Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 28.09.2009 р.

Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків

1. Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

2. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.

Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

1. Глава 21 СК України регулює особисті немайнові відносини між іншими членами сім'ї та родичами. Структурована вона таким чином, що передбачає відповідні права та обов'язки по вихованню, піклуванню, спілкуванню та захисту прав і інтересів інших членів сім'ї та родичів.

Під особистими немайновими правовідносинами інших членів сім'ї та родичів слід розуміти — врегульовані нормами сімейного права відносини між іншими членами сім'ї та родичами стосовно їх особистих немайнових благ та інтересів.

Особливостями особистих немайнових відносин між іншими членами сім'ї та родичами є те, що вони не мають економічного змісту та майнового характеру, виникають щодо визначених нематеріальних благ, тісно пов'язані з особистістю іншого члена сім'ї та родича, є невіддільними від неї і не можуть відчужуватись, як і самі блага, стосовно яких виникають особисті права і обов'язки.

Суб'єктний склад особистих немайнових правовідносин, що виникають між іншими членами сім'ї та родичами складають: баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брати, сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок та фактичні вихователі (особи, у сім'ї яких виховувалась дитина).

СК України не розкриває поняття "член сім'ї", відповідно і інший член сім'ї, однак вказує на перелік осіб, яких слід розглядати як інших членів сім'ї та родичів. Певна спроба визначити поняття "член сім'ї" була зроблена Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99.

КСУ виділив основні критерії, за якими ту чи іншу особу можна віднести до "члена сім'ї": 1) наявність кровних (родинних) зв'язків чи шлюбних відносин, в тому числі і фактичних шлюбних відносин; 2) постійне сумісне проживання на одній житловій площі; 3) ведення спільного господарства. Крім цього, КСУ спробував визначити повний перелік "членів сім'ї", до яких відніс: дружину (чоловіка), їх дітей та батьків. Також, за умови спільного проживання та ведення спільного господарства до членів сім'ї можуть належати: інші особи: близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба; інші родичі та особи, які не перебувають у безпосередніх родинних стосунках (неповнорідні брати, сестри, зять, невістка, вітчим, мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, пачерки та інші).

Коментована стаття регламентує права баби, діда, прабаби, прадіда на виховання внуків та правнуків. До змісту права на виховання внуків і правнуків законодавець також включає право на спілкування з ними. Це свідчить про те, що процес виховання дитини, тісно пов'язаний із спілкуванням з нею.

У ч. 1 коментованої статті вказується, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися з своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Зі змісту вказаної правової норми випливає, що законодавець закріплює лише право на виховання та спілкування. Відповідного ж обов'язку у Кодексі не закріплено. Очевидно вказаний обов'язок ґрунтується, у першу чергу, на нормах моралі.

У ч. ч. 2, 3 коментованої статті закріплено механізм реалізації права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який здійснюється шляхом:

1) Покладенням обов'язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків;

2) Правом баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків

1. Баба і дід мають право на самозахист внуків.

2. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Важливе місце в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів є право баби і діда щодо захисту внуків, яке включає право на самозахист внуків та право на відповідне звернення до компетентних органів без спеціальних на те повноважень.

Ч. 1 коментованої статті гарантує бабі і дідові право на самозахист внуків. Відповідна норма відсилає нас до ст. 19 ЦК України, яка закріплює право на самозахист. Самозахист — це застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Самозахистом є такий спосіб захисту права особи, відповідно до якого особа не звертається до суду чи іншого компетентного органу, який здійснює захист відповідного сімейного права. Самозахистом в даному випадку може бути перешкоджання третім особам, які протиправно порушують сімейні права та інтереси внуків вчиняти такі діяння, наприклад, шляхом фізичного захисту із можливістю заподіяння шкоди порушнику.

Варто зазначити, що насамперед право на самозахист дитини надано батькам (ч. 1 ст. 154 СК України), тобто право на самозахист внуків, яким наділені дід і баба є додатковим способом захисту дитини, однак це не означає, що обидва суб'єкти права на самозахист дитини не можуть реалізовувати таке право одночасно.

У ч. 2 ст. 258 СК України передбачається право баби і діда на звернення за захистом прав та інтересі малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх внуків до спеціально уповноважених органів держави, які здійснюють такий захист. До них законодавець у СК України відносить органи опіки та піклування і суд. Більше того, виходячи зі змісту коментованої норми, дід і баба діють без спеціальних на те повноважень при здійсненні захисту внуків, тобто поряд із такими законними представниками дітей як батьки і особи, що їх замінюють, можуть діяти і баба з дідом. Коментовану правову норму щодо переліку компетентних органів до яких за захистом інтересів внуків можуть звернутися дід і баба слід тлумачити розширено. Тобто, окрім органів опіки і піклування та суду баба і дід можуть звертатися і до органів прокуратури, і до органів внутрішніх справ тощо.

Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування

1. Права та обов'язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.

2. Брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування.

3. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.

4. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їхнього проживання.

Ч. 1 коментованої статті визначає право братів і сестер на спілкування. Відповідним правами і обов'язками закон наділяє рідних братів і сетер, серед яких: повнорідні (брат і сестра, які мають спільних батька і матір) та неповнорідні: (єдинокровні, що мають спільного батька, але різних матерів; єдиноутробні (мають спільну матір, але різних батьків). Зі змісту статті випливає, що таким особистим немайновим правом як право на спілкування закон наділяє лише рідних братів і сестер, тобто двоюрідні брати і сестри такого права не набувають в силу того, що згідно ч. 4 ст. 2 СК України вони не є учасниками сімейних відносин.

