Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

В царстві гордого Осота

Б’ють у барабан…

Чорне військо довгоносих

Вийшло на майдан.

То не ворон, то не чорний

Ходить серед гав —

То Тхоряка-розбишака

Перед військом став.

На годинник, на блискучий

Погляда з-під брів.

Без царя не починати —

Є наказ царів.

То не яструб, не шуліка

Виліта з-за хмар —

То каретою із дота

Виїжджає цар.

Хилитається карета,

Котиться важка,

Її слуги змайстрували

З битого горшка.

Та карета без секрету, —

Просто сміх і гріх,

Її тягнуть сто стоніжок —

Десять тисяч ніг!

Ставлять трон біля помосту, —

Лізе цар з горшка…

У фальшивих діамантах

Аж горить рука.

Ось розсівся він на троні.

Поруч — Блекота.

Цар причмокує губами.

Гладить живота.

Підлетів Тхоряка бравий

І, віддавши честь,

Г аркнув:

— Можна починати?

— Починайте!

— Єсть!

Сонце в небі зупинилось,

Полягла трава…

Вже Барвінка до помосту

Тягне Кропива.

Огинається Барвінок,

Б’є лиху мадам.

— Де ваш цар? — гукає хлопець, —

Я йому ще дам!

Жук Рогач ножі направив

— Нахились! — гуде.

Та невже ж таки козацька

Голова впаде?!

Раптом цар гукнув:

— Хвилинку! —

Й мовив до Тхора:

— Я гадаю, скарб Барвінку

Показать пора.

Нам відомо, що за скарбом

Він сюди прийшов.

У бур’ян шугнув Тхоряка

І з’явився знов.

У зубах притяг він ранець

Зовсім ще новий.

Засміявся; — Глянь, Барвінку,

Доки ти живий!

Сподівався, вченим станеш.

Знатимеш усе,

А тебе у нашім царстві

Пилом занесе!

— І ніхто сюди не прийде, —

Поглумився цар, —

Тільки ранньою весною

Заспіва комар.

А Барвінок глянув гордо.

Як герою й слід.

Один день в тюрмі посидів,

А вже схуд і зблід…

Та міцна у нього воля

І тверда рука —

Він зненацька вирвав зброю

В Рогача-жука.

І загнав ножаку просто

Катові в живіт.

У царя перед очима

Загойдався світ.

Крикнув він, блискучу шпагу

Витягши свою:

— Зараз царською рукою

Я його уб’ю!

Як смикнувся, як рвонувся —

Перекинув трон.

Тут неждано появився

В небі Махаон.

Крильця. ми махає.

Мов барвиста пташка,

А на спинці в нього

Дівчинка Ромашка.

Дівчинка Ромашка

Кинула драбинку:

— Лізь до мене швидше,

Не зівай, Барвінку!

Учепився хлопчик

За драбинку цупко:

— Зараз біля тебе

Буду я, голубко!

І поліз на небо

По міцній драбинці…

— Жди, — гукнув, — Осоте,

Привезу гостинці!

І на Махаоні

Полетіли друзі.

Цяткою розтали

Десь на виднокрузі.

Блекота зомліла.

Тхір роззявив рота.

Зупинилось серце

У царя Осота.

Кропива колюча

Вдвох із Лободою

Самодержця ледве

Відлили водою.

Військо довгоносих

Шугонуло в нори.

Заволав Тхоряка:

— Горе ж мені, горе!

Доле ж моя, доле,

Заблудила де ти?

Знов мені не їсти

Курячі котлети!