Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 184. Суд апеляційної інстанції

1. Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

2. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює інстанційну і територіальну підсудність адміністративних справ, рішення у яких оскаржені в апеляційному порядку. Вона дає можливість визначити, до якого адміністративного суду здійснюється апеляційне оскарження судових рішень в адміністративних справах.

Інстанційна підсудність

2. У КАСУ загалом дотримано принцип "судова ланка = судова інстанція", за якого кожна ланка адміністративних судів виконує функції лише однієї інстанції - першої, апеляційної чи касаційної. Такий підхід сприяє інстанційній спеціалізації суддів судів різних ланок, що позитивно позначається на якості розгляду і вирішення адміністративних справ. Лише в окремих категоріях спорів, що виникають у ході виборчого процесу чи процесу референдуму, законодавець відійшов від цього принципу, виходячи з швидкоплинності цих процесів та необхідності якнайшвидше досягнути стану юридичної визначеності у відповідних відносинах.

3. Судами апеляційної інстанції в адміністративних справах є 7 апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський апеляційні адміністративні суди. У їхньому найменуванні використовується назва міста, де ці суди знаходяться. При цьому апеляційні адміністративні суди є судами апеляційної інстанції як щодо місцевих (окружних) адміністративних судів, так і щодо місцевих загальних судів, якщо вони діють як адміністративні суди.

У справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії (крім її рішень, дій чи бездіяльності щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму), члена цієї комісії, розглянутих окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (Окружним адміністративним судом міста Києва), судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України (частина друга коментованої статті, частина шоста статті 177 КАСУ).

4. Безпосередній розгляд адміністративної справи в суді апеляційної інстанції здійснюють колегії у складі трьох суддів (частина третя статті 24 КАСУ).

Територіальна підсудність

5. Апеляційні адміністративні суди утворені відповідно до принципу територіальності, тому їхня юрисдикція поширюється на певну територію. Апеляційне оскарження здійснюється до апеляційного адміністративного суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий суд, що ухвалив судове рішення. Межі територіальної юрисдикції апеляційних адміністративних судів визначено Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року:

1) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд - Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області;

2) Донецький апеляційний адміністративний суд - Донецька, Луганська області;

3) Київський апеляційний адміністративний суд - Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ;

4) Львівський апеляційний адміністративний суд - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області;

5) Одеський апеляційний адміністративний суд - Миколаївська, Одеська, Херсонська області;

6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд - Автономна Республіка Крим, місто Севастополь;

7) Харківський апеляційний адміністративний суд - Полтавська, Сумська, Харківська області.

Перехідний період

6. Відповідно до пунктів 5 і 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до початку діяльності апеляційного адміністративного суду підсудні йому адміністративні справи розглядали відповідний апеляційний загальний суд або апеляційний господарський суд залежно від категорії справи.

Стаття 185. Право на апеляційне оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження (суб'єкти апеляційного оскарження), і судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (предмет апеляційного оскарження).

2. Стаття не лише спрямована на реалізацію конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом, а й покликана не допустити використання механізму оскарження для судової тяганини.

Суб'єкти апеляційного оскарження

3. Право на апеляційне оскарження має кожна особа, щодо прав, свобод, інтересів та обов'язків якої суд вирішив питання. Таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

Правом на апеляційне оскарження наділені представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник брав участь у справі під час її розгляду судом першої інстанції. Представник, який бере участь в адміністративній справі на основі договору, може оскаржувати судові рішення, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ).

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну і (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

4. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо результат розгляду її не влаштовує. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суд першої інстанції мав би залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей суд цього не зробив. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження.

Це ж право мають свідок, експерт, спеціаліст, перекладач щодо ухвали суду, якою визначено судові витрати, пов'язані з їх залученням (частина друга статті 98 КАСУ). Процесуальні ухвали можуть стосуватися інтересів й інших осіб, окрім тих, що беруть участь у справі, при вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням доказів, забезпеченням адміністративного позову, зверненням судового рішення до виконання, тому й такі особи наділені правом на оскарження судового рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.

5. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі, інакше апеляційний суд був би завалений апеляційними скаргами осіб, які під час провадження у суді першої інстанції не виявили бажання взяти участь у справі і не добивалися результату, який би їх влаштовував. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджено обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на апеляційне оскарження незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси. Апеляційна скарга такої особи залишається без розгляду (частина шоста статті 171 КАСУ). Заінтересована особа, яка не брала участі у справі, усе ж може оскаржити судове рішення у такій справі, якщо відповідного оголошення не було зроблено у встановленому порядку.

Предмет апеляційного оскарження

6. Предметом апеляційного оскарження є насамперед судові рішення, якими закінчено провадження в суді першої інстанції (наприклад, постанови по суті справи, ухвали про залишення адміністративного позову без розгляду, про закриття провадження в адміністративній справі). У КАСУ визначено ще низку інших ухвал, які може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції.

7. Загальним є правило, що в апеляційному порядку може бути оскаржено будь-яку постанову суду, яка не набрала законної сили (у тому числі часткову постанову та додаткову постанову). Виняток встановлено лише для деяких постанов адміністративного суду у виборчих спорах та спорах, пов'язаних з процесом референдуму (частини третя і четверта статті 177 КАСУ), оскільки відтягування набрання законної сили постановами через подання апеляційної скарги може позбавити сенсу судовий захист у таких адміністративних справах (після виборів чи референдуму він уже втрачає значення).

8. Право на апеляційне оскарження будь-яких ухвал адміністративного суду закладало б можливість зловживати цим правом з метою затягнути процес - заявляти необґрунтовані клопотання й оскаржувати ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань. Тому законодавець обмежив коло ухвал, які може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від постанови суду. Згідно з КАСУ, такими є ухвали:

1) про залишення позовної заяви без руху (частина п'ята статті 108);

2) про повернення позовної заяви (частина п'ята статті 108);

3) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (частина четверта статті 109);

4) щодо передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (частина третя статті 22);

5) щодо забезпечення доказів (частини п'ята і сьома статті 75);

6) про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку (частина третя статті 102);

7) щодо забезпечення адміністративного позову (частина шоста статті 118);

8) про залишення позовної заяви без розгляду (частина друга статті 155);

9) про зупинення провадження у справі (частина четверта статті 156);

10) про закриття провадження у справі (частина третя статті 157);

11) щодо судових витрат (частина друга статті 98);

12) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (частина п'ята статті 168);

13) щодо внесення виправлень у судове рішення (частина третя статті 169);

14) щодо роз'яснення судового рішення (частина шоста статті 170);

15) щодо звернення постанови до негайного виконання (частина четверта статті 256);

16) щодо виправлення помилки у виконавчому листі, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (частина п'ята статті 259);

17) щодо видачі дубліката виконавчого листа (частина третя статті 260);

18) щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (частина четверта статті 261);

19) щодо визнання мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення (частина п'ята статті 262);

20) щодо прийняття відмови стягувача від примусового виконання (частина п'ята статті 262);

21) щодо відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 263);

22) щодо заміни сторони виконавчого провадження (частина третя статті 264);

23) щодо повороту виконання судового рішення (частина п'ята статті 265);

а також:

24) окремі ухвали (частина третя статті 166);

25) додаткові ухвали (частина п'ята статті 168), однак лише стосовно питань, ухвали з яких може бути оскаржено.

У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та документів, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції. Отримавши таку апеляційну скаргу суддя-доповідач суду апеляційної чи касаційної інстанції відмовляє у відкритті провадження, керуючись статтями 185, 189 КАСУ (див. пункт 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

9. Як постанову, так і ухвалу суду першої інстанції може бути оскаржено повністю (якщо особа вважає всі твердження чи висновки суду хибними) або частково (якщо особа вважає лише окремі твердження чи висновки суду неправильними).

Підстави для апеляційного оскарження

10. Хоч коментована стаття і не визначає підстав для апеляційного оскарження, але з положень статей 201 - 204 цієї глави можна зробити висновок, що такими підставами можуть бути помилки суду першої інстанції як у питаннях факту (встановлення обставин у справі), так і в питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права). Якщо їх деталізувати, то оскаржити судове рішення в апеляційному порядку можна з таких підстав:

1) неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам у справі;

4) вирішення не всіх позовних вимог або питань;

5) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, або правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

6) справу розглянуто і вирішено у першій інстанції неповноважним складом суду;

7) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

8) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу.

11. Якщо недоліки судового рішення першої інстанції можна усунути ухваленням додаткового судового рішення (стаття 168), виправленням описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні (стаття 169), роз'ясненням судового рішення (стаття 170 КАСУ), тоді доцільно застосовувати саме ці механізми, а не апеляційне оскарження.

За наявності обставин, що об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи в суді першої інстанції, але не були відомі і не могли бути відомі суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, така особа може використати механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами (глава IV розділу IV КАСУ), а не апеляційне оскарження.

Стаття 186. Порядок і строки апеляційного оскарження

1. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

2. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

3. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

4. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 23.06.2009 р. N 1545-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок (послідовність) апеляційного оскарження судових рішень і встановлює строки для цього, протягом яких рішення не набирає законної сили, а також наслідки їх недотримання.

2. Стаття спрямована на те, щоб судове рішення, яке ніким не оскаржується, набрало законної сили якнайшвидше.

Порядок апеляційного оскарження

3. Особа, яка бажає оскаржити рішення суду першої інстанції, спочатку повинна подати заяву про апеляційне оскарження. Цим вона інформує суд про те, що судове рішення буде оскаржено, щоб суд не звернув його до виконання.

Якщо жодної заяви про апеляційне оскарження не подано, судове рішення набирає законної сили і його може бути виконано примусово. Такий механізм дає можливість прискорити виконання судового рішення, якого ніхто не збирається оскаржувати.

4. Після подання заяви про апеляційне оскарження особа має час для підготовки обґрунтування мотивів оскарження і формулювання вимог до суду апеляційної інстанції. Такі обґрунтування і вимоги особа, яка подала заяву про апеляційне оскарження, викладає в апеляційній скарзі.

Якщо після звернення із заявою про апеляційне оскарження особа не подасть апеляційної скарги, тоді вважається, що судове рішення не оскаржене, і воно набирає законної сили (див. частину другу статті 254 КАСУ).

5. Заяву про апеляційне оскарження й апеляційну скаргу необхідно подавати до відповідного адміністративного суду апеляційної інстанції, але через адміністративний суд першої інстанції, що ухвалив рішення (частина друга коментованої статті). Це означає, що адресатом вимог апеляційної скарги є адміністративний суд апеляційної інстанції, оскільки він уповноважений їх розглянути, однак заяву про апеляційне оскарження й апеляційну скаргу слід надіслати або подати адміністративному суду першої інстанції, щоб він приєднав до них матеріали адміністративної справи. Крім цього, заява про апеляційне оскарження й апеляційна скарга є сигналом для того, щоб суд першої інстанції не звернув судового рішення до виконання.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, одночасно надсилає (подає) її копію безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції. Ця копія має інформаційний характер і спрямована на те, щоб судді судів першої інстанції не приховували апеляційні скарги на їхні рішення (таке, на жаль, траплялося у попередній судовій практиці загальних судів). Водночас ненадіслання такої копії не має негативних правових наслідків для особи, яка подає апеляційну скаргу, тобто суд апеляційної інстанції не може у зв'язку з цим залишати апеляційну скаргу без руху.

6. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо така скарга подається у строк, який встановлено для подання заяви про апеляційне оскарження.

Строки апеляційного оскарження

7. Строки апеляційного оскарження мають важливе значення не лише для інституту апеляційного оскарження, а й для норм про набрання законної сили судовим рішенням (стаття 254 КАСУ). Ці строки включають у себе строк подання заяви про апеляційне оскарження і строк подання апеляційної скарги (частина четверта коментованої статті).

8. Особа повинна подати заяву про апеляційне оскарження:

1) постанови суду першої інстанції - протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАСУ - з дня складення в повному обсязі, тобто з дня, коли особа одержала можливість ознайомитися з нею (незалежно від того, чи вона нею скористалася); якщо ж постанову прийнято за наслідками розгляду справи у письмовому провадженні, то цей строк, очевидно, має відраховуватися від дня одержання особою копії постанови;

2) ухвали суду першої інстанції - протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику (повідомлення) особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження слід обчислювати з дня отримання нею копії ухвали.

9. Для підготовки і подання апеляційної скарги особі надається більш тривалий строк:

1) на постанову суду першої інстанції - двадцять днів після подання заяви про апеляційне оскарження;

2) на ухвалу суду першої інстанції - десять днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

10. Особа не зобов'язана подавати заяву про апеляційне оскарження судового рішення, якщо вона подає апеляційну скаргу на постанову суду протягом десяти днів, а на ухвалу - протягом п'яти днів.

Наслідки пропущення строків на апеляційне оскарження

11. Пропущення строків, встановлених для подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, є перешкодою для апеляційного перегляду, окрім випадків, коли суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, визнав поважними причини пропущення таких строків і поновив строк на оскарження (стаття 102 КАСУ). Заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції розглядає за умови надходження апеляційної скарги. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (частина третя статті 257 КАСУ).

Виходячи зі змісту частини шостої статті 186 КАСУ, за відсутності заяви (клопотання) про поновлення такого строку суддя-доповідач ще на етапі вирішення питання про відкриття апеляційного провадження своєю ухвалою повертає апеляційну скаргу, подану після закінчення строку на апеляційне оскарження (у такому тлумаченні за аналогією враховане положення частини третьої статті 214 КАСУ). Ця позиція знайшла відображення у пункті 23 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2.

12. Ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в поновленні строку апеляційного оскарження та залишення заяви про апеляційне оскарження і апеляційної скарги без розгляду може бути оскаржено у касаційному порядку, виходячи з частини третьої статті 102 КАСУ, а також тому, що вона перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ).

Особливості апеляційного оскарження судових рішень у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

13. Особливості апеляційного оскарження судових рішень у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, визначені статтею 177 КАСУ (див. коментар до неї). Такими особливостями, зокрема, є: скорочені строки для оскарження та неможливість їх поновлення, необхідність подання відразу апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Зарубіжний досвід

14. Двоступеневий механізм апеляційного оскарження судових рішень існує й у німецькому процесуальному законодавстві. Особа, яка бажає оскаржити рішення суду першої інстанції, спочатку подає "коротку" апеляцію із зазначенням рішення, яке оскаржується, і повідомленням, що це рішення оскаржується. Після цього апелянт протягом певного часу повинен подати окремим процесуальним документом обґрунтування апеляції.

Стаття 187. Вимоги до апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;

4) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права;

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо;

6) перелік матеріалів, які додаються.

3. В апеляційній скарзі зазначається, чи бажає особа взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності.

4. Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

5. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше. В апеляційній скарзі зазначається дата її подання.

6. До апеляційної скарги додаються її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

(У редакції Закону України

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 188. Дії суду першої інстанції після одержання апеляційних скарг

1. Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

2. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення справи до адміністративного суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до адміністративного суду апеляційної інстанції.

3. Якщо подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, яка не перешкоджає провадженню у справі, то суд першої інстанції, не зупиняючи провадження, направляє до адміністративного суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та копії матеріалів справи, що необхідні для розгляду такої скарги. Після закінчення апеляційного провадження всі матеріали цього провадження приєднуються до матеріалів адміністративної справи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає строки, у які суд першої інстанції повинен надіслати до адміністративного суду апеляційної інстанції апеляційні скарги разом зі справою. Стаття спрямована забезпечити швидке надходження адміністративної справи разом з судовим рішенням та апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.

Направлення адміністративної справи до апеляційної інстанції

2. Заява про апеляційне оскарження судового рішення й апеляційна скарга подаються через адміністративний суд першої інстанції, щоб, по-перше, він не звернув оскарженого судового рішення до виконання, оскільки надходження цих документів перешкоджає набранню ним законної сили, а по-друге, щоб суд першої інстанції відразу разом із апеляційною скаргою приєднав матеріали справи і надіслав їх до апеляційної інстанції.

Інший порядок (направлення апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції) гальмував би надходження справи до апеляційної інстанції і міг би призвести до виконання судового рішення, що не набрало законної сили, через відсутність у суду першої інстанції інформації про оскарження.

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд першої інстанції надсилає заяви про апеляційне оскарження, апеляційні скарги разом із матеріалами адміністративної справи до адміністративного суду апеляційної інстанції:

1) невідкладно - дочекавшись надходження всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження (якщо така заява була лише одна, то дочекавшись надходження апеляційної скарги від особи, що подала цю заяву);

або якщо протягом строку на апеляційне оскарження не надійшли апеляційні скарги від усіх осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, тоді

2) через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги (адже протягом цього часу ще можуть надійти апеляційні скарги від осіб, які подали заяву про апеляційне оскарження).

Якщо особа спочатку подала заяву про апеляційне оскарження, але апеляційної скарги не надіслала (наприклад, передумала оскаржувати судове рішення), тоді вважається, що судове рішення нею не оскаржене. Таким чином, одержання судом першої інстанції лише заяви про апеляційне оскарження не є підставою для її направлення разом із матеріалами справи до адміністративного суду апеляційної інстанції.

4. Якщо після направлення справи до адміністративного суду апеляційної інстанції надійшли нові апеляційні скарги (наприклад, доставку кореспонденції було затримано поштою), такі скарги не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до адміністративного суду апеляційної інстанції (частина друга коментованої статті).

5. Якщо оскарження певних проміжних ухвал не перешкоджає розглядові справи в суді першої інстанції (частина п'ята статті 75, частина шоста статті 118 КАСУ), тоді адміністративний суд першої інстанції направляє до суду апеляційної інстанції не всю справу, а лише окремі матеріали адміністративної справи, необхідні для перегляду таких ухвал (наприклад, копії позовної заяви, заяви про забезпечення доказів чи адміністративного позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів, якими суд обґрунтовував свої висновки в оскарженій ухвалі), та продовжує розгляд справи. Після закінчення апеляційного провадження всі матеріали цього провадження приєднуються до матеріалів адміністративної справи (див. пункт 24 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

6. У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та матеріалів справи, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції (див. пункт 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ").

Особливості направлення справи у спорах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

7. Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України, правила коментованої статті щодо строків направлення апеляційних скарг разом зі справою до суду апеляційної інстанції у спорах, що пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, не застосовуються. У таких спорах суд першої інстанції повинен негайно після отримання хоча б однієї апеляційної скарги направити її разом зі справою до відповідного адміністративного суду апеляційної інстанції (див. пункт 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму"). Якщо надійдуть нові апеляційні скарги, суд першої інстанції повинен керуватися частиною другою коментованої статті, з тією особливістю, що це робиться негайно.

Стаття 189. Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції

1. Адміністративна справа реєструється у день її надходження до адміністративного суду апеляційної інстанції в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

2. Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

3. Суддя-доповідач повертає апеляційну скаргу, подану після закінчення строків апеляційного оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку.

4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства;

2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги;

3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

5. До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті апеляційного провадження можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

6. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті апеляційного провадження разом із доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала апеляційну скаргу, а апеляційна скарга залишається у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія відповідної ухвали.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 05.06.2009 р. N 1475-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає дії, які вчиняються в адміністративному суді апеляційної інстанції після надходження адміністративної справи з апеляційною скаргою (апеляційними скаргами). Зокрема, стаття у загальному вигляді регламентує порядок вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

2. Стаття спрямована на забезпечення неупередженого розподілу судових справ в адміністративному суді апеляційної інстанції та на відкриття апеляційного провадження за відсутності перешкод для цього.

Реєстрація і розподіл справ в адміністративному суді апеляційної інстанції

3. Адміністративна справа, що надійшла до адміністративного суду апеляційної інстанції, реєструється в день її надходження до адміністративного суду апеляційної інстанції у відповідному підрозділі апарату суду. Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації апарат суду повинен передати справу судді-доповідачу, який визначається в порядку черговості, встановленому з урахуванням спеціалізації суддів, розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправних коефіцієнтів до них.

Вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження

4. Суддя-доповідач не пізніше трьох днів після одержання ним адміністративної справи повинен вирішити питання щодо відкриття апеляційного провадження.

5. Якщо апеляційну скаргу подано без додержання встановлених статтею 187 КАСУ вимог щодо форми, структури апеляційної скарги та додатків до неї або не сплачено судовий збір у належному розмірі чи відсутнє підтвердження про це, суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення скарги без руху. В ухвалі суддя-доповідач вказує на недоліки апеляційної скарги, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги (частина третя коментованої статті).

За аналогією із процесом у суді першої інстанції (стаття 108 КАСУ) суддя-доповідач своєю ухвалою повертає апеляційну скаргу також, якщо:

1) особа, яка її подала, до відкриття апеляційного провадження подала заяву про відкликання апеляційної скарги;

2) апеляційну скаргу подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності відповідно до частин другої та третьої статті 48 КАСУ;

3) апеляційну скаргу від імені особи, яка бере участь у справі, подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (зокрема, якщо скаргу подав представник, у довіреності якого не зазначено право оскаржувати судові рішення);

4) справа не підсудна цьому адміністративному суду апеляційної інстанції відповідно до статті 184 КАСУ.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 186 КАСУ, суддя-доповідач своєю ухвалою повертає апеляційну скаргу, подану після закінчення строків на апеляційне оскарження, якщо відсутня заява (клопотання) про поновлення такого строку (у такому тлумаченні за аналогією враховано положення частини третьої статті 214 КАСУ).

6. За аналогією зі статтею 109, частиною четвертою статті 214 КАСУ суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:

1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства (наприклад, оскаржено судове рішення, яке не може бути предметом апеляційного оскарження відповідно до статті 185 КАСУ; також ця підстава була важливою для перехідного періоду, коли багато рішень у справах, розглянутих за правилами цивільного чи господарського судочинства, після набрання чинності КАСУ помилково оскаржувалися за правилами адміністративного судочинства);

2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від апеляційної скарги на це саме судове рішення;

4) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, поданою з тих самих підстав;

5) наступила смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися з апеляційною скаргою, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

7. За відсутності зазначених вище перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Оскарження судових рішень, що перешкоджають апеляційному провадженню

8. Ухвали судді-доповідача про залишення апеляційної скарги без руху, її повернення чи відмову у відкритті апеляційного провадження можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ).

Стаття 190. Підготовка справи до апеляційного розгляду

1. Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження:

1) з'ясовує склад учасників адміністративного процесу;

2) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі;

5) пропонує особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

6) вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;

8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

2. Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі.

3. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до апеляційного розгляду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає правила підготовки суддею-доповідачем адміністративної справи до апеляційного розгляду. Стаття спрямована на створення необхідних умов для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в апеляційному провадженні протягом розумного строку.

Поняття підготовки справи до апеляційного розгляду

2. Підготовка адміністративної справи до апеляційного розгляду - це система процесуальних дій судді-доповідача адміністративного суду апеляційної інстанції, спрямованих на визначення спірних питань щодо обставин, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень, вирішення їхніх клопотань, зібрання додаткового доказового матеріалу у справі з тим, щоб вирішити справу в апеляційному провадженні протягом розумного строку.

Порядок здійснення підготовки та підготовчі дії

3. Підготовка адміністративної справи до апеляційного розгляду повинна починатися з часу відкриття апеляційного провадження.

4. Підготовку здійснює одноособово суддя-доповідач - суддя адміністративного суду, який відкрив апеляційне провадження у справі. Цей суддя вже попередньо ознайомився з апеляційною скаргою та викладеними у ній вимогами, тому цілком слушно, що саме він здійснює підготовку справи до апеляційного розгляду. Хоча у разі, якщо такий суддя не може з об'єктивних причин далі продовжувати провадження у справі (припинення його повноважень, тривале захворювання тощо), то її може бути передано іншому судді в порядку черговості і це не матиме наслідком проведення підготовки справи до апеляційного розгляду спочатку.

5. Частиною першою коментованої статті визначено строк підготовки адміністративної справи до апеляційного розгляду - десять днів, але фактично він може бути й меншим. У нескладних справах ніщо не перешкоджає судді-доповідачу здійснити підготовку того ж самого дня, коли й було відкрито провадження у справі, а у випадках, коли справу слід вирішити невідкладно, суддя-доповідач зобов'язаний провести таку підготовку якнайшвидше (див. за аналогією частину третю статті 110 КАСУ).

6. При підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач уповноважений вчиняти різноманітні процесуальні дії, орієнтовний перелік яких передбачено у частині першій коментованої статті.

Усі процесуальні дії судді на цій стадії апеляційного провадження умовно можна звести до таких питань:

1) визначення складу учасників адміністративного процесу та інформування осіб, які беруть участь у справі, про відкриття апеляційного провадження (для цього суддя-доповідач повинен, зокрема, надіслати копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копіями заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановити строк для подання заперечень на апеляційну скаргу);

2) визначення предмету доказування в суді апеляційної інстанції, з'ясування кола нових доказів та їх збір (це питання суд розглядає, якщо судове рішення оскаржене через неправильність встановлення обставин у справі. Для цього суддя-доповідач повинен з'ясувати обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; визначити, які з них є спірними; запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребувати ці докази за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи. У разі подання нових доказів суддя-доповідач повинен запропонувати обґрунтувати поважність причин неподання цих доказів у суді першої інстанції);

3) вирішення інших письмово заявлених клопотань осіб, які беруть участь у справі (це можуть бути клопотання щодо виклику свідків, призначення судової експертизи, забезпечення адміністративного позову тощо. Потрібно звернути увагу на те, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, вирішує не суддя-доповідач одноособово, а суд апеляційної інстанції колегіально у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини другої статті 102 КАСУ);

4) вирішити питання про можливість письмового провадження в суді апеляційної інстанції (письмове провадження в суді апеляційної інстанції, так само як і в суді першої інстанції, можливе, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про здійснення апеляційного розгляду за їхньої відсутності).

