Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 268. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства.

2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлюють підстави та загальний порядок застосування судом заходів процесуального примусу з метою забезпечення виконання особами необхідних процесуальних дій та дотримання правил поведінки в суді.

Поняття заходів процесуального примусу

2. Заходи процесуального примусу - це процесуальні дії, що застосовуються за ухвалою суду до осіб, які своїми діями (бездіяльністю) перешкоджають ефективному розгляду і вирішенню адміністративних справ.

Підстави застосування заходів процесуального примусу

3. Частиною першою коментованої статті визначено дві підстави для застосування заходів процесуального примусу:

1) порушення встановлених у суді правил;

2) протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства.

4. Порушення встановлених у суді правил, тобто порушення порядку під час судового засідання, зокрема невиконання розпоряджень головуючого, є підставою для застосування до осіб двох заходів процесуального примусу: попередження і видалення із зали судового засідання.

5. Протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства може проявлятися у неподанні письмових чи речових доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання, а так само у неприбутті в судове засідання учасника адміністративного процесу, якого було викликано в суд, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття. У першому випадку у порушника докази можуть бути тимчасового вилучені для дослідження судом, а в другому випадку до порушника може бути застосовано привід.

Загальний порядок застосування заходів процесуального примусу

6. Заходи процесуального примусу суд вживає у конкретній справі, але не обов'язково щодо учасників адміністративного процесу. Заходи процесуального примусу застосовуються судом постановленням усної чи письмової ухвали негайно після встановлення одного із зазначених вище порушень. Якби ці заходи вживалися протягом тривалого часу після порушення, їх сенс був би повністю втрачений, оскільки заходи процесуального примусу є не засобом покарання, а засобом стимулювання до належної поведінки.

7. Кодекс не передбачає можливості окремого оскарження ухвали про застосування заходів процесуального примусу. Частина друга статті 185 КАСУ передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку окремо від постанов суду лише у випадках, прямо передбачених Кодексом. Тому особи, які не погоджуються з ухвалою суду про застосування заходів процесуального примусу, можуть включити заперечення на цю ухвалу до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

Стаття 269. Види заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.

3. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених цим Кодексом.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Статтею встановлюються конкретні заходи процесуального примусу, що диференційовані залежно від підстав для їх застосування та способів впливу на особу задля забезпечення належного результату. Встановлені також правові обмеження для суду при застосуванні відповідних заходів з метою недопущення порушення прав осіб.

Загальна характеристика видів заходів процесуального примусу

2. Перші два заходи процесуального примусу - попередження і видалення із зали судового засідання - можуть бути застосовані судом до осіб, які не дотримуються порядку у судовому засіданні або не виконують розпоряджень головуючого. Підставою для видалення особи із зали може бути лише повторне вчинення порушення після того, як суд застосував попередження (див. статтю 270 КАСУ).

3. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосовується до осіб, у яких вони є, але які не подають цих доказів без поважних причин або без пояснення причин їх неподання.

4. Привід застосовується до осіб, які були викликані судом, але не з'явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

5. Правило про те, що застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання своїх обов'язків (частина третя коментованої статті), ще раз підкреслює стимулюючу, а не каральну функцію інституту процесуального примусу. Застосування процесуального примусу не є кінцевою метою, воно є засобом для забезпечення виконання тих чи інших процесуальних обов'язків. Так, застосування попередження до особи не звільняє її від обов'язку дотримуватися порядку у судовому засіданні, а навпаки, є нагадуванням про такий обов'язок.

Обмеження щодо застосування заходів процесуального примусу

6. Суд не може за одне й те саме порушення особи застосувати до неї одночасно кілька заходів процесуального примусу.

Це правило ґрунтується на принципі, що властивий насамперед кримінальному праву. Цей принцип утілено в:

1) положенні статті 61 Конституції України, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

2) положенні статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, згідно з яким ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни;

3) положенні статті 4 Протоколу N 7 від 22 листопада 1984 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про те, що "нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави".

7. Застосування заходу процесуального примусу не виключає можливості застосування до особи заходів адміністративної відповідальності, зокрема, за прояв неповаги до суду.

Стаття 270. Попередження і видалення із залу судового засідання

1. До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання.

2. У разі повторного вчинення перекладачем дій, визначених у частині першій цієї статті, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави та умови застосування заходів процесуального примусу у вигляді попередження і видалення із зали судового засідання з метою забезпечення порядку у судовому засіданні.

