Таємниця «Вогняного Ока»

ЗАГАДКОВЕ ПОСЛАННЯ

— Ну, друзі, — пророкотав Альфред Хічкок, — познайомтеся з моїм юним приятелем з Англії. Його звати Август, і прізвище в нього Август… т-так, трохи незвичне ім'я. Августе, це Юпітер Джонс, Піт Креншоу та Боб Ендрюс. У них великий досвід розплутування різних таємниць, можливо, й тобі допоможуть.

Три Детективи влаштувались у розкішному голлівудському кабінеті славетного кінорежисера. Хлопець, який сидів біля Альфреда Хічкока, підвівся зі стільця, аби привітати прибульців. Він був високий та худорлявий, вищий Піта, але значно вужчий у плечах, мав довге дуже світле волосся. Окуляри з масивною оправою сиділи на його тонкому з маленькою горбинкою носі.

— Дуже радий з вами познайомитись, — сказав Август і потиснув хлопцям руки, — прошу, називайте мене просто Гус.

Він сів і продовжував говорити:

— У мене тільки на вас надія, адже я просто — як це у вас в Америці кажуть — вибитий з колії. Нещодавно помер брат мого дідуся, його звали Гораціо Август. Його адвокат переслав мені листа, з якого я нічогісінько не можу зрозуміти…

— Зізнаюсь, я також, — втрутився Хічкок. — А втім, Гораціо Август, видно, вважав, що його троюрідний внук зможе зрозуміти. Августе, друже, покажи листа хлопцям.

Гус дістав з кишені гаманець та обережно добув з нього складений аркуш розкішного паперу, поцяткований нерозбірливим письмом.

— Ось, — сказав він і подав аркуш Юпітерові, — погляньте, чи зрозумієте тут хоча б що-небудь.

Боб та Піт і собі схилились над аркушем, зазирали через Юпітерове плече. Там було написано:

— Оце так! — вигукнув Боб, — Ну й листик!

— Ніби й не по-англійськи написаний, — додав Піт. — До речі, як розуміти «злі чари»?

— Це коли хтось хоче тобі нашкодити, — пояснив Боб.

Юпітер подивився на лист проти світла, гадав побачити тайнопис.

— Гарна думка, юний друже, — схвалив Хічкок, — але в листі немає ані шифру, ані безбарвного чорнила, ані ще якихось хитрощів. Я віддавав листа на технічну експертизу в нашій студії. До того ж, за словами адвоката, який переслав Августові ці папери, писався лист у його присутності, за кілька днів до смерті містера Гораціо. Він одразу передав конверта адвокатові зі вказівкою відіслати листа в належний час. Так що розгадка захована саме в цьому тексті, який ми щойно прочитали. Що думаєте з цього приводу?

— Отже, так, — почав повільно Юпітер, — з одного боку, тут усе зрозуміло…

— Де вже зрозуміліше! — фиркнув Піт. — Ні, мені це подобається! Мені теж, Юпе, все зрозуміло — як у тумані на Тихому океані безмісячної ночі!

Юпітер пропустив цю шпильку повз вуха. Він замислився над загадковим листом.

— З другого боку, — продовжував він, — очевидно, що містер Август прагнув відправити своєму внукові таке послання, яке ніхто інший не зміг би зрозуміти. Він щось заховав, схоже, що заховав давно, п'ятдесят років тому. Це «щось» дуже коштовне, і якби він просто написав, де його шукати, то цю коштовність могли б викрасти. Все це ясно, як білий день.

— Припустимо, що так, — згодився Піт, — але ж усе інше — темне, як ніч.

— Можливо, — продовжував Юпітер, — що справжній зміст листа є лише в декількох словах, інші ж написані для того, щоб збити з пантелику сторонніх. Почнемо спочатку. «Август — твоє ім'я…»

— Цілком справедливо, — дуже серйозно сказав Гус, — як і те, що «август» — моя слава. Через наймення Август Август наді мною ціла школа глузувала. Геть замучили.

