Світова гібридна війна: український фронт

Агресія Росії проти Украї­ни засвідчила, що Кремль, незважаючи на інтенсивне використання в ній багатьох різнорідних несилових засобів (політико-­дипломатичних, економічних, інформаційних тощо), головну роль надає силовим, насамперед воєнним і спеціальним засобам.

Водночас відзначаються суттєві зміни у структурі силової компоненти агресії, а також у формах і способах її застосування. Йдеться, зокрема, про активне задіяння Росією підготовлених та озброєних нею незаконних збройних формувань, парамілітарних загонів на кшталт так званих казацьких товариств, приватних воєнних компаній, різного роду найманців.

Присутні у зоні конфлікту регулярні збройні сили Росії застосовуються дозовано, залежно від ситуації і, як правило, приховано — під легендою загонів «шахтарів і трактористів». Важливою їх «місією» стало «страхування» колабораціоністських формувань у випадку загрози розгрому, як це було під Іловайськом і Дебальцевом, та створення постійної загрози повномасштабного вторгнення значним угрупованням військ, зосередженим на кордоні з Україною.

Завдання щодо забезпечення протидії широкому спектру згаданих воєнних і спеціальних заходів, притаманних російській гібридній агресії, обумовили необхідність створення в Украї­ні сектору безпеки і оборони — якісно нової форми об’єднання зусиль її військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів і спеціальних служб.

Нові важливі завдання постали і перед оборонною промисловістю Украї­ни — забезпечити, у т. ч. за допомогою західних партнерів, сили безпеки і оборони держави сучасним озброєнням.

Створення ефективного сектору безпеки і оборони та інноваційний розвиток оборонної промисловості держави є на сьогодні однією з головних умов мінімізації загроз державному суверенітету, відновлення територіальної цілісності Украї­ни, гарантування її мирного майбутнього як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

12.1. Формування нової якості сектору безпеки і оборони

Протидія Украї­ни триваючій майже три роки російській збройній агресії на різних етапах мала певні відмінності. Вони пов’язані з особливостями дій противника, станом і спроможностями націо­нальних сил оборони[1], а також з реакцією цивілізованого світу на гібридну війну Росії проти Украї­ни.

На першому етапі агресії, під час анексії Криму, україн­ська влада, армія та населення через низку об’єктивних та суб’єктивних обставин виявилися не готовими до збройної відсічі ворогу. На півострові фактично не діяли органи центральної та місцевої влади, було втрачено керівництво силами оборони. У вкрай загрозливих для існування Украї­ни умовах, наприкінці березня 2014 р., було прийнято рішення про передислокацію сил оборони з тимчасово окупованої території Криму в інші регіони краї­ни.

На другому етапі агресії, коли Росія намагалася дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах Украї­ни з метою утворення свого протекторату — «Малоросії», керівництво краї­ни прийняло рішення про проведення антитерористичної операції із залученням Збройних Сил Украї­ни. На його виконання з травня 2014 р. було відновлено призов громадян на строкову військову службу та здійснено першу часткову мобілізацію. Розпочалося перекидання військ із західних та центральних регіонів Украї­ни на її схід. На східному напрямі, за участю обласних держадміністрацій, було створено три оборонні рубежі, на яких триває обладнання оборонних позицій наших військ.

Російська агресія зініціювала появу в Украї­ні нових, ефективних у гіб­ридній війні неурядових складників сил оборони — добровольчого і волонтерського рухів. Вони об’єднали військо з народом, а фронт із тилом. Високий патріотизм, хоробрість та ініціатива добровольців і волонтерів значною мірою сприяли звільненню влітку 2014 р. нашими силами оборони майже половини окупованої Росією території Донбасу. У відповідь РФ вдалася до нанесення зі своєї території вогневих ударів по україн­ських позиціях, вторгнення регулярних армійських частин на нашу територію та прямої їх участі у бойових діях. Це стало головним чинником збереження російсько-­терористичними загонами тимчасового контролю над окремими районами Донецької та Луганської областей.

З весни 2015 р., на третьому етапі російської агресії, ситуація на Донбасі дещо стабілізувалася. Це стало можливим завдяки підвищенню спроможностей сил оборони Украї­ни, запровадженим до Росії міжнародним санкціям, жорсткій позиції західних держав та Украї­ни на переговорах у Нормандському та Мінському форматах.

Україна значно посилила, порівняно з весною 2014 р., спроможності своїх сил оборони. Зокрема, здійснено нарощування чисельності Збройних Cил (до 250 тис. осіб) та їх бойового складу. Сформовано Сили спеціальних операцій. Найбільш боєздатною складовою Збройних Сил стали Високомобільні десантні війська. Збільшено їх бойовий склад, суттєво зросли їх вогневі спроможності, аеромобільні бригади перетворено на десантно-­штурмові. Здійснено перехід від застосування на Донбасі окремих зведених підрозділів до застосування повноцінних військових частин, об’єднаних в оперативні угруповання. Забезпечено прикриття основних загрозливих напрямків, планове проведення бойового злагодження і ротації бригад та інших військових частин. Створено оперативні резерви військ.

За допомогою західних держав та НАТО удосконалюється система підготовки військ. Серйозні зміни відбулися у системі територіальної оборони. Забезпечено військову присутність у всіх ключових населених пунктах, підвищено бойові спроможності сил та засобів територіальної оборони, зокрема, за рахунок створення стрілецьких батальйонів, загонів оборони та підрозділів охорони військкоматів. Визначальним чинником підвищення спроможностей сил оборони стало проведення у 2014—2015 рр. шести черг часткової мобілізації. Загалом до їх лав було призвано понад 200 тис. громадян, з яких понад 100 тис. узяли участь в АТО. Триває створення оперативного резерву підготовленого особового складу сил оборони. Розпочато формування мобілізаційного резерву, призначеного для укомплектування військових частин територіальної оборони, частин забезпечення та поповнення втрат у ході бойових дій.

Удосконалено систему управління угрупованнями військ — до неї входять управління чотирьох оперативних командувань та Об’єднаний оперативний штаб. Сили оборони отримали у згаданий період понад 30 тис. відновлених, нових та модернізованих одиниць озброєння, військової та спеціальної техніки. Триває процес створення сучасних систем логістичного, медичного та інших видів забезпечення сил оборони.

Значну роль у підвищенні бойових спроможностей україн­ських сил оборони, підготовці їх особового складу, постачанні їм військової техніки, насамперед її високотехнологічних зразків, відіграє допомога з боку західних держав, НАТО та ЄС.

Квола відповідь Украї­ни на агресивну політику Росії на початку 2014 р. стала «моментом істини», який засвідчив системну кризу націо­нального сектору безпеки і оборони та показав необхідність негайного здійснення масштабних реформ у цій сфері. Перед Україною постало надскладне завдання — проводити швидкі реформи у секторі безпеки і оборони в умовах протидії широкомасштабній російській агресії. Аналогічний процес у західних країн, навіть за умов мирного часу, не був швидким і тривав роками. Україна ж такого резерву часу не має.

Ситуація, що склалася, суттєво ускладнила процес реформування, адже необхідно було уникнути додаткових загроз націо­нальній безпеці внаслідок перерозподілу повноважень та перегляду умов функціонування складових сектору безпеки і оборони.

Російська агресія проти Украї­ни, анексія Криму й окупація окремих районів Донецької та Луганської областей кардинально змінили ставлення до питань оборони. Вперше за період незалежності в краї­ні сформувався консенсус очільників держави, парламенту, уряду, політичних партій та рухів, суспільства і пересічних громадян щодо необхідності розбудови сучасного сектору безпеки і оборони. Суспільство усвідомило, що російська воєнна загроза існуватиме ще багато років, тож давати їй відсіч та боронити Вітчизну мають самі українці. При цьому не варто розраховувати, що НАТО чи його окремі держави-­члени воюватимуть з Росією за Україну.

Як наслідок, з початку проведення антитерористичної операції Україна вживає системних заходів для посилення спроможностей сектору безпеки і оборони. Зокрема, фінансування оборонних потреб за останні два роки було суттєво збільшене: у 2015 р. його обсяги становили 49 334,0 млн грн (2,67 % ВВП), а у 2016 р. було передбачено асигнування в сумі 59 547,8 млн грн (3,0 % ВВП).

Процес реформування сектору безпеки і оборони Украї­ни розпочався з оновлення низки стратегічних і програмних документів держави. Так, Указом Президента Украї­ни від 26 травня 2015 р. № 287 затверджено нову редакцію Стратегії націо­нальної безпеки Украї­ни. Здобутком є те, що у вкрай стислі терміни, спільно з фахівцями НАТО, ЄС та радниками західних країн, уперше проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, Президентом Украї­ни затверджено нову Воєнну доктрину, Стратегічний оборонний бюлетень Украї­ни та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони Украї­ни. У цих стратегічних і концептуальних документах містяться засадничі положення щодо реформування вітчизняного сектору безпеки і оборони, спрямовані на формування його нової якості, у т. ч. оборонної складової.

Головним напрямом досягнення такої якості визначено підвищення ефективності керівництва та управління силами оборони. Вже розпочато процеси:

— об’єднання політичного, воєнно-­політичного, адміністративного і військового керівництва силами оборони, а також управління ними, з урахуванням принципів, прийнятих у НАТО та ЄС, а також досвіду бойових дій на Донбасі;

— відокремлення у системі органів військового управління функцій із забезпечення формування державної політики у сфері оборони від функцій з реалізації цієї політики. Таким чином, створюються дві окремі підсистеми: фахівці першої зосередяться на питаннях формування, оснащення, підготовки, забезпечення і розвитку сил оборони, другої — на виконанні функцій об’єднаного військового управління застосуванням сил оборони; налагодженні більш тісної міжвидової та міжвідомчої координації; підвищенні рівня компетентності і відповідальності посадових осіб усіх ланок органів військового управління сил оборони.

Загальне керівництво силами оборони відтепер безпосередньо або через Раду націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни (далі — РНБОУ) здійснює Президент Украї­ни — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил Украї­ни[2]. При цьому додаткові повноваження з питань організації роботи Воєнного кабінету РНБОУ та здійснення контролю за виконанням прий­нятих рішень надані Секретареві РНБОУ[3]. Розпочато запровадження сучасної системи кризового прогнозування, планування, керівництва та управління силами оборони за стандартами НАТО.

Міністр оборони Украї­ни, який підпорядковується Президенту Украї­ни — Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил Украї­ни і є підзвітним Верховній Раді Украї­ни та Кабінету Міністрів Украї­ни, надалі буде цивільною особою[4]. Він та його цивільні заступники здійснюватимуть політичне, воєнно-­політичне, адміністративне та інше цивільне керівни­цтво силами оборони[5].

Президент Украї­ни, з метою формування об’єднаного військового управління різнорідними та міжвідомчими силами оборони, ухвалив цього року низку важливих рішень. Це, зокрема, стосується створення двох окремих військових посад — «Головнокомандувач Збройних Сил Украї­ни» та «Начальник Генерального штабу Збройних Сил Украї­ни», введення посади «Командувач об’єднаних сил», формування Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил Украї­ни, більш широкого залучення до процесів оборонного планування керівників Націо­нальної гвардії Украї­ни, Державної спеціальної служби транспорту Украї­ни та інших складових сил оборони[6].

Зі свого боку, Міністерство оборони та Генеральний штаб Збройних Сил Украї­ни розпочали перебудову системи військового керівництва й управління Збройними Силами та іншими складовими сил оборони.

Суттєві зрушення відбуваються і в безпековій складовій сектору безпеки і оборони Украї­ни.

З метою приведення діяльності Служби безпеки Украї­ни у відповідність до реалій оперативної обстановки та підвищення ефективності протидії новим загрозам націо­нальній безпеці вжито низку організаційних заходів. Зокрема, посилено ключові підрозділи Служби, проведено роботу з удосконалення правового забезпечення діяльності спецслужби в умовах військової агресії РФ, проведення АТО на сході нашої держави.

Фактично завершено очищення лав Служби безпеки Украї­ни від зрадників та корупціонерів, а також осіб із низькими професійними та морально-­діловими якостями. Значна частина співробітників набула досвіду проведення оперативно-­розшукових та контррозвідувальних заходів у зоні ведення бойових дій, в умовах активної діяльності різного роду інформаторів, провокаторів та диверсійно-­розвідувальних груп противника.

Одним з основних чинників успішної протидії гібридній війні стало посилення контррозвідувального режиму. Так, було нейтралізовано близько 30 терористичних груп, підготовлених російськими спецслужбами; за рік — із червня 2015 р. по травень 2016 р. — за матеріалами контр­розвідки СБУ відкрито 367 кримінальних проваджень, у т. ч. 76 — за ст. 111 Кримінального кодексу Украї­ни (державна зрада), 3 — за шпигунство. Під слідством перебувають 13 агентів російських спецслужб.

Україн­ська контррозвідка успішно протидіє спробам спецслужб РФ створити фейкові «народні республіки» в регіонах Украї­ни. Зокрема, було блоковано наміри росіян та їх спільників утворити «Народну раду Бессарабії», «республіку Буджак», «Народну раду Миколаєва» тощо. Через ці псевдоутворення агресор планував дестабілізувати суспільно-­політичну ситуацію в краї­ні. Спецслужби держави-­агресора також планували ініціювати через «агентів впливу» внесення законопроектів щодо федералізації нашої держави[7].

У взаємодії з іншими суб’єктами загальнодержавної системи боротьби з тероризмом Служба безпеки Украї­ни запровадила та здійснює контроль за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Зазначений контроль, запроваджений з метою локалізації конфлікту як традиційний елемент забезпечення націо­нальної безпеки, має на меті протидію тероризму та розвідувально-­підривній діяльності російсько-­терористичних структур і спрямований на забезпечення права громадян Украї­ни виїжджати з неконтрольованих територій.

Задля забезпечення дії Конституції та законів Украї­ни, безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, недопущення гуманітарної катастрофи в районі проведення АТО запроваджено систему військово-­цивільних адміністрацій як тимчасових державних органів, які діють на території Донецької та Луганської областей у складі Антитерористичного центру (АТЦ) при СБУ. Вже протягом першого року функціонування таких органів влади вдалося відновити україн­ську юрисдикцію на звільнених територіях Донбасу і розпочати вирішення їх нагальних соціально-­економічних проб­лем.

З початком гібридної війни зіткнулися з принципово новими викликами для своєї діяльності і розвідувальні органи Украї­ни. Їх діяльність була націлена насамперед на відновлення оперативних, технічних, фінансових та організаційних можливостей, втрачених унаслідок цілеспрямованого руйнування попереднім керівництвом держави націо­нальних розвідувальних органів, анексії Криму та встановлення тимчасового контролю з боку квазідержавних утворень ДНР і ЛНР над окремими районами Донецької та Луганської областей.

Для Служби зовнішньої розвідки Украї­ни виникла необхідність виконання не властивих їй завдань військового-­тактичного характеру, а проведення АТО вимагало налагодження більш тісної взаємодії та координації суб’єктів розвідувальної діяльності з іншими суб’єктами сектору безпеки і оборони. Ці проб­леми були успішно вирішені у стислий термін, і зараз центри координації та взаємодії ефективно виконують низку важливих військово-­тактичних, оперативних і розвідувальних завдань.

Для закріплення специфіки та особливостей діяльності розвідувальних органів Украї­ни в нових умовах та актуалізації відповідної нормативно-­правової бази низку змін було внесено до окремих законів Украї­ни у сфері розвідувальної діяльності.

З огляду на якісно нові геополітичні умови та з метою підвищення ефективності діяльності вітчизняної розвідки, у січні 2015 р. було утворено Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності (ОКРД) при Президентові Украї­ни, що дало старт реформуванню та розвитку віт­чизняних розвідувальних органів. Крім того, у березні 2016 р. прийнято Націо­нальну розвідувальну програму.

Нового змісту набуло співробітництво з іноземними спецслужбами та розвідувальними органами, передусім країн — членів НАТО. Воно стало більш прагматичним, конкретним, спрямованим на вирішення актуальних завдань міжнародної, регіональної та націо­нальної безпеки. Такий підхід дав змогу перейти на новий рівень взаємодії — проведення спільних розвідувальних операцій, що загалом сприяє формуванню нового рівня довіри та співробітництва між спецслужбами.

Вкрай низький рівень довіри населення до органів внутрішніх справ, їх корумпованість, відсутність у працівників належної мотивації до праці потребували від керівництва держави рішучих кроків щодо якісного забезпечення громадської безпеки в умовах нових гібридних загроз.

З 2014 р. розпочалася робота з розбудови нової моделі системи органів внутрішніх справ Украї­ни, упорядкування і розроб­лення механізмів управління їх структурними ланками для підвищення результативності функціонування, поліпшення криміногенної ситуації в краї­ні.

У рамках реалізації Концепції першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ та Стратегії розвитку органів внутрішніх справ Украї­ни, які були схвалені урядом, прийнято Закон Украї­ни «Про Націо­нальну поліцію», що набув чинності 7 листопада 2015 р. За активної підтримки міжнародних організацій та урядів провідних країн світу розпочато реалізацію низки проектів з розбудови Націо­нальної поліції Украї­ни.

Найбільшого прогресу та підтримки населення досягнуто у сфері розвитку універсальних високомобільних підрозділів патрульної поліції, створених для ефективної профілактики та протидії злочинності, підтримання громадської безпеки і порядку, надання якісних поліцейських послуг, зменшення аварійності на автомобільних шляхах держави.

Триває процес створення Корпусу оперативно-­раптової дії «КОРД» — єдиного і універсального підрозділу поліції особливого призначення для протидії злочинності, здійснення силової підтримки під час проведення оперативно-­розшукових заходів, слідчих (розшукових) дій, забезпечення охорони свідків у кримінальному судочинстві, підтримання публічної безпеки і порядку тощо.

Одним із важливих напрямів підвищення ефективності протидії злочинності є реформування блоку кримінальної поліції та слідства, створення служби детективів. З цією метою вже розроб­лено низку законопроектів, однак в цілому прогрес у цій сфері наразі незначний.

Однією з безпекових структур, що найбільш динамічно розвивається, стала Націо­нальна гвардія Украї­ни, створена понад два роки тому. Нацгвардійці відіграли значну роль під час захисту територіальної цілісності та державного суверенітету Украї­ни. У стислий термін військово­службовцями НГУ було прийнято під охорону низку важливих стратегічних об’єктів, об’єктів критичної інфраструктури та важливих державних об’єктів, забезпечено їх охорону та оборону, посилено охорону атомних електростанцій. Завдяки прийняттю ефективних управлінських рішень та маневру силами і засобами НГУ вдалося у короткі строки стабілізувати ситуацію та не допустити подальшої ескалації ситуації у містах Харкові, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі. В районі проведення АТО силами Нацгвардії у взаємодії з іншими складовими сектору безпеки і оборони були успішно проведені операції зі звільнення від незаконних збройних формувань та взяття під контроль низки населених пунктів на території Донецької та Луганської областей.

Досвід проведення АТО та необхідність удосконалення взаємодії з іншими силами охорони правопорядку та військовими формуваннями мав наслідком внесення змін до Закону Украї­ни «Про Націо­нальну гвардію Украї­ни» наприкінці 2015 р.

Для виконання поставлених завдань командування НГУ розробило та успішно застосовує нові тактичні форми протидиверсійної боротьби, підтримання громадського порядку на підконтрольних Украї­ні територіях, виявлення та припинення діяльності терористичних і розвідувальних груп противника. Крім цього, змінено підходи до озброєння та оснащення військовослужбовців НГУ, кадрового, фінансового та матеріально-­технічного забезпечення, професійної підготовки. Підготовка особового складу підрозділів Нацгвардії здійснюється з урахуванням досвіду підрозділів французької й турецької жандармерії, а також італійських карабінерів і націо­нальної гвардії США.

Потрібно відзначити оперативне, якісне комплектування новосформованих підрозділів НГУ та доукомплектування існуючих, що дало змогу залучити для проходження служби у військовому резерві найбільш патріотично налаштованих, вмотивованих громадян Украї­ни, готових виконувати бойові завдання із захисту суверенітету й територіальної цілісності Украї­ни.

Докорінна зміна безпекової ситуації, збройна агресія з боку Російської Федерації потребували змін у забезпеченні прикордонної безпеки та діяльності Державної прикордонної служби Украї­ни.

Від початку гібридної війни Державна прикордонна служба Украї­ни надає необхідні сили та засоби для виконання завдань у районі проведення АТО. Організовано службу прикордонних нарядів на першому оборонному рубежі смуги безпеки, на другому — здійснюється пропуск осіб, транс­портних засобів та вантажів. Для належного виконання нових завдань було збільшено чисельність ДПСУ.

Посилено режим охорони на ділянці державного кордону з Російською Федерацією. На оперативному й тактичному рівні Державною прикордонною службою здійснюються заходи з протидії незаконному переміщенню через державний кордон осіб, зброї та боєприпасів, у т. ч. з тимчасово непідконтрольних територій углиб Украї­ни. За результатами вжитих протягом 2014 р. заходів відмовлено у в’їзді з РФ майже 15,5 тис. осіб, в 2015 р. — близько 10 тис. осіб[8].

Здійснено комплекс заходів щодо інженерно-­технічного облаштування україн­сько-­російського державного кордону, територій, прилеглих до районів проведення антитерористичної операції, та лінії розмежування з окупованою РФ Автономною Республікою Крим.

Унаслідок докорінної зміни безпекової ситуації та необхідності виконання нових завдань з охорони і захисту державного кордону були внесені зміни у стратегічні й програмні документи прикордонного відомства. Зокрема, схвалено нову Стратегію розвитку Державної прикордонної служби Украї­ни.

Запроваджено нові форми співпраці з прикордонними відомствами сусідніх країн та Європейською агенцією з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав — членів ЄС FRONTEX. Зокрема, здійснюються спільний багатосторонній аналіз ризиків у сфері безпеки державного кордону, обмін інформаційними повідомленнями у разі виявлення нових способів протиправної діяльності на державному кордоні, а також найбільш характерних випадків правопорушень.

Нинішня російська агресія та воєнна загроза зі сходу, що існуватиме у тривалій історичній перспективі, є визначальними чинниками, які впливають на формування і реалізацію державної політики Украї­ни у сфері націо­нальної безпеки і оборони, оборонне і безпекове планування та реформування і розвиток вітчизняних сил безпеки і оборони.

12.2. Головні завдання подальшого реформування сектору безпеки і оборони

Завершення реформування сектору безпеки і оборони Украї­ни та набуття ним нової якості потребує вирішення низки важливих завдань. Стосовно оборонної складової сектору йдеться про набуття силами оборони спроможностей, необхідних для ефективного реагування на воєнно-­політичні виклики й гібридні воєнні загрози; підвищення рівня їх сумісності під час участі в операціях НАТО та ЄС із кризового реагування, а також в інших операціях з підтримання миру і міжнародної безпеки; досягнення критеріїв, потрібних для набуття членства в НАТО.

Стрижнем сил оборони залишатимуться Збройні Сили. Однак суттєвий за обсягами та специфічний за характером внесок до їх спроможностей мають забезпечувати Націо­нальна гвардія Украї­ни, органи управління, сили та засоби Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Державної прикордонної служби, Служби безпеки та Служби зовнішньої розвідки Украї­ни. Такий різнорідний міжвідомчий склад сил оборони потребує дієвих механізмів взаємоузгодження їх трансформації та подальшого розвитку, технічного оснащення, підготовки, зокрема спільної, та всебічного забезпечення. Це можливо за використання ефективних механізмів оборонного планування та управління оборонними ресурсами, що застосовують у НАТО.

Йдеться, зокрема, про методологію т. зв. всебічного підходу до забезпечення оборони і методик планування, що ґрунтуються на досягненні необхідних спроможностей силами оборони, враховують їх підготовку до виконання завдань за призначенням, належне матеріально-­технічне забезпечення потреб цих сил тощо. Актуальним є також створення інтегрованої системи управління ризиками; запровадження існуючої в НАТО циклічності процесу розроб­лення документів оборонного планування; адаптування до стандартів Альянсу згаданих документів, а також документів оперативного і бойового управління, статутів та настанов сил оборони; забезпечення дієвого контролю за станом виконання завдань і заходів, визначених у документах оборонного планування.

У свою чергу, для впровадження ефективного та прозорого управління оборонними ресурсами слід, з використанням євроатлантичних стандартів, переглянути принципи і підходи до бюджетного планування та обсяги забезпечення ресурсами сил оборони; поступово досягнути раціонального розподілу видатків на забезпечення утримання військ (сил), їх потреб на оперативну та бойову підготовку, розвиток і закупівлю озброєння, військової та спеціальної техніки.

Важливим завданням трансформації оборонного сектору є створення об’єднаної системи логістики сил оборони, яка відповідала б стандартам НАТО і була придатною як у мирний час, так і в особливий період. Для цього передбачається удосконалити відповідну нормативно-­правову базу, а також перейти на прийняті у НАТО системи: кодифікації озброєння, військової та спеціальної техніки, військово-­технічного майна, ракет і боєприпасів та матеріально-­технічних засобів; уніфікації речового, продовольчого та інших видів забезпечення; управління життєвим циклом продукції оборонного призначення та подвійного використання тощо.

На часі — створення сучасної системи медичного забезпечення сил оборони з урахуванням відповідних принципів і стандартів НАТО та досвіду бойових дій на Донбасі. Ця система має забезпечувати медичну допомогу як під час виконання бойових завдань, так і в період лікування та медичної реабілітації поранених у рамках єдиного медичного простору нашої держави шляхом інтеграції з існуючою цивільною системою охорони здоров’я.

З огляду на це, передбачається удосконалити систему управління військово-­медичною службою, її функціональні та організаційні структури; оптимізувати кількість і розташування військово-­медичних закладів з урахуванням потреб оборони держави. Cлід зосередити увагу також на розвитку військової медицини, вдосконаленні організаційно-­штатної структури медичних підрозділів військових частин і з’єднань, системи комплектування їх медичним персоналом, забезпеченні необхідним оснащенням, евакуаційно-­транспортними засобами тощо.

Важливо нарощувати, у т. ч. за допомогою держав — членів НАТО, спроможності держави щодо надання медичної допомоги особам, постраждалим унаслідок бойових дій, їх реабілітації, включно з медико-­психологічним та санаторно-­курортним лікуванням.

При створенні нової системи медичного забезпечення сил оборони має бути збережений визначений законодавством рівень соціальних гарантій щодо медичного обслуговування військових, ветеранів військової служби, членів їх сімей, цивільних працівників та інших категорій громадян, які мають право лікуватись у військових лікувальних закладах.

Набуття силами оборони належних спроможностей неможливе без підвищення професіоналізації особового складу сил оборони та створення необхідного військового резерву. Для цього, зокрема, потрібно: створити умови для формування нової ментальності командного та рядового складу сил оборони на основі європейських цінностей; переглянути організацію їх військової служби, військові статути та інші документи, що регламентують порядок її проходження, а також взаємовідносини між військовими, військовим і цивільним персоналом; запроваджувати націо­нально-­патріотичні атрибути військової служби. Важливим завданням є перехід до нового стилю управління у військовій сфері, європейських взає­мовідносин між керівниками та підлеглими.

Дедалі більшого значення у професіоналізації сил оборони набуває підвищення мотивації до проходження військової служби. Йдеться, насамперед, про посилення правового та соціального захисту військових, упорядкування їх службової діяльності, вирішення їх житлових проб­лем тощо. Це дасть змогу забезпечити стійке збільшення у силах оборони частки військовослужбовців за контрактом, формування професійного сержантського складу, нарощування чисельності військового резерву.

Для посилення професіоналізації сил оборони потрібно налагодити в них сучасну систему кадрового менеджменту з використанням прийнятих у НАТО принципів кадрової та гуманітарної політики. Необхідно забезпечити ефективне управління кар’єрою професійних військовослужбовців у спосіб підвищення якості їх навчання і підготовки, впровадження прозорої та доброчесної системи добору кандидатів і призначення їх на посади, уточнення процедур звільнення військових зі служби та створення умов для їх адаптації до цивільного життя.

Ситуація як у районі проведення антитерористичної операції, так і в інших регіонах краї­ни залишається складною. Тож україн­ським спеціальним службам та правоохоронним органам потрібно докладати чимало зусиль для упередження загроз, викриття справжніх намірів противника, своєчасного виявлення та припинення розвідувальної, диверсійної, терористичної та іншої протиправної діяльності проти нашої держави.

Подальше реформування Служби безпеки Украї­ни має забезпечити «її трансформацію у динамічну, укомплектовану високопрофесійними фахівцями, забезпечену сучасними матеріальними і технічними засобами спеціальну службу, здатну ефективно захищати державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність Украї­ни»[9]. Такий підхід та врахування досвіду діяльності спецслужб держав — членів ЄС і НАТО дозволить суттєво підвищити ефективність СБУ, роль якої у протидії гіб­ридній війні суттєво зростає. Найближчим часом очікується прийняття Концепції реформування СБУ.

