Ось ваш вінець, леді

Розділ вісімнадцятий

Якщо ви перебуваєте у невеличкій кімнаті і якийсь тип збирається наставити на вас пістолета та почати з нього смалити, то, крім промовляння молитов, ви можете зробити лише одну річ.

І я зробив найкраще, що було мені до снаги, зважаючи на обставини, — кинувся через всю кімнату та поваливсь усією своєю вагою на Каца. Він спробував було підняти ногу та вдарити мене, проте було вже запізно. Від поштовху пістолет вилетів з його руки та впав кудись на підлогу. Я подумав, що Еккі матиме достатньо тямки, аби його підібрати.

Мене неабияк здивувала та сила, з якою Кац обхопив мене руками. На перший погляд він справляв враження сухорлявого бовдура, проте, як на свою статуру, був нівроку міцний. Перш ніж я встиг ухопити його як слід, бандит так відштовхнув мене від себе, що я поточився та впав просто на Блонді. Тієї миті я був надто приголомшений, аби дуже перейматися цим зіткненням, а коли спробував підвестися, Кац обхопив мене за шию ногами, неначе ножицями. Та я знав усе про цей прийом і, знявши з його ноги туфлю, так викрутив опоненту великий палець на нозі, що Кац врешті-решт таки послабив свою хватку.

— Заціди йому! — волав Еккі з порога. — Дай йому чортів, друже!

Мені вже вдалося звільнитися від його хватки, та щойно намірився стрибнути на Каца, як дістав від нього сильного удару ногою в обличчя. Моє щастя, що вдарив він мене ногою без туфлі, інакше я побачив би чимало яскравих вогників.

Хай там як, а я повалився на спину, і це дало Кацові час, аби підвестися з ліжка. Тоді я знову кинувся на нього. Зараз я згадував Марді, тому щосили ударив тому типові туди, де йому боліло би найбільше. І йому заболіло. Кац гепнувся на ліжко, його очі заскліли. Я взяв його за довге волосся та затопив негіднику в щелепу, просто щоби бути певним. Він згас, неначе світло.

Я стояв над ним і дмухав на суглоби своїх пальців.

— А я ж оце лише почав діставати від того втіху, — сказав Еккі. — Дарма ти його так швидко вирубав.

Я обійшов ліжко та підняв Блонді з підлоги. З неї злетів капелюх; обличчя жінки ще й досі мало той самий жорсткий та підозріливий вираз. Я посадив її в один із фотелів і подбав, аби покійниця не впала, похилившись уперед.

Еккі притулився до одвірка, спостерігаючи за моїми діями.

— Оце так-так! Таж це — неначе сцена з якогось фільму жахів, — сказав він, киваючи головою спочатку на Каца, який без тями розпластався на ліжку, а тоді — на Блонді.

— Маю якось схилити цього типа до розмови, — відповів я. — Допоможи-но мені, Мо; спершу прив'яжімо його, якщо, бува, він захоче завдати нам клопотів.

Обличчя Еккі прояснішало.

— То ти збираєшся вибити з нього правду? — запитав колега.

— Еге ж. І збираюся вибивати її з нього доти, доки виведу його на чисту воду.

Еккі почухав голову й промовив:

— Ти, звісно, доскочиш халепи. Цей тип — чи не найбільший місцевий поганець. Він, певна річ, утне щось таке, що може вилізти тобі боком.

Я не завдав собі клопоту відповідати на цю заувагу. Було цілком зрозуміло, що вже вельми скоро навколо усієї цієї справи здійметься галас, та оскільки причиною цього галасу стане не хто інший, як я, мені було байдуже. Я обшукав Кацові кишені. І першим, на що натрапив, був згорток грошей. Мені не було потреби їх рахувати. Я знав, що це ті самі п'ять тисяч доларів, котрі Блонді поцупила в мене. Я показав той згорток Еккі, промовляючи:

— Ось і причина, чому він був тут. Просто набивав кишені, боягузливий нікчема.

— Залишиш їх собі?

Я заперечно похитав головою.

— Волію не ризикувати. Залишу їх там, де знайшов. Якщо мене розшукують копи, то ці гроші можуть стати для них чудовою зачіпкою, аби повісити усю цю справу на мене.

