РОЗДІЛ XXIV


Спопелілий трут. Обличчя у вікні


Того вечора Герствуд не повернувся додому. Скінчивши роботу, він пішов до готелю «Палмер» і перебув там ніч. Його мозок працював з гарячковим напруженням: поведінка дружини загрожувала всьому його майбутньому. Він не знав, наскільки серйозна була її погроза, але не сумнівався, що коли вона не змінить своїх намірів, то зможе завдати йому багато клопоту і прикростей. Вона, очевидно, була сповнена рішучості, до того ж взяла гору над ним у дуже важливій суперечці. Що ж тепер буде? Він міркував над цим, походжаючи по своєму маленькому кабінету, а потім по кімнаті в готелі, і нічого не міг придумати.

Місіс Герствуд, навпаки, вирішила не гаяти часу, щоб, бува, не програти. Їй вдалося добре налякати чоловіка, тепер вона поставить свої вимоги і доб’ється, щоб надалі її слово стало законом. Йому доведеться віднині давати їй стільки, скільки вона скаже, інакше йому не минути лиха! Як він поводитиметься, її не цікавило. Їй і справді було байдуже, повернеться він додому, чи ні. Без нього в домі стало б тільки приємніше, а вона могла б робити все по-своєму, нікого не питаючи. І вона вирішила порадитися з адвокатом і найняти детектива. Треба одразу ж з’ясувати всі свої можливості.

Герствуд схвильовано походжав туди й сюди, зважуючи всі обставини. «Все майно записане на її ім’я, — казав він собі знову і знову. — Який необережний вчинок! Прокляття! Як я міг зробити таку дурницю!»

Подумав він і про своє службове становище. «Якщо вона тепер зніме галас, я втрачу свою посаду. Вони не захочуть мене тримати, якщо моє ім’я потрапить у газети. А знайомі!..» Новий напад люті охопив його, коли він подумав, який поговір піде по місту через його дружину. А в газетах що писатимуть? Всі знайомі дивуватимуться, йому доведеться пояснювати, спростовувати, одне слово, опинитися в центрі загальної уваги. Потім ще й Мой побажає вислухати його пояснення, казна-що почнеться! Від цих думок на переніссі у Герствуда з’явилося безліч дрібних зморщечок, а чоло зросилося потом. Він не уявляв собі, як йому пощастить викрутитися з цієї халепи.

Серед усіх цих турбот він раз у раз згадував про Керрі і про те, що вони домовилися на суботу. Хоч які заплутані були його справи, це зовсім його не турбувало. Серед купи прикростей це була єдина втіха. Все це легко можна буде владнати, вона охоче ждатиме, коли буде треба. Завтра він побачить, як підуть справи, а потім поговорить з нею. Вони ж умовились зустрітись, як звичайно. Перед ним поставало її вродливе личко, її струнка постать, і він з сумом питав себе, чому життя не складається так, щоб та радість, яку дає йому ця жінка, тривала вічно. Наскільки приємніше було б тоді життя! Потім знову пригадував він погрозу дружини, і одразу ж з’являлися зморшки коло очей і піт на чолі.

Вранці він пішов з готелю у бар і переглянув кореспонденцію, але не знайшов нічого незвичайного. Йому чогось здавалося, що саме цим шляхом він дізнається про щось неприємне; розпечатавши всі конверти і не знайшовши нічого підозрілого, він дуже зрадів. До нього навіть повернувся апетит, якого зранку не було, і він вирішив перед зустріччю з Керрі зайти у кав’ярню «Гран-Пасіфік» і випити кави з булочками. Хоч небезпека і не зменшилась, але й не стала ще цілком реальна, а в становищі Герствуда відсутність новин рама по собі уже була доброю новиною. Якби вистачило часу, щоб добре все обміркувати, він знайшов би якийсь вихід. Ні, ні, не може бути, щоб дійшло до катастрофи, а він би так нічого й не придумав.

Проте він занепав духом, коли прийшов у парк і почав чекати Керрі; час минав, а вона все це приходила. Він просидів па своєму улюбленому місці більше години, потім підвівся і почав неспокійно походжати туди й сюди. Що могло її затримати? Невже його дружина добралася до неї? Ні, цього не може бути! Герствуд дуже мало зважав на Друе, а тому і в голову собі не покладав, що той може про щось дізнатися. Що більше він міркував, то більше непокоївся, а потім вирішив, що, мабуть, нічого не сталося, просто Керрі не змогла цього ранку піти з дому. Тому й листа не послала, щоб попередити його. Але лист повинен бути сьогодні, можливо, він уже чекає на письмовому столі в його кабінеті. Треба зараз же піти і подивитись.

Почекавши ще трошки, Герствуд, похнюпивши голову, поплентався до конки на Медісон-стріт. На додачу до всього дрібні кучеряві хмарки раптом вкрили небесну блакить і затулили сонце. Вітер змінив напрям і подув зі сходу, і коли Герствуд добрався до бару, схоже було на те, що дощ сіятиме цілісінький день.

Ввійшовши до себе, Герствуд перш за все переглянув усі листи, але від Керрі не було нічого. На щастя, не було нічого й від дружини. Він подякував долі, що дружина дала йому спокій зараз, коли йому треба так багато обміркувати. Він знову почав походжати по кімнаті, зовні спокійний, але в душі невимовно стурбований.

