Роксолана

Жінки не були однією з тих таємниць. Останні роки Сулейман поволі ставав рабом гарему. Бо там з'явилася Махідевран. Вона народила чоловікові трьох синів та доньку. Султан був задоволений. Перша дружина Сулеймана відчувала себе повновладною султаншею. Це заспокоїло матір Сулеймана, але вона хотіла, щоб у синові остаточно оселився справжній чоловік.

На зустрічі з візиром поводилась стримано. Звеліла одразу перейти до справи. Ібрагім вдивлявся в знайоме обличчя, що не було закритим, й чомусь спіймав себе на думці, що нова рабиня обов'язково сподобається валіде. Щось спільне побачив візир між цими двома жінками й одразу відігнав цю думку. Зараз важливі не його роздуми, а порада матері Сулеймана.

Отже, розповів, що знайшов і купив для султана золотоволосе дівча з палаючими очима. Описував її як незвичайну рабиню. Ібрагім наполягав, що дівча це рідкісної вдачі, обдарованості. Хвилювався, бо нічого не міг зрозуміти з обличчя валіде. Зауважила тільки, що такі подарунки султанові можуть робити довірені особи. Виклавши всі свої аргументи, візир завмер в шанобливому очікуванні. Валіде мала визначити: чи гідна полонянка з Рогатина стати однією з дружин султана Сулеймана? Рустем був дуже переконливим. Тому мати султана погодилася на такий подарунок. Час допоможе все з'ясувати, а подивитися на дивовижну полонянку не завадить.

«Коли Настася побачила валіде, її стемнілі уста і моторошно бліде лице, зрозуміла, що є люди, які не сміються ніколи» (2). Сувора мовчазна жінка уважно дивилась на дівчину. Та поводилася чемно, гордо, але нічим не виказувала неповаги. Тільки посмішка, що час від часу з'являлася на вустах чужоземки, ображала могутню жінку.

Здавалося, час зупинився. Валіде мовчала, уважно вивчала дівчину жорстким поглядом. Правду казав Ібрагім: щось є в цій Хуррем, до чого не можна звикнути, а це велика річ. Уміння викликати цікавість день у день – неабияка здібність. Саме такою побачила нову рабиню мати султана. З того дня доля невільниці була вирішена.

Валіде Хамса звеліла підготувати дівчину для показу султанові: танці, співи, одяг, зовнішній вигляд, аромати. «Вчили – залицятися, сідати на коліна, ніжно й палко цілувати, плавно ходити по кімнаті, одягати й роздягати мужчин, обіймати, робити їм гарні завої й тюрбани» (10). Треба, щоб Хуррем (усміхнена) справила на Сулеймана велике враження, незабутнє.

Тільки після твердого слова валіде Ібрагім розповів дівчині, що на неї чекає велике щастя в гаремі падишаха. Ніхто не здогадався, як сіпнулося й завмерло серце молодої дівчини, немов назавжди, але вона продовжувала усміхатися. Візира вже дратувала ця відкрита, яскрава усмішка. Він теж приховував свої враження й терпляче розповідав майже від імені самого султана. Якщо вона поводитиметься добре, вона зможе стати однією з улюблениць падишаха. Це – шлях до раю. Дівчина розгубилася. Сувора жінка сказала, що їй треба вчитися. По-перше, мови. Настя не хвилювалась. У неї все вийде, бо мови даються дівчинці легко. Вона це пам'ятає ще відтоді, коли батько забажав, щоб донька вчила латину. «А чи дасть хоч якась мова їй утрачену волю, чи зможе повернути?» (2).

Тепер після стількох страждань та страхіть на неї чекає невідоме життя – бути чи ні їй чиєюсь іграшкою і скільки часу нею гратимуться, невідомо. Сумні думки оселилися в рудій голівці. Поки пливла, стільки всього навигадувала собі. Жалкувала, що не кинулася в море і не зімкнулися над нею солоні води. Не було б тоді ні сорому, ні страждань. А потім, після зустрічі з владною жінкою, відганяла від себе страхи. Слів валіде дівчина майже не розуміла, але раптом заспокоїлась. Якась казкова надія оселилася в серці. Ніби хтось прошепотів їй слова, що заспокоїли й подарували неабияку мужність.