— Бачу, ти все продумав, еге ж? — сказав Еккі, захоплено поглянувши на мене. Зараз він вже був майже тверезий. Його сп'яніння минало, хоча й поволі.

— Іди до ванної кімнати та принеси кілька рушників. Я хочу зв'язати цього типа.

За мить Еккі повернувся з двома рушниками, промовляючи:

— А гарна ж у неї хата, скажи?

Я лише пробурчав собі під носа та забрав у нього рушники. Тоді порвав їх повздовж і скрутив ними Кацові руки. Еккі сперся на бильце ліжка та спостерігав. Я розумів, що колезі страшно, та він нічого не казав, а просто стояв і дивився. Я знав, про що він зараз міркує, — коли нам це не минеться, то потрапимо у велику халепу. Тож дійшов висновку, що з його боку було надзвичайно шляхетно пристати у цій справі на мій бік.

Я розмахнувся та двічі ляснув Каца по обличчю. Той поворухнув головою, промимрив щось, а тоді розплющив очі. Щойно побачивши мене, Кац різко сів на ліжку. Я поклав йому долоню на обличчя та штовхнув бандита назад. Хоча Кац тільки-но почав приходити до тями, проте був достатньо кмітливий, аби спробувати мене вкусити.

— Опануй себе, — сказав я йому. — Хочу, щоб ти дещо мені розповів. Коли маєш розум, то заговориш просто зараз, однак, якщо собі думаєш, ніби зможеш вийти сухим з води й так просто відмовчатися, то тут ти помиляєшся. У такому разі я просто виб'ю з тебе правду.

Кац із виразним тихим сичанням втягнув у себе повітря. Його очі були напівзаплющені, а рот перетворився на вузький розріз на обличчі.

— Ти божевільний, Мейсоне, що це все почав, — сказав він. — Ти, нікчемо, напевне мусиш бути божевільним, якщо думаєш, ніби тобі це так минеться.

Я не мав настрою ходити околяса з цим типом. Тож ударив бандита в обличчя, й тоненька цівка крові потекла з його носа та збігла до кутика губ. Кац висунув язика і ретельно облизав губи. Гадаю, цей парубок зненавидів мене так сильно, як взагалі міг ненавидіти.

Я сів на край ліжка коло нього і стиха промовив:

— Ти говоритимеш. Мені байдуже, навіть якщо для того, аби ти заговорив, мені доведеться рвати тебе на шматки. Так чи інак, а ти говоритимеш. Де моя дружина? Де Марді Джексон?

Цього він не знав. Побачивши вираз його очей, я відчув, як мене проймає холодом розчарування. Кац не казав нічого, та я знав, що він не блефує, бо бачив, що таке запитання його здивувало.

— Гаразд, — сказав я. — Спробую знову. Що за оборудка криється за корпорацією «Маккензі»?

Цього разу Кац поглянув на мене скоса, мовивши.

— Іди ти к бісу. Говорити мене не змусиш.

— Сядь йому на ноги, — сказав я Еккі.

Колега підійшов до ліжка з таким виглядом, наче я попросив його сісти на гримучу змію. Він не дивився на Каца, проте таки всівся на його ноги, притиснувши їх до ліжка.

Я зісмикнув шкарпетку з ноги Каца та поглянув на нього, сказавши:

— Дай знати, коли будеш готовий говорити. Я нікуди не поспішаю.

Потім видобув зі свого портсигара цигарку та запалив. Коли її кінчик зажеврів, я дістав цигарку з рота та підніс до Кацової ступні. Якби Еккі не сидів на його ногах, той тип, певно, підскочив би до самої стелі. Гадаю, усі ті круті хлопці — однаковісінькі. Він увесь аж скрутився, а на його обличчі рясно виступили краплини поту.

— Гаразд... гаразд... — хрипко промовив опонент. — Я говоритиму.

— Оце тобі й маєш, гримучий змій, — сказав я, звертаючись до Еккі. — Звичайнісінький тобі страхополох.

Еккі розправив плечі та глузливо посміхнувся, промовивши до Каца:

— Що, нікчемо, злякався. А ми ж за тебе ще навіть як слід не взялися.

— Облиш його, Мо. Наговориш цьому типові грубощів, то ще зажуриться й заплаче.

