4.


Степан Ничкало, літ 50, господар і молочар із с. Поруденька, пов. Яворів, оповідає: 5. жовтня приїхали до села улани 14. полку зі Львова і забрали його та Михайла Ничкала, громадського писаря, до сусіднього села Наконечного, де була головна кватиі«, карної експедиції. В Наконечнім були такі старшини і підстар-іпіпги, які били людей: майор Чайковскі, клтіраль Погорецкі, Лукуф, Олєярнік. Били в тамошній читальні «Просвіти». Ничкала положили на стілець, мокрою шма-тою заткали рота, чотирьох вояків тримали за руки Й ноги, а двох било. Били гнучкими (тростиновими) палицями. Нічого його не питали, ані нічого не „говорили. Дістав 150 буків, хоч і скаржився, що хворий на серце. Два рази відливали водою, як зімлів, та не перестали, поки не 'дістав заповідженого чиола сто-пяде-сять. Михайлові Ничкалові дали 100 буків. Побивши, викинули Огенана на двір, де стояло,більше вояків. Він упав. Вояки кинулися на нього з криком «вставай, ти ск... синє, холеро, гайдамако» та почали його шпати, бити палками і чим попало, вже «без рахунку». Тимчасом надїхала якась чужа фіра, вояки схопили його за ногу, доволікли до фіри, викинули на неї і післали до Поруденька.

За кілька днів пішла по селі вістка, іцо улани прийдуть ще раз. Всі чоловіки повтікали до ліоа. За ними поволіклися і обидва Ничкали, де на холоді, без їжі, на слоті, переховувалися два дні. Потім привезли Отепйна до Львова. В «Народній Лічниці» йому спущено ропу. Побиті кри-я'і зразу мали темно-синю краску. Потім тіло відумерло й почало відпадати. Тепер те місце виглядає як рана широка на три долоні, а довга на иять долонь, глибока більше, як цаль. Дно рани сіро-червон^, як мертве тіло. Нижче крижів по лівому боці рана в вигляді ями величиною малого пястука.

В сусідньому селі теж була експедиція з 14. полку уланів. Били гарапами, завдовжки дві-три стопи, зі шкіри, переплетеної дротом, і довгими тростиновими палицями. На вістку, шо улани йдуть, люде почали тікати, та саме в напряму Яворова, звідки надходила експедиція. їх переловили.. Вісі мнацятилітнього хлопця Нестара ІСузича побили гарапами по го> лові так, що стратив память і почав -бігати, сміятися й танцювати. Тоді водок привели його до притомності, голову за-вязали, а потім збили так, що зімлів. В том у самому селі гімназист иігстої кляси Остап Липла дістав ЗО її палиці.. ГІо сотні зімлів, відлили іі били лалі. По другій знову зімлів. Знов підлили, та вкінці зімлів так, що не могли очутпги-, тоді викинули на вулицю. В цьому таки селі господар Романець, (із роки старий, дістав 2оп буків, другий нитьдеснтинітній господар теж 200,. його жінка-іювесинця кільканацять гярипів, а їх сши'туді'нт 15».

кольбами. Перед там збили ще трьох людей, усе за те, що не зробили порядок у кооперативі і не затерли слідів польського погрому.

Hoc u.іь Роман, село Чернилпа», повіт Яворів, робітник, ЗО літ, троє дітей, був-lllllii член ук|жїнс.ької армії. Оповідає: 12. жовтня приїхало до села коло 150

Іван Лисак, літ 62, з Чернилова, пов. Яворів, побитий ляцькими варварами. (Овітл. ЗО. X. 1930).

5.

Лисак Іван, с. Чернилява, пов. Яворів, літ 62, господар, дістав 150 буків трьома наворотамл. Ввесь час кричали: «оддай ґвер». Коли вже викинули за двері, дійшов лише до воріт і впав без памяті.

вояків 14. полку уланів. Обступили се»ао, одні з боку Яворова, другі від села Наконечного. Наловили коло 60 чоловіків. Загнали до салі огневої сторожі, звідки по одному викликували до читальні, де били. Роман дістав до 120 палиць. Било чотирьох а чотирьох тримало. Били iiq цілім тілі. Як вдарили по голові, то відразу бухнула кров. «Тераз напевно бенд-зєш вєдзял, як будоваць Україне» — казали. Коли набили, то ще потім копали ногами і навивали кабаном. Першу поміч дістав у Яворові, куди доволікся ще сам за б годин. Тепер (20.тжовтня) у «Народ-, ній Лічниці» з синяками і глибокою раною на нозі. Ходить лише з костуром.

З читальні експедиція повикидала книжки, з кооперативи товари. З села забрала 60 кірців збіжжя, дві безроги, гро .; поросят і багато полотна. Ходили по хатах і домагалися від кожного* дому по З злоті контрибуції.

Максим МагвіШин,' Під ярків-, повіт Бібрка. господар, член читальні і кооперативи. Зізнає: 19. -жовтня прийшли улани і збили па голі fio людей. Хто тікав з села, лоїшлн. Всіх зігнали до читальні, в тому числі кілька старих жінок. Допитували: «Чи ходзіїн до кооперативи?» — «Так». — «А до питальні?» — Так. «А поцо?» — «Люде йдугь. то і я, читаємо Газети». — «Яке?» — «Новий Час» і вибрали товарів иа 225 золотих. Від'їхали до Зіи'нигорода і Селиск.

9.