7. Перелік процесуальних дій судді-доповідача під час підготовки справи до апеляційного розгляду, що наведений у коментованій статті, не є вичерпним. У разі необхідності суддя може вчиняти інші процесуальні дії, спрямовані на здійснення повного і об'єктивного апеляційного розгляду протягом розумного строку.

8. Відповідно до частини другої коментованої статті всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі (це може бути зроблено одночасно із направленням копії ухвали про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду).

Невідкладний апеляційний розгляд адміністративної справи

9. За аналогією з частиною третьою статті 110 КАСУ, за обґрунтованим клопотанням особи, яка бере участь у справі, про невідкладне вирішення адміністративної справи суддя-доповідач під час підготовки справи до апеляційного розгляду повинен вжити заходи щодо якнайскорішого апеляційного розгляду і вирішення справи з метою дотримання розумного для такої справи строку її вирішення. У такому разі судові виклики чи повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників адміністративного процесу суд здійснює за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу, який забезпечував би необхідну швидкість (стаття 38 КАСУ).

Закінчення підготовки справи до апеляційного розгляду

10. Відповідно до частини третьої коментованої статті після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, що здійснюватиме апеляційний розгляд, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Ухвала про закінчення підготовки і призначення справи до апеляційного розгляду повинна містити інформацію про те, які підготовчі дії проведені, і встановлюються дата, час та місце судового засідання апеляційного розгляду справи або справа призначається до розгляду у письмовому провадженні. Також вирішується питання про склад осіб, які беруть участь у справі і підлягають виклику в судове засідання чи повідомленню про нього.

Суд призначає справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх відсутності. За відсутності цих клопотань або якщо в суду виникла необхідність заслухати осіб, які беруть участь у справі, допитати свідків чи заслухати експерта, призначити експертизу, витребувати та дослідити інші докази, крім тих, що наявні у справі, то в такому разі суд призначає справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

За аналогією з вимогами частини п'ятої статті 121 КАСУ копія ухвали про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду в судовому засіданні надсилається особам, які беруть участь у справі, разом із повісткою. Зазначена ухвала касаційному оскарженню не підлягає, оскільки вона не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Стаття 191. Заперечення на апеляційну скаргу

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом встановленого судом апеляційної інстанції строку.

2. Заперечення на апеляційну скаргу містить:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції;

2) ім'я (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;

3) номер адміністративної справи в адміністративному суді апеляційної інстанції, якщо він повідомлений судом апеляційної інстанції;

4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу;

6) перелік матеріалів, які додаються.

3. У запереченні на апеляційну скаргу зазначається, чи особа бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності.

4. Заперечення на апеляційну скаргу підписується особою, що його подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо це не було зроблено в суді першої інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок реалізації права особи, яка бере участь у справі, подати заперечення на апеляційну скаргу іншої особи. Стаття покликана забезпечити змагальність в суді апеляційної інстанції як гарантії всебічного і об'єктивного апеляційного розгляду.

Заперечення на апеляційну скаргу

2. Заперечення на апеляційну скаргу - це вияв активної позиції особи, яка бере участь у справі і висловлює повну або часткову незгоду зі змістом (обґрунтуванням), вимогами апеляційної скарги, яку подала інша особа, або з можливістю оскарження цією особою, або цього рішення, або до цього адміністративного суду тощо. Подати заперечення на апеляційну скаргу - це право, а не обов'язок особи, яка бере участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, не позбавлена права заперечувати проти апеляційної скарги іншої особи, навіть якщо вона сама подала апеляційну скаргу на це ж судове рішення. Адже часом трапляється, коли судове рішення не влаштовує обидві сторони, і обидві вони його оскаржують, при цьому вони мають право заперечувати проти вимог апеляційних скарг одна одної.

У запереченні на апеляційну скаргу не можна висувати вимог до суду апеляційної інстанції щодо самого судового рішення, що оскаржене (наприклад, скасувати його чи змінити), оскільки такі вимоги може містити лише апеляційна скарга. Водночас особа, яка подає заперечення, може просити суд апеляційної інстанції залишити оскаржене судове рішення без змін.

Порядок і строки подання заперечення на апеляційну скаргу

3. Заперечення на апеляційну скаргу подається (надсилається) не через адміністративний суд першої інстанції, а безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції. Його належить подати протягом встановленого суддею-доповідачем строку (цей строк зазвичай встановлюється в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або в іншій ухвалі, що суддя-доповідач постановляє під час підготовки справи до апеляційного розгляду, і має бути достатнім для підготовки заперечення). Водночас КАСУ не встановлює негативних наслідків пропущення цього строку. Однак якщо заперечення надійде після апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції вже не зможе його врахувати.

Форма і структура заперечення на апеляційну скаргу

4. Заперечення на апеляційну скаргу подається відповідно до частини першої коментованої статті у письмовій формі, тобто виготовлене на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову) і подається в одному примірнику.

Водночас коментована стаття не перешкоджає висловлювати заперечення проти доводів та вимог апеляційної скарги в усній формі під час апеляційного розгляду у судовому засіданні.

5. У запереченні на апеляційну скаргу мають бути зазначені:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається заперечення на апеляційну скаргу;

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка подає заперечення, або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають заперечення, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є, одночасно бажано також зазначити процесуальний статус особи, яка подає заперечення, хоча законом цього і не вимагається;

3) номер адміністративної справи в адміністративному суді апеляційної інстанції, якщо він повідомлений судом апеляційної інстанції (за цим номером можна буде легко ідентифікувати справу, до якої необхідно приєднати заперечення на апеляційну скаргу);

4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги (у такому обґрунтуванні обов'язково слід навести мотиви, чому особа вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а її вимоги незаконними);

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу (це можуть бути вмотивовані клопотання про витребування нових доказів, виклик свідків, призначення судової експертизи тощо; ці клопотання можуть бути викладені також окремими заявами, що додаються до заперечення на апеляційну скаргу);

6) зазначення того, чи особа бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності (це необхідно для того, щоб суд апеляційної інстанції міг визначити, проводити апеляційний розгляд у судовому засіданні чи у письмовому провадженні; за відсутності такого клопотання апеляційний розгляд відбувається у судовому засіданні);

7) перелік матеріалів, які додаються (наприклад, довіреність на представництво, письмові докази).

6. Якщо заперечення на апеляційну скаргу подає представник, який раніше не брав участі у справі, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, яка бере участь у справі, і в інтересах якої подається заперечення) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

7. Наприкінці заперечення на апеляційну скаргу має бути підписане особою, яка її подає, чи її представником (частина четверта коментованої статті), із зазначенням дати підписання.

8. Якщо у справі відсутній документ, що посвідчує повноваження представника, представник, якщо він подає заперечення на апеляційну скаргу, повинен додати оформлений належним чином документ про свої повноваження, передбачений статтею 58 КАСУ. За подання заперечення на апеляційну скаргу судовий збір не сплачується.

Стаття 192. Приєднання до апеляційної скарги

1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду мають право приєднатися до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги.

2. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок реалізації права особи, яка бере участь у справі, чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, приєднатися до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги. Стаття покликана забезпечити змагальність у суді апеляційної інстанції як гарантію всебічного й об'єктивного апеляційного розгляду.

Приєднання до апеляційної скарги

2. Приєднання до апеляційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки), стосовно підтримки повністю або частково змісту (обґрунтування) та вимог апеляційної скарги, яку подала інша особа. Приєднатися до апеляційної скарги - це право, а не обов'язок особи.

У заяві про приєднання до апеляційної скарги не можна висувати нових вимог до суду апеляційної інстанції щодо самого судового рішення, що оскаржене, крім тих, що уже містить апеляційна скарга, вимоги якої підтримуються.

Порядок і строки подання заяви про приєднання до апеляційної скарги

3. Заява про приєднання до апеляційної скарги подається (надсилається) не через адміністративний суд першої інстанції, а безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції. Її особа може подати у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

Форма і структура заяви про приєднання до апеляційної скарги

4. Заява про приєднання до апеляційної скарги може бути подана у письмовій формі. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову) і подається в одному примірнику. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути зроблено також в усній формі під час апеляційного розгляду у судовому засіданні.

5. Коментована стаття не висуває вимог до структури заяви про приєднання до апеляційної скарги. На наш погляд, за аналогією з вимогами статті 191 КАСУ, заява про приєднання до апеляційної скарги може мати таку структуру:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається заява;

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка подає заяву, або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають заяву, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є, одночасно бажано також зазначити процесуальний статус особи, яка подає заяву;

3) номер адміністративної справи в адміністративному суді апеляційної інстанції, якщо він повідомлений судом апеляційної інстанції (за цим номером можна буде легко ідентифікувати справу, до якої необхідно приєднати заяву);

4) зазначення про підтримку змісту і вимог апеляційної скарги (одночасно можуть бути наведені аргументи, що свідчать про необхідність задоволення апеляційної скарги);

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заяву, та перелік матеріалів, якщо вони додаються (це може бути, наприклад, клопотання про розгляд справи за її відсутності - за відсутності такого клопотання апеляційний розгляд відбувається у судовому засіданні).

6. Якщо заяву про приєднання до апеляційної скарги подає представник, який раніше не брав участі у справі, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, в інтересах якої подається заява про приєднання до апеляційної скарги) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

7. Наприкінці заява про приєднання до апеляційної скарги має бути підписана особою, яка її подає, чи її представником із зазначенням дати підписання.

8. Якщо у справі відсутній документ, що посвідчує повноваження представника, представник, якщо він подає заяву про приєднання до апеляційної скарги, повинен додати оформлений належним чином документ про свої повноваження, передбачений статтею 58 КАСУ. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

Правове значення приєднання до апеляційної скарги

9. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, відмовиться від неї, то на закриття апеляційного провадження необхідна згода осіб, які приєдналися до цієї апеляційної скарги (див. частину другу статті 193 КАСУ). За відсутності такої згоди апеляційне провадження продовжується.

Стаття 193. Відмова від апеляційної скарги, зміна апеляційної скарги під час апеляційного провадження

1. Особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від апеляційної скарги або змінити її до закінчення апеляційного розгляду.

2. Якщо постанова або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.

3. У разі зміни апеляційної скарги суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, достатній для вивчення змінених апеляційних вимог і подання заперечення на апеляційну скаргу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття надає можливість відмовитися від апеляційної скарги особі, яка її подала, або змінити вимоги апеляційної скарги, а також регламентує поведінку суду у разі вчинення таких дій.

2. Право відмовитися від апеляційної скарги та право змінити її вимоги випливають з принципу диспозитивності. Відмова від апеляційної скарги має на меті припинення апеляційного провадження.

Відмова від апеляційної скарги та її наслідки

3. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї у будь-який час апеляційного провадження до його закінчення, тобто до ухвалення судового рішення за наслідками провадження. Таке саме право має її представник. Представник, який діє на основі договору, на наш погляд, має право відмовитися від апеляційної скарги лише за умови, якщо він довіреністю спеціально уповноважений оскаржувати судове рішення (частина друга статті 52 КАСУ), оскільки право оскаржити судове рішення нерозривно пов'язане з правом відмовитися від скарги чи змінити її.

4. Відмова від апеляційної скарги викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива відмова від апеляційної скарги в усній формі.

5. До прийняття рішення за заявою суд апеляційної інстанції заслуховує у судовому засіданні думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити наслідки задоволення цієї заяви.

Відповідно до частини другої коментованої статті суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, якщо:

1) судове рішення першої інстанції не було оскаржене іншими особами;

2) нема заперечень проти закриття апеляційного провадження інших осіб, які подали цю апеляційну скаргу;

3) нема заперечень проти закриття апеляційного провадження осіб, що приєдналися до апеляційної скарги.

Дотримання усіх цих умов у сукупності необхідне для закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.

6. Наслідки відмови від апеляційної скарги необхідно відрізняти від наслідків відмови позивача від адміністративного позову в апеляційному провадженні (стаття 194 КАСУ). У першому випадку суд закриває апеляційне провадження, що означає набрання законної сили судовим рішенням першої інстанції, яке оскаржувалося. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд апеляційної інстанції визнає рішення суду першої інстанції нечинним і закриває провадження у справі (частина друга статті 203 КАСУ).

7. Ухвалу суду про закриття апеляційного провадження в адміністративній справі у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ). Ухвала суду про неприйняття відмови від апеляційної скарги і продовження апеляційного розгляду не може бути оскаржена.

Зміна апеляційної скарги та її наслідки

8. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право у будь-який час апеляційного провадження до його закінчення змінити її підстави та (чи) вимоги. Таке саме право має її представник. Представник, який діє на основі договору, на наш погляд, має право змінити апеляційну скаргу лише, якщо він довіреністю спеціально уповноважений оскаржувати судове рішення (частина друга статті 52 КАСУ), оскільки право оскаржити судове рішення нерозривно пов'язане з правом відмовитися від скарги чи змінити її.

9. Зміна апеляційної скарги викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива зміна апеляційної скарги в усній формі.

10. У разі зміни апеляційної скарги суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, достатній для вивчення змінених апеляційних вимог і подання заперечення на апеляційну скаргу. Це правило частини третьої коментованої статті спрямоване на створення умов для змагальності при апеляційному розгляді.

Особи, які приєдналися до апеляційної скарги, на наш погляд, мають право підтримувати її у попередньому обсязі.

Стаття 194. Відмова позивача від адміністративного позову, примирення сторін під час апеляційного провадження

1. Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

2. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливість відмови позивача від адміністративного позову, а також примирення сторін під час апеляційного провадження, а також визначає поведінку суду у разі вчинення сторонами цих дій.

2. Відмова від адміністративного позову, примирення сторін є способом врегулювання спору. Такі можливості у сторін випливають з принципу диспозитивності.

Відмова від адміністративного позову під час апеляційного провадження та її наслідки

3. Відмова від адміністративного позову означає, що позивач не підтримує своїх вимог до відповідача і бажає зняти їх з розгляду суду, що, як правило, тягне за собою закриття провадження в адміністративній справі. Позивач може відмовитися від своїх вимог повністю або частково і може це зробити навіть під час апеляційного провадження.

4. Від імені позивача відмовитися від адміністративного позову може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

5. Відмова позивача від адміністративного позову викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива відмова від адміністративного позову і в усній формі. Заяву про відмову від позову може бути зроблено протягом будь-якого часу до закінчення апеляційного провадження.

6. До прийняття рішення за заявою суд апеляційної інстанції заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити позивачу наслідки задоволення цієї заяви, а також переконатися, чи позивач і далі наполягає на задоволенні заяви про відмову.

При прийнятті рішення суд за заявою про відмову від позову повинен переконатися в тому, що така відмова не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів (частина четверта статті 51, частина четверта статті 112 КАСУ). Зокрема, відмова від позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії. Якщо заяву про відмову від позову подав законний представник, наприклад, неповнолітньої особи, то суд повинен переконатися, що закриттям провадження у справі не буде порушено її прав, свобод чи інтересів.

Якщо заяву про відмову від позову подано органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то перед ухваленням рішення за заявою суд повинен з'ясувати, чи особа, в інтересах якої подано адміністративний позов, не вимагає апеляційного розгляду справи і вирішення вимог апеляційної скарги та адміністративного позову (див. частину другу статті 61 КАСУ).

7. Наслідки прийняття судом відмови позивача від адміністративного позову визначені статтею 112 КАСУ. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про визнання оскарженого судового рішення нечинним і закриття провадження в адміністративній справі (частина друга статті 203 КАСУ). У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 95 КАСУ. Якщо така відмова є частковою, суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Повторне звернення такого позивача до суду з тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

8. Ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ). Ухвала суду про неприйняття відмови позивача від адміністративного позову і продовження апеляційного розгляду справи не може бути оскаржена.

Примирення сторін під час апеляційного провадження і його наслідки

9. Примирення сторін є спільним волевиявленням сторін, яким врегульовується спір шляхом взаємних поступок. Воно можливе навіть під час апеляційного провадження. Примирення може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. Умови примирення сторін не повинні суперечити вимогам права і порушувати права, свободи та інтереси інших осіб.

10. Від імені сторони примиритися в адміністративній справі може її представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

11. Умови примирення сторін викладаються у формі спільної письмової заяви. У судовому засіданні можливе примирення і в усній формі. Заяву про примирення може бути зроблено протягом будь-якого часу до закінчення апеляційного провадження.

До прийняття рішення за заявою суд апеляційної інстанції має пояснити сторонам правові і практичні наслідки задоволення цієї заяви.

12. Якщо сторонам необхідний час для узгодження умов примирення, суд апеляційної інстанції за спільним клопотанням сторін має зупинити провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 156 КАСУ на час, достатній для примирення. Перебіг процесуальних строків у цьому разі зупиняється. Якщо сторони готові представити умови примирення найближчим часом, то суд за їхнім клопотанням може оголосити перерву в апеляційному розгляді.

13. У разі примирення сторін та визнання його умов судом суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про визнання оскарженого судового рішення нечинним і закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення (частина друга статті 203 КАСУ). У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 96 КАСУ.

За наявності такої ухвали повторне звернення того ж позивача до суду з тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

14. Ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з примиренням сторін може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина друга статті 211 КАСУ).

15. Суд не може визнати умови примирення сторін, якщо внаслідок цього будуть порушені норми права або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Якщо у справі беруть участь також треті особи й умови примирення опосередковано стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб. Ухвала суду про невизнання умов примирення сторін і продовження апеляційного розгляду справи не може бути оскаржена.

16. Обидві сторони зобов'язані дотримуватися умов примирення. У разі невиконання умов примирення однією зі сторін суд апеляційної інстанції, який закрив провадження у справі, поновлює провадження у справі за клопотанням іншої сторони. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується в апеляційній інстанції зі стадії, на якій його було зупинено.

Стаття 195. Межі перегляду судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

2. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

3. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

4. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає загальні межі повноважень суду апеляційної інстанції, що характеризують апеляційне провадження і відрізняють його від інших видів провадження в адміністративних справах.

2. Стаття комбінує елементи неповної і повної апеляції, виходячи з поєднання в адміністративному судочинстві принципів диспозитивності та офіційності (офіційного з'ясування всіх обставин у справі) з метою досягнення завдань адміністративного судочинства.

Неповна і повна апеляція

3. Доктрина знає два підходи до повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду судової справи. Перший підхід випливає з принципу диспозитивності і передбачає, що суд апеляційної інстанції здійснює перегляд лише в межах апеляційної скарги і не може виходити за її межі. Це правило водночас спрямоване на досягнення процесуальної економії - правосудне судове рішення має бути результатом затрати якомога меншої кількості процесуальних засобів, часу і коштів при дотриманні всіх прав учасників процесу. Інакше апеляційне провадження було б громіздким і переобтяжувало б апеляційну інстанцію. Також цей підхід не допускає розгляду в суді апеляційної інстанції доказів, які особа могла подати до суду першої інстанції, але внаслідок недбалого ставлення чи небажання не подала їх, а представила ці докази лише в апеляційній інстанції. Це так звана "неповна апеляція".

Другий підхід передбачає повний перегляд справи в суді апеляційної інстанції, незалежно від доводів апеляційної скарги, з новим дослідженням усіх доказів, що є у справі, а також нових доказів. Це "повна апеляція", яка виходить за межі диспозитивності. Однак при повній апеляції недобросовісна сторона може не представляти у першій інстанції весь арсенал наявних у неї доказів, щоб перенести справу на розгляд апеляційної інстанції. Правила повної апеляції містять небезпечний потенціал для зловживання.

4. В адміністративному судочинстві правила неповної і повної апеляції поєднані у такий спосіб:

1) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але він може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (частина перша коментованої статті);

2) суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, однак лише якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції; водночас суд апеляційної інстанції не обмежений у праві збирати докази з власної ініціативи (частина друга коментованої статті).

Межі апеляційного перегляду

5. Суд апеляційної інстанції переглядає справу та судове рішення суду першої інстанції в межах:

1) апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких, на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі;

2) позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, тобто суд апеляційної інстанції не може розглядати будь-яких нових позовних вимог чи ті самі вимоги, але у зміненому розмірі чи за змінених підстав, водночас відповідно до принципу офіційності, згідно з частиною другою статті 11 КАСУ, він може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тож чітко визначені (обмежені) можливості суду апеляційної інстанції вийти за межі апеляційної скарги та заявлених у першій інстанції позовних вимог є однією з особливостей адміністративного судочинства.

Межі дослідження доказів

6. Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції може за своєю ініціативою витребувати будь-який новий доказ, що є особливістю адміністративного судочинства.

7. Нові докази може бути досліджено також за клопотанням особи, яка бере участь у справі, однак лише якщо суд апеляційної інстанції визнає:

1) обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції (наприклад, через приховування їх іншою стороною);

2) необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції (наприклад, з помилковим застосуванням правил належності чи допустимості доказів).

Перше правило спрямоване на те, щоб особа добросовісно ставилася до ведення своєї справи у суді і не приховувала доказів, "приберігаючи" їх для апеляційної інстанції. Друге правило пов'язане з необхідністю виправити помилку, допущену судом першої інстанції.

8. Суд апеляційної інстанції може повторно дослідити докази, досліджені судом першої інстанції з порушенням правил адміністративного судочинства. Це необхідно, зокрема, у випадках, якщо допущені порушення об'єктивно можуть викликати сумнів у достовірності таких доказів. Наприклад, якщо суд першої інстанції допитав свідка без приведення до присяги або без попередження про кримінальну відповідальність.

Стаття 195-1. Строк розгляду апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

2. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

(Доповнено статтею 1951 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 196. Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні

1. Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї.

3. Для надання пояснень, а також у судових дебатах першій надається слово особі, що подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі.

4. Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

5. Після закінчення перевірки підстав для апеляційного перегляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Апеляційний розгляд адміністративної справи суд здійснює в порядку усного (у судовому засіданні) або письмового провадження. Стаття визначає особливості розгляду справи судом апеляційної інстанції у судовому засіданні.

2. Процедура апеляційного розгляду повинна відповідати завданням апеляційного провадження, а тому вона дещо відрізняється від тієї, що встановлена в суді першої інстанції.

Застосування судом апеляційної інстанції правил щодо розгляду справи в суді першої інстанції

3. Відповідно до частини першої коментованої статті, що стосується апеляційного розгляду в порядку як усного, так і письмового провадження, апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених для апеляційної інстанції. Це означає, що під час апеляційного розгляду справи суд повинен керуватися правилами цієї глави, насамперед статей 193 - 197 КАСУ, що безпосередньо стосуються процедури апеляційного розгляду. А з питань, що не врегульовані цими правилами, належить керуватися положеннями глави 3 розділу III КАСУ, зокрема, йдеться про положення стосовно роз'яснення прав і обов'язків учасникам адміністративного процесу, дослідження доказів тощо.

Особливості апеляційного розгляду у судовому засіданні

4. За коментованою статтею особливості апеляційного розгляду в судовому засіданні, порівняно з судовим розглядом у першій інстанції, полягають, зокрема, у:

1) складі суду - апеляційний розгляд завжди здійснює колегія з трьох суддів;

2) наслідках неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, - таке неприбуття не перешкоджає розглядові справи, але якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь в судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, та вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи;

3) змісті доповіді судді-доповідача - він повідомляє в необхідному обсязі про зміст оскарженого судового рішення, апеляційної скарги та заперечень на неї;

4) порядку виступу осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень та в судових дебатах - першій суд надає слово особі, яка подала апеляційну скаргу; якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач; далі суд надає слово особам, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - іншим особам, які беруть участь у справі. Тобто тут дотримано той самий принцип, що й у суді першої інстанції, - той, хто ініціював провадження, виступає першим, але ініціатори провадження у першій інстанції та в апеляційній інстанції можуть відрізнятися.

Стаття 197. Апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

1. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832.

2. Якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

3. Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, то копія рішення суду апеляційної інстанції надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Апеляційний розгляд адміністративної справи суд здійснює в порядку усного (у судовому засіданні) або письмового провадження. Стаття визначає особливості розгляду справи судом апеляційної інстанції у письмовому провадженні.

2. Апеляційний розгляд справи у письмовому провадженні спрямований на реалізацію принципу процесуальної економії та спрямований на пришвидшення апеляційного провадження.

Письмове провадження та його підстави в суді апеляційної інстанції

3. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 КАСУ письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді, зокрема й апеляційної інстанції, без виклику осіб, які беруть участь у справі, та без проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

4. Суд проводить апеляційний розгляд у письмовому провадженні у випадку, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили про можливість розгляду справи за їх відсутності (частина перша коментованої статті). Таке клопотання доцільно заявляти, якщо перегляд справи не вимагає дослідження доказів та встановлення обставин у справі. Його може бути заявлено у самій апеляційній скарзі, запереченні на неї, заяві про приєднання до апеляційної скарги чи окремо.

На наш погляд, суд міг би розглядати справу у порядку письмового провадження також і тоді, коли ніхто з осіб, які беруть участь у справі і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з'явився у судове засідання, і суд визнав можливим розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.