Кац просто лежав на ліжку та злостиво дивився на нас.

Я пожбурив цигарку в камін.

— Ну ж бо, розповідай. Що за оборудка криється за корпорацією «Маккензі»?

Минуло трохи часу, перш ніж я зумів витягнути з нього потрібні відомості, та, врешті-решт, мені це вдалося. Уся та схема виявилася доволі простою, треба було лише мати до неї ключа.

Корпорація «Тканини Маккензі» була велетенським посередником із купівлі та продажу краденого. Працювала уся ця схема таким чином: з великим партіями одягу та шовкових тканин, які імпортувалися з Китаю та Англії, до країни провозили контрабандою різноманітні крадені речі, ховаючи їх у тюках з товарами. У такий самий спосіб розмаїте добро, вкрадене в Америці, переправлялося до численних континентальних агенцій, що репрезентують фірму «Тканини Маккензі» за кордоном.

Спенсер був велике цабе. Саме він займався купівлею та продажом усього, що потрапляло до його рук від різноманітних банд, які діяли на всій території Штатів. І, з огляду на те, що більшість високопосадовців отримували від цієї фірми чималі хабарі у формі дивідендів, уся ця оборудка мала цілком законний вигляд.

Я розумів, що варто Кацові вирватися на волю — і вже ніщо не зупинить його від того, щоби прикінчити нас із Еккі. Тепер ми знали забагато, аби почуватися в безпеці. Був лише один можливий вихід — подбати, щоби Кац опинився за ґратами на час, достатній, аби я встиг розкрити цю злочинну оборудку та надати їй розголосу.

Я не уявляв собі, що зможу холоднокровно вколошкати Каца, проте тієї миті нічого іншого на думку не спадало. Еккі спостерігав за мною та зрозумів, про що думаю.

— Залиш це мені, — сказав він. — Гадаю, буде нескладно кинути його до буцегарні на двадцять чотири години.

Я суворо поглянув на нього, зауваживши:

— Двадцять чотири години — то не так багато. Більшу частину цього часу нам доведеться присвятити дії.

Еккі знизав плечима, проказавши:

— Але, гадаю, саме на такий час ми можемо його затримати. Тож мусимо поспішати довести справу до кінця.

Якби ми почали про це сперечатися, то лише змарнували би ще більше часу, тож я дозволив Еккі викласти свій задум.

— Ми відвеземо цього хлопця до поліційного відділку та подбаємо, аби його затримали за напад. Я можу замовити слівце перед сержантом, аби той трохи потримав Каца за ґратами. Той сержант — мій приятель, і він буде не проти, щоби бодай ненадовго запроторити ту мерзоту до камери.

Я рвучко підвівся на ноги.

— Гаразд... тоді ходімо.

Кац не чинив спротиву. Його руки досі були зв'язані за спиною, і він зійшов сходами разом із нами. Першим йшов Еккі, за ним — Кац, а останнім — я. Перш ніж покинути кімнату, я переконався, що ми не залишили по собі жодних викривальних доказів, завдяки яким слідчі могли би пов'язати смерть Блонді з нами. Кинувши останній погляд на нерухому постать у фотелі, я вимкнув світло та пішов за Кацом услід сходами.

Коли ми дісталися дверей, що вели на вулицю, я притиснув Кацові до спини його пістолета, застерігаючи:

— Не намагайся нічого втнути, братчику. Нам утрачати нічого, тож радо скористаюся з нагоди вгатити у тебе кулю.

Кац прошкандибав хідником і сів до автівки. Я вмостився коло нього, а Еккі сів за кермо.

— Якщо у нас ще залишилося питво, — сказав я, — гадаю, ковточок зараз не завадив би.

Еккі навпомацки понишпорив коло себе та похитав головою.

— Не лишилося нічогісінько, — зневірено відказав він. — А, нехай йому чорт!

— Ну, то рушаймо... що швидше ми здихаємося цього парубка — то краще.

Поки ми їхали до поліційного відділку, я поринув у роздуми. Перш за все я мав знайти Марді. Решта не важила, найголовніше зараз — знайти її. А вже тоді мені потрібно буде відшукати достатньо доказів, щоби покінчити зі злочинною оборудкою Спенсера та запроторити його за ґрати. Аби таке мені вдалося, то мав зробити це за двадцять чотири години. Непроста програма, та я мусив впоратися.

