Стежкою легенд

ВАСИЛІСК У КОЛОДЯЗІ!

Славу найпопулярнішого чотириногого героя християнської літератури в єдинорога й дракона виборює інше фантастичне створіння — василіск. Це слово добре знайоме всім. І понині ще в буденній мові ми частенько його вживаємо, а вже діди наші й прадіди про вигадані властивості василісків знали, можливо, більше, ніж про багатьох цілком звичайних істот — про кита, приміром, або акулу. А про таких «рідкісних» тварин, як, скажімо, тапір, лама чи кенгуру, відомих тепер кожному школяреві, вони навіть і гадки не мали. Про василіска ж чого тільки не переповідали.

Монстр цей не руського походження, хоча з давніх-давен його знають на Русі. Він оселився тут разом з першими перекладами старогрецьких книг [25]. Осередок виникнення легенди — країни Південної Європи і північне узбережжя Африки, де живе «коронована» змія — живий прообраз легендарного чудовиська.

А тепер послухайте, яка дивна приключка сталася сімсот років тому на одній з вулиць Відня. Пам'ять про неї та імена дійових осіб зберегли для нащадків австрійські літописи.

… Нелегко було протовпитися. Стражники розштовхували людей і кричали:

— Дорогу магістру юстиції! Дорогу закону! Іде пан Яків фон дер Гюльбен.

— Тихше, прийшов суддя.

Юрма розступилася. Магістр юстиції статечно пройшов у супроводі озброєних алебардами солдатів. У натовпі почулися обурені вигуки.

— До в'язниці майстра Гархібла!

— Закувати його в кайдани!

— Він накликав василіска!

Суддя фон дер Гюльбен поважно здійняв руку.

— Скажи мені, Гархібле, — звернувся він до переляканого пекаря, будинок якого облягала розлючена юрма, — скажи, Гархібле, тільки щиру правду — раджу тобі! — що викликало цей нелад?

— Я не винен, ваша честь. Я не винен. Це все василіск. Василіск у моєму новому колодязі. Я тут ні до чого.

— Він сам накликав його! — втрутився хтось.

— Мовчати! — вигукнув суддя. — Ви все розкажете, але не зараз. Говоріть далі, майстре Гархібле.

… Це сталося 1202 року у Відні. В одному з колодязів будинку № 7 по вулиці Шонлатернгассе раптом об'явився василіск. Сполошилося усе місто, і довго ще оповідали потому про дивну пригоду і про романтичне кохання, яке було причиною і кінцем цієї історії.

Ще й досі, пише Віллі Лей, дослідник василісків, живе в Австрії ця легенда.

Майстер Гархібл, відомий віденський пекар, мав красуню доньку, біляву Аполлонію. Був у нього й підмайстер юнак Ганс, який не стільки ремеслу вчився, скільки зітхав за Аполлонією.

Нарешті Ганс насмілився попросити руки Аполлонії. Пекар розлютився і прогнав бідолашного Ганса. Запальна розмова відбувалася вранці, і, виставляючи за двері жениха, Гархібл почув, що nie півень. Він гукнув навздогінці Гансу: «Коли півень — такий нахаба, як і ти, — знесеться, отоді можеш знову посвататися!»

— І ось сьогодні, пане суддя, півень прокричав не в пору. Дівчина-служниця саме йшла по воду. Зазирнувши до колодязя, угледіла на дні щось блискуче й страшне. Жахливий сморід ішов від води — у Марти навіть голова запаморочилася.

Новий учень, який спустився у колодязь, аби подивитись, що ж там коїться, ледь не задихнувся від сопуху. Непритомного, його підняли нагору. Очунявши, він розповів, що бачив у колодязі чудовисько невеликого зросту, але страхітливе на вигляд: із вогненними очима і блискучою шкурою. Покруч півня і змії із золотим вінцем на голові!

Було над чим замислитися судді фон дер Гюльбенові. Загадав йому загадку проклятущий пекар!

Не важко, звичайно, заарештувати баламута і закувати в кайдани. Але що робити з клятим василіском?

На щастя, поблизу був магістр мистецтв — дуже тямуща людина.

— Ніде правди діти — це таки василіск, — почав пояснювати учений муж. — Ще великий Арістотель спогадував про цю рідкісну істоту як різновид змій. Василіск по-грецькому означає цар, повелитель усього зміїного царства, і тому чудовисько народжується з золотою короною на голові. У вчених книгах написано про василіска. Даремно застосовувати проти нього звичайну зброю. Подих чудовиська смертельний, а його вигляд такий жахливий, що навіть сам василіск не може споглядати самого себе. Це його дошкульне місце. Люстерко, пане суддя, люстерко — ось зброя, якою можна перемогти василіска. Варто йому хоча б краєчком ока зиркнути на себе в люстерко, як він одразу помирає зі страху. Але пам'ятайте: це небезпечний захід! Людина, яка триматиме люстерко, сама дуже ризикує: спокуса поглянути на царя змій дуже велика.