Порядок апеляційного розгляду у письмовому провадженні

5. Письмове провадження в апеляційній інстанції передбачає вивчення колегією суддів апеляційної скарги, заперечень на неї, інших матеріалів, що є в адміністративній справі, й ухвалення ними судового рішення без проведення судового засідання. По суті, такі розгляд і вирішення зводяться до наради суддів.

При розгляді справи в порядку письмового провадження головуючий доводить до відома складу колегії суддів, чия апеляційна скарга, у якій справі та на рішення якого суду розглядається, з'ясовує питання про наявність самовідводів.

Після цього суддя-доповідач доповідає зміст апеляційної скарги та ухваленого у справі судового рішення, зміст позиції інших осіб, які беруть участь у справі. Після відповіді на питання інших суддів суддя-доповідач пропонує своє бачення вирішення вимог апеляційної скарги. Після обговорення запропонованих суддями пропозицій колегія суддів ухвалює рішення відповідно до статей 198 - 199 КАСУ.

Під час апеляційного розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться, оскільки в такому випадку не проводиться судове засідання.

Перехід до усного провадження

6. Якщо під час письмового провадження суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні (наприклад, у суду виникла необхідність заслухати осіб, які беруть участь у справі, допитати свідків чи заслухати експерта, призначити експертизу, витребувати та дослідити інші докази, крім тих, що наявні у справі), то в такому разі суд призначає справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Направлення копії судового рішення

7. Якщо справа була розглянута і вирішена в порядку письмового провадження, то способом доведення судового рішення до відома осіб, які беруть участь у справі, є не проголошення судового рішення, а направлення їм копії судового рішення. Копія постанови або ухвали суду апеляційної інстанції надсилається кожній особі, яка бере участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання усіма суддями колегії (частина третя коментованої статті).

Стаття 198. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін;

2) змінити постанову суду;

3) скасувати її та прийняти нову постанову суду;

4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливі рішення суду апеляційної інстанції щодо оскарженої постанови суду першої інстанції за результатами апеляційного розгляду справи.

2. Стаття вичерпно встановлює повноваження суду апеляційної інстанції, за межі яких він не може виходити. Підстави для застосування кожного з цих повноважень конкретизовані у статтях 200 - 204 КАСУ. Результат реалізації зазначених повноважень утілюється у висновку суду щодо вимог апеляційної скарги, який наводиться у резолютивній частині рішення суду апеляційної інстанції. Одночасно стаття виконує функцію орієнтира для особи щодо вимог, які вона може заявити в апеляційній скарзі на постанову суду.

3. Повноваження, які суд може застосувати за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, визначені статтею 199 КАСУ.

Спрямованість повноважень суду апеляційної інстанції

4. За наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суд апеляційної інстанції здебільшого не повинен направляти справу на новий розгляд. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо дослідження й оцінки доказів практично ті самі, що і в суду першої інстанції. У зв'язку з цим обсяг повноважень апеляційної інстанції є достатнім, щоб вирішити адміністративну справу по суті вимог адміністративного позову, не повертаючи її на новий розгляд. Тому суд апеляційної інстанції у разі задоволення апеляційної скарги, зазвичай повинен або ухвалити нову постанову по суті справи, або змінити судове рішення, ухвалене судом першої інстанції.

Залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови - без змін

5. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо дійде висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права (див. статтю 200 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. Залишення апеляційної скарги без задоволення має наслідком набрання постановою суду першої інстанції законної сили.

Зміна постанови

6. Суд апеляційної інстанції змінює постанову суду першої інстанції, якщо:

1) суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) суд першої інстанції вирішив не всі позовні вимоги (див. статтю 201 КАСУ і коментар до неї).

Про це суд апеляційної інстанції приймає постанову.

Скасування постанови та прийняття нової постанови

7. Суд апеляційної інстанції приймає нову постанову, скасувавши постанову суду першої інстанції, якщо:

1) суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи;

2) суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для справи, які не були доведеними;

3) висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам у справі;

4) суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (див. статтю 202 КАСУ і коментар до неї).

Скасування постанови і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі

8. Якщо в суді апеляційної інстанції виявиться, що постанова суду першої інстанції була прийнята помилково, оскільки були підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі, встановлені відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу, тоді суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі. Якщо ж підстави для закриття провадження у справі виникли в апеляційному провадженні, то суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції у разі її необґрунтованості чи незаконності, і закриває провадження у справі (див. частину першу статті 203 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Визнання постанови нечинною і закриття провадження у справі

9. Якщо обставини, що є підставою для закриття провадження у справі, виникли після прийняття законної й обґрунтованої постанови судом першої інстанції, тоді суд апеляційної інстанції визнає таку постановою нечинною і закриває провадження у справі (див. частину другу статті 203 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Тут йдеться про визнання постанови нечинною, а не її скасування, оскільки скасування завжди пов'язане з допущеною судом першої інстанції помилкою. У цьому ж випадку суд першої інстанції помилки не допустив. Визнання постанови суду першої інстанції нечинною означає те, що вона законної сили не набирає і не може бути виконана примусово.

Скасування постанови і направлення справи на новий розгляд

10. У випадках, коли допущено такі порушення норм процесуального права, що ставлять під сумнів законність усього судового розгляду у першій інстанції, постанову суду першої інстанції належить скасувати і направити справу на новий розгляд. Вичерпний перелік таких випадків визначено у статті 204 КАСУ:

1) розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду;

2) участь у прийнятті постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і визнання судом апеляційної інстанції заяви про його відвід обґрунтованою;

3) ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Стаття 199. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін;

2) змінити ухвалу суду;

3) скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду;

4) скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливі рішення суду апеляційної інстанції щодо оскарженої ухвали суду першої інстанції за результатами апеляційного розгляду справи.

2. Стаття вичерпно встановлює повноваження суду апеляційної інстанції, за межі яких він не може виходити. Підстави для застосування кожного з цих повноважень конкретизовані у статтях 200 - 204 КАСУ. Результат реалізації зазначених повноважень утілюється у висновку суду щодо вимог апеляційної скарги, який наводиться у резолютивній частині рішення суду апеляційної інстанції. Одночасно стаття виконує функцію орієнтира для особи щодо вимог, які вона може заявити в апеляційній скарзі на ухвалу суду.

3. Повноваження, які суд може застосувати за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, визначені статтею 198 КАСУ.

Залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін

4. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо дійде висновку, що суд першої інстанції правильно встановив необхідні обставини та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права (див. статтю 200 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. Залишення апеляційної скарги без задоволення має наслідком набрання ухвалою суду першої інстанції законної сили.

Зміна ухвали

5. Суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду першої інстанції, якщо:

1) суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) суд першої інстанції вирішив не всі питання, що належало вирішити ухвалою (див. статтю 201 КАСУ і коментар до неї).

Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Скасування ухвали і постановлення нової ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи

6. Суд апеляційної інстанції постановляє нову ухвалу, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи (чи для вирішення питання), якщо:

1) суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для постановлення відповідної ухвали;

2) суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для постановлення відповідної ухвали, які не були доведеними;

3) висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам, що мають значення для постановлення відповідної ухвали;

4) суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання (див. статтю 202 КАСУ і коментар до неї).

Якщо з цих підстав скасована ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, тоді справа спрямовується на новий розгляд до суду першої інстанції, але в іншому складі суду (див. частину першу статті 28 КАСУ).

Скасування ухвали і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі

7. Якщо в суді апеляційної інстанції виявиться, що ухвала суду першої інстанції була прийнята помилково, оскільки були підстави не для такої ухвали, а для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі, встановлені відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу, тоді суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі. Якщо ж підстави для закриття провадження у справі виникли в апеляційному провадженні, то суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції у разі її необґрунтованості чи незаконності, і закриває провадження у справі (див. частину першу статті 203 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Визнання ухвали нечинною і закриття провадження у справі

8. Якщо обставини, що є підставою для закриття провадження у справі, виникли після прийняття законної і обґрунтованої ухвали судом першої інстанції, тоді суд апеляційної інстанції визнає таку ухвалу нечинною і закриває провадження у справі (див. частину другу статті 203 КАСУ і коментар до неї). Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Тут йдеться про визнання ухвали нечинною, а не її скасування, оскільки скасування завжди пов'язане з допущеною судом першої інстанції помилкою.

Скасування ухвали із направленням справи на новий розгляд

9. Суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції і направляє справу на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в постановленні ухвали брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді;

3) ухвалу постановлено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу (див. статтю 204 КАСУ і коментар до неї).

Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

10. Як роз'яснив Вищий адміністративний суд України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви, не має повноважень постановляти ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки така процесуальна дія належить до виключної компетенції суду першої інстанції (пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2). А тому скасувавши таку ухвалу, суд апеляційної інстанції направляє справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі або відмови у цьому.

Стаття 200. Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін

1. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підставу для реалізації повноваження суду апеляційної інстанції, що визначено пунктом 1 статті 198 і пунктом 1 статті 199 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг, оскільки разом зі статтями 201 - 204 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Задоволення чи незадоволення апеляційної скарги

3. За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції може:

1) задовольнити апеляційну скаргу на підставах, встановлених статтями 201, 202, частиною першою статті 203, статтею 204 КАСУ;

2) залишити її без задоволення у випадках, визначених коментованою статтею або частиною другою статті 203 КАСУ (суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження не виявить помилок у встановленні обставин і застосуванні норм права судом першої інстанції).

4. Апеляційну скаргу буде задоволено частково, якщо суд апеляційної інстанції визнає за необхідне задовольнити частину вимог апеляційної скарги.

Підстава для відмови у задоволенні апеляційної скарги, а судового рішення - без змін

5. Єдиною підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, є те, що суд першої інстанції правильно встановив необхідні обставини та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Нагадаємо, що зазвичай суд апеляційної інстанції робить такий висновок щодо судового рішення в межах оскарження (частина перша статті 195 КАСУ) і він не зобов'язаний проводити повний перегляд судового рішення.

Про це суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. Залишення апеляційної скарги без задоволення має наслідком набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

У разі ж появи підстав для закриття провадження суд не залишає судове рішення без змін, а визнає його нечинним (частина друга статті 203 КАСУ).

Стаття 201. Підстави для зміни судового рішення

1. Підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є:

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноваження суду апеляційної інстанції, що визначено пунктом 2 статті 198 і пунктом 2 статті 199 КАСУ. Кожна з цих підстав є самостійною, тобто може бути застосована окремо від іншої.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг, оскільки разом зі статтями 200, 202 - 204 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права

3. Якщо суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті справи (у постанові) чи по суті питання (в ухвалі), але для вмотивування помилково обрав не ту норму матеріального чи процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює відповідне судове рішення у частині, де допущено помилку. Зазвичай змінюється мотивувальна частина. Проте може бути змінена і резолютивна частина, якщо її формулювання не відповідають вимогам норм права, але висновок по суті правильний.

Вирішення не всіх позовних вимог або питань

4. Якщо суд першої інстанції вирішив у постанові не всі позовні вимоги, а в ухвалі - питання, що належало було вирішити, тобто проігнорував ці вимоги або питання, не дослідивши необхідних доказів, але в іншій частині судове рішення є правильним, тоді суд апеляційної інстанції змінює постанову чи ухвалу, доповнивши її мотивами та висновками щодо раніше не вирішених позовних вимог чи питань.

5. Якщо ж суд першої інстанції вирішив не всі позовні вимоги чи питання у судовому рішенні, але всі необхідні докази були досліджені судом, тоді цей недолік (неповнота рішення) може бути усунуто через ухвалення додаткового судового рішення цим самим судом (стаття 168 КАСУ). Механізм оскарження у цьому випадку застосовувати недоцільно.

Стаття 202. Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення

1. Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноваження суду апеляційної інстанції, що визначено пунктом 3 статті 198 і пунктом 3 статті 199 КАСУ. Ці підстави є самостійними, а можуть бути й поєднані.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг, оскільки разом зі статтями 200 - 201, 203 - 204 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи

3. Якщо суд першої інстанції не з'ясував хоча б однієї обставини, яку, виходячи з норм права, належало б установити для правильного вирішення позовної вимоги чи питання, суд апеляційної інстанції скасовує постанову чи нову ухвалу суду першої інстанції і приймає нову постанову або постановляє ухвалу з урахуванням цієї обставини. Зазвичай ця помилка суду першої інстанції пов'язана з неправильним визначенням предмету доказування.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими

4. Якщо суд першої інстанції встановив певну обставину без достатніх на те доказів або через помилкову їх оцінку, то ухвалене з урахуванням цієї обставини судове рішення (постанова чи ухвала) буде необґрунтованим, а тому суд апеляційної інстанції повинен його скасувати і прийняти нову постанову або постановити нову ухвалу.

5. Ця підстава не застосовується, якщо суд першої інстанції встановив певну обставину на підставі законної презумпції (наприклад, презумпції вини суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 71 КАСУ). Законна презумпція - це зроблене на підставі норми матеріального чи процесуального права припущення про наявність певної обставини, яке дає можливість вважати її встановленою, якщо зазначене припущення не буде спростоване з посиланням на докази. Інколи закон не дає можливості спростовувати презумпцію (приклади див. у статтях 35 і 37 КАСУ та коментарях до статей 35 та 37).

Невідповідність висновків суду обставинам справи

6. Якщо суд першої інстанції у своєму рішенні зробив висновок про наявність певної обставини, якої насправді не було, або дійшов висновку про відсутність обставини, що мала місце, тоді суд апеляційної інстанції повинен скасувати судове рішення і прийняти нову постанову або постановити нову ухвалу.

Порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання

7. Якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і (або) процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, тоді суд апеляційної інстанції повинен скасувати судове рішення і прийняти нову постанову або постановити нову ухвалу. При цьому суд першої інстанції таке порушення може допустити як у самому судовому рішенні, так і в процесі розгляду або вирішення справи (наприклад, не було залучено всіх заінтересованих осіб, або справу розглянуто без належного повідомлення особи, яка бере участь у справі, тощо), головне, що це порушення вплинуло на результат вирішення справи чи питання. Порушення норм права може виявлятися у:

1) застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації (зокрема, й у разі невідповідності норми правовому акта з вищою юридичною силою);

2) незастосуванні норми, яку належало застосувати;

3) наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.

Скасування судового рішення у частині

8. Якщо у рішенні суду першої інстанції помилковими є лише деякі з його висновків, а інші висновки є законними і обґрунтованими, тоді суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення у частині (щодо неправильно вирішеної частини позовних вимог чи питань) та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Стаття 203. Підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі

1. Постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

2. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноважень суду апеляційної інстанції, що визначені пунктами 4 - 5 статті 198 і пунктами 4 - 5 статті 199 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг, оскільки разом зі статтями 200 - 202, 204 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Підстави для скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд апеляційної інстанції повинен скасувати оскаржене судове рішення і залишити позовну заяву без розгляду, якщо суд першої інстанції не врахував одну з обставин, що визначена статтею 155 КАСУ і наявна у справі:

1) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (слід мати на увазі, що якщо суд першої інстанції розглянув справу без дотримання правил представництва і представник позивача, який насправді не має повноважень на ведення справи, подав апеляційну скаргу, то такі обставини є підставою не для залишення апеляційної скарги без розгляду, а для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду);

3) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

5) надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви;

6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти адміністративного позову і від неї надійшла відповідна заява;

7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статті 106 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;

8) позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

Підстави для скасування судового рішення або визнання його нечинним і закриття провадження у справі

4. Відповідно до частини першої коментованої статті суд апеляційної інстанції повинен скасувати оскаржене судове рішення і закрити провадження у справі, якщо:

1) суд першої інстанції відкрив провадження у справі, хоча її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) позивач відмовився від адміністративного позову, але відмову помилково не прийнято судом першої інстанції;

3) сторони досягли примирення, але його умови помилково не були визнані судом першої інстанції;

4) є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) наступила смерть особи, яка була стороною у справі (або її оголошено померлою), якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідовано підприємство, установу, організацію, які були стороною у справі (стаття 157 КАСУ).

5. У разі незаконності і (або) необґрунтованості рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його і закриває провадження у справі також, якщо підстави для закриття провадження у справі виникли під час апеляційного провадження, тобто у разі:

1) відмови позивача від адміністративного позову в апеляційному провадженні і прийняття її судом апеляційної інстанції;

2) досягнення між сторонами примирення в апеляційному провадженні і визнання його умов судом апеляційної інстанції;

3) набрання законної сили постановою чи ухвалою суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

4) смерті особи, яка була стороною у справі (або оголошення її померлою), якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Якщо зазначені підстави виникли під час апеляційного провадження, але рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою визнає його нечинним і закриває провадження у справі. Тут йдеться про визнання судового рішення нечинним, а не його скасування, оскільки скасування завжди пов'язане з допущеною судом першої інстанції помилкою. У цьому ж випадку суд першої інстанції помилки не допустив. Визнання рішення суду першої інстанції нечинним означає, що воно законної сили не набирає і не може бути виконане примусово.

Стаття 204. Підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

1. Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

(У редакції Закону України

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 205. Судові рішення суду апеляційної інстанції

1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;

4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;

6) скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.

4. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає види судових рішень, що може ухвалювати суд апеляційної інстанції. Стаття також бланкетно, з посиланням на статті 160 і 167 КАСУ, визначає порядок ухвалення, проголошення рішення суду апеляційної інстанції, видачі або направлення його копії особам, які беруть участь у справі.

2. Метою цієї статті є розрізнення судових рішень залежно від того, чи суд вирішує у них вимоги позовної заяви, чи інші питання. Таке розрізнення дає можливість на законодавчому рівні встановити певні особливості таких рішень. Стаття також спрямована на забезпечення принципів відкритості та гласності, відповідно до яких проголошення судового рішення є відкритим для осіб, які беруть участь у справі, та громадськості, і ніхто не може бути позбавлений інформації щодо судових рішень, ухвалених у його чи її справі (стаття 12 КАСУ).

Рішення суду апеляційної інстанції

3. Коментована стаття розрізняє судові рішення, які суд ухвалює:

1) при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження і в процесі апеляційного провадження - ухвали (частина третя);

2) за наслідками розгляду апеляційної скарги - ухвали і постанови (частини перша та друга).

4. Суд апеляційної інстанції приймає постанову у разі:

1) зміни постанови суду першої інстанції (пункт 2 статті 198 КАСУ);

2) скасування постанови суду першої інстанції і прийняття нової постанови, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (пункт 3 статті 198 КАСУ).

Постанова завжди стосується одночасно вимог апеляційної скарги і позовної заяви.

У всіх інших випадках за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (пункти 1, 4 - 6 статті 198, стаття 199 КАСУ).

Порядок ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, його форма

5. Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження і в процесі апеляційного провадження постановляє ухвали, які викладаються у письмовій формі з дотриманням вимог частини першої статті 165 КАСУ щодо змісту ухвали. Ухвали, які суд постановляє під час апеляційного розгляду у судовому засіданні, зазвичай є усними і постановляються на місці без виходу до нарадчої кімнати, проголошуються судом негайно і заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Усна ухвала складається з висновку суду та мотивів, з яких суд дійшов цього висновку (частина друга статті 165 КАСУ).

Якщо в ході апеляційного розгляду суд не може вирішити якогось питання процесуального характеру на місці, він виходить до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу там, виклавши її у письмовій формі у вигляді окремого документа. Ухвалу повинен постановити і підписати склад суду, який розглядає справу. Ухвалу, постановлену в процесі апеляційного розгляду в нарадчій кімнаті, суд повинен проголосити у судовому засіданні негайно після постановлення та виходу з нарадчої кімнати (останній абзац частини четвертої, частини п'ята і сьома статті 160 КАСУ).

Але в будь-якому разі окремим документом завжди належить викладати ухвали про:

1) залишення апеляційної скарги без руху;

2) повернення апеляційної скарги;

3) відкриття апеляційного провадження чи відмову у цьому;

4) інших питань, що визначені частиною четвертою статті 160 КАСУ.

6. Судові рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги завжди викладаються у письмовій формі: ухвали - з урахуванням вимог статті 206, а постанови - статті 207 КАСУ. Такі постанови й ухвали суд апеляційної інстанції постановляє іменем України (частина перша статті 14 КАСУ).

Якщо адміністративна справа є складною і виготовлення постанови може зайняти тривалий час, як виняток, складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (частина четверта коментованої статті). При цьому суд повинен невідкладно скласти короткий варіант постанови у вигляді вступної та резолютивної частин постанови (пункт 1, 4 статті 207 КАСУ), який підписується всім складом суду. Це правило стосується лише постанови.

7. Після прийняття і підписання постанови (у повному чи, як виняток, скороченому варіанті) суд повертається з нарадчої кімнати і головуючий прилюдно проголошує постанову в тому самому засіданні, в якому закінчився апеляційний розгляд справи.

Виправлення в рішенні суду апеляційної інстанції

8. Частина восьма статті 160 КАСУ дає можливість суду апеляційної інстанції внести виправлення до свого рішення (постанови чи ухвали) невідкладно після того, як воно буде виготовлене (роздруковане). Такі виправлення вносяться безпосередньо до судового рішення із застереженням, підписаним суддями, які ухвалили рішення.

Проголошення рішення суду апеляційної інстанції

9. Рішення суду апеляційної інстанції (постанова чи ухвала) проголошується головуючим прилюдно негайно після повернення суду в судове засідання з нарадчої кімнати. Якщо апеляційний розгляд або його частина відбувалися у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення (частина дев'ята статті 12 КАСУ) або з упущенням відомостей, заради нерозголошення яких проводилося закрите судове засідання.

10. Після проголошення рішення суду апеляційної інстанції головуючий у судовому засіданні з'ясовує, чи зрозумілий зміст рішення та порядок і строк його оскарження особам, які беруть участь у справі. Якщо щось є незрозумілим, головуючий роз'яснює у необхідній частині зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

11. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови (частина третя статті 160 КАСУ), суд апеляційної інстанції після такого проголошення зобов'язаний повідомити особам, які беруть участь у справі, час і місце у межах п'ятиденного строку, коли і де вони зможуть одержати копію постанови у повному обсязі.

Видача і направлення копій рішення суду апеляційної інстанції особам, які беруть участь у справі

12. Особи, які беруть участь у справі, мають право безкоштовно отримати в суді апеляційної інстанції копію постанови чи ухвали суду невідкладно після її проголошення або за їх бажанням в будь-який інший час після цього, поки справа знаходиться в адміністративному суді апеляційної інстанції. Про видачу копії судового рішення робиться відмітка у справі із зазначенням дати видачі.

13. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо особа, яка бере участь у справі, діяла через представника, то достатньо копію рішення надіслати представникові, оскільки одержання копії рішення представником презумує одержання копії рішення й особою, яку він - представник - представляє.

14. У разі відкладення виготовлення постанови у повному обсязі (частина третя статті 160 КАСУ) суд повинен надіслати копію повної постанови всім особам, які беруть участь у справі й у визначений судом час не скористалися правом одержати копію судового рішення, без урахування того, чи були вони присутні у судовому засіданні. Суд повинен зробити це не пізніше наступного робочого дня після виготовлення постанови у повному обсязі.

15. Якщо апеляційний розгляд відбувся в порядку письмового провадження, то способом доведення судового рішення до відома осіб, які беруть участь у справі, є не проголошення судового рішення, а направлення їм його копії. Копія постанови або ухвали суду апеляційної інстанції надсилається кожній особі, яка бере участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання усіма суддями колегії (частина третя статті 197 КАСУ).

Стаття 206. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, що містяться у скарзі.

3. У разі скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції в ухвалі зазначається, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість цього рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту ухвали, яку суд апеляційної інстанції постановляє за наслідками розгляду апеляційної скарги. Визначена статтею структура ухвали суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації всіх ухвал суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги у частині оформлення.

Структура ухвали

2. Згідно з коментованою статтею ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість ухвали.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити ухвали, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (апеляційного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд апеляційної інстанції), прізвища та ініціали професійних суддів і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі апеляційного розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині ухвали суд повинен зазначити прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками, із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено (тезами) викладаються:

1) зміст вимог апеляційної скарги і оскарженого рішення суду першої інстанції;

2) доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (основні її аргументи та докази);

3) позиція інших осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), - підтримання, непідтримання вимог апеляційної скарги, заперечення проти неї, приєднання тощо;

4) обставини, встановлені у мотивувальній частині оскарженого рішення суду першої інстанції, й основний зміст доказів, досліджених судом.

В описовій частині суд апеляційної інстанції не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі), якщо вони були предметом дослідження, і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності ухвали (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь.

6. Якщо суд апеляційної інстанції переглядав правильність встановлення обставин у справі, тоді в мотивувальній частині ухвали суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також повинні бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремі докази з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ).

7. Далі суд апеляційної інстанції дає висновок щодо вимог апеляційної скарги: так, при залишенні апеляційної скарги без задоволення у мотивувальній частині зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, що містяться у скарзі. У разі скасування або зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині зазначається, у чому полягає незаконність і (чи) необґрунтованість цього рішення. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався. Якщо справу направлено на новий розгляд, висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, обов'язково мають бути враховані при новому розгляді справи, щоб повторно не було допущено аналогічної помилки.

Резолютивна частина

8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду апеляційної інстанції, тобто відповідь суду на кожну вимогу апеляційної скарги (апеляційних скарг).

Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення апеляційної скарги повністю чи частково або про залишення її без задоволення.

У разі задоволення адміністративної скарги суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом використання повноважень, визначених статтями 198 - 199 КАСУ.

Також одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання скасованого чи визнаного нечинним рішення, якщо його було виконано (див. частини першу та другу статті 265 КАСУ).

У резолютивній частині ухвали суд апеляційної інстанції також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до результатів апеляційного розгляду за правилами статті 94 КАСУ.

Наприкінці резолютивної частини ухвали суд апеляційної інстанції обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула:

"Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця після набрання ухвалою законної сили разом з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копією оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій".

Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там не передбачено можливості касаційного оскарження (див. статтю 177 КАСУ).

Підписання ухвали

9. Ухвала суду апеляційної інстанції обов'язково повинна бути скріплена підписами усіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит ухвали. Якщо ухвалу підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді касаційної інстанції (пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ).

Стаття 207. Зміст постанови суду апеляційної інстанції

1. Постанова суду апеляційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її прийняття;

найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і постанови суду першої інстанції;

короткого змісту вимог апеляційної скарги;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги і позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту постанови, яку суд апеляційної інстанції приймає за наслідками розгляду апеляційної скарги. Визначена статтею структура постанови суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації всіх постанов суду апеляційної інстанції у частині оформлення.

Структура постанови

2. Згідно з коментованою статтею постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови. За наповненням постанова суду апеляційної інстанції відрізняється від ухвали суду апеляційної інстанції лише тим, що у постанові додатково міститься інформація про вимоги адміністративного позову і дається висновок суду апеляційної інстанції щодо цих вимог.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити постанови суду апеляційної інстанції, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (апеляційного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд апеляційної інстанції), прізвища та ініціали професійних суддів і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі апеляційного розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині постанови суд повинен зазначити прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками, із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено (тезами) викладаються:

1) зміст позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, і оскарженої постанови суду першої інстанції;

2) зміст вимог апеляційної скарги;

3) доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (основні її аргументи та докази);

4) позиція інших осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), - підтримання, непідтримання вимог апеляційної скарги, заперечення проти неї, приєднання тощо;

5) обставини, встановлені у мотивувальній частині оскарженого рішення суду першої інстанції, й основний зміст доказів, досліджених судом.

В описовій частині суд апеляційної інстанції не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі), якщо вони були предметом дослідження, і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності постанови (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь.

6. Якщо суд апеляційної інстанції переглядав правильність встановлення обставин у справі, тоді в мотивувальній частині постанови суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також повинні бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремі докази з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ).

7. Далі суд апеляційної інстанції дає висновок щодо задоволення вимог апеляційної скарги (повного чи часткового). У разі скасування або зміни постанови суду першої інстанції у мотивувальній частині зазначається, у чому полягає її незаконність і (чи) необґрунтованість. Також суд апеляційної інстанції обґрунтовує, чому вимоги адміністративного позову необхідно задовольнити або відмовити у їх задоволенні. Суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався.

Резолютивна частина

8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду апеляційної інстанції, тобто відповідь суду на кожну вимогу апеляційної скарги (апеляційних скарг), а також на позовні вимоги. Суд викладає свої висновки по суті зазначених вимог в обсязі, в якому їх було задоволено. При вирішенні вимог адміністративного позову суд апеляційної інстанції користується повноваженнями, визначеними статтею 162 КАСУ.

Також одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання скасованого чи зміненого рішення, якщо його було виконано (див. частини першу та другу статті 265 КАСУ).

У резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами за правилами статті 94 КАСУ відповідно до результатів апеляційного розгляду та наслідків нового вирішення адміністративного позову.

Наприкінці резолютивної частини постанови суд апеляційної інстанції обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула:

"Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця після набрання постановою законної сили разом з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копією оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій".

Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там не передбачено можливості касаційного оскарження (див. статтю 177 КАСУ).

Підписання постанови

9. Постанова суду апеляційної інстанції обов'язково повинна бути скріплена підписами усіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови. Якщо постанову підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді касаційної інстанції (пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ).

Скорочений варіант постанови суду

10. Якщо справа виявилася складною (багато суб'єктів, позовних вимог, обставин, доказів, складне законодавство тощо) і вмотивування постанови може зайняти багато часу, суд апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 205, частини третьої статті 160 КАСУ має право відкласти складення постанови у повному обсязі на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення апеляційного розгляду справи у судовому засіданні. Але при цьому він повинен виготовити і проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, скорочений варіант постанови, який включає лише вступну і резолютивну частини. Тобто описова і мотивувальна частини там не наводяться.

Стаття 208. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 166 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

2. Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування постанови чи ухвали суду першої інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття дає можливість суду апеляційної інстанції відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів, а також на допущення судом першої інстанції порушень, що не потягли за собою зміну або скасування рішення суду першої інстанції.

Особливості окремої ухвали суду апеляційної інстанції

2. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції є формою реагування на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

3. Адресатом окремої ухвали суду апеляційної інстанції, як і окремої ухвали суду першої інстанції, може бути як суб'єкт владних повноважень - відповідач, так і інший суб'єкт владних повноважень, що уповноважений вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винуватих у такому порушенні. Підстави для постановлення, правові наслідки одержання такої окремої ухвали визначені статтею 166 КАСУ (див. коментар до неї).

Крім того, адресатом окремої ухвали суду апеляційної інстанції може бути суд першої інстанції, який, як з'ясувалося під час апеляційного розгляду, допустив порушення, що не потягли за собою зміну або скасування рішення суду першої інстанції. Це можуть бути, наприклад, порушення строків розгляду справи, строків виготовлення судового рішення, затримка з пересиланням апеляційної скарги зі справою тощо. Така окрема ухвала спрямована на недопущення надалі подібних порушень. Крім того, наявність окремої ухвали враховується при оцінці діяльності судді, щодо якого її було постановлено.

4. Окрему ухвалу суду апеляційної інстанції не може бути оскаржено в касаційному порядку, оскільки стаття 211 КАСУ не передбачає права на її касаційне оскарження.

Стаття 209. Повернення адміністративної справи

1. Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніш як у семиденний строк направляється до адміністративного суду першої інстанції, який її розглянув.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає необхідність і строк повернення адміністративної справи з адміністративного суду апеляційної інстанції до адміністративного суду першої інстанції з тим, щоб усі справи, у яких закінчено провадження, зберігалися у відповідних місцевих судах.

Необхідність повернення справи

2. Наявність адміністративної справи у місцевому суді полегшує доступ до суду при вирішенні питань, пов'язаних із виконанням судового рішення, - зокрема щодо одержання виконавчого листа. Це також полегшує доступ до матеріалів справи у разі касаційного оскарження судових рішень. Тому після закінчення апеляційного провадження канцелярія апеляційного адміністративного суду повинна направити справу до місцевого адміністративного суду (місцевого загального чи окружного адміністративного), який її розглянув у першій інстанції.

Строк для повернення справи

3. Справа має бути повернута до адміністративного суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк після закінчення апеляційного провадження. Момент закінчення апеляційного провадження КАСУ не визначено. На наш погляд, цей момент слід відраховувати з моменту завершення апеляційного розгляду, тобто після проголошення судового рішення за його наслідками, або в разі апеляційного розгляду справи у письмовому провадженні чи відкладення виготовлення постанови у повному обсязі - після підписання судового рішення.

Поки справа перебуває в адміністративному суді апеляційної інстанції, особа має можливість звернутися до цього суду для вирішення якогось із питань, пов'язаних з виконанням судового рішення (розділ V КАСУ). У цьому випадку семиденний строк необхідно відраховувати після вирішення судом апеляційної інстанції відповідного питання.

Стаття 210. Суд касаційної інстанції

1. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, який відповідає за здійснення касаційного провадження в адміністративних справах. Оскільки одним із завдань касаційного провадження є забезпечення однакового застосування законів судами відповідної юрисдикції, стаття наділяє функціями суду касаційної інстанції в адміністративних справах лише один суд - Вищий адміністративний суд України.

Вищий адміністративний суд України - вищий судовий орган у системі адміністративних судів

2. Відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України вищими судовими органами у системі спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно зі статтею 38 Закону України "Про судоустрій України", у системі адміністративних судів вищим судовим органом є Вищий адміністративний суд України, який є третьою ланкою після місцевих адміністративних судів і апеляційних адміністративних судів.

3. Вищий адміністративний суд України було утворено Указом Президента України "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня 2002 року, але свою судову діяльність він почав здійснювати з набранням чинності КАСУ, тобто з 1 вересня 2005 року.

4. У листопаді 2002 року Президент України підписав Указ, яким було затверджено кількісний склад Вищого адміністративного суду України - 65 суддів. Зважаючи на велике навантаження, згодом його було збільшено, і сьогодні у складі Вищого адміністративного суду України передбачено 97 суддівських посад.

5. Вищий адміністративний суд України знаходиться у місті Києві, його поштова адреса: вул. Московська, 8, корп. 5, м. Київ, 01010.

Повноваження Вищого адміністративного суду України

6. Вищий адміністративний суд України є судом касаційної інстанції і здійснює перегляд за касаційними скаргами судових рішень в адміністративних справах.

Також Вищий адміністративний суд України, як виняток, є судом першої й останньої інстанції у справах щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, скасування реєстрації кандидата на пост Президента України. Крім того, Вищий адміністративний суд України є судом апеляційної й останньої інстанції у справах щодо рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії, за винятком тих, що стосуються встановлення результатів виборів або всеукраїнського референдуму.

Окрім здійснення судових повноважень, Вищий адміністративний суд України також вивчає та узагальнює судову практику, аналізує судову статистику, а також надає методичну допомогу та рекомендаційні роз'яснення судам нижчого рівня з метою однакового застосування законодавства в межах відповідної судової юрисдикції.

Судові палати Вищого адміністративного суду України

7. Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України "Про судоустрій України" у вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

8. Сьогодні у Вищому адміністративному суді діють такі судові палати:

1) з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб;

2) з розгляду справ за зверненнями фізичних осіб;

3) з розгляду справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби;

4) з розгляду справ, що виникають з податкових відносин.

Судові палати, крім забезпечення розгляду відповідних справ у складі колегій суддів, аналізують судову статистику та узагальнюють судову практику у справах, віднесених до компетенції палати.

Стаття 211. Право на касаційне оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на касаційне оскарження (суб'єкти касаційного оскарження), судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку (предмет касаційного оскарження), а також підстави для такого оскарження.

2. Стаття спрямована не лише на реалізацію конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом, а й покликана не допустити використання механізму оскарження для судової тяганини.

Суб'єкти касаційного оскарження

3. Право на касаційне оскарження мають ті самі особи, що мають право й на апеляційне оскарження, тобто це особи, чиїх прав, свободи, інтересів чи обов'язків безпосередньо стосується судове рішення.

Таким чином, таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

Правом на касаційне оскарження наділені також представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник брав участь у справі під час її розгляду судом першої і (або) апеляційної інстанцій. Представник, який бере участь в адміністративній справі на основі договору, може оскаржувати судові рішення, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ).

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну і (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

4. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо її не влаштовує результат розгляду і для такого оскарження є підстави. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суди першої і апеляційної інстанції мали б залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей вони цього не зробили. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження.

5. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджене обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на касаційне оскарження, незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси. Касаційна скарга такої особи залишається без розгляду (частина шоста статті 171 КАСУ). Заінтересована особа, яка не брала участі у справі, усе ж може оскаржити судове рішення у такій справі, якщо відповідного оголошення не було зроблено у встановленому порядку.

Предмет касаційного оскарження

6. Предметом касаційного оскарження можуть бути постанови та ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції. Постанови й ухвали суду першої інстанції можуть бути переглянуті у касаційному порядку лише після їх перегляду в суді апеляційної інстанції. У касаційному порядку може бути оскаржено не кожну ухвалу. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку самостійно, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, тобто це ухвали про:

1) залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху;

2) повернення позовної заяви (апеляційної скарги);

3) відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (апеляційного провадження);

4) залишення позовної заяви (заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги) без розгляду;

5) зупинення провадження у справі (апеляційного провадження);

6) закриття провадження у справі (апеляційного провадження).

Як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, а отже, підлягають касаційному оскарженню, необхідно розглядати також ухвали суду апеляційної інстанції про скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки така ухвала за змістом перешкоджала би подальшому спрямуванню справи до суду касаційної інстанції (див. пункт 26 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2). За відсутності права на касаційне оскарження таких ухвал суди апеляційної інстанції могли б замкнути рух справи між двома інстанціями - першою й апеляційною. Тому, за роз'ясненням Вищого адміністративного суду України, у разі відкриття касаційного провадження за скаргою на таку ухвалу і витребування справи із суду першої чи апеляційної інстанцій цей суд має відкласти розгляд справи, якщо такий розпочато, та негайно надіслати справу до суду касаційної інстанції для перегляду в касаційному порядку раніше ухвалених судових рішень.

7. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу та процесу референдуму, законодавець встановив виняток: рішення адміністративних судів у справах, пов'язаних з виборами чи референдумом, особливості провадження у яких визначено статтями 172 - 179 КАСУ, не може бути оскаржено у касаційному порядку. Для таких рішень передбачено лише апеляційний порядок оскарження, тобто рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними (див. частину дев'яту статті 177 КАСУ).

Підстави для касаційного оскарження

8. На відміну від апеляційного оскарження, підставами касаційного оскарження відповідно до частини третьої коментованої статті можуть бути помилки судів першої та (або) апеляційної інстанцій лише у питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права), але не в питаннях факту.

Порушення норм права може виявлятися у:

1) застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;

2) незастосуванні норми, яку належало застосувати;

3) наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.

9. Подання касаційної скарги без посилання на порушення норм матеріального чи процесуального права є підставою для залишення її без руху (пункт 4 частини другої статті 213, частина шоста статті 214 КАСУ).

10. Якщо недоліки судового рішення першої та апеляційної інстанцій можна усунути ухваленням додаткового судового рішення (стаття 168), виправленням описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні (стаття 169), роз'ясненням судового рішення (стаття 170 КАСУ), тоді доцільно застосовувати саме ці механізми, а не оскарження судового рішення.

За наявності обставин, що об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи в суді першої або апеляційної інстанції, але не були відомі і не могли бути відомі суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, така особа може використати механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами (глава IV розділу IV КАСУ), а не оскарження судового рішення.

Стаття 212. Порядок і строки касаційного оскарження

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

2. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок касаційного оскарження судових рішень і встановлює строк для реалізації права на таке оскарження, а також наслідки його недотримання.

2. Стаття обмежує можливість касаційного оскарження судового рішення строком, після завершення якого судове рішення у справі має залишатися стабільним.

Порядок касаційного оскарження

3. Касаційну скаргу належить подавати безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України. "Безпосередньо" не означає, що особа не може надіслати її поштою. Йдеться про те, що на відміну від апеляційного провадження немає потреби подавати скаргу через адміністративний суд, що вирішив справу, оскільки касаційне оскарження ніяким чином уже не впливає на набрання законної сили судовим рішенням: рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

4. Касаційна скарга і додатки до неї повинні відповідати вимогам статті 214 КАСУ.

Строк касаційного оскарження

5. Строк касаційного оскарження становить один місяць після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції (тобто з моменту проголошення), а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАСУ - з дня складення постанови в повному обсязі. У частині другій коментованої статті визначено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Цей Кодекс визначає винятки не щодо строку, а щодо судових рішень, на які може бути подано скаргу (див. статтю 211 КАСУ).

Наслідки пропущення строку касаційного оскарження

6. Пропущення строку, встановленого для подання касаційної скарги, є перешкодою для касаційного перегляду, окрім випадків, коли суд касаційної інстанції (у колегіальному складі) за заявою особи, яка її подала, визнав поважними причини пропущення таких строків і поновив строк на оскарження (стаття 102 КАСУ). Заяву (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції розглядає за умови надходження касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 214 КАСУ за відсутності заяви (клопотання) про поновлення такого строку суддя-доповідач ще на етапі вирішення питання про відкриття касаційного провадження своєю ухвалою повертає касаційну скаргу, подану після закінчення строку на касаційне оскарження.

Стаття 213. Вимоги до касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.

2. У касаційній скарзі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, та осіб, які беруть участь у справі, а також їх номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) судові рішення, що оскаржуються;

4) обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права;

5) вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;

6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу;

7) перелік матеріалів, які додаються.

3. Касаційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

5. До касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 16.03.2006 р. N 3550-IV)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття стандартизує форму і структуру касаційної скарги - містить перелік елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом касаційної інстанції питання про відкриття касаційного провадження в адміністративній справі.

Форма касаційної скарги

2. Касаційна скарга подається лише у письмовій формі (частина перша коментованої статті), тобто виготовлена на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову).

Структура касаційної скарги і додатки до неї

3. У касаційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції, до якого подається касаційна скарга (Вищий адміністративний суд України);

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають скаргу, а також тих, які беруть участь у справі, їхня поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є (ці реквізити необхідні суду для направлення кореспонденції, зокрема копій ухвали про відкриття касаційного провадження, а номери засобів зв'язку чи адреса електронної пошти можуть бути потрібні для здійснення термінових викликів чи повідомлень), одночасно бажано також зазначити процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, треті особи, представники), хоча законом цього і не вимагається;

3) реквізити рішень суду першої і (або) апеляційної інстанції, що оскаржується (принаймні необхідно зазначити назву судових рішень, найменування адміністративних судів, що їх ухвалили, номер справи, дати ухвалення; ця інформація необхідна суду касаційної інстанції для того, щоб витребувати справу);

4) обґрунтування вимог особи, яка подає касаційну скаргу (у такому обґрунтуванні обов'язково слід навести мотиви, чому особа вважає оскаржені судові рішення незаконними, тобто в чому полягає порушення норм права, що потягло за собою неправильне вирішення справи чи питання; тут не можна посилатися на неправильність встановлення обставин у справі, їхню доведеність чи недоведеність, оскільки суд касаційної інстанції з'ясовує лише питання права);

5) вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції (тобто прохання особи про бажане для неї рішення суду касаційної інстанції відповідно до статті 223 КАСУ);

6) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає касаційну скаргу (це можуть бути вмотивовані клопотання про: поновлення строку на касаційне оскарження, зупинення виконання оскаржених рішень, проведення касаційного розгляду у судовому засіданні з участю особи, яка подає скаргу, тощо; ці клопотання можуть бути викладені також окремими заявами, що додаються до касаційної скарги; за відсутності клопотання про проведення касаційного розгляду у судовому засіданні з участю особи касаційний розгляд відбувається у письмовому провадженні);

7) перелік матеріалів, які додаються (довіреність на представництво, квитанція про сплату судового збору, копії касаційної скарги для інших осіб, які беруть участь у справі, копії оскаржених судових рішень тощо).

8. Якщо касаційну скаргу подає представник, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, яка бере участь у справі і в інтересах якої подається скарга) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

9. Наприкінці касаційна скарга має бути підписана особою, яка її подає, або її представником (частина четверта коментованої статті), із зазначенням дати підписання.

Якщо касаційну скаргу підписав представник, то одночасно з нею подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника згідно із статтею 58 КАСУ, незалежно від того, чи цей документ подавався раніше. Замість оригіналу такого документа до заяви може бути додана і належним чином засвідчена копія. Зазначені документи необхідні, оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження перевіряє повноваження представника, а матеріали адміністративної справи у нього відсутні.

10. До касаційної скарги має бути доданий документ (квитанція, платіжне доручення) про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір за подання касаційної скарги фізичною чи юридичною особою, суб'єктом владних повноважень становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3 гривні 40 копійок (підпункт "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"). Підпункт 3 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ при цьому не застосовується, оскільки касаційна скарга не містить майнових вимог про стягнення грошових коштів. В адміністративному судочинстві при сплаті судового збору застосовуються пільги, надані на підставі статей 4 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

11. До касаційної скарги також обов'язково необхідно додавати копії оскаржених рішень судів першої і апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції повинен мати можливість вирішити питання про зупинення виконання оскарженого рішення і до одержання матеріалів справи від адміністративного суду, де вона знаходиться.

12. Принцип змагальності передбачає право ознайомлення із касаційною скаргою інших осіб, які беруть участь у справі, тому до касаційної скарги слід додати її копії відповідно до кількості таких осіб (частина п'ята коментованої статті), а також бажано приєднати копії доданих до неї письмових матеріалів у такій же кількості.

Наслідки недотримання вимог до касаційної скарги

13. Якщо особа не дотримала якоїсь із вимог до касаційної скарги, зазначених у коментованій статті, і відсутність певної інформації не дає можливості суду вирішити питання про відкриття касаційного провадження, суд залишає касаційну скаргу без руху і пропонує особі виправити виявлені недоліки (див. частину шосту статті 214 і статтю 108 КАСУ).

Відмінність від попереднього регулювання

14. Перша редакція коментованої статті не передбачала необхідності зазначати у касаційній скарзі контактну інформацію щодо всіх осіб, які беруть участь у справі, а також додавати до неї копії оскаржених судових рішень. Так само від представника не вимагалося документа на підтвердження його повноважень, якщо такий документ був у матеріалах справи. Відсутність таких вимог до касаційної скарги та додатків до неї у багатьох випадках перешкоджала судді-доповідачу вирішувати питання щодо відкриття касаційного провадження, готувати справу до касаційного розгляду до того часу, як справа надійде від адміністративного суду, де вона знаходилася. Тому додержання строків на вчинення цих дій було малореальним.

Стаття 214. Прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції

1. Касаційна скарга реєструється у день її надходження до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

2. Отримавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 213 цього Кодексу, суддя-доповідач у дводенний строк вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, та витребовує справу, яка має бути надіслана до суду касаційної інстанції протягом п'яти днів з дня отримання відповідної ухвали.

3. Суддя-доповідач повертає касаційну скаргу, подану після закінчення строку касаційного оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку.

4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення;

4) є ухвала про відмову у задоволенні касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення.

5. Копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції.

6. До касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 213 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 16.03.2006 р. N 3550-IV,

від 05.06.2009 р. N 1475-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає дії, які вчиняються в адміністративному суді касаційної інстанції, після надходження касаційної скарги. Зокрема, стаття у загальному вигляді регламентує порядок вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження.

2. Стаття спрямована на забезпечення неупередженого розподілу судових справ в адміністративному суді касаційної інстанції та на відкриття касаційного провадження за відсутності перешкод для цього.

Реєстрація і розподіл справ в адміністративному суді касаційної інстанції

3. Касаційна скарга, що надійшла до адміністративного суду касаційної інстанції, реєструється в день її надходження до адміністративного суду касаційної інстанції у відповідному підрозділі апарату суду. Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації апарат суду повинен передати скаргу разом із усіма доданими матеріалами судді-доповідачу, який визначається у порядку черговості, встановленому з урахуванням спеціалізації суддів, розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправних коефіцієнтів до них.

Вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження

4. Суддя-доповідач не пізніше п'яти днів після одержання ним касаційної скарги повинен вирішити питання щодо відкриття касаційного провадження.

5. Якщо касаційну скаргу подано без додержання встановлених статтею 213 КАСУ вимог щодо форми, структури касаційної скарги та додатків до неї або не сплачено судовий збір у належному розмірі чи відсутнє підтвердження про це, суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення скарги без руху. В ухвалі суддя-доповідач вказує на недоліки касаційної скарги, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги (частина шоста коментованої статті).

Якщо особа подала касаційну скаргу з пропущенням строку касаційного оскарження, суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у разі відсутності заяви (клопотання) особи, яка її подала, про поновлення цього строку. Пропущення строку касаційного оскарження за наявності заяви (клопотання) про його поновлення не є перешкодою для відкриття касаційного провадження, але суд касаційної інстанції (але вже у колегіальному складі) може залишити касаційну скаргу без розгляду за відсутності поважних причин пропущення цього строку (частина третя статті 212 КАСУ).

За аналогією із процесом у суді першої інстанції (стаття 108 КАСУ) суддя-доповідач своєю ухвалою повертає касаційну скаргу також, якщо:

1) особа, яка її подала, до відкриття касаційного провадження подала заяву про відкликання касаційної скарги;

2) касаційну скаргу подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

3) касаційну скаргу від імені особи, яка бере участь у справі, подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

6. За частиною четвертою коментованої статті суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду за правилами адміністративного судочинства (наприклад, оскаржено судове рішення, яке не може бути предметом касаційного оскарження відповідно до статті 211 КАСУ; також ця підстава була важливою для перехідного періоду, коли багато рішень у справах, розглянутих за правилами цивільного чи господарського судочинства, після набрання чинності КАСУ помилково оскаржувалися за правилами адміністративного судочинства);

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку (суд касаційної інстанції не може переглядати рішення суду першої інстанції, якщо воно не було предметом оскарження і перегляду у суді апеляційної інстанції);

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення (тобто відмова особи від касаційної скарги і закриття у зв'язку з цим провадження відповідно до статті 218 КАСУ перешкоджає цій особі повторно звернутися з касаційною скаргою на те рішення, що вона оскаржувала раніше);

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи (залишення касаційної скарги без задоволення) або про відмову їй у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення (ця підстава не повинна застосовуватися, коли суд касаційної інстанції спочатку відмовив у відкритті касаційного провадження через те, що справу не було переглянуто в апеляційному порядку, а потім цю справу все-таки було переглянуто в апеляційній інстанції);

За аналогією зі статтею 109 КАСУ суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження також, якщо наступила смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із касаційною скаргою, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

7. У разі залишення касаційної скарги без руху копія ухвали про це направляється особі, яка подала касаційну скаргу. Якщо ж касаційну скаргу буде повернуто або буде відмовлено у відкритті касаційного провадження, особі, яка подавала касаційну скаргу, суд направляє копію ухвали про це разом з доданими до скарги матеріалами, але касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції і зберігається разом з відповідною ухвалою. Інші особи, які беруть участь у справі, про такі судові рішення не повідомляються, оскільки касаційне провадження не розпочалося.