Підстави і умови для застосування попередження

2. Попередження може застосовуватися за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого учасником адміністративного процесу чи будь-якою іншою особою, присутньою в судовому засіданні. Обов'язки осіб, які присутні у судовому засіданні, визначено статтею 134 КАСУ. Порушення цих обов'язків може мати вияв у виступі без дозволу головуючого, вигуках, підказках свідкові, у проведенні фотографування чи відеозйомки без ухвали суду про дозвіл на це тощо.

Перед застосуванням попередження головуючий має право закликати порушника до порядку, повідомивши про недопустимість такої поведінки.

3. Про застосування попередження суд постановляє ухвалу (зазвичай в усній формі), у якій вказує на порушення, що стало підставою для попередження, і повідомляє про те, що у разі повторного вчинення такого порушення або його продовження особу буде видалено із зали судового засідання.

Підстави й умови для застосування видалення із зали судового засідання

4. Видалення із зали судового засідання є крайнім заходом процесуального примусу за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Воно застосовується до особи, яка повторно допускає порушення або продовжує його чинити після застосування до неї попередження. Таким чином, воно спрямоване на припинення протиправної поведінки особи.

5. Про видалення особи із зали судового засідання суд постановляє ухвалу (зазвичай в усній формі); її не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

Особа зобов'язана негайно виконати ухвалу і покинути залу судового засідання, Якщо вона не виконує добровільно ухвалу, тоді її виводить із зали судовий розпорядник.

6. Якщо видалено із зали судового засідання сторону, тоді необхідно застосовувати наслідки, що визначені частиною п'ятою статті 128 КАСУ стосовно залишення стороною зали судового засідання без поважних причин.

7. Видалення із зали судового засідання перекладача має свої особливості. У разі повторного вчинення перекладачем порушення або його продовження суд оголошує перерву з метою заміни перекладача, оскільки просте видалення перекладача призведе до позбавлення можливостей особи, яка не володіє або недостатньо володіє мовою судочинства, доводити в суді свою позицію.

Стаття 271. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом

1. У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.

2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення.

3. Частину третю виключено

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття з метою забезпечення повного з'ясування обставин у справі встановлює такий захід процесуального примусу, як тимчасове вилучення доказів, при порушенні особами обов'язку щодо надання речових та письмових доказів.

Поняття тимчасового вилучення доказу

2. Тимчасове вилучення доказу для дослідження його судом - це захід процесуального примусу, що полягає у відібранні за ухвалою суду документа чи іншого об'єкта матеріального світу, який може бути доказом в адміністративній справі, від його володільця з метою дослідження його в суді.

Порядок тимчасового вилучення доказу

3. Виходячи з принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі (стаття 11 КАСУ), суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на його думку, не вистачає. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує ці матеріали (частина четверта статті 71 КАСУ).

У разі невиконання особою, у якої знаходяться докази, вимог ухвали про витребування доказів суд має застосувати захід процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення в неї доказів для дослідження судом.

Підставою для цього є неподання письмових чи речових доказів, витребуваних судом, без поважних причин або без повідомлення суду про такі причини. Вилученню можуть підлягати письмові або речові докази, визначені відповідно у статтях 79 та 80 КАСУ. Вони можуть бути вилучені, як від учасників адміністративного процесу, так і від будь-якої іншої особи, у якої знаходяться письмові або речові докази.

Про тимчасове вилучення доказу суд постановляє письмову ухвалу, яка надсилається державному виконавцю для негайного виконання. Ухвалу не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

4. Частина друга коментованої статті містить обов'язкові елементи відповідної ухвали суду. У ній мають бути зазначені:

1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, найменування органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) фізичної особи або місцезнаходження органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

3) назва або опис письмового чи речового доказу, які дають можливість його чітко ідентифікувати;

4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу (тобто слід зазначити, для розгляду якої справи необхідний доказ і внаслідок невиконання якої ухвали про витребування доказу застосовано цей захід процесуального примусу);

5) зазначення органу державної виконавчої служби, якій доручається провести вилучення.

5. У коментованій статті йдеться про те, що суб'єктом виконання ухвали суду про тимчасове вилучення доказів є державний виконавець, який здійснює виконання ухвали за правилами Закону України "Про виконавче провадження".

Повернення тимчасово вилученого доказу

6. Після дослідження доказу його має бути повернуто особі, у якої він був тимчасово вилучений. Таке повернення відбувається з додержанням правил частини четвертої статті 79 і частин третьої та четвертої статті 80 КАСУ.

Стаття 272. Привід

1. До належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов'язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

2. Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.

3. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу.

4. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести.

5. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує.

6. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює можливість застосування такого заходу примусу, як привід, до учасника адміністративного процесу, який порушив обов'язок прибути у судове засідання, з метою забезпечити ефективний і всебічний розгляд адміністративної справи.

Поняття приводу

2. Привід є заходом процесуального примусу, що полягає у затриманні і примусовому доставленні особи до суду задля забезпечення її участі у судовому засіданні у випадках, якщо цю особу було належним чином викликано, але вона не з'явилася до суду без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

Порядок застосування приводу

3. Для застосування судом приводу особи необхідна сукупність таких умов:

1) особа не з'явилася в судове засідання за викликом суду;

2) особу було належним чином викликано у судове засідання, тобто відповідно до правил глави 3 розділу II КАСУ, про що в суду є інформація;

3) особа не з'явилася без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

4. Відповідно до коментованої статті привід може бути застосовано до:

1) особи, яка бере участь у справі (сторони, третьої особи, представника органу чи юридичної особи), якщо її особисту участь у судовому засіданні визнано судом обов'язковою відповідно до статті 120 КАСУ;

2) свідка.

Стаття 129 КАСУ дає підстави застосовувати привід також до експерта і спеціаліста.

5. Частина друга коментованої статті встановлює перелік осіб, до яких не може бути застосовано привід. Цими особами визнаються:

1) малолітні та неповнолітні особи (тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років);

2) вагітні жінки;

3) інваліди першої і другої груп;

4) жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.

5) особи, які не можуть бути допитані як свідки на підставі частини другої статті 65 КАСУ, тобто:

- недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

- представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах, які не можуть допитуватися про обставини, відомі їм внаслідок виконання своїх професійних обов'язків;

- священнослужителі, допит яких не допускається про одержані на сповіді відомості;

- професійні судді, народні засідателі та присяжні, які не можуть бути допитані про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

- інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

До таких осіб не застосовується привід, оскільки це може мати шкідливі наслідки для їх здоров'я, психіки чи фізичного стану або через відсутність у них обов'язку давати показання.

6. Про привід суд постановляє письмову ухвалу, яку надсилає до органу внутрішніх справ для виконання. Її не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

7. Частина третя коментованої статті містить обов'язкові елементи відповідної ухвали суду. У ній, зокрема, мають бути зазначені:

1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, яка підлягає приводу;

2) місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи;

3) підстави застосування приводу (неприбуття в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття);

4) час, коли необхідно особу доставити (це, як правило час нового судового засідання), і місце доставки особи (адреса адміністративного суду, номер зали судового засідання);

5) суб'єкт, якому доручається здійснити привід (орган внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи).

8. У частині п'ятій коментованої статті йдеться про те, що ухвала про привід оголошується свідку не судом, а особою, яка здійснює привід (службова особа органу внутрішніх справ). Після встановлення особи, яка підлягає приводу, службовець органу внутрішніх справ оголошує їй ухвалу про привід під розписку. Потім їй оголошуються строки прибуття чи виїзду (згідно з розкладом руху транспорту) до місця виклику, роз'яснюються правила оплати витрат. У разі готовності особи добровільно прибути до суду службовець органу внутрішніх справ повинен проконтролювати прибуття (якщо привід виконується в межах одного населеного пункту) чи від'їзд такої особи до місця виклику. У разі відмови від добровільного прибуття до суду службовець органу внутрішніх справ повинен затримати особу, яка підлягає приводу, і примусово доставити її до місця виклику. При цьому не можна застосовувати зброю, наручники, зв'язування або інші спеціальні засоби.

9. Витрати на привід стягуються з особи, до якої його було застосовано, у дохід держави за рішенням суду.

10. У разі неможливості виконання ухвали про привід службова особа, яка не змогла здійснити привід, повинна повернути її до суду через начальника органу внутрішніх справ із пояснення причин невиконання. Такими причинами можуть бути: фактична неможливість здійснення приводу внаслідок відсутності особи за вказаними адресами; захворювання особи, яке не дозволяє здійснити привід, підтверджене лікарем або медичною довідкою; захворювання члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь догляд за ними; наявність достовірної інформації про те, що до особи не може бути застосовано привід відповідно до частини другої коментованої статті, тощо.

Відмінність від цивільного судочинства

11. У цивільному судочинстві привід може бути застосовано лише до свідка, тоді як коментована стаття передбачає можливість застосування приводу і до інших категорій осіб, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі.