Ось ваш вінець, леді

Розділ сімнадцятий

— Ні... не кажи нічого. Дай-но мені подумати, — мовив Еккі.

Я відійшов від ліжка. Мій мозок немов заціпенів!

Еккі поклав свою долоню на руку Блонді, тоді узяв її зап'ясток. Я просто стояв і спостерігав за його діями.

— Вона померла недавно, — сказав Еккі. Він накрив тіло простирадлом і відійшов від ліжка. — Подивімося в інших кімнатах, — продовжив колега.

Я зостався стояти на місці, дозволивши Еккі обшукати кімнати самотужки. Невдовзі він повернувся та похитав головою.

— Нікого ніде немає.

Я присів.

— Бачиш, вони її не вбили... вони просто забрали її звідси, — резюмував Еккі.

Він знову вийшов з кімнати.

Я повторив за ним:

— Вони просто забрали її звідси. — Замислившись над цими словами, я відчув себе так само кепсько, як і тоді, коли думав, що Марді мертва.

Знову повернувся Еккі. Він приніс пляшку скотчу та дві склянки. Поставив склянки на стіл й обережно налив у них віскі. Тоді підійшов і тицьнув одну зі склянок у мою руку.

— Якщо хочеш повернути Марді, тобі треба вийти з цього стану, — мовив колега.

І він мав рацію.

— Ніку, тебе хочуть підставити, — провадив він далі, — це знову той самий старий виверт. Таку саму штуку вони утнули з Вессі. Блонді забагато знала, тому вони її вколошкали та вирішили повісити її вбивство на тебе. А далі сюди наскочать копи і влаштують на тебе облаву. А вся та банда знову вийде сухою з води, як і першого разу.

І знову він мав рацію.

Я допив свій скотч і підвівся на ноги. Мене не надто турбувала небезпека, та якщо потраплю за ґрати, то нікому буде шукати Марді. Тож мусив зважати на це і діяти обачно.

— Мо, тобі ліпше бути до цього непричетним, — сказав колезі. — Я не можу втягувати тебе у цю справу.

Еккі знову наповнив свою склянку.

— Забудь, — тільки й відказав він.

— Таж ні... я серйозно.

— Відтепер я у всьому цьому разом з тобою. Ми зірвемо прикриття з тієї оборудки та надамо справі розголосу. Ми повернемо Марді та притягнемо Спенсера до суду. Ми з'ясуємо, що криється на споді тих «Тканин Маккензі», і, коли зробимо це, то напишемо найвидатніше журналістське розслідування і знайдемо когось, хто його опублікує.

— Ти справді цього хочеш? — запитав я.

— Авжеж, я складу тобі товариство, і ти від мене так просто не відкараскаєшся.

Я тішився, що Еккі зі мною. Він був славний хлопець і мав неабияку витримку, тож міг стати у пригоді, коли почнуться клопоти.

— Насамперед маємо винести звідси цю пані. І мусимо зробити це швидко. Це зіпсує всі плани тих, хто надумав тебе підставити.

— І як ми, в біса, це зробимо?

Еккі почухав макітру.

— Занесемо її до моєї автівки, а дорогою викинемо деінде.

— Буде краще, якщо відвеземо її до неї додому та залишимо там. З огляду на професію Блонді, вколошкати її міг хто завгодно.

Еккі кивнув.

— Зробімо це.

Ми випили ще кілька порцій скотчу, які, втім, не надто пішли нам на користь. Еккі знайшов капелюха Блонді та нап'яв їй на голову. Він насунув його якомога нижче, аби приховати безживний, засклілий погляд її очей. Еккі став над тілом і пильно оглянув.

— Ну, гадаю, тепер вона має нормальний вигляд, — сказав колега, чухаючи голову.

— Як щодо мене, то тішитимуся, коли ми звідси поїдемо.

Еккі кивнув.

— Гадаю, вже можемо вирушати. Нумо, побиймося об заклад, що вона закоцюбне ще до того, як довеземо її на місце.

— Для одного вечора я вже й так мав задосить неприємностей, щоб оце ще й з тобою битися об заклад.

— Ну, тоді ходімо.

Ми підняли Блонді навсидячки та припасували на її плечах коротеньку накидку з лисячого хутра, яку знайшли у кімнаті. Та накидка якраз добре приховувала плями крові.

— Нести її доведеться тобі... для мене вона заважка.

Я обхопив Блонді за стан однією рукою, а другою — попід ноги, та зняв з ліжка. Будьте певні, та пані була нівроку важка.

