання виконати свій обов'язок сумлінно, - правдиво повідомивши суду всі обставини, свідком яких він був.

14. Присягу свідок проголошує усно - напам'ять або ж зачитує її текст, після цього він підписує текст присяги, наданий судовим розпорядником (а за його відсутності - секретарем судового засідання). Підписаний текст присяги приєднується до матеріалів справи.

Процедура допиту свідка

15. Згідно з частинами шостою і восьмою коментованої статті, допит свідка складається з двох частин:

1) вільної розповіді про все, що йому відомо про обставини у справі;

2) відповідей свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, суду, а при потребі й інших учасників адміністративного процесу (наприклад, експерта).

16. Під час вільної розповіді свідка переривати не можна, головуючий може зупинити свідка лише тоді, коли він повідомляє інформацію, що не стосується обставин у справі, і спрямувати у потрібному напрямку. Свідок, даючи показання, може користуватися записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Після допиту ці записи показуються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду. Наявність записів у деяких випадках може свідчити, що свідка підготовлено стороною і він може говорити неправду. Тому, щоб перевірити це, свідку можуть бути задані питання. Питання також задають і в разі необхідності уточнити певні деталі або доповнити інформацію щодо певних обставин.

Першою свідку задає питання особа, за клопотанням якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому головуючим. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати свідкові питання в будь-який час його допиту.

Питання до свідка мають бути чіткими, ясними і конкретними. Навідні питання, тобто питання у вигляді підказок, не допускаються і знімаються головуючим. Головуючий має право зняти запитання до свідка, якщо воно сформульоване таким чином, що принижує честь та гідність останнього або не направлене на з'ясування обставин у справі.

Очна ставка

17. Суд може призначити одночасний допит двох чи більше свідків. Метою такого допиту (очної ставки) є з'ясувати причини розбіжності в їхніх показаннях. Такий допит дає можливість перевірити правдивість показань двох або декількох свідків, якщо між ними є розбіжності, або уточнити у свідків відомості, що дали можливість припустити наявність таких розбіжностей.

18. При одночасному допиті свідкам задають питання в загальному порядку, визначеному цією статтею. Їм можуть задавати одні й ті самі питання, на які вони відповідають послідовно, або до кожного свідка можуть бути сформульовані окремі питання.

Свідок після допиту

19. Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи, оскільки під час дослідження інших доказів може виникнути потреба задати йому питання. Однак за клопотанням свідка суд може дозволити йому залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи (частина дев'ята коментованої статті). Також суд з власної ініціативи або за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може видалити допитаного свідка із зали судового засідання тимчасово, наприклад, на час допиту іншого свідка.

20. У разі необхідності (для уточнення раніше даних показань або для з'ясування нових обставин, які виникли) свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

21. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть задавати питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також суд з метою одержання додаткової інформації або для з'ясування розбіжностей між показаннями свідка і досліджуваними доказами (частина десята коментованої статті).

Оголошення показань свідка

22. Процедура допиту свідка, встановлена цією статтею, поширюється на допит свідка в порядку забезпечення доказів, допиту свідка у місці його проживання (перебування), а так само у разі виконання судового доручення (статті 73 - 75, 78, 115 цього Кодексу).

Під час судового розгляду справи по суті показання свідка, отримані в результаті вчинення зазначених процесуальних дій і зафіксовані у протоколі про вчинення окремої процесуальної дії, оголошуються в судовому засіданні судом, який розглядає справу.

Якщо ж у судове засідання такий свідок все-таки зміг прибути, то його також необхідно допитати у засіданні в загальному порядку після оголошення його показань, даних раніше, або перед цим (див. частину п'яту статті 115 КАСУ).

Наслідки порушення вимог статті

23. Порушення судом вимог цієї статті, насамперед непопередження свідка про кримінальну відповідальність, неприведення до присяги, оскільки це ставить під сумнів правдивість показань свідка та їхню допустимість, можуть мати наслідком скасування судового рішення за наслідками розгляду справи в суді вищої інстанції.

Водночас це порушення може усунути суд апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення шляхом попередження свідка про кримінальну відповідальність, приведення його до присяги та підтвердження свідком правдивості його показань, наданих суду раніше.

24. Якщо суд допитав як свідка особу, яку взагалі не може бути допитано як свідка відповідно до частини другої статті 65 КАСУ, і використав її показання як доказ у справі, то суд вищої інстанції повинен виключити їх з числа доказів як недопустимий доказ (частина третя статті 70 КАСУ).

25. Інші порушення положень коментованої статті суд вищої інстанції оцінює з погляду того, як вони вплинули чи могли вплинути на правдивість показань свідка. Якщо такий вплив значний, то результати допиту свідка слід виключити як недопустимий доказ і, при можливості, необхідно допитати такого свідка повторно.

Стаття 142. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить їх до присяги.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює особливості допиту як свідків дітей - малолітніх (віком до 14 років) і неповнолітніх (віком від 14 до 18 років) осіб. Ці особливості покликані врахувати специфіку психічного і соціального розвитку дитини. Стаття спрямована на дотримання найкращих інтересів дитини, яку залучають як свідка в адміністративній справі.

Дитина як свідок

2. Свідком може бути будь-яка особа, яка може правильно сприймати, зберігати в пам'яті та відтворювати інформацію про ті чи інші обставини. У зв'язку з цим як свідка можна залучати й дитину (особу віком до 18 років) за умови, що вона досягла рівня розвитку, який дає їй можливість правильно сприймати інформацію та донести її до інших осіб.

3. Дитину доцільно допитувати лише тоді, коли обставини у справі не можна повно і достовірно встановити за допомогою інших доказів, що є у справі, оскільки допит у суді може викликати стрес у дитини. А крім того, внаслідок особливостей сприйняття навколишніх подій, а також пам'яті і мови дитини повідомлена нею інформація не завжди може повною мірою відтворювати дійсні обставини.

Присутність особи, якій дитина довіряє

4. Щоб допит у суді не викликав у дитини стресу, великого хвилювання, суд повинен забезпечити спокійну доброзичливу обстановку в судовому засіданні. Для цього важливе значення матиме присутність поруч із дитиною дорослої особи, якій вона довіряє і поруч із якою відчуває себе спокійно (тут така доросла особа відіграє приблизно таку саму роль, як і на прийомі дитини лікарем).

Тому частина перша коментованої статті передбачає присутність педагога, когось із батьків, усиновлювачів, опікунів чи піклувальників під час допиту малолітнього свідка - обов'язково, а неповнолітнього свідка - за розсудом суду. Ці особи в жодному випадку не повинні бути заінтересовані у результатах розгляду справи, інакше вони можуть впливати на свідка з метою добитися певних показань.

Доцільно для проведення таких процесуальних дій запрошувати педагога, що працює з дітьми такого віку, найкраще - безпосередньо з цим свідком. Це може бути класний керівник, керівник гуртка тощо.

5. Присутність педагога чи іншої особи, якій дитина довіряє, не лише забезпечує спокійну для дитини атмосферу в суді. Такі особи можуть допомогти знайти індивідуальний підхід до дитини, оскільки вони знають особливості її розвитку, можуть допомогти переформулювати певні питання у спосіб, що були б зрозумілими для дитини. Крім того, вони можуть звернути увагу суду на певні особливості її світосприйняття, пам'яті, мови тощо. Такі відомості можуть мати важливе значення при оцінці доказів. Тому якщо зазначені особи не лише присутні під час допиту дитини, а й дають свої консультації суду, то їх необхідно розглядати як спеціалістів і застосовувати до їхньої участі статті 67, 132, 149 КАСУ.

Роз'яснення дитині обов'язку дати правдиві показання

6. Перед допитом дитини, яка не досягла 16 років, головуючий, як і кожному свідку, повинен роз'яснити права свідка і обов'язок дати правдиві показання. Але при цьому головуючий не попереджує про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, оскільки таку відповідальність несуть особи, які досягли 16 років. Такого свідка головуючий також не приводить до присяги (частина друга коментованої статті).

Свідку, який досяг 16 років, головуючий роз'яснює права і обов'язки, а також попереджає його про кримінальну відповідальність і приводить до присяги за правилами статті 141 КАСУ.

Малолітній чи неповнолітній свідок у випадках, встановлених законом, має право відмовитися від давання показань. Це право головуючий також зобов'язаний йому роз'яснити.

Процедура допиту дитини

7. Допит малолітнього чи неповнолітнього свідка проводиться за загальними правилами статті 141 КАСУ з урахуванням особливостей, визначених коментованою статтею.

8. Після закінчення допиту дитини суд або особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання присутнім педагогу, батькам, усиновлювачам, опікунам чи піклувальникам щодо змісту її показань, можливості сприйняття та відтворення таким свідком викладених обставин, чи не було тиску або впливу на свідка під час допиту тощо.

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань тощо (частина третя коментованої статті).

9. У виняткових випадках, коли це необхідно для запобігання психічному впливу на дитину, на час її допиту із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі (частина четверта коментованої статті). Підставами для такої ухвали може бути інформація щодо негативного впливу такої особи на дитину (наприклад, свідок боїться цієї особи), що заважатиме дитині давати правдиві показання.

Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання дитини і надає можливість задати їй питання. Суди практикують, щоб ця особа зміст своїх питань доводила до суду, а вже після цього головуючий задає їх дитині. Це також запобігає впливу та тиску на свідка та сприяє правдивим показанням.

Стаття 143. Дослідження письмових доказів

1. Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам.

2. Особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу письмових доказів.

3. Якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру дослідження під час судового розгляду письмових доказів як одного із засобів доказування.

2. Стаття, з урахуванням принципу змагальності та офіційного з'ясування обставин у справі, спрямована забезпечити всебічне та якнайповніше встановлення інформації щодо обставин у справі з кожного письмового доказу. Положення статті покликані забезпечити, щоб письмові докази були достовірними.

Оголошення письмових доказів

3. Характеристика письмових доказів як засобів доказування міститься у статті 79 КАСУ. Письмовими доказами є також електронні документи, тому для їх відтворення може використовуватися спеціальна техніка - комп'ютер, або можна також використовувати їхню паперову копію (роздруківку), якщо ні в кого не викликає сумнів справжність такої роздруківки.

4. Під час дослідження доказів головуючий оголошує назву письмового доказу, автора (видавця), дату його складання та зміст його положень повністю або в обсязі, що стосується обставин у справі. У такий же спосіб оголошується протокол огляду письмового доказу, якщо такий огляд здійснювався в порядку забезпечення доказів або за судовим дорученням.

5. Особливості оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції встановлені статтею 144 КАСУ.

Ознайомлення з письмовими доказами

6. Після оголошення змісту письмового доказу та ознайомлення з ним інших суддів колегії, якщо справу розглядає колегія суддів, головуючий пропонує ознайомитися з письмовим доказом особам, які беруть участь у справі, хоча останні можуть відмовитися від ознайомлення (наприклад, якщо вони раніше ознайомлювалися з ним).

Також у разі необхідності головуючий повинен пред'явити письмові докази свідку, експерту, спеціалісту чи перекладачу.

Головуючий передає письмові докази учасникам адміністративного процесу для ознайомлення через судового розпорядника (а в разі його відсутності - секретаря судового засідання).

7. У разі виникнення питань у суду або осіб, які беруть участь у справі, до свідків, експертів, спеціалістів чи перекладачів щодо письмового доказу вони мають право їх задати. Також особи, які беруть участь у справі, можуть задати питання одна одній. Через такі питання особи, які беруть участь у справі, можуть акцентувати увагу суду на певних особливостях письмового доказу, що можуть свідчити про його переконливість чи непереконливість, але свою оцінку цьому доказу вони зможуть висловити під час судових дебатів (стаття 152 КАСУ).

Фальшивість письмового доказу або підозра у недостовірності

8. Якщо особа, яка бере участь у справі, вважає, що доданий до справи або наданий суду для ознайомлення документ є фальшивим, вона, як під час дослідження цього доказу, так і під час судових дебатів, має право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів. Висновок про фальшивість особа може зробити, якщо ознаки фальшування (підробки) видно неозброєним оком або така фальшивість переконливо підтверджена іншими доказами у справі.

Якщо ж документ лише викликає сумнів у його достовірності (справжності), особа, яка бере участь у справі, має право заявити під час дослідження цього доказу клопотання про проведення експертизи документа (частина третя коментованої статті). Але такий сумнів має бути обґрунтований.

Для вирішення зазначеного питання суд у разі необхідності має право своєю ухвалою, яку постановляє без виходу до нарадчої кімнати, визначити необхідні заходи з метою перевірки фальшивості документа або усунення сумніву у його достовірності (справжності), зокрема, витребувати інформацію з цього питання в суб'єкта, який міг видати цей документ, тощо. Якщо перевірити достовірність (справжність) документа без спеціальних знань неможливо, то суд призначає відповідну експертизу.

Вчинення цих дій не повинно перешкоджати продовженню судового засідання з метою дослідження інших доказів.

9. На стадії судового розгляду питання про достовірність (справжність) чи фальшивість документа та/або виключення його з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття постанови у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку (див. пункт 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Стаття 144. Дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції

1. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає вид розгляду (відкритий чи закритий) при дослідженні доказів, що містять інформацію особистого характеру, - особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції.

2. Положення статті покликані забезпечити повагу до особистого життя людини.

Правова основа статті

3. Кожен має право на повагу до його приватного (особистого, сімейного) життя, що гарантується статтею 32 Конституції України (ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя), статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції).

Недоторканність особистого життя включає в себе право кожного на таємницю особистих паперів і таємницю кореспонденції (див. статтю 31 Конституції України, статті 94, 303 і 306 ЦКУ). Гарантувати це право є ціллю коментованої статті.

Таємниця особистих паперів та кореспонденції

4. Право на таємницю особистих паперів стосується документів, фотографій, щоденників, інших записів, особистих архівних матеріалів тощо фізичної особи (див. статтю 303 ЦКУ), а право на таємницю кореспонденції - листів, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції особи (крім суб'єктів владних повноважень при реалізації цих повноважень) та інформації про них (див. статтю 31 Конституції України, статті 94 і 306 ЦКУ).

5. Дослідження таких доказів у відкритому судовому засіданні допускається лише за згодою осіб, які мають право на таємницю особистих паперів чи кореспонденції, тобто фізичних осіб, визначених статтями 303 - 306 ЦКУ. За відсутності такої згоди суд зобов'язаний своєю ухвалою оголосити судове засідання чи його частину закритими для дослідження змісту особистих паперів чи кореспонденції (частина третя статті 12 КАСУ).

Особи, які надають згоду на дослідження особистих паперів та кореспонденції у відкритому судовому засіданні

6. Особисті папери фізичної особи є її власністю. Тому їх дослідження у відкритому судовому засіданні можливе лише за згодою фізичної особи, якій вони належать. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, то потрібна згода й цієї особи. У разі смерті таких фізичних осіб на дослідження особистих паперів у відкритому судовому засіданні потрібна згода їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

7. Листи, телеграми, інша кореспонденція тощо є власністю адресата. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть досліджуватися у відкритому судовому засіданні лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її дослідження у відкритому судовому засіданні потрібна згода й цієї особи.

Закрите судове засідання

8. У закритому судовому засіданні суд проводить дослідження змісту особистих паперів чи кореспонденції у загальному порядку дослідження відповідних доказів (статті 143, 145, 146 КАСУ) з єдиною відмінністю - у залі судового засідання, крім суду, секретаря судового засідання, судового розпорядника, можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності також експерт, спеціаліст, перекладач, свідок (частина четверта статті 12 КАСУ). Громадськість на таке засідання не допускається. Оголошуючи судове засідання чи його частину закритими, суд у своїй ухвалі повинен визначити осіб, які можуть або повинні бути присутніми у закритому судовому засіданні. Особи, які були присутні у закритому судовому засіданні, зобов'язані не розголошувати відомостей, що становлять таємницю особистих паперів чи кореспонденції.

Стаття 145. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з доказом та його оглядом.

2. Протоколи огляду речових доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів.

3. Особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання з приводу речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру дослідження під час судового розгляду речових доказів як одного із засобів доказування.

2. Стаття, з урахуванням принципу змагальності та офіційного з'ясування обставин у справі, спрямована забезпечити всебічне та якнайповніше встановлення інформації щодо обставин у справі з речового доказу.

Огляд речових доказів судом

3. Характеристика речових доказів як засобів доказування міститься у статті 80 КАСУ. Речовими доказами, зокрема, вважаються й магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини у справі. Специфіка дослідження звуко- і відеозаписів визначена статтею 145 КАСУ.

4. Під час дослідження речового доказу головуючий оголошує його назву і проводить візуальний огляд, при потребі речовий доказ може сприйматися на дотик чи запах. Якщо справу розглядає колегія суддів, то огляд здійснюють усі судді колегії.

Ознайомлення з речовим доказом

5. Після огляду речового доказу судом головуючий пропонує ознайомитися з речовим доказом особам, які беруть участь у справі, хоча останні можуть відмовитися від ознайомлення (наприклад, якщо вони раніше ознайомлювалися з ним).

Також у разі необхідності головуючий повинен пред'явити речовий доказ свідку, експерту, спеціалісту.

Головуючий передає речові докази учасникам адміністративного процесу для ознайомлення через судового розпорядника (а в разі його відсутності - секретаря судового засідання). У разі виявлення яких-небудь особливостей під час дослідження речового доказу особи, які це виявили, просять суд звернути на ці особливості увагу.

6. У разі виникнення питань у суду або осіб, які беруть участь у справі, до свідків, експертів, спеціалістів щодо речового доказу вони мають право їх задати. Також особи, які беруть участь у справі, можуть задати питання одна одній.

Оголошення протоколу огляду речового доказу

7. Якщо огляд речового доказу здійснювався в порядку забезпечення доказів, за судовим дорученням, за місцем його знаходження, то головуючий оголошує в судовому засіданні протокол огляду цього речового доказу.

Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів, а також задати питання одна одній.

Фальшивість речового доказу або підозра у недостовірності

8. Особа, яка бере участь у справі, має право зробити заяву про фальшивість речового доказу або про сумнів у його достовірності (справжності) і просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи. Незважаючи на те, що коментована стаття не передбачає такого правила, тут допустиме застосування за аналогією відповідного правила щодо письмових доказів (див. частину третю статті 143 КАСУ і коментар до неї).

Стаття 146. Дослідження звуко- і відеозаписів

1. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

2. У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

3. З метою з'ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

4. Заяву про фальшивість звуко- і відеозаписів суд розглядає в порядку, встановленому для розгляду заяв про фальшивість письмових доказів.

5. Під час дослідження звуко- чи відеозапису особистого характеру застосовуються правила цього Кодексу щодо дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості дослідження звуко- та відеозаписів. Носії інформації, які містять такі записи, частиною першою статті 80 КАСУ віднесені до речових доказів, але порівняно із загальним порядком дослідження речових доказів дослідження звуко- та відеозаписів має свою специфіку.

2. Положення статті враховують специфіку аудіо- та відеозаписів як засобів доказування при їх дослідженні і покликані забезпечити достовірність таких доказів, а також гарантувати повагу до особистого життя людини.

Особливості дослідження звуко-, відеозапису

3. Законодавець виділив порядок дослідження цих речових доказів в окрему статтю, оскільки особливостями такого дослідження є застосування спеціальної техніки та спеціальних приміщень, якщо зали судових засідань не обладнані такою технікою (частина перша коментованої статті).

4. Звукозапис - це зафіксована на спеціальному носії (магнітній стрічці, диску для лазерних систем зчитування інформації, карті пам'яті тощо) інформація у вигляді будь-яких звуків, сукупність яких містить інформацію про обставини у справі. Так, на спеціальний носій може бути зафіксовано розмову, виступ, коментар, пояснення тощо.

Відеозапис - це зафіксована на спеціальному носії (магнітній стрічці відеокасети, диску для лазерних систем зчитування інформації, карті пам'яті тощо) візуальна інформація про певні обставини, яка може супроводжуватися звуком, а може бути й без такого. Візуальна інформація - зображення певних об'єктів, яке фіксувалося протягом певного часу.

5. Якщо дослідження звуко- чи відеозапису відбувається в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні, то це приміщення має забезпечувати можливість бути присутніми осіб, які беруть участь у справі, інших учасників адміністративного процесу, а також громадськості, якщо дослідження відбувається у відкритому судовому засіданні.

6. Ще під час підготовчого провадження або перед дослідженням звуко- чи відеозапису у судовому засіданні, якщо це можливо, суд повинен вирішити питання про допустимість цього доказу - чи не було його зроблено всупереч порядку, що встановлений законом, зокрема, статтею 307 Цивільного кодексу України. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, чи відеоплівку тощо лише за її згодою. Згода особи на її знімання припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Згоди не потрібно також на знімання фізичної особи, яка здійснює функції суб'єкта владних повноважень, при виконанні нею цих функцій, оскільки в цьому випадку її право на приватність відступає на другий план.

Висновок про недопустимість певного звуко- чи відеозапису як засобу доказування може бути зроблено також у процесі його дослідження або після цього, або навіть під час оцінки судом доказів при ухваленні судового рішення.

7. Дослідження таких доказів відбувається із відтворенням звукозапису чи демонстрацією відеозапису. У разі необхідності (наприклад, якщо певний фрагмент чути чи видно нечітко) відтворення звукозапису чи демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. Також певний фрагмент відеозапису можна переглянути у сповільненому режимі або у збільшеному вигляді, якщо для цього є технічні можливості. Після відтворення звукозапису чи демонстрації відеозапису суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, щодо звуко- чи відеозапису, їхнього змісту, а також обставин, за яких було зроблено запис.

Суд або з дозволу головуючого - особи, які беруть участь у справі, мають право задати питання одна одній та іншим учасникам адміністративного процесу. Для з'ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Що ж стосується відтворення звукозапису або демонстрації відеозапису, то для правильного використання спеціального обладнання рекомендовано запросити відповідного спеціаліста.

8. Дослідження звукозапису або відеозапису обов'язково проходить з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). У разі якщо таке дослідження відбувається у спеціально обладнаному для цього приміщенні, в якому відсутні технічні засоби фіксування процесу, тоді секретар судового засідання складає протокол про дослідження звуко- чи відеозапису (статті 45 - 46 КАСУ).

Заява про фальшивість звуко-, відеозапису або підозра у недостовірності

9. Відповідно до частини четвертої коментованої статті заяву про фальшивість звуко- і відеозаписів суд розглядає в порядку, встановленому для розгляду заяв про фальшивість письмових доказів (див. частину третю статті 143 КАСУ).

Тож якщо особа, яка бере участь у справі, вважає, що звуко- чи відеозапис є фальшивим, вона може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів. Висновок про фальшивість особа може зробити, якщо ознаки фальшування (підробки) видно неозброєним оком або така фальшивість переконливо підтверджена іншими доказами у справі. Якщо ж запис лише викликає обґрунтований сумнів у його достовірності (справжності), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про проведення експертизи документа (частина третя коментованої статті).

Для вирішення зазначеного питання суд у разі необхідності має право своєю ухвалою, що постановляє без виходу до нарадчої кімнати, визначити необхідні заходи з метою перевірки фальшивості запису або усунення сумніву у його достовірності (справжності), зокрема, витребувати інформацію з цього питання в суб'єкта, який міг здійснювати цей запис, тощо. Якщо перевірити достовірність (справжність) запису без спеціальних знань неможливо, то суд призначає відповідну експертизу.

Вчинення цих дій не повинно перешкоджати продовженню судового засідання з метою дослідження інших доказів.

10. На стадії судового розгляду питання про достовірність (справжність) чи фальшивість запису та/або виключення його з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття постанови у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм остаточної оцінки.

Особливості дослідження звуко-, відеозапису особистого характеру

11. Під час дослідження звуко- чи відеозапису особистого характеру застосовуються правила цього Кодексу щодо дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції (див. статтю 144 цього Кодексу). Під звуко- чи відеозаписом особистого характеру слід розуміти звуко- чи відеозапис, який містить інформацію про приватне (особисте, сімейне) життя фізичної особи. Для дослідження такого запису у відкритому судовому засіданні необхідна згода такої особи. За відсутності такої згоди суд повинен оголосити судове засідання або його частину закритим.

Стаття 147. Огляд доказів на місці

1. Письмові та речові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їхнім місцезнаходженням. Про проведення огляду доказів на місці суд постановляє ухвалу.

2. Огляд доказів на місці проводиться судом з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - з викликом експертів, спеціалістів, перекладачів і свідків.

3. При огляді доказів на місці складається протокол у порядку, встановленому статтями 45, 46 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості процедури огляду доказів у їхньому місцезнаходженні, якщо такі докази не можна доставити до суду.

2. Стаття спрямована на залучення до справи усіх доказів та їх дослідження судом з метою повного встановлення обставин у справі, навіть незважаючи на те, що ці докази неможливо доставити до суду.

Підстава для проведення огляду доказу на місці

3. Огляд письмових та речових доказів проводиться у місці їх знаходження у разі, якщо їх не можна доставити до суду. Такими доказами, наприклад, можуть бути нерухомі або великогабаритні об'єкти, докази, що вимагають певного режиму зберігання, який неможливо забезпечити у суді. На практиці потреба проводити огляд доказу на місці виникає вкрай рідко.

Порядок проведення огляду доказу на місці

4. Про проведення огляду доказу на місці суд постановляє вмотивовану ухвалу, в якій зазначає дату, час та місце проведення огляду. Огляд доказів на місці суд може проводити також у порядку забезпечення доказів (статті 73 - 75 КАСУ); якщо ж доказ знаходиться за межами територіальної юрисдикції адміністративного суду, що розглядає справу, такий огляд може здійснюватися за судовим дорученням іншим адміністративним судом за місцезнаходженням доказу (стаття 115 КАСУ).

5. Огляд доказу на місці є процесуальною дією, що проводиться в судовому засіданні поза межами приміщення суду (зали судового засідання). При вчиненні цієї процесуальної дії застосовуються загальні правила проведення судового засідання.

6. Огляд доказів на місці проводиться судом з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - з викликом експертів, спеціалістів, перекладачів і свідків. Неприбуття осіб, які беруть участь у справі, за умови належного їх повідомлення про огляд доказів на місці не є перешкодою для огляду.

7. Під час огляду або після огляду доказу на місці суд має право задати питання будь-кому з присутніх учасників процесу щодо виявлених особливостей доказу. Таке ж право мають особи, які беруть участь у справі. Крім того, вони можуть дати відповідні пояснення.

Фіксування огляду доказів на місці

8. Про огляд доказів на місці секретар судового засідання складає протокол у порядку, встановленому статтями 45 - 46 КАСУ. Також можуть вестися аудіо-, відеозапис, фотографування, складатися схеми тощо.

9. Протокол огляду доказів на місці і додані до нього матеріали також є об'єктом дослідження у судовому засіданні, яке проводиться в приміщенні суду (див. частину першу статті 143 і частину другу статті 145 КАСУ).

Стаття 148. Дослідження висновку експерта

1. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні.

2. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта особи, які беруть участь у справі, а також суд можуть задати експерту питання. Першими задають питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першими задають питання експертові позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати експертові питання в будь-який час дослідження висновку експерта.

3. Викладені письмово і підписані пояснення експерта приєднуються до справи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру дослідження під час судового розгляду висновку експерта як одного із засобів доказування.

2. Стаття, з урахуванням принципу змагальності та офіційного з'ясування обставин у справі, спрямована забезпечити всебічне та якнайповніше встановлення інформації щодо обставин у справі з висновку експерта.

Оголошення висновку експерта

3. Характеристика висновку експерта (експертів) як засобу доказування міститься у статтях 82 - 85 КАСУ.

4. Якщо у справі проведено судову експертизу, головуючий у судовому засіданні оголошує дату складення висновку, ім'я експерта (експертів) та найменування експертної установи, якщо проведення судової експертизи доручалося їй.

Після цього головуючий оголошує письмовий висновок експерта. За згодою осіб, які беруть участь у справі, головуючий може оголосити лише заключну частину висновку. За клопотанням осіб, які беруть участь у справі, після оголошення висновку суд передає його цим особам для ознайомлення.

5. Суд повинен витребувати засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта, а також про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, якщо відповідної інформації про це немає у висновку експерта і якщо експерта суд не викликав у судове засідання. Відомості про такі документи головуючий також оголошує в судовому засіданні, а за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає ці документи їм для ознайомлення.