Ііосиф Чсмсрис, село Грипів, повіт НіЛрки, .тії' радний. Зізнає: 11. жовтня мри їхала на с'ло карна експедиція саме тоді, як він був на раді. Заарештували його й завели до читальні, де було вже 13 людей, усе свідомих селян. Всіх присутніх посадили до пивниці, звідки брали по одному до стодоли іі били. Вючи пи

Максим Матвіїшин, з с. Підярків, пов. Бібрка. Світл. у «Народній Ліч-ниці», у Львові, ЗО. X. 1930.

ші». — «А карабін мані?» — Ні не маю. — «А Сурмен маш?» — Не знаю, що то таке. — «0? Он не вє. Язда з нім!»

. Посередині стояли два міхи бульби, звязаііі до купи. Шапкою заткали рота, звязали ноги, двох держало за руки, двох за ноги, один за голову. Півколесом стояли капі з палицями. Командував сержант. Било чотирьох — 100 буків. Втратив притомність. Відлили водою, копали, поставили на нога. — «Маш карабін?» — Ні. — Знов били і знов відливали. Потім викинули на двір і до пивниці, де лежали цілу ніч. Пополудні дозволили родині забрати до хати.

На село наложили контрибуцію 100 кірців овса, 220 курей (крім того, стільки ж украли), 2 безрога, 10 кільограмів масла, 6 кіп яєць. Масло громада мусіла була купитд в сусіднім селі. В кооперативі за-тали: «бендзєш ходзіць на зебраня», і казали: «оддай бронь». По 50 буках зімлів очутили й дали ire 60 палок. Збитого кинули до стайні між святні. Там пролежаь кілька годин,- після чого його перенесли до пивниці. В пивниці лежав до рана. Ранком улани завезли його фірою домів. З дому завезли його до шпиталя до Бібр-ки, де пролежав 4 дні. Тепер лежить дома і ходить лише до «Народної Лічниці» на перевязку. Має підшкірний крововилив на внутрішній стороні' лівого стегна, і можливо, що крижова кість перелома-на. Відіслано його до пересвітлення проміня-ми Рентгена. З кооперативи забрали яйця, ліхтарки, тощо. З села вивезли 32 сот-нарі вівса.

10.

Кирило Шпира, Підярків, пов. Бібрка; літ 46, зарібник. товче каміння. Зізнає:

Як люде в неділю 11 жовтня почали виходити з церкви, надїхали улани і зігнали всіх до стодоли одного господаря. Тут домагалися, ігоб люде віддали «бронь». Зі стодоли перегнали людей до хліва. Звідси по одному жлнкали до стодоли, де били людей на колодні ціпами. Він дістав коло 1,50 буків. У нього кинулась гангрена шкіри в околиці лівого сидження, величиною долоні. Взяли 70 кін вівса. На другому кінці села теж били людей. Всіх побитих коло сотки. Як

Казимир Ве.нярський, cęAO ІСоцурів повіт Бібрка, літ 36, член виділу читальні. Зізнає: в останніх днях вересня приїхала до села в більшому числі поліція^ — зо фір, по двох на кожній. Робили по хатах ревізії. Люде повтікали з села в поля і ліси і кілька днів не вертали. У Вєняр-ського поліція розбила в хаті шафи і скрині, порозкидувала одяг, папери і постіль. Розкинули стіжок сіна (10 фір) і в стодолі перемішали овес із пшеницею.

його пустили, то зімлів тричі, заки дійшов до хати.

11.

Михайло Гарасим, літ 35, студент. Зловили 6. жовтня в Яворові, завезли до Наконечного. В читальні застав 10 офіцерів і кілька підофіцерів із палками. Спитали його «Вєш, гдзє естесь?». Відповів — «Знаю», і зараз дістав палкою по голові. Потім заявили, що «за то, же хцеш будо-ваць Українен, достанеш тераз заплатен». Сказав, що він кооператор і політикою не займається. «Власьнє для тего, же ту, на польський зємі хцеш будоваць Україне, ми дзісяй заплаціми». Казали роздягнутися, прикрили мокрим рядном і били. Дістав 100 палок. По екзекуції — «убраць сен і забвраць сен». Дві глибокі рани, по двох тижнях ледви ходить.

11. жовтня прийшла в село військова експедиція — 50 людей 14. полку уланів. Прийшли в полуднє, обступити село зі всіх боків, зловили 16 людей і замкнули їх у пивниці громадського будинку. Вече-ром вивели і пігнали до сусіднього села Підгородища. Там замкнули в коморі господаря Мельнйка. Звідти брали по одному і водили до стодоли. Там був .поручник і б жовнірів, з біяками від ціиів. Поручник мав у руках список. Питав: «Як сен називані?», потім «кладзь сен». Кинули на дошку, стягнули штани, ноги нривязали до дошки мотузком, двох держало за руки, рот затикали шапкою, а голову притиснули до дошки. Било чотирьох. Зразу кричав, потім стогнав, і врешті замовк. Тоді перестали, попробували дотиком побите місце, полили водою й били далі. Всіх буків 300. «Вєш за цось

лостал». — Ні. — «За вибори». Не міг потати, жовнір вдарив у карк. Підвіїїся. «Подзенькуй пану поручнікові». — Звернувся до поручника і виповз зі стодоли. •З а рач кував на сусідню опору і там зімлів. Жінки відрятували його, поклали у стодолі й дали знати ;<ружині до Коцу-рова. По півночі приїхала й заорала фі-рою до хати. В хаті сам лікувався тиж-діінь квасною водою. Цілий час не міг іти на сторону. Потім дістав дуже сильну

Іван Гриньків, Під ярків, пов. Бібрка. літ 18, зізнає: побили його в ночі 13. жовтня. Било 4-ох біяками, дістав коло 200 буків. Казали1 віддати зброю. Побивши, викинули на двір, аж приїхала фіра і забрала до хати. Лежав в хаті до 26. жовтня, в рані витворилася ропа, так що потрібна операція. Каже, що в селі всіх побитих коло 80, важко ноСито сімох.

