П'ята Саллі

Одинадцять

Кілька тижнів все йшло нормально. Саллі-два відрізнялася від колишньої. Набагато розумніша, хоча про це, мабуть, краще сказати набагато освіченіша. Вона постійно думала, що весь час залишатиметься назовні, контролюватиме власне життя й більше ніколи не відключиться.

Що мені найбільше набридло, це те, як вона годинами дивилася те іноземне кіно (Господи, як же я ненавиджу читати внизу субтитри та пропускати вирази їхніх облич!), відвідувала арт-музеї та читала… читала… читала… Телик зламався, а вона й не думала віднести його в ремонт, тож я не могла навіть нічні шоу подивитися. Скажу вам, що я на таке не погоджувалась.

Тоді одного дня Саллі вирішила самотужки обслуговувати клієнтів у «Шляху з жовтого каменю» в годину пік. Я вже почала виходити, як завжди, але — лясь! І вгатилася об кам’яний мур.

Добре, подумала я, із замовленнями ти собі раду даси, якщо вже трошки мізків у казанок дістала, але що ж ти робитимеш із виступом Белли? Проте нова Саллі вже думала на цю тему, говорила собі, що триматиме контроль аж поки не згасне світло, потім випустить Беллу й триматиме на короткому повідку, а тоді знову вийде назовні, щойно шоу скінчиться. Вона не знала, що Белла вирішила, як тільки вона вийде, то залишиться і влаштує нам бал.

Тодд підійшов до її столика, біля якого вона відпочивала після того, як переодяглася в уніформу. Він уважно її розглянув.

— Ти сьогодні здаєшся іншою. Спокійнішою та виваженішою. Ти Нола?

Вона похитала головою.

— Я Саллі.

Тодд підвів брови.

— Час у лікарні, мабуть, пішов тобі на користь.

— Це й справді так. — Вона бачила, як з далекого кінця бару на них стривожено поглядав Еліот.

— Саллі, після того вечора, коли ти побачила себе в новинах, я просто не можу викинути тебе з голови.

— Тодде, я справді не хочу…

— Лише вислухай мене. Ти чудова людина — добра та уважна. Ти вражаєш мене, і я в тебе закоханий.

— Ти шукаєш проблем собі на голову, Тодде.

— Дозволь мені самому вирішити.

— Ти мене насправді зовсім не знаєш. У мене є деякі вразливі риси.

— Послухай, тепер оскільки я поборов свою власну азартну хворобу, в мене достатньо сили волі на нас обох. Я дізнаюся все про тебе та твою проблему й допомагатиму тобі. Не варто боротися з цим на самоті. Потрібен хтось, із ким ти могла б погомоніти, хто міг би склеювати уламки, якщо станеться так, що ти розколешся.

Саллі опустила погляд на стіл.

— Будь ласка, Тодде, дай мені час самій розібратися в своїх проблемах.

Він уважно подивився на неї та кивнув.

— Скільки душа забажає.

Коли він відійшов від столика, Саллі замислилася над цією ідеєю. Вона не любила його, та, можливо, це могло б прийти пізніше. Або, можливо, любов взагалі не потрібна. Двоє людей могли б підтримувати стосунки на інших рівнях. Коли Тодд пішов, вона побачила, як Еліот виходить на танцмайданчик, щоб оголосити початок шоу о дев’ятій. Одяг на ньому виглядав затісним. Він набирав все більше ваги. Саллі підвелася та попрямувала до центру танцмайданчика, міркуючи, що їй під силу самотужки з усім упоратися. Та раптом вона відчула вихор в животі, прохолоду й головний біль, перед очима промайнув спогад, як вона намагалася втримати контроль під час чирлідерства Белли, і в останню мить вона ослабла.

Белла вистрибнула на танцмайданчик. Світло згасло, й коли спалах софіта обійняв її фігуру, вона підвела руки над головою та засміялася.

— Народе, зараз ви матимете таке кльове шоу, якого ще в житті не бачили. — Вона вхопила електрогітару та почала співати й вихилятися, відчуваючи, що зараз сторицею відбере весь той час, коли Саллі не випускала її назовні.

Публіка завелася, вони тупотіли ногами та плескали в долоні. Белла шаленіла в дикому ритмі, доки не почала відчувати себе надто скутою та обмеженою. Раптом вона скинула блискучий смарагдовий топ, зірвала бюстгальтер та продовжила танцювати топлес.

Белла побачила, як шокований Тодд подався до танцмайданчика, але Еліот зупинив його. Обоє стали біля касового апарата і спостерігали. Белла знала, що в неї красиве тіло, й знала, як цим користуватись, підстрибуючи та викручуючись, поки з неї не злетіла коротка спідничка. Врешті-решт, вона продовжила танцювати в самих трусиках. Белла відчувала себе знову дикою та вільною. Вона мала право на збудження, на світло рампи, на оплески.

Що поганого в тому, щоб показувати себе? Тіло — це інструмент виконавця. Найщасливіші моменти свого життя, які вона пам’ятала, проходили перед глядачами, коли вона бачила своє відображення в їхніх очах, відчувала схвалення, чула оплески. «Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні?»

Вона з головою занурилась у музику. Високо підстрибувала. Руки, ноги, голова, груди тремтіли. О Господи, яка ж вона щаслива! Так вона могла дотягнутися до інших та поділитися собою із незнайомцями, які її цінували.

Я не очікувала, що Белла влаштує стриптиз, й уже подумувала про те, щоб вийти та припинити це, але мене випередила Джинкс. Вона виштовхнула Беллу з вогню рампи та раптом зупинилася. Вона стояла рівно, люто блимаючи очима навколо себе, а між її грудей стікав піт. Глядачі замовкли в потрясінні.

— Хочете побачити голе тіло? — закричала Джинкс. — Хочете подивитися, як жінка виставляє на показ власну плоть, щоб ви змогли подрочити собі під столами? Тоді влаштуймо справжнє шоу жіночої деградації!

Вона підійшла до одного зі столиків та вихопила сигарету з рота одного з відвідувачів.