Метою розвитку вітчизняних розвідувальних органів є «посилення розвідувальних спроможностей Украї­ни на основі їх узгодженого функціонування, координації діяльності та зміцнення взаємодії з партнерськими спецслужбами держав — членів НАТО»[10]. Це дозволить підвищити ефективність діяльності розвідувальних органів Украї­ни в умовах гібридних загроз і обмежених фінансових можливостей держави.

Важливого значення набуває прийняття Закону Украї­ни «Про розвідувальну діяльність», який повинен чітко визначити суб’єктність націо­нальної розвідувальної системи, її формат, структуру, права та обов’язки суб’єктів, правові засади, порядок, форми і механізми взаємодії між ними та з іншими органами, які залучаються до здійснення розвідувальних заходів.

Реформа Міністерства внутрішніх справ Украї­ни має забезпечити «максимально доцільну консолідацію правоохоронної діяльності у сфері його відповідальності, позбавлення невластивих контрольних і дозвільних функцій, підвищення рівня довіри громадян до правоохоронних органів, трансформацію у цивільний центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах правоохоронної діяльності, захисту державного кордону, міграційної діяльності та цивільного захисту»[11].

Необхідно вирішити питання щодо належного забезпечення правоохоронців сучасними технічними засобами, удосконалити систему підвищення кваліфікації та навчання поліцейських, спеціалістів для слідчих підрозділів, запровадити принципово нову систему оцінювання ефективності діяльності Націо­нальної поліції Украї­ни.

Розвиток Націо­нальної гвардії Украї­ни як військового формування з правоохоронними функціями має бути спрямований на «збільшення її спроможностей щодо забезпечення громадської безпеки, фізичного захис­ту об’єктів критичної інфраструктури, участі в охороні та обороні державного кордону Украї­ни, а також підтримки операцій Збройних Сил Украї­ни у кризових ситуаціях, що загрожують націо­нальній безпеці, та в особливий період»[12].

Пріоритетним завданням на найближчий час має стати розгортання належним чином підготовлених військових частин оперативного призначення та загонів спеціального призначення, а також оснащення частин і підрозділів Націо­нальної гвардії Украї­ни новітніми та модернізованими зразками озброєння і військової техніки, спеціальними засобами та обладнанням для охорони громадського порядку, сучасними системами управління та зв’язку.

Відповідно, мають бути змінені організаційно-­штатні структури, а системи управління вдосконалені до рівня стандартів НАТО. Особливу увагу слід приділити реформуванню системи бойової та спеціальної підготовки, розгортанню та обладнанню центрів підготовки підрозділів час­тин оперативного призначення.

Розвиток Державної прикордонної служби потребує вирішення таких завдань, як:

— модернізація системи управління і посилення бойових можливостей;

— забезпечення сучасними технічними засобами, впровадження новітніх інформаційних технологій у систему управління та забезпечення захисту інформаційних ресурсів;

— визначення чіткого механізму залучення в мирний час з’єднань, військових частин і підрозділів Збройних Сил Украї­ни до заходів з посилення охорони державного кордону та суверенних прав держави в її виключній (морській) економічній зоні;

— удосконалення співпраці з прикордонною охороною сусідніх країн, країн ЄС, зокрема, спільний багатосторонній аналіз ризиків у сфері безпеки державного кордону, співпраця у підготовці кадрів тощо.

Особливе занепокоєння наразі викликає невирішеність питання щодо відновлення контролю за ділянкою державного кордону в зоні проведення АТО.

Для адекватного і гнучкого реагування на весь спектр загроз націо­нальній безпеці Украї­ни в умовах протидії гібридній війні важливо продовжувати реформування та розвиток усіх складових сектору безпеки і оборони. Актуальними залишаються завдання щодо вдосконалення міжвідомчої взаємодії, раціонального використання наявних у держави можливостей і ресурсів.

12.3. Відновлення та розвиток оборонної промисловості

Оборонна промисловість — одна з небагатьох галузей промисловості Украї­ни, де збереглися високотехнологічні виробництва.

Нині україн­ська оборонка значно відстає у розвитку елементної бази мікроелектроніки, мікропроцесорної техніки, нанотехнологій, без чого неможливе створення сучасних зразків озброєння. Мізерною є частка впроваджених нових технологічних процесів у сфері виробництва озброєння в загальних обсягах освоєних нових технологій. Ледь жевріє діяльність з патентування вітчизняних винаходів, впровадження винаходів, нових технологій та матеріалів.

Основними причинами цих проб­лем є:

— неефективність діючої системи управління оборонною промисловістю;

— структурна недосконалість оборонної промисловості через незавершеність запровадження організаційних, законодавчих, економічних, техніко-­технологічних, майнових та інших перетворень;

— відсутність державної підтримки технологічної модернізації підприємств, стимулювання розвитку критичних технологій;

— занепад наукового, технічного та виробничого потенціалу оборонних підприємств;

— високий рівень зносу основних фондів;

— недостатність ресурсного забезпечення та неефективне використання наявних ресурсів;

— втрата традиційних ринків експорту продукції військового призначення та подвійного використання, що призвело до зменшення обсягів виробництва, а також коштів підприємств, що спрямовуються на створення і модернізацію зразків видів озброєнь і військової техніки, які мають попит на зовнішніх та внутрішньому ринках;

— високий рівень імпортозалежності від Російської Федерації.

Нині, коли оборонна промисловість має оперативно та якісно виконувати своє головне завдання — задовольняти потреби Збройних Сил Украї­ни та інших військових формувань у ОВТ, до «хронічних» проб­лем ОПК Украї­ни, пов’язаних переважно із застарілою матеріально-­технічною базою виробництва, додалися нові. Йдеться про втрату контролю над низкою підприємств оборонного спрямування через анексію Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, а також тимчасову окупацію окремих районів Донецької та Луганської областей, а також про припинення Україною військово-­технічного співробітництва (ВТС) з Російською Федерацією як країною-­агресором.

Російська окупація АРК суттєво зменшила можливості ОПК Украї­ни не тільки у військово-­морському сегменті (кораб­лебудування та судноремонт), а й у авіаційному (розробка та виготовлення парашутних систем, випробування авіаційної техніки, ремонт літаків та вертольотів морської авіації) і танкобудуванні.

На тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей залишаються важливі підприємства з виробництва боєприпасів, вибухових речовин, спецхімії та спецматеріалів, а також з авіаремонту.

Розрив ВТС з Росією обумовлює необхідність активізувати заходи з імпортозаміщення російських комплектуючих для україн­ських підприємств. Тим більше що у Воєнній доктрині Украї­ни, затвердженій Указом Президента від 24 вересня 2015 р. № 555, визначено, що воєнно-­економічне та військово-­технічне забезпечення воєнної безпеки держави безпосередньо залежить від україн­ського ОПК.

Реалії сьогодення такі, що, з огляду на обмежені можливості отримання летальної зброї від наших партнерів, забезпечувати україн­ське військо сучасним озброєнням мусимо самі, спираючись передусім на власну оборонну промисловість.

Слід зазначити, що протягом останніх років україн­ська оборонка значно змінилася.

Уже в 2015 р. державне оборонне замовлення було виконане майже на 100 %. Рішення про припинення виробничої та науково-­технічної кооперації оборонних підприємств Украї­ни і РФ[13] стимулювало пошук нової кооперації та нових ринків збуту товарів військового призначення.

Зростанню результативності діяльності оборонних підприємств сприяло прийняття низки важливих законодавчих актів. Зокрема, зміни у Податковому та Митному кодексах Украї­ни дали змогу звільнити від мита та податків товари (запчастини, вузли та агрегати), необхідні для виробництва ОВТ для Збройних Сил. Уряд своїм рішенням[14] дозволив передоплату спеціального обладнання та устаткування, необхідного для розроб­лення і виготовлення озброєння, військової та спеціальної техніки для потреб Збройних Сил Украї­ни й інших військових формувань терміном до одного року.

Усе це створило сприятливі умови для виконання державних конт­рактів з оборонного замовлення, збільшення в його обсязі сучасних зразків озброєння. І результати не забарилися: упродовж 2015 р. за результатами проведених державних випробувань на озброєння Збройних Сил Украї­ни було прийнято близько 20 нових зразків озброєння та військової техніки.

Значний потенціал у нарощуванні можливостей створення та виробництва сучасного озброєння і військової техніки зосереджений у недержавному секторі націо­нальної економіки.

Так, поряд із підприємствами ДК «Укроборонпром» і Державного космічного агентства Украї­ни (ДКАУ), які становлять основу націо­нального ОПК, вагомий внесок у створення сучасного ОВТ роб­лять і приватні компанії, такі як ПАТ «Мотор Січ», ВАТ «АвтоКРАЗ» і багато інших.

Однак для ефективної реалізації потенціалу недержавного сектору націо­нальної економіки потрібні суттєві зміни в розвитку державно-­приватного партнерства у сфері оборонної промисловості та вирішення існуючих тут проб­лем. Серед найважливіших — знаходження взаєморозуміння та компромісів з державою у питаннях гарантування інвестицій, ринків збуту, ціноутворення, випробування товарів військового призначення, інтелектуальної власності, роялті тощо.

Розвиток оборонної промисловості тісно пов’язаний з розвитком інших високотехнологічних галузей. Прикладом такого комплексного позитивного впливу є проекти україн­ських компаній ПАТ «Мотор Січ» та ДП «Завод 410 ЦА» щодо модернізації вертольотів Мі-­2 та Мі-­8, які можуть виконувати завдання різної складності й використовуватися як для потреб міністерств оборони і внутрішніх справ, так і в інтересах інших суб’єктів. Ці принципово нові машини вже нині мають попит на внутрішньому ринку і в зарубіжжі.

Серед найближчих головних пріоритетів розвитку вітчизняної оборонної промисловості є створення виробництва та постачання в інтересах:

Сухопутних військ — високоточних ракет і боєприпасів, артилерійських систем і бронетранспортерів нового покоління, засобів зв’язку та управління, автоматизованих комплексів розвідки, безпілотних літальних апаратів (у тому числі ударних), навігаційної апаратури;

Повітряних Сил — модернізованих літаків, вертольотів, засобів радіолокації, станцій радіоелектронної боротьби, зенітних ракетних комплексів, розробка зенітного ракетного комплексу середньої дальності та військово-­транспортних літаків;

Військово-­Морських Сил — комплексів крилатих ракет, бойових кораб­лів та броньованих артилерійських катерів.

Надзвичайно важливо ухвалити рішення і сформувати законодавство щодо розвитку стратегічних галузей оборонної промисловості, зокрема, ракетно-­космічної, авіаційної, кораб­лебудівної, боєприпасів та спеціальної хімії, приладобудування.

Передумовою для розвитку в Украї­ні сучасних виробництв озброєння та військової техніки може стати цивілізоване реформування вітчизняного оборонного комплексу відповідно до міжнародних стандартів корпоратизації. Це дозволить створити прозору сучасну структуру управління, зокрема наглядові ради, встановити єдині загальноприйняті правила гри для міжнародних інвесторів, залучити іноземний капітал та дозволити йому працювати на посилення обороноздатності Украї­ни.

Ще один ключовий напрям реформування оборонної галузі — створення кластерів, які об’єднають профільні підприємства. У червні 2016 р. був створений перший кластер — Україн­ську авіабудівну корпорацію — на фундаменті легендарного ДП «Антонов». А завдяки Закону Украї­ни № 1475, ухваленому в липні 2016 р., україн­ські авіабудівники тепер уже можуть створювати спільні підприємства з іноземними компаніями за кордоном.

На порядку денному — створення інших кластерів, які об’єднають державні та приватні підприємства за чіткою спеціалізацією. Їх ядром має бути профільний концерн з правами спецекспортера. Кожен з таких кластерів матиме замкнений цикл виробництва, вестиме розробки нової техніки та виготовлятиме новітню продукцію.

Інтелектуальні та фінансові ресурси держави мають бути спрямовані на технологічне оновлення виробничої бази, удосконалення взаємодії між наукою і виробництвом, інтегрування у світову оборонно-­промислову кооперацію та співробітництво, підготовку висококваліфікованих кадрів.

Заходи з імпортозаміщення. Після припинення військово-­технічного співробітництва з Росією для оборонної промисловості Украї­ни вкрай важливо вирішити два проб­лемні питання: визначити заходи і механізми імпортозаміщення комплектуючих для ремонту та модернізації ОВТ, які раніше поставлялися з РФ, та переорієнтувати діяльність підприємств ОПК на співробітництво з іншими країнами. Пошук відповідей на них здійснюється за гібридним сценарієм. З одного боку, йдеться про модернізацію наявних і створення нових виробництв ОВТ з використанням обсягів оборонного бюджету, що зросли в умовах війни, з іншого — про розгортання військово-­технічного співробітництва з компаніями країн ЄС, НАТО та країн, які не входять до цих союзів.

Важливість своєчасного вирішення зазначених проб­лем важко переоцінити. Військово-­технічне співробітництво Украї­ни з Росією у сфері спільного виробництва різноманітних видів ОВТ тривало понад півстоліття. За цей час сформувалися споріднені технології та виробництва. Третина з 400 російських організацій та підприємств постачала комплектуючі оборонним підприємства Украї­ни. У свою чергу, 160 україн­ських підприємств постачали понад 3 тис. деталей, вузлів та спеціальних виробів на російські підприємства.

За даними ДК «Укроборонпром», до складу якого входить більшість оборонних підприємств Украї­ни, для виробництва комплектуючих нині залучено понад сто приватних підприємств з різних регіонів краї­ни; вони вже налагодили виробництво близько 300 зразків. Частина комплектуючих закуповується поки що у колишніх країнах Варшавського договору, які володіють радянськими технологіями та мають споріднені виробництва.

Загалом до виробництва комплектуючих до військової техніки та озброєння залучено 300 україн­ських підприємств, зокрема з Львівської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Запорізької та Черкаської областей. Для подальшої консолідації зусиль та прискорення вирішення проб­леми імпортозаміщення концерн «Укроборонпром» розробив номенклатурний Каталог продукції ОПК[15]. За даними Укроборонпрому, вжиті на сьогодні заходи дозволили зменшити потребу в імпорті комплектую­чих: у бронетанковій галузі — на 72 %, у решті галузей — на 35—54 %, у радіо­електронній — лише на 15 %.

Розширення ВТС з країнами ЄС і НАТО. Співробітництво з країнами ЄС і НАТО є одним із головних стратегічних напрямів розвитку безпекової політики Украї­ни. У сучасних воєнно-­політичних умовах основною метою цієї політики є досягнення критеріїв, необхідних для набуття у подальшому членства Украї­ни у Північноатлантичному альянсі. Важливим завданням для досягнення цієї мети є розширення співробітництва в оборонно-­технічній сфері.

Співпраця Украї­ни з Альянсом в оборонно-­технічній сфері скеровується Спільною робочою групою (СРГ) у рамках Комісії Україна—НАТО. Основними завданнями СРГ є визначення й координація реалізації практичних заходів співробітництва у сфері озброєнь, у т. ч. з питань використання можливостей міжнародної кооперації в інтересах розвитку науково-­технічного та виробничого потенціалу ОПК.

Тривалий час Міноборони спільно з підприємствами виконує роботу щодо приєднання Украї­ни до багатонаціо­нальних проектів НАТО «Розумна оборона», а також проектів Агенції НАТО з «підтримки та постачання». Крім того, очікується приєднання Украї­ни ще до кількох таких проектів НАТО, що відкриє вітчизняним оборонним підприємствам можливість для залучення нових технологій, налагодження виробництва сучасного озброєння для сил оборони держави, представлення на ринках країн НАТО своєї продукції, обміну досвідом та участі у тендерах, які проводяться в рамках проектів, прискорення впровадження в Украї­ні стандартів НАТО.

З метою поглиб­лення співробітництва із країнами ЄС у оборонній сфері 7 грудня 2015 р. було підписано адміністративну угоду між Міністерством оборони Украї­ни та Європейським оборонним агентством. Головна мета угоди — максимально окреслити сфери спільного інтересу, в яких, у перспективі, здійснюватиметься співробітництво між Україною та країнами — членами ЄС. Угода сприятиме залученню Украї­ни до європейських досліджень і розробки технологій у сфері оборони. У перспективі передбачається опрацювання спільних проектів з Європейським оборонним агентством та участь у засіданнях його керівної ради.

Серед робіт за контрактами у сфері ВТС за участю підприємств ОПК Украї­ни та компаній країн НАТО слід відзначити модернізацію американсько-­україн­ської ракети-­носія «Антарес» з новим двигуном першого ступеня[16], поставки маршових ракетних двигунів для четвертого ступеня європейської ракети-­носія «Вега». Окремо слід згадати підписану у 2016 р. Угоду між ДП «Антонов» та канадською фірмою Esterline CMC Electronics з оснащення літаків Ан-­124 («Руслан»), Ан-­148/158/178 канадською авіонікою нового покоління.

Перелік прикладів співробітництва можна продовжити й далі. Але вже з наведеного випливає, що успіх у започаткуванні ВТС з компаніями розвинених країн ЄС і НАТО матимуть насамперед високотехнологічні та наукоємні підприємства ОПК Украї­ни.

Приклади співробітництва підприємств з компаніями країн інших регіонів світу. У листопаді 2016 р. Україна підписала з Пакистаном збройовий меморандум на 600 млн дол. США. Домовленості стосуються технічного обслуговування та модернізації танків.

ПАT «Мотор Січ» бере участь у розробці проекту будівництва в Китаї підприємства з виробництва двигунів ТВЗ-­117 для вертольотів.

Україн­ською стороною досягнуто домовленість про створення україн­сько-­індійських спільних підприємств з модернізації та ремонту ЗРК «Квадрат», «Тунгуска» та «Шилка».

Індійська компанія Reliance Defence LTD спільно з ДП «Антонов» планують створення багатофункціонального транспортного літака для військово-­транспортної авіації та внутрішніх цивільних перевезень. Може йтися про виробництво 500 літаків загальною вартістю 5,3 млрд дол. США.

У стадії завершення — розробка оперативно-­тактичного ракетного комплексу (ОТРК) «Грім-­2» відповідно до контракту з компанією однієї з іноземних країн[17].

Таким чином, поряд зі здобутками в оборонній галузі, досягнутими за останні роки, залишаються серйозні проб­леми, які потребують невідкладного вирішення. Насамперед це стосується удосконалення системи управління оборонною галуззю, технологічного оновлення виробничої бази, удосконалення взаємодії між наукою і виробництвом, інтегрування у світову оборонно-­промислову кооперацію та співробітництво, підготовки висококваліфікованих кадрів.

Ці та інші пріоритетні завдання реформування та розвитку оборонної галузі мають бути чітко визначені у Державній цільовій програмі реформування та розвитку ОПК Украї­ни до 2021 року.

Примітки

[1] Сили оборони — військові формування, правоохоронні і розвідувальні органи та інші державні органи, які залучаються до виконання завдань з оборони держави.

[2] Указ Президента Украї­ни «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни від 04.03.2016 р. «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони Украї­ни» від 14.03.2016 р. № 92/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/92/2016

[3] Закон Украї­ни «Про Раду націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни» від 05.03.1998 р. № 183/98-­ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/183/98-­%D0%B2%D1%80

[4] Указ Президента Украї­ни «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни від 20.05.2016 р. «Про Стратегічний оборонний бюлетень Украї­ни» від 06.06.2016 р. № 240/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/240/2016/paran10#n10

[5] Закон Украї­ни «Про Збройні Сили Украї­ни» від 06.12.1991 р. № 1932-­ХІІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1934-­12

[6] Указ Президента Украї­ни «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни від 20.05.2016 р. «Про Стратегічний оборонний бюлетень Украї­ни» від 06.06.2016 № 240/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/240/2016/paran10#n10

[7] Україн­ська контррозвідка ефективно протидіє диверсантам та агентам російських спецслужб [Електронний ресурс] / офіц. сайт СБУ. — Режим доступу : https://ssu.gov.ua/ua/news/1/category/166/view/1221#sthash.EXtYRQYj.dpuf

[8] У 2015 році в Україну не пропустили 10 тисяч росіян [Електронний ресурс] // ТСН. — Режим доступу : http://tsn.ua/ukrayina/golova-­derzhprikordonsluzhbi-­rozpoviv-­skilki-­rosiyan-­ne-­pustili-­do-­ukrayini-­za-­rik-­553475.html

[9] Концепція розвитку сектору безпеки і оборони Украї­ни, затверджена Указом Президента Украї­ни від 14.03.2016 р. № 92/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/92/2016/print1443083281486749; Стратегія націо­нальної безпеки Украї­ни, затверджена Указом Президента Украї­ни від 26.05. 2015 р. № 287/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

[10] Концепція розвитку сектору безпеки і оборони Украї­ни, затверджена Указом Президента Украї­ни від 14.03.2016 р. № 92/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/92/2016/print1443083281486749

[11] Стратегія націо­нальної безпеки Украї­ни, затверджена Указом Президента Украї­ни від 26.05.2015 р. № 287/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

[12] Стратегія націо­нальної безпеки Украї­ни, затверджена Указом Президента Украї­ни від 26.05.2015 р. № 287/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

[13] Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про припинення дії Угоди між Урядом Украї­ни та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-­технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості» від 26.08.2015 р. № 632 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/632-­2015-­%D0%BF

[14] Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів Украї­ни від 23 квітня 2014 року № 117» від 09.12.2015 р. № 1041 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1041-­2015-­%D0%BF

[15] У Каталозі зазначено коди, групи та класи продукції за державним класифікатором Д020, ідентичним до класифікатора НАТО. Наведено відомості про виробника та підприємство ОПК, яке застосовує продукцію під час виробництва ОВТ, а також містяться назви та позначення продукції згідно зі стандартами, технічними умовами, технічною документацією на її виготовлення та орієнтовна щорічна потреба у продукції.

[16] Запуск РН «Антарес» з новим двигуном та космічною вантажівкою Cygnus було успішно здійснено у жовтні 2016 р.

[17] ОТРК «Грім­-2» — мобільна пускова установка з двома ракетами класу «земля-­земля». Дальність стрільби — 280 км з можливістю забезпечення дальності до 500 км. Після сертифікації всі права на комплекс залишаються в Украї­ні.

13.1. Гібридна агресія як каталізатор економічних трансформацій

Глибока економічна криза, спровокована масштабною агресією з боку РФ, виявила високу вразливість націо­нальної економіки до гібридних викликів та загроз. Упродовж 2014—2015 рр. економічний розвиток стримувався інфільтрацією негативних ефектів від вилучення з економічного простору АР Крим та промисловості Донбасу, розривом виробничих та коопераційних зв’язків, експропріації економічної власності, руйнування інфраструктури, зупинки виробництв, скорочення зайнятості та збільшення вимушеної міграції.

Кумулятивні економічні втрати Украї­ни у період гібридної війни 2014—2015 рр. (-16,0 % за два роки) перевищили втрати ВВП від фінансово-­економічної кризи 2008—2009 рр. (-14,8 % у 2009 р.), а темпи падіння експорту фактично сягнули рівня 2009 р. (-39,7 % та -40,8 % відповідно). Якщо після критичного зниження ВВП у 2009 р. на 14,8 % україн­ська економіка мала трирічний відновлювальний період, фактор гібридної агресії призвів до затяжного економічного згортання, внаслідок якого обсяг економіки у 2015 р. становив лише 78,5 % від рівня 2008 р. (рис. 1).

В умовах гібридної агресії відбулося суттєве, майже дворазове, звуження ролі й місця Украї­ни у світовій економіці. У 2015 р. частка вітчизняного ВВП у світовому ВВП скоротилась проти 2013 р. удвічі — до 0,12 %, та у 2,5 раза порівняно з 2008 р. (0,26 % у світовому ВВП). Скорочення масштабів україн­ської економіки супроводжувалося драматичним зниженням її експортного потенціалу, і за підсумками 2015 р. товарний експорт Украї­ни становив 0,23 % світового експорту, що у 1,5 раза та 1,8 раза менше за показники, відповідно 2013 р. та 2008 р.

Прямим наслідком втрати п’ятої частини економічного потенціалу внаслідок гібридної агресії став істотний занепад індустріального сектору Украї­ни у 2014—2015 рр. Так, темпи зниження валової доданої вартості добувної (-14,2 %) та переробної промисловості (-12,0 %) у 2014 р. удвічі перевищували темпи падіння ВВП (-6,8 %). У 2015 р. темпи падіння промисловості посилилися (у добувній промисловості до -14,3 %, у переробній — до -13,7 %). Загалом у 2014—2015 рр. скорочення доданої вартості у промисловості у поточних цінах у доларовому еквіваленті досягло 34,2 млрд дол. США (-12,5 млрд дол. США у 2014 р. та -21,7 млрд дол. США у 2015 р.)[1] від рівня 2013 р.

Активна фаза гібридної агресії прискорила зниження соціальних стандартів та рівня життя громадян Украї­ни. У 2014—2015 рр. катастрофічно скоротився платоспроможний попит населення. Індекс реальної заробітної плати у 2014 р. становив -6,5 % до попереднього року, у 2015 р. цей спад потроївся і досяг -20,2 % відповідно.

Вітчизняна економічна модель, побудована на залежності від результативності зовнішньоекономічної діяльності та використання традиційних географічних та номенклатурних позицій, виявилася критично вразливою до шоку різкого згортання зовнішньоторговельного обороту з РФ. Цей канал опосередкованого економічного тиску на Україну не втрачав актуальності як важіль гібридної агресії. Протягом 2014—2015 рр. інтенсивність економічної агресії РФ проти Украї­ни не знижувалась, а її нова хвиля проти україн­ського експорту та транзиту розпочалася у 2015 р. — на початку 2016 р.

Водночас гібридна агресія проти Украї­ни створила імпульс для прискорення економічних трансформацій та структурних зрушень. Подолання нагромаджених проб­лем економічної залежності та відсутності переконливих драйверів економічного розвитку розпочалося у складних зовнішніх умовах. За істотної підтримки міжнародної спільноти та переорієнтації внутрішніх можливостей було утримано макроекономічну стабілізацію. З ІV кварталу 2015 р. більшість видів економічної діяльності в Украї­ні продемонстрували зростання. Його лідерами стали будівництво, інформація та телекомунікації, транспорт та інші галузі, які продовжили зростання і в І півріччі 2016 р. Окрім цього, серед здобутків економічних реформ, отриманих в умовах російської агресії, слід відзначити таке.

1. Пришвидшення географічної диверсифікації, що рельєфно окреслилося у зменшенні частки СНД у структурі зовнішньоторговельних поставок. Так, у 2011 р. СНД формував 39,2 % сукупного експорту та 44,5 % імпорту Украї­ни, тоді як у 2015 р. його частка знизилася до 21,5 і 25,7 % відповідно. Домінуючу частку зовнішньоторговельних потоків націо­нальної економіки у 2015 р. забезпечили краї­ни ЄС (34,1 % експорту і 42,5 % імпорту товарів), що свідчить про активізацію процесів євроінтеграції Украї­ни.

Водночас зростання частки ЄС у структурі зовнішньоторговельного обороту Украї­ни супроводжувалося скороченням обсягів торгівлі. Зокрема, експорт до країн ЄС знизився у 2015 р. на 23,5 %, а товарний імпорт із ЄС — на 25,3 %. Схожа ситуація склалася і на азійському векторі торгівлі: у 2015 р. частка країн Азії у вітчизняному експорті зросла до 31,2 %, тоді як експортна виручка скоротилася на 18,4 %, а обсяги імпорту — на 32,9 %.

2. Зниження торговельної залежності від РФ. В умовах гібридної війни у 2015 р. прискореними темпами згорталися економічні відносини з РФ. Зниження обсягів експорту до Росії у 2015 р. сягнуло 50,8 %, тоді як у 2014 р. цей показник становив 34,8 %. Загалом у 2014—2015 рр. україн­ські експортери скоротили поставки до РФ на 67,9 % — до 4,8 млрд дол. США, а їх частка знизилася до 12,6 %. Водночас зі скороченням експортних поставок на російський ринок значно зменшилися обсяги імпорту. Лише у 2015 р. Україна знизила закупівлю російських товарів на 43,8 % (у 2014 р. — на 52,1 %). Проте РФ усе ще залишається найбільшим ринком збуту віт­чизняної продукції.

Україна дотримується принципів безумовної гармонізації вітчизняної економічної політики щодо РФ із рішеннями, що підтримуються міжнародною проукраїн­ською коаліцією. У цьому контексті потрібно здійснити комплексний аудит економічного впливу російського та квазі-­іноземного капіталу на вітчизняну економіку на основі критеріїв економічної безпеки Украї­ни з метою визначення його дестабілізаційного потенціалу (шокові перетоки інвестиційних ресурсів, банкрутство, масові звільнення, порушення діяльності безперебійних виробничих ланцюгів тощо). Держава має напрацювати комплекс контрзаходів, аби знизити потенціал дестабілізації соціально-­економічної ситуації з боку РФ.

На часі — переосмислення концепції зовнішньоторговельної взаємодії з РФ в особливий період. Зокрема, слід опрацювати санкційну стратегію і тактику Украї­ни щодо Росії, визначити порядок екстреного ситуативного реагування органів державної влади на непередбачувані виклики та провокації РФ в економічній сфері. Йдеться про раптове запровадження обмежень чи заборони на постачання товарів, фізичне блокування транзиту товарів, одностороннє припинення дії міждержавних угод.

3. Істотний прогрес у сфері дерегуляції та запровадження антикорупційних інструментів у сфері бюджетних закупівель і закупівель державних компаній (запровадження системи ProZorro). Крім економічних ефектів від запровадження відповідних інструментів, це засвідчує системність трансформації економічно-­господарського механізму Украї­ни до кращих світових стандартів, що кардинально відрізняються від усталених пострадянських механізмів господарювання. З 1 серпня 2016 р. усі державні закупівлі здійснюються за системою електронних закупівель, якою вже охоп­лено понад 280 тис. тендерів більш як на 145 млрд грн.

4. Зміцнення міжнародного економічного співробітництва, яке набуло інституційної формалізації. Україна помітно активізувала фінансово-­економічне співробітництво на позаросійському векторі. Так, із 1 січня 2016 р. запрацювала Угода про Зону вільної торгівлі з ЄС. З 18 травня 2016 р. Україна приєдналась до Угоди про державні закупівлі СОТ (Agreement on Government Procurement, GPA)[2]. Було погоджено програму співробітництва з МВФ, згідно з якою започатковано чотирирічну програму обсягом 17,5 млрд дол. США[3]. Підписано низку угод про фінансове співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та урядами ряду країн. Ці заходи дали позитивний сигнал міжнародним інституціям та господарюючим суб’єктам, які в умовах підвищення воєнних ризиків не згортали економічного співробітництва з Україною.

Водночас гібридна агресія РФ спричинила важкі втрати для економічної безпеки, насамперед наростивши бар’єри для економічного відновлення та зростання. Протягом 2014—2016 рр. україн­ська економіка мобілізовувала ресурси для пріоритетного забезпечення оборонних потреб, компенсації економічного потенціалу, втраченого внаслідок анексії Криму та збройної агресії на Донбасі, руйнування внутрішніх виробничих зв’язків, збільшення соціального навантаження на основні державні фонди через необхідність фінансувати потреби внутрішньо переміщених осіб, реабілітацію військовослужбовців та постраждалих у зоні АТО. Долаючи екзистенційні виклики, Україна об’єктивно відчувала складності у забезпеченні економічного зростання та утриманні стандартів життя громадян.

Серед найбільш відчутних втрат, наслідки яких не подолані й донині, слід відзначити такі.

1. Втрата експортного потенціалу, що має вияв у згортанні зовнішніх ринків, передусім російських, для україн­ських товарів.

Через втрату значної частини промислово-­виробничого комплексу, що опинилась під окупацією на Донбасі, значні перебої з постачанням сировини, а також розбалансування цінових параметрів собівартості продукції, склалася критична ситуація у низці галузей, насамперед у хімічній промисловості: вона у 2015 р. недорахувалася 30,8 % експортної виручки. Традиційний локомотив вітчизняного експорту — металургія, скоротивши частку в експорті з 41,3 % у 2008 р. до 24,8 % у 2015 р., втратила за цей період 66,0 % експортної виручки. Лише в 2015 р. експорт металопродукції скоротився на 37,9 % — до 9,5 млрд. дол. США.

Значних втрат зазнають вітчизняні машинобудівники, для яких ринок РФ практично закрився. Поставки їхньої продукції на експорт скоротились у 2015 р. на 35,2 %, а частка в сукупному експорті знизилася до 12,5 %.

2. Втрата позицій націо­нальних виробників на окремих сегментах внут­рішнього товарного ринку (машинобудування, нафтопереробки, фармацевтичної та хімічної продукції), що в умовах гібридної агресії є одним із найбільш небезпечних чинників розвитку. Найвищий рівень присутності імпортерів на внутрішньому ринку Украї­ни спостерігається у сегментах товарів з високим рівнем доданої вартості, насамперед машино­будуванні, де попит на 95,3 % забезпечується імпортерами, зокрема на 12,1 % — російськими.

Внутрішній попит на товари хімічної промисловості вітчизняні виробники забезпечують лише на 38,2 %. При цьому відповідна частка російських імпортерів є найбільшою і становить 12,9 %.

Вітчизняні фармацевтика та нафтопереробна промисловість, навіть у разі застосування практично всіх доступних потужностей, здатні забезпечувати внутрішній попит лише на 35—40 %.

Небезпечним є те, що в Украї­ні просто не існує конкурентних інструментів (виробничих і технологічних), аби протистояти імпортерам за більшістю позицій товарної номенклатури. Підвищення військових та політичних ризиків унаслідок агресивних дій РФ на Донбасі стримує розвиток вітчизняного виробництва.

Ці втрати суттєво впливають на стан економічної та націо­нальної безпеки Украї­ни, а їх нівелювання вимагає системних контрзаходів. Сьогодні економічними інструментами гібридної війни з боку Росії залишаються торговельний примус, шантаж товарами критичного імпорту, ембарго по окремих групах товарів тощо. Протидія наслідкам гібридної агресії в економічній сфері має ґрунтуватися на всеохоплюючому зниженні економічної залежності націо­нальної економіки від російського ринку, вирівнюванні макроекономічних дисбалансів та подальшій реструктуризації міжнародного економічного співробітництва, поліпшенні бізнес-­клімату, залученні інвестицій та створенні нових робочих місць в Украї­ні.

Окремо слід сказати про масштабні втрати Украї­ни у промислово-­інноваційній та науковій сферах, зумовлені російською агресією.

Внаслідок анексії Криму Російською Федерацією Україна втратила контроль над підприємствами високотехнологічного сектору суднобудування, зокрема ФСК «Море» та заводом «Фіолент», які включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для націо­нальної безпеки Украї­ни.

Ведення воєнних дій на Донбасі спричинило зупинку низки виробництв, що забезпечували значну частину внутрішнього виробництва інноваційної продукції. Так, частка Донецької та Луганської областей у загальному обсязі реалізації інноваційної продукції в Украї­ні у 2015 р. становила відповідно 1,7 та 0,2 %, тоді як у 2013 р. — 3 та 2,1 %.

Майже третину (27,0 %) промислового потенціалу Донецької та Луганської областей вивезено до Російської Федерації[4]. Зафіксовано демонтаж і вивезення устаткування з підприємств Донбасу, що вироб­ляли високотехнологічну продукцію авіаційної, аерокосмічної, ракетобудівної промисловості, радіоелектроніки та ВПК.

Викликом для економіки Украї­ни на початку гібридної війни стала зупинка коопераційних відносин з РФ у сфері інновацій та науки. Йдеться насамперед про україн­сько-­російське співробітництво у машинобудівній, ракетно-­космічній та авіаційній галузі, у сфері ВПК. Традиційно в РФ спрямовувалося 20—25 % обсягу україн­ського збройного експорту. Із денонсацією Україною низки договорів щодо військово-­технічного співробітництва (ВТС) із РФ припинилася співпраця у сферах підтримання стану російських міжконтинентальних балістичних ракет, розроб­лення та виробництва нових літаків, поставки україн­ських двигунів для російських вертольотів тощо.

Воєнні дії на Донбасі також завдали суттєвих втрат україн­ській науці. Частина наукових установ залишилася на тимчасово непідконтрольній Украї­ні території, частина їхніх будівель зруйнована чи пошкоджена, лише 10 наукових установ евакуйовано, до країн близького та далекого зарубіжжя емігрували майже 12 тис. науковців та викладачів ВНЗ. Водночас через втрату спеціалізованого технологічного обладнання значно скоротилися можливості для проведення експериментальних досліджень. До цього слід додати, що в анексованому Росією Криму залишилося близько 100 наукових установ, які здійснювали унікальні фундаментальні дослідження у сфері морських наук і технологій.

13.2. Пожвавлення реального сектору

Втягнення Украї­ни у тривале й виснажливе протистояння у гібридній війні вже обернулося масштабними втратами для реального сектору економіки. До інструментарію, який використовується Російською Федерацією, належать цілеспрямована руйнація промислових об’єктів та інфраструктури на сході Украї­ни, закриття ринку для україн­ських виробників, блокування транзиту до третіх країн тощо.

У результаті руйнування низки об’єктів на окупованих територіях Донбасу та АР Крим втрачено суттєву частину виробничого потенціалу та інфраструктури краї­ни. Йдеться, зокрема, про стратегічні активи у базових галузях — металургійній, вугільній промисловості, хімічному комплексі, що формують каркас україн­ської економіки.

Усвідомлення незворотності втрат стимулювало поступове налагодження інвестиційно-­виробничого співробітництва україн­ських компаній з іноземними щодо створення нових виробництв у перспективних галузях. Так, розпочато співробітництво щодо розміщення україн­ських виробничих потужностей літакобудування у Саудівській Аравії, створення на території Украї­ни нових потужностей з виробництва провідників Японією, перенесення німецькою компанією в Україну виробництва кабелів тощо.

В аграрному секторі економіки скорочення посівних площ негативно вплинуло на загальнодержавні обсяги збору сільськогосподарських культур. На окупованих територіях Донбасу та в АР Крим втрачено контроль за дотриманням землекористувачами вимог щодо охорони та раціонального використання земель, що погіршує екологію агроландшафтів. Крім того, активні бойові дії згубно вплинули на стан сільськогосподарських угідь, що в майбутньому потребуватиме виділення суттєвих коштів на їх рекультивацію з метою повернення до активного сільськогосподарського обробітку.

Україна зіткнулася із ситуацією цілеспрямованого знищення транс­портної інфраструктури Донбасу, втратою контролю над частиною території Донецької та Луганської областей, у т. ч. ділянки україн­сько-­російського кордону. Захоплено п’ять україн­ських портів у Криму, встановлено російський контроль над Керченської поромною переправою.

У торговельній війні наразі немає переможців, а втрати для Украї­ни вже є суттєвими. За оцінками Націо­нального банку Украї­ни, запровадження нових торговельних обмежень призведе до зниження експорту до РФ протягом 2016 р. на 31 % (1,3 млрд дол. США)[5]. Затяжний торговельний конфлікт змусив Україну переглянути зовнішньоторговельну політику в напрямі пошуку нових ринків і планування відносин з окремими країнами та регіонами світу. Але процес переорієнтування україн­ської продукції на європейські ринки ускладнюється її невідповідністю міжнародним стандартам виробництва, запровадження яких вимагає значних інвестицій та часу.

З початку торговельних війн україн­ські виробники диверсифікують ринки збуту шляхом перегляду продуктової лінійки. Так, аграрії знайшли можливості для збільшення поставок своєї продукції на ринки Північної Африки і країн Близького Сходу[6]. Крім того, перспективними для Украї­ни є ринки Азії, зокрема Туреччини — одного з найбільших імпортерів україн­ської хімічної продукції (добрив та неорганічної хімії). За прогнозами експертів, попит на турецькому внутрішньому ринку протягом наступних років зростатиме. Існують також перспективи розвитку зовнішньоторговельного співробітництва з країнами Південної та Південно-­Східної Азії, що демонструють високі темпи зростання у світовому споживанні металопродукції.

Стрімке згортання обсягів транзитних вантажопотоків, які дедалі більше спрямовуються в обхід території Украї­ни, загрожує перспективою остаточного витіснення націо­нальної транспортної системи з міжнародного ринку транспортних послуг.Імовірна втрата Україною статусу краї­ни-­транзитера спонукала виконавчу владу до пошуку адекватних рішень.

У цьому контексті запуск у січні 2016 р. Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту є безпрецедентною подією, що має розглядатися як елемент забезпечення націо­нальної безпеки Украї­ни, можливість реалізації нашою країною власних геополітичних та економічних інтересів. Розбудова нового Транскаспійського міжнародного транс­портного маршруту не лише дозволить налагодити стабільне вантажне поромно-­залізничне сполучення для збільшення транзиту з Китаю до Європи і назад через територію Украї­ни, але й слугуватиме платформою для здійснення цілого комплексу далекосяжних планів. Ідеться про реалізацію транспортної політики, узгодженої з ЄС та країнами Азії та Кавказу; отримання технічної допомоги від ЄС у рамках спільних програм щодо розвитку та інтеграції транспортних систем; продовження європейських міжнародних транспортних коридорів, зокрема №№ 3, 5, 7, які завершуються на кордоні з Україною, на Кавказ, у Центральну Азію і Китай; розвиток транспортного сполучення у напрямку Чорне море — Балтійське море; суттєве поліпшення транспортної інфраструктури Украї­ни.

Украї­ні важливо позбутися транзитної залежності від РФ, розвиваючи альтернативні транзитні маршрути разом із іншими зацікавленими країнами-­партнерами. У цьому контексті важливими напрямами є активізація розвитку перевезень вантажів у напрямку Балтійське море — Чорне море, а також організація транзиту з Європи до Ірану та регулярних контейнерних перевезень вантажів з Туреччини до Європи через порт Чорноморськ із використанням залізниць Украї­ни[7].

Гібридний конфлікт з РФ змусив Україну переосмислити старі та визначити нові пріоритети економічної політики, результатом чого стало часткове нівелювання руйнівних наслідків дій агресора. Проте здолати труднощі цієї війни можливо лише на основі цілковитої реструктуризації застарілої економічної моделі, що дозволить швидко й на іншому технологічному рівні відродити вітчизняне виробництво, модернізувати реальний сектор як основу економічного зростання, запровадити нові технології, сучасні технічні рішення та інновації й вибороти право зайняти гідне місце у світовому розподілі праці.

У реальному секторі слід прискорити подальші зрушення, що мають відбуватися у контексті розпочатих реформ і відповідати змісту загальноекономічних перетворень, які впроваджуються в Украї­ні. Йдеться про децент­ралізацію, дерегуляцію, демонополізацію та деолігархізацію економіки, розвиток ринкових відносин, зменшення рівня корупції, створення сприятливого інвестиційного клімату, відновлення територіальної цілісності та відбудову Донбасу, виконання зобов’язань Угоди про асоціацію з ЄС.

Перші зрушення вже відбулися. У 2015 р. здійснено низку важливих кроків на шляху формування рамкових умов реалізації загальноекономічних реформ та подальших модернізаційних зрушень. Серед них найбільш відчутними для реального сектору стали:

— підвищення рівня конкурентності та прозорості системи державних закупівель унаслідок запуску системи електронних державних закупівель ProZorro;

— активізація державної підтримки україн­ського експорту шляхом започаткування Робочої групи з питань доступу україн­ських товарів до ринків держав — членів ЄС у рамках роботи новоутвореної Ради з просування експорту при Мінекономрозвитку;

— скасування обов’язкової сертифікації 16 видів продукції;

— гармонізація націо­нальних стандартів з європейськими (прийняття у 2015 р. 4833 націо­нальних стандартів, з яких 2651 гармонізовані з європейськими та міжнародними, у т. ч. 1459 — відповідно директив ЄС);

— посилення правового захисту бізнесу шляхом утворення Ради бізнес-­омбудсмена;

— удосконалення системи підготовки робітничих кадрів шляхом затвердження 78 державних стандартів професійно-­технічної освіти з конкретних робітничих професій, що мають попит на ринку праці, а також утворення 84 навчально-­практичних центрів інноваційних технологій;

— спрощення порядку відкриття та ведення бізнесу.

У промисловості реалізується низка ініціатив, спрямованих на створення належного фінансово-­економічного середовища роботи підприємств, реформування відносин власності, стимулювання структурно-­технологічної модернізації, забезпечення розвитку внутрішнього ринку тощо. Послаб­лено фіскальне навантаження на підприємства (прийнято зміни до Податкового кодексу щодо справляння податку на прибуток та ЄСВ; зменшено рентну плату за користування надрами; законодавчо скасовано додатковий імпортний збір). Відбуваються реформи у напрямі створення ринково орієнтованого державного комплексу шляхом формування сприятливого середовища для перебігу приватизаційних процесів: удосконалено процедури приватизації державних підприємств та активізовано підготовку до приватизації підприємств вугільної галузі.

Держава використовує свої важелі впливу для забезпечення балансу між внутрішнім споживанням та експортом стратегічно важливої для україн­ської промисловості сировини. Позитивними стали рішення, спрямовані на тимчасову заборону вивезення на експорт необроб­лених лісоматеріалів та окремі кроки щодо ліквідації дефіциту брухту чорних металів на внутрішньому ринку.

Певних успіхів досягнуто за інноваційним вектором реформ, зокрема, стосовно ухвалення плану заходів з реалізації Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері на 2015—2019 рр., реанімації інституту технологічних парків як важливого елемента інноваційної інфраструктури, заснування у 2015 р. Націо­нальної асоціації наукових, технологічних парків та інших інноваційних організацій Украї­ни.

Вирішення низки проб­лем розвитку промислового виробництва передбачалося планом пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів Украї­ни від 27 травня 2016 р. № 418-­р. Серед очікуваних результатів його реалізації — визначення пріоритетів у промисловості; запровадження механізмів для інноваційно-­інвестиційного розвитку промисловості; створення умов для розвитку внутрішнього споживання промислової продукції, проведення імпортозаміщення в хімічній галузі, ОПК та інших високотехнологічних галузях. Цільові показники передбачають зростання обсягів промислового виробництва не менш як на 1,2 % до кінця 2016 р., а в середньостроковій перс­пективі — не менш як на 4 %, при цьому частка промисловості у структурі ВВП має сягнути не менш як 21 %.

Орієнтирами державної аграрної політики сьогодні є створення базових умов для сільськогосподарської діяльності та покращення фінансового стану сільгоспвиробників, приведення вітчизняного законодавства до норм, що діють у ЄС, врегулювання земельних відносин з метою підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва.

На цьому шляху вже досягнуто певних успіхів. Здійснюються заходи щодо дерегуляції та спрощення умов ведення господарської діяльності в аграрному секторі (скасовано низку обов’язкових процедур і дозволів, спрощено порядок видачі ветеринарних документів); вітчизняне аграрне законодавство гармонізується відповідно до європейських та міжнародних вимог (приведено у відповідність до вимог ЄС особливості організаційно-­правового регулювання у сферах насінництва та розсадництва, а також ідентифікації та реєстрації тварин, розпочато роботу Державної служби Украї­ни з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів); створено умови для впровадження інструментів аграрного ринку та механізму зниження ризиків сільськогосподарського виробництва, орієнтованих на зміцнення фінансової безпеки сільгоспвиробників (відпрацьовано технології введення в обіг аграрних розписок, врегульовано питання здійснення страхування майбутнього врожаю окремих видів сільгоспкультур); удосконалено процеси регулювання земельних відносин (зокрема, визначено єдині вимоги до складу та змісту проектів землеустрою, скасовано ліцензування робіт з оцінки земель, забезпечено надання нотаріусам доступу до Державного земельного кадастру, запущено електронні сервіси щодо користування інформацією Державного земельного кадастру).

Невід’ємною складовою структурних реформ реального сектору є реформування транспортно-­дорожнього комплексу.

Серед практичних кроків із впровадження реформ у сфері транспорту слід виокремити: розмежування господарських функцій і функцій державного управління залізницею, зокрема, створення ПАТ «Україн­ська залізниця»; запровадження спрощених і прискорених процедур оформлення суден і вантажів; удосконалення тарифної політики у портовій галузі, активізацію роботи із залучення інвестицій у розвиток морських портів; оптимізацію структури Укравтодору; ухвалення законодавства стосовно створення Державного дорожнього фонду Украї­ни, затвердження Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 р., підписання Угоди про відкрите небо між Україною та США, запровадження режиму відкритого неба з Польщею та Італією.

13.3. Започаткування процесів стабілізації фінансової системи

Гібридна війна завдала значних втрат фінансовій системі Украї­ни. Стрімко зросли видатки на оборону, соціальний захист внутрішньо переміщених та підтримку постраждалих громадян, відновлення пошкодженої інфраструктури Донбасу. В умовах мирного часу ці кошти могли б бути використані на стимулювання соціально-­економічного розвитку. Зростання видатків на тлі звуження податкової бази регіону призвело до зростання дефіциту бюджетів усіх рівнів. Крім того, на окупованій території залишилося чимало державного майна, яке щорічно генерувало відрахування чистого прибутку та дивідендів до державного бюджету.

Проб­леми у державних фінансах призвели до збільшення державного боргу та, як наслідок, — зниження рівня боргової безпеки. Ключовим викликом стало зростання вартості обслуговування боргових зобов’язань.

Станом на 31 грудня 2014 р. державний та гарантований державою борг сягнув позначки 69,4 % відносно ВВП (проти 40,2 % ВВП на кінець 2013 р.) За підсумками 2015 р. цей показник становив уже 79,4 % ВВП. Це призвело до того, що обсяг видатків бюджету на обслуговування боргових зобов’язань зріс із 34,4 млрд грн у 2013 р. до 51,0 млрд грн у 2014 р., а впродовж 2015 р. збільшився до 86,8 млрд грн. Збільшення частки зов­нішнього боргу спричинило зростання валютних витрат уряду на його обслуговування, а для україн­ських фінансових ринків сформувало загрозу скорочення валютної пропозиції та подальшої девальвації гривні, негативно вплинуло на рівень платоспроможності держави. Тяжку фінансову ситуацію Украї­ни зафіксували й міжнародні рейтингові агентства, знизивши впродовж 2014—2015 рр. кредитні рейтинги Украї­ни до переддефолтного рівня.

Грошово-­кредитна система Украї­ни також зазнала значних втрат унаслідок розбалансування депозитного та валютного ринків — фізичні особи почали масово вилучати свої кошти з комерційних банків та спрямовувати їх на купівлю готівкової валюти, що сформувало ажіотажний попит. Обсяг коштів фізичних осіб у банках за 2014 р. скоротився на 126 млрд грн, або на 29 %. Протягом 2015 р. гривневі вклади фізичних осіб скоротилися на 2 млрд грн, валютні вклади — на 5 млрд дол. США. Це, поряд із падінням надходжень валютної виручки експортерів (передусім з РФ), уповільненням іноземного інвестування на тлі скорочення обсягів міжнародних резервів закономірно спровокувало значні курсові коливання. Протягом 2014 р. курс гривні знизився з 7,99 грн/дол. США до 15,77 грн/дол. США, а протягом 2015 р. — до позначки 24,00 грн/дол. США, що стало одним із чинників зростання інфляції та значного збільшення державного боргу.

Дефіцит ресурсів, що були вилучені населенням з банківської системи, змусив банки обмежувати надання нових кредитів, що стало одним із чинників збитковості банківської системи. Кредитний портфель юридичних осіб у націо­нальній валюті за 2014—2015 рр. скоротився на 115 млрд грн, в іноземній — на 11 млрд дол. США. Збитки банківської системи загалом за 2014 р. сягнули 53 млрд грн, за 2015 р. — 67 млрд грн. Як наслідок, зросли кількість проб­лемних банків та втрати клієнтів неплатоспроможних банків.

Проте фінансова система Украї­ни змогла мобілізуватися. Внаслідок вжитих Урядом та Націо­нальним банком Украї­ни заходів із запровадження політики бюджетної консолідації, введення тимчасових обмежень на валютному ринку, відновлення співпраці з міжнародними фінансовими організаціями вже починаючи з травня 2015 р. вдалось забезпечити поступове відновлення фінансової стабільності та зменшити інфляційний і девальваційний тиск.

У бюджетно-­податковій сфері, зокрема, запроваджено реформу публічних закупівель, що дало змогу здешевити вартість та прискорити постачання матеріально-­технічного забезпечення для Збройних Сил Украї­ни. Міністерство оборони Украї­ни одним із перших розпочало проведення публічних закупівель через електронну систему ProZorro — ще на етапі пілотного проекту, з 29 червня 2015 р. Станом на 11 листопада 2016 р. воно провело 1,68 тис. тендерів[8]. Згідно з проведеними в липні 2016 р. опитуваннями, підприємці вважають, що система ProZorro суттєво (27 %) або частково (53 %) зменшує корупцію у державних закупівлях. Якщо за традиційної «паперової» системи з корупцією стикалися 54 % бізнесменів, то за системи ProZorro цей показник зменшився до 29 %[9].

Для забезпечення прозорості та ефективності використання соціальних виплат переселенцям із зони АТО розроб­лено та запроваджено систему верифікації отримувачів соціальних допомог, що надаються державою внутрішньо переміщеним особам.Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб станом на жовтень 2016 р. уведена в експлуатацію, а до цього часу працювала у тестовому режимі. Через проб­леми обліку чисельність внутрішньо переміщених осіб істотно різниться та потребує уточнення. За різними оцінками, втрати держави від шахрайства при виплатах соціальної допомоги псевдопереселенцям становили від 6 до 12 млрд грн на рік[10]. Загалом по Украї­ні Міністерством фінансів з березня по жовтень 2016 р. видані рекомендації щодо зупинки здійснення різних видів соціальних виплат щодо 1,4 млн осіб на суму 1,9 млрд грн на місяць. Серед порушень найбільш поширеними є використання сумнівних документів (27 %), недотримання критеріїв видачі допомоги ВПО (15 %), невідповідність статусу (10 %) тощо.

Запровадження з 1 липня 2015 р. системи електронного адміністрування ПДВ унеможливило створення фіктивного податкового кредиту. Проведення АТО в окремих регіонах Украї­ни фактично унеможливлює будь-­яку діяльність фізичних осіб та суб’єктів господарювання у цій зоні, а також виконання функцій органами влади, в т. ч. податковими та митними, які мають забезпечувати облік платників податків, контроль за їх справлянням. Достовірність показників їх господарської діяльності фіскальні органи фізично не можуть перевірити.

Для забезпечення державної фінансової підтримки розвитку постраждалих регіонів Донбасупередбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення інфраструктури у Донецькій та Луганській областях. У 2015 р. її було профінансовано у сумі 247,0 млн грн, що становить 84,7 % від планового показника. Видатки Луганській області на підконтрольних україн­ській владі територіях у 2015 р. профінансовані на 80 % (із 145,8 млн грн відкритих асигнувань освоєно 117,1 млн грн, решту 28,7 млн грн як невикористані повернуто до державного бюджету)[11]. Через низку недоліків роботи виконано частково та в експлуатацію не введено 140 об’єктів, визначених у 2015 р. пусковими.

У борговій сфері агресор розраховував на доведення Украї­ни до стану дефолту (в т. ч. з використанням «боргу Януковича»), що передусім призвело б до гальмування припливу інвестиційних ресурсів у країну та критичного загострення ситуації з фінансуванням видатків. Ситуація потребувала чітких, інколи нестандартних, заходів реагування на боргові ризики, що в цілому впливало на ефективність управління державним боргом, серед яких слід виділити, зокрема,проведення боргової операції з реструктуризації зовнішнього комерційного боргу.

Відповідно до п. 14 Прикінцевих положень Закону Украї­ни «Про Державний бюджет Украї­ни на 2015 рік» та Постанови Кабінету Міністрів Украї­ни «Про здійснення у 2015 році правочинів з державним та гарантованим державою боргом з метою його реструктуризації і часткового списання» було здійснено боргову операцію на умовах, досягнутих 27 серпня 2015 р. між Спеціальним комітетом кредиторів та Україною. Наслідком проведення цієї боргової операції стало: списання 20 % основного боргу Украї­ни загальним обсягом близько 3,6 млрд дол. США; реструктуризація боргу на суму близько 15 млрд дол. США шляхом обміну поточних єврооблігацій на 9 нових серій єврооблігації з перенесенням термінів їх погашення з 2015—2023 рр. на 2019—2027 рр.

Завдяки такому кроку вдалося зняти надмірну напругу в фінансовій системі та досягти певних позитивних ефектів, а саме: уникнення «дефолту» та утримання фактичного показника загального боргу в межах граничного обсягу, встановленого Законом Украї­ни «Про Державний бюджет Украї­ни на 2015 рік»; послаб­лення боргового тиску на державний бюджет у наступних роках та підвищення міжнародних кредитних рейтингів держави: 11 листопада 2016 р. міжнародне агентство Fitch Ratings підвищило довгострокові рейтинги дефолту емітента (РДЕ) в іноземній та націо­нальній валютах до рівня «В-­» з «СCC», прогноз стабільний; активне співробітництво Украї­ни з МФО, зокрема, з Міжнародним валютним фондом, як важливий чинник подолання економічної кризи.

У 2015 р., за умовами нової чотирирічної програми «Механізм розширеного фінансування» (Extended Fund Facility), з 17,5 млрд дол. Україна отримала 6,7 млрд дол. США у вигляді двох траншів. Станом на 16 вересня 2016 р. було перераховано третій транш у 1 млрд дол. США від МВФ, що засвідчило, зокрема, міжнародне визнання реформ та довіру до Уряду, сприятиме поповненню резервів НБУ та стабілізації фінансової системи. Крім того, у вересні 2016 р. підписано оновлений Меморандум про співпрацю Украї­ни з МВФ.

Важливим кроком стимулювання розвитку місцевих ринків капіталу стало підписання 15 липня 2015 р. Націо­нальним банком Украї­ни спільно з Міністерством фінансів, Націо­нальною комісією з цінних паперів і фондового ринку та Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) Меморандуму про взаєморозуміння стосовно співробітництва в розвитку місцевих ринків капіталу в Украї­ні.