8. За відсутності зазначених вище перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження й одночасно витребовує адміністративну справу з адміністративного суду, в якому вона знаходиться.

Попереднє регулювання

9. Перша редакція коментованої статті не передбачала чітких підстав для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, а тому вимагала застосування за аналогією правил, встановлених у суді першої інстанції, чого виявилося недостатньо. У чинній редакції переважно усунуто зазначені прогалини, а також збільшено строк для вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження з трьох до п'яти днів, виходячи з того, що навантаження на суд касаційної інстанції виявилося більшим, ніж очікувалося спочатку.

Стаття 214-1. Строки розгляду касаційної скарги

1. Касаційна скарга має бути розглянута протягом одного місяця з дня одержання судом касаційної інстанції адміністративної справи.

(Доповнено статтею 2141 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 215. Підготовка справи до касаційного розгляду

1. Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження:

1) з'ясовує склад осіб, які беруть участь у справі;

2) надсилає копії ухвали про відкриття касаційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копіями касаційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу;

3) вирішує письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

4) вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції;

5) вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються;

6) вирішує інші питання, необхідні для касаційного розгляду справи.

2. Усі рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі.

3. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до касаційного розгляду у судовому засіданні чи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 16.03.2006 р. N 3550-IV,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає правила підготовки суддею-доповідачем адміністративної справи до касаційного розгляду. Стаття спрямована на створення необхідних умов для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в касаційному провадженні протягом розумного строку.

Поняття підготовки справи до касаційного розгляду

2. Підготовка адміністративної справи до касаційного розгляду - це система процесуальних дій судді-доповідача адміністративного суду касаційної інстанції, спрямованих на створення умов для вирішення справи в касаційному провадженні протягом розумного строку.

Порядок здійснення підготовки та підготовчі дії

3. Підготовка адміністративної справи до касаційного розгляду має починатися з часу відкриття касаційного провадження.

4. Підготовку здійснює одноособово суддя-доповідач - суддя адміністративного суду, який відкрив касаційне провадження у справі. Цей суддя вже попередньо ознайомився з касаційною скаргою та викладеними у ній вимогами, тому цілком слушно, що саме він здійснює підготовку справи до касаційного розгляду. Хоча у разі якщо такий суддя не може з об'єктивних причин далі продовжувати провадження у справі (припинення його повноважень, тривале захворювання тощо), то її може бути передано іншому судді в порядку черговості і це не матиме наслідком проведення підготовки справи до касаційного розгляду спочатку.

5. Статтею першою коментованої статті визначено строк підготовки адміністративної справи до касаційного розгляду - десять днів. Але деякі рішення можуть бути прийняті суддею доповідачем і пізніше. Наприклад, для вирішення питання щодо касаційного розгляду у порядку письмового провадження необхідно дочекатися, коли закінчиться строк для надання заперечень на касаційну скаргу, оскільки протягом цього часу особа може подати клопотання про касаційний розгляд справи у судовому засіданні з її участю, що виключає письмове провадження.

6. При підготовці справи до касаційного розгляду суддя-доповідач уповноважений вчиняти різноманітні процесуальні дії, орієнтовний перелік яких передбачено у частині першій коментованої статті.

Усі процесуальні дії судді на цій стадії касаційного провадження умовно можна звести до таких питань:

1) визначення складу учасників адміністративного процесу та інформування осіб, які беруть участь у справі, про відкриття касаційного провадження (для цього суддя-доповідач повинен, зокрема, надіслати копії ухвали про відкриття касаційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копіями касаційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановити строк для подання заперечень на касаційну скаргу);

2) вирішити питання про можливість попереднього розгляду справи чи письмового провадження в суді касаційної інстанції (письмове провадження в суді касаційної інстанції, на відміну від судів першої і апеляційної інстанцій, можливе, якщо від жодної особи, яка бере участь у справі, не надійшло клопотання про касаційний розгляд у судовому засіданні за її участю. За наявності такого клопотання справа призначається судом касаційної інстанції спочатку до попереднього розгляду, а якщо її під час попереднього розгляду не вирішено, тоді справа призначається до касаційного розгляду у судовому засіданні, про яке повідомляють осіб, які беруть участь у справі);

3) вирішення питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються (суддя-доповідач може вирішити це питання як з власної ініціативи, так і за клопотанням особи, яка подала касаційну скаргу, чи інших осіб, які беруть у справі; при цьому він може керуватися такими критеріями: очевидність порушень, які можливо допустили суди нижчих інстанцій, та висока ймовірність істотних наслідків таких порушень; неможливість повернути виконання судових рішень у разі, якщо вони будуть скасовані тощо);

4) вирішення інших письмово заявлених клопотань осіб, які беруть участь у справі (потрібно звернути увагу на те, що клопотання про поновлення строку касаційного оскарження вирішує не суддя-доповідач одноособово, а суд касаційної інстанції колегіально у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини другої статті 102 КАСУ).

7. Перелік процесуальних дій судді-доповідача під час підготовки справи до касаційного розгляду, що наведені вище, не є вичерпним. У разі необхідності суддя може вчиняти інші процесуальні дії, спрямовані на здійснення повного і об'єктивного касаційного розгляду протягом розумного строку.

8. Відповідно до частини другої коментованої статті усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі (це може бути зроблено одночасно з направленням копії ухвали про призначення справи до касаційного розгляду).

Невідкладний касаційний розгляд адміністративної справи

9. За аналогією з частиною третьою статті 110 КАСУ, за обґрунтованим клопотанням особи, яка бере участь у справі, про невідкладне вирішення адміністративної справи суддя-доповідач під час підготовки справи до касаційного розгляду повинен вжити заходів щодо якнайскорішого касаційного розгляду і вирішення справи з метою дотримання розумного для такої справи строку її вирішення. У такому разі судові виклики чи повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників адміністративного процесу суд здійснює за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу, який забезпечував би необхідну швидкість (стаття 38 КАСУ).

Закінчення підготовки справи до касаційного розгляду

10. Відповідно до частини третьої коментованої статті після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, що здійснюватиме касаційний розгляд, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до касаційного розгляду. На жаль, при запровадженні попереднього розгляду справи (стаття 2201 КАСУ) у зазначену норму не внесли необхідних змін. Тому сьогодні її необхідно тлумачити у такий спосіб: суд касаційної інстанції заслуховує доповідь судді-доповідача про проведені підготовчі дії, і постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до касаційного розгляду у письмовому провадженні або призначення попереднього розгляду справи.

Ухвала про закінчення підготовки і призначення справи до касаційного розгляду повинна містити інформацію про те, які підготовчі дії проведені, і встановлюються дата, час та місце попереднього розгляду справи або справа призначається до розгляду у письмовому провадженні.

Стаття 216. Заперечення на касаційну скаргу

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу в письмовій формі протягом встановленого судом касаційної інстанції строку.

2. Заперечення на касаційну скаргу містить:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;

2) ім'я (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на касаційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;

3) номер адміністративної справи в суді касаційної інстанції, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції;

4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги;

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заперечення на касаційну скаргу.

3. Заперечення на касаційну скаргу може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

4. Заперечення на касаційну скаргу підписується особою, яка його подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо це не було зроблено в судах першої або апеляційної інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок реалізації права особи, яка бере участь у справі, подати заперечення на касаційну скаргу іншої особи. Стаття покликана забезпечити змагальність й суді касаційної інстанції як гарантії всебічного й об'єктивного розгляду і вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу

2. Заперечення на касаційну скаргу - це вияв активної позиції особи, яка бере участь у справі і висловлює незгоду зі змістом (обґрунтуванням), вимогами касаційної скарги, яку подала інша особа, або з можливістю оскарження цією особою, або цього рішення, або до цього адміністративного суду тощо. Подати заперечення на касаційну скаргу - це право, а не обов'язок особи, яка бере участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, не позбавлена права заперечувати проти касаційної скарги іншої особи, навіть якщо вона сама подала касаційну скаргу на це ж судове рішення. Адже часом трапляється, коли судові рішення не влаштовують обидві сторони, і обидві вони їх оскаржують, при цьому вони мають право заперечувати проти вимог касаційних скарг одна одної.

У запереченні на касаційну скаргу не можна висувати вимог до суду касаційної інстанції щодо самих судових рішень, що оскаржені (наприклад, скасувати їх чи змінити), оскільки такі вимоги може містити лише касаційна скарга. Водночас особа, яка подає заперечення, може просити суд касаційної інстанції залишити оскаржені судові рішення без змін.

Порядок і строки подання заперечення на касаційну скаргу

3. Заперечення на касаційну скаргу подається (надсилається) безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. Його належить подати протягом встановленого суддею-доповідачем строку (цей строк зазвичай встановлюється в ухвалі про відкриття касаційного провадження або в іншій ухвалі, що суддя-доповідач постановляє під час підготовки справи до касаційного розгляду, і має бути достатнім для підготовки заперечення). Водночас КАСУ не встановлює негативних наслідків пропущення цього строку. Однак якщо заперечення надійде після касаційного розгляду, суд касаційної інстанції вже не зможе його врахувати.

Форма і структура заперечення на касаційну скаргу

4. Заперечення на касаційну скаргу подається відповідно до частини першої коментованої статті у письмовій формі, тобто виготовлене на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову) і подається в одному примірнику.

Водночас коментована стаття не перешкоджає висловлювати заперечення проти доводів та вимог касаційної скарги в усній формі під час касаційного розгляду у судовому засіданні.

5. У запереченні на касаційну скаргу мають бути зазначені:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції, до якого подається заперечення на касаційну скаргу (Вищий адміністративний суд України);

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають заперечення, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є, одночасно бажано також зазначити процесуальний статус особи, яка подає заперечення, хоча законом цього і не вимагається;

3) номер адміністративної справи в адміністративному суді касаційної інстанції, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції (за цим номером можна буде легко ідентифікувати справу, до якої необхідно приєднати заперечення на касаційну скаргу);

4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги (у такому обґрунтуванні обов'язково слід навести мотиви, чому особа вважає вимоги касаційної скарги безпідставними чи незаконними);

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заперечення на касаційну скаргу (наприклад, клопотання особи про розгляд справи за її участю; за відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції; якщо такого клопотання не заявить жодна особа, яка бере участь у справі, тоді касаційний розгляд відбувається у письмовому провадженні);

6) перелік матеріалів, які додаються (наприклад, довіреність на представництво).

6. Якщо заперечення на касаційну скаргу подає представник, який раніше не брав участі у справі, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, яка бере участь у справі і в інтересах якої подається заперечення) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

7. Наприкінці заперечення на касаційну скаргу має бути підписане особою, яка її подає, чи її представником (частина четверта коментованої статті) із зазначенням дати підписання.

8. Якщо у справі відсутній документ, що посвідчує повноваження представника, представник, якщо він подає заперечення на касаційну скаргу, повинен додати оформлений належним чином документ про свої повноваження, передбачений статтею 58 КАСУ. За подання заперечення на касаційну скаргу судовий збір не сплачується.

Стаття 217. Приєднання до касаційної скарги

1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.

2. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

3. Заява про приєднання до касаційної скарги може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок реалізації права особи, яка бере участь у справі, чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги. Стаття покликана забезпечити змагальність у суді касаційної інстанції як гарантію всебічного й об'єктивного розгляду і вирішення справи.

Приєднання до касаційної скарги

2. Приєднання до касаційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки), стосовно підтримки повністю або частково змісту (обґрунтування) та вимог касаційної скарги, яку подала інша особа. Приєднатися до касаційної скарги - це право, а не обов'язок особи.

У заяві про приєднання до касаційної скарги не можна висувати нових вимог до суду касаційної інстанції щодо самого судового рішення, що оскаржене, крім тих, що уже містить касаційна скарга, вимоги якої підтримуються.

Порядок і строки подання заяви про приєднання до касаційної скарги

3. Заява про приєднання до касаційної скарги подається (надсилається) не через адміністративний суд першої інстанції, а безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. Її особа може подати у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

Форма і структура заяви про приєднання до касаційної скарги

4. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана у письмовій формі. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову) і подається в одному примірнику. Заяву про приєднання до касаційної скарги може бути зроблено також в усній формі під час касаційного розгляду у судовому засіданні.

5. Коментована стаття не висуває вимог до структури заяви про приєднання до касаційної скарги. На наш погляд, за аналогією з вимогами статті 191 КАСУ, заява про приєднання до касаційної скарги може мати таку структуру:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції, до якого подається заява (Вищий адміністративний суд України);

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають заяву, поштова адреса, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є, одночасно бажано також зазначити процесуальний статус особи, яка подає заяву;

3) номер адміністративної справи в адміністративному суді касаційної інстанції, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції (за цим номером можна буде легко ідентифікувати справу, до якої необхідно приєднати заяву);

4) зазначення про підтримку змісту і вимог касаційної скарги (одночасно можуть бути наведені аргументи, що свідчать про необхідність задоволення касаційної скарги);

5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заяву, та перелік матеріалів, якщо вони додаються (це може бути, наприклад, клопотання про касаційний розгляд справи за її участю, у разі відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, і за відсутності таких клопотань від інших осіб, які беруть участь у справі, касаційний розгляд відбувається у письмовому провадженні).

6. Якщо заяву про приєднання до касаційної скарги подає представник, який раніше не брав участі у справі, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, в інтересах якої подається заява про приєднання до касаційної скарги) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

7. Наприкінці заява про приєднання до касаційної скарги має бути підписана особою, яка її подає, чи її представником із зазначенням дати підписання.

8. Якщо у справі відсутній документ, що посвідчує повноваження представника, представник, якщо він подає заяву про приєднання до касаційної скарги, повинен додати оформлений належним чином документ про свої повноваження, передбачений статтею 58 КАСУ. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

Правове значення приєднання до касаційної скарги

9. Якщо особа, яка подала касаційну скаргу, відмовиться від неї, то на закриття касаційного провадження необхідна згода осіб, які приєдналися до цієї касаційної скарги (див. частину другу статті 218 КАСУ). За відсутності такої згоди касаційне провадження продовжується.

Стаття 218. Відмова від касаційної скарги, зміна касаційної скарги під час касаційного провадження

1. Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від касаційної скарги або змінити її до закінчення касаційного розгляду.

2. Якщо постанова або ухвала суду не була оскаржена в касаційному порядку іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги, суд касаційної інстанції своєю ухвалою закриває касаційне провадження.

3. У разі зміни касаційної скарги суд касаційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, достатній для вивчення змінених касаційних вимог і подання заперечення на касаційну скаргу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття надає можливість відмовитися від касаційної скарги особі, яка її подала, або змінити вимоги касаційної скарги, а також регламентує поведінку суду у разі вчинення таких дій.

2. Право відмовитися від касаційної скарги та право змінити її вимоги випливають з принципу диспозитивності. Відмова від касаційної скарги має на меті припинення касаційного провадження.

Відмова від касаційної скарги та її наслідки

3. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право у будь-який час касаційного провадження до його закінчення відмовитися від неї. Таке саме право має її представник. Представник, який діє на основі договору, на наш погляд, має право відмовитися від касаційної скарги лише за умови, якщо він довіреністю спеціально уповноважений оскаржувати судове рішення (частина друга статті 52 КАСУ), оскільки право оскаржити судове рішення нерозривно пов'язане з правом відмовитися від скарги чи змінити її.

4. Відмова від касаційної скарги викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива відмова від касаційної скарги в усній формі.

5. До прийняття рішення за заявою суд касаційної інстанції заслуховує у судовому засіданні думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити наслідки задоволення цієї заяви.

Відповідно до частини другої коментованої статті суд касаційної інстанції своєю ухвалою закриває касаційне провадження, якщо:

1) судове рішення першої інстанції не було оскаржене іншими особами;

2) нема заперечень проти закриття касаційного провадження інших осіб, які подали цю касаційну скаргу;

3) нема заперечень проти закриття касаційного провадження осіб, що приєдналися до касаційної скарги.

Дотримання всіх цих умов у сукупності необхідне для закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги.

Якщо виконання оскаржених судових рішень було зупинено, тоді ухвалою про закриття касаційного провадження виконання рішення відновлюється.

7. Наслідки відмови від касаційної скарги необхідно відрізняти від наслідків відмови позивача від адміністративного позову в касаційному провадженні (стаття 219 КАСУ). У першому випадку суд закриває касаційне провадження, що означає збереження законної сили судових рішень, що були оскаржені. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд касаційної інстанції визнає судові рішення, що були оскаржені, такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі (частина друга статті 228 КАСУ).

Зміна касаційної скарги та її наслідки

8. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право у будь-який час касаційного провадження до його закінчення змінити її підстави та (чи) вимоги. Таке саме право має її представник. Представник, який діє на основі договору, на наш погляд, має право змінити касаційну скаргу лише за умови, якщо він довіреністю спеціально уповноважений оскаржувати судове рішення (частина друга статті 52 КАСУ), оскільки право оскаржити судове рішення нерозривно пов'язане з правом відмовитися від скарги чи змінити її.

9. Зміна касаційної скарги викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива зміна касаційної скарги в усній формі.

10. У разі зміни касаційної скарги суд касаційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, встановлює строк, достатній для вивчення змінених касаційних вимог і подання заперечення на касаційну скаргу. Це правило частини третьої коментованої статті спрямоване на створення умов для змагальності при касаційному розгляді.

Особи, які приєдналися до касаційної скарги, на наш погляд, мають право підтримувати її у попередньому обсязі.

Стаття 219. Відмова позивача від адміністративного позову, примирення сторін під час касаційного провадження

1. Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

2. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливість відмови позивача від адміністративного позову, а також примирення сторін під час касаційного провадження, а також визначає поведінку суду у разі вчинення сторонами цих дій.

2. Відмова від адміністративного позову, примирення сторін є способом врегулювання спору. Такі можливості у сторін випливають з принципу диспозитивності.

Відмова від адміністративного позову під час касаційного провадження та її наслідки

3. Відмова від адміністративного позову означає, що позивач не підтримує своїх вимог до відповідача і бажає зняти їх з розгляду суду, що, як правило, тягне за собою закриття провадження в адміністративній справі. Позивач може відмовитися від своїх вимог повністю або частково і може це зробити навіть під час касаційного провадження.

4. Від імені позивача відмовитися від адміністративного позову може його представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

5. Відмова позивача від адміністративного позову викладається у формі письмової заяви. У судовому засіданні можлива відмова від адміністративного позову і в усній формі. Заяву про відмову від позову може бути зроблено протягом будь-якого часу до закінчення касаційного провадження.

6. До прийняття рішення за заявою суд касаційної інстанції заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити позивачу наслідки задоволення цієї заяви, а також переконатися, чи позивач і далі наполягає на задоволенні заяви про відмову.

При прийнятті рішення суд за заявою про відмову від позову повинен переконатися в тому, що така відмова не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів (частина четверта статті 51, частина четверта статті 112 КАСУ). Зокрема, відмова від позову суперечитиме закону, якщо заяву про це подав представник позивача, який не має повноважень на вчинення цієї дії. Якщо заяву про відмову від позову подав законний представник, наприклад, неповнолітньої особи, то суд повинен переконатися, що закриттям провадження у справі не буде порушено її прав, свобод чи інтересів.

Якщо заяву про відмову від позову подано органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то перед ухваленням рішення за заявою суд повинен з'ясувати, чи особа, в інтересах якої подано адміністративний позов, не вимагає касаційного розгляду справи і вирішення вимог касаційної скарги та адміністративного позову (див. частину другу статті 61 КАСУ).

7. Наслідки прийняття судом відмови позивача від адміністративного позову визначені статтею 112 КАСУ. У разі прийняття відмови від адміністративного позову суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про визнання оскаржених судових рішень такими, що втратили законну силу, і закриття провадження в адміністративній справі (частина друга статті 228 КАСУ). У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 95 КАСУ. Якщо така відмова є частковою, суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Повторне звернення такого позивача до суду з тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

Примирення сторін під час касаційного провадження і його наслідки

8. Примирення сторін є спільним волевиявленням сторін, яким врегульовується спір шляхом взаємних поступок. Воно можливе навіть під час касаційного провадження. Примирення може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. Умови примирення сторін не повинні суперечити вимогам права і порушувати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. Від імені сторони примиритися в адміністративній справі може її представник, але якщо цей представник діє на основі договору, то таке право він має лише за умови, що воно спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (див. частину другу статті 59 КАСУ).

10. Умови примирення сторін викладаються у формі спільної письмової заяви. У судовому засіданні можливе примирення і в усній формі. Заяву про примирення може бути зроблено протягом будь-якого часу до закінчення касаційного провадження.

До прийняття рішення за заявою суд касаційної інстанції має пояснити сторонам правові і практичні наслідки задоволення цієї заяви.

11. Якщо сторонам потрібен час для узгодження умов примирення, суд касаційної інстанції за спільним клопотанням сторін має зупинити провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 156 КАСУ на час, достатній для примирення. Перебіг процесуальних строків у цьому разі зупиняється. Якщо сторони готові представити умови примирення найближчим часом, то суд за їхнім клопотанням може оголосити перерву в касаційному розгляді.

12. У разі примирення сторін та визнання його умов судом суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про визнання оскаржених судових рішень такими, що втратили законну силу, і закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення (частина друга статті 203 КАСУ). У цій ухвалі доцільно відразу вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до статті 96 КАСУ.

За наявності такої ухвали повторне звернення того ж позивача до суду із тотожними позовними вимогами до того самого відповідача і з тих самих підстав відповідно до частини третьої статті 157 КАСУ не допускається.

13. Суд не може визнати умови примирення сторін, якщо внаслідок цього будуть порушені норми права або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Якщо у справі беруть участь також треті особи і умови примирення опосередковано стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб.

14. Обидві сторони зобов'язані дотримуватися умов примирення. У разі невиконання умов примирення однією зі сторін суд касаційної інстанції, який закрив провадження у справі, поновлює провадження у справі за клопотанням іншої сторони. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується і поновлюється законна сила судових рішень, що були оскаржені. Провадження у справі продовжується в касаційній інстанції зі стадії, на якій його було зупинено.

Стаття 220. Межі перегляду судом касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

2. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

3. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає загальні межі повноважень суду касаційної інстанції, що характеризують касаційне провадження і відрізняють його від інших видів провадження в адміністративних справах.

2. Стаття спрямована на забезпечення однакового застосування адміністративними судами норм права і акцентує увагу на тому, що предметом касаційного оскарження є лише питання права (законності судового рішення).

Межі касаційного перегляду

3. Суд касаційної інстанції переглядає справу та оскаржені судові рішення в межах:

1) касаційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті порушення норм права чи помилки у правовій оцінці обставин у справі, на які посилається особа, що подала скаргу; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення норм права, що привели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд касаційної інстанції може вийти за ці межі;

2) позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, тобто суд касаційної інстанції, як і суд апеляційної інстанції, не може розглядати будь-яких нових позовних вимог, водночас відповідно до принципу офіційності, згідно з частиною другою статті 11 КАСУ, він може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Обмеження щодо перегляду доказів і встановлення обставин

4. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише щодо додержання норм права, а тому суд касаційної інстанції не досліджує доказів і судових дебатів не проводить, і в судовому рішенні не може встановлювати та визнавати доведеними нові обставини та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, адже все це питання факту. Однак він може встановити, що суд першої чи апеляційної інстанції всупереч закону відхилив або врахував той чи інший доказ. Це може стати підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до адміністративного суду тієї інстанції, яка першою допустила помилку.

Стаття 220-1. Попередній розгляд справи

1. Попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

2. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

3. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

4. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

5. Суд касаційної інстанції призначає справу до розгляду у судовому засіданні за відсутності підстав, встановлених частиною третьою або четвертою цієї статті. Справа призначається до розгляду у судовому засіданні, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до розгляду у судовому засіданні постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

(Доповнено статтею 2201 згідно із

Законом України від 16.03.2006 р. N 3550-IV)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для вирішення справи в суді касаційної інстанції без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, навіть за наявності клопотання когось із осіб, які беруть участь у справі, про проведення касаційного розгляду за їх участю. Ці підстави мають очевидний характер і не потребують додаткових підтверджень чи спростувань. За їх відсутності проводиться касаційний розгляд у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

2. Механізм, запроваджений статтею, запозичено із цивільного судочинства і спрямовано на спрощення і пришвидшення касаційного провадження.

