Пацифікація

Б.

Протоколи очевидців, зізнання побитих, лікарські свідоцтва, судові документи, сеймові інтерпеляції та звіти, описи й петиції

чужинців.

Ця книжка появляються за всебічною підмогою п„Ярослава Fa латин .

ВІД ВИДАВНИЦТВА

Книжка "НА ВІЧНУ ГАНЬБУ ПОЛЬЩІ" появилась була в Празі 1931 року, як видання Проводу Українських Націоналістів.

Перевидаємо її тому, щоб оця вічна та неперевершена ганьба Польщі, заподіяна в 1930 р. нам, українцям, збереглася в нас і в наших нащадках у формі цього документу, яким є книга "НА ВІЧНУ ГАНЬБУ ПОЛЬЩІ*.

Це документ польської "гуманности" та "культури", яка притаманна лише жорстошм дикунам темних віків.

За В-о "ГОВЕРЛЯ": Д-р М„Сидор-Чарторийський

... Gdy wielki wielkiego

Będzie dusić, my duśmy mniejszych, każdy swego, Z góry i dołu, wielcy wielkich, małych mali, Jak zaczniem ciąć, tak całe szelmowstwo sie zwali, I tak zakwitnie szczęście i Rzeczpospolita.

A. Mickiewicz.

... Nie dać świętej Polski, nie dać Lwowa, nie dać Poznania, nie dać brzegu morskiego, nie dać Wilna — Moskalom, Niemcom, Litwinom, nikomu, kto po ziemie .nasze ręce wyciąga. Zasiec je na śmierć, a nie dać! Policaj, uzbrojony w narzędzie tortur, to jedyna ostoja Polski!

S. Żeromski.

.. .W ciągu akcji pacyfikacyjnej wojsko kwaterowało w 117 wsiach, przyczem tylko w 8 wsiach zdarzyły się wypadki pobicia. Według meldunków stwierdzono, że pobicia były dokonane przez starszą ludność, mszczącą się w ten sposób za nieszczęścia, jakie na ich wsie ściągnęła działalność młodzieży. Według meldunków nie było ani jednego wypadku bicia kobiet lub dzieci...

... UOW postarało się o sporządzenie licznych fotografij osób pobitych wgl. zdemolowanych lokali. Według twierdzenia iiładz, fotografie osób pobitych częściowo były robione sztucznie a częściowo przedstawiają młodych ludzi, pobitych poprostu przez swoich ojców.

(Komunikat Ministerstwa Spraw Zagranicznych o sabotażach.)

Ця стаття була друкована в «Розбудові Нації», чч. 9—Ю. 1930., Прага, та в ріжних українських часописах в Америці, Канаді і Бразилії. Рівнож заходом «Центрального Виконавчого Комітету Представників українських Організацій в ЧСР» вийшла вона на чужих мовах з певними змінами змісту враз із 20 знимками окремими брошурами під такими заголовками: 1) Le Pogrom des Vkrainiens en Pologne, 2) Ausrottung. d*r Ukrainer in Polen, 3) Extirpation of Ukrainians in Poland і 4) Pogrom proti Vkrajincfm v Polsku.

Уряд Иілсудского рішився за одним замахом ліквідувати українська питання в Польщі, способом, практикованим колись турками супроти вірмен, або царсько-російськими чорносотенцями супроти жидів. Він вислав на українські терени карні експедиції поліційних відділів і кавалерії, які чинили страшні спустошення на землях Східньої Гсишчини; нищили культурні й господарські надбання українського народу і люто катували мирне українське населення.

Цей ганебний дикий погром українського народу польський уряд назвав «пацифікацією» Східньої Галичини. Ота дика «пацифікація» зачалася в половині вересня і з кожним днем прибірала що-раз жахливіших форм. Ті події викликають обурення й огиду в кожної культурної людини. Коротко справа виглядає так: 21. вересня вирушив відділ поліції, стягнений із корінної Польщі та з учнів поліційної школи в Мостах, числом 2.000 на «усмирнення» українського населення в повітах: Збараж, Бережани, Тернопіль, Підгайпі, Рогатин, Бібрка, Львів, Яворів, Сокаль, Рудка. Самбір і у. д. Рівночасно залили українські села скадрони польської кавалерії з 6. корпусу. І почалося кроваве жниво...

Вибрано насамперед ті повіти, села та міста, де українське населення національно найсвідоміше і де найкраще розвинена, культурна й госпо-. дарська діяльність. Туди впадали відділи поліції або кавалерії і плюндрували всі культурні та економічні надбання українського населення.

В кожнім місті та селі, куди загостила карна експедиція (тих сіл сотки) переводилося пацифікацію за такою проґрамою: відділ з 80 до 150 поліцаїв чи уланів оточував нагло село, щоби ніхто з мешканців не втік, опісля командант відділу ділив своїх людей на окремі загони, що мали виконати призначені завдання. Громадському урядові давалося наказ протягом 2—3 годин скласти контрибуцію, а це від 5 до 200 і більше сот-нарів вівса, або иншого зерна, кілька штук свиней, худоби, кілька десятків фір паші й соломи, та, крім того, для кожного яадвніра чи поліцая приготовити оскубану курку чи гуску. В деяких місцевостях вимагали ще кілька бочок пива чи инших напоїв. Коли у призначений речинець село не встигне виконати того «замовлення», то за кару контрибуція зростає вдвічі, а війта та громадських радних так побють, що вони й руши-

тися не можуть. По деяких селах накладали крім того також і грошеві кари. Найгостріші контрибуції, звичайно, накладало військо; поліція здебільшого обмежувалася пивом, горівкою, забраннам свиней, курей, гусок — словом всього того, що дасться спожити.

А тим часом окремий карний загін ловив усіх тих людей, яких імена подала місцева поліція, або місцеві поляки. Тих людей заганяли до громадського уряду, або до якогось більшого приміщення і там виконували над ними страшну екзекуцію — ясахливі середньовічні тортури. Це діялося, звичайно, під безпосереднім доглядом командантів відділів.

В число тих нещасних жертв попадали місцеві інтелігенти і найсві-доміщі селяне, без огляду на вік і пол, що попри господарство чи ингш-

Українська Краеьа Централя Кооператив «Центросоюз» у Львові на другий день по вибуху бомби з/Х. 1930. Погляд од і&ул. Сташіца

заняття ир одять також і культурно-освітню або економічну громадську діяльность. члени управ і надзірних рад кооперативів, читалень, дириґенти хорів, орхе лр і т. д. — словом — найкультурніща частина села була обєк-том нелюдських знущань.

Екзекуція відбувалася так: викликують вибрані жертви по черзі, здирають убрання й білля, кладуть на лавку, або на підлогу, вкладають в уста мокру пшату, двоє людей сідає на голову, двоє на ноги, командант визначає кількість буків — звичайно 25—50, а то і сто й більше. Коли нещасна жертв? зімліє, то відливають водою й катують далі. Крім чисто фізичних мук, видумували оті модерні кати ще й моральні муки. Наприклад, за кожним десятком нагаїв приказують жертві кричати: «Hex жиє маршалек Пілсудскі», або співати «Єще Польська не зґінела», то знову кажуть катованій людині цілувати «польську» землю і лаяти Україну Не щади^ „ лавіть старців, напр., 57-літнього Матвія Мітрінґу ^продавця кооперативи в с. Петрикові. пов. Тернопіль, побито в страшний • спосіб,

б змушувано танцювати та співати соромицькі пісні, й коли він того не хотів.'то кольбами його так скатовано, що він впав без притомности і тепер бореться зі смертю. Шестидесятилітній Іван Панчишин, справник кооперативи, в Наконечнім-Яворові, дістав 200 нагаїв. Побито страшенно 85-літнього Щебиволока в Денисові, пов. Тернопіль, та ин.

Взагалі вимір кари залежить од дотеперішньої громадської активно-сти жертви. Коли хто займав рівночасно кілька громадських становищ, то бють його за кожне становище зокрема. Напр., війт Гриць Береза в селі Гущанці, пов. Збараж, був виділовим споживчої кооперативи, молочарні, читальні «Просвіти»; ото-ж бито його за Україну, кооперативу, «Просвіту», молочарню і за сина, що втік перед побоями; за кожну оту «провину» по 25 нагаїв.

Магазин Повітового Союзу Кооператив у Тернополі по переведенні поль

ською поліцією ревізії.

На катуванні людей «праця» експедиції не кінчиться. Инші уланські загони чи відділи поліцаїв ідуть рівночасно по хатах насамперед тих власників українців, яких взято на «індекси», і під претекстом пошукування зброї розшивають стріхи, розбивають вікна, образи, особливо образи українських діячів, порять кожухи, подушки, висипають пірря, бють горшки, посуд, висипають муку та мішають її зі сміттям, піррям, болотом. Розбірають стіжки зі збіжжям і розкидають по цілому подвіррю. А то й страшними побоями змушують самих власників тяжко запрацьованого майна розбірати свої хати, розкидати збіжжя, рубати й зривати підлоги u т. д. При тому бють навіть жінок і дітей; у селі ІНвейкові, повіт Під-гайці, побито жінку Василя Дугки, яка лежала в полозі.

Найважніші завдання має та частина експедиції, що йде робити «ревізії» по культурно-освітніх і економічних установах. У кооперативах найперше забирають задармо товар, який їм подобається, або де-коли

ft'

платять для форми по кілька «ликів за товар, що коштує десятки золотих, а відтак складають на купу ввесь крам і поливають його нафтою. Так, напр., у селі Купчинцях, пов. Тернопіль, скадрона 9. полку уланів із Теребовлі нищила кооперативу «Надія» тим способом, що ввесь товар мануфактурний, ґалянтерійний і споживчий скинуто на землю, полито нафтою, оливою й медом та все потоптано ногами. Тій одній кооперативі зроблено шкоди понад 100 тисяч золотих. Там же знищено дощенту велику модерну масарню й молочарню.

Цілковитому знищенню підпадають насамперед товари, продуковані в українських підприємствах, мило Центросоюзу, паперці «Калина», цу-корки «Нова Фортуна» й т. д. При тому обовязково карна експедиція побоями змушує урядовців кооперативи палити або дерти всі касові книги. Опісля під претекстом пошуку зброї експедиція демолюе всю обстанову кооперативи, розбиває вікна, рубає підлоги, дЬері, вивіски. Залежно від «настрою» урядових погромників знищенню підпадає навіть і будинок, де міститься кооператива чи читальня «Просвіта»; тоді розкидають стріху будинку і валять стіни. По тій «роботі» приговорюють до скатованих людей: «Пропала ваша Україна»/ Така сама доля зустрічає кожну читальню «Просвіти», при чому насамперед нищать до ґрунту бібліотеки.

У той спосіб знищено дощенту тисячі українських кооперативів, читалень «Просвіти» з бібліотеками, театральним приладдям, музичними струментами, словом — усю обстановку, не виключаючи самих будинків. Цю руїницьку роботу переводилося не тільки по селах, але також і по містах. Всюди, де тільки був український памятник, експедиція нищила його. Вандальська рука карних експедицій зачепила також Союз кооперативів, і філії «Просвіти» по містах. Так, напр., зруйновано дощенту повітовий союз кооперативів із усіма товарами, книговодством і урядженням і філію «Просвіти» з бібліотекою в Бережанах; подільський Союз кооперативів, філію «Просвіти» з прекрасною бібліотекою і друкарню в Тернополі; складнишо повітового СОюву кооперативів у Козовій та ин.

На допомогу карним поліційним і військовим експедиціям приходила «невідома» рука, що підкладала під охороною польської поліції бомби під українські установи й висаджувала їх у повітря. Так ось висаджено в повітря українську приватню народню школу Т-ва «Рідна Школа» на Личакові у Львові, читальні «Просвіти» в Монаєві й у Данилівцях, пов. Зборів, читальню «Просвіти» в Збоїсках, біля Львова', кинено дві бомби військового типу до кооперативи в Радиличі, пов. Дрогобич, величезну військову бомбу до повітого союзу кооперативів у Сокалі й т. д. 2. жовтня прийшла черга на краєву централю українських кооперативів, т. зв. «Центросоюз», у Львові. В ночі покладено в партері 2-поверховог каме-ниці «Центросоюзу» пекельну машину страшної вибухової сили, від вибуху якої дуже знищено каменицю і склад товарів. Не уникла бомб навіть така установа, як український манастир о. о. Отудитів у Львові.

Рівночасно з гуком бомб нищив українські установи та приватне майно українців вогонь, підкладуваний «невідомою» рукою, також під охороною поліції. Так, напр., спалено читальню «Просвіти» і кооперативу в Воющчах, пов. Самбір, кооперативу в Микуличині, спалено маєтки о. Лисика в Деманові, пов. Рогатин, о. Кочали в Лісниках, пов. Бережани, о. д-ра Юрика в Золочеві, о. Гординського в Чернелиці, пов. Городенка, й т. д.

Розбивання вікон і вітрин — це була звичайна річ, яка вже навіть не робила вражіння. Так, напр., у самім Львові на очах поліції розбито камінюками кілі.какротпо вікна іі вивіски в молочарських крамницях «Маслосоюзу» на вулицях Сапіги, Личаківській. Костюшки іі на ринку, вибито вікна в каварні «Народня Гос,тиннпця» (і поранено ножем пор-тіера, іцо зловив одного погромника), в «Науковім Товаристві імени Шевченка», в книгарні, в каплиці на Замарстинові. здемольовано українську захоронку, школу й кооперативу на Левандівці й т. д.

Цей спосіб «пацифікації» був загально прииятою формою нищення культурних і господарських надбань та. здоровля українського населення.

Однак не по всіх селах катовано людей по «списку». Було чимало сіл_; де бито й руііновано все, що тільки попадало під руку. 'Гак, напр.. у селі Чернилів-руський, пов. Тернопіль, скадрона уланів, оточивши з усіх боків село і виставивши на всіх дорогах кулемети, загнала на громадський майдан усіх мешканців села з жінками й дітьми. Опісля відлучила всіх дітей нище 13 літ, а також усіх жидів і поляків, і почалося страшне поголовне катування всіх чоловіків, жінок і дівчат. У селі Розкоишиці. пов. Збараж, військо зігнало всіх людей на майдан і перебито нагаями всіх людей!

У селі Мозолівці, пов. Підгайці, на 155 господарств знищено 110. здемольовано всю внутрішню обстзнову, ліжка, печі, посуд, порізано одежу, попорено подушки і розсипано пірря, розібрано дахи домів, порозбивано образи, вікна, позривано підлоги, понищено машини й т. д. Не пощадили навіть криниць, до яких понасипано всякого сміття, грузу з розбитих печей і пірря. Били кожного, кого застали в селі, не виключаючи дітей; розлюченість експедиції дійшла до того, що побили навіть смертельно хорого старця Осипа Гальку, який вже рік лежить у постелі. По відході експедиції село виглядало як по страшнім землетрусі.

Про вибрики експедицій свідчить оцей факт: по знищенні дощенту села Купчинці, пов. Тернопіль, і скатованні населення, карна експедиція рушила до села Денисова, Для розвеселення товариства привязано мотузками громадського асесора Олексу Росоляка за шию до воза й ударами нагаїв змушено його бігти разом із кіньми з Купчинець до Денисова.

Маючи всюди таку необмежену «свободу», карні експедиції не відмовляли собі ґвалтувати українських жінок. Так, наприклад, у селі Шилах, пов. Збараж, карна експедиція в разгарі руйнування майна села і катування поголовно всіх .людей, ловила молодих дівчат і заганяла їх до замкнених приміщень, де їх дикунським способом ґвалтовано.

Подібних картин тисячі.

Звіряче катування нещасних людей мало на меті не тільки застрашити українців і понизити їх людську гідність: карним експедиціям ходило і про те, щоби тили побоями позбавити раз на все здоровля, а то й відправити на другий світ як-найбільиіу кількість цінних українських громадських діячів, невигідних для польського уряду, а яких дорогою закону ніхто не міг ні карати, ні нищити. Багато людей вмерло від побоїв; а велика скількість людей із поламаними ногами, руками, ребрами, з внутрішніми ушкодженнями, і вони в скорому часі попрощаються з життям. До тих людей належать громадяне ріжних станів: священики, адвокати, вчителі, лікарі, оеляне, робітники, студенти. Наприклад: од побоїв згинув Грицина із Соховець, пов. Підгайці, адвокатський писар Бомба помер од побиття, зломлено руку і ребра війтові Іванові Варениці з Денисова, смертельно скатовано лікаря д-ра Андрія Кокодинського, б. посла Яворського, інж. Андрія Туринського в Новім Селі, пов. Збараж, й т. д.

Як переводжено екзекуції свідчить такий приклад: у селі Данильчі, пов. Рогатин, карна експедиція зачала своє «урядовання» з биття начальника тої громади Андрія Гривна і; а, визначного громадського діяча та кандидата на посла до сойму. Люто катовано його в хаті, де містилася канцелярія громади, а відтак ириказано йому вилізти на горище, де ніби мала відбутися ревізія. Там почали його бити вдруге, аж нещасний втратив притомність. Тоді скинули зімлілого війта з горища на долівку. Пізніше завезли його до сусіднього села і замкнули до сільського арешту, де він просидів дві ночі. Кожної ночі приходим пять поліцаїв до арешту і там його знову катовано. В жахливому стані відвезено його до арешту в Рогатині. Побитий по тій «пацифікації» почав плювати й мочити кровю.

Така сама доля стрінула війта Михайла Герасима з Молошкович. пов. Яворів, що по скінченні університетських студій почав господарювати

М. Герасим, абс. гімназії, начальник громади Молошковичі, пов. Яворів, побитий польськими уланами.

та провадив кооперативну й культурно-просвітню працю. Карна військова експедиція знищила все село й дуже лютилася, що не застала війта вдома. По від'їзді експедиції поїхав Герасим до Яворова на сесію війтів, скликану повітовим староством. По відбутому засіданні вийшов він зі староства, і тут на нього чекав десяток уланів 14. полку. Вхопили його, затягнули до військового тягарового авта й повезли на передмістя Наконечне, де стояла ціла скадрона. Привели його до читальні «Просвіти», роздягли, положили на підлогу, кілька жовнірів посідало на голову й ноги та, заклавши наперед в уста мокру шмату, дали відразу щось зі сто буків приговорюючи: «Ти, ск. с., хцеш України будоваць?» Скатований війт хвилю полежав і прочутившися зачав помалу одягатися. Тоді улани в крик: «А тобє то замало!», і почали катувати його подруге доти, аж зімлів. Тим самим способом закатували там таки абеюльвента Фільософії Алексевича Івана; священик, що -сповідав його, зімлів при погляді на скатоване тіло. Такаж сама доля стрінула ученика 6. кляси ґімназії Остапа Линду. І так без кінця.

Постійні нагінки польської преси на українських католицьких священиків, масові ревізії й безпідставні арешти священиків звичайні явища.

Карні експедиції не тільки нищили майно священиків, але й знущалися нелюдськи. Так, напр., у Наконечнім, пов. Яворів, священика там скатовано, помазано йому голову маслом і висипано після на голову пір-ря. Побито також його жінку і примущено цілу родину того священика молотити в неділю збіжжя для війська. Над священиком Мандзієм із Бо-гатковець знущалися так: наперед били його кольбами й нагаями по спині; коли він зімлів, привели його зимною водою до памяти та перевернули горілиць; один із поліцаїв став йому ногами на груди,-а другі били по животі й ногах, а руки пробивали баґнетом; коли він удруге зімлів, знову поляли зимною водою, а відтак, виляли на. нього кипляче молоко, що його варили для себе поліцаї, та один баняк із гарячею бараболею; вкінці кинули на нього 2 столи і з тим ь^:дійшли. У Люблині великім, пов. Підгайці, люто побито священика. Дединського, при чому підчас екзекуції приказували йому співати: «Єще польська не зґінела». О. Блозов-ського в Підгайцях побили тяжко в магістраті. Подібних прикладів багато.

У тій «війні» з українським мирним і безборонним населенням показала свою «високу техніку» не тільки поліція,' але й полки польської кавалерії, на чолі якої стоїть «еліта» польської шляхти, синки польських дідичів, високих урядовців і магнатів. Оці старшини не тільки кермували цілою акцією й роскошували страхіттям невинно катованих чоловіків, жінок і молоді; вони простягали також свої «шляхотські» руки по тяжко загароване чуже майно, яке не тільки рабували для військових маґази нів, але себе й свої родини не забували. Скілько то пішло свиней, курей, гусей та инших ласощів до папської кухні! Скільки то ваґонів вівса, паші, видертих під виглядом «контрибуції» з рук українського селянина, продано, щоб наповнити приватну кишеню шляхотських паничів!

Для прикладу:, в селі Підберізцях, біля Львова, улани 14. язловець-кого полку, нищачи й катуючи людей, не забули перебити в селі майже всіх гусок і курок, яких складено на вигоні. По відбутій «пацифікації» старшини наказали селянам позносити на вигін чисті подушки, бо мовляв. польське військо не звикло сидіти на голій землі. Розклали огонь, і зачався беїгкет. Приїхали на той майдан з панями. До пізнього ^ечера бенкетувало весело оте товариство, а по селянських хатах стогнали від ран і плакали скатовані батьки й діти... Військо забралося, а з ними поїхали ло Львова авта, навантажені свіжим дробом, а навіть і подушками...

Були й простіші історії: по «пацифікації» передмістя Яворова. Наконечного, стягнено з українських селян на рахунок контрибуції оден ваґон вівса, якого зараз же 20 фір відвезли до військових магазинів на Личакові у Львові, та забрано масу дробу; над вечір пріїхали зі Львова автом чотири польські майори і зараз же післали на село жовнірів, які стягнули зі селян три великих міхи качок і курок та кілька пак яєць. Те все склали до авта, яким старшини від'їхали до Львова.

Подібних прикладів також багато.

Вже на підставі повищого стає зрозумілим, чому по деяких селю; українське населення, діставши наперед звістку про прихід карної експедиції, тікало в ліси й очерети. Так пощастило зробити мешканцям села Голіоче, пов. Підгайці, які встигли сховатися в лісі з родиною й худобою.

її

Але таких щасливців було мало. Перед експедиціями люде рівнож утікали до поля й до міст, однак, горе тому, кого кавалерія дігнала!

Східня Галичина переясила ріжні страхіття за світової війни. Через ту нещасну землю по кілька разів переходили величезні армії — австрійські, російські й большевицькі, але це все ніщо в порівнанні з тим, що тепер там діялося. Навіть татарські напади не були такі страшні й жорстокі, як «пацифікація» польського уряду, бо татари переходили один раз через якусь місцевість, а зловлених людей брали в полон і не катували. Теперішні карні експедиції не задовольняються одним нападом на село. Ті напади в одній і тій самій місцевости повторюються. Багато є сіл. де протягом двох тижнів було дві, три а то й чотири карні експедиції. Кожного разу инші відділи поліції й кавалерії. Наприклад, чотири карні експедиції були в селі Денисові, Купчинцях і т. д. Багато людей чотири рази катовано.

Крім знущань над людьми та нищення ма.йна, заарештовано тисячі українців, яких за браком місця в звичайних тюрмах, розміщено по військових арештах, навіть у військових казармах. Заарештовано головно всіх тих людей, які могли б вести виборчу акцію, некорисну для виборчої «лісти» Пілсудского. Польський уряд старався диким терором, масовими арештами, масовим катуванням невинних людей та вандальським нищенням громадського і приватнього майна відбити в українського населення всяку охоту голосувати за українські списки. Карні експедиції по деяких селах змушували" населення виносити постанови, що обовязують усіх українців голосувати за списком Пілсудского.

Щоб назовні виказати вину українського населення, польська поліція при масових ревізіях вживала метод колишньої царської поліції, або теперішньої большевицької чреззичайки: підкидувала на місцях ревізії обтяжливі матеріяли — нелегальні видання і зброю, а потім розголошувала у пресі про «сенсаційні» висліди ревізії. Зокрема ці методи примінювала поліція при ревізії тих культурних установ, які уряд заздалегідь рішив ліквідувати. Ревізію переводилося тим способом, що до приміщення вдиралося 20—ЗО поліцаїв, вигонили людей, і без свідків «господарювали» в установі, а опісля показували здивованим і заляканим людям «компромі-туючі» матеріяли. Для прикладу: в с. Серафинцях, пов. Городенка, при ревізії в селянина Жугаевича, поліцаї загнали до одної кімнати батька й синів, заборонивши їм .рухатися з місця, а самі почали перевертати в хаті все шкереберть. Один поліцай вийшов на двір і, витягши зі своєї в.мсної торби льонт, зачав кричати, що знайшов його під стріхою... Це бачила мала дівчина, донька Жугаєвича, яка тоді була на подвіррі, а якої поліцай не зауважив. Дівчина зараз завдала в вічі поліцаєві брехню. За те її так скатовано, що вона зімліла,

В приватній українській Гімназії товариства «Рідна Школа» в Рогатині поліція перевела ревізію по клясах, кабінетах, у бібліотеці, і навіть на горищі, нічогісінько там не знайшла, що стверджено і в протоколі. Помимо того, урядова преса писала про знайдення «багатьох обтяжливих матеріялів». Аж на третій день по тій ревізії вдирається до ґімназії щось із 20 поліцаїв і по трусі йдуть на горище. Директор ґімназії і сторож хотіли бути при тій ревізії, але поліція їх туди не пустила. За хвилю поліцаї вже показують бомбу, яку ніби «знайшли» на горищі. Небаром директор дістав повідомлення від львівської. шкільної кураторії про замкнення ґімназії на підставі рескрипту міністерства освіти з дня 24. вересня. Подібним способом розвязано українську ґімназію в Тернополі,-

Провокації польської поліції йшли так далеко, що за бомбові замахи на українські культурні, економічні установи заарештовувано українців під закидом, що це вони виконавці замахів. Напр., підчас вибуху бомби в народній українській школі на Личакові (Львів) на першім поверсі спав із родиною сторож тої школи Рудий. Бомба, що вибухла в партері, піднесла долівку на метр у гору і знищила ціле внутрішнє урядження тої кімнати. Чудом спасся той сторож од смерти. За десять хвилин по вибуху поліція заарештовує Рудого й пускає сензацію до преси, що це він має бути співинуватцем того вибуху... Або за вибух бомби, підкладеної під читальню «Просвіти» в Боїсках, поліція заарештовує голову того товариства Гошовського.

Як формальну причину отої дикої «пацифікації» Східньої Галичини польський уряд подавав саботажі, що мали місце на українських землях і були звернені проти польської держави та польських кольоністів і поміщиків, яких підтримує польська держава, кривдячи тим українське населення. Ті саботажі приписує влада тайній «Українській Військовій Організації». Щодо цього, то треба завважити наступне:

Проти виразної волі українського народу, держави Антанти рішенням з дня 14. березня 1923. р. передали Східню Галичину Польщі, яка зобовязалася трактувати українців нарівні з иншими своїми громадянами й забезпечити їм вільний культурний та господарський розвиток. Однак, Польща, не звертаючи найменшої уваги на міжнародні договори, перебравши влад}' в Східній Галичині, від самого почату послідовно й без-

Зелена, пов. Бучач, фільварок о. о. Васи-ліян. Здемольована кухня при ревізії.

пощадно нищить усі культурні й господарські здобутки українців: щось із 3.000 українських державних шкіл народніх, що їх мали українці під Австрією, обернено на польські, розвязано численні українські приватні школи, зліквідовано українські високі школи та більшість середніх шкіл, українських учителів попереношено на корінні польські землі, зачинено сотки церков, переслідується українські культурно-освітні, економічні товариства, головно кооперацію, кладеться непереборні перешкоди і для розвитку спортових товариств, зокрема «Пласту», скольонізовано десятки тисяч гектарів землі польськими кольоністами, тисячі українців звільнено з державної служби та взагалі обмежено українцям вступ до державної служби, подібно як і до високих шкіл, заведено насильну польо-нізацію цілого краю, вичеркнено навіть назву «український», українське друковане слово обмежено цензурою, здушено розвиток політичних організацій, переслідуючи їх та поодиноких діячів за протидержавну діяльність, взагалі заведено режим гнету українства з метою цілковитого його знищення. Зокрема, без огляду на величезний земельний голод українського селянства, польський уряд спроваджує з корінної Польщі бувших вояків і на державний кошт роздає тим військовим осадникам прадідівські українські землі, будує їм оселі, господарства, озброює їх. заохочує кольоністів тероризувати безборонне українське населення й розбивати українські організації. Чи може панувати спокій на такій землі, де горо-жане одної держави діляться на дві категорії: на людей з правами і привілеями та на людей без прав?

Оця задушлива атмосфера покликала до життя тайну «Українську Військову Організацію», яка на безправства й терор уряду й собі відповідає терором. Вже десяток років ця організація бореться з польською державою та, піддержуваною польською державою, кольонізацією українських земель.

Однак, коли мова про саботажі, що тревали від червня 1930. p., то треба завважити наступне: за цілий час тревання саботажної акції ніде не зловлено ні одного члена У. В. О. на гарячім вчинку. Ще й поготів, польські урядові чинники (воєвода Наконєчнікоф) у своїх здогадах висловлювали думку, що тільки 50% підпалів можна уважати за діло УВО. З огляду на повище, навіть і при признанні самої УВО до саботажної акції, нема правної основи вважати підпали за акцію УВО. а тим самими кого-пебудь, кому не доказано судовим поступованням участи в саботажах, карати за неї.

Автім од самого початку саботажної акції польська влада переводила масові арешти тих, кого запідозрювала в приналежносте до УВО та в участи в саботажній акції. І без огляду на те, чи закиди супроти арештованих були оправдані, чи ні, як рівнож чи були оправдані масові арешти багатьох невинних людей, всеж треба признати, що потягнення чи намагання потягнути до карної відповідальносте винних у протидержавній акції відповідає законові, який є опертий на індивідуальній відповідальносте за злочин. Ніхто не заперечує права польському урядові потягати до відповідальносте членів тайної організації, коли їх 'вину суд доведе.

А проте карні експедиції не були звернені проти людей, залідозрених у приналежносте до УВО чи в участи в саботажній акції; й то виключне проти них, а проти цілого українського населення та проти його культурного й економічного дорібку, а поголовне катування всього населення села, від дітей почавши, а на старцях і вагітних жінках скінчивши насилування дівчат, рабування приватного майна українців, домольо-ванля культурних і наукових установ, нищення кооператив, од рабунку товарів почавши, а на 'нищенні книговодства скінчивши, не мало нічого спільного ні з законною відповідальністю за саботажі, ні з намаганням найти виновників, ні взагалі з законом. Ба, той факт, що карні експедиції відвідували, й то по кілька разів, села, де не було ні одного підпалу та ні одного саботажу (наир., Чернилів Руський, пов. Тернопіль, Швей-ків, повіт Підгайці, та ин.), а далі та обставина, що карні експедиції продовжувалися, коли саботажна акція давно вже закінчилася, вказує, що «пацифікаційна» акція взагалі не мала ні законного, ні фактичного відношення до саботажів, а звернена була проти органічної праці україн-

Винники, коло Львова. Читальня «Просвіти» 13. X. 1&30. Обстановка і всі музичні струменти знищені.

ського населення та її дорібку. Що '«пацифікаційна» акція не мала на меті спацифікувати, отже, втихомирити відносини в Східній Галичині, завести лад і спокій, свідчить і те, що цілий край обернено в воєнний та-бор, що заведено не тільки фактичний воєнний стан, але й режим'Новного беззаконня й безправства, а що більше, випровокувалося відрухову реакцію підпольних елементів у вигляді нових саботажів. З другого боку — той маркантний факт, що карні експедиції проти українського населення зачалися напередодні виборчої акції, і. продовжували свою роботу аж де часу переведення виборів, а нарешті, що карні експедиції вимушували oj катованих людей, а то й од цілих громад заяви, що вони будуть голосувати за виборчим списком Пілсудского — свідчать, що урядові Піл-судского ходило не тілько про нищення українського національного pyxj та культурного й економічного дорібку українського населення, але і пр< стероризована українського населення з огляду на вибори, про відстра щення його від голосування за українські списки.