6. Якщо експертиза проводиться в суді, то свій усний висновок експерт оголошує самостійно.

Роз'яснення і доповнення висновку експерта

7. Якщо висновок експерта необхідно роз'яснити або доповнити, суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, зобов'язаний викликати експерта в судове засідання. Перед залученням експерта до виконання обов'язків суд повинен вчинити дії щодо роз'яснення його прав і обов'язків, відповідальності та приведення до присяги експерта відповідно до статті 131 КАСУ.

Роз'яснення і доповнення висновку слід розуміти як витлумачення результатів експертизи та надання більш повних або детальних відповідей на поставлені в ухвалі про призначення експертизи питання. Експерт також може надати відповіді на додаткові питання, які безпосередньо не виносилися на експертизу, за умови що проведене експертом дослідження дає можливість це зробити без необхідності проводити будь-які додаткові дослідження.

8. Особи, які беруть участь у справі, а також суд можуть задати експерту питання. Першими задають питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першими задають питання експертові позивач і його представник. Суд має право вмотивовано відхилити питання зазначених осіб, якщо відповіді на них уже висвітлені у висновку експерта або ці питання не відносяться до компетенції експерта чи не стосуються обставин у справі.

Головуючий у судовому засіданні та інші судді, якщо справу розглядає колегія суддів, можуть задавати експертові питання в будь-який час дослідження висновку, а якщо експертиза проведена за ініціативою суду, то першим може задавати питання саме він.

9. Експерт з власної ініціативи або за розпорядженням головуючого може викласти свої роз'яснення та доповнення висновку письмово. Такі письмові пояснення експерта підписуються ним і приєднуються до справи.

10. Якщо у справі є декілька висновків експертів, дослідження кожного з них у судовому засіданні проводиться у порядку, встановленому коментованою статтею. При цьому, якщо у висновках є розбіжності, доцільно викликати у судове засідання експертів, які проводили ці експертизи, для надання роз'яснень і доповнень щодо кожного висновку. Для з'ясування причин розбіжностей за аналогією може бути застосована частина 11 статті 141 КАСУ - суд має право призначити одночасне опитування експертів, які дали різні за змістом висновки.

Такий же порядок дослідження в судовому засіданні результатів комісійних та комплексних експертиз, а також додаткових і повторних експертиз. При цьому, в разі необхідності, в судове засідання викликаються всі експерти, що проводили експертизу. Особливо це доцільно, якщо хтось із членів комісії дав окремий висновок (див. частину другу статті 83, частину третю статті 84 КАСУ).

Додаткова і повторна експертиза

11. У разі виникнення питань, які знаходяться за межами результатів експертизи і вимагають нового дослідження, суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може призначити в судовому засіданні додаткову експертизу (частина перша статті 85 КАСУ). Її висновок може бути усним, якщо додаткова експертиза проводиться в судовому засіданні, або письмовим.

12. Якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам у справі або з інших причин викликає сумніви у його правильності суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може призначити в судовому засіданні повторну експертизу, проведення якої доручається іншому експертові (частина друга статті 85 КАСУ).

13. Для проведення додаткової чи повторної експертизи, оскільки це пов'язане із додатковими чи новими дослідженнями, суд, як правило, оголошує в судовому засіданні перерву, а в разі тривалості експертних досліджень має право зупинити провадження в адміністративній справі до одержання результатів експертизи (пункт 3 частини другої статті 156 КАСУ).

Стаття 149. Консультації та роз'яснення спеціаліста

1. Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста.

2. Спеціалісту можуть бути задані питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першими задають питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін, першими задають питання спеціалісту позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати спеціалістові питання в будь-який час дослідження доказів.

3. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру використання послуг спеціаліста під час дослідження доказів в судовому засіданні.

2. Стаття, з урахуванням принципу змагальності та офіційного з'ясування обставин у справі, спрямована забезпечити всебічне та якнайповніше встановлення інформації щодо обставин у справі з доказів у справі, дослідження яких вимагає допомоги спеціаліста.

Форми допомоги спеціаліста

3. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації та роз'яснення під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (стаття 67 КАСУ).

4. Спеціаліст надає суду допомогу у двох формах:

1) надання безпосередньої технічної допомоги із застосуванням спеціальних знань та навичок застосування технічних засобів (відбір зразків для проведення експертизи, фотографування, демонстрація відеозапису або відтворення звукозапису, складання планів, креслень, схем, здійснення розрахунків тощо);

2) надання суду усних консультацій і письмових роз'яснень щодо питань, які потребують застосування спеціальних знань (консультації педагога під час допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка, консультації чи роз'яснення щодо ступенів захисту на бюлетені чи інших документах, щодо процедури електронного документообігу та особливостей електронного документа тощо).

Консультації та роз'яснення спеціаліста

5. Консультації та роз'яснення спеціаліста не є засобом доказування, а тому вони не беруться до уваги для встановлення обставин у справі та ухвалення судового рішення, а є важливими лише при дослідженні інших доказів. Якщо вони викладені письмово і підписані спеціалістом, то приєднуються до матеріалів справи.

Разом з тим, плани, схеми, фотографії, звукозапис, відеозапис, зроблені спеціалістом у судовому засіданні під час огляду чи дослідження доказів, можуть використовуватися судом як докази, за умови, що вони фіксують інші докази.

Питання до спеціаліста

6. Коментована стаття встановила порядок задавання питань спеціалісту. Питання спеціалісту можуть стосуватися як суті наданих ним консультацій та роз'яснень, так і необхідних додаткових консультацій чи роз'яснень.

7. Першими задають питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін, першими задають питання спеціалісту позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати спеціалістові питання в будь-який час дослідження доказів.

Стаття 150. Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді

1. Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених цим Кодексом, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни судді (в результаті задоволення заяви про відвід чи з інших причин) або залучення до участі у справі інших осіб.

2. Суд оголошує перерву у зв'язку з необхідністю одержання нових доказів або в інших необхідних випадках. Тривалість перерви встановлюється судом залежно від обставин розгляду справи.

3. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, встановлює дату і час нового судового засідання, про що повідомляє під розписку осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в адміністративному процесі, викликаються в судове засідання повістками.

4. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

5. Якщо розгляд справи було відкладено, новий її розгляд починається спочатку. Якщо сторони не наполягають на повторенні наданих раніше пояснень осіб, які беруть участь у справі, якщо склад суду не змінився і до участі в справі не було залучено третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, суд продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи було відкладено.

6. Якщо в розгляді справи було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій воно було перервано.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює підстави та порядок відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді за наявності обставин, що виключають можливість розгляду справи в одному судовому засіданні. Відкладення розгляду справи та оголошення перерви в її розгляді необхідно розглядати як виняток - зазвичай розгляд справи має відбутися в одному судовому засіданні.

2. Відкладення розгляду справи та оголошення перерви в її розгляді не є тотожними поняттями за своїми підставами і правовими наслідками.

Відкладення розгляду справи

3. Частина перша коментованої статті з урахуванням статті 128 КАСУ зобов'язує відкласти судовий розгляд у разі:

1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

2) неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнав обов'язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула;

5) необхідності заміни судді або суддів у разі задоволення відводу чи з інших причин, якщо неможливо оперативно провести таку заміну;

6) заміни сторони, залучення до участі у справі інших осіб - другого відповідача чи співвідповідача, вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (але не третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки при залученні до справи останніх розгляд справи заново не починається, а продовжується - частина друга статті 53 КАСУ).

Неприбуття з будь-якої причини перекладача в судове засідання, необхідного стороні чи третій особі, якщо неможливо оперативно його замінити, також тягне за собою відкладення розгляду справи, оскільки за своїм змістом це позбавляє сторону чи третю особу можливості брати участь у судовому розгляді.

Суд має право відкласти судовий розгляд у разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття - за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі.

4. Якщо розгляд справи було відкладено і сторони не наполягають на повторенні наданих раніше пояснень осіб, які беруть участь у справі, то суд у новому судовому засіданні продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи був відкладений. Але в усякому разі суд починає розгляд справи спочатку, якщо склад суду змінився або у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

5. Новий склад суду може повернутися до стадії підготовчого провадження у разі необхідності проведення додаткових підготовчих дій. Суд може повернутися до стадії підготовчого провадження за клопотанням нової сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Оголошення перерви у судовому засіданні

6. Частина друга коментованої статті з урахуванням інших статей КАСУ дає можливість суду оголосити перерву в судовому розгляді, якщо необхідно одержати нові докази або в інших необхідних випадках, зокрема, у разі:

1) неприбуття свідка, експерта, спеціаліста, перекладача для свідка - після того як будуть проведені усі процесуальні дії, що не вимагають їхньої участі (стаття 129 КАСУ);

2) необхідності відповідачу підготуватися до справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог під час судового розгляду (частина друга статті 137 КАСУ);

3) необхідності залучення до справи третьої особи, яке не заявлятиме самостійних вимог на предмет спору (див. частину другу статті 53 КАСУ).

Перерву в судовому розгляді може бути оголошено також у зв'язку із закінченням робочого дня, для підготовки до здійснення огляду доказів на місці, для підготовки осіб, які беруть участь у справі, до дебатів тощо. Наведений перелік підстав для оголошення перерви в судовому розгляді не є вичерпним; головне, щоб підстава для цього була необхідною, це означає, що за її наявності повноцінний судовий розгляд не може відбутися.

7. Якщо в розгляді справи було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій його було перервано (частина шоста коментованої статті). Однак якщо після перерви хтось з осіб, які беруть участь у справі, не з'явився в нове судове засідання, то суд за наявності підстав, передбачених статтею 128 КАСУ, повинен відкласти розгляд справи або продовжувати її розгляд, враховуючи правила зазначеної статті. Якщо розгляд справи таки було відкладено, то провадження у справі в новому судовому засіданні (після відкладення розгляду) продовжується зі стадії, на якій його було перервано.

Призначення нового судового засідання і повідомлення про нього

8. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, встановлює дату і час нового судового засідання, про що повідомляє під розписку осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні.

Тривалість відкладення розгляду справи або перерви встановлюється судом залежно від обставин розгляду справи, але в межах розумного строку, необхідного для вирішення справи. У всякому разі протягом встановленого строку суд повинен оперативно виконати всі необхідні дії з метою проведення судового засідання у встановлені дату і час.

Розписка про повідомлення осіб, які були присутніми в судовому засіданні, про місце, дату і час нового судового засідання може бути складена в одному примірнику на всіх присутніх, але підписана кожним з них. Ця розписка є підтвердженням того, що особи, які її підписали, належно повідомлені про місце, дату і час проведення нового судового засідання, яке має здійснюватися після оголошення перерви або відкладення розгляду справи.

9. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули до суду або яких суд вперше залучає до участі в адміністративному процесі у цій справі, викликаються в судове засідання повістками в загальному порядку.

Допит свідків у разі відкладення розгляду справи чи оголошенням перерви

10. Відповідно до частини четвертої коментованої статті у разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули (за аналогією, це ж саме необхідно зробити до оголошення перерви у судовому розгляді). Ця норма спрямована на забезпечення поваги до свідків, адже вони з'явилися для того, щоб виконати свій обов'язок, а повторні виклики до суду відволікатимуть їх від звичних занять. Лише у виняткових випадках за усною ухвалою суду свідок не допитується і викликається знову. Такими винятковими обставинами можуть бути відвід судді або складу суду, секретаря судового засідання, неприбуття або відвід перекладача для свідка.

У разі відкладення розгляду справи з інших підстав доцільно допитати свідків у засіданні, на яке їх було викликано, але потім за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, але з поважних причин не були присутні під час такого допиту, викликати свідків у нове судове засідання. Зазначені особи, які беруть участь у справі, мають право заявити таке клопотання, якщо у них є додаткові питання до свідків. Викликати свідків повторно немає необхідності, якщо надана ними інформація є достатньою для осіб, які беруть участь у справі, але були відсутні під час допиту (вони можуть ознайомитися із записом допиту свідка, зробленим технічними засобами судом).

Стаття 151. Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами

1. Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази.

2. У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам.

3. Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює правила щодо закінчення другої частини судового розгляду - розгляду справи по суті (з'ясування обставин у справі та перевірка їх доказами). Стаття спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі та всебічної перевірки їх доказами.

Додаткові пояснення і докази

2. Після завершення дослідження доказів, що було проведено згідно з порядком, встановленим судом відповідно до статті 140 КАСУ, головуючий в судовому засіданні оголошує про це особам, які беруть участь у справі, та надає їм можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази (наприклад, стосовно судових витрат, які необхідно відшкодувати, тощо).

Ці процесуальні дії суд виконує у рамках розгляду справи по суті, а тому особи, які беруть участь у справі, користуються правами щодо надання пояснень, заявлення клопотань, надання суду доказів і наведення доводів щодо них тощо.

3. У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд та особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, та особам, які давали додаткові пояснення, свідкам, експертам, спеціалістам.

4. У разі наявності додаткових доказів їх дослідження відбувається у загальному порядку.

Закінчення розгляду справи по суті та перехід до судових дебатів

5. Вислухавши додаткові пояснення та дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. Суд постановляє ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, її проголошує головуючий усно.

Стаття 152. Судові дебати

1. Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні.

2. У дебатах першим надається слово позивачеві, його представнику, а потім - відповідачеві, його представнику.

3. Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі.

4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.

5. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.

6. Суд може встановити регламент промов осіб, які беруть участь у справі, який визначає їх тривалість. Головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками.

7. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок проведення третьої частини судового розгляду - судових дебатів. Завдання цієї стадії - надати особам, які беруть участь у справі, висловити свою думку щодо переконливості досліджених доказів, дати свою правову оцінку обставинам, що з'ясовувалися, та висловити свою позицію щодо рішення, яке вони просять ухвалити суд. На цій стадії також реалізується принцип змагальності.

Поняття судових дебатів

2. Судові дебати - це частина судового розгляду справи, яка складається із завершальних промов осіб, які беруть участь у справі, та їх обміну репліками. Промови складаються із підсумкових висновків осіб, які беруть участь у справі, щодо обставин у справі, доказів щодо них та їхньої переконливості, закону, на підставі якого, на їхній погляд, слід вирішити спір, та пропозицій до суду щодо задоволення, часткового задоволення або незадоволення позовних вимог.

Крім того, хоча законодавець вказав, що у промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні (частина перша коментованої статті), особи, які беруть участь у справі, можуть у промовах висловлювати свою думку стосовно відхилених судом клопотань щодо дослідження інших доказів, та які правові наслідки настали б, якби вони були досліджені, спонукаючи суд повернутися до розгляду справи по суті.

У своїй промові кожен наступний промовець може висловлювати свої думки щодо висновків осіб, які раніше виступили у судових дебатах. Попередні ж промовці мають право відреагувати на промови наступних промовців репліками. Реплікою є короткий критичний вислів у формі відповіді, заперечення, зауваження на сказане у промовах учасників судових дебатів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право відмовитися від свого права на виступ з промовою у судових дебатах.

4. У разі розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні судові дебати не проводяться.

Послідовність виступів у судових дебатах

5. Особи, які беруть участь у справі, виступають у судових дебатах зазвичай у тому самому порядку, у якому давали пояснення. Черговість виступів з промовами осіб, які беруть участь у справі, встановлено частинами другою - п'ятою коментованої статті.

6. Виступи у судових дебатах відбуваються у такій послідовності:

1) позивач;

2) відповідач.

7. Якщо у справі є треті особи, то виступи відбуваються у такій послідовності:

1) позивач;

2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні позивача;

3) відповідач;

4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні відповідача.

5) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

8. Якщо поряд зі стороною чи третьою особою у справі беруть участь їхні представники, представник виступає після промови цієї сторони чи третьої особи. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати тільки їхні представники.

Законному представнику, якщо він заявив адміністративний позов в інтересах особи, яка наділена адміністративною процесуальною дієздатністю (наприклад, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, прокурору тощо), слово для промови доцільно надавати перед заслуховуванням виступу позивача, в інтересах якого заявлено позов, оскільки саме такий законний представник ініціював процес у справі.

Якщо у справі замість сторони чи третьої особи діє її представник, то слово для виступу замість такої сторони чи третьої особи надається представнику.

9. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом. Разом з тим головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця у випадку, коли його промова не стосується справи, що розглядається, або він повторює уже сказане, та зробити йому з цього приводу зауваження. Після цього суд дозволяє промовцю продовжувати виступ (частина шоста коментованої статті).

10. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками. Хоча законодавець зазначив, що особи вправі обмінятися репліками після закінчення судових дебатів, це слід розуміти - після закінчення промов, тому що обмін репліками не є окремою частиною судового розгляду, а ця процесуальна дія входить у судові дебати як частину судового розгляду.

Суд самостійно надає особам, які беруть участь у справі, можливість обмінятися репліками, - клопотання заявляти про це не потрібно. Суд не може відмовити у праві на репліку особам, які беруть участь у справі, навіть якщо вони відмовилися від виступу з промовою у судових дебатах.

Повернення до розгляду справи по суті

11. У разі виявлення під час судових дебатів необхідності у з'ясуванні нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу про повернення до розгляду справи по суті, але лише для з'ясування таких обставин та доказів. Якщо нові обставини та нові докази неможливо дослідити в цьому судовому засіданні, то суд оголошує перерву.

Після закінчення з'ясування нових обставин у справі та перевірки їх доказами суд знову переходить до судових дебатів, що проводяться у загальному порядку.

Стаття 153. Вихід суду для ухвалення рішення

1. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (приміщення, спеціально призначеного для ухвалення судових рішень) для ухвалення рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

2. Якщо під час ухвалення рішення виявиться потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у цьому разі проводиться в межах, необхідних для з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

3. Після закінчення поновленого розгляду справи суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок завершення судового розгляду і передбачає можливість його поновлення для з'ясування додаткових обставин. Положення статті спрямовані на забезпечення таємниці нарадчої кімнати, а також на повне встановлення обставин у справі, якщо під час ухвалення судового рішення буде виявлено прогалини у з'ясуванні обставин.

Вихід суду до нарадчої кімнати

2. Суд, постановляючи ухвалу про закінчення судових дебатів (без виходу в нарадчу кімнату), оголошує про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час його проголошення, виходячи з прогнозованої кількості часу на ухвалення судового рішення. Після цього суд покидає залу судового засідання - усі присутні при цьому встають.

Ухвалення судового рішення відбувається в нарадчій кімнаті, а проголошення - в залі судового засідання після виходу суду з нарадчої кімнати.

3. Нарадча кімната - це приміщення, що спеціально призначене для ухвалення судових рішень, тобто має виключати доступ до нього будь-яких осіб, крім суддів, що розглядали справу.

Поновлення судового розгляду

4. Якщо під час ухвалення рішення виникне потреба у додатковому з'ясуванні будь-якої обставини (наприклад, стосовно судових витрат, які необхідно відшкодувати, тощо), суд постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Така ухвала, як і будь-яка ухвала, яку суд постановляє у нарадчій кімнаті, виготовляється у вигляді окремого документа і підписується всім складом суду, який обов'язково зазначає в ухвалі про те, яку саме обставину необхідно з'ясувати або додатково перевірити.

5. Судовий розгляд справи у разі його поновлення здійснюється лише в межах, необхідних для з'ясування обставин, що потребують додаткового з'ясування чи перевірки. Якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, суд постановляє ухвалу про оголошення перерви.

Після проведення поновленого розгляду справи по суті суд відкриває судові дебати стосовно додаткових обставин і доказів.

6. Після судових дебатів суд знову оголошує про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

Стаття 154. Таємниця нарадчої кімнати

1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює гарантії таємниці нарадчої кімнати з метою виключення можливого впливу на суддів, забезпечення їх незалежності та неупередженості і створення належних умов для ухвалення судового рішення.

Закритість нарадчої кімнати

2. Таємниця нарадчої кімнати забезпечується її закритістю: ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу (частина перша коментованої статті). Нарадча кімната має запобігати будь-якому спілкуванню суддів із учасниками процесу та іншими особами, у тому числі через засоби зв'язку. Це має убезпечити суддів від будь-якого впливу і тиску при ухваленні судового рішення. Покидати нарадчу кімнату можна лише для відпочинку.

Недопустимість розгляду інших справ

3. Судове рішення має бути ухвалено відразу після судового розгляду, поки свіжим залишилося у пам'яті все, що відбувалося під час судового розгляду. Тож перебуваючи в нарадчій кімнаті, суддя не має права розглядати інші судові справи (частина друга коментованої статті), оскільки це могло б негативно вплинути на об'єктивну оцінку доказів.

Нерозголошення таємниці нарадчої кімнати

4. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті (частина третя коментованої статті). Цим правилом забезпечується вільне волевиявлення суддів щодо їхніх думок, міркувань при ухваленні судового рішення.

Стаття 155. Залишення позовної заяви без розгляду

1. Суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо:

1) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

5) надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви;

6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти адміністративного позову і від неї надійшла відповідна заява;

7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статті 106 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;

8) позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

2. Про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена.

3. Особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави та порядок залишення позовної заяви без розгляду, а також правові наслідки цієї процесуальної дії для позивача.

2. Стаття перешкоджає провадженню в адміністративній справі за наявності обставин, які виключають розгляд справи, але які можна усунути, і це даватиме можливість позивачу знову звернутися із такою ж позовною заявою. Вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви сприяє тому, щоб свавільно не створювалися перешкоди для доступу до суду.

Підстави для залишення позовної заяви без розгляду

3. Стаття визначає загальний перелік підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Водночас КАСУ передбачає і спеціальну підставу для залишення без розгляду позовної заяви у справах, що пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму (частина п'ята статті 179), а також у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (частина друга статті 182) - пропущення строку звернення до суду, оскільки розгляд таких справ після закінчення строку для звернення втрачає будь-який сенс.

4. Більшість підстав для залишення позовної заяви без розгляду повторюють підстави для повернення позовної заяви (частина третя статті 108 КАСУ), але якщо позовну заяву може бути повернуто лише на етапі вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі, то суд може залишити позовну заяву без розгляду у будь-який час провадження в суді будь-якої інстанції після його відкриття, якщо будуть виявлені відповідні підстави. За наявності спеціальної підстави, про яку йдеться у попередньому пункті коментарю, позовну заяву може бути залишено без розгляду незалежно від того, чи було відкрито провадження в адміністративній справі.

5. Позовну заяву має право подати від свого імені лише особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність. Те, що позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності (пункт 1 частини першої коментованої статті), може бути виявлено вже після того, як відкрито провадження в адміністративній справі. Відповідно до статті 48 КАСУ адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь; крім того, адміністративна процесуальна дієздатність належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Для застосування цієї підстави залишення позовної заяви без руху важливо, щоб особа не мала адміністративної процесуальної дієздатності на момент подання адміністративного позову до суду. Якщо ж позивач втратив адміністративну процесуальну дієздатність уже після відкриття провадження у справі, тоді до встановлення правонаступника (за умови, що спірні правовідносини допускають правонаступництво) або до вступу у справу законного представника позивача - фізичної особи провадження у справі зупиняється відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 156 КАСУ. Якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 157 КАСУ.

6. Позовну заяву від імені позивача може подати уповноважений ним представник. Хто може бути представником і які документи можуть підтверджувати повноваження представника, визначено у статтях 56 - 58 КАСУ. Якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що позовну заяву від імені позивача подано особою, яка на момент звернення до адміністративного суду не мала повноважень на ведення справи, тоді суд залишає позовну заяву без розгляду (пункт 2 частини першої коментованої статті). Ця підстава не застосовується, якщо після подання позовної заяви позивач і його представник належним чином оформили повноваження представника. Якщо ж представник мав повноваження на ведення справи, але в ході розгляду вони закінчилися, суд також не може залишити позовну заяву без розгляду.

7. Якщо після відкриття провадження в адміністративній справі буде з'ясовано, що в провадженні цього або іншого адміністративного суду уже є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (про це, наприклад, може повідомити відповідач), тоді суд також повинен залишити позовну заяву без розгляду (пункт 3 частини першої коментованої статті), оскільки не можуть в одній справі відбуватися два провадження. Тобто для застосування цієї підстави у провадженні цього або іншого адміністративного суду має перебувати така сама (тотожна) адміністративна справа:

1) спір у такій справі виник між тими самими сторонами;

2) спір у справі стосується одного й того самого предмету;

3) позов у справі заявлений з тих самих підстав.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає залишення позовної заяви без розгляду.

Виявити тотожну справу у провадженні адміністративного суду можливо також за умови повноцінного функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" - судді нескладно перевірити наявність ухвали про відкриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За наявності в провадженні судів двох тотожних адміністративних справ залишається без розгляду позовна заява у справі, в якій провадження було відкрито пізніше.

Якщо ж у тотожній справі уже ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, тоді це є підставою для закриття провадження в іншій справі (пункт 4 частини першої статті 157 КАСУ), а не залишення позовної заяви без розгляду.

8. Пункти 4, 5, 8 частини першої коментованої статті встановлюють підстави для залишення позовної заяви, що зазвичай пов'язані із втратою інтересу позивача до вирішення справи.

Так, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, за умови що від позивача не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Зазначена підстава кореспондує з частиною третьою статті 128 КАСУ. Перше таке неприбуття тягне за собою відкладення розгляду справи, а друге - залишення позовної заяви без розгляду.

При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави слід відповісти на такі питання:

1) чи належним чином позивача було повідомлено про судовий розгляд перший і другий раз;

2) чи обидва рази були відсутні поважні причини неприбуття позивача або інформація про такі причини;

3) чи відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності.

Позовну заяву може бути залишено без розгляду, лише якщо відповідь на усі ці питання є позитивною. Але навіть у цьому разі зазначена підстава не застосовується, якщо:

1) позивач не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання для вчинення окремої процесуальної дії, оскільки таке неприбуття не перешкоджає їх проведенню;

2) суд визнав обов'язковою особисту участь позивача;

3) у судове засідання прибув представник позивача.

Якщо позивач подав клопотання про відкликання позовної заяви, тоді суд також залишає позовну заяву без розгляду, якщо провадження у справі уже відкрито. Позивач може подати таке клопотання, наприклад, якщо відповідач добровільно погодився виконати вимоги позивача. Клопотання про відкликання позовної заяви може бути заявлено в письмовій формі або ж усно - у судовому засіданні. Відкликання позовної заяви слід відрізняти від заяви позивача про відмову від адміністративного позову відповідно до статті 51 КАСУ, оскільки відмова від позову має наслідком закриття провадження у справі, що перешкоджає можливості звернутися з тотожним позовом пізніше, а відкликання позовної заяви не є перешкодою для повторного подання позовної заяви з тими самими вимогами (наприклад, якщо відповідач не дотримав обіцянки виконати вимоги позивача або виконав їх неналежним чином).

Під час судового засідання може виникнути ситуація, коли позивач до закінчення судового розгляду залишає судове засідання без поважних причин і при цьому в суду відсутня заява позивача про судовий розгляд за його відсутності (найчастіше таке залишення судового засідання є демонстративним, таким, що ігнорує правила поведінки в судовому засіданні). Це також має наслідком залишення позовної заяви без розгляду, якщо суд не визнає поважними причини виходу із зали судового засідання (погіршення самопочуття тощо). Зазначена підстава залишення позовної заяви без розгляду не застосовується, якщо в судовому засіданні залишається брати участь представник позивача.

9. Якщо за захистом прав, свобод чи інтересів фізичної особи, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа (прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), але позивач (особа, в інтересах якої відбулося звернення) заперечує проти адміністративного позову або не підтримує позовних вимог і від неї надійшла відповідна заява, суд повинен залишити позовну заяву без розгляду (пункт 6 частини першої коментованої статті). Але заперечення проти позову чи непідтримання позовних вимог має бути активним, тобто позивач повинен зробити заяву про це - письмову або ж усну - у судовому засіданні. Якщо така заява надійшла у судовому засіданні, суд повинен роз'яснити її наслідок у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.

10. Якщо провадження в адміністративній справі було помилково відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статті 106 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, суд повинен залишити позовну заяву без розгляду.