Умови проведення попереднього розгляду справи

3. Попередній розгляд справи проводиться:

1) у випадку, коли немає підстав для касаційного розгляду у порядку письмового провадження, оскільки попередній розгляд справи передує касаційному розгляду справи в судовому засіданні (це випливає з частини п'ятої коментованої статті);

2) протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції (щоправда, КАСУ не встановлює строку для підготовки такої доповіді);

3) без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Порядок проведення попереднього розгляду справи

4. Попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться колегією у складі не менше п'яти суддів у попередньому судовому засіданні. Воно починається з доповіді судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Після цього відбувається нарада суддів з приводу того, чи мають ці обставини очевидний характер і чи дають вони можливість відразу відхилити касаційну скаргу (відмовити у її задоволенні) або, навпаки, скасувати судові рішення з підстав, визначених частиною третьою статті 227 КАСУ. За наслідками наради відбувається голосування.

5. Під час попереднього розгляду справи його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться, оскільки за своїм змістом воно є нарадою суддів.

Судові рішення за наслідками попереднього розгляду справи та порядок їх ухвалення

6. За наслідками попереднього розгляду суд касаційної інстанції може постановити одну з таких ухвал:

1) про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржених судових рішень без змін, якщо відсутні підстави, визначені статтями 225 - 229 КАСУ;

2) про скасування оскаржених судових рішень, якщо є підстави, що тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, визначені частиною третьою статті 227 КАСУ;

3) про призначення справи до касаційного розгляду у судовому засіданні, якщо немає підстав для постановлення вищезазначених ухвал.

7. Порядок прийняття зазначених вище рішень дещо відрізняється від порядку прийняття за принципом більшості, що встановлений статтею 25 КАСУ. Перші дві ухвали повинні бути прийняті колегією суддів одностайно. Якщо ж хоча б один суддя дійде висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у судовому засіданні, увесь склад суду зобов'язаний підписати ухвалу про це. Тобто для постановлення останньої ухвали достатньо голосу одного судді. Такий підхід запобігає ухваленню невиважених кінцевих судових рішень у справі у попередньому судовому засіданні.

Попереднє регулювання

8. До набрання чинності коментованою статтею КАСУ, виходячи з принципів гласності, змагальності і диспозитивності, не передбачав можливості розгляду і вирішення справи в касаційному порядку без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, якщо хоча б одна з них виявила бажання взяти участь у касаційному розгляді. За відсутності такого бажання справа розглядалася у письмовому провадженні, яке в адміністративному судочинстві було альтернативою попередньому розгляду справи судом касаційної інстанції в цивільному судочинстві.

Зважаючи на значне навантаження на Вищий адміністративний суд України, що виявилося більшим, ніж очікувалося, законодавець вирішив запровадити попередній розгляд справи і в адміністративному судочинстві, додатково до письмового провадження, чим, однак, дещо обмежено дію гласності, змагальності і диспозитивності в суді касаційної інстанції. На жаль, зазначений захід не справив значного впливу на розвантаження Вищого адміністративного суду України.

Стаття 221. Касаційний розгляд справи у судовому засіданні

1. Касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п'яти суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судових рішень, що оскаржуються, касаційної скарги та заперечень на неї.

3. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. Першою дає пояснення особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними пояснення дають особи, які приєдналися до касаційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

4. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Касаційний розгляд адміністративної справи суд здійснює в порядку усного (у судовому засіданні) або письмового провадження. Стаття визначає особливості розгляду справи судом касаційної інстанції у судовому засіданні.

2. Процедура касаційного розгляду повинна відповідати завданням касаційного провадження, а тому вона дещо відрізняється від тієї, що встановлена в суді першої інстанції.

Застосування судом касаційної інстанції правил щодо розгляду справи в суді першої інстанції

3. Відповідно до частини першої коментованої статті, що стосується касаційного розгляду в порядку як усного, так і письмового провадження, касаційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених для касаційної інстанції. Це означає, що під час касаційного розгляду справи суд повинен керуватися правилами цієї глави, насамперед статей 218 - 220, 221 - 222 КАСУ, що безпосередньо стосуються процедури касаційного розгляду. А з питань, що не врегульовані цими правилами, належить керуватися положеннями глави 3 розділу III КАСУ, зокрема, йдеться про положення стосовно роз'яснення прав і обов'язків учасникам адміністративного процесу тощо.

Особливості касаційного розгляду у судовому засіданні

4. За коментованою статтею особливості касаційного розгляду в судовому засіданні, порівняно із судовим розглядом у першій інстанції, полягають, зокрема, у:

1) складі суду - касаційний розгляд завжди здійснює колегія у складі не менше п'яти суддів;

2) наслідках неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, - таке неприбуття не перешкоджає розглядові справи;

3) змісті доповіді судді-доповідача - він повідомляє в необхідному обсязі про зміст оскаржених судових рішень, касаційної скарги та заперечень на неї;

4) порядку виступу осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень - першій суд надає слово особі, яка подала касаційну скаргу; якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач; далі суд надає слово особам, які приєдналися до касаційної скарги, а потім - іншим особам, які беруть участь у справі. Тобто тут дотримано той самий принцип, що й у суді першої інстанції, - той, хто ініціював провадження, виступає першим, але ініціатори провадження у першій інстанції та в касаційній інстанції можуть відрізнятися. Особи, які беруть участь у справі, мають право з дозволу головуючого відреагувати репліками на пояснення інших осіб;

5) складових частинах судового засідання - дослідження доказів та судові дебати у ньому не проводяться, зважаючи на межі касаційного перегляду, встановлені статтею 220 КАСУ.

Стаття 222. Касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

1. Суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі:

1) відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

2. Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, то копія постанови або ухвали суду касаційної інстанції надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання постанови або ухвали суду касаційної інстанції.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Касаційний розгляд адміністративної справи суд здійснює в порядку усного (у судовому засіданні) або письмового провадження. Стаття визначає особливості розгляду справи судом касаційної інстанції у письмовому провадженні.

2. Касаційний розгляд справи у письмовому провадженні спрямований на реалізацію принципу процесуальної економії та спрямований на пришвидшення касаційного провадження.

Письмове провадження та його підстави в суді касаційної інстанції

3. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 КАСУ письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді, зокрема й касаційної інстанції, без виклику осіб, які беруть участь у справі, та без проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

4. Суд проводить касаційний розгляд у письмовому провадженні у випадку, якщо жодна особа, яка бере участь у справі, не заявила клопотання про вирішення справи за її участю у судовому засіданні (частина перша коментованої статті). Таке клопотання може бути заявлено у самій касаційній скарзі, запереченні на неї, заяві про приєднання до касаційної скарги чи окремо.

Порядок касаційного розгляду у письмовому провадженні

5. Письмове провадження в касаційній інстанції передбачає вивчення колегією суддів касаційної скарги, заперечень на неї, інших матеріалів, що є в адміністративній справі, й ухвалення ними судового рішення без проведення судового засідання. По суті, такі розгляд і вирішення зводяться до наради суддів.

При розгляді справи в порядку письмового провадження головуючий доводить до відома складу колегії суддів, чия касаційна скарга, у якій справі та на рішення якого суду розглядається, з'ясовує питання про наявність самовідводів.

Після цього суддя-доповідач доповідає обставини у справі, зміст ухвалених у справі судових рішень, зміст касаційної скарги і позиції інших осіб, які беруть участь у справі. Після відповіді на питання інших суддів суддя-доповідач пропонує своє бачення вирішення вимог касаційної скарги. Після обговорення запропонованих суддями пропозицій колегія суддів ухвалює рішення відповідно до статті 230 КАСУ.

Під час касаційного розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться, оскільки в такому випадку не проводиться судове засідання.

Направлення копії судового рішення

6. Якщо справа була розглянута і вирішена в порядку письмового провадження, то способом доведення судового рішення до відома осіб, які беруть участь у справі, є не проголошення судового рішення, а направлення їм копії судового рішення. Копія постанови або ухвали суду касаційної інстанції надсилається кожній особі, яка бере участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання усіма суддями колегії (частина друга коментованої статті).

Стаття 223. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги

1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін;

2) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції;

3) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін;

4) змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції;

5) скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції;

6) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду;

7) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження;

8) визнати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження;

9) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає можливі рішення суду касаційної інстанції щодо оскаржених судових рішень за результатами касаційного розгляду скарги.

2. Стаття вичерпно встановлює повноваження суду касаційної інстанції, за межі яких він не може виходити, якщо для цього немає вагомих підстав (наприклад, прогалина у законі). Підстави для застосування кожного з цих повноважень конкретизовані у статтях 224 - 229 КАСУ. Результат реалізації зазначених повноважень утілюється у висновку суду щодо вимог касаційної скарги, який наводиться у резолютивній частині рішення суду касаційної інстанції. Одночасно стаття виконує функцію орієнтира для особи щодо вимог, які вона може заявити в касаційній скарзі.

Спрямованість повноважень суду касаційної інстанції

3. Якщо суд касаційної інстанції встановив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, адміністративна справа спрямовується на новий розгляд до відповідного суду нижчої інстанції. Підставою для направлення справи на новий розгляд, як правило, є порушення норм права, пов'язані з процедурою дослідження доказів, їх оцінкою доказів та встановленням обставин у справі. Саме такі порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу на кінцеве рішення у справі, зазвичай повинен вирішити справу по суті, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Залишення касаційної скарги без задоволення

4. Суд касаційної інстанції своєю ухвалою залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, якщо дійде висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили справу, тобто без порушень норм матеріального і процесуального права, або навіть з незначними порушеннями норм процесуального права в процесі розгляду справи, якщо вони не позначилися на результатах розгляду справи (див. статтю 224 КАСУ і коментар до неї).

Зміна судових рішень

5. Суд касаційної інстанції своєю ухвалою або постановою змінює судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині (див. статтю 225 КАСУ і коментар до неї).

6. Предметом перегляду у касаційному порядку зазвичай є рішення як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, тому суд касаційної інстанції, вирішивши змінити одне з них, повинен одночасно вирішити питання про долю й іншого судового рішення. Так, у разі зміни рішення суду першої інстанції він скасовує рішення суду апеляційної інстанції, оскільки воно є незаконним.

Якщо суд касаційної інстанції змінює рішення суду апеляційної інстанції, то рішення суду першої інстанції він може:

1) скасувати, якщо воно є незаконним;

2) залишити без змін, якщо воно є правильним.

На наш погляд, у цьому випадку суд касаційної інстанції може й не вирішувати питання про рішення суду першої інстанції, якщо суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення щодо рішення суду першої інстанції, але помилився у мотивах. Також суд касаційної інстанції не вирішує питання про рішення суду першої інстанції, якщо предметом перегляду є лише рішення суду апеляційної інстанції (наприклад, ухвала про повернення апеляційної скарги).

Скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції

7. Суд касаційної інстанції своєю ухвалою скасовує незаконне судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване, визнане нечинним або змінене помилково (див. статтю 226 КАСУ і коментар до неї).

Скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд або для продовження розгляду

8. Суд касаційної інстанції обов'язково скасовує своєю ухвалою рішення судів першої й апеляційної інстанції (рішення суду апеляційної інстанції) за однією з таких підстав:

1) розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду;

2) участь в ухваленні судового рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді (у разі якщо заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою);

3) ухвалення чи підписання судового рішення не тим суддею, який розглядав справу;

4) розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання;

5) вирішення судом питань, що стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків осіб, які не були повідомлені про можливість вступити у справу;

6) розгляд і вирішення судом не всіх вимог (за умови, що цей недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення, тобто якщо суд не досліджував доказів і не встановлював обставин стосовно цих вимог).

Перші чотири підстави ставлять під сумнів законність усього судового розгляду, а дві останні - не дають можливість суду касаційної інстанції виправити помилки, оскільки він не уповноважений досліджувати докази і встановлювати нові обставини у справі.

9. Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду чи направлення справи на новий судовий розгляд і в інших випадках, якщо встановлено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи (питання) і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції (наприклад, докази досліджено з порушенням встановленого законом порядку).

Детальніше про це див. статтю 227 КАСУ.

Скасування судових рішень і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі

10. Якщо в суді касаційної інстанції виявиться, що рішення судів першої і (або) апеляційної інстанцій ухвалені помилково, оскільки були підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі, встановлені відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу, тоді суд касаційної інстанції скасовує їх і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі. Якщо ж підстави для закриття провадження у справі виникли в касаційному провадженні, тоді суд касаційної інстанції скасовує рішення судів попередніх інстанцій у разі їх незаконності, і закриває провадження у справі (див. частину першу статті 228 КАСУ і коментар до неї). Про це суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Визнання судових рішень такими, що втратили законну силу, і закриття провадження у справі

11. Якщо обставини, що є підставою для закриття провадження у справі відповідно до статті 157 КАСУ, виникли після ухвалення законних рішень судів першої і (або) апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції визнає такі рішення такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі (див. частину другу статті 228 КАСУ і коментар до неї). Про це суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Тут йдеться про визнання рішень такими, що втратили законну силу, а не їх скасування, оскільки скасування завжди пов'язане з допущеною судом нижчої інстанції помилкою. У цьому ж випадку суд нижчої інстанції помилки не допустив.

Скасування судових рішень з ухваленням нового рішення

12. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення (постанову чи ухвалу), якщо законність встановлення обставин у справі не викликає сумнівів, але суди першої та апеляційної інстанцій при правовій кваліфікації встановлених обставин та вирішенні справи порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень (див. статтю 229 КАСУ і коментар до неї).

Зарубіжний досвід

13. У різних країнах по-різному вирішено питання про повноваження касаційної інстанції за наслідками розгляду касації. Наприклад, у Франції касаційна інстанція не має права ухвалювати нове рішення по суті справи. Вона лише констатує порушення, скасовує судове рішення і направляє справу до суду нижчої інстанції. Суть німецької ревізії у тому, що у разі, якщо нема необхідності досліджувати докази, суд ревізійної інстанції може ухвалити нове рішення, якщо для цього суд касаційної інстанції має достатньо інформації. Німецький варіант з процесуального погляду є економнішим. Повноваження української касаційної інстанції більше подібні до повноважень німецької ревізійної інстанції.

Стаття 224. Підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін

1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

2. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підставу для реалізації повноваження суду касаційної інстанції, що визначено пунктом 1 статті 223 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 225 - 229 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Задоволення чи незадоволення касаційної скарги

3. За наслідками касаційного розгляду суд касаційної інстанції може:

1) задовольнити касаційну скаргу на підставах, встановлених статтями 225 - 227, частиною першою статті 228, статтею 229 КАСУ;

2) залишити її без задоволення у випадках, визначених коментованою статтею або частиною другою статті 228 КАСУ (суд залишає касаційну скаргу без задоволення, якщо суд касаційної інстанції при здійсненні касаційного провадження не виявить помилок у застосуванні норм права при ухваленні оскаржених рішень).

4. Касаційну скаргу буде задоволено частково, якщо суд касаційної інстанції визнає за необхідне задовольнити частину вимог касаційної скарги.

Підстава для відмови у задоволенні касаційної скарги, а судових рішень - без змін

5. Підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені рішення - без змін є те, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Нагадаємо, що зазвичай суд касаційної інстанції робить такий висновок щодо судових рішень в межах оскарження (частина друга статті 220 КАСУ) і він не зобов'язаний проводити повний перегляд судових рішень. Якщо буде встановлено порушення норм процесуального права в процесі розгляду справи, що не позначилися на результатах розгляду справи (наприклад, порушення встановлених строків розгляду), суд касаційної інстанції також залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Але такі порушення можуть бути підставою для спрямування на адресу суду, що їх допустив, окремої ухвали (стаття 233 КАСУ).

У разі ж появи підстав для закриття провадження суд не залишає судове рішення без змін, а визнає його таким, що втратило законну силу (частина друга статті 228 КАСУ).

Стаття 225. Підстави для зміни судових рішень

1. Суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноважень суду касаційної інстанції, що визначені пунктами 2 - 4 статті 223 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 224, 226 - 229 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Підстава для зміни рішення суду

3. Суд касаційної інстанції змінює судове рішення, якщо судове рішення є помилковим лише в частині. Часткова помилковість судового рішення може проявлятися, наприклад, у тому, що суд зробив правильні висновки по суті справи чи питання, але для вмотивування помилково обрав не ту норму матеріального чи процесуального права; або неправильно вирішив частину вимог особи, яка бере участь у справі, внаслідок неправильного застосування норми права; або неправильно вирішив питання про судові витрати. Суд касаційної інстанції змінює відповідне судове рішення у частині, де допущено помилку.

Обов'язковою умовою для застосування цієї підстави є правильність встановлення судами попередніх інстанцій обставин у справі, тобто відсутність потреби досліджувати нові докази або встановлювати обставини, що не може робити суд касаційної інстанції. За відсутності цієї умови судове рішення у помилковій частині належить скасувати і направити справу для продовження розгляду або на новий судовий розгляд відповідно до статті 227 КАСУ.

4. Зміна ухвали оформлюється ухвалою, а зміна постанови - постановою (пункт 3 частини першої, частина друга статті 230 КАСУ).

Наслідки зміни рішення суду однієї інстанції для рішення суду іншої інстанції

5. Предметом перегляду у касаційному порядку зазвичай є рішення як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, тому суд касаційної інстанції, вирішивши змінити одне з них, повинен одночасно вирішити питання про долю й іншого судового рішення. Так, у разі зміни рішення суду першої інстанції він скасовує рішення суду апеляційної інстанції, оскільки воно є незаконним (пункт 4 статті 223 КАСУ).

Якщо суд касаційної інстанції змінює рішення суду апеляційної інстанції, то рішення суду першої інстанції він може:

1) скасувати, якщо воно є незаконним (пункт 2 статті 223 КАСУ);

2) залишити без змін, якщо воно є правильним (пункт 3 статті 223 КАСУ).

У цьому випадку суд касаційної інстанції може й не вирішувати питання про рішення суду першої інстанції, якщо суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення щодо рішення суду першої інстанції, але помилився у мотивах. Також суд касаційної інстанції не вирішує питання про рішення суду першої інстанції, якщо предметом перегляду є лише рішення суду апеляційної інстанції (наприклад, ухвала про повернення апеляційної скарги).

Стаття 226. Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції

1. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноваження суду касаційної інстанції, що визначено пунктом 5 статті 223 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 224 - 225, 227 - 229 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції

3. Суд касаційної інстанції своєю ухвалою скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо:

1) рішення суду апеляційної інстанції є незаконним;

2) рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм права і скасоване, визнане нечинним або змінене помилково.

Для постановлення такої ухвали судом касаційної інстанції обов'язкова наявність обох цих підстав одночасно.

Стаття 227. Підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд

1. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

2. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Виключено.

4. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

5. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає вичерпний перелік підстав для реалізації повноваження суду касаційної інстанції, що визначено пунктом 6 статті 223 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 224 - 226, 228 - 229 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Підстави скасування судових рішень із направленням справи для продовження розгляду

3. Суд касаційної інстанції скасовує рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій, ухвалені з порушенням матеріального та (або) процесуального права, і направляє справу для продовження розгляду, якщо скасовано проміжну ухвалу у справі.

Справу направляють до суду апеляційної інстанції, якщо порушення допущені лише цим судом. Наприклад, суд апеляційної інстанції зупинив апеляційне провадження без належних для цього підстав. Тоді суд касаційної інстанції, скасувавши цю ухвалу, направляє справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду в апеляційній інстанції.

Якщо ж порушення допущено і судом першої інстанції, то справу направляють до суду першої інстанції (частина четверта коментованої статті). Наприклад, провадження у справі зупинено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції залишив ухвалу без змін. У цьому випадку суд касаційної інстанції, якщо дійде висновку про незаконність ухвал судів обох інстанцій, скасовує їх і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розгляд справи продовжується тим самим складом суду, що й ухвалив скасоване судове рішення.

Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, обов'язково мають бути враховані при продовженні розгляду справи, щоб повторно не було допущено аналогічної помилки.

Підстави скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд

4. Суд касаційної інстанції скасовує рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій, ухвалені з порушенням матеріального і (або) процесуального права, і направляє справу на новий судовий розгляд, якщо порушення норм права:

1) призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи (наприклад, неправильно визначено предмет доказування; при ухваленні рішення враховані недопустимі докази);

2) не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, тобто вимагають дослідження доказів та встановлення обставин у справі.

Для направлення справи на новий розгляд обов'язковою є наявність обох цих умов.

5. Рішення судів першої і (або) апеляційної інстанцій підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у першій інстанції або новий апеляційний розгляд, якщо справу в суді відповідної інстанції розглянуто та вирішено неповноважним складом суду. Неповноважним необхідно вважати склад суду, якщо:

1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності, визначених статтями 18 - 20 КАСУ (однак саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення, крім випадків, коли суд розглянув справу, незважаючи на те, що одна зі сторін до початку судового розгляду вказувала на порушення правил територіальної підсудності, заявляла клопотання про передачу справи до належного суду);

2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився;

3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду, або за її участі;

4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду (стаття 26 КАСУ);

5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні, тобто з порушенням правил статті 28 КАСУ;

6) справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово, тобто з порушенням правил статті 24 КАСУ.

Не передбачене законом створення колегії суддів у суді першої інстанції, розгляд і вирішення нею справи не повинні бути підставою для скасування судового рішення, оскільки такий розгляд не порушує гарантій справедливого судового розгляду.

6. Суд касаційної інстанції обов'язково скасовує рішення судів першої і (або) апеляційної інстанції і направляє справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції або на новий апеляційний розгляд також, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом касаційної інстанції обґрунтованою. Об'єктивні сумніви у неупередженості суду виключають довіру до судового рішення, ухваленого таким суддею, а тому суд касаційної інстанції не повинен перевіряти інші аспекти його законності, якщо визнає, що заяву про відвід необхідно задовольнити.

7. Якщо судове рішення ухвалив чи підписав не той суддя, який розглядав справу, тоді існують об'єктивні сумніви у правильності оцінки доказів у їхній сукупності, оскільки суддя не брав участі у їхньому дослідженні (порушено принцип безпосередності дослідження доказів). Тому суд касаційної інстанції повинен скасувати рішення суду першої і (або) апеляційної інстанцій і направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції або на новий апеляційний розгляд.

8. Безумовними підставами для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у суді першої інстанції чи апеляційний розгляд є випадки, якщо:

1) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, тобто без виклику чи повідомлення або з викликом чи повідомленням, які були зроблені з порушенням вимог глави 3 розділу II КАСУ (щоправда, потрібно пам'ятати, що якщо розгляд відбувається у письмовому провадженні на законних підставах, то особи, які беруть участь у справі, про нього не повідомляються, оскільки судове засідання не проводиться);

2) суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов'язки осіб, які не були повідомлені про можливість вступити у справу, тобто йдеться про випадки, коли суд не запропонував вступити у справу третім особам, прав, свобод чи інтересів яких могло стосуватися судове рішення (наприклад, суд розглянув адміністративну справу щодо оскарження нормативно-правового акта без опублікування оголошення про це відповідно до вимог частин четвертої - шостої статті 171 КАСУ).

В обох цих випадках порушуються принципи гласності і змагальності, а тому справа повертається на новий розгляд, щоб забезпечити таким особам право доводити свою позицію в суді, подавати нові докази тощо.

9. Якщо суди першої і (або) інстанцій вирішили у постанові не всі позовні вимоги, а в ухвалі - питання, що належало було вирішити, тобто проігнорували ці вимоги або питання, не дослідивши необхідних доказів, тоді суд касаційної інстанції також обов'язково скасовує судові рішення і спрямовує справу на новий розгляд.

Якщо ж суд попередньої інстанції вирішив не всі позовні вимоги чи питання у судовому рішенні, але всі необхідні докази були досліджені, тоді цей недолік (неповнота рішення) може бути усунуто через ухвалення додаткового судового рішення цим самим судом (стаття 168 КАСУ). Механізм оскарження у цьому випадку застосовувати недоцільно.

10. Справу направляють до суду апеляційної інстанції, якщо порушення допущені лише цим судом. Наприклад, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і повертає справу на новий апеляційний розгляд, якщо апеляційний розгляд було проведено неповноважним складом суду.

Якщо порушення спочатку допущено судом першої інстанції, справу направляють до суду першої інстанції. Наприклад, якщо суд першої інстанції розглянув справу без залучення заінтересованої особи, а суд апеляційної інстанції не виправив цієї помилки, тоді суд касаційної інстанції скасовує рішення судів попередніх інстанцій і спрямовує справу до суду першої інстанції.

Новий розгляд обов'язково проводиться в іншому складі суду, ніж вирішував справу раніше.

Якщо справу направлено на новий розгляд, висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, обов'язково мають бути враховані при новому розгляді справи, щоб повторно не було допущено аналогічної помилки.

Стаття 228. Підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі

1. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

2. Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноважень суду касаційної інстанції, що визначені пунктами 7 - 8 статті 223 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 224 - 227, 229 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Підстави для скасування судових рішень і залишення позовної заяви без розгляду

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд касаційної інстанції повинен скасувати судові рішення у справі і залишити позовну заяву без розгляду, якщо суди першої і апеляційної інстанцій не врахували одну з обставин, що визначена статтею 155 КАСУ і наявна у справі:

1) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

5) надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви;

6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти адміністративного позову і від неї надійшла відповідна заява;

7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статті 106 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;

8) позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

Підстави для скасування судових рішень або визнання їх такими, що втратили законну силу, і закриття провадження у справі

4. Відповідно до частини першої коментованої статті суд касаційної інстанції повинен скасувати судові рішення і закрити провадження у справі, якщо:

1) суд першої інстанції відкрив провадження у справі, хоча її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) позивач відмовився від адміністративного позову, але відмову помилково не прийнято судом першої інстанції;

3) сторони досягли примирення, але його умови помилково не були визнані судом першої інстанції;

4) є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) наступила смерть особи, яка була стороною у справі (або її оголошено померлою), якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідовано підприємство, установу, організацію, які були стороною у справі (стаття 157 КАСУ).