Нпзче .подаємо короткий опис одної карної експедиції.

Нін Є ТИПОВИЙ ЗИМІІЯІ СОТОК ПІШИХ подібних ОПИСІВ.

•23. пересип -приїхала підводами іі і>. год. вечері карна поліціЛна експедиція до Нового Села, к. Підволочиськ, коло 130 поліцаїв, озброєних крісами, багнетами, револьверами та наіімодерніїцою зброєю — палицями. По візиті до місцевого постерунку, пішли поліцаї партіями до місцевої коритаіг поляка Качоровского, трохи посилитися та набути куражу.

Коло 8. год. вечера, вже напідпитку зачали «ревідувати» хату за хатою, де жили українці. Ревізія, а радше погром, полягай у тім, щоб знищити все. Основну ревізію перевели в місцевій кооперативі «Народний Дім» тим способом, що ціле урядження ..нищили, псі товарі порозкидали та все полили нафтою. Крамаря, Володимира Ткача, збили немилосердно. В «Народнім Домі», де містітеся читальня «Просвіти»; сокирами порубали підлогу, крісла, шаф" з книжками, всі книжки подерли, сцену порубали, куртини і декорації порізали, стіни полупанії сокирами, псі портрети понищили, м. ин. великий портрет Тараса Шевченка, Франка, Мазепу, Хмельницького і ІІІмі-і'ельського. Страшна руїна лишилася по ревізії.

Далі переводили ревізії в місцевої інтелігенції: в адвоката Др. Данила Сеника, аґронома інж. Андрія Туринського, місцевого лікаря Андрія Ководинського, у Др. Льва Голінатого, заступника иотаріяльного, адвоката Др. Івана Калини та його концииієнта Др. Грицики і в місцевого нароха о. Івана Малюци. Др. Сеника Д., Др. Голінатого Д. і Др. Грицину страшенно побили при ревізії та ще опісля на дворі. Інж. Андрія Турянського взяли на поліцію іі тяжко побили у ирисутности побитих раніще свідків, Ярослава Сокола, уч. VIII. кл. ґім., і Григорка Сокола, селянина. Катуючи палицями та прикладами, викрикували поліцаї: «ти кабане, ти бандито хцеш України, ти будуєш України, бендзєш бунтовал рускєґо хлопа пшеців наньству польскєму, ти бендзєш папіл стерти паньскє і розлєпяць Сурми? ми той є покажемн як паліць панське стерти! хцеш України то марш за Збруч! ми ці скатуєми же жиць не бендзіш і не умжеш». В помешканні Др. Сеника позривали підлогу, копали it шукали ось так зброї, а в канцелярії понищили та подерли всі судові акти. У Др. Калини цілком зламали машину до писання, порозкидали всі акти та знищили канцелярійне урядження. Катуючи людей, викрикували поліцаї: «кому сен іераз поскаржицє, сейму нема ані послув ані сенаторув, ідзьцє до пана боґа на окарге.у. Адкокатуф ваших і сендзюф такжесьме юж вибілі, тераз нє бсидзі кому вам скаргі робіць на нас».

Далі перевели ревізію в манданта др. Сеника, Володимира Весоловського, та сильно побили його. Підчас ревізії у крамаря кооперативи, Володимира Ткача, побили його матір та сестру, Ц«ню Ткач, і його молодшого брата. Сестрі його порізали народний стрій на кусники. В о. Малюци розвалили всі печі та перевернули хату шкереберть.

При ревізії нищили майно селян безпощадно, скидаючи все на середину хати та топчучи ногами. Робили саламаху: пірря з порозпорюваних подушок, вишняк, мід, муку, крупи, порізані килими, убрання — все це змішували, а хатню обстанову рубали Хати та стодоли казали самим господарям розшивати і немилосердно били її при тім, стіжки зі збіжжям казали розкидати і {юзтрясати сніп за снопом, мовляв, чи нема там зброї. Дощ опісля все підмочив і знищив: зерно поросло.

Далі побили селян: Івана Зубка, Петра Москалюка, якого страшенно побили за те, що має сина студента фільософії, життя його висить на волоску, його пасербицю, Палямар, так побили, що стратила наслідком того розум та зачала маячити, і тепер бореться зі смертю. Далі побили трьох братів Подґурських: Івана, Ярослава і Евгена; Москалюка; Северина Плюгавку; Маріяна Коменду дуже збили на поліції за те, що був справником кооперативи й секретарем «Рідної Школи». У Гриторка Гуменюка побито його хору жінку, пасербицю та її чоловіка, латинника Юзпка, якого потім «перепросили: «а ти псякрев чемусь нє муиіл з почонтку жесь поляк, то ці нє пошкодзі жесь троху достал, чеґо ссу з німі братані». Далі перевели ревізію в Варвари Гуме-нюкової, Андрія Вергуна, якого побили з цілою родиною, замкнувши всіх у стодолі, а саме: жінку, двох синів, дочку та зятя; в Івана Мороза, Іщука Петра, Івана Ґонтаря, Григорка Сокола, Мирослава Сокола, Демка Кривака, Максима Палямаря, Петра Тес-лика, Гната Головінського, Миколи Весоловського, начальника громади Миколи Шу-рада, і в громадського секретаря Берекити та його синів, Мирослава й Михайла, Ми-= коли Осінчука, всіх їх при тім побили. Далі побили бібліотекаря читальні, Івана Ткача, його жінку, батька і тещу — Шуран, яка є головою «Союза Українок», при тім зламали їй руку та забрали 10 американських долярів, які їй випали з руки.

Ця масакра тревала в Новім Селі до 3. год. ночі. Декому, хто дуже кричав, затикали уста землею й так били далі. Підчас нищення кооперативи били деяких членів

управи та викрикували: «ми вам дами кооперативи, ти пся крев хлопе вден з другім, їй <іеу бєжеш до гандлю, тобе тшеба кооперативи, а жид бедни цо бендзе робіл, оп ест до гандлю а ти пся крев маш працюваць на ролі». Другого дня по мясакрі рано дав комендант експедиції наказ, щоб усі радні зійшлися до громадського уряду, .і вказав до них: «тераз жебисьце ведзєлі на юоґо маце глосоваць, як бендзе ґлосовоне вшисткє ґлоси мацє одцаць на лістеу паньствовоу а ежелі так не зробіцє, то ми вам иотем єще'лкпшоу лазьнєу справіми! Овлх бунтовнікуф адвокатуф, інжінєруф і ксенд-зуф не слухайцє, бо оні вас баламуцоу!»

Рано 26. вересня від'їхала карна експедиція до сусіднього села Шельпак, де в день руйнувала та катувала людей, без ріжниці полу, від трицацяти літ у гору. Ввечері те саме діялось і в Сухівцях, де день перед тим згоріли три панські стирти,

Зелена, пов. Бучач. Фільварок о. о. Василіян. Здемольована хата. Вибиті вікна біля ґанку (означені хрестиками) це вікна каплиці. Дах зірваний. Біле на

землі — це піря.

підпалені невідомою рукою, і справників місцева поліція не викрила. Коваля Грицину, з Суховець, який перший прибіг ратувати ті стирти, прибулі улани, стаціоновані в Гнилицях, закували та скатованого забрали з собою до касарні, де далі катували до безтями, буцімто за те, що це він підпалив стирти. Ціле село перекатували і знищили ввесь селянський дорібок. 27. вересня переїхали до Лисичинець, де перевели ревізії в кількох селян та в відсутнього тоді управителя школи, Івана Ющишина.

Опісля відїхали до Шилів, де зробили страшенне спустошення. Хлопцям і дівчатам наказали одягнути народні строї і примусили їх рачкувати через ціле село, немилосердно при тім катуючи. Місцевего управителя, Борака, збили страшенно та, копаючи його, зломили йому чоботами грудну клітку. Сина його, студента медицини, страшенно скатованого закували і на наказ лютого старости Качковського, сина куць-кого шевця, відставили до .Збаража. Крім того, видав староста наказ видати двох братів Пастушенків і Плакиду Трача, які спаслися втечею; наказ цей діста;іи їх родичі. В Шилах розгуляні поліцаї справили собі баль, наказавши громаді доставиди їм зі Збаража горілки й лікерів, пива, тютюну, ковбаси та шинок. Негайно вислано дві фіри, які все це їм привезли. Підчас ревізії ніччю зґвалтували та позаражували *30 молодиць та дівчат, які потім їздили скаржитися до старости до Збаража. Недокіячений «Народний Дім» здемолювали, а крім того, залізли на стрих і баґнетами попробивали та порізали кожний лист бляхи. П&мятник Шевченка цілковито знищили. В кооперативі всі товари повикидали на вулицю, що було ліпшого, то позабирали собі, а решту потовкли та полили нафтою. Катуючи людей; кричали також поліцаї: «клеукайцв і шпи-сєнґайцє, же од дзісяй бендзєці поляци!» В Богдана Трача, заможнього та дуже свідомого селянина, все хатнє урядження порубали сокирами, не поминувши ані вікон, ані одвірків, його самого так збили, що бореться зі смертю. Шкоди в одному тому селі наробили приблизно на яких 30.000 долярів ам. По відході їх лишилася руїна, бо навіть стіни в хатах казали людям, бючи їх, вирубувати.

З ІПилів виїхала експедиція робити погром до Добромірки, де побила смертельно др. фільософії Павла Козака, з Гущааок, що скінчив студії в Чехах, начальника громади Березу Гриця, господаря Верезицького та старого Кацавала, замісць його зятя, Гевуся Гриця, який спасся утечею. Зґвалтували багато молодиць та дівчат. Місцеву кооперативу здемолювали, всі товарі поскидали на купу, поляли оливою тв нафтою, склеларку — Дівчину — зґвалтували, потім страшенно били і, роздягнувши до гола, катували й казали качатися в тій мішанині товарів із оливою. Молочарню цілковито здемолювали, ціле урядження побили, понищили так, що з молочарні, сліду не лишилося. Читальню «Просвіти» рівнож знищили, ціле урядження поламали, сокирами порубали сцену, вікна, двері, порізали куртину, декорації, та полишили по собі руїну. Голову Читальні, Кальбу, побили немилосердно. Далі збили Михайла Марцінюка, що лежав у ліжку хорий, а матір його, яка його боронила, так сильно скатували, що бореться тепер зі смертю. Перебито та зруйновано ціле село, а тих, що .повтікали, ловить тепер 'місц; тюлі ці," та відтає в руки війська — уланів, які стоять у ГниЛицях Великих, і там їх, закованих, жахливим способом катують. Ось так із Добромірки забрали вже Гевуся Гриця і сина Гриця Берези, начальника громади. Решту чекають ще муки та каліцтво на ціле життя від побою диких уланів. Добромірка рівнож мусіла приставити пива, тютюну, горілки, мяса.

З Добромірки переїхала експедиція 28. вересня черезГущанки, Лозівку, Ободівку, Терпелівку, до Скорих і Медини, двох сумежних сіл. Тяжко побили тут господаря Па-щука Йосифа_: знищили йому ціле господарство та ще дерли і рубали бляху з хати. Тяжко побитий бореться тепер зі смертю. Одну жінку в полозі збили на Смерть, місцевого пароха, старенького і. Красноперу, сильно побили та знищили йому ціле господарство. Ціле село скатували та все знищили.

В Медині діялося те саме. Одну жінку .збили так, що від побою померла, як ствердив прикликаний лікар із ГІ-іДволОчиськ, Др. Фридман. У Медині скатовано управителя школи, Смалія Негра, і <емеритованого учителя, Явного Миколу, так, що кілька разів сама поліція відливала водою і далі била. Скатованих учителів оглянув покликаний лікар, Др-. Фридман, із Підволочиськ, та сконстатував тяжке ушкодження тіла від побою. В Меданг скатували ще дуже селянина Резника та жінку й доньку селянина Осички. Господареві Волод. Шереметі розшили всі будинки та анщцили всю хатню об-станову, а він салі спасся втечею. Продавця кооперативи сильно скатували і при тім змусили його скинути й знищити українську вивіску на кооперативі й повісити польську. З кооперативи позабірали масу річей, що їм: були до вподоби. Катуючи людей, кричали дикі поліцаї: «даць їм України, жеби памєнтали».

Слід зазначити, що скатувала Поліція навіть ті села, в яких зовсім ніяких пожеж ані саботажів не було, а де мирне селянство стереже панських стирт у день і в ночі та робить варту по селі. З тих сіл спід зазначити: Скорики, Климівці, Голошииці, Старомійіщгаа і багато инших; їх можна начислити на десятки. В Старомійщині складалася карна експедиція з війська та поліції, де все понищили та поруйнували як і по инших селах. У Голощицях була військова карна експедиція з Гнилиць Великих 4. X. ц. p., яка страшенно скатувала обидві сестри Омереківни, розшила хату Іванові Осштукові і забрала його з собою до Гнилиць катувати, рівнож забрала катувати до Гнилиць молодого хлопця Смереку. Склепаря місцев. кооп. страшно побили, забрали книжку боржників та з нею ходили катувати тих латинників, які є членами кооперативи. Всіх людей видають бити тепер місцеві польські організації і поліція. Підчас експедиції були випадки по деяких селах, тцо улани лривязували хлопців до коней і так бючи ґальопом волочили за собою. Були випадки, що варварство поліції доходило до того, що хлопцям та дівчатам, які були повбирані в вишивані сорочки, вирізували багнетами вишивки з грудей,' так що при тім сильно калічили. В Скориках побили ще місцевого пароха о. Красноперу та знищили йому господарство.

З Медини переїхали до Кошляк, де на смерть збили народніх учителів ^ла посади, Адольфа Шевчука, який від побою другого дня помер, і Гриця Камінського. Всіх селян скатовано і знищено їм увесь їх дорібок. Кооперативу й молочарню демо-льовано так, як і по инших сетах. Далі поїхали катувати людей до Гнилиць Великих, де ще, крім того, є в касарнях військо. Там били та катували й нищили все, що їм попало під руку. Підчас катування військо окружило село та нікото з села не випускали.

Села, що лежать безлосередно вздовж кордону, карна експедиція тим часом оминала, щоб большевики не бачили того з другого боку і не довідалися, що по цілі боці діється. Але тепер поодинці заарештовують свідоміщих селян та віддають уланам. З сіл: Шаснівки, Пяльчинець, Токів, Воробі'ївки, Пеньковець, Просовець Та До-рофівки, а рівно всіх, що повтікали з тих сіл, де вже була експедиція. Патрулі уланів розїздять. по селах та нищать деякі полишені ще українські написи при дорогах. В Новім Селі в білий день військова натруля поздирала вивіски д-ру Кокодйнському, місц. лікареві, д-ру Данилові Оеникові. Д-ру Калині та в аптеці наказали аптекареві скинути український напис.

Тепер військо накладає контрибуції на села, ось так 29. вересня дало наказ. Гниличкам приставити для війська до Гнилиць Великих: мясо зі 150-ти курок, 150 пачок «найпшеднєйшого» тютюну і по пачці лаперців та по 50 ґр. для кожного вояка, на пиво. Подібні контрибуції та нечувані безтіравства діються по всіх селах Поділля.

Доіиіадні описи діяльности ляцьких варварів у кількох сотках наших сіл і міст заповни,ти б кілька томів друку. Подавши щойно короткий, але суцільний, опис карної експедиції в Збаращині, подаємо -за чергою з инших описів тільки витяги, що характеризують поведінку новітніх вандалій на українській землі.

23. вересня 1930. р. впало канцелярії і мешкання Д-ра Михайла Західного, адвоката, 40 поліцаїв. У першій кімнаті знищили діловодство філії т-ва «Просвіти», зірвали зі стіл, розбили і знищили портрети й образи, ушкоджуючи рами, йродіравили піч, розбили шафу, бюрка з актами, подерли лілу канЦелярішу реґютратуру з проце-оовими актами, документами, векселями, бортовими скриптами; дерли акти на кусні. Мр. прав Володимира Логуша і соль. адв., С. Зільбера роздягай гольцем і, знищивши адвокацьку канцелярію, погрожуючи баґнетами, приневолили їх підписати незаповне-ний друк, кажучи, що протокол ревізії самі собі зроблять. Рівночасно у другій канцелярії перевели особисту ревізію у Д-ра Західного, розбили погруддя Шевченка і Хмельницького, знипщли вазонки з квітами, здерли зі стін килими, розпороли фогел'і, розбили бюрка, поламали крісла, порізали численні фотографії і стінні обрали, зруйновали піч, розбили стінний годинник і подерли всі канцелярійні акти. З цілого внутрішнього урядження другої кімнати лишився ділим тільки телефонний апарат. — Зовсім знищено повітову бібльїотеку філії «Просвіти» в Бережанах. — Рівночасно частина ревізорів ревідували дві дальші кімнати п мешканні, у ирисутности Анґели Західної. Розбито люстра, креденс, столи, ліжка, крісла, софу, образи; рівно ж знищено килими, ковдри і жіночу та чоловічу білизну. Сестринка Західних, учениця І. кляси. вратувала тільки ляльку та буквар, бо лід час ревізії тримала їх у руках. Наприкінці ревізії заходилися зривати підлогу, і оден поліцай' зламав при цьому баґнет. Трьох поліцаїв вирішило: «арештоваць Західнеґо і даць му лугсня». Почувши це. жінка адвоката, що вже втратила все рухоме майно, зімліла і впала на долівку.

24. вересня ц. р. перевела карна експедиція поліції ревізії в мешканні Д-ра Василя Возьняка, канд адв. в Бережанах. Зпочатку «ппіодовяік» полідії зажадав од Д-ра В. видачі вибухових матеріялів, зброї й нелегальної літератури. Коли др. В. одповів укр. мовою, що таких річей у себе не має, а тому не може їх видати, оден із поліцаїв кинувся до нього і крикнув: «к.. сину, ти єще не научилеєун по лольску. Цо ту Україна чи ГІольска?» По тім інциденті проводир експедиції наказав: «пшеїтровадзіць ґрунтовноу ревізіеу особістоу і мешианя». Д-ра Возьняка ревідоваяо так: оден із поліцаїв" витягнув ножа й поров на нім одяг. Відпорюючи конвір казав «прошеу схилідь ґловеу, бо нє одповядам за нуж». Ревізували зі скрайньою безоглядністю. Одні поліцаї кинулися здирати образи, дивани зі стін, инші викидали всі речі під ноги зі шаф, куфрів і посуд із креденсут Кожний образ або колено баґнегом, або дерто. Навіть родинні фото-ґрафії подерли. Подушки і матераци лорозрівано ножем і кинено на середину кімнати. Д-рові Возьнякові попорото або порізано два одяги, бунду, загортку. Навіть попорото діточі убрання. Знищено і подерто бібліотеку. Білизну, викинену під ноги, кропив, поліцай атраментом. По доконанній ревізії мешкання являло собою образ знищення. При відході оден із поліцаїв сказав': «а тераз пан доктор мо^ке то со<5є одфото-графоваць». —

Ревізії переведені карною експедицією 22.—26. IX. 1930. року: Повітовий С. Кооператив у Бережанах (здемольовано), Кооп. Народний Дім у Бережанах (здемольовано), Др. Михайло Західний, адв. у Бережанах, — канцелярія і приватне мешкання (здемольовано), д-р Володимир Бемко — адв. канц. і приватне мешкання (здемольовано), Укр. Бурса в Бережанах (здемольовано ціле урядження й подерто подушки), кооп. у Бережанах, Адамівка (здемольовано), суддя Дзерович, Василь Копцюх, урядник судовий (здемольовано), Осип Станинний (здемольовано), п. Марія ІІашківська (здемольовано), о. Е. Бачинський (здемольовано), 0. Замощак (здемольовано), А. Гладиш (здемольовано), Загуєвич, касієр Народного Дому (здемольовано), о. Чердарчук, катехет (здемольовано), Рудольф Рисий (ревізія в склепі, подерто матерії), М. Чуловський (знищено склад ґалянтерійний), Антін Крамарчук (здемольовано), Роман Якимів (здемольовано), проф. Тадей Смулка (здемольовано), Меоельський, емерит. учитель (здемольовано), проф. Бобяк (здемольовано), Бідула, столяр (здемольовано), Марія Мар-шицька (здемольовано), о. проф. Дубицький, Білинський, аптекар, др. Лаврівський, Константан Чуловський, проф. Б. 'Гусак, проф. Андрій Бойкович, настоятель бурси (здемольовано). Єлюкова, господиня бурси (здемольовано), Михайло Пришляк (здемольовано), мр. Володимид Логуш (знищено Гардеробу), п. Овистун, урядовець П. С. К. (знищено гардеробу), Маркіян Лада (здемольовано), Ярослав Отарух (здемольовано), Нагірний, учитель (знищено річі), п. Кокурудзова, емир. учит.,' Володимир Кізима, Михайло Шмутовський (знищено), Марія Самборська, Бородайко, урядник судовий (здемольовано), радник емер. Кордуба (знищено), Лонкевич, директор П. С. К. (здемольовано), Отефан Кудрик, урядник П. С. К. (знищено ґардеробу), Теодозія Переса-дівна, учителька Рідної Школи (здемольовано), Березовський, директор П. С. К. (здемольовано), Т-во «БОЯН» (здемольовано), Міщанська Читальня (здемольовано), -канцелярія «Рідної Школи» (здемольовано), і салі, де відбувається наука (6 саль) — знищено урядження й підлоги, Каса Позичкова «НАДІЯ» (здемольовано), канцелярія «Со-юза Українок» (здемольовано), «Домівка Пластова» (здемольовано), Кооп. «Базар» «Со-юза Українок» (здемольовано), інж. Мацеліяський, Онігурович, бувший старшина УГА (знищено), Салямон Зільбер, ем. суд. уряд, (знищено), Катерина Пересадова (знищено), філія «Просвіти» (знищено книжки і здемольовано льокаль), Петро Сагайдачний (знищено), проф. Гриць Бобяк (знищено), Заклінська, вул. Зелена (здемольовано). Заворо-

тюк, урядник каси хорих (здемольовано). Разом — 64 ревізії. Шкоди на сотки тисяч.

•

24. IX. 1930. р. Ревізії почато з української Гімназії, куди прийшло ЗО—35 поліцаїв ще вдосвіта. Трусили по всіх усюдах і знищили багато внутрішного урядження. Були найперше в управителя бурси ім. Тараса Шевченка проф. В. Ратича і в проф. Ом. Бачинського. Потім подалися до канцелярії «Рідної Школи», де перевернули всі акти. З черги перетрусили всіх бурсаків (бурса є в будинку гімназії), попороли сінники, подушки й т. д. В одній кімнаті зірвали підлогу. Коли почали сходитися до школи учні і професори, заходилися і їх трусити. Не знайшовши ні в кого нічого підозрілого, кількох поліцаїв полізло на стрих. Хотів піти з ними і гім. сторож, але йото не пустили, а полізли самі. По кількох хвилях вже стали кричати, що знайшли бомбу н отворі комина. Слід зазначити, що 14. вересня ті самі поліцаї .переводили основну ревізію, м. ин. і на тому самому стриху, але тоді там нічого не було. Переведено також удруге ревізію в б. посла Кузика: в нього все знищено дощенту, при чому йото і сина двічі роздягли гольцем. Після того його заарештували і відставили до арештів місцевого суду. Ревізія була також і в о. Т. Кудрика, і адв. д-ра С. Гладкого.

23. IX. 1930. р. Зараз по ревізії, не подаючи причини, заарештувала поліція Семена Ляха, Івана Поліщука і Івана Брикайла, яких відвели на постерунок поліції в Мишко-вичах, де всіх їх нелюдськи катували. Оден із поліцаїв сідав на голову, другий на ноги, а третій бив по цілім тілі грубим буком. Арештованих тримали на постерунку цілу добу та що-кілька годин били. Другого дня тяжко побитих відвезли на. поліцію до Тернополя. Крім того, побила поліція дуже тяжко громадян, які були на лікарському огляді Д-ра Фуртака в Микулинцях: 1) Семка Ляха, 2) Василя Звіра, 3) Івана Гладкого, 4) Оемка Фостатого, 5) Федька Зінкова, 6) Івана Поліщука, 7) Марію Брикайлову — в усіх них ствердив лікар др. Фуртак тяжкий побій.

Зокрема оі.обила поліція наступних людей (їх стрінули поліцаї на дорозі в селі): 1) Семка Бедрія, 2) Івана Греськова, 3) Івана Фарину, 4) Миколу Ро'гатого, 5) Тимиа Зінькова, 6) Миколу Греськова, 7) Івана Гриба, 8) Кіндрата Комара, 9) Михайла Гладкого, 10) Івана Зінкова, 11) Петра Брикайла, 12) Семка Комара, 13) Прокопа Брикайла,

14) Михайла Суходоляка, 15) Михайла Греськова, 16) Йосипа Греськова, 17) Івана Лучкова, 18) Василя Зїнькова, 19) Івана Комара, 20) Стефана Юськова, 21) Михайла Звіра, сина Федька, 22) Миколу Шевця, 23) Федька Брикайла, 24) Онуфрія Брикайла, 25) Степана Зінкова.

Крім того, побила поліція наступних людей .по хатах: 1) Огефанію Брикайлову, 2) Стефана Зімовського, 3) Михайла Брикайла 4) Ольгу Брикайлову, 5) Данила Фо-статого, 6) Огефанію Брикайлівну, літ 8. 7) Оемка Лучківа, літ 8. 8) Данила Лучкова, 9) Теклю Лучкову, 10) Михайла Брикайла, 11) Петра Сїкиринського, 12) Олекса Лазута, 13) Володимира Брикайла, 14) Катерину Брикайлову, 15) Михайлину Ляхову, 16) Яв-доху Оріховську 17) Мартина Романова 18) Івана Романова 19) Семка Комара, 20) Василя Сцибайла, 21) Теофіля Брикайла, 22) Марію Рогату, 23) Ксеню Рогату, 24) Анну Рогату.

Катерину Брикайлову поліція била кольба.чи, коли та тримала маленьку дитину на руках. Коли Михайли на Ляхова зімліла від побою, то поліція вилляла на неї ведро

води й била далі. Семко під час ■биття лежав у ліжку в гарячці.

*

8. X. 1930. р. у всіх селян повибивано вікна, понищено хатню обстанову, поперевертано мисники з посудою, порозвалювано печі, знищено керати (в Катерини Емхе і Гладія) та господарське знаряддя, подерто вбрання, а головно — вишивані сорочки

Читальня «Просвіти» в Козовій по Княгиничі, пов. Рогатин. Читальня «Про

«ревізії» ляхів. світи» здемольована ляхами.

і святочні строї. Перини й подушки розпорували й змішували зі соломою. Збіжжя сипали на купу й мішали з вугіллям, бараболею, огірками й капустою. Горшки з молоком розбивали або вкидали до них кінський гній, часописи й т. д. До Катерини Емхе впав сержант і, називаючи стару сиву бабусю найпоганішими словами, як к..., вхопив її за груди й термосячи випитував про зятя, Д. Кузика. Селяне всі повтікали до ліса, і на господарстві лишилися старі діди та бабусі. Улани різали дріб, крали масло й лнші продукти, які тут таки на місці і споживали.

29. IX. 1930. р. прийшла знова поліція, щось із 80 людей, і почала знова ревізію, починаючи з місцевого иароха о. Евгена Лопатинського. До хати о. Лопатинського увійшло

враз кільканацять поліцаїв. Повикидали з шаф усі речі на землю, а відтак їх навмисно доптали ногами. Понищили всі парохіяльні книги та акти, а також і приватні книжки. Розбили церковну касу. Поламали цілковито фортелян та всю хатню обстанову. В парот хіяльній канцелярії позривали підлогу та повибивали всі вікна разом із рамами. На обійсті розшили стайню. Відтак порозкидали до самого споду стирту пшениці (сто два-цять кіл) і стирту ячменю (70 кіп). Саме тоді й цілу ніч потім була злива, і розкидане збіжжя цілковито перемокло та загнило. В Михайла Тичинського поліцаї розшили всі господарські будинки, в хаті все понищили, а його самого тяжко побили. В Степана Тарка розшили господарські будинки, все молочене збіжжя перемішали, а хатню обстанову знищили. В Ілька Тичинського розшили хату, в хаті все знищили, збіжжя змішали. В Василя Бадовського розшили хату, все немолючене збіжжя викинули зі стодоли на двір на дощ, у хаті все знищили, побили образи та розвалили печі. У Івана Крамара розшили хату та хліви, знищили збіжжя, а самого побили. В Михайла Оащіара, сина Андрія, розшили хату, в хаті знищили одяг, білизну та постіль, а молочене збіжжя, понад ЗО кірців, перемішали.

Читальню «Просвіти» знищено цілком: поламали декорації, куртину, ґардеробу

та загалом усе, що можна тільки було знищити.

*

.Массві арешти й ревізії та заборона вчити в гімназії в Дрогобичі зробили заколот у цілому дрогобицькому повіті. 25. IX. 1930. р. поліція перевела рівнож ревізію в усіх людей, селянських возах і в автомобілях, що вїзджали й виїзджали з Дрогобича. Всіх заарештованих відвели в 12. тод. ночі, покутах у кайдани, пішки до станції, віддаленої півтора кільом., а коли директор ґімн., що був хорий, просив підводи:-поліція не дала. На от&цію вели заарештованих, подвОє скутих, сто поліцаїв, озброєних на гостро; коли вели заарештованих вулицею, то поліцаї не пустили на ту вулицю нікого, доки не завели заарештованих на стадію. Біля стації зібралися студенти й учні, щоби по-пращатися зі своїми, але поліцаї нікого до заарештованих не допускали. Коли прийшов поїзд, і заарештованих почали садовити до вагонів, то зібрана студанська молодь гукнула на честь заарештованких тричі «Слава». Тоді поліцаї почали розганяти студентів, бити їх кольбами від крісів, колоти багнетами і стріляти до людей; багато людей тоді

тяжко побито та покалічено. Заарештованих відставлено до вязииці в Самборі.

*

5. X. 1930. р. В ночі побито учня VI. кл. укр. ґімн. Горняка Линду, який дістав 300 ґумових палиць, і згідно зі' свідоцтвом лікаря др. Or. Кушніра е в безнадійному стані. Також побито його батька. Несторові Кузичеві, уч. VI. кл. укр. ґімн., розбили голову й казали їсти гімназійну шапку, мазепинку, й з того він збожеволів. Тої ж самої ночі схопили Степана Булана, якому дали 150 ґумових палиць. У понеділок у 8 годині приїхали автом до Івана Алевсевича, маґістра фільософії, якого забрали й відвезли до читальні «Просвіта» на Наконечному, де дали йому 150 ґумових палиць, а після того непритомного відвезли до міста й викинули- скрівавленого під трупарню. Рівнож піймали кооперативного діяча з села Молошковичі Герасима, який приїхав до Яворова, і дали йому 150 буків. Як тільки пронеслася по місті вістка що вже, мовляв, хапають

і в місті, то все українське населення Яворова почало тікати до поблизьких лісів.

•

На хлопців, які повтікали до лісів, зроблено облаву. З поліційними псами вишукували парубків на деревах (там вони ховалися від поліції й уланів), стягли їх і катували нелюдськи. Ліс наповнився зойками, стогонами, а з поля нісся регіт облавників. Тоді забито Михайла Мовчана. В селі скатовано пароха та його жінку. Під час катування людей жінки старшин та підстаршин «брали» в Селі потрібний їм у господарстві дріб, масло, яйца, муку і взагалі, що лопало під руку.

