Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 254. Набрання судовим рішенням законної сили

1. Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

2. Частину другу виключено

3. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

5. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

6. Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

від 19.05.2011 р. N 3422-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає момент набрання судовим рішенням законної сили, з якого судове рішення стає обов'язковим до виконання. Правила статті поєднують вимоги, що випливають із принципів забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень і обов'язковості судових рішень.

Поняття набрання законної сили судовим рішенням

2. Набрання законної сили судовим рішенням (постановою чи ухвалою) означає те, що воно набуває обов'язковості. Рішення, яке набрало законної сили і вимагає вчинення певних дій для його виконання, є підставою для видання виконавчого листа і може бути виконане примусово. З метою забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення найчастіше воно набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження або після вирішення справи судом апеляційної інстанції.

3. Детальніше про наслідки набрання законної сили судовим рішенням див. статтю 255 КАСУ і коментар до неї. У виняткових випадках, визначених КАСУ, рішення може стати обов'язковим для виконання і до набрання ним законної сили (див. статтю 256 КАСУ).

Набрання законної сили постановою суду першої інстанції

4. За загальним правилом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, який становить десять днів з дня проголошення постанови, а в разі відкладення складення постанови в повному обсязі - з дня складення у повному обсязі (тобто з часу, коли особам була надана можливість ознайомитися з нею, незалежно від того чи вони такою можливістю скористалися). Якщо ж постанову прийнято за наслідками розгляду справи у письмовому провадженні, то цей строк, очевидно, має відраховуватися від дня одержання копії постанови усіма особами, які беруть участь у справі.

5. Якщо ж постанову було оскаржено в апеляційному порядку, то вона набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи, звісно, якщо її не скасував суд апеляційної інстанції або не визнав нечинною.

Якщо до суду першої інстанції надійшла лише заява про апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу не було подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, то постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі поновлення строку апеляційного оскарження судом апеляційної інстанції слід вважати, що постанова не набрала законної сили.

6. Таким чином, якщо постанову суду ніхто не має наміру оскаржувати, вона набирає законної сили уже через десять днів.

Набрання законної сили ухвалою суду першої інстанції

7. За загальним правилом, ухвала суду першої інстанції так само набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, що становить п'ять днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику (повідомлення) осіб, які беруть участь у справі, то цей строк слід обчислювати з дня отримання копії ухвали усіма особами, які беруть участь у справі.

Якщо ж ухвалу було оскаржено в апеляційному порядку, то вона набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи, звісно, якщо її не скасував суд апеляційної інстанції або не визнав нечинною. Якщо до суду першої інстанції надійшла лише заява про апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу не було подано своєчасно (тобто протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження), то ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі поновлення строку апеляційного оскарження судом апеляційної інстанції слід вважати, що ухвала не набрала законної сили.

8. Таким чином, якщо ухвалу суду ніхто не має наміру оскаржувати, вона набирає законної сили уже через п'ять днів.

9. У випадках, коли ухвала суду першої інстанції не може бути оскаржена, вона набирає законної сили з моменту проголошення, а коли її було постановлено без виклику (повідомлення) осіб, які беруть участь у справі, то, очевидно, - з моменту постановлення.

Набрання законної сили постановами та ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції, у тому числі Верховного Суду України

10. Постанова або ухвала суду будь-якої іншої інстанції, крім першої, набирає законної сили з моменту проголошення. Якщо ж постанову чи ухвалу суду апеляційної чи касаційної інстанції прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, то цей строк, очевидно, має відраховуватися з моменту їх прийняття.

Особливості набрання законної сили у деяких категоріях адміністративних справ

11. Певні особливості має набрання законної сили судовими рішеннями у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Ці особливості обумовлені швидкоплинністю таких процесів та скороченими строками апеляційного оскарження. Норми КАСУ визначили випадки, коли рішення суду першої інстанції у таких справах набирають законної сили з моменту проголошення (стаття 177). Це - рішення Вищого адміністративного суду, що ухвалені ним у першій інстанції, а також судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду судами першої інстанції окремих категорій виборчих справ та справ щодо референдуму (статті 172, 174, 175 КАСУ) у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування. Також слід пам'ятати, що стаття 177 КАСУ встановила скорочені строки апеляційного оскарження судових рішень у таких справах, а тому скороченими є й строки набрання ними законної сили.

Стаття 255. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням

1. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

2. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює наслідки набрання законної сили судовим рішенням, які, за суттю, відображають правове значення поняття законної сили судового рішення. До таких наслідків віднесено обов'язковість судового рішення та його преюдиційність.

Обов'язковість судового рішення, що набрало законної сили

2. Частина перша коментованої статті випливає з конституційного принципу обов'язковості судового рішення, що також відображений у статті 14 КАСУ.

3. Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи той спосіб стосується судове рішення:

1) насамперед для осіб, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, їх представники, відповідно до статті 47 КАС) та для їхніх правонаступників;

2) для органів, підприємств, установ та організацій, їхніх посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Але при цьому треба враховувати, що судове рішення ухвалюється у конкретній справі, тобто має казуїстичний характер і стосується конкретних суб'єктів. Водночас інші суб'єкти правовідносин не мають права ігнорувати судове рішення, що набрало законної сили, а часто зобов'язані вчиняти певні дії для його виконання. Обов'язковість судового рішення не можна порівнювати із загальнообов'язковістю нормативно-правового акта, який поширює дію щодо невизначеного або визначеного родовими ознаками кола осіб. Лише судові рішення, що стосуються таких нормативно-правових актів (наприклад, про визнання їх нечинними), мають такий же загальнообов'язковий характер, як і ці акти, але на відміну від нормативно-правового акта судове рішення не може містити норм права.

4. Постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, підлягають виконанню на всій території України. Потрібно мати на увазі, що вони є обов'язковими для виконання і за межами України, якщо особи, які беруть участь у справі, знаходяться там (наприклад, якщо ухвалено рішення не на користь дипломатичного представництва України за кордоном).

5. Обов'язковість судового рішення забезпечується можливістю його примусового виконання та юридичною відповідальністю за невиконання судового рішення (див. детальніше про це у коментарі до статті 14 КАСУ).

6. У виняткових випадках, визначених КАСУ, рішення може стати обов'язковим для виконання і до набрання ним законної сили (див. статтю 256 КАСУ і коментар до неї).

Преюдиційність судового рішення, що набрало законної сили

7. Судові рішення в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для врахування і в інших справах, що розглядаються судами. Така обов'язковість має назву преюдиційність і її межі встановлені процесуальними кодексами. Після набрання судовим рішенням законної сили сторони та треті особи не можуть оспорювати в іншій судовій справі встановлені судом обставини.

Правило частини другої коментованої статті конкретизовано у частині першій статті 72 КАСУ: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічне правило містить і частина третя статті 61 ЦПКУ.

Неможливість повторного звернення з таким самим позовом

8. Ще один наслідок набрання законної сили судовим рішенням у справі (постанови, ухвали про відмову у відкритті або про закриття провадження у справі) - недопустимість повторного звернення з таким самим адміністративним позовом - про той самий предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами. Повторне подання такого позову тягнутиме за собою відмову у відкритті провадження у справі (пункт 2 частини першої статті 109 КАСУ).

Стаття 256. Постанови суду, які виконуються негайно

1. Негайно виконуються постанови суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання;

8) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

2. Суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства.

3. Суд розглядає заяву про звернення постанови до негайного виконання в триденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

4. Ухвала суду за результатами розгляду заяви про звернення постанови до негайного виконання набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено у загальному порядку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

від 21.04.2011 р. N 3266-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає категорії адміністративних справ, постанови у яких виконуються або можуть виконуватися негайно, тобто до набрання постановою законної сили. Також визначено порядок звернення до негайного виконання постанови, яку може бути звернуто до такого виконання.

2. Стаття спрямована забезпечити життєво важливі інтереси позивача-стягувача, а в деяких випадках і публічні інтереси до набрання законної сили постановою суду, якою надано захист таким інтересам.

Негайне виконання судових рішень

3. КАСУ передбачає можливість негайного виконання судових рішень ще до набрання ними законної сили. Строк для пред'явлення виконавчих документів за такими рішенням встановлюється:

1) для виконання постанови у частині майнового стягнення - з наступного дня після її прийняття;

2) для виконання інших рішень - з наступного дня після видачі виконавчого листа, якщо інше не випливає із закону (див. статтю 21 Закону України "Про виконавче провадження").

4. Необхідність негайного виконання судових рішень може бути обумовлена різними причинами - потреба надати швидкий захист життєво важливим інтересам позивача, публічним чи іншим інтересам, яким може бути заподіяно значної шкоди, якби не було передбачено негайного виконання.

5. Коментована стаття визначає можливості щодо негайного виконання постанов в адміністративних справах, але деякі інші статті КАСУ передбачають можливість негайного виконання й ухвал суду - з питань забезпечення адміністративного позову (частина п'ята статті 118), про забезпечення доказів (частина п'ята статті 75).

6. У статті розрізняються постанови суду, які негайно виконуються в силу закону (частина перша), а також постанови суду, які можуть бути звернуті до негайного виконання за рішенням суду (частина друга). Забороняється звертати до негайного виконання постанови в адміністративних справах у випадках, що не передбачені законом.

Обов'язкові підстави для негайного виконання

7. Негайному виконанню в силу закону підлягають постанови суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності (див. статтю 180 КАСУ);

5) уточнення списку виборців (частина шоста статті 173 КАСУ);

6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (частина шоста статті 182 КАСУ);

7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (частина четверта статті 183 КАСУ).

Перші три підстави випливають із тих, що раніше існували у цивільному судочинстві і збереглися там для спорів з трудових відносин (див. статтю 367 ЦПКУ).

8. У резолютивній частині зазначених вище постанов належить вказувати, що вони підлягають негайному виконанню. Однак відсутність такої вказівки не може бути підставою для невиконання постанови.

Факультативні підстави для негайного виконання та порядок їх застосування

9. Суд має право звернути до негайного виконання постанову про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - щодо стягнення всієї суми боргу;

2) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян (див. коментар до статті 50 КАСУ);

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства (див. коментар до статті 50 КАСУ).

Суд може прийняти відповідне рішення у самій постанові (у її резолютивній частині) - за заявою осіб, які беруть участь у справі, зробленою до виходу суду до нарадчої кімнати або з власної ініціативи. При цьому належить керуватися принципом пропорційності - тобто слід зважити наслідки негайного виконання і наслідки невиконання постанови до набрання нею законної сили. Якщо другі будуть більш негативними, тоді постанову доцільно звертати до негайного виконання.

10. Якщо суд не прийняв рішення про звернення постанови, зазначеної вище, до негайного виконання у ній самій, то він може розглянути це питання після проголошення ним постанови - за заявою осіб, які беруть участь у справі, що було подано після проголошення постанови, або з власної ініціативи.

Суд розглядає це питання у тому ж складі, яким була прийнята постанова, у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з дня одержання заяви.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Ухвалу суду за результатами розгляду питання про звернення постанови до негайного виконання може бути оскаржено у загальному порядку, тобто відповідно до вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 257. Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

3. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання постанови або ухвали. Виконання постанови або ухвали може бути зупинено також в інших випадках, встановлених цим Кодексом.

4. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття у бланкетний спосіб встановлює основні правила виконання судових рішень в адміністративних справах. Стаття слугує загальним орієнтиром у виконанні судових рішень.