5. У разі незаконності рішень судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції скасовує їх і закриває провадження у справі також, якщо підстави для закриття провадження у справі виникли під час касаційного провадження, тобто у разі:

1) відмови позивача від адміністративного позову в касаційному провадженні і прийняття її судом касаційної інстанції;

2) досягнення між сторонами примирення в касаційному провадженні і визнання його умов судом касаційної інстанції;

3) набрання законної сили постановою чи ухвалою суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

4) смерті особи, яка була стороною у справі (або оголошення її померлою), якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Якщо зазначені підстави виникли під час касаційного провадження (наприклад, ліквідовано підприємство - сторону у справі), але рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції у справі набрали законної сили і є законними, суд касаційної інстанції своєю ухвалою визнає їх такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі. Тут йдеться про визнання судових рішень такими, що втратили законну силу, а не їх скасування, оскільки скасування завжди пов'язане з допущеною судом помилкою. На наш погляд, не можна визнавати судові рішення такими, що втратили законну силу, якщо їх уже виконано або вони стосуються нормативно-правового акта.

Стаття 229. Підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення

1. Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави для реалізації повноваження суду касаційної інстанції, що визначено пунктом 6 статті 230 КАСУ.

2. Стаття запобігає виникненню різної практики застосування повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг, оскільки разом зі статтями 224 - 228 КАСУ визначає підстави для кожного з цих повноважень.

Порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання

3. Якщо суди першої та (або) апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та (або) процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, тоді суд касаційної інстанції повинен скасувати незаконні судові рішення і прийняти нову постанову або постановити нову ухвалу.

Порушення норм права може виявлятися у:

1) застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;

2) незастосуванні норми, яку належало застосувати;

3) наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.

Ухвалення судом касаційної інстанції нового судового рішення можливе лише за умови, що це не вимагає дослідження доказів і встановлення обставин у справі, тобто якщо судом касаційної інстанції не було встановлено порушень норм права судами попередніх інстанцій при вчиненні цих дій.

4. Якщо судові рішення є помилковими лише у частині, тоді суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення у частині - щодо неправильно вирішеної частини позовних вимог чи питань (див. статтю 225 КАСУ). Якщо ж виправлення помилок вимагає дослідження доказів і встановлення обставин у справі, тоді суд касаційної інстанції скасовує судові рішення і направляє справу на новий розгляд (див. статтю 227 КАСУ).

Стаття 230. Судові рішення суду касаційної інстанції

1. Розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін;

2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд;

3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції;

4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження;

5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження;

6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.

2. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх процесуальних питань суд касаційної інстанції постановляє ухвали.

4. Судові рішення суду касаційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає види судових рішень, що може ухвалювати суд касаційної інстанції. Стаття також бланкетно, з посиланням на статті 160 і 167 КАСУ, визначає порядок ухвалення, проголошення рішення суду касаційної інстанції, видачі або направлення його копії особам, які беруть участь у справі.

2. Метою цієї статті є розрізнення судових рішень залежно від того, чи суд вирішує у них вимоги позовної заяви чи інші питання. Таке розрізнення дає можливість на законодавчому рівні встановити певні особливості таких рішень. Стаття також спрямована на забезпечення принципів відкритості та гласності, відповідно до яких проголошення судового рішення є відкритим для осіб, які беруть участь у справі, та громадськості, і ніхто не може бути позбавлений інформації щодо судових рішень, ухвалених у його чи її справі (стаття 12 КАСУ).

Рішення суду касаційної інстанції

3. Коментована стаття розрізняє судові рішення, які суд ухвалює:

1) при вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження і в процесі касаційного провадження - ухвали (частина третя);

2) за наслідками розгляду касаційної скарги - ухвали і постанови (частини перша та друга).

4. Суд касаційної інстанції приймає постанову у разі:

1) зміни постанови суду першої або апеляційної інстанції (пункти 2 - 4 статті 223 КАСУ);

2) прийняття нової постанови, якою суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (пункт 9 статті 223 КАСУ).

Постанова завжди стосується одночасно вимог касаційної скарги і позовної заяви.

У всіх інших випадках за наслідками розгляду касаційної скарги, у тому числі й у попередньому розгляді справи, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частини третя та четверта статті 2201, пункти 1 - 9 статті 223 КАСУ).

Порядок ухвалення рішення судом касаційної інстанції, його форма

5. Суд касаційної інстанції при вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження і в процесі касаційного провадження постановляє ухвали, які викладаються у письмовій формі з дотриманням вимог частини першої статті 165 КАСУ щодо змісту ухвали. Ухвали, що суд постановляє під час касаційного розгляду у судовому засіданні, зазвичай є усними і постановляються на місці без виходу до нарадчої кімнати, проголошуються судом негайно і заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Усна ухвала складається з висновку суду та мотивів, з яких суд дійшов цього висновку (частина друга статті 165 КАСУ).

Якщо в ході касаційного розгляду суд не може вирішити якесь питання процесуального характеру на місці, він виходить до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу там, виклавши її у письмовій формі у вигляді окремого документа. Ухвалу повинен постановити і підписати склад суду, який розглядає справу. Ухвалу, постановлену в процесі касаційного розгляду в нарадчій кімнаті, суд повинен проголосити у судовому засіданні негайно після постановлення та виходу з нарадчої кімнати (останній абзац частини четвертої, частини п'ята і сьома статті 160 КАСУ).

Але в будь-якому разі окремим документом завжди належить викладати ухвали про:

1) залишення касаційної скарги без руху;

2) повернення касаційної скарги;

3) відкриття касаційного провадження чи відмову у цьому;

4) інших питань, що визначені частиною четвертою статті 160 КАСУ.

6. Судові рішення за наслідками розгляду касаційної скарги завжди викладаються у письмовій формі: ухвали - з урахуванням вимог статті 231, а постанови - статті 232 КАСУ. Такі постанови й ухвали суд касаційної інстанції постановляє іменем України (частина перша статті 14 КАСУ).

Якщо адміністративна справа є складною і виготовлення постанови може зайняти тривалий час, як виняток, складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (частина четверта коментованої статті). При цьому суд повинен невідкладно скласти короткий варіант постанови у вигляді вступної та резолютивної частин постанови (пункти 1 та 4 статті 232 КАСУ), який підписується всім складом суду. Це правило стосується лише постанови.

7. Після прийняття і підписання постанови (у повному чи, як виняток, скороченому варіанті) суд повертається з нарадчої кімнати і головуючий прилюдно проголошує постанову в тому самому засіданні, в якому закінчився касаційний розгляд справи.

Виправлення в рішенні суду касаційної інстанції

8. Частина восьма статті 160 КАСУ дає можливість суду касаційної інстанції внести виправлення до свого рішення (постанови чи ухвали) невідкладно після того, як воно буде виготовлене (роздруковане). Такі виправлення вносяться безпосередньо до судового рішення із застереженням, підписаним суддями, які ухвалили рішення.

Проголошення рішення суду касаційної інстанції

9. Рішення суду касаційної інстанції (постанова чи ухвала) проголошується головуючим прилюдно негайно після повернення суду в судове засідання з нарадчої кімнати. Якщо касаційний розгляд або його частина відбувалися у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення (частина дев'ята статті 12 КАСУ) або з упущенням відомостей, заради нерозголошення яких проводилося закрите судове засідання.

10. Після проголошення рішення суду касаційної інстанції головуючий у судовому засіданні з'ясовує, чи зрозумілий зміст рішення та порядок і строк його оскарження особам, які беруть участь у справі. Якщо щось є незрозумілим, головуючий роз'яснює у необхідній частині зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

11. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови (частина третя статті 160 КАСУ), суд касаційної інстанції після такого проголошення зобов'язаний повідомити особам, які беруть участь у справі, час і місце у межах п'ятиденного строку, коли і де вони зможуть одержати копію постанови у повному обсязі.

Видача і направлення копій рішення суду касаційної інстанції особам, які беруть участь у справі

12. Особи, які беруть участь у справі, мають право безкоштовно отримати в суді касаційної інстанції копію постанови чи ухвали суду невідкладно після її проголошення або за їх бажанням в будь-який інший час після цього, поки справа знаходиться в адміністративному суді касаційної інстанції. Про видачу копії судового рішення робиться відмітка у справі із зазначенням дати видачі.

13. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо особа, яка бере участь у справі, діяла через представника, то достатньо копію рішення надіслати представникові, оскільки одержання копії рішення представником презумує одержання копії рішення й особою, яку він - представник - представляє.

14. У разі відкладення виготовлення постанови у повному обсязі (частина третя статті 160 КАСУ) суд повинен надіслати копію повної постанови всім особам, які беруть участь у справі й у визначений судом час не скористалися правом одержати копію судового рішення, без урахування того, чи були вони присутні у судовому засіданні. Суд повинен зробити це не пізніше наступного робочого дня після виготовлення постанови у повному обсязі.

15. Якщо справу вирішено під час попереднього розгляду справи або касаційний розгляд відбувся в порядку письмового провадження, то способом доведення судового рішення до відома осіб, які беруть участь у справі, є не проголошення судового рішення, а направлення їм його копії. Копія ухвали або постанови суду касаційної інстанції надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання усіма суддями колегії (частина третя статті 197 КАСУ).

Стаття 231. Зміст ухвали суду касаційної інстанції

1. Ухвала суду касаційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту вимог касаційної скарги та оскаржених судових рішень;

узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. При залишенні касаційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими нормами права спростовуються її доводи.

3. У разі скасування або зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в ухвалі зазначається, у чому полягала їхня незаконність.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту ухвали, яку суд касаційної інстанції постановляє за наслідками розгляду касаційної скарги (у тому числі й за наслідками попереднього розгляду справи, якщо справу вирішено у ньому). Визначена статтею структура ухвали суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації усіх ухвал суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги у частині оформлення.

Структура ухвали

2. Згідно з коментованою статтею ухвала суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість ухвали.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити ухвали, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), найменування адміністративного суду (Вищий адміністративний суд), прізвища та ініціали професійних суддів і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі касаційного розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині ухвали суд повинен зазначити прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками, із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено (тезами) викладаються:

1) зміст вимог касаційної скарги і оскаржених судових рішень;

2) доводи особи, яка подала касаційну скаргу (основні її аргументи);

3) позиція інших осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), - підтримання, непідтримання вимог касаційної скарги, заперечення проти неї, приєднання тощо;

4) обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

В описовій частині суд касаційної інстанції не має права давати своїх оцінок позиції осіб, які беруть участь у справі.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання права. Мотивувальна частина повинна переконувати у законності ухвали (про законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь. Тут суд касаційної інстанції дає висновок щодо задоволення вимог касаційної скарги (повного чи часткового). У разі скасування або зміни рішень судів першої і (або) апеляційної інстанції у мотивувальній частині зазначається, у чому саме полягає їх незаконність. Суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався.

Резолютивна частина

8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду касаційної інстанції, тобто відповідь суду на кожну вимогу касаційної скарги (касаційних скарг).

Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення касаційної скарги повністю чи частково або про залишення її без задоволення.

У разі задоволення адміністративної скарги суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом використання повноважень, визначених частиною першою статті 230 КАСУ.

Також одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання скасованих рішень, якщо їх було виконано (див. частини першу та другу статті 265 КАСУ).

У резолютивній частині ухвали суд касаційної інстанції також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до результатів касаційного розгляду за правилами статті 94 КАСУ.

Наприкінці резолютивної частини ухвали суд касаційної інстанції обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Для цього доцільно використовувати таку формулу:

"Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (з моменту підписання - у разі вирішення справи у письмовому провадженні).

Ухвалу може бути оскаржено за винятковими обставинами безпосередньо до Верховного Суду України шляхом подання скарги за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття цих обставин разом з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копіями оскаржуваних рішень.

Винятковими обставинами можуть бути лише:

1) неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України або Вищим адміністративним судом України та іншим судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України".

Підписання ухвали

9. Ухвала суду касаційної інстанції обов'язково повинна бути скріплена підписами усіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит ухвали.

Стаття 232. Зміст постанови суду касаційної інстанції

1. Постанова суду касаційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її прийняття;

найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій;

короткого змісту вимог касаційної скарги;

узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин у справі;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту постанови, яку суд касаційної інстанції приймає за наслідками розгляду касаційної скарги. Визначена статтею структура постанови суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації усіх постанов суду касаційної інстанції у частині оформлення.

Структура постанови

2. Згідно з коментованою статтею, постанова суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови. За наповненням постанова суду касаційної інстанції відрізняється від ухвали суду касаційної інстанції лише тим, що у постанові додатково міститься інформація про вимоги адміністративного позову і дається висновок суду касаційної інстанції щодо цих вимог.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити постанови суду касаційної інстанції, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), найменування адміністративного суду (Вищий адміністративний суд України), прізвища та ініціали професійних суддів і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі касаційного розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині постанови суд повинен зазначити прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками, із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено (тезами) викладаються:

1) зміст позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, і рішень судів першої і апеляційної інстанції щодо них;

2) зміст вимог касаційної скарги;

3) доводи особи, яка подала касаційну скаргу (основні її аргументи);

4) позиція інших осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), - підтримання, непідтримання вимог касаційної скарги, заперечення проти неї, приєднання тощо;

5) обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

В описовій частині суд касаційної інстанції не має права давати своїх оцінок позиції осіб, які беруть участь у справі.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання права. Мотивувальна частина повинна переконувати у законності постанови (про законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь. Тут суд касаційної інстанції дає висновок щодо задоволення вимог касаційної скарги (повного чи часткового). У разі скасування або зміни рішень судів першої і (або) апеляційної інстанції у мотивувальній частині зазначається, у чому саме полягає їх незаконність. Також суд касаційної інстанції обґрунтовує, чому вимоги адміністративного позову необхідно задовольнити або відмовити у їх задоволенні. Суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався.

Резолютивна частина

6. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду касаційної інстанції, тобто відповідь суду на кожну вимогу касаційної скарги (касаційних скарг), а також на позовні вимоги. Суд викладає свої висновки по суті зазначених вимог в обсязі, в якому їх було задоволено. При вирішенні вимог адміністративного позову суд касаційної інстанції користується повноваженнями, визначеними статтею 162 КАСУ.

Також одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання скасованих чи змінених судових рішень, якщо їх було виконано (див. частини першу та другу статті 265 КАСУ).

У резолютивній частині постанови суд касаційної інстанції також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами за правилами статті 94 КАСУ відповідно до результатів касаційного розгляду та наслідків нового вирішення адміністративного позову.

В кінці резолютивної частини постанови суд касаційної інстанції обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Для цього доцільно використовувати таку формулу:

"Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (з моменту підписання - у разі вирішення справи у письмовому провадженні).

Постанову може бути оскаржено за винятковими обставинами безпосередньо до Верховного Суду України шляхом подання скарги за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття цих обставин разом з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копіями оскаржуваних рішень.

Винятковими обставинами можуть бути лише:

1) неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України або Вищим адміністративним судом України та іншим судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України".

Підписання постанови

7. Постанова суду касаційної інстанції обов'язково повинна бути скріплена підписами усіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови.

Скорочений варіант постанови суду

8. Якщо справа виявилася складною (багато суб'єктів, позовних вимог, складне законодавство тощо) і вмотивування постанови може зайняти багато часу, суд касаційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 230, частини третьої статті 160 КАСУ має право відкласти складення постанови у повному обсязі на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення касаційного розгляду справи у судовому засіданні. Але при цьому він повинен виготовити і проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, скорочений варіант постанови, який включає лише вступну і резолютивну частини. Тобто описова і мотивувальна частини там не наводяться.

Стаття 232-1. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи

1. Якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені цим Кодексом строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою.

2. Залежно від обґрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює постанову відповідно до статей 231 і 232 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або постанову суду касаційної інстанції.

(Доповнено статтею 2321 згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 233. Окрема ухвала суду касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої чи апеляційної інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування судових рішень.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття дає можливість суду касаційної інстанції відреагувати на допущення судами попередніх інстанцій порушень, що не потягли за собою зміну або скасування судових рішень.

Особливості окремої ухвали суду касаційної інстанції

2. Окрема ухвала суду касаційної інстанції є формою реагування на порушення норм права судами першої та апеляційної інстанцій з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Крім того, наявність окремої ухвали враховується при оцінці діяльності судді, щодо якого її було постановлено.

Адресат окремої ухвали суду касаційної інстанції

3. Адресатом окремої ухвали суду касаційної інстанції може бути суд першої і (або) апеляційної інстанцій, які, як з'ясувалося під час касаційного розгляду, допустили порушення, що не потягли за собою зміни або скасування судових рішень (у коментованій статті помилково використано словосполучення "судом першої чи касаційної інстанцій" замість "судом першої чи апеляційної інстанцій"). Це можуть бути, наприклад, порушення строків розгляду справи, строків виготовлення судового рішення, затримка з пересиланням апеляційної скарги зі справою до апеляційної інстанції чи справи до касаційної інстанції тощо.

4. Суд касаційної інстанції не спрямовує окремих ухвал суб'єктам владних повноважень, оскільки він обставин не встановлює. Однак якщо встановлені судами попередніх інстанцій обставини дають підстави для направлення суб'єктам владних повноважень окремої ухвали, але суди попередніх інстанцій цього не зробили, на наш погляд, суд касаційної інстанції має право за аналогією застосувати статтю 166 КАСУ.

Стаття 234. Повернення адміністративної справи

1. Після закінчення касаційного провадження адміністративна справа не пізніш як у семиденний строк направляється до адміністративного суду першої інстанції, якщо інше не випливає із судового рішення суду касаційної інстанції.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає необхідність і строк повернення адміністративної справи з адміністративного суду касаційної інстанції до адміністративного суду першої інстанції з тим, щоб усі справи, у яких закінчено провадження, зберігалися у відповідних місцевих судах, а якщо провадження не закінчено, то щоб справа надійшла до адміністративного суду, який повинен її розглянути.

Необхідність повернення справи

2. Після закінчення касаційного провадження справу апарат Вищого адміністративного суду України направляє адміністративну справу до адміністративного суду першої інстанції (місцевого загального чи окружного адміністративного суду), якщо інше не випливає із судового рішення суду касаційної інстанції, тобто, якщо справу за результатами касаційного розгляду не спрямовано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд або для продовження розгляду.

3. Наявність адміністративної справи у місцевому суді, якщо суд касаційної інстанції остаточно вирішив справу, полегшує доступ до суду при вирішенні питань, пов'язаних із виконанням судового рішення, - зокрема щодо одержання виконавчого листа. Це також полегшує доступ до матеріалів справи.

Строк для повернення справи

4. Справа має бути направлена до місцевого чи апеляційного адміністративного суду не пізніш як у семиденний строк після закінчення касаційного провадження. Момент закінчення касаційного провадження КАСУ не визначено. На наш погляд, цей момент слід відраховувати з моменту завершення касаційного розгляду, тобто після проголошення судового рішення за його наслідками, або в разі касаційного розгляду справи у письмовому провадженні чи відкладення виготовлення постанови у повному обсязі - після підписання судового рішення.

Поки справа перебуває в адміністративному суді касаційної інстанції, особа має можливість звернутися до цього суду для вирішення якогось з питань, пов'язаних з виконанням судового рішення (розділ V КАСУ). У цьому випадку семиденний строк необхідно відраховувати після вирішення судом касаційної інстанції відповідного питання.

(Глава із змінами, внесеними згідно із законами України від 06.10.2005 р. N 2953-IV, від 11.02.2010 р. N 1876-VI; у редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 235. Перегляд судових рішень Верховним Судом України

1. Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Стаття 236. Право на звернення про перегляд судових рішень

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

2. Заява про перегляд судового рішення в адміністративних справах з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

3. Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Стаття 237. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Стаття 238. Строки подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

2. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Стаття 239. Вимоги до заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі.

2. У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку із ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу;

5) вимоги особи, яка подає заяву;

6) у разі необхідності - клопотання;

7) перелік матеріалів, які додаються.

3. Заява підписується особою, яка її подає, або представником особи, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

Стаття 239-1. Порядок подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України. До заяви мають бути додані:

1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі;

2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;

3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

2. До заяви додається документ про сплату судового збору. За подання і розгляд заяви з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.

Стаття 239-2. Перевірка Вищим адміністративним судом України відповідності заяви вимогам цього Кодексу

1. Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до Вищого адміністративного суду України, реєструється у день її надходження в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

2. Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 239 та 2391 цього Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути.

3. Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого адміністративного суду України.

4. Заява повертається заявнику, якщо:

1) заявник не усунув її недоліки протягом установленого строку;

2) заяву подано особою, яка не наділена правом на подання такої заяви;

3) заяву подано від імені особи, яка не має повноважень на ведення справи;

4) є ухвала Вищого адміністративного суду України про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав.

5. Повернення заяви з підстав, зазначених у частині четвертій цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, які були предметом розгляду.

Стаття 240. Допуск Вищим адміністративним судом України справи до провадження

1. Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого адміністративного суду України, яка формується без участі суддів, що прийняли рішення, яке оскаржується, в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу.

2. Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий адміністративний суд України протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Ухвала постановляється без виклику осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про допуск справи до провадження або про відмову в такому допуску повинна бути обґрунтованою.

3. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву.

Стаття 240-1. Підготовка справи до розгляду у Верховному Суді України

1. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про призначення справи до розгляду та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі.

2. Суддя-доповідач протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом України, для чого:

1) виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відповідного суду;

2) визначає порядок розгляду справи (у відкритому судовому засіданні або в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами);

3) вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень;

4) доручає відповідним фахівцям науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах;

5) визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання цієї норми закону та дає розпорядження про їх виклик до суду;

6) здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

3. За результатами проведення підготовчих дій суддя-доповідач готує доповідь та постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до розгляду Верховним Судом України.

Стаття 241. Порядок розгляду справи Верховним Судом України

1. Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні.

2. Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом.

3. Відкриття судового засідання, роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу здійснюються відповідно до вимог глави 3 розділу III цього Кодексу.

4. Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині третій цієї статті, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду України, та результати проведених ним підготовчих дій.

5. Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи, що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Для з'ясування сутності норми матеріального права, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади.

6. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.

7. Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частині п'ятій цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

8. Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Стаття 242. Повноваження Верховного Суду України

1. За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

про повне або часткове задоволення заяви;

про відмову в задоволенні заяви.

2. Судді, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови.

3. Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Стаття 243. Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви

1. Суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу.

2. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

3. Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

4. Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви повинна бути вмотивованою.

Стаття 244. Постанова Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви

1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

2. Постанова про відмову в задоволенні заяви повинна бути вмотивованою.

Стаття 244-1. Повідомлення про ухвалення рішення та його виготовлення

1. Постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Стаття 244-2. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

2. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 245. Підстави для провадження за нововиявленими обставинами

1. Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

3. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює перелік доволі рідкісних підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення, неправосудність яких зазвичай обумовлена обставинами, незалежними від суду.

Загальна характеристика нововиявлених обставин

2. Нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які:

1) об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи;

2) не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою. Йдеться передусім про випадки, коли немає вини суду у неправосудності судового рішення. Умова про "невідомість обставини суду" не властива лише такій підставі, як злочинні зловживання суддів (пункт 3 частини другої коментованої статті).

3. До нововиявлених обставин частина друга коментованої статті відносить:

1) істотні обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд;

2) сфальсифіковані докази і завідомо неправильний переклад;

3) зловживання суддів;

4) скасування преюдиційного судового рішення;

5) неконституційність правового акта, що був застосований судом.

Цей перелік хоч і є вичерпним, однак перша обставина, яка зазначена у ньому, сформульована доволі гнучко, - власне, як визначення нововиявленої обставини.

4. Важливо не порушувати балансу між можливістю переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами і принципом юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Принцип юридичної визначеності вимагає, серед іншого, що якщо суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинне ставитися під сумнів. Юридична визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, що є принципом остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не повинна вимагати перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі. Відхилення від цього принципу можна виправдати лише наявністю обставин суттєвого і непереборного характеру. Європейський суд з прав людини допускає можливість судового перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, але лише у межах, що не порушують принципу юридичної визначеності.

Не може бути підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами зміна законодавства. Така позиція втілена у положенні частини третьої коментованої статті, за якою суд не переглядає судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими визнані такими, що втратили чинність, чи скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи. При цьому є застереження, що це правило не стосується випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність фізичної особи. Таке застереження випливає зі статті 58 Конституції України, відповідно до якої закон, що пом'якшує або скасовує відповідальність людини або громадянина, має зворотну дію у часі. Наприклад, якщо постанову суду в адміністративній справі про видворення іноземця ще не виконано, то її можна переглянути в порядку провадження за нововиявленими обставинами у разі набрання чинності законом, який обмежує підстави для видворення.

5. За змістом перелік нововиявлених обставин відповідає тому, що встановлено й у цивільному судочинстві. Щоправда, у ЦПКУ (частина друга статті 361) нема окремої згадки про таку обставину, як встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення. За суттю вона охоплюється першою обставиною у цьому переліку, однак у нормах КАСУ вирішено за необхідне виділити її окремо.