Іван Гриньків, із с. Ііідярків, пов. Бібрка, одна з .багатьох жертв польського терору. (Світл. ЗО. X. 1930.1.

гарячку і покликав лікаря. Той приписав порошки на обниження горячки. За тиждень лікар- приїхав знов до других побитих і найшов у нього ропу. Порадив йому їхатн до Бібрки до шпиталя.

В шпиталі рана пропукла і кілька днів текла ропа. По двох тижнях директор шпиталя, жид, казав йому забратися, бо, иа-зав, «мені не вільно вас тримати». Тоді переїхав до Львова. Рана відкрита ширини мужеської долоні.

На село військо налояшло контрибуцію 90 кірців вівса, 15 кіп яєць, 2 безроги. З кооперативи забрали без міри рижу, цукру і инших товарів. В читальні знищили поргрзти Шевченка, Франка і Кобилян-сьвої, а на їх місце повісили1 образи Пілсудского, М'осціцкого і польського орла. В неділю 12. жовтня улани відїхали з Коцурова, а за ними сільські фіри повезли пограбоване збіжжя до львівських ка-сарень.

і4.

Іван Козак, Ііідярків, пов. Бібрка,' літ 33, член читальні і кооперативи. Зізнає: 12. жовтня побили його у стодолі три жошіри біяками від ціпів. Кілько разів дістав, не тямить. Говорили: «оддай гвер», та, питали, чи ходить до читальні. Побивши, вкинули до вохкої пивниці ь новопобудованому будинку. Там на бульбі пролежав разом із иншими під 10. ночі доі.30. полудня другої днини. Як били, то приговорювали: «Ту мацє коляцієн, а єще достанєцє обяд, а нотем пуйдзеце на скарґіен до пана боґа». Як був у пивниці, то чув, як вартові глузували, іцо не мають ножариої сикавки, а то робили би «цьвіченя» з побитими.

До 29. жовтня лежав Дома. Цього дня нриняли його до «Народної Лічниці», протяли рану й випустили роїіу. Ходити не може, лежить і гарячкує,

Павло Дуда, село Мшана, повіт Городок, літ 36, радний і член читальні. Зізнає: Першого жовтня в полуднє приїхала до села одна скадрона 14. полку уланів і обступила село. Люде почали втікати, та жовніри переловили і зігнали до читальні коло 60 осіб. Поляків випустили (село мішане), і залишили коло 20 людей, українців. В 3. годині пополудні почалася екзекуція. В меншій яких підпалів не було, ніяких стирт нема, а й так 20 вартівників що-ночі вартує». — «Кладзь сен». Роздяглії, звязали ноги, поклали, заткали уста, полили водою. Обабіч стояло двох, один із чимось дуже важким. Били, зімлів. Відлили і питали: «Кто цо злеґо муві на Польскен?»— «Не знаю». Били далі. Коли зімлів удруге, силою відкрили уста, влили туди трохи води і ще дали 90 буків. Потім вкинули до пивниці у школі, де продержали без їжі і води від

Гриць Артимів, с. Борипичі. пов. Бібрка. Овітл. ЗО. X. 1930.

салі читальні поставили широкий стілець і викликували туди по одному. Голову притиснули до шанки, держали за руки і ноги, тіло нідляли водою, двох било. Вили буковими палицями і канчуками з дроту, обтягненого шкірою, з металевою кулькою на кінці. Били до зімління, потім відливали водою і далі били. По другім зімлінні Дуду знова віділляли та заявили: «Тераз бендзєш будонал Укряїнеп» Мусів стати просто і вийти. На вулиці по кількадесятьох кроках впав непритомний. Гана величиною з долоню, решта — чорний синяк. Висока гарячка.

16.

Гриць Артимів, село Борипичі. повіт Бібрка, зо літ (сивий) кооператор, чл.чі читальні. 3. жовтня вояки забрали його з хати і з иншими 13 людьми замкнули в коморі, а відтіля по одному викликали до сусідної стодоли. Питали, хто підпалював стирти. Відповів: «Не знаю, у нас ніият.чииі печера до неділі пополудня. Потім випустили, і иа фірах одвезли їх до хат. По тижні привезли до «Народної Ліч-ниці». На одній частині си.тження синяк, на другій рана завбільшки двох квадратових дециметрів, (32 ква.тр:жі палі). Ходи ги ледви може і лише з костурами.

З села забрали вола, овес для коней, Too ліпших цнгарзі; для офіцерів, 700 гірших для жовнірів. Три дні мусілп .годувати військо, а крім того, мусілп доставити дз Львова so кірців вівса. Брали і.се, шо попало. Насилували жінок і дівчат. Після відходу війська постерунок скликав знон людей і наказував голосувати лише на державний список. Коли б хто дістав иншу картку, то мав її негайно віднести на постерунок і сказати, віл кого дістав. Крім того, зажадали, шоб громада |::'яіязала кооперативу, читальні і това-Іжство «Сокіл», загрожуючи ще гіршою карою. Громада підписала готове нпсьмо, и|>едло:;.".>не поліцією.