На недоліки позовної заяви увагу суду може звернути, наприклад, відповідач. Якщо суд визнає наявність цих недоліків, він повинен постановити ухвалу з вимогою до позивача усунути ці недоліки і встановлює для цього строк. Лише якщо позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду та її оскарження

11. Якщо питання про залишення позовної заяви без розгляду вирішується в судовому засіданні, суд заслуховує думку щодо цього питання осіб, які беруть участь у справі та присутні в судовому засіданні.

Якщо ж питання про залишення позовної заяви без розгляду виникло в нарадчій кімнаті при вирішенні питання про ухвалення іншого рішення, то суд обов'язково повинен поновити судовий розгляд та заслухати думку щодо залишення позовної заяви без розгляду осіб, які беруть участь у справі, після чого в нарадчій кімнаті вирішити це питання.

Про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті. Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду викладається окремим документом (пункт 16 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ, із зазначенням конкретної підстави для її постановлення. В ухвалі обов'язково мають бути наведені обставини, з яких суд залишив позовну заяву без розгляду.

12. Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду проголошується та видається або надсилається особам, які беруть участь у справі, за правилами статті 167 КАСУ. Оскільки така ухвала створює перешкоди для судового провадження у справі, то частина друга коментованої статті надає право оскаржити її в загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду, постановлена Вищим адміністративним судом України у випадках, коли він діє як суд першої інстанції, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правові наслідки залишення позовної заяви без розгляду

13. Жодна з підстав для залишення позовної заяви без розгляду, що передбачені у коментованій статті, не позбавляє позивача права повторного звернення з тотожним адміністративним позовом - у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - до адміністративного суду в загальному порядку, встановленому законом (частина третя коментованої статті). Суддя вирішуватиме питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі як за новою позовною заявою.

Стаття 156. Зупинення та поновлення провадження у справі

1. Суд зупиняє провадження у справі в разі:

1) смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, - до встановлення правонаступника;

2) необхідності призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи - до вступу у справу законного представника;

3) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі;

4) звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення - до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні;

5) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави - до надходження відповіді на доручення.

2. Суд має право зупинити провадження у справі в разі:

1) захворювання особи, яка бере участь у справі, підтвердженого медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо її особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до її одужання;

2) знаходження особи, яка бере участь у справі, у відрядженні, якщо її особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до повернення з відрядження;

3) призначення судом експертизи - до одержання її результатів;

4) наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

3. Суд не зупиняє провадження у справі у випадках, встановлених пунктами 1, 2 частини другої цієї статті, якщо відсутня сторона чи третя особа веде справу через свого представника.

4. Про зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена.

5. Провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій воно було зупинено.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави та строки для обов'язкового зупинення провадження у справі та для випадків, коли суд має право зупинити провадження у справі, строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

2. Стаття спрямована на те, щоб обставини, що об'єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об'єктивний характер, не вважалися такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених цим Кодексом. Водночас вичерпний перелік підстав, які суд може застосувати з власної ініціативи для зупинення провадження, сприяє тому, щоб свавільно не створювалися перешкоди для доступу до суду.

Поняття зупинення провадження

3. Зупинення провадження в адміністративній справі - це тимчасове припинення вчинення у справі будь-яких процесуальних дій у зв'язку з обставинами, що перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.

4. На відміну від відкладення розгляду справи або оголошення перерви у судовому розгляді зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг процесуальних строків у ній (частина десята статті 103 КАСУ), насамперед, строку розгляду справи. Тому час від моменту зупинення провадження до його поновлення при обрахунку строку розгляду справи та інших процесуальних строків до уваги не береться.

5. В суді першої інстанції провадження у справі може бути зупинено на будь-якому етапі від моменту відкриття провадження у справі до ухвалення судового рішення. За наявності визначених цією статтею підстав може бути зупинено провадження і в суді вищої інстанції.

Обов'язкові підстави для зупинення провадження і строки такого зупинення

6. Частина перша коментованої статті встановлює вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний зупинити провадження. Ініціативу щодо такого зупинення можуть проявляти як особи, які беруть участь у справі, так повинен її проявити і сам суд, якщо йому стануть відомі підстави для цього.

7. Суд повинен зупинити провадження у разі, якщо в ході провадження в адміністративній справі вибула сторона - померла фізична особа або її оголошено судом померлою, ліквідовано орган чи відбулося злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи (пункт 1 частини першої коментованої статті).

Смерть чи оголошення померлою фізичної особи не є підставою для зупинення провадження у справі, якщо спірні правовідносини не передбачають правонаступництва. Наприклад, не можна зупинити провадження у справі за позовом про поновлення на публічній службі, якщо позивач помер, оскільки правонаступництво неможливе у зазначених правовідносинах.

У разі ліквідації суб'єкта владних повноважень, який був стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі, якщо це необхідно для встановлення правонаступника, і вживає заходів до його встановлення та залучення, а за відсутності прямого правонаступника залучає орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Суд зупиняє провадження у справі до встановлення правонаступника сторони, яка вибула. Встановивши правонаступника, суд поновлює провадження у справі і залучає його до справи. Якщо ж встановлення правонаступника не вимагає часу (наприклад, у рішенні про ліквідацію органу зазначено орган, на який покладається здійснення функцій ліквідованого органу), тоді потреби зупиняти провадження у справі немає.

Якщо ж фізична особа, яка була стороною у справі, померла чи її оголошено померлою судом і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідовано юридичну особу, яка була стороною у справі і не була суб'єктом владних повноважень, суд закриває провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 155 КАСУ).

8. При виникненні під час провадження у справі обставин, визначених частиною дев'ятою статті 56 (відсутність законного представника в особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; неможливість вести справу законним представником), частиною сьомою статті 59 КАСУ (суперечність дій законного представника інтересам особи, яку він представляє), з'являється необхідність призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи. За такої необхідності суд вживає заходів до призначення чи заміни представника і зупиняє провадження у справі до вступу у справу законного представника.

9. Якщо розгляд адміністративної справи є неможливим до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, суд повинен зупинити провадження в такій адміністративній справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі (для визначення моменту набрання рішенням законної сили в адміністративній, цивільній, господарській чи кримінальній справі необхідно звертатися до відповідного процесуального кодексу). Це, наприклад, можливо, якщо у провадженні Конституційного Суду України є справа щодо неконституційності певного правового акта або його положення, що належить застосувати в адміністративній справі, чи щодо офіційного тлумачення такого акта або положення; або якщо у провадженні іншого суду є справа, рішення у якій матиме преюдиційне значення для цієї адміністративної справи (частини перша, четверта статті 72 КАСУ).

Для застосування цієї підстави в суду має бути достовірна інформація про наявність у провадженні того чи іншого суду іншої справи. Якщо провадження у такій справі не відкрито, це виключає застосування зазначеної підстави. Наприклад, звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта (частина п'ята статті 9 КАСУ) не тягне за собою зупинення провадження в адміністративній справі, оскільки таке звернення має характер інформування.

Цю підставу не можна застосовувати також для зупинення провадження у справі щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, яку необхідно вирішити у скорочені строки, оскільки прийнята пізніше постанова суду може втратити будь-який сенс.

10. Якщо до суду звернулися обидві сторони зі спільним клопотанням (письмовим, а у судовому засіданні - й усним) про надання їм часу для примирення, тоді суд зупиняє провадження в адміністративній справі до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні. Звичайно, якщо цей строк є нетривалим - декілька годин, чи навіть днів, зупиняти провадження не потрібно, а можна оголосити перерву в судовому розгляді, оскільки строки розгляду справи внаслідок цього не будуть порушені.

Якщо одна зі сторін побачила, що досягнути примирення буде неможливо, тоді чекати завершення строку, наданого сторонам для примирення та на який було зупинено провадження в адміністративній справі, не потрібно. Така сторона може ініціювати поновлення провадження в адміністративній справі і раніше.

Факультативні підстави для зупинення провадження і строки такого зупинення

11. Частина друга коментованої статті встановлює перелік факультативних підстав зупинення провадження, тобто підстав, за яких суд не зобов'язаний, а лише має право зупинити провадження. Ініціативу щодо такого зупинення можуть проявляти як особи, які беруть участь у справі, так і сам суд. Однак "відкрита" підстава, передбачена пунктом 4 частини другої коментованої статті, може бути застосована лише з ініціативи сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

12. Пункти 1, 2 частини другої коментованої статті підставами для можливого зупинення провадження визначають обставини, які перешкоджають особі, яка бере участь у справі, брати особисту участь у розгляді справи, якщо суд визнав обов'язковою участь такої особи у судовому розгляді. Такими підставами є:

1) захворювання особи, яка бере участь у справі, що підтверджене медичною довідкою і перешкоджає прибуттю до суду;

2) знаходження особи, яка бере участь у справі, у відрядженні.

Суд не зупиняє провадження у справі за цими підставами, якщо відсутня сторона чи третя особа веде справу через свого представника (частина третя коментованої статті).

Таким чином, зупинення провадження на першій підставі можливе за сукупності обставин:

1) захворіла будь-яка особа, яка бере участь у справі (сторона, третя особа, представник);

2) захворювання підтверджено медичною довідкою;

3) захворювання перешкоджає прибуттю до суду;

4) особиста участь особи, яка бере участь у справі та захворіла, визнана судом обов'язковою;

5) ця особа веде справу без представника.

На цій підставі суд має право зупинити провадження до одужання особи, яка бере участь у справі.

Що ж стосується захворювання, яке не перешкоджає прибути до суду, але не даватиме можливості брати повноцінну участь у судовому засіданні, то неприбуття внаслідок такого захворювання може бути визнане таким, що відбулося з поважних причин, і стати підставою для відкладення розгляду справи.

Зупинення провадження з другої підстави можливе за сукупності обставин:

1) особа, яка бере участь у справі (сторона, третя особа, представник) перебуває у відрядженні і це підтверджено відповідними документами (наприклад, наказом про відрядження);

2) особиста участь такої особи визнана судом обов'язковою;

3) ця особа веде справу без представника.

З цієї підстави суд має право зупинити провадження до повернення з відрядження особи, яка бере участь у справі.

Якщо ж сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, захворіла або перебуває у відрядженні і не може прибути до суду, але хоче дати пояснення особисто, однак суд не вважає їхню особисту участь обов'язковою, тоді вона може заявити клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 4 частини другої коментованої статті.

13. Призначивши експертизу у справі, суд має право зупинити провадження, якщо вчинено всі інші процесуальні дії, необхідні для розгляду справи, адже якщо провадження у справі зупинено, тоді не можна вчиняти процесуальних дій у справі без поновлення у ній провадження.

Суд зупиняє провадження у зв'язку з проведенням експертизи до одержання її результатів (тобто висновку експерта). Однак суд з метою розгляду справи у розумний строк повинен контролювати строк проведення експертизи, що встановлений відповідно до законодавства. Так, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5, передбачено, що строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (структурного підрозділу) в межах:

1) 10 днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів або не складних за характером досліджень експертиз;

2) 1 місяця - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень.

Зазначена підстава може застосовуватися за аналогією й у разі звернення суду із судовим дорученням до іноземного суду (чи іншого відповідного компетентного органу іноземної держави) про проведення певної процесуальної дії у справі на підставі частини шостої статті 115 КАСУ, оскільки як проведення експертизи, так і виконання судового доручення в іншій державі може зайняти тривалий час.

14. Суд має право зупинити провадження у справі також за наявності інших поважних причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом. Тобто ініціатива щодо зупинення провадження за цією підставою повинна виходити від сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Клопотання заявляється у письмовій формі, а в судовому засіданні - також в усній формі, але обов'язково має бути обґрунтованим. Клопотання може бути зумовлене, наприклад, такими обставинами: вагітність і пологи, відбуття на відпочинок, захворювання тощо.

Ухвала суду про зупинення провадження та її оскарження

15. Якщо питання про зупинення провадження в адміністративній справі вирішується в судовому засіданні, суд заслуховує думку щодо цього питання осіб, які беруть участь у справі та присутні в судовому засіданні.

Про зупинення провадження в адміністративній справі суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті. Ухвала про зупинення провадження в адміністративній справі викладається окремим документом (пункт 14 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ, із зазначенням конкретної підстави для її постановлення. В ухвалі обов'язково мають бути наведені обставини, з яких суд залишив позовну заяву без розгляду.

16. Ухвала про зупинення провадження в адміністративній справі проголошується та видається або надсилається особам, які беруть участь у справі, за правилами статті 167 КАСУ. Оскільки така ухвала створює перешкоди для судового провадження у справі, то частина четверта коментованої статті надає право оскаржити її в загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ. Водночас ухвала про призначення експертизи з одночасним зупиненням провадження у справі може бути оскаржена лише в частині зупинення провадження.

Поновлення провадження

17. Відповідно до частини п'ятої коментованої статті суд поновлює провадження в адміністративній справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою після закінчення строку, на який провадження було зупинено, тобто якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Питання про поновлення провадження у справі суд вирішує ухвалою, оскарження якої законом не передбачено.

18. З дня поновлення провадження у справі продовжується перебіг процесуальних строків, які із зупиненням провадження у справі також зупиняються (частина десята статті 103 КАСУ).

19. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій воно було зупинено. Якщо провадження у справі було зупинено з підстав, встановлених пунктами 1 та 2 частини першої коментованої статті, тоді, на наш погляд, судовий розгляд за клопотанням нової особи, яка вступила у справу, може бути розпочато спочатку, інакше буде порушено принцип змагальності.

Стаття 157. Закриття провадження у справі

1. Суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

2. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

3. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави та порядок закриття провадження в адміністративній справі, а також правові наслідки цієї процесуальної дії.

2. Стаття перешкоджає провадженню в адміністративній справі за наявності обставин, що виключають розгляд справи. Вичерпний перелік підстав для закриття провадження сприяє тому, щоб свавільно не створювалися перешкоди для доступу до суду.

Підстави для закриття провадження

3. Частина перша коментованої статті містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі, а тому закриття провадження у справі з інших підстав є неприпустимим. Підстави для закриття провадження частково повторюють підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі (частина перша статті 109 КАСУ), але якщо відмова у відкритті провадження може бути лише на етапі вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі, то суд може закрити провадження у будь-який час провадження в суді будь-якої інстанції після його відкриття, якщо будуть виявлені відповідні підстави.

4. Якщо після відкриття провадження в адміністративній справі буде виявлено, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд повинен закрити провадження в адміністративній справі (пункт 1 частини першої коментованої статті). При вирішенні питання про закриття провадження у справі суд не лише повинен визначити, що компетенція адміністративних судів не поширюється на заявлені у справі вимоги, а й визначити, у якому порядку може бути вирішено цей спір, адже в разі закриття провадження у справі із зазначеної підстави суд за частиною другою цієї статті повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Зазвичай справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо спірні правовідносини не є публічно-правовими, у спорі відсутній суб'єкт владних повноважень або взагалі відсутній спір, тобто справа за заявою не належить до компетенції адміністративних судів, визначеної статтею 17 з урахуванням пункту 1 статті 3, статей 4 і 21 КАСУ. Якщо в порядку адміністративного судочинства не належить розглядати лише частину вимог позовної заяви, то суд закриває провадження в частині позовних вимог, що не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої коментованої статті суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і суд прийняв таку відмову, або якщо сторони досягли примирення й умови цього примирення визнані судом.

Відмовитися від позову - це диспозитивне право позивача, а примиритися - диспозитивне право сторін, що передбачені статтею 51 КАСУ і засвідчують вичерпання спору. Порядок та умови реалізації цих прав на різних стадіях адміністративного процесу визначені статтями 112, 113, 136, 194, 219 КАСУ. Прийняття відмови від адміністративного позову чи визнання умов примирення допустимі, якщо ці дії:

1) не суперечать закону;

2) не порушують чиїх-небудь, в тому числі й сторін, прав, свобод та інтересів.

Представник, який діє на основі договору, має право вчинити такі дії, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ).

Також слід мати на увазі, що за частинами першою і другою статті 61 КАСУ відмова органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, від адміністративного позову не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи; такі органи й особи не можуть закінчувати справу примиренням.

Суд, вирішуючи питання щодо відмови від позову чи примирення, повинен роз'яснити сторонам наслідки цих дій.

Крім того, при закритті провадження з цих підстав суд повинен вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до статей 95, 96 КАСУ.

Якщо позивач відмовився від адміністративного позову у якійсь частині або сторони примирилися у частині справи, тоді суд закриває провадження у відповідній частині справи.

6. Якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами, суд закриває провадження у справі, оскільки справу вже вирішено судом.

Ця підстава може застосовуватися, якщо набрало законної сили судове рішення у тотожній адміністративній справі, тобто:

1) спір у такій справі виник між тими самими сторонами;

2) спір у справі стосується одного й того самого предмета;

3) позов у справі заявлений з тих самих підстав.

Постанови, які набрали законної сили, ухвалені судами всіх інстанцій у тотожній справі, є підставою для закриття провадження у справі. Однак не кожна ухвала, якою закінчується розгляд тотожної справи, є підставою для закриття провадження у справі. Такими є лише ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та ухвали про закриття провадження у справі.

Якщо постанова чи ухвала суду, що набрали законної сили, стосуються лише частини спору, який є предметом розгляду в суді, тоді суд закриває провадження у справі в цій частині, а щодо іншої частини - продовжує розгляд.

7. Якщо фізична особа - сторона у справі померла або її оголошено судом померлою і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або якщо ліквідовано юридичну особу, яка не була суб'єктом владних повноважень, але була стороною у справі, тоді суд також закриває провадження у справі, оскільки відсутня сторона у справі і її нікому замінити. Якщо ж правонаступництво можливе, тоді суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 156 КАСУ) - до встановлення правонаступника. Смерть фізичної особи - суб'єкта владних повноважень, так само як і ліквідація органу не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки компетенція цих суб'єктів владних повноважень переходить до правонаступників.

Ухвала про закриття провадження та її оскарження

8. Якщо питання про закриття провадження у справі вирішується в судовому засіданні, суд заслуховує думку щодо цього питання осіб, які беруть участь у справі та присутні в судовому засіданні.

Якщо ж питання про закриття провадження у справі виникло в нарадчій кімнаті при вирішенні питання про ухвалення іншого рішення, то суд обов'язково повинен поновити судовий розгляд та заслухати думку щодо закриття провадження у справі осіб, які беруть участь у справі, після чого в нарадчій кімнаті вирішити це питання.

Про закриття провадження в адміністративній справі суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті. Ухвала про закриття провадження у справі викладається окремим документом (пункт 15 частини четвертої статті 160 КАСУ) і складається з урахуванням загальних вимог до ухвали суду, встановлених статтею 165 КАСУ, із зазначенням конкретної підстави для її постановлення. В ухвалі обов'язково повинні бути наведені обставини, з яких суд закрив провадження у справі.

В ухвалі про закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої коментованої статті, суд повинен зазначити, до юрисдикції якого суду відноситься розгляд такої справи. В ухвалі про закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої коментованої статті, суд повинен зробити висновок про прийняття відмови від адміністративного позову, а також про розподіл судових витрат відповідно до статті 95 КАСУ. В ухвалі про закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої коментованої статті, суд повинен зробити висновок про визнання умов примирення сторін, зазначити умови такого примирення, а також розподілити судові витрати відповідно до статті 96 КАСУ.

Крім цього, в ухвалі суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, наслідки закриття провадження у справі.

9. Ухвала про закриття провадження у справі проголошується та видається або надсилається особам, які беруть участь у справі, за правилами статті 167 КАСУ. Оскільки така ухвала створює перешкоди для судового провадження у справі, то частина третя коментованої статті надає право оскаржити її в загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Ухвала про закриття провадження в адміністративній справі, постановлена Вищим адміністративним судом України у випадках, коли він діє як суд першої інстанції, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правові наслідки закриття провадження у справі

10. На відміну від ухвал про залишення позовної заяви без розгляду, постановлення судом ухвали про закриття провадження в адміністративній справі тягне за собою заборону повторного звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження.

Стаття 158. Види судових рішень

1. Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

2. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає види судових рішень, що може ухвалювати суд першої інстанції. Метою цієї статті є розрізнення судових рішень залежно від того, чи суд вирішує у них вимоги позовної заяви, чи питання процесуального характеру. Таке розрізнення дає можливість на законодавчому рівні встановити певні особливості таких рішень щодо форми, змісту, проголошення, оскарження тощо.

Види судових рішень

2. Родове поняття судового рішення (рішення суду) залежно від питань, що вирішує суд, поділяється на постанови і ухвали.

Слід зазначити, що ця класифікація певним чином відрізняється від поділу судових рішень у цивільних і господарських справах: там судові рішення поділяються на рішення і ухвали; використання одного терміну "рішення" для позначення родового і видового понять вносить деяке нерозуміння у не обізнаної у цих тонкощах людини, тому в адміністративному процесі цього спробували уникнути.

3. Виходячи з того, що стаття міститься в одній із глав розділу III про провадження в суді першої інстанції, визначення постанов і ухвал стосується судових рішень першої інстанції. У судах вищих інстанцій поділ судових рішень на постанови і ухвали зберігається, але має деякі особливості.

Постанова

4. Постановою суд вирішує спір по суті, тобто дає відповідь на вимоги позивача (див. пункт 12 статті 3 КАСУ) - задовольняє або відмовляє у їх задоволенні, а якщо задовольняє, то визначає відповідний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів.

5. Постанова суду не є обов'язковим документом, яким має закінчуватись розгляд справи в суді першої інстанції. Але вирішити, чи мають бути задоволені або не задоволені вимоги позивача, суд може лише постановою. Постанова завжди викладається окремим письмовим документом.

Ухвала

6. Ухвалою суд вирішує процесуальні питання. Ухвалами вирішуються питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі, проміжні процесуальні питання, які постають в ході провадження в суді першої інстанції, а також ними може закінчуватися провадження у справі - у разі залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження. Ухвали можуть бути усними або викладатися окремим письмовим документом (див. частину четверту статті 160 КАСУ).

Стаття 159. Законність і обґрунтованість судового рішення

1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає дві основні вимоги, яким має відповідати судове рішення (постанова й ухвала). Порушення судом цих вимог дає можливість оскаржити судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.

2. За змістом стаття встановлює вимоги до правосудності не лише рішень, ухвалених судом першої інстанції. Ці вимоги так само мають виконувати у межах, встановлених Кодексом, й суди вищих інстанцій - апеляційної, які здійснюють перевірку правильності ухваленого першою інстанцією рішення і в питаннях факту, і в питаннях закону, та касаційної, до компетенції яких хоч не входить установлення фактів (обставин) у справі, але які мають перевіряти правову сторону справи, тобто правильність правової оцінки, даної установленим у справі обставинам, застосованих правових наслідків, що випливають із відповідної норми.

Вимоги до судового рішення

3. Судове рішення будь-якої інстанції повинно відповідати низці вимог. Загальними вимогами є правосудність (тобто законність і обґрунтованість) судового рішення, його повнота, зрозумілість, безумовність та безальтернативність.

Правосудність - основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Правосудність поєднує в собі дві вимоги - законність та обґрунтованість (частина перша коментованої статті). Щодо інших вимог - див. пункт 7 коментарю до цієї глави.

Законність судового рішення

4. Судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга коментованої статті). Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАСУ). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права (див. статтю 8 КАСУ).

5. За нормами матеріального права суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку. Норми процедурного характеру, які визначають поведінку суб'єктів спірних відносин, є також нормами матеріального права для суду, що вирішує справу. Застосування судом норми матеріального права полягає у зіставленні встановлених обставин у справі з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних правовідносин, і в установленні відповідних правових наслідків у разі порушення норми кимось із учасників.

Норми процесуального права врегульовують адміністративне судочинство та відносини, що складаються в процесі його здійснення, і містяться у джерелах права, визначених у статті 5 КАСУ (див. коментар до цієї статті). Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні процесуальних дій та ухваленні рішень, що обумовлені обставинами розгляду справи і визначені цією нормою.

Правильне застосування норм матеріального і процесуального права необхідне для гарантування справедливого результату судочинства та справедливого процесу його здійснення, що забезпечує такий результат.

6. Відповідність судового рішення вимогам матеріального та процесуального права забезпечується кваліфікацією професійних суддів: їхніми знаннями і практичними навичками, перевіреними перед їх призначенням (обранням) на посаду судді згідно з вимогами законодавства (частини третя - п'ята статті 127 Конституції України, статті 59 - 60 Закону України "Про судоустрій України", стаття 8 Закону України "Про статус суддів").

Обґрунтованість судового рішення

7. Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин в адміністративній справі, які повно і всебічно з'ясовані на основі доказів, що були досліджені судом (частина третя коментованої статті).

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

8. При застосуванні частини третьої коментованої статті слід мати на увазі, що докази у справі суд може досліджувати не лише в судовому засіданні (усне провадження), а й у письмовому провадженні, яке проводиться без судового засідання.

9. Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно оцінити докази. Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання, що має бути засноване на повному, безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів (стаття 86 КАСУ).

10. Від обґрунтованості судового рішення в контексті цієї статі необхідно відрізняти вмотивованість судового рішення, що забезпечується мотивувальною частиною у кожному письмовому судовому рішенні (пункт 3 статті 163, пункт 3 частини першої статті 165 КАСУ), а також оголошенням мотивів, з яких суд дійшов свого висновку, в усній ухвалі (частина друга статті 165 КАСУ). Вмотивованість судового рішення означає наведення у судовому рішенні пояснень (мотивів), чому суд вважає ту чи ту обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи ту норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи той правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду (див. у зв'язку з цим рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Різниця між незаконністю і необґрунтованістю

11. У юридичній літературі можна зустріти думку, що необґрунтоване судове рішення завжди є незаконним. Однак у коментованій статті ці поняття розмежовані з метою визначення різних підстав для апеляційного оскарження судового рішення (необґрунтованість і/або незаконність рішення) та для касаційного оскарження судового рішення (лише незаконність судового рішення).

Таким чином, якщо встановлені судом обставини насправді не відповідають дійсності, але суд правильно застосував до встановлених обставин норми матеріального права і дотримав норми процесуального права, тоді судове рішення є необґрунтованим, але законним. Якщо ж до неправильності встановлення обставин у справі призвело порушення судом норм права, тоді судове рішення буде незаконним і необґрунтованим. Якщо суд правильно встановив обставини у справі, але неправильно їх кваліфікував чи застосував не ті правові наслідки, що належало, тоді судове рішення вважається обґрунтованим, але незаконним. Якщо встановлені обставини у справі не відповідають дійсним обставинам і суд ще й неправильно застосував норми права, тоді судове рішення також буде і необґрунтованим, і незаконним.

Стаття 160. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

4. Окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об'єднання та роз'єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення адміністративного позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз'яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду.

17) виключено.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

5. Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

6. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання.

7. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.

8. Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок ухвалення та оформлення судових рішень залежно від їх видів. Стаття спрямована на невідкладне ухвалення судових рішень: постанов - після судового розгляду, а ухвал - після розгляду відповідного питання. Обов'язкова письмова форма, як правило, передбачена для судових рішень, що можуть бути оскаржені.

Порядок прийняття постанови, її форма

2. Суд приймає постанову (рішення по суті справи з відповіддю на позовні вимоги) іменем України - у такий спосіб держава Україна реалізує судову владу у конкретній справі. Тут відтворено конституційний припис - частину п'яту статті 124 Конституції України, - і частину першу статті 14 КАСУ з уточненням щодо виду судового рішення (постанова) і часу його прийняття (негайно після закінчення судового розгляду). Частина перша коментованої статті спрямована передусім на те, щоб виключити часовий інтервал між закінченням судового розгляду і прийняттям постанови.

Нагадаємо, що після завершення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати (стаття 153 КАСУ), де відбувається прийняття постанови.

3. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті. Постанову повинен прийняти і підписати склад суду, який розглянув справу. Такий склад суду визначається відповідно до правил статей 23 - 24 КАСУ, адже кожен має право на рішення у своїй справі, ухвалене законним складом суду. Важливість положень щодо складу суду для належного здійснення судочинства підтверджується статтею 204, частиною третьою статті 227 КАСУ, відповідно до яких скасування рішення внаслідок незаконного складу суду не залежить від того, чи є воно правильним по суті.

Жоден суддя з колегії суддів, якщо суд розглянув справу колегіально, не має права утримуватися від голосування і відмовлятися підписати постанову (частина друга статті 25 КАСУ).

