Таємничий лицар

XVIII

Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита мечем або списом.

Повагавшись, він штовхнув двері септу здоровою рукою. Всередині його зустріли тиша і пітьма, яку розганяли тільки свічки на вівтарях Семи. Перед Воїном горіло їх найбільше, що й не диво для турніру: багато лицарів приходили сюди молитися про силу та мужність перед герцями. Вівтар Морока тонув у тінях; на ньому горіла лише одна свічка. Перед Матір’ю та Батьком горіло з десяток; перед Ковалем та Дівою трохи менше. А перед яскравою лампадою Стариці стояв на колінах князь Амброз Маслоплав зі схиленою головою та мовчазним проханням дарувати йому мудрості.

Він був не один. Щойно Дунк рушив у князів бік, як його перестріли двоє стражників з суворими обличчями під шоломцями. Обидва мали на собі кольчуги та вапенроки з біло-зелено-жовтими хвилями дому Маслоплав.

— Стійте, пане! — мовив один. — Вам тут нема чого робити.

— Ще й як є! Я ж казав, що він мене знайде.

Голос був Яйків. Коли він виступив з тіней під образом Батька, виблискуючи поголеною головою у світлі свічок, Дунк мало не кинувся до нього, аби заволати з радості, схопити на руки і розчавити в обіймах. Але щось у голосі Яйка примусило його завагатися. «Він радше гнівається, ніж боїться. Он який суворий — вперше таким бачу. А Маслоплав стоїть на колінах. Щось тут дивне робиться.»

Князь Маслоплав скочив на ноги. Навіть у темнавому світлі свічок було видно, який він блідий та спітнілий.

— Пропустіть! — наказав він стражникам, а коли вони розступилися, майнув Дункові підійти ближче. — Я не кривдив хлопчика. Я добре знав його батька, коли служив Правицею Короля. Принц Маекар має знати, що я не бажав, аби так сталося!

— Дізнається, — пообіцяв Дунк.

«Аби ж самому спершу взнати, що тут відбувається.»

— Пик! Це він усе затіяв, Седмицею присягаюся. — Князь Маслоплав поклав одну руку на вівтар. — Хай поб’ють мене боги на цьому самому місці, якщо брешу! Це він наказував мені, кого запросити, а кого — ні. А сам притяг сюди свого молодого самозванця. Я не хотів ніякої зради, ви маєте мені вірити. Том Гедль, от хто мене змусив, я правду кажу! Це мій зять, він одружений з моєю старшою дочкою. Але я його не захищатиму, бо він зрадник!

— Він ваш поборник, ваш спис і щит, — холодно мовив Яйк. — Якщо він бере участь у заколоті, то й ви теж.

«Мовчи!» — трохи не заволав на весь голос Дунк. — «Твій довгий язик покладе нас у могилу!»

Але Маслоплав, здавалося, тільки налякався ще більше.

— Паночку добрий, ви все не так зрозуміли! Гедль очолює мою дружину, всю замкову варту…

— Але ж мають бути серед неї вірні вам стражники, — зауважив Яйк.

— Ось вони тут, — відповів пан Маслоплав. — Є ще декілька. Визнаю, я злегковажив, але ніколи не зраджував! Ми з Фреєм від самого початку сумнівалися у самозванцеві князя Пика. В нього ж немає меча! Якби він був сином свого батька, Лихий Булат віддав би йому Чорножар. Та й усі ті балачки про дракона… божевілля, суцільне божевілля і жахлива дурня!

Його вельможність витер піт з лоба рукавом.

— А тепер ще й яйце вкрали. Те саме драконяче яйце, яке мій дід отримав від короля як нагороду за вірну службу. Воно ще вранці було на місці, коли я прокинувся. Варта клянеться, що ніхто не входив до опочивальні й не виходив з неї. Може, князь Пик їх підкупив, цього я не скажу напевне, але яйце зникло. А воно ж їм потрібне, інакше…

«Інакше дракон налупиться деінде» — подумав Дунк. Якби на Вестеросі з’явився живий дракон, пани та хлопи ринули б натовпом під прапори того принца, який прибере дракона до рук.

— Пане, — мовив Дунк, — чи можна… мого зброєносця на кілька слів, якщо ваша ласка?

— Як забажаєте, пане.

Князь Маслоплав повернувся на коліна для молитви. Дунк відвів Яйка убік і став на одне коліно, щоб дивитися йому в обличчя.

— Зараз дам тобі такого ляща у вухо, що голова потилицею наперед стане! Так і ходитимеш решту життя, дивлячись, звідки прийшов, а не куди йдеш.

— Та й варто було б. — Яйк мав совість винувато похнюпитися. — Вибачте мені. Я тільки хотів послати крука до батька.

«Щоб зберегти мою лицарію. Хлопчик ніколи не бажав мені нічого, крім добра.» Дунк озирнувся туди, де молився Маслоплав.

— Що ти йому зробив?

— Налякав, пане.

— Та бачу. Ще до ранку зітре собі коліна.

— Я не знав, що робити, пане. Маестер потяг мене до них, щойно побачив батькового персня.

— До них?

— До князя Маслоплава та князя Фрея, пане. Там іще варта була. Усі ходили якісь засмучені. Бо хтось украв драконяче яйце.

— Сподіваюся, не ти?

Яйк затрусив головою.