Відповідно до ч. 2 даної статті брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування. З положення цієї норми випливає, що досить часто трапляються випадки роздільного проживання братів і сестер, внаслідок припинення шлюбних відносин між батьками чи з інших причин, а тому закріплення цього права сприятиме законним інтересам його носіїв.

Ч. 3 коментованої статті покладає юридичний обов'язок на матір, батька, бабу, діда чи інших осіб, з якими проживають неповнолітні брати і сестри сприяти їхньому спілкуванню. Виходячи з цього, зобов'язанні особи повинні зробити усе можливе для створення усіх належних умов для спілкування братів і сестер. Більше того, вони зобов'язані повідомити своїх вихованців про наявність у них брата, сестри та допомогти розшукати останніх.

Законодавець, поряд із правом на спілкування братів і сестер наділяє повнолітнього брата, сестру правом брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, незалежного від місця їх проживання. Це свідчить про прагнення законодавця захисти родинні відносини та сприяти дитині у одержанні виховання не лише від батьків, діда і баби, але й від дієздатного брата, сестри, до думки і поради, якого неповнолітня особа, може прислухатись навіть краще, ніж до повчання матері чи батька.

У разі порушення вказаного права, особа може звернутися до органу опіки і піклування та суду за його поновленням. Це випливає із загальних положень сімейного законодавства.

Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки

1. Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Законодавець до кола інших членів сім'ї відносить таких суб'єктів правовідносин як мачуха та вітчим, основним покликанням яких є не лише спільне проживання з одним із рідних батьків дитини, але й вжиття усіх можливих заходів для того, щоб компенсувати падчерці та пасинку відсутність рідної матері чи батька. З огляду на це, в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів чільне місце займає право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки.

Мачухою у сімейному праві вважається жінка, яка перебуває у шлюбних відносинах із батьком дитини, але не є рідною її матір'ю. Вітчим — це чоловік, який перебуває у шлюбних відносинах з матір'ю дитини, але не є її рідним батьком. Відповідно у окреслених правовідносинах дівчинка набуває правового статусу падчерки по відношенню до вітчима чи мачухи, а хлопчик — пасинка.

Виходячи з загальних засад сімейного законодавства особа може набути правового статусу мачухи чи вітчима внаслідок реєстрації шлюбу із матір'ю чи батьком дитини чи проживання з останніми у фактичних шлюбних відносинах.

Коментована стаття наділяє мачуху, вітчима таким особистим немайновим правом як права брати участь у вихованні дитини. Умовами набуття цього права є не лише наявність у відповідної особи правового статусу мачухи чи вітчима, але й проживання їх однією сім'єю із неповнолітніми чи малолітніми пасинком, падчеркою.

Виходячи зі змісту коментованої статті, у разі порушення права мачухи чи вітчима на участь у вихованні пасинка, падчерки, вони вправі його захисти у визначеному законом порядку. Однак, було б також доцільним закріпити у сімейному законодавстві положення, відповідно до якого, реалізація мачухою, вітчимом права на виховання пасинка чи падчерки не повинна шкодити інтересам дитини та не повинна перешкоджати участі у вихованні дитини тому з батьків, який проживає окремо від неї.

Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання

1. Особа, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, має права та обов'язки щодо її виховання та захисту відповідно до положень статей 249 і 262 цього Кодексу.

Коментована стаття визначає права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання. Суб'єктами цього виду особистих немайнових відносин інших членів сім'ї та родичів є фактичних вихователь та дитина, яка знаходиться у нього на вихованні (фактичний вихованець).

Фактичним вихователем є особа чи особи, які беруть дитину на постійне виховання до себе у сім'ю, внаслідок чого дитина набуває статусу члена сім'ї фактичного вихователя. Фактичними вихователями можуть бути не лише близькі чи далекі родичі дитини, але й сусіди й інші сторонні особи. Особливістю відносин, що складаються в процесі фактичного виховання є відсутність таких форм влаштування дітей, що позбавлені батьківського піклування як усиновлення, опіка, піклування, патронат. Від фактичних вихователів, слід відрізняти осіб, які тимчасово опікуються дитиною (наприклад, поки батьки перебувають у відрядженні, на лікуванні дитина залишається з сусідкою тощо).

Законодавець у коментованій статті об'єднує таких два особистих немайнових права як право на виховання та право на захист дитини фактичним вихователем, на відміну від ст. ст. 257–258 СК України, де вказані права врегульовані окремо.

Підставою виникнення у фактичного вихователя права на виховання та захист фактичного вихованця є наявність факту що дитина є повною сиротою або з інших причин є такою, що позбавлена батьківського піклування та взяття дитини на виховання у свою сім'ю на постійній основі.

Особливістю, правової норми, що передбачена ст. 261 СК України є те, що вона регламентує не лише права фактичного вихователя щодо спілкування і захисту дитини, яка ним виховується, а й покладає на нього відповідні обов'язки з цього приводу. Це свідчить про те, що органами опіки і піклування та судом можуть бути поновленні як права такої особи, так і вжито заходів до притягнення винного у невиконанні обов'язків фактичного вихователя до юридичної відповідальності.

Коментована стаття містить відсилочні норми до ст. ст. 249 і 262 СК України, які регламентують відповідні права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини та права сестри брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї і родичів на захист дітей. Це свідчить про те, що фактичний вихователь володіє тотожними правами і обов'язками, якими закон наділяє осіб, передбачених у ст. ст. 249 і 262 СК України.

Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей

1. Сестра, брат, мачуха, вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.

2. Сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Коментована стаття регламентує правовідносини, що складають з приводу наділення таких осіб як сестра, брат, мачуха, вітчим та інші члени сім'ї на захист дітей.

Відповідно до змісту статті вказані вище особи наділені правом на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки та правом на звернення до компетентних органів держави за таким захистом без спеціальних на те повноважень. Такими органами, окрім чітко виписаних у СК України суду та органів опіки і піклування є і інші органи державної влади та місцевого самоврядування, які в силу своєї компетенції зобов'язані захищати права та інтереси дитини і непрацездатної особи.

Гарантовані нормами статті 262 СК України форми реалізації права на захист дітей у формі самозахисту та юрисдикційного захисту є тотожними тим, що визначені у ст. ст. 258, 261 СК України (див. коментар до ст. 258 Кодексу).

Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини

1. Спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Коментована стаття регламентує питання щодо вирішення судом спору щодо участі баби, діда, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини.

Вказаний спір може виникнути у тому разі, коли особи, з якими дитина проживає (наприклад, батьки), не дають можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею бабі, дідові, прабабі, прадіду, братові, сестрі, мачусі, вітчиму або створюють для цього перешкоди. В такому разі права перерахованих осіб можуть бути поновлені судом на рівні рішення, яке, у разі його добровільного невиконання відповідачем, буде виконуватись примусово.

Стаття насить відсилочний характер, оскільки вказує, що відповідний спір вирішується судом відповідно до ст. 159 СК України. Вказана норма передбачає порядок вирішення спору, способи визначення участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання особи), місце та час спілкування тощо. Крім цього, законодавець передбачає заходи відповідальності за невиконання рішення суду у формі відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Найголовнішим у вирішення цього питання судом є максимально можливе урахування інтересів дитини при поставленні такого рішення.

Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю

1. Внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.

2. Повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу.

Такий обов'язок мають особи і щодо тих, з ким вони проживали однією сім'єю до досягнення повноліття.

Коментована стаття передбачає обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю. Виходячи з цього, в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів є наступні форми зобов'язань: зобов'язання щодо виховання, зобов'язання щодо спілкування, зобов'язання щодо захисту та зобов'язання щодо піклування.

Ч. 1 статті визначає обов'язок внуків та правнуків піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Зміст статті свідчить про те, що вказаний обов'язок покладається на внуків і правнуків, незалежно від того, досягли вони повноліття чи ні. Це свідчить про певну недосконалість конструкції статі, оскільки важко говорити про виконання цього обов'язку, для прикладу, малолітньою особою, яка не лише сама потребує піклування, але й в силу свого віку не може реалізувати такого роду зобов'язання. Очевидно більш правильним було б покладення цього обов'язку лише на повнолітніх внуків та правнуків. Реалізація зазначеного обов'язку може проявлятися у спілкуванні з бабою, дідом, прабабою, прадідом, їх турботі про них, певній допомозі по домашньому господарству тощо. Він не залежить від виконання подібних зобов'язань у минулому з боку діда, баби, прабаби, прадіда та від можливих колишніх правовідносин по утриманню, а ґрунтується на положеннях законодавця про зміцнення сім'ї як первинного осередку суспільства та союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудові сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові, поваги, взаємодопомоги та підтримки (ч. 2 ст. 1 СК України).

Частини 2 і 3 коментованої статті покладають обов'язок по піклуванню на повнолітніх брата, сестру, пасинка, падчерку та фактичного вихованця (у разі проживання із вихователем однією сім'єю до досягнення повноліття) щодо брата, сестри, вітчима, мачухи, але за умови, що останні їх виховували та надавали матеріальну допомогу. У даному випадку є відмінність у реалізації вказаного обов'язку, порівняно із ч. 1 коментованої статті, яка не вимагає наявності умов по вихованню та матеріальній підтримці у минулому, щодо осіб, які на даний час наділяються таким обов'язком (повнолітні брат, сестра, пасинок, падчерка, фактичний вихователь).

Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків

1. Баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

1. Глава 22 СК України регулює відносини, пов'язані з утриманням інших членів родини, визначенням розміру та порядку сплати аліментів на їх користь.

Поряд із аліментними зобов'язаннями батьків і дітей, а також членів подружжя Сімейний кодекс регулює достатньо широке коло зобов'язань по утриманню інших членів родини. Вони належать до кола зобов'язальних осіб другої черги, яку становлять баба, дід, онуки, правнуки, прабаба, прадід, брати і сестри, вітчим, мачуха, падчерка, пасинок. До них також відносяться інші особи, у сім'ї яких виховувалася дитина. При цьому, слід відзначити, що виникнення аліментних зобов'язань між правнуками та прадідом чи прабабою вперше отримало законодавче закріплення у нормах СК України. Раніше діюче положення ст. 95 КпШС передбачало покладення обов'язку по утриманню неповнолітніх дітей лише на інших родичів — діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини й на осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, подаючи їй систематичну матеріальну допомогу. Тим самим було збільшене коло аліментнозобов'язаних осіб другої черги.