Степан Сивенький, Мшана, пов. Городок, . літ ЗО, селянин, член читальні. Як приїхала карна експедиція, він із батьком сіяв на полі пшеницю. Забрали обох до читальні. Улани приготовили лавку, на якій його били. Рот заткали баранковою шапкою, держали, щоб не міг- рухатися, один сів на голову, щоб не міг кричати, ннші били, аж стратив притомність. Тоді відляли водою, а як очуняв, то далі били. Потім майже непритомного викинули на вулицю. Тут чекала на нього жінка, яка й завела його домів. Пізніше перевезено його до «Народної Лічниці», де лікарі ствердили гангрену шкіри на правім сид-женк: завбільшки долоні.

Крім того, в тім селі тяжко побиті Петро Масяк, 60 літ, Микола Модла, 43 роки, і ще вісім селян.

Військо казало завезти собі до касарень на Личакові у Львові 14 фір збіжжя — пшениці і вівса. Крім того, понабїрали собі курок, яєць, масла. Також забрали полотно, черевики, блюзки.

Читальню знищили, книжки з бібліотеки. повикидали, образи поламали, мальовані стіни читальні помазали і позахля-пували.

18.

Андрій Ковальчук, село Дроговичі, повіт Бібрка, літ 25, господар, член читальні і кооперативи. Зізна-s; 2. жовтня прийшла На село поліція. Він виходив із обори, і поліцай зачепив його, чому він не кланяється: «Як я і ден, то маш мі новедзець: дзеньдобри» — і вдарив його тричі в лице. Перевели в нього особисту ревізію і перетрусили все в хаті. Скриню вивернули горі дном, викинули постіль із ліжок, плахти і подушки повикидали в солому^, бульбу висипали у рідку, свіжо вимішану глину до мазання. На полі розпустили пірря, цибулю, мак, полову і гречку, — і він сам мусів з наказу поліції те все вимішати. Не найшли нічого. «Як вшендзе так зробіми, то вам се одехце саботажуф» — казали. В селі ніяких са-ботажів не було.

4. жовтня прийшли на села улани — коло 80 людей. Забрали з села 9 людей до Боринич, завели до якоїсь комори, з комори по одному викликали до стодоли. Кожен мусів бігти туди і голоситися до старшого. Питали: «Ґдзє бронь?» — «Не маю». — «Кладзь сен». — Коли ввійшов до стодоли, побачив сім екзекуторів, що стояли ревом, а руки тримали сховані за спиною. Капелюхом заткали уста, один держав за руки, один за ноги, а трьох било. Дали 90 буків, потім ще 15. «Чи вєш за цось достал?» — «Ні, не знаю». — «■Кладзь сен» — і знов 90 буків. Знову питали, чи знає, за що дістав. Не міг від-:;о::.сги і впаїв на землю. «За Політикен, за Луг» — казали. А потім «Беґем марш»

— до пивниці. Відразу дістав високу гарячку. В пивниці перележав на бульбі разом із инпгими побитими цілу ніч, без води і помочі.

19.

Іван Грицан, се'ло Прилбичі, повіт Яворів, літ 35, заступник голови читальні, і Федько Озимко, літ 32, член кооперативи і читальні. Оба господарі, оба тяжко побиті. Про побиття Ф. Озимко оповідає так: Проти ночі 4. жовтня приїхало до села 150 жовнірів з 14. полку уланів. Поо бет упали хати, світили ліхтарками до вікон і стріляли до людей. Зігнали до кооперативного дому коло 20 селян, з яких 8 важко побили. Били тростиновими палицями, закутими на кінці. Двох било, один держав за голову, двох за руки, один за ноги. Уста заткали, мало не задушився. «Знаєш, за що будеш битий?»—питали.— Ні.

— «Абись нє будовал України на поль-скей земі». Дали коло 200 буків. Коли просив, щоб трохи відіткали уста, то лише гукнули: «Задусь сен, к... синє!», і били далі. Коли побитий вийшов на ґанок, то жовнір його ще тругив і копнув. Пять-сот кроків до дому йшов пів години, в пропасниці, злитий водою. Під хатою зімлів.

З села забрали 100 кірців вівса, кілька-десять курок, свиню, десять літрів сметани з кооперативи і товарів на 150 золотих. Вивіску на кооперативі поламали. Покрали багато курей, гусей і полотна.

20.

Пилип Танчин, село Реклинець, повіт> Жовква, літ ЗО, господар, член кооперативи. Одної частини сидження не має, лише велику на 2 квадратові дециметри (коло 32 квадратових цалів) рану з ропою, решта все чорний синяк (по двох тижнях од побиття!). Говорити не може, на лиці білий, як папір. Оповідає жінка і товариш. її. жовтня приїхав до Реклинця 6. полк «Отшельцуф конних» із Жовкви. В 4 годині досвіта окружили село (забуваючи про одну улицю, що вела за ліса, куди багато людей врятувалось). В селі зчинився рух і крик. Люде чули про звірські кари жовнірів, завдані людям у сусідньому селі Огреміні, і дуже перелякались.

«Стшельци» покликали, війта Михайла Грубу і почали тарабанити на бубон, щоб люде сходилися. Всіх потім зігнали до громадського будинку і відчитали список поляків і жидів, яких, як «поржондних обивателі», відпустили домів. «Непорядних» остало коло 120. їх загнали до загороди при школі, обставили військом і двома скорострілами, і по двох заводили до школи, де били.

Війт, свідомий українець, та його това-риші-радні заявили, що це безправство. Коли на селі були які люде нельояльні, то вже давно повтікали до ліса, і коли хочуть бити, то повинні бити його першого. Йому поляки відповіли, що вони тут господарі, і викинули його за двері. Казали признатися, хто має зброю. Багато зголосилося і їх пустили, щоб зброю принесли. Ті, як пішли, то вже не вертали, а повтікали, хто де міг. Тим часом у школі переводили зі старими всякі глузливі «цьві-ченя». Казали присідати, скакати, танцювати, ходити «жабою» — до перевтоми. Побили тяжко Пилипа Танчина, Антона Бака, літ 68, Івана Боката, літ ЗО, і инших. Били канчуками, які казали собі сплести з дроту і обшивати полотном ще у Огреміні. Там до тої роботи примусили місцевих дівчат. Било двох, чотирьох тримало. Після биття ціле тіло було чорне.

