Пригоди професора Віл'яма Вокса на острові Ципанго

ВЕРХІВ’Я СЛАВИ

Містер Віл’ям Вокс став національним героєм.

Важко було в цілій країні відшукати таке місце, де не було б портрета містера Вокса. Його можна було бачити в газетах, у журналах, на сірникових і цигаркових коробках, на медальйонах – на грудях молоденьких дівчат, у вітринах, на тротуарах, у кіно, на хмарах, на підошвах модних черевиків, над ліжком молодого подружжя, на вмивальниках, по актових залах усіх установ, шкіл, бюр.

Коли містер Вокс у крамниці або ресторані виймав гаманець, щоб заплатити, – хазяїн незмінно вважав це невинне бажання за особисту образу.

– Даруйте, професоре... Такі люди не повинні платити. Прошу вас не ображати нашу фірму й мене, стару людину, і дозвольте на ознаку особливої вашої до нас прихильности надіслати вам додому яко подарунок тридцять тисяч найкращих гаван...

Ім’ям Віл’яма Вокса назвали половину всіх вулиць столиці, і приїжджі раз-у-раз зазнавали серйозних неприємностей, бо на кожному кроці натикались на вулицю Віл’яма Вокса.

– Скажіть, де тут Національний Банк?

– Метрополітеном по вулиці Вокса, 4, потім ліворуч, на розі вулиці Вокса, 22, пройти три квартали, і праворуч, на розі улиці Вокса, 12 і вулиці Вокса, 51 побачите колишній Національний Банк, нині – Банк імени Віл’яма Вокса.

Всі газети, навіть офіціози, щоденно друкували на другій сторінці:

Найталановитіші письменники стояли перед загрозою голодовки, бо видавництва нічого не хотіли друкувати, крім творів Вокса. Красне письменство занепало, бо видавці примушували літераторів писати виключно про Вокса або про те, що торкалося Вокса, інакше всі двері для них були закриті.

Один молодий поет насмілився в своїх віршах критично поставитись до заслуг професора. Другого дня книзі юного літератора об’явили бойкот, а нещасний видавець укоротив собі віку. Професорова покоївка зібрала собі чималий капіталець, продаючи видавцям обривки промокального паперу з Воксового прес-пап’є. За допомогою люстерок спеціальні люди розшифровували кривулі й закарлючки на папері.

«Квінтесенція цивілізації в пілюлях від мігрені».

«Їсти треба для того, щоб пити, пити треба для того, щоб їсти».

Ці афоризми видавалися окремими книжками мільйонними тиражами, в дорогих оправах з ослячої шкіри. «Союз Християнської Молоди» виховував молоде покоління в дусі цих афоризмів, а критики робили собі кар’єру, коментуючи вищенаведені думки.

А професор невтомно працював над історією своєї подорожи, мало не щодня радився з урядовими агентами.