— А що може означати фраза «і в «августі» твоє щастя»? — запитав Боб.

— Тут треба помізкувати, — згодився Юпітер. — Якщо він хотів сказати, що Гусові поталанить у серпні, він би сказав «і в августі» ти будеш щасливий», але ж не випадково він написав — «і в «августі» твоє щастя».

— Вдало підмічено! — відгукнувся Хічкок. — Якщо він не писав наспіх і не помилився випадково, коли формулював думку.

Перший Агент заперечно похитав головою:

— Ні, гадаю, текст послання добре продуманий, просто ми поки що не можемо здогадатися, що він мав на увазі.

— Мій; день народження у серпні, — втрутився в розмову Гус, — шостого числа. Тому мене так і назвали. Батько тоді сказав: «Хлопця на прізвище Август, котрий родився у серпні, можна назвати тільки Августом». Чи не пов'язана ця фраза з моїм днем народження? Про нього йдеться в наступному реченні.

Юпітер замислився.

— Не знаю, — мовив по довгій паузі, — якщо твій день народження через два дні, можливо, саме його стосуються слова «втім, час — це дуже суттєво».

— Якщо у нашому розпорядженні лише два дні, то погані наші справи, — кинув Піт. — Тут і двох років не вистачить, аби все розгадати.

— Не заважай Юпові думати, — дорікнув Пітові Боб, — він щойно почав.

Перший Агент знову заглибився у вивчення послання.

— Візьмемо другий абзац. В ньому сказано так: «Нехай не зупинить тебе гора перепон, яка стоїть на твоєму шляху. Тінню твого народження позначені і початок і кінець». В першій його частині мовби просто підбадьорюють: «Не здавайся», а от що означає друга частина — не второпаю!

— Річ у тім, що з моїм днем народження пов'язана сумна історія, — сказав Гус, — моя матуся померла під час пологів. Отже, моє народження, тобто початок мого життя став кінцем життя для неї. Можливо, Гораціо Август саме це мав на увазі.

— Можливо, — згодивсь Юпітер, — хоча не збагну, як це пов'язано з рештою. Втім, наступний абзац не викликає жодних запитань. «Копай глибоко, сенс моїх слів — лише для тебе». Це означає, що послання адресоване тільки тобі і ти маєш добре поламати голову над його змістом. А чому, можна збагнути з наступної фрази. «Я не можу писати зрозуміліше, щоб інші не дізналися того, що належить знати тільки тобі». Тут усе ясно.

— Припустимо, — згодився Хічкок. — А як ти розумієш наступне речення: «Він мій, я придбав його та володію ним, хоча ніколи не випробовував його злих чарів»?

— Він хоче сказати, що ця річ, чим би вона не була, належить йому законно і він має повне право заповісти її Августові, — відповів Юпітер, — але в той же час він попереджує, що вона певною мірою небезпечна. — Юпітер зачитав уголос: «Але п'ятдесят років уже минули, за півстоліття він очистився. Та все ж його не можна відібрати або викрасти, а можна тільки купити, отримати в подарунок або знайти». — Він поглянув на Боба та Піта. — Нумо проаналізуйте цю фразу. Другий та Секретарю, вам також незайве повправлятися в таких головоломках.

— Гадаю, він хотів сказати, що ця річ у нього вже давно — п'ятдесят років, — сказав Піт, — і, на його думку, за цей час вона очистилась і стала безпечна.

— Ні, вона ще несе в собі якусь загрозу, — заперечив Боб, — в іншому разі він би не застерігав, що її не можна викрасти або відібрати силоміць, а можна лише купити, знайти або отримати в подарунок. Бачите, під кінець він нагадує: «Тому пильнуй», тобто дотримуйся необхідних правил при користуванні цим казна-чим, така моя думка. І додає: «час — це дуже суттєво», тобто з цією справою не можна запізнюватися, тому будь пильний, але поспіши.