Започатковано процес залучення іноземних інвестицій для фінансування проектів відновлення та забезпечення сталого розвитку Донбасу. Зокрема, 31 серпня 2016 р. Урядом було підтримано Концепцію Державної цільової програми «Відновлення та розбудова миру в східних регіонах Украї­ни», а 2 вересня того ж року було схвалене рішення про створення Цільових фондів багатьох партнерів (ЦФБ) як механізму спільного фінансування проектів, пов’язаних із відновленням та розбудовою миру, відбудовою постраждалих унаслідок збройного конфлікту територій та допомогою і захистом внутрішньо переміщених осіб.

Банківська система та валютний ринок наразі функціонують у штатному режимі, забезпечуючи розрахунково-­касове обслуговування клієнтів, експортно-­імпортні операції, обслуговування діючих кредитних та депозитних угод.

Водночас відбувається реформування націо­нальної фінансової системи.

У бюджетно-­податковій сфері вжито заходів, спрямованих на забезпечення стійкості бюджетної системи:

— знижено рівень перерозподілу ВВП у доходах сектору загального державного управління зі зменшенням податкового навантаження на фонд оплати праці. В 2015 р. на першому етапі разом із запровадженням знижувального коефіцієнта для ставки ЄСВ було знижено частку перерозподілу до 42,1 % ВВП, а в 2016 р. разом із остаточним зниженням ставки ЄСВ удвічі вона очікується на рівні 38,1 % ВВП. Це дає змогу залучити більше приватного інвестиційного ресурсу в економіку для її структурної перебудови та модернізації;

— запроваджено реформу бюджетної децентралізації.У 2015 р. доходи місцевих без урахування трансфертних ресурсів становили 120,5 млрд грн, що на 19,4 млрд грн більше за відповідний показник 2014 р. Надходження до місцевих бюджетів за 9 місяців 2016 р. становили 120,7 млрд грн. За прогнозними оцінками, у 2017 р. вони зрос­туть до 174,5 млрд грн. Децентралізація є головним націо­нальним проектом розвитку Украї­ни, оскільки вона впливає на всі сфери життя людини: освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, надання адміністративних послуг, планування розвитку територій, екологію, культуру і спорт;

— започатковано структурні реформи у бюджетній сфері для підвищення ефективності бюджетних коштів та якості надання державних послуг. У 2015 р. у контексті реформи бюджетної децентралізації розпочато секторальну децентралізацію, спрямовану на реформування всієї соціально-­культурної сфери та забезпечення якості надання державних послуг, здійснено заходи забезпечення адресності соціальних допомог шляхом запровадження системи верифікації;

— забезпечено дієвість Державного фонду регіонального розвитку.У 2016 р. на реалізацію інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку передбачено 3,0 млрд грн. У затвердженому Урядом переліку проектів[12] вагома роль відведена Донбасу: для Донецької області передбачено 239,5 млн грн, Луганської — 193,7 млн грн. За січень—вересень 2016 р. асигнування, згідно з планом, були відкриті в обсязі 83,8 та 67,8 млн грн, але виконані лише на рівні 7,6 та 16,9 % відповідно;

— відбувається оздоровлення та реформування банківської системи шляхом санації та виведення з ринку проб­лемних, недостатньо капіталізованих та «схемних» банків. Із початку 2014 р. з ринку було виведено 82 такі банки, кількість працюючих відділень скоротилася на 4,3 тис. Реформування банківської системи також передбачає зростання її капіталізації, забезпечення повної прозорості власності, радикальне підвищення відповідальності власників та топ-­менеджерів за операції з пов’язаними особами та за доведення банків до банкрутства. Очищення банківської системи є закономірним та об’єктивно необхідним процесом, який потрібно було здійснювати ще у 2010—2013 рр. на тлі відносної фінансової та курсової стабільності після виходу зі світової фінансової кризи 2008—2009 рр.

Проте залишилися невирішеними проб­леми, актуалізовані гібридною війною:

— тривала окупація Донбасу збільшує навантаження на бюджет краї­ни у зв’язку із нагальною потребою фінансового забезпечення оборони та націо­нальної безпеки, соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок бойових дій;

— затримується запровадження середньострокового бюджетного планування. Коаліційною угодою[13], Програмою діяльності Кабінету Міністрів Украї­ни у 2015 р. та планом заходів на її виконання передбачалося розробити та подати на розгляду Уряду проект закону про внесення змін до Бюджетного кодексу Украї­ни щодо запровадження трирічної бюджетної декларації у тримісячний строк з дня опублікування Закону Украї­ни «Про державне стратегічне планування». Відповідні закони нині не ухвалені, а розробка трирічної бюджетної декларації вкотре перенесена й очікується вже у 2017 р.;

— знижується спроможність держави забезпечувати економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел на тлі низької ефективності використання залучених зовнішніх ресурсів для стабілізації фінансової системи. Свідченням такої негативної тенденції, що призводить до посилення на міжнародному рівні не лише фінансової, а й політичної залежності держави, є збільшення обсягів кредитування міжнародними фінансовими організаціями та інституціями. На 31 серпня 2016 р. частка заборгованості Украї­ни перед МФО становила 30,2 %, а заборгованість перед урядами іноземних держав — 2,9 %. Водночас за останні два роки відплив валютних депозитів населення з банків сягнув 15 млрд дол. США.

— присутність у банківській системі чотирьох банків з російським капіталом державного походження. Їх кінцевий бенефіціар (російський уряд) періодично озвучує бажання продати ці активи як такі, що не мають перспектив розвитку у ворожому середовищі, тим самим підігріваючи панічні настрої україн­ських вкладників. Виведення цих банків з ринку на загальних підставах (наприклад, з причини хронічної збитковості) призведе до додаткових витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Окрім цього, у націо­нальній фінансовій системі:

— залишається низькою ефективність використання залучених зовнішніх ресурсів (порушення термінів реалізації проектів, незавершеність програм співпраці, низька частка освоєння коштів за чинними проектами), що призводить до «втрати можливостей» використовувати отримані на вигідних умовах кошти для забезпечення стабілізації та розвитку економіки. Так, унаслідок недосконалості законодавства, неналежної організації роботи з проектами, послаб­лення контролю і координації діяльності щодо позик МФО, в Украї­ні впродовж 2013—2014 рр. освоєння залучених коштів становило 30 %, а в 2016 р. цей показник зменшився до 6,8 %.

Протягом 2014—2015 рр. для третини проектів терміни закриття позик подовжені у середньому на три роки, а через незадовільні темпи освоєння коштів сума сплачених кредиторам комісій за зобов’язаннями у 2014 р., за розрахунками, сягнула 5,6 млн грн, у т. ч. 1,6 млн грн — із державного бюджету. В рамках трьох із 14 бюджетних програм, відкритих для реалізації проектів, кошти позик взагалі не освоєні (невикористаними залишилися 150,3 млн грн)[14];

— через курсові коливання погіршується якість працюючих банківських кредитів та зменшується кредитний портфель, наданий банками нефінансовим корпораціям. Якщо на 1 січня 2014 р. частка проб­лемних кредитів у банківській системі Украї­ни становила 7,7 %, то на 1 січня 2016 р. вона зросла до рівня 22,8 %, а станом на 1 жовтня 2016 р. сягнула 25,3 %. За 9 місяців 2016 р. корпоративний кредитний портфель у націо­нальній валюті зріс на 30 млрд грн — із 339 до 369 млрд грн, натомість у валюті скоротився на 1,6 млрд дол. США — з 18,7 до 17,1 млрд дол. США;

— зберігається високий рівень доларизації активів та пасивів банківської системи, що провокує її збитковість. Частка валютних кредитів станом на 1 жовтня 2016 р. з початку року знизилася з 57 до 54 %, натомість частка валютних депозитів зросла з 45 до 47 %. У 2016 р. динаміка збитків банків (-11,6 млрд грн станом на 1 жовтня 2016 р.) дає змогу прогнозувати, що збитковість банківської системи з високою ймовірністю збережеться і за результатами року.

Розв’язання нагальних проб­лем у бюджетно-­податковій, борговій, банківській та валютній сферах стане підґрунтям зміцнення фінансової безпеки держави, яка є вагомою складовою забезпечення перемоги у гіб­ридній війні.

13.4. Кроки до енергетичної захищеності та захист критичної інфраструктури

В арсеналі гібридної війни, яку Росія веде проти Украї­ни, є низка інструментів, спрямованих на порушення спроможності інфраструктури життєдіяльності краї­ни виконувати свої функції, чим зрештою підривається обороноздатність держави. Фактично РФ продемонструвала світовому співтовариству, що «інфраструктурна війна» є інструментом примусу до врахування інтересів агресора. В цій ситуації важливим чинником забезпечення націо­нальної безпеки Украї­ни стає здатність органів державної влади та суспільства адекватно реагувати на загрози стійкості критичної інфраструктурі (КІ)[15].

Початковий етап війни засвідчив, що в Украї­ні немає узгодженої організаційно-­інституційної основи та відповідної законодавчої бази, яка б забезпечила належне реагування на загрози функціонуванню націо­нальної критичної інфраструктури. Однак саме в 2014—2015 рр. було вжито конче необхідних кроків у напрямі побудови державної системи захисту інфраструктури життєдіяльності держави та суспільства, які частково дозволили стабілізувати ситуацію.

Модернізація законодавства. Загрози, породжені гібридною війною, зумовили швидкі та суттєві зміни у законодавстві, спрямовані на посилення уваги до проб­лематики захисту КІ з боку суб’єктів сектору безпеки і оборони краї­ни.

Стратегією націо­нальної безпеки Украї­ни (Указ Президента Украї­ни від 26.05.2015 р№ 287/2015) визначено загрози безпеці КІ та пріоритетні напрями її забезпечення. Визначено завдання щодо посилення охорони об’єктів КІ, розвитку державно-­приватного партнерства у цій сфері, обміну інформацією стосовно загроз КІ та захисту чутливої інформації.

РНБО Украї­ни у липні 2015 р. обговорила проб­леми підвищення рівня захисту атомних електростанцій Украї­ни, за результатами чого було затверджено нову «Проектну загрозу для ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів та інших джерел іонізуючого випромінювання в Украї­ні», що враховує зміни безпекової ситуації внаслідок агресії РФ.

У новій редакції Воєнної доктрини Украї­ни (Указ Президента Украї­ни № 555/2015від 24.09.2015 р.) уточнено завдання та повноваження окремих органів сектору безпеки і оборони щодо захисту об’єктів КІ. Активізовано зусилля щодо посилення захисту від кіберзагроз та створення націо­нального центру кіберзахисту для забезпечення потреб обороноздатності держави в особливий період. У Стратегії кібербезпеки Украї­ни, затвердженої Указом Президента Украї­ни № 96/2016 від 15.03.2016 р., також знайшли відображення питання формування правової основи кіберзахисту об’єктів КІ та формування системи захисту інформаційної критичної інфраструктури.

Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони Украї­ни (Указ Президента Украї­ни № 92/2016 від 14.03.2016 р.) окремо акцентовано увагу на необхідності забезпечення безпеки об’єктів КІ, забезпеченні контррозвідувального захисту КІ, захисті критичної інформаційної інфраструктури, забезпеченні відповідного інформаційно-­аналітичного супроводу, зокрема шляхом створення мережі ситуаційно-­кризових центрів.

Формування інституційного забезпечення. Завдання формування спроможності краї­ни адекватно реагувати на нові виклики та загрози критичній інфраструктурі зумовили необхідність уточнення завдань органів державної влади та механізмів їх взаємодії.

Уточнення ролі правоохоронних органів. У системі Міністерства внут­рішніх справ у березні 2014 р. відновлено функціонування Націо­нальної гвардії Украї­ни — військового формування з правоохоронними функціями. Одним із найважливіших завдань НГУ стало завдання фізичного захисту окремих об’єктів КІ, завдяки чому було забезпечено охорону органів державної влади, атомних електростанцій, інших ядерних установок та матеріалів, важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів, а також важливих стратегічних об’єктів економіки, об’єктів КІ.

Удосконалено низку нормативно-­правових актів з питань охорони органів державної влади, ядерних установок, важливих державних об’єктів та інших об’єктів, що можуть бути віднесені до КІ (постанови Кабінету Міністрів Украї­ни від 12 листопада 2014 р. № 628 та від 25.11.15 р. № 971). Уточнено перелік об’єктів державної та інших форм власності, щодо яких визначено обов’язковість їх охорони виключно органами поліції охорони (Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 11.11.2015 № 937).

Координація діяльності органів державної влади. Кабінет Міністрів Украї­ни оперативно відреагував на нові виклики та загрози об’єктам КІ, однак діяв у традиційній адміністративній управлінській манері, що не завжди відповідала актуальним викликам у цій сфері. За результатами селекторної наради 23 січня 2015 р. «з питань безпеки громадян та захисту найважливіших об’єктів інфраструктури» Мінекономрозвитку разом із центральними та місцевими органами виконавчої влади було доручено сформувати перелік об’єктів КІ, а також місць масового перебування людей, які потребуватимуть першочергового захисту.

При обласних (а також районних, міських) державних адміністраціях були створені оперативні штаби для координації роботи різних відомств щодо забезпечення безпеки громадян, захисту об’єктів інфраструктури та своєчасного реагування на можливі надзвичайні ситуації. Розпорядженнями визначалися заходи щодо координації дій територіальних підрозділів правоохоронних органів, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, служб цивільного захисту, суб’єктів господарювання щодо забезпечення належного рівня техногенної безпеки та сталого функціонування об’єктів КІ.

У січні 2015 р. Уряд також затвердив Положення про Державну комісію з питань техногенно-­екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій та її склад (Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 26 січня 2015 р. № 18), яка мала вирішити питання координації дій різних органів державної влади з питання захисту КІ та реагування на випадки її пошкодження. Водночас органи державної влади та уповноважені особи продовжували діяти в рамках звичних процедур реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру.

За замовчуванням, питання захисту КІ автоматично відносилося до сфери відповідальності Державної служби Украї­ни з надзвичайних ситуацій, яка, однак, не мала повноважень і не могла здійснювати захист КІ в умовах гібридної агресії. Слід зазначити, що дії Служби в межах її компетенції сприяли підвищенню стійкості функціонування КІ, зокрема шляхом забезпечення взаємодії із збройними та правоохоронними силами, місцевими органами державної влади і взаємодопомоги у вирішенні питань захисту населення, а також у гуманітарному розмінуванні місцевості та об’єктів інфраструктури. Це дозволило частково знизити ризик соціального невдоволення та забезпечити задовільні умови життєдіяльності населення і функціонування об’єктів на території, підконтрольній україн­ській владі.

Створення організаційних засад реагування на загрози КІ. Фактично, саме у початковий період гібридної агресії Україна отримала досвід протидії тим чи іншим загрозам гібридній війні та напрацювала відповідні форми реагування. Сформовані рішення дозволили частково стабілізувати функціонування КІ, зокрема, введено в дію план територіальної оборони Украї­ни, формування батальйонів сил територіальної оборони, виконання завдань територіальної оборони, зокрема щодо захисту об’єктів КІ.

Представники правоохоронних органів взяли під охорону особливо важливі об’єкти КІ, особливо важливі підприємства економіки та органи державної влади; провели допоміжну роботу щодо спорудження та укріп­лення блокпостів на всіх ключових комунікаціях; налагодили взаємодію з підрозділами цивільного захисту та обласними державними адміністраціями (обласними військово-­цивільними адміністраціями), місцевими органами влади; долучилися до роз’яснення населенню важливості безперебійного функціонування КІ.

Було створено антикризові комісії (центри) для оперативного вирішення проб­лем постачання важливих для функціонування КІ ресурсів та запровадження додаткових організаційно-­технічних заходів їх захисту; сформовано систему комунікацій між ворогуючими сторонами, із залученням представників конфлікту та міжнародного моніторингу, що давало змогу встановлювати тимчасове локальне перемир’я для проведення робіт із відновлення КІ.

Питання захисту та відновлення КІ були винесені у політичну площину та на міжнародний рівень (ця проб­лематика присутня у Мінському переговорному процесі).

Формування господарсько-­економічного виміру захисту КІ. Поряд із фізичним захистом, який реалізовувався силами сектору безпеки і оборони, був сформований господарсько-­економічний вимір забезпечення стійкості функціонування КІ, що передбачає залучення суб’єктів господарювання до вирішення економічних питань.

Диверсифікація маршрутів постачання. Серед «цивільних» відомств найбільше коло завдань у сфері захисту КІ має Міністерство інфраструктури, однак його діяльність була обмежена організаційними рішеннями щодо посилення охорони транспортної інфраструктури та налагодження нових маршрутів постачання товарів. Серед найбільш резонансних заходів у цій сфері слід відзначити налагодження поставок товарів в обхід Росії через порти Чорного моря, зокрема контейнерних перевезень за маршрутом Україна — Кавказ — Китай та, спільно з Міненерговугілля, поставок вугілля з Південної Африки. Окремо слід відзначити діяльність Державної спеціальної служби транспорту, яка входить до сфери управління Мінінфраструктури: вона забезпечувала охорону транспортної інфраструктури (мостів, об’єктів транспорту та гідротехнічних споруд), що дозволило суттєво підвищити рівень їх захищеності.

Непростим викликом для вітчизняного паливно-­енергетичного комплексу залишається брак антрацитового вугілля. Спроби налагодити повноцінну диверсифікацію його постачання, на тлі неоднозначного ставлення до поставок з окупованих територій Донбасу, зіткнулися з неабиякими труднощами.

Окрім якісних та вартісних характеристик вугілля, потрібно враховувати можливості морських портів Украї­ни (перевалочний трафік) та логістику перевезень. Якщо ціна імпортного вугілля може вважатися прийнятною, то логістика постачання, терміни укладання та виконання контрактів не завжди задовольняють україн­ських споживачів. Щодо обсягів трафіка, то, за даними Мінінфраструктури, порти Украї­ни фактично можуть прийняти майже 370 тис. т імпортованого вугілля на місяць (хоча загальний перевалочний трафік Одеського, Миколаївського, Херсонського, Чорноморського портів та порту Южний перевищує 100 млн тонн вантажів на рік)[16].

Однак слід зазначити, що у 2015 р. завдяки реалізації проектів диверсифікації поставок вугілля залежність Украї­ни від постачання енергетичного вугілля з Росії чи тимчасово окупованих територій вдалося істотно знизити. Загальний імпорт вугілля з РФ у 2015 р. становив 628 тис. т, що на 69 % менше, ніж у 2014 р. Натомість імпорт з ПАР у 2015 р. зріс на 139 % і сягнув 897 тис. т (у 2014 р. — 376 тис. т). На складах електростанцій та теп­лоелектроцентралей станом на 1 січня 2016 р. було накопичено 2 804 тис. т вугілля, що забезпечило стабільну роботу підприємств у зимовий період 2015—2016 рр.

У частині диверсифікації поставок природного газу також досягнуто суттєвого прогресу. До кінця 2014 р. було укладено ряд угод з країнами ЄС (зокрема Словаччиною[17]) про реверсний режим постачання газу на територію Украї­ни, що різко покращило стан енергетичної безпеки держави та дозволило в умовах гібридної війни задовольнити потреби у цьому виді енергоносіїв.

Розбудова інтерконекторів, що забезпечують технічну спроможність постачання природного газу із країн ЄС, дозволяє Украї­ні купувати газ за найнижчими цінами на ринку та убезпечитись від тиску Газпрому. Реверсне постачання дало Украї­ні змогу вперше в історії незалежності пройти зимовий період 2015—2016 рр., не закуповуючи газу в Росії. Загальний обсяг імпорту газу в Україну у 2015 р. зменшився порівняно з попереднім роком на 15,5 % — до 16,5 млрд куб. м, при цьому імпорт газу з РФ скоротився на 57,3 % — до 6,1 млрд куб. м, а з ЄС — зріс удвічі, до 10,3 млрд куб. м.

Запровадження особливих режимів функціонування КІ. Проб­леми з постачанням палива на електростанції та розрахунками за спожиті енергоресурси створили загрози стійкості функціонування Об’єднаної електроенергетичної системи Украї­ни (див. розділ 11). Найгостріша ситуація в енергетиці склалася в осінньо-­зимовий період 2014—2015 рр., коли найбільше загострення бойових дій супроводжувалося пошкодженням електро­енергетичної інфраструктури. Міненерговугілля змушене було ініціювати запровадження особливого режиму розрахунків на ринку електроенергії та надзвичайної ситуації на ринку електроенергії, застосувати аварійні графіки відключення. Слід відзначити, що ці заходи дозволили стабілізувати добову ситуацію та попередити технологічні порушення в об’єднаній енергосистемі Украї­ни.

Надалі був розроб­лений «План підготовки паливно-­енергетичного комплексу Украї­ни до осінньо-­зимового періоду 2015—2016 років та його проходження», який запропонував заходи щодо запобігання, усунення або пом’якшення ризиків порушення функціонування КІ у разі загострення ситуації в зимовий період.

Виклики формуванню державної системи захисту КІ. Загалом гібридна агресія Росії завдала Украї­ні болючих втрат. До втрати активів в енергетиці — ресурсів нафти та газу на шельфі Чорного та Азовського морів, антрацитового вугілля Донбасу, генеруючих активів на захоплених територіях (див. розділ 7) — додалася необхідність фактично заново будувати систему забезпечення функціонування КІ. На цьому шляху окреслилися невирішені проб­леми, до яких слід віднести:

1. Відсутність координації дій органів державної влади, суб’єктів гос­подарювання, населення. Відсутність належної законодавчої бази щодо забезпечення функціонування націо­нальної економіки Украї­ни в особливий період (воєнний стан) не дозволила належним чином скоординувати дії суб’єктів господарювання та державних органів щодо охорони та оборони важливих об’єктів.

Очевидними були запізнення та неефективність дій органів державної влади та силових структур у реагуванні на загрозу пошкодження КІ. Недосконалість системи захисту проявилася ще й тому, що дії окремих органів влади та охоронних підрозділів суттєво різнилися за параметрами та умовами організації захисту, визначеними різними міжвідомчими актами.

Слід також акцентувати увагу на невідповідності існуючих планів реагування на сучасні загрози функціонуванню КІ та неврегульованості питань, як саме у випадках її пошкодження мають координувати свої зусилля різні органи державної влади, суб’єкти господарювання та громадяни. Фактично плани реагування на випадок терористичних актів проти об’єктів критичної інфраструктури не діяли, а мобілізаційні плани функціонування економіки та органів державної влади в особливий період, які не переглядалися тривалий час, втратили свою актуальність.

2. Невідповідність існуючої системи управління вимогам сьогодення. Досвід Украї­ни щодо забезпечення захисту критичної інфраструктури свідчить, що суб’єктом зловмисних дій проти критичної інфраструктури може бути держава-­агресор, а не лише окремі групи зловмисників (терористичні групи), як це вважалося досі. Причому держава-­агресор може узгоджено застосовувати найрізноманітніші методи та інструменти впливу на функціонування КІ.

Усталене розуміння загроз КІ та шляхів запобігання їх реалізації не дозволяє підвищити стійкість життєво важливої для краї­ни інфраструктури в умовах сучасних гібридних загроз. Бо традиційно все зводиться до посилення лише фізичної «охорони» об’єктів, покладання на існуючі органи влади додаткових завдань без делегування їм відповідних функцій та повноважень. Зокрема, існуючі охоронні підрозділи не в змозі належно реагувати на кібератаки або ж на руйнування об’єкта його персоналом — ці питання поза межами їхньої компетенції.

Окрім того, саме гібридність війни актуалізувала питання участі суб’єктів господарювання у забезпеченні стійкості функціонування КІ. У період загострення збройного конфлікту на Донбасі були випадки, коли керівники чи власники підприємств (особливо приватного сектору) намагалися використати кризову ситуацію у власних інтересах. Так, під час бойових дій, що призводили до пошкодження електроенергетичної інфраструктури (зупинка ТЕС, руйнування підстанцій та ліній електропередач), електричні станції на мирній території зупинялися не тільки через відсутність вугілля, але й на ремонтні роботи. При цьому їх власники скаржилися на низькі тарифи на електроенергію, що не дозволяють забезпечити надійну роботу електростанцій[18].

Завдання держави у сфері захисту КІ. Загалом, гібридна агресія поставила перед сектором безпеки і оборони Украї­ни нові завдання щодо посилення спроможності забезпечити стійкість та сталість суспільного розвитку, у т. ч. шляхом формування державної системи захисту критичної інфраструктури. Майбутнє слід будувати з огляду на те, що «інфраструктурна війна» стає реальним робочим інструментом агресії. Тому на перший план виходить завдання забезпечити спроможність КІ виконувати свої функції навіть у випадку пошкодження її окремих об’єктів.

Цей напрям відомий у світовій практиці як «планування на випадок кризових ситуацій (contingency planning) та застосовується як у державному управлінні, так і в управлінні суб’єктами господарювання різних форм власності.

Таке завдання вимагає ухвалення відповідного законодавства, яке б відобразило нові принципи державної політики щодо захисту критичної інфраструктури. Першим кроком у напрямі постановки проб­леми та формування такої системи стала «Зелена книга з питань захисту критичної інфраструктури»[19], розроб­лена Націо­нальним інститутом стратегічних досліджень. У ній сформовано основні концептуальні засади цього напряму безпекової політики, визначено стратегічні цілі, принципи побудови, суб’єкти та завдання системи захисту КІ, а також основні механізми реалізації відповідної державної політики.

13.5. Протидія соціальним інструментам гібридної війни

Російська гібридна агресія завдала відчутних втрат соціальній сфері Украї­ни. Її наслідками стали подальше поширення бідності та поглиб­лення майнового розшарування населення, руйнування соціальної інфраструктури анексованих і окупованих територій, згортання можливостей держави щодо фінансування соціальної сфери, загострення проб­лем соціального забезпечення сектору безпеки та оборони, фізичні та міграційні втрати населення.

Поширення бідності і поглиб­лення майнового розшарування населення. До початку російської агресії показники абсолютної бідності в Украї­ні зменшувалися. Натомість її розгортання не лише загострило існуючі проб­леми соціальної сфери, а й зумовило раптове зубожіння майже 5 млн осіб (з 6 млн мешканців зони АТО) внаслідок миттєвої втрати житла, майна, доходів. Більшість із понад 1,8 млн внутрішньо переміщених осіб не мали заощаджень, здатних компенсувати понесені ними матеріальні втрати, або ж кваліфікації, яка б гарантувала належне відновлення трудових доходів на новому місці проживання. Лише впродовж 2015 р. рівень бідності в Украї­ні за критерієм розрахункового прожиткового мінімуму зріс удвічі, сягнувши 59,3 %[20].

Різке падіння рівня життя та надмірна диференціація доходів посилює соціальну напруженість у суспільстві, зумовлює ризик ескалації соціальних девіацій та соціопатичних проявів, зростання рівня злочинності.

Для подолання цих загроз Уряд вдавався до спрощення умов ведення підприємництва, зменшення податкового і обов’язкового соціального навантаження, оптимізації соціальних видатків держави та концентрації зусиль на протидії найгострішим ризикам.

Водночас регуляторно-­податкове стимулювання соціальних зобов’язань та відповідальності бізнесу значною мірою супроводжувалося компенсацією проб­лем підприємців за рахунок найманих працівників. Не кращий шлях було обрано й для оптимізації системи соціальних видатків, що призвело до підриву навіть задовільно працюючих механізмів.

Очевидно, що для досягнення соціальної безпеки в умовах гібридної агресії мають бути змінені акценти державної соціальної політики, зокрема, політики доходів у частині їх легалізації та оподаткування, випереджального зростання доходів найменш забезпечених верств населення, забезпечення основних соціальних стандартів.

Попри всі економічні труднощі та необхідність максимальної раціоналізації бюджетних витрат, скорочення масштабів соціальної підтримки населення не повинно створювати підґрунтя для соціального невдоволення. Оптимізація соціальної інфраструктури має відбуватися поступово та синхронізуватися зі зростанням доходів населення і розвитком якісних альтернатив у приватному та муніципальному секторі. Має бути завершений перехід до адресної, персоніфікованої та визначеної у часі соціальної підтримки.

Руйнування соціальної інфраструктури анексованих і окупованих територій. Російська агресія призвела до втрати значної частини соціальної інфраструктури Украї­ни, розташованої на тимчасово непідконтрольних територіях (Крим, окупована частина Донбасу); руйнування зв’язків між її об’єктами; перевантаженості соціальної інфраструктури на прилеглих до зони конфлікту територіях; розбалансування системи управління та зменшення можливостей фінансування.

Внаслідок анексії Криму Україна втратила майже 4 тис. підприємств та установ соціальної сфери, потужний санаторно-­курортний комплекс як державної, так і приватної та муніципальної власності. Сума заявлених збитків (без втрати шельфу, корисних копалин, втраченої вигоди) становить 1,18 трлн грн (за курсом 15,76 грн/дол. США). Було втрачено інфраструктуру у сферах пенсійного забезпечення, соціальної допомоги та послуг, зайнятості тощо. Сукупна шкода, заподіяна об’єктам інфраструктури та надання соціальних послуг, оцінюється приблизно у 463 млн дол. США, сумарна потреба в коштах для їх відновлення — у 1257,7 млн дол. США[21]. Очевидно, що Україна має послідовно вимагати від Російської Федерації компенсації завданих збитків та вартості відновлювальних заходів у рамках стратегії деокупації АР Крим.