Пилип Таичии, з. с. Реклииець, пов. Бібрка, побитий польською експедицією

Потім всіх загнали до річки. Люде во-ліклися останками сил. Тут казали стати вряд над рікою і казали, що «тепер будуть лугові, вправи». Скомандували: «Владній в воден», і люде мусіли лягати в і^ілку в тім місці річку, а потім обертатися на всі чотири боки. Всі були в одя-гах. Хто мав при собі квити, листи, папе-, рові гроші, годинник, чи що, то все понищилось. Мусіли занурятися з головами в воду, бо поміж них уганяли «стшельци» на конях, і хто вихилив голову, той дістав по ній гарапником.

Опісля вилізли і на наказ «стшельцуф» мусіли всі посідати на плоті «сушитися». По яких 5 мінутах знов загнали всіх до води.

Коли військо врешті вишикувалося до від'їзду, наказали оелянам поклякати на землю, поклонитися і подякувати за відвідини

По дорозі на присілок Черешня впали на господаря Яцка Пенюка, забрали в нього вепра і казали йти до Стреміня по гроші. На другий день привезли самі 54 злоті, хоч ціна вепра була понад 300. На присілку зловили теж Василя Леськова і били до смерги. Жінка з переляку зімліла. Село мусіло дати «стшельцам» 400 курей, 320 кірців вівса, 1.000 яєць, 25 кільограмів масла (громада купила в сусідній молочарні). В читальні знищили бібліотеку, яку спалили на дворі, розклавши ватру, поламали всю обстанову і сцену, а портрети Шевченка і Франка порізали. Доноси робив і експедицію спровадив місцевий учитель, поляк Вебер.

В селі тяжко побитих 40 людей, легче 20.

Українські посли про своє увязнення в Бересті.

Нижче подаємо протокол ІЗ ПОбу^ У військовій тюрмі в Бересті, підписаний б. послами 0. Вислоцьким та Іваном Ліщинським

Проти ночі 10. вересня 1930. р. коло першої години збудиш мене крик «отвераць» і рівночасно сильний стукіт до вікон і дверей мого дома на селі в Гаях Дітковецьких. Думав я, що це бандитський напад крізь вікно побачив я людей із револьверами в руках у цивільних, військових і поліційних мундурах. На мій запит — хто вони і чого' в ночі хочуть — відповіли: — «Поліція. Нє ґадаць, тилько отвераць, бо джві виважими».

Коли я відчинив двері, ввійшли до хати: комісар поліції, 3-ох поліцаїв, 2-ох цивільних і і жандар. Поліцай приказав моїй жінці встати з ліжка, а до мене: «збєраць сен і пуйдзеш з намі. Юж сконьчилосєн вшистко, длужей Маршалек Пілсудскі цєр-пєць вас не бендзє». Коли я запитав, чи я заарештований, і попрохав мені показати наказ про арешт, він одповів гостро: «збєраць сен і нє ґадаць. Пуйдзеш пан з намі, то там пану покажеми цо з панем бендзє». Я гбірався поволі, тоді комісар скочив до мене: «єжелі пан не убєже сен до двух мінут, то тутай пана застшелен як пса». Одягнувшися, хотів я з жінкою попращатися, бо був певний, що мене десь убють (поліцаї мани нумери на шапках иознимані і не були з місцевого постерунку).. Але попращатися комісар мені не дозволив, і мене брутально силоміць із хати випхали. Жінці не дозволено вийти з хати.

На дворі прилучилося ще двох поліцаїв — отже, разом їх було 9 чоловіка. Вели мене два кільометри до авта, яке там чекало. Дорогою і комісар, і поліцаї вигукували ріжні образи, глузували з мене та поштурхували мене. Наказу про мій арешт мені не показано. Посадили мене до авта, і в 2. год. приїхати' ми до Бродів. Тут змінили авто. Зі мною сіли до авта: комісар із шофером, по один бік мене поліцай, а по другий жандар. Вікна в. авті були нозаслонювані, світло згашене, ну мер авта закритий. З Бродів виїхали ми на Радивилів (Волинь) через Кремянець, Дубно, Ковель, до Берестя. Дорогою запитав я, куди мене везуть, на що мені відповіли, що до Варшави до розпоряд-ження Пілсудского, а він що схоче, то зі мною й зробить. Коли ми приїхали до твердині Берестя, я побачив, що мене везуть до слідчої військової тюрми, бо такий був напис.

10. вересня ц. р. я опинився в канцелярії тюрми в (і. год. вечера. Тут, у ирисутности двох офіцерів, жандар брутально перевів у мене особисту ревізію, силоміць здираючи з мене убрання і штурхаючи кулаком. Присутні офіцери з того посміхалися. По списанні ґенералій один із них одчинив двері іі гукнув: «марш, свіньо українска!» — і пхнув мене у двері. Привели мене до пустої келії. Цілий день ні в авті дорогою, ні. в тюрмі не дали мені їсти.