10. X. 1930. р. постерунковий з Ляцького Шляхоцькюго, повіт Товмач, Бартечко, прийшов у Винограді Ліснім до кузні коваля, 19-літньото парубка, Володислава С&ліяґа, і зі словами: «мам цеу пташку», кинув його на землю. Коли переляканий хлопець, не почуваючи за собою ніякої вини, вирвався зпід поліцая й .почав тікати до хата свого батька, постерунковий Бартечко цільним стрілом із карабіну на віддалі 5 м. важко ранив ошитя-в поперек; хлопець до пів години сконав.

T-во «Укр. Бесіда» в Городенці, 6/Х. 1930. р. по здемольованлі помешкання поліцією.

25. IX. 1930. р. пяні поліцаї налетіли на хати господарів і, не питаючи нічого, били людей де попало. Зімлілих відливали іводою, одні постерункові відходили, приходили инші й били далі. Тяжко збиті прохали не мучити їх, ліпше забити. Поліцаї наказали селянам в одну мить порозшивати хати і господарські будинки та порозкидані стіжки своїх сусідів, обіцяючи за це заплатити; по скінченні роботи платили нагаями. По тій заплаті наступила присяга, під час якої наказано людям клякати й повторювати такі слова: я с..... на Україну.

*

20. X. 1930. р. пополудні улани зробили збірку цілого відділу коло церкви і з сокирами, мотиками та бучками під командою офіцерів і підофіцерів кинулися до церковного дому й почали розбивати двері, вікна, а відтак вдерлися до кооперативи, порозкидали все й понищили, а в молочарні порозбивали нові, щойно перед місяцем привезені, молочарські машини, кружлівку, масничку, столову вагу й инше приладдя. В кооперативній ливнині розляли нафту й, кидаючи до середину ручні граната, запалили. Ввечері улани уладили забаву з музикою й танцями, на яку силоміць стягали музиків і дівчат.

В суботу із. вересня впали польські «стшельці» зі сусіднього села Налипкович на село Манастир, Ярославського повіту. Було їх щось ЗО, озброєних г-:иольверами, крісами і ручними ґранатами. Напас гики цочали на вулиці села стрілянину гострими набоями, іди тривала, майже годину. Було це перед 9. год. вечера. Мешканців села це так налякало, що кожний ховався, де тільки міг, щоб уникнути бандитської кулі. Щойно коли дещо вщухло, почали виходити люде на вулицю. За хвилину розлягел розпачливий зойк, це кричав Ііван Петрига, що приїхав возом, щоб забрати з вулиці

трупа свого 22-літнього брата, вбитого «стшельцями», Михайла Петрнги.

*

16. X. 1930. р. у Мостах відділ жовківських кінних стрільців 6. п. змасакрував реставратора Михайла Олійника, підстріливши його перед тим; лікар д-р Чибачевський стратив надію вдержати його при житті. І досі Олійник не може розмовляти. Били

його 2 старшини й сержанти (хор. Козловскі).

♦

13. X. 1930. р. Нарешті зловили місцевого дяка Кирила Чнтайла та ще Дмитра Поваленого (коло 60 літ), запровадили до стодоли Марії Литвин і там їх катували. Крім того, коли наганяли людей з поля, то піймали учня 8. кляси ґімназії в Рогатині. Степана Дзюбака. Улан скочив на нього конем, колов списом; потім напів притомного відвезли до села. В середу в ночі, по від'їзді карної експедиції, вибухла в читальня-йому будинку-бомба, яка знищила цілу сцену, завалила повалу і вигнула дах. Будинок цілковито знищений, стоять лише стіни та й ті пошкоджені. Люде оповідають, що тої ночі надїхала з Гаїв фіра, спинилася перед читальнею, а потім швидко від'їхала в той бік, звідки приїхала. Після цього, за яких 15 хвилин, наступив вибух.

*

В Горбкові, де стояло військо 3 дні (1.—4. X. 1930.), тяжко побито Марію Вн-сидевську, Петра Васнлевського, учня Володимира Василевського, Олену Васнлевську й Петрд Васнлевського, сина, при чому жовніри намагалися зґвалтувати Марію Васнлевську, а коли вона боронячися обхопила руками стовіі і цупко за нього трималася, збили її так тяжко, що вона, лежить дуже хора; є небезпека, що попа збожеволів. При тому Петрові Василевському, що біг боронити Марію, повикручували руки і так тяжко побили, що він лежить хорий із трьома ранами на голові. Далі тяжко побито Яцка Цюру, Гната Коханьчукчі, Марію Олеськову й її дочку Катерину, Петра Сича.

Тимка Куріка, Павла Клеванця і ще кілька десятків людей.

*

Побито багато людей і стягнено контрибуцію. Люде, тяжко побиті карною експедиція 14. полку уланів 10.—15. жовтня 1930. p., з громад: Серники, Лани і Стоки (кольонія бобрецького повіту), приїхали 14. жовтя ц. р. на 20 фірах до Бібркп. на оудовий огляд.

Прикре було вражіння, коли тих 20 чоловік, обвязані, обандажовані й чорні, як земля, скрівавлені лежали ниць на перинах і подушках, неначе трен якогось шпиталя їхав через місто. Ціле населення мійське обступило їх, але місцева бібрська поліція почата розганяти глядачів та грозила побити кожного, хто наблизиться до фір. Відтак всі фіри з побитими заїхали до суду, але слідчий суддя Віттнер і предсідник суду відмовилися зробити судовий огляд, кажучи, що наказом прокуратора окружного Львівського суду заборонено переводити огляд, бо бобрецький суд, як цивільний, некомпетентний стверджувати побиття, що його зробило військо, а компетентний, це робити лише польовий військовий суд. Ось так не могли побиті ствердити судово побиття і від'їхали назад домів.

Рівнож і приватні лікарі такі застрашені карною експедицією, що відмовляються навіть подавати лікарську пораду побитим.

29. IX. 1930. р. В Комарові уладив відділ кінних стрільців погром. Побито тяжко Михайла Лнтонюка, Стефана Антонюка, Павла Башука, Василя Костюка, Володимира Дідича, Стефана Купреньчука, Василя Ворону, Василя Костюка, с. Гаврила, Стефана Костюка, Мирослава ПІурмяка, Івана Шурміяка, Михайла Кіндратюка, Петра Ребрина. Івана Поводу і Омеляна Ничая. Найтяжче побито склепаря кооперативи, Мирослава Шурмяка, якому латою від паркану з цвяхами, подіравленО в кількох місцях голову. Здемолювали читальняне урядження й цілковито знищили чиуальняну бібліотеку, а

це була одна з найбільших сільських бібліотек у повіті.

*

Улани, що позбували в о. Боїіі/в, -і. X. 1930. p., взяли Уіновія Фурдея до ліса, щоби иоісазаи їм місця, де приховала зб[юя. Він, очевидячки, не міг знайти місця н повернув до дому. Пізнім вечерим ного знову відвели до ліса, де він і загинув трагічною смертю від револьверової кулі, як ці: опісля ствердила судова комісія з ІІідгаєць. Зіновіи Фу'рдеіі, 19 років, мав 4 гімназійні кляси, був світлим иромінем серед молоді. Кермував аматорським гуртком і був дуже добрим малярем. 25. травня ц. р. був заарештований разом із студентом Василем Галіним у звязку з підпалами. Просидів сім

тижнів у Бережанській тюрмі, звідки за кавцію (500 зол.) вийшов на волю.

*

15. X. 1930. р. в 9. год. рано приїхала експедиція 14. п. уланів, кількістю в 10^і.» людей, під командою ротм. Та ден Валкове кого. На село наступали розстрільною та

Читальня «Просвіти» і бібліотека в Чижикові, по відході ляхів.

стріляли на село. Люде почали втікати з села, а старшини і улани доганяли їх, били та вязали їм руки. Пор. Адам Каліш підїхав на 3 кроки до Степана Паранька,

літ 14, витягнув револьвер і вистрілом поранив його в живіт та в руку.

*

12—17. X. 1930. р. Наклали контрибуцію і багато людеіі тяжко побили. Капраль 14. полку уланів, Владислав Родзінскі, вистрілом із карабіну вбив Дмитра Підгірного, з Оелиск, який утікав разом із интпими від карної експедиції.

о

Староста Кочинскі видав 11. X. 1930. р. розпорядок розкопати могили січових стрільців, що впали в березні 1917. та 1919. p., а саме могили: Осипа Легенька, Львів, вул. Петра Скарґи; Онуфрія Ометанюка, з Коломийщнни; Огепана Дзери, з Бабинець, пов. Рогатин; Черепушака, з Дрогобиччини, й четаря УГА, що впав 17. червня 1919. р.

Командант постерунку поліції в Соколівці зажадав через громадського писаря в Девятниках, Антона Кубія, щоб громадська рада в Девятниках зробила постанову, що рознизує і! ослі кооперативу, читальню «Просвітні» й «Луг», инакше прибуде ще рай карна експедиція.

Бережани.

У вівторок 23. вересня в 1. год. 37 хв. по пол. прибуло до м. Бережан коло 300 поліцаїв. Перші свої «подвиги» виявили вони на вулицях міста, побиваючи масово зовсім спокійних перехожих. Враз заповнилися вулиці втікачами. Всі бігли в напрямі торговиці, де саме відбувався торг. За хвилинку впала туди й поліція і не розбіраючи масакрувала кожного, хто попав їй під ру.ки. Оособливо масакровано тих, що мали на собі вишивані сорочки. їм відривано иовніри від сорочок, силоміць виривано вишивані нагрудники, рясно роздаючи тяжкі удари. На торговиці зчинився шалений крик і плач, та ще хтось пустив вістку, що «горить!», і справді, над обрієм піднеслися важкі клуби диму. Повстала жахлива паніка. Все втікало домів як-найблизчою дорогою, по-падаючи під руки озвірілим поліцаям.

10. X. 1930. р. переведено ревізію в кооперативі «Союз Промисловців Гуцульщини», і хоч поліція нічого не знайшла, всеж заарештувала керманича Михайла Горбового. Протестуючи проти безправного арешту, М. Горбовий почав 16. IX. голодівку, жадаючи тим звільнення або доказу вини. Голодує вже 9 днів, бо суд легковажить його домагання. Він уже готується до смерти.

,»

До Дрогомишля прийшла карна експедиція в четвер 9. жовтня 1930. р. Вже перед тим втікло багато людей до лісу; експедиція била всіх тих, які на селі попали їй під руку. В кооперативі знищено цілковито товар, а в ночі з четверга на пятницю знищено цілий будинок до підвалин.

і. жовтня прийшли до Глещави дві скадрони 9. полку уланів із Теребовлі, саме 3. і 4., під ком. nop. Войтовича і Ющака. Частина під командою Ющака впала до чит. «Просвіти», щойно викінченої (коштує дім понад 5 тисяч долярів), потім знищили кооперативу, забіраючи що можна, решту ж — сіль, нафту, цукорки, перець, яйця — помішали до купи і вилили туди оливу, оцет, чорнило й т. д. Щафи лоломали, в касі сокирою побили всі три замки, бо не було ключа під руками, а гроші забрали на очах громадських урядників (Білошицький Федір). Як із тим покінчили, то заходилися коло вікон і повибивали в цілім будинку шиби, в бібліотеці всі книжки порвали на шматки. В шафі, де були струменти церковної орхестри (16 струментів) зробили так: гелікон, що коштував 60 ам. дол. порубали сокирою, 2 тенори і корнетку також побили сокирою. бубон подерли. Вазонки з зіллям побили й повикидали, декорації подерли й поламали, всю оздобу й образи побили, лавки поламали, а погруддя Шевченка товкли о підлогу, доки не побили.

.*

5. жовтая 1930. р. около 14,ЗО год. прийшли до хати Олександра Наконечною ви-вядовця Маєвскі і постерунковий Чулковскі. Його жінка, не прочуваючи нічо злого, відповіла, що чоловік пішов до села (Наконечні мешкають на мазурській кольонії). Около 15. години стрінув Наконечного в селі постер. Чулковські з Конюх, приділений до слідчої поліції в Кривім, і сказав: «Прошу зі мною до читальні». Під читальнею стрінули «вивядовця» Пастернака, який наказав завести Наконечного до імпровізованого поліційшого арешту, віддаленого яких 20 кроків од читальні. Там потрусив його поліцай Чулковскі, шукаючи зброї і віддав під догляд двом там присутнім поліцаям, з яких один називався Войцєх Островскі з Раю. Крім згаданих поліцаїв, були ще там: Петро Костів, студ фільософії; Михайло Галаса, абоольв. гімн.; Василь Орляк, селянин; Степан Волощук, селянин, всі четверо з Кривого, і Атаманчук, селянин із Ценева, четверо останніх були дуже побиті, а за хвилину привели Івана Ми іди шина з Кривого, якого поліц. Островскі зараз же, як той увійшов, ударив в лице.

Хтось дав знати жінці Наконечного, що чоловіка заарештували. Вона вибралася в дорогу до Кривого, довідатися, що сталося. Тим часом Наконечний побачив з арешту сусідського хлопця, що йшов до дому, покликав його, .передав йому свою палицю й наказав переказати своїй жінці, що він заарештований. Стрінувши дорогою згаданого хлопчину, Наконечна взяла в нього палицю. Коли вона прийшла до арешту, запитала іюліцішітів: «котрий із вал командантV» На де поліцаї відповіли: «комісар в у читальні». Жінка подалася туди. Там вона побачила 5 «вивядофців» і 2 поліцаїв і знова поспитала їх про комісара; вони вказали їй на «вивядовця» Владислава В рубля, що не ніби комісар. Наконечна попрохала його пустити чоловіка до дому. «Вивядовець» Врубель одповів, що йому не хочеться та що те все його не обходить, а решта поліцаїв почади глузувати, почім «вивядовець» Маевскі вхопив брутально жінку за ковнір, копнув ногою і викинув за двері. Жінка, хора на серце й нерви, почала на вулиці плакати, а поліцаї, повиходивши з читальні на двір, глузували. Цю сцену побачив Наконечний і попросив поліцая Островского дозволити вийти і заспокоїти жінку. Одержавши дозвіл, вийшов, а з ним поліцай Островскі з крісом як ескорта. Коли поліцаї, що стояли під читальнею, побачили це, то всі побігли до них; жінка обхопила чоловіка руками

Нутро читальні «Просвіти» в Отрільчу. Знищення підчас ревізії, 2/Х. 1930.

за шию. Поліцаї і «вивядовці» прискочили та одні почали Наконечного бити по голові, крижах і попід ребра, а инші 'били жінку, намагаючися відірвати одне від одного, з того зчинилася метушня, і в тій метушні хтось із поліцаїв здіймив палицю з руки жінки і хотячи, вдарити нею Наконечного або його жінку, вдарив по голові «вивядовця» Врубля, який по тім ударі сів на землю й почав гукати до решти поліцаїв: «беріть її, беріть її, інквізицію дайте». Тоді затягли Наконечного до арешту, де поліцай Островскі вдарив його прикладом у груди під саме серце, і він зімлів удруге; а поліцай Домґовскі з Бережан, ухопивши жінку за глотку, затягнув її до читальні, гукаючи: «Ту psiakrew kurwo, ja сі juz dam!» Приволікши свою жертву до читальні, почав її бити пястуком по голові, а відтак вирвав із її рук парасолю й бив нею де попало, аж поки не поламав її, а тоді вдарив пястуком межи очі. Жінка впала непритомна на землю. Поліцай Домґовскі, побачивши калюжу крові, витяг із печі попелу та засипав калюжу й ногами затер. Коли жінка лежала зімліла на землі, прибіг нишком поліцай Войцєх Островскі і вдарив її крісом по ногах, кажучи: «masz ty, psiakrew, kurwo!-», і вибіг. Омлілу жінку лишив поліцай Домґовскі в читальні, а сам вийшов. Коли жінка опамяталася, сіла на лавку. В -ту мить увіходить якийсь «вивядовець» (молодий високий бльондин), підходить до жінки, біля якої лежала її ручна торба, й, беручи ту торбу, каже: «ta psiakrew kurwa ma rewolwer», але, не знайшовши в торбі нічого, вдарив жінку в лице і в груди й вийшов. Потім прийшов поліцай Домґовскі знов, але вже з палицею, й почав жінку бити палицею куди попало, найбільше по голові. Жінка впала непритомна на землю, а він бив її й далі на землі. Підчас того битгя, зявився десь у читальні поліцай Василь Чулковскі, вхопив нещасну за одну ногу, задер її високо вгору, зачеркнув тою ногою півколо, а потім кинув кажучи: «роздери курву як ясабу!». Від того дістала жінка кровотоку, а поліцай Домговські вдарив ще раз лежачу на землі палицею по голові, тоді жінка, стратила притомність цілковито. Коли спамяталася, то війшло до читальні ще 5 «вивядовців», а саме: Владислав Врубель, Н. Маєвські, Ігнаци Пастернак і ще двох, всі вони кинулися бити жінку утреттє. Били де попало, а «вивядовець» В рубель ударив жінку пясгуком, у якому було щось тверде, у шлунок, а в цей мент поліцай Домтовскі ударив ззаду жінку палицею по крижах так, що вона впала горілиць і стратила притомність втреттє.

Очутившися, збита, знесилена, перестрашена, майже божевільна, побачила вона сімох чоловіків (5 «вивяд» і 2 поліцаїв), що сиділи коло отолу, лямпа була засвічена; нона сіла, бо встати не мала вже сили, схопилася за голову руками. Тоді «вивядовець» Врубель сказав: «Чи знаєте, що ви зробили? Ви зробили мені тяжке ушкодження тіла, ви перешкодили мені урядувати» й т. д. Жінка відповіла (клячучи, бо на ногах стояти не могла): «Я вас не вдарила». Поліцай Домговскі на це крикнув: «Кажи, курво, що вдарила!» За хвилину частина їх вийшла з читальні, а залишилося 2 вивяд, які оглядали бравнінґи. Один із вивядовців (молодий бльюндин) сказав: «Якби так впакувати їй кулю до лоба» (при тому вказав очима на Лежачу на землі жінку) і... необережне поводження зі зброєю... По цім обидва вийшли.

Тоді увійшов поліцай Домґовскі, сильним електричним рефлектором освітив лежачу на землі жінку, підійшов, нахилився над нею, і відтак устромив руку за пазуху і стиснув жінці груди. За хвилину ввійшов «вивядовець» (бльондин).

Вивяд. Пастернак запропонував Наконечній ити собі до дому, але жінка відмовилася, кажучи: «Я хора, збита, мій чоловік заарештований, вдома нема нікого. Ні! Коли збили ви мене й мого чоловіка, то приставте мене до Бережан». '6. X. 1930. р. коло 8. год рано приїхали фіри, винесли Наконечну, поклали її та ще 5 инших заарештованих на фіри і повезли до Бережан до вязниці. В тюрмі жінка почала гарячкувати і вже й запричастилася Найов. Дарів, бо була вже дуже близька до смерти. А те міцний її орґанізм переміг, і їй полекшало. А коли, на її бажання, прийшов лікар д-р Лаврівський, то сконстатував у неї тяжке ушкодження тіла. 8. X. 1930. р. слідчий суддя Надаховскі звільнив її з вязниці. Якраз 8. X. 1930. р. відвозили Наконечного до тюрми. Він скутий, зімлів, коли побачив збиту і скатовану жінку: ціле її тіло було спухле, наче колода, а коли вона зійшла з фіякра, щоб з чоловіком привітатися, то піддержував її візьник, бо сама стояти не могла.

11. X. 1930. прийшов до Наконечної поліц. Яськєвіч із Козової і сказав, що до читальні у Кривім приїхав слідчий суддя і просить, щоб вона туди приїхала. Вона, поїхала, але коли ввійшла до читальні, то замісць судді побачила всіх своїх катів-по-ліцаїв. Врубель жінці заявив, що на припорученпя прокуратури в Бережанах він має приставити її до бережанської тюрми, а що в їх домі відбудеться основна ревізія. І так сталося. Жінку привезли до Бережан до тюрми.

12. X. 1930. рано прийшло до хати Наконечних 4 «вивядовців», 9 умундурованнх поліцай і 18 людей, зігнаних поліцією із Кривого, і .почалася ревізія, яка тревала до 5. год. пополудні. Дім із господарськими будинками являє собою тепер образ цілковитої руїни. Гребінка з 20 м. стодоли скинена, стодоліа опорожнена цілковито, себто, коло 50 кіп соломи на дворі, скриню зі збіжжям поламано, а збіжжя висипано на землю, хлі-бову піч і комин розвалено вшент, подерли жіноче футро, кримську шапку, змішали всіляке насіння городовини з піррям і сміттям, до керниці налляли терпентини, ля-керу, оливи і ще Бог зна чого, 12 уликів поперевертали, рамцята поломали, і вощину знищили, шкіряне сідало на візку перетяли ножем, на стриху порубали глину, аж по-пукала стеля. Забрали далі 2 льорнети, ліхтарку, залізний дрючок, електричний дзвінок і дріт до нього.

Коли Наконечні вернули з тюрми, то мазури, давай шо-ночі обстрілювати гострими набоями їх господарство. Мазурські вигуки, стрілянину, глузування, погрози можна було чути що-вечера. Ніодної ночі не було спокійної. Переказували навіть Наконечному, що прийдуть зі «Огшельцями» до дому та його застрілять. Наконечний ходив на постерунок зі скаргою, казав при нагоді поліційним патрулям, але це нічого не помагало.

4. листопада 1930. р. в 9.30 год. вечера напали на Наконечного 6 мазурських хлопців на його власнім подвіррі,' стріливши до нього двічі з револьвера. Про це доніс він судові, але хлопці як ходили, так і ходять, а смерком обстрілювали дім далі.

Переведено «ревізії» в Івана Кобилян-ського, с. Гриця, дяка Жука, Осипа Се-менюка і Петра Гевюка, с. Степана. Останнього цілковито знищено, при чім поліція знущалася над ним, змушуючи його бити поклони і хреститися перед польським орлом та цілувати коня в зад.

2.

Відділ 14. полку уланів перебував на селі протягом 2 днів (15. X. 1930). Отягнено контрибуцію й побито людей. Тут зайшов такий випадок: ученик 7. кляси гімназії, Отефан Дзюбак зі Звениторода, побачивши карну експедицію, що зближалася до Звенигорода, почав зі страху разом із Василем Закаликом утікати в поле. Кількох уланів, побачивши це. кинулися їх здоганяти. Тоді вони випрягли коні з фірн та почали тікати верхи. Але їм но-пощастило це, бо один із тих уланів ді-гнав Огефана Дзюбака й затримав його, а на Закалика намірився вже з карабіну, щоб його застрілити. Тоді Дзюбак не допустив до стрілу. За це улан зі злости кинувся з витягненою шаблею конем на Дзюбака. Дзюбак утікав од роздратованого вояка конем яких пів години, аж поки знесилений не впав до рова. Тоді улан вскочив конем на нього і копитами потоптав йому голову, груди й ціле тіло, а відтак почав бити шаблею по голові fi цілім тілі. Вже непритомного привезли його до села. ? дні він лежав непритомний. Лікарі не мають надії на його одужання.

25.—28. IX. 1930. у Маланки Олійнико-вої, 60-літньої жінки, розбив поліцай слоік із конфітурами та казав старій жінці заголитися й мастити конфітурами полові орґани. Жінка зі страху це зробила, але це не подобалося поліцаєві; і він сам узяв сікач, набрав на нього конфітур і обліпив ними полові орґани старої жінки.

4.

В Лісниках поліцай присікався до Тапчана, що той, мовляв, не мав чистого сумління, бо не дивиться просто в очі, і за той «брак чистого сумління» бє його. Тан-чак тоді дивиться ясно в очі поліцаєві, а той бє його знов, кажучи: «дивіться, він мені погрожує!». Танчак звертає зір у стелю. Поліція тоді приставляє драбину, каже Танчакові вертіти діру у стелі, — «бо там щось мусить бути», а тим часом, як той вертить діру, поліцай із товаришами обкладають його прикладами' крісів.

5.

Побито тяжко кольбами й колами 57-літ-нього ем^ритованото ва хм айстра бувшої австрійської жандармерії, Матвія Мітрін-ґу, крамаря кооперативи, якого примушувано на подвіррі співати соромицьких протиукраїнських пісень і танцювати. Коли той, хоровитий старець, цього не хотів робити, штовхали його кольбами в полові орґани. Крім нього побиті: Петро Барчи-шин і його жінка Анна, Михайло Стець, Василь Сусло, батько, Василь Сусло, син. Омелян Наконечний, Володимир Лучків. Теофіль Середа.

У Гранках-Кутах побили 24. вересня м. и. Михайла Вітрового. Казали йому: «ти маш за «Ще не вмерла Україна!». За кожним пятим буком він мусів кричати: «нєх жиє Польска! нєх жиє Пілсудскі!» В тім самім селі викрутили одному господареві руку, бо добровільно не хотів покластися на землю.

7.

Підводчиків із Домаморич, які привезли поліцію до Должанки, 24. IX. ЗО., та підводчиків, які вже чекали, щоб одвести поліцію до иншого мі^чя, поставила поліція в два ряди, обличчям один до одного, і казала бити одні одних взаїмпо по лиці. Потім уставила поліція всіх в однії ряд і наказала всім полягати на землю та лізти рачки до поблизької річки, при чому поліція била їх нагаями. Під час переїзду на підводах із Должанки до Петри-кова поліція била підводчиків кольбами по голові та по плечах.

3. X. Н)30. р. військо та жандарі побили Івана Шкулу (при тому жандарі казали цілувати себе в руку), Миколу Сердюкг., Корипливого сина: било військо та казали кричати: «нєх жиє Польска!» Івана Сердюка, Степана' Лабатого. Івана Чоловічка. Павла Музіля, Федька Плаксу, Павла Ла-батого, Отепанового сина, літ 11, при чому казали хлопцеві молитися по польськн, а коли він не вмів, то били, Явдоху Балабан, літ 60, Марію Середюк, жінку Миколи, Михайла Гримака, Давида Маличка та ще багато инших.

9.

25. IX. 1930. р. поліція тяжко побила Михайла Гайду, Федька Бартецького, Василя Тераза, Степана Отрутинського (має поламані ребра), Костя Кутового, Гриця Зазулю, Марію Кукурудзу, Явдоху Гайда, жінку Олекси, та инших. Підчас нападу поліції на село дуже багато людей повтікало до лісу, де днювали й ночували протягом кількох діб Кооперативу й читальню знищили цілковито. Підчас свого побуту на селі поліція мала повакривані Службові числа на шапках.

10,

25.—28. IX. 1930. р. В Лозівці знищено руками селян під ударами нагаїв памят-ник Шевченка, при чому змушувано селян казати образливі слова на Шевченка та Україну, а ио знищенні ламятника поліція говорила глузуючи: «Нема вже Шевченка, поїхала Україна».

11.

25.-28. IX. 1930. р. Війта Гриця Березу бито за Україну, кооперативу, Просвіту, молочарню й за сина,, що втік од поліції, одмірюючи йому за кожну провину по 25 буків. Опісля тяжко збитого виведено в худобячий цвинтар. Поломані ребра свідчать про те, що мав він дістати ще й кілька прикладів. Михайло Марцінюк лежав тяжко хорий. Приказано йому зібратися, виведено до кухні й бито. Мати побитого хотіла була ратувати сина, але і з нею зробили те саме. Рівнож побито і старого батька.

12.

Проти ночі ЗО. вересня б. р. невідомі висадили в повітря памятник поляглим українським стрільцям у Микулинцях. Вибух наступив у я. го.г вечора, а другий у 1.30 хв. ночі. Чотириметрову стіну памятника рознесло па кусні, а статую розбито молотами. Наступного дня знайдено під уломками кілька метрів запального ґноту від міни іі ключики, що їх ті не відомі загубили. По місті пущено вістку, що грім знищив памятник!

Першим ударом, а радше ластівкою па-цифікаційної акції на отаниславіЕському терені було ууг замкнення народної школи їм. Шаш'кевича, гуртка «Р. Ш.», яка гарно розвивалася, бо, нанр., цього року мала вона 270 учеників. І'враз — наскок поліційного відділу, ревізія, конфіската всіх шкільних актів, опечатання шкільного будинку, і діти розбрелися w чотири вітри.

14.

15. IX. 1930. р. на вигоні побили тяжко кольбами та буками Ізидора Павлуся, Богдана Пруса, Павла Пятківського, Дмитра Нитку та инших. Усі, яких били, дістали найменьше по 50 буків. Другого дня побило військо Омеляна Українця, Ui.-літнього хлопця, якого били кольбами та буками та видирали волосся з голови. Цього хлопця водило військо під хрест, поставлений у память 10-лігтя повстання Польщі, і там знова били та питали: «Чи хцеш України?». Крім нього побили тяжко Володимира Павлуся, Васнлева сина, літ 17, Володимира Хом яка, Миколу Пятківського ta инших молодих хлопців за те, що були членами місцевого «Лугу».

15.

і. X, 1930. р. по виїзді уланів зі села двох з них вернуло назад та підклали вогонь під господарські будинки Івана Ко-ломийця, голови місцевого «Лугу». Це було В' середу, і від середи аж до неділі що дня горіло у свідоміших українців. Ось так була пожежа в Василя Накураша, Степана Пододворного, Миколи Пододвор-ного, Івана Пододворного та Ілька Михай-люка. Виїзджаючи з села, забрало військо з собою 12 возів харчів: курей, гусей, качок, крупи, муки й т. п.

16.

21. IX. 1930. р. перед полуднем, коли всі люди були в церкві, прибула до села карна иоліційна експедиція в 50—60 людей. Всі поліцаї мали позакривані службові числа на шапках. Зараз під церквою, як тільки люди почали виходити, поліція почала бити людей. Тоді під церквою побито: і) Захарка Стахова, 2) Василя Попова, 3) Михайла Біловуса, 4) Павла Со-ніва, 5) Василя Лилика, 0) Василя Вів-чара. 7) Богдана Молотка та инших. Поліція бп.Та кольбами. шаблями та кулаками. Крім того, побила поліція тяжко тих людей, яких стрінула на торозі, та

31

тих, у яких переводила ревізії. Поліція брала всіх, хто "мав тільки вишивану сорочку або червону гарасівку до «Народ-яього Дому», там дерли сорочки та били. 22. IX. 1930. р. приїхала до села карна експедиція, а саме улани 9. полку з Тере-ровлі, яких 150 людей. Військо мало готові списки тих, яких відтак тяжко били. Військо побило тяжко: 1) Мирона Том-кова, 2) Павла Балабана, 3) Антона Не-дошитка, 4) Степана Попельняка, 5) Петра Белза, 6) Василя Кузьму, 7) Андрія Водяного, 8) Михайла Чижа, 9) Степана Яцкова та инших. Відтак усіх побитих зібрало військо перед великою баюрою біля «Наролнього Дому». В баюрі було мегер води, і побиті під загрозою нового биття мусіли лізти в ту баюру та ловити качки, що плавали по воді. Військо забрало 700 зол. контрибуції, одну свиню, 20 кірців вівса, дві фірі конюшини та лві фірі соломи.

17.

В Лісниках трапилося ще одно варварство, якого не поповнювали навіть татарські кочовники. Поліційна орда впала до хати немічного старця, який із давніх да-вен зовсім уже не вставав із ліжка. В тій хаті відбулася наступна сцена: один поліцай із львівського полку спитав старця: «Як вам живеться, дідусю?» «Та якось пхаю біду», кая*е сивий старець, «та де там уже мені старому про життя клопотатися». Тоді поліцай питає: «А як, дідусю,' гадаєте, буде Україна?» А дідусь щиро відповідає: «Бігме, пане, буде». За ці слова старця скатовано. А коли його очу-гили, то на запит польського поліцая: «Чи буде Україна?», старець прошепотів ту саму відповідь, хоч знав, що його знова чекають муки

1S.

Піймали двох студентів університету Саноцького і Яхимовича та міщанина Тому Віру. Всіх їх страшенно побили, а Віру шаблею рубнули через лице і по голові. В парохіяльнім уряді знищили (подерли) метрикальні книги.

