Таємниця «Вогняного Ока»

ВАЖЛИВИЙ ДЗВІНОК ВІД «ПРИВИДА»

— Ось що, хлопці, викиньте з голови це «Вогняне Око»! — стривожено мовив Піт. — На його сумлінні вже п'ятнадцять життів, і я не хочу, щоб до них додалися ще чотири.

— Піт має рацію, — згодився Гус, — не думаю, що я захочу володіти «Вогняним Оком», навіть якщо одержу його. Надто це небезпечно.

— Не забуваймо, що сталося з Чорновусим, — продовжував Піт. — І години не минуло, відколи він заволодів каменем, чирк — і немає Чорновусого.

Боб промовчав. Він дивився на Юпітера, з обличчі якого не сходила задума.

— Ми ще не знайшли «Вогняне Око», — нарешті сказав Юп. — Отже, нам не загрожує небезпека. Поки що принаймні.

— Проголосуємо, — запропонував Піт. — Хто за те щоб ми припинили розслідування, кажіть «так».

— Так! Так! Так! — тричі пролунало в повітрі. Але вимовив це папуга, який мешкав у клітці над письмовим столом у штабі.

Ніхто, крім папуги, не підтримав Піта. Гус — тому, що не вважав себе детективом, а Боб змовчав тому, що дуже вірив у Юпа До того ж його все одно було важко в чомусь переконати, а Боб зрозумів, що Юп не думає припиняти розслідування.

— Мер-р-р-ртвий не викаже! — прорік папуга і хрипко зареготав.

— Замовкни! — прикрикнув на птаха Піт. — Ще твоїх знущань бракує! — Він звернувся до Юпа: — Гаразд, що ж ми тепер будемо робити? Може, варто зателефонувати до поліції та повідомити, що сталося з Чорновусим:

— Ми не маємо доказів, — відповів йому Юп, — а без доказів вони нам не повірять. Звісно, коли знайдуть тіло, ми розповімо усе, що знаємо. А поки що нам залишається одне — ми мусимо знайти бюст Октавіана, а зробити це зможемо тільки з допомогою «Ланцюга привидів». Тепер восьма година, більшість наших приятелів уже вдома Починаємо телефонувати і плести ланцюжка.

Коли рішення було прийняте, хлопці взялися до роботи. Юпітер зателефонував до своїх приятелів і попрохав перетелефонувати йому по десятій ранку наступного дня, якщо вони дізнаються що-небудь про Октавіана. Потім Боб і Піт зателефонували до своїх п'ятьох друзів. Коли вони закінчили, п'ятнадцятеро дітей відразу почали телефонувати до своїх друзів, і ланцюг ставав усе довший, ним він охоплював сотні, ба, навіть тисячі хлопчиків та дівчаток у Рокі-Біч, Голлівуді та Лос-Анджелесі.

Позаяк Три Агенти успішно використовували цей ланцюжок і раніше, більшість дітей уже знали, що це таке, і охоче допомагали в розкритті таємниць, хоч і не знали особисто Юпітера, Піта чи Боба.

Коли до всіх зателефонували, Юпітер запропонував Гусу залишитися ночувати в нього, не вертатись до готелю. Гус охоче прийняв запрошення. Піт і Боб осідлали велосипеди і помчали додому. Відтинок траси їм було по дорозі.

— Як ти гадаєш, знайдемо ми Октавіана? — запитав Піт, він не припиняв крутити педалями.

— Якщо ні, то на когось чекає приємна несподіванка — відповів Боб. — Якщо він поставить бюст у саду, то від першого дощу гіпс розмокне, і якогось погожого дня новий господар вийде на ґанок і побачить на своєму газоні величезного рубіна.

— А якщо бюст триматимуть у приміщенні, — підхопив розмову Піт, — то з часом він господарям набридне і його разом з рубіном викинуть на смітник.

Хлопці роз'їхалися кожен у свій бік. Вдома Боб застав батька біля телефону з дуже невдоволеним виглядом.

— Я намагаюся зателефонувати до редакції, — сказав батько, — але чомусь уже півгодини телефонна мережа Рікі-Біч дуже перевантажена. Такого давно не було.

Боб знав причину, але вирішив не розповідати татусеві, що відбувається операція «Ланцюг привидів». У такі періоди місцевій телефонній мережі доводилося працювати з перевантаженнями.

Хлопець упав на ліжко, але довго не міг заснути. Коли врешті сон його здолав, то цілу ніч Бобу снилися індійські вершники-горці, озброєні тростинами, з яких випорскували шпаги.

Коли він прокинувся, сонце стояло вже високо, а з кухні тягнувся запах смаженого бекону. Боб швидко одягнувся і, стрибаючи через сходинки, поспішив вниз. Мама була на кухні.

— Привіт, ма, — сказав Боб. — Мені Юпітер не дзвонив?

— Почекай, почекай, — мама приклала пальця до лоба, ніби в глибокій задумі. — Щось він просив тобі передати, здається, «а чотири прибігли і з одною втекли».

Боб здригнувся. Серед їхніх умовних посилань, розроблених Юпітером, такого не було. Тут він помітив, що мама посміхається, і зрозумів, що вона над ним пожартувала.

— Гаразд, ма, — протягнув він, — що сказав Юпітер?