Пріоритетними напрямами державної регіональної політики у Донецькій та Луганській областях визначено відновлення пошкодженої інфраструктури (доріг, залізничної інфраструктури, електричних та водопровідних мереж); забезпечення безперебійного енерго-­, газо-­ та водопостачання об’єктів соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я та промисловості; відновлення роботи комунального транспорту; покращення епідеміологічної ситуації; задоволення соціальних потреб мешканців і внутрішньо переміщених осіб тощо[22]. Для реалізації цих завдань розроб­лений відповідний План заходів[23].

У серпні 2016 р. Кабінет Міністрів Украї­ни схвалив Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру у східних регіонах Украї­ни, першим стратегічним компонентом якої передбачено відновлення критичної інфраструктури та ключових соціальних послуг. Прийняття такої Програми, зокрема, дасть змогу перейти від заходів термінової гуманітарної допомоги до системного відновлення нової якості соціальної сфери. З метою закріплення нових практик соціальної взаємодії слід використовувати допомогу міжнародних та неурядових організацій, доцільно також збільшити державне замовлення з підготовки фахівців соціальної роботи.

Згортання можливостей держави щодо фінансування соціальної сфери. Гібридна війна завдала потужного удару по можливостях держави виконувати поточні соціальні зобов’язання, реагувати на нові соціальні виклики та здійснювати реформи. Соціальні стандарти, незважаючи на їх невідповідність суспільним очікуванням, тривалий час були заморожені. Уряд пішов на ризиковані кроки щодо пом’якшення соціальних зобов’язань підприємців (мораторій на перевірки підприємств, різке зниження ставки ЄСВ, усунення коефіцієнтів ризику виробничого середовища тощо). Однак негативні соціальні наслідки цих рішень переважають економічні вигоди. Обраний шлях стимулювання підприємництва не покращив становище працівників. Натомість зросли масштаби порушення їхніх трудових прав, почастішали затримки з виплатою заробітної плати, активізувалася тінізація діяльності та зайнятості.

З огляду на російську агресію, у 2015—2016 рр. структура державного бюджету змінилась на користь військових видатків, у т. ч. і за рахунок видатків соціальних. Проте оптимізації соціальних виплат та пільг не відбулося. Як і раніше, вони роздаються за формальними категорійними ознаками. Це розпорошує кошти між великою кількістю споживачів таких пільг, серед яких певна частина не відповідає критеріям щодо їх надання.

Важким тягарем для держави була й залишається недосконала пенсійна система. Експеримент зі зниженням ставки ЄСВ не спричинив детінізації заробітних плат, натомість посилилося навантаження на державний бюджет, а рівень пенсій залишився неприпустимо низьким. Немає відчутних зрушень у сфері боротьби з безробіттям. Попри обіцянки урядовців, Державна служба зайнятості не перетворилася на Націо­нальне агентство зайнятості, що мало б поширити її послуги на всіх шукачів роботи, а не лише на безробітних. Необхідною є оптимізація функціонування новоствореного Фонду соціального страхування.

Невдало відбувалося й реформування сфери ЖКГ. Політика субсидування запроваджених захмарних тарифів для родин, які не в змозі оплачувати відповідні послуги, не покращує їх життя, а забезпечує стабільне джерело доходів для природних монополій.

За таких умов актуальним залишається:

• приведення у відповідність до реальних умов життя базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму, що має бути орієнтиром для інших соціальних стандартів;

• підвищення мінімальної зарплати та введення галузевих мінімальних заробітних плат;

• зняття мораторію на перевірки підприємств стосовно забезпечення прав працівників;

• запровадження адресного принципу грошової соціальної підтримки вразливих категорій населення на підставі перевірки нужденності, проведення ревізії існуючих пільг, надбавок, доплат, компенсацій тощо, наданих за ознакою приналежності до певної соціальної групи.

Навіть в умовах гібридної війни довгострокова соціальна політика Украї­ни має бути орієнтована на послідовне підвищення рівня життя населення та забезпечувати комплексний розвиток людського потенціалу на засадах соціальної справедливості, згуртованості та відповідальності.

Загострення проб­лем соціального забезпечення сектору безпеки та оборони. Практика протидії російській агресії засвідчила, що потужність націо­нального сектору безпеки і оборони Украї­ни значною мірою визначається ефективністю механізмів проведення в ньому соціальної політики. Титанічні зусилля волонтерів, мобілізація здорових політичних сил та підприємницьких кіл обумовили не бездоганне, але прискорене зростання нових форм та джерел соціальної підтримки військових та інших учасників АТО. Водночас мобілізаційні процеси 2014—2016 рр. виявили, що вагомим гальмом системного відродження обороноздатності держави є недостатність соціальних мотиваторів, неефективність бюрократичних структур та механізмів, некомпетентність та зловживання у процесах призначення та надання соціального забезпечення.

Слід зазначити, що вирішення соціальних проб­лем сектору безпеки та оборони постійно перебувало в полі зору законодавчої та виконавчої влади Украї­ни. Зокрема:

— самозайнятих осіб, призваних на військову службу під час мобілізації, звільнено від сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного податку. Уточнено механізми збереження посад, розміру заробітку мобілізованих працівників та тих, хто продовжує службу за контрактом. Час перебування громадян Украї­ни на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

— деталізовано умови захисту військовослужбовців та мобілізованих осіб від штрафних санкцій, пені за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами та організаціями, банками;

— дітям військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок проходження військової служби, надано право бути зарахованими до нав­чальних закладів військового спрямування. Дітям, один з батьків яких загинув, надано можливість бути зарахованими поза конкурсом до вищих та професійно-­технічних навчальних закладів Украї­ни для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів;

— удосконалюється система речового забезпечення, встановлено грошові винагороди за успішне виконання бойових завдань та знищення ворожої техніки, покращується система надання первинної медичної допомоги та евакуації поранених із зони бойових дій, сформовані процедури виплат грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності;

— функціонує система визначення участі осіб у проведенні антитерористичної операції та надання відповідного статусу, який на листопад 2016 р. отримали уже понад 183 тис. громадян.

Водночас деклароване збереження робочих місць для мобілізованих залишилося не реалізованим на практиці. Повільно вибудовується система харчового, речового та побутового забезпечення військовослужбовців, що обумовлює високий рівень захворювань, погіршення психологічного клімату, не сприяє високому іміджу військової служби в суспільстві.

Непоодинокими є факти затримок нарахування й виплати грошей, маніпуляцій із процедурами визнання статусів (насамперед учасника бойових дій), необхідних для отримання соціальних гарантій, тощо. Не прий­нято принципових рішень щодо вирішення житлових проб­лем військовослужбовців.

При подальшому реформуванні соціального забезпечення військовослужбовців та інших учасників АТО слід враховувати, що комплексна система соціального захисту військовослужбовців має складатися з таких елементів:

— грошове забезпечення (постійна заробітна плата та додаткові виплати за складні умови служби, значний ризик для здоров’я та життя);

— побутове забезпечення (житлом, харчуванням, оплата за послуги ЖКГ, транспортні витрати);

— медичне забезпечення (безкоштовне медичне обслуговування, відновлення здоров’я та психологічна реабілітація);

— освіта та кар’єра (набуття цивільної професії, прозорі механізми кар’єрного зростання, створення єдиної системи професійної підготовки та атестації);

— соціальне забезпечення сімей (працевлаштування членів сім’ї, медичне забезпечення, освіта, гарантії соціального забезпечення сімей у випадку втрати працездатності або смерті військовослужбовців);

— соціальне забезпечення після завершення служби (пенсійні програми, покращення житлових умов, спеціальні умови працевлаштування та підприємництва).

Крім соціального захисту особового складу ЗС Украї­ни, не менш важливими є соціальні гарантії демобілізованим особам, які згодом можуть бути знову мобілізованими. Має бути створено єдину загальнодержавну базу даних демобілізованих осіб, налагоджено систему мотиваційних та організаційних тренінгів за межами Збройних Сил, їх інформаційного супроводу та позитивної пропаганди. Відповіді програми повинні доповнюватися налагодженням інформаційно-­консультативної системи підтримки державних програм соціального забезпечення як на націо­нальному, так і, особливо, на територіальному рівнях.

Найбільш складним є питання психологічної адаптації, оскільки не всі демобілізовані можуть усвідомити власні проб­леми. Ефективна адаптація потребує індивідуального підходу та має спиратися на гнучкі фінансові механізми, які б забезпечили максимальне досягнення реабілітаційних цілей за умов обмежених коштів. Можливими є такі варіанти:

— відкриття демобілізованим особам індивідуальних (безготівкових) рахунків залежно від рівня проб­лем зі здоров’ям унаслідок перебування в зоні антитерористичної операції;

— створення фонду учасників АТО, який би міг залучати кошти державного та регіональних бюджетів, благодійні внески та кошти іноземних структур і спрямовувати їх на медичну (оздоровчу) реабілітацію демобілізованих осіб;

— забезпечення демобілізованих осіб страховими полісами, якими вони можуть скористатися за необхідності проходження медичної (оздоров­чої) реабілітації.

Соціально-­трудова адаптація є найбільш законодавчо врегульованою, однак варто посилити увагу до виконання відповідних норм. Потребує розширення перелік існуючих напрямів соціально-­трудової адаптації за рахунок:

— сприяння підприємницькій діяльності демобілізованих осіб шляхом реалізації відповідних програм, для координації яких доцільно створити міжвідомчий комітет із достатніми повноваженнями;

— широкого залучення демобілізованих бійців до участі у політичному та соціальному житті, зокрема, до діяльності місцевих органів самоврядування, проведення військово-­патріотичного виховання серед дітей та молоді.

Захист і збереження людського потенціалу. Одним із наслідків російської агресії є посилення загрози депопуляції, що вже існувала внаслідок багаторічних несприятливих тенденцій природного відтворення.

Найгостріші проб­леми, зумовлені війною, пов’язані з майже 1,8 млн внутрішніх переміщених осіб (ВПО), які змушені були залишити свої домівки на окупованій частині Донбасу та в анексованому Криму.

Україн­ська держава наполегливо працювала над розв’язанням цієї проб­леми. В короткий строк було розроб­лено відповідне законодавство, організовано систему надання допомоги ВПО, виділено необхідні кошти з державного бюджету. Розпочало свою діяльність Міністерство з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Значні зусилля було докладено до впорядкування процедур надання ВПО соціальної допомоги, зокрема, виплати переселенцям спрямовано через відділення Ощадбанку, розпочато випуск електронних пенсійних посвідчень для пенсіонерів із числа ВПО, органи соціального захисту населення здійснюють верифікацію відповідних виплат.

Разом із тим, чіткої і зрозумілої державної стратегії щодо ВПО все ще немає. Як свідчать соціологічні опитування, практично половина ВПО (48 % опитаних Київським міжнародним інститутом соціології влітку 2016 р.) не мають наміру повертатися на колишнє місце проживання[24]. Тому головний акцент має бути зроб­лений на облаштуванні та інтеграції ВПО в інших регіонах Украї­ни.

З метою мінімізації втрат людських ресурсів слід посилити увагу держави до мешканців окупованих територій. Враховуючи демографічні проб­леми, які дедалі гостріше постають перед Україною, та очікуваний дефіцит працездатного населення, необхідного для економічного розвитку, в інтересах краї­ни — заохочувати переїзд з окупованих територій працездатного населення, передусім молоді, кваліфікованих працівників. Найменш витратним та ефективним засобом є залучення молоді до навчання в Украї­ні. Крім встановлення пільгового порядку вступу до ВНЗ абітурієнтів із числа мешканців окупованих територій, перспективною видається організація для них системи дистанційного навчання в середній школі,

Не можна залишати поза увагою й біженців, які шукали притулку в Росії. Окрім іншого, це потенційний контингент підживлення агресії проти Украї­ни. Важливо забезпечити їх правдивою інформацією про ситуацію в краї­ні, про проб­леми, які спіткали переселенців у РФ. Слід розробити спеціальні заходи для спрощення процедур відновлення документів, забезпечення доступу до соціальних послуг, освіти тощо.

У контексті протидії викликам гібридної війни варто посилити увагу до роботи з україн­ською діаспорою за кордоном. Це потужна сила, що володіє значним політичним, економічним, інтелектуальним, соціальним ресурсом. Особливої підтримки потребують українці, які є громадянами краї­ни-­агресора. На території Росії мешкає найчисельніша порівняно з іншими країнами світу україн­ська діаспора. Налагодження діалогу з нею як в інформаційному просторі, так і на міжнародних та україн­ських платформах необхідне навіть в умовах тиску на федеральні україн­ські об’єднання та «україн­ську шпіономанію»[25].

З метою використання потенціалу діаспори для захисту Украї­ни доцільно затвердити комплексну програму співпраці з закордонним українством, де слід передбачити конкретні заходи, джерела фінансування та відповідальних за їх виконання. Для її розробки варто створити єдиний координаційний орган з представників центральних органів виконавчої влади, неурядових організацій, організацій діаспори, експертів.

Важливою складовою політики держави, спрямованої на збереження людських ресурсів краї­ни, має стати підтримка зв’язків та використання в інтересах протидії агресії мігрантів «четвертої хвилі», тобто осіб, які виїхали з Украї­ни порівняно недавно, переважно з метою працевлаштування. Україн­ські заробітчани за кордоном активно вимагали від урядів країн перебування підтримки Украї­ни, надавали істотну волонтерську допомогу україн­ській армії тощо. Водночас трудові мігранти є, без перебільшення, важливими для краї­ни зарубіжними інвесторами. Їхні грошові перекази є вагомим внеском у стабілізацію соціальної ситуації, важливим ресурсом для зменшення бідності.

Для їх підтримки потрібно забезпечити належне виконання Закону Украї­ни «Про зовнішню трудову міграцію», що набув чинності з 1 січня 2016 р., наповнити конкретним змістом задекларовані норми. З цією метою варто розробити план заходів з імплементації положень Закону, створити при Мінсоцполітики постійно діючу робочу групу для його розробки та координації виконання.

Узагальнюючи результати аналізу соціальних наслідків та досвіду протидії соціальним інструментами гібридної війни, слід відзначити малопомітну, але ґрунтовну роль соціальних загроз в актуалізації невійськових інструментів гібридної зовнішньої агресії. Саме з їх допомогою досягається суспільний розкол, формуються групи свідомої підтримки та симпатиків зовнішнього агресора, суспільна увага відволікається від необхідності спротиву, а громадяни різних суспільних груп протиставляються одне одному. З метою консолідації україн­ського суспільства в умовах війни та обмеженості ресурсів, для розв’язання проб­лем соціальної сфери має бути вироб­лено новий соціальний пакт між його різними соціальними групами та верствами, знайдено ефективний формат соціального діалогу з приводу дорожньої карти соціальних реформ, встановлена та суспільно сприйнята модель стратегічної відповідальності та стриманості у реалізації соціальних інтересів.

При цьому слід враховувати, що специфічні настрої керівництва Росії, які підтримуються переважною кількістю її населення, не дозволяють розраховувати на припинення гібридної агресії проти Украї­ни у найближчій перспективі. Більше того, зміни у міжнародній ситуації дають підстави прогнозувати, що саме соціальна дестабілізація стане домінантною формою продовження російської агресії. З огляду на це, соціальна модель україн­ського суспільства має бути налаштована на людський розвиток, а критерієм зміцнення соціальної безпеки слід вважати лише реальне покращення життєвого рівня населення.

Примітки

[1] Розраховано на основі даних Світового банку.

[2] Відповідно до цієї Угоди, україн­ські компанії отримали доступ до ринку 45 країн — членів СОТ, у т. ч. ЄС, США, Канада, Японія тощо. Обсяг ринку державних закупівель цих країн оцінюється у 1,7 трлн дол. США щорічно.

[3] У рамках реалізації цієї програми вже отримано два транші обсягом 6,7 млрд дол. США.

[4] Порошенко П. Майже третина промислового потенціалу Донбасу вивезена в Росію [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.rbc.ua/ukr/news/tret-­promyshlennogo-­potentsiala-­donbassa-­1428687445.html

[5] Звіт про фінансову стабільність НБУ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=32241744

[6] 2016-­й рік без торгівлі з Росією: як на україн­ських виробників вплинуть ембарго і нові мита РФ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukr.segodnya.ua/economics/enews/2016-­y-­god-­bez-­rossii-­kak-­na-­ukrainu-­povliyayut-­embargo-­i-­novye-­poshliny-­rf--­­675488.html

[7] Большие надежды на транзит в Иран — интервью главы департамента коммерческой работы УЗ, ЦТС [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uz.gov.ua/press_center/ukrainian_railways_in_mass_media/421297/

[8] Модуль аналітики системи публічних електронних закупівель ProZorro [Електронний ресурс] / Міністерство оборони Украї­ни. — Режим доступу : http://bi.prozorro.org

[9] Prozorro зменшує корупцію: результати опитування бізнесу [Електронний ресурс] / Міністерство економічного розвитку і торгівлі Украї­ни. —2016. — 19 серпня. — Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249250446&cat_id=244277212

[10] Павло Розенко: Ми повинні перекрити канали незаконного фінансування терористів [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів Украї­ни ; Міністерство соціальної політики Украї­ни. — 2016. — 04 березня. — Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248874193

[11] Офіційний сайт Рахункової палати Украї­ни [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ac-­rada.gov.ua/doccatalog/document/16749308/R_RP_12-­6.pdf

[12] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження переліку інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку, що можуть реалізовуватися у 2016 році за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку» від 11.05.2016 р. №362-­р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/362-­2016-­%D1%80

[13] Верховна Рада Украї­ни восьмого скликання. Угода про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» від 27.11.2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/n0001001-­15

[14] Про результати аудиту державного та гарантованого державою боргу у 2014 році та аналізу тенденцій у 2015 році: рішення Рахункової палати від 24.11 2015 р. № 9-­5 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ac-­rada.gov.ua/doccatalog/document/16747492/R_RP_9-­5.pdf

[15] Суходоля О.М. Захист критичної інфраструктури в умовах гібридної війни: проб­леми та пріоритети державної політики Украї­ни // Стратегічні пріоритети. — 2016. — № 3.

[16] Баришнікова В.В. Щодо стабілізації роботи морських портів Украї­ни в умовах анексії АР Крим [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1555/

[17] Меморандум щодо реверсних поставок природного газу між операторами газотранспортних систем Украї­ни (ПАТ «Укртрансгаз») і Словацької Республіки (Eustream a.s.) після вирішення деяких проб­лем було підписано 28 квітня 2014 р. Укртрансгаз завершив повний комплекс робіт із забезпечення технічної можливості прийому природного газу із Словаччини в серпні 2014 р.

[18] Україн­ська енергетика: вугільний «дисбаланс» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/a/27183665.html

[19] Зелена книга з питань захисту критичної інфраструктури в Украї­ні : зб. матеріалів міжнар. експерт. нарад / упоряд. Д.С. Бірюков, С.І Кондратов ; за заг. ред. О.М.Суходолі. — К. : НІСД, 2016.

[20] Рівень абсолютної бідності у 50% є межею соціальної безпеки.

[21] Україна. Оцінка відновлення та розбудови миру. Аналіз впливу кризи та потреб на Східній Украї­ні [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.un.org.ua/images/RPA_V1_Ukr.pdf

[22] Див. детальніше: Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 06.08.2014 р. № 385 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/385-­2014-­%D0%BF

[23] Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження плану заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей» від 16.10.2014 р. № 1002-­р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1002-­2014-­%D1%80

[24] Майже половина переселенців не планують повертатися — опитування [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/25/7124759/

[25] Ратушний М. Україн­ська діаспора стала своєрідним волонтером [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukrpohliad.org/komentari/myhajlo-­ratushnyj-­ukrayinska-­diaspora-­stala-­svoyeridnym-­volonterom.html

14.1. Націо­нальне самоусвідомлення

При підготовці гібридної агресії проти Украї­ни Росія розраховувала на загострення існуючих в україн­ському суспільстві розмежувань до стану мовно-­етнічної дезорієнтації, релігійної дезінтеграції та непримиренної ворожнечі між носіями локальних чи групових ідентичностей різних регіонів держави як підґрунтя для сепаратизму.

Натомість, попри зусилля агресора, україн­ське мовно-­етнічне різноманіття не перетворилося на чинник розколу суспільства. Навпаки, динаміка мовно-­етнічних процесів у краї­ні засвідчує зростання частки двомовних на Півдні та Сході держави за рахунок зменшення російськомовного населення (табл. 1). Поширеність уживання україн­ської та російської мов в усіх регіонах свідчить про безпідставність очікувань розгортання в Украї­ні після Революції гідності утисків громадян за мовною ознакою, на неминучості яких Росія наголошувала для провокування сепаратизму в 2014 р.

Іншим дезінтеграційним механізмом, який РФ намагалася використати для розколу україн­ського суспільства, була релігійна ідентичність. Однак, на противагу цьому, в Украї­ні відбувається активізація інтеграційних процесів щодо утворення єдиної Православної Церкви, зростає кількість прихильників Україн­ської православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) — з 34,2 % (2010 р.) до 48,7 % (2016 р.) за рахунок зменшення прихильників Україн­ської православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) — відповідно, з 18,2 % до 12,4 %[1].

Водночас, відповідно до Звіту про мережу церков і релігійних організацій в Украї­ні Департаменту у справах релігій та націо­нальностей Міністерства культури Украї­ни, станом на 1 січня 2016 р. кількість священників УПЦ МП більш як утричі перевищувала кількість священників УПЦ КП (10169 і 3332 осіб відповідно), кількість діючих релігійних громад — у понад 2,5 раза (12167 і 4658 відповідно)[2]. Такий контраст у співвідношенні даних державної статистики щодо УПЦ КП та УПЦ МП і відповідей респондентів про їхню церковну належність пояснюється тим, що чисельність вірян у релігійних громадах може суттєво різнитися — від кількох десятків до кількох тисяч осіб.

Отже, через два роки після початку конфлікту можна стверджувати, що російська гібридна агресія проти Украї­ни не лише не зруйнувала, а й прискорила процеси націо­нального самоусвідомлення україн­ських громадян, незалежно від етнічного походження, мови спілкування чи віросповідання. Зокрема спостерігається поступове зменшення інтегрального індексу націо­нальної дистанційованості населення Украї­ни від різних етнічних груп[3]. Про це переконливо свідчить динаміка показників стану сформованості україн­ської політичної нації: підвищення рівня розуміння важливості збереження незалежності і цілісності держави (табл. 2), зростання рівня громадянської самоідентифікації (табл. 3) і патріотизму громадян Украї­ни, активізація масового волонтерського руху.

Розраховано та складено за джерелами: Ukrainian Municipal Survey, March 2–20, 2015 [Електронний ресурс] / International Republican Institute. – Режим доступу : http://www.iri.org/sites/default/files/wysiwyg/2015- 05- 19_ukraine_national_municipal_survey_march_2- 20_2015.pdf; Ukrainian Municipal Survey, 20 January – 8 February 2016 [Електронний ресурс] / International Republican Institute. – Режим доступу : http://www.iri.org/sites/default/files/wysiwyg/municipal_poll_2016_- public_release.pdf

Розраховано та складено за джерелом: Украї­ні — 25: досягнення та поразки (громадська думка) [Електронний ресурс] / Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва ; Київський міжнародний інститут соціології. — Режим доступу : http://www.dif.org.ua/ua/publications/press-­relizy/ukraine25.htm

Так, у 2013 р. частка громадян Украї­ни, які були прихильниками її державної незалежності, становила 80 %, а у 2016 р. збільшилася до 87 %, досягнувши рівня 2001 р. Однак збільшення прихильників націо­нальної незалежності в Украї­ні відбувається нерівномірно: на Донбасі акт про незалежність у випадку проведення референдуму в 2016 р. підтримали б у 2,5 раза менше громадян, ніж загалом по краї­ні (32,5 %), удвічі менше респондентів підтримали б незалежність Украї­ни на Півдні (42,9 %) та у 1,5 раза менше — на Сході держави (57,8 %).

Консолідуючим чинником стають патріотичні почуття, пік зростання яких припадає на 2015 р., коли було зафіксовано їх п’ятиразове збільшення (41,7 %) порівняно з рівнем 2013 р. (8,3 %). Спостерігається тенденція зростання довіри до волонтерського руху (станом на 2016 р. йому довіряли 63,7 % респондентів), Збройних Сил Украї­ни (61,8 %), добровольчих батальйонів (58,5 %), Націо­нальної гвардії Украї­ни (57,3 %), громадських організацій (46,8 %), нової патрульної поліції (43,9 %)[5].

Водночас стрімко зростає потенціал націо­нально-­громадянської консолідації. Так, громадянами Украї­ни станом на 2016 р. визнавали себе 60,1 % населення держави, що перевищувало показник 2013 р. на 10 %. Важливо, що саме на Сході Украї­ни у 2016 р. загальнонаціо­нальна ідентичність виявилася найвищою у державі. Зменшилася кількість громадян, які вважають головною локальну та регіональну приналежність — як загалом, так і за регіонами держави, насамперед у Західній Украї­ні (64 % — громадянська ідентичність проти 23 % — локальна, 5 % — регіональна), Центральній (63 % проти 17 % — локальна, 7 % — регіональна), Східній (65 % проти 20 % — локальна, 5 % — регіональна).

Повільніше націо­нальна консолідація відбувається в південних регіонах та на Донбасі. На Півдні загальнонаціо­нальна ідентифікація лише не на багато переважає локальну та регіональну (відповідно, 46 % респондентів проти 34 % — за локальну та 5 % — за регіональну). На Донбасі (контрольованій Україною території) загальнонаціо­нальна ідентифікація становить 45 %, локальна — 29 %, регіональна — 18 % (табл. 3).

Поряд із тим порівняно з передвоєнними роками громадяни Украї­ни дистанціюються від орієнтації на Росію. Зокрема, у 2013 р., відповідно до результатів соціологічного опитування Київського міжнародного інституту соціології[6], більшість опитаних хотіли б, щоб Україна була з відкритими кордонами, без віз та митниць — 72 %, а об’єднання в єдину державу з Росією бажали 14 % респондентів. У 2016 р. об’єднатися в одну з РФ країну бажали лише 3 % з опитаних громадян[7].

Розраховано та складено за джерелом: До Дня Незалежності: що українці думають про Україну? 2016 [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН Украї­ни. — Режим доступу : http://www.i-­soc.com.ua/institute/

Ці позитивні зміни особливо торкнулися південних та східних регіо­нів Украї­ни[8]. У квітні 2014 р., коли агресія Росії тільки розпочиналася, за відокремлення Донецької та Луганської областей від Украї­ни і приєднання до Росії висловилася третина населення. Такі зміни підтримали б у Донецькій області 28 % опитаних (з них 12 % — безумовно, 16 % — швидше за все), в Луганській — 30,3 % (з них 13,2 % — безумовно та 17,1 % — швидше за все)[9]. Вже через рік кількість прихильників збереження державної незалежності Украї­ни серед мешканців підконтрольних україн­ській владі територій Донецької і Луганської областей виявилася більшою (56 %, з них 28,8 % висловилися за повернення тимчасово непідконтрольних територій Донбасу до складу Украї­ни на тих самих умовах, що були раніше; 27,2 % — з розширеними повноваженнями)[10].

Сталу дистанційованість громадян Украї­ни від орієнтації на Росію підтверджує зміна вектора емоційного сприйняття українцями північного сусіда. Внаслідок окупації Криму та військових дій на Донбасі ставлення громадян Украї­ни до Росії значно змінилося (табл. 4).

Розраховано та складено за джерелом: Взаємодія держави і суспільства, символічний простір народу та україн­сько-­російські взаємини у дзеркалі громадської думки. Жовтень 2015 : інформ. бюлетень / за ред. М.М. Слюсаревського. — К., 2015. — С. 51.

У 2015 р. позитивно ставилися до Росії 18,7 % респондентів, що на 14,2 % менше, ніж у 2014 р., у 3,5 раза менше, ніж у жовтні 2012 р., та у 4,3 раза менше, ніж у січні 2010 р. Таке ставлення до Росії спостерігається і на регіональному рівні (на Заході — 4,5 %; у Центрі — 13,6 %, на Сході — 26 %). Винятком є лише Південь краї­ни, де 46 % опитаного населення добре ставляться до Росії, 26 % — погано, а 27 % не визначилися взагалі.

Під впливом російської агресії геополітичні орієнтації населення держави значно змінилися на користь проєвропейських. Позитивне ставлення до союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном переважало лише до 2013 р. (50 % — позитивне, 28,5 % — негативне). Починаючи з 2014 р., змінюються пріоритети на користь союзу з ЄС (2013 р. — 42 % за союз з ЄС, 2014 р. — 51 %, 2015 р. — 56 %, 2016 р. — 48 %)[11].

Наведені дані підтверджують процеси прискорення націо­нального самоусвідомлення україн­ських громадян в умовах російської агресії. Проте Україна зазнала і втрат у цій сфері.