19.

29. вересня 1930. р. впали ляхи до села, зігнали людей із поля і при помочі «стшельцув» сортували римо-католиків і греко-католиків, а потім звірячим способом знупгалися над молодими хлопцями. Побили 16 хлопців. Били навіть штахетами з цвяхами. Розвалили читальню, знищили цілком бібліотеку.

23. IX. 1930. р. Дуже тяжко побито начальника громади Івана Вареницю в самії! урядовій канцелярії в Денисові, при чому поламали йому ребра і праву руку. Лежить хорий у загальнім шпиталі в Тер-нополі. Також тяжко побито Миколу Мазепу, а крім нього, побито заступника начальника громади Івана Рибака, громадського асесора Гриця Макогона, Отефана Мазепу, найстаршого в селі, колишнього довголітнього начальника громади, 85-літ-нього Івана Щебгеволока, Василя Кушйі-ра, Василя Михайловсьиого, Володимира Іусанівського, Зенка Дусаиівського. Петра Самицю, Теклю Самицю, а навіть 8-літ-ию дочку Миколи Щебиволока.

22. IX. 1930. р. Дехто з поліцаїв видумував особливіші способи репресій. Асесора громадського, Олексу Росоляка, при-вязали мотузом за шию до воза, і він мусів був так бігти за возом аж до села Денисова, що дорогою мало не задушився. Василя Пастуха вели дорогою і наказали йому голосно кричати: «в сраці .Україна! Окурвий сину не пали стирт», а коли він, примушений вдарами кольб, кричав, то инші били за те, шо в ночі кричить і не дає людям спати. У читальні «Просвіти», наказали голові читальні, Миколі Шкільному, Тимкові Білому і Мирославові Ковалеві дерти і лишити власними рука»уі_ театральну -.'«рдеробу, а потім казали їм надіти на голову театральні перуки, дали їм до уст діточі свиставки й наказали їм приставляти, посмарувавши їм перед тим лиця мастиґсом і пудром: Декому казали робити військові руханкові вправи на австрійську команду «ауф-нідер». Василя Якимишина, що скінчив 4 гімн, кляси й недавно вернув із війська, били в хаті, в сінях і п коморі, при чім казали йому кричати: «я маю Україну в сраці». А коли його стара мати пробі кричала, то її били кольбами.

29. вересня 1930. р. прийшла до села одна скадрона 9. полку уланів із Тере-бовлі. Знищено до тла кооперативу «Надія» та магазини разом із 2-ма філіями, скинувши ввесь мануфактурний, ґалянте-рійиий і споживчий товар на землю, по-лято це все нафтою, оливою й медом та .перемішавши і потоптавши ногами. Шкода становить до 100 тисяч золотих: Управителеві школи, Теодорові Гринькевичеві, наказано винести всі шкільні книжки з бібліотеки на одну купу, а відтак їх підпалено, той стіс книжок горів цілу добу. Того самого ^дня зігнало військо всіх чоловіків із села на громадську площу коло церкви (тих, що не веліли перед тим втік-ти), відділено відділ Луговині®, членів легального товариства, щось із 20 людей, і під проводом поручника побито їх немилосердно, виміривши їм од 50—100 буків по голій спині. Крик і вереск битих невинних хлопців чути було в цілій околиці. Екзекуцію почали з сина управителя школи Гринькєвича, Богдана. Матері, які приглядались тому катуванню, рвали на собі волосся й умлівали. Відтак побитих поставлено вряд і наказано їм робити гімнастичні вправи. Потім запроваджено всіх і замкнено у стайні дідича Льонґарта, де знова всіх побито. Рано 36. вересня і перед вечером збито їх знова нагаями по спині, вимірюючи деяким по 100 буків. Довкруги двора зібралися родини катованих та зчинили страшний плач та голосіння, але всіх розігнано кольбами. Майже всі побиті лежать у гарячці, декому повиривано впрост тіло так, іцо вони не можуть навіть удатися до міста до лікаря.

22.

20. IX. 1930. Дуже знущалися над хлопцем Дмитром Ха.марем, який належав до івиділу «Лугу». Шість поліцаїв стануло кілька кроків оден од одного й казали Хамареві йти до кожного й голоситися. Він з початку не хотів цього робити, але поліцаї кольбами примусили його. Тоді пін ходив від одного до другого й голо-снвся. Від кожного дістав він кількана-цять разів кольбою або- палицею. Михайла ж Семчипшна, ще молодого хлопця, побили страшенно за те, шо знайшли в нього ріжні вирізки з ґазет. Його били наперед нагаем, а потім кинуїги на землю й били дубовою дошкою, а на кінці обухом сокири по плечах так жорстоко, що він не-може ходити. Також побили жахливо Степана Іваника й Настю Гевку, жінку Миколи. До неї прийшли жандарі й питали, хто вона є? А коли вона сказала, що українка, тоді її вибили, а по тім питали знова, хто вона є і на якііі землі мешкає? Ллє вона знова сказала, що вона мешкає на українській землі й шо в українкою та рішучо заявила їм, що инакше не скаже, хочби її і вбили. Потім ще били її досхочу.

23.

4. X. 1930. р. Після побиття людей на-ложіено на 'Прнлбичі контрибуцію: 100 корців вівса, відповідну кількість курей, гусей та свиней. Все це вивезено кількома десятками фір через Яворів до Львова. В ,ючі напасники вскочили до Тучай, де побито в читальні хористів, що як раз мали пробу. Крім цього, в селі Прилбичах ви-ялли на місцевого пароха напасники оливу, а після того висипали на нього з подушки пірря. В неділю рано позганяли з цілого села жінок молотити овес на при-ходстві о. Котиса.

24.

5. жовтня ц. р. прийшов на село відділ 22. полку уланів, обступив село, а коман-дант, прийшовши під церкву, казав до зібраних там людей «промову», в якій між иншим зазначив: «Ви вєцє тераз сон вибори! Курва ваша маць, абисьце вєдзелі як мацє ґлосоваць, бо іначей єще раз ншийдземи» й т. д. По цій «промові» відділили чоловіків середнього віку, забрали їх до стодоли й кожному дали по кілька-деоять (до 100) нагаїв. Знищено памятник Шевченка. Виходячи з села, забрали 20 корців вівса й багато дробу.

25.

10. листопада 1930. р. Михайло Бас, селянин із Оебечова, пов. Сокаль, дістав наказ негайно зголоситися на постерунку поліції в Мошкові. На запит селянина, по-іцо кличе його поліція, комендант Ґеїк од-іювів, ударивши його кілька разів по лиці, «Жебись вєдзял, як мат. Польськен шановаць!». Коли Михайло Бас запитав, чого власне хоче від нього поліція, коман-дан Ґеїк ще раз вдарив його по лиці кажучи: «Жебись недзял, як маш Українен будоваць, а тераз можеш ісьць до дому».

2fi.

28. IX. 1930. р. В Сільці белзкім тяжко побито студента прав Івана Климова, якого у громадській канцелярії водили довкруги й що-хвилі клали на землю та били канчуками, аж поки не зімлів. Коли відлили його водою, то поставили між двома рядами жовнірів й казали десять разів перейти між ними туди й назад, і притім били нагаями, а коли він не хотів кричати: «Hex жиє Польська — матка наша», кинулися гуртом бити його, та при тому пробито йому багнетом чоло над самим оком. Потім знизали йому руки й зачали його спускати иа дао студні, а витягнувши, знова били нагаями й покалічили голову. Завели до арешту, де по хвилевій передишці казали йому танцювати, а відтак качали по цементовій долівці і щойно напівмертвого покинули:

27.

27. IX. — 3. X. 1930. І>. В Івана Віри, визначного громадянина, що втік, забрано нри трусі золотий ланцюжок, вартістю в 00 а.мер. дол., перстень, вартістю it 2 амер. дол., готівкою 80 зол. і, крім того, ріжні хатні речі: електричні ліхтарики, бритви, машинку для стрижки волосся і т. д„ та подерто портрет Шевченка. На парохіяльнім уряді знищено (подерто) частину метрикальннх книг.

28.

і.—4. X. 1930. р. До читальні «П[к>сві-ти» скликано людей і змушено їх співати «Єще Польска не з/інела» та зажадано від них, щоб видали діяльніщих людей, які сховалися, а саме — Івана Ковальчука, Миколу Олеська, Гриця Трохима, заступника війта, Микиту Селиґу, Миколу Ганіткевича і Матвія ІПака, кажучи, що. коли їх село видасть, експедиція забе-ретіля з села.

29.

4. X. 1930. р. Знищено читальняне урядження, подерто бібліотечні книжки й портрети Шевченка і Франка. По знищенні читальні, установлено людей перед чіь тальнею й змушувано їх кричати: «Hex жиє Пілсудські!».

25. IX. 1930. р. Качала з Лісник, якому перед місяцем спалено вже господарські будинки, ледвн вратуїіався з життям втечею через вікно. На селі поарештовано й побито багато людей. Особливо змаскро-вано 4-ох студентів, із них Таньчака й Демчишина майже до смерги. Ix бито за те, що вони подали свою народність як українську. Коли ж і на дальші запити катів не зрікалися вони своєї народности, тоді здерто з них увесь одяг і бито по голому тілі. Помлілих вкинули нарешті до гноївки. Як прочуняли, то знов питають їх: — «Отже, хто ви є властиво?» — Українці— звучала й тим разом тиха відповідь — «Ви свині, що валються в гноївці, кабани, курва ваша маць». Напівпритомними в тій гноївці їх і залишено. Сумнівно, щоб обидва вони видужали.

31.

В Конюхах військо й поліція бушували більше, ніж тиждень. Українським дітям, що вертали зі школи, казали поліцаї відчиняти рота й плювали їм в уста.

32.

13. X.. (1930. р. Улани з « н. кінних стрільців побйли lti людей, потім їх загнали до річки, примушуючи зануритися з готовою до води, а хто виставляв голову з води, того били й топтали кіньми. Також командували людям у воді «долів!», «встати!» Найбільше побили Пилипа Пан-чиїцина, тіло в нього підпадало шматками.

33.

11. жовтня 1930. р. побили ТЯЖКО 11 людей у ирисутности поручника, коман-данта відділу, і полкового лікаря. Між ними: 70-літнього старця Олексу Короля, бувшого українського сільського комісара. Пило його 'tinя.ми 5 жовнірів, тричі відливали źiofo ІІМЛІЛОГО і тричі знов били. З тіла ііоГО повстала одна велика рана, відбито нирки і повстав внутрішній-кро-вовилпв.

34.

Другим наворотом приїхала карна експедиція тягаровим автом, складена цим разом із поліції. Населення, почувши свистки й гуркіт авта, кинулося врозтіч. А ті, шо не встигли своєчасно втікти, своє дістали. Найтяжче побили громадянина Отефанкова, якого вже побитого запхали під авто, копали ногами, пустили мотор у рух та казали, шо переїдуть його. Селянин одиовів шо краще, як його переїдуть і на смерть роздавлять, чим маюті. бити й так над ним знущатися. Крім нього, побито Івана Пасу, крамаря коои.. Луку Дмитрика та инших. 10. вересня військо, виїзджаючи з села, наказало населенню повбиратися у святочний одяг і з .польським прапором випроводити їх геп аж за село.

35.

5.—9. X. 1930. р. В Угринові дуже тяжко побито справника кооперативи С. Го-ляра, Василя Рудака, Н. Саву й ще 21 господарів, яких назвиска ше не стверджені. Голяра, воєнного інваліда, який лежить у шіпиталі в Оокалі, де йому вирізали одну нирку, привязано до столу й бито чо-тирьма наворотами прикладами від крі-сів, буками й нагаями, та його так збито на цілім тілі ззаду й зпереду, також і полові орґани, що ціле тіло, особливо від грудей до колін одна чорна пляма. Голяр по побитті не міг рушитися і наслідком ниркової комплікації бореться зі смертю. Тепер перебуває у шпиталі.

А Панька і його брата Стефана то так били обох дома, що не можна 'було дивитися, як їх били. Тоді як їх пригнали до канцелярії, то ще були там радні, директор, війт, поліцай і пнсар. їх били обох і .питалися Панька: Що ти є? А він каже: українець! То знов бють. Тоді дали йому цілувати польського орла: не поцілував. То далі били. Потім знов дали йому шаблю під ніс і кажуть: Чим вона пахне, чи польською? То він сказав, що пахне шаблею. Тоді кажуть йому: Цілуй землю! і питають його: Яку землю цілуєш? Польську? А він каже: Я цілую українську землю! Тоді його били голого, а він хоч би слово сказав. Потім взяли його за обі руки і волочили по рові, а вкінці викинули на фіру як собаку. Й Івана теж так само били і питалися: Що ти є? То Іван казав: Я українець. Тоді його поклали на крісло та сильно побили.

37.

Французький щоденник «La Volonte», 20. II. 1931. пише: «Луцьк є мале місточко на Волині, яке має велику вязницю. Її заповнили перед виборами політичні вязні, а вязничий заряд із садистичними інстинктами знущався над нещасними людьми. Жінки були наражені на страшні муки, деякі з них мають попарені полові орґани електричною струєю; чоловіки-вязні мають рівнож порушені генітальні орґани. Побудовано салю тортур біля кімнати слідчого судді, а допити відбувалися при помочі катів».

3S.

Чеська часопись «VeCernlk Prava Lidu» ч. 31. з 7. II. 1931. пише: «У листах, які соціял-демократи читали в соймі, обвинувачено поліційний персонал вязниці в Луцьку з ряду тяжких злочинів, поповнених на вязнях і увязнених жінках, яких насилувано в найбільш брутальний спосіб. Вязні були мучені, щоби призналися, й то найбільш звірськими способами. Ля-то їм до уст та до носа воду мішану з мо-чею та нафтою, як рівнож електризовано полові орґани. В однім листі оповідає жінка, що була вязиеиа в Луцьку, про жахливости, які допускалися на вязнях поліційний комісар Заремба і його підвладні, так:

Мучено нас неможливими способами. Чоловіків бито ґумовими палками в полові орґани. Будуть каліками... Дівчат насилувано. Мене знасиловано два рази. Розібрали мене до нага, налили мені до носа воду з пятилітрового дзбанка, й то два і три дзбанки нараз, а потім дали мені пятьдесять до ста ударів у підошви. Це робили з кожним так довго, доки не змусили його до зізнань. Не було нікого, що при тих муках не признався б до брехлияого закиду шпіцля. Один вязень був за: учений на смерть, його кинули до Отирі. Називався Степан Бойко. Потім умисно розголошено, що він втік. Міна Матульова при тій масовій інквізиції перерізала собі жили, й є сьогодні в тюрмі в Луцьку. Івана Кооара кроваво збили по нирках. Білявку збили по підошвах так, що на ногах повстали великі рани, і він мусів бути оперований у шпиталі. Одне слово — перемінилися ми в живих трупів. Мене знасилував «пшодовнік» Ткачук--і «Влодко» Постовіч. То було 25. листопаду між 11 а 12 год. в ночі. По ріжнігх прокльонах розібрали мене до нага, казали сісти на землю, звязали мені руки і ноги, через шнури встромили палицю, завязали мені очі, і так мене піднесли та положили на стіл і насилували. Про катування знав також слідчий суддя, який допитував вяз-нів у кімнаті, що сусідувала з кімнатою, в якій вязнів тортуровано. Коли не був задоволений допитом, перервав його та віддавав вязнів катам. Крім згаданого Бойка, померло ще 2 вязнів наслідком тортур.

39.

Перед судом присяглих у Львові 24. Ш. 1931., як подає «Діло», 26. III. — підсудний Мирослав Василик після прочитання акту обвинувачення признається, що він належав до ОУН. Український націоналізм є ідеольоґічним рухом, що протиставить себе не лиш польській державі, але й комунізмові. Організація Українських Націоналістів це зовсім не те саме, що УВО. «Все, що я зізнавав на поліції є неправдою. До вини я признався, бо мене жорстоко били й тортурували. На поліції в Бібрці мене бив постерунковий Павловсь-кий. Мене били по нирках і по грудях, вкладали між пальці набої і стискали руки, накинули мішок на голову і копали, а коли я зімлів, мене відливали водою. Перед тим мене розібрали до нага. Я був зімлів два рази, бо мене копали в живіт. Тоді я признався до всього, чого поліція вимагала. Мене відвезли туди, де згоріли стирти і грозили: «Говори, що ти палив, бо забю тебе як пса!» І я говорив! У Львові мене били в пяти».

Б

Обїзд єпископа І. Бучка слідами ляцких погромів у Бережанщині і Підгаєччині.

Український грецько-католицький Епиокои, Преосвяще-ний Іван Бучко, обїхав разом із капеланом о. Ярославом Чеме-ринським терен польських поргомів над українським населенням у Бережанщині і Підгаєччині. З того об'їзду прислав о. капел ян Чемеринський звідомлення в формі листа до свого товариша о. Михайла Маргинюка,- українського католицького пароха в Україні, Норг Дакота. Те звідомлення було поміщене в «Америці», Philadelphia, Pa. З «Америки» (20. XI. 1930.) передрукували не звідомлення инші часописи в Америці, Канаді й Бразилії.

Льва-город 22. жовтня, 1930. о.

Любий Друже!

Може і добре, що Тебе тут нема, бо це, що л нас койгься, то нічим знищення світової війни. Коротко подам Тобі страшні вісти з нашої безталанної землі, і якщо можеш, подай їх до відома всім українцям на землі Вашингтона;, хай знають — яке лихоліття впало на наш край і на нарід. Я наочний свідок цього, обїздив, яко капеліак із Преосвященим Кир Іваном села, навіщені карними експедиціями, що «замирюють» населення з приводу саботажів і тероризують перед виборами українських виборців, щоб заломити одноцільний фронт і терором скріпити урядовий блок.

Це Голтофту перевищує, що терпить наш нарід. Ми були в селах бережанськосчі, підгаєцького і тернопільського повіту. В самих Бережанах знищили о. сов. Е)езє6ія Ба-чинсьюого, Українську Бурсу, Бесіду, Союз Кооператив, Українську Спілку, адвокатські канцелярії д-ра Бемка і Західної» і українських громадян (катех. о. Дубиць-кий, радник Кордуба, Борода йки і инші). Як виглядало це знищення? Отже, поламані образи, столи, крісла, канапи з обдертими обитгям, подушки з повипусканим піррям, конфітурами обмазані стіни, форгепян із повириваними клявішами, струнами, у слі-жарках все змішане і злите нафтою — ані віше, ані печей, ані підлоги й г. д.

Це там, де є адміністраційні власти, а що на селі? Чи можеш собі уявити! А як били! Учнів, професорів! Те саме в Підоайцях. Додати мушу, що там поліція добре погуляла (поліційна карна експедиція була силою в 1000 людей .разом із 8 полком уланів із Теребовлі, 6. із Огаииславова„ і 14. зі Львова).

В Бережанах і нам поліція робила перешкода та заказала автам і фіякрам везти нас, і ми мусіли йти пішки на стацію.

В Підгайцях побили тяжко о. Блооовського, бувшого посла Яворського, повітового організатора Даньчука і багато инпгих громадян, навіть 85-літніх старців. Всіх катовано в магістраті, а відтак скутих кидано до льоху, щоб там очуняли.. І'там ішло одночасно знищення всього майна українських товариств, бібліотек (усі книжки через поперек подерті), установ та громадян. Годі собі це уявити. Я' сам навіть не міг припустити щось подібне, колиб був не бачив.

У Вербові збили о. Оодомору так, що він дістав чорну мелянхолію. Його жінку Ірену і дочку Марійку також тяжко побили. В хаті руїна. Учителя Романкова покалічено багнетами, і скутого уб|*иіп і: сокі.пьську шапку іі бпнду та скутого волочили по селі (тераз вііми кого біць! Відаць же «чгтесь Українєц!). В кооперативі подіравили багнетами бляшаний дах; зірвали кавалок і здемолювали цілком у середині. По селі у свідомих людей ноіюзшИвали хати і перевели подібні¹ знищення.

В Голгочах о. Костюка збили трьома наворотами та провалили голову гоольбою. Його жінку, яка в полозі лежала, стягнули з ліжка, щоби перевести ревізію. Відтак на її очах здемолювали хату. Вона в пологовій гарячці бореться зі смертю. З людьми та сама трагедія. Тут придержала пас зног.у поліція, що хотіла Вписко пов і перешкодити скомбінуватися зі своїми вірними. Аж на рішучу поставу уступила.

В Моренівці священика Кмицикевича пощадили, але село як по буровію. В дослівному значінні всі хати по|юзшиті, бляха подірявлена як ікмнето, ґонтові дахи поколені, дахівка в чг|нчіках. Ні вікон, ні дверей, пі печей, узагалі руїна.

Люде но лісах укриваються, як за часів татарського лихоліття, В селі нема води, бо поліція опустила туди гної.вки і нірря з подушок та перин. Майно розраховане, стіжки порозкидувані і змервлені. Готове збіжжя злите нафтою. Зґвалтували 4 дівчини. Свині і товар зрабовані, кури ностріляні.

У За рванії ці о. Василеві Головінсько.му відраховано 200 буків. Кровю плює, чисто живий труп. Жінку в полозі моїюльно тортуровано; наприклад, на її очах україн-ського громадянина Іонія змушували скакати з даху на землю і під звуки скрипки, на яку він мусів був грати під удари буків, танцювати. Головінського катував поліцай ч. 602. Командував ними комісар Іракський зі Львова. Знищено канітульний дім.

У Вишніївчи'ку о. Чоиія меньше побито. Зате жінку його скатувано немилосердно. Дочку Лідію побито так, що їв руці кість трісла. Дооколичні лікарі, жиди і поляки, -ч наказу влади відмовилися від будьякої помочі українському населенню. У шпиталі в Підгайцях СС. Милосердя заявляють скатованим і пораненим: це «одвєт» :>а 1918. р. Преосвященним Кир Іван напну Чоиівну взяв із собою, Іі вона з нами їхала фірою аж до Тернополя до лікаря.

В Богатківцях о. К-вгена Мандзія скатовано жахливим способом. Мас вісімнацять тятих ран багнетом. Жандарм скакав, чобітьми йому на груди й так його толочив. Облити йзго гарячим пареним молоком, а відтак приваливши шафою, лишили. У хаті ніо.шої цілої річі.

Вандалізм дійшов тут до вершка. Хрести поламано Образи побито і попробивано Ісуса Христа й Матір Божу багнетами. Ні цілої обстановн, ні знарядін, словом нічого. Валяються повсюду кусні заліза від нової машини до шиття, з ґрамофону, цитри, скрипки, ґітари, годинника стінного, начиння і т. н. Ні книжок цілих, ні метрик, — взагалі все змішане з саджею з печей, склом, череням, збіжжям, мукою, крупою, снопами, гноєм і т. п. Богослова Якнмця покалічено також баґпетами. В о. Мандзія пограбовано багато річей, білизни, убрання, між тим і золотий дамський годинник (поліція). Знак, що рабувалн, бо нЛ другім кінці села знайдено загублену пару білизну о. Мандзія. Також скатовано 11-літню дочку о. Мандзія, Іваниу. Таксамо знищено і разграбовано та побито свідомих селян Ботатковець. Не пошановано і церкви, і там переведено ревізію і збеин'щепо хоругви, головно вишивані. Директора нгколи Ри-жевського також побили.

В Кутківцях о. Михайла Козоріза потурбували, а село знищили, як і инші, цілковито поламали орхестральні струменти «Просвіти». •

В Денисові подібно. Старих людей не шановано. Молоді криються по лісах. По селах пустка. Віє вітер по пустих хатах, нема ні шиб, ні дверей, ні обстанови. Виє жорстоку пісню, в яку вслухується ввесь український нарід.

Протягом нашої цілотижневої їзди, один раз ми всього обідали, бо не було шо в хаті дати перекусити. А це тягнеться й далі, і иншими дорогами. Бобу>ечнтгна, Ро-гатинщина, Скільшнна, Сокальтпина, Збаращина (дуже знищені Шили, Добромірка) і Львівщина. Це шлях руїни, шо годі й реєструвати все жахливе, шо коїться.

Народня Лічниця у Львові переповнена пораненими та з потовченими ребрами або повитягуваними мязами.

Поліція й улани бють кольбами гіри наскоку на село, крик, катують людей, а відтак із списками, які заздалегідь карним відділам дає староство, екзекуції переводять на громадянах. По Гитті іде звичайний грабунок і гулянка, що кінчиться диким ґвалтом і криком' ґвалтованих дівчат. У Чижикові зґвалтовано в одній хаті рівночасно матір і дочку, таї; що дочка збожеволіла. Багато скатованих повмирало, та годі списати все, бо або почта не доходить, або й бояться подавати люде це до відома. Багато людей і постріляних, наприклад, у Германові, Конюхах і т. д.

Преосвящеиий Іван бажав дуже .людям дати слова потіхи. Спішив і до хат побитих людей, а в церкві і де тільки зібралися люде кріпив їх ційюшим словом і прикладами Христа Спасігтеля. Його слова: Вступаємо за Христом на Голтофту, після неї йле Воскресіння; нарід шо терпить в дочасному, в дочасности підбірати мусить за-li/hiry lisit'i>|Hi.ці.* і i: isj'iiKM'i її іИ'Міі вже народу, тільки поодинокі душі. Та іі кара Ііожа настигнути мусить тих. їй» катували католицьких сіііііці'Ніікіі;.

Так, цс дот>|к\ що nar їм- |им.тучилп під народу.

До того сконфісковано Пастирським Лист Митрополита, що колов правдою 'в очі.

Польські Газети цькущь па нас своє г|юмадяпотио, підбунтовують поліську молодь. Наші інституції і'омі'опнми замахами одна за одною вилітають у повітря; горять наші приходгтіа і свідомі гр-омадяпе; летять шиби з наших інституцій у Львові, а поліське духіївиицтін) нрнгля.іакться душогуї'стг.ам, підсміхається (як це було і; Віш-нівчнку) з катованих наших священиків, жінок і народу.

Прошу т«ч'іе тільки, подай цс. д-о відома світові, а як маєш знайомих, то хаіі це

Мешкання о. декана Гтрільчика в Стрільну, знищене 2. X. і!»:$<>. р. при «пацифікації».

ніде а: перекладі іі до американських часописів. Я за все óepy повну відповідальність і не маю страху, як і Кпискои.

Мене вже двічі відвідували і лапали по приїзді, бо хотіли, видко, нотатки иокон-фіск.увати, та не вдалося. Напиши, прошу тебе дуже, що цікавого. В нас у Львові висадили нашу народню школу князя Льва в повітря. Ми не можна» там іюзпочати збірки на відбудову цієї школи? Це було би скріпленням духа наших громадян у Львові. Також багато напиши про себе.

Нижче подаємо листа І чана Тартинка, управителя дібр у Доб[юполі, біля Занарниці. Лист цей буїв своєчасно друкований по ріжних українських часописах за кордоном.

Було це в четвер 27. вересня ц. р. Я мав по обіді трохи вільного часу та вирішив поїхати до Вишнівчика на почту, бо напевно сподівався одержати- від Тебе листа, якого даремно чекав цілий тиждень. Прн цій нагоді мав я також поговорити телефонічно про деякі господарські справи з братом. Закінчивши листа до Тебе, наказав я запрягти коні, фіра під'їхала, і я, перекинувши плащ через руку, вийшов із хати. Було рівно 4. година по.обіді.

В цей мент над'їхала з-за закруту фіра з шістьма мені -зовсім незнайомими иолі-пнями. Як ТІЛЬКИ НОНII ЗІСКОЧИЛИ З фіри, то ОИІПШІП мене — ЧИ Я 1И: ТсрІШЛЯК. Я ЛІД-тьердн» і запросив їх до хати. Цс були: ноліційний комісар. комендант і чотирьох звичайних полі цаїш. Як лини" ввійшли до хати, то побачили мою руїнницю і спитали, чи маю я на неї дозвіл. Я показав їм потрібний документ. Тоді приступив до мене koni ісар число 813 і, зі словами: «Ти, собачий сину, хочеш Україну!», почав мене бити в лице. Друті поліцаї оточили мене й собі почали бити палицями куди попало. Та було їм цього, мабуть, замало, <5о поклали мене иа підлогу й били далі. Не тямлю, що діялося зі мною, та коли перестали мене бити. Коли я очутився, то був я цілком мокрий, бо вони зливали мене водою. Той самий комісар число 813 наказав мені встати, вмитися та кинув мені стару обгортку, щоби я обтерся. При цьому не бракувало грубої лайки, якого вони частували мене ввесь час. Коли я нарешті знесилений ліг до постелі, почали вони нищити все, шо попало. Побили шиби, розвалили печі в кімнатах і кухні, поламанії меблі, подерли книжки (не виключаючи й польських), порозкидали білизну, одяти й постіль — усе, що попало під руку. Дерли' це все баґнетами, нищили й топтали ногами. Навіть постіль пороли, а пірря порозсипали. Одне слово — нищили все цілковито. Щасливим випадком не попали їм до рук два мої убрання, заховані під сінником: літнє і чорне. Та проте найбільше потерпіло моє хутро, бо сукно вщент порізали.

Коли вже все в помешканні понищили, сіли на воза, яким я хотів їхати до Виш-нівчика, та подалися геть.

Коли мене били, я голосно кричав. Почули це люде, що працювали на полі (рим,-кат. — поляки) й повідомили поліцію в Доброполі, яка зараз же вислала вершників. Ллє вони не доїхали, бо на перехресті доріг стрінулися з бандою, що відїхада від мене. Порозумівалися кільканацять хвилин, потім ті возом поїхали собі далі, а вершники повернули назад.

J це все відбувалося в білий день, у 4 год пополудні в присутносте 20 свідків, які або працювали при машині, або ламали кукурудзу на городі. Всі вони цю подію докладно бачили й чули. По півгодині я трохи очуняв і зараз же наказав запрягати коні. Служниця наклала два мої щасливо врятовані одяги, a мене посадили на фіру, бо сам я не ма^ <ягли й ворохнутиоя.-В останній хвилі давав я ще найпотрібніщі розпорядження, й тоді сталося щось, що не часто в житті буває, а що зворушило мене до глибини. Всі робітниці з цілого села прийшли зі сльозами на очах проводити мене. Я потішав їх, що мені нічого не станеться та що за кілька день верну знову до них, але вони вибухли таким жахливим плачем, що його згук проважав мене аж до Пугача.

їзда була для мене дуже болюча, 'бо я ейдів ніби на голках, але мусів був їхати, бо був певний, що кол и зараз не відїду, то хто зна, чи зможу вирватися коли будь.

На моє щастя з Галича до Залукви, куди прибув я в 4. год. рано, їхав я фіякром та не почував ще тоді такте великих болів.

Д-р Мурлевич приїхав автом коло 9. год. і, оглянувши мене, сказав, що за ввесь час своєї лікарської практики подібного випадку побиття не бачив.

Про мій випадок повідомлено судового радника Шарского з проханням', щоб улаштував судово-лікарську комісію. В першій годині поїхав я з інж. Дубаром до староства, де мене оглянув дуже докладно д-р Облєр у присутносги судової комісії, і з цього списано протокол. Опісля вернули ми до дому.

Залуква, 27. IX. 1930. р. Іван Терпиляк.

23. вересня 1930. р. прийшла карна експедиція державної поліції ч. 8 до Під-гаєць, повітового міста. В 11.30 год. перед полуднем¹ ішов я на годину релігії. На вулиці задержав мене поліцай карної експедиції в товаристві місцевого поліцая й забрав з собою до громадського уряду. Тут комісар, що-урядував, заборонив мені відповідати моєю рідною мовою на «апити. Як увійшов я до канцелярії громадського уряду, випровадили на моїх очах старенького урядовця агенції «Дністер», потім почув я його крик.