— Ну, якщо я дуже постараюся пригадати, — відповіла мама. — По-моєму, він просив передати наступне: «Не всім йти кіно дивитися — комусь треба і в крамниці сидіти». Боб, ну, чесне слово, невже ви не можете спілкуватися на людській мові? Хоча так, мабуть, цікавіше. Не буду випитувати, що все це означає, але здається мені, що ви знову затіяли якесь, як його, розслідування.

— Так, мамо, — відгукнувся Боб, в задумі сідаючи за стіл. «Йти кіно дивитися» означало, що він повинен з'явитися до Юпітера, але не дуже терміново — для термінового виклику застосовувалася інша команда, а «сидіти в крамниці» означало, що Юпітер хоче, щоб Боб залишався в штабі і відповідав на телефонні дзвінки, тому що сам Юпітер кудись повинен відлучитися. Куди ж, міркував Боб, зібрався Юпітер сьогодні вранці?

— Більше ти мені нічого не скажеш? — Запитала мама, ставлячи перед ним тарілку яєчні з беконом і підсмажений хліб. — Тільки «так, мамо»?

— Ой, вибач, — прокинувшись від своїх роздумів, сказав Боб. — Так, правильно, ми займаємося розслідуванням. Ми розшукуємо бюст римського імператора, якого звали Октавіаном. Цей бюст помилково продали, а належить він англійської хлопчикові Гусу, і ми намагаємося допомогти йому повернути цей бюст.

— От і добре, — сказала мама, — а тепер берися за яєчню. Бюст нікуди не втече. Статуї, чи знаєш, бігати не вміють — де їх поставиш, там вони і стоять.

Боб не міг сказати їй, що вся справа полягала саме в тому, що ці бюсти постійно від них вислизали. Проте він взявся за їжу, а поснідавши, сів на велосипед і поїхав до Юпітера. Там він знайшов Матильду Джонс, що сиділа у конторі, а Ганса і Конрада — працюючими у дворі.

— Доброго ранку. Боб, — вітала його Матильда Джонс. — Юпітер і Піт поїхали кудись з цим англійцем близько години тому. Юпітер залишив тобі записку там, де стоїть все ваше обладнання.

Боб поспішив в майстерню. Там він знайшов записку, яка лежала на друкарському верстаті. «Боб, приймай інформацію. Ми вирушили на розвідку. Перший Сищик Юпітер Джонс».

«Приймати інформацію» — означало сидіти біля телефону і чекати дзвінків від «привидів». Що ж Юпітер з хлопчиками зібрався розвідувати? Боб думав над цим і не знаходив відповіді, пробираючись до штабу з Тунелю II.

Піднімаючи люк, він почув, що в штабі дзвонить телефон. На його годиннику було без п'яти хвилин десять. Якийсь «привид» занадто поспішав доповісти результати спостережень. Боб швидко подолав останні кроки, що відокремлювали його від телефону.

— «Три Агенти», біля телефону Боб Андрюс, — видихнув Боб в трубку.

— Здрастуйте, — відгукнувся в трубці якийсь хлопчик, — мене звуть Том Фаррел, і в мене для вас повідомлення. Моя старша сестра купила на складі Джонса маленьку скульптуру і поставила її у своєму саду.

— А яке ім'я висічене на постаменті скульптури? — Швидко спитав Боб. — Бува, не Октавіан?

— Ой, не пам'ятаю. Почекай, зараз збігаю подивлюся.

Боб чекав з завмиранням серця. Невже «Ланцюжок привидів» так швидко спрацював? Якщо Октавіан у сестри Тома Фаррела…

У трубці знову пролунав голос:

— Ні, не Октавіан. Його звуть Бісмарк. Він вам потрібен?

— Спасибі тобі, Томмі, — розчаровано сказав Боб, — потрібен нам Октавіан. Все одно молодець, що подзвонив нам.

— Окей. — Хлопчик повісив трубку, Боб теж обережно поклав трубку на важіль апарата. І, оскільки робити йому було більше нічого, поки телефон мовчав, він сів за друкарську машинку і став друкувати всі відомості про це розслідування, що накопичилися у нього. Зробивши цю роботу, він глянув на годинник. Час наближався до полудня, але дзвінків більше не було. Цього разу «Ланцюжок привидів» не працював.

— Боб! Боб Андрюс! — Пролунав у динаміку голос Матильди Джонс. — Юпітер ще не повернувся, але обід готовий. Приходь їсти.

— Зараз іду, — сказав Боб в мікрофон. Він попрямував до Тунелю II і вже відкрив люк, коли пролунав телефонний дзвінок. Боб рвонувся назад, схопив трубку і тремтячим голосом сказав:

— Алло! «Три Агенти». Боб Андрюс слухає.

— Ви цікавилися бюстом Октавіана, — виголосив у трубці дівочий голос. — Так от, він у моєї мами, вона поставила його було в саду, але вирішила, що він виглядає там досить безглуздо. Вона каже, що віддасть його сусідці.

— Будь ласка, умовте її не робити цього, — закричав Боб в трубку. — Наш девіз — «Кожен покупець повинен залишитися задоволений!». Ми приїдемо до вас дуже скоро і повернемо вам гроші. Я привезу на всякий випадок і другий бюст, може, він їй здасться не таким дурним.

Боб записав адресу дівчинки, а жила вона в Голлівуді, тобто досить далеко, після цього він повісив трубку і заклопотано подивився на годинник.

Де ж затримався Юп? Октавіан знайдений, але якщо вони не поквапляться, то можуть його знову втратити.