По-­перше, сьогодні в україн­ському суспільстві зберігаються значні відмінності між культурами деяких регіонів. Оцінюючи культурну близькість жителів різних регіонів Украї­ни (за п’ятибальною шкалою від 1 до 5, де 5 — це максимальна схожість груп), респонденти найвище оцінили близькість жителів Центральної і Східної Украї­ни (3,5), Західної і Центральної Украї­ни (3,4), Галичини і Центральної Украї­ни (3,3), що фактично відповідає дистанціюванню між громадянами Украї­ни і Росії (3,5 бала). Близькість у культурному аспекті українців та росіян, які проживають в Украї­ні, респонденти оцінюють у 3,8 бала[12].

У 3 бали оцінюється дистанція між жителями Украї­ни та жителями тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей та Криму; ще більшою є дистанція між жителями Західної і Східної Украї­ни (2,7 бала) та між жителями Галичини і Донбасу (2,4 бала). На думку респондентів, дистанція між громадянами Украї­ни і громадянами країн — членів ЄС є навіть меншою (2,5) [13].

По-­друге, мають місце суттєві регіональні розбіжності у сфері етнополітичної самоідентифікації населення Украї­ни. У 2016 р. зафіксовано збільшення кількості респондентів Центральної Украї­ни, які говорять російською вдома (табл. 1). Усталена русифікація мовно-­етнічного простору Украї­ни є досить вагомою етнополітичною загрозою сьогодення. Ситуацію загострює тісний зв’язок між мовно-­етнічною, регіональною приналежністю населення та його вразливістю до російської пропаганди. Кількісним показником цього є значна частка респондентів[14], які вважають, що відповідальність за російсько-­україн­ський конфлікт несуть обидві краї­ни — 39 %, не визначилися — 8 %, стільки ж вважають винною Україну, 45 % —розуміють внесок Росії в цю війну (табл. 5).

Розраховано та складено за джерелом: До Дня Незалежності: що українці думають про Україну? [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН Украї­ни. — 2016. — Режим доступу : http://www.i-­soc.com.ua/institute/

Тісний зв’язок між регіональною приналежністю та відкритістю до впливу російської гібридної риторики засвідчили результати[15] всеукраїн­ського опитування Київського міжнародного інституту соціології, яке було проведено у 2015 р.

Для оцінки взаємозв’язку між мовно-­етнічною приналежністю респондентів та їх вразливістю до російської пропаганди було запроваджено індекс результативності російської пропаганди (РРП)[16]. Представники російського етносу виявилися більш схильними до російської пропаганди: українці за етнічною приналежністю переважали їх за стійкістю до пропагандистських зусиль держави-­агресора більш як утричі. Російськомовні респонденти виявилися у 2,5 раза вразливішими до російської пропаганди, ніж україномовне населення держави.

За даними соціологів, найменшою результативність російської пропаганди була на Заході держави, де РРП дорівнював 12, у Центральному регіоні та в Києві (РРП — 19). А найвищі показники РРП зафіксовано на Півдні та Сході держави (Харківська область — 50, Донбас — 46, Одеська область — 43, Південь загалом — 32).

Сьогодні рестриктивні заходи із захисту націо­нального інформаційного простору від російського впливу вичерпують свій потенціал: запровадження нових обмежень суперечитиме конституційним правам на свободу слова й отримання інформації, а також не сприятиме створенню нових, вартих довіри джерел інформування населення та задоволенню потреб громадян у достовірній та якісній інформації. Протидія пропаганді та інформаційним спецопераціям вимагає налагодження незалежного суспільного мовлення, яке поєднувало б традиційні та новітні канали комунікації з громадянами і продукувало б націо­нальний інформаційний продукт відповідно до запитів населення, особливо у південних та східних регіонах.

Загалом слід констатувати, що гібридна війна прискорила процес націо­нального самоусвідомлення в Украї­ні. Проте регіональні відмінності, зумовлені особливостями мовно-­етнічної, культурної та етноконфесійної самоідентифікацій громадян, ще не подолані і тривалий час використовуватимуться Росією для провокування розколу та ворожнечі всередині Україн­ської держави. Попри існуючі загрози націо­нальній єдності, нинішня державна політика з протидії етнополітичним ризикам залишається слабкою: немає законодавчої бази, яка має регулювати діяльність вертикалі органів виконавчої влади в етнополітичній сфері, чітко сформульованої державної стратегії у сфері етнополітики, яка б не лише вказувала на довгострокові цілі (побудову консолідованого, толерантного суспільства), а й окреслювала засоби їхнього досягнення у найближчій перспективі. Ці вади певною мірою компенсувалися активною роботою громадянського суспільства, проте без активної державної участі зусилля громадян не матимуть тривалого впливу на ситуацію.

В Украї­ні необхідна державна цільова підтримка найбільш вдалих громадських ініціатив із формування цілісного націо­нально-­культурного простору, стимулювання процесів націо­нальної консолідації у регіонах, найбільш уразливих до підривної діяльності Росії. Закріплення досягнень націо­нальної консолідації у довгостроковій перспективі залежатиме від успішності реформ системи освіти та судочинства, які насамперед формують лояльність громадян до держави та повагу до принципу верховенства права.

14.2. Реорганізація політичної системи

Політичний процес в Украї­ні протягом 2014—2016 рр., що відбувався на тлі опору російській агресії, рельєфно окреслив слабкі місця вітчизняної політичної системи. Зокрема, ключовою проб­лемою у ці роки залишилася роз’єднаність політичних еліт, які не змогли консолідуватися в умовах зовнішньої загрози та законодавчо забезпечити оперативне реформування структур центральної і місцевої виконавчої влади, в т. ч. дискредитованих співпрацею з режимом Януковича, участю у репресіях проти учасників Революції гідності, колабораціонізмом з російськими окупантами.

Водночас вакуум політичної відповідальності був значною мірою запов­нений активністю громадянського суспільства: волонтерським рухом на підтримку Збройних Сил, формуванням експертних середовищ із вироб­лення та просування реформаторських законодавчих ініціатив, об’єднанням активістів діаспори для прориву інформаційної блокади та боротьби з російською пропагандою в Європі, роботою незалежних ЗМІ з викриття зловживань і корупції на місцевому та центральному рівнях.

Визначальним здобутком у політичній сфері, що став можливим саме завдяки потужному громадському тиску, є проведення у жовтні 2014 р. позачергових парламентських виборів. Це дозволило частково оновити склад парламенту, привести його у відповідність до політичної структури суспільства після Революції гідності та знизити присутність проросійських сил.

Окрім загострення давно існуючих політичних проб­лем, російська гібридна агресія породила низку нових викликів для внутрішньополітичної стабільності Украї­ни. Найбільшу загрозу стабільності політичної системи формує винесення внутрішнього питання про зміну засад конституційного устрою на міжнародний рівень.

Починаючи зі спільної декларації за підсумками переговорів у Женевському форматі[17], а згодом у «Протоколі за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента Украї­ни П. Порошенка та Президента Росії В. Путіна»[18] та «Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей»[19], Росія активно лобіює ідею зміни державного устрою Украї­ни шляхом внесення змін до Конституції. Ця вимога визнана Францією та Німеччиною важливою складовою переговорного процесу в Нормандському форматі та трактується ними як зобов’язання Украї­ни піти на політичні поступки задля досягнення сталого миру на Донбасі.

З іншого боку, конституційна реформа не гарантує Украї­ні припинення збройного конфлікту та захисту від нових спроб Росії провокувати сепаратизм в інших регіонах краї­ни. Зокрема, незважаючи на ухвалення у першому читанні проекту змін до Конституції[20] у серпні 2015 р., РФ лише нарощувала військовий та економічний тиск на Україну, продовжувала активну підтримку сепаратистів і зміцнювала політичний та безпековий контроль над окупованими територіями. До того ж із часом лише посилюється ризик розколу всередині ЄС щодо проведення єдиної політики зі стримування Росії.

Навпаки, внаслідок ухвалення змін до Конституції в існуючій редакції Україна ризикує залишитися наодинці з новими вогнищами сепаратизму, сплеском активності ультрарадикальних рухів та Росією, готовою знову вдатися до збройної агресії — вже під приводом «захисту» прав «окремих регіонів».

Отже, внесення змін до Основного Закону під тиском зовнішніх гравців створює небезпечний прецедент для політичної стабільності Украї­ни та державного суверенітету. Фактично це дозволить легітимізувати іноземне втручання у внутрішні справи Украї­ни, зокрема, під час політичних та громадянських криз, місцевих та загальнонаціо­нальних виборів чи референдумів.

Дії на попередження такого сценарію мають враховувати необхідність збереження довіри та підтримки Заходу, а також внутрішні потреби щодо проведення реформи децентралізації влади. В рамках такої реформи є необхідною розробка для окремих районів Донецької і Луганської областей спеціального закону про особливості місцевого самоврядування у перехідний період, який триватиме протягом передачі більшості функцій місцевих державних адміністрацій виконавчим комітетам відповідних місцевих рад. У положеннях цього закону варто передбачити залежність розширення повноважень місцевих рад в окремих районах Донецької та Луганської областей від відновлення діяльності територіальних органів виконавчої влади Украї­ни, судів та прокуратури відповідно до вимог Конституції та законів Украї­ни. Також визначальною є спроможність держави забезпечити проведення виборів до місцевих рад відповідно до націо­нального законодавства і створити належні умови для міжнародних спостерігачів.

У рамках конституційної реформи можливою є розробка нових змін до Конституції, які не передбачатимуть жодних особливостей місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Натомість у перехідних положеннях варто поширити дію конституційних змін щодо децентралізації влади на території АР Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей лише після припинення російської окупації та відновлення повного контролю Украї­ни над державним кордоном у Криму та на Донбасі.

В обох випадках закріплюються зобов’язання Україн­ської держави дотримуватися політичних зобов’язань на основі Мінських домовленостей виключно в разі виконання Росією зобов’язань щодо встановлення стійкого миру та сприяння відновленню всієї повноти суверенітету Украї­ни над окупованими територіями. Крім того, включення у пакет децентралізації питання про АР Крим створює правову основу для початку переговорів щодо умов відновлення суверенітету Украї­ни над автономією та встановлює чіткі конституційні рамки можливих поступок щодо розширення повноважень місцевих органів влади АР Крим у складі Украї­ни.

Ще одним інструментом гібридної війни стало нав’язування україн­ському суспільству дискусії про зміну унітарного державного устрою на федеративний та надання «особливого статусу» самоврядування окремим територіям на підставі етнічних чи історичних чинників. Інспіровані Росією дебати з приводу «особливих умов» розраховані на провокування місцевих еліт, насамперед у прикордонних областях із широким представництвом націо­нальних меншин, до розпалювання сепаратистських настроїв, міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі та підготовки населення до протестних, насильницьких дій.

У 2015—2016 рр. в Украї­ні активізувалися рухи на підтримку «автономізації» тих чи інших територій. За характером політичних вимог їх можна поділити на кілька груп.

По-­перше, це об’єднання, які претендують на представництво інтересів націо­нальних меншин, вимагаючи створення етнотериторіальних автономій. Зокрема, на Закарпатті відповідні вимоги висунули націо­нально-­культурні товариства русинів (які вимагали надати статус повноцінної етнічної спільноти) та угорців. Маловпливова організація — Асамб­лея румунів Буковини — поширила у ЗМІ вимоги щодо румунської автономії у Чернівецькій області. Представники окремих націо­нальних меншин (зокрема російської, болгарської, гагаузької) у південно-­західних районах Одещини також узяли участь у формуванні незаконної і координованої ззовні «Народної ради Бесарабії».

По-­друге, це рухи за надання окремим регіонам чи навіть містам особ­ливого статусу в системі адміністративно-­територіального устрою Украї­ни. Найбільшого резонансу протягом 2014—2016 рр. набули:

— спроби забезпечити спеціальний статус для міста Запоріжжя під приводом необхідності розв’язання специфічних екологічних проб­лем;

— ініціативи з надання м. Одеса статусу порто-­франко, тобто практично спеціальної економічної зони під приводом активізації зовнішньоекономічних відносин;

— кампанія колишніх членів забороненої КПУ з утворення на території Харківської області особливого регіону «Слобожанщина». При цьому ініціатори пов’язували свої наміри з очікуваним процесом надання «особливого статусу» окремим районам Донецької та Луганської областей у рамках імплементації Україною Мінських домовленостей;

— звернення Закарпатської обласної ради до керівництва держави щодо спеціального статусу області нібито для реалізації результатів обласного референдуму 1 грудня 1991 р.

Відповідь державних органів на ці прояви повинна мати цільовий характер і спрямовуватися на усунення справжніх причин громадянського невдоволення, що підживлює підтримку таких ініціатив. Зокрема, у випадку Харківської, Одеської та Запорізької областей найбільшу роль мають відігравати спеціальні служби та правоохоронні органи із попередження підривної проросійської діяльності. Важливого значення набуває поглиб­лення політичного та безпекового діалогу з державами — членами ЄС, чиї діаспори проживають в Украї­ні. Ціла низка питань соціально-­економічного характеру втратить свою гостроту в разі завершення реформи децентралізації.

Важливою проб­лемою, що постала з моменту початку гібридної агресії проти Украї­ни, є діяльність російських агентів впливу в парламенті, політичних партіях, місцевих органах влади та громадських організаціях.

Особливу загрозу, з точки зору використання Росією потенціалу розгортання сепаратистських рухів у окремих регіонах, становлять вертикально інтегровані мережеві структури політичного впливу, які сформувалися протягом 2010—2015 рр. Ідеться про патронажно-­клієнтські мережі, часто засновані на корупційній круговій поруці, завдяки яким окремі народні депутати в низці регіонів контролювали кадровий склад територіальних управлінь правоохоронних органів, депутатський корпус місцевих рад і могли користуватися мобілізаційним ресурсом (фінансами, матеріальною базою, людським потенціалом) комунальних підприємств та вразливих верств місцевого населення, які залежали від адресної матеріальної допомоги.

На інституційному рівні становленню таких регіональних структур політичного впливу сприяло існування мажоритарної складової виборчої системи Украї­ни, а також зловживання статусом недоторканності народних депутатів.

Існування системних проб­лем та політичних ризиків неформальних мережевих структур політичного впливу в регіонах підтвердили результати виборів до місцевих рад у жовтні 2015 р. На окрему увагу заслуговують Донецька та Луганська області, де представники «Опозиційного блоку» — вихідці з Партії регіонів відновлюють структуру політичного контролю як на рівні мажоритарних округів, так і місцевих рад усіх рівнів. У разі проведення реформи децентралізації саме такі неформальні регіональні структури політичного впливу стануть головними механізмами прийняття рішень, що може призвести до підміни реальних потреб і вимог регіонального розвитку політичними інтересами партій та політиків проросійського спрямування.

Головною перепоною для реалізації такого сценарію може стати лише запровадження норм, які сприятимуть більшій прозорості діяльності політичних партій, підтримуватимуть широке представництво та відкриту конкуренцію політичних сил і встановлюватимуть межі депутатської недоторканності.

На місцевому рівні, в рамках реформи децентралізації, має бути збережено повноваження місцевих органів виконавчої влади щодо припинення незаконних і неконституційних рішень місцевих рад та запроваджено механізм політичної відповідальності шляхом розпуску таких рад.

Терміново має бути поставлене питання про зміну змішаної виборчої системи на пропорційну систему відкритих партійних списків, яка б стимулювала політичні партії висувати кандидатури, що користуються підтримкою на місцях. Це частково зніматиме напругу щодо обмежених можливостей участі місцевих груп у процесі прийняття рішень на центральному рівні.

Має продовжуватися реформа фінансування політичних партій. Зокрема, державними коштами повинні розпоряджатися не центральні керівні органи політичної партії, а низові організації, які безпосередньо працюють із виборцями. Іншим запобіжним інструментом, що ускладнюватиме використання тіньових коштів, отриманих корупційним шляхом, стане діюча система електронного декларування доходів та видатків і ефективний постійний нагляд Націо­нального агентства із запобігання корупції за достовірністю наданих даних.

Варто врегулювати питання відповідальності народних депутатів за порушення присяги, зокрема внаслідок участі у діях, які загрожують демократії, суверенітету та територіальній цілісності. Зокрема, під поняття порушення присяги варто підвести свідомі дії щодо порушення регламенту Верховної Ради, особливо під час ухвалення законів. Це унеможливить повторення подій на кшталт тих, які сталися 16 січня 2014 р.

Стосовно вирішення проб­леми недоторканності народних депутатів необхідно спиратися на досвід європейських держав, у яких парламентська демократія була встановлена після тривалого досвіду авторитарного та тоталітарного правління (ФРН, Італія, Іспанія). Саме в цих випадках нормативне регулювання обмеження недоторканності парламентарів спирається на баланс між необхідністю їхнього захисту від зовнішнього тиску та дотриманням принципів верховенства права і рівності всіх перед законом.

14.3. Новий вимір інформаційної політики Украї­ни

Агресія Російської Федерації вплинула не лише на політичну, соціальну, економічну, військову сфери, але й поставила Україн­ську державу перед складними викликами для державної інформаційної політики. Сьогодні Україна все ще перебуває в процесі осмислення цієї нової реальності й механізмів спротиву інформаційній агресії, переоцінки концепції державної інформаційної політики і подолання наслідків агресії для інформаційного простору держави.

Загальною проб­лемою стала очевидна нормативно-­правова неготовність держави реагувати на нові загрозливі ситуації. Це стосується як практичних механізмів обмеження пропагандистського мовлення агресора, так і складнощів виходу із самої логіки «мирного інформаційного розвитку». Варто відзначити, що такий процес переосмислення, принаймні на рівні нормативно-­правових документів, не закінчився і сьогодні. Підтвердженням цього є існуюча ситуація, коли, крім основних безпекових документів Україн­ської держави (Стратегія націо­нальної безпеки Украї­ни, Воєнна доктрина Украї­ни), більшість інших профільних нормативних документів, у т. ч. законодавчо закріплені пріоритети державної інформаційної політики, залишаються без змін.

Це призвело до того, що частина рішень щодо протидії інформаційній агресії (особливо там, де їх пошуком займалися недержавні структури) потрапила у «сіру» правову зону, що погано регулюється чинним законодавством або не регулюється взагалі. Крім цього, стала можливою ситуація, коли застосування чинного законодавства може зашкодити тим, хто здійснює необхідні, але не завжди нормативно врегульовані кроки для захисту Украї­ни від інформаційної агресії.

Іншою важливою проб­лемою стала фізична втрата спроможності реалізовувати концепцію єдиного інформаційного простору держави. На окупованих та неконтрольованих територіях окупаційний режим формує жорстко контрольований інформаційний простір, а всі спроби україн­ської сторони забезпечити там свою інформаційну присутність є лише обмежено успішними. Фактично маємо справу з «інформаційною окупацією» з боку Росії анексованих та тимчасово непідконтрольних україн­ських територій.

Супутньою проб­лемою відновлення інформаційної присутності (крім екстремальних умов, дефіциту кадрів, ресурсів тощо) стала вкрай неефективна організація та координація роботи профільних державних органів щодо відновлення мовлення на Донбасі. Міжвідомча комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи націо­нального телебачення і радіомовлення у складі МІП, яка мала б виконувати функцію консультаційно-­узгоджувального майданчика і центру прийняття рішень, не має для цього ані достатніх повноважень та ресурсів, ані власного бюджету, ані чіткої сфери відповідальності.

Однак навіть за наявності технічних спроможностей залишається актуальною проб­лема контентного забезпечення мовлення (чи інформаційної присутності) на окупованих територіях. Окремі редакції з контентом, орієнтованим саме на ці території, є лише у кількох проектів: «Громадського ТБ Донбасу», «Голосу Донбасу», «Армії FM», «Крим. Реалії» (Радіо Свобода).

При цьому можемо констатувати, що, незважаючи на низьку оцінку дієвості державної інформаційної політики, реальністю є те, що Україна зробила і продовжує робити все від неї залежне в межах чинної правової системи, системи міжнародних зобов’язань та очікуваної від демократичної держави логіки дій в інформаційному просторі. Однак це не означає, що таке реагування є достатнім та стратегічно єдино можливим.

В інформаційній сфері на правовому рівні проведено значну роботу: держава вдалася до численних заходів, заборони діяльності конкретних ЗМІ та журналістів, прямих нормативних обмежень[21] і введення санкцій проти пропагандистів. Як позитив слід відзначити розробку і ретельне дотримання СБУ Украї­ни спеціального «Порядку акредитації представників ЗМІ при оперативному штабі з управління антитерористичною опера­цією в Донецькій і Луганській областях». Проте в широкому контексті інформаційного протиборства Украї­ни з РФ це дало лише частковий ефект. Зокрема нерозв’язаною залишається проб­лема обмеження потоку дезінформації та пропаганди, що транслюється з зони АТО недобросовісними медіа, впливаючи як на міжнародну аудиторію, так і на місцеве населення. Далекою від вирішення є також проб­лема визволення полонених україн­ських журналістів.

Водночас держава послідовно здійснює заходи щодо відновлення мовлення в зоні проведення АТО. Як уже зазначалося, 10 березня 2015 р. в Украї­ні створено Комісію з питань забезпечення стабільного функціонування системи націо­нального телебачення і радіомовлення. За даними Міністерства інформаційної політики Украї­ни, станом на червень 2016 р. україн­ським профільним відомствам вдалося в цілому відновити ефірне мовлення націо­нальних ТРК лише на підконтрольних і звільнених територіях Донецької та Луганської областей і на південних околицях Донецька.

Покриття сигналу україн­ських мовників у двох областях загалом збільшено на 27 %, у зоні лінії розмежування — на 70 %, проте воно досі не є суцільним навіть у звільнених районах. Встановлено 29 аналогових телепередавачів, 22 FM-­передавача, 1 цифровий передавач та 3 FM-­передавачі у тестовому режимі. Всі передавачі отримані не за бюджетні кошти, а завдяки допомозі україн­ських та зарубіжних донорів. На горі Карачун завершено будівництво телевежі заввишки 186 метрів. На передовій у зоні проведення АТО встановлено 180 комплектів супутникового телебачення з україн­ським пакетом мовлення.

Більш складною є ситуація з інформаційною присутністю Украї­ни в Криму, хоча й тут є певні зрушення: зокрема ухвалено Стратегію розвитку телерадіомовлення в Херсонській області та організації мовлення на територію АР Крим, діють теле-­, радіо-­ та Інтернет-­проекти, що опікуються саме кримською тематикою.

З метою протидії інформаційній війні, яку РФ веде проти Украї­ни на зовнішній арені, посилюється інструментарій інформаційної роботи із закордонними аудиторіями. Зокрема в 2015 р. було підписано Закон Украї­ни «Про іномовлення», запущено «Мультимедійну платформу іномовлення Украї­ни» (МПІУ) з каналом іномовлення UA|TV.

Розвивається система публічної дипломатії — 22 грудня 2015 р. у Міністерстві закордонних справ Украї­ни було створене Управління публічної дипломатії. До його ключових завдань належать: розвиток відносин з громадськістю, громадськими об’єднаннями та медіа інших країн; реалізація іміджевих, культурних та інформаційних проектів Украї­ни за кордоном та координування заходів інших органів виконавчої влади у цих сферах.

В Украї­ні нарощують спроможності для цільових інформаційних кампаній. Показовою в цьому сенсі стала ситуація з проведенням референдуму в Нідерландах. Зусиллями державних установ, передусім за сприяння Міністерства закордонних справ та Міністерства інформаційної політики Украї­ни, та структур громадянського суспільства (фундації «Українці в Нідерландах», Першої україн­ської академії лідерства, груп і об’єднань студентів, експертів, журналістів, письменників, істориків) було проведено значну кількість комунікативних заходів на підтримку важливого для Украї­ни рішення.

Поступово вирішуються питання щодо налагодження ефективної координації діяльності системи органів, що відповідають за інформаційну політику держави. На це зорієнтована і побудова системи стратегічних комунікацій в Украї­ні, під якими розуміється скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави. Йдеться про публічну дипломатію, зв’язки з громадськістю, військові зв’язки, інформаційні та психологічні операції та заходи, спрямовані на просування цілей держави[22].

Отже, по суті, стратегічні комунікації є рамковим підходом до впровадження окремих заходів з протидії дезінформації та інформаційній агресії. За два роки протидії російській агресії на цьому шляху було зроб­лено багато кроків, зокрема:

• нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій у новій редакції Воєнної доктрини Украї­ни[23];

• створено Партнерство зі стратегічних комунікацій між Україною та НАТО[24], передбачено реалізацію стратегічних комунікацій як частини Річної націо­нальної програми співробітництва Україна — НАТО на 2016 рік[25], визначено механізм координації співробітництва між Україною та НАТО у сфері стратегічних комунікацій через Комісію з питань координації євроатлантичної інтеграції Украї­ни[26];

• Апаратом РНБО Украї­ни та Націо­нальним інститутом стратегічних досліджень здійснено функціональний аналіз сфери стратегічних комунікацій.

Вжиті заходи, незважаючи на їхню важливість, не змогли вирішити низку завдань та не дали відповіді на окремі проб­леми довгострокового характеру у сфері інформаційної політики.

Станом на 2016 рік громадяни, які проживають в ОРДЛО, в своїй масі взагалі не схильні довіряти ані російським, ані україн­ським медіа[27]. Цілком очевидно, що для їх повноцінної інформаційно-­психологічної реінтеграції до загальноукраїн­ського життя потрібна спеціальна довгострокова медійна та комунікативна стратегія, що базується на максимально повній та диверсифікованій інформації про цільову аудиторію. Саме тут важлива польова робота на місцевому, «молекулярному» рівні, спрямована на створення соціально-­психологічного профілю цієї аудиторії, з’ясування її внутрішньої структури, преференцій, потреб, лояльностей, оптимальних напрямів взаємодії з її різними групами. Джерелами інформації можуть слугувати Єдиний реєстр внутрішньо переміщених осіб Міністерства соціальної політики, відомості, що накопичуються на КПВВ, бази даних спецслужб, соціологічні дані тощо. Лише її професійний аналіз дозволить сформувати адекватний фундамент для формування перспективної програмної концепції телерадіомовлення для Донбасу та створення спеціального контенту.

Зовнішнє інформаційне позиціонування Украї­ни хоча і покращується, однак його не можна зводити лише до посилення іномовлення. Необхідна ґрунтовна реформа з метою підвищення динамічності чинної системи іномовлення та послідовної «дебюрократизації» всієї зовнішньо орієнтованої інформаційної діяльності держави.

Важливою проб­лемою залишається протидія російським фейкам, які є важливим інструментом російської інформаційної агресії. Хоча зусилля цілої низки як урядових структур, так і недержавних організацій істотно ускладнили використання цього інструментарію агресором, проте повністю він від нього не відмовиться. Тому необхідне не лише виявлення та деконструювання фейків, а й більш чітке визначення аудиторій, на які вони спрямовані, та формування ефективного контенту протидії.

Системний захист інформаційного простору неможливий без ґрунтовного перегляду медіаспільнотою свого місця та ролі в новій реальності інформаційних відносин. Відповідне завдання може вирішуватись лише як частина широкої дискусії про зростання ролі «соціальної відповідальності» журналіста. Ще одним важливим питанням є побудова ефективної системи саморегуляції медіаспільноти.

Стратегічні комунікації хоча й перебувають у процесі свого становлення, однак зусилля в цій царині мають послідовно зростати. Розвиток стратегічних комунікацій в органах державної влади, формалізація їх системи, розбудова відповідної навчально-­методичної бази — все це потребує подальшої інституалізації та нормативного закріплення.

14.4. Активізація потенціалу гуманітарного сектору

Специфіка гібридної війни, яку Росія веде проти Украї­ни, передбачає комбіноване застосування як силового, так і несилового інструментарію. Причому співвідношення невоєнних і збройних засобів гібридного протистояння самим агресором оцінюється як 4:1[28]. Інструменти впливу на формування громадської думки, зміна світоглядно-­ментальних настанов, створення новітнього міфологічного ряду продовжують відігравати ключову роль у побудові ідеологічної опори російської агресії та орієнтовані на деструкцію україн­ської державності, десуб’єктизацію Украї­ни на міжнародній арені та створення нових загроз націо­нальній безпеці у гуманітарній сфері.

Світоглядно-­ментальна експансія РФ сформувала низку загроз у націо­нальному гуманітарному просторі: посилення позицій російської мови і культури шляхом поширення російськомовного культурного продукту з пропагандистським змістовим наповненням; нав’язування україн­ському суспільству російськоцентричних цінностей та ідеології через освітні та конфесійні канали, у т. ч. шляхом фальсифікації україн­ської історії через використання інтерпретації подій минулого у вигідному для РФ світлі та активних спроб інвазії імперського проекту «русского мира»; колабораціоністську діяльність УПЦ (МП) тощо.

Суспільно дражливим залишається мовне питання, яке переважно розглядалося і розглядається не з позицій утвердження україн­ської мови в усіх сферах суспільного життя, а крізь надуману проб­лему захисту російської мови та спроби закріплення преференцій для неї. Досі не скасовано скандально відомий Закон Украї­ни «Про засади державної мовної політики», ухвалений у 2012 р. («закон Ківалова — Колесніченка»), що заохочує русифікацію та перешкоджає формуванню системи захисту та підтримки україн­ської мови.