По кількох годинах самітнього сидження в келії перевели мене до келії ч. 7, де застав я посла Вітоса. Цей сидів блідий і зденервований. Він розповів мені історію свойого арешту, підчас якого в ним не краще поводилися. За хвилю відчинились двері келії і в них появився капитан жандармерії зі словами: «Вітос, браць кібель і вихо-дзіць». Я, як молодший, узяв кібель і хотів іти, але капитан крикнув остро: «ловедзялем Вітос, то Вітос!». Вітос забрав кібель і вийшов. За хвилю почув я крик з- виходка — «файдани» і другі назши. Коли Вітос вернув, то розповів мені, що капитан лаяв /його і хотів бити, коли ж Вітос на це сказав йому, що він безборонний, то той Його не вдарив. Була вже пізня ніч. Обидва ми з Вітосом полягали спати, бо були змучені і не спали попередньої ночі. Тоді вбіг капитан із жандарем і почав кричати, мовляв, хто дозволив нам лягати. Відтак наказав нам встати й одягатися, а коли -ми одяглися, то він наказав: «розбєраць сен і спаць!». Сказав, що ми в військовій тюрмі, % все чисто мусимо робити на наказ.

Другого дня," коли ми вже поклалися сиати, збудив нас десь тло 11. год в ночі офіцер, а жандар постягав із нас коци; наказали вдягатися й по одинці відводили нас до канцелярії, де був суддя, прокуратор та кількох офіцерів. Суддя спитав мене, чи признаюся до вини: «одерваня ченсці од цалосьці». По повороті до келії наказав нам офіцер іти спати. За яку годину знову нас збудили й наказали вдягатися. За хвилю ввійшли до келії — суддя, прокуратор, полковник і офіцери та Доручила нам «поста-новепє арешту тимчасовеґо» з підписом судді Деманда. Знову казали нам іти спати, а за годину знову збудили нас утрете і наказали доручені нам «посШновеня» віднести до канцелярії, де повідбирав їх од нас капитан'жандармерії. Носили ми їх -поодинці.

Ось так минали дпі. Робили ми все на команду. Перед офіцером мусіди ставати «на бачносьць». Наша кімната мала 2X3 метри. Ліжко було одно над одним, у два кшерхи. Вікна не вільно а.у.то відчинити, хиба на команду раз на день, коли ми виходили на півгодннниІІ прохід Часто прохідки не було. Одного разу, коли полковник приходив питати пас, чи не маедю якої просьби, я попрохав, щоб дали нам трохи повітря крізь вікно. Він відмовив. І так сидів я в тяжкому повітрі і смороді від кібля, нарешті мусів був зголоситися до лікаря, бо дістав страшні болі і завороти голови. При огляді лікар заявчгв.-мені, що біль голови не хороба. При тілі був полковник. Коли мене повели від лікаря, то вартовий каиитан почав мене на коритарі штурхати й бити револьвером по плечах, вигукуючи: «ти, сьвіньо українска, скурви син, файдан, я ці иомаркєруен». А потім сказав ще жандареві: «вахмішу, дайце му так, ажеби вєицей не згллшлл сен до лекажа, аби тутаїї здехл в кримінале». Вже біля келії жандар почав мене бити, а клюшник. витягнув револьвер і сичав «ціхо». Коли я прийшов до келії, то розповів про це Вітосові.

Що-кілька днів припадало кожній келії замітати маленькою щіткою на кучках коритарі, чистити виходіш й мити илювачки, що були для вжитку офіцерів і тюремної служби. Така робота була дуже тяжка, втомна і огидна. Одного разу чув я, як посол Праґер мусів був замітати корнтар кілька разів, при чому жандар брутально гукав і лаяв його. Коли ІІрагер іцюхав офіцера дозволу тікші відпочити, то той не дозволив. Така робота тривала понад дві годині.

Отрава наша складалася з четвертини кгр. чеікггвого хліба, обіду найчастіше з напівзвареної моркви, буряків, або капусти ти трохи пісної бараболі, вечері, з барабо-ляної супи або ячмінної каші та сніданку з гіркого чаю. Що-тижня відбувалися ревізії.

В сусідній кімнаті сидів Пеленич і.Цьолкош. Одного разу чув я з Вітосом, як каиитан забрав Целевича до темниці за тс, що дивився крізь шпару у дверях. Капитан лаяв іі.іго при тім: «бидлєн, файдаи, скурви син» і т. д.'-У дальшій кімнаті сидів хворий Ліберман. Чув я, як він просився кілька днів до рапорту й до лікаря і довго не міг допроситися. Потім чув я вже, що лікар ходив до нього. По виступі Пілсудского у пресі, почали офіцери підлещуватися до Вітоса. Давали йому в канцелярії читати те інтервю, а полковник казав, що тільки його одного і хвалить Пілсудскі та пропонував йому поєднатися з Пілсудским.

Через місяць забрали від мене Вітоса. Його посадили з Керніком, щоб порозумівся з ним щодо зречення кандидатури. Мене забрав жандар і привів до канцелярії ДО вартового маіора, а цей сказав, щоб мене відвів на долину до келії в пивниці та взяв другого заарештованого з пивничиої келії — ми обидва мали почистити всі кіблі в келіях у пивниці. Коли клюшник і жандар привели мене на долину, там з одної келії вивели посла Корфантого. Він був дуже блідий, з денервований та мав спухлу ліву щоку. Обидва ми повиносили по 20 кіблів по жовнірах на гору до виходка, помили руками кіблі, які страшенно смерділи. Відтак обох нас досадили до келії ч. 17. Тут розповів мені Корфанти, що капитан жандармерії побив його по лиці в виходку, копав ногамн, а до того на ніч посадили його до келії в пивниці.