Порядок виконання судового рішення

2. Відповідно до частини другої коментованої статті виконувати належить:

1) судове рішення, яке набрало законної сили (див. статтю 254 КАСУ);

2) судове рішення, яке належить виконати негайно (див. статтю 256 КАСУ і коментар до неї).

3. Найкраще, коли судове рішення виконується добровільно, оскільки тоді не потрібно буде нести витрати, пов'язані з його примусовим виконанням, і не буде ризику бути притягнутим до юридичної відповідальності за невиконання судового рішення.

4. Спосіб та порядок виконання, у тому числі строки, можуть бути визначені у самому судовому рішенні, зокрема із покладенням на відповідних суб'єктів владних повноважень обов'язків щодо забезпечення виконання рішення (частина перша коментованої статті). І це не обов'язково повинні бути відповідачі - це можуть бути й інші суб'єкти владних повноважень, яких закон зобов'язує вчиняти певні дії чи приймати акти на підставі судового рішення з метою забезпечення реалізації визнаного судом права чи інтересу особи159.

5. Для забезпечення примусового виконання судових рішень в Україні діє Державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Процедура виконавчого провадження, зокрема й щодо виконання судових рішень в адміністративних справах, визначена Законом України "Про виконавче провадження".

Загальний порядок виконання постанови суду про стягнення майна чи грошових коштів з боржника визначено главами 5 - 6 цього Закону. Особливості списання бюджетних коштів за рішенням суду може бути визначено законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Постанову адміністративного суду про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення виконують за правилами статті 76 Закону України "Про виконавче провадження" щодо виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Постанову про виселення зі службового житла (у відносинах публічної служби) виконують відповідно до статті 79 цього ж Закону, що визначає порядок виконання рішення про виселення боржника.

Спеціальні правила щодо примусового розпуску (ліквідації) об'єднання громадян встановлені статтею 82 Закону України "Про виконавче провадження", яка стосується порядку виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян.

Порядок виконання деяких ухвал адміністративного суду визначено у самому КАСУ. Наприклад, за статтею 272 Кодексу ухвалу про привід суд передає для виконання до органу внутрішніх справ.

6. Із запровадженням адміністративного судочинства судова практика виявила недостатність положень Закону України "Про виконавче провадження" для ефективного виконання судових рішень в адміністративних справах. Цілком імовірно, що виконання судових рішень адміністративних судів вимагатиме вироблення спеціальних процедур у виконавчому провадженні. Тому механізм виконання судових рішень в адміністративних справах ще потребує ґрунтовної розробки та законодавчого врегулювання.

Зупинення виконання судових рішень в адміністративних справах судом

7. КАСУ передбачає такі випадки зупинення виконання судових рішень в адміністративних справах судом:

1) у разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно суд вирішує питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (частина третя коментованої статті);

2) суддя-доповідач після відкриття касаційного провадження вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються (пункт 5 частини першої статті 215);

3) Верховний Суд України своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень, якщо скаргу допущено до провадження за винятковими обставинами (частина п'ята статті 240);

4) суд своєю ухвалою може зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду (частина третя статті 252);

5) суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист до розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (частина третя статті 259 КАСУ).

Склад суду для розгляду питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах

8. Після проголошення судового рішення в адміністративній справі суд уповноважений вирішувати цілу низку процесуальних питань, пов'язаних з його виконанням.

Переважно ці питання розглядає і вирішує суддя відповідного адміністративного суду одноособово. Це питання:

1) про видачу виконавчого листа (стаття 258);

2) про виправлення помилки у виконавчому листі; визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; стягнення зі стягувача на користь боржника безпідставно одержаного за виконавчим листом (стаття 258);

3) про видачу дубліката втраченого виконавчого листа (стаття 260);

4) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (стаття 261);

5) про визнання мирової угоди сторін виконавчого провадження або прийняття відмови стягувача від примусового виконання (стаття 262);

6) про відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (стаття 263);

7) про заміну сторони виконавчого провадження (стаття 264);

8) про поворот виконання судового рішення, якщо це питання не було вирішено одночасно зі зміною чи скасуванням судового рішення (частина третя статті 265 КАСУ).

Питання про негайне виконання судового рішення (стаття 256), поворот виконання судового рішення (частини перша та друга статті 265, тобто тоді, коли це питання вирішує суд одночасно зі скасуванням чи зміною судового рішення), покладення обов'язку на суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 267 КАСУ), що вирішуються у тому ж кількісному (і, бажано, персональному) складі, у якому було ухвалене судове рішення.

Стаття 258. Звернення судових рішень в адміністративних справах до примусового виконання

1. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копії документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

2. Виконавчий лист видається судом першої інстанції. Якщо за результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом апеляційної чи касаційної інстанції, за умови, що заява особи про видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення адміністративної справи до суду першої інстанції.

3. Виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до місцевих органів державної податкової служби.

(Із доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2010 р. N 2453-VI, від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює необхідність для примусового виконання судового рішення в адміністративній справі одержати в суді виконавчий лист. Стаття покликана оптимізувати процедуру виконання судового рішення, оскільки виконавчий лист містить лише необхідну і достатню інформацію для виконання судового рішення.

Виконавчий лист

2. Виконавчий лист є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання судового рішення державною виконавчою службою (стаття 3 Закону України "Про виконавче провадження").

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий лист і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей лист відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження", та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Вимоги до виконавчого листа встановлено у бланкетний спосіб частиною першою статті 259 КАСУ (див. коментар до неї).

Видача виконавчого листа

3. Виконавчий лист видається адміністративним судом, де знаходиться адміністративна справа, за судовим рішенням, що набрало законної сили або яке належить виконати негайно.

4. Суд видає виконавчий лист за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення (стягувача), або її представника.

Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів (стягувачів) чи проти кількох відповідачів (боржників), суд може видати кожному з позивачів або щодо кожного відповідача окремий виконавчий лист, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним з них.

5. Виконавчий лист про стягнення судового збору до бюджету суд надсилає судом до місцевих органів державної податкової служби, оскільки вони є стягувачами у виконавчих провадженнях про стягнення у дохід Державного бюджету України судового збору (державного мита). Стаття 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року до системи органів державної податкової служби відносить: державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції.

6. КАСУ, на відміну від цивільного судочинства, не передбачає можливості примусового виконання визнаних судом умов примирення. Порушення цих умов може бути підставою лише для поновлення провадження у справі. Тому ухвала адміністративного суду про закриття провадження у справі, в якій фіксуються умови примирення сторін, не є судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню, і виконавчий лист за такою ухвалою суд не видає і сама вона не є виконавчим документом.

Стаття 259. Оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

1. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

3. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неприбуття у судове засідання стягувача і боржника, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист.

4. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

5. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути оскаржено в загальному порядку.

(У редакції Закону України від 15.03.2006 р. N 3538-IV)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає зміст виконавчого листа про виконання судового рішення, а також порядок виправлення судом помилки, допущеної при оформленні або видачі виконавчого листа, та усунення наслідків такої помилки. Також визначено підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

2. Правила статті спрямовані на забезпечення інтересів стягувача, якщо помилка у виконавчому листі не дає можливості задовольнити його вимоги, а також інтересів добросовісного боржника, якщо вони порушені внаслідок помилки суду, пов'язаної з оформленням чи видачею виконавчого листа, або внаслідок зловживань стягувача.

Зміст виконавчого листа

3. Частина перша коментованої статті встановлює вимоги до виконавчого листа бланкетно - через відсилання до Закону України "Про виконавче провадження". Таким чином, з урахуванням статті 19 цього Закону, у виконавчому листі повинні бути зазначені:

1) назва виконавчого документа - виконавчий лист, дата видання та найменування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, що видав документ;

2) дата і номер судового рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для органів, юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для органів, юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина судового рішення;

5) дата набрання законної сили судовим рішенням (або звернення його до негайного виконання);

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений печаткою суду.

Приклади помилок, допущених при оформленні або видачі виконавчого листа

4. Суд може допустити помилки як при оформленні, так і при видачі виконавчого листа.

Помилки при оформленні можуть проявлятися у дефектах форми і змісту виконавчого листа: наприклад, суд неправильно подав інформацію про стягувача чи боржника, резолютивну частину судового рішення перенесено у виконавчий лист з помилками, внаслідок цього обсяг обов'язків, що покладено на боржника, зменшено чи збільшено, або й зовсім змінено (зокрема, якщо резолютивну частину перенесено зовсім з іншого рішення), відсутні всі необхідні реквізити виконавчого документа.

Виконавчий лист може бути також виданий помилково - наприклад, без наявності судового рішення або за рішенням, що не набрало законної сили і не підлягає негайному виконанню. Перший випадок - це радше результат зловживання. Другий випадок можливий насамперед у тих випадках, коли суд негайно після закінчення строків на апеляційне оскарження видав виконавчий лист, а після цього надійшла заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, які були своєчасно відправлені поштою.

Звісно, що у виправленні цих та подібних помилок можуть бути заінтересовані як стягувач, так і боржник.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково

5. Необхідність визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути пов'язана не лише з тим, що виконавчий лист було видано помилково. Це може бути потрібним також у випадках, якщо стягувач подав виконавчий лист для примусового виконання після добровільного повного чи часткового виконання зобов'язань боржника за судовим рішенням або після припинення зобов'язань боржника з іншої підстави, що визначена главою 50 ЦКУ чи іншим законом. Зрозуміло, що двічі одне й те саме судове рішення не повинно виконуватися.

Ініціювання виправлення помилки у виконавчому листі та усунення наслідків цієї помилки, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

6. Для виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі виконавчого листа, та усунення наслідків цієї помилки до суду може звернутися із заявою:

1) стягувач;

2) боржник.

Також таку заяву може бути подано їхнім представником.

Заяву належить подавати до адміністративного суду, який видав виконавчий лист. Заяву потрібно належним чином обґрунтувати, навести докази помилки, а також негативних наслідків цієї помилки, якщо такі наступили. Якщо судове рішення виконане повністю чи частково, слід навести докази такого виконання. У формулюванні вимог заяви доцільно зазначити, на яку саме ухвалу суду розраховує особа, яка звертається із заявою (див. пункт 9 коментарю до цієї статті). При потребі можна одночасно заявити клопотання про зупинення виконання судового рішення.

Розгляд судом питання про виправлення помилки у виконавчому листі та усунення наслідків цієї помилки, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

7. Суд у складі одного професійного судді160 (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає питання про видачу дубліката виконавчого листа у судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження - стягувача і боржника.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист від державного виконавця, що здійснює виконавче провадження. КАСУ не передбачає можливості оскарження такої ухвали.

Суд розглядає питання про виправлення помилки у виконавчому листі та усунення наслідків цієї помилки в десятиденний строк з дня надходження заяви (подання) до адміністративного суду.

8. Розглядаючи заяву, залежно від її вимог, суд повинен перевірити, зокрема, такі обставини:

1) чи допущено помилку при оформленні виконавчого листа або його видачі;

2) чи виконано судове рішення і в якій частині;

3) чи не припинено зобов'язання боржника за судовим рішенням з підстав, визначених законом;

4) чи не було стягнуто з боржника на користь стягувача не у відповідності до судового рішення.

Ухвала з питань про виправлення помилки у виконавчому листі та усунення наслідків цієї помилки, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

9. За результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом суд постановляє ухвалу, якою задовольняє заяву повністю чи частково або відмовляє у її задоволенні.