4. Якщо адміністративна справа є складною і виготовлення постанови може зайняти тривалий час, як виняток, складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (частина третя коментованої статті). При цьому суд повинен невідкладно скласти короткий варіант постанови у вигляді вступної та резолютивної частин постанови (пункт 1, 4 статті 163 КАСУ), який підписується всім складом суду.

5. Після прийняття і підписання постанови (у повному чи, як виняток, скороченому варіанті) суд повертається з нарадчої кімнати і головуючий прилюдно проголошує постанову в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Детальніше про проголошення постанови див. статтю 167 КАСУ і коментар до неї.

Порядок постановлення ухвали, її форма

6. Під час здійснення адміністративного судочинства суд з усіх процесуальних питань постановляє ухвали. Ухвали з процесуальних питань, які суд постановляє поза межами судового розгляду (тобто розгляду справи по суті відповідно до глави 3 розділу III цього Кодексу), завжди викладаються у письмовій формі.

Ухвали з питань, які суд постановляє в судовому засіданні під час судового розгляду, як правило, є усними, постановляються на місці без виходу до нарадчої кімнати, проголошуються судом негайно і заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання (частини шоста - сьома коментованої статті). Усна ухвала складається з висновку суду та мотивів, з яких суд дійшов цього висновку (частина друга статті 165 КАСУ).

Якщо в ході судового розгляду суд не може вирішити якесь питання процесуального характеру на місці, він виходить до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу там, виклавши її у письмовій формі у вигляді окремого документа. Ухвалу повинен постановити і підписати склад суду, який розглядає справу. Жоден суддя з колегії суддів, якщо суд розглядає справу колегіально, не має права утримуватися від голосування і відмовлятися підписати ухвалу (частина друга статті 25 КАСУ). Ухвалу, постановлену в процесі судового розгляду в нарадчій кімнаті, суд повинен проголосити у судовому засіданні негайно після постановлення та виходу з нарадчої кімнати (останній абзац частини четвертої, частини п'ята і сьома коментованої статті).

Але в будь-якому разі окремим документом завжди належить викладати ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху (стаття 108 КАСУ);

2) повернення позовної заяви (стаття 108 КАСУ);

3) відкриття провадження в адміністративній справі (стаття 107, 109 КАСУ);

4) об'єднання та роз'єднання справ (стаття 116 КАСУ);

5) забезпечення доказів (стаття 75 КАСУ);

6) визначення розміру судових витрат (статті 97 - 98 КАСУ);

7) продовження та поновлення процесуальних строків (стаття 102 КАСУ);

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду (стаття 22 КАСУ);

9) забезпечення адміністративного позову (статті 117 - 118 КАСУ);

10) призначення експертизи (стаття 81 КАСУ);

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок (стаття 169 КАСУ);

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення (частина четверта статті 168 КАСУ);

13) роз'яснення постанови (стаття 170 КАСУ);

14) зупинення провадження у справі (стаття 156 КАСУ);

15) закриття провадження у справі (стаття 157 КАСУ);

16) залишення позовної заяви без розгляду (стаття 155 КАСУ).

Окремий документ вимагає дотримання вимог частини першої статті 165 КАСУ щодо змісту ухвали. Письмова форма таких ухвал у більшості випадків обумовлена тим, що вони можуть бути оскаржені.

Усна ухвала, якщо закон передбачає обов'язкову її письмову форму, не може тягнути жодних правових наслідків, оскільки відсутнє формальне підтвердження її постановлення.

Ухвали, що викладаються окремим документом, слід відрізняти від окремих ухвал, зміст яких регулює статті 166 КАСУ і які, до речі, теж мають викладатися окремим документом.

7. Обов'язок закінчити судовий розгляд ухваленням судового рішення не означає, що кожен судовий розгляд має закінчуватися прийняттям постанови. Адже адміністративне судочинство може бути закінчено у суді першої інстанції також закриттям провадження у справі, залишенням позовної заяви без розгляду, про що суд постановляє ухвалу.

Суд постановляє ухвали із зазначених питань іменем України, оскільки ними, як і постановою, закінчується розгляд справи в адміністративному суді (частина перша статті 14 КАСУ).

Виправлення в судовому рішенні

8. Частина восьма коментованої статті дає можливість суду внести виправлення до судового рішення (постанови чи ухвали) після того, як воно буде виготовлене (роздруковане). Такі виправлення вносяться безпосередньо до судового рішення із застереженням на полі: "Виправлено судом" чи "Виправленому вірити" тощо з підписом судді чи суддів, які ухвалили рішення. Виправлення, не застережені складом суду, не повинні братися до уваги, оскільки завжди викликатимуть сумнів у їх справжності. Після проголошення судового рішення, видачі або направлення його особам, які беруть участь у справі, вносити виправлення у такий спосіб не можна.

У разі якщо необхідність виправлення помилки у вигляді описки чи очевидної арифметичної помилки виникла пізніше, тоді виправлення вноситься не безпосередньо у текст судового рішення, а шляхом постановлення ухвали з цього питання відповідно до статті 169 КАСУ.

Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає алгоритм ухвалення у нарадчій кімнаті рішення щодо вимог позовної заяви, яке викладається у формі постанови. Правильні послідовні відповіді на питання, наведені у цій статті, дають можливість прийняти законну й обґрунтовану постанову у справі.

2. Стаття є лише підказкою для суду при прийнятті постанови; недотримання встановленого у ній порядку вирішення питань проконтролювати неможливо, оскільки діє таємниця нарадчої кімнати, і не тягне за собою жодних наслідків, якщо це не позначилося законності та обґрунтованості постанови.

3. За аналогією, там, де це можливо, визначений цієї статтею алгоритм може бути застосований при постановленні ухвали.

Алгоритм прийняття постанови

4. Щоб постанова була обґрунтованою (частина третя статті 159 КАСУ), при її прийнятті суд насамперед повинен вирішити питання факту, тобто відповідно до пунктів 1, 2 коментованої статті вирішити, чи мали місце обставини, що входять до предмету доказування. Поняття предмету доказування роз'яснене у пункті 5 коментарю до статті 70 КАСУ.

Пункт 2 коментованої статті вимагає від суду з'ясувати обставини, які є "іншими", тобто не стосуються обґрунтування вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі (пункт 1), але мають значення для справи. Закон наводить приклад таких обставин - пропущення строку звернення до суду. Але потрібно пам'ятати, що пропущення цього строку може бути підставою для відмови у задоволенні позову лише в тому разі, якщо на цьому наполягає одна зі сторін - зазвичай відповідач, і якщо відсутні поважні причини пропущення строку (див. частину першу статті 100 КАСУ). Також цим пунктом охоплюються обставини, на які сторони не посилалися, але суд відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі повинен був визначити їх і перевірити (пункт 4 частини першої статті 7, частина четверта статті 11, частина п'ята статті 71 КАСУ). Наприклад, суд відповідно до частини третьої статті 2 КАСУ повинен перевірити цілу низку обставин прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, вчинення дії, допущення бездіяльності, незалежно від того, чи посилався на них позивач.

Для висновку про доведеність чи недоведеність певної обставини суд повинен оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 КАСУ). Ці докази наводяться в описовій частині (пункт 2 статті 163 КАСУ), а результати їх оцінки та встановлені обставини відображаються у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ).

5. Щоб постанова була законною (частина друга статті 159 КАСУ), пункт 3 коментованої статті зобов'язує суд вирішити, яку правову норму (норми) слід застосувати до встановлених обставин (правовідносин).

По-перше, суд повинен вибрати необхідну норму (норми), що регулює відповідні відносини, з'ясувати її чинність щодо кола осіб і в часі, а по-друге, перевірити її відповідність нормам з вищою юридичною силою, згідно з правилами статті 9 КАСУ. У разі якщо декілька норм однакової юридичної сили суперечливо регулюють відповідні відносини, необхідно обрати для застосування спеціальну норму, на відміну від загальної норми, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин. Якщо неможливо однозначно визначити, яка норма є спеціальною, тоді суд застосовує норму, яка набрала чинності пізніше.

Норма є відправним пунктом для встановлення законності вимог та заперечень, заявлених особами, які беруть участь у справі. Законною є вимога, що відповідає нормі права. Така вимога має випливати з правового наслідку, який вимагає норма права. Для того, щоб установити, чи випливає вимога з норми, слід визначити, яка саме норма з усього масиву правових приписів має бути застосованою до відповідних відносин. Для цього слід звернутись до обставин у справі і виокремити ті з них, які мають юридичне значення. У кожній нормі права є частина, котра описує абстрактними правовими поняттями (так званим "юридичним складом") обставини, за яких має бути виконана вимога норми (прикладом такої вимоги можуть бути такі формулювання: "сплатити вартість послуг", "дозволити експлуатацію обладнання", "зупинити подальшу діяльність", "відшкодувати завдану шкоду" тощо). Відтак установлюється відповідність між тією частиною норми права, яка описує обставини, наявність яких вимагається нею ("юридичним складом"), і дійсністю. Така відповідність установлюється шляхом порівняння норми права і встановлених у справі обставин, а звідси й вислів "кидання погляду суддею з норми на факт і знову на норму …". Процес обрання норми права знаходить відображення у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ).

Якщо суд з'ясує, що відповідач допустив порушення прав, свобод чи інтересів позивача, які у той чи інший спосіб гарантуються нормою права (не обов'язково лише нормою закону!), суд повинен задовольнити відповідну позовну вимогу, а за інших обставин - відмовити у її задоволенні (пункт 4 коментованої статті). Одночасно робиться висновок, якого вимагає модальна (наслідкова) складова норми права, - висновок щодо необхідності тієї чи іншої дії чи бездіяльності або прийняття певного рішення, - тобто суд обирає спосіб захисту порушеного права, свободи чи інтересу з урахуванням частини другої статті 162 КАСУ. Це вже знаходить відображення у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ).

6. Пункт 5 коментованої статті покладає на суд обов'язок вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог. Такий розподіл здійснюється за правилами статті 94 КАСУ і відображається у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ).

7. Пункти 6 і 7 коментованої статті є факультативними, оскільки не у кожній справі можливе негайне виконання постанови чи забезпечується адміністративний позов.

Але в будь-якому випадку суд повинен переконатися, чи немає у справі підстав для негайного виконання постанови, визначених статтею 256 КАСУ. Якщо такі підстави є, тоді висновок про негайне виконання постанови відображається в її резолютивній частині як "інші правові наслідки ухваленого рішення" (пункт 3 статті 163 КАСУ).

Питання щодо скасування заходів забезпечення адміністративного позову (або заміни одного способу забезпечення адміністративного позову іншим) потрібно вирішувати лише тоді, коли суд вживав ці заходи. За загальним правилом, якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим (частина четверта статті 118 КАСУ). Тобто це питання вирішується не у постанові, а ухвалою, яку може бути постановлено одночасно з постановою. Це пов'язано з тим, що така ухвала завжди виконується негайно (частина п'ята статті 118 КАСУ), тоді як постанова у справі підлягає негайному виконанню дуже рідко.

Стаття 162. Повноваження суду при вирішенні справи

1. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

2. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття наводить види висновків суду, які він повинен зробити у постанові щодо позовних вимог, а також наводить невичерпний перелік способів захисту порушених прав, свобод чи інтересів та інших видів висновків суду по суті позовних вимог. Таким чином, стаття є підказкою для суду: наводить варіанти відповідей на позовні вимоги і корелюється із положеннями частини третьої статті 105 КАСУ.

Висновок суду щодо задоволення адміністративного позову

2. Необхідною складовою постанови суду, а саме її резолютивної частини, є висновок суду щодо задоволення адміністративного позову (пункт 4 статті 163 КАСУ). Так, суд має право залежно від обставин задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (частина перша коментованої статті).

У разі задоволення позову у повному обсязі суд зазвичай зазначає у постанові:

"Адміністративний позов задовольнити <далі зазначається, в який спосіб вимоги задоволені>".

Якщо повністю в задоволенні позову суд відмовляє, тоді у постанові зазначається:

"У задоволенні адміністративного позову відмовити".

У разі часткового задоволення позову і при одночасній частковій відмові в задоволенні позову суд найчастіше вказує у постанові:

"Адміністративний позов задовольнити частково.

<далі зазначається, в який спосіб вимоги задоволені>

У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

3. Для постанов, якими повністю або частково задовольняються вимоги адміністративного позову, в частині другій коментованої статті передбачено можливий зміст висновку суду по суті вимог, який також повинен бути відображений у резолютивній частині постанови.

Висновок суду по суті позовних вимог у разі задоволення позову

4. Висновком суду по суті позовних вимог є обраний судом спосіб захисту порушеного права, свободи чи інтересу особи у сфері публічно-правових відносин. Сучасна законотворча діяльність йде тим шляхом, що зазвичай спосіб захисту визначається у матеріальному праві (ЦКУ, СКУ, ЗКУ тощо). Але оскільки це поки що не характерно для адміністративного законодавства, тому орієнтовний, але невичерпний перелік способів захисту в публічно-правових відносинах наведено у процесуальному законі - у частині другій статті коментованої статті.

5. Зазначений перелік загалом корелюється із способами захисту, які може зазначити у позовній заяві позивач (частини третя і четверта статті 105 КАСУ). Таким чином, зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту прав, свобод та інтересів у цій сфері, і наведений у частині другій коментованої статті перелік є лише ілюстративним матеріалом для змісту як позову, так і відповідної постанови.

6. Пункт 1 частини другої коментованої статті встановлює способи захисту від протиправного рішення суб'єкта владних повноважень.

Передусім суд повинен зробити висновок про протиправність такого рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії) чи його окремих положень. Протиправність може полягати у незаконності чи невідповідності іншому правовому акту з вищою юридичною силою.

По-друге, суд повинен скасувати рішення чи окремі його положення, якщо йдеться про правовий акт індивідуальної дії, або визнати рішення чи окремі його положення нечинними, якщо йдеться про нормативно-правовий акт (див. у зв'язку з цим частину одинадцяту статті 171 КАСУ). При цьому суд повинен чітко визначити, з якого моменту рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення вважатимуться скасованими чи нечинними - з моменту їх прийняття, з моменту прийняття правового акта з вищою юридичною силою, який встановив інші правила, чи з моменту набрання постановою законної сили.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення вважатимуться нечинними з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини (наприклад, укладено тисячі договорів), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою.

Ще одним критерієм для визначення моменту, з якого правовий акт доцільно визнавати нечинним, може стати поділ протиправних актів на нікчемні і заперечні136. Нікчемним буде той акт, який для звичайної розумної людини без юридичної освіти є вочевидь протиправним. До нікчемних актів можна віднести, наприклад, рішення міської ради про стягнення одномісячного заробітку всіх працюючих громадян міста до якогось благодійного фонду. Для всіх очевидним є протиправність цього рішення, що грубо порушує право кожного громадянина на оплату праці. Саме тому суд, констатувавши протиправність рішення міської ради, повинен визнати його нечинним з моменту прийняття і зобов'язати благодійний фонд повернути гроші, що були призначені для оплати праці. Заперечним можна назвати акт, відповідність якого нормам права вищої юридичної сили у звичайної розумної людини без юридичної освіти викликає сумніви, а може й не викликати таких. Для прикладу, до заперечних можна віднести правовий акт, що виданий на підставі норми права, яка допускає неоднозначне тлумачення, зміст якого відповідає одному з варіантів тлумачення, але суперечить іншому. Остаточне рішення про те, чи відповідає нормі права такий акт, - за судом. У цьому випадку, виходячи з принципу юридичної визначеності і з необхідності забезпечити стабільність у суспільних відносинах, потрібно надати захист правовідносинам, що склалися на підставі заперечного акта, оскільки не кожен учасник цих відносин міг здогадатися про протиправність акта. Відносини, які виникли на підставі цього акта (наприклад, укладені договори) до визнання його протиправним, можуть бути збережені. Тому результатом розгляду справи про заперечний акт може бути визнання його протиправним і нечинним з моменту набрання законної сили постановою суду. Також може бути вирішено питання про відшкодування шкоди, завданої позивачу дією такого акта.

По-третє, суд у будь-якому разі може також зробити висновок про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень щодо конкретної особи (позивача) або щодо всіх, чиїх інтересів стосується це рішення, із зазначенням способу такого повороту виконання (наприклад, зобов'язати відповідача повернути все одержане від позивача на підставі скасованого акта, або переглянути всі рішення щодо відповідальності позивача чи інших осіб, яка застосована на підставі скасованого акта тощо). Це має забезпечити поновлення порушених прав, свобод чи інтересів. Однак поворот виконання пов'язаний з можливим порушенням інших публічних інтересів, тому для його здійснення потрібне додаткове зважування судом приватного інтересу з публічним. Крім того, якщо поворот виконання очевидно не здатний забезпечити поновлення порушених прав, свобод чи інтересів, суд не може його встановлювати ("невиконуване не буде виконане"), а повинен визначити інший спосіб захисту - наприклад, відшкодування заподіяної шкоди.

Скасування чи визнання судом нечинним рішення суб'єкта владних повноважень виключає прийняття ним ще одного рішення ідентичного змісту, у якому повторюється ознака, що стала причиною такого скасування. Це може розцінюватися як умисне невиконання судового рішення.

При частковому скасуванні чи визнанні нечинним рішення суб'єкта владних повноважень нескасована його частина зберігає чинність.

7. У разі визнання судом бездіяльності відповідача - суб'єкта владних повноважень протиправною, суд може зобов'язати відповідача вчинити певні дії (присуд до активної поведінки), які зобов'язаний вчинити відповідач, як-от: розглянути певне питання, прийняти відповідне рішення, провести перерахунок пенсії, видати дозвіл тощо. Зобов'язати відповідача до вчинення певних дій можливо й в інших випадках, наприклад, у разі скасування чи визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Суд також може зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій (присуд до пасивної поведінки), тобто заборонити вчиняти певні дії - як ті, що вчиняються, тобто припинити певні дії, що порушують права, свободи чи інтереси позивача, так і ті, що мали бути вчинені, - з метою запобігання порушенню прав, свобод чи інтересів позивача.

8. Суд може стягнути з відповідача на користь позивача певну суму грошових коштів, наприклад, якщо відповідач всупереч закону не здійснив відповідну виплату. Також грошові кошти можна стягнути на відшкодування шкоди, завданої позивачу відповідачем - суб'єктом владних повноважень, якщо таку вимогу було заявлено одночасно з оскарженням рішення, дії чи бездіяльності відповідача (частина друга статті 21 КАСУ).

9. Задовольняючи позов, суд може визнати наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Цей спосіб захисту можливий, зокрема, у компетенційних спорах, тобто спорах між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації компетенції у сфері управління (пункт 3 частини першої статті 17 КАСУ). У разі спору, наприклад, між органом місцевого самоврядування і органом виконавчої влади суд може застосувати саме цей спосіб захисту, визнавши наявність компетенції щодо вирішення певних питань за одним із органів. Хоча, на нашу думку, ця вимога завжди буде поєднана з оскарженням рішення чи дії, якими один орган втрутився в компетенцію іншого.

Водночас, на наш погляд, цей спосіб захисту може застосовуватися також при оскарженні рішень чи дій суб'єкта владних повноважень фізичною і юридичною особою. Цей спосіб є превентивним. Наприклад, скасувавши рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд може також констатувати, що відповідач не має повноважень на видання актів з цих питань. Така постанова суду перешкоджатиме відповідачу в подальшому видавати аналогічні акти.

10. У пунктах 5 - 7 частини другої коментованої статті наведено приклади висновків суду у справах, де відповідачем за позовом суб'єкта владних повноважень виступає особа (пункт 4 частини першої статті 17, частина четверта статті 50 КАСУ).

Повноваження суду тимчасово заборонити (зупинити) окремі види або всю діяльність об'єднання громадян, примусово розпустити (ліквідувати) об'єднання громадян та підстави для цього передбачено частиною четвертою статті 37 Конституції України, статтями 31 і 32 Закону України "Про об'єднання громадян", статтями 21 і 24 Закону України "Про політичні партії", статтею 18 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Присуд суду про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України можливий з підстав, визначених частиною п'ятою статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

11. Згідно з другим реченням частини другої коментованої статті, зазначений перелік способів захисту не є вичерпним. Інші способи захисту можуть міститися у законах (насамперед, у нормах матеріального права, незалежно від їх галузевої належності), що визначають порядок реалізації відповідних повноважень, прав, свобод чи інтересів.

Якщо формулювання способів захисту у нормах процесуального права і матеріального права не збігаються, але за змістом є однаковими, тоді, на наш погляд, доцільно застосовувати у резолютивній частині постанови формулювання КАСУ, які є уніфікованими, а поруч у дужках можна використати формулювання відповідної норми матеріального права.

Суд може зробити й інші висновки по суті позовних вимог, що гарантуватимуть дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі висновки прямо не передбачені законом.

12. Спосіб захисту, обраний судом, не обов'язково має збігатися з тим, що запропонував позивач у позовних вимогах. Суд може змінити чи уточнити його формулювання, а в необхідних випадках і вийти за межі позовних вимог - застосувати спосіб захисту у ширших межах або доповнити іншим способом захисту з метою повного захисту прав, свобод чи інтересів особи, про захист яких вона просить (друге речення частини другої статті 11 КАСУ).

Стаття 163. Зміст постанови

1. Постанова складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати, часу та місця її прийняття;

найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача;

пояснень осіб, які беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково;

висновку суду по суті вимог;

розподілу судових витрат;

інших правових наслідків ухваленого рішення;

строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту постанови суду першої інстанції. Визначена статтею структура постанови суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації всіх постанов у частині оформлення.

Структура постанови

2. Згідно з коментованою статтею, постанова суду, тобто судове рішення стосовно вимог адміністративного позову, складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови, а в разі допущення судом помилок при вирішенні справи - легке їх виявлення.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити постанови, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), час (година і хвилина голосування рішення або проміжок часу, протягом якого суд перебував у нарадчій кімнаті для прийняття постанови з точністю до хвилин), місце прийняття постанови (назва населеного пункту, де знаходиться суд, що прийняв постанову), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (місцевого загального суду, окружного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд першої інстанції), прізвища та ініціали професійного судді, якщо справу розглядав суддя одноособово, професійних суддів, якщо справу розглядала колегія суддів, і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині постанови суд повинен вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу. Також у вступній частині зазначається про предмет адміністративного позову, тобто про те, які позовні вимоги заявив позивач (зазвичай в узагальненому вигляді).

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено викладається позиція осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), і основний зміст доказів, досліджених судом. Тут суд не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі) і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності постанови (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований і одержати відповідь.

6. Тут суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також мають бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ).

7. Далі суд наводить правову кваліфікацію встановленим обставинам (тобто робить висновок про те, як врегульовані відповідні правовідносини, які порушення і ким були допущені і які наслідки це за собою тягне) та обґрунтовує вибір способу захисту у справі, якщо позовні вимоги належить задовольнити. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неясність чи суперечність, якщо такі є. А якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, посилався на положення законів (норми права), але суд їх не застосував, тоді суд повинен навести мотиви такого незастосування.

Резолютивна частина

8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду - тобто відповідь суду на кожну позовну вимогу позивача.

Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення адміністративного позову повністю чи частково або про відмову в його задоволенні повністю чи частково (див. коментар до частини першої статті 162 КАСУ).

У разі задоволення адміністративного позову суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом зазначення відповідного способу захисту (див. коментар до частини другої статті 162 КАСУ).

У резолютивній частині постанови суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог за правилами статті 94 КАСУ.

При потребі суд наводить інші правові наслідки ухваленого рішення, - наприклад, висновок про негайне виконання постанови, якщо для цього є підстави (стаття 256 КАСУ), або у разі відмови у задоволенні позову - висновок про те, що після набрання постановою законної сили вжиті заходи забезпечення адміністративного позову припиняються (частина четверта статті 118 КАСУ), тощо.

Наприкінці резолютивної частини постанови суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула:

"Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до <такого-то> апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження".

Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там передбачено особливості набрання постановами законної сили та їх оскарження (див. статтю 177 КАСУ).

Підписання постанови

9. Постанова обов'язково повинна бути скріплена підписом судді, що розглядав справу одноособово, або підписами всіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови. Якщо постанову підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді вищої інстанції (пункт 3 статті 204, пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ).

Скорочений варіант постанови суду

10. Якщо справа виявилася складною (багато суб'єктів, позовних вимог, обставин, доказів, складне законодавство тощо) і вмотивування постанови може зайняти багато часу, суд відповідно до частини третьої статті 160 КАСУ має право відкласти складення постанови у повному обсязі на строк не більше, ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. Але при цьому він повинен виготовити і проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, скорочений варіант постанови, який включає лише вступну і резолютивну частини. Тобто описова і мотивувальна частини там не наводяться. При цьому, готуючи резолютивну частину постанови, необхідно пам'ятати, що строки для набрання постановою законної сили чи для її оскарження починають перебіг не з дня проголошення короткого варіанта постанови, а з дня складення постанови у повному обсязі (див. частину третю статті 186 КАСУ).

Стаття 164. Постанова щодо частини позовних вимог

1. Суд може до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, у разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи задовольнити ці вимоги, виділивши їх в окреме провадження.

2. Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена у загальному порядку.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття передбачає можливість вирішення судом першої інстанції у процесі судового розгляду частини позовних вимог з метою надання своєчасного захисту правам, свободам та інтересам особи.

Поняття постанови щодо частини позовних вимог

2. Постанова щодо частини позовних вимог є новим для процесуального законодавства України різновидом судового рішення, який дає можливість пришвидшити надання судового захисту правам, свободам чи інтересам особи, що були порушені. Постановою щодо частини позовних вимог суд може вирішити частину адміністративного позову, а щодо іншої частини - продовжити розгляд.

3. Постанова щодо частини позовних вимог може бути прийнята лише у разі допустимості поділу самого предмета адміністративного позову. Рішення про допустимість чи необхідність ухвалення постанови щодо частини позовних вимог суд приймає лише за клопотанням особи, яка бере участь у справі, а не з власної ініціативи суду. Найчастіше у такій постанові зацікавлений позивач.

4. Якщо клопотання про постанову щодо частини позовних вимог заявлено до початку розгляду справи по суті, тоді суд, встановлюючи порядок дослідження доказів, може розділити такий розгляд на дві частини:

1) спочатку досліджувати докази стосовно обставин, що стосуються однієї частини позовних вимог, провести судові дебати у цій частині і після прийняття постанови щодо відповідної частини позовних вимог перейти до другої складової розгляду справи по суті;

2) досліджувати докази щодо обставин стосовно іншої частини адміністративного позову.

Між цими двома частинами за потреби може бути оголошено перерву у судовому засіданні.

5. За структурою і змістом постанова щодо частини позовних вимог повинна відповідати вимогам до постанови, що встановлені статтею 163 КАСУ.

6. Від постанови щодо частини позовних вимог слід відрізняти додаткову постанову, яку суд може прийняти, наприклад, якщо внаслідок помилки не було вирішено якоїсь частини позовних вимог (див. статтю 168 КАСУ).

Можливі випадки прийняття постанови щодо частини позовних вимог

7. Якщо докази, що досліджені судом, дають можливість вирішити частину позовних вимог (наприклад, вимогу про скасування незаконного акта), то суд за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може прийняти стосовно цих вимог постанову і продовжити розгляд справи щодо інших вимог (наприклад, про відшкодування завданої цим актом шкоди). Якщо підстав для скасування акта не буде, тоді суд може відразу прийняти постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову повністю. Досліджувати докази щодо шкоди уже не буде потреби, адже підтвердження правомірності акта виключає можливість відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства.

Так само постанову може бути прийнято щодо частини позовних вимог, що визнав відповідач і це визнання прийнято судом, а щодо позовних вимог, які відповідач не визнав, то справу у цій частині необхідно розглядати по суті.

Набрання законної сили постановою щодо частини позовних вимог та її оскарження

8. Постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили і може бути оскаржена за загальними правилами набрання постановою законної сили (стаття 254 КАСУ) та її оскарження (розділ IV КАСУ).

