Пригоди в оргазмотроні

442

На створення динамічної моделі людського організму Перлза мимоволі надихнула ґештальт-психологія, з якою той мав справу у Франкфурті середини 1920-х (він зустрів Лору на лекціях, які читали відомі психологи Макс Вертгаймер та Курт Ґолдштан). Ґештальт-психологи продемонстрували за допомогою низки наочних експериментів, як мозок може схилятися до створення цілісної, довершеної концепції чогось, чи то ґештальта із диспаратних чуттєвих даних; що він здатен вивести за допомогою аналізу певну форму навіть за наявності найнезрозумілішої зі схем. Улюблений ґештальт-експеримент, той, що є ключовим для Перлзової моделі людського організму, складався із двозначного зображення, на якому можна розгледіти, скажімо, і качку, і кролика: і демонстрував, як мозок міг плавно переключатися з однієї інтерпретації на іншу. Для Перлза здоровий організм представляв саморегулятивну машину, що є чутливою до своїх постійних потреб, безконечно нужденною цього обміну фігур та задніх планів, у пошуках відновлення балансу. Але Перлз попереджав: «Будь-яке втручання в еластичність цього процесу переходу закінчується неврозом аби психозом». Якщо людина обмежить себе у задоволенні своїх потреб, як того часто від неї вимагає відчуття сорому чи то моральності, то вона згниє, відійшовши на задній план невдоволення.