— Гляньте на це тіло, — глумливо просичала вона, — й подивіться, як я тавруватиму його, неначе худобу.

Джинкс притиснула запалений кінець сигарети приблизно на дюйм[89] вище над соском, й глядачі зойкнули. Вони не знали, що вона зовсім не відчуває болю. То був біль Саллі, та сама Саллі не відчуватиме опіку, доки не отямиться.

– І ще один сюди! — Вона притиснула сигарету над другим соском, у повітрі поширився запах обпеченої плоті.

— О Господи! Вона обпікає себе? — закричала жінка за ближнім столиком.

Вона підскочила, щоб вийти.

— Це все частина постановки! — гукнув чоловік поблизу, плескаючи в долоні.

Тоді до нього приєдналися інші, й врешті вся публіка кинулася аплодувати.

— Ви ще нічого не бачили! — закричала Джинкс. — Йобане шоу тільки починається.

Тодд та Еліот нарешті кинулися до неї, та Джинкс викинула недопалок і вхопила бокал із вином із котрогось зі столиків. Вона вихлюпнула його вміст відвідувачу в обличчя й розбила бокал об стіл. Притиснула оббиту ніжку собі до горла та гукнула:

— Назад, обоє, або я швидко з усім розберуся.

Вони зупинилися, а Джинкс подалася до центру танцмайданчика й сказала:

— А зараз ви побачите вперше виконане наживо на сцені самогубство. Я присвячую цей виступ Нолі, якої більше немає з нами. — Виструнчившись, вона здійняла ліву руку над головою та різонула битим склом собі по зап’ястку.

Кров потекла по витягнутій руці їй на тіло.

— Заради всього святого, та зупиніть же її! — зойкнув хтось.

— Це штучна кров! — відгукнувся інший. — Я вже бачив такі виступи.

Тоді Джинкс розрізала інший зап’ясток, швиргонула осколок у публіку та почала крокувати вперед-назад, звівши руки над головою, намагаючись підстрибувати та вихилятися, наче Белла. Та вона знала, що не має почуття ритму і не може так крутити стегнами, як це вдавалося Беллі, й від цього розлютилася ще більше.

Хтось закричав:

— Ще! Ще!

— Ну дивіться, виродки! — заревіла вона. — Кожен із вас стікає кров’ю до смерті. Всі ви — вигадки моєї уяви, й коли я помру, весь світ знищиться одним махом. Саме це я й роблю, бачите? Я не вбиваю себе. Я знищую вас. Коли витече вся кров і мій розум спорожніє, жоден із вас не зможе існувати.

Публіка сміялася та плескала.

Але доки Джинкс витанцьовувала біля ближніх столиків, одна жінка нахилилася, торкнулася червоних плям серветкою та глянула ближче.

— Вона справжня! — закричала вона. — Це кров! Вона насправді вбиває себе.

Більше оплесків. Та коли Джинкс виструнчилась, аплодисменти завмерли й всі глядачі задивились на неї в благоговійній тиші. До них дійшло, що вони зараз спостерігали не за черговим садистським панк-рок-виступом. Зупинилися офіціантки. Завмерли прибиральники. Всі спостерігали за кривавим танцем смерті.

Тупа сука! Вона справді намагалася всіх нас вбити. Я натиснула та вперлася, щоб вийти, але безуспішно, поки вона не підсковзнулася на власній крові, що її й відвернуло. Тоді щось штовхнуло мене ззаду, шепочучи: «Твій вихід».

На мить я завмерла під світлом софітів. Публіка мене лякала. Тоді я засміялась та скрикнула:

— Чарівне вечірнє шоу закінчилось, пані та панове. Крові ніякої нема. Вина ніякого нема. Немає навіть тіла. Я не існую. Я тільки слід ілюзії. Це все спритність розуму.

Я вклонилася, повернулась і помахала своєю дупцею перед ними, зірвала оплески та овації. За сценою я передала кілька серветок Тоддові.

— Краще перев’яжи мені руки, поки тут все не стало ще гірше. Думаю, вони всі купилися, що то все було награно.

Але Тодд із Еліотом знали, що опіки, порізи та кров були справжніми. Вони дістали аптечку першої допомоги, Тодд обробив рани антисептиком та перев’язав.

— Ти скажене дівчисько, — сказав Еліот. — Для чого було все це влаштовувати?

— Якби ж я знала, — сказала я.

— Я відвезу тебе в лікарню, — сказав Тодд, коли закінчив перев’язувати мені руки.

— Не варто, — запевнила я його. — Зараз вже все під контролем. Просто відвези мене додому.

Після деяких суперечок він викликав мені таксі, але наполіг, що поїде зі мною. Не хотів залишати мене саму в квартирі.

— Може, мені краще зателефонувати доглядальниці, яка б побула з тобою? — спитав він.

— Зі мною все буде гаразд, Тодде, справді.

— Саллі… Ноло… Деррі… ким би ти не була. Якби з тобою щось трапилося, не знаю, що б я зробив.

— Нічого не трапиться.

— Ти була за волосину. Я ледь тримаюся, коли думаю, в якій ти небезпеці. Вийди за мене заміж та дозволь дбати про тебе.

— Це неможливо, Тодде. Я недостатньо хороша для тебе.

— Хороша? Ти найкраще, що траплялося в моєму житті. Я ніколи не бачив жінки бодай схожої на тебе. Доброї, розумної, живо…

— А як щодо моїх нападів жорстокості? Ти бачив, що сьогодні сталося.

Він похитав головою, закрокував туди-сюди.

— Коли тобі стане краще, ти зможеш впоратися з цим. Потрібен тільки самоконтроль. Сьогодні ти змінилася й зупинила те, що тебе охопило. Це показує, що твоя доброта сильніша за твою руйнівну силу.

— Я вже в цьому не впевнена, — промовила я.

Він взяв мене за руку.

— Виходь за мене заміж.

— Не тисни на мене, Тодде. Я сьогодні сама не своя.

