Пригоди в оргазмотроні

217

Впливова католицька церква була рішуче налаштованою проти цих реформ; Різдвяна енцикліка Папи Римського 1930 року засуджувала не лише аборт та контрацепцію, але й жіночу емансипацію, і стверджувала, що то був святий жіночий обов’язок дбати про сімейне гніздечко.

Світовим генеральним штабом руху за сексуальні реформи був Інститут сексуальних досліджень Маґнуса Хіршфельда, що поблизу парку Великий Тіргартен і по сусідству з будинком, у якому мешкав Крістофер Ішервуд. Хіршфельд 1908 року разом із Карлом Абрагамом заснував Берлінське товариство психоаналітиків, але покинув цю справу, аби зосередитись на дослідженнях сексу; Фрейдові огрядний, моржовусий Хіршфельд здавався у своїх окулярах «млявим та нецікавим», але його підкоряв його ідеалізм. Хіршфельд вторив, що консенсуальні статеві акти поміж дорослими людьми — це їхня особиста справа, яка повинна перебувати поза законом.

Інститут займав особняк колишнього посла Франції і був оздоблений у стилі Бідермаєра: із перськими килимами, великим піаніно та скляними сервантами, що були заповнені порцеляною, — від цього будівля радше скидалася на ошатне приватне помешкання, аніж на науковий інститут. Безкоштовна секс-консультація надавалася у декількох приймальнях, а в лекційній залі із публічними промовами виступали провідні сексологи того часу. Щотижня відомий доктор-комуніст Макс Годанн, голова Товариства німецько-радянської співдружності, відповідав на анонімні запитання про статеве життя, які люди залишали в коробочці, що стояла в приміщенні інституту (90 % яких стосувалися питань контрацепції). Його відповіді формували основу його підручника-порадника «Секс та любов» та книги для дітей «А чи справді то лелека нас приносить?». До складу інституту входили медичні клініки для лікування венеричних захворювань та інших хвороб, що передавалися статевим шляхом, дослідницькі лабораторії, в яких Хіршфельд виводив фармацевтичні формули сумнівних афродизіаків та ліків від імпотенції, бібліотека із найбільшою у світі добіркою літератури про секс, і — неочікувана приманка для туристів — музей сексуальних патологій, що відображав наслідки ризикових бажань жителів Берліна. Там не було де голці впасти, занотував Крістофер Ішервуд, завітавши до установи, бо ж повсюди стояли садомазохістські та фетишистські снасті — батоги й ланцюги, усіляки прилади для мастурбації, наряди ексгібіціоністів та жіночні мереживні труси, які під формою носили мачо-офіцери прусської армії і які були на них завеликі.

Райх установив зв’язок із Хіршфельдом та його інститутом ще до свого приїзду до Берліна, що забезпечило йому тісні відносини із тамтешніми колами психоаналітиків. Свої перші статті з сексології він опублікував в інститутському журналі «Zeitschrift für Sexualwissenschaft». Хіршфельд, який заснував Світову лігу сексуальних реформ, симпатизував комунізму, як і багато інших представників руху за сексуальні реформи. На конгресі два представники із Москви розповідали про «неймовірні» сексуальні реформи, що відбулися в Радянському Союзі. Після того Хіршфельд поїхав у лекційний тур Америкою і вже не повернувся до Німеччини, тож Райх так і не зустрівся з ним у Берліні. Як гомосексуал, єврей і прихильник лівих, він був втіленням усього, що ненавидів Гітлер, і навіть на початку 1920-х за свої фривольні погляди він піддався нападу нацистських бандюків, а одного разу йому навіть проломили череп.