— Не будьте такою холодною, мадам, обійміть його за шию, — сказав Еккі.

— Якщо ти не облишиш оцих своїх жартиків, я взагалі нікуди не піду, — запевнив я його.

Еккі потер обличчя долонею.

— Божечку, таж якщо зараз не жартуватиму, то геть збожеволію.

— Ну, то божеволій, а жартики свої облиш.

Спускаючись сходами, я мало не впустив тіло з рук.

Мої зуби зацокотіли.

Еккі спускався сходами одразу за мною. Він прихопив із собою пляшку скотчу й кожного разу, ступаючи на нову сходинку, швиденько прикладався до тієї плящини. Колега вже достобіса залив собі очі. Я посадовив Блонді у фотель і відібрав у нього пляшку, твердо заявивши:

— Слухай, нікчемо, ти ніби мав мені допомагати. То, може, опануєш себе й таки допомагатимеш?

— Авжеж... — проказав він, — авжеж... не хвилюйся щодо цього.

Зненацька Блонді випростала ноги та почала зісковзувати з фотеля додолу. Ми з Еккі стояли та витріщалися на неї, не годні поворухнутися.

— Не думаю, що витримаю багато таких видовищ, — тремтливим голосом вимовив Еккі.

З глухим ударом Блонді осіла на підлогу, а тоді перекинулася на бік. З неї злетіли капелюх і одна з її туфель.

Еккі сів на сходинку та сховав обличчя у долонях, проказавши:

— Певно, я накладу на себе руки.

Підіймаючи та випростовуючи Блонді, я відчув, що її м'язи починають тверднути. Тому заквапився.

— Мо, хутчіш, вона вже коцюбне.

Еккі підвівся та подав мені її капелюха, мовивши з надією:

— Може, так її буде легше нести...

Я знову насунув покійниці на голову того капелюха.

— Тримай її попід коліна... інакше ми ніколи не запхаємо тіло до автівки.

Ми винесли Блонді у темну ніч. Чулося лише важке дихання Еккі та шурхотіння наших кроків по жорстві. Небо над нашими головами віщувало грозу. Великі хмари плинули, затуляючи собою місяць.

Салон автівки міг умістити шістьох пасажирів, та ми однаково згаяли чимало часу, намагаючись укласти туди Блонді. Врешті-решт ми таки примостили її у кутку сидіння. У тьмяному світлі лампи у салоні Блонді мала цілком добрий вигляд. Ніхто б і не здогадався, що вона мертва.

— Оце я розумію — чудова робота! — сказав Еккі.

— Залишся тут... Я маю сходити по її туфлю.

— Якщо думаєш, що я залишуся з нею наодинці, то ти геть навіжений, — з неабияким почуттям мовив Еккі. — Ми зробимо це разом або не робитимемо взагалі.

Тож вимкнули світло в автівці та повернулися до будиночка.

— Перш ніж їхати, нам краще поприбирати тут увесь цей безлад, — сказав я.

Так і зробили. Коли з усім було покінчено, ми ще трохи випили, вимкнули світло у будинку та пішли до автівки.

— Киньмо монетку, аби вирішити, хто сяде за кермо, — запропонував я. І переміг.

Еккі почав було моститися на переднє сидіння коло мене.

— Е, ні, ти сідай ззаду... заради того ми й кидали монетку. Пильнуватимеш, аби вона не перекинулася.

— І я ще називав тебе своїм другом, — скрушно мовив Еккі. Він нерішуче постояв коло автівки, а тоді, зрештою, зважився, відчинив дверцята та сів на заднє сидіння.

— Будь хорошою дівчинкою, — сказав він до Блонді.

Я перемкнув передачу та викотив авто під'їзною доріжкою.

Невдовзі Еккі озвався:

— Вона сидить собі тишком-нишком. Гадаю, я вже можу пересісти наперед.

— Залишайся, де сидиш.

— Послухай-но, друже, якщо я сидітиму тут, мені треба випити. Там спереду є пінта, таж ондечки, просто коло твоєї руки... передай-но її мені сюди.

Я навпомацки пошукав у бардачку, знайшов плящину та передав її Еккі. Потім глянув на паливомір і зауважив:

— Бензину в тебе лишилося небагацько. Вельми недбало з твого боку, Мо. Мені доведеться десь зупинитись, аби заправитися.

Якусь хвилину Еккі не казав нічого... Я здогадався, що він саме присмоктався до плящини. Зрештою він озвався.