— Та ні, пане. Я знав, що втрапив у біду, коли маестер показав панові Маслоплаву мого персня. Я вже думав сказати, що вкрав його, та він би, мабуть, не повірив. А тоді я згадав, як батько переказували слова князя Кровокрука: ліпше лякати, ніж лякатися. От і сказав йому, що батько прислали нас сюди все вивідати, а самі вже йдуть з військом, і що його вельможності краще відпустити мене і кинути думку про зраду, поки ще голова на плечах сидить. — Він сором’язливо посміхнувся. — Вийшло навіть краще, ніж я гадав, пане.

Дункові схотілося вхопити малого за плечі й трусити так, щоб аж зуби стукотіли. «Це тобі не іграшки!» — волів заревти він. — «Йдеться про життя і смерть!»

— А князь Фрей теж усе чув?

— Так. Він побажав князеві Маслоплаву подружнього щастя і оголосив, що негайно повертається до Близнюків. Саме тоді їхня вельможність повели нас сюди молитися.

«Фрей має куди тікати» — подумав Дунк, — «а Маслоплав — ні. Тому тутешній господар рано чи пізно зацікавиться, де це подівся принц Маекар з військом.»

— Якщо князь Пик дізнається, що ти у замку…

Зовнішні двері септу з хряскотом прочинилися. Дунк обернувся і побачив Чорного Тома Гедля у кольчузі та бляхах; з його просяклої дощем киреї збігала вода, збираючись калюжею коло ніг. Разом із ним з’явився десяток стражників зі списами та сокирами. Позаду них небом блимали білі та блакитні блискавки, миготіли перемінливими тіньми на білій кам’яній підлозі. Від подиху вологого вітру всі свічки у септі шалено затанцювали.

«Семеро дідьків у сімох пеклах» — тільки й спромігся подумати Дунк перед тим, як Гедль мовив:

— Осьде малий. Хапайте його!

Пан Маслоплав звівся на ноги.

— Ні! Стійте. Хлопчика не можна чіпати. Томарде, як це розуміти?

Гедлеве обличчя скривилося відразою.

— Не всі з нас мають у жилах молочко замість крові, ваша мосць. Я забираю хлопця.

— Ти не розумієш! — запищав тремтливим голосочком Маслоплав. — Усе скінчено. Князь Фрей зник, а за ним втечуть і всі інші. Сюди з військом іде принц Маекар!

— Тим паче мусимо взяти малого в заручники.

— Ні, ні! — заперечив Маслоплав. — Я не хочу далі мати нічого спільного з князем Пиком та його самозванцем. Я не битимуся проти корони!

Чорний Том кинув на свого пана холодний погляд.

— Боягузище.

Лицар сплюнув на підлогу.

— Патякайте собі, що хочете, але ви будете битися або помрете, пане мій. — Він вказав на Яйка. — Оленя першому, хто проллє кров!

— Ні, ні! — Маслоплав обернувся до своїх власних стражників. — Зупиніть їх, чуєте? Зупиніть їх!

Уся сторожа застигла збентежена, не розуміючи, кому підкорятися.

— Дідько, завжди маю все робити сам!

З цими словами Чорний Том оголив меча-півторака.

Дунк вийняв свого.

— Стань за мене, Яйку.

— Приберіть зброю, ви обоє! — заверещав Маслоплав. — Я не дозволю лити кров у септі! Пане Томарде, цей лицар служить принцу. Він уб’є вас!

— Еге ж. Хіба що звалиться зверху! — вишкірився, мов кінь, Чорний Том. — Я бачив його ганьбу на герці.

— Мечем я б’юся краще, — попередив Дунк.

Гедль пирхнув у відповідь і напав.

Дунк шарпнув Яйка за себе і кинувся назустріч нападові. Перший удар він перестрів непогано, але щит піддався під мечем Чорного Тома і штурхнув Дунка просто у рану. Рукою стрімко ринув пекучий біль. У відповідь він сікнув Гедлеві по голові, але Чорний Том ухилився і знову завдав замашного удару. Дунк ледве встиг підставити щита. Полетіли соснові тріски, Гедль зареготав і продовжив наступ, рубаючи низом і верхом. Дунк відвертав усі удари щитом, але потерпав з болю і змушений був відступати.

— Вбийте його, пане! — почувся крик Яйка. — Гир на нього!

Дунк відчував смак крові у роті, а на додачу ще й рана відкрилася. Хвилею накотило запаморочення. Чорний Том тим часом шматував довгого щита на тріски. «Дуб і залізо, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть» — крутилося в Дунка у голові, поки він не згадав, що його щита зроблено з сосни. Притулившись спиною до вівтаря, він упав на одне коліно і зрозумів, що далі відступати нема куди.

— Отакий лицар, леле! — кепкував Чорний Том. — Пустив сльозу з переляку, телепню?

«З болю, а не з переляку.» Дунк відштовхнувся, стрибнув з коліна і врізався у ворога щитом. Чорний Том хитнувся назад, але якось утримався на ногах. Дунк ринув на нього, таранячи щитом знову і знову, відтісняючи Гедля до середини септу своєю чималою вагою та силою. А тоді зненацька прибрав щита убік і рубонув з-за нього мечем. Гедль скрикнув, коли гостра сталь глибоко вп’ялася у стегно, розсікаючи вовняні штани та м’язи. Він відчайдушно змахнув мечем у відповідь, але удар вийшов незграбний. Дунк востаннє прийняв меча ворога на щита і вклав у відповідь усю свою вагу.

Чорний Том хитнувся назад, відступив на крок і з жахом зиркнув на власну руку, що брязнула на підлозі перед вівтарем Морока.

— Ти… — зойкнув він придушено, — ти, ти…

— Я ж казав. — Останній удар Дунка розпанахав Гедлеві горло. — Мечем я б’юся краще.