— Я буду тримати люстерко! — почулося з вулиці.

— Хто це сказав? — запитав суддя.

— Рудий Ганс! — прокотилось натовпом.

— Візьми люстерко, Гансе, — врочисто мовив суддя. — І коли ти заб'єш чудовисько, майстер Гархібл віддасть за тебе Аполлонію.

Заради цього варто ризикнути. З люстерком у руках Ганс спустився в колодязь. Доля боронить закоханих: смердюче чудовисько здохло зі страху, ледь глянуло на себе в люстерко, а сміливий Ганс повернувся нагору живий і здоровий.

Бучно справили весілля, і на честь надзвичайних подій, за яких воно відбулося, біля дверей будинку молодих на кам'яній плиті було висічено напис:

ЧОМУ КУРИ СПІВАЮТЬ, ЯК ПІВНІ, А ПІВНІ НЕСУТЬСЯ

Історія зберегла «портрет» віденського василіска. Фотокопії з нього можна знайти в деяких книжках, присвячених середньовічній історії чи природознавству тих часів. На зображенні ми бачимо почварне створіння з лускоподібним тілом змії, з головою півня, увінчаною короною, і з двома парами півнячих лап.

Існувало повір'я, що василіски народжуються під «собачою зіркою» — Сіріусом — з яйця, знесеного семирічним півнем. Диявольське яйце упізнати не важко: воно не овальне, а геть кругле, як куля, і вкрите не шкаралупою, а шорсткою шкірою. Висиджує його жаба — названа василіскова мати.

Можна уявити, що то за химера народжується од таких батьків!

Середньовічним суддям доводилося добре попріти, розслідуючи справи про півнів, звинувачуваних у чаклунстві. Свідки твердили, ніби на власні очі бачили, як кляті птахи, нехтуючи своєю чоловічою суттю, неслися! Багато було заслухано судових справ, порушених церквою або міською владою проти півнів. Бучний процес відбувся 1474 року в Базелі. До суду притягнули старого півня-«відьмака». Його звинувачували в тому, що він плодив василісків. Бідолаху не врятувала майстерно побудована промова захисника, і нещасного птаха на науку усім послідовникам диявола врочисто спалили на міському майдані в присутності численного діоду.

Та скажіть, хіба ж півні несуться? Хоч як дивно, але іноді такі протиприродні явища справді бувають. Сучасна наука встановила не лише самий факт півнячої несучості, але й цілою серією чудових експериментів добилася можливості штучного обернення півнів на курей і, навпаки, курей на півнів.

Випадки переродження статі у птахів давно відомі. Кури й качки іноді несподівано втрачають оперення й повадки самиці й набувають усіх ознак півнів і качурів. На розвиток чоловічих і жіночих зовнішніх ознак у тварин впливають особливі речовини (гормони). Вони виробляються деякими залозами внутрішньої секреції. Коли ці залози видалити, то тварина втрачає усі ознаки своєї статі.

Радянський учений професор М. Завадовський провів цікаві досліди. У молодих курочок італійської породи видалили яєчники. Кури швидко втратили зовнішні ознаки своєї статі. Пір'я хвоста й шиї видовжилося, виросли невеликі остроги, збільшився гребінь. Одним словом, вони стали дуже схожі на півнів. Потім цим курям пересадили вирізані у півнів сім'яники. Процес перетворення прискорився. У курок з'явилися борідки, справжні півнячі гребені, півняча постава й інстинкти. І, нарешті, курки заспівали, як півні! «Надприродне» перетворення пощастило зробити природним шляхом, без будь-якого чаклунства.

Такі ж досліди проробили й з півнями, але у зворотному напрямі: півням пересадили курячі яєчники, і півні обернулися на курок.

Отже, за допомогою хірургії змінити стать птахів не важко. Але в природі такі процеси часто-густо відбуваються без хірургічного втручання. Бувають різні причини атрофії і переродження яєчників у курок. Трапляється, що через брак у курнику півня у якої-небудь, здебільше поганої несучки у віці трьох-чотирьох років, починають з'являтися півнячі «норови». Курка пробує кукурікати, у неї виростають остроги, гребінь, півняче пір'я. Звичайно такі самозвані півні перестають нестися або несуться погано. Описано випадки, коли поява у курятнику півня рятувала становище: кури, у яких процес перетворення зайшов не так далеко, знову починали добре нестися і поступово втрачали півнячі ознаки.

Французький вчений Пезар повідомляє, що йому пощастило добитися перетворення курей у півнів, годуючи їх лише м'ясом. Внаслідок легкого отруєння м'ясною дієтою яєчники курок атрофувалися, і в них розвинулись ознаки іншої статі.