О пів на другу він пішов поснідати в ресторан «Ректор», а повернувшись, застав посильного, що чекав на нього. З лихим передчуттям глянув Герствуд на хлопчину.

— Мені наказано чекати відповіді,— сказав той.

Герствуд пізнав почерк дружини. Він розпечатав конверт і почав читати, нічим не зраджуючи своїх почуттів. Лист був дуже офіціальний і написаний в гострому й холодному тоні.

«Негайно пришліть гроші, про які я говорила. Вони потрібні мені для виконання моїх планів. Можете не повертатись додому, це не має ніякого значення. Але гроші мені потрібні, отже, пришліть їх не гаючись з посильним».

Прочитавши листа, Герствуд постояв якийсь час, тримаючи його в руці. Від такої зухвалості йому аж дух перехопило. Його охопив гнів і глибоке обурення. В першому пориві він хотів написати у відповідь тільки чотири слова: «Іди ти к бісу!» — але опанував себе і тільки сказав хлопцеві, що відповіді не буде. Потім він сів і, дивлячись перед собою невидющими очима, став міркувати над тим, які наслідки матиме його вчинок. Що вона тепер зробить? Проклята гадина! Невже вона сподівається залякати його і примусити його скоритися її волі? Ось він поїде додому

і покаже їй, так, так! Надто вже багато вона собі дозволяє!

Такі були перші Герствудові думки. Але трохи згодом до нього повернулась його звичайна обережність. Треба щось робити. Наближається рішуча хвилина, вона не сидітиме склавши руки. Він знав її надто добре і був певен, що коли вона щось задумає, то вже ні перед чим не спиниться. Можливо навіть, що вона одразу передасть справу в руки адвоката.

— Хай буде вона проклята! — стиха вилаявся він крізь зуби. — Я їй покажу, коли вона тільки спробує наробити мені неприємностей. Я її примушу змінити тон, навіть якби довелося вдатися до сили!

Він підійшов до дверей і став дивитись на вулицю. Мжичка вже почалася. Пішоходи попіднімали коміри, позакочували штани. Хто не мав парасольки, сховав руки в кишені. Парасольки пливли над головами, і вулиця нагадувала море круглих чорних дашків, що крутилися і похитувались од вітру. Нескінченною низкою гуркотіли фургони й вози, скрізь люди прикривалися й ховалися від дощу. Але Герствуд майже не помічав цієї картини. Перед ним невідступно стояла дружина, і він вимагав, щоб вона змінила поведінку, поки в неї цілі ребра.

О четвертій прибув ще один лист, в якому просто повідомлялося, що коли гроші не будуть одержані цього вечора, справу на другий же ранок буде доведено до відома Фіцджералда і Моя, а також будуть зроблені й інші кроки.

Герствуд мало не скрикнув уголос, так розлютила його наполегливість дружини. Гаразд, він пошле їй ці гроші! Він сам одвезе їх… поїде туди і поговорить з нею, зараз, цю ж мить.

Він одяг капелюх і озирнувся, шукаючи парасольки. Треба, нарешті, якось уладнати цю справу!

Він гукнув візника і під нескінченним дощем поїхав на Північну сторону. По дорозі, докладно обмірковуючи справу, він трохи охолонув. Що вона знає? Що затіяла? Може, вона добралася до Керрі, або… або… хто знає… Друе? А може, вона справді має докази і збирається напасти на нього з засідки? Вона дуже хитра! Не маючи твердого грунту під ногами, вона б не насмілилась так знущатися з нього.

Він почав шкодувати, що не пішов на якусь поступку, що не послав тих грошей. Може, вдасться якось уладнати це зараз. Він побачить, що йому робити. Сваритись він не буде.

Коли Герствуд добрався додому, він уже виразно усвідомлював усю серйозність свого становища і прагнув цілою душею знайти якийсь вихід, зарадати цьому лихові. Він вийшов з екіпажа і збіг на ганок; серце його калатало в грудях. Він вийняв ключа і хотів відімкнути двері, але всередині був інший ключ. Він поторгав двері, але вони були замкнені. Тоді він подзвонив. Відповіді не було. Він знову подзвонив, цього разу дужче — знову ніякої відповіді. Він кілька разів щосили смикнув за шнурок дзвінка, але все даремно. Тоді він зійшов з ганку.

Під сходами були двері в кухню, з залізними гратами від грабіжників. Герствуд підійшов до цих дверей, але одразу помітив, що й вони засунуті засувом, а кухонні вікна зачинені. Що воно за знак? Він ще подзвонив і почекав. Нарешті, бачачи, що ніхто не виходить, він повернувся до екіпажа.

— Очевидно, нікого немає дома, — сказав він, ніби перепрошуючи, візникові, що сховав своє червоне обличчя під широким брезентовим дощовиком.

— Я бачив молоду дівчину он у тому вікні,— відповів візник.

Герствуд підняв очі, але у вікні вже нікого не було. Він похмуро вмостився в екіпажі, відчуваючи полегкість і водночас неспокій.

Так ось що вони намислили! Зачинити перед ним двері і примусити його платити! Далебі, це переходить усі межі!



Загрузка...