Якщо Спенсер не викрадав Марді, то хто? Можливо, я помилявся, думаючи, що Спенсер цього не робив, одначе Кац про таке нічого не знав, а він же ж був Спенсеровою правою рукою. Можливо, до викрадення причетні гладун та Ґас, але ж навіть тоді Кац про це знав би. Тож єдина річ, у якій я був упевнений, — Кац узагалі нічого не знав про долю Марді.

І раптом промайнула думка. Я немовби знову побачив перед собою налякане обличчя Марді га згадав те, що вона казала: «Ти не знаєш Сари Спенсер. Мені страшно. Вона не зупиниться ні перед чим».

Сара Спенсер! Я випростався на сидінні. Невже саме вона стояла за цим? Невже це вона забрала у мене Марді? Що більше я про це думав, то ймовірнішим таке видавалося. Доки ми дісталися поліційного відділку, мені вже нетерпеливилося навідатися до тієї жінки.

Еккі під'їхав до заднього входу та вийшов з автівки.

— Залишайся тут, — мовив він. — Я хочу пересвідчитися, чи все чисто.

Я подивився на Каца та штурхнув його попід ребра дулом пістолета, сказавши:

— Невдовзі матимеш чудовий тривалий відпочинок. Сподіваюся, тоді буде про що подумати за весь той час, коли сидітимеш у камері.

— Недовго вже тобі лишилося, Мейсоне, — відповів бандит, не дивлячись на мене. — Ти геть сказився, якщо думаєш, що можеш мірятися силою з цією фірмою. Та я ще зроду не бачив нікого, хто був би настільки близьким до того, аби стати трупом, як оце ти.

Коли він зняв цей тягар з душі, то засміявся. О, так, щойно цей тип зрозумів, що ми не збираємося його вколошкати, як до нього повернулася його витримка. Мені не подобався ані він, ані його сміх.

Повернувся Еккі та кивнув мені головою.

— Добре, що я вийшов, — сказав колега, притишивши голос. — У відділку був Лазард, що в карних справах є найбільш тямущим адвокатом з усіх, які мають практику в цьому місті. Якщо він зауважить нашого підопічного, то витягне його з буцегарні, та ще й так швидко, що у тебе в голові замакітриться.

Я неспокійно поглянув на Каца. Чимало залежало від того, чи вдасться нам затримати цього типа там, де він не зможе накоїти лиха.

— І де цей Лазард зараз? — запитав я.

— Він саме виходив із відділку. Зачекаймо, поки забереться геть, а тоді зайдемо.

Поки Еккі це промовляв, я побачив постать, що виходила через задні двері. Низеньку, огрядну постать із величезним кількагалонним капелюхом[57] на голові. Кац помітив його одночасно зі мною та пронизливо закричав. Його вереск пролунав достобіса гучно.

Я рвучко обернувся та вдарив його що було сили. Гадаю, Кац очікував цього удару, адже пригнув голову, намагаючись ухилитися, і мій кулак угатив просто в його костисте чоло. Моєю рукою прокотилася хвиля пронизливого болю. Відчуття було таке, немов я вдарив у цегляну стіну. Та удар однаково був такий сильний, що оглушив Каца, і той зомліло повалився на подушки сидіння.

— Він наближається, — стиха мовив Еккі.

Лазард почув крик і зупинився, наслухаючи; відтак обережно рушив у наш бік. Еккі відійшов від автівки та зробив кілька кроків йому навперейми.

— Що тут коїться? — запитав Лазард.

Еккі заступив йому шлях.

— Нічого такого, що могло би тебе зацікавити, — коротко сказав він. — Ти краще йди собі, куди йшов, братчику. Не люблю тих, хто ставить забагато питань.

Лазард уважно придивився до нього.

— Овва, та це ж Еккі! — гукнув адвокат. — Якого біса ти тут робиш?

— Забирайся звідси, братчику, — терпляче мовив Еккі. — Ти мені заважаєш.

Цей Лазард і справді був тямущий чолов'яга.

— Якщо ви утримуєте когось усупереч його волі, то, гадаю, це саме те, що може мене зацікавити, — промовив він зі скреготливою ноткою в голосі.

Кац поволі приходив до тями.