Комісар ординарним способом накинувся на мене, чому я утік од ревізії. Очевидячки в мене до цього часу не було ніякої ревізії, про що незабаром сам комісар довідався, перевіривши це через поліцая.

Незабаром .прийшло кільканацять поліцаїв, забрали мене й наказали мені вести їх до мого помешкання. В помешканні зажадали видачі протидержавної літератури та зброї! Коли я заявив, шо цього не маю, почали ревізію. Підчас ревізії нищили все, що було в помешканні. Книжки богословської бібліотеки порозкидали по підлозі. Все, що було в кімнаті знищили так, що за годину кімната виглядала на руїну. Нічого не знайшли. Та, поминаючи це, підчас ревізії погрожували палками, прозиваючи мене

У Бюрі «Сільського Господаря» у Львові з 3. X. 1930. по вибуху бомби.

срдин&рлим прізвищами, як: «ти скис... сине, гайдамако, большевіку, подпалячу, бан-дито» і т. п. — Забрали мені кореспонденцію, яку я річниками складав, поклали до течки й наказали мені її нести. Так забрали мене знову до громадського уряду. Течку казали віддати комісарові, а мене відвели до темної келії. За стіною келії відбувалася екзекуція — биття, й увесь час було чути страшні крики.

Коли стемніло, десь коло 5.30 год. вечера, прийшов до мене поліцай, засвітив електричну лямку впрост мені в очі й помалу, як кіт, наближався до мене, а потім почав мене бити по лиці, голові, під груди й копати ногами. Опісля заявив, що це ще не кінець, «пойдзбш зараз на пшеслуханє еще». І справді, «пшеслуханє» те відбулося. Потягли мене коло семої години з келії мов злочинця за рукав і затягли до маґістраць-кої шопи. В шопі було кільканацять поліцаїв, кожний із палкою або нагаем. Зі страшним галасом і прокльонами стягнули з мене пальто. В ревереиді кинули мене на землю. Кількох поліцаїв держали мене за голову й ноги, а решта била. Били нелюдськи, вигукуючи «на маш Українен». Щоб я не кричав, один із поліцаїв затуляв мені рота. Били понад чверть години. Напівпритомного підняли мене й почали шарпати та штовхати мене один до одного. Відтак відвели мене назад до келії

. До келії приходили гуртами поліцаї, одні глузували, другі давали моральну науку. Між иншим казали: «Ти не панотець, а бандит. Перше твоє посвячення не дійсне, а ось сьогоднішнє, що його ми тобі дали, оце дійсне. До сьогодні Польща шанувала права таких громадян як ти, гайдамако, від сьогодні тих прав шанувати не буде. Польща є надто сильна й закордону не боїться. До суду не звергайся, бо там оборони не знайдеш. А наколи ти те, що тут із тобою робили, розголосиш, то я перший переодягнуся в цивільний одяг і пущу тобі кулю до чола. України ніякої не було, нема й не буде. Ти жереш, сучий сину, польський хліб, а мрієш про Україну». Поліцаї наказували їх шанувати, бо вони сторожі держави й «готові кожної хвилі за вас «кабани» кров проляти». Ці моральні завваги тревали більше ніж годину. Зогиджували все, що є для людини найсвітлішого. Всіх тих «наук» я не міг затямити, бо тоді я був майже непритомний од страшного болю від побою.

, Скатованого привели мене пізно в ночі до команданта карної експедиції, був він в однсст[юю державної поліції; і він кількома вище згаданими словами привітав мене і сказав, як що я не змінюся, то ще раз приїдуть і ще битимуть. Опісля віддав мені геку з кореспонденцією і наказав іти до дому. Коли я проходив брамою громадського уряду, то поліція зробила кордон і рушничними прикладами била мене. І підчас ревізії, і підчас перегляду мого листування нічого протидержавного в мене не знайшли.

В нашому повіті тяжко побили, крім мене, ще й отця Антона Содомору, пароха Вербова, якого вдосвіта стягнули з ліжка; отця Василя Костюка, зав і лате ля' в Голго-чах, якому по тортурих казали землю їсти й питали: «чия це земля?»; отця Василя Голо-вінського, засідателя в Зарваниці, якому казали по тортурах співати «єще польска нє зґінела», а підчас биття кричали один до одного: «шукай за ниркою»; отця Євгена Мандзія, якому, крім нелюдського биття, кололи багнетами руки, а коли він умліваючи благав домашніх дати води, розлючені кати виляли на него Кипляче молоко іі киплячу картоплю, що стояла на кухні, Чим його сильно попарили.

о. Блозовськиу.

25. IX. 1930. р. сидів я біля столу і писав метрики. Чув я вже про те, шо до села приїхало 50 фір із поліцаями. Як раптом увійшли до моєї хати 4 поліцаї й зажадали видачі зброї. Я видав їм револьвер (на ношення якого мав дозвіл од влади) і стару поламану стрільбу. Тоді поліцаї зажадали видачі машинових крісів. Я відказав їм, що крісів ніколи й не бачив. У відповідь дістав я удар кольбою в чоло. Біль од удару, а ще вільше зневага мене — священика — вплинули на мене страшенно. Я спробував спинити напасників словами: «Як, ви бєте католицького священика?» Але поліцаї впали в якусь скажену лють. Троє з них почали бити мене що сили прикладами рушниць приказуючи: «А Ukrainę psiakrew budowałeś z nauczycielami i chłopami». Інстинктивно закривався я від ударів руками, в які четвертий поліцай колов мене багнетом. Били по голові, по лівім боці і грудях.

Приголомшений болем і нечуваною зневагою людини представниками влади, впав я в якусь духову депресію, а всеж підсвідомо рахував удари кольб і уколи штика. Всеж, скільки їх було всього не памятаю; я начислив щось із ЗО ударів, а 7 глибоких ран од багнета на руках і 2 рани на чолі свідчать про працю багнетом четвертого поліцая. Ховаючися від ударів, дістався я до кухні. Крав мене заляла, і я знесилений упав під кухонну піч. Присутні при тім побитті були: моя 60-літня сестра Еггенія Дур-кало, 16-літній син Володимир, п-літня дочка Іванна і 18-літня служниця Олена Петрик. До старенької сестри зверталися поліцаї «Ту stara kurwo!» а відганяючи дітей, що хотіли мені побитому дати води, били їх кольбами і тростинами та гукали на них «Psi synu!»

Коли я впав у кухні напівпритомний, посипалось на мене кухонне начиння, яке поліцаї збірали з плити й кухонних столів. Так потовкли об мене: 40 тарілок, W горнят, 20 склянок і т. д. На мене падали баняки, бритвани, горшки й инше. З плити виляли поліцаї на мене 2 великі баняки киплячих бараболь, що варилися для худоби, 2 самовари з окропом, горнець молока і решту страв, що варилися. Було це між 9Уз і 10Уі годиною перед полуднем. Великий російський самовар влучив мене в голову і омаль не розбив її. Ось так, укривши мене черепками побитого посуду, перевернули вони на мене ще два кухонні столи, кинули подертий сінник і подушки, а коли я, придушений цією купою, просив води, заборонили дітям подати мені напитися вигукуючи: «Jeszcze nie zdechniesz!» «Giń psiakrew bez wody!» а дітей відганяли від мене кольбами. Напівзімлілий чув я брязкіт розбитих шиб і тріск ломаної хатньої обстановки, яку знищили безпощадно. На поміч до них прийшов новий полінійний відділ і оден з новоприбулих сказав: «Dajcie temu staremu wody»!

Коли в мешканні було вже все поламано й порізано, крикнув до мене скатованого олен із поліцаїв: «Idz stary popie do stożków!» Я не міг рухнутися, привалений стосом побитого посуду, побитий, поколений, а ще попарений окропом. Тоді відізвався другий поліцай: «Daj mu spokój! Jemu i tak nieduże się należy!» Відтак звернувся до моєї 67-літньої сестри і, вдаривши її кольбою у груди, закричав: «Idź, stara kurwo, do stożków!» На це ввійшли до хати столяр Ян Урбанскі і заступник війта Тимко Гуманюк. Діставши по два удари кольбою мусіли вони разом із дітьми й моєю сестрою розкидатг стіжки до спідньої верстви.

Тимчасом до хати приходили що-раз инші поліцаї й допершували знищення. Я, скатований і попарений перележав під купою начиння коло 3 годин. Страшний протяг, що повстав наслідком вибиття всіх вікон, при відчинених дверях, пронизував мене. Поліцаї почали бенкет: виносили з пивниці вино й випили 34 фляшки. Підчас піятики оден поліцай застромім-, на багнет мою родинну памятку, фотографію моєї бл. п. дружини, і так носив її по хаті. Сплюндрувавши хату иечувани.м способом і розкинувши стіжки, забрали около 50 кл. уламків старих металевих річей, що були призначені на доплату до ціни куина церковних дзвонів, кажучи: «Macie dosyć'dzwonów. Bedziecie zębami dzwonić!» Наостанку розвалили ніч у канцелярії пдрохіяльниг.і уряду й виїхали з села.

Першу поміч подали мені мої діти й сестра, опісля вбіг на х>внлю син ні.іиаємці

С. Зелена, пов. Бучач, фільварок о. о. Василіян. Знищення кімнатньої обстановки при «ревізії» польською поліцією.

фільварку, Лев Войцєховськиіі, Улисавета Масляк, Банда Рижевська, Ян Урбанскі. Тимко Гуменюк — усі з Богатковець. Другого дня був у мене іижпнєр меліораційного бюра у Львові Боґданскі.

Що поліція забрала біжутерію моєї дружини може посвідчити Ян Урбанскі і Євгенія Дуркало з Богатковець. По лікаря не було кого ніслати, бо всі боялися. Аж другого дня приїхав із Струсова д-р Радійон Сліпий, який опісля сам до мене кілька разів приїздив. Свідоцтва лікарського не хоче мені дати, бо боїтіся стратити посаду. Перших шість днів по побитті лежав я в тяжкій боротьбі зі смертю. Правда, д-р Сліпий впевнив мене, що міцна будова кістяку і здорові груди дають підставу надіятись иа видужання, але видко сам в це не вірив, бо другої днини питався, чи я ще живу. Не дивно, що пішла чутка про мою смерть. Рознесли 'її місцеві кодьоністн.

На жаль мушу сказати, що смерть булаб мені лекша за мої страшні муки, як? перебув я тяжко хорий протягом повних трьох місяців. На плечах, доколених і попарених, відкрилися болючі рани. Страшні спомини нечуваної зневаги мене як старшо) людини, а зокрема як священика, мучать мене донині, а хто їх не иережнпі.п. поняття не має про те страшне почуття упокорення. Смерть супроти нього ніщо. До фізич них і моральних терпінь долучилося почуття безвихідної матеріяльної руїни. В хагі вітер свище. Вікна побито, рами віконні поламані. 10 подушок порізаних. Уся обста-нова поламана: ліжка, канапа, шафи, нова машина до шиття розбиті в кусні. Лямпп. все столове й кухонне начиння побите. 2 парі чобіт, одіж, нове убрання — покраяно: навіть полотно, призначене на білизну, порізано. Образи подерті багнетами. Два стінні годинники і 2 металеві кишенькові розбиті. Оден із тих годинників мав уже 130 літ.

Перебув пять воєн, із них і мексиканську, і все буїв цілий, аж тепер у час «спокою» розбили його на кусні. Усі запаси на зиму: конфітури, іУі коли яєць побили, вимішали з просом, а на верх вилляли мариновані гриби.

Знищили також ціле канцелярійне уладження, всі урядові папери і приватні, окрім метрик. Перемішали всі папери зі шклом і піррям та полили овочевими соками. Музичні струмента: цитру, гітару і позичений Грамофон — ціною 75 дол. ам. — розбили на кусні й викинули через вікно. Навіть св. Хреста не пощадили. Скинули його на землю й поламали разом зі срібними ліхтариками. Забрали поліцаї з собою: З біжутерії: Золотий ланцюжок дамський, чоловічий золотий ланцюжок іа девізкою Матері Божої, золотий дамський годинник, 5 перстенів із діямантами й рубинами, золоту чоловічу обручку з написом в середині Н. II. 1907, дві парі золотих заушниць, 2 браслети золоті, 2 брошки й золотий австрійський дукат з 1800. p.. і золотий хрестик з ко-ралем. З канцелярійпого приладдя взяли: золоте перо за 15 зл„ олівець Койнор; далі: запальничку, тютюн, паперці, кілька метрів полотна на колірові сорочки, одні скроєні підштанці й нову чорну священичу камізельку.

Розкинені стіжки загнили, збіжжя затухло. Від зіпсованої паші згинула мені молочна корова, а від стухлого зерна витнула вся домашня птиця. Знищено збіжжя мені иа 75%.

Радять мені списати шкоду й подати скаргу. Кого і до кого скаржити? Робити донесення до поліції на туж саму поліцію... до влади на її представників?... Зневірений у справедливість, змучений, зденервований, з поламаною кісткою у правій руці, не маю сили навіть провірювати і списувати всю шкоду. Краще смерть, як таке життя, з тим упокоренням перед зневагою.

Я поночі зриваюся від морального болю, що мене так збили — здоптали мою людську гідність. А тут діти незабезпечень Зруйнований матеріяльно мусів я забрати їх зі школи. Маю їх троє: найстарша дочка Марія, ур. 1912. p., уч. V. курсу учит. семінарії, син Володимир, ур. 1914. p., уч. IV. кл. ґімназії, дочка Іванна, ур. 1919., уч. ІІ. кл. ґімназії.

о. Е. Мандзій, гр. кат. парох

у Богатківцях, повіт Підгайці.

Автор цього опису — Василь Починок, студент прав львівського університету, по пережитій «пацифікації» втік за кордон. Понюце подаємо відпис протоколу, який зложив В. Починок 12. XI. 1930. в Lauenburg — у перед німецькою поліцією, що придержала його на границі. Протокол підписали рівнож крим. секр. Buchau і крим. асистент Rother. Цей опис-протокол був друкований в українській пресі за кордоном.

Свої студії на університеті у Львові, на правничому факультеті, вів я так, що частину студійного часу проживав у Львові, а частину дома, бо на постійне проживання у Львові мені бракувало грошей. Саме тоді, як я був дома, завітала до підга-«цького повіту перша польська карна експедиція. Прийшла вона й до самого міста Підгаєць, звідки я походжу й де я ввесь чао перебував; хоч молодий та не дуже відомий серед ширшого громадянства, але мав я щастя попасти першим до рук розлюченої юрби польських поліцаїв і зазнати ту пацифікацію на власній шкірі.

Не буду багато .розводитися про причини пацифікації, їх уже кожний знає. Полякам ішло про те, щоб винищити цілком українців на українських прадідівських землях і тими землями новнквю заволодіти. З цією метою вони йдуть на все, а здебільша на те, що культурний ові» уважав за варварство. Цього літа, послужила їм причиною до маоакрування українського населення жвава діяльність Української Військової Орґа-нізації. Не маючи змоги вивчити Укр. Військову Орґанізацію, властиво, не саму орґа-нізацію, яко таку, а її членів, що, пробуваючи в підпіллі, борються за волю свого народу проти окупантів, вовн -рішили помститися за це на мирному населіенні Захід-ньої України. Робота пішла за певним, згори вже укладенним у Варшаві чи Львові, пляном. Колиб були правдиві твердження поляків, що вони виступають лише проти саботажів, то на ділі пацифікація малаб відбуватися лише по тих околицях, де такі саботажі відбувалися. Фактично ж оправа, стоїть инакше. Пацифікаційну акцію проводив польський уряд і там, де не було ані однощ .випадку саботажу. Поліція і військо пацифікують усіх, хто лиш під руку попаде, себто, хто не мав змоги заховатися десь у ліоа,х чи нетрях, куди не мала доступу ні поліція, ні військо. Пацифікують усіх без ріжниці віку, полу, заняття, стану, і пацифікують аж доти, доки село чи містечко не дасть своєї згоди та писемної заяви голосувати при виборах аа список число 1, себто, за Гіілсудским і його шатіею. 3. цього виходить, що започаткована польським урядом акція не була проти акцією проти УВО, а плянованим згори терором проти українського населення."

Тепер перейду до того, тцо сам переживав.

22. вересня ц. р. оголошено в Підгайцях стан облоги. Причиною до цього послужили саботажі. Якраз тої ночі призначено мене і ще двох моїх товаришів, Ярослава Сену й Володимира Данькова, на варту коло «Народного Дому», що її повнили члени

Кооператнпа «Спільна Праця» в Кадлубисках, пов. Броди, здемольована

карною експедицією.

«Сокола». Огорожа мала завданням стерегти дім, щоб його польські «сгшельци» в ночі не спалили. Завчасу прийшов я ще був до канцелярії товариства «Просвіти» і просив шефа, щоб він повідомив про нас урядово, що ми маємо повнити варту коло «Народного Дому». Він так і зробив, як я казав. Ввечері в 8 год ми пішли на варту. В місті не було нікого видко, крім «стшельцуф» і міської сторони. Міська сторожа складається виключно з поляків. Десь коло півночі прийшов до нас студент військової медицини з Варшави, Казимир Домбровскі, що тоді був на відпустці, і один нижчий урядовець, Бялоґорскі, і зажадали від нас виказок, що ми маємо право вартувати. Я заявив, що нам не треба ніяких виказок, бо в магістраті сказали, що від нас ніхто не буде ніяких р.иказок жадати. Тоді вони заявили, що вони є контрольорами варти, а тому мусять нас забрати до магістрату. Ми послухали й пішли. По дорозі прилучився до нас ще один урядник, а саме екзекутор Бурковскі, що цілий час ховався десь поблизу, з тією мабуть, метою, щоб нас ловити, колиб ми спробували тікати. Домбровскі і Бялоґорскі пояснили Вурковскому, що нас придержено тому, що ми не маємо лєґітимацій; коли ми прийшли до магістрату, тс в почекальні нас стрінув якийсь, мені незнайомий, поліцій-пий комендант, із виглядом атлета і з 3 медалями на грудях. У руці тримав він грубу палицю. Він,.увійшовши до кімнати, запитав присутніх дуже енергійно: «Де ті хлопці, що їх притримано?» Йому вказали на нас. Він зараз запитав, де арешт, що само собою означало, що він у тутешніх обставинах не орієнтується і тут уперше. В відповідь на це питання показав один із маґістратських урядників на двері і зараз же ті двері відчинив. Од самого поліцая чути було алькоголем, а його очі були взагалі не дуже ясні. Не знаю, від чого це було: чи від надмірного пиття, чи може з якої иншої причини, та в кожному разі очі його мали баранячий, напівзвірячий вираз. Він став біля дверей і гукну» на Ярослава Сену: «Холзь тутаїї, як сен на.зииаш?» Сена назвав сеі'е, а він на це ІІому сказав: «Ідзь». В той момент, коли Сіна переходив через поріг, поліцай хопнв палицю за другий кінець, підняв її вгору і замахнувся, щоб Сену вдарити по голові. Палиця зачепилася об стіну, це зменшило удар, що попав не на голову Сени, а на плечі. І він зник у темному отворі, похитуючись од удару. Тепер прийшла черга на нас двох, і міг по до|нііі одержали по одному сильному удару по руках. В арешті загнав він нас до кутка кімнати. Я впав па ирічу і скулився. Поліцай зачав бити нас иалп-цею :ta чергою, раз мене, раз Сену. Сена мав грубий плащ і рукою відбив багато ударів од мене, себе і Данькоиа. Биття було немилосердне. Палицю держав поліцай оГома руками за тонший кінець і при цьому стояв міцно на обох ногах, розставивши їх широко, щоб мати більший розмах. Я закрив собі-був рукою виски, щоб він не попав мене палицею туди і не іа'нв на місці. Удари спадали на мою руку. Один удар дістав я в готову за пухом. Далі вдарив він мене раз по новому коліні, а відтак обробляв палицею ввесь час моє праве рами, то другого дня було зовсім чорне й набігле кровю. При с'.иті поліцай побачив, шо його удари не дошкуляють Сені, а тому зачав він бити його палицею по готові. Сена дуже кричав, і тоді поліцай кинув його, зачинив за собою двері іі пішов. Як це довго т-|н'вало, я не знаю, в кожному разі тяглося це досить довго. Він пас бив, а ми страшенно кричали. Дехто, з тих, що вже були там замкнені, так настрашилися того, що зі страху не могли довший час говорити. Коли я опритомнів, то засвітив маленьку електричну лямпу, то її ми мали з собою на варті, і побачив, що келія була доволі маленька, може з на 2 метри. В одному куті на прічі лежали троє роздягнених хлопців, а на долівці на соломі лежали ше 4 особи. Разом із нами було всіх ш осіб. В келії було повно вошей, блощиць, блох і всякої нечистії, а до того всього нестерпна гаряч і задушне повітря. Ті три хлопці, шо лежали на прічі, були з Бібрки. їх задержано як підозрілих саботажників по дорозі до Зарваниці, як вони їхали на відпуст. Трьох із тих, що лежали на соломі, були волоцюги підозрілого тину. Четвертий, може, іГі-.літній хлопець, був із Носової, маленького села коло ГІідгаєць. і

Карна експедиція прийшла до нідгаецького повіту 22. вересня 1930. р. і відразу зайшла до села Вербова, яке найперше «снацифікувалп». В селі виглядала пацифікація приблизно так: — «Кожний дім обставлено 15 поліцаями. Одна частина їх нншпла со-ломянии дах на будинках, а друга копала в хаті яму, куда ссипала принесене иишими поліцаями збіжжя іі муку. Далі брали вони подушки, роздирати їх і на збіжжя сипали пірря з подушок. Меблі иишнли, хатнє приладдя ламали і все це кидали в ту яму. На це все висипали бочку квашених огірків, а тому, шо яму конали все коло печі, то на це псе зверху завалювали ніч, і ось так засинали викопану яму. Пнша частина поліцаїв тим часом била населення. При хатніх і>евізіях у Вербові знайдено в одного хлопця один чи кілька малих куснів запального шнура, які ще за старих часів батько чи дід залишили, коли працювали в каменоломі. Вживали цього шнура до запалювання вибухового матеріялу при висаджуванні скель у повітря. Хлопець зветься Лапчак. Поліція била малого хлопця так довго, аж поки він не сказав те, чого від нього вимагали, а саме, що шнур цей він мав для підпалів дворів. Далі поліція питала, чи не дали часом цей шнур йому студенти, на шо хлопець відповів, що (як того іі домагалася поліція) шнур цей йому дав студент Мізерний, не маючи й на думці, які з того будуть наслідки. До цього ше додано, шо студент Мізерний наказував малому хлопцеві палити цим шнуром двори. Та в тому всьому не було ані слівця правди. Але Мізерного заарештовано й бито, щоб признався, шо це він ті саботажі робив. Він про те нічого не знав. Тоді його знов били, при цьому він двічі омлівав. Очучалн його, ллючи на нього брудні помиї. Про ні події були балачки в Підгайцях, але народ не хотів цьому вірити, бо ніхто й не припускав, щоб шось подібне могло діятися за наших часів. Потім привезено Мізерного Вербова до Підгаєць, і якраз я зустрівся з ним у тюрмі проти ночі 23. вересня 1930. p.. коли й мене заарештовано. Били .Мізерного 22. ве]>есня пополудні, а вечерохі перевезли його до Підгаєць. Ного руки, ноги, плечі, груди, взагалі ціле тіло, були сині від побою. На голові мав він рани та ціна голова, була покрита ґулями. 23. вересня 1930. р. перевезли його до судової вязниці в Підгайцях і тут 20. вересня 1930. р. били його при вичиненому вікні ВІД Ю. до і.зо пополудні без перестанку, хотячн тим змусити його признатися до підпалів. Його били раз-у-раз, бо він не хотіп признаватися до того, чого не робив. Тепер сидить він ше в тюрмі, і йому іцюкуратура виготовляє обвинувачення за державну зраду, себто, хоче відвести під славний анстрійсько-польський 5S. параграф. Це все я бачив на власні очі, а тому дуже злякався, а прдте потішав себе надією, що може завтра мене випустять, що, можливо, нас заа|>ештувалн помилково, та. мабуть, помилково й побили. Коло 0. години вече|*а прийшов до магістрату урядовець •<Просвіти» Даиьків, шоб довідатися, що з нами сталося. В магістраті він гостро балакав зі службовим урядовцем, і той направив його до комісаріату поліції. Я чув його голос і самого його бачив крізь шпарку у дверях. Даньків пішов собі, а ми. непевні своєї долі, мусіли далі чекати десь аж до S. години, коли прийшов кінець нашій непевносте, і міг побачили, що «се те не було помилкою, як ми собі думали. Як я тільки почув, що одчиняються двері, то глянув крізь шпарку й побачив мого товариша Антона Кучера, студента теольоґії, без ковнір'ця, краватки, плаща і скарнеток, у четниках на босу ногу. Ноги були скрівавлені. Тут я вже враз зрозумів, що з нами не швидко справу полагодять, і що нам ирийдеться попосидіти довше. І ось у ту хвилю почули ми страшенний крик знадвору, а рівнож і кілька стрілів. В 10.45 гол. крикнув мені до келії поліцай: «Починку, ходи сюди». Я вийшов із келії і пішов за ним. Дуже недобре мені було, як почув я карабміові стріли, бо думав, що то всіх заарештованих розстрілюють. На нодвіррі побачив я кількох поліцаїв, як вони піючшиали свої карабіни і від часу до часу стріляли в повітря, щоб тим заглушити крики катованих. Рівнож примітив я, що поліцаї на кожного перехожого кричали «скуриий син», однаково, чи був це свяще-

Маґазин Союза кооператив у Бучачі .по відході поляків.

ник, селянин чи ще хтось. На жінок кричали «курва». Взагалі кажуть, що поліцаї наїїо-добляють свого пана-маршала ГІілсудского, який дуже часто при розмові вживає, таких слів. Один із поліцаїв повів мене до шани, де було приміщення огневої сторожі. Там був ще один поліцай, стояв він по середині шопи, заклавши руки за спину. Коли ми ввійшли, він запитав мене: «Як звешся, скурвий сину?» Ясказав йому польською мовою своє прізвище. Казати українською було безглуздям, бо всіх тих, що наважувалися так робити, поліцаї били мало по не до смерти. Назвав я себе: Базилі ІІочинек. На це запитав він мене, хто я з фаху. Я сказав правду, шо студент прав. Він перешукав мої кишені іі витягнув із одної мій записник, у якому була польська конституція. Її я все мав. при собі, бо, як правник, мусів був я її знати на память і при нагоді я і>аз-у-раз її перечитував, «Що це є?» — запитав поліцай. (Тут я примітив, що цей поліцай, як і багато инших, не вмів читати). На мою відповідь, шо це польська конституція, він сказав: <-Не бійся, ми її скоро змінимо. А скільки дворів ти спалив?». «Ані одного» — відповів я. Після тої відповіді він ухопив мене за волосся й кинув об землю. Другий ухопив мене ззаду за руки та зачав бити нагайкою. Нагайки ці були довгі, зі сталевою вкладкою в середині, а на кінці кожна мала оливяну кульку. Всього я дістав 25 ударів, а il'io я цілий час пручався, то удари надали куди попало. Я дуже кричав, і- тоді той, що мене тримав за. голову, пустив. Я підвівся, але той поліцай, що бив мене ввесь час, далі періщив мене нагаєм. «Ти, скурвий сину, хочеш на польськії! землі будувати Україну». — приказував він, батожачи меня. По тому всьому відвів мене/гой самий поліцай до келії, де я відразу звалився на прічу, ґо ціле тіло спухло та боліло.

Над вечір почув я, як у сусідній із келісю кімнаті хтось каже: «Принеси ішли.

приготов горнятко, рушник і лавку». А десь колю пятої години почув я крики з іиопи, де мене катовано. Крик цей тревав дуже довго, і не можна його було порівняти з тими криками, що я їх чув ранком. Від часу до часу крики ці замовкали, певно, тоді, як зімлілих катованих одливали водою, а за хвилю зачиналися знова. Було жахливо чути ті крики. Коло 7. години знова викликали Ярослава Сену. Незабаром його принесли назад, а повели мене. По дорозі питали мене всяку всячину, між иншим і проте, чи маю я вже домовину та чи я сповідався. На подвіррі було щось із 100 поліцаїв. Всі вони були вже напідпитку і рвалися, як ті дикі звірі, до бійки. Навколо чути було алького-лем. Поліцай, про якого я вже згадував, що він мав вигляд атлета, схопив мене за ков-нір і потягнув до шопи. А що вже зовсім стемніло, то я думав, що оце мене під покрівцем темряви замордують. Я благав поліцая, щоб мене не бив, бо я вже двічі досить дістав. Він запитав: хто теб^ бив? Я відразу сказав, що вночі пан..., на що він враз мене перебив: «Що ти, скурвий сину, кажеш, що польська поліція бе? Ми тобі покажемо. Ти ще'не знаєш, що русини й поляки лише цілуються (під словом русини розумів він українців). Здійми окуляри! — сказав він. «Роздягнись, синку!», я роздягнувся. Все це відбувалося в темряві, лише иноді де-не-де блимали чиясь електричні лямпка. При світі лямпки я бачив, що частина поліції мала нагаї, а решта патика! Мене кинули на землю, розтягли руки, один поліцай став мені на ліву, другий на праву руку, а третій поставив ногу на голову. І ось так зачали мене знова бити. Я дуже кричав, і тоді той поліцай, що держав ногу на моїй голові, запхав мені до рота кінеці свого черевика, щоб я не міг кричати. Чи при цьому вони сиділи чи стояли на моїї ногах, цього я не знаю. Щось із 10 чи 15 поліцаїв оточили мене лежачого, і аж тоді по чалася справжня екзекуція з биттям та підрахунком ударів. Числили вони поволі, за той час, як нараховували один, падало не мене 2—з удари. Числено аж до 25 Кожний поліцай хотів бити, та ще до того хотів бути першим. По порції в 25 буків на ступила маленька перерва, а після неї наказав комендант дати мені нову порцію._ Ціе другої .порції я вже не перетерпів повністю при свідомости. Я зімлів. Згодом оповідалі мені инші вязні, які сиділи в пивниці під шопою, що й ця друга порція була такоя повна, себто — 25 ударів. Як я вийшов із тої шопи, я цього не знаю. Памятаю липи одно, що провадив мене той самий поліцай, який увесь час мене обробляв, а дорогон бив мене якимось тонким патиком по висках. Тої хвилі, коли мене бито, хотіла поліцій вивести з келії Данькова, але він заховався був під прічу, і замісць нього взяли з келі малодого Хладю. Той малий хлопчик зі страху перед побоєм сказав, що скаже все, чоп від нього зажадають, щоб його тільки не били. Між иншим сказав він, що той чорниі в окулярах — це думав він на мене — подер якісь папери й кинув їх у піч. Зараз ж> по тому закликали мене і один із поліцаїв крикнув: «Починку, ти подер, скурвий сину протидержавну брошуру і сховав — ми тобі зараз покажемо. Ти тепер напевно підеи спати». Я сказав, що я подер папери, але це не були ні протидержавні брошури, н щось небезпечне, а лише звичайні запрошення на збори, українською мовою писані А що за це дуже бють, коли в кого щось українською мовою писане знайдуть, тому ; й подер, що мав, і кинув у піч. Поліцаї, що вміли читати, відчинили піч і повитягало всі кавалки паперу, що я їх там кинув. Після цього комендант наказав всипати меи стільки, щоби я добре попамятав, а, може, й пішов би спати. Тоді відвели мене до якоїс: пивниці під шопою. За мною пішло кількох поліцаїв, але не з наваями, а вже з кара бінами. Я думав, що це вже прийшла моя остання година. Зі страху я ледви йшов, рухати руками й ногами було дуже тяжко. Тут мушу сказети, що сам Бог мені допомії В тому моменті почув я пронизливий свист. Це. свистів поліційний комісер. Мене по вели назад. Один із тих поліцаїв, що мене вели, копнув мене кілька разів ногою в жи віт і сказев: ми ще з тобою завтра побелакаемо. Десь коло 10. години, а може й 10,3( у ночі, прийшов до келії бурмістер міста Підгаєць і сказав до нес: ідіть до дому. Н< запит, чому нас так бито, він одповів, що нао В' ночі піймали коло хати пана Маліса якого ми ніби хотіли спалити. Треба сказати, що Маліс — це українець, і не буж ніякої причини йому щось робити. Ми зараз запримітили, що бурмістер оттак тількі собі говорить, щоб щось сказати, якось викрутитися.