Цікавий випадок описує англійський учений Ф. Кру. Трирічна курка породи орпінгтон-буфф була гарною несучкою і матір'ю багатьох курчат… Несподівано вона перестала нестися, і після линяння в неї виросло півняче пір'я, остроги, гребінь та з'явилися інші півнячі ознаки. Вона почала кукурікати, битися з півнями і переслідувати курок, які ставилися до неї як до справжнього залицяльника. Від цього «двостатевого» півня і від нормальних курок виросло численне й плодюче потомство.

При розтині вчені виявили, що перетворення курки на півня сталося через туберкульоз. Її яєчник був зруйнований хворобою, і на його місці із залишків ураженої тканини утворився невеликий сім'яник. Гормони, які сім'яник почав виробляти, закінчили перетворення курки на повноцінного півня.

РОГАТА ГАДЮКА — ПРАБАТЬКО ЛЕГЕНДИ

Справа не в чаклунстві, коли курка раптом проспіває, як півень, або півень почне нестися. У всьому винне порушення нормальних фізіологічних процесів в організмі птаха. Це може статися і через отруєння незвичною їжею або після інфекційного захворювання. Окрім туберкульозу, яєчники курок часто вражаються при перитоніті та бацилярному білому проносі. У птахів, що вижили після хвороби, може початися переродження статі.

Мені доводилося відповідати на листи, у яких читачі питали, чи не погана прикмета — кукурікання курей і несучість півнів? І чому існує повір'я, ніби це не на добре?

Ви, звичайно, самі розумієте, що переродження пташиних яєчників не може впливати на долю людей. Раніше в народі усяке незвичайне явище тлумачилось як погана прикмета. Наука звільнила нас від влади темних забобонів. Проте сотні років тому, коли зароджувалася віра в походження василісків від півнів-перевертнів, навіть найосвіченіші й найрозумніші люди були безсилі правильно пояснити таке дивне перетворення птахів.

Протягом цілих століть люди зжилися з легендою про повелителя змій, народженого від півня й жаби, і не помічали вже кричущих протиріч і дурниць, якими вона рясніла. Василіск твердо ввійшов, так би мовити, в побут середньовічного обивателя. Про василісків християни читали у «святих» книгах, нро них сповіщали пілігрими, засновники монастирів. Василісків споглядали на картинах у храмах, з трепетом розглядали їхні опудала у міських кунсткамерах. Не вірити у василіска — все одно що піддавати сумніву вірогідність драматичної сутички святого Георгія з драконом!

Навіть натуралісти тих часів писали про василіска. 1480 року в Голландії видано трактат по зоології з багатозначною назвою ««Dialogus creaturarum» («Міркування про створіння»), В ньому читаємо: «Сей різновид ящірок називають по-грецьки василіском, а латиною — регулюсом [26]. То цар усіх змій і зміїв. Навіть гади тікають від василіска, такий нестерпний його подих».

Пліній Старший також писав про василіска. За його словами, це звичайна змія, але з маленькою золотою короною на голові. Можливо, основою такого судження послужило невірно зрозуміле повідомлення про рогату гадюку Північної Америки, зображення якої часто надибуємо в єгипетських папірусах. (її ієрогліф означає звук «ф»). У рогатої гадюки на голові ростуть два чималих ріжки, здаля вони нагадують зубці невеличкої корони.

Середньовічні письменники возвеличили «вінценосну» змію у сан «царя змій, зміїв і ящірок», увічнивши тим самим злощасну помилку великого натураліста давнини. А деякі пішли ще далі, проголосивши василіска царем усього живого на Землі (крім людини, зрозуміло).

Загальна віра у василіска протрималася до середини XVI століття. Конрад Геснер [27], лікар із Цюріха, перший серед відомих учених не пошкодував різких слів, розвінчуючи короноване чудовисько. Він називав розповіді про василіска «базіканням кумась і безглуздям». Те, що робітники у глибоких шахтах і каменярнях зомлівають, буває, каже Конрад Геснер, не від смертоносного подиху василіска, а від «отруйної цвілі й зіпсованого повітря».

Віллі Лей пише, що грунтові води в Австрії часто насичені сірководнем. Звідси й сморід. Люди та тварини, попадаючи до отруєної сірководнем атмосфери, наражаються на небезпеку [28].

Дослідження показали також, що підґрунтові верстви Відня складаються із шарів пісковика, який залягає не щільною породою, а крихкими грудками досить-таки химерної форми. З'єднуючись одна з одною, вони утворюють дивні фігури.

У колодязях, викопаних мешканцями Відня, часто з'являлась «тухла вода», насичена сірководнем. Спустившись на дно колодязя, люди могли знайти там химерну брилу пісковика й визнати її за труп славнозвісного василіска.