Тобто постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова щодо частини позовних вимог набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова щодо частини позовних вимог, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення цієї постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Зарубіжний досвід

9. У німецькому Положенні про адміністративні суди відповідником української постанови щодо частини позовних вимог є два інститути - часткове рішення і проміжне рішення. Згідно з § 110 Положення, якщо хоча б частина предмету спору визріла для прийняття рішення, то суд може ухвалити часткове рішення по суті справи. Відповідно до § 111, якщо у позові про примушення відповідача до здійснення певної дії спірною є вимога щодо підстави та суми, то суд може спочатку ухвалити проміжне рішення щодо підстав й у разі визнання вимоги обґрунтованою він постановляє, що треба розглянути спір стосовно суми.

Стаття 165. Зміст ухвали

1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту ухвали суду першої інстанції. Визначена статтею структура ухвали, що викладається окремим документом, сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, а також уніфікації всіх ухвал, що викладаються окремим документом, у частині оформлення. Вимоги до усної ухвали також сприяють зрозумілості та очевидності висновків суду, оскільки вони повинні бути судом вмотивовані.

Структура ухвали

2. Згідно з коментованою статтею зміст ухвал залежить від того, викладаються вони окремим документом (частина перша коментованої статті) чи постановляються в усній формі (частина друга коментованої статті). Форма ухвал визначається частинами четвертою - шостою статті 160 КАСУ.

3. При постановленні ухвал суд за аналогією може керуватися, наскільки це можливо, алгоритмом, визначеним для прийняття постанов статтею 161 КАСУ.

4. Ухвала суду, що викладається окремим документом, як і постанова, складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура має забезпечити зрозумілість ухвали, а в разі допущення судом помилок при вирішенні питання - легке їх виявлення.

Вступна частина письмової ухвали

5. Вступна частина ухвали, що викладається окремим документом, містить основні реквізити ухвали, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік) і місце постановлення ухвали (назва населеного пункту), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (місцевого загального суду, окружного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд першої інстанції), прізвища та ініціали професійного судді, якщо питання розглянув суддя одноособово, чи професійних суддів, якщо питання розглянула колегія суддів.

Далі у вступній частині ухвали суд повинен вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина письмової ухвали

6. В описовій частині ухвали, що викладається окремим документом, суд зазначає суть (зміст) клопотання та ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, органу, що його заявили. Якщо суд вирішує питання з власної ініціативи, він зазначає суть (зміст) питання, у вирішенні якого виникла необхідність. При потребі суд також наводить перелік доказів, які він взяв до уваги при вирішенні питання.

Мотивувальна частина письмової ухвали

7. У мотивувальній частині ухвали суд наводить мотиви (пояснення), з яких суд дійшов висновку щодо питання, яке необхідно було вирішити, і закон (норму права), якою суд керувався. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності ухвали (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований і одержати відповідь.

При потребі тут суд наводить встановлені ним обставини, необхідні для вирішення питання, із посиланням на відповідні докази, якщо такі є.

8. Далі суд наводить правову кваліфікацію встановленим обставинам та обґрунтовує свій висновок по суті питання. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неясність чи суперечність, якщо такі є.

Резолютивна частина письмової ухвали

9. У резолютивній частині ухвали, що викладається окремим документом, знаходить відображення присуд суду - тобто відповідь суду на клопотання чи інше питання, що вирішувалося ухвалою. У разі задоволення клопотання суд викладає свій висновок по суті цього клопотання із зазначенням відповідного способу його реалізації.

Якщо ухвалою закінчується провадження у суді першої інстанції, тоді у резолютивній частині такої ухвали суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статей 94 - 96 КАСУ.

Наприкінці резолютивної частини ухвали суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього можуть використовуватися такі формули:

1) для ухвал, що можуть бути оскаржені відповідно до цього Кодексу:

"Ухвала набирає законної сили після закінчення 5-денного строку з дня проголошення ухвали, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження ухвали. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до <такого-то> апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 5-денний строк з дня проголошення ухвали (чи: отримання копії ухвали) заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження";

2) для ухвал, що не можуть бути оскаржені:

"Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає".

Спеціальні вимоги до письмових ухвал з окремих питань

10. Коментована стаття встановлює загальні вимоги до змісту ухвал суду першої інстанції. Ці вимоги стосуються також проміжних ухвал судів вищих інстанцій, тобто всіх ухвал, за винятком тих, якими закінчується провадження у відповідному суді.

Водночас в інших статтях КАСУ можуть бути встановлені спеціальні вимоги до змісту ухвал, що стосуються вчинення певної процесуальної дії (див., наприклад, частину шосту статті 75, частину п'яту статті 81, частину четверту статті 107, частину другу статті 115, частину другу статті 121 тощо).

Усна ухвала

11. Відповідно до частини другої коментованої статті в усній ухвалі, тобто в ухвалі, яку суд постановляє в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, суд оголошує висновок суду по суті клопотання чи іншого питання, що вирішується ухвалою, та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку (пояснення фактичних та правових підстав для висновку).

Стаття 166. Окремі ухвали суду

1. Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

2. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

3. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття дає можливість суду першої інстанції відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.

Поняття окремої ухвали

2. Окрема ухвала - це різновид ухвал суду. Окрему ухвалу можна розглядати як один із проявів механізму стримування і противаг гілок державної влади. Суд як орган судової влади наділено певними контрольно-наглядовими функціями в межах іншої влади, що необхідно для її злагодженого і правомірного функціонування. Таким чином, для суду постає необхідність з метою збереження балансу здійснення влади обережно та виважено користуватися цим механізмом. Зі свого боку виконавча влада і взагалі держава, а так само органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти владних повноважень для підтримання авторитету правосуддя мають уважно ставитися до таких ухвал.

3. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

4. Адресатом окремої ухвали може бути як суб'єкт владних повноважень - відповідач, так і інший суб'єкт владних повноважень, що уповноважений вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винуватих у такому порушенні.

Окрему ухвалу слід відрізняти від постанови, у якій дається відповідь на вимоги адміністративного позову. Зокрема, суд окремою ухвалою може повідомити про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Окрему ухвалу слід відрізняти й від більш загального поняття "ухвали, що викладаються окремим документом" (частина четверта статті 160 КАСУ), що означає обов'язкову письмову форму таких ухвал. Окрема ухвала також належить до ухвал, що викладаються окремим документом, оскільки теж має викладатися у письмовій формі і відповідати вимогам щодо структури ухвали, що встановлені частиною першою статті 165 КАСУ.

5. Коментована стаття визначає загальні вимоги до окремих ухвал; спеціальні вимоги до окремих ухвал судів апеляційної чи касаційної інстанції встановлені відповідно статтями 208 і 233 КАСУ.

Правові наслідки одержання окремої ухвали і відповідальність за її невиконання

6. Адресат окремої ухвали повинен розглянути окрему ухвалу і вжити відповідних заходів. Якщо окрему ухвалу оскаржено, то заходи на підставі окремої ухвали можуть не вживатися, аж поки окрема ухвала не набере законної сили відповідно до статті 254 КАСУ. Але у будь-якому разі адресат окремої ухвали зобов'язаний повідомити суд щодо вжиття відповідних заходів не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали, незалежно від того, чи оскаржена окрема ухвала.

7. Ухвала суду про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності може містити фактичні дані для відповідних органів чи посадових осіб, на основі яких мають прийматись рішення. Однак ці дані повинні бути перевірені і не мають преюдиційного (обов'язкового) значення для визначення винуватості конкретної особи у вчиненні правопорушення.

8. Відповідно до статті 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишення посадовою (службовою) особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених у ній порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 136 гривень).

За умисне невиконання окремої ухвали, що набрала законної сили, або перешкоджання її виконанню посадова (службова) особа несе кримінальну відповідальність відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю).

Оскарження окремої ухвали

9. Відповідно до частини третьої коментованої статті окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується. До таких осіб можна віднести як адресатів окремої ухвали, так і осіб, стосовно яких суд вимагає вжити певних заходів, якщо такі особи конкретно названі.

Оскільки для окремої ухвали не передбачено спеціального порядку оскарження, то таке оскарження має відбуватись в апеляційному порядку за правилами глави 1 розділу IV КАСУ.

Стаття 167. Проголошення судового рішення, видача або направлення судового рішення особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки

1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

2. На вимогу особи, яка бере участь у справі, а так само особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, суд у цей самий день видає копію постанови (або її вступної та резолютивної частин) чи ухвали суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час, коли особи, які беруть участь у справі, можуть одержати копію постанови в повному обсязі. Суд складає повний текст постанови у строк, передбачений частиною третьою статті 160 цього Кодексу.

3. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку він представляє.

Судове рішення вважається врученим, у тому числі у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, та у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, повідомленою цими особами суду, або за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, чи для фізичних осіб, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.

4. Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, суд не надсилає копії такого рішення, а лише повідомляє суб'єкту владних повноважень у порядку, передбаченому частиною першою статті 38 цього Кодексу, про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 23.06.2009 р. N 1545-VI;

у редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 168. Додаткове судове рішення

1. Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

2. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

3. Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання.

4. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

5. Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття передбачає можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення (постанови чи ухвали) з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити у постанові чи ухвалі.

Поняття додаткового судового рішення

2. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

3. Якщо суд додатковим судовим рішенням усуває неповноту постанови, тоді таке рішення називається додатковою постановою, якщо ж неповноту ухвали, тоді додатковою ухвалою.

За структурою і змістом додаткова постанова повинна відповідати вимогам статті 163, а додаткова ухвала - вимогам частини першої статті 165 КАСУ.

Від додаткової постанови слід відрізняти постанову щодо частини позовних вимог, яка приймається в ході судового розгляду, а не після його закінчення, і не є наслідком помилки суду (див. статтю 164 КАСУ).

Підстави для прийняття додаткової постанови

4. Додаткову постанову суд приймає, якщо у його постанові внаслідок недогляду:

1) було вирішено не всі вимоги адміністративного позову, щодо яких було досліджено докази;

2) не встановлено способу виконання судового рішення (наприклад, визнано правовий акт незаконним, але нічого не сказано про його скасування чи нечинність, про поворот його виконання тощо);

3) не вирішено питання про судові витрати.

Для прийняття додаткової постанови достатньо наявності хоча б однієї з цих підстав. Додаткова постанова з першої підстави можлива лише тоді, коли для її прийняття немає необхідності знову досліджувати докази. Якщо ж суд дослідив не всі необхідні докази, то він неповністю з'ясував обставини у справі, а таке процесуальне порушення може усунути лише суд апеляційної інстанції в порядку оскарження.

Підстави для постановлення додаткової ухвали

5. Додаткову ухвалу постановляє суд, якщо в його ухвалі внаслідок недогляду:

1) було вирішено не всі клопотання (наприклад, в ухвалі про призначення експертизи немає жодної відповіді на клопотання сторін призначити експертом певну особу);

2) не встановлено способу виконання ухвали (наприклад, в ухвалі про забезпечення адміністративного позову задоволено відповідне клопотання позивача, але не визначено, як саме необхідно забезпечити позов);

3) не вирішено питання про судові витрати, якщо йдеться про кінцеві ухвали у справі (повернення позовної заяви, відмова у відкритті провадженні, залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі) або, наприклад, про ухвалу про призначення експертизи, де суд має визначити, хто й у який строк має оплатити експертизу (див. частину третю статті 92 КАСУ).

Для постановлення додаткової ухвали достатньо наявності хоча б однієї з цих підстав.

Порядок ухвалення додаткового рішення

6. Відповідно до частин першої і другої коментованої статті питання про ухвалення додаткового судового рішення суд вирішує за заявою особи, яка брала участь у справі, або з власної ініціативи. Розгляд цього питання може бути ініційовано не пізніше закінчення строку на виконання судового рішення (статтею 21 Закону України "Про виконавче провадження" визначено трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який відраховується з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його ухвалення; рішення про стягнення періодичних платежів можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі).

7. Розгляд і вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення здійснюється судом у кількісному складі, визначеному для ухвалення судового рішення, щодо якого може бути ухвалене додаткове рішення, і бажано й у тому ж персональному складі, якщо це можливо.

За частиною третьою коментованої статті це питання розглядається в судовому засіданні з наданням можливості особам, які беруть участь у справі, висловити думку з цього питання. Тому суд обов'язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені (тобто повідомлені з дотриманням правил глави 3 розділу III КАСУ), не перешкоджає розгляду питання. Якщо ж когось з осіб, які беруть участь у справі, не було належним чином повідомлено про судове засідання, тоді суд повинен відкласти проведення судового засідання, призначивши нову дату і час його проведення.

8. КАСУ не встановлює строків проведення судового засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення, тому, на наш погляд, тут допустимо за аналогією застосувати положення частини третьої статті 170 КАСУ, щодо десятиденного строку розгляду відповідної заяви.

Відмова в ухваленні додаткового судового рішення та її оскарження

9. За наслідками розгляду питання щодо ухвалення додаткового судового рішення суд може дійти висновку про відсутність підстав для такого рішення. Тоді суд постановляє ухвалу про відмову в ухваленні відповідного додаткового рішення - постанови чи ухвали.

Таку ухвалу особи, які беруть участь у справі, відповідно до частини п'ятої коментованої статті мають право оскаржити. Ухвала про відмову в ухваленні додаткового судового рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 5-денний строк з дня проголошення ухвали (для тих, хто був присутній у судовому засіданні) чи отримання копії ухвали (для тих, хто не був присутній у судовому засіданні) заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Набрання законної сили додатковим судовим рішенням та його оскарження

10. Кодекс не встановлює особливого порядку набрання законної сили додатковою постановою чи додатковою ухвалою та порядку їх оскарження. Тому додаткове судове рішення набирає законної сили згідно з вимогами статті 254 КАСУ та може бути оскаржене за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Додаткова ухвала може бути оскаржена окремо від постанови у справі лише тоді, коли такому оскарженню підлягає ухвала, неповноту якої було усунуто.

Співвідношення зі статтею 263 КАСУ

11. Стаття 263 КАСУ також дає можливість суду встановити спосіб виконання судового рішення, якщо цього не зроблено у самому судовому рішенні. Але потрібно брати до уваги, що стаття 263 КАСУ застосовується лише під час виконавчого провадження. Таким чином, коментована стаття не може застосовуватися під час виконавчого провадження для встановлення способу виконання судового рішення.

Стаття 169. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні

1. Суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

2. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

3. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття передбачає можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки.

2. Судді, як і будь-які люди, внаслідок неуважності при виготовленні та підписанні рішення можуть пропустити повз очі помилки технічного характеру. Для швидкого й ефективного усунення цих помилок, замість оскарження і перегляду судових рішень, стаття передбачає простішу процедуру розгляду цього питання судом, що ухвалив відповідне судове рішення.

Поняття описки і очевидної арифметичної помилки

3. Опискою слід вважати помилку, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, що мають вплив на зміст судового рішення та його виконання. Так, суд може допустити помилку у найменуванні органу чи особи, у назві та реквізитах рішення, яке визнано протиправним, тощо.

Очевидною арифметичною помилкою є порушення правил арифметики при розрахунках завданої шкоди, невиплаченої зарплати тощо. Така помилка може призвести до неправильного визначення розміру задоволення позовних вимог грошового характеру.

4. Описки й очевидні арифметичні помилки у судових рішеннях (постановах чи ухвалах) не можна вважати процесуальними порушеннями, тому їх виправлення не потребує оскарження і перегляду судового рішення судом вищої інстанції. Коментована стаття містить простіший порядок усунення таких помилок судом, що їх допустив.

Порядок виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні

5. Відповідно до частини першої коментованої статті питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні суд вирішує з власної ініціативи або за заявою особи, яка брала участь у справі. Розгляд цього питання може бути ініційовано незалежно від того, чи набрало судове рішення законної сили.

6. Розгляд і вирішення питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки здійснює суд у кількісному складі, визначеному для ухвалення судового рішення, у якому виявлено описку чи помилку, і бажано й у тому самому персональному складі, якщо це можливо.

За частиною другою коментованої статті це питання розглядається в судовому засіданні з наданням можливості особам, які беруть участь у справі, висловити думку з цього питання. Тому суд обов'язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені (тобто повідомлені з дотриманням правил глави 3 розділу III КАСУ), не перешкоджає розгляду питання. Якщо ж когось із осіб, які беруть участь у справі, не було належним чином повідомлено про судове засідання, тоді суд повинен відкласти проведення судового засідання, призначивши нову дату і час його проведення.

7. КАСУ не встановлює строку проведення судового засідання для вирішення питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки, тому, на наш погляд, тут допустимо за аналогією застосувати положення частини третьої статті 170 КАСУ, щодо десятиденного строку розгляду відповідної заяви.

8. Виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки згідно із зазначеною процедурою необхідно відрізняти від внесення до тексту судового рішення виправлень відповідно до частини восьмої статті 160 КАСУ. Перше проводиться через постановлення ухвали після того, як будуть проголошене судове рішення і видані (надіслані) його копії особам, які беруть участь у справі. Друге дає можливість внести виправлення безпосередньо до судового рішення після того, як воно буде виготовлене (роздруковане), але до проголошення судового рішення, видачі або направлення його копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала щодо внесення виправлень у судове рішення та її оскарження

9. За наслідками розгляду питання щодо виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки суд постановляє ухвалу про внесення виправлень у відповідне судове рішення (постанову чи ухвалу) чи відмову у внесенні виправлень. Ухвалу за наслідками розгляду цього питання може бути оскаржено (частина третя коментованої статті).

Кодекс не встановлює особливого порядку набрання законної сили ухвалою суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень та порядку їх оскарження. Тому така ухвала набирає законної сили згідно із вимогами статті 254 КАСУ та може бути оскаржена за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 170. Роз'яснення судового рішення

1. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

2. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

3. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця, які звернулися із заявою про роз'яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.

4. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

5. Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, а також заявнику, які не були присутні у судовому засіданні.

6. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття передбачає можливість роз'яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.

Незрозумілість судового рішення як підстава для роз'яснення судового рішення

2. Незрозумілість судового рішення є оцінним поняттям. Зробити попередній висновок про незрозумілість судового рішення і поставити про це питання перед судом можуть суб'єкти, яким частина перша коментованої статті надала право звернутися за роз'ясненням судового рішення. Таким чином, процесуальне право на роз'яснення судового рішення має чітко виражений спеціальний характер (тобто його має не будь-яка особа) і обумовлюється статусом особи у процесі.

Стаття не визначає критеріїв, якими можна об'єктивно установити доцільність роз'яснення судового рішення. Тому така доцільність приймається за судовим розсудом, який має відштовхуватись від раціональних критеріїв (здоровий глузд, зрозумілість для звичайної розумної людини без юридичної освіти).

3. Виходячи із системного тлумачення положень коментованої статті, роз'яснено може бути постанову чи ухвалу суду у разі, якщо без такого роз'яснення її тяжко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

Тому механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.

Порядок роз'яснення судового рішення

4. Відповідно до частин першої і другої коментованої статті питання щодо роз'яснення судового рішення суд вирішує за заявою особи, яка брала участь у справі, або державного виконавця. Розгляд цього питання може бути ініційовано, якщо судове рішення ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (статтею 21 Закону України "Про виконавче провадження" визначено трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який відраховується з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його ухвалення; рішення про стягнення періодичних платежів можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі).

Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина четверта коментованої статті); перебіг цього строку продовжується після набрання законної сили ухвалою за наслідками розгляду цього питання.

5. Розгляд і вирішення питання щодо роз'яснення судового рішення здійснює суд у кількісному складі, визначеному для ухвалення судового рішення, що може бути роз'яснено, і бажано й у тому самому персональному складі, якщо це можливо.

За частиною третьою коментованої статті питання щодо роз'яснення судового рішення розглядається в судовому засіданні з наданням можливості особам, які беруть участь у справі, висловити думку з цього питання. Тому суд обов'язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені (тобто повідомлені з дотриманням правил глави 3 розділу III КАСУ), не перешкоджає розгляду питання. Якщо ж когось із осіб, які беруть участь у справі, не було належним чином повідомлено про судове засідання, тоді суд повинен відкласти проведення судового засідання, призначивши нову дату і час його проведення.

До осіб, які беруть участь у справі, у контексті цієї статті прирівняно державного виконавця, якщо питання про роз'яснення судового рішення ініціював перед судом саме він.

6. Судове засідання для вирішення питання щодо роз'яснення судового рішення проводиться у десятиденний строк з дня надходження відповідної заяви.

Ухвала щодо роз'яснення судового рішення та її оскарження

7. За наслідками розгляду питання щодо роз'яснення судового рішення суд постановляє ухвалу про роз'яснення судового рішення (постанови чи ухвали) або про відмову у внесенні виправлень.

Частина п'ята коментованої статті щодо надіслання копії ухвали дублює одну з вимог статті 167 КАСУ, хоча стосовно ухвали щодо роз'яснення судового рішення повинні бути дотримані й інші вимоги тієї статті.

8. Ухвалу за наслідками розгляду питання щодо роз'яснення судового рішення може бути оскаржено (частина шоста коментованої статті).

Кодекс не встановлює особливого порядку набрання законної сили ухвалою суду про роз'яснення судового рішення чи відмову у роз'ясненні та порядку їх оскарження. Тому така ухвала набирає законної сили згідно з вимогами статті 254 КАСУ та може бути оскаржена за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 171. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

4. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

5. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

6. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

7. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

8. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

9. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

10. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

11. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи.

(У редакції Закону України

від 13.05.2010 р. N 2181-VI)

Стаття 171-1. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) актів Вищої ради юстиції;

3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;

4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України, Президента України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, встановлених частинами третьою - п'ятою статті 171 цього Кодексу. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.

4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії.

У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

6. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

(Доповнено статтею 1711 згідно із

Законом України від 13.05.2010 р. N 2181-VI;

із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 171-2. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності

1. Адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом п'яти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п'ять днів.

2. Рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.

(Доповнено статтею 1712 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 172. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій

1. Право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

2. Виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто.

3. Рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду.

4. Рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських (в тому числі міст Києва та Севастополя), районних у містах виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України; обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

5. Рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, за винятком рішень, дій чи бездіяльності, що визначені частинами третьою - четвертою цієї статті, оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

6. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій може бути подано до адміністративного суду у п'ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

7. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду у строк, встановлений частиною шостою цієї статті, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування.

8. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

9. Суд приймає позовну заяву щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим Кодексом.

10. Суд невідкладно повідомляє відповідну виборчу комісію або комісію з референдуму та комісію вищого рівня про надходження позовної заяви та про ухвалене судом рішення.

11. Суд вирішує адміністративні справи, визначені цією статтею, у дводенний строк після надходження позовної заяви. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, вирішуються судом у дводенний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли у день голосування вирішуються судом до закінчення голосування. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли у день голосування, але після закінчення голосування, вирішуються судом у дводенний строк після надходження позовної заяви.

12. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

від 04.11.2009 р. N 1699-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

(положення другого речення частини четвертої статті 172 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

(положення частини одинадцятої статті 172 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій незалежно від виду виборів (Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) чи референдуму (всеукраїнського чи місцевого), та підстав цих виборів чи референдуму.

2. Стаття спрямована на швидкий розгляд спорів з виборчими комісіями чи комісіями з референдуму, їх членами у виборчому процесі чи процесі референдуму, та своєчасне поновлення прав суб'єктів відповідного процесу.

3. Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, за правилами коментованої статті не належить розглядати спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій чи комісій з референдуму, які виникли поза межами етапів виборчого процесу та процесу референдуму або не стосуються виборчого процесу чи процесу референдуму (абзац 4 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2), оскільки їх судове вирішення не вимагає встановлених цією статтею особливостей, зокрема, щодо швидкого вирішення справи. Водночас спори з комісіями з референдуму, її членами щодо правовідносин, пов'язаних з реалізацією права вимоги щодо проведення та призначення референдуму, також належить розглядати за особливостями цієї статті у зв'язку з відсутністю чіткого законодавчого визначення етапів процесу референдуму (див. абзац 5 пункту 2 цієї ж постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України).

Правова основа статті

4. Стаття 38 Конституції України гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Крім Конституції України, процеси виборів та референдуму регулюються Законами України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 року, "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року, "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року. Цими законами визначено суб'єктів відповідного процесу та його етапи (початок, проходження та закінчення виборчого процесу чи процесу референдуму). Крім того, відповідні відносини врегульовано також Законом України "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року.

5. Водночас потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 5 КАСУ адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тож адміністративні суди під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, повинні керуватися правилами лише перелічених у статті 5 КАСУ актів незалежно від можливої наявності інших нормативно-правових актів, зокрема, законів, які визначають засади, порядок та організацію проведення виборів та в яких можуть бути окремі положення щодо вчинення процесуальних дій судами (див. абзаци 1 і 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Позивач

6. Згідно з частиною першою коментованої статті, позивачем у справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, членів цих комісій може бути виборець, інший суб'єкт відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а в справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій - виборець, а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

7. Виходячи зі статті 12 Закону України "Про вибори Президента України" позивачем у справах, визначених коментованою статтею, можуть бути такі суб'єкти виборчого процесу під час виборів Президента України:

1) виборці;

2) кандидати на пост Президента України;

3) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України;

4) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

8. Виходячи зі статті 12 Закону України "Про вибори народних депутатів України" позивачем у справах, визначених коментованою статтею, можуть бути такі суб'єкти виборчого процесу під час виборів народних депутатів:

1) виборці;

2) виборча комісія;

3) партії (блоки), що висунули кандидатів у депутати;

4) кандидати у народні депутати;

5) офіційні спостерігачі від партії (блоку) - суб'єкта виборчого процесу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIV "Прикінцеві положення" Закону України "Про вибори народних депутатів України" (у редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV) з дня набрання чинності КАСУ розгляд у судах спорів, що виникають з правовідносин, урегульованих Законом України "Про вибори народних депутатів України", здійснюється в порядку, встановленому КАСУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. У таких спорах належить керуватися правилами КАСУ і враховувати лише ті особливості, які випливають із матеріальних і процедурних норм Закону України "Про вибори народних депутатів України", зокрема, ті особливості, з яких випливає право особи на звернення до суду у виборчому процесі (див. абзац 3 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму"). Тому право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, її члена під час виборів народних депутатів України мають також:

1) громадська організація, іноземна держава, міжнародна організація - рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії щодо реєстрації офіційних спостерігачів від них (статті 76 і 77 Закону);

2) офіційний спостерігач від громадської організації, іноземної держави чи міжнародної організації - рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, прийняті (вчинені) щодо нього особисто (статті 76 і 77 Закону).

9. Виходячи зі статті 12 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" позивачем у справах, визначених коментованою статтею, можуть бути такі суб'єкти виборчого процесу під час місцевих виборів:

1) виборці;

2) кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;

3) місцеві організації партій (блоки), які висунули кандидатів у депутати або кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

4) офіційні спостерігачі від місцевих організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;

5) виборчі комісії.

10. Із системного аналізу Конституції України, Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року, випливає, що позивачем у справах, визначених коментованою статтею, можуть бути такі суб'єкти:

1) виборці;

2) ініціативна група відповідного референдуму (члени ініціативної групи всеукраїнського референдуму - стосовно відмови у реєстрації такої ініціативної групи);

3) інші суб'єкти ініціювання референдуму - Верховна Рада України, Президент України - щодо всеукраїнського референдуму; Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцева рада - щодо місцевого референдуму.

11. Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, суб'єкти виборчих процесів чи процесів референдумів мають право на звернення до суду лише в тому виборчому процесі або процесі референдуму, в якому вони набули свого статусу суб'єкта виборчого процесу чи процесу референдуму. Крім того, слід ураховувати, що в зазначеному порядку звернутися до суду мають право особи, які мають намір реалізувати своє право на участь у виборчому процесі чи процесі референдуму або набути статусу суб'єкта виборчого процесу чи процесу референдуму, у разі відмови в цьому виборчими комісіями чи комісіями з референдуму або органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Якщо така відмова неоскаржена або визнана законною, то ці особи не мають права оскаржувати подальші рішення, дії та бездіяльність виборчих комісій чи комісій з референдуму у виборчому процесі чи процесі референдуму як суб'єкти відповідного процесу та не мають права в подальшому на подання позову в зазначеному порядку (див. абзаци 4 - 5 пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

12. За частиною другою коментованої статті виборець, тобто кожна особа, яка має право голосу у відповідних виборах або референдумі, може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність відповідного суб'єкта, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Це означає, зокрема, що виборець не може обґрунтувати свій позов тим, що внаслідок порушення прав кандидата, за якого він готовий віддати свій голос, обмежено право виборця вільно обирати тощо. Виборець повинен довести, що порушено саме його права та інтереси безпосередньо.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, виборець, оскаржуючи рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, комісій з референдуму, членів цих комісій, у позовній заяві повинен зазначати, яким чином таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Якщо у позовній заяві цього немає, тоді суд залишає її без руху і пропонує позивачеві виправити цей недолік. У разі неусунення зазначеного недоліку у встановлений судом строк така позовна заява за правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАСУ повертається позивачеві.