— А вже останній рядок «Його та свою любов я залишаю тобі» можна й не коментувати, — підсумував Юпітер. — Ось ми й дійшли до кінця загадкового послання, але знаємо хіба трохи більше, ніж після першого прочитання листа.

— Міг би цього й не казати, — буркнув Піт.

— Мабуть, варто більше дізнатися про Гораціо Августа. Гусе, що ти знаєш про брата свого дідуся?

— Майже нічого, — зітхнув Гус, — ніколи в житті його не бачив. Для нашої родини він був суцільною загадкою. Ще хлопчаком, задовго до моєї появи, він відплив на торговельному судні кудись у південні моря. Рідні отримали він нього кілька листів, а потім він зовсім зник. Вирішили, що він, певно, загинув у морській безодні. Та уявляєте, як ми з батьком були вражені, коли отримали від його адвоката листа і дізналися, що дідусь Гораціо, виявляється, мешкав у Голлівуді, що він нещодавно помер, а перед смертю доручив адвокатові відправити своєму троюрідному внукові, тобто мені, цього листа.

— І ти відразу приїхав сюди? — поцікавився Юпітер.

— Не так, щоб відразу, — відповів Гус. — Негайно приїхати я не зміг. Ми з батьком не багатії, тому я мусив плисти вантажним судном, а така подорож триває кілька тижнів. Тож від часу отримання листа минуло вже майже два місяці.

— А коли приїхав, то негайно зустрівся з адвокатом, який надіслав листа?

Гус заперечно похитав головою:

— Я телефонував йому, але не застав у місті, тому зустріч не відбулась. Але сьогодні я нарешті його побачу. Я в Америці не маю приятелів, але мій батько добре знає містера Хічкока, тому я звернувся до нього по допомогу. А він, це вже ви знаєте, вирішив зателефонувати до вас. Отже, він та ви — єдині, хто знає цю історію.

— Коли так, — вирішив Юпітер, — нам потрібно разом поїхати до адвоката й гарненько розпитати його про твого дідуся. Тоді знатимемо, що робити далі.

— Гаразд, мій друже, — згодився Хічкок. — Августе, можеш повністю довіряти цим хлопцям. А тепер я мушу зайнятися своїми справами, ви ж — починайте розслідування.

«Ролс-ройс» чекав їх на вулиці, старовинний величний автомобіль, трохи схожий на коробку з-під взуття. Автомобіль вилискував воронованими боками та золотавими ручками. Водій Уортінгтон, високий та рівний, мов кілок, відчинив перед хлоп'ятами дверцята.

Гус видобув з кишені конверта з іменем та адресою адвоката. Його прізвище було Двігінс, а мешкав він у старій частині міста. Хлопці їхали голлівудськими вулицями, і Гус без угаву засипав їх питаннями про цю столицю світового кінематографа, аж доки Уортінгтон не зупинився біля невеликого старомодного будинку.

— Ага, — зауважив Юпітер, коли вибрався з автомобіля, — схоже, містер Двігінс має контору в тому ж будинкові, де й мешкає.

Маленька табличка нижче дзвінка сповіщала: «Г. Двігінс, адвокат. Подзвоніть і заходьте». Юпітер натиснув кнопку, і в будинку пролунав дзвінок. Дотримуючись вказівки на табличці, він відчинив двері та зайшов досередини.

Хлопці опинились у вітальні, яку господар перетворив на кабінет. Тут стояв великий письмовий стіл, безліч полиць з правничими книгами та шухляд з документами. Одна шухляда була витягнута, на столі лежала розгорнута папка з паперами, біля столу — перекинуте робоче крісло. Але самого містера Двігінса в кабінеті не було.

— Тут щось трапилось! — вигукнув Юпітер. — Щось тут не так. — Він голосно покликав: — Містере Двігінс! Містере Двігінс! Де ви?

Затамувавши подих, хлопці стояли в порожній кімнаті. Раптом десь здалеку долинув чийсь кволий голос:

— Допоможіть! Допоможіть, задихаюсь!