— Дзявкни ще бодай раз — і цього пістолета запхаю тобі в писок, — дуже тихо попередив я його.

А тим часом Лазард намагався помалу обійти Еккі. З боку скидалося на те, ніби ці двоє виконують уповільнену версію якогось африканського танцю. І раптом Еккі розлютився не на жарт.

— Якщо ти негайно звідси не заберешся, — зненацька сказав він, — то отримати такої прочуханки, що довго пам'ятатимеш.

Погроза, котра бриніла в голосі Еккі, змусила Лазарда зупинитися та хутко відійти на два кроки назад.

— Та ти, певно, п'яний, — сказав він. — Будь обережний, Еккі, бо як поводитимешся так і надалі, то потрапиш у біду.

Лазард якусь мить нерішуче постояв на місці, а тоді розвернувсь і подався геть.

Ми стояли та мовчки дивилися, як він іде. Відтак я трохи розслабився та витер долоні об поли свого піджака.

— Не подобається мені це, Мо, — проказав до колеги.

Еккі стиха вилаявся.

— Маємо пильнувати за цим хлопцем. Я поки зайду до відділку та владнаю справу із сержантом, а ти зачекай тут.

Чекати довелося недовго. Незабаром Еккі повернувся. На його обличчі була напружена посмішка.

— Усе гаразд. Заводьмо його досередини.

Ми вивели Каца з автівки та перебігли з ним до будівлі поліційного відділку. Мені було неспокійно, допоки не допровадили бандита всередину, та навіть тоді я запитував себе, чи не ліпше було би відвезти його до іншого поліційного відділку, розташтованого понад річкою.

З прилеглої кімнати вийшов черговий сержант і привітався зі мною кивком голови. То був дебелий, червоноликий ірландець[58] з холодними та жорсткими очима.

— Заховай-но цього парубка подалі з очей... Лазард може повернутися сюди будь-якої миті.

Сержант поглянув на Каца.

— Давно вже я хотів тебе злапати, — мовив він до нього. — Ведіть його сюди, хлопці. — І сержант ногою розчахнув інші двері та повів нас довгим коридором.

Зненацька Кац зігнувсь удвоє, рвучко розвернувся та кинувся до дверей, що вели на вулицю. Я очікував чогось подібного, проте не думав, що він рухатиметься так швидко. Бандитові майже вдалось утекти. Кац дістався до дверей, встиг їх відчинити та вже вискочив було назовні, коли я кинувся вперед, обіруч схопив його за ноги, і ми разом із гуркотом повалилися додолу.

Сержант побіг одразу за мною й приспів саме вчасно. Ми з ним схопили Каца та затягли його назад до поліційного відділку. Бандит пручавсь, як безумець, і кричав не своїм голосом. Я спромігся на секунду звільнити руку та зацідив йому в щелепу. Кац обм'як. Сержант ухопив його та поволік далі коридором, тоді кількома сходинками униз і, зрештою, до великої порожньої кімнати.

За хвилину-другу повернувся Еккі. Він мав схвильований вигляд.

— Лазард усе це бачив, — сказав він. — Я помітив його на тому боці вулиці.

Сержант оскаженів від люті. Він ухопив Каца за барки й трусив ним туди й сюди, а тоді звалив на підлогу, неначе торбу з вугіллям.

— Пате[59], пильнуй його гарненько, — звернувсь до поліціянта Еккі, — бо як даси Лазардові щонайменшу нагоду — він витягне цю падлюку звідси.

Сержант лише похитав головою на ті слова.

— Цей тип залишиться тут до завтра, до цієї самої години, — відказав він. — Сюди ніхто не прийде. Я маю ключа, і цей щуряка може волати донесхочу, хай хоч лусне від крику... однаково ніхто його не почує.

— Що ж, гадаю, наразі ми залишимо тебе побавитися з ним, — сказав я. — А завтра прийдемо та висунемо цьому типові обвинувачення.

Та сержант мене вже навіть не чув. Він повільно наближався до Каца, тримаючи перед собою стиснуті кулаки, а з глибини його грудей долинав низький, схожий на гарчання звук.

Ми з Еккі вийшли з кімнати, відгородившись дверима від жахливого завивання, що несподівано вирвалося з Кацової горлянки.