— Добре, — сказав він, — та ким би ти не була, ти знову оживила мене, і це все, що мене турбує.

Коли Тодд пішов, я спробувала заснути, але натомість постійно крутилася та переверталась, дещо залякана думкою, що як тільки відключуся, то не матиму й уявлення, хто може вийти.

Я спустилася вниз і побалакала про це з Мерфі.

— Скажу тобі так, Мерфі, я здивована, що досі не перетворилася на нервозну шизоїдку.

Та було важко вести приватну бесіду з Мерфі, відколи Джинкс викрутила його руку так, що виглядало, ніби він показує світові середній палець. Треба, щоб хтось сказав містерові Ґріберґу виправити це. Виглядає не гарно.

Дванадцять

Белла роззирнулася навколо, готова поклонитися в очікуванні схвалення публіки. Та зрозуміла, що опинилася на самоті в ліжку, залитому з вікон сонячним світлом, і закричала:

— Ой блядь! Ну чому знову?

Тоді вона помітила свої перев’язані зап’ястя, глянула в дзеркало, побачила опіки на грудях і подумала… Господи, когось непогано так прикрасив якийсь садист.

Белла підскочила і люто роззирнулася довкола, взявши руки в боки. Це вже було занадто. Вона знала, що дотепер вже мала б звикнути до такого, та її найбільше турбувало те, що вона не змогла завершити виступ. Їй вже остогиділо, коли постійно хтось спихав її зі сцени — в прямому чи переносному сенсі — під софітами або в ліжку. То чого було варте все те лайно про співпрацю? Особа, що взяла на себе контроль, мусила поважати те, що є важливим для Белли. Що ж, до біса, вона ще поквитається, навіть якщо це буде остання річ, яку доведеться зробити.

Вона помітила настільний календар та позначку про зустріч: 10:00. Терапія. Кабінет Роджера.

Була дев’ята ранку. Тільки година, щоб залишатися назовні? Це нечесно. Тоді вона подумала про Роджера і їй сяйнула ідея. Вона залишиться зовні, піде до його офісу та, прикидаючись новою Саллі, заскочить його геть зненацька. Нова Саллі з нами не так давно, але я розповіла про неї Беллі, а вона все схоплює на льоту. Вона знала, що може це зробити. А якщо й забуде кілька реплік, Роджер все одно нічого не помітить — він ще не так добре знає нову Саллі.

Хихочучи, дорогою до гардеробу Саллі, Белла уявила собі цю сцену спокушання. Вона гратиме нову Саллі за всіма параметрами, і тоді почне заводити Роджера. Вона уявляла, як лежить на його чорному шкіряному дивані в сльозах і тиснутиме на його співчуття, а коли він нахилиться ближче, щоб заспокоїти її, то покаже йому свої обпалені груди, обійме його й вони покохаються. Це буде чудовий виступ.

Доки Белла чекала таксі, то уявляла, як тримає в руках букет і вклоняється захопленій аудиторії.

Саме перед тим, як Белла увійшла до офісу Роджера, я спробувала перехопити контроль, але зараз вона була такою цілеспрямованою, що мені не пощастило її витіснити. «Слідопитка» справді слабшала. Мене турбувало те, що Белла збиралася розіграти цю сцену для Роджера. Я перед тим говорила їй, що відчуваю до нього симпатію, й вона пообіцяла, що не буде з ним загравати. Та як можна довіряти Беллі, коли справа стосується чоловіка?

Вона увійшла до його кабінету рівно о десятій так, ніби виходила на сцену, з високо підведеною головою та гордовитою поставою Ноли, але пом’якшеною розгубленим поглядом Саллі. Мушу визнати, грати Белла вміє. То була чудова імітація нової Саллі.

Найкраще, на що я спромоглася, то змусити її наштовхнутися на стіл Меґґі.

— Вибач, Меґґі, — сказала вона, — я так заглибилася у свої думки про нову книжку, яку я прочитала про рух за емансипацію жінок, і не помітила, що твій стіл пересунули.

— Та його не пересували, — сказала Меґґі.

— Що ж, — зімпровізувала Белла, зводячи брови так, як це завжди робила Нола, — а варто було б.

Я відразу побачила, що Меґґі помітила пов’язки на її зап’ястках, але намагалася ніяк на них не реагувати. Та коли з нею заговорив Роджер, він вів себе інакше, не так, як раніше. Це наче слухати, як хтось, кого ти добре знаєш, розмовляє по телефону з кимось іншим, одразу чути, за манерою розмови та тоном голосу, з ким він розмовляє. Що ж, зі старою Саллі Роджер розмовляв повільно та обережно, уважно спостерігаючи за її обличчям, щоб упевнитися, що та все зрозуміла. Зараз він говорив саме так, як раніше розмовляв із Нолою.

— Не хочеш мені про це розповісти? — запитав він.

— Про що?

— Про це, — повторив він, вказуючи на її зап’ястки.

— Цілковитий провал, — сказала вона. — Нічогісінько не пам’ятаю. Я, мабуть, порізала себе. Або хтось намагався мене вбити.

Тоді, згадавши, кого грає, вона знизала плечима, як це зробила б друга Саллі.

— Бувають моменти, коли мені все ще здається, що життя не варте того, щоб продовжувати його.

— Ти пообіцяла, що не говоритимеш такого. Самогубство — не вихід. Сама знаєш, що я думаю про такі розмови.

— Так, бо твоя дружина, ага…

Роджер глянув на неї та звів брови, ніби відчув якусь зміну в її відповіді.

— Я не намагалася накласти на себе руки, — сказала вона. — Знаю, я змінилася. Відчуваю себе іншою, більш свідомою того, що відбувається навколо, але, думаю, я не можу все так добре контролювати, як мені здавалося.

— Все прийде з часом, — сказав Роджер, — ти стаєш сильнішою, але інші також борються за власне виживання.

— Я їх не звинувачую, — сказала вона. — Але й у мене є свої права. Я хочу повернути собі своїх двійнят. Для матері — пекло отак постійно думати про своїх дітей. Мені потрібно вилікуватися та показати судді, що я в змозі їх виховувати.

