Російські казки

Три царства — мідне, срібне і золоте

У ті давні часи, коли світ Божий повнився лісовиками, відьмами й русалками, коли ріки текли молочні, береги були киселеві, а в полях літали смажені куріпки, у ті часи жив собі цар на ім’я Горох із царицею Анастасією Прекрасною; у них було троє синів.

Сталася біда велика — украв царицю нечистий дух. Каже цареві старший син:

— Батьку, благослови мене, поїду шукати неньку.

Поїхав і пропав, три роки про нього ні звістки, ні чутки не було.

Почав другий син проситися:

— Батьку, благослови мене в путь-дорогу, може, мені пощастить знайти і брата, і неньку.

Цар благословив; він поїхав і теж безвісти пропав — як у воду канув.

Приходить до царя менший син Іван-царевич:

— Любий батьку, благослови мене в путь-дорогу; може, знайду і братів, і неньку.

— Їдь, синку!

Іван-царевич вирушив у чужодальню сторону; їхав, їхав і приїхав до синього моря, зупинився на березі й думає: «Куди тепер їхати?».

Раптом прилетіли на море тридцять три бушлі, вдарилися об землю і стали красними дівицями — усі гарні, а одна ліпша за всіх; роздяглися і кинулись у воду.

Довго чи ні вони купалися — Іван-царевич підкрався, взяв у тієї дівиці, що ліпша за всіх, крайку і сховав за пазуху.

Покупалися дівиці, вийшли на берег, почали вдягатися — однієї крайки нема.

— Ах, Іване-царевичу, — каже красуня, — віддай мою крайку.

— Скажи спершу, де моя ненька?

— Твоя ненька в мого батька живе — у Ворона Вороновича. Іди понад морем, трапиться тобі срібна пташка із золотим чубчиком — куди вона полетить, туди й ти йди.

Іван-царевич віддав їй крайку і пішов понад морем; тут зустрів своїх братів, привітався з ними і взяв із собою.

Ідуть вони разом берегом, побачили срібну пташку із золотим чубчиком і побігли за нею слідом. Пташка летіла, летіла і кинулась під плиту залізну, в яму підземельну.

— Ну, браття, — каже Іван-царевич, — благословіть мене замість батька, замість матері; спущусь я в цю яму й дізнаюся, яка земля іновірна, чи не там наша ненька.

Брати його благословили, поліз він у ту яму глибоку і спускався не багато, не мало — три роки; спустився й пішов дорогою.

Ішов-ішов, ішов-ішов, побачив мідне царство; у палаці сидять тридцять три дівиці-бушлі, вишивають рушники хитрими візерунками, — містами з передмістями.

— Здрастуй, Іване-царевичу! — каже царівна мідного царства. — Куди йдеш, куди прямуєш?

— Іду свою неньку шукати.

— Твоя ненька у мого батька, Ворона Вороновича; він хитрий і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Він тебе, доброго молодця, уб’є! На тобі клубочок, іди до моєї середульшої сестри — що вона тобі скаже. А назад підеш, мене не забудь.

Іван-царевич покотив клубочка й пішов слідом за ним. Приходить у срібне царство; там сидять тридцять три дівиці-бушлі. Каже царівна срібного царства:

— Досі руського духу не було ні видно, ні чути, а це руський дух сам перед очима став! Що, Іване-царевичу, діла уникаєш чи діла питаєш?

— Ой, красна дівице, іду шукати матінку.

— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди до меншої моєї сестри — що вона тобі скаже: вперед іти чи назад повертатися?

Приходить Іван-царевич до золотого царства; там сидять тридцять три дівиці-бушлі, рушники вишивають. За всіх вища, за всіх ліпша царівна золотого царства — така краса, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже вона:

— Здрастуй, Іване-царевичу! Куди йдеш, куди прямуєш?

— Іду матінку шукати.

— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав. Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди в перлове царство: там твоя матінка живе. Побачивши тебе, вона зрадіє і зразу накаже, щоб няньки-мамки подали тобі зеленого вина. А ти не бери; проси, щоб дала тобі трирічного вина, яке в шафі стоїть, та горілу скоринку на закуску. Іще не забудь: у мого батька у дворі є два кадоби води — одна вода сильна, а друга малосильна; поміняй їх місцями і напийся сильної води.

Довго царевич із царівною розмовляли і так покохали одне одного, що й розлучатися їм не хотілось; а нічого не вдієш — попрощався Іван-царевич і вирушив у путь-дорогу.

Ішов, ішов, приходить до перлового царства. Побачила його мати, зраділа й крикнула:

— Мамки-няньки! Подайте моєму синові зеленого вина.

— Я не п’ю простого вина, подайте мені трирічного, а на закуску горілу скоринку.

Випив трирічного вина, закусив горілою скоринкою, вийшов на широкий двір, поміняв кадоби місцями й почав сильну воду пити.

Раптом прилітає Ворон Воронович; був він світлий, як ясний день, а побачив Івана-царевича — зробився похмуріший за темну ніч; опустився до кадоба й почав пити безсильну воду.

Тим часом Іван-царевич упав до нього на крила; Ворон Воронович здійнявся високо-високо, носив його і горами, і долами, і печерами, і хмарами і став питати:

— Чого тобі треба, Іване-царевичу? Хочеш — грошима наділю?

