50

CYNTHIA: How say you, Endymion, all this was for love?

ENDYMION: I say, madam, then the gods send me a woman’s hate.

John Lyly, Endymion: or, the Man in the Moon[59]

Страйк ніколи раніше не був у квартирі Робін і Метью в Ілінгу. Його наполегливе прохання до Робін взяти відпустку й одужати після незначного струсу мозку і спроби задушення було сприйняте погано.

— Робін,— терпляче повторював Страйк по телефону,— я все одно мушу зачинити офіс. На Денмарк-стріт повно преси... я зараз живу в Ніка й Ільзи.

Але він не міг поїхати в Корнволл, не побачивши її. Коли Робін відчинила двері, Страйк радо відзначив, що синці в неї на шиї й чолі поблякли, стали блідо-жовто-блакитні.

— Як ти? — спитав Страйк, витираючи ноги.

— Чудово! — відповіла Робін.

Квартира була маленька, але ошатна, а ще тут пахло парфумами Робін, на які Страйк якось не звертав уваги. Мабуть, почав їх відчувати, бо цілий тиждень того запаху не було поруч. Робін повела його до вітальні з точно такими самими кремовими стінами, як в оселі Кетрин Кент, і Страйк з цікавістю побачив на кріслі книжку: «Допит у розслідуванні: психологія та практика». В кутку стояла маленька ялинка з білими й сріблястими прикрасами, точно як на деревах навколо Слоун-скверу, які правили за тло фотографіям понівеченого таксі у пресі.

— Метью як — змирився? — спитав Страйк, сідаючи на диван.

— Можу сказати, що бачила його й щасливішим,— широко всміхнулася Робін.— Чаю?

Вона знала, який чай п’є Страйк: міцний, креозотового кольору.

— А це на Різдво,— мовив Страйк, коли вона повернулася з тацею, і вручив Робін непоказний білий конверт. Робін з цікавістю відкрила його і дістала складені аркуші з текстом.

— Курс професійного стеження в січні,— сказав Страйк.— Коли наступного разу будеш витягати пакет із собачим лайном зі смітника, тебе ніхто не помітить.

Робін засміялася від радості.

— Дякую! Ой, дякую тобі!

— Більшість жінок зраділа б квітам.

— Я не більшість жінок.

— Це я помітив,— кивнув Страйк і взяв шоколадне печиво.

— А його вже дослідили? — спитала Робін.— Ну, собаче Лайно?

— Так. Повно людських нутрощів. Тассел потроху розморожувала їх. Знайшли рештки в мисці її добермана і ще купу в морозилці.

— О Господи.

З вуст Робін злетіла усмішка.

— Кримінальний талант,— мовив Страйк.— Нишком зайшла до кабінету Квайна і закинула йому за стіл власні стрічки з машинки... Анстис нарешті згодився піддати їх експертизі. ДНК Квайна не виявили на жодній. Він ніколи їх не торкався — а отже, ніколи не друкував того тексту.

— І що, Анстис із тобою досі розмовляє?

— Тільки що розмовляє. Йому важко так просто мене відкинути. Я ж йому життя урятував.

— Я розумію, що від цього дуже ніяково,— погодилася Робін.— Отже, тепер вони пристали на твою теорію?

— Одну справу відкрили, іншу закрили. Тепер знають, що шукати. Тассел купила дублікат машинки майже два роки тому. Купила паранджу й мотузки з картки Квайна і відіслала до будинку, коли там були робітники. За ці роки вона мала безліч можливостей отримати доступ до його «візи». Він міг повісити пальто в офісі й вийти до вбиральні... або вона витягнула картку з гаманця, коли везла Квайна з вечірки і він спав п’яний. Тассел добре його знала і знала, що він не перевіряє рахунки. Вона мала доступ до ключа від будинку на Тальгарт-роуд — зробити копію дуже просто. Вона була в будинку, знала, де стоїть соляна кислота. Геніально — але трохи занадто продумано,— додав Страйк, пригубивши темно-коричневий чай.— Тассел зараз, здається, під наглядом, щоб не вкоротила собі віку. Але ти ще не чула найбожевільнішого.

— А це ще не все? — жахнулася Робін.

Вона дуже чекала на зустріч зі Страйком, але після подій минулого тижня почувалася вразливою. Робін випростала спину, зібралася на думці, глянула йому просто в обличчя.

— Тассел зберегла роман.

Робін насупилася.

— Про що ти...

— Рукопис був у морозильнику разом з кишками. Закривавлений, бо вона несла його з тельбухами в торбі. Я про справжній рукопис. Про «Бомбікса Морі», що його написав Квайн.