— То вже твій клопіт[51], друже, ми з моєю подругою покладаємося на тебе.

— Заради всього святого, спробуй залишатись якомога тверезішим.

— Якби ти сидів на моєму місці, то вже й сам би намагався накидатися, як чіп... це єдине, що допомагає мені не зсунутися з глузду. А як би тобі сподобалося сидіти поруч із трупом? Вона увесь час на мене дивиться. Кажу тобі, ця пані просто не може надивитися досхочу. Від цього мене аж дрижаки б'ють.

— Ой, заціпся, — відказав йому та зосередився на темній дорозі. Минуло ще трохи часу, й Еккі почав співати. Цього вже я витримати не міг. Зняв ногу з педалі газу та втопив педаль гальма у підлогу. Тоді рвучко розвернувся на сидінні, гаркнувши:

— А щоб у тебе пір'я в роті поросло! Може, зрештою, припиниш оце?

— А Блонді це подобається, — відказав Еккі. — Запитай її — і сам переконаєшся.

Я увімкнув світло в салоні. Еккі скулився у дальньому куточку сидіння, подалі від Блонді. Його обличчя набрало кольору риб'ячого черева, а очі вибалушилися від страху. Я простягнув руку та забрав у нього пляшку. Колега добряче над нею попрацював. Того трунку, що ще залишався на денці, вистачило би лише на один маленький ковток, — і я його зробив. Відтак пожбурив порожню пляшку на дорогу. Потім звернувся до Еккі:

— Заспокойся, заради бога, заспокойся.

— Авжеж... ти собі кермуй... а нам тут добре. Кажу тобі, у нас тут все добре.

Тож поїхали далі. Бензину вже залишилось обмаль, а я не міг ризикувати зостатися без пального на добре освітленій дорозі. Тому мусив заправитися на найближчій заправній станції.

Проїхавши трохи, я примітив одну заправку та сповільнив хід автівки.

— Мушу трохи заправитися, — звернувся до Еккі. — А ти сиди тихенько та не намагайся нічого втнути.

— Утнути? Не сміши мене. Та в нас тут із Блонді тихо, як у могилі.

Я вже пошкодував, що Еккі допався до тієї плящини. Він був у такому стані, що через нього ми легко могли вшелепатись у халепу. А втім, раз по раз згадуючи, про Блонді, яка сидить просто за моєю спиною, мене й самого проймав холодний піт.

Я завернув велику автівку Еккі до вузенької заправки та вимкнув двигун. До нас вийшов старий дядько з цапиною борідкою. Аби він не підійшов надто близько до авто, я ступив йому навперейми і коротки кинув:

— Залийте мені десять галонів[52].

Поки старий відмірював потрібну кількість пального, з пітьми виринув мотоцикл і з гуркотом підкотив до заправної станції. Розгледівши невиразні обриси стетсона[53], я закляк. Це був офіцер поліції штату[54].

— Ну ж бо, друже, до справи, — попросив заправника. — Я поспішаю.

Офіцер поліції штату зліз зі свого мотоцикла та вийшов на світло. Це був тип на прізвище Фленаґан. Я знав його ще відтоді, коли був ще зовсім молодим і недосвідченим репортером. І хоч як нахиляв свою голову та ховавсь у тіні, він мене таки впізнав.

— Чи ви, часом, не Мейсон? — запитав офіцер, пильно дивлячись на мене.

Я подав йому руку, вітаючись, і сказав:

— Оце так-так. Ну, хіба ж той світ не тісний?

Я тішився, що Фленаґан не може прочитати моїх думок. Адже він був славним компанійським хлопцем і, либонь, просто не витримав би такого потрясіння.

— А що це ти тут робиш? — запитав полісмен, коли обмін люб'язностями було завершено.

— Та оце зупинився в будиночку полковника Кеннеді, — відповів йому. — А зараз просто вирішив ненадовго гайнути до міста.

Фленаґан зиркнув на автівку. І тієї-таки миті Еккі опустив віконне скло та висунув голову назовні.

— Гей, Ніку, — загорлав він, — поглянь-но на цю пані.

Фленаґан зробив крок уперед.

— Отакої, а чи ж це не той старий сучий син, який працює на «Глоуб»? — запитав він.

Еккі витріщився на нього, роззявивши рота, й кволо вимовив:

— Привіт. І хто б ото подумав, що ми тебе зустрінемо?

— А що то з вами за пані? — запитав Фленаґан. Він завжди був великим шанувальником жінок.