Віднесення зазначених суб'єктів до другої черги означає, що право на одержання аліментів виникає тільки випадках, коли їх неможливо одержати від аліментнозобов'язаних осіб першої черги (до якої належать діти, батьки, чоловік та дружина, у тому числі колишні члени подружжя). Неможливість одержання аліментів може зумовлюватися причинами фактичного та юридичного характеру. До них належить відсутність аліментнозобов'язаних осіб. Юридична неспроможність надання матеріальної допомоги у силу непрацездатності чи низького рівня доходів дітей, батьків чи іншого з подружжя також може свідчити про виникнення обов'язку по утриманню в аліментнозобов'язаних осіб другої черги.

2. У переважній більшості випадків підставами для виникнення обов'язків по утриманню інших родичів являється: по-перше, відсутність аліментнозобов'язаних осіб першої черги або їх нездатність у силу поважних причин надавати матеріальну допомогу своїм дітям, батькам чи іншому з подружжя; по-друге, наявність необхідних матеріальних засобів в баби, діда, онуків, правнуків, братів і сестер, вітчима, мачухи чи інших, осіб, визначених у Главі 22 СК України; по-третє, нужденність неповнолітніх чи непрацездатних осіб, на користь яких справляються аліменти. Проте слід підкреслити, що у ряді випадків аліментні зобов'язання у родичів виникають лише у силу факту потреби у матеріальному забезпеченню неповнолітніх або лише непрацездатних осіб. Відсутність матеріального забезпечення у силу непрацездатності не є, сама по собі, підставою для виникнення аліментних зобов'язань баби і діда щодо своїх внуків (ст. 265 СК України) або мачухи і вітчима стосовно падчерки і пасинка (ст. 268). У ряді випадків обов'язок по утриманню стосується як неповнолітніх, так і непрацездатних осіб. Зокрема, згідно ст. 267 СК України повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати не лише малолітніх, неповнолітніх, а і непрацездатних повнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо останні не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки чи сина. Тому, на відміну від КпШС, що чітко розмежовував осіб, які зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей (ст. 95) та осіб, які зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх членів сім'ї (ст. 96), СК України поділяє аліментні зобов'язання інших членів сім'ї та родичів за системою зобов'язальних осіб.

У залежності від кола зобов'язальних суб'єктів Глава 22 СК України регулює аліментні зобов'язання баби і діда по утриманню внуків (ст. 265), внуків, правнуків по утримання баби, діда, прабаби і прадіда (ст. 266), братів та сестер по утриманню один одного (ст. 267), мачухи, вітчима щодо свого пасинка і падчерки (ст. 268), вихователів по утриманню дитини (ст. 269), падчерки, пасинка стосовно мачухи та вітчима (ст. 270), та зобов'язання особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття (ст. 271).

3. Коментована стаття встановлює обов'язок баби та діда утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків у разі відсутності в останніх матері, батька або неспроможності батьків з поважних причин надавати їм належного утримання.

Обов'язок баби та діда по утриманню виникає за наступних умов:

1) спроможності баби та діда надавати необхідну матеріальну допомогу своїм онукам;

2) відсутності батьків або наявності батьків (в тому числі одного з них), що нездатні у силу поважних причин надавати належного утримання своїм дітям;

3) нужденності малолітніх або неповнолітніх внуків.

Слід підкреслити, що обов'язок по утриманню неповнолітніх внуків був вперше сформульований у статті 95 КпШС, разом із обов'язком інших осіб утримувати неповнолітніх. У першій редакції цієї статті виникнення аліментного зобов'язання у баби і діда зумовлювався виключно із сирітством дитини. Якщо дитина мала хоча б одного з батьків, навіть у випадку відсутності у нього матеріальних засобів, обов'язок баби, діда утримувати внука не виникав. Внаслідок змін до статті 95 КпШС аліментний обов'язок баби і діда був поширений на онуків, батьки, яких з поважних причин не можуть їх утримувати.

Обов'язок по утриманню припиняється у разі досягнення онуками 18-річного віку. Такий підхід законодавця видається не зовсім послідовним, беручи до уваги можливі випадки непрацездатності онуків після досягнення ними 18-річного віку (наприклад, у силу інвалідності). Проте у такому разі навіть за умов спроможності баби та діда надавати необхідну матеріальну допомогу своїм непрацездатним онукам, обов'язок по утриманню не виникає. Така матеріальна допомога може бути надана лише у добровільному порядку за власним волевиявленням, а тому не носить характеру аліментного зобов'язання.

Баба та дід за змістом ст. 265 можуть бути аліментнозобов'язаними особами щодо своїх онуків незалежно від їх віку та працездатності. Основна законодавча вимога, що пред'являється до таких осіб є їх спроможність надання матеріальної допомоги. У разі зміни матеріального рівня, вони можуть бути звільнені судом від сплати аліментів чи їх розмір може бути змінений, згідно ст. 273 СК України.

У разі, якщо матеріально забезпеченими є баба та дід одночасно з боку батька чи матері дитини аліменти за рішенням суду повинні бути присуджені окремо з кожного з них. При цьому, якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. Однак сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, за змістом ч. 2 ст. 272 СК України, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда

1. Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

1. За змістом цієї статті на повнолітніх внуків та правнуків покладається обов'язок утримувати своїх непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Умовами для виникнення даного обов'язку являється:

1) досягнення повноліття внуками та правнуками та наявність в них необхідних матеріальних засобів;

2) непрацездатність бабу, діда, прабабу, прадіда та їх потреба в отриманні матеріальної допомоги;

3) відсутність у баби, діда, прадіда чи прабаби чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або наявність цих осіб, які неспроможні з поважних причин надавати належного утримання.

