Песенник Орбита. Выпуск 6

Душу мав, як чистий обрій,

А чи ніч, повиту в спокій,

Адже був він дуже добрий

І ненавидів жорстокість.

Він так просто між зір ходив

І світив: од цієї — ту.

Він ступав у біду з біди

І гасив по біді біду.

І від квітки до квітки йшов,

Щоб зайнявся по цвіту цвіт,

І світам дарував любов —

Свій ясний та земний привіт...

Бо нічого він більш не умів,

Бо нічого він більш не хотів!

Весь він був, як тихий промінь,

Сонця сяюча краплина,

Адже вірив у добро він,

У погожу, кращу днину...

Він так просто між зір ходив

І світив: од цієї — ту.

Він ступав у біду з біди

І гасив по біді біду.

І від квітки до квітки йшов,

Щоб зайнявся по цвіту цвіт,

І світам дарував любов —

Свій ясний та земний привіт...

Бо нічого він більш не умів,

Бо нічого він більш не хотів!

Скільки лиць йому ясніло,

Як сміявся на осонні...

Та людину цю убили

В сорок першім на кордоні...

Тільки знов од зорі зорю

Хтось в імлі запалити зміг.

Людям знов по журі журу

Знову хтось погасить поміг.

Він од квітки до квітки йде,

Щоби квітнув по цвіту цвіт,

Щоб із мороку сяяв день,

Щоб тобі усміхався світ...

Так дорога біжить твоя,

Так горить від зорі зоря!

Так горить від зорі зоря!..

Человек был тише ночи,

Человек был проще неба,

Только был он добрый очень,

Никогда жестоким не был.

Он ходил от звезды к звезде,

Зажигал от звезды звезду,

Он ходил от беды к беде

И гасил за бедой беду.

Он ходил от цветка к цветку,

Зажигал от цветка цветок,

У ночей отбирал тоску,

Чтобы ты тосковать не мог.

Больше он ничего не умел,

Больше он ничего не хотел!

Человек был словно лучик,

Словно солнечный осколок,

Он хотел, чтоб стало лучше,

Чтобы грустный стал веселым...

Он ходил от звезды к звезде,

Зажигал от звезды звезду,

Он ходил от беды к беде

И гасил за бедой беду.

Он ходил от цветка к цветку,

Зажигал от цветка цветок,

У ночей отбирал тоску,

Чтобы ты тосковать не мог.

Больше он ничего не умел,

Больше он ничего не хотел!

От его незлого смеха

Сколько раз светлели лица...

Но убили человека

В сорок первом на границе...

Но опять от звезды звезду

В синеве кто-то вновь зажег,

И опять за бедой беду

Человек погасить помог.

Он идет от цветка к цветку

Зажигать от цветка цветок,

У ночей отбирать тоску,

Чтобы ты тосковать не мог...

Так пошла от тропы тропа,

Так зажглась от судьбы судьба!

Так зажглась от судьбы судьба!..