Істотні обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд

6. За змістом підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, встановлена пунктом 1 частини другої коментованої статті, є найширшою. Вона охоплює й усі наступні підстави, які, по суті, частково конкретизують її. "Істотність" обставини означає те, що якби суд її міг урахувати при вирішенні справи, то це тією чи іншою мірою вплинуло б на результат вирішення. Ознаку "не були і не могли бути відомі особи" потрібно розглядати як сукупність двох необхідних умов. Тобто для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за добросовісного ставлення до справи, тоді ця підстава для перегляду відсутня.

Зазначена підстава для перегляду, наприклад, охоплює незалучення до участі в адміністративній справі особи, на права, свободи, інтереси чи обов'язки якої вплинуло судове рішення, якщо суд не знав і не міг знати про заінтересованість такої особи, а ця особа не знала про розгляд такої справи (це може бути підставою для перегляду лише за ініціативою цієї особи). Під цю обставину можна підвести встановлення Конституційним Судом України конституційності положення правового акта, помилково не застосованого судом в адміністративній справі як неконституційного, якщо рішення у ній ще не виконано (за аналогією з останньою обставиною у наведеному переліку), тощо.

Сфальсифіковані докази і неправильний переклад

7. Завідомо неправдиві показання свідка, неправильний висновок експерта, неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення, можуть вважатися нововиявленими обставинами за пунктом 2 частини другої коментованої статті, якщо ці обставини встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Водночас за відсутності вироку суду (наприклад, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності чи з будь-яких інших причин), на наш погляд, особа може ініціювати провадження за нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини другої коментованої статті, якщо є інші переконливі докази цих фактів і особа на момент розгляду справи в суді не знала і об'єктивно не могла знати про їх існування.

Зловживання суддів

8. Вчинення злочину суддею, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення (наприклад, зловживання посадовим становищем, одержання хабара, ухвалення завідомо неправосудного рішення тощо), може вважатися нововиявленою обставиною за пунктом 3 частини другої коментованої статті, якщо вина судді встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

Скасування преюдиційного судового рішення

9. Відповідно до правил частин першої і четвертої статті 72 КАСУ обставину, встановлену судовим рішенням, що набрало законної сили, не потрібно доводити при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони чи особа, щодо якої встановлено обставину. Така обставина при розгляді іншої справи вважається встановленою на підставі преюдиційного судового рішення. Однак якщо таке рішення буде скасоване, наприклад, у касаційному порядку, тоді з'явиться підстава для перегляду ухваленого на його основі судового рішення, тобто з урахуванням відповідної обставини, встановленої преюдиційним рішенням (пункт 4 частини другої коментованої статті). При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами обставину, яка раніше була встановлена іншим судовим рішенням, через його скасування треба буде довести чи, навпаки, спростувати.

Неконституційність правового акта, що був застосований судом

10. Неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, які застосував суд при вирішенні справи, теж може бути нововиявленою обставиною (за пунктом 5 частини другої коментованої статті), але за умов, що рішення суду ще не виконано, а також, що така неконституційність встановлена Конституційним Судом України. Якщо ж судове рішення вже виконано, то особа відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України має право на відшкодування у встановленому законом порядку відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої особі актом і діями, що визнані неконституційними. Щоправда, на сьогодні спеціального закону не прийнято, тому, на наш погляд, слід керуватися порядком, встановленим ЦПКУ і ГПКУ.

Стаття 246. Право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (суб'єкти звернення за нововиявленими обставинами), а також судові рішення, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами (предмет перегляду за нововиявленими обставинами).

2. Стаття практично не обмежує кола суб'єктів звернення за нововиявленими обставинами і предмету перегляду з тим, щоб кожен, на чиї права, свободи, інтереси чи обов'язки безпосередньо впливає судове рішення, міг ініціювати цей вид провадження у разі наявності нововиявленої обставини заради захисту свого інтересу та ухвалення правосудного судового рішення у справі.

Суб'єкти звернення за нововиявленими обставинами

3. Право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають особи, чиїх прав, свободи, інтересів чи обов'язків безпосередньо стосується судове рішення.

Таким чином, таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

Правом ініціювати перегляд за нововиявленими обставинами наділені також представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник раніше брав участь у цій справі.

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну та (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

Предмет перегляду за нововиявленими обставинами

4. Предметом перегляду за нововиявленими обставинами може бути судове рішення (постанова або ухвала) суду будь-якої інстанції, що набрало законної сили. Визначення постанови та ухвали наведено у пунктах 12 і 13 статті 3, а порядок набрання ними законної сили залежно від інстанції встановлено статтею 254 КАСУ.

Стаття 247. Строк звернення про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття обмежує строком можливість подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задля досягнення стабільності судових рішень та з метою дотримання принципу юридичної визначеності, що є складовою верховенства права (див. статтю 8 КАСУ і коментар до неї).

Строк звернення про перегляд за нововиявленими обставинами

2. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. Обчислення місячного строку проводиться за правилами статті 103 КАСУ, але при цьому важливе значення має правильне визначення моменту, з якого його належить відраховувати.

Визначення моменту початку відліку строку

3. Відлік строку звернення про перегляд за нововиявленими обставинами ведеться з нуля годин наступного дня від моменту, коли особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. Передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідної обставини. Потім необхідно зважити, чи не могла особа за добросовісного ставлення до справи дізнатися про наявність відповідної обставини раніше. Наприклад, про ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність певного акта, який було застосовано у справі, особа має можливість дізнатися відразу після його опублікування. Якщо особа мала реальну змогу дізнатися про появу нововиявленої обставини раніше, тоді для відліку строку на звернення про перегляд до уваги береться саме цей момент.

Наслідки пропущення строку звернення про перегляд за нововиявленими обставинами

4. Кодекс не визначив наслідків пропущення строку звернення про перегляд за нововиявленими обставинами, тому, на наш погляд, належить за аналогією керуватися правилами, що діють при перегляді судових рішень в апеляційному, касаційному провадженнях і провадженні за винятковими обставинами. Так, якщо особа хоче ініціювати перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, але пропустила визначений коментованою статтею строк оскарження, тоді у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або поданій разом з нею окремій заяві слід зазначити причини пропущення строку і заявити клопотання про його поновлення. До заяви слід додати матеріали, що підтверджують поважність причини пропущення строку.

5. За відсутності клопотання про поновлення строку суд повертає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Якщо ж таке клопотання було заявлено, суд своєю ухвалою відмовляє у поновленні строку і залишає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, якщо не знайде підстав для поновлення строку, тобто не визнає, що строк було пропущено з поважних причин (див. статтю 102 КАСУ). Вирішуючи питання щодо поновлення строку, суд повинен враховувати також і принцип юридичної визначеності.

6. Ухвалу про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами чи відмову у поновленні строку і залишення цієї ухвали без розгляду може бути оскаржено до суду вищої інстанції з відповідних підстав за правилами глав 1 - 3 цього розділу залежно від того, який суд постановив таку ухвалу.

Стаття 248. Вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається в письмовій формі.

2. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява про перегляд;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява;

4) обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час вирішення справи;

5) обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду;

6) перелік документів та інших матеріалів, які додаються.

3. Заява підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

4. До заяви додаються копії заяви відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі, та документ про сплату судового збору.

5. Особа, яка подає заяву, може додати до неї документи або їхні копії, що мають значення для правильного вирішення судової справи і не були відомі на час ухвалення судового рішення у справі.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття стандартизує форму і структуру заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - містить перелік елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

Форма заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається лише у письмовій формі (частина перша коментованої статті), тобто вона повинна бути виготовлена на аркуші (аркушах) паперу рукописним або друкарським способом. Цей документ викладається державною мовою (або з перекладом на державну мову).

Структура заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами і додатки до неї

3. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають бути зазначені:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява про перегляд (адміністративний суд визначається відповідно до частини першої статті 249 КАСУ);

2) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або повне найменування юридичної особи чи органу, які подають заяву, а також номер телефону, факсу тощо, адреса електронної пошти, якщо такі є; якщо заяву про перегляд подається не до адміністративного суду, в якому знаходиться справа, тоді бажано зазначити також імена (найменування) інших осіб, які беруть участь у справі, їхню поштову адресу та іншу контактну інформацію (ці реквізити необхідні суду для направлення кореспонденції, зокрема копій ухвали про відкриття провадження за нововиявленими обставинами, а номери засобів зв'язку чи адреса електронної пошти можуть бути потрібні для здійснення термінових викликів чи повідомлень), одночасно бажано також зазначити процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, треті особи, представники);

3) реквізити судового рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами ставиться питання (принаймні необхідно зазначити назву судового рішення, номер справи, дату ухвалення; ця інформація необхідна суду для того, щоб віднайти справу);

4) зазначення конкретної нововиявленої обставини, тобто обставини, що відповідно до частини другої статті 245 КАСУ може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами;

5) обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність нововиявленої обставини, та зміст вимог особи, яка подає заяву про перегляд (у такому обґрунтуванні обов'язково слід підтвердити нововиявлену обставину посиланням на докази та пояснити, як ця обставина могла вплинути на судове рішення, також слід навести прохання особи про бажане для неї рішення суду за наслідками провадження за нововиявленими обставинами);

6) перелік документів та інших матеріалів, які додаються (довіреність на представництво, квитанція про сплату судового збору, копії заяви для інших осіб, які беруть участь у справі, копію судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, інші документи чи їхні копії, що можуть мати значення для правильного вирішення справи, тощо).

У разі необхідності у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами особа може навести свої клопотання до суду. Це можуть бути вмотивовані клопотання про: поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зупинення виконання судового рішення тощо. Ці клопотання можуть бути викладені також окремими заявами, що додаються до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

4. Якщо заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подає представник, то у ній (як правило, після зазначення інформації про особу, в інтересах якої подається заява) слід зазначити прізвище, ім'я, по батькові представника, його поштову адресу, а також номер телефону, факсу тощо, адресу електронної пошти, якщо такі є.

5. Наприкінці заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має бути підписана особою, яка її подає, або її представником (частина третя коментованої статті) із зазначенням дати підписання.

Якщо заяву підписав представник, то одночасно з нею подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника згідно із статтею 58 КАСУ, незалежно від того, чи цей документ подавався раніше. Замість оригіналу такого документа до заяви може бути додана і належним чином засвідчена копія. Зазначені документи необхідні, оскільки суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами перевіряє повноваження представника, а матеріали адміністративної справи у нього можуть бути відсутні.

6. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має бути доданий документ (квитанція, платіжне доручення) про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами фізичною чи юридичною особою, суб'єктом владних повноважень судовий збір становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3 гривні 40 копійок (підпункт "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"). Підпункт 3 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ при цьому не застосовується, оскільки заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами сама по собі не містить майнових вимог про стягнення грошових коштів. В адміністративному судочинстві при сплаті судового збору застосовуються пільги, надані на підставі статей 4 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

7. Принцип змагальності передбачає право ознайомлення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інших осіб, які беруть участь у справі, тому до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами слід додати її копії відповідно до кількості таких осіб (частина четверта коментованої статті), а також бажано приєднати копії доданих до неї письмових матеріалів у такій же кількості.

Наслідки недотримання вимог до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

8. Якщо особа не дотримала якоїсь із вимог до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зазначених у коментованій статті, і відсутність певної інформації не дає можливості суду вирішити питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами, суд залишає заяву без руху і пропонує особі виправити виявлені недоліки (див. частину третю статті 250 і статтю 108 КАСУ).

Стаття 249. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.

2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до адміністративного суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює правила визначення адміністративного суду, до якого належить подавати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (правила підсудності).

Логіка статті полягає у тому, щоб перегляд за нововиявленими обставинами здійснював той суд, який першим допустив помилку внаслідок незнання про обставину, яку особа розцінює як нововиявлену.

Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

2. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами належить подавати безпосередньо до того адміністративного суду, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини. "Безпосередньо" не означає, що особа не може надіслати її поштою. При цьому не має значення та обставина, чи знаходиться у цьому суді адміністративна справа.

Адміністративний суд, який здійснює провадження за нововиявленими обставинами

3. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснює адміністративний суд, який ухвалив це рішення, а якщо раніше його було оскаржено, то той адміністративний суд, для рішення якого нововиявлена обставина була важливою у першу чергу. Тобто провадження за нововиявленими обставинами здійснює адміністративний суд, який першим припустився помилки при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цих обставин.

Це зумовлене такими міркуваннями: якщо нововиявлена обставина мала значення для ухвалення судового рішення судом першої інстанції, то, незважаючи на подальші помилкові рішення наступних інстанцій, необхідним і достатнім обсягом повноважень для перегляду наділений насамперед суд першої інстанції. Якщо ж ця обставина мала значення для ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, але не судом першої інстанції, то необхідним і достатнім обсягом повноважень для перегляду наділений лише він. Наприклад, свідок дав у справі неправдиві показання в суді апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду було оскаржене на підставі неправильного застосування судом закону, а лише з часом встановлено неправдивість показань свідка через обвинувальний вирок суду. У цьому випадку суд касаційної інстанції не може переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами, оскільки не наділений повноваженням встановлювати нові обставини в адміністративній справі, але таке повноваження має суд апеляційної інстанції, на правильність судового рішення якого і вплинула у першу чергу неправдивість показань свідка. Саме адміністративний суд апеляційної інстанції у цій ситуації повинен здійснити перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

4. Загальному правилу повністю відповідає правило частини другої коментованої статті про те, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до адміністративного суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Наслідки порушення правил підсудності

5. Недотримання правил підсудності, що встановлені цією статтею, є підставою для повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для подання до належного суду (за аналогією з пунктом 6 частини третьої статті 108 КАСУ). Якщо порушення правил підсудності виявлено після відкриття провадження за нововиявленими обставинами, тоді застосовуються правила статті 22 КАСУ щодо передачі адміністративної справи (див. коментар до неї).

Стаття 250. Відкриття провадження за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до адміністративного суду, передається судді адміністративного суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу. У розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами не може брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання.

2. Не пізніше наступного дня після надходження заяви до адміністративного суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 248 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 248 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

4. Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 05.06.2009 р. N 1475-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає дії, які вчиняються в адміністративному суді після надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Зокрема, стаття у загальному вигляді регламентує порядок вирішення питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

2. Стаття спрямована на забезпечення неупередженого розподілу судових справ в адміністративному суді та на відкриття провадження за нововиявленими обставинами за відсутності перешкод для цього.

Реєстрація заяви і розподіл справи в адміністративному суді

3. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до адміністративного суду, реєструється в день її надходження до адміністративного суду у відповідному підрозділі апарату суду. Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації апарат суду повинен передати заяву разом з усіма доданими матеріалами судді цього адміністративного суду, який визначається у порядку черговості, встановленому з урахуванням їх спеціалізації, розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправних коефіцієнтів до них. Але в будь-якому випадку це не повинен бути суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання (частина перша коментованої статті).

Вирішення питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами

4. Суддя, якому передано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не пізніше наступного робочого дня після надходження заяви до адміністративного суду повинен вирішити питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

5. Якщо заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подано без додержання встановлених статтею 248 КАСУ вимог щодо форми, структури заяви та додатків до неї або не сплачено судовий збір у належному розмірі чи відсутнє підтвердження про це, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі суддя вказує на недоліки заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя постановляє ухвалу про повернення заяви (частина третя коментованої статті і частини перша та друга, пункт 1 частини третьої статті 108 КАСУ).

Якщо особа подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з пропущенням строку на подання такої заяви, суддя постановляє ухвалу про повернення заяви у разі відсутності клопотання про поновлення цього строку. Пропущення строку на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за наявності клопотання про його поновлення не є перешкодою для відкриття провадження за нововиявленими обставинами, але суд надалі повинен вирішити питання щодо поновлення пропущеного строку. Так, він своєю ухвалою відмовляє у поновленні строку і залишає заяву без розгляду, якщо будуть відсутні поважні причини пропущення цього строку (стаття 102 КАСУ).

За аналогією з процесом у суді першої інстанції (стаття 108 КАСУ) суддя своєю ухвалою повертає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами також, якщо:

1) особа, яка її подала, до відкриття провадження за нововиявленими обставинами подала заяву про відкликання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

2) заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

3) заяву від імені особи, яка бере участь у справі, подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

6. У разі залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без руху копія ухвали про це направляється особі, яка її подала. Якщо ж заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами буде повернуто, особі, яка її подала, суд направляє копію ухвали про це разом з доданими до заяви матеріалами, але заява залишається у суді і зберігається разом з відповідною ухвалою. Інші особи, які беруть участь у справі, про такі судові рішення не повідомляються, оскільки провадження за нововиявленими обставинами не розпочалося.

Ухвалу про залишення без руху заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або про її повернення може бути оскаржено до суду вищої інстанції з відповідних підстав за правилами глав 1 - 3 цього розділу залежно від того, який суддя якого суду постановив таку ухвалу.

7. За відсутності зазначених вище перешкод суддя постановляє ухвалу про відкриття провадження за нововиявленими обставинами. Після цього він надсилає разом з копією ухвали особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд.

За частиною четвертою коментованої статті суддя може призначити дату, час та місце судового засідання відразу в ухвалі про відкриття провадження за нововиявленими обставинами або після цього, наприклад, після проведення відповідної підготовки справи до розгляду. Про дату, час та місце судового засідання суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Недопустимість участі у перегляді судді, який вирішував справу

8. У вирішенні питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами та у здійсненні цього провадження не повинен брати участі суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання (частина перша коментованої статті), оскільки у нього уже склалася раніше думка у справі і його участь у новому її розгляді може викликати сумніви у його неупередженості. Якщо неможливо утворити новий склад суду, тоді необхідно вирішити питання про передачу справи до іншого адміністративного суду тієї самої інстанції на підставі пункту 4 статті 22 КАСУ. Якщо це об'єктивно неможливо зробити (наприклад, у Верховному Суді України), тоді допустимо, щоб цю вимогу не було дотримано.

Стаття 251. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та її наслідки

1. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, може відмовитися від заяви до початку розгляду справи у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває провадження за нововиявленими обставинами, про що постановляє ухвалу.

2. У разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші особи, які брали участь у справі, можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

3. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не може повторно звертатися до суду із такою ж заявою на тих самих підставах.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття надає можливість відмовитися від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами особі, яка її подала, а також визначає правові наслідки вчинення таких дій.

2. Право відмовитися від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами випливає з принципу диспозитивності. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має на меті припинення провадження за нововиявленими обставинами.

Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

3. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, має право у будь-який час до початку розгляду справи по суті у судовому засіданні відмовитися від заяви. Таке саме право має її представник.

4. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами викладається у письмовій формі. На початку судового засідання можлива відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в усній формі.

5. До прийняття рішення у зв'язку із відмовою від заяви суд заслуховує у судовому засіданні думку осіб, які беруть участь у справі, та повинен пояснити наслідки задоволення цієї заяви.

Наслідки відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

6. У разі прийняття судом відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами:

1) з особи, яка її подала і відмовилася від неї, можуть бути присуджені судові витрати, які понесли інші особи, які брали участь у справі, під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (за їхнім клопотанням);

2) особа, яка її подала і відмовилася від неї, втрачає можливість повторно звертатися до суду із такою ж заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на тих самих підставах.

У разі прийняття судом відмови від заяви про перегляд судового рішення суд своєю ухвалою закриває провадження за нововиявленими обставинами, що означає збереження законної сили судового рішення, про перегляд якого ставилося питання. Якщо виконання цього рішення було зупинено, тоді ухвалою про закриття провадження за нововиявленими обставинами виконання рішення відновлюється.

7. Ухвалу про закриття провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено до суду вищої інстанції з відповідних підстав за правилами глав 1 - 3 цього розділу залежно від того, який суд постановив таку ухвалу.

Стаття 252. Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом протягом двох місяців після її надходження за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

2. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

3. Суд своєю ухвалою може зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду.

4. Суд може не досліджувати докази стосовно обставин, що встановлені у судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття бланкетно визначає порядок провадження в адміністративній справі за нововиявленими обставинами після його відкриття, а також встановлює особливості такого провадження з метою досягнення процесуальної економії і справедливих результатів.

Строк здійснення провадження за нововиявленими обставинами

2. Провадження за нововиявленими обставинами має бути закінчено протягом розумного строку, але не пізніше двох місяців. Але цей строк відраховується не з дня відкриття такого провадження, а з дня надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Двомісячний строк застосовується в усіх випадках, незалежно від того, суд якої інстанції здійснює перегляд.

Застосування правил провадження у суді відповідної інстанції

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд здійснює провадження за нововиявленими обставинами за правилами адміністративного судочинства, що встановлені для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Тобто якщо це провадження здійснює суд першої інстанції, то він керується правилами розділу III; якщо суд апеляційної інстанції - то правилами глави 1 розділу IV; якщо суд касаційної інстанції - то глави 2 розділу IV; якщо ж Верховний Суд України - то глави 3 розділу IV КАСУ. Йдеться про застосування правил щодо підготовки справи до розгляду, правил про склад суду, порядок та меж розгляду, а також правил про ухвалення судового рішення, його оформлення, проголошення, направлення та видачу його копій особам, які беруть участь у справі.

При цьому необхідно враховувати особливості, визначені цією главою.

Особливості провадження за нововиявленими обставинами

4. Якщо адміністративна справа знаходиться в іншому адміністративному суді, тоді суддя після відкриття провадження за нововиявленими обставинами повинен витребувати її.

5. Подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами автоматично не зупиняє його виконання. Однак суд (у тому кількісному складі, у якому було ухвалено судове рішення) під час підготовки справи до розгляду або під час розгляду своєю ухвалою може зупинити виконання судового рішення, яке переглядається, до закінчення перегляду (частина третя коментованої статті). Таку ухвалу може бути постановлено судом як з власної ініціативи, так і за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

6. Як випливає з частини другої коментованої статті розгляд заяви за нововиявленими обставинами завжди відбувається у судовому засіданні. Письмове провадження тут не допускається. Особи, які беруть участь у справі, мають бути своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви. Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

7. При перегляді справи за нововиявленими обставинами суд першої чи апеляційної інстанції не зобов'язані знову досліджувати докази. Вони можуть повторно не досліджувати доказів стосовно обставин, що належним чином були досліджені й оцінені при минулому вирішенні справи, якщо ніхто їх не оспорює і щодо яких не виникає сумніву у зв'язку з нововиявленою обставиною Якщо перегляд здійснює суд касаційної інстанції (зокрема й Верховний Суд України), то він не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини у справі.

Відмінність від цивільного судочинства

8. У нормах КАСУ встановлена простіша, порівняно з цивільним судочинством, процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами - її не зведено лише до перевірки наявності нововиявленої обставини, скасування судового рішення й направлення справи на новий розгляд. Виходячи з принципу процесуальної економії, суд в адміністративній справі одночасно переглядає судове рішення по суті і може ухвалити нове судове рішення у справі. Усе це можливо здійснити в одному судовому засіданні.

Стаття 253. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами

1. Суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

2. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.

3. У разі залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення інші особи, які брали участь у справі, можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час провадження за нововиявленими обставинами.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає повноваження суду за наслідками розгляду заяви та перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, види судових рішень, їх правові наслідки, а також порядок оскарження.

2. Стаття вичерпно встановлює повноваження суду при вирішенні справи за нововиявлені обставини. Одночасно стаття виконує функцію орієнтира для особи щодо вимог, які вона може заявити у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Повноваження суду при ухваленні рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами

3. Вирішуючи справу, суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення або залишити її без задоволення. Задовольняючи заяву, суд скасовує ухвалену цим же адміністративним судом постанову чи ухвалу у справі і натомість приймає нову постанову чи ухвалу. У цьому особливість провадження за нововиявленими обставинами, що суд може скасувати своє ж рішення у справі.

При ухваленні нового рішення (постанови чи ухвали) суд користується повноваженнями тієї інстанції, судом якої він є. Тобто якщо це суд першої інстанції, то його повноваження визначені статтями 161 - 162; якщо апеляційної інстанції - то статтями 198 - 199; якщо касаційної інстанції - то статтею 230, якщо це Верховний Суд України, то статтями 242 - 244 КАСУ.

Порядок проголошення судового рішення, видачі і направлення його копій

4. Порядок ухвалення і проголошення судового рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, видачі і направлення його копій визначено статтями 160 та 167 КАСУ.

5. За структурою судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами має відповідати структурі судового рішення відповідної інстанції. Але у ньому має бути відображено нововиявлену обставину, та як вона вплинула на нове судове рішення. Також одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання попереднього рішення у справі, якщо його вже було виконано (див. за аналогією частини першу та другу статті 265 КАСУ) та про перерозподіл судових витрат відповідно до статті 94 КАСУ, зокрема й з урахуванням частини третьої коментованої статті.

Набрання законної сили судовим рішенням за наслідками провадження за нововиявленими обставинами

6. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ з урахуванням того, судом якої інстанції його було ухвалено. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу не лише скасоване судове рішення, а й автоматично - судові рішення адміністративних судів вищих інстанцій у цій справі (висновок про це доцільно відображати у резолютивній частині судового рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами).

Оскарження судового рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами

7. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено, якщо це допускають правила глав 1 - 3 цього розділу залежно від того, який суд ухвалив таке рішення.