— Але з якого б дива?..

— Бозна. Фенкорт каже...

— Ти з ним спілкувався?

— Трохи. Він собі вирішив, що повсякчас підозрював Елізабет. Б’юся об заклад, що знаю, про що буде його наступний роман. Хай там що, Фенкорт каже, що вона не змогла змусити себе знищити справжній рукопис.

— Господи! А от знищити автора їй ніщо не завадило!

— Так, але ж, Робін, ідеться про літературу,— всміхнувся Страйк.— І ось тобі ще: «Ропер-Чард» бажає опублікувати справжній текст. Фенкорт напише передмову.

— Ти жартуєш?

— Анітрохи. Врешті-решт Квайн таки видасть бестселер. Не дивися так,— підбадьорив він Робін, яка недовірливо хитала головою.— Є з чого порадіти. Коли «Бомбікс Морі» потрапить на полиці книгарень, Леонора й Орландо будуть купатися у грошах. О, мало не забув, я тут дещо маю для тебе.

Страйк опустив руку у внутрішню кишеню пальта, яке поклав поруч на диван, і видобув скручений малюнок, який там тримав. Робін розгорнула його й усміхнулася зі сльозами на очах. Двійко кучерявих янголів танцювали разом під старанно виведеним поясненням: «Для Робін з любов’ю Додо».

— Як вони?

— Чудово,— відповів Страйк.

Він заходив до будинку на Саутерн-роу на запрошення Леонори. Біля дверей його зустріли Леонора й Орландо. Вони трималися за руки, а на шиї в Орландо висів її орангутанг.

«А де Робін? — спитала Орландо.— Я хотіла, щоб прийшла Робін! Я їй малюнок намалювала».

«Пані потрапила в аварію,— нагадала доньці Леонора, задкуючи, щоб пропустити Страйка. Вона міцно тримала Орландо за руку, ніби боялася, що їх знову розлучать.— Я тобі казала, Додо, пані вчинила дуже сміливо, але потрапила в аварію на машині».

«Тітка Ліз погано поводилася,— повідомила Страйкові Орландо, прямуючи коридором і не відпускаючи материної руки, та водночас не зводячи зі Страйка чистих зелених очей.— То через неї тато помер».

«Так, я... ем... я знаю»,— відповів Страйк зі знайомим дивним відчуттям, яке щоразу викликала в нього Орландо. На кухні за столом сиділа Една.

«Ой, ви такий розумник! — раз у раз повторювала вона.— Але хіба ж це не жахливо? Як ваша бідолашна напарниця? Ой, чи ж не жах!»

— Усього їм найкращого,— мовила Робін, коли Страйк детально переповів їй усю сцену. Вона розклала малюнок Орландо на столику, поруч з описом курсу зі стеження, і замилувалася.— А як справи в Ала?

— Він сам не свій від захвату,— похмуро відповів Страйк.— Ми дали йому хибне уявлення про захопливе життя людини, яка працює.

— Мені він сподобався,— усміхнулася Робін.

— Ну, ти ж мала струс мозку,— сказав на це Страйк.— Ще й Полворт радий, що втер носа столичній поліції.

— Цікаві в тебе друзі,— мовила Робін.— Скільки тобі коштуватиме полагодити таксі Нікового батька?

— Рахунок ще не надіслали,— зітхнув Страйк.— Та гадаю,— додав він, з’ївши ще кілька коржиків і поглядаючи на подарунки для Робін,— мені доведеться взяти ще одну секретарку, поки ти будеш на курсах.

— Гадаю, таки доведеться,— погодилася Робін, а потім додала по короткому ваганні: — Сподіваюся, вона буде препаскудна.

Страйк, сміючись, зіп’явся на ноги.

— Не переймайся! Другої такої, як ти, немає. А якщо знайдеться, ще й за такі гроші, я оголошу страйк.

— А серед твоїх численних прізвиськ часом немає ще й такого? — поцікавилися Робін, проводжаючи його до передпокою.

— Тобто якого?

— Страйкар Страйк!

— Та який з мене страйкар? — відповів він, показуючи на свою ногу.— Ну, з Різдвом, напарнице.

Якусь мить у повітрі бринів натяк на обійми, але потім Робін карикатурно-чоловічим жестом простягнула руку, і Страйк її потиснув.

— Добре тобі відпочити в Корнволлі.

— А тобі — в Месемі.

Вже майже відпускаючи її руку, Страйк швидко перевернув її долонею униз, а тоді поцілував, не встигла Робін отямитися. Тоді, широко всміхнувшись і помахавши на прощання, пішов.

Загрузка...