Слід підкреслити, що до кола осіб, що мають право на отримання аліментів належать прадід та прабаба, хоча СК України не містить аліментного обов'язку прабаби чи прадіда утримувати своїх правнуків. У цьому аспекті позиція законодавця видається не послідовною, хоча слід визнати, що випадків утримання правнуками своїх прадідів та прабабусь потенційно може бути набагато більше, ніж ситуацій утримання останніми своїх правнуків.

2. Обов'язок внуків та правнуків по утриманню своїх діда, баби, прадіда та прабаби є самостійним індивідуальним обов'язком, зміст якого проявляється в двох аспектах. По-перше, обов'язок внуків, правнуків не пов'язаний із наданням їм в минулому матеріальної допомоги від баби, діда, прабаби, прадіда, а тому має самостійний характер. По-друге, у разі, якщо матеріально забезпеченими і повнолітніми є одночасно внук та правнук аліментний обов'язок щодо своїх баби, діда, прабаби чи прадіда виникає окремо у кожного з них. При цьому, якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання (ст. 272 СК України).

Право на утримання баба, дід, прабаба, прадід мають лише за умови, що вони є непрацездатними (інвалідами 1, 2 чи 3 групи чи досягли пенсійного віку) і потребують матеріальної допомоги.

3. Обов'язок по утриманню виникає у внуків, правнуків за умови, що баба, дід, прабаба, прадід не мають чоловіка, дружини, повнолітніх сина чи дочки, тобто аліментнозобов'язаних осіб першої черги, або якщо останні у силу поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Формулюючи зміст ст. 266 законодавець оперує оціночним поняттям "поважні причини". Перелік таких причин має визначатися в кожному випадку окремо при розгляді справи про присудження аліментів. До таких причин, що встановлюють обов'язок по утриманню внуків, правнуків баби, діда, прабаби чи прадіда, можна віднести тяжкий стан здоров'я чи скрутне матеріальне становище аліментнозобов'язаних осіб першої черги, наявність на їх утриманні інших осіб, їх безвісна відсутність та інші обставини, що мають істотне значення. Лише звільнення чоловіка, дружини, повнолітніх сина чи дочки у силу зазначених обставин від сплати аліментів є підставою для виникнення аліментного зобов'язання у внуків та правнуків щодо своїх баби, діда, прабаби чи прадіда.

Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер

1. Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

2. Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

1. Коментована стаття встановлює зобов'язання братів та сестер утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних повнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Обов'язок братів і сестер по утриманню один одного виникає за наявності наступних умов:

а) аліментнозобов'язані брати чи сестри є повнолітніми, працездатними і мають необхідні для надання аліментів засоби;

б) брати і сестри, що потребують аліментного забезпечення аліментів є неповнолітніми чи повнолітніми, але непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

2. Законодавець не уточнює, які саме брати і сестри є учасниками зазначених аліментних зобов'язань. Однак є всі підстави вважати, що йде мова лише про рідних, а не двоюрідних братів і сестер, оскільки обов'язку по утриманню двоюрідних братів і сестер СК України не встановлює. Водночас норма коментованої статті застосовується незалежно від того, чи є для братів і сестер рідними обоє чи лише один з батьків, тобто правило ст. 267 по утриманню поширюються як на повнорідних, так і на неповнорідних (єдинокровних та єдиноутробних) братів і сестер.

3. Обов'язок братів і сестер по утриманню одне одного виникає за умови, що вони не мають батьків, чоловіка, дружини, або повнолітніх дочки, сина, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Необхідно наголосити, що обов'язок по утриманню, закріплений у ст. 267 на відміну від обов'язку баби та діда по утриманню внуків (ст. 265 СК України) виникає не лише у силу неповнолітності братів, і сестер, а також у випадку їх непрацездатності, тобто досягнення загального пенсійного віку (55 — років — жінки, 60 — чоловіки) або встановлення інвалідності I, II чи III груп. Такий підхід законодавця видається цілком слушним, оскільки здатність особи самостійно себе забезпечити визначається не лише досягненням відповідного віку, а і зумовлюється станом її здоров'я. При цьому підставою для застосування даної норми є, насамперед, тяжке матеріальне становище особи. Неповнолітність чи непрацездатність особи, самі по собі, не призводять до виникнення аліментного зобов'язання.

Припиняється обов'язок, сформульований у частині першій ст. 267 з моменту досягнення повноліття. Проте, якщо аліменти були присуджені неповнолітньому у зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, що призвело до його непрацездатності, то вони продовжують сплачуватися повнолітніми братами та сестрами, що спроможні надавати матеріальну допомогу і після досягнення повноліття. Лише зміна матеріального чи сімейного становища платника та одержувача аліментів може бути підставою для звільнення від сплати аліментів чи зміни їх розміру у судовому порядку згідно ст. 273 СК України.

Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка

1. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

2. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі:

1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком;

2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.

1. За змістом коментованої статті мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. При цьому мачухою є друга (наступна) дружина батька дитини, а вітчимом є той, хто перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але не є її батьком.

Обов'язок мачуха, вітчим по утриманню падчерки, пасинка, виникає лише за сукупності наступних умов:

1) спільного проживання разом з падчеркою чи пасинком;

2) малолітності та неповнолітності падчерки чи пасинка;

3) потреби у матеріальному забезпеченні падчерки або пасинка;

4) відсутності у падчерки та пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або наявності поважних причин, з огляду на які ці особи не можуть надавати їм належного утримання;

5) наявності достатніх матеріальних засобів мачуха чи вітчима для надання матеріальної допомоги своїй падчерці та пасинку.