Як тільки нас випустили, пішов я з Сеною до його хати, бо до дому боявся йти щоб мене вдруге не заарештувели. Ранком одпровадпв мене один товариш до дому, б< сам я вже не міг іти. Як тільки мене побечили знайомі жінки з моєї вулиці, зерез зачали були плакати. Оглядалися на мене й жидівки, як я проходив вулицею. Наслідком побою на поліції я дуже змінився. Як тільки я прийшов до дому, то впав на ліжко і пролежав 14- днів. До мене доходили чутки, кого й як катовано. Розповідали мені, щг в багатьох знайомих зроблено основні ревізії, а по ревізії їх заарештували і відвели до нового магістрату, що є поблизу старого. Нас тримали у старому магістраті. В новому магістраті всіх замикели до пивниць, що якрез під тою шопою, де нас бито. Всі крики, що ми їх майже безпереривно чули, походили від тих людей, що були замкнені в пивниці. їх там також катовано. Всі, що ще були зелишнлися здоровими, давали мені знати лро все, що діялось і що діється в місті. Найбільше побито магістра права блеису Яворського, бувшого сеймового посла, священика Михайла Білозорсьшго і д-ра ветеринарії Григорія Паріона та нотароького контщпгіента Когута.

Явороького заарештовано 23. вересня 1930 в 4. годині пополудні, себто, пізніще, як нас, але проте його дуже бито, безпереривно, раз у пивниці, а вдруге в шолі, в шші нагайкою,- а в пивниці карабіновою кольбою. Крім того, він дістав ще багато ударів по пятах, і його лаяли останніми словами. Його треба було декілька разів очучати. Так-оамо били й двох инших згаданих заарештованих, із тою лише ріжницею, що не так довго, а Когута бито, крім того, по животі так, що йому попунала шкіра на животі. їх тіло було вкрите синяками і повсюди понабігала кров. На це е дуже багато свідків. Взагалі всіх катованих можна поділити на кляси. Згаданих вище осіб не можна зачислити до ніодної клясн, бо їх бито надзвичайно. До першої кляси належали ті, що діставали денно по 3 порції буків. Вечірня порція була дуже довга. В цьому відношені найгірше було з'родиною Голювінських (5 чоловік), далі зі студентами теольоґії А. Кучмою, господарем Корпаном, реставратором А. Лозовським, 65 літ віку, з головою товариства «Просвіти» в Підгайцях — Іваном Даньковим,. Родину Головінських катовано так нелюдськи тому, що звязувано її з комендантом «Української Військової Організації», Головінським зі Львова, якого польська поліція підло ззаду застрілила. Тоді як родина Голювінських із Підгаєць не має нічого' спільного з Головінським зі Львова, хіба що спільне прізвище. Поляки думали собі напевно, що у Львові був лише один Толювінський, а тут їх аж пятеро, тож треба їх взяти в роботу. Батька родини вхопили поляки на стриху. Тамтаки його зразу зачали бити, а потім, віднявши драбину, скинули його на долину. Цього було ще замало. Його забрали до маґістрату і всипали йому з порції. Після того відвезли до дому. Син його Борис також дістав з порції. Володимирові, другому синові, відбито легені. Бито й маленького Нікона, що ходить до школи і має тепер 16 літ. Пятото з родини Головінських бито рівнож з рази, при чому позривано йому шкіру з голови. На виразний наказ поляків' мусів він «їсти польську землю», набірати до уст піску, жувати його й ковтати. Антона Кучму били в його хаті по пятах. Щоб при битті він не виривав ніт, підставляли йому під ноги баґнети. Всежтаки при битті він рухав ногами, а тому поранив був собі о баґнети ноги. Кров, шо я її бачив на його ногах, як його привели до маґістрату, була з тих ран, що він їх мав від острих багнетів. В магістраті били його ще тричі.

Господаря Кбрпана били рівнож тричі. 65-літній Антін Ласовський дістав також три порції. Іван Даньків тогож таки дня, як він приходив до маґістрату розпитуватися про нас, і звідги_ його відправили на поліцію, дістав також побій у філії «Просвіти» по переведенні основної ревізії. Його забрали були поліцаї, як тільки він прийшов до комісаріяту й питав про нас. Потім відвели його до хати і там знова всипали йому одну порцію, а в магістраті дістав ще треггю.

Так звана друга кліяса доставала дві порції з доларом. До тої кляси належали Іван Бакалич, директор кооперативної централі в Підгайцях, Боянівський, урядовець, кооперативи, Ярослав Шпундер, урядовець кооперативи, і Дмитро Сена, батько двох синів, одного Ярослава, що був разом зі мною, а другого Евгена, студента прав. Далі' дістали нагаїв Бокалів — воєнний інвалід без руки, урядовець кооперативи, воєнний інвалід Овсянський, без ноги, Володимир Мучкевич, студент теольоґії, іі багато инших, прізвищ яких я не знаю точно.

Потерпіли люде від побою дуже. їм повідбивано легені й нирки, і це дасться в бу-дуччині в знаки. Коли поспитати польські урядові кола про ці всі події, то вони, розуміється, про це нічого не знають, як це було вже в Америці. Мертвих навіть і амбаса-дори не можуть воскресити. Коли кого поляки вбили, то той мертвим залишиться, назавжди.

Все те, що я тут подав, можу прилюдно всюди повторити. Це я сам пережив. А тепер хочу дещо розказати про то,-що я чув та що мені доводилося читати. Фактом є, що українські часописи в Польщі все виходять із великими білими плямами. Всюди, де лише були гроби українських стрільців, поляки зганяли народ і наказували розкопувати ті гроби. Хто відмовлявся, того бито на місці так довго, аж док® він не годився робити те, що йому наказувано. Польська преса розписувала про нас всіх ріжнородні вигадки, як ось, напр., що в Вербові знайдено два вози амуніції, та що їх відвезено до. маґістрату в Підгайцях. Місцевий коваль із Підгаєць, поляк, заявив прилюдно, що за ці дві фіри він не дав би навіть і 5 Грошів. Ця зброя була — кілько військових поржавілих лопат, декілька вистріляних гільз од карабінових набоїв і кілька поржавілих обручів із коліо військових возів. Коли знаходили в когонебудь із наших людей ножиці-для перетинання дроту чи взагалі заліза, того зараз замикали й били як запідозрених у саботажі. Йому вмовляли при цьому, що тими ножицями він перетинав телефонічні проводи. Ці речі е в нас ще з часів світової війни, бо якраз у нас проходила фронтова лінія.

Як виглядали ревізії по хатах, я вже описував. Найбільше побросно по «Просвітах» та по бібліотеках. Підчас останніх днів мого побуту в Польщі я довідався, що польський уряд видав наказ як-найшвидче повідбудовувати будинки та понищені експедиціями обєкти, бо очікують якихось інтернаціональних комісій. Тим способом хотять поляки затерти сліди пацифікації.

Я хочу(Навести ще деякі дрібні випадки з иацифікаційної акції, які схарактеризують її, їйіже, найкраще. Десь у селі Посухів або Шибалин, точно не знаю, коло Бережан, один польський капраль зґвалтував українську дівчину, дочку лісового сторожа. Такі випадки під час пацифікації траплялися дуже часто. При цьому дівчина застрілила капраля. Польська преса писала, шо капраль поповнив самогубство, але все ж дівчину замкнено до вязниці. В польській пресі читав я таке: В Чижикові один українець (прізвище вже призабув) мав кинутися на польського улана. Улан застрілив його. Як цей випадок виглядав наиравду, можна собі уявити. Ревізію робили яких 10 чоловік. При тій скількости вояків чи поліцаїв неможливо, щоб один чоловік кидався на вояка, знаючи, що всіх вояків є десять чи скільки там. Виходить, що йото собі просто застрілено, а історію з нападом видумано для покриття злочину. Так само було і з Головінським. Нині ие повірить навіть і маленька дитина в те, що коменданта тайної «Української Військової Організації» ніччю вели через ліс лише 2 поліцаї. Виходить, що^- його впрост таки застрілено. В пресі писали, шо Головінський тікав, і йото застрілено підчас утечі.

Коли я вже трошки був після побою очутився, то поїхав 8. жовтня 1930. р. до Львова. Це був якраз речинець мого іспиту в університеті. Другого дня довідався я, що в підгаєцькому повіті е тепер військова карна експедиція, яка. арештує священиків, водить їх по вулицях і бє. Крім того, ніби вона застрілила в лісі студента Фурдея з Бокова і зґвалтувала багатьох жінок.

По деякому часі довідавсь я, шо в мене дома була ревізія, і поліція питала про мене. Не хотячи ш.е раз попасти їм до рук, я зважився втікти за кордон, що мені й пощастило по деяких труднощах. Тепер я перебуваю в безпечнім місці, далеко від польських варварів, і хоч не легко мені живеться, а всеж я вдоволений, шо живу між культурними ЛЮДЬМИ, ЩО ЗІ МНОЮ 'ПОВОДЯТЬСЯ як із людиною, а не звіриною, як Це було в Польщі.

В листопаді 1930. р.

Василь Починок, студент прав львівського університету.

(II рс тчколярні зі з не ння).

Риж, пшоно, тютюн і т. п. доставила кооперативе, решту селяне.

Улани, розташувавшися в селі, наказа-ли господарям та жінкам чистити коні й зброю, а потім зі списку, привезеного з собою, викликали поодиноких селян до клуні Андрія Мельника, клали їх на лавку, один улан тримав за ноги, а другий за голову, і били так довго, поки не зімлів, відливали й били далі. Найтяжче скатували Івана Романишина, голову читальні «Просвіти», якого декілька .разів відливали водою. Помимо контрибуції, брали улани все, що їм попадало під руки: кури, гуси, качки й т. д. Треба зазначити, іго були улани, які нічого не хотіли брати від селян, одначе, підстершини змушували їх до того. До місцевої кооперативи «Будучність» прийшов підетаршина, вдарив нагаєм склепарку, е керовникові Михайлові Мелавському некезев, щоб зняв український шильд та протягом .двох годин примістив над склепок польський напис червоною й білою фарбою. Коровиик зняв напис, а вивісив польський, писаний на папері, але за хвилину завився старшина і заявив, що шильд має бути напн.-саний на дошці червоною й білою фарбою. Не 'Помогли пояснення, що в селі годі знайти фарби. Старшина заявив, що коли протягом двох годин не буде відповідного напису, то зле буде з цілою коо-перативою. Улани вигукували¹: «Коли хлопові добре, то він хоче щоб було ще краще. Тепер ви нас будете довге памятати».

Читальня «Просвіти» в Гаях, коло Львова, 5. X. 1930., по здемольованні

її ляцькою поліцією.

17. вересня 1930. р. ранком покликав командант до себе війта й наказав, щоб громадський поліцай оголосив негайно, щоб усі молодиці й дівчата поодягалися у святочні одаги й проводили відділ за село.Молодиці й дівчата повдягалися і відпровадили уланів. Попереду йшов громадський писар і ніс військовий прапорець. За цариною сказав командант відділу прощальну промову та додав: «Як будете палити, то знова повернемо й будемо' з вами балакати инакше». Так було в нашій громаді.

Підписи: Тимко Паньків, Андрій Мельник, Юрій Тель, Іван Романиіиин, Петро Кундра.

II.

Ярослав Лисий (син Стаха), літ 21: — Зі працював у кузні. Приходить один жовнір викликає моє призвіще та вимагає від мене, щоб я віддав рушницю. Відпровадив мене до клуні Михайла Савки. В клуні я був щось із пів години, але мене там не били. З клуні Михайла Савки запровадили мене до стайні Андрія Мельника. Я рушниці жадної не мав, але вони оперлися на наклепи Романа Процишиш. В стайні я був з тодину. Зі стайні запровадили мене до клуні. В клуні допитували мене старшини, де є кулемет, хто палить стирги і т. п. і хто до тієї організації належить. Я відповів, що я нічого не знаю. Після того казали покласти мене на лавку. Один тримав мене за голову, два за ноги, а чотирьох били по чому попало. По кількох хвилинах перестали бити- та звернулися з тими самими запитами. Коли я відповів, що нічого не знаю, навіть коли малиб мене застрілити, зачали мене бити вдруге. Коли я почав кричати, запхали мені уста вівсом (зерном), що було в клуні. По кількох хвилинах повторилася та сама історія з допитом утреттє Скатувавши випровадили мене з клуні до стодоли. В стодолі я був до самого вечора. Ввечері покликали мене й казали мені йти до дому, але на -подвіррі стояло 8 жовнірів і били мене через ціле подвіря аж до брами.

Львів, 18. вересня 1930. р.

Ярослав Лисий (в. p.).

Протокол

списаний із селян із Гале біля Львова, що були побиті карною експедиціею 16. вересня 1930. р.

Потурбовані карною експедицією 3. і 4. відділу 14. полку уланів Іван Романишин (син Юрка), Ярослав Лисий (син Огаха), Іван Шуплат (син Івана), Василь Романишин (син Івана) зголосилися в Народній Канцелярії 18. вересня ц. р. і зізнають наступне: 1) І. Романишин: В той час, коли громада приготовляла овес на при-каз війська, де саме робив і я, ввірвалися військові на моє подвірря під проводом поручника й вимагали видачі сина, який, на підставі їх тверджень, мав переховувати якийсь револьвер від Романа Про-цишина з Гаїв. Мого старшого сина Василя не було дома, бо був він у полі. Я сказав це поручникові і він зажадав спровадити його негайно до нього. Ідучи, військові зачали бити мого молодшого сина Івана за те, що не відповідав їм по польській: Перший раз вдарив його військовий грабовим дрючком по руці. В тій хвилі сержант крикнув на мене, щоб я сам побіг по сина, що я зараз же вчинив. Я знайшов сина Василя й привів його. Коли став перед - ними син, приказали йому найти револьвер, котрий свого часу залишив у нього вище зазначений Іван Про-цишин.

Оина Василя забрали з собою і повели до Романа Процингина на подвірря, а відтак до стодоли Михайла Савка, наказавши йому перед тим виламати на себе дрючок з граба.

Передержали його там якийсь час, де вже було кілька побитих, а оаме: Микола Мандзевич, Йосиф та Роман Процишини й инші. Мого сина Івана по якомусь часі забрали на підводу Гринька Ґатія й повезли до Звенигороду. Били його дорогою на підводі, а також і в Звенигороді били кольбами в бік. В Звенитороді його тримали до вечера, а вечером знова повезли назад до Гаїв. В Гаях зачали його бити в стодолі Андрія Мельника. Здмкнули в стайні, викликали по одному до стодоли, клали на лавку, один із жовнірів тримав за голову, другий за ноги й били патиками, палицями й т. п. (чотири на одного — звичайно підстаршини). Побили так тяжко, що більшість із них хорі. На крик моїх дочок, Оофії й Катерини, і двох Дочок сестри, Дарини й Марини, які почали кричати на ґвалт, вибігли жовніри з стодоли й побили рівнож і їх. По екзекуції над сином ■ й «иншими, закликали мене й питали, яке становище я займаю у громаді. Я відповів, що я господарюю. На це вони витягнули якийсь папір і, присвітивши ліхтарем, прочитали його, кажучи нарешті: «Отій, щось є від коменданта». І почали мене бити, де попало. Це відбувалося на подвіррі Андрія Мельника 16. вересня ц. р.

Львів, 18. вересня 1930. р.

Іван Романишин (в. p.), Василь Романишин (в. p.).

Зовнішній вигляд будинку читальні «Просвіти» в Гаях, коло' Львова, ■ по «ревізії» 5. X. 1930.

Протоколярні зізнання про ляцькі звірства.

і.

Карна експедиція в Яворові на передмісті Нлконечнім.

14. полк язловецьких уланів прибув у неділю 5. жовтня ц. р. в пів пятої год. двома відділами з двох сторін і стійками окружив ціле передмістя. Розташувалися по хатах і стягали людей, яких вказала їм місцева державна поліція. Людей тих зібрали в читальні і по відповіднім «пшемувєню» викликали по одному, роздягали та били нагаями. Є дані, що екзекуцію виконували студенти техніки, переодягнені в військові уланські однострої. Нагаї шаліли від 10. год вечера до 4. год. рана. Прийшовши, улани насамперед запитали: де кооператива? — і знищили її. Справник кооперативи, 60-літній Іван Панчишин, дістав 20 нагаїв, Оенько Лялхж після побоїв бореться зі смертю, скле-пар кооперативи Огепан Линда дістав 100 нагаїв, його син Михайло Линда, уч. 7. кляси ґімназії П. ПІ. в Яворові, 150 нагаїв і раз дістав по лиці так, що ціле лице йому запухло, учневі 7. кляси ґімн. «Рідної Школи» в Яворові Линді, що вже був раз заарештований і випущений по переслухаині на волю, всипали на голе тіло тільки 300 нагаїв, на його життя не покладають ніякої надії, одне слово: коло 100 людей страшенно скатовано. Учителі — дир Мончко Андрій з Наконечного і Ваньчик Михайло з Пору денька втікши, за ними дуже розпитують На гр.-кат. приходстві закватпрували пани «по-ручнікі», заняли цілу хату, і родина пароха міститься в одній кімнатці... Катуючи людей да допитуючи їх, чи читали вони «Сурму», чи підпалювали стіжки, казали: «Пшизнайсен, ск... сину, бо нам ваш ксьондз вшистко поведзял». От.ке, мали на меті звернути ненависть парохіян на свого пароха, який зараз же по приході війська з па-рохії виїхав. На прйходстві вимолотили ввесь овес і пашню, частиною порозкидали по подвіррі, частиною спасли коням. Худобу й коні пароха вигнали зі стаен, а туди поставили свої коні. З громадян передмістя Наконечного отягнено один ваґон вівса контрибуції і на 20- фірах одвезено його до військових магазинів на Личакові у Львові. Крім того, з рабу вали багато дробу. Автом зі Львова приїхало 4 панів майорів і зараз післали на село жовнірів, які отягнули з селян 3 лантухи качок та курей та кілька пак яєць, все це поклали панам майорам доавта, і ті повезли до Львова. З Наконечного улани робили екскурсії До Яворова, там ловили людей та спроваджували до Наконечного бити. Так війт із Молошкович, Михайло Гарасим, кооператор, по сесії війтів вийшов до міста. Тут вхопили його вояки на авто, завезли на Наконечне і страшенно його скатували, а що він е директором Молочарської Районової Спілки в Молошковичах, то бючи його, приговорювали: «Мат сьметанен, маш масло». Суддю Саевича з Яворова заарештовано. Все свідоме громадянство з Яворова повтікало і ховаетьоя. Умундуроваяі кати розпитують про них та погрожують їх родинам, що хочби й місяць прийшлося їм шукати, то їх піймають і скатують. Все те знаю-з реляції очевидців: п. Гриня Терлецьйого, дідича з Милятич, та з листа моєї жінки.

Львів, 8. жовтня 1930. р. о. Михайло Бариляю.

2.

Село Вербів, пов. Перемишляни.

ЗО. вересня ц. р. приїхало до села, як казав війт, 180 поліцаїв. Оточили село навколо, зайняли всі виходи й почали переводити ревізії та нищити людське добро.

У Степана Музички вибили вікна і видерли лутки. Його самого і сина його (22 лі'г) побито. Били палицями. В Василя Куцого повирубали вікна і двері, завалили піч, а його оамого побили. У Дмитра Семчищина, Івановою сина, видерли й повикидали вікна, двері, обдерли дах, порозкидали всі стіжки. B' Миколи Гевки обдергб стріхи, попороз-кидано отіжки, побито його жінку Анастасію. У Гриця Турчина здерли частину стріхи й побили дуже сина йото Миколу, побили до безтями. Били його в місцевій кооперативі, де вія був склепарем. У Степана Турчина все знишено: побито начиння, приготоване на весілля, порозкидано отіжки, обдерто будинки, а його оамого з жінкою, тяжко побито. Бито селян: Миколу Турчина (Федьюова сина) та ще 6 инших.

Побитих селян забрала поліція з собою, щоб їй помагали нищити кооперативу, В кооперативі викинули й порубали вікна, завалили печі, двері порубали, підлоги позривали й покололи, склепове урядження — шафи — порубали й поламали. З 4 нгкаф лишилося 2 й без окла. Знищено трієр.

Людей били, кого тільки зустріли. В дуже багатьох селян зондували на купу все збіжжя та муку, поливали це квасом з огірків або борщем та топтали ногами (Василь Кущій, Дмитро Семчишия, Грннько Білорус і инші).

По приході до села комендант-комісар наказав війтові, щоб село приготовило обід: по курці на дві особи. Зносили по кілька курей до господинь, і ось так ті варили обід.

У священика о. Василя Кушніра розкинули стіжок і розшили верхи двох будинків.

В канцелярії пояснювали, що карна експедиція прийшла тому, що відбуваються підпали й саботажі і що люде не живуть у згоді з урядом. Люде відповіли (між ними й Іван Турчин, радний), що вони льояльні, сповняють всі обовязки і користають зі свого права. Читальні, кооперативи й т. д. — все це існує за згодою влади. Тоді один із комісарів (балакав укр. мовою) оказав: «Ви кажете, що ви льояльні і слухаєте влади. Л хотів би я знати, куди ви підете при виборах? Чи ви підете разом із урядом, чи ви послухаете сякого-та кого, що прийде до вас і наговорить цілу купу дурниць, та підеті ва ним?» Радні на це мовчали, а тоді комісар сказав: «Я не хочу вас мучити, бо і знаю, що ви на урядову листу не підете, а зробите, як охочете, але тим самим не маєп права казати, що ви слухняні і що все сповняете».

Експедиція була в селі три години.

7. X. 1930. Іван Турчин.

3.

Польські звірства в Васючині.

•25. вересня ц. р. в 0. год. рано приїхала карна експедиція, з двох компаній; оточили оело, і коли люде почали втікати зі страху до ліса, то вояки почали до людей стріляти. При тій стрілянині вбито місцевого, несповна розуму, пастуха Михайла Мов-чана, який саме лас на .луці худобу. Факт цей ствердила лікарська комісія з Рогатина і свідки: Федь Мельник та Михайло Андрусів.

В розпалі цієї стрілянини розпочато т. зв. ревізії.

Спершу почали шукати в кооперативі й у місцевого пароха. Кооперативу знищили вщент. Відділ із 16 людей напав на приходство і з лайкою: «Ти, гершцє бандн-туф, ок... сину і т.-д... руки до гори», зробили особисту ревізію в пароха й рідні його, а опісля казали ларохові стати на «бачносьць» і тримати 2¹/а години руки догори. По знищенні всего хатнього урядження, викинули иа голову пароха пірря з подушки служниці, а тоді вже казали розкидати снопи зі стирт. Те саме мусіла була робити і старенька 67-літня мама і жінка пароха, а вояки собі кидали ріжні дотепи. Зареквіровано пару коней, вернули ix аж по двох днях ледеи живих.'

Щоби скинути з себе відвічальність за згаданого вище вбитого Мовчана, спровадили пополудні 2 нові відділи поліції та почали трус у лісі, кажучи, що його вбили ті. які втікли до ліса. Кого ловили, того немилосердно катували. Важко побиті: молочар Гриць Постолюк, склепар кооперативи Стефан Іванків, громадяне: Михайло Левицький, Олекса Мовчан, Анна Мовчан, Анна Левицька, Іван Заставний, Федь Носик, Василь Баран і багато ще инших. Другого дня, 26. вересня ц. p., почалися ревізії в усіх сві-доміщих громадян, переведено тих ревізій понад 40. Скрізь порозкидали стоги, гіббу-рили печі, понишили хатню обстановку, а ввечері скликали громадську раду і, сказавши їй: «То мацє вшистко за иолітикен», від'їхали. Треба додати, що ні в Васючині. ні в поблизькГй околиці ніякого саботажу не було. Скарали це село, мабуть, тому, що воно національно свідоме. о. Сайксяич.

Журів, пов. Рогатин.

В Підмихайлівці, Журові, Васючині і в Г риторові, повіту Рогатин, переводила державна поліція так зв. «.ревізії», «шукаючи саботажистів». При тім цілком знищили у згаданих селах кооперативи, читальні, молочарні і каси Райфайзенки. Наприклад: у Підмихайлівці в кооперативі зірвали підлоги, стелю, товари змішали та ще й обіляли нафтою. В Журові знищили цілком молочарню, шкода становить понад 1.500 зол. При ревізії в о. Давидяка поламано крісла, порозрізувано подушки, зі стодоли попики-дувано збіжжя, одне слово: доконано цілковитої руїни господарства. Подібне мало місц" в п. Беркія в якого ревізію робили двічі. Найхарактеристичніще виглядала ревізія в молочарні, Де побито всі шкляні речі, забрано сірчаний квас, оливу й ріжні хемі калії, потрібні при виробі масла, ніби небезпечні. При цьому побито молочара и. Якова Василя і помічницю, дівчину Настю Бобик. Коли знайшли зонд, що його вживають при здутті корів, вважала його поліція за «шпріц для підпалів», і лише завдяки виясненню місцевого поляка, що асистував при ревізії, зонд не знищено. Крім подібних чис генних ревізій, у згаданих селах побито людей, зиоміж ігнших: у Журові — Кирила Беркія, Богдана Беркія, Петра Данилша і Тараса Ярошака.

Зразком, як бито ,людей, може послужити такий факт. Пана Василя Бакова звязали ланцюгом, руки дали попід коліна, іі?.крили голову коном і перевертаючи били ланцюгами по столах. Це повторювано кілька разів, і вийшов він із цього скріплений та лелви живий. Тепер лежить тяжко хорий, і неі»е.лнкя надія, що буде жити. І "'ПІ ПсркПі.

Хітавчани, повіт Городок Игайлонський.

1) п. Микола Мороз (голова Н. Р. Коопер.),

2) п.. Степан Фікташ (книговод міод. кооперат.) зізнають:

27. вересня ц. р. приїхала до Оіавчан карна експедиція уланів 14. полку та почали урядувати. Почувши, іцо в селі твориться, не мав Фікташ відваги прийти негайно до села, а випровадив одного чоловіка, щоб той його повідомив чи скінчилося вже «урядування» уланів. Коли він' довідався, що улани виїхали до сусіднього села, то пішов до села і поклався до" ліжка. Нагло вночі впали улани під проводом поручника, схопили його з ліжка, звязали руки в зад вивели з хати і привязали його до полудрабка біля воза і так їздили з ним (він біг біля воза) від 12 до 1% і<од. При тім привели ше одного — Михайла Кулика, касієра кооперативи, привязали його до другого полудрабка і так гнали їх далі, вишукуючи инших. Нарешті почалася екзекуція.

Трьох уланів тримали Степана Фікташа, а касієрові Куликові наказали йото бита. Коли рін, на думку "поручника, бив за слабо, вдарив його поручник натаєм у лице так, що вія скервавлений упав на землю. Фікташ був такий .побитий, що втратив притомність, і дотепер не може ворухнутися. Коли окінчили катувати п, Фікташа, то наказали йому бити касієра. Коли ж він опинався, почали його бити удруге, а з касієром самі собі дали раду.

Багато людей побитих невимовно тяжко. Декотрі з них являють собою скер-вавлену купу мяса. Між ними багато таких, які боряться зі смертю. Побиті: Михайло Пакош, Петро Куспіш, Іван Лісовий, Михайло Яріш (с. Миколи), Н. Дідик, Павло Гнатів, Іван Дицько, Роман Івасик (Михайло Пакош бореться зі змертю), Іван Небоґа, Павло Галамай, Михайло Гринишин і багато ще инших.

Підчас екзекуції наказав поручник знищити вивіску" в кооперативі, яка була українською мовою, а на її місце дати написану польською мовою. Зробив шкіц (як має виглядати) вивіска з польським! написом.

Вище названі стверджують також, що під час ревізії позабірали в них навіть гроші.

в.

Покропивна, пов. Тернопіль.

Володимир Кріль, господар із Покропивної, так описує перебіг «пацифікації* в його домі:

Було це проти ночі 24. вересня 1930. р. Під мою хату прийшла поліція, і один із поліціянтів застукав у вікно, та посвітив електричною лямпкою до хати, гукаючи, щоби їм відчинили двері. Тоді ми з моєю жінкою Анастасією зірвалися з постелі та пізнали, що то прийшла поліція. Але я не боявся, бо вже не раз перед тим приходили поліціянти до моєї хати, бо в мене міститься читальня «Просвіти». Приходила все поліція на якусь контролю, тому я думав, що й тепер так буде. Але було нам трохи дивно, що то було проти ночі, то я встав і відчинив сінні двері, а тоді поліціянти ввійшли до хати. Один із поліціянтів крикнув: світи! Я засвітив лямгпу і побачив, що біля порота стоїть ще трьох поліціянтів, і всі з грубими палицями в руках. І тоді впало мені до голови, що то за мара, що поліція така озброєна та має з собою ще такі грубі буки. Але в тій хвилі прискочив до мене один із поліціянтів і почав кричати: «Кріль, ніц не мув, тільки давай амуніціє». На це я відповідаю, що я ніякої амуніції не маю. Та в тій хвилі всі три поліціянти почали мене бити з цілої сили грубими буками куди попало, я в тім страшнім болю думаю собі, що може вратую себе; як буду кричати, щоб почув хтось із сусідів, а як сусіди позбігаються, то поліціянти дадуть спокій. Але це нічого не помогло. Били мене далі Тоді один із них каже до мене: «давай Сурми». Я знова відповідаю, що я Сурми в житті не бачив. Тоді знова всі три поліціянти почали мене бити палицями так, що я впав на землю майже голий, бо сорочка на плечах уже цілком подерлася. І чую в тім страшнім болю, що кричить поліціянт: вставай! Але я вже сили не маю, щоб встати.

Моя жінка зі страху сама не знає що й робити, але приступила до мене та хоче мене підвести зі землі, але в тій хвилі посипалися на її плечі вдари буками. Один із поліціянтів підвів мене з землі та й каже до мене: слухай, давай Сурми і амуніціє, бо умжеш, і вшистко зостанє збуяіоне! Тоді я сказав, що нічого не маю, а ви шукайте, де хочете. Тоді знов почали мене бити буками, а один ударив мене кілька разів грубою палицею по голові так, що ціле лице та груди залляла кров. Я почув у грудях страшний біль, і почало мені робитися слабо, так наче на сон абіратися. Мене палила сильне спрага, тому я попросив води. Моя жінка подала води мені, і тоді стало мені трохи лекше. Тоді чую голос якогось поліціянта, кличе через вікно на двір: «ходяь гутай, ходзь, нє буй се, он юж не уцєкнє». Тоді прийшло до хати ще чотирьох поліціянтів,

а однії із лих почав mviii- парії ! бити колм'юш. Другий in тих иоліцілнтін запитав мене, хто л е. Я «иаааїв, що ук.[*ішець, а тоді всі поліціянти почали мене оиТи, і я знова впав на землю: На^земді конали міно ногами та штовхали кюлі>бамн, а також били палицями. Я стратив лрнтом'нісі'ь, тільки чув немов крізь сон, як кричала моя жінка, яку також били. Один поліціянт взяїв мою жінку і кинув її на постіль,, а голову накрив периною, щоб жінка не бачила та не чула як мене катують. А коли жінка зірвалася постелі, то тоді один поліціянт почав її бнтн палицею по голові та по лиці. Ало жінка таки помогла мені підвестися з землі. ІІоліціянти почали до мене кричати: «то ти українєц, ти на польскей земі хцеш будоваць Україне», і знов били мене палицями по плечах.