Якщо на стадії судового розгляду буде встановлено, що оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій не порушені виборчі права та інтереси виборця особисто, тоді суд повинен відмовити у задоволенні позову. Тобто, розглядаючи такі справи, суди повинні перевірити, чи має право позивач звертатися до суду з відповідними вимогами, і лише в разі встановлення такого права перевіряти правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (див. пункт 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Відповідач

13. Згідно з положеннями коментованої статті, відповідачем у справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, членів цих комісій можуть бути відповідна комісія або її член (члени).

14. Виходячи зі статті 21 Закону України "Про вибори Президента України" відповідачем у справах, визначених коментованою статтею, під час виборів Президента України можуть бути такі комісії та їхні члени:

1) Центральна виборча комісія;

2) територіальні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

15. Виходячи зі статті 24 Закону України "Про вибори народних депутатів України" відповідачем у справах, визначених коментованою статтею, під час виборів народних депутатів можуть бути такі комісії та їхні члени:

1) Центральна виборча комісія;

2) окружні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

16. Виходячи зі статті 19 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" відповідачем у справах, визначених коментованою статтею, під час місцевих виборів можуть бути такі комісії та їхні члени:

1) Центральна виборча комісія;

2) територіальні виборчі комісії:

- виборча комісія Автономної Республіки Крим;

- обласні виборчі комісії;

- Київська, Севастопольська міські виборчі комісії;

- районні виборчі комісії;

- міські виборчі комісії (крім міст Києва та Севастополя);

- районні у містах виборчі комісії (де обираються районні у місті ради);

- селищні, сільські виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

17. Виходячи зі статті 19 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (з урахуванням Закону України "Про Центральну виборчу комісію") відповідачем у справах, визначених коментованою статтею, можуть бути такі комісії та їхні члени:

під час всеукраїнського референдуму:

1) Центральна виборча комісія;

2) комісія Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму;

3) обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму;

4) дільничні комісії з референдуму.

під час місцевого референдуму:

1) обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму;

2) дільничні комісії з референдуму.

Комісії з референдуму можуть бути утворені на основі існуючих виборчих комісій. У разі якщо референдум проводиться одночасно з виборами Президента України, народних депутатів чи місцевими виборами, може бути утворено спільні комісії з референдуму та виборів.

Підсудність справ у першій інстанції

18. Підсудність адміністративних справ, визначених коментованою статтею, має свої особливості, оскільки вона повинна забезпечити максимальну незалежність суду від політичного впливу, тому предметна підсудність таких справ залежить від рівня виборчих комісій чи комісій з референдуму та значення результатів оскарження для країни (частини третя - п'ята коментованої статті). Тому загальні правила статей 18 - 19 КАСУ щодо підсудності, якщо вони не відповідають коментованій статті, не застосовуються.

19. Вищому адміністративному суду України підсудні справи про оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму.

20. Окружним адміністративним судам за місцезнаходженням відповідної комісії підсудні виборчі спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких комісій та їхніх членів:

1) виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів;

2) територіальної (окружної) виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Севастопольського міського голови;

3) територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України;

4) обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму.

Спеціальну підсудність для окружного адміністративного суду, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ (Окружного адміністративного суду міста Києва), КАСУ визначив стосовно виборчих спорів щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії (крім рішень, дій або бездіяльності, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму).

21. Місцевим загальним судам (міським, районним, районним у містах, міськрайонним судам) за місцезнаходженням відповідної комісії, що діють як адміністративні суди, підсудні виборчі спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (крім тих рішень, дій чи бездіяльності, що оскаржуються до Вищого адміністративного суду України або окружних адміністративних судів). В усякому разі всі рішення, дії чи бездіяльність дільничних комісій, членів цих комісій оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду.

22. Відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до початку діяльності окружних адміністративних судів справи, визначені коментованою статтею, у першій інстанції розглядають відповідні місцеві загальні суди (крім військових), зокрема, й у випадках, якщо сторонами у них є лише юридичні особи (див. абзац 2 пункт 5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

23. Якщо в позовній заяві є вимоги, що підсудні різним судам, то такі вимоги розглядатися в одному провадженні не можуть (частина перша статті 21 КАСУ).

Склад суду першої інстанції

24. Склад суду в адміністративних справах, визначених коментованою статтею, формують за загальними правилами, але з урахуванням особливостей, визначених частинами першою і п'ятою статті 24 КАСУ. Так, справу щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, члена цієї комісії в окружному адміністративному суді розглядає і вирішує колегія у складі трьох професійних суддів. Такий же склад суду в окружному адміністративному суді утворюється за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі особливої складності справи.

Вищий адміністративний суд України розглядає і вирішує справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів чи референдуму колегією у складі не менше п'яти професійних суддів.

У всіх інших випадках адміністративну справу розглядає професійний суддя одноособово.

25. Якщо справу, що підсудна окружному адміністративному суду, до початку діяльності цього суду розглядає відповідний місцевий загальний суд відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, тоді склад суду в місцевому загальному суді утворюється за правилами, що діють в окружному адміністративному суді.

Звернення до адміністративного суду

26. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу та процесу референдуму, встановлено скорочені строки для звернення з адміністративним позовом у спорах, визначених коментованою статтею, - залежно від часу прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, від дня проведення голосування та від виду комісії (частини шоста - восьма коментованої статті).

Звернення з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій можливе протягом п'яти днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Днем допущення бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. В усякому випадку позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. Таке обмеження встановлено виходячи з того, що якщо заяву буде подано пізніше, то суд уже не встигне своєчасно поновити права особи.

Скорочений строк встановлено також для подання позовної заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці. Таку позовну заяву може бути подано до адміністративного суду протягом двох днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Скорочений строк тут обумовлено тим, що від встановлення результатів голосування на виборчій дільниці залежать результати голосування в межах територіального виборчого округу, тому для своєчасного їх встановлення важливо якнайшвидше одержати всі судові рішення стосовно голосування на дільницях у межах відповідного територіального виборчого округу.

27. Днем подання позовної заяви є день її надходження до відповідного адміністративного суду - до 24-ї години цього дня. У разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години позовну заяву, подану у зв'язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк (див. пункт 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Якщо позовну заяву подано несвоєчасно, тобто з пропущенням строку звернення до суду або після закінчення встановленого строку для розгляду таких спорів, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина п'ята статті 179 КАСУ) - на будь-якій стадії проходження справи: відкриття провадження, підготовчого провадження, судового розгляду, ухвалення рішення у справі. Положення статті 100 КАСУ щодо наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду в цих справах не застосовуються.

28. Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України у разі невідповідності поданої позовної заяви у спорі, пов'язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, формі та змісту, які передбачені статтями 105 та 106 КАСУ, така позовна заява в порядку частини першої статті 108 КАСУ залишається без руху, якщо не порушено строк звернення до суду або вона подана в межах строку, після закінчення якого не може бути вирішений такий спір.

Оскільки за правилами частини першої статті коментованої статті право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму, то в позовній заяві обов'язково має бути зазначено юридичний статус позивача із зазначенням документа, який підтверджує цей статус. А якщо ні, то така позовна заява залишається без руху з встановленням строку для усунення цього недоліку (див. абзаци 2 - 3 пункту 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Сплата судового збору

29. При поданні позовної заяви щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії не обов'язково сплачувати судовий збір (частина дев'ята коментованої статті). Така особливість обумовлена тим, що сплата судового збору потребує часу, а у виборчих спорах чи спорах з референдуму, особливо напередодні голосування, для суб'єктів відповідного процесу цінною є кожна хвилина. Крім того, у вихідні дні банківські відділення можуть не працювати. Вимога ж про обов'язкову сплату судового збору при зверненні до суду перешкоджала б доступу до правосуддя у таких спорах.

Тому несплата судового збору у справах, визначених коментованою статтею, не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення.

30. Якщо судовий збір на момент вирішення справи не було сплачено, суд залежно від результатів розгляду справи одночасно судовим рішенням повинен вирішити питання про стягнення судового збору відповідно до загальних правил розподілу судових витрат, визначених статтями 94 - 96 КАСУ.

Повідомлення про справу

31. Про надходження позовної заяви та відкриття провадження у справі щодо рішення, дій чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, члена цієї комісії суд повинен невідкладно повідомити відповідну виборчу комісію або комісію з референдуму та комісію вищого рівня (частина десята коментованої статті). Таке повідомлення необхідне, по-перше, для того, щоб відповідна комісія змогла забезпечити свою участь у справі, а по-друге, щоб ця комісія або комісія вищого рівня зупинила розгляд скарги, аналогічної адміністративному позову, до вирішення справи судом, якщо така скарга надійшла.

Обмеження щодо застосування заходів забезпечення адміністративного позову

32. Пленум Вищого адміністративного суду України роз'яснив судам, що під час розгляду адміністративних справ, визначених коментованою статтею, суди в порядку забезпечення позову не можуть зупиняти дію рішень чи забороняти вчиняти дії виборчим комісіям чи комісіям з референдуму, в результаті чого буде зупинено виборчий процес чи процес референдуму, крім заборони оприлюднювати результати виборів у випадку їх оскарження (див. абзац 2 пункт 15 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Строк розгляду адміністративної справи

33. Строк розгляду і вирішення адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порівняно із загальними положеннями суттєво скорочений. Такі справи належить розглянути і вирішити у п'ятиденний строк після надходження позовної заяви. Надходження позовної заяви - це доставлення позовної заяви в адміністративний суд, незалежно від того, коли вона була здана на пошту чи її передано до інших підприємств зв'язку (наприклад, кур'єрської служби).

Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, суд вирішує у п'ятиденний строк, але не пізніше, ніж за дві години до початку голосування (частина одинадцята коментованої статті).

34. Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, - у строк, достатній для їх прибуття до суду (друге речення частини третьої статті 35 КАСУ). У цьому випадку допустимо здійснювати судовий виклик або судове повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації (стаття 38 КАСУ). Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду справи (частина дванадцята коментованої статті).

35. Разом з тим, порушення судом встановленого строку вирішення адміністративної справи не є підставою для закриття провадження у справі чи залишення позовної заяви без розгляду, суд повинен закінчити розгляд справи по суті та ухвалити відповідну постанову. У таких випадках позовна заява може бути залишена без розгляду лише в разі, якщо суд з незалежних від нього обставин не встиг розглянути справу за дві години до початку голосування (див. пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Повідомлення про судове рішення

36. Після набрання судовим рішенням у справі законної сили суд повідомляє відповідні виборчу комісію або комісію з референдуму та комісію вищого рівня про ухвалене судом рішення (частина десята коментованої статті). Якщо ж у судовому засіданні були представники цих комісій, тоді суд невідкладно після проголошення судового рішення вручає його копію представникам та іншим особам, які беруть участь у справі, що присутні, а тим, що не були присутні, - надсилає поштою.

Інші особливості

37. Особливості судових рішень за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порядку набрання ними законної сили, оскарження та перегляду встановлені статтею 177 КАСУ. Особливості представництва у таких справах передбачено статтею 178, а особливості обчислення строків - статтею 179 КАСУ.

Стаття 173. Особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців

1. Право звернутися з адміністративним позовом про уточнення списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб, має кожен, хто має право голосу на відповідних виборах або референдумі.

2. Адміністративні справи щодо уточнення списку виборців розглядає місцевий загальний суд як адміністративний суд за місцезнаходженням відповідної комісії.

3. Позовна заява про уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати судового збору. Позовну заяву може бути подано не пізніш як за два дні до дня голосування.

4. Суд вирішує адміністративні справи щодо уточнення списку виборців у дводенний строк після надходження позовної заяви, але не пізніше ніж за два дні до дня голосування, а якщо позовна заява надійшла за два дні до дня голосування, - невідкладно.

5. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

6. Постанови адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців виконуються негайно.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.11.2005 р. N 3099-IV)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ щодо уточнення списку виборців, у тому числі про включення осіб до списку виборців або виключення з нього.

2. Стаття спрямована на швидкий і доступний розгляд справ щодо уточнення списку виборців та своєчасне поновлення права голосу на відповідних виборах чи референдумі, а також на запобігання спотворенню народного волевиявлення через маніпуляції зі списками виборців.

Правова основа статті

3. Стаття 38 Конституції України гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Її стаття 70 правом голосу на виборах і референдумах наділила громадян України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

4. Порядок складання списків виборців та їх уточнення регулюється Законами України "Про Державний реєстр виборців" від 22 лютого 2007 року (набрав чинності 1 жовтня 2007 року), "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 року, "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року, "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року.

5. Водночас потрібно мати на увазі, що згідно зі статтею 5 КАСУ адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тож адміністративні суди під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, повинні керуватися правилами лише перелічених у статті 5 КАСУ актів незалежно від можливої наявності інших нормативно-правових актів, зокрема, законів, які визначають засади, порядок та організацію проведення виборів та в яких можуть бути окремі положення щодо вчинення процесуальних дій судами (див. абзаци 1 і 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2).

Позивач

6. Відповідно до частини першої коментованої статті право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом про уточнення списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб, має кожен, хто має право голосу на відповідних виборах або референдумі, тобто кожен виборець, у тому числі особа, яку обирають. Виборцю не потрібно доводити те, що цим порушуються його особисті права, тому що він може звернутися з такими вимогами відносно інших осіб. Попередній розгляд питання щодо уточнення списку виборців в адміністративному порядку не є обов'язковим.

7. Слід мати на увазі, що положення коментованої статті не поширюються на оскарження до адміністративного суду рішень, дій чи бездіяльності органу Державного реєстру виборців:

1) особою, яка зверталася до органу ведення Реєстру або регіонального органу адміністрування Реєстру щодо включення себе чи інших осіб до Реєстру, внесення змін до персональних даних Реєстру чи отримання відповіді на свій запит;

2) політичною партією, яка зверталася до органу ведення Реєстру або регіонального органу адміністрування Реєстру в порядку здійснення публічного контролю за веденням Реєстру (стаття 32 Закону України "Про Державний реєстр виборців").

Це пояснюється тим, що коментована стаття стосується уточнення списку виборців, тоді як у статті 32 Закону України "Про Державний реєстр виборців" йдеться насамперед про уточнення даних Державного реєстру виборців. Тому оскарження на підставі статті 32 цього Закону відбувається за загальними правилами адміністративного судочинства, якщо законодавцем не буде внесено змін до коментованої статті.

Відповідач

8. Відповідачем в адміністративних справах щодо уточнення списку виборців є дільнична виборча комісія (дільнична комісія з референдуму), яка уповноважена внести зміни до списку виборців. Якщо позивач подавав скаргу на неправильності у списку виборців до територіальної (окружної) виборчої комісії і вона не задовольнила цієї скарги, тоді позивач може визначити таку комісію співвідповідачем, якщо справа підсудна одному суду (див. частину другу статті 34 Закону України "Про вибори Президента України", частину третю статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України", частину третю статті 32 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", частину третю статті 34 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").

9. Відповідно до частини п'ятої статті 40 Закону України "Про вибори народних депутатів України" відповідачем у справі щодо допущених при складанні загального списку виборців неправильностей може бути районна, міська робоча група обліку виборців. Однак з урахуванням того, що з 1 жовтня 2007 року набрав чинності Закон України "Про Державний реєстр виборців", який встановив інші правила складання списку виборців, це правило статті 40 Закону України "Про вибори народних депутатів України" перестало діяти.

10. Слід мати на увазі, що положення коментованої статті не поширюються на оскарження до адміністративного суду рішень, дій чи бездіяльності щодо уточнення даних Державного реєстру виборців органу ведення Реєстру або регіонального органу адміністрування Реєстру (стаття 32 Закону України "Про Державний реєстр виборців"). Оскарження на підставі статті 32 цього Закону відбувається за загальними правилами адміністративного судочинства, якщо законодавцем не буде внесено змін до коментованої статті.

Підсудність

11. Частиною другою коментованої статті визначено предметну та територіальну підсудність адміністративних справ щодо уточнення списку виборців - такі справи підсудні місцевим загальним судам (міським, районним, районним у містах, міськрайонним судам), що діють як адміністративні суди, за місцезнаходженням відповідної дільничної комісії (відповідача).

Судовий збір

12. Позовна заява про уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати судового збору (частина третя коментованої статті). Тому несплата судового збору у справах, визначених коментованою статтею, не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення.

13. Оскільки коментована стаття не передбачає, що суд одночасно з вирішенням справи повинен вирішити питання про стягнення судового збору відповідно до загальних правил розподілу судових витрат, то це означає, що у зазначеній категорії справ судовий збір взагалі не сплачується і не стягується.

Строк звернення до адміністративного суду

14. Позовну заяву про уточнення списку виборців може бути подано в суд не пізніш як за два дні до дня голосування (частина третя коментованої статті), а якщо вона подана пізніше, то суд залишає її без розгляду. Тобто якщо, наприклад, днем голосування є неділя, то позовна заява повинна надійти до адміністративного суду не пізніше 24-ї години четверга того ж тижня.

Розгляд адміністративної справи

15. У разі звернення виборця з позовом про включення до списку або виключення зі списку не себе особисто, а інших осіб або внесення змін до відомостей про них адміністративний суд відповідно до частини другої статті 53 КАСУ повинен у разі можливості залучити їх (інших осіб) до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача або відповідача залежно від заявлених вимог (див. абзац 1 пункту 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

16. Строк розгляду і вирішення адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порівняно із загальними положеннями суттєво скорочений. Такі справи належить розглянути і вирішити у дводенний строк після надходження позовної заяви, але не пізніше ніж за два дні до дня голосування, а якщо позовна заява надійшла за два дні до дня голосування, - невідкладно (частина четверта коментованої статті). Надходження позовної заяви - це доставлення позовної заяви безпосередньо в адміністративний суд, незалежно від того, коли вона була здана на пошту чи її передано до інших підприємств зв'язку (наприклад, кур'єрської служби).

17. Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, - у строк, достатній для їх прибуття до суду (друге речення частини третьої статті 35 КАСУ). У цьому випадку допустимо здійснювати судовий виклик або судове повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації (стаття 38 КАСУ). Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду (частина п'ята коментованої статті).

18. Разом з тим, порушення судом встановленого строку вирішення адміністративної справи не є підставою для закриття провадження у справі чи залишення позовної заяви без розгляду - суд повинен закінчити розгляд справи по суті та ухвалити відповідну постанову. У таких випадках позовна заява може бути залишена без розгляду лише в разі, якщо суд з незалежних від нього обставин не встиг розглянути справу до дня голосування (див. пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Негайне виконання постанови

19. З метою оперативної реалізації виборцем свого права законодавець передбачив, що постанова адміністративного суду щодо уточнення списку виборців виконується негайно, тобто незалежно від набрання нею законної сили (частина шоста коментованої статті, пункт 5 частини першої статті 256 КАСУ).

Інші особливості

20. Особливості судових рішень за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порядок набрання ними законної сили, оскарження та перегляду встановлені статтею 177 КАСУ. Особливості обчислення строків передбачено у статті 179 КАСУ.

Стаття 174. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум

1. Право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, мають виборча комісія, кандидат, партія (блок), місцева організація партії, які є суб'єктами відповідного виборчого процесу, комісія з референдуму, ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

2. Виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто.

3. Позовна заява щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб подається до окружного адміністративного суду за їх місцезнаходженням. Позовна заява щодо дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за їхнім місцезнаходженням.

4. Позовну заяву може бути подано до адміністративного суду у строк, встановлений частинами шостою - сьомою статті 172 цього Кодексу.

5. Суд вирішує адміністративні справи, визначені цією статтею, у строк, встановлений частиною одинадцятою статті 172 цього Кодексу.

6. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, засобів масової інформації, їхніх власників, посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які, за твердженням позивача, порушують законодавство про вибори та референдум.

2. Стаття спрямована на швидкий розгляд спорів з такими суб'єктами та своєчасне поновлення прав суб'єктів відповідного процесу.

3. Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, за правилами коментованої статті не належить розглядати спори, що виникли поза межами етапів виборчого процесу та процесу референдуму або не стосуються виборчого процесу чи процесу референдуму (абзац 4 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2), оскільки їх судове вирішення не вимагає встановлених цією статтею особливостей, зокрема, щодо швидкого вирішення справи.

Правова основа статті

4. Стаття 38 Конституції України гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Крім Конституції України, процеси виборів та референдуму регулюються Законами України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 року, "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року, "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року. Крім того, відповідні відносини врегульовано також Законами України "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року, "Про Державний реєстр виборців" від 22 лютого 2007 року. Цими законами визначено права та обов'язки в процесі виборів чи референдуму суб'єктів, чия діяльність може бути предметом оскарження відповідно до цієї статті.

5. Водночас слід мати на увазі, що згідно зі статтею 5 КАСУ адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тож адміністративні суди під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, повинні керуватися правилами лише перелічених у статті 5 КАСУ актів незалежно від можливої наявності інших нормативно-правових актів, зокрема, законів, які визначають засади, порядок та організацію проведення виборів та в яких можуть бути окремі положення щодо вчинення процесуальних дій судами (див. абзаци 1 і 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Позивач

6. Позивачем в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути:

1) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі виборів, - виборча комісія, кандидат (особа, яку обирають), партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), які є суб'єктами відповідного виборчого процесу;

2) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі референдуму, - комісія з референдуму, ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму (частина перша коментованої статті).

Відповідно до пункту 4 розділу XIV "Прикінцеві положення" Закону України "Про вибори народних депутатів України" (у редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV) з дня набрання чинності КАСУ розгляд у судах спорів, що виникають з правовідносин, урегульованих Законом України "Про вибори народних депутатів України", здійснюється в порядку, встановленому КАСУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. У таких спорах належить керуватися правилами КАСУ і враховувати лише ті особливості, які випливають із матеріальних і процедурних норм Закону України "Про вибори народних депутатів України", зокрема, ті особливості, з яких випливає право особи на звернення до суду у виборчому процесі (див. абзац 3 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму"). Тому право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб під час виборів народних депутатів України має також офіційний спостерігач від партії (блоку) (пункт 5 статті 12, пункт 3 частини першої статті 103, частина перша статті 112 Закону). Водночас рішення, дії чи бездіяльність засобу масової інформації, його власника, посадової чи службової особи, творчого працівника може оскаржити не будь-яка виборча комісія - суб'єкт виборчого процесу під час виборів народних депутатів, а лише Центральна виборча комісія та окружна виборча комісія (частина друга статті 114 Закону).

7. За частиною другою коментованої статті виборець, тобто кожна особа, яка має право голосу у відповідних виборах або референдумі, також може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Це означає, зокрема, що виборець не може обґрунтувати свій позов тим, що внаслідок порушення прав кандидата, за якого він готовий віддати свій голос, обмежено право виборця вільно обирати тощо. Виборець повинен довести, що порушено саме його права та інтереси безпосередньо.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, виборець у позовній заяві повинен зазначати, яким чином такі оскаржувані рішення, дія чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Якщо у позовній заяві цього немає, тоді суд залишає її без руху і пропонує позивачеві виправити цей недолік. У разі неусунення зазначеного недоліку у встановлений судом строк така позовна заява за правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАСУ повертається позивачеві.

Якщо на стадії судового розгляду буде встановлено, що оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю не порушені виборчі права та інтереси виборця особисто, тоді суд повинен відмовити у задоволенні позову. Тобто, розглядаючи такі справи, суди повинні перевірити, чи має право позивач звертатися до суду з відповідними вимогами, і лише в разі встановлення такого права перевіряти правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності (див. пункт 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Відповідач

8. Відповідачем в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути: орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, засіб масової інформації, підприємство, установа, організація, їхня посадова чи службова особа, творчий працівник засобу масової інформації (частина перша коментованої статті). Важливо, щоб спір виник з правовідносин, що врегульовані відповідним законодавством про вибори чи референдум.

Враховуючи положення Закону України "Про вибори народних депутатів України" (у редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV), за правилами коментованої статті під час виборів народних депутатів може бути оскаржено рішення, дії чи бездіяльність не лише засобу масової інформації, його посадової чи службової особи, творчого працівника засобу масової інформації, а й власника засобу масової інформації (частина перша статті 114 Закону), а також рішення, дії чи бездіяльність громадської організації, його посадової особи чи повноважного представника, що стосуються виборчого процесу, крім тих рішень чи дій, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції (пункт 3 статті 104, частина перша статті 113 Закону).

Підсудність

9. Підсудність адміністративних справ, визначених коментованою статтею, визначається за правилами статтей 18 - 19 КАСУ з урахуванням особливостей, зазначених у частині третій коментованої статті.

Так, окружним адміністративним судам підсудні справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових чи службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум, - за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, а якщо оскаржено нормативно-правовий акт - за місцезнаходженням відповідного органу;

Місцевим загальним судам (міським, районним, районним у містах, міськрайонним судам), що діють як адміністративні суди, підсудні справи щодо:

1) оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум, - за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, а якщо оскаржено нормативно-правовий акт - за місцезнаходженням відповідного органу;

2) оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, власників і творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, - за їхнім місцезнаходженням.

10. Альтернативна підсудність встановлена у справах щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, що порушують законодавство про вибори та референдум. Такі справи розглядає і вирішує місцевий загальний суд, що діє як адміністративний суд, або окружний адміністративний суд за вибором позивача, але з урахуванням загальних правил територіальної підсудності.

11. Відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до початку діяльності окружних адміністративних судів справи, визначені коментованою статтею, у першій інстанції розглядають відповідні місцеві загальні суди (крім військових), зокрема, й у випадках, якщо сторонами у них є лише юридичні особи (див. абзац 2 пункт 5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

12. Якщо в позовній заяві є вимоги, що підсудні різним судам, то такі вимоги розглядатися в одному провадженні не можуть (частина перша статті 21 КАСУ).

Склад суду першої інстанції

13. Склад суду в адміністративних справах, визначених коментованою статтею, формують за загальними правилами. Колегія у складі трьох суддів в окружному адміністративному суді утворюється за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі особливої складності справи. У всіх інших випадках адміністративну справу розглядає суддя одноособово.

14. Якщо справу, що підсудна окружному адміністративному суду, до початку діяльності цього суду розглядає відповідний місцевий загальний суд відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, тоді склад суду у місцевому загальному суді утворюється за правилами, що діють в окружному адміністративному суді.

Звернення до адміністративного суду

15. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу та процесу референдуму, встановлено скорочені строки для звернення з адміністративним позовом у спорах, визначених коментованою статтею, - залежно від часу прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності та дня проведення голосування (частина четверта коментованої статті у цьому питанні відсилає до частин шостої та сьомої статті 172 КАСУ).

Звернення з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, визначених коментованою статтею, можливе протягом п'яти днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Днем допущення бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. В усякому випадку позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. Таке обмеження встановлено виходячи з того, що якщо заяву буде подано пізніше, то суд уже не встигне своєчасно поновити права особи.

16. Днем подання позовної заяви є день її надходження до відповідного адміністративного суду - до 24-ї години цього дня. У разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години позовну заяву, подану у зв'язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк (див. пункт 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Якщо позовну заяву подано несвоєчасно, тобто з пропущенням строку звернення до суду або після закінчення встановленого строку для розгляду таких спорів, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина п'ята статті 179 КАСУ) - на будь-якій стадії проходження справи: відкриття провадження, підготовчого провадження, судового розгляду, ухвалення рішення у справі. Положення статті 100 КАСУ щодо наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду в цих справах не застосовуються.

17. Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, у разі невідповідності поданої позовної заяви у спорі, пов'язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, формі та змісту, які передбачені статтями 105 та 106 КАСУ, така позовна заява за правилами частини першої статті 108 КАСУ залишається без руху, якщо не порушено строку звернення до суду або вона подана в межах строку, після закінчення якого не може бути вирішений такий спір.