Слід підкреслити, що вітчим, мачуха були включені до переліку осіб, зобов'язаних утримувати неповнолітню дитину згідно статті 95 КпШС. Проте існування даної норми у той час викликало суттєві заперечення. Ряд пострадянських держав (зокрема, Російська Федерація) після прийняття власних сімейних кодексів відмовилися від збереження аліментного обов'язку мачухи та вітчима по утриманню неповнолітніх падчерки та пасинка. У СК України обов'язок мачухи та вітчима зберігся, хоча й отримав додаткової конкретизації у змісті коментованої статті.

2. За правилом ст. 268 СК України мачухою, вітчимом особа може вважатися за умови спільного проживання з дитиною. Якщо шлюб з батьком, матір'ю дитини був припинений внаслідок смерті, вдова, вдівець, залишаючись проживати з дитиною, будуть і надалі для дитини мачухою, вітчимом. Тому обов'язок утримувати падчерку, пасинка виникає у мачухи, вітчима лише тоді, коли вони спільно проживають. Розірвання шлюбу з батьком, матір'ю дитини припиняє для колишньої дружини, колишнього чоловіка статус мачухи, вітчима дитини, а тому, припиняється обов'язок по її утриманню, що виник до настання такої обставини.

3. Особливістю норми коментованої статті є те, що обов'язок мачуха, вітчим по утриманню малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, виникає не лише за відсутності у падчерки та пасинка матері чи батька, тобто аліментнозобов'язаних осіб першої черги, а також у разі відсутності діда, баби, повнолітніх братів та сестер або наявності поважних причин, внаслідок яких ці особи не можуть надавати їм належного утримання, тобто відсутність зобов'язаних осіб по сплаті аліментів другої черги.

Інша особливість положень ст. 268 СК України полягає у можливості суду звільнити мачуху, вітчима від обов'язку утримувати падчерку, пасинка чи обмежити його строком. Підставою для цього є, насамперед, нетривале спільне проживання з батьком чи матір'ю дитини. Закон не визначає максимальний термін такого "нетривалого" проживання, що дає можливість суду звільнити мачуху чи вітчима від їх аліментних зобов'язань. Проте у ст. 27 °CК України встановлюється мінімальний п'ятирічний строк, сплив якого дає підстави для виникнення обов'язку пасинка та падчерки по утриманню мачухи чи вітчима. У разі застосування норми ч. 2 ст. 268, суд може, використовуючи аналогію, під нетривалим строком розуміти строк до п'яти років. При цьому, слід враховувати, що норма вказує на нетривале проживання з батьком чи матір'ю, тобто йде мова про час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а не тривалість зареєстрованого шлюбу.

Ще однією підставою для звільнення мачухи та вітчима від обов'язку утримувати падчерку, пасинка чи обмежити його певним строком є негідна поведінка у шлюбних відносинах матері чи батька дитини. Негідною поведінкою може бути така поведінка, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто системі етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість (ст. 1 Закону України "Про захист суспільної моралі"). Такою поведінкою може бути зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, вчинення щодо дружини, чоловіка насильницьких дій, відсутність піклування про сім'ю, приниження особистості тощо.

Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину

1. Особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу.

1. Аліментні зобов'язання інших осіб по утриманню дитини, що виховувалася в їх сім'ї вперше отримали нормативне закріплення у ст. 95 КпШС, яка фіксувала обов'язок осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу. Таке законодавче формулювання мало ряд неточностей та викликало суттєві заперечення. Ряд пострадянських держав після прийняття власних сімейних кодексів відмовилися від віднесення до аліментнозобов'язаних осіб так званого "фактичного вихователя", закріпивши лише зворотній обов'язок особи піклуватися про своїх вихователів. В СК України обов'язок особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, надавати їй матеріальну допомогу був збережений, проте на відміну від аліментного обов'язку мачухи та вітчима, встановленого ст. 268 СК України, не отримав належної конкретизації у змісті коментованої статті.

Перше, що звертає на себе увагу це відсутність будь-яких строків, протягом яких дитина має проживати у сім'ї "фактичного вихователя" для виникнення в останнього обов'язку по її утриманню згідно ст. 269 СК України. Для вирішення даного питання за аналогією можна застосовувати правило ст. 271 СК України, що містить зворотній обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття. Передбачений даною статтею обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю виникає за умови спільного проживання не менше ніж п'ять років. Подібний п'ятирічний строк можна застосовувати як підставу для виникнення зобов'язання осіб, у сім'ї яких виховувалася дитина по її утриманню.

Ще одним недоліком даної норми є відсутність положень, що вказують на підстави припинення такого обов'язку в осіб, сім'ї яких виховувалася особа. Зміст ст. 269 свідчить, що обов'язок інших осіб утримувати дитину спливає лише до моменту досягнення останньою повнолітня. Вказівка на "дитину" у назві та тексті статті дає підстави для висновку, що у випадку досягнення повноліття вихованець перестає бути дитиною в юридичному значенні цього терміну, а отже, припиняється обов'язок особи, в сім'ї якої вона виховувалася. Факт непрацездатності повнолітнього вихованця не може бути за змістом ст. 269 підставою для виникнення аліментного обов'язку фактичного вихователя. При цьому, слід підкреслити, що обов'язок одного "фактичного вихователя" припиняється у разі прийняття дитини на виховання в іншу сім'ю.