В другій хаті через сіні чути було страшний крик, бо там замкнули поліціянти мою 70-літню маму та троє малих наших дітей.

Далі зажадала від мене поліція, щоб я видав кнпжки з читальні «Просвіти». Я відкрив шафу та почав викладати усі книжки на стіл. В шафі були також мої власні іслижкн з mqi'm підписом, які я привіз із Канади. Тепер почалася ревізія по цілій хаті. Один перевертав скриню, другий товчеться по стриху на хаті, третій у сінях, а решта у другій хаті, де були діти й моя мама. Я знав, що в мене не знайдуть нічого небезпечного для польської держави. Але на велику радість поліціянтів приносить один із них бляшану скринечку та, показуючи решті поліціянтів, каже: «відзіш цо он ма, то «ст прох» На те, сказала моя жінка, що то не є ніякий порох, але насіння з капусти. Тоді той поліціянт, що знайшов такий «порох», кинув ту скриньку моїй жінці у голову. Трохи згодом сказав поліціянт до моєї жінки: «подай єще раз мне те екшинки», а тоді удруге кинув моїй жінці ту скриньку в лице.

Ті поліціянти, що переглядали книжки, знайшли один часопис, де були поміщені фотографії наших' послів, і тоді почали мене знова бити .по плечах палицями. Як переглядали книжки, то ті шижки дерли та кидали ними в голову мені та моїй жінці.

Опісля один поліціянт приступив до моєї жінки, та приказав їй, щоб вона приступила до мене та била мене в лице. Коли ж жінка того не хотіла робити, то почали поліціянти бити мою жінку по плечах буками, а жінка під побоями поліції почала мене і справді бити по лиці, при чім поліціянти говорили до мене: «а она за цо це біє, оддай ■fili», і знова били мене буками по плечах та зневолювали мене бити мою жінку в лице. Я підніс руку та мусів був ударити легко мою жінку в лице.

Инші поліціянти, що переводили ревізію, знайшли портрет Шевченка, а відтак ириложили його моїй жінці до уст та говорили': «поцалуй ґо в сраки». Казали також при тім співати: «нєх жиє иольска, україенє насерматри». І ми мусіли то сповняти, бо нас знова били. При ревізії понищили та подерли цілковито всі мої фотоґрафії, що їх .а -привіз із Канади, на яких був я, моя жінка, наші діти, мої брати та рідня. Моя жінка почала просити, щоб не нищили фотографій, поліція фотоґрафії подерла, а жінці сказали: «нех ці шляк трафі». Инші поліціянти дерли книжки та вое те скидали на купу.

Після того сказали мені, щоби я збірався, бо піду з ними. Я почав одягатися, при чім помагала мені моя жінка, бо я сам не мав сили одягнутися. Тоді поліціянти порадившися сказали, щоб я лишався в хаті, а самі відійшли. По відході поліції пішов я до другої хати, де були мої діти та мама. Діти почали мене цілувати по руках та тішитися, що мене побачили. Я в хаті скинув кожуха, і тепер побачили мене мої діти та мама напівголого, бо сорочка була на мені цілком подерта, а тіло моє виглядало так, якби булю в сукно одягнене. Цілі плечі та руки були сині та чорпі. А мама та діти як побачили мене такого скатованого, то відвернулися від мене, бо не могли на те дивитися. Зараз надійшла моя жінка і отягнула з мене решту сорочки, що була скрівав-лена, а відтак одягнула мене в чисту та цілу сорочку, забрала мене та поклала до постелі. Рано був я такий слабий, що не міт, лежачи в постелі, сам навіть поворухнутися. Я казав прикликати священика, щоб висповідатися, бо ані я оам, ані ніхто з моєї рідні •не думали, шо я буду жити. Так перележав я три дні, а щойно четвертого дня почав я підводитися на постелі з великою иамагор й болем. Я перележав в постелі два тижні, а щойно третього тижня пішов я до лікаря в Тернополі — Д-ра Івана Яворського, який мене оглянув та ствердив ще сильні знаки від иобоїв.

Тоді, як поліція била мене в моїй хаті та переводила ревізію, то знищила моїх власних книжок на квоту ЗО дол. ам., фотографій на 38 дол.^ам., поломили два ліжка вартістю -10 дол. ам., подерли иодушкп вартістю 10 дол. ам.'та вкрали годинника, за якого я заплатив 18 дол. ам.. кобільшаюче скло вартістю з дол. ам., та золоте перо до писання вартістю 5 дол. ам. Читальняних книжок знищила поліція на квоту 45 дол. ам.

Поліція знищила під час експедиції цілковито нашу кооперативу «Віра». Всі товари, які тільки були в кооперативному склепі, понищили, поскидали всуміш на землю, а відтак ті всітовари полляли нафтою так, що вони стали зовсім до невжитку.

Крім мене та моєї жінки, побила поліція тяжко Івана Шуґана, кооператора, заарештувала його без ніякої причини та відправила до Тернополя. Тут просидів він мі.

•сядь у судових арештах, звідки випущено його не переводячи ніякої розправи. Так само побила поліція тяжко Панька Піуґана, студента університету, якого також заарештували; він посидів більше, як місяць, у тернопільській тюрмі. Побили ще тяжко Миколу Гураля, який сидів два тижні в арешті в Тернополі. Крім того,, побила поліція ще Василя Гудза та Михайла Поворозника та багато ще инших людей.

7.

Гаг коло Львова.

Мене забрали мити вози, що ними приїхав 14. полк на реквізиції до Гаїв. Приходять до мене жовнірі й питають, чи я не Петро Вовк. Коли я заявив, що так, то зараз мене запровадили до стайні Андрія Мельника, а зі стайні по-одному виводили бити. Коли мене покликали, то питали про машиновий кріс, а також про -те, хто підпалив стирти в кольонії. Коли я заявив, що мені про це невідомо, клали мене на лавку тричі, дали мені оволо 90 буків. По бійці ще казали «бєґєм» через брамку, де ще додавали палицями, опісля мене замкнули до шпихліра, перетримали там до вечера, а ввечері випускали знова через такий шпалір крізь палиці.

Петро Вовк.

16. вересня 1930. р. заїхали до нас улани 14. полку. Мене заарештовано і відставлено до стайні Андрія Мельника в Гаях. Опісля покликали мене до стодоли до протоколу, де мене питали про машиновий кріс. У стодолі були Старшини й підстаршини. Коли я заявив, що про машиновий кріс я нічого не знаю, поклали мене на лавку, 2-х жовнірів тримало за ноги, 1 голову тиснув у долину, і там мені дано около 30 буків; потім підвели мене і сказали, коли я не знаю, то вони мені скажуть, що у висушеній студні е той машиновий кріс. Потім мене знова бито. Скільки дістав я вдруге, не знаю, бо стратив притомність. Опісля били втрете, а що я почав дуже кричати, то насипали мені повний рот вівса, 9 разів клали мене на лавку до екзекуції, і коли я зімлів і впав, то мене 'все ще копано ногами, штуркали бияками й питали з якої організації я беру гроші.

Іван Явний.

Підберізці, повіт Львів.

Скадрона 14. полку уланів прибула до села 16. вересня ц. р. в 10. год. рано. Зажадали від війта 8.000 кґ. вівса і 3 годованих венрів. Покватирувавши коней по стодолах, вояки заявили, що мають наказ стелити не солому, а овес. Громада дала коло 6.000 кґ. вівса і вепри. Від кооперативи забрали 50 кґ. рия?у і 40 50. кґ. цукру, 1 vf. чаю — на це дали квіт із підписом «Поляк». Пішли до справника (мене), зробили ревізію, відпровадили до кооперативи і, запитавши його, чия то земля, та не чекаючи відіговіди, почали бити. Ударили підпоручник і сержант 10 разів у твар. Крамаря зі склепу викинули. Потім запитали, де .портрет Пілсудского, Мосьціцкого і «ґодло» і почали знова бити. Подрапали ніс, бо заткали уста, щоб не кричав. Сказали познімати портрети українських діячів. «Вїзд Хмельницького» розбили. Зажадали, щоб за 2. години були польські портрети, инакпіе бо буде знищена кооперативі.

Стефан Москва.

9.

Журів, повіт Рогатин.

У Підмихайлівці, Журові, Васючині і в Григорові, повіт Рогатин, державна поліція знищила цілком кооперативи, читальні, молочарні й каси Райфазенки. Приміром: у Підмихайлівці зірвали підлоги, суфіт, а кооперативні товари вимішали та обілляли нафгою. В Журові знищили цілком молочарню, і шкода виносить понад 1500 зл. п. При ревізії у от. Давидяка поламано крісла, фотелі, порозрізувано подушки, зі стодоли повигадувано збіжжя, одним словом доконано цілковитої руїни господарства. Подібне мало місце в п. Беркія, в якого ревізія була двічі. Найхарактерніще виглядала ревізія в молочарні, де побито всі штатні предмети, забрано квас сірчаний, оливу й ріжні хемікалії, потрібні для виробу масла, бо, мовляв, небезпечні. При цьому побито молочаря п. Якова Василя і помічницю дівчину Настю Бобик. Крім подібних численних ревізій у згаданих селах побито багато людей, між иншими в Журові Кирила Беркія, Богдана Беркія, Петра Данилова й Тараса Ярошака.

Зразком, як били людей, може послужити такий факт: Василя ВакоВа звязалп ланцями, руки дали попід коліна, накрили голову коцом і перевертаючи били ланцю-хами по стопах. Це повторювалося кілька разів, і вийшов він з того покервавлений і ледви живий. Тепер лежить він важко хорий, і мала надія утримати його при житті.

Іван Беркій.

Вишнівчик, пов. Підгайці.

Я в жінкою греко-кат. священика, маю середню освіту з Гімназіальною мату рою, маю 8 дітей. У вересні 1930. р. я мусіла піддатись операції, по якій у гарячц: лежала в ліжку. В тім стані застав мене злощасний день 25. вересня 1930. p., колі коло 10 години перед полуднем зявилася у нас карна експедиція польської держави поліції. На самім вступі відкомендерував прибувший з нею старшина, що його титулували майором, 4 поліцаїв до нас, на приходство. Поведінка тих осібняків, узброєниз у палки, була скрайньо груба і нечемна. Двох із них із криком і лайкою розпочали ревізію в одній кімнаті, других двох лишилося в тій кімнаті, де я лежала, переводити ревізію, причім обкидували мене і присутніх дітей ординарними словами. Один з них звернувся до моєї 16-літньої доньки Лідії, учениці VI. кл. Гімн, із запитом, чи вона є українка; а діставши нритакливу відповідь, попав у фурію, викрикуючи, що українці дістають тепер по... По переведенню ревізії, яка. не дала пожаданого для них висліду, зібралися всі 4 сторожі публичного порядку і по хвилевій нараді в сінях, увійшли до моєї кімнати, щоби перевести кінцевий акт своєї чинности. Щоби мати вільну руку, вказали мому мужові палкою, щоби разом' з дітьми удався до сусідаьої кімнати, замкнули двері, а для більшої певности, поставили одного зі своєї компанії на сторожі. Потім один з поліцаїв зняїв зі стіни портрет Шевченка і поставив на столі. Нагло витягнув баґнет наді мною, по чім розлючений добув багнетом портрет з рам і, держачи в одній руці портрет, а в другій багнет почав кричати «kto to jest?», «to wasz Bóg?» і т. и. Відтак подер портрет на кусні, вхопив рами і вдарив мене кантом по голові. З обурення, переляку і болю мене хвилево опустила,притомність, до якої прийшла на підлозі, на яку мене стягнено, під ударами палок, які сипались немилосердно на ціле тіло від двох поліцаїв. Побої устали тоді, коли муж, почували в другій кімнаті, що діється, намагався висадити двері до моєї кімнати, які підпер плечима поліцай. Коли вдероя і станув в моїй обороні, один з поліцаїв вимахуючи багнетом кричав: «psiakrew, stul pysk, bo ci wszystkie² kiszki wypuszczę». За хвилю дався чути крик у сінях, де знова инший поліцай побивав доньку Лідію і другу 9-літию Марусю. По тих побоях, зачалося нищення всього, що було в моїй кімнаті, кухні і спіжарні; і так розгромлював поліцай кольбою всі вікна з рамами, піч, шафу, крісла і инше, а в спіжарні, попоровши міхи, зсипали на купу муку, крупи, сімя, мак, грио, піря і прядиво, щоби все зробити неужиточнйм. Найменший з наших дітей 7-літній хлопчик утік без памяти далеко за село в поле і доперва ніч привела його до дому. Коли я побита лежала напів мертва, то і тоді мої гнобителі не найшли настільки людяности, щоби мене лишити в спокою, а до пізньої ночі кілька разів- находили наш дім," глумилися над нами, погрожуючи, що мене доправлять. Коло півночі два рази приходив післанець з громади, щоби приготовити підводу для поліції на годину Уі 3 в ночі. В голоді, холоді і най-бшцім розстрою, сподіючись кожної хвилі поновних мук, перевели ми ту памятну ніч. В наслідок побоїв .дочка наша Лідія дістала розстрій нервів, а я досі терплю на біль костей і на атаки серця.

Марія Чолієва, голова кружка кСоюза Українок» у Вишнівчику.

і.

До Суду повітового в Городенці.

«Народний Дім», кооперація, зареєстрована з відповідальною порукою в Городенці, до рук директора д-ра Теофіля Окуневського, адвоката в Городенці, проти незнаних виновників.

Внесенне на обезпечення доказів в ціли усталення виооти шкоди, заподіяної Народному Домови в Городенці через незнаних виновників 6. жовтня 1930.

Світлий Суде!

Дня 6. жовтня 1930 біля 8. години рано увійшли на подвірє «Народного' Дому» в Городенці біля 50 узброєних людий і почали виломлювати в оалі «Народного Дому», в льокалю «Бесіди» і в «Міщанській Родині» вікна, двері a футринами і підлогу.

Над ґанком так званої «салі театральної» зірвали бляшаний дах, знищили в ній цілковито сцену t вирвали куртину.

До тої «роботи» зголювали людий з дороги палками і нагайками.

Імен і прізвищ тих осіб, котрі заподіяли ті шкоди, не може докладно Народний Дім подати, бо були це люди чужі.

Будівля «Народного Дому» не може в такім стані,' в якім тепер находиться, на-довше полишитись, бо через затікаючий дах грозить заваленнє стелі і мурів, а через отверті вікна може, хто хоче, влізти та знаходячийся там позіставппгй ще матеріял розібрати.

Супроти такого стану річей просить Управа «Народного Дому» в Городенці в ціли обезпечення доказів на підставі §§ 384, 385 проц цив.:" 1) о льокальну судову візію.

Народний Дім — Кооперативе в Городенці, знищені 6. X. 1930. р.

ушкодженого будинку «Народного Дому» і його ннутріпшого урядження; 2) о отаксо-ваннє тих шкід; 3) о переслуханнє свідків.

Яко знатоків пропонує Управа «Народного Дому» (тут слідують імена знатоків, а потім підписи Управи).

2.

На це поданне дістала Управа Народного Дому слідуючу (з дня 11. жовтня 1930) ухвалу.

Внесеннє «Народного Дому», зареестр. кооперативи з обмеженою порукою, до рук директора д-ра Теофіля Окуневськюто, адвоката в Городенці, проти незнаних виконавців на обезпеченнє докаяів шкоди, заподіяної в будівлі «Нар. Дому» в Городенці через незнаних виновників дня 6. жовтня 1930, відкидається, бо воно,має виразно знамя політичної демонстрації проти урядів адміністраційно-поліційних, котрі при переведенню иоліційно-карних доходжень в ціли викриття справників сабстажових замахів, прояв-ляючихся в формі масових підпалів чужого майна у Східній Малюполмці, а також і в повіті городенськім — зарядили на день 6. жовтня 1930. р. між іншим ревізію в льо-калю «Народного Дому» в Городенці, яко підозрілого, котру через органи Державної По> ліції перевели, що є Управі «Народного Дому» в Городенці докладно відомим, бо та обставина є ноторичною.

Твврдженнє отже Управи «Народного Дому», немовби то в критичнім дай увійшло, біля 50 увброених, незнаних людий до льокалю «Народного Дому» і знищили в тім льо-калю вікна, двері, підлоги і дах — в свідомо неправдиві і носять характер свідомої політичної демонстрації проти властей, котрі розпорядили і перевели цю ревізію.

З повище наведених причин внесенне «Народного Дому» яко недопускаеме — відкидається.

Видра, (начальник Суду пов.).

3.

Відклик «Народного Дому», кооп. з обм. nop. в Городенці, проти ухвали повітового Суду в Городенці з дня 11. жовтня 1930, котрою відкинено просьбу «Народного Дому» в Городенці о обеапеченне доказів в ціли усталення і оцінення шкоди, заподіяної в будинку «Н; Дому» в Городенці через невідомих винуватців дня 6. жовтня 1930. р. до Суду Окружного в Коломиї:

Високий Суде!

Суд І-ший відкинув просьбу о усталеннє шкоди з одинокого мотиву, що просьба та носить явне знамя політичної демонстрації проти адміністраційно-поліційних властей, котрі, переводили дня 6. жовтня 1930. р. в «Народнім Домі» в Городенці ревізію, ректе (властиво) репресію.

Мотив цей стоїть в разячій сулеречности з основними законами конституції, а передовсім з постановою арт. 98, котра каже: «жадел закон не може замикати горожа-нинови польської держави судової дороги для доходження своєї кривди і втрати».

В данім випадку суд Тороденський замикає ту дорогу і не позволяє під претек-стом, що це тільки демонстрація проти адміністраційно-поліційних властей — доходити своїх прав.

Артикул 121 основних законів каже, що кождий горожанин має право доходити шкоди, яку йому заподіяли органи державної властк через діяльність урядову, незгідну з правом, або з обовязками служби.

Значиться, закон конституційний допускав можливість незгідного з законом по-ступовання власти адміністраційної і він не уважає доходження свого права відшко-довання за якусь недопускаєму демонстрацію.

Сам п. міністер Складковскі заповів тепер і в півурядових орійнах і митрополи-тови Шептицьвому, що шкоди, які власть поліційна при своїх репресійних актах — бо цеж не була ревізія, але репресія — будуть пошкодованим винагороджені, а тимча-сом Суд Городенський відмовляє сконстатовання шкоди.

Суд І-ший мотивує відмову просьби о скшогатованнє шкоди саботажами (Рнашім крйю.

Алеж ніхто не доказав, щоби Управа або члени «Народного Дому» занималися саботажами і підпалами і щоби ті установи, котрі мають приміщенню в «Народнім Домі», як «Народна Торговля», Книгарня, «Повітова Каса» і «Бесіда» мали якусь звязь з саботажами.

Що сама поліція не уважала своєї чинности за ревізію — свідчить факт, що проти постанови артикулу 149 процедури карної нікого з Управи «Народного Дому» не заві-домила про ціль ревізії, нікого не взивала до присутности при ній а приступила відразу до виривання вікон, дверей і т. ин.

Якжеж можна було карати невинну інституцію тому, що хтось інший допустився десь злочину?!

Така «кругова відповідальність» громад або цілих націй практикувалась в Росії, але ніколи в Середній Европі і введеннє її в нашім краю булоби знаменем цофоння культури нашої до Азії.

В тім олучаю зрештою не розходиться о признаннє або не признаннє відшкодо-вання — бо це буде рішати суд інший, і наразі є байдужним, хто зробив шкоду, .і тому повинен був суддя І-ший допустити по думці, рішень Найвищого Трибуналу — обез-печення доказів.

Суддя І-ший закидує при кінци не без певного роздражнення Управі «Народного Дому», що вона говорить неправду, шо біля 50 узбростих людий увійшло на подвіря «Народного Дому» і наробили шкоди, бо прецінь це була річ ноторйчна, що то органи поліції переводили ревізію!

Чи так переводиться ревізію, як тут фотографія «'Народного Дому» після гостини поліції дня 6. жовтня ц. р. показує — оцінити може спокійніший суддя апеляційний, а суддя І-ший навіть помилився, вмовляючи в Управу «Народного Дому», немовби вона знала тих 50 людий, котрі їй шкоди наробили.

Супроти постанови артикулу 121 (при кінци) конституції, що держава в Польщі за незаконні вчинки своєї поліції ще не відповідає — приневолена є Управа «Народного Дому» домагатися відшкодований від поодиноких поліціянтів і тих. що їх вислали.

Товариство «Міщанська Родина» в Городенці, 6/Х. 1930. р.

Треба отже знати доконче імена і назвиска членів поліції, але передовсім усталити ви-ооту шкоди.

Отже закид свідомої демонстрації політичної є хибний і неслушний.

Супроти того вносить Управа «Народного Дому» в Городенці на ухилеяне повищої ухвали і допущенне переведення сконстатовання шкоди та оціненне її.

За Управу Народного Дому в Городенці:

Д-р Т. Окуневський і гов.

4.

Представники культурних і освітних установ Гроденського повіту внесли до окружного суду в Коломиї подане тут понише донесення проти Йосифа Збоженя, коменданта поліції в Отанислалові.

Високий Суде!³)

Дня 2 жовтня м. р. заявився в селі Серафинцях під проводом бувшого повітового коменданта державної поліції п. Йосифа Збоженя відділ на вид держав, поліції з ну-мерами і без нумерів на шапках, узброеної крім звиклої зброї ще в палиці, а між тими поліціянтами ще кількох граничних стражників скарбових.

Той відділ поліції ЗО—40 осіб відійшов наперед до будинку читальняного в Серафинцях при головній дорозі на так зв. Вовнесенськім куті, позганяв перехожих людей з дороги і приказав тим послідним в читальні виривати підлогу, вікна з футринами, двері з одвірками, сцену, ґалєрію, куртину, в кількох місцях червпяний да*. поломив в салі лавки (бо в читальии містилася також одна кляса народньої школи) і те саме зробив з кооперативові котра находиться в будинку читальні Просвіти, повикидавши товари в фосу.

Доказ: візія льокальна і свідки: Никола Дейчук с. Івана, Теодор Бурнадз, Михайло Аліман, Теодор Курганевич, Іван Бабій о. Василя, Боюк Іван с. Олекси з Серафинець.

Шкоди у самім будинку виносять 6.585 зол.

Відтак поділившись на дві части пішш оден відділ поліції на обійстя найсві-доміщого господаря в Серафшгцях Николая Шлемкевича, котрого сини покінчили за границею університетські студії, побив його палицею, так само поломив двері, вікна з одвірками, повисипав збіжжя з мішків, змішав з сонічником і сімям, пороздирав подушки, повисипував піря, поломив меблі в хаті, насипав сміття до меду і квасного соку з мармоляди, порозкидав стирти зі збіжжам ще не молоченим, розшив стодолу і порубав образи. Шкоди на цім господарстві заподіяні виносять 850 зол.

Доказ: Николай Шлемкевич, господар в Серафинцях.

Таку саму чинність перевів другий відділ поліції в хаті Василини Гуцуляк, де поліція побоями присилувала синів Василя і Івана Гуцуляків відривати футрини від вікон, дверей та дошки, котрими хата була зашальована. Зігнані з вулиці люде мусіли також нищити сокирами ґанок, курник, кошницю, валити печі, ломити, спричинивши шкоду на 300 золотих. Так само в хаті сусіди Івана Алімана, Івана Мулярчика, сина Юрія, Михайла Алімана та Теодора Бурнадза, у которого пропало при тім готівкою 140 зол., в річах 815 золотих. _у

Доказ: Ов. Іван Білоголовка с. Юрія, Михайло Білоголовка і Михайло Боюк с. Василя в Серафинцях.

Характеристичне іще, що поліція казала власничці дому Василині Гуцуляк перебілити хату на червоно білу краску, бо хата була помальована на синьо-жовто.

Доказ: Св. Василь Гуцуляк і Василина Гуцуляк в Серафинцях.

Замітає ще, що коли люде, котрим поліція казала відривати одвірки або підлога — це хотіли робити осторожно, щоб не псувати дощок, то поліція била їх за те, кажучи ломати, колоти та розривати дошки.

Доказ: Свідок Василь Білоголовка с. Теодора і Марія Бабан с. Теодора в Серафинцях.

Третий відділ поліції зложений з 15 людей пішов на т. зв. Николинський кут в Серафинцях і перевів таку саму роботу в читальни Просвіта і в кооперативі звідки повикидав усі товари, поломив двері і вікна, сцену, підлогу, лавки, бібліотеку і т. д. через що спричинив шкоду на 4.094 зол. — як то свідчить протокол списаний в Серафинцях під І.

Доказ: візія льокальна, свідки Никола Лучицький, Теодор Гуцуляк, Теодор Лужицький, Василь Бабій, Янко Петришин, Никола Бережанський, Михайло Яшан, син Івана і дальші свідки списані в протоколі з дня 21 падолиста, 1930 р. під І.

Спровадженого до цеї ревізії голову читальні Просвіти Николая Лучицького, стрі-тила поліція словами: «Ти гайдамако, ти хцеш стонд фронт України будоваць — я ці дам Українен!» — розібрали його до нага, лиш штани на нім лишили. Знято з читальні синьо-жовту вивіску з написом Читальні Просвіти а виписано мазею «ул. Пілсудзкеґо». Ця напись стоїть до тепер. Відтак удався відділ поліції до найідейніщих і найсеідо-міщих у цім куті селян як.до умершого тепер аґента «Дністра» Георгія Бачинського, так само у хаті Михайла Яківчика, де поліція силувалась висипати до скрині з бібліотекою сина, професора ґімназіяльного Онуфрія Яківчика, вартуючу кілька тисяч золотих, бочку з огірками, та стара мати ледви оборонила, вилляли за то воду па підлогу і вкинули в то одіж. В хаті Николая Кабана шукали нібито за якимсь бльочком, відтак оден поліціянт десь пішов і приніс в руках бльочок, а коли жінка спитала, де вони його найшли, нічого не відповідали, зробили діру в дасі, вибили рушницями шиби, перемішали збіжжя, на то висипали бочку з квашеними огірками, посипали то цвяхами а олій вилляли в піря. Притім пропав вексель з підписом Николая ІНемкевича Михайла і Василя Яківчика.

Доказ: Свідок Василь Білоголовка Теодора і Марія Кабан Теодора в Седафинцях.

Шкода виносить 250 зол. Шкоди в такий самий спосіб доконані на господарстві Василя Курганешича заподаиі на осібній картці У висоті 1211 зол. 80 гр.

Того самого дня 2. жовтня, 1930. г. з полудня зявився відділ тоїж поліції державної в дорозі з Серафинець до сусідного Огрільча, знищив так само читальню в Огрільчи, вікна, двері, підлоги, столи, шафи, бібліотеку, з портрети, сцену, чим спричинили шкоду у висоті 2.228 зол.

Доказ: свідок Ілько Папушак, Іван Каглясчук, Василь Дудла, Федір Рудик зі Огрільча. Шкоду оцінили заприсяжені таксатори Ілько Іванчук, Леся і Іван Проців зі Стрільча.

В домі місцевого пароха, декана о. Андрія Огрільчика, ревідували подушки, іго-висипували піря, пороли футро і шапку і вмавляли в сина о. декана студента університету, що у него найшли якийсь бльочок з написом Ф. Б., когоporo ні декан ні сші ніколи не мали.

Доказ: о. Отрільчик і син йото Остап Стрільчик в Огрільчу.

В хаті Федора Рудика в Стрільчу дав знак до бешкету тайиий агент, стукнувши .мискою до стола; тоді кинулась поліція і зігнані з дороги люде до ломання вікон і дверий до розшивання хати і стодоли. Коли Рудик відозвався до знакомого йому посте-рункового Яковяка, щоб пощадили його, то той дшв відповідь: «я тут не комендантом, комендантом тут п. Збожень». інтелігентного секретаря гр. Рудика побито в лице, а відтак казано цілувати приклад від рушниці.

Доказ: Св. секретар Рудик, Іван Маріяш, Павло Миронюк і Іван Гринюк зі Стрільча.

В читальни знищено сцену, куртину, кооперативу з товарами склепаря Василя

Серафинці, кут НиколинськиІІ. Читальня «Просвіти» (нут|ю), знищена 2. X. 1930.

Дудлева побили, на товари склепові нафту полляли. Портрет ПІевченкч і дир. Білін-кевича знищено. У Івана Маріяша, коли жінка місила хліб, висипали муку на землю, на верх муки висипали пачку- кави, пуделко з перцем, висипали відтак огірки і перемішали з пірям з подушок. Шукали за якимсь бльочком, котрого гооподар не мав в руках, але поліціянт показав йому в кулаці своїм.

Доказ: свідок Іван Маріяш зі Отрільча.

Справившись дня 2 жовтня 1930 в той спосіб з читальнями і їх сільськими провідниками в Серафинцях і в Стрільчу удалися поліціянти до Вербівців, Вікна, а відтак до Тишковець. У Вербівцях зявилися дня 3 жовтня 1930. р. рано розділилися на кілька частий, оден відділ зявився перед новим будинком читальні і кооперативи, по дорозі половив людей і заганяв їх палицями до читальні кооперативи «до роботи». Тут повиривали вікна, двері, підлоги, повалили комиіиі у кооперативі, де було -зібране збіжжа для погорільців (бо тут у селі -згоріло перед тим ЗО селян), .розрізали міхи, між тим 0—7 корців власність Тимка Ііавлюка, висипали все на -землю, помішали ногами яйця, фарби, вилляли на то нафту, спричинивши через те в самій- кооперативі шкоди на 3.000 зол. По селі чути лишь було гупання сокир в будинку читальні і плач жінок. «Дзєльнє працуйон» говорили між собою поліціянти.

Доказ: Свідки Никола Євчук, Никола Ярема, Федір Ярема, Іван Головінський с. Василя, Михайло Фущ с. Василя, Федір Отефанюк с. Гната, Юрко Коропчук с. Ілька, Михайло Коркоза с. Івана, Петро Малярчук с. Николи з Вербовець.

У кооперативі побили 1300 штук яєць, поскидали в то товари, забрали лямпки електричні, батерії, цукорки, чеколяду, пасту (свідок Петро Малярчук, дальше Федір

Ярема, Василь Семенчук, Іван Семенчук, Федір Семенчук). Шкоди виносить в коопе ратиші 2.800 зол., в урядженню 400 зол., в готівці 54 зол. і в яйцях 182 зол. В хаті учителя Маланюка зявилися 4 поліціянти, один граничний стражник г один тайний аґент. Тут перевели 'Ьсббисту ревізію, подерли одіж, котра вже тепер не до ужитку, а ставши перед шафою з діючою білизною крикнув один поліціянт на голос, до другого: «патш сен як скурви син доробіл сен за польскє пенендзи!» подер діточу білизну, стражник граничний подер відтак постіль, ковдру, повипускали піря з подушок. (Ну-мери з шапок поліціянтів були підчас це! ревізії познимані). Коли поліція взяла учителя Маланюка на стрих, другий поліціянт найшов нібито в хаті якийсь бльочок з буквами Ф. Б., котрого рішучо перед тим в хаті учителя не 5уло.

Доказ: свідок Михайло Маланяк у Вербівцях.

На 73-літній мамі, жені учителя Францішці Молодій подер поліціянт кожушок, а коли стара жінка просилася, щоб дали її можність 'Побути в тім кожушку через зиму, то поліціянт з криком «мільч бабо», ставив її на порозі, та вдарив кольбою до груди.

Доказ: св. Францішка Молодій у учителя Маланюка, Ілько Середа, Никола Фуць, Никола Євчук, Огефая Перегінчук, Михайло Юрчак, Никола Бойко, Лесь Марчук і Михайло Павлюк в Вербівцях.

