Яйк вичісував Грома коло їхнього намету, але очі його гуляли деінде. «Тяжко малий переживає мою поразку».
— Годі! — покликав Дунк. — Ще трохи, і Грім стане лисіший за тебе.
— Пане?! — Яйк аж гребінця впустив. — Я знав, пане, що якомусь дурному слимакові не стане сили вас убити!
І охопив лицаря обома руками.
Дунк зісмикнув з хлопцевої голови солом’яного бриля і припасував до своєї.
— Маестер казав: ти втік з моїм обладунком.
Яйк обурено забрав бриля назад.
— Я, пане, вичистив кольчугу, налощив поножі, ринграфа та нагрудника. Але шолом ваш тріснув і пом’явся там, куди його поцілив спис пана Утора. Треба, щоб зброяр його вирівняв.
— Хай пан Утор сам рівняє. Тепер це його клопіт.
«Ані коня, ані меча, ані обладунку. Я мав би попроситися у вертеп до карликів. Сміховинна була б вистава: шестеро карликів лупцюють велетня свинячими міхурами.»
— Грім також переходить до нього. Ходімо. Віддамо йому вигране і побажаємо успіхів у подальших герцях.
— Віддамо? Зараз, пане? Хіба ви не викупите Грома назад?
— За віщо? За грудки землі та овечі бибки?
— Я вже думав, пане. Може б ви взяли у борг?..
Дунк різко перервав його.
— Стільки ніхто не дасть, Яйку. Та й з якого дива? Хто я такий? Здоровенний бовдур, який називав себе лицарем, поки слимак з дрючком трохи не відірвав йому голову?
— Ну, — розсудив Яйк, — ви б могли взяти собі Крапельку, а я — знову сісти на Маестра. Ми б поїхали до Перелітку, і ви вступили б до дружини мого батька. В його стайнях повно коней. Був би вам і бойовий огир, і дорожня кобила.
Яйк зичив йому добра, та Дунк не міг приповзти на колінах назад до Перелітку. Тільки не так: побитим, без шеляга у кишені, шукаючи служби, та не маючи навіть меча при боці.
— Хлопче, — мовив він, — ти до мене ласкавий, але я не хочу крихт зі столу твого ясновельможного батька. І з його стаєнь теж. Може, нам час піти різними дорогами.
Дунк завжди міг найнятися у міську варту до Ланіспорту або Старограду: туди охоче брали високих здорованів. «Я перебуцав своєю макітрою усі одвірки у корчмах від Ланіспорту до Король-Берега. Має ж мій зріст колись та принести якийсь зиск попри ґулі на лобі.»
Але міські стражники не тримали при собі зброєносців.
— Я навчив тебе, чого зміг. Не надто багато, по правді. Ти матимеш більше користі від справжнього майстра-мечника — старого бувалого лицаря, який знає, з котрого кінця брати списа й меча.
— Мені не потрібен майстер-мечник, — відповів Яйк. — Мені потрібні ви. А що як скористатися чо…
— Ні. Навіть не думай. Не хочу й чути. Збери зброю та обладунок. Віддамо їх панові Утору з подякою. Важка справа не полегшає, скільки її не відкладай.
Яйк тупнув ногою з розпачу і похнюпився незгірш його обвислого бриля.
— Так, пане. Як накажете.