Аліментний обов'язок фактичного вихователя виникає за умови:

1) виховання дитини у його сім'ї;

2) відсутності в особи батьків, тобто аліментнозобов'язаних осіб першої черги;

3) відсутності в особи баби, діда, повнолітніх братів і сестер — аліментнозобов'язаних осіб другої черги;

4) здатності вихователя надавати матеріальну допомогу такій дитині.

Особливістю даної норми є виникнення обов'язку особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, по наданні їй матеріальної допомоги, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер. Таким чином, аліментний обов'язок фактичного вихователя є обов'язком третьої черги, що виникає у разі відсутності зобов'язальних осіб інших черг. При цьому, якщо попередні статті вказували як підставу для виникнення зобов'язань не лише відсутність осіб, що належать до попередніх черг зобов'язальних суб'єктів (батьків, дітей, діда, баби тощо), а і не можливість з поважних причин надання матеріальної допомоги, то положення ст. 269 зазначає лише на одну підставу — відсутність батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер.

Тому, якщо дитина має лише батька, який визнаний недієздатним, або лише бабу, яка не має можливості утримувати внука, обов'язок по утриманню дитини у "фактичного вихователя" не виникає, в тому числі у випадку наявності у нього спроможності надавати дитині матеріальну допомогу. Такий підхід законодавця видається принаймні нелогічним з огляду на формулювання змісту попередніх статей Глави 22 СК України.

Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима

1. Повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п'ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу.

2. Обов'язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

1. Коментована стаття встановлює зворотній до передбаченого у ст. 268 СК України обов'язок падчерки та пасинка утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, що потребують матеріальної допомоги.

Підставою для виникнення аліментного обов'язку падчерки, пасинка по утриманню мачуху, вітчима є сукупність наступних умов:

1) повнолітність та достатній для надання матеріальної допомоги рівень забезпеченості падчерки та пасинка;

2) непрацездатність мачухи чи вітчима (за станом здоров'я — інвалідність 1, 2 чи 3 груп чи у зв'язку з досягнення пенсійного віку);

3) потреба мачухи та вітчима в отриманні матеріальної допомоги;

4) відсутність у мачухи чи вітчима чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або наявність поважних причин, враховуючи які такі особи не можуть надавати їм належного утримання;

5) систематичність надання вітчимом чи мачухою матеріальної допомоги падчерці чи пасинку протягом не менше п'ятирічного терміну.

2. Для набуття мачухою чи вітчимом права на аліменти одних лише відносин з пасинком чи падчеркою недостатньо. Так само як і у випадку з фактичними вихователями, досить тісні відносини між зазначеними членами родини можуть виникнути, тільки якщо вітчим чи мачуха тривалий час і належним чином виховували свого пасинка чи падчерку. Якщо ж тривалість виховання не перевищує п'яти років чи мачуха або вітчим не надавали матеріальної допомоги своїй падчерці чи пасинку право на аліменти у таких осіб не виникає.

Обов'язок по утриманню мачухи, вітчима виникає у падчерки чи пасинка за умови відсутності у них чоловіка, дружини, повнолітніх сина чи дочки, тобто аліментнозобов'язаних осіб першої черги та осіб, що належать до кола аліментнозобов'язаних другої черги — братів чи сестер. Обов'язок по утриманню мачухи, вітчима може виникнути також тоді, коли є хоча б хтось із зазначених осіб, але вони недостатньо матеріально забезпечені чи з інших поважних причин не можуть надавати матеріальну допомогу мачусі чи вітчиму.

Коментована стаття, однак, не містить вимогу щодо працездатності падчерки чи пасинка як підстави виникнення у них аліментних зобов'язань. Тому за змістом ст. 270 обов'язок по утриманню мачухи чи вітчима може покладатися на повнолітніх, проте непрацездатних падчерки чи пасинка за умови наявності у них можливості надання матеріальної допомоги мачусі чи вітчиму.

Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття

1. Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що ця особа може надавати матеріальну допомогу.

Цей обов'язок виникає, якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

1. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття є зворотнім до встановленого статтею 269 СК України обов'язку інших осіб утримувати дитину. Умовами для виникнення обов'язку вихованця стосовно осіб з якими вона проживала однією сім'єю являється:

1) повнолітність та достатній для надання матеріальної допомоги рівень забезпеченості вихованця;

2) непрацездатність родичів та інших осіб, з якими проживала однією сім'єю;

3) необхідність отримання фактичним вихователем матеріальної допомоги;

4) відсутність у того, хто потребує матеріальної допомоги, дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання;

5) особа проживала однією сім'єю до досягнення повноліття, але не менш як п'ять років з родичами або іншими особами, що її виховували.

2. Обов'язок по утриманню колишнього вихователя виникає в особи за умови відсутності у неї чоловіка, дружини, повнолітніх сина чи дочки, тобто аліментнозобов'язаних осіб першої черги та осіб, що належать до кола аліментнозобов'язаних другої черги — братів чи сестер. Обов'язок по утриманню може виникнути також тоді, коли є всі чи хоча б хтось із зазначених осіб, але вони недостатньо матеріально забезпечені чи з інших поважних причин не можуть надавати вихователю матеріальну допомогу.

Законодавством не встановлений строк існування обов'язку утримувати вихователя. Він може існувати протягом всього життя вихователя за умови наявності зазначених у ст. 271 СК України умов.

Коментована стаття, не містить вимоги щодо працездатності вихованця як підстави виникнення у них аліментних зобов'язань. Тому обов'язок по утриманню вихователя може покладатися на повнолітню, проте непрацездатну особи за умови наявності у неї можливості надання матеріальної допомоги.