Оскільки за правилами частини першої коментованої статті право звертатися до суду мають окремі суб'єкти відповідного виборчого процесу, а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму, то в позовній заяві обов'язково має бути зазначено юридичний статус позивача із зазначенням документа, який підтверджує цей статус. А якщо ні, то така позовна заява залишається без руху з встановленням строку для усунення цього недоліку (див. абзаци 2 - 4 пункту 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Строк розгляду адміністративної справи

18. Строк розгляду і вирішення адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порівняно із загальними положеннями суттєво скорочений (частина п'ята коментованої статті у цьому питанні відсилає до частини одинадцятої статті 172 КАСУ). Такі справи належить розглянути і вирішити у п'ятиденний строк після надходження позовної заяви. Надходження позовної заяви - це доставлення позовної заяви безпосередньо в адміністративний суд, незалежно від того, коли вона була здана на пошту чи її передано до інших підприємств зв'язку (наприклад, кур'єрської служби).

Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, суд вирішує у п'ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування.

19. Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, - у строк, достатній для їх прибуття до суду (друге речення частини третьої статті 35 КАСУ). У цьому випадку допустимо здійснювати судовий виклик або судове повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації (стаття 38 КАСУ). Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду (частина шоста коментованої статті).

20. Разом з тим, порушення судом встановленого строку вирішення адміністративної справи не є підставою для закриття провадження у справі чи залишення позовної заяви без розгляду - суд повинен закінчити розгляд справи по суті та ухвалити відповідну постанову. У таких випадках позовна заява може бути залишена без розгляду лише в разі, якщо суд з незалежних від нього обставин не встиг розглянути справу за дві години до початку голосування (див. пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Інші особливості

21. Особливості судових рішень за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порядку набрання ними законної сили, оскарження та перегляду встановлені статтею 177 КАСУ. Особливості представництва у таких справах передбачено статтею 178, а особливості обчислення строків - статтею 179 КАСУ.

Стаття 175. Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу

1. Право оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори чи референдум, мають кандидат, партія (блок), місцева організація партії, які є суб'єктами відповідного виборчого процесу, ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

2. Виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити дії чи бездіяльність суб'єктів, визначених частиною першою цієї статті, якщо ці дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто.

3. Позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум, подається до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Позовна заява щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена. Позовна заява з інших питань, передбачених цією статтею, подається до окружного адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена.

4. Позовну заяву може бути подано до адміністративного суду у строк, встановлений частинами шостою - сьомою статті 172 цього Кодексу.

5. Суд вирішує адміністративні справи, визначені цією статтею, у строк, встановлений частиною одинадцятою статті 172 цього Кодексу.

6. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, які, за твердженням позивача, порушують законодавство про вибори та референдум.

2. Стаття спрямована на швидкий розгляд спорів з такими суб'єктами та своєчасне поновлення прав суб'єктів відповідного процесу.

3. Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, за правилами коментованої статті не належить розглядати спори, що виникли поза межами етапів виборчого процесу та процесу референдуму або не стосуються виборчого процесу чи процесу референдуму (абзац 4 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2), оскільки їх судове вирішення не вимагає встановлених цією статтею особливостей, зокрема, щодо швидкого вирішення справи.

Правова основа статті

4. Стаття 38 Конституції України гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Крім Конституції України, процеси виборів та референдуму регулюються Законами України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 року, "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року, "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року. Крім того, відповідні відносини врегульовано також Законами України "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року та "Про Державний реєстр виборців" від 22 лютого 2007 року. Цими законами визначено права та обов'язки у процесі виборів чи референдуму суб'єктів, чия діяльність може бути предметом оскарження відповідно до цієї статті.

5. Водночас потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 5 КАСУ адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тож адміністративні суди під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, повинні керуватися правилами лише перелічених у статті 5 КАСУ актів незалежно від можливої наявності інших нормативно-правових актів, зокрема, законів, які визначають засади, порядок та організацію проведення виборів та в яких можуть бути окремі положення щодо вчинення процесуальних дій судами (див. абзаци 1 - 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Позивач

6. Позивачем в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути:

1) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі виборів, - кандидат, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), які є суб'єктами відповідного виборчого процесу;

2) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі референдуму, - ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму (частина перша коментованої статті).

7. За частиною другою коментованої статті виборець, тобто кожна особа, яка має право голосу у відповідних виборах або референдумі, також може оскаржити дії чи бездіяльність кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, якщо такі дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Це означає, зокрема, що виборець не може обґрунтувати свій позов тим, що внаслідок порушення прав кандидата, за якого він готовий віддати свій голос, обмежено право виборця вільно обирати тощо. Виборець повинен довести, що порушено саме його права та інтереси безпосередньо.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого адміністративного суду України, виборець у позовній заяві повинен зазначати, яким чином такі оскаржувані рішення, дія чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Якщо у позовній заяві цього немає, тоді суд залишає її без руху і пропонує позивачеві виправити цей недолік. У разі неусунення зазначеного недоліку у встановлений судом строк така позовна заява за правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАСУ повертається позивачеві.

Якщо на стадії судового розгляду буде встановлено, що оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю не порушені виборчі права та інтереси виборця особисто, тоді суд повинен відмовити у задоволенні позову. Тобто, розглядаючи такі справи, суди повинні перевірити, чи має право позивач звертатися до суду з відповідними вимогами, і лише в разі встановлення такого права перевіряти правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності (див. пункт 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Відповідач

8. Відповідачем в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути: кандидат, його довірена особа, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), їхня посадова особа чи уповноважена особа, ініціативна група референдуму, інший суб'єкт ініціювання референдуму, офіційний спостерігач від суб'єкта виборчого процесу (частина перша коментованої статті). Важливо, щоб спір виник з правовідносин, що врегульовані відповідним законодавством про вибори чи референдум.

Підсудність

9. Підсудність адміністративних справ, визначених коментованою статтею, має свої особливості, оскільки вона повинна забезпечити максимальну незалежність суду від політичного впливу, тому предметна підсудність таких справ залежить від суб'єкта, чиї дії чи бездіяльність є предметом оскарження (частини третя коментованої статті). Тому загальні правила статей 18 - 19 КАСУ щодо підсудності не застосовуються.

10. Окружним адміністративним судам за місцем вчинення дії чи місцем, де цю дію має бути вчинено, підсудні виборчі спори щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів у народні депутати, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних у місті рад, у міські, селищні, сільські голови, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори та референдум.

Спеціальну підсудність для окружного адміністративного суду, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ (Окружного адміністративного суду м. Києва), закон визначив стосовно виборчих спорів щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум.

11. Місцевим загальним судам (міським, районним, районним у містах, міськрайонним судам) за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія має бути вчинена, що діють як адміністративні суди, підсудні виборчі спори щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради, що порушують законодавство про вибори та референдум.

12. Відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до початку діяльності окружних адміністративних судів справи, визначені коментованою статтею, у першій інстанції розглядають відповідні місцеві загальні суди (крім військових), зокрема, й у випадках, якщо сторонами у них є лише юридичні особи (див. абзац 2 пункту 5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

13. Якщо в позовній заяві є вимоги, що підсудні різним судам, то такі вимоги розглядатися в одному провадженні не можуть (частина перша статті 21 КАСУ).

Склад суду першої інстанції

14. Склад суду в адміністративних справах, визначених коментованою статтею, формують за загальними правилами. Колегія у складі трьох професійних суддів в окружному адміністративному суді утворюється за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі особливої складності справи. У всіх інших випадках адміністративну справу розглядає професійний суддя одноособово.

15. Якщо справу, що підсудна окружному адміністративному суду, до початку діяльності цього суду розглядає відповідний місцевий загальний суд відповідно до пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, тоді склад суду у місцевому загальному суді утворюється за правилами, що діють в окружному адміністративному суді.

Звернення до адміністративного суду

16. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу та процесу референдуму, встановлено скорочені строки для звернення з адміністративним позовом у спорах, визначених коментованою статтею, - залежно від часу прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності та дня проведення голосування (частина четверта коментованої статті у цьому питанні відсилає до частин шостої та сьомої статті 172 КАСУ).

Звернення з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, визначених коментованою статтею, можливе протягом п'яти днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Днем допущення бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. В усякому випадку позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяльності, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. Таке обмеження встановлено виходячи з того, що якщо заяву буде подано пізніше, то суд уже не встигне своєчасно поновити права особи.

17. Днем подання позовної заяви є день її надходження до відповідного адміністративного суду - до 24-ї години цього дня. У разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години позовну заяву, подану у зв'язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк (див. пункт 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Якщо позовну заяву подано несвоєчасно, тобто з пропущенням строку звернення до суду або після закінчення встановленого строку для розгляду таких спорів, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина п'ята статті 179 КАСУ) - на будь-якій стадії проходження справи: відкриття провадження, підготовчого провадження, судового розгляду, ухвалення рішення у справі. Положення статті 100 КАСУ щодо наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду в цих справах не застосовуються.

18. Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України у разі невідповідності поданої позовної заяви у спорі, пов'язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, формі та змісту, які передбачені статтями 105 і 106 КАСУ, така позовна заява в порядку частини першої статті 108 КАСУ залишається без руху, якщо не порушено строк звернення до суду або вона подана в межах строку, після закінчення якого не може бути вирішений такий спір.

Оскільки за правилами частини першої статті коментованої статті право звертатися до суду мають окремі суб'єкти відповідного виборчого процесу, а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму, то в позовній заяві обов'язково має бути зазначено юридичний статус позивача із зазначенням документа, який підтверджує цей статус. А якщо ні, то така позовна заява залишається без руху з встановленням строку для усунення цього недоліку (див. абзаци 2 - 4 пункту 7 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Строк розгляду адміністративної справи

19. Строк розгляду і вирішення адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порівняно із загальними положеннями суттєво скорочений (частина п'ята коментованої статті у цьому питанні відсилає до частини одинадцятої статті 172 КАСУ). Такі справи належить розглянути і вирішити у п'ятиденний строк після надходження позовної заяви. Надходження позовної заяви - це доставлення позовної заяви безпосередньо в адміністративний суд, незалежно від того, коли вона була здана на пошту чи її передано до інших підприємств зв'язку (наприклад, кур'єрської служби).

Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, суд вирішує у п'ятиденний строк, але не пізніше, ніж за дві години до початку голосування.

20. Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, - у строк, достатній для їх прибуття до суду (друге речення частини третьої статті 35 КАСУ). У цьому випадку допустимо здійснювати судовий виклик або судове повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації (стаття 38 КАСУ). Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду (частина шоста коментованої статті).

21. Разом з тим, порушення судом встановленого строку вирішення адміністративної справи не є підставою для закриття провадження у справі чи залишення позовної заяви без розгляду - суд повинен закінчити розгляд справи по суті та ухвалити відповідну постанову. У таких випадках позовна заява може бути залишена без розгляду лише в разі, якщо суд з незалежних від нього обставин не встиг розглянути справу за дві години до початку голосування (див. пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Інші особливості

22. Особливості судових рішень за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених коментованою статтею, порядку набрання ними законної сили, оскарження та перегляду встановлені статтею 177 КАСУ. Особливості представництва у таких справах передбачено статтею 178, а особливості обчислення строків - статтею 179 КАСУ.

Стаття 176. Особливості провадження у справах, пов'язаних із виборами Президента України

1. Виборча комісія, кандидат на пост Президента України, партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу, виборець, законні права або охоронювані законом інтереси яких порушено, мають право оскаржувати рішення чи дії об'єднання громадян, виборчого блоку, його посадової особи чи повноважного представника, які стосуються виборчого процесу, крім тих рішень чи дій, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції.

2. Кандидат на пост Президента України, партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу чи окружна виборча комісія мають право оскаржувати до суду дії чи бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових та службових осіб, які порушують встановлений законом порядок діяльності засобів масової інформації під час виборчого процесу, у тому числі стосовно передвиборної агітації, зокрема щодо вимоги спростування опублікованих ними неправдивих відомостей про кандидата чи партію (блок), що висунули кандидата.

3. Кандидат на пост Президента України, партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу мають право оскаржувати дії іншого кандидата на пост Президента України, його довіреної особи, якщо ці дії спрямовані на порушення встановленого законом порядку висунення кандидата, проведення передвиборної агітації, інші порушення їх прав або виборчих прав громадян. Виборець має право оскаржувати дії кандидата на пост Президента України, його довіреної особи, якщо ці дії порушують його виборчі права.

4. Рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, закладів та організацій, їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу. Акти чи дії виборчих блоків, об'єднань громадян, крім тих, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян належать до їх внутрішньої організаційної діяльності або їх виключної компетенції, - за місцезнаходженням органу об'єднання громадян, виборчого блоку, акти чи дії якого оскаржуються у порядку, передбаченому статтею 175 цього Кодексу.

5. Дії чи бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових і службових осіб, творчих працівників можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

6. Рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, у тому числі рішення Центральної виборчої комісії із встановлення результатів виборів, можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому статтею 172 цього Кодексу.

7. Дії кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду.

8. Рішення, дії чи бездіяльність дільничної виборчої комісії та її членів можуть бути оскаржені до адміністративного суду за місцезнаходженням дільничної виборчої комісії.

9. Рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії або члена такої комісії можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням окружної виборчої комісії в порядку, встановленому законодавством.

10. Суд розглядає та вирішує адміністративні справи за скаргами, поданими на вчинені порушення з моменту припинення голосування на виборчих дільницях, протягом двох днів після дня голосування.

11. Рішення апеляційної інстанції з виборчих спорів є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

12. Повноваження суду, встановлені статтею 117 цього Кодексу, не можуть бути застосовані судами щодо спорів, які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів Президента України.

(У редакції Закону України від 21.08.2009 р. N 1616-VI)

(положення частини десятої статті 176 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

(положення частини дванадцятої статті 176 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

Стаття 177. Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження

1. Суд, установивши порушення законодавства про вибори чи референдум, визначає у рішенні спосіб захисту порушених прав та інтересів, а також порядок усунення усіх наслідків цих порушень відповідно до закону або приймає інше передбачене законом рішення. У разі виявлення порушень, що можуть бути підставою для притягнення до відповідальності не за правилами цього Кодексу, суд постановляє окрему ухвалу з повідомленням про наявність таких порушень і надсилає її до органів чи осіб, уповноважених вжити у зв'язку з цим заходів, встановлених законом.

2. Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

3. Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 172 - 175 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення Вищого адміністративного суду України набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

4. Виключено.

5. Судові рішення за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 цього Кодексу, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх проголошення, а судові рішення, ухвалені до дня голосування, - не пізніш як за чотири години до початку голосування.

6. Судами апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 цього Кодексу Київським апеляційним адміністративним судом, є Вищий адміністративний суд України.

7. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у дводенний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга стосовно судового рішення, що було ухвалене до дня голосування, розглядається не пізніше ніж за дві години до початку голосування.

8. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду.

9. Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Судове рішення суду апеляційної інстанції є остаточним.

10. При розгляді справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарженні частина четверта статті 20 цього Кодексу не застосовується.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 17.11.2005 р. N 3099-IV,

від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

Стаття 177. Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження

1. Суд, установивши порушення законодавства про вибори чи референдум, визначає у рішенні спосіб захисту порушених прав та інтересів, а також порядок усунення усіх наслідків цих порушень відповідно до закону або приймає інше передбачене законом рішення. У разі виявлення порушень, що можуть бути підставою для притягнення до відповідальності не за правилами цього Кодексу, суд постановляє окрему ухвалу з повідомленням про наявність таких порушень і надсилає її до органів чи осіб, уповноважених вжити у зв'язку з цим заходів, встановлених законом.

2. Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

3. Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 172 - 175 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення Вищого адміністративного суду України набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

4. Виключено.

5. Судові рішення за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 цього Кодексу, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх проголошення, а судові рішення, ухвалені до дня голосування, - не пізніш як за чотири години до початку голосування.

6. Судами апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 цього Кодексу Київським апеляційним адміністративним судом, є Вищий адміністративний суд України.

7. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у дводенний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга стосовно судового рішення, що було ухвалене до дня голосування, розглядається не пізніше ніж за дві години до початку голосування.

8. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду.

9. Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Судове рішення суду апеляційної інстанції є остаточним.

10. При розгляді справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарженні частина четверта статті 20 цього Кодексу не застосовується.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 17.11.2005 р. N 3099-IV,

від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості змісту судових рішень, порядку набрання ними законної сили, а також оскарження і перегляду в апеляційному порядку в адміністративних справах, що розглядаються відповідно до статей 172 - 176 КАСУ.

2. Правила статті спрямовані на якнайшвидше досягнення юридичної визначеності у відносинах, що пов'язані з процесом виборів чи референдуму.

Види і зміст судових рішень

3. Судовими рішеннями за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, як і будь-яких інших адміністративних справ, можуть бути постанова або ухвала. Так, у разі вирішення справи по суті суд приймає постанову, а в інших випадках - постановляє ухвалу.

4. Суд, задовольнивши адміністративний позов, у постанові повинен не лише констатувати порушення законодавства про вибори чи референдум, а й визначити спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача, а також порядок усунення усіх наслідків цих порушень відповідно до закону, або приймає інше передбачене законом рішення.

5. Якщо в ході судового розгляду справи будуть виявлені порушення, що можуть бути підставою для притягнення до відповідальності не за правилами цього Кодексу (насамперед дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності), тоді суд постановляє окрему ухвалу (стаття 166 КАСУ) з повідомленням про наявність таких порушень і надсилає її до органів чи осіб, уповноважених вжити у зв'язку з цим заходів, встановлених законом, тобто органів та осіб, що уповноважені притягнути особу до дисциплінарної відповідальності, скласти протокол про адміністративне правопорушення, порушити кримінальну справу тощо. Відповідні орган чи особа повинні повідомити суд про вжиті заходи не пізніше одного місяця після одержання окремої ухвали.

6. Оскільки частиною другою статті 177 КАСУ встановлено, що копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення, то під час розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, застосування правил частини четвертої статті 167 КАСУ щодо проголошення вступної та резолютивної частин постанови, складеної відповідно до вимог частини третьої статті 160 КАСУ, не допускається (пункт 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2).

Набрання судовим рішенням законної сили

7. Частина третя коментованої статті містить загальне правило, що судові рішення місцевих адміністративних судів (окружних адміністративних судів і місцевих загальних судів) за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 КАСУ, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, тобто через два дні з дня їх проголошення, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. Якщо судове рішення оскаржено в апеляційному порядку і воно не скасоване, тоді воно набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Частина четверта коментованої статті встановлює виняток із цього загального правила. Так, судові рішення місцевих адміністративних судів за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172, 174, 175 цього Кодексу, у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування, не можуть бути оскаржені і набирають законної сили з моменту проголошення. Це обумовлено тим, що перегляд таких рішень втратить будь-який сенс, адже рішення суду апеляційної інстанції вже не можна буде виконати.

Водночас необхідно нагадати, що постанови суду щодо внесення змін у списки виборців, прийняті за наслідками розгляду справ, визначених статтею 173 КАСУ, виконуються негайно після проголошення незалежно від набрання ними законної сили (частина шоста статті 173 КАСУ).

8. Судове рішення Вищого адміністративного суду України, ухвалене у першій інстанції, набирає законної сили з моменту проголошення (друге речення частини третьої коментованої статті).

Оскарження судових рішень

9. Потреба оперативно вирішувати спори у процесі виборів чи референдуму обумовила те, що для судових рішень у цих спорах передбачена можливість лише апеляційного оскарження, і то не в усіх випадках.

Оскаржувати в апеляційному порядку можна лише судові рішення, що не набрали законної сили, ухвалені за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 КАСУ, тобто постанови суду чи ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, повернення позовної заяви, відмову у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі тощо. Не можуть бути оскаржені рішення, що набрали законної сили.

10. При оскарженні в апеляційному порядку судових рішень за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 цього Кодексу, подавати заяву про апеляційне оскарження не потрібно, відразу подається апеляційна скарга.

Строк апеляційного оскарження

11. Відповідно до частини п'ятої коментованої статті апеляційну скаргу належить подати протягом двох днів з дня проголошення судового рішення, а для оскарження судового рішення, ухваленого до дня голосування, - у такий самий строк, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування.

12. Відповідно до частини другої статті 186 КАСУ апеляційна скарга подається до місцевого адміністративного суду, що розглядав справу, а копія надсилається до суду апеляційної інстанції. Тому, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності порушення дводенного строку, встановленого для подання апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції повинні керуватися тією датою надходження апеляційної скарги до будь-якого із цих судів, яка є першою. Апеляційні скарги, подані після зазначеного строку або не розглянуті за дві години до початку голосування, залишаються без розгляду.

Водночас необхідно враховувати, що за частиною п'ятою статті 179 КАСУ днем подання апеляційної скарги є день її надходження до суду (до 24-ї години цього дня). У разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години апеляційну скаргу, подану у зв'язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк.

Суди першої інстанції повинні враховувати, що правила статті 188 КАСУ щодо строків направлення апеляційних скарг разом зі справою до суду апеляційної інстанції у спорах, що пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, не застосовуються. Суд першої інстанції після отримання апеляційної скарги повинен негайно направити її разом зі справою до відповідного суду апеляційної інстанції (див. пункти 10, 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Суд апеляційної інстанції

13. Відповідно до частини шостої коментованої статті судом апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 172 - 175 КАСУ, є відповідний апеляційний адміністративний суд, який переглядає судові рішення місцевих адміністративних судів, що знаходяться у межах територіальної юрисдикції цього апеляційного адміністративного суду.

У справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії (крім її рішень, дій чи бездіяльності щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму), члена цієї комісії, розглянутих окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (Окружним адміністративним судом міста Києва), судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України.

14. Перегляд в апеляційному порядку здійснює колегія у складі трьох суддів (частина третя статті 24 КАСУ).

Строк розгляду справи в суді апеляційної інстанції

15. Справу в апеляційній інстанції суд розглядає у дводенний строк після закінчення строку апеляційного оскарження. Апеляційна скарга на судове рішення, ухвалене до дня голосування, має бути розглянута не пізніше ніж за дві години до початку голосування (частина сьома коментованої статті).

16. Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони у строк, достатній для їх прибуття до суду (друге речення частини третьої статті 35 КАСУ). У цьому випадку допустимо здійснювати судовий виклик або судове повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації (стаття 38 КАСУ). Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду (частина восьма коментованої статті).

17. Якщо розгляд справи не закінчений за дві години до початку голосування, то апеляційна скарга залишається без розгляду, а оскаржене судове рішення набирає законної сили (див. абзац 2 пункту 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Повноваження суду апеляційної інстанції

18. Важливо, що у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, суд за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України, положення частини дев'ятої коментованої статті щодо неможливості повернення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи на новий розгляд поширюється на всі випадки скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, яким вирішено спір по суті, незалежно від підстав скасування. Тому суди апеляційної інстанції, розглядаючи спори, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, не мають права застосовувати положення статті 204 КАСУ в частині обов'язкового направлення справи на новий розгляд у разі скасування постанови чи ухвали суду першої інстанції із зазначених у цій статті підстав.

Також не може суд апеляційної інстанції повернути справу в суд першої інстанції після скасування ухвали суду першої інстанції для додаткової перевірки тих питань та підстав, з огляду на які була постановлена скасована ухвала. У разі ж скасування ухвал суду першої інстанції, що стали перешкодою для відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті, суд апеляційної інстанції направляє такі справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі, розгляду по суті або продовження розгляду (пункт 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

19. Якщо суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду, повернув її, відмовив у відкритті провадження у справі або закрив провадження, а в суді апеляційної інстанції змінилися підстави або з'явилися нові підстави для ухвалення подібних рішень, то суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції та постановляє нову ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, повернення її, відмову у відкритті провадження або закриття провадження з інших підстав.

Наприклад, суд першої інстанції повернув позовну заяву у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому адміністративному суду, однак у суді апеляційної інстанції виявилося, що справа підсудна цьому суду першої інстанції, але позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, - у такому випадку апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції та постановляє свою нову ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

20. Судове рішення апеляційної інстанції є остаточним, а відповідно - набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржене.

Інші особливості

21. Особливості представництва в суді апеляційної інстанції у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, передбачено статтею 178 КАСУ, а особливості обчислення строків, визначених коментованою статтею, закріплено статтею 179 КАСУ.

22. Судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якщо заява про такий перегляд подана до настання події або дати (години), після настання яких суд не може розглядати відповідну справу, інакше така заява залишається без розгляду. Також вона залишається без розгляду у випадку, коли суд не встиг розглянути її до настання зазначених подій або дати (години) для розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Винятком є перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у справах щодо встановлення відповідними виборчими комісіями результатів виборів, за якими перегляд за нововиявленими обставинами може ініціюватися в загальному порядку, але їх розгляд відбувається з особливостями, встановленими статтями 172, 177 - 179 КАСУ (абзаци 3 - 4 пункту 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Стаття 178. Особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

1. Особа, яка відповідно до закону про вибори зареєстрована як уповноважений представник або довірена особа кандидата, діє як представник відповідного кандидата у справах, пов'язаних з виборчим процесом, без додаткового уповноваження.

2. Особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум зареєстрована як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій, ініціативної групи референдуму, діє як представник відповідної партії (блоку), місцевої організації партії, ініціативної групи референдуму у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, без додаткового уповноваження.

3. Документом, що підтверджує повноваження представників, визначених частинами першою і другою цієї статті, є відповідне посвідчення, видане в порядку, встановленому законом про вибори чи референдум.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 10.07.2010 р. N 2487-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Статтею доповнено загальні правила про представництво в адміністративних справах додатковими положеннями для справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2. Стаття наділяє можливістю бути представником під час виборів чи референдуму осіб, які уповноважені відповідно до законодавства про вибори чи референдум діяти від імені певних суб'єктів виборчого процесу чи процесу референдуму.

Представник, його повноваження

3. Крім представників, які беруть участь в адміністративній справі на підставі статті 56 КАСУ, певні суб'єкти виборчого процесу чи процесу референдуму можуть мати у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, ще й таких представників:

1) кандидата без додаткового уповноваження може представляти особа, яка відповідно до закону про вибори зареєстрована як уповноважений представник або довірена особа кандидата;

2) партію (блок), місцеву організацію партії (блок місцевих організацій партій), ініціативну групу референдуму без додаткового уповноваження може представляти особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум є зареєстрованою як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму.

"Без додаткового уповноваження" означає, що зазначеним особам на представництво не потрібні довіреність, усна заява, ордер адвокатського об'єднання, договір про правову допомогу тощо. За суттю йдеться про законних представників, які здійснюють представництво на підставі закону, якщо вони зареєстровані як уповноважений представник або довірена особа кандидата, уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму.

4. Визначені в частинах першій і другій коментованої статті особи в адміністративному процесі мають усі права і виконують усі обов'язки, що їх мають суб'єкти, яких вони представляють (частина перша, шоста статті 59 КАСУ), у тому числі й право доручати представляти інтереси таких суб'єктів іншим особам.

5. Частиною другою коментованої статті встановлено, що особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум зареєстрована як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партії (блоку), діє як представник відповідної партії (блоку), місцевої організації партії (блоку) у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, без додаткового уповноваження. Відповідно до частини сьомої статті 56 КАСУ керівники або представники партій (блоків), уповноважені статутом, також мають право від їх імені підписувати позовні заяви до адміністративного суду та представляти їхні інтереси як законні представники (див. пункт 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2).

6. У разі якщо позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, суди повинні повертати таку позовну заяву (пункт 4 частини третьої статті 108 КАСУ), а якщо це виявлено під час судового засідання - залишати її без розгляду (пункт 2 частини першої статті 155 КАСУ).

Недотримання цих положень судами першої інстанції під час розгляду та вирішення справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, є підставою для скасування судами апеляційної інстанції ухвалених рішень судів першої інстанції із залишенням позовних заяв без розгляду.

Цими ж правилами повинні керуватися суди апеляційної інстанції під час прийняття апеляційних скарг та розгляду справ в апеляційній інстанції. Разом з тим суди апеляційної інстанції повинні враховувати, що якщо суд першої інстанції розглянув та вирішив справу без дотримання зазначених правил представництва і представник позивача, який не має повноважень на ведення справи, подає апеляційну скаргу, то такі обставини не є підставою для залишення апеляційної скарги без розгляду, а є лише підставою для скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду (див. пункт 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму").