У подібний спосіб знищили Максима Остафійчука, казали йому плювати на тризуб, та сильно побили.

Доказ: свідок Максим Остафійчук з Вербівця.

В читальки 'Просвіти в Вербівцях знищено 6 вікон по 50 зол. т. е. на 300 зол.., 4 дверий по 100 зол, т. е. на 400 зол., залізну пічі варгости 85 зол., 2 лямпи, два образи вартости 50 зол., сцену варгости 500 зол.,'куртину варгости 50 зол., шафу варгости 50 зол., комінок вартости 50, зол., шильд на читальни вартости 200 зол. Разом на 2.312 зол. В Ілька Середа ушкоджено 5 вікон вартости 100 зол., 2 дверий вартости 50 зол., підлогу вартости 200 зол, начиння кухонне вартости 50 зол., образи вартости іоо зол., 2 зеркала вартости 20 зол., піря вартости 50 зол., пшеницю в снопах вартостю 50 зол., пшеницю в зерні розсипали вартостю 50 зол., стодолу розшили, шкода на 50 зол.

На.нічліг удалися відділи пацифікаційної поліції до Вікна, де завдяки приняттю, у читальни, не зроблено шкоди в самім будинку читальні і кооперативи. За то відшкодувалася поліція на господарстві Івана Кобиляяського с. Гриця, за те, що постерун-кови в Вікні донесено, що незадовго перед тим на весіллю у него устроено приватну збірку на. інвалідів. За те розшила поліція хату і стодолу, вирвала з засад 3 вікна перемішала сонічник, сімя і фасолю, порозкидала дівочу святочну білизну і одежу, змарнували жито, порозвязували снопи з тютюном, чим спричинили шкоду на 800 зол.

Доказ: свідок Дмитро Березовський, Іван Потреда, Іван Березовський, котрого змушено до розшивання хати і стодоли.

Відтак ушкодили господарство Федора Книщука, котрий за аранжував був ту складку на інвалідів в Кобиляиського, де рівнож порозшивали будинки і знищили через перемішання збіжжя, спричинивши шкоди на 100 зол. На одіж, а особливо на кожухи вилляли квашені огірки.

Доказ: свідок Федор Книшук і Микола Мідак з Вікна.

В Ілька Давимука порозрізували міхи, порозсипали пшеницю, розшили стодолу, а самого господаря і жінку побили. Шкода виносить 200 зол. В Михайла Жука попо,-роли подушки, побили жінку. В Юзя Семенюка, зовсім бідного чоловіка, за те, що цікавився виборами, розшили хату, побили його та арештували. В Федора Гевюка повибирали з хати вікна з фаціятами, через ш,о спричинили шкоду на 800 зол.

Дня 4 ясовтня, 1930 р. пішла пацифікаційна поліція до Тишковець, де свідоме поступове село побудувало собі на 4 кутах 4 читальні Просвіти; у всіх 4-ох читальнях, не питаючи ані за головою, ані за господарем читальні, знищили в читальні 1-ій: стелю, куліси, з вікна, 2 дверий, сцену, підлогу, куртину, шалюнок, 4 образи, 10 крісел, кухню, одну кухню спіжеву, 1 лямпу, 8 малих лямп, 1 ведро, мапу Польщі, 185 томів бібліотеки, 12 дахівок, 2 шільди, 1 двері від вихода, 2 шуфляда від столика і лавки, чим спричинили шкоду на 1.880 зол., що посвідчать таксатори і свідки Гр. Заячків-ський, Іван Дідич, Федір Гафтуняк, Петро Петруняк і Дмитро Тришкалюк з Тишковець. У цій першій читальни оден поліціянт посміхаючись з козацьких строїв, знайдених в Гардеробі, убрав оден такий стрій на себе, а відтак з другим поліціянтом роздерли йото на половині. В другій читальни (голова Михайло Григорчук) знищено 2 дверий, 4 вікна, стелю, два образи Шевченка і Франка, шафу від бібліотеки, рури від печі, куртину, сцену з 2.-ма Гардеробами, 7 лямп, 4 довгі лавки, перуки, театральні прибори, подушку від печатки, зелений папір, чорнило, чим спричинили шкоду на 1260 зол 75 гр., що отаксували Михайло Скіцько, Василь Мисик, Дмитро Паращук, Михайло Лащак, Петро Берник і Василь Петльоха, а посвідчить Іван Дідич всі з Тишковець. В третій читальни (голова Василь Глуханик Семена) знищено шафу, столик, куліси.

6 вікон, 2 дверий, сцену, підлогу, куртину, шалюнок, 4 образи, 5 крісел, частину стелі (74 дошки), перегородку, вартости оціненої на 782 зол. Доказ: Василь Глуханюк, Михайло Дзьомбак, Петро Тришкалюк, Михайло Грималюк, Іван Окіцько, Стефан Лемко, Михайло Окіцько і Гнат Бандурка, с. Дмитра госп. в Тишківцях. Свідки ці потвердять, що поліція, зробивши шкоду у сусіда Семена Глуханюка на 882 зол., перемішала тут одежу і білля, висипала на те все 2 міхи сонічника і міх проса, і міх грісу і сімя фа-солі, позакидала те все заліззям і вилляла цебер з водою, а книги кооперативні при цій читальні кинули до керниці. В четвертій читальни (голова Василь Рощук) знищили 4 вікна з футринами, двері, суфіт, ґанок, столик, усе вартости 90 зол. Доказ: свідок Андрій Дзьомбак, Василь Бакинський, с Николи з Тишковець.

Читальня «Лросвіти» (нутро) в Городенці (Котиківка), 7/Х. 1930. по здемолмі-ванні її польськими вандалами.

Справившись в той спосіб з 4 читальнями взялися поліціянти до провідників читалень, зглядно їх в нічім не повинних батьків і так:

1) до батька голови 2-ої читальні Семена Глуханюка заподіявши jv-yy в домашній утвари, в крівлі, в вікнах, як вже повище згадано шкоду на 382 зол., причім не пощадили навіть таких річий, як термометер, скрипку і чобота.

2) До родини Дмитра Паращука, бувшого полоненого в Росії, тепер студента університету (медицини), котрий на вакаціях читав людям лекції про зара-зливі хоробп, тут в його хаті замешкалій його женою, походячою з Подільської губернії, дочці православного священника, розбили скрипку вартости 300 зол., забрали 10 ложок і 6 ложо-чок срібних, розрізали оден чобіт, забрали оден український рушник з коронками, в порцелянових тарілок, конфітури перемішали з мукою, кавою і цукром, полляли кар-болем, вилляли карболь і на білля, 2 альбуми, забрали рукавички, і подерли шапку мужа. В брата мужа, що живе в однім домі, порізали ножем 2 нові сердаки варгооги по 80 зол., кожух вартости 85 зол., кожушок вартости 25 зол., порізали від гори до долини 2 пари чобіт, знищили 11 кірців пшениці, 20 літрів афиняку. Доказ: Свідок Софія Паращукова і Петро Паращук в Тишківцях.

3) До Дмитра Дзьомбака, у котрого в домашній утвари і в господарстві зробили школу на 226 зол. 50 гр., що посвідчать-свідки: Петро Тришкалюк і Андрій Дзьомбак з Тишковець.

4) До Леся Гриторчука, у котрого зробили шкоду на 61 зол. 75 гр. Доказ: Свідки Михайло Дідич, с. Онуфрія, Михайло Дмитерко, с. Гриця, Василь ГУдеик, с. Дмитра з Тишковець.

5) До Юрка Бандурки, зробивши тут шкоду в збіжжю, в крівлі дахівках, горшках, фарбі і в покості на Г45 зол. Доказ: Андрій Дзьомбак о. Івана і Петро Тришкалюк s Тишківець.

Припадок хотів, що того самого дня 4 жовтня, 1930 приїхав зі Львова до Тишковець ревізор від ревізійного Ооюза укр. кооператив Іван Василик, замешкалий у Львові, вул. Словацького 4. Поліція ухватила його, завела до громадського уряду і з криком вдарила його 4 рази кулаком в лице, а відтак двайцять кілька разів палицею по тілі.

Дня 5 жовтня, 1930 поліція принявши гостину від зверхносте громадської в Пото-зисках полишила це селю в спокою, та удалася до маленького села Колінки, котре ще не спромоглося на власний будинок читальяяний. Тому ограничилась тут пацифікація на бібліотеці читальні і на шибах з шафи на книжки. Зайшли тут однак два характеристичні випадки. Поліція хотіла перепровадити ревізію в голови читальні Антося Чернецького та помилилася і перевела подібну як усюди ревізію в його брата. Тепер загрозив постерунковий, що Антося Чернецького це не мине. До справника кооперативи Івана Кедика сказав переводячи пацифікацію поліціянт: «Жид мається до склепу брати, а ти іди до плугу». В господаря Івана Товарницького поробив відділ поліції дня 5 жовтня, 1930 слідуючі шкоди: розшив хату, стодолу, стайню, солому розкидав і перемішав з гноєм сім кіп ячменю, 9 кіп жита, 15 кірців пшениці, 6 кірців жита. 1/₉ кірця фасолі і У* кірця сімя перемішав з житною мукою, змішав з попелом і глиною, сто-лець столярський поломив на кускі, 8 дзержонів без пчіл. Притім пропало 25 зол. готівкою. Шкода виносить 5.100 зол.

З огляду на те, що порозбивані вікна, двері, сцени, бібліотеки по сільських читальнях повикидувані з коопеїратив товари, пілляті нафтою і повигадувані у придорожні рови, поломані шкільні лавки, понищене поліцією навіть збіжжа призначене для погорільців, — надто вже було ударяюче, а вісти зі столичного центра Варшавського подані в польських Газетах впевняли, що власть центральна не хоче нищити культурних центрів українського народу, а мала намір лиш покарати винних саботажників (доказ колучена тут «Ґазета Поранна»). З огляду на те все явне иротиділаня ни-щих орґанів влади догіускаючихся злочинів і надужиття власти урядової і насильства публичного з § 83, 85, 93 і 101 карн. удалися провідники Пов. Філії Просвіти і Союза Кооператив до Начальництва Суду в Городенці, щоб здержав ті надужиття. Начальник відказався однак від цего обовязку, заслинюючись акцією державною проти саботажу в краю, котрій в рамя впадати не може, бс суд є в тім згляді під адміністрацією. Коли думаємо інтервенцією нашою щось осягнути, то маємо удатися до Суду окружного, а головно до п. Прокуратора при Окружнім Суді, котрий має стичність з цею акпівю поліції». З тим ми відійшли.

Доказ: Д-р Комаринський адвокат, Білинсьгай інжінір, д-р Теофіль Окуневський адвокат в Городенці.

Та зараз слідуючого дня, т. є. 6 жовтня 1930, зявився той сам відділ поліції і стражників на подвірю Народнього Дому в самій Городенці під проводом б. командант поліції Йосифа Збоженя зі Оганислава. Поліція позганяла тут при помочи палок переходячих попри Народний Дім людей і джаґанами забраними в сусідних жидівських склепах приказала зривати та вибивати вікна з футринами, двері, сцену, куртину, підлогу, печі, часть бляшаного даху, відтак так само в льокалю «Бесіди» вирвавши тут вікна, підлогу, двері, свринку від клявятури в фортепяні, понищено бібліотеку. Так само зроблено в сусідній «Міщанській Родині», де ще обпороли білярд, так само в Бояні.

Доказ: свідки Анна Фудько, вдова по сторожі в Народнім Домі, Володимир Вальчикевич, управ. Народиьої Торговлі, інжінір Іван Семків, Ярослав Курилюк, Кор-нило Панічевський з Городенки і Павло Малик та Федір Процентів з Дубок.

Оцінені в самім будинку Народи. Дому шкоди виносять 4.565 зол Суд Город-ський назвав ту всю чинність поліції мимо того, шо поліція проти постанови § 149 проц. цив. нікого з Управи Народнього Дому не взивала легальною ревізією, як то-свідчить ухвала з 8 жовтня, 1930 К. 0. 486/30 а просьбу о спростовання цеї ухвали хотьби тому, що поліція не в 48 годинах, але пізніше о цілу добу просила о затвердження її, подаючи фальшиву дату, якоби ревізію переведено 7 жовтня, 1930 Суд Го-роденський не узгляднив.

Народний Дім в Городенці вніс просьбу до Городенського Суду до мисли § 85 проц. цив о забезпечення доказу шкоди проти невідомим поліціянтам. Та Суд Горо-денський відмовив цему жаданню. Проти цего рішення вніс Народний Дім відклик до Окружного Суду в Коломиї, виказуючись фотографією вигляду знищеного Народнього Дому — рекурсу цего Суд окружний на основі декрету надвориого з 14/3 1806 ч. 756 не узгляднив.

Читальня «Просвіти» в Городенці, кут Фільварковий (нутро), знищена 7/Х. 1930.

Поліція державна, перевела те такі самі ревізії на передмістю Городенськім в читальни Кутиновецькій і Фільварковій дальше в Незвисках і знищили дім парохії в Корневі. В читальни Фільварковій переводила поліція «ревізію» в присутностл господаря читальні Стефана Павчака, котрий сам ту читальню в 1927 р. будував. Коли той господар знаходився в другій кімнаті читальні «знайшов» поліціянт під підлогою якийсь патрон з льонтом, будьтоби під підлогою, і то дало принуку до рубання підлоги. Заалярмований тою подією Отефан Павчак казав собі той патрон подати, а оглянувши його знайшов, що патрон має на собі дату фабрикації 1930 р. а він прецінь підлогу вставляв 1917 року. Поліціянти замнялися і здається цего інціденту до протоколу не взяли.

Доказ: свідки Отефан Павчак, Роман Бурик с. Стефана в Городенці.

Шкоди в поломанню, та виваженню вікон, дверий, столів та підлоги виносять 180 зол. В Незвиській читальни вибито 6 вікон, знищено підлогу, 2 дверей, з печі, 2 столи, 2 лавки, б метрові дошки, 6 крісел, б кулісів, 9 шабель театральних, театральні строї, 60 пуків соломи з даху, бібліотеку, 2 портрети, 1 лямпу, все р&ом на 620 ЗОЛ. ШКОДИ.

Доказ: свідки: Дмитро Максимів, с. Василя, Василь Максимів, с. Дмитра, Дмитро Гу-менюк, с. Андрія, Онуфрій Ковбусяк, Дмитро Карач, с. Огефана, Дмитро Озарук і Михайло Кушнірик з Незвиск.

Пращаючись з робітниками, котрих змушено розбивати читальню, поліція сказала: «подзенковаць пану комендантові, же вас пшийонл до роботи, а тераз пйорунем розейсць сен».

В Михайла Шинкарука, бібліотекаря читальні роздерла поліція 8 міхів вартости 24 зол., 4 поволоки від подушок вартости 24 зол., чвертку огірків висипано в оонічник вартости 5 зол., 25 кґ. пенцаку 9 зол., іН кґ. шпона вартости 3 зол., 75 кґ. сонічника, вартости 21 зол., 100 кґ. пшениці, вартости 28 зол., 25 кґ. лензі, вартости 6 зол., 75 кґ. жита, вартости 10 зол., ЗО штук яєць, вартости 4 зол. 50 ґр„ взяли бритву вартости 5 зол., 9 кіп ячменю 56 зол., 25 кіп жита в снопах, вартости ЗО зол., розбили кош-ницю і перевернули її, вартість 5 зол. Доказ: свідки Дмитро Озарук, с. Федора, Михайло Кушнір, Михайло Прайб і Василь Цапко в Незвисках.

В Петра Рибіцького Михайла знишено ЗО пуків 18 зол., робітники до направи 22 зол. 50 гр. Доказ: св. Іван Максимів, с. Гриця, Іван Кавбасюк, с. Гриця, Никола Воїв і Никола Равлюк, с. Михайла в Незвисках.

В Петра Рибіцького с. Онуфрія, голови читальні, знищено хату до котрої нанрави треба £0 пуків вартости 56 зол., 10 робітників ЗО зол., ЗО ключнів 15 зол.— ЗО кґ. макуха вартости 40 зол., 2 кґ. люцерни 4 зол., 1 кґ колєндри вартости 2 зол., 36 штук дахівки 10 зол. 50 гр., >3 печатки 45 зол., 50 кґ. пшениці і ЗО кґ. оонічника 19 зол.. 1 люлька 4 зол. Доказ: свідки як вище.

В Проця Сенюка справника кооперативи знищили соломині луки за 36 зол., 1 корець жита 15 зол., ячмінь 12 зол., знищено 50 кґ. муки пшеничної 36 зол., 100 кґ. ра зової жатної муки 20 зол., 25 кґ. круп кукурудзяних 7 зол., 38 сп. ленчі 8 зол. і/₉ корця ґрису 5 зол., 'чвертка огірків 5 зол., 38 кґ. пшениці 11 зол., змішали соніч ник зі сімям вартости 50 зол. До цих матеріяльних страт вволить Високий Суд долу чити ще моральне пониження почуття права і справедливости.

За бльочки з написом Ф. Б., найденими нібито в хаті о. декана Огрільчика Отрільчу, учителя Маланюка в Вербівцях, у Николи Шлемкевича, в хаті Николи Ка бана в Серафинцях і т. п. пішло підкидання через невідомих справців патронів, руш ниць, за котрими зараз зявлялася поліція, зараз її знаходила і відтак потягала до від; вічальности людей, котрим і не снилося, що десь там .підложив їм під хіти або шоп російську руніницю. Михайло Паньків з села Корнева вчув під вечер 21 падолисті 1930 р„ що коло хати загавкав його пес. За пів години заявилася вже у него кол хати поліція державна і між околотами, котрі він учера до пошиття повибирав, знай шли лриложений рос. кріс. Михайло Паньків через те зробився замітним поліці: що днй 16. XI. 1930 р. підчас соймових виборів побив його приставлений до держанн; порядку при виборах стражник скарбовий і він виніс з тої причини жалобу до полі тичної і судово)' власти. Полиційні орґани лімстились найперше за той рос. кріс,' роз сипали фасолю, розкинули загату під хатою, зробивши шкоду на- 25 зол. Командан Тишиовецького постерунку казав Паньковому, що одержав анонімовий лист про ка рабін і тому зявився у него на ревізію. Поліційні орґани старалися найперше накло нити ІТанькова,. шоб від свого зажалення відступив. Він того не зробив. От і зявивс; між його околотами російський кріс, а в слід за тим за пів години і поліція. Подібні зявилися кріси в Михайла Корчинського в Дубках і Федора Іренчука в Репужинцях

Підписані вносять Високий Суд зволить:

1) відпис цего письма уділити Прокураторії в ціли вишукання провинившихся котрі цоловлпли вище поіменовані шкоди, а котрих крім Йосифа Збоженя зі Станисла вова підписані не знають;

Товариство Музично-Драматичне «Баян» в Городенці, 6/Х. 1930. р. по польській «ревізії».

Я) по вишуканню провинившихся зводить Хвильна Прокураторі» поставити внесення по думці арт. 2 пр. карн.

II. Опісля просять підписані по мисли арт. 5 і 77 пр. кар. о забезпечення прав по-зовників, що тим конечніше тепер представляється, що управа ношкодоваких читалень, кооператив і приватні особи мусять приступити до віднови понищеного майна, щоби не допустити до ще більшого знищення.

III) Що якби л. Прокуратор не міг внестн оскарження проти провинившихся за ушкодження громадського майна, то зволить повідомити підписаних в Ціли внесення субсидіярного до Апеляційного Суду по мисли арі. то проц. кари.

(Слідують підписи).

1.

Всіх лікарських наук д-р Іван Яворський.

Лікарське свідоцтво.

Шелюзинський Михайло з Кунчинець, повіт Тернопіль, побитий карною експедицією 9. полку улайів з Теребовлі. 29. вересня 1930. Огляданий 4. жовтня 1930, при чім огляд виказав:

а) Плечі: на лівім плечі на внутрішнім березі лопатки синяк коло 12X4 цм. Під лопаткою синяк коло 5X3 цм. Дещо нижче пруг синій скісний коло 25 X1 'A цм. На правім плечі синяк внутрі кінця лопатки завбільшки дитячої долоні.

б) Пояс: пояс покритий численними синіми пругами числом коло 11. Пругн ці пробігають ріжними напрямами, довгі від 15 до 35 цм., а широкі від і до 1Уз цм. В пробігу пругів численні здертя нашкірна, покриті засохлими струпами.

в) Задок: на лівім задку в горі рана коло 7X3 цм. Рана ця пробігає впоперек тіла. Друга рана пробігав вповздовж тіла завбільшки коло 15 X 2Уз цм. Третгя рана скісна з перебігом з зовні до середини і з долини в гору коло 5X3 цм. велика. Четверга під кутом яких 45 ступнів до попередньої, завбільшки коло 6X3 цм. На долі задка рана завбільшки дитячої доло ні. Всі ці рани покриті засохлими струпами. На правім задку в горішній частині рана колю 3X2Уз цм., нижче рана коло 5X2Уз цм., нижче рана коло 7X2}^ цм.,. ще нижче рана коло 13Х2И цм., а ще нижче рана скіона коло 15xi/? цм. Всі ці рани з нерівними берегами покриті засохлими ©групами. На зовнішніх частинах задку і в горішніх третинах стеген великі синяки з численними виливами крові під шкіру. Синяки ці завбільшки коло 10X15 цм.

Постанова:

Всі ті пошкодження тіла завдані тупим знаряддям. Ведуть вони з собою 12—14-денну нездібність до праці. Купчинці 4 X. 1930.

Д-р Іван Яворський, в. р.

Wszech nauk lekarskich Dr. Karol Rosenfeld.

Świadectwo sądowo-lekarskie.

Zgłasza się p. Andrzej Tyczyński, rolnik z Proszowej i podaje, że dnia 7/X, 1930 o godzinie li-ej przed południem został pobity przez posterunkowego P. P. Koreckiego Michała na posterunku w Proszowej.

Wywód:

1) Na prawym policzku i dolnej powiece prawego oka liczne czerwono-sine wybroczyny podskórne, drobne.

2) Na prawem przedramieniu smuga sino-zabarwiona na 2^lA cm. szeroka, 7 cm. długa.

3) Nad lewym łokciem wynaczenienie podskórne krwi wielkości 5 zł.

4) Cały staw barkowy lewy nieco obrzękły, siny, przy dotyku tkliwy wskutek szerokiej wybroczyny podskórnej.

5) Tak samo cała lewa łopatka i boczna okolica pleców pod łopatką zajęte szerokiem wynaczeniem krwi podskórnem o rozmiarach 4 cm. szerokości i 10 cm. długości, względnie 15 cm. szerokości a 20 cm. długości.

6)\Prawa połowa pleców i prawy staw barkowy pokryty G-oma szerokimi smugami sino zabąrwionemi.

Orzeczenie.

Obrażenia powyżej opisane przedstawiają łącznie lekkie uszkodzenie ciała, pociągające za sobą upośledzenie na zdrowiu i niezdolność До pracy na dni 8—10 a zadane zostały przez liczne uderzenia dłonią ad l) wzlędni grubą pałką (2—6). W Tarnopolu, dnia 9/X, 1930.

Dr. K. Rosenfeld, mp.

3

Всіх наук лікарських Д-р Iśan Яворський.

Лікарське свідоцтво.

Микола Потішний із Кунчинець, повіт Тернопіль, побитий у Купчинцях 29. вересня 1930. р. карною експедицією 9. полку уланів із Теребовлі. Огляданий 4. жовтня 1930. Огляд виказав:

а) Плечі: на правім плечі по середині лопатки синяк завбільшки коло 6X1 цм.

Під цією лопаткою синяк завбільшки долоні малої дитини.

: б) Пояс: пояс легко спухлий і покритий синяками з перебігом більш- повздовжнім. Синяк на лівій частині попереку коло 15X1 цм. великий. ІІо середині і на право шість синяків один побіч одного завдовжки від 15 до ЗО цм.

в) Задок: на лівім задку пруг коло 12X1 цм., покритий струпами. На правім задку яруг- скісний од середини вниз у-скіс коло 7 цм. довгий, покритий одностайним струпом. Низче нього в віддалі коло з цм. прут другий, третій і четвертий. Всі ці пруги коло 10X1% цм. величини, покриті засохлими струпами. Цілі задки засинілі. Синяки сягають аж на зовнішню частину стеген, а на цих синцях пруги з сильнішим насиченням барви. На правім стегні рана 1/4X1 цм. покрита •грубим струпом. На лівій зовнішній частині задка і стегна численні дрібні здер-тя нашкірка, покриті засохлими струпи-ками.

Постанова:

Всі пошкодження тіла завдані тупим знаряддям. Ушкодження ці ведуть із собою 14-денну нездібність до праці.

Купчинці, 4. X. 1930.

Д-р Іван Яворський в. р.

4.

Всіх наук лікарських Д-р Іван Яворський.

Лікарське свідоцтво.

Побитий карною експедицією 9. полку уланів із Тсребовлі.

Сіканович Федько з Купчинець, повіт Тернопіль, побитий 29. вересня 1930. р. в Купчинцях. Огляданий 4. жовтня 1930. р.

Огляд виказав:

а) Плечі: на лівім плечі пруг у внут-ришнього берега лопатки завбільшки коло 10X1% ції. На правім плечі в висоті середини лопатки у внутрішнього берега П здертя нашкірка завбільшки У* X⁴/* цм. покрите струпом. Низче лопатки пруг скісний коло 15X1 цм. завбільшки.

б) Пояс: на поясі кілька поперечних пругів.

в) Задок: Оба задки легко спухлі, засинілі, покриті пругами впоперек із сильнішим насиченням барви. На правім задку на .границі пояса пруг скісний од середини в гору в скіс около 15Х% цм. покритий численними Струпами.

г) Груди: На правій частині над грудною бородавкою синякг завбільшки коло 5X1 цм. В околиці грудної ямки два здертя нашкірка в і цм. завдовжки- і % цм. завширки.

д) Голова: на правій щоці ззовні здертя нашкірка коло Ях¹^ цм. завбільшки, -покрите засохлим струпом. На лій їм оці на горішній повіці синяк од половили повіки на зовні.

Постанова:

Всі пошкодження тіла завдані тупи* знаряддям. Ушкодження ці ведуть із со бою ю-денну нездібність до праці.

Купчинці, 4. X. 1930.

Д-р Іван Яворський в. р.

5.

Львів 14. жовтня 1930. р.

Сьогодні зголосився в мене п. Михайло Мелпмук із Девятник, повіт Бібрка, і подав, що дня 9 жовтня 1930 р. був побитий жовнірами й офіцером 14. полку кінноти. В наслідок побоїв не міг до сьогодні встати з постелі, два дні гарячкував і окладаг. побиті місця хустками, змоченими в воді. Сьогодні голоситься з просьбою про пораду лікарську, тому, що має болі в цілому тілі, з причини болів не може добре ходити, коле його в .правому огрудді, не має апетиту, є дуже ослаблений та дуже •зденервований, не може вночі спати, мав завороти голови.

При оглядинах, стверджую:

1) На голові в околиці лівої тімяної кости плоский натиск, болючий набряск величини малого пальця руки.

2) В околиці правого вуха кілька здря-пань нашкірка.

3) Синяк в околиці правої лопатки величини долоні.

4) Тертя від сухого запалення олегоч-ної по правій стороні в горі з переду.

5) Величини долоні кровавий вилив ad nates на правій стороні, а довкола синець, який сягає до долішних поперекових гре-бів від гори а до фалду доліпшого nates в долину. Ширина його виносить около 15 цм., а довжина около 20 цм.

6) Появи неврастенії у формі дрожань рук, язика і підвищених колінкових від-рухів.

Усі наведені ушкодження і зміни є наслідком побоїв перед 5 днями. Д-р Мирон Паньчишин. 14. X. 1930 p..

6.

Д-р Король Розенфельд.

Тернопіль.

24. IX. около 3. години пополудні застане Романа Швеця, літ 28, рільника, к хаті в ліжку. Цілий одят, а з окрема сорочки й лице скрівавлені. Ранений подає, що побитий був якимось Каспшаком (поліцаєм) та инпгими поліцаями.

Оглядини:

1) Побитий — блідий, теплота тіла 38.3, жовчик 90.

2) а) на голові, над лівого тіменовою кістю рана, що перебігає слабим луком, 7 цм. довга з берегами, місцями нерівними, що віддалені від себе на яких 5 мм. Дно рани виповнене великим свіжим скитом крови; б) зараз за тою раною на від-

Гангрена! Одна із ти-сячів жертв польського звірства.

далі 1 і Уз цм. мала рана в формі трикутника.

3) Над лівою лопаткою широкий нід-скірний вилив крови, що займає цілу лопатку.

4) На плечах багато червоно-синіх пругів та омуг.

5) Над лівим задком широкий підскір-ний вилив крові.

6) Рівно ж над правим стегном по задній стороні Висновок:

Ушкодження, вище описане, становить легке ушкодження тіла, що потягне за собою надітім здоровля і нездібність до праці від 14 до 20 днів, а повстало наслідком сильних ударів тупим і твердим предметом.

Зізнання побитих, огляданих у „Народній

Лічниці",

завалили ніч, порізали ковальський міх. В кооперативі всі товари висипати на купу, а солонину обляли нафтою. В читальні побили івікна і всі образи, навіть і святі — Марію і Христа.

15. жовтня приїхав до села відділ 14. полку уланів — коло 130 людей. Обсгу-пили'вранці — була щойно 7. година — село й почали стріляти в повітря. Перелякані" люде почали тікати, і улани тоді

ВІДКріІЛН огонь і по них. 15-літнього хлопця Матвія Параньку постріляли в руку і в живіт.

Потім наловили -24 чоловіка, водніли їх по <Ч'лі і замкнули до хліва. Звідси по одному викликували до другого хліва, ниин-тутіли, а відтак коло першої години :в полуднє почали бити.

1. Фсднну питали, чи є голоіюю читальні і шо там [юГїиться — «Те, що дозволено; Читають книжки і часописи». — «Чи то правда, же збера се дзеці цо ;иія на 1 і'одзіне і учи се їх о Україне?» — «Так, вчать їх. як мають чесно жити, і нічого більше». — Кто учнл? — «Ніхто, лиш п». — А хто вчить дітей бавитися u козаків і [кипіть їм синьо жовті хору гонки? — «Ніхто. Було кооперативне свято і хору гонки ос гали з того часу». — «Хто веде «Луг»? — «Лугу нема». — Але десь тут збіраютіся парубки і дівчата на сходини? — «Не знаю». — Зараз будеш знати. — Звязалп ноги, двох держало за руки, шапкою заткали рота, било шістьох палками і бучками, вирізаними в лісі — з ігорою і сучками. Дали до 200 палок. Потім казали встати і подякувати. Звернувся до поручника, той казав дякувати жовнірам. Жовніри вивернули і далі били. По другій серії буків казали встати і втікати. Загнали до другого хліва, де на невеличкому просторі (коло 3(> квадратних стіп) лежало на гною і соломі 17 непритомних, побитих. Аж десь в ооьмій годині вечера якась дівчина відважилася до них навідатися і закропила їх чаєм.

Усіх побитих у селі Гуло 2S (били ще й другого дня). З села забрали 100 корціВ' вівса, кілька фір сінд й соломи, кілька-десять міхів бульби і 5 свиней. Курей і яєць без міри. В ночі жовніри ходили по хатах і грабували гроші.

Казали, що бють за те, що «втікали від свого війська і |юблять заколот у державі».

22. жовтня прийшла до села знов поліція. Робила порядок у кооперативі — затирали сліди пацифікації — та всі товари були понин'ені. Тоді збилц ще 5 людей. Заповідати, шо прийдуть на вибори.

2.

Павловськиіі Іван, літ 44, господар, член кооперативи і читальні в Чижикові. В нього забрали ще й безрогу. Знущались над ним гірше, тому, що він син поляка, а сам свідомий і діяльний українець.