— Я впевнений у тобі, Саллі. І знаю, що Деррі допоможе тобі перебороти труднощі. Не лише Деррі, Белла також допомагає. Знаю, про неї важко так думати, бо вона часто спричиняє проблеми. Але так само, як Нола міркувала про смерть, Белла думає про життя.

— Я ніколи так про неї не думала. Звісно, я бачу тут зерно правди. — Вона схрестила ноги та поправила сукню. — Але, гадаю, Деррі боїться того, що ти збираєшся зробити. Ну, знаєш, зцілення. Змиття нас воєдино. Правильне слово, так? Змиття. Чи то злиття?

Роджер уважно на неї подивився. Тоді несподівано взяв жовтий блокнот, олівець та подав їй.

— Можеш, будь ласка, дещо написати? Я хочу, щоб одне повідомлення в тебе було записане на випадок ще одного провалу в пам’яті. Напиши: «У надзвичайних ситуаціях телефонуйте докторові Ешу. Клініка Мідтауна». А тепер покажи, будь ласка, мені.

Вона подала йому блокнот і, коли він побачив її почерк, то сказав:

— Мені не до вподоби така поведінка.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну ж бо, Белло, де Саллі?

Вона була вражена через те, що він її спіймав. Опустила погляд.

— Кудись поділась.

— Я можу з нею поговорити?

— Не зараз.

— Я мушу поговорити з Саллі, — сказав він. — Він знає, що у темряві…

Її очі заплющились, голова м’яко схилилася, розслаблені руки впали на коліна.

— Мені потрібно поговорити з Саллі. Це дуже важливо. Саллі, вийди на світло.

Вона розплющила очі та прицмокнула губами.

— Це все ще я.

— Чому Саллі не виходить?

— Вона дуже засмучена і ні з ким зараз не хоче балакати.

— Коли ж вона захоче?

Белла спокусливо вигнулася.

— О, як тільки буде готова. Вона розгублена та присоромлена від речей, які накоїла. Хоче сама в собі з цим усім розібратися. Каже, що можеш натомість поговорити зі мною, як раніше говорив з Деррі. От тільки Деррі вже не така сильна.

Роджер замислився.

— Добре, Белло. Я вже давно планував провести з тобою глибоку терапію. Поки ти тут, ми б могли почати просто зараз.

— Саме про це я й думала. Глибока терапія. Те, що мені треба.

— Що ти думаєш про ці провали пам’яті, Белло?

— Це ніби мої підліткові роки. Хоча грошей не було, я постійно ходила дивитися вистави на Бродвеї. Вешталася біля входу, а коли люди виходили покурити під час першого антракту, я прослизала всередину з натовпом на другу дію. Майже завжди знаходилося вільне місце. Ми називали це другодійництвом. Ну, я й бачила середину і кінець кожного спектаклю та мюзиклу на Бродвеї, але ніколи не знала, чим вони починалися. Мені доводилося, вгадуючи, заповнювати пробіли. Так само й з моїм життям. Я постійно з’являюся на другу дію — зазвичай на танцмайданчику чи в ліжку з незнайомцем. Та найпаскудніше те, що більшість разів я не залишаюся на місці ні до оргазму, ні до падіння завіси.

— Тобі це не дуже подобається?

— А тобі б сподобалось ніколи не знати, чим все закінчилось? Будьмо чесними, Роджере. Я б не проти хоч інколи виходити на оплески.

— Що, коли я допоможу тобі знайти для себе нову роль, Белло? Велику роль. Ти, може, й не будеш зіркою, але візьмеш участь у виступі, що протриває до кінця твого довгого щасливого життя.

Вона засміялася.

— Чорт забирай, Роджере, я так і знала, що це в тебе тут диван для кастингу.

— Я серйозно, Белло. Як виконавиця ти знаєш, що часто потрібно самій зануритися в персонаж, — стати кимось іншим заради успіху всього шоу.

Вона уважно потерла пов’язку на зап’ястках.

— Звісно — як то кажуть, головне — зіграти роль.

— Я думаю, настав час і тобі розділити головування.

— Головування? Тобто я стану головною виконавицею?

— Не зовсім. Ти гратимеш головну роль, але про це не буде вказано в програмі. Так само, як це було, коли ти прийшла та вдавала з себе Саллі. Ти зіллєшся з персонажем, зануришся у роль, яку ми поки що називатимемо третя Саллі.

Вона не була впевнена в тому, до чого він вів, але чомусь вірила йому.

— А в тій ролі є танцювальні номери?

— Можуть бути.

— А привабливі чоловіки?

— Чому ж ні?

— А ти там будеш?

— Я — режисер і сам не граю.

— Ти б зіграв чудову головну роль, Роджере. Закладаюся, ти був би чудовим виконавцем. Я б залюбки зіграла з тобою в парі.

Він усміхнувся та похитав головою:

— Дякую, Белло, але, запевняю тебе, актор з мене поганенький.

– І як ми запровадимо це все в діло?

— Застосуємо метод Станіславського. Спочатку ми повернемося у твоїй пам’яті до моменту, коли ти вперше почала грати власну роль, окремо від Саллі. Думаю, для тебе важливо ще раз пережити той період. Як тільки ти це зробиш, я допоможу тобі вжитися в роль третьої Саллі. Через гіпноз ти поставиш себе на її місце, побачиш все з її точки зору, й зрештою — як і будь-яка хороша актриса — поєднаєш свою власну особистість із персонажем, якого гратимеш.

— Що ж, — хихикнула вона, — звучить як непогана роль. Я гратиму, якщо там будуть музика, танці та секс, а час від часу — ще гарна італійська їжа.

— Зробимо це окремим пунктом у твоєму договорі Еквіті[90].

— Як скажеш, маестро. Шоу має тривати.

За допомогою своєї золотої ручки Роджер загіпнотизував її та наказав повернутися до моменту, коли вона вперше від’єдналася. Белла забула це, але коли побачила шкільний актовий зал того зимового вечора в своїй уяві, то згадала, як це трапилося.