ЖЕНІ АНВЕР

Жені Анвер — патентований василіск із Антверпена. Він дуже вплинув на розвиток повір'я про царя змій. Дослідники, які спробували встановити походження цієї дивної назви, добилися небагато. Гадають, що слово «Анвер» утворено від французької назви міста Антверпена — Анвер. Саме в Антверпен ведуть сліди, що зв'язують музейні колекції Жені Анверів із місцем їх походження.

Отже, Антверпен — місто, де вперше заповзятливі набивачі опудал почали виготовляти василісків. Справа була вигідна. Муніципальні власті, монастирі, заможні люди охоче купували портативних чудовиськ. Юрми відвідувачів сходилися поглянути на виставки дивовиж, і справа процвітала. Кожен монастир мав свого легендарного засновника. Звичайно, цьому святому мужу серед інших фантастичних подвигів годилося за традицією перемогти в герці дракона чи хоча б василіска. Щоб надати легенді більшої переконливості, ченці роздобували речові докази — сушені василіски.

Торг ішов жваво. Невдовзі ремісники Антверпена не могли вже задовольнити зрослий попит на Жені Анверів. Виробляти їх узялися інші міста Європи. Мілан, Венеція й Верона стають новими центрами «василіскової» промисловості.

Конрад Геснер з жалем констатував, що в Європі до біса розвелося пройдисвітів, які нівечать творіння божі, видаючи їх за казкові істоти. І темний люд вірить їм. Фальшивомонетників жорстоко переслідують за підробки, а фабриканти фальшивих чудовиськ процвітають, ошукуючи простаків. У четвертому томі свого твору, присвяченого морським тваринам, Конрад Геснер описує одного із саморобних монстрів. У крамничці торгівця в Цюріху він бачив Жені Анвера, якого видавали за василіска. Конрад Геснер дослідив опудало й переконався, що воно виготовлене із звичайнісінького ската. Малюнок з підробленим василіском Геснер помістив у своїй книжці з єдиною метою — застерегти, як він додає, своїх читачів від ошуку на той випадок, коли їм доведеться зустріти в якій-небудь крамничці такий товар.

Хто бачив ската, легко зрозуміє, чому саме ця химерна риба правила здебільшого за матеріал для виготовлення василісків і осиротілих дитинчат дракона, убитого святим Георгієм.

^{Гігантський скат манта.}

Пласке, ніби плескач, тіло ската обведене великими плавцями, достоту схожими на крила. Беручись виготовляти василіска, майстер одділяв праворуч і ліворуч від переднього краю грудних плавців ската по довгому клаптю і після нескладних маніпуляцій перетворював їх на передні лапи. Вправно підрізані черевні плавці заміняли майбутньому василіскові задні ноги, а рештки відповідно декорованих грудних плавців — крила. І тепер скат набував зовнішності фантастичної крилатої істоти. Залишалося відповідно оформити голову ската. Тут майстри середньовічного сюрреалізму виявляли неабиякий хист.

Скат на вигляд куди сумирніше створіння, коли дивитися на нього згори. В нижній частині його тіла природою «вигравіювана» маска, яка й без штучних переробок здаться досить страхітливою. Довгий рот риби розтягнений, ніби в посмішці. Ніздрі над ним схожі на вирячені очі (особливо коли вставити в них скельця), а глибокі борозни й зморшки навколо рота домальовують своїм примхливим поєднанням ті частини потворної морди, яких бракує.

Щоб надати Жені Анверу ще химернішого вигляду, набивачі опудал до краю розтягали скатів рот. Тканину навколо рота видовжували: виходили в'ялі щоки; маківку голови загинали вгору, на зразок архієпіскопської митри. Тепер можна запрошки закріпити на ній позолочену коронку. Новонародженого Жені Анвера фіксували в динамічній позі, з роззявленою пащею й розіпнутими крилами, а потім висушували. Покупців не треба було довго чекати. Хто ж бо не захоче придбати за приступну ціну «царя усіх зміїв»?

У християнських країнах віра у василісків, певне, остаточно й досі ще не вмерла. Нові Жені Анвери час від часу з'являються на світ. Походження їхнє, як і колись, — іхтіологічне. 1929 і 1933 років два саморобні василіски привернули в США увагу широкої громадськості і преси. Допитливі журналісти простежили їхню біографію від рибальських хиж на березі океану, де піймано перетворених на чудовиськ рибин, до марновірних споживачів.

«Патентований василіск» із Антверпена, як видно, ще досі має попит у країні хмарочосів.

Безперечно, чудовиська-саморобки чимало сприяли поширенню безглуздої віри у різноманітних фантастичних створінь.

У наступному розділі мова піде про русалок, і ми довідаємось, що були такі умільці, які навіть риболюдей умудрялися виготовляти досить майстерно. За виробний матеріал для сеї продукції правили не скати, а інші рибини, з більшим хвостом.