Відсутнє у змісті коментованої статті положення про можливу втрату права на аліменти фактичним вихователем у разі здійснення своїх обов'язків по вихованню особи неналежним чином. За змістом ст. 271 для виникнення аліментного обов'язку у вихованця достатньо лише факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років. Однак суд, враховуючи всі обставини справи не позбавлений можливості відмовити у призначенні аліментів від колишнього вихованця у разі не належного виконання своїх обов'язків особою, що мала виконувати щодо нього функції вихователя.

Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення

1. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.

2. Якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

3. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти.

1. Визначення розміру аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів має багато спільного з правилами аліментування дітей та подружжя. Проте положення коментованої статті не позбавлені ряду недоліків. Зокрема, частина перша ст. 272 СК України містить правило щодо визначення розміру аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. За такого формулювання стягнення аліментів одночасно і в частці від заробітку (доходу) і в твердій грошовій сумі даною статтею не передбачається.

Іншим недоліком статті є відсутність положень про можливість домовленості між іншими членами сім'ї щодо виконання свого обов'язку по утриманню. Положення ст. 272 СК України безпосередньо не забороняють укладання договору про розподіл витрат на утримання між аліментнозобов'язаними особами другої черги. Водночас відсутність у тексті статті правил щодо можливості його укладання, ускладнює застосування цього способу реалізації обов'язку по утриманню іншими родичами та обумовлює потребу застосування за аналогією відповідних норм, присвячених договору про надання утримання між подружжям (ст. 78 СК України) та договору між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України).

2. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. При цьому, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає відповідній індексації. Частка заробітку (доходу), яка буде стягуватися з інших членів сім'ї та родичів як аліменти на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.

3. Коло аліментнозобов'язаних осіб другої черги є досить широким, тому можлива ситуація, коли одна особа вправі претендувати на одержання аліментів з боку декількох членів родини одночасно. Вихідним пунктом у вирішенні питання визначення розміру аліментів у такому випадку є встановлення загального розміру аліментів, необхідного для утримання особи, управомоченої на їх одержання. Розрахована в такий спосіб сума аліментів розподіляється між усіма аліментнозобов'язаними особами в залежності від їх матеріального і сімейного стану. При цьому слід наголосити, що закон не згадує про рівність членів родини у розподілі тягаря сплати аліментів. Тому вирішальне значення у визначенні величини стягуваних аліментів має не кількість аліментнозобов'язаних осіб, а матеріальний і сімейний стан кожного з них.

У той же час ч. 2 ст. 272 СК України забезпечує осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, від того, щоб на одного з них був покладений весь тягар аліментування, тоді як інші члени родини від нього будуть звільнені. Так, якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. Існування цього положення повинно призводити до більш рівномірного розподілу аліментних обов'язків між членами родини.

Слід враховувати, що формулювання частини другої ст. 272 було змінено Законом № 2901-IV від 22.09.2005. Згідно цих змін сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

4. Законодавство не встановлює строку тривалості права на утримання, тому особа може одержувати аліменти від інших родичів до досягнення нею повноліття, а баба чи дід пожиттєво. Проте суд має право обмежити тривалість існування обов'язку по сплаті аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів певним строком. Зокрема, згідно ч. 2 ст. 268 СК України суд може обмежити обов'язок вітчима, мачуху по утриманню падчерки, пасинка певним строком у разі нетривалого проживання з їх матір'ю, батьком чи негідної поведінки у шлюбних відносинах матері чи батька дитини.

Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати

1. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267–271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

1. Суд визначає розмір аліментів з урахуванням матеріального та сімейного стану платника та одержувача аліментів, тому якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд за позовом будь-кого з них може змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

При цьому зміна матеріального чи сімейного стану платника та одержувача аліментів сама по собі не призводить до припинення виконання чи зміни рішення суду щодо призначення аліментів. Аліменти у збільшеному чи зменшеному розмірі можуть стягуватися лише на підставі нового рішення суду, постановленого за позовом одержувача чи платника аліментів.

Зміна умов виникнення обов'язку по утриманню інших членів родини може мати наслідком автоматичне припинення аліментного обов'язку. У такому випадку рішення суду не вимагається. Наприклад, досягнення повноліття братом чи сестрою (у разі їх працездатності) є підставою для припинення обов'язку по їх утриманню, згідно ч. 1 ст. 267 СК України. Так само як і повноліття внука має наслідком припинення обов'язку баби чи діда по його утриманню (ст. 265 СК України).

Проте в інших випадках за наявності обставин, що мають істотне значення суд вправі звільнити інших членів сім'ї та родичів від сплати аліментів. До них належить істотне погіршення матеріального стану платника чи його покращення в одержувача аліментів, зміна сімейного стану одержувача аліментів в силу, якого виникають обов'язки по утриманню в інших осіб та інші. Так, суд може звільнити від сплати аліментів брата у разі одруження непрацездатної сестри з особою, що здатна надавати їй матеріальну допомогу.

Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами

1. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадяться відповідно до положень, встановлених статтями 194–197 цього Кодексу.

1. Норма коментованої статті про визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також звільнення їх від сплати заборгованості, в цілях нормативної економії сформульована як бланкетна, тобто носить відсилочний характер та спрямовує до відповідних положень СК України, що стосуються регулювання аліментних зобов'язань по утриманню батьками своїх дітей (статті 194–197 Кодексу).

2. Стягнення аліментів за минулий час допускається за виконавчим листом, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору — судом (ст. 195 СК України).

При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

3. Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд також вправі звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.