У разі задоволення заяви суд своєю ухвалою:

1) вносить виправлення до виконавчого листа (якщо при його оформленні допущено помилку);

2) вносить виправлення до виконавчого листа і стягує на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (якщо при його оформленні допущено помилку, наприклад, завищено суму стягнення, внаслідок якої з боржника відбулося безпідставне стягнення);

3) визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, встановлених законом);

4) визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, і стягує на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов'язок боржника за виконавчим документом відсутній повністю чи частково, і за таким виконавчим листом відбулося стягнення не у відповідності до судового рішення).

10. Ухвалу суду про задоволення або відмову у задоволенні заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 260. Видача дубліката виконавчого листа

1. Замість втраченого оригіналу виконавчого листа адміністративний суд, який видав виконавчий лист, за заявою стягувача або поданням державного виконавця може видати його дублікат.

2. Суд розглядає заяву (подання) про видачу дубліката в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача або державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

3. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви (подання) про видачу дубліката виконавчого листа може бути оскаржено в загальному порядку.

4. За видачу дубліката виконавчого листа справляється плата в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок видачі дубліката виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення в адміністративній справі, у разі втрати його оригіналу незалежно від причин такої втрати. Стаття спрямована на забезпечення виконання судового рішення, незважаючи на можливу втрату виконавчого документа.

Ініціювання розгляду питання про видачу дубліката виконавчого листа

2. Питання про видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу може бути розглянуто судом залежно від того, хто його втратив, за:

1) заявою стягувача;

2) поданням державного виконавця.

Заяву (подання) належить подавати до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, оскільки саме в нього повинна бути вся необхідна інформація про виконавчий лист.

Розгляд питання про видачу дубліката виконавчого листа

3. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає питання про видачу дубліката виконавчого листа у судовому засіданні з повідомленням стягувача або державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та інших осіб, які брали участь у справі.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Суд розглядає питання про видачу дубліката виконавчого листа в десятиденний строк з дня надходження заяви (подання) до адміністративного суду.

4. Причини втрати для вирішення цього питання не мають значення - оригінал може бути загублено, викрадено, знищено чи втрачено з інших причин. Важливо перевірити, чи оригінал виконавчого листа дійсно втрачено, щоб він у цей момент не перебував у виконавчому провадженні. Суд повинен запобігти ситуації, коли недобросовісний стягувач за одним судовим рішенням ініціює два виконавчі провадження - за оригіналом і дублікатом виконавчого листа.

Ухвала за результатами питання про видачу дубліката виконавчого листа

5. Про видачу дубліката виконавчого листа або відмову у цьому суд постановляє ухвалу.

6. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про видачу дубліката виконавчого листа може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Видача дубліката виконавчого листа

7. Дублікат виконавчого листа видається стягувачеві або державному виконавцю після набрання законної сили ухвалою про видачу дубліката. Стягувачу дублікат виконавчого листа видається за умови попереднього внесення плати за це у розмірі 3 гривень (постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення розмірів плати за роздрукування технічного запису судового засідання в адміністративних та цивільних справах і видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу" від 15 лютого 2006 року N 151). Внесення плати державним виконавцем зазначеною постановою не передбачено.

Стаття 261. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання

1. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

2. Заява про поновлення пропущеного строку подається до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або до адміністративного суду за місцем виконання.

3. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

4. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про поновлення пропущеного строку може бути оскаржено в загальному порядку.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. Метою цієї статті є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив цей строк з незалежних від нього причин.

2. Стаття повністю кореспондується із частиною другою статті 23 Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання і наслідок його пропущення

3. Статтею 21 Закону України "Про виконавче провадження" визначено трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який відраховується з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його ухвалення; рішення про стягнення періодичних платежів можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

4. Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Ініціювання розгляду питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання

5. Якщо строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувач пропустив, він може звернутися до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або до адміністративного суду за місцем виконання із заявою про поновлення пропущеного строку. Таким чином, коментованою статтею встановлена альтернативна підсудність такого питання.

Водночас у другому випадку, визначаючи територіальну підсудність (за місцем виконання), коментована стаття не визначає предметної підсудності цього питання (рівень адміністративного суду). Тому, на наш погляд, треба керуватися принципом обрання адміністративного суду за вибором особи, яка до нього звертається (частина п'ята статті 18 КАСУ). Вибір слід робити між місцевим загальним судом як адміністративним та окружним адміністративним судом за місцем виконання.

6. Звертаючись до адміністративного суду про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, стягувач у своїй заяві повинен обґрунтувати поважність причин пропущення строку з посиланням на відповідні докази.

Розгляд судом питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання

7. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у судовому засіданні з повідомленням стягувача та інших осіб, які брали участь у справі.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Суд розглядає питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання в десятиденний строк з дня надходження заяви до адміністративного суду.

8. Розглядаючи це питання, суд повинен перевірити, чи справді пропущено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, а якщо є підстави так вважати, то чи були поважні причини для цього. У коментованій статті не наведено переліку причин, які є поважними і за наявності яких суд повинен поновити пропущений строк. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача. Незнання закону не може вважатися поважною причиною. Зрозуміло, що у практиці пропущення трирічного строку рідко коли можна визнати таким, що відбулося з поважних причин.

При розгляді заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суду необхідно враховувати положення статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з яким строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

1) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником;

3) відстрочення судом виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, за аналогією, при обчисленні цього строку слід застосовувати правила статті 103 КАСУ, оскільки відповідні положення відсутні у Законі Україні "Про виконавче провадження".

Ухвала за результатами розгляду питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання

9. Про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання або відмову у цьому суд постановляє ухвалу.

10. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 262. Примирення сторін у процесі виконання

1. Мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження, або заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

2. Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

3. За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між сторонами у справі, між стягувачем і боржником або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.

4. Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

5. Ухвалу суду за результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання може бути оскаржено в загальному порядку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає форми і порядок примирення сторін у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення в адміністративній справі, тобто навіть після того, як спір між ними було вирішено в суді. Положення статті випливають із принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони можуть розпоряджатися своїми вимогами щодо предмета спору, а у виконавчому провадженні - своїми правами і обов'язками, які випливають із судового рішення. Водночас стаття спрямована запобігти випадкам, коли б примирення порушувало чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

2. Положення статті кореспондують частинам другій та третій статті 111, пунктам 1, 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Примирення сторін у виконавчому провадженні і його форми

3. Примирення - найкращий спосіб побудови відносин, який влаштовує обидві сторони і вичерпує конфліктність цих відносин, символізує побудову цих відносин на партнерських засадах. Примиритися під час виконавчого провадження можуть його сторони (стягувач і боржник) - зазвичай це ті, хто були позивачем і відповідачем в адміністративній справі.

4. Примирення під час виконавчого провадження можливе у двох формах:

1) укладення мирової угоди між сторонами виконавчого провадження про закінчення виконавчого провадження (компромісний варіант);

2) відмова стягувача від примусового виконання (уступка стягувача).

Ініціювання розгляду питання про примирення сторін

5. Сторони не можуть звертатися безпосередньо до суду з ініціативою про примирення. Це можна зробити лише за участю державного виконавця, який у межах триденного строку повинен приєднати до мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання необхідні матеріали виконавчого провадження (зокрема виконавчий лист або його копію) і передати їх до адміністративного суду за місцем виконання рішення.

Коментована стаття не визначає предметної підсудності цього питання (рівень адміністративного суду), а лише його територіальну підсудність. Тому, на наш погляд, треба керуватися принципом обрання адміністративного суду на розсуд особи, яка до нього звертається (частина п'ята статті 18 КАСУ). Вибір слід робити між місцевим загальним судом як адміністративним та окружним адміністративним судом за місцем виконання.

Розгляд судом мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання

6. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання у судовому засіданні з повідомленням:

1) сторін виконавчого провадження (стягувача чи боржника);

2) інших осіб, які брали участь у справі.

Коментована стаття не вимагає повідомлення й участі у розгляді державного виконавця.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання в десятиденний строк з дня їх надходження до адміністративного суду.

Розглядаючи це питання, суд повинен перевірити, чи не порушують такі дії вимог закону (зокрема й частини першої коментованої статті) або чиїх-небудь прав, свобод чи інтересів, а також перевірити, якщо це можливо, чи вчинені ці дії добровільно, без примусу і тиску.

Ухвала за результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання

7. За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про:

1) визнання мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

2) прийняття відмови стягувача від примусового виконання судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до статті 37 Закону України визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження, так само як і прийняття відмови стягувача від примусового виконання є підставою для закінчення виконавчого провадження.

8. Суд також може постановити ухвалу про:

1) відмову у визнанні мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

2) відмову у прийнятті відмови стягувача від примусового виконання судового рішення в адміністративній справі.

Підставою для цього будуть:

1) невідповідність таких дій закону (наприклад, якщо мирова угода стосується прав, свобод, інтересів, обов'язків третіх осіб та (або) виходить за межі предмету адміністративного позову, тобто не стосується прав та обов'язків, що випливають із судового рішення);

2) порушення такими діями чиїх-небудь прав, свобод або інтересів.

9. Ухвалу суду за результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання може бути оскаржено у загальному порядку, тобто відповідно до вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 263. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення

1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

2. Суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. У разі прийняття рішення про відстрочення чи розстрочення виконання постанови в адміністративній справі суд змінює строк подання суб'єктом владних повноважень звіту про виконання такої постанови.

3. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження.

2. Правила цієї статті повністю кореспондують статті 33 Закону України "Про виконавче провадження".

Ініціювання відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення

3. Підставою для застосування правил коментованої статті є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Наприклад, для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення це може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо; для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - відсутність коштів або присудженого майна в натурі; для встановлення способу чи порядку (у тому числі строку) виконання судового рішення обставиною, що перешкоджає його виконанню, є вже те, що в судовому рішенні не визначено способу та порядку виконання судового рішення.

4. Розгляд питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення відбувається за:

1) поданням державного виконавця;

2) заявою сторони виконавчого провадження (стягувача чи боржника)164;

3) ініціативою самого адміністративного суду, що видав виконавчий лист (ініціатива суду зазвичай може бути пов'язана з необхідністю встановити спосіб та порядок виконання судового рішення).

5. Подання (заяву) про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення належить подавати до того адміністративного суду, що видав виконавчий лист (частина перша коментованої статті). Він може не збігатися з тим адміністративним судом, де знаходиться справа. Це обумовлено тим, щоб правила коментованої статті не застосовувалися для фактичної підміни судового рішення іншим судом.

До подання (заяви) бажано додати докази, що підтверджують наявність обставин, які перешкоджають виконанню судового рішення. Інакше їх треба буде навести під час розгляду цього питання в суді.

Розгляд судом питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення

6. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ), бажано того, який брав участь у вирішенні справи, розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у судовому засіданні з повідомленням:

1) державного виконавця, якщо він звернувся з відповідним поданням;

2) сторін виконавчого провадження (стягувача чи боржника);

3) інших осіб, які брали участь у справі.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк з дня надходження (подання) заяви.

Ухвала за результатами питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення

7. Про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення або відмову у цьому суд постановляє ухвалу.

8. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Співвідношення зі статтею 168 КАСУ

9. Стаття 168 КАСУ також дає можливість суду встановити спосіб виконання судового рішення, якщо цього не зроблено у самому судовому рішенні, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. Але потрібно пам'ятати, що статтю 168 КАСУ не можна застосовувати під час виконавчого провадження для встановлення способу виконання судового рішення, оскільки коментована стаття у цій частині є спеціальною.