— Нічого мені не треба, тільки дай мені паличку-пір’їнку.

— Ні, Іване-царевичу! Забагато хочеш.

І знов поніс його горами, долами, печерами і хмарами. Іван-царевич міцно тримається; наліг усією своєю вагою і трохи не зламав йому крил. Крикнув тоді Ворон Воронович:

— Не ламай ти моїх крил, візьми паличку-пір’їнку.

Віддав царевичу паличку-пір’їнку; сам зробився простим вороном і полетів на круті гори.

А Іван-царевич прийшов у перлове царство, взяв свою матінку й вирушив назад; дивиться — перлове царство в клубочок згорнулося й за ним покотилося.

Прийшов у золоте царство, потім у срібне, а потім і в мідне, взяв повів із собою трьох прекрасних царівен, а ті царства згорнулися клубочками і за ними покотилися. Підійшов до ями, що під плитою залізною, і засурмив у золоту сурму.

— Брати рідні! Якщо живі, мене не зрадьте.

Брати почули сурму і витягли на білий світ красну дівицю, царівну мідного царства; побачили її й почали між собою сперечатися: один одному поступитися нею не хочуть.

— Чого ви б’єтесь, добрі молодці! Там є ще ліпша за мене красна дівиця.

Царевичі витягли царівну срібного царства. Знову почали сперечатися й битися; один каже:

— Хай мені дістанеться!

А другий:

— Хай моя буде!

— Не сваріться, добрі молодці, там є красивіша за мене дівиця.

Царевичі перестали битися і витягли царівну золотого царства. Знов було почали сперечатися, та царівна-красуня зразу зупинила їх:

— Там чекає ваша матінка!

Витягли вони матінку, потім підняли Івана-царевича до половини й відсікли мотузки. Іван-царевич полетів у прірву, дуже забився й півроку пролежав без тями; отямившись, подивився навколо, згадав усе, що з ним трапилось, дістав із кишені паличку-пір’їнку і вдарив нею об землю. Вмить з’явилося дванадцять молодців.

— Що, Іване-царевичу, накажеш?

— Винесіть мене на світ Божий.

Молодці підхопили його під руки й винесли на світ Божий. Став Іван-царевич про своїх братів розпитувати й дізнався, що вони давно одружилися: царівна з мідного царства вийшла заміж за середульшого брата, царівна зі срібного царства — за старшого брата, а його наречена ні за кого не йде. І надумав із нею сам старий батько одружитися; зібрав думу, звинуватив свою дружину у змовинах зі злими духами й велів стяти їй голову; після страти питає він царівну із золотого царства:

— Підеш за мене заміж?

— Тоді піду за тебе, коли зшиєш мені черевики без мірки.

Цар наказав клич кликати, усіх і кожного питати, чи не зшиє хто царівні черевики без мірки?

У той час приходить Іван-царевич до своєї держави, наймається до одного старого робітником і посилає його до царя:

— Ідіть, дідусю, візьміть на себе цю справу. Я вам черевики зшию, тільки ви про мене не розказуйте.

Старий пішов до царя:

— Я готовий за цю роботу взятися.

Цар дав йому матеріял на пару черевиків і питає:

— А чи впораєшся ти, діду?

— Не переживайте, государю, в мене син чоботар.

Повернувшись додому, віддав дід матеріял Івану-царевичу; той порізав матеріял на шматки, викинув у вікно, потім відчинив золоте царство й дістав готові черевики:

— Нате, дідусю, віднесіть до царя.

Цар зрадів, пристає до нареченої:

— Чи скоро до вінця їхати?

Вона відповідає:

— Тоді за тебе піду, коли зшиєш мені плаття без мірки.

Цар знову клопочеться, збирає до себе всіх майстрів, дає їм великі гроші, тільки щоб плаття зшили без мірки. Іван-царевич каже дідові:

— Дідусю, ідіть до царя, візьміть тканину, я вам плаття зшию, тільки про мене не розказуйте.

Дід пішов до палацу, узяв атласу й оксамиту, повернувся додому й віддав царевичу. Іван-царевич мерщій за ножиці, порізав на шмаття весь атлас й оксамит і викинув у вікно; відчинив золоте царство, взяв звідти найкраще плаття й віддав дідові:

— Несіть до палацу!

Цар раденький:

— Що, наречена моя кохана, чи не час нам до вінця їхати?

Відповідає царівна:

— Тоді за тебе заміж піду, коли візьмеш дідового сина й накажеш у молоці зварити.

Цар не задумався, віддав наказ — і в той самий день зібрали з кожного двору по відру молока, налили великий чан і закип’ятили на сильному вогні.

Привели Івана-царевича; почав він з усіма прощатися, до землі кланятися; кинули його в чан: він раз пірнув, удруге пірнув, вискочив із чана — і зробився таким красенем, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже царівна:

— Поглянь, царю! За кого мені заміж іти: чи за тебе, старого, чи за нього, доброго молодця?

Цар подумав: «Якщо я в молоці покупаюсь, таким самим красенем стану!».

Кинувся в чан і зварився в молоці.

А Іван-царевич повінчався з царівною із золотого царства, і стали вони жити-поживати, добра наживати.