На окупованих територіях Криму, Донеччини і Луганщини здійснюється стрімка примусова русифікація. Місцеві чиновники змушують батьків відмовлятися від навчання дітей україн­ською мовою. Так, у єдиній україномовній школі-­гімназії в Сімферополі залишилася лише одна паралель з навчанням україн­ською мовою. До російської окупації в Криму працювали 7 шкіл з україн­ською мовою навчання, зараз — жодної.

На території ОРДЛО ідеологічні та пропагандистські завдання реалізуються через систему освіти, переорієнтовану з початком окупації на російські освітні програми і стандарти. Так, упродовж 2014/15 навчального року у «ДНР» та «ЛНР» відбулося переведення шкіл з україн­ською мовою викладання на російську, практично ліквідовано класи з україн­ською мовою навчання, кількість годин на вивчення україн­ської мови у школах зменшено в рази[29]. Вивчення україн­ської мови та літератури за залишковим принципом здійснюється виключно через неготовність повністю прибрати з розкладу ці предмети. Вже сьогодні замість «Історії Украї­ни» луганські школярі вивчають «Историю Отечества», яку становлять «Історія Росії», «Історія Украї­ни» та «Історія нашого краю». Навчальними посібниками з інших предметів школи «ДНР» забезпечує РФ, а неофіційним розпорядженням «Міністерства освіти і науки ДНР» педколективи зобов’язують розпочати процес повного переходу на російські вимоги до організації навчального процесу.

Мовні процеси Украї­ни вимагають більш дієвого реагування з боку держави. Проте вже зараз можна говорити про важливі здобутки, серед яких — зміцнення позицій україн­ської мови в окремих сферах через норми галузевих законів, ухвалених Верховною Радою Украї­ни у 2015—2016 рр.[30] Зокрема, Закон Украї­ни «Про державну службу» гранично чітко закріпив вимогу щодо використання державної мови державними службовцями при виконанні посадових обов’язків (ст. 8). Закон Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів Украї­ни щодо частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій» (ухвалений 16 червня 2016 р.) передбачає збільшення присутності україн­ської мови в радіо-ефірі[31]. Очікує на доопрацювання заветований Президентом Закон Украї­ни «Про державну підтримку кінематографії», який створить систему підтримки націо­нальних фільмів з обов’язковою вимогою виконання базової звукової версії фільму україн­ською або кримськотатарською мовами.

У кінопрокаті намітилася стійка тенденція до збільшення частки фільмів з дублюванням чи озвученням україн­ською мовою (з 65 % у 2014 р. до 88 % у 2016 р.). Частка фільмів, які демонструвалися із звуковим супроводом російською мовою та україн­ськими субтитрами скоротилася за цей період із 29 % до менш як 4 %. Водночас зростає частка фільмів, що демонструються мовою оригіналу (не російською) з україн­ськими субтитрами, з менш як 6 % у 2014 р. до 12 % у 2016 р.

За кількістю фільмокопій у прокаті перевага україн­ської мови є ще відчутнішою: якщо у 2014 р. 73 % фільмокопій були з україн­ським дуб­ляжем чи озвученням, то у 2016 р. цей показник досяг 92 %.

Здобутком слід вважати і збільшення обсягів книговидання україн­ською мовою — з 55 % сумарного тиражу у 2014 р. до 65 % у жовтні 2016 р. Утім, масований імпорт з Росії в рази перевищує випуск книг в Украї­ні.

Важливою позитивною тенденцією у мовній сфері є невелике збільшення — з 89,3 % у 2014/15 навчальному році до 89,5 % у 2015/16 навчальному році — загальної частки учнів, що здобували освіту україн­ською мовою. Зберігається стійка тенденція до збільшення частки випускників шкіл, які обирають україн­ську для складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання знань (ЗНО). Ця частка з 2014 р. по 2016 р. зросла на найпопулярніші предмети ЗНО на 1—3 %. У 2016 р. україн­ську мову обрали для складання ЗНО з історії Украї­ни 93,5 % випускників, з географії — 92,3 %, з біології — 91,3 %, з математики — 88,1 %, з фізики — 87,2 %[32]. Зростання частки випускників, що складають ЗНО україн­ською, корелюється з вимогою чинного Закону Украї­ни «Про вищу освіту», ст. 48 п. 1: «1. Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова»[33].

Нав’язування російськоцентричних цінностей та ідеології шляхом фальсифікації історії. Особливе місце серед гуманітарних інструментів російської гібридної війни проти Украї­ни є маніпулювання історією для обґрунтування агресивної зовнішньої політики сусідньої держави. Реалізуючи неоімперський проект «русский мир», вона прагне знищити історичну пам’ять українців як важливу підвалину націо­нальної консолідації та цементування державності.

Зухвалим прикладом «гібридного привласнення історії»[34] слід назвати відкриття й освячення у Москві пам’ятника князю Володимиру Великому 4 листопада 2016 р. На церемонії відкриття В. Путін назвав князя Володимира «духовним засновником держави російської»[35]. Останніми роками таких спроб було безліч: від сфальшованого «історичного обґрунтування» правомірності анексії Криму[36] до проекту «Новоросія»[37]. На виставці «Моя історія. Рюриковичі», відкритій у московському Манежі 4 листопада 2014 року, просувалася теза про «перенесення столиці до Києва» князем Олегом, тобто малося на увазі, що попередня столиця була в Новгороді, на території сучасної РФ. 11 вересня 2016 р. цю виставку було відкрито в Севастополі, і таким чином місцеві жителі — колишні громадяни Украї­ни отримали свою дозу псевдоісторичної індоктринації.

На жаль, Україна не дає належної відсічі російським викривленням історії з метою маніпулювання масовою свідомістю громадян. Даються взнаки слабкість державної історичної політики, що має наслідком регіоналізацію історичної пам’яті, недостатня увага держави до історично-­просвітницьких проектів та кволе інформаційне забезпечення політики націо­нальної консолідації шляхом популяризації історичних знань.

Утім, російська агресія інтенсифікувала процеси дерадянізації та декомунізації, які з 1991 р. просувалися неймовірно повільно. Це — вагомий здобуток як чинної влади, так і громадянського суспільства Украї­ни. Законодавчі акти про декомунізацію, ухвалені Верховною Радою 9 квітня 2015 р., викликали значний суспільний резонанс. Правовою основою декомунізації стали чотири закони: про засудження комуністичного та нацистського режимів та заборону пропаганди їхньої символіки; щодо відкриття архівів КДБ; про правовий статус та вшанування учасників боротьби за незалежність Украї­ни у ХХ столітті; а також про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні (усі набрали чинності 21 травня 2015 року).

Чи не найголовнішим досягненням історики називають саме ухвалення закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, який уможливив відкриття для відвідувачів архівів усіх правоохоронних структур (Служби безпеки Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ Украї­ни та Служби зовнішньої розвідки Украї­ни), де зберігаються архівні матеріали КДБ СРСР за період 1917—1991 рр.

Україн­ське суспільство потроху торує шлях до переосмислення власної історії. Проте для цього потрібен тривалий час та чітке усвідомлення політичними елітами, наскільки небезпечним може бути повернення до сумнозвісного досвіду використання історії як інструменту внутрішньополітичної боротьби. У цьому сенсі відновлення історичної пам’яті є не простою зміною символьного ряду, а важливим інструментом формування суспільних відносин, заснованих на демократичних цінностях.

Відновлення у суспільному дискурсі поняття націо­нальної гідності вимагає якісного викладання історії у освітніх закладах усіх рівнів, запровадження з просвітницькою метою інформаційних кампаній про важливі для краї­ни та її народу історичні події як в Украї­ні, так і поза її межами, деконструкція російських історичних інтерпретацій через презентацію об’єктивних історичних досліджень, відкриття архівів тощо.

Одним із найбільш витончених інструментів утримання Украї­ни в силовому полі РФ залишається вплив через релігійні інституції. Збереження Україн­ською православною церквою юрисдикційного та організаційного підпорядкування Московському патріархату (можливості регулювання з боку державної влади у цій царині лежать виключно у консультативно-­дорадчій площині) дозволяє РПЦ використовувати значний потенціал церковно-­політичних технологій для неприхованої підтримки військової агресії та намагань закріпити ідеологію «русского мира» через свою численну паству.

Московський патріархат не приховує, що назва УПЦ є бутафорським прикриттям легального каналу церковної окупації Украї­ни. Всі єпископи УПЦ (МП), а не лише Кримський[38], є штатними єпископами Російської православної церкви[39] і обстоюють політику російського церковно-­політичного істеблішменту щодо десуверенізації Украї­ни. Низка територіально україн­ських єпархій (Київська, Кримська, Луганська, Чернівецька) у журналах засідань Священного Синоду РПЦ (офіційних церковних документах) перераховуються саме як єпархії РПЦ, а не УПЦ (МП)[40]. Серед священнослужителів та єпископату УПЦ (МП) чимало осіб, котрі мають виражено українофобські погляди, не визнають права україн­ського народу на самобутній розвиток, пропагують ідеї імперського політичного проекту «русский мир». У цьому контексті показовою є заява В. Путіна:

«…традиційна конфесія Російської Федерації та ядерний щит Росії — ті складові, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки краї­ни…»[41]

Всіляко замовчуючи факт російської військової агресії та називаючи події на сході Украї­ни «громадянським конфліктом», структури УПЦ (МП) на тимчасово окупованих та анексованих РФ територіях активно співпрацюють з агресором. Деструктивною спрямованістю на суспільній карті Украї­ни вирізняється діяльність квазіцерковних громадських утворень: «Російська православна армія», «Православний вибір», «Народний собор», Союз православних братств Украї­ни тощо, фінансово підтримуваних РПЦ та урядом РФ.

Водночас нав’язана Росією війна обумовила істотні трансформації у націо­нальному конфесійному просторі. Перехід більш як 100 парафій УПЦ (МП) під духовну опіку УПЦ Київського патріархату[42] є свідченням тенденції поступової втрати ілюзій щодо «духовної єдності братніх україн­ського та російського народів». За період з 2010 по 2016 роки кількість вірян УПЦ КП збільшилась на 14,5 %, прихильників УПЦ (МП) поменшало на 5,8 %[43].

Російська агресія стимулювала суспільну активність релігійних організацій. Церкви і деномінації пропонують різні проекти, спрямовані на боротьбу з корупцією, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам та учасникам АТО, постраждалим від торгівлі людьми тощо. Зокрема, УГКЦ спільно з УПЦ КП стали одними з ініціаторів такої суспільної ініціативи, як Націо­нальний форум «Трансформація Украї­ни». Також інтенсифіковано процес запровадження інституту військового священства. Сьогодні наша країна наближається до того, щоби на офіційному рівні утвердити капеланство.

Потрібно зауважити, що УГКЦ успішно репрезентує Україну на міжнародній арені, зокрема, долучається до участі в налагодженні україн­сько-­польського порозуміння. У жовтні 2016 р. це питання стало темою зустрічі предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава та Голови Верховної Ради Украї­ни А. Парубія.

Найбільшим за останні роки зрушенням у суспільно-­релігійних відносинах є досягнення певних успіхів, у т. ч. за сприяння державної влади, у напрямі конституювання Україн­ської Помісної Православної Церкви. Питання творення УППЦ обговорювалося Президентом Украї­ни П. Порошенком під час зустрічей з предстоятелем Румунської православної церкви патріархом Даніелем (квітень 2016 р.), представником Вселенського Патріархату при Всесвітній раді церков архієпископом Тельміським Іовом (липень 2016 р.), Єрусалимським патріархом Теофілом ІІІ (вересень 2016 р.). Знаковою подією стало ухвалення Верховною Радою Украї­ни постанови «Про Звернення Верховної Ради Украї­ни до Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Украї­ні» (№ 4793 від 16.06.2016 р.). Церква продовжує залишатися серед лідерів суспільної довіри[44].

Вплив російської агресії на освіту і науку. Гібридна війна завдала Украї­ні вагомих матеріальних втрат в освітній сфері. На загальнодержавному рівні наслідки збройного протистояння спричинили брак ресурсів, що значно скоротило можливості для розвитку освіти. Відновлення зруйнованих і пошкоджених об’єктів освітньої інфраструктури, забезпечення освітою дітей-­переселенців, налагодження роботи евакуйованих навчальних закладів та наукових установ — додатковий тягар для ослаб­леної війною націо­нальної економіки[45].

Російська агресія у Донецькій та Луганській областях стала реальною катастрофою і для наукової сфери[46]. Збереження унікального наукового потенціалу Донбасу стало справжнім викликом для Україн­ської держави[47].

Активній фазі гібридної війни передувало нав’язливе транслювання РФ на україн­ську територію неоімперського наративу через освітянське середовище. Це відбувалося також шляхом створення недільних шкіл, поширення та надання «альтернативних» навчальних матеріалів, проведення культурно-­просвітницьких заходів тощо. Нині такий системний деструктивний вплив припинено, однак у ЗМІ періодично з’являються експертні оцінки щодо наявності проросійських ідеологем у раніше створених навчальних матеріалах та повідомлення про те, що дехто з викладачів і вчителів використовує навчальний процес для поширення серед молоді проросійської пропаганди. Так, зокрема, у 2016 р повідомлялося про такі ситуації в Одеській, Харківській, Запорізькій, Івано-­Франківській областях, у містах Львові та Києві[48]. Значного резонансу набув на початку року факт «сумісництва»: вчителька з Кіровоградської області поєднувала викладання російської мови й літератури з керуванням, за завданням російських спецслужб, сепаратистськими веб-­сайтами «Кировоград Новороссия» і «Новороссия — наша земля / Русская весна»[49].

Такі факти переважно свідчать про незадовільний стан організації навчального процесу, низький фаховий рівень багатьох представників освітньої сфери та брак необхідних методичних та інформаційних матеріалів для роботи з учнями і студентами. Водночас маємо й позитивний досвід, одним з прикладів якого є добірка методичних рекомендацій до навчальної програми з вивчення курсу «Соціальна та економічна географія Украї­ни» для 9-­го класу, які містять вичерпну політико-­правову оцінку подій 2014—2016 рр. відповідно до тем навчальних планів[50].

Виправляти становище в освітній сфері необхідно на всіх рівнях — від підготовки кваліфікованих, патріотично налаштованих фахівців-­освітян до постійного якісного оновлення навчальних матеріалів гуманітарного циклу, проведення фахових експертиз підручників, посібників тощо та, за необхідності, їх прискореної ротації.

Збройний конфлікт став особливо тяжкою психологічною травмою для україн­ських дітей. Проб­лема соціалізації дітей війни вже формує серйозний виклик для україн­ської системи освіти та суспільства загалом[51]. Її вирішення значною мірою визначатиме майбутнє нашої держави, оскільки російська військова агресія нівелює фундаментальні принципи моралі мирного життя та деформує норми поведінки громадян Украї­ни, чиє формування відбувалося під час війни. Втім, сьогодні існує чітке розуміння, що освітня політика за нинішніх реалій є важливим складником асиметричної відповіді на виклики гібридної війни.

Здобутки в освітньо-­науковій сфері. Незважаючи на важкі обставини, україн­ські школярі з тимчасово окупованих україн­ських територій мали можливість завершити навчання у будь-­якій школі Украї­ни та отримати державний документ про освіту 2016 року. Завдяки спрощенню умов проходження зовнішнього незалежного оцінювання для молоді з ОРДЛО та Криму, україн­ським освітянам вдалося подолати негативну тенденцію зменшення набору студентів з тимчасово окупованих територій. 12 освітніх центрів «Крим — Україна» та 28 освітніх центрів «Донбас — Україна» допомагали вступникам із цих регіонів[52].

Навчальний процес налагоджено й у прилеглих до зони проведення АТО та звільнених від бойовиків населених пунктах. У Донецькій області функціонують 553 дитсадки і 601 школа. У 23 школах області організовано дистанційне навчання[53]. У 2016 р. на Донеччині коштом державного бюджету було відремонтовано 184 об’єкти освітньої інфраструктури.

П’ять новостворених опорних шкіл Донецької області дистанційно забезпечують освітою дітей, змушених залишатися на тимчасово окупованій території. Загалом на Донеччині до кінця 2016 р. планується відкрити 21 опорну школу з україн­ською мовою навчання[54].

Досвід 2014—2016 рр. засвідчує перспективність стимулювання вступу до україн­ських ВНЗ випускників з тимчасово непідконтрольних територій. Позитивні ефекти таких заходів не обмежуються безпосереднім відпливом здібної молоді з утримуваних сепаратистами районів. Дистанційне навчання, спрямоване на підготовку до подальшого навчання в україн­ських навчальних закладах, формує в учнів, їхніх родичів та знайомих позитивне ставлення до Украї­ни та полегшує процеси соціокультурної реінтеграції.

Позитивом від переміщення великої кількості викладачів і студентів зі сходу Украї­ни стала можливість українців із різних регіонів особисто контактувати, на власному досвіді переконуючись у спільності основних цінностей та прагнень. Переміщення ВНЗ надало імпульс їх педагогічним колективам активніше використовувати методи дистанційного навчання, що базуються на новітніх інформаційно-­комунікаційних технологіях. Показово, що у 2016 році один із переміщених ВНЗ, Донецький націо­нальний університет, увійшов у складі шести україн­ських університетів до рейтингу Quacquarelli Symonds найкращих ВНЗ світу[55]. Подальший розвиток та використання потенціалу технологій дистанційного навчання може стати для Украї­ни не лише одним із перспективних напрямів подолання наслідків гібридної війни у сфері освіти, а й механізмом оновлення освітньої системи відповідно до сучасних стандартів.

Одним із пріоритетів розвитку освіти стало громадянське, націо­нально-­ та військово-­патріотичне виховання. «Стратегія націо­нально-­патріотичного виховання дітей та молоді на 2016—2020 роки»[56], «Концепція націо­нально-­патріотичного виховання дітей та молоді»[57], Державна цільова соціальна програма «Молодь Украї­ни» на 2016—2020 рр.[58] визначають стратегічний напрям у патріотично-­виховній роботі дітей та учнівської молоді. Нова редакція «Концепції впровадження медіаосвіти в Украї­ні» (2016)[59] спрямована на швидке впровадження медіаосвіти як інструменту формування критичного ставлення до отримуваної інформації, практичних навичок аналізу щодо виявлення маніпуляцій, оцінювання достовірності та об’єктивності медіа-­повідомлень.

Втрати в культурній сфері. Російська агресія боляче вдарила по культурній сфері Украї­ни. Ще не до кінця усвідомленою втратою стали знищення та руйнація історичних пам’яток у результаті тимчасової окупації окремих україн­ських територій. Фахівці з музейної справи зазначають, що Україна втратила орієнтовно 2 млн музейних експонатів: археологічних, коштовностей, прикрас, художніх витворів тощо.

За інформацією Міністерства культури, на тимчасово окупованих територіях Україна залишила 70 музеїв: 35 — у Криму й 35 — у Донецькій та Луганській областях. Держава не мала механізмів і планів для їх евакуації. Відсутні упорядковані бази даних музейних фондів, як і точна інформація про викрадені цінності, що уможливлює масштабні крадіжки та мародерство. Кількість археологічних пам’яток, залишених на тимчасово окупованих територіях, не відома навіть приблизно, а фахівці застерігають про початок діяльності «чорних археологів» у ОРДЛО.

Здобутки у сфері культури та мистецтва. Експерти визначають роль культури як опосередкованого, але особливо дієвого учасника процесів примирення, який через освіту і наставництво інформує суспільство і виконує роль гіда[60]. Як репозиторій цінностей, тлумачень, традицій та знань суспільства, саме культура вказує шляхи і патерни для виходу з кризи, зцілює cпільноту, протистоїть гібридним загрозам, що їх провокують конф­лікти та нестабільність, посилюючи вразливість суспільства.

У контексті боротьби з гібридними загрозами активізувалася ідея об’єднання та співпраці віддалених областей Украї­ни. Вагомим мистецьким явищем став проект «Театр Переселенця», що мандрує сьогодні містами Украї­ни та Європи і позиціонує себе як документальний театр, де немає акторської гри і сценаріїв, натомість є майданчик свідчень кожного, хто хоче висловитися і бути почутим. Найчастіше учасниками театру виступають переселенці з Донецької та Луганської областей, військові та волонтери, які перебували у зоні бойових дій. Цінність проекту полягає як у проговорюванні мистецтвом суспільних травм та надважливих змістів (переселенці як гуманітарна катастрофа всієї Європи, починаючи з Другої світової війни), так і в збагаченні культурного контенту новими інструментами.

Нині обговорюються можливості державної підтримки для старту та втілення проекту «Культурна столиця Украї­ни» (ініційованого режисером В. Троїцьким) Проект привертатиме увагу суспільства до культурних особливостей міст Украї­ни, тим самим заохочуватиме до підвищення статусу малих міст, активізуватиме внутрішній туризм.

Недержавні ініціативи в цьому напрямі вже створили кілька патернів. На розбудову діалогу в суспільстві інструментами сучасного мистецтва спрямована програма «Культурна дипломатія між регіонами Украї­ни». Руйнуючи міфи і стереотипи в уявленнях одне про одного українців з різних регіонів краї­ни, успішно діє соціокультурний форум «ПогранКульт». Створюються умови для спільних проектів митців, які представляють різні регіони, а також для комунікацій через резиденції та вистави. Міждисциплінарний характер подій «ДонКульту» (Київ, 2014; Львів, 2015) та «ГаліціяКульту» (Харків, 2016) забезпечує культурну дифузію як основу цього діалогу.

Внесок культури у відновлення та розбудову миру в Украї­ні має перспективи з огляду й на економічний потенціал креативних індустрій. Україн­ські міста, де культура поєднується з малим і середнім бізнесом (Львів, Івано-­Франківськ), відзначаються інтегрованістю громади у розбудову міського простору, високим рівнем відповідальності і самосвідомості місцевих жителів, довірою до інших громадян та до влади, можливістю впливати на її формування й подальшу діяльність, нетолеруванням корупції, високим рівнем екологічної свідомості.

Одним із результатів такої співпраці є отримання Львовом статусу «Місто літератури ЮНЕСКО» (з грудня 2015 р.), що засвідчує підвищення рівня життя львів’ян та інтеграцію Украї­ни до світового культурного контексту, а також стимулює нову хвилю культурного туризму.

Роль культури як якісного інструменту позитивних змін у краї­ні помітна у таких містах, як Слов’янськ, Краматорськ та Дружківка. Візуальна присутність україн­ських маркерів та усвідомлення громадянами потреби у цілісності держави для безпеки і добробуту поєднуються з програмами економічного та соціального розвитку міст. Спільними зусиллями громад, меценатів та чиновників створюються міські простори (проект «Парк Шовковичний» та платформа «Теплиця» у Слов’янську, Перший урбаністичний фестиваль у Дружківці), а ідеї щодо їх розвитку генеруються через культурні події. Відкриття муралів, кінотеатрів просто неба, перфоманси від художників («Профілактика окупації» з художницею А. Кахідзе у Слов’янську), проектування дитячих просторів самими дітьми на майстер-­класах з ліплення, концерти та лекції — шляхи, якими культура сприяє економічному та соціальному оздоровленню звільнених територій, залучаючи місцеве населення до політики відновлення та розбудови миру.

Позитивні зрушення в суспільному розвитку вимагають подолання стереотипу щодо культури як окремого другорядного вектора державного управління.

Подолання наслідків гібридної агресії проти Украї­ни, посилення опірності держави та суспільства до актуальних і потенційних загроз вимагає проведення цілеспрямованої освітньої, мовної, культурної політики, політики відновлення історичної пам’яті та збалансованої політики у сфері державно-­конфесійних відносин. Це необхідно для формування у громадян Украї­ни (особливо у молодого покоління) патріотизму, готовності до активного і свідомого захисту Вітчизни, заохочення до участі у соціально-­політичних процесах, стимулювання самостійної економічної діяльності, кращого розуміння українцями суті демократичних перетворень.

Незважаючи на трагічні наслідки військової агресії на сході Украї­ни, період випробувань має бути використаний для пошуку ідей та ресурсів, ефективного партнерства, інноваційних рішень, суспільної консолідації.

14.5. Адаптація механізмів державної регіональної політики

Гібридна війна сформувала перед регіонами Украї­ни низку викликів та загроз, які потребують невідкладного реагування. Головними з них є:

— тимчасове виключення непідконтрольної частини території краї­ни з господарського обороту, що викликало необхідність переформатування господарських зв’язків без участі в них тимчасово недоступних або зруйнованих підприємств на окупованих територіях. Зокрема, для ринку Украї­ни втрачено продукцію таких підприємств та установ, що не перереєструвалися в Украї­ні, як відділення «Епіцентру», Приватбанку, Ощадбанку, Райффайзенбанку Аваль, «Київстару», АТБ, «Бруснічка», ЛІК, «Хамадей», «Геркулес», «Золотий врожай», «Колбіко», «Сармат». Припинили діяльність «Донецьксталь» та Харцизький трубний завод. Унаслідок цього поступово втрачаються економічні передумови для включення підприємств, виробничі потужності яких розташовані на тимчасово окупованих територіях, у виробничі ланцюги всієї краї­ни при майбутній деокупації;

— необхідність для всіх регіонів Украї­ни терміново освоювати нові зовнішні ринки, розширювати географію, змінювати структуру експорту товарів та переорієнтовувати експортне виробництво на регіональному рівні. Значною мірою це зумовлено втратою позицій Донецької області в зовнішній торгівлі. Так, у 2014 р. на Донецьку область припадало 4,5 млрд дол. США експорту товарів та послуг (23,3 % загальноукраїн­ського показника). Лише у січні—червні 2016 р. зовнішньоторговельний оборот товарами у Донецькій області зменшився на 22,8 % порівняно із січнем—червнем попереднього року (експорт — на 21,2 %, імпорт — на 27,5 %). Це стало, зокрема, наслідком того, що частина підприємств із виготовлення експортної продукції залишилася на тимчасово окупованій території. Ще одним вагомим чинником переструктурування зовнішньоторговельної діяльності Украї­ни є взаємне скорочення обсягів торгівлі з Російською Федерацією;

— потреба у новітніх інструментах стимулювання розвитку регіонів та впровадження механізмів відновлення економічного зростання на територіях, що постраждали внаслідок конфлікту.

Ситуація загострюється через відсутність політичного консенсусу щодо доцільності економічних зв’язків з окупованими територіями і, як наслідок, мінливості позиції виконавчої влади. Події на сході Украї­ни та в Криму виявилися своєрідним тестом на спроможність існуючої системи територіальної організації влади забезпечувати стабільне функціонування управлінських інституцій та основних систем життєзабезпечення територій. Неспроможність адекватно реагувати на виклики російської агресії засвідчила її вразливість і стала каталізатором прискорення запуску реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування на засадах децентралізації, практична реалізація якої розпочалася у 2015 р.

Нині трансформації системи управління націлені на створення влади, здатної захистити націо­нальні інтереси, гарантувати права громадян і забезпечити сталий соціально-­економічний розвиток громад і регіонів. У свою чергу, завданнями державної регіональної політики у сфері господарчої діяльності регіонів мають стати розробка механізмів її адаптації до умов гібридної війни та протидія економічному відторгненню окупованих територій. Ці завдання слід виконувати одночасно і паралельно.

Виклики, що постали внаслідок нових політичних і економічних реалій на Донбасі, потребують особливих підходів до організації та трансформації системи управління територіями, що має врахувати перспективи мирного врегулювання конфлікту та необхідність вирішення комплексу завдань соціально-­економічного відновлення.

У 2014 р., після розгортання військового протистояння й окупації частини території Донецької та Луганської областей, виникла потреба в оперативній адаптації системи управління на їх території до виконання не властивих раніше функцій. Для цього було вжито таких заходів:

• змінено кордони окремих адміністративно-­територіальних одиниць у Донецькій та Луганській областях з метою впорядкування адміністративних зв’язків між окремими населеними пунктами, що були розірвані внаслідок проведення антитерористичної операції, а також створення умов для здійснення повноважень органами місцевого самоврядування;

• обласні та низка районних державних адміністрацій перемістилися на територію, підконтрольну україн­ській владі. Донецька обласна державна адміністрація з 13 червня 2014 р. тимчасово розташовувалась у м. Маріуполь, а з 13 жовтня 2014 р. — у м. Краматорськ. Луганська обласна державна адміністрація розташована в м. Сєвєродонецьк.

З 5 березня 2015 р. вони функціонують як військово-­цивільні адміністрації;

• затверджено перелік населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження[61];

• ухвалено Закон Украї­ни «Про військово-­цивільні адміністрації», що дозволяє встановлювати особливий порядок здійснення окремих пов­новажень органів місцевого самоврядування у районі проведення анти­терористичної операції у разі, коли відповідні органи місцевого самоврядування такі повноваження не здійснюють або самоусунулися від їх виконання[62]. Військово-­цивільні адміністрації наділені додатковими правами, пов’язаними з необхідністю реагувати на виклики у зв’язку з проведенням АТО.