Стаття 264. Заміна сторони виконавчого провадження

1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

2. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

3. Ухвалу суду за результатами питання про заміну сторони виконавчого провадження може бути оскаржено у загальному порядку.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає правила про заміну сторони виконавчого провадження, що під час виконавчого провадження є аналогом інституту процесуального правонаступництва (стаття 55 КАСУ). Крім того, стаття повністю корелюється з частиною четвертою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

2. Положення статті спрямовано на продовження виконавчого провадження у разі вибуття сторони виконавчого провадження із заміною її іншою особою.

Ініціювання заміни сторони виконавчого провадження

3. У разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження - стягувача чи боржника165 (наприклад, ліквідовано орган, що є боржником) суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником (наприклад, інший орган, якому передано повноваження ліквідованого органу - боржника):

1) за поданням державного виконавця;

2) за заявою іншої сторони виконавчого провадження;

3) за заявою правонаступника сторони виконавчого провадження.

4. Подання державного виконавця, заява заінтересованої особи вносяться до адміністративного суду, де знаходиться справа. Зазвичай це адміністративний суд першої інстанції. А якщо справа знаходиться в адміністративному суді вищої інстанції, тоді необхідно звертатися до цього суду.

До подання (заяви) бажано додати докази, які підтверджують факт вибуття сторони виконавчого провадження, а також підстави для правонаступництва відповідної особи. Інакше їх треба буде обов'язково подати під час розгляду цих питань в суді.

Розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження

5. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає подання (заяву) про заміну сторони виконавчого провадження у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з поданням (заявою), та осіб, які брали участь у справі.

Неприбуття у судове засідання зазначених осіб не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк з дня надходження (подання) заяви.

Ухвала за результатами питання про заміну сторони виконавчого провадження

6. Про заміну сторони виконавчого провадження або відмову у цьому суд постановляє ухвалу. Суд відмовляє у заміні сторони виконавчого провадження, якщо, наприклад, виконання вимог чи обов'язків сторони у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, оскільки це є підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 3 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження").

7. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про заміну сторони виконавчого провадження може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 265. Поворот виконання судових рішень

1. Питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.

2. У випадках, встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання.

3. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання.

4. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

5. Суд розглядає заяву про поворот виконання у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, і постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено у загальному порядку. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття регулює порядок вирішення питання про поворот виконання судового рішення, яке було скасоване або змінене, зокрема, у такий спосіб, що стягувач повинен повернути боржнику те, що він отримав за таким судовим рішенням. Стаття спрямована забезпечити інтереси добросовісного боржника, який виконав судове рішення, яке, як згодом виявилося, було помилковим.

2. Особливості повороту виконання у деяких категоріях адміністративних справа визначено наступною статтею.

Вирішення питання про поворот виконання судового рішення судом вищої інстанції

3. Суд апеляційної інстанції, а також суд касаційної інстанції, зокрема й Верховний Суд України у разі скасування чи зміни судового рішення, яке вже було виконано, одночасно може вирішити питання про поворот його виконання, якщо це необхідно для відновлення правового становища, що існувало до виконання судового рішення. Поворот виконання може відбуватися у різні способи:

1) якщо рішення мало майновий характер, тоді суд зобов'язує позивача (стягувача) повернути відповідачеві (боржнику) безпідставно стягнене чи одержане;

2) якщо позивач (стягувач) не може повернути, наприклад, індивідуально визначене майно, то на нього може бути покладено обов'язок компенсувати відповідачеві (боржнику) вартість цього майна;

3) якщо у зв'язку зі скасуванням чи зміною судового рішення відновлює дію якийсь нормативно-правовий акт чи його положення, тоді суд може покласти на відповідача (боржника) обов'язок опублікувати оголошення про це в офіційному виданні, у якому було опубліковано акт, за аналогією з частиною одинадцятою статті 171 КАСУ;

4) будь-який інший спосіб, необхідний для відновлення попереднього становища, що існувало до виконання судового рішення, або інше поновлення прав та інтересів відповідача (боржника).

Вирішення питання про поворот виконання судового рішення за наслідками його перегляду за нововиявленими обставинами

4. Незважаючи на відсутність прямої вказівки у коментованій статті, аналогічні рішення суд може прийняти за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, якщо він скасовує чи змінює попереднє судове рішення, що було вже виконано. Необхідність застосування аналогії тут зумовлена наявністю таких самих підстав для повороту, а також необхідності досягти цілей цієї статті - повернути до попереднього становища.

Вирішення питання про поворот виконання судового рішення судом, де знаходиться справа

5. Якщо питання про поворот виконання судового рішення, що вже виконане, не вирішив суд, який скасував чи змінив судове рішення, тоді це питання може бути окремо розглянуте в адміністративному суді, у якому знаходиться справа, за заявою відповідача (боржника). Зазвичай це адміністративний суд першої інстанції, якому повертається справа. Однак відповідач (боржник) може подати заяву відразу до суду апеляційної чи касаційної інстанції, поки там ще знаходиться справа.

6. Заяву про поворот виконання може бути подано у межах одного року з дня набрання законної сили рішенням, яким скасоване або змінене судове рішення, що було виконане. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується - це просто нагадування, оскільки законом не встановлено й обов'язку сплачувати у цьому випадку судовий збір.

7. Суд у складі одного професійного судді (частина п'ята статті 257 КАСУ) розглядає заяву про поворот виконання у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Задовольняючи заяву, суд повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим чи зміненим судовим рішенням, або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання.

Неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає судовому розгляду цього питання, якщо вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тобто з дотриманням вимог глави 3 "Судові виклики і повідомлення" розділу II КАСУ.