По двох днях в 12. год. в ночі збудив нас вартовий офіцер, одвів1 до келії на долину, де брутально переведено ревізію. До келії впускали по одному, і там один жандар, без свідків, переводив ревізію-екзекуцію. По ревізії переведено нас вже до келії ч. 6., і там наказали нам спати на чужій брудній постелі. Я спав тепер на постелі Керніка, а Корфанти на постелі Бацьмаґи. По 5-ох днях забрали від мене Корфантого, а дали Путка, який сидів із Ліщинським. Він оповідав мені, що його намовляли- офіцери, щоб погодився з Пілсудским, а коли він одмовився, то всадили його на два дні до зимної келії в пивниці, де він і захворів.

14. жовтня забрав мене (вартовий офіцер і привів до канцелярії до полковника. Цей спитав мене при кількох офіцерах, чи я хочу кандидуваги до сойму і на якому списку. Я відповів, що хочу на список українсько-білоруський. Тоді дав він мені підписати деклярацію і заявив: «маршалек Пілсудскі зґодзіл сен допусьціць Вас до кан-дидованя». Підписану деклярацію лишив я в канцелярії. Потім одвели мене до келії ч. 2., де сидів посол Попель по своїм побитті. Він розповів мені, що його побив капитан, і я сам бачив на його тілі знаки від побиття. Він говорив мені також про побиття Лібермана, з яким він сидів. Коли я сидів з Попелем, то в вечері, по одній ревізії, яка відбувалася в пивничних келіях, побив мене капитан по лиці і копав ногами. Бачив це Попель, як мене копано у дверях келії. Ввійшовши до середини, той самий жандар спитав мене, чи я не Кернік. Окрім' нас двох у келії більше нікого не було. При ревізії штурхав мене кулаками, посміхався, прозивав, роздягнув гольцем,' і я мусів у холодній келії стояти перед ним напозір. Коли виходив уже з келії, то другий капитан пхнув мене сильно у плечі.

З Попелем я сидів коло місяця. Підчас описаної вище ревізії побито теж Керніка, про що він мені оповідав.

15. листопада по ревізії заорали мене до авта і разом із Ліщинським вивезли до Львова. їхали три авта з українськими послами. В Раві Руській поліція, на чолі зі старостою, здержала авта, бо вони були без ліхтарів, а числа лозаслонюваш. Наша сторожа не хотіла легітимуватися кажучи, що їм цього не вільно робити. По довших короводах виїхали ми далі до Львова.

Бриґідки, 20. грудня 1930. р. О. Вислоцький.

V

Бувший посол Олександер Вислоцький сидів у Бересті з такими послами: з Віто-сом 4 тижні, з Корфантнм тиждень, з ІІутеком 4 дні і Ііопєлем 4 тижні. Тепер у Бри-ґідках сидить уже u тижнів. У Бересті був два рази побитий офіцером і жандарем; вперше коли зголосився до лікарських оглядин, яко хворий, побив його капитан револьвером, про що він тоді зараз же розповів Вітосові, удруге — скопав його і побив по лиці офіцер, а це бачив посол Попєль (свідок). Крім цього, в келії побив його жандар кулаками, роздягнувши перед тим гольцем; Вигуки «свіньо українска, файдан, скурви син, пшекдснти українєц» і т. д. були на лорядку денному. Вислоцький бачив спухле лице і побій у Корфантого, рівнож бачив знаки від побиття на тілі Поиєля. Вже 4 місіці, а не був переслуханий.

0. Вислоцький.

Бувший посол Ліщинський сидів у Бересті з такими послами: сам один сидів 8 днів, відтак із Мастком удвійку з тижні, опісля утрійку з Мастком і Путеком тиждень, а з Мастком і Керніком 10 днів, з Баґінським і Дібуа 2 тижні. Був караний одним днем посту насамоті (хліб і вода) за «опєшалосьць» при замітанні коритарів. Був раз побитий за зголошення хворим до лікаря на коритарі капитаном в окулярах, про що заразже розповів Масткові, а той бачив, як пхнули його силоміць до келії з вигуком: «сьвіньо українска» і т. д. Один із маіорів сикував його при замітанні і прозивав «пшеклєнти українець, я ці дам Українен». Будо це у присутности Мастка. Лікар одмовив йому хворому дати ліки, навіть за його власні гроші. Ревізії переводив жандар без свідків у пивничних келіях, при чому роздягав його гольцем і поштурхував.^ Тепер сидить у Бриґідках б тижнів, разом із Вислоцьким. Переслуханий між з і 15 грудня ц. р.

__Іван Ліщинський

Інтерпеляція клюбу українських послів.

Нище подаємо декілька уступів із інтерпеляції ч. 6. Клюбу Українських послів до міністра військових справ у Варшаві.

...Крім того, улани карної експедиції робили наїзди на власну руку до околишніх сіл, а зокрема до Переволок, де допустилися цілої низки грабунків, впадали з баґне-тами на гостро до помешкань, відбірали людям готівку, наслідком чого вже відбутися

9. і 13. XI. 1930. р. карні розправи перед військовим судом У Львові...

*

... 15. XI. 1930. р. поручик Заремба разом із 20 уланами прийшов коло 10. год. до помешкання повітового Ооюзу кооператив у Бучачі, щоб перевести ревізію, і тут улани в його присутности цілковито знищили маґазин, кімнату для сортування товарів, і канцелярію Ооюза, при чім зривали підлоги. Спричинена тим шкода приблизно на 25і0ОО зл. п.