Крім Донецької та Луганської обласних, відповідно до закону були створені 11 районних та низка військово-­цивільних адміністрацій населених пунктів[63]. Після проведення місцевих виборів 25 жовтня 2015 р. військово-­цивільні адміністрації продовжують функціонувати на території, що контролюється україн­ською владою вздовж лінії розмежування, де через безпекову ситуацію місцеві вибори не проводилися[64]. З огляду на те, що для цих територій постійно існує загроза артилерійських обстрілів, нападів та терористичних актів, доцільно забезпечити функціонування відповідних військово-­цивільних адміністрацій до завершення АТО.

Однак навіть за умови припинення воєнних дій і відновлення контролю над державним кордоном ситуація в Донецькій і Луганській областях ще тривалий час потребуватиме особливого режиму управління для вирішення як військових завдань, так і соціально-­економічних проб­лем. У населення залишилося багато зброї, необхідні мобілізаційні дії з відбудови інфраструктури, житлового фонду, відновлення роботи підприємств, організації повернення громадян на місця попереднього проживання, розмінування території тощо. Для вирішення цих завдань потрібні розширені повноваження, що дозволить оперативно ухвалювати і реалізовувати рішення.

Важливо, що території Донецької та Луганської областей, підконтрольні україн­ській владі, включилися до процесу реалізації реформи децентралізації. У 2015 р. Урядом затверджено перспективні плани формування територій громад Луганської[65] та Донецької[66] областей, якими передбачено формування відповідно 24 і 38 об’єднаних територіальних громад. У 2015 р. у Донецькій області утворено три об’єднані територіальні громади (Краснолиманська міська, Октябрська сільська та Черкаська селищна); в Луганській — дві (Білокуракинська та Новопсковська селищні)[67], в яких 25 жовтня 2015 р. відбулися перші місцеві вибори і які отримали розширені повноваження та фінансові ресурси для свого розвитку. 18 грудня 2016 р. відбулись перші вибори голів та депутатів місцевих рад ще у трьох об’єднаних територіальних громадах Донецької (Соледарська та Миколаївська міські та Іллінівська сільська) та одній — Луганської (Чмирівська сільська) областей[68].

У 2016 р. здійснено додаткові кроки для організаційної й фінансової підтримки органів виконавчої влади та громад у Донецькій і Луганській областях:

• 20 квітня 2016 р. утворено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Украї­ни Цей орган формуватиме та реалізовуватиме державну політику у сфері відновлення та реінтеграції тимчасово окупованих територій Украї­ни[69], постраждалих унаслідок конфлікту;

• внесено зміни до Бюджетного кодексу[70], що тимчасово дозволили залишки коштів місцевих бюджетів населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, спрямувати на відновлення об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду, систем забезпечення життєдіяльності. Таким чином, між місцевими бюджетами на територіях, підконтрольних україн­ській владі, в Донецькій області розподілено 2,604 млрд грн, в Луганській області — 1,029 млрд грн[71]. Водночас діяльність місцевих органів влади на Донбасі недостатньо ефективна. Так, за результатами звіту про використання коштів Державного фонду регіонального розвитку за 2015 рік[72], із запланованих і спрямованих відкритих асигнувань для Донецької та Луганської областей (відповідно 234 млн грн та 109,7 млн грн) у Донецькій області використано 141,3 млн грн (60,4 %), у Луганській — 20,5 млн грн (18,7 %). Така ситуація склалася через неналежний рівень підготовки інвестиційних проектів для фінансування;

• завдяки змінам до податкового та бюджетного законодавства об’єднані територіальні громади Донецької та Луганської областей збільшили обсяг власних доходів місцевих бюджетів та отримали субвенцію з державного бюджету на формування інфраструктури у обсязі відповідно 35,7 млн грн та 19,2 млн грн;

• 22 вересня 2016 р. Уряд схвалив рішення про підписання меморандуму з Організацією Об’єднаних Націй та Міжнародним банком реконструкції та розвитку стосовно утворення Цільових фондів багатьох партнерів[73]. Цей механізм дозволить залучати кошти від міжнародних донорів для реалізації проектів, пов’язаних із відновленням миру, відбудовою постраждалих внаслідок збройного конфлікту територій та забезпеченням соціального захисту внутрішньо переміщених осіб;

• 31 серпня 2016 р. Уряд Украї­ни підтримав Концепцію Державної цільової програми «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах Украї­ни»[74], розроб­лену Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб спільно з органами місцевого самоврядування, державними органами влади, міжнародними партнерами, громадськими організаціями. Програма має реалізовуватись у трьох напрямах: 1) відновлення критичної інфраструктури та ключових соціальних послуг; 2) економічне відновлення; 3) зміцнення соціальної стійкості, розбудова миру та громадської безпеки;

• у рамках «Надзвичайної кредитної програми для відновлення Украї­ни», яку Уряд Украї­ни втілює спільно з Європейським інвестиційним банком, визначено проекти для фінансування на загальну суму понад 627 млн грн. З цих коштів понад 204 млн грн будуть витрачені на відновлення інфраструктури підконтрольної Украї­ні частини Донецької області (54 проекти) та більш як 89 млн грн — Луганської області (26 проектів)[75]. Решта 334 млн грн будуть розподілені між прилеглими Харківською, Запорізькою та Дніпропетровською областями, що несуть найбільше навантаження на інфраструктуру у зв’язку з прийомом внутрішньо переміщених осіб.

Слід наголосити, що сьогодні саме територіальні громади стикаються з найгострішими викликами, вирішують проб­леми надмірного навантаження на соціальну інфраструктуру населених пунктів через значну кількість внутрішньо переміщених осіб.

Тому важливою складовою загальної стратегії повернення окупованих територій є формування спроможних територіальних громад з більш міцним місцевим бюджетом, можливостями отримати прямі субвенції з державного бюджету на соціальну сферу, фінансову підтримку на формування інфраструктури, дотації та гранти міжнародних організацій на реалізацію планів соціально-­економічного розвитку. Це має стати потужним механізмом нормалізації суспільно-­політичної та соціально-­економічної ситуації на території Донбасу, створення належних умов для надання всього спектра адміністративних і соціальних послуг громадянам, відновлення систем життєзабезпечення населених пунктів і територій.

На цьому шляху необхідно здійснити такі кроки:

— провести інвентаризацію матеріальної основи розвитку територіальних громад; оцінити втрати від руйнування інфраструктури, комунальних підприємств та житла; створити реєстри об’єктів комунальної власності; провести оцінку ресурсного потенціалу з точки зору можливостей відновлення на їх території об’єктів життєзабезпечення;

— продовжити запровадження організаційних та економічних механізмів надання державної підтримки територіальним громадам для реалізації проектів співробітництва, відновлення інфраструктури, нормалізації роботи систем життєзабезпечення, в т. ч. шляхом виділення коштів з Державного фонду регіонального розвитку;

— завершити утворення Цільових фондів багатьох партнерів та запровадити прозорі механізми спрямування коштів міжнародних партнерів на підтримку проектів місцевого розвитку;

— розробити Державну цільову програму «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах Украї­ни», забезпечити її ефективний методичний супровід та залучення фінансових ресурсів державного бюджету, місцевих бюджетів і коштів донорів;

— сприяти розвитку міжмуніципального співробітництва на підконтрольних територіях Донбасу з метою об’єднання фінансових, матеріальних та людських ресурсів для відновлення інфраструктури та вирішення проб­лем внутрішньо переміщених осіб;

— забезпечити зміцнення кадрового потенціалу місцевих органів влади шляхом законодавчого врегулювання питань служби в органах місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, організації навчальних програм для посадовців місцевих органів влади, широкого залучення до роботи в місцевих органах влади волонтерів та громадських активістів;

— налагодити дієву комунікацію інститутів громадянського суспільства з місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, запровадити механізми залучення громадськості до процесу прийняття управлінських рішень, розробки стратегічних і програмних документів з питань місцевого розвитку, забезпечення прозорості їх діяльності.

В умовах гібридної війни важливим трендом і здобутком регіональної політики стало коригування напрямів зовнішньої торгівлі. При цьому пошук контрагентів у країнах Європи, Азії і Близького Сходу значною мірою здійснювався зусиллями регіональних торговельно-­промислових палат. Гібридна війна збіглася в часі із започаткуванням дії торговельної частини Угоди про Асоціацію з ЄС (ЗВТ) і супроводжувалася скороченням обсягів зовнішньої торгівлі з Російською Федерацією та їх зростанням на позаросійському векторі, в т. ч. з країнами ЄС. Так, у 2013 р. за обсягами експорту товарів РФ була на першому місці у 17 регіонах Украї­ни, а в 2016 р. — лише у 8. За обсягами імпорту картина аналогічна: у 2013 р. РФ була першою у 12 регіонах нашої держави, а в 2016 р. — у восьми.

Очевидно, що на регіональному рівні російська агресія змінила напрями торговельних відносин, призвела до необхідності пошуку нових ринків збуту товарів, освоєння нових видів продукції та перепрофілювання виробництв. Паралельно відбувається процес формування нових виробничо-­маркетингових зв’язків і всередині краї­ни. Насамперед це стосується паливної (зокрема вугільної) промисловості, сировина для якої постачалася з Донбасу (так, коксівне вугілля добувають у Донецькій області, енергетичне — у Луганській). Тепер джерела сировини необхідно знаходити на ринках інших країн. Те ж саме стосується і продуктів харчування та товарів повсякденного попиту, що раніше виготовлялися на окупованій нині території, — зараз їх поступово замінюють на товари інших виробників. Такий процес свідчить про поступову адаптацію регіонів до викликів гібридної війни і послідовне нівелювання регіонами наслідків економічного відторгнення тимчасово окупованих територій.

Нині вже можна стверджувати, що децентралізація повноважень на низовому рівні стає головним чинником протидії відцентровим тенденціям, шляхом зміцнення правової і матеріально-­фінансової спроможності територіальних громад як основи життєдіяльності людини і державотворення. Така децентралізація є дієвим інструментом впливу на тимчасово окуповані території Донбасу. Тому від динаміки і послідовності цього процесу значною мірою залежить тривалість відновлення територіальної цілісності і стабілізація соціально-­економічного розвитку регіонів Украї­ни.

Примітки

[1] Релігійна самоідентичність і молитва в Украї­ні : аналіт. звіт [Електронний ресурс] / Київський міжнародний інститут соціології. — Режим доступу : http://www.kiis.com.ua/materials/pr/20161807_religion/UKR%20Report%20on%20Religion%2018.07%20KIIS%20revised.pdf

[2] Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Украї­ні станом на 01.01.2016 [Електронний ресурс] / Релігійно-­інформаційна служба Украї­ни. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2016/63055

[3] У 2014 р. інтегральний індекс націо­нальної дистанційованості населення Украї­ни від різних етнічних груп дорівнював 5,0, протягом 2008—2012 рр. — 5,2, у 2006 р. — 5,3. Докладніше див. : Україн­ське суспільство: моніторинг соціальних змін : зб. наук. праць. — Вип. 1 (15). — Т. 2 / Інститут соціології НАН Украї­ни. — К., 2014.

[4] Регіони: Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-­Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області; Центр — Київська, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області, м. Київ; Південь — Миколаївська, Одеська, Херсонська області; Схід — Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області; Донбас — Донецька, Луганська області.

[5] Оцінка громадянами ситуації в краї­ні, ставлення до суспільних інститутів, електоральні орієнтації [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://razumkov.org.ua/upload/1463122497_file.pdf

[6] Динаміка ставлення населення Украї­ни до Росії та населення Росії до Украї­ни [Електронний ресурс] / КМІС. — Режим доступу : http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=177

[7] Як змінилося ставлення населення Украї­ни до Росії та населення Росії до Украї­ни з 2008 до 2016 року [Електронний ресурс] / КМІС. — Режим доступу : http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=632&page=1

[8] Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області.

[9] Думки та погляди мешканців Південного Сходу Украї­ни, квітень 2014 [Електронний ресурс] / Проект «Дзеркала тижня. Україна» спільно з КМІС. — Режим доступу : http://zn.ua/UKRAINE/mneniya-­i-­vzglyady-­zhiteley-­yugo-­vostoka-­ukrainy-­aprel-­2014-­143598_.html

[10] Прес­-реліз «Ставлення населення до подій на Донбасі: ціна миру і шляхи подолання конфлікту» [Електронний ресурс] / Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з КМІС. — Режим доступу : http://dif.org.ua/article/stavlennya-­naselennya-­do-­podiy-­na-­donbasi-­tsina-­miru-­i-­shlyakhi-­podolannya-­konfliktu

[11] До Дня Незалежності: що українці думають про Україну? [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН Украї­ни. — 2016. — Режим доступу : http://www.i-­soc.com.ua/institute/

[12] Ідентичність громадян Украї­ни в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості [Електронний ресурс] / Центр Разумкова. — Режим доступу : http://razumkov.org.ua/upload/Identi-­2016.pdf

[13] Там само.

[14] До Дня Незалежності: що українці думають про Україну? [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН Украї­ни. — 2016. — Режим доступу : http://www.i-­soc.com.ua/institute/

[15] Індекс результативності російської пропаганди [Електронний ресурс] / Київський міжнародний інститут соціології. — Режим доступу : http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=510

[16] З 14 по 24 лютого 2015 р. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїн­ське опитування громадської думки з метою виявлення рівня Індексу результативності російської пропаганди (РРП). Цей індекс було розроб­лено як інструмент для оцінки контрпропагандистської роботи Украї­ни в тих чи інших регіонах і серед тих чи інших соціальних груп. Результативністю російської пропаганди на території Украї­ни є поширеність підтримки головних тез російських пропагандистів населенням Украї­ни загалом або мешканцями тієї чи іншої території Украї­ни. Тези російської пропаганди: Майдан організували американці разом із націоналістами — в результаті Майдану до влади прийшли націоналісти, які загрожують російськомовному населенню Украї­ни; Крим і Схід Украї­ни були в небезпеці — Крим вдалося захистити, включивши його до складу Росії, а Схід повстав і хоче незалежності та гарантій безпеки; націоналісти, що незаконно прийшли до влади, почали війну зі своїм народом.

[17] Text of Joint Diplomatic Statement on Ukraine [Електронний ресурс] // The New York Times. — Режим доступу : http://www.nytimes.com/2014/04/18/world/europe/text-­of-­joint-­diplomatic-­statement-­on-­ukraine.html?ref=world&_r=2

[18] OSCE [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.osce.org/home/123257?download=true

[19] Там само.

[20] Проект Закону про внесення змін до Конституції Украї­ни (щодо децентралізації влади) [Електронний ресурс] / Офіційний портал Верховної Ради Украї­ни. — Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812

[21] Наприклад, Закон Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів Украї­ни щодо захисту інформаційного телерадіопростору Украї­ни від 05.02.2015 р. № 159-­VIII; Закон Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів Украї­ни щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» від 03.09 2015 р № 674-­VIII; Закон Украї­ни «Про засудження комуністичного та націонал­-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Украї­ні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 р. № 317-­VIII.

[22] Указ Президента Украї­ни «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини Украї­ни» № 555/2015 від 24.09.2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/5552015-­19443

[23] Там само.

[24] Дорожня карта Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між Радою націо­нальної безпеки і оборони Украї­ни та Міжнародним секретаріатом НАТО [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/nato/files/Roadmap_Ukr.pdf

[25] Указ Президента Украї­ни «Річна націо­нальна програма співробітництва Україна-­НАТО на 2016 рік» № 45/2016 від 12.02.2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/45/2016/page2

[26] Указ Президента Украї­ни «Питання координації євроатлантичної інтеграції Украї­ни» № 296/2016 від 08.07.2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.president.gov.ua/documents/2962016-­20283

[27] Медіаспоживання та довіра до ЗМІ на Донбасі: дослідження Internews [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://detector.media/infospace/article/113397/mediaspozhivannia_ta_dovira_do_zmi_na_donbasi_doslidzhennia_internews/; Жители Донбасса не верят ни украинскому, ни российскому ТВ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://bryhynets.com/index.php?nma=news&fla=stat&nums=6719&cat_id=1&page=

[28] Герасимов В. Ценность науки в предвидении [Електронний ресурс] // Военно­-промышленный курьер. — 2013. — № 8 (476). — С. 2—3. — Режим доступу : http://vpk-­news.ru/sites/default/files/pdf/VPK_08_476.pdf

[29] Аналітичний огляд «Становище україн­ської мови в 2014—2015 роках» [Електронний ресурс] // Media Sapiens. — 2015. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/analitichniy_oglyad_stanovische_ukrainskoi_movi_v_20142015_rokakh/

[30] За даними дослідження «Становище україн­ської мови в 2016 році», проведеного громадською організацією «Простір свободи», україн­ська мова є рідною для 60 % громадян Украї­ни (не враховуючи окуповані території). Російську мову вважають рідною 15 %, обидві мови рівною мірою — 22 %, іншу мову — 2 %. Проте говорять завжди або переважно україн­ською вдома лише 50% українців, російською — 24 %, «іноді російською, іноді україн­ською» — 25 % (див.: Російська мова домінує в медіа та сфері послуг, україн­ська — в освіті й кінопрокаті [Електронний ресурс] / Рух добровольців «Простір свободи». — Режим доступу : http://dobrovol.org/article/347/). Водночас матеріали огляду свідчать про домінування україн­ської мови в освіті й кінопрокаті. Внаслідок ухвалення закону про обов’язкову частку україн­ських пісень на радіо значно зросла присутність україномовної музики в радіоефірі.

[31] Телерадіоорганізації повинні забезпечувати частку контенту державною мовою обсягом не менш як 35 % загального обсягу мовлення. Передбачається також мінімальна частка україн­ської мови для ведення радіопрограм дикторами та ведучими. З 8 листопада 2016 р. вона має становити 50 % на добу, через рік — 55 %, через два роки — 60 %. Націо­нальній Раді з питань телебачення і радіомовлення надано можливість здійснювати моніторинг дотримання передбачених цим законом часток мови пісень та мови ведення програм і накладати на порушників штрафні санкції. Позитивним є намагання створити механізм заохочення для вітчизняних мовників у спосіб застосування передбаченої у Законі норми про пріоритетне право на отримання ліцензії на мовлення для радіоорганізацій, які добровільно збільшать цю частку на 5 % і більше.

[32] Становище україн­ської мови в Украї­ні у 2016 році [Електронний ресурс] / Рух добровольців «Простір свободи». — Режим доступу : http://dobrovol.org/files/2016/Stan-­movy-­povnyj-­08112016.doc

[33] Закон Украї­ни «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-­VII [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-­18/page4

[34] Порошенко назвав відкриття пам’ятника князю Володимиру в Москві спробою «гібридного» привласнення історії [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://www.unian.ua/society/1612661-­poroshenko-­nazvav-­vidkrittya-­pamyatnika-­knyazyu-­volodimiru-­v-­moskvi-­sproboyu-­gibridnogo-­privlasnennya-­istoriji.html

[35] В Москве открыли памятник князю Владимиру [Електроний ресурс] — Режим доступу : https://lenta.ru/news/2016/11/04/wl/

[36] В Севастополе открылась мультимедийная выставка «Моя история. Рюриковичи» [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravoslavie.ru/96921.html

[37] Встреча с молодыми учёными и преподавателями истории [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://kremlin.ru/events/president/news/46951

[38] Деятели Русской православной церкви [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.patriarchia.ru/db/text/53175.html

[39] Епископат РПЦ [Електронний ресурс] / офиц. сайт Московского патриархата. — Режим доступу : http://www.patriarchia.ru/db/persons/30918/

[40] Журналы заседания Священного Синода от 5—6 октября 2011 года [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.patriarchia.ru/db/text/1639858.html

[41] Президент Путин полагает, что российскую безопасность укрепляют ядерное оружие и православие [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: http://www.pravoslavie.ru/news/20667.htm

[42] Від УПЦ (МП) до УПЦ КП: інтерактивна карта переходів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/review/61901/; http://risu.org.ua/ua/index/articlesbytag?tag=12335; Патріарх Філарет: за час війни з Росією до Київського Патріархату перейшли сотні тисяч вірян [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/orthodox_relations/62983/

[43] 80 відсотків українців вважають себе християнами [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_society/63985/

[44] За результатами різних соціологічних опитувань, їй довіряє від 60 до 68 % українців. Див.: Суспільство найбільше довіряє Церкві, найменше — політикам [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_society/63183/; Українці найбільше довіряють волонтерам, силовикам і Церкві [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/social_questioning/63392/

[45] За даними Міністерства освіти і науки Украї­ни, станом на кінець 2015 р. було знищено чи пошкоджено 280 навчальних закладів Донецької і Луганської областей. Зокрема на Донеччині — це 168 навчальних закладів із 1 093, на Луганщині — 112 (див.: Діти, які не відвідують школу в Украї­ні. Дослідження масштабів та виміру проб­леми з рекомендаціями для подальших дій. Звіт ЮНІСЕФ. — К., 2016. — С. 20). Ступінь руйнування деяких об’єктів освітньої інфраструктури такий, що відновити їх неможливо. За даними ЮНІСЕФ, на початку збройного протистояння через активні бойові дії не мали змоги отримувати освіту до 50 тис. дітей шкільного віку.

[46] Stone R. Exodus from the East // Science. —2015. — January 2. — Vol. 347, Is. 6217. — Р. 14—17.

[47] У Донецькій та Луганській областях було зосереджено 12 наукових установ Націо­нальної академії наук Украї­ни, у яких працювало понад 1500 науковців (8 інститутів, науково-­технологічний центр, ботанічний сад, природничий заповідник, Донецький науковий центр). Переважна кількість наукових установ (10 з 12) змінили своє місцезнаходження, обравши переїзд до інших міст Украї­ни. З початку військових дій з тимчасово окупованих територій було евакуйовано 16 вищих навчальних закладів. З окупованого Криму до Києва переїхав Таврійський націо­нальний університет ім. В. І. Вернадського.

[48] Антиукраїн­ські вчителі в україн­ських школах або російська пропаганда в учнівських конспектах [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://glavcom.ua/publications/347253-­antiukrajinski-­vchiteli-­v-­ukrajinskih-­shkolah-­abo-­rosijska-­propaganda-­v-­uchnivskih-­konspektah.html

[49] Учительница-­сепаратистка продавала родину за деньги, а получила срок [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://styler.rbc.ua/rus/zhizn/uchitelnitsa-­prodavala-­rodinu-­dengi-­poluchila-­1455711516.html

[50] Лист МОН Украї­ни «Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах» від 17.08.2016 р. 1/9-­437 [Електронний ресурс] / офіц. веб-­сайт Міністерства освіти і науки Украї­ни. — Режим доступу : http://old.mon.gov.ua/ua/about-­ministry/normative/6119-­

[51] Діти війни (дослідження проб­лем дитинства в Украї­ні за умов військової агресії). — К. : Україн­ський інститут дослідження екстремізму, 2015. — С. 4.

[52] Всього до університетів Украї­ни через освітні центри «Крим—Україна» вступило 153 особи, через освітні центри «Донбас—Україна» — 855 осіб. Цього року значно розширено можливості доступу дітей з Криму і Донбасу до україн­ської освіти [Електронний ресурс] // Урядовий портал. — 2016. — 27 вересня. — Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249354867&cat_id=244277212

[53] У Міністерстві освіти і науки Украї­ни розповіли, які зміни чекають школу [Електронний ресурс] // Четверта влада. — 2015. — 06 січня. — Режим доступу : http://4vlada.com/ukraine/40727

[54] Публічний звіт голови Донецької ОДА, керівника обласної військово-­цивільної адміністрації Павла Жебрівського [Електронний ресурс] / офіц. веб-­сайт Донецької ОДА. — 2016. — 30 червня. — Режим доступу : http://dn.gov.ua/richnyj-­zvit-­golovy-­oda/

[55] Шесть украинских вузов вошли в рейтинг лучших университетов мира [Електронний ресурс] // РБК. — 2016. — 06 сентября. — Режим доступу : https://styler.rbc.ua/rus/zhizn/shest-­ukrainskih-­vuzov-­voshli-­reyting-­luchshih-­1473149778.html

[56] Указ Президента Украї­ни «Про Стратегію націо­нально­-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016—2020 роки» від 13.10. 2015 р. № 580/2015 [Електронний ресурс] / офіц. веб-­сайт Верховної Ради Украї­ни. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/580/2015

[57] Наказ МОН Украї­ни «Про затвердження Концепції націо­нально­-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції націо­нально­-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо націо­нально­-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах» від 16.06.2015 р. № 641 [Електронний ресурс] / офіц. веб-­сайт Міністерства освіти і науки Украї­ни. — Режим доступу : http://old.mon.gov.ua/ua/about-­ministry/normative/4068-­

[58] Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь Украї­ни» на 2016—2020 роки та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів Украї­ни» від 18.02.2016 р. № 148 [Електронний ресурс] / офіц.веб-­сайт Верховної Ради Украї­ни. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/148-­2016-­%D0%BF

[59] Концепція впровадження медіаосвіти в Украї­ні (схвалено Постановою Президії НАПН Украї­ни від 21.04.2016 р. № 1-­2/7-­110) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://naps.gov.ua/uploads/files/sod/media-­edu.docx

[60] Див.: Міжнародний Конгрес в Ханьчжоу «Культура: ключ до сталого розвитку» (2013) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://unesdoc.unesco.org/images/0022/002212/221238m.pdf

[61] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» від 07.11.2014 р. № 1085-­р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1085-­2014-­%D1%80

[62] Закон Украї­ни «Про військово-­цивільні адміністрації» від 03.02.2015 р. № 141-­VIII [Електронний ресурс].— Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/141-­19

[63] Указ Президента Украї­ни «Про утворення військово-­цивільних адміністрацій» від 05.03.2015 р. № 123/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/123/2015; Указ Президента Украї­ни «Про утворення військово-­цивільних адміністрацій» від 07.08.2015 р. № 469/2015 [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/469/2015; Указ Президента Украї­ни «Про утворення військово-­цивільних адміністрацій» від 13.08.2015 р. № 472/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/472/2015

[64] Постанова Центральної виборчої комісії «Про неможливість проведення чергових виборів депутатів окремих районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад Донецької області та відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2015 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=41109&what=0; Постанова ЦВК «Про неможливість проведення чергових виборів депутатів окремих районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад Луганської області та відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2015 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=41111&what=0

[65] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Луганської області» від 05.08.2015 р. № 833-­р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/833-­2015-­%D1%80#n8

[66] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження Перспективного плану формування територій громад Донецької області» від 08.09.2015 р. № 1029-­р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1029-­2015-­%D1%80

[67] Інформація щодо об’єднаних територіальних громад, в яких 25 жовтня 2015 року відбудуться перші місцеві вибори [Електронний ресурс].— Режим доступу : http://auc.org.ua/sites/default/files/tablicya_159_gromad_pershi_vibori.pdf

[68] Постанова Центральної виборчої комісії «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 18 грудня 2016 року» від 07.10.2016 р. № 437 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=42773&what=0

[69] Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Деякі питання Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб» від 8 червня 2016 р. № 376 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/376-­2016-­%D0%BF/

[70] Закон Украї­ни «Про внесення зміни до підпункту 4 пункту 24 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Украї­ни» від 02.06.2016 р. № 1406-­VIII [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1406-­19/paran5#n5

[71] Інформація щодо розподілу субвенції з Державного бюджету Украї­ни для територій Донецької та Луганської областей [Електронний ресурс] / офіц. веб-­портал Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та вимушено переміщених осіб. — Режим доступу : http://mtot.gov.ua/informatsiya-­shhodo-­rozpodilu-­subventsiyi-­z-­derzhavnogo-­byudzhetu-­ukrayiny-­dlya-­terytorij-­donetskoyi-­ta-­luganskoyi-­oblastej/

[72] Звіт про використання коштів Державного фонду регіонального розвитку за 2015 рік [Електронний ресурс] / Державна казначейська служба Украї­ни.— Режим доступу : http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=311513

[73] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни «Про підписання Меморандуму про взаєморозуміння щодо співпраці між Кабінетом Міністрів Украї­ни, Організацією Об’єднаних Націй та Міжнародним банком реконструкції та розвитку стосовно утворення Цільових фондів багатьох партнерів» від 22.09.2016 р. № 689-­р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/689-­2016-­%D1%80

[74] Кабінет Міністрів Украї­ни підтримав Концепцію Державної цільової програми «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах Украї­ни» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mtot.gov.ua/kabinet-­ministriv-­ukrayiny-­pidtrymav-­kontseptsiyu-­derzhavnoyi-­tsilovoyi-­programy-­vidnovlennya-­ta-­rozbudova-­myru-­u-­shidnyh-­regionah-­ukrayiny/

[75] 26 проектів по відновленню в Луганській області та 54 проекти в Донецькій області мають бути втілені до кінця 2017 року [Електронний ресурс] / Офіц. сайт Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Украї­ни. — Режим доступу : http://mtot.gov.ua/26-­proektiv-­po-­vidnovlennyu-­v-­luganskij-­oblasti-­ta-­54-­proekty-­v-­donetskij-­oblasti-­mayut-­buty-­vtileni-­do-­kintsya-­2017-­roku/