Роджер сказав:

— Розкажи мені, де ти і що відбувається.

Белла відчувала, як її несе швидкою течією, але потім, як актриса, що підхоплює репліку, вона підстрибнула до одинадцятирічної Саллі в шостому класі. Та саме готувалася до того, щоб вийти на сцену різдвяного свята у музичній версії «Білосніжки та семеро гномів». Вона грала Беллу, нову королеву-відьму, дружину короля Неуважного. Саллі тремтіла. Вона знала, що забуде слова. Знала, що її голос застрягне десь на високих тонах. Знала, що втратить пам’ять, забуде, що сталося, а тоді її покарають за те, що вона зробила щось погане. Джинкс існувала приблизно чотири роки і створювала проблеми, хоча й не такі, як-от зараз.

Її мати з Фредом сиділи в залі. Саллі не хотіла грати роль, але мама наполягала на тому, що одного дня дівчинка стане актрисою.

У потилиці зародився біль, який повільно перебрався до голови. Вона притулилася до стіни. Саллі не могла вийти та не могла зрушити з місця. Але хлопчик, що грав Чхунчика, штовхнув її, й вона опинилася на сцені під палаючим оком прожектора, вчитель стояв за лаштунками, а перед нею постала розмита публіка. Вона завмерла та втратила свідомість.

Не встигла Саллі впасти, як підхопилася Белла.

Белла співала й танцювала, викликала найголосніший сміх, а коли впала завіса, всі підвелися та аплодували, й вона чотири рази виходила на поклін. Всі говорили, що Саллі — природжена актриса, бо тієї ж миті, як вона вийшла на сцену в ролі королеви Белли, вона перетворилася з сором’язливої дівчинки на зіркову виконавицю. Вчитель сказав, що вона найкраща актриса, яка будь-коли в них була. Глядачі не вгавали. Навіть Фред потім підійшов та сказав, що на сцені вона виглядала дуже гарно. Він обняв її за талію та сказав, що, здається, в їхній сім’ї з’явиться справжня актриса.

Його дотик і погляд щось змінив у ній, й Белла усміхнулася. Він підморгнув їй та легенько притиснув, але раптом підійшла мама та висмикнула її з його рук.

– Іди й забери свій костюм, — сказала вона. — Ми йдемо додому.

І це все, що Белла запам’ятала про ту ніч…

Роджер повернув її в теперішнє та поки вона була під гіпнозом, запитав, які почуття спричинив той спогад.

— Тоді я вперше була назовні, — сказала вона. — Ніколи не забуду, як це — бути в центрі уваги. Відтоді я завжди грала у виставах аж до кінця школи. Тільки на сцені я насправді жила, була собою перед глядачами, які мною захоплювалися, слухали кожне слово, охали, сміялися, аплодували. Я хотіла, щоб так було вічно. Не хотіла, щоб падала завіса. Не хотіла йти зі сцени. Без співів й танцю я — ніщо. Пізніше я стала чирлідеркою — але це не те саме.

Вона задумалася над тим, що сказала.

— Я — ніщо. Але якщо я зіллюся з нею, то кимось стану?

— Можна й таким чином на це дивитися, — сказав Роджер, — але ти мусиш зробити вибір. Подумай над цим. Дай мені знати в понеділок, чи погоджуєшся пройти через це.

— А болітиме?

Він похитав головою:

— Я впевнений, що ти й не помітиш, як це відбудеться.

– І це назавжди? Деррі казала мені, ти пояснював Нолі, що це може бути не назавжди, що одного дня ми можемо знову розпастися.

— Така ймовірність є. Але ми багато чому навчилися раніше. Я вірю, що моя комбінація інтенсивної гіпнотерапії та модифікації поведінки[91] виходить за межі будь-яких попередніх досягнень у цій сфері.

— Я хочу жити, Роджере.

— Я знаю. І думаю, що це — єдиний шанс зберегти тобі життя.

Вона думала над цим всі вихідні, раз за разом запитуючи моє ставлення до цього. Я відказала, що вона мусить вирішити сама. Сказала, що поважаю Роджера. Я була впевнена, що він намагався зробити все якнайкраще, але не хотіла брати на себе відповідальність за таке важливе рішення. Я не звикла до важких роздумів щодо серйозних проблем.

Вона хотіла, щоб я запитала поради в Ноли, щоб зрозуміти, як воно було, але я їй відповіла, що відколи Нола стала Саллі-два, я взагалі не могла сконтактувати з нею.

— Вона ніби померла? — кортіло їй дізнатися.

— Звідки мені знати, як це — бути мертвою?

Я сказала їй, що Нола просто — лясь — і зникла, розчинилася у повітрі. Однієї миті вона була тут, а наступної — її вже не було. Розповіла їй про два озера та змішування води, й від цього Белла тільки збентежилася, бо зовсім не вміла плавати.

Але я пояснила їй, що те все було лише в уяві. Це її заспокоїло. Але я сказала, що після злиття Саллі почала думати десь наполовину в стилі Ноли.

— Якщо ти зіллєшся, — сказала я, — то, найімовірніше, істотно зміниш її ставлення до сексу і танців.

– І до театру, — додала вона.

– І до цього також.

— Я не знаю, — сказала вона. — Мені ще ніколи не доводилося приймати таке рішення.

Вечір п’ятниці Белла провела, слухаючи свої старі рок-н-рольні записи. У суботу відвідала денний спектакль «Ноги в танці», а ввечері пішла на дискотеку. Вона пішла сама, танцювала там із багатьма незнайомими молодиками, але щось змінилося. Їй це було не до душі. Вона постійно намагалася відкинути відчуття збентеження через ритмічні рухи під музику, але від вируючого світла їй лише паморочилося в голові.

Вона трохи перебрала, й коли привабливий молодик із хвостиком волосся притиснувся до неї в танці, поцілував у шию та прошепотів, що хотів би продовжити танець, вона подумала, чому б ні? Це може бути її останнім виступом у ролі самої себе.