Коментована стаття не встановлює строку розгляду питання про поворот виконання, однак, на наш погляд, тут допустимо застосовувати десятиденний строк з дня надходження заяви за аналогією з порядком вирішення більшості інших процесуальних питань під час виконання судових рішень.

8. Ухвалу суду, як про задоволення заяви про поворот виконання судового рішення, так і про відмову у задоволенні цієї заяви, може бути оскаржено у загальному порядку, тобто з урахуванням того, суд якої інстанції постановив таку ухвалу, та вимог глав 1 - 3 розділу IV "Перегляд судових рішень" КАСУ.

Стаття 266. Особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ

1. Поворот виконання постанови про відшкодування шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, постанови про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття порівняно із загальними правилами статті 265 КАСУ встановлює особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ соціального характеру. У таких справах поворот виконання не проводиться, якщо позивач (стягувач) діяв добросовісно, а судове рішення, що було виконане, стало результатом помилки суду.

2. Наявність статті обумовлена ідеєю не порушувати соціальну справедливість при вирішенні питання про поворот виконання судового рішення, а також аналогічними правилами у подібних справах в цивільному судочинстві (див. статтю 382 ЦПКУ).

Недопустимість повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ

3. Згідно з правилами коментованої статті не допускається поворот виконання судових рішень за вимогами про:

1) відшкодування шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;

2) присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів (соціальної допомоги тощо) з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів;

3) присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання (наприклад, грошового утримання судді у відставці) у відносинах публічної служби.

Тобто, якщо особа добросовісно одержувала за скасованою чи зміненою постановою певні виплати, то вона не повинна повертати ці кошти чи надміру одержані кошти. З набранням законної сили новим судовим рішенням вона лише втрачає право на одержання подальших виплат або зберігає це право щодо виплат у меншому розмірі.

Можливість повороту виконання

4. У зазначених вище категоріях адміністративних справ усе-таки може відбутися поворот виконання у випадках, якщо постанова суду стала результатом недобросовісної поведінки позивача (стягувача), а не порушень з боку суду. Тому, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах, суд повинен допустити поворот виконання. Зазвичай постанову може бути скасовано з таких підстав за наслідками провадження за нововиявленими обставинами.

Стаття 267. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах

1. Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

2. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або у разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту та накласти на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штраф у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат.

3. Якщо обов'язок виконати постанову лежить на колегіальному органі, але звіт про її виконання не подано або з вини цього органу постанова не виконується, штраф накладається на керівника цього органу.

4. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

5. Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

6. Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання постанови, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання постанови на суму штрафу, який було накладено за ці ж дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

7. Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

8. Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати постанову суду і подати звіт про її виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

9. Особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною судовою постановою.

Заява підлягає розгляду та вирішенню у судовому засіданні із повідомленням осіб, які беруть участь у справі, протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

10. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, а так само якщо заяву подано із порушенням правил, що передбачені частинами першою і другою цієї статті, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Така постанова може бути оскаржена лише в апеляційному порядку.

11. Окремі ухвали, а також ухвали щодо накладення штрафу, постановлені відповідно до цієї статті, можуть бути оскаржені лише в апеляційному порядку.

12. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах з метою забезпечення їх повного, правильного і своєчасного виконання.

Форми судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах

2. Коментована стаття передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах:

1) судовий контроль за ініціативою суду, що ухвалив відповідне судове рішення (частини перша - друга);

2) судовий контроль за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, чи інших заінтересованих осіб (частина третя).

Ці форми контролю відрізняються як ініціатором, так і предметом контролю і процесуальним інструментарієм.

Контроль за ініціативою суду

3. У силу принципу офіційності суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у тому ж кількісному і, якщо це можливо, персональному складі має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, який програв справу і на якого покладено певні обов'язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Це може бути зроблено у тому ж самому судовому рішенні (у резолютивній частині) або в письмовій ухвалі.

4. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.

5. КАСУ не містить вимог до звіту про виконання рішення. На наш погляд, він повинен бути викладений у письмовій формі і містити: реквізити судового рішення, яке повинно бути виконане, стан його виконання (виконане повністю, частково, не виконане), повний перелік дій суб'єкта щодо виконання цього рішення, причини невиконання, якщо рішення виконане не повністю або не виконане. До такого звіту належить додати копії документів, які б підтверджували інформацію, викладену у звіті. Звіт подається до суду, який його витребував, у строк, встановлений цим судом.

6. За наслідками розгляду звіту або в разі його ненадходження у встановлений строк суд може постановити окрему ухвалу (див. статтю 166 КАСУ). Окрема ухвала може направлена судом як до суб'єкта владних повноважень, що не виконав рішення, так і до суб'єкта владних повноважень вищого рівня для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню судового рішення. В окремій ухвалі також може бути вказано на підстави для притягнення до юридичної відповідальності осіб, які не виконали або не забезпечили виконання судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 166 КАСУ особи, інтересів яких стосується окрема ухвала, можуть її оскаржити.

Контроль за ініціативою заінтересованих осіб

7. Контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах також здійснюється через розгляд адміністративними судами адміністративних позовів стосовно рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби за правилами статті 181 КАСУ. Але такий контроль здійснюється внаслідок звернення до адміністративного суду з новим адміністративним позовом заінтересованої особи і його предметом є лише діяльність державної виконавчої служби, але не суб'єкта владних повноважень, який не виконує судове рішення в адміністративній справі.

Відмінність від цивільного (господарського) судочинства

8. Ні цивільне, ні господарське судочинство не уповноважують контролювати виконання судового рішення у відповідних справах за власною ініціативою. Водночас вони передбачають можливість оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, однак на відміну від адміністративного судочинства там не потрібно подавати новий позов та ініціювати нове провадження, але правила розгляду таких скарг дуже подібні до тих, що існують і в адміністративному судочинстві.