Еккі зиркнув на мене. Ця несподівана зустріч його трохи протверезила.

— О, щодо неї можете не турбуватися, — сказав Еккі, притишуючи голос. — Вона просто добряче залила очі.

— Залила очі? Що ви маєте на увазі? Хочете сказати, вона п'яна всмерть[55]?

Еккі кивнув головою у мій бік.

— Ти що, розповів йому? — запитав він захриплим від хвилювання голосом.

— Мо хоче сказати, що вона трохи підпила.

Запала ніякова мовчанка, а тоді Фленаґан проказав:

— Сподіваюся, ви, хлопці, не надумали ту пані скривдити...

Еккі зник у салоні та всівся на сидіння. За його плечем виднів великий капелюх Блонді. Я відчував, як моєю спиною цебенить піт.

— Ну, ти ж бо знаєш, як воно буває, — провадив я, звертаючись до Фленаґана. — Леді трохи незвикла до нашого пиття, тож дещо перебрала. Оце саме веземо її додому, аби проспалася.

Еккі обернувся до Блонді та обійняв її рукою. Гадаю, він і досі був добряче підхмелений.

Фленаґан обійшов мене та глянув у салон. Еккі кинув на нього швидкий погляд через плече та присунувся ближче до Блонді. Він ефективно затулив її собою від очей полісмена.

А тоді Еккі голосно промовив:

— Гей! Прокидайся, мила. Тут один коп питається про твоє здоров'ячко.

Я зняв капелюха та витер чоло.

Фленаґан підійшов ближче.

— Крихітко, у тебе все гаразд? — гаркнув Еккі.

У тиші, що запала по тому, з автівки долинуло страхітливе сопрано.

— Авжеж, у мене все гаразд. Скажи тому офіцерові, аби вже втихомирився.

І тоді я, нажаханий та зачарований, побачив, як Блонді двічі кивнула головою та трохи змахнула рукою.

Фленаґан відступив від автівки, задоволений побачененим і почутим, та зробив висновок:

— Схоже, та пані п'яна як чіп. Відвезіть її додому, хлопці, то буде найкраще.

Я тицьнув гроші у долоню старому заправнику та всівся за кермо.

— Якось ще побачимося, — гукнув офіцерові та перемкнув передачу. Автівка зірвалася з місця і швидко помчала геть від заправної станції, залишаючи Фленаґана стояти та чухати макітру, дивлячись нам услід.

— Тепер цю пані вже не назвеш гарячою, — ледь чутно проказав Еккі. — Я коло неї замало не замерз на смерть.

— Заради всього святого, сиди тихенько, п'янице проклятий.

Решту шляху ми проїхали мовчки. Коли ж дісталися будинку, в якому жила Блонді, надворі задощило. З неба сіялися великі, завбільшки з нікель[56], краплини та розбивалися бризками, сягнувши вулиць. То була єдина полегша, що трапилася нам за усю цю поїздку. Такий сильний дощ, як оце періщив зараз, здатен вмить очистити вулиці від людей.

Я розчахнув дверцята автівки та вийшов, кинувши на ходу:

— Зачекай, поки відчиню вхідні двері.

— Авжеж, залишай мене наодинці з трупом, коли тобі завгодно, — відказав Еккі.

Я підійшов до вхідних дверей. У тьмяному світлі міг розрізнити лише полиск мосяжної таблички. Подумав собі, що тепер у ній більше потреби не буде. Я мав хіба що туманне уявлення про те, як потрапити всередину, одначе варто було взятися за клямку — і двері відчинилися. Я постояв, вагаючись, на порозі, а тоді ступив досередини. Швидко збіг нагору до квартири Блонді. У спальні не було нікого, і світло у ній не світилося.

Тоді я спустився сходами та гукнув до Еккі.

— Усе гаразд. Виносьмо її.

— Ти бери тіло зі свого боку, а я візьму зі свого, — озвався Еккі.

Ми узяли Блонді попід руки та хутко перебігли хідником до будинку. Нагору сходами я мусив тягти її самотужки, адже сходовий прогін був завузький, аби пересуватися ним утрьох. Сказати направду, я надзвичайно тішився, коли, зрештою, дістався її спальні.

— Поклади її у фотель, — сказав Еккі за моєю спиною. — Так вона сидітиме більш природно.

А тоді двері ванної кімнати відчинилися, й до спальні прослизнув Кац. Він кинув на мене один-єдиний погляд і потягнувся за пістолетом.