— Відвези мене додому, — прошепотіла вона йому на вухо.

Хлопець — йому було не більше дев’ятнадцяти-двадцяти — мав старий пошарпаний «Додж» й вів його, тримаючи одну руку на кермі, а іншу — між її стегон. Белла притулилася до нього, розстебнула ширінку та трохи побавилась.

Вже в квартирі він поцілував її, й вона притиснула його до себе.

— О так, маленький, так, — простогнала Белла. Вона обома руками обвила його шию, вхопила за жмут волосся та занурила обличчя глибоко собі між грудей. — Візьми мене жорстко, давай!

Вона хотіла відчути його в собі… тертя… піднесення до кульмінації… Та щойно він увійшов, вона відчула, як його тіло здригається.

— Ні! — скрикнула вона. — Ще ні! Почекай!

Але він закінчив, зіщулився, відкотився від неї та відвернувся набік.

— Вибач, — сказав він. — Боже, вибач, будь ласка.

Белла з огидою відкинулася назад. Спектакль щойно почався, ніякої кульмінації та нікчемне закінчення, як завжди.

— Все нормально, малий, — сказала вона. — Я також кінчила швидко, одночасно з тобою.

— Справді? — Він підкотився до неї та безнадійно вп’явся очима.

— Ага. Слухай, я хотіла тебе так само, як і ти хотів мене. Все класно. То вперше в тебе?

Він кивнув, зашарівшись, та натягнув труси і штани.

— Агов, ти куди? Я думала, ти залишишся на ніч.

— Я не можу, — сказав він, дивлячись на годинник. — Вже пізно. Мої мене вб’ють.

Хлопець поцілував її та сказав:

— Ти дуже гарна. Дякую за все.

Вона випустила його та замкнула двері.

— Дякую за ніщо… — відказала Белла, коли він вже не міг її почути.

Тоді вона завалилася в ліжко та безсило лежала, дивлячись, як піднімаються та опускаються її груди. Вона торкнулася сосків, погладжувала їх пальцем, відчувала, які вони тверді. Вона хотіла цього. Когось, будь-кого. Белла почала пестити себе, намагаючись повернути назад те відчуття, та зараз це ні до чого не призвело. Вона підвелася, понишпорила у своїй шухляді в пошуках вібратора, який купила кілька місяців тому. Дурнувата Саллі думала, що то штука для зміцнення шиї та щік. Куди вона його сховала?

Белла перекидала речі в шухлядах у пошуках вібратора. Ніколи не могла нічого знайти. Постійно хтось щось переставляв, прибирав. Якби ж вони не пхали свої довбані руки до речей, які їм не належали.

Вона скористалася пальцем, гладила себе спочатку повільно, а потім вже відчайдушно швидко. В мить, коли вона досягла піку збудження, почався головний біль.

— Блядство! — сказала вона. — Залиш мене в спокої. Я не закінчила. Я мушу…

— Дозволь тобі допомогти.

— Хто це, в біса? — спитала Белла та сіла на ліжку.

Я сказала їй, що то Джинкс.

— Слухай, а це ідея, — відповіла вона.

Я сказала їй, що не братиму в цьому участі. Якщо Белла хотіла побавитися з собою, то її справа, але я не схвалюю взаємних пестощів. Белла задумалася, що ще ніколи не була з жінкою, і ця ідея її зацікавила. Я сказала, що навіть не хочу про це чути.

— Але ти — ланка, що об’єднує, — сказала Белла. — Я знаюся з Джинкс тільки через тебе.

— Що ж, я просто не хочу мати до цього ніякого стосунку. Джинкс кайфує від садизму.

— Ну ти й собака на сіні. Все тому, що ти фригідна й не хочеш, щоб інші також розважалися.

— Я не фригідна. Я нормальна.

— Цнотливиця… і нормальна?

— Я просто не сприймаю секс до шлюбу.

— Чекаєш, доки приїде принц на білому коні та поцілує тебе в сраку?

— Облиш мене. Я не сприймаю оргій.

— Оргій? Яких оргій?

— Що ж, коли сексом займаються троє людей, як ти це назвеш?

— Ой, заради Бога. Це всього лише технічне питання.

— Забудь, — сказала я. — Це божевілля й я не хочу брати в цьому участь.

— Вона нам не потрібна, — промовила Джинкс, і я усвідомила, що це вона вже вдруге прямо зв’язалася з Беллою.

— Тепер, коли ми безпосередньо можемо впоратися з Саллі, — сказала Джинкс, — нам не потрібно більше звертатися до Деррі.

Беллу, здається, вразила ця ідея.

— Але Саллі не…

— Тут двоє проти однієї, — сказала Джинкс. — У нас не завжди буде така перевага. Чому ми постійно мусимо робити те, що вона хоче?

— Ти маєш рацію, — сказала Белла. — Я ще багато чого не спробувала, а тепер, здається, в мене вже не так багато на це часу.

— Ти не можеш, — сказала я. — Роджер сказав Саллі, що злиття ще дуже хистке. Такі експерименти можуть зламати її.

Від сміху Джинкс по моїй шкірі пробігли дрижаки.

— Ну й до біса її та те довбане злиття. Нам буде краще без цього. Все було набагато ліпше до того, як з’явився Роджер зі своїм лайном.

Тоді я й зрозуміла, чому вона насправді підбурює Беллу. Вона знала, що злиття хитке, й хотіла зірвати його.

— Як ми це зробимо? — спитала Белла.

— Дістань вібратор, — сказала Джинкс. — Саллі сховала його в нижній шухляді комоду, під електроковдрою.

Белла витягла та перевірила його.

— Працює нормально, — сказала вона. — Що далі?

— Тепер ми виведемо на світло Саллі.

— Можеш таке зробити?

— Вона ж привела вас всіх на чаювання. Чому б і ні? — Джинкс сіла перед трельяжем[92] на туалетному столику. У лівій частині дзеркала з’явилося оголене тіло Белли.