Підчас биття людей особливо визначилися підофіцери Арґасінські та Цванік, які власноручно били заарештованих. Відділи тої карної експедиції знищили такі українські установи: кооперативу «Правда» в Пишківцях, (шкода коло 800.— зл.), кооперативу і дім читальні «Просвіти» в Трибухівцях (шкода понад 200.— зл.), кооперативу в Скоморохах (шкода понад 750.— зл.), кооперативу в Медведівцях (шкода понад 550.— зл.), як рівнож урядження салі т-ва «Міщанське Брацтво» в Бучачі (шкода понад 250.— зл.). Карна експедиція вимолотила та забрала все збіжжя у свящ. Іляріона Лущпинського, а крім того, в сусідніх селах стягнула контрибуцію в розмірі щонайменше по 20 м. вівса; те збіжжя селяне мусіли були відвезти власними підводами до військових маґазияів у Теребовлі. За збіжжя та підводи нічого не заплатили. Крім того, знищили цілу низку селян подібним способом, як у селі Отарі Петликівці. Селяне мусіли дармо годувати уланів, які замовляли собі страви, насамперед курей та ще з білим піррям, бо, мовляв, з чорним це шкодить здоровлю, казали купувати для них цигарки, горілку та пиво. Карна експедиція примушувала селян підписувати декля-рації; зміст тих деклярацій зраджує мету, з якою вони написані. Ось така декларація : «ІІишківці, із. X. 1930. р. Деклярація. Нище підписані селяне села Пишківці тгідтверд-жуюТь що зрікаються будьяких протидержавних товариств і орґанізацій, таких організацій, як «'Пласт», «Лут», кооперативи «ТІросеіта», а також У. 0. В. А рівнож ручаються, що не буде в околиці ніяких підпалів стирг ані пожеж. Зрікаються рівнож ріжних виступів протидержавних і саботажів. Заручають рівнож цілковиту безпечність полякам, які мешкають у селі Пишківці. Це все заручають своїм майном і життям. Бємо чолом Річілосполитій Польській, Ясновельможному Президентові РПосп. Польськ. Іґнацієві Мосьціцкому, Маршалкові Пілсудекому. Рівночасно підтверджуємо, що мешканці села Пишківці не будуть мати ніяких претензій до кватирового відділу війська, як рівнож і до державної Каси». Слідують підписи. —

Треба зауважити, що по тих селах, де була карна експедіція, за виїмком одного випадку, до цього часу невисвітленого й дуже загадкового, саме в Петликівцях, не було ніяких підпалів.

*

Повіт Підгайці.

В Підгаєцькім повіті оперував від 28. IX. до 13. X. І930.р., відділ 9. полку з Теребовлі під проводом ротмістра Томашевското, поруч. Заремби та підофіцерів Ґоровіца й Ґута в селах: Оільце, коло Підгайці», Вербів, Голточі, Заставче, Носів, Лиса, Рудники,' Боків, Мурилів, Кутузів, Гайворонка.

До села Оільце, коло Підгаєць. прибув той відділ 28. IX. 1930. р. та розташувався лише в українських господарів. Розташувавшися казали улани українськім мешканцям чистити та поїти коні, при чім примушували до цього також і жінок. Коло 9.'год. вечера ввірвалися улани до помешкання Дмитра Колодницького, де відбувалося весілля й розігнали весільчан, а якийсь підофіцер почав питати за «молоду», бо він «хоче її розпочати», й «молода» мусіла була втікти. По розгоні весільчан, забрали з собою улани весільну музику і зі співом та криком пішли під дім «Просвіти», де містилася тутешня кооперативе. Покликали директора кооперативи й биттям примушували його, щоб одчинив крамницю кооперативи; колиж він усеж не хотів одчинити її, побили його улани карабінами, розбили замок у дверях, вдерлися до коопер. і, наказавши музиці грати, під її звуки знищили та зрабували товари. Товари, непотрібні їм, муку, сіль, збіжжя й т. п., зсипали на купу, змішали все разом і на останку поляли нафтою. Потім пішли улани до помешкання читальні «Просвіти» і, наказавши музиці грати біля дверей, знищили під звуки струментів ціле уряження читальні: декорації, образи, фіранки й т. д. Після того наказали музиці грати жалібного марша і під той марш пішли вулицями села до одної хати на кінці села, де влаштували собі забаву з танцями, підчас якої ходили по хатах, будили селян, шукаючи дівчат. Оеляне, в яких квартирували улани, ніби на наказ коменданта відділу, мусіли були давати кожному уланові горілку, дві печені курки, дві пачки найліпшого тютюну, пять злотих готівкою та 100 кґ. вівса для двох коней...

...Пяні улани казали возити їх з музиками по селі, причім виспівували ооромиць-ких пісень. Коменданти відділу не тілько не забороняли тих вибриків, але навіть оден із офіцерів увірвався вночі з вояками до помешкання тутешнього вчителя, Евстаха Вороневича, і з вигуками стріляв із револьверу до портрету Шевченка, що висів на стіні...

...Під проводом польового жандарма вдерлися улани до дому Петра Прешляка, страшенно його побили і знищили ціле хатнє урядження, убрання, білля, перини, подушки, двері, вікна, шафу, софу, столи й навіть маслобійку, спричинили тим' усім шкоду на 1400.— зл. Подібним способом знищили Івана Окіру (шкода на 200 зл.), Василя Дідурика (шкода на 600 зл.), при чому забрали два годинники і 200 кґ. вівса, і примусили купити для уланів напоїв на 72 зл. Нарешті забрали його разом із сином Володимиром і страшенно їх побили, при чому примушували батька, щоб власноручно бив нагайкою свого сина, після чого їх обидвох збили так, що аж зімліли. При тім були присутні поручник Заремба та вахмістер Ґоровіц...

Загрузка...