Документ, що посвідчує повноваження представника

7. Документом, що підтверджує повноваження законних представників, визначених коментованою статтею, є відповідне посвідчення, видане в порядку, встановленому законом про вибори чи референдум (частина третя коментованої статті). Не можна вимагати від такого представника пред'явлення іншого документа - довіреності, ордера, договору - для підтвердження його повноважень.

Стаття 179. Особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та наслідки їх порушення

1. На обчислення строків, встановлених статтями 172 - 177 цього Кодексу, не поширюються правила частин другої - десятої статті 103 цього Кодексу.

2. Строки, встановлені статтями 172 - 177 цього Кодексу, обчислюються календарними днями і годинами.

3. Останнім днем строку, який має закінчитися з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події.

4. Днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення.

5. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені статтями 172 - 177 цього Кодексу, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює винятки із загальних правил про строки в адміністративних справах для спорів, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, а також інші особливі положення, зокрема, й про наслідки.

2. Стаття покликана забезпечити своєчасне поновлення порушених прав та інтересів у відносинах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та досягнути у них юридичної визначеності, зважаючи на швидкоплинність виборчого процесу та процесу референдуму.

Винятки

3. Щодо строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (статті 172 - 177 КАСУ), не застосовуються частини друга - десята статті 103 цього Кодексу, тобто правила про:

1) обчислення строків роками та місяцями, а також строків, що закінчуються вказівкою на певний день чи подію;

2) перенесення закінчення строку на робочий день, якщо таке закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день;

3) необхідність вчинення певної процесуальної дії в суді до закінчення робочого часу;

4) своєчасність подання позовної заяви, скарги тощо у разі передання їх на пошту чи іншими відповідними засобами зв'язку у межах строку;

5) зупинення перебігу процесуальних строків у разі зупинення провадження у справі.

Обчислення процесуального строку

4. Строки у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (статті 172 - 177 КАСУ), обчислюють календарними днями і годинами.

5. Перебіг строку, що обчислюється днями, у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення 1 вересня 2007 року, то дводенний строк на апеляційне оскарження починається з 2 вересня і закінчується о 24-й годині 3 вересня 2007 року.

6. Той факт, що кінець строку може припадати на неробочий день, не має жодного значення, оскільки адміністративні суди під час виборчого процесу чи процесу референдуму повинні організовувати свою роботу, у тому числі й у неробочі дні, таким чином, щоб забезпечити своєчасне прийняття заяв, скарг і розгляд справ. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного адміністративного суду, незалежно від дати подання цих документів на пошту.

7. Останнім днем строку, що має закінчитися з настанням певної події (наприклад, голосування), є день, що передує дню зазначеної події.

Строк подання позовної заяви, апеляційної скарги, наслідки його пропущення

8. Днем бездіяльності, з якого може відраховуватися строк для подання позовної заяви, є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення, а тому строк на оскарження бездіяльності починається з наступного дня після останнього дня, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення.

9. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного адміністративного суду (приміщення суду) незалежно від дня здачі цих документів на пошту або до іншого підприємства зв'язку. Якщо строк звернення до суду обчислюється днями, то строк подання позовної заяви, апеляційної скарги закінчується о 24-й годині останнього дня строку. У разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години позовну заяву, апеляційну скаргу, подану у зв'язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк (див. пункт 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму" від 2 квітня 2007 року N 2).

10. Якщо позовну заяву чи апеляційну скаргу подано несвоєчасно, тобто з пропущенням строку або після закінчення встановленого строку для розгляду таких справ, суд залишає цю позовну заяву чи апеляційну скаргу без розгляду (частина п'ята статті 179 КАСУ) - на будь-якій стадії проходження справи. Положення статті 100 КАСУ щодо наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду в цих справах не застосовуються (див. абзаци 1 - 3 пункту 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму"). Пропущений строк подання позовних заяв чи апеляційних скарг поновленню не підлягає.

Стаття 180. Особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності

1. Позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Право звернутися з такою позовною заявою має Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає.

2. Адміністративна справа за позовною заявою про дострокове припинення повноважень народного депутата України вирішується протягом семи днів після відкриття провадження у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про розгляд справи, не перешкоджає її розгляду.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Статтею встановлено декілька особливостей адміністративних справ щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності. Зважаючи на те, що поєднання діяльності народного депутата з діяльністю, що відповідно до Конституції України є несумісною з мандатом народного депутата, шкодить повноцінній роботі Верховної Ради України, стаття спрямована на швидке вирішення в адміністративному суді питання про припинення повноважень.

2. Завдання розгляду такої категорії справ в адміністративному суді - запобігати свавільному припиненню повноважень народного депутата (ймовірність такого була б значно вища, якби рішення з цього питання приймала сама Верховна Рада України). Крім того, лише суд з достовірністю може встановити факт здійснення народним депутатом діяльності, що є несумісною з його представницьким мандатом.

Правова основа статті

3. Необхідність судового рішення для дострокового припинення повноважень народного депутата України у разі, якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто, передбачена частиною четвертою статті 81 Конституції України. Це конституційне положення знайшло втілення також у частині другій статті 5 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року (у редакції Закону України від 22 березня 2001 року N 2328-III)137.

4. У частині другій статті 70 Конституції України і статті 3 Закону України "Про статус народного депутата України" перелічені види діяльності, зайняття якими є несумісним з повноваженнями народного депутата. Так, народний депутат не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Підсудність

5. Відповідно до частини першої коментованої статті справи щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, тобто Окружному адміністративному суду міста Києва. Тому загальна норма частини першої статті 19 КАСУ про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача до цієї категорії справ не застосовується.

Сторони

6. Право на звернення з позовною заявою про дострокове припинення повноважень народного депутата України на підставі невиконання ним вимог щодо несумісності має Голова Верховної Ради України. Однак за рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України зобов'язаний звернутися з таким позовом до суду (частина друга статті 5 Закону України "Про статус народного депутата України"). Таким чином, позивачем у цій справі є Голова Верховної Ради України.

7. Відповідачем у справі щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України є народний депутат України, який відповідно до твердження адміністративного позову не виконує вимог щодо несумісності.

Строк розгляду справи

8. Згідно з частиною другою коментованої статті, суд повинен розглянути справу щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України протягом семи днів після відкриття провадження. Щодо правових наслідків порушення цього строку див. пункт 9 коментарю до статті 122 КАСУ.

9. З метою своєчасного вирішення справи на підставі статті 38 КАСУ суд може здійснити судові виклики та повідомлення у такій справі телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації. Такі виклики і повідомлення мають бути здійснені у строк, що даватиме можливість своєчасно прибути до суду (частина третя статті 35 КАСУ).

10. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про розгляд справи і про це в суду є достовірні дані, не перешкоджає розгляду справи на підставі наявних у ній доказів, крім випадків, коли суд визнав обов'язковою участь когось з осіб, які беруть участь у справі.

11. Однак якщо до закінчення розгляду справи повноваження народного депутата припинилися з будь-якої іншої підстави, то провадження у справі необхідно закрити через її неналежність до юрисдикції адміністративних судів (пункт 1 частини першої статті 157 КАСУ), оскільки суд не може вирішувати питання про припинення повноважень колишнього народного депутата. У разі ж смерті народного депутата суд закриває провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 157 КАСУ.

Негайне виконання постанови суду

12. Постанова суду про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності виконується негайно, тобто до набрання нею законної сили (пункт четвертий частини першої статті 256 КАСУ). Повноваження народного депутата вважаються припиненими з моменту проголошення постанови, крім випадків, коли цю постанову скасує суд вищої інстанції. Судове рішення у справі щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України може бути оскаржена в загальному порядку - за правилами розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 181. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

1. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

2. Позовну заяву може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

3. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

4. Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача не пізніше ніж наступного дня після відкриття провадження у справі.

5. Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Статтею встановлено особливості адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій. Зважаючи на те, що будь-які затримки у процесі виконання виконавчих документів можуть мати негативні наслідки для такого виконання, стаття спрямована на швидке вирішення в адміністративному суді питання щодо рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби.

2. Особливості, встановлені коментованою статтею, максимально наближені до процедури здійснення судового контролю за виконанням державною виконавчою службою судових рішень у цивільних та господарських справах, що визначена відповідно ЦПКУ і ГПКУ.

Підсудність

3. Адміністративні справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, відносяться до предметної підсудності місцевих (окружних) адміністративних судів (частина друга статті 18 КАСУ), оскільки відповідачем у таких справах є відповідний орган державної виконавчої служби, незалежно від того чи оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

4. При визначенні територіальної підсудності таких справ необхідно керуватися частиною другою статті 19 КАСУ - вони підсудні окружному адміністративному суду за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

5. Після набрання чинності КАСУ не можна застосовувати інші правила підсудності таких справ, наприклад, ті, що встановлені частиною другою статті 85 Закону України "Про виконавче провадження". Це пояснюється тим, що стаття 5 КАСУ не допускає регулювання адміністративного судочинства іншими законами, ніж Конституція України і КАСУ. До того ж, закони до приведення їх у відповідність до КАСУ діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Предмет оскарження

6. Предметом оскарження відповідно до коментованої статті можуть бути рішення (правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність державної виконавчої служби (державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби), що стосуються прав, свобод чи інтересів учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть бути прийняті (вчинені, допущені) при виконанні будь-яких виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший порядок їх судового оскарження.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII ЦПКУ і статтею 1212 ГПКУ (судовий контроль за виконанням судових рішень). Відповідно до статті 383 ЦПКУ учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право оскаржити рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу (ЦПКУ від 18 березня 2004 року), адже процес виконання судового рішення нерозривно пов'язаний зі справою, у якій суд надав захист. Так само рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів у господарських справах можуть бути оскаржені стягувачем, боржником або прокурором за правилами господарського судочинства (стаття 1212 ГПКУ).

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, пов'язаних з виконанням виконавчих документів з будь-яких інших питань, а також оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби іншими особами, ніж визначено ЦПКУ і ГПКУ, здійснюється за правилами адміністративного судочинства.

7. Правила коментованої статті не поширюються на оскарження нормативно-правових актів державної виконавчої служби, оскільки особливості розгляду таких справ визначено статтею 171 КАСУ. Також коментована стаття не застосовується до оскарження в порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, що не пов'язані з виконанням виконавчих документів, але при виконанні владних управлінських функцій, або до їх оскарження іншими особами, ніж зазначені у частині першій коментованої статті. Таке оскарження здійснюється за загальними правилами адміністративного судочинства.

8. Слід ураховувати, що, згідно зі статтею 383 ЦПКУ від 18 березня 2004 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Тому слід мати на увазі, що справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених відповідно до ЦПКУ від 18 липня 1963 року, також належать до юрисдикції адміністративних судів.

Сторони

9. Позивачем в адміністративній справі, особливості розгляду якої визначено коментованою статтею, з урахуванням статей 10 та 11 Закону України "Про виконавче провадження" можуть бути:

1) учасники виконавчого провадження, за винятком державного виконавця (сторони виконавчого провадження, представники сторін виконавчого провадження, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання);

2) особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ, які залучаються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження").

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

10. Відповідачем в адміністративній справі, особливості розгляду якої визначено коментованою статтею, є відповідний орган державної виконавчої служби, з яким перебувають у службових відносинах державний виконавець чи інша посадова особа, рішення, дії чи бездіяльність яких стали предметом оскарження (частина третя коментованої статті). Сам державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби залучаються судом як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, якщо вони не діють як представники органу державної виконавчої служби в цьому процесі.

Строки звернення до адміністративного суду

11. КАСУ встановив скорочені строки подання адміністративного позову та розгляду адміністративної справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, щоб це не затягувало самого процесу виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

12. Частиною другою коментованої статті встановлено скорочені строки звернення до суду з адміністративним позовом. Загальним є десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Постанову державного виконавця про відкладення провадження виконавчих дій (стаття 32 Закону України "Про виконавче провадження") може бути оскаржено у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. У разі пропущення зазначених строків звернення до суду застосовуються правила статті 100 КАСУ.

Строк розгляду адміністративної справи

13. Після відкриття провадження в адміністративній справі суд не пізніше наступного дня повідомляє про це відповідача та надсилає йому копії позовної заяви і ухвали про відкриття провадження у справі (частина четверта коментованої статті).

14. Адміністративна справа щодо рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби має бути розглянута і вирішена судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі (частина п'ята коментованої статті). Щодо правових наслідків порушення цього строку див. пункт 9 коментарю до статті 122 КАСУ.

15. З метою своєчасного вирішення справи на підставі статті 38 КАСУ суд може здійснити судові виклики та повідомлення у такій справі телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації. Такі виклики і повідомлення мають бути здійснені у строк, що даватиме можливість своєчасно прибути до суду (частина третя статті 35 КАСУ).

Стаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

1. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

2. Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених частиною першою цієї статті, або після цього, залишається без розгляду.

3. Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє позивача та організатора (організаторів) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань.

4. Адміністративна справа про обмеження права на мирні зібрання вирішується судом протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно.

5. Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

6. Постанова суду у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання виконується негайно.

7. Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ за позовом суб'єкта владних повноважень - органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування - про обмеження щодо реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання.

2. Завданням суду у таких справах є перевірити обґрунтованість застосування обмеження у реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання за зверненням відповідного суб'єкта владних повноважень, а в разі обґрунтованості обрати той спосіб обмеження цього права, який був би адекватним (найменшим) за встановлених небезпеки чи загроз і забезпечував досягнення мети такого обмеження - запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров'я населення або захист прав і свобод інших людей.

3. Особливості адміністративних справ щодо усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання, що вжиті органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування без відповідного рішення суду або з його порушенням, визначені статтею 183 КАСУ.

Правова основа статті

4. Відповідно до статті 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

5. Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання встановлено, що стаття 39 Конституції України вимагає від організаторів мирних зібрань сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення цих масових заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами мирних зібрань, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Зокрема, у разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами мирних зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України, строк завчасного сповіщення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування має бути достатнім для того, щоб такий орган міг визначитися, наскільки проведення мирного зібрання відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань. Конкретні строки завчасного сповіщення мають бути визначені законом з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо, але поки що цього не зроблено.

Підсудність

6. Адміністративну справу за позовом органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання розглядає окружний адміністративний суд (незалежно від того, подає позов орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування) за місцезнаходженням відповідного органу-позивача. Фактично місцезнаходження органу зазвичай збігається з місцем проведення мирних зібрань.

Сторони

7. Позивачем в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо від організатора (організаторів) цих заходів. Жоден закон поки не визначає, який саме це орган. Зазвичай таким органом є відповідна місцева державна адміністрація чи місцева рада або її виконавчий орган за місцем запланованого проведення мирного зібрання.

8. З частини третьої коментованої статті випливає, що відповідачем (відповідачами) в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, що зробив відповідне повідомлення. Таким організатором може бути політична партія, громадська організація, профспілка, підприємство, фізична особа тощо.

Строк звернення до адміністративного суду

9. Якщо є підстави для адміністративного позову, позивач повинен звернутися до адміністративного суду з позовною заявою негайно після отримання повідомлення про проведення мирного зібрання. "Негайно" означає настільки швидко, наскільки це дає можливість позивачеві визначитися, чи є підстави для подання адміністративного позову, та в разі потреби підготувати позовну заяву.

10. В усякому випадку позовна заява повинна надійти до дня проведення відповідного мирного зібрання, оскільки позовна заява, що надійшла у день проведення цього заходу або після цього, залишається без розгляду (частина друга коментованої статті), адже сенсу в судовому рішенні після початку заходів уже не буде.

Строк розгляду адміністративної справи

11. Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє сторони (частина третя коментованої статті). З метою своєчасного вирішення справи на підставі статті 38 КАСУ суд може здійснити судові виклики та повідомлення у такій справі телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації. Такі виклики і повідомлення мають бути здійснені у строк, що даватиме можливість своєчасно прибути до суду (частина третя статті 35 КАСУ).

12. Адміністративна справа про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання має бути розглянута і вирішена судом протягом трьох днів після відкриття провадження у справі, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно (частина четверта коментованої статті). На наш погляд, зважаючи на цілі статті, неприбуття сторін, які були належним чином повідомлені про судове засідання, не є підставою для відкладення судового розгляду, якщо таке відкладення стане перешкодою для своєчасного вирішення справи.

В усякому випадку справа має бути вирішена до початку мирних зібрань з таким розрахунком, щоб у разі задоволення адміністративного позову можна було вжити заходів для своєчасного виконання постанови суду.

Постанова суду, її виконання

13. Вимоги позивача можуть бути задоволені лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку у разі, якщо суд визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей (частина п'ята коментованої статті). Зокрема, адміністративний позов може бути задоволений у разі запізнілого направлення повідомлення про мирні зібрання, що перешкоджає органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у такі стислі строки вжити заходів щодо забезпечення безпеки проведення таких заходів та громадського порядку.

14. У постанові суду про задоволення позову обов'язково має бути зазначено спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Такі обмеження можуть полягати у забороні проводити збори, мітинги, походи, демонстрації тощо, у забороні проводити ці заходи у певному місці чи у певний час, у визначенні маршруту тощо. Обираючи спосіб обмеження, суд повинен керуватися принципом пропорційності - обмеження має бути адекватним загрозам, тобто з усіх способів обмеження слід обрати той спосіб, який найменше обмежує право на мирне зібрання, але дає можливість запобігти загрозам. Наприклад, неправильно забороняти проведення мітингів двох конкуруючих політичних сил через можливість зіткнень, якщо проведення цих мітингів можна розвести у просторі або часі.

15. Оскільки відповідно до частини сьомої коментованої статті копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення, то правила частини третьої статті 160 і частини четвертої статті 167 КАСУ (щодо відкладення виготовлення постанови у повному обсязі) на розгляд таких справ не поширюється.

16. Постанову про обмеження права на мирні зібрання належить виконувати негайно, тобто не чекаючи набрання нею законної сили (частина шоста коментованої статті, пункт 6 частини першої статті 256 КАСУ).

Стаття 183. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

1. Організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань мають право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів.

2. Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє позивача та відповідача (відповідний орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування).

3. Адміністративна справа про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання вирішується судом протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів або у день їх проведення - невідкладно.

4. Постанова суду в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання виконується негайно.

5. Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає особливості адміністративних справ про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

2. Статтю спрямовано на усунення протиправних, насамперед неконституційних, обмежень права на мирні зібрання, вжитих органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування. Стаття не перешкоджає оскаржити вжиті обмеження в адміністративному суді після проведення зібрань за загальними правилами адміністративного судочинства. Але у зв'язку з тим, що усунути ці обмеження вже неможливо, коментована стаття до таких адміністративних справ не застосовується.

3. Особливості адміністративних справ за позовом органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання визначені статтею 182 КАСУ.

Правова основа статті

4. Відповідно до статті 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Тобто органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть обмежувати конституційне право особи на мирні зібрання без відповідного рішення суду, якщо про мирні зібрання було завчасно сповіщено.

5. Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання встановлено, що стаття 39 Конституції України вимагає від організаторів мирних зібрань сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Зокрема у разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами мирних зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України, строк завчасного сповіщення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування має бути достатнім для того, щоб такий орган міг визначитися, наскільки проведення мирного зібрання відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань. Конкретні строки завчасного сповіщення мають бути визначені законом з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо, але поки що цього не зроблено.

Підсудність

6. Адміністративні справи про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади предметно підсудні окружному адміністративному суду, а з боку органів місцевого самоврядування - місцевому загальному суду як адміністративному суду (частини перша і друга статті 18 КАСУ). Територіально такі справи підсудні адміністративному суду за місцем проведення мирних зібрань (частина перша коментованої статті).

Сторони

7. Позивачем (позивачами) в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання є організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, що зробили відповідне повідомлення. Таким організатором може бути політична партія, громадська організація, профспілка, підприємство, фізична особа тощо.

8. Відповідачем в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення мирного зібрання від організатора (організаторів) цього заходу. Зазвичай таким органом є відповідна місцева державна адміністрація чи місцева рада або її виконавчий орган за місцем запланованого проведення мирного зібрання. На наш погляд, зважаючи на цілі статті, відповідачем може бути й інший орган виконавчої влади чи орган виконавчої влади (не той, що одержав повідомлення про проведення мирних заходів), який, згідно з твердженням позивача, чинить перешкоди у реалізації права на мирні зібрання.

Строк звернення до адміністративного суду

9. З частини третьої коментованої статті випливає, що адміністративний позов повинен бути поданий до дня проведення мирного зібрання, а якщо в день проведення, - то з таким розрахунком, щоб суд міг вирішити справу і рішення у справі можна було виконати.

Якщо позовну заяву подано після дня проведення мирних зібрань, тоді позивач має право змінити адміністративний позов і вимагати визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що перешкоджали проведенню мирного зібрання, і навіть відшкодування шкоди. Але тоді на розгляд такої справи положення коментованої статті не поширюються.

Строк розгляду адміністративної справи

10. Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє сторони (частина друга коментованої статті). З метою своєчасного вирішення справи на підставі статті 38 КАСУ суд може здійснити судові виклики та повідомлення у такій справі телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації. Такі виклики і повідомлення мають бути здійснені у строк, що даватиме можливість своєчасно прибути до суду (частина третя статті 35 КАСУ).

11. Адміністративна справа про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання має бути розглянута протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів або у день їх проведення - невідкладно (частина третя коментованої статті). На наш погляд, зважаючи на цілі статті, неприбуття сторін, які були належним чином повідомлені про судове засідання, не є підставою для відкладення судового розгляду, якщо таке відкладення стане перешкодою для своєчасного вирішення справи.

В усякому випадку справа має бути вирішена з таким розрахунком, щоб у разі задоволення адміністративного позову можна було вжити заходів для своєчасного виконання постанови суду.

Постанова суду, її виконання

12. Вимоги позивача повинні бути задоволені у разі, якщо відповідач (орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування) своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю створює перешкоди для проведення таких заходів або вживає заходів для створення таких перешкод (перекриває місце для проведення заходу чи маршрути походів, розпочинає незапланований ремонт чи інші роботи на місці проведення мирних зібрань, не вживає заходів безпеки, не забезпечує громадський порядок).

13. У постанові суду про задоволення позову обов'язково повинен бути зазначений спосіб усунення обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

14. Оскільки відповідно до частини п'ятої коментованої статті копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення, то правила частини третьої статті 160 і частини четвертої статті 167 КАСУ (щодо відкладення виготовлення постанови у повному обсязі) на розгляд таких справ не поширюється.

15. Постанову про усунення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання належить виконувати негайно після проголошення, тобто не чекаючи набрання нею законної сили (частина четверта коментованої статті, пункт 7 частини першої статті 256 КАСУ).

Стаття 183-1. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності

1. Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об'єкти для суспільних потреб.

2. Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню.

3. Позовна заява про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності подається до адміністративного суду без сплати судового збору.

4. Суд вирішує адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності протягом двох місяців з дня надходження позовної заяви.

5. У постанові адміністративного суду про задоволення позову зазначається інформація про:

об'єкт примусового відчуження, його місцезнаходження, площу, кадастровий номер, цільове призначення, категорію земель;

умови попереднього повного відшкодування вартості земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, збитків, завданих власнику внаслідок примусового відчуження, та їх розмір, визначений відповідно до закону;

строк, протягом якого власник має звільнити земельну ділянку, інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені;

джерело фінансування витрат, пов'язаних із примусовим відчуженням.

6. Судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Вищий адміністративний суд України.

7. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у двомісячний строк з дня надходження апеляційної скарги.

8. Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд.

9. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

(Доповнено статтею 183-1 згідно із

Законом України від 17.11.2009 р. N 1559-VI)

Стаття 183-2. Скорочене провадження

1. Скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо:

1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії щодо розгляду звернення, у тому числі інформаційного запиту, фізичної або юридичної особи;

2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи фізичних осіб - підприємців у випадках, передбачених законом;

4) стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.

2. Суд може розглядати в порядку скороченого провадження адміністративні справи щодо вимог, передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків третіх осіб.

3. Про відкриття скороченого провадження суд виносить ухвалу, копія якої невідкладно надсилається відповідачу разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів. В ухвалі в обов'язковому порядку зазначаються строк подання заперечення проти позову, порядок його подання, а також наслідки неподання такого заперечення. Відповідач у десятиденний строк з дня одержання такої ухвали та копій документів може подати заперечення проти позову та необхідні документи або заяву про визнання позову. Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, то заперечення проти позову чи заява про визнання позову мають бути подані безпосередньо до канцелярії суду.

4. Суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

5. Справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження протягом таких строків:

1) не пізніше наступного дня з дня надходження до суду заяви відповідача про визнання позову;

2) не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;

3) не пізніше трьох днів - у разі якщо протягом семи днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, до суду не надійшло заперечення відповідача та за умови, що справа не розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;

4) не пізніше п'яти днів з дня подання відповідачем заперечення проти позову.

6. У постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначаються:

1) дата, час та місце її прийняття;

2) найменування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, який прийняв постанову;

3) ім'я (найменування) сторін;

4) предмет адміністративного позову;

5) положення закону, якими суд керувався і на підставі яких задоволено позов;

6) висновок суду про задоволення позову і по суті вимог;

7) розподіл судових витрат;

8) обов'язок відповідача виконати постанову негайно;

9) строк набрання постановою законної сили та порядок її оскарження.

7. Постанова складається та підписується у день її прийняття, а її копії не пізніше наступного дня надсилаються сторонам рекомендованим листом із повідомленням.

8. Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.

9. Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

10. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Доповнено статтею 183-2 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 183-3. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби

1. Провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

2. Подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника;

3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті;

4) підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

6) підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

3. У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

4. Суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;

2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

5. Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

6. Ухвалу про відмову в прийнятті подання може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її винесення.

7. У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розгляд подання відбувається за участю органу державної податкової служби, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.

8. У постанові суду зазначаються:

1) дата прийняття постанови;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) найменування сторін, їх місцезнаходження;

4) мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон;

5) порядок вчинення дій, передбачених постановою;

6) відомості про порядок та строки апеляційного оскарження постанови.

9. Апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється за загальною процедурою.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку за загальною процедурою.

10. На обчислення строків, установлених цією статтею, не поширюються правила статті 103 цього Кодексу.

Строки, встановлені цією статтею, обчислюються годинами і закінчуються із закінченням години, на яку припадає таке закінчення.

Строки, визначені цим підпунктом, не включають добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

(Доповнено статтею 183-3 згідно із

Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI)

Стаття 183-4. Особливості провадження у справах за зверненням Служби безпеки України щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них

1. Провадження у справах щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них здійснюється на підставі адміністративного позову Голови Служби безпеки України або його заступника.

2. Адміністративний позов подається до суду першої інстанції за підсудністю, встановленою цим Кодексом, у письмовій формі та повинний містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника;

3) підстави звернення з позовом, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

4) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

5) підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

3. У разі порушення вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та визначає строк для усунення недоліків.

Невиконання вимог суду в установлений ним строк тягне за собою повернення заявнику позову та доданих до нього документів.

Повернення позову не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення недоліків, що зумовлюють звернення до суду.

4. Суд ухвалою відмовляє у прийнятті позову в разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті. Відмова у прийнятті позову унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим позовом.

5. Постанова по суті заявлених вимог приймається судом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження позову, розглянутого у закритому судовому засіданні за участю тільки заявника. Власник активів, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, на які накладається чи з яких знімається арешт або до яких надається доступ, не повідомляється про розгляд справи судом.

6. У постанові суду зазначаються:

1) дата прийняття постанови;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) мотиви та висновок суду по суті заявлених вимог з посиланням на закон;

4) порядок вчинення дій, передбачених постановою.

7. Ухвалу про відмову в прийнятті позову може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційний суд протягом трьох днів з дня надходження апеляційної скарги перевіряє законність ухвали суду першої інстанції та приймає рішення по суті.

8. Судові рішення, що набрали законної сили, щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них є остаточними та підлягають негайному виконанню.

(Доповнено статтею 183-4 згідно із

Законом України від 21.04.2011 р. N 3266-VI)