У правій частині дзеркала почало фокусуватися грубо обтесане обличчя Джинкс зі зморшками та міцно стиснутими губами. Її чорне волосся все ще нагадувало мені зміюк. Потім у центральному люстрі я побачила Саллі, здивовану та приголомшену, ніби її зненацька хтось розбудив із глибокого сну. Вона глянула спочатку в ліве дзеркало, потім у праве, вражена, що сидить зовсім гола, окрім пов’язок на зап’ястках.

— Що сталося? Що відбувається?

— Цього разу я влаштовую вечірку, — сказала Джинкс, — і запрошую тебе.

Саллі впізнала Беллу, але обличчя Джинкс та її голос були незнайомими.

— Чого тобі треба?

Відповіла Белла:

— Ми просто хочемо трішки побавитися.

— Тепер ти сильніша, — сказала Джинкс. — Можеш більше не боятися.

— Я хочу в ліжко, — сказала Саллі.

— Як і ми, — відповіла Белла. — Ми втрьох проведемо ніч. Влаштуємо стару добру піжамну вечірку.

— Слухайте, я не знаю, чого ви хочете, — сказала Саллі, — і мені на це наплювати. Тому просто повертайтеся туди, звідки б ви не прийшли, та залиште мене в спокої.

— Вона хоче, щоб ми залишили її в спокої, — сказала Джинкс.

— У цьому високому могутньому голосі більше Ноли, ніж…

— Я — Саллі, — відрізала вона, — і не хочу з вами мати жодної справи. Тому йдіть.

— Це нелегко, — сказала Джинкс.

— Саме так, — підхопила Белла. — Нелегко.

Джинкс підняла вібратор і натиснула на кнопку. Саллі почула м’яке гудіння та різко глянула на неї.

— Що це ти робиш?

— Ми належимо одна одній, — сказала Джинкс. — Ми — частини одна одної. Єдині, але також розділені. Нам не потрібен ніхто, щоб задовольнити наші потреби і бажання.

Вона погладила ногу Саллі та пробігла рукою їй між стегон.

— Не роби цього! — різко відказала Саллі.

Вона хотіла відбити цю долоню, але Белла тримала її ліву руку, й вона відчула, як пальці Джинкс погладжують її ніжними круговими рухами.

— Ні, — сказала Саллі. — Я не хочу, щоб ви це робили. Я не користуюся такими речами.

— А я користуюся, — сказала Белла, — настільки часто, наскільки можу. Але втрьох веселіше, ніж одній.

Белла гладила груди Саллі, ніжно терла соски змоченими слиною пальцями. Саллі ще трохи пручалася, але її дихання ставало все важчим і важчим. Повіки тріпотіли, а очі затуманилися. Я злякалася, намагалася пробитися назовні, але не могла. Вони були надто сильні.

Тоді Джинкс взяла вібратор та увігнала його всередину. Вібрації примусили тіло Саллі дрижати і звиватися. Від електричного шоку її тіло трепетало. Губи тремтіли, і Саллі все важче було казати «Ні». Белла витягла язик та облизала вуста. Джинкс прискорилась. Вона заганяла вібратор щоразу глибше й глибше, докладаючи все більше зусиль, шепочучи на вухо Саллі непристойності.

— Кінчай, ти, клята сучко. Ти цього так хотіла. Щоб тебе зґвалтували. Всі ці роки ти перекладала це на Беллу або змушувала мене відбиватися. Тепер можеш приєднатися до нашого чудового великого траху.

Саллі кінчила з такою пульсуючою жорсткою силою, що її спина вигнулася дугою, а потім вона знепритомніла. Джинкс розсміялася та зникла. Белла лежала, міркуючи про те, що мала б почуватися краще — вільною та розслабленою. Натомість її гризло почуття провини. Вони витягла пляшку «Джонні Вокера»[93] з шафи та почала заливатися алкоголем.

— Дідько, що б я не робила, все виходить не так.

«Тому, що це — не вихід».

«Хто це?»

«Ти почуваєшся погано, бо знаєш, що вчинила погано».

«То була не я. То була ідея Джинкс».

«Настав час припинити звинувачувати інших».

Беллу турбувало, що вона не могла розрізнити, чи чоловічий то голос був, чи жіночий. Вона бачила обличчя, але його риси були розмитими.

«Що ж, інші заслуговують звинувачень».

«Не варто так багато пити. Тобі потрібен чистий розум, щоб прийняти рішення».

«Хто ти?»

«Сама знаєш».

«Ти — те, що Деррі називає ВОсПом?»

«Так, я Внутрішній Особистий Помічник. І ти повинна дозволити докторові Ешу об’єднати себе з іншими, щоб те, що сталося сьогодні, більше не повторилося».

«Може, Саллі більше не хоче об’єднуватися. Можливо, це її зламало».

«Ні, з нею все буде гаразд. Я допоміг їй стерти це з розуму. Спогад заховано глибоко в її несвідомому».

Белла цілу ніч проговорила з Помічником й заснула, так і не вирішивши остаточно, що робити. У неділю вранці, з найгіршим похміллям у своєму житті, вона зрозуміла, що більше ніколи не захоче бачити світ цими налитими кров’ю очима. Більшу частину дня вона провела з пакетом льоду на голові, не переймаючись про те, чи житиме вона, чи помре.

— Добре, ВОсП, — промовила Белла вголос, хоча Помічника ніде й не було. — Я об’єднаюсь. Але якщо я збожеволію — то буде твоя провина.

У понеділок Саллі пішла на терапію засмучена і знервована, хоча й гадки не мала, чому. Тоді Роджер пояснив, що до них приєднається Белла.

— Ну, я не знаю, — сказала Саллі. — Мені здавалось, я добре з усім даю собі раду.

— А як щодо виступу на сцені та травмування? — запитав він.

— Як на мене, тим вагоміша причина не давати Беллі впливати на ситуацію.

— Це так не працює, Саллі. Коли ти об’єднаєшся з Беллою, то зможеш контролювати її та себе, а можливо, й протистояти Джинкс. Дозволь зазначити те, що ти зараз робиш, — це захисний механізм, передбачений у таких випадках. Спочатку заперечення. Тоді опір. Але ми маємо рухатися далі.

— Чому так швидко? Минуло менше місяця, відколи я отримала це нове відчуття інтелектуальної повноти. Чому не можна почекати?

— Я планував дати тобі ще місяць перед тим, як рухатися далі. Сподівався, що після приборкання нахилів до самогубства ми могли б повільніше йти вперед. Але твоя частина, що сповнена люттю, виходить на передній план. Тобі знадобиться більше сили, щоб контролювати її, тому я думаю, що варто змінюватися швидше.

Вона замовкла.

— Ти погоджуєшся на злиття з Беллою? — спитав він.

Саллі кивнула.

— Скажи вголос. Рішення повинно бути щирим та безсумнівним. Не для мене — для тебе.

— Я погоджуюся на злиття.

Тоді Роджер покликав Беллу і запитав, чи обдумала вона свій вибір та чи готова пройти через це. Вона розповіла, що обговорювала це зі мною та ВОсПом, й вирішила об’єднатися.

Роджер застосував свою золоту ручку.

— Що ж, Белло. Світло в залі гасне. Завіса піднімається. Коли спалахнуть вогні рампи, на якусь мить тебе засліпить, але ти знатимеш, що глядачі на місцях. Ти станеш однією з найкращих акторок у світі, але твоїм сценічним ім’ям буде Саллі Портер, й ти більше ніколи не усвідомлюватимеш окремішнього існування. Твій розум повернеться на шлях, яким він прямував до того вечора, коли ти виступила на різдвяному святі, й все, що було осібною Беллою, зіллється в історію з чудовим персонажем Саллі.

Белла кивнула, відчуваючи збудження від початку п’єси, напруження та холодок у шлунку, коли глядачі затихли, її Помічник усміхався з-за лаштунків та чекав… чекав…

— Коли я полічу до трьох, ти розплющиш очі. Ти не запам’ятаєш нічого, але знатимеш, що ти — Саллі Портер. До скількох, я сказав, дорахую?

— Трьох…

— Гаразд. Один… Два… Три…

Вона розплющила очі, покліпала та роззирнулася навколо. З якоїсь причини вона очікувала, що опиниться на сцені під яскравим світлом, яке так любила. Але вона була тут наодинці з Роджером, який схвильовано на неї дивився.

— Як почуваєшся? — спитав він.

— Добре. Схвильована. — Вона усвідомила, що «схвильована» — заслабке слово. Вона почувалася бадьоро, ніби могла злетіти в повітря.

— В якому розумінні — схвильована?

Саллі усміхнулася та облизала губи.

— Мені хочеться танцювати. І це дивно, бо я ніколи не танцюю. Навіть не вмію. Я така незграбна.

— Ти відкриєш для себе, що дуже гарно танцюєш, Саллі. Не дивуйся і не опирайся цьому.

— Я навіть ніколи не задумувалася про танці. Але… — Вона підвелася та, почувши мелодію в голові, почала рухатись та кружляти кімнатою. — Ти не хочеш зводити мене на танці, Роджере?

— Не думаю, що це хороша ідея, Саллі. У твоєму житті відбувається так багато змін, що нам варто обмежувати наші стосунки лише стінами цього кабінету.

— Я тобі не подобаюся, — надула губки Саллі.

Вона хотіла його і знала, що зможе отримати, якщо попрацює над цим.

— Це неправда.

— Взагалі-то, — сказала вона, — я чула, що деякі психіатри проводять час зі своїми пацієнтами поза сеансами. Я до тебе не заграю та не планую тебе зваблювати, якщо це те, що тебе турбує. Просто думаю, що з цими новими відчуттями тобі варто побути моїм супутником, коли я перші кілька разів виходитиму на люди.

— Супутником?

— Щоб упевнитися, що я не потраплю в халепу. Можемо повечеряти, сходити на якусь виставу, потім потанцювати, а тоді — залишиш мене на порозі квартири. Клянусь, я не затягуватиму тебе всередину.

— Не думаю, що це хороша ідея.

Вона приклала долоню до голови.

— Що таке?

— Знову той головний біль.

Вона брехала. Голова її зовсім не боліла, але тепер вона знала, як змусити Роджера співчувати їй. Я вже хотіла вийти та попередити його, але передумала. Врешті-решт, Саллі-три була його творінням, та він мав відповідати за неї. Було б весело подивитися, як вона обведе його навколо свого маленького пальчика. Запевняю вас, я не ревнувала. Якби я подумала, що вона справді на нього націлилася, то втрутилася б. Але вона лише хотіла побавитися. І я нічого проти цього не мала. Тепер, коли я зрозуміла, що ВОсП допомагає Саллі, то тішилася за неї та була рада, що позбулася деяких обов’язків. Саллі світилася так, ніби була готова піти, куди очі дивляться, та робити, що завгодно. Вона любила життя.

Я також відчувала невелике полегшення, тому що тепер без Белли буде менша ймовірність того, що Саллі вскочить у халепу з чоловіками. Третя Саллі мала б контролювати ці потяги. Та разом із тим було сумно усвідомлювати, що більше немає окремої Белли. З усіма її недоліками, з нею було весело. Ті шалені авантюри, в які вона нас втягувала, були цікавими, а тепер дещо зникне. Я сказала собі, що її дух продовжує жити в Саллі. А це ніби потойбічне життя, правда? Просто, щоб упевнитись, чи Белла зникла, я шукала й шукала. Та ніякої Белли більше не було. Й тепер, коли зникли Нола і Белла, Саллі стала розумнішою та сексуальнішою, ніж будь-коли. Коли вона повернулася додому, то не могла зрозуміти, чому вібратор лежить на ліжку. Червоніючи та сміючись, вона викинула його у смітник. Він їй більше не знадобиться.

Я покликала ВОсПа, щоб побачити, чи вдасться побалакати, але відповіді не отримала. Я